Лихоманка перебудов, або якою могла бути церква Святої Анни
Напередодні Першої Світової війни Австро-Угорську імперію, зокрема Столичне королівське місто Львів, охоплює справжнісінька лихоманка перебудов…
Церква Св. Анни на розі вул. Городоцької-Шевченка. Фото 2014 року
Нові погляди на ріст та розпланування міста, тенденції та новації тогочасної архітектури, амбіції молодих зодчих – все це створило підгрунтя для числених конкурсів, обговорень, та розгляду нових проектів…
Конкурсний проект перебудови костелу Святої Анни Дердацького та Мінкевича. 1912 рік
Храм Святої Анни, вперше зведений 1505 року, з давніх часів він був найвизначнішою спорудою цієї околиці Львова…
Проект перебудови Дердацького та Мінкевича у перспективі. 1912 рік
Історія давнього костелу – історія суцільних перебудов…
Проект перебудови храму львівського архітектора Людвіка Соколовського. 1912 рік
У 1673 році костел Святої Анни перебудовано в стилі бароко, проте вже сучасного вигляду святиня набула лише у 1730 році.
Храм Святої Анни на проекті Людвіка Паздерського. 1912 рік
Разом із австрійськими реформами кінця XVIII ст. костел, у 1786 році, зазнає значних перебудов – у первісній апсиді, яку переробили у притвор, було вибито головний вхід і над ним збудовано дзвіницю… Головний вівтар перенесено на місце давнього входу з боку костельного саду.
Ескізи до перебудови львівського архітектора Леопольда Карасінського. 1912 рік
Проектні вирішення цих реконструкцій на початку ХХ ст. вдалося відшукати професору Олександру Чоловському – відомому історикові, керівникові архіву, почесному директору музеїв Львова. Саме він, згодом, збереже для нас бароковий варіант храму…
Фрагмент проекту оздоблення костелу Анни у Львові на планах варшавського архітектора Осара Сосновського. 1912 рік
У 1912 році у журналі “Czasopismo techniczne” були опублікувані результати конкурсу на проект нового костелу Анни у Львові. Імениті архітектори імперії взяли участь у цікавому конкурсі…
Перебудова костелу у баченні львівського архітектора Вєслава Гжимальського. 1912 рік
Незважаючи на те, що проектанти постаралися, на перешкоді їхнього варварського заміру зруйнувати первісну споруду під нову будову, став доктор Олександр Чоловський, голова Центральної комісії охорони пам’яток…
Олександр Чоловський (1865-1944) – галицький історик, архівіст, громадський діяч
Сучасний, наближений до оригіналу XVII сторіччя, храм, є частинкою львівської історії та збережений зусиллями людини, що, незважаючи на владу та імена, зуміла відстояти інтерес громади подбавши про майбутні покоління…
29 квітня 2015 року, вже вп’яте у залах львівського палацу Мистецтв (вул. Коперника, 17) розпочався фестиваль авторської та етнічної ляльки «ЕтноЛялька».
50 професійних мисткинь з різних куточків України показують львів’янам та гостям міста свої творіння. Давня українська мотанка, текстильні, солом’яні мотанки, сучасні ляльки у авторських інтерпретаціях – це те, чим цього року здивує відвідувачів “ETHNO’лялька”.
Цього разу, крім традиційної мотанки у різних авторських інтерпретаціях та проектах, організатори запропонували учасникам фестивалю представити свою майстерність у додатковому форматі під назвою «Казковий ліс», отож цікавих до лялькарства відвідувачів виставки зустрічають рукотворні звірі – всякі-різні кумедні кози, коні, котики, птахи, ведмедики, зайці…
Також у програмі фестивалю заплановані майстер-класи. 3 травня – “Зайчик на пальчик” від Олени Тарасенко, 9 травня від Олександри Лозинської-Ярошевич буде майстер-клас з виготовлення валяних сережок (техніка мокрого валяння) і 17 травня буде майстрер-клас з виготовлення ангеликів від Ірини Бердель-Шевчик, на виставці представлені її феї на горішку в човниках у вигляді плетених качок, – розповідає мистецтвознавець, організатор фестивалю «Ляльковий світ» Ірина Сорокіна.
Цікавим також є те , що 80 відсотків ляльок, виставлених на огляд, можна придбати, ціни розпочинаються зі сорока гривень. А якщо чогось забракне – в майстрів завжди можна замовити і вони виготовлять ляльку під ваш смак та ваші побажання.
Родзинка «ЕтноЛяльки-2015» – фото-зона, де кожен охочий може сфотографуватися з козою від Інни Івасюк. Тішитися казковому світу «ЕтноЛяльки» можна буде до 17 травня.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
Експонати фестивалю «Ляльковий світ 2015» у Львові
10 фотографій Львова з даху астрономічної обсерваторії
Однією з цікавих особливостей Львова є його панорами з дахів та оглядових майданчиків в різних куточках нашого міста. Мало не кожен будинок може запропонувати вашому оку неповторні міські пейзажі старого міста. А тепла пора року та сонячна погода найбільше сприяють походенькам всілякими цікавими місцями Львова з розкішними панорамами.
От і ми, помандрували у пошуках цікавих львівських куточків з унікальними міськими краєвидами. Наші мандри завели нас на вулицю Кирила і Мефодія в будинок під номером 8 в астрономічну лабораторію.
Астрономічна обсерваторія є науково-дослідною установою Львівського національного університету імені Івана Франка. Це одна із найстаріших обсерваторій Східної Європи, заснована у 1771 році.
Розмова з директором обсерваторії Богданом Степановичем Новосядлим була дуже приємною і він люб’язно запропонував провести екскурсію на оглядовий майданчик, де знаходяться три львівських телескопи та звідки відкривається розкішна панорама міста.
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Панорама Львова з даху астрономічної обсерваторії
Наприкінці зустрічі ми домовилися про співпрацю, тому тому вже незабаром можна чекати на нові публікації з розділу “Львів астрономічний”
Кінотеатр "Копернік" - один з найстаріших у Львові
Безліч місць у Львові, які в нинішнього покоління городян асоціюються, переважно, із сучасністю, та сьогодні є звичними та буденними, мають давнє минуле і, що є головним – вправно продовжують виконувати свою функцію…
Сучасний вигляд кінотеатру “Копернік”. Фото 2015 року
Первісною назвою кінотеатру, заснованого при вулиці Коперніка у Львові далекого 1912 року, був кінематограф “Сан-Рівал”. Реконструкцію партеру будівлі XIX ст. під кінотеатр виконав архітектор Казимир Теодорович , а роботи із пристосування будинку тривали протягом усього 1911 року.
Фотографія споруди Земського кредитового товариства, праворуч видно вивіску кінотеатру “Копернік”. Фото 1914 року
Власник – інженер Едвард Бурнатович – подбав, аби зал кінотеатру був одним з найбільш комфортних та перебував серед лідерів за кількістю місць у Львові, тут їх налічувалось 425. Приміщення одразу, при видачі ліцензії, планували використовувати для показу театральних постановок і наукових зібрань.
Невдовзі після відкриття, через розташування залу та “народну” назву кінотеатр перейменовано на “Копернік”.
Реклама репертуару кінотеатру “Копернік” у міжвоєнній пресі
У репертуарі “Коперніка” частими були прем’єри, фільми, зняті на основі реальних подій – найгучніші серед них прем’єра фільму “Quo vadis?” 1913 року, та фільм про катастрофу корабля “Титанік”, який супроводжувала музика з опери Ріхарда Ваґнера “Летючий голландець” 1918 року.
Від 1926 року кінотеатр перебував у власності Тадея Кухара, сина Людвіка Кухара – з династії львівських підприємців тісно пов’язаних з кінематографом, а безпосереднім керівником став Мечислав Тюмен.
Пам’ятне фото на фоні черги за квитками до “Коперніка”. 1956 рік
У 1930 році “Копернік” став третім звуковим кінотеатром у Львові. У передвоєнні роки було розроблено два проекти із вдосконалення вигляду кінотеатру… Перший передбачав влаштування типової для кінотеатрів аншлагу-вивіски зі змінними буквами, які закріплюються на матовій площині з підсвіткою, а другий – неоновий напис “Kopernik” на фризі під балконом і влаштування підсвітки декору пілястр неоновими трубками, які б повторювали профіль декоративного елементу. Автором останнього проекту був архітектор Зигмунт Шпербер… Віна завадила здійсненню проектів…
Сучасний вигляд кінотеатру “Копернік” на куті з вулицею Ференца Ліста. Фото 2015 року
У роки німецької окупації зал перейменовано на “Студіо” та збільшено кількість місць… У радянські часи, від 1946 року, офіційною назвою стала “Кінотеатр ім. Коперніка”, належав він до першої категорії – із прем’єрами, політичними лекціями та джазовими виступами перед сеансами…
У січнв 2004 року кінотеатр увійшов у приватну кіномережу “Кінопалац”, зберігши назву “Коперник”.
Сакури – символ Японії та японської культури – цвітуть у Львові. На площі Петрушевича можна помилуватися цвітінням цих ніжних дерев та відчути аромат квітів. Щоправда, період буяння квітів триває недовго, тож, варто поспішити побачити це на власні очі.
Шматочок Японії у Львові
Квіти сакури в японській філософії символізують хмари та означають крихкість і швидкоплинність життя: людина проживає своє життя так само, як падає пелюстка сакури – красиво та швидко. Крім того, сакура – традиційний символ жіночої молодості та краси. У поезії сакура асоціюється з любов’ю і юністю, що минули, а в часи Другої світової війни ці ніжні квіти японської вишні використовувалися як засіб пропаганди, в спробі підняти «японський дух».
Шматочок Японії у Львові
В Японії зображення цих квітів містяться на головних уборах учнів і військових, як показник рангу. В наш час використовується на гербах поліції та сили самооборони Японії.
Шматочок Японії у Львові
В Україну традиційні японські дерева завезли з Відня в 1923 році. Найбільше їх скупчення знаходиться в Ужгороді. Тамтешня Алея сакур є найбільшою не тільки в Україні, але й в Європі.
В четвер, 30 квітня 2015 року, в рамках циклу зустрічей “Творчі родини Львова: письменники, перекладачі” в гостинних стінах Музею Соломії Крушельницької відбулася зустріч з талановитим українським поетом, перекладачем та науковцем, Іваном Лучуком.
Початково на зустрічі мали бути присутні обидва брати Лучуки, Тарас та Іван, талановиті українські поети, перекладачі та літературознавці, але, на жаль Тарасу так і не вдалося дістатися музею і вся слава дісталася Івану.
Іван розповів про публікацію творів батьків, Володимира Лучука та Оксани Сенатович, дещо про власну творчість (поезію, есеїстику, наукову та перекладацьку діяльність). Як завжди щиро, справжньо та не без гумору!
Нагадаємо, Іван Лучук – один із засновників літературних угруповань «Лугосад» та «Геракліт». Укладач одного з неофіційних варіантів української латинки, який використовує зокрема часопис «Ї».
Організатором зустрічі вже традиційно була літературна аґенція «Піраміда», модератором Василь Ґабор. І потрапити на зустріч можна було абсолютно безкоштовно.
Львів, якого не повернеш. Світло-музичний фонтан Загальної крайової виставки 1894 року
Загальнакрайовавиставка, яка відбулась у Львові 1894 року, за масштабами перевершила будь-якусучасну атракцію, що відбувались у місті в останні десятиріччя… В історіїміста цей унікальний форум назавжди залишився таким, що не тількизмінивйогообличчя, а йсприяв його небуваломуекономічномурозвитку. Ця подія містилавсіознаки й сучасноїпідготовки: скепсис песимістів та трудові подвиги організаторів, кошториси з багатьма нулями, грандіознібудівництва і ремонт доріг… От тількижодного скандалу з розкраданнямкоштівчи політичного бойкоту – лишегордістьорганізаторів за свійзахід та йогоекономічнийефект.
Однією з найбільш дивовижних принад цієї події, окрасою головної алеї та площі, був ефектний світло-музичний фонтан – справжнє диво тогочасної техніки.
Головна площа виставки із світло-музичним фонтаном. Фото Е.Тшемеського, 1894 рік
Фонтан Загальної крайової виставки, разом із кольоровою підсвіткою та загальним освітленням головної площі, здійснила електротехнічна фірма “Кароліненталь” з Праги. Власник – інженер Франтішек Кржижик вже довів свій авторитет трьома роками раніше, він був автором та виконавцем знаменитого світлового фонтану на Празькій виставці 1891 року, який існує досі і є надзвичайно привабливим об’єктом для туристів… За виконання проекту у Львові взявся представник фірми у Галичині Франтішек Яндурек.
Фонтан виставки Крайової у Львові. Поштівка поч. XX ст.
Технічно фонтан складався з двох басейнів – верхнього та долішнього, що був на 0,5 м нижче рівня площі. Основою була восьмикутна п‘ятиметрова башта із бетонованою верхівкою, яка становила дно верхнього басейну, де містились 42 трубки для водних струменів. В долішньому басейні діяли 10 трубок. Загалом фонтан складався з 11 груп трубок, з яких водні струмені піднімалися на різну висоту і підсвічувалися різнокольоровими лампами у супроводі музики. Помпи та водотяги постачала празька фабрика “Брейтфельд та Данек”.
Загальний вигляд фонтану перед експлуатацією. Фото 1894 року
Окрім технічних тонкощів фонтан становив неабияку мистецьку цінність, адже скульптурні фігури фонтану були виконані відомим львівським скульптором професором Леонардо Марконі. Цікавий нюанс, уславлений львівський майстер, зокрема, був відомий якособа, що не здатна була вчасно виконати жодного замовлення, — навіть скульптури для фонтану, однієї з найбільших окрас Крайової виставки, були закінчені Марконі тільки через тиждень після її відкриття…
Світло-музичний фонтан виставки у дії. Поштівка 1894 року
Головну площу виставки, де було встановлено фонтан, освітлювали 102 лампи по 12 амперів та 1500 жарівок, фонтан працював від 9-ої години вечора. Все це забезпечувала окрема котельня, лише вона мала площу у 560 м.кв., де працювали дві машини потужністю 100 кінських сил кожна…
Фонтан вдало розташували – між двома головними ресторанами Крайової виставки – Цогельмана та Бачинського, біля них з одного боку розташований французький ресторан, з другого – кав’ярня Важного, навпроти – цукерня перемиського кондитера Шольца, збудована в мавританському стилі за проектом архітектора Зигмунта Горголевського.
Будинок звався «Фаруховичівським», а також «Ґраціянівським» і «Бернатовичівським». Останні дві назви походять від імені власника Ґраціяна Бернатовича, що жив тут у другій половині XVII ст. Відомо, що станом на 1712 рік будинок був одноповерховим. Сучасний будинок споруджений 1792 року для вірменського архієпископа Якова Тумановича за проектом Клеменса Фесінгера.
Адреса: вул. Вірменська, 30
Під покровом Богородиці
Під покровом Богородиці
Під покровом Богородиці
Під покровом Богородиці
Над брамою житлового будинку по вулиці Княжій, що піднімається до Високого замку, встановлено скульптурне зображення Матері Божої.
Адреса: вул. Княжа, 12
Брама з левами
Брама з левами
Брама з левами
Брама з левами
Кам’яниця фігурує в давніх міських документах як «Ґросваєрська». Будинок стоїть на видовженій ділянці приринкового кварталу, яка забудовувалася з XIV–XV ст. План нижнього поверху зберіг тритрактове компонування приміщень, типове для ранньомодерної доби. У XVIII і XIX ст. Після чого мали відбутися подальші капітальні реконструкції, результат яких – симетрична композиція і класицистично-неоренесансні форми чотиривіконного фасаду, а також надбудований 4-й поверх.
Адреса: пл. Ринок, 37
Брама з Театральної
Брама з Театральної
Брама з Театральної
Брама з Театральної
Брама з Театральної
Брама колишньої Єзуїтської колегії. Початково зведена за проектом Джакомо Бріано, перебудована у 1723, 1872 роках. У 1906 році під час реставрації у будинку відкрито фресковий живопис XVIII ст. У 1948–1952 роках перебудовано за проектом Генріха Швецького-Вінецького.
Адреса: вул. Театральна, 13
Королівська брама
Королівська брама
Королівська брама
Королівська брама
Королівська брама
“Тильний” бік Королівської кам’яниці, що на пл. Ринок, 6. Споруду збудував для купця Костянтина Корнякта на місці колишніх двох італійський архітектор Петро Барбон. За тодішніми законами усі кам’яниці, розташовані на Площі Ринок, могли мати не більше трьох вікон по фасаду, це було так зване правило рівних можливостей, адже кожне вікно першого поверху могло використовуватись для облаштування майстерні, крамниці чи аптеки, а також для реклами. Навіть найбагатший громадянин Львова Костянтин Корнякт, будучи купцем, не міг порушити цього правила. І лише пізніше, за свої заслуги перед польськими королями, одержав дворянський титул і дозвіл збудувати собі палац зі шістьма вікнами.
Адреса: вул. Федорова, 10
Ті, що тримають браму
Ті, що тримають браму
Ті, що тримають браму
Ті, що тримають браму
Ті, що тримають браму
Триповерхова кам’яниця збудована у 1897–1898 рр. в необароковому стилі за проектом Якуба Соломона Кроха та Мавриція Зільберштайна. Браму, підтримують знизу скульптури людей, виконані у повний зріст.
Адреса: вул. Франка, 43
Брама з вазоном
Брама з вазоном
Брама з вазоном
Брама з вазоном
Брама з вазоном
Розкішна брама красується по вулиці Франка, 63. Згори височіє вензель, який, ніби корона, вінчає декоративний вазон.
Першого травня ми святкуємо «Міжнародний день солідарності трудівників» (чесно кажучи, дуже «ріже» вухо ця українська назва, оскільки закарбувалося у свідомості інше її звучання ‑ «Международный день солидарности трудящихся»). І не кожен знає, що походить це свято від страйку робітників міста Чікаго в 1886 р., а не від приписів ЦК КПРС.
Згадуючи як в СРСР декларували «робітничий клас» як провідний рушій прогресу, пригадаймо й те, що в СРСР булла узаконена й примусова праця. Тоді коли увесь цивілізований світ відмовився від будь-яких форм примусової праці (1927 р. у Женеві на засіданні Ліги Націй – попередник ООН ‑ було скасовано рабство як явище, а 28 червня 1930 р. підписано конвенцію про ліквідацію примусової праці в усіх формах), то в СРСР у той же час формували систему примусової рабської праці – ҐУЛАҐ.
Вашій увазі пропонуємо добірку світлин про табірні будні з архіву Володимира-Ігоря Порендовського – учасника Українського визвольного руху, в’язня «Тюрми на Лонцького» та радянських таборів.
Володимир-Ігор Порендовський. Львів, осінь 1943 року
Фото з архівної кримінальної справи (Тюрма на Лонцького, Львів, 2 квітня 1949 р.)
Лаґпункт інвалідів в Магадані (в народі Колима), 1955. Сидять зліва: 2-й В.-І. Порендовський, 3-й – Михайло Сорока (один з організаторів Кенґірського повстання 1954 р.).
В.-І. Порендовський: «Лаґпункт інвалідів. На тлі кукурудзи та бараку по правий бік автор цих рядків, а по лівий один із кращих моїх приятелів – галичанин (прізвище не можу пригадати). Мій лаґерний «мундир» такий вим’ятий тому, що я довго тримав його під головою яко «святочний».»
Колима, 1955 р.: в другому ряді знизу, посередині в кашкеті – Михайло Сорока; крайній праворуч в другому ряді – В.-І. Порендовський.
В.-І. Порендовський: «Знимка шістьох членів бригади електромонтерів меблевого цеху з серпня 1958 року. В долішньому ряді від лівого боку сидять: волиняк (прізвище не пам’ятаю), Івченко (російськомовний українець із Харківщини) та автор цих спогадів. У горішньому ряді від лівого боку: бригадир Тель; галичанин Бакун; інженер-електрик, кореєць (прізвище не пам’ятаю, був він найменш обізнаний з нашою працею, виправдовувався тим, що на волі тільки проектував електричні інсталяції житлових будинків)»
В.-І. Порендовський з Озерлаґу: «Спільна знимка з Петром Дужим [один з керівників Головного осередку пропаганди ОУН – І. Д.] з 1958 року. Від лівого боку: автор цих рядків, Петро Дужий, Юліян Бунь, галичанин, що 1958 р. виходив на волю, та росіянин (прізвища не пам’ятаю), теж фельдшер із лаґерної амбулаторії»
В.-І. Порендовський: «Знимка з 1957 року з Чуни [один з лаґпунктів Озерлаґу – І. Д.], з якогось фахового курсу, на якій є кілька іноземців. У горішньому ряді від лівого боку: чеченець, автор цих рядків, китаєць, китаєць. Сидять від лівого боку: українець із Польщі, росіянин, росіянин, українець-викладач, росіянин. Сидять на землі від лівого боку: китаєць, росіянин, росіянин»
В.-І. Порендовський: «Знимка виконана в квітні 1959 р. адміністрацією тюрми для «репатріяційної карти». В «карті» вписано, що її видано на підставі посвідки воєводської прокуратури в Бидґощі. З таким «вовчим квитком» входив я у вільний світ.»
В.-І. Порендовський (Ополє, Польща, 1960 р.)
В.-І. Порендовський з дружиною та дітьми у Вроцлавському клубі Українського Суспільно-Культурного Товариства 1973 року
В.-І. Порендовський з дочкою на Хрещатику в Києві. Початок серпня 1991 року
Пан Порендовський народився в 1921 на Тернопільщині, потім його батьки переїхали до Станіславова (тепер Івано-Франківськ). Працював вчителем на Волині, де став членом ОУН.
В 1943 переїжджає до Львова і до 1944 навчався у Львівській Політехніці на факультеті будови доріг та мостів (там само де й Роман Шухевич), одночасно був шефом зв’язку Крайового військового штабу групи УПА «Захід». Наступних два роки (1945-46) працював в Головному осередку пропаганди ОУН під псевдо «Семенюк»., а згодом виїхав на землі Закерзоння.
Вдруге Володимир Порендовський побачив Львів 2 квітня 1949 р. … з вікна Тюрми на Лонцького… присудили йому 25 років ув’язнення у спец таборах: Кенґір (Степлаґ), Магадан (Берлаґ) та Озерлаґ. Звільнений в 1959 р. та стараннями батьків, котрим вдалося виїхати до Польщі через співзвучність прізвища з польським та колишнє польське громадянство, виїхав до Вроцлава де й до тепер проживає.
Старший науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»
Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ
У середу, 29 квітня, о 16.00 у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (вул. Бібліотечна, 2) відбулася презентація мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”.
Модератором презентації виступала Лідія Сніцарчук, доктор наук із соціальних комунікацій, заступник генерального директора з наукової роботи ЛННБ України імені В. Стефаника, професор кафедри видавничої справи та редагування Української академії друкарства.
Лідія Сніцарчук модерує презентацію мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”
Серед гостей презентації були перший заступник голови Львівської обласної державної адміністрації Ростислав Замлинський, відомий вчений Степан Павлович Костюк, Роман Лубківський, директор Львівського історичного музею Богдан Чайковський, директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан, директор Науково-технічної бібліотеки Львівської Полтехніки Олександр Шишка та багато інших.
Степан Павлович Костюк на презентації мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”
Особливим гостем презентації став генеральний консул РП у Львові Ярослав Дрозд який поділився своїм баченням перспективи розвитку добросусідських відносин між нашими державами в мистецькому полі.
Генеральни консул РП у Львові Ярослав Дрозд на презентації мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”
Представляти видання, прийшли обоє співавторів, знаний у Львові мистецтвознавець Ярослав Кравченко та директор видавництва “Оранта”, Павло Сачек.
Співавтор видання, Павло Сачек на презентації мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”Співавтор видання, Ярослав Кравченко на презентації мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”
Деталі про видання: Наполеон Орда і Україна: Альбом / Автори проекту П. Сачок, Я. Кравченко; автор вступної статті та опису акварелей С. Костюк. – Київ: Оранта Арт Бук; Львів: ЛННБ України ім. В. Стефаника, 2014.
Художник-дизайнер видання, Андрій Кісь на презентації мистецького видання „Наполеон Орда і Україна”
Наполеoн Матеуш Тадеуш Орда (1807–1883) — художник, літератор, композитор, музикант, творчість якого тісно пов’язана з Білоруссю, Польщею, Україною, Литвою.
Подорожуючи нашою країною, художник створив низку малюнків з видами архітектурних пам’яток, які згруповані у серії «Волинська» (1862-1876), «Подільська» (1871-1873), «Київська» (1870-1874), «Галичина» (1878-1880).
Упродовж багатьох років Н. Орда збирав матеріали, сумлінно фіксував олівцем усе, що могло стати гідним уваги нащадків. Йому довелось об’їздити Полісся та Волинь, Поділля та Галичину, Наддніпрянщину. Результатом цих подорожей стали численні малюнки Ізяслава, Острога, Кременця, Клевані, Монастириська, Теребовлі, Жовкви, Олеська, Підгорець, Олександрії, Білої Церкви, Золотих воріт та Андріївської церкви у Києві, Житомира, Вінниці, Корсуня, Луцька, Львова.
Творча спадщина мистця налічує понад 1500 малюнків, більшість з яких (971 аркушів) містяться в Національному музеї Кракові, 30 акварелей –– у Національному музеї у Варшаві, і ще 30 авторських оригіналів –– у збірках Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника, решта розпорошена у приватних збірках і колекціях.
Повернення імені художника польській культурі розпочали наприкінці 60 –– поч. 70-х років XX століття варшавські дослідниці мистецтва М. Качановська, З. Кіцельська та З. Тобіяшова. У 1991 році перевидано альбом Наполеона Орди «Album widokow historycznych Polski poswiecony rodakom. Zrysowany z natury przez Napoleona Orde». –– Gdansk. –– 1991. –– T . І. Передмову до першого тому написав Т. Хшановський, зазначивши, що заплановано видати й наступні томи.
2004 року білоруський дослідник А. Кулагін підготував і видав альбом «Беларусь у малюнках Наполеона Орді». Він також написав передмову до видання та зробив описи збережених і знищених пам’яток на території Поліського краю. Згодом 2006 року у Вільнюсі литовський дослідник В. Левандаускас видав альбом малюнків «Napoleonas Orda: senosios Lietuvos architekturos pejzazai», приурочений 200-літтю від дня народження художника. На презентації видання поціновувачі мистецької спадщини Наполеона Орди відкриють для себе заново прекрасні виднокраї України.
Перша в Україні обсерваторія, або як у Львові зароджувалась астрономія.
Львів вважають культурною столицею України. Тут народилось і досягало свого успіху багато відомих діячів культури, у місті є безліч музеїв, пам’яток архітектури, театрів тощо. Разом з тим Львів є містом науки і техніки: перша куля на рідкому паливі, перша ґасова лампа, перша в сучасній Україні залізниця, перша в Україні та одна з перших у світі обсерваторія.
На Галичині вивчення астрономічних подій почалось з уродженця міста Дрогобича – Юрія Котермака (1450-1494). Свої праці він підписував як Magistri Georgii Drohobicz de Russia, з чого в історію увійшов як Юрій Дрогобич. Спочатку освіту здобував у Львові, пізніше – у Краківській академії, далі робота у Болонському та Яґеллонському університетах, де писав свої наукові трактати. У Болонському університеті протягом двох каденцій обіймав посаду ректора. Завдяки його праці у Кракові утворилась потужна наукова школа, результатом якої стало заснування першої в Європі кафедри математики й астрономії при Краківській академії. Саме цю кафедру пізніше закінчить Микола Коперник. Цілком можливо, що польський астроном був учнем Юрія Дрогобича.
Юрій Дрогобич.
З часом Краківські навчальні заклади починають відкривати свої філії по території Речі Посполитої, у XVII столітті у Львові створюється академічна колонія Яґеллонського університету. Сприяли цьому процесу також і Єзуїти, які переважно займались освітньою діяльністю серед населення, і у Львові з’явились наприкінці XVI століття.
На початку XVII століття єзуїти побудували у Львові біля західного муру монастир і костел св. Петра і Павла, який сьогодні відомий як Гарнізонний храм св. Петра і Павла. З 1608 року при монастирі було закладено бібліотеку і школу, з 1613 року – почали викладати математику і натуральну філософію (природознавство). Відомо які тоді були часи і яке було ставлення до ідеї обертання Землі навколо Сонця, але для загального розвитку, на рівні філософської науки, в ті часи викладався предмет космологія.
З XVIII століття теорія Коперника перестає викликати сумніви і астрономія отримує нове дихання, нею починають активно цікавитись єзуїти та священики. Спочатку спостереження за небесними об’єктами вели із зручних точок середмістя та околиць. Велику підтримку Єзуїтському колегіуму надавав архієпископ Вацлав Єронім Сераковський, який займався перебудовою латинської катедри та наведенням порядку на парафіяї, йому допомагав канонік із Бжозова Домінік Лисогорський, та В. Сераковський, який допомагав з фінансуванням та закупівлею техніки для досліджень. Так в Оброшино з маєтку Сераковського у 1764 році проводилось спостереження за сонячним затемненням.
Креслення обсерваторії при колегії єзуїтів.
У другій половині XVIII століття перед колегіумом постало питання побудови спеціалізованого для обсерваторії приміщення. 27 квітня 1771 року єзуїти звернулись до магістрату з прохання про перебудову єзуїтської хвіртки (розташовувалась неподалік костелу Петра і Павла) та побудову обсерваторії. На що магістрат, отримавши королівську згоду, дозволив перебудову, але з наступними умовами: всі роботи повинні були бути виконанні на протязі чотирьох тижнів, єзуїти повинні були облаштувати прилеглу територію, повісити над хвірткою герби міста і коли обсерваторія стане непотрібною для навчання, передати її місту. 15 травня 1771 року всі роботи було завершено. Саме цей день можна вважати створенням першої у Львові астрономічної обсерваторії, яка входила в десятку перших у Європі.
Пластична панорама Львова 1775 року Януша Вітвіцького (Janusz Witwicki), фрагмент з обсерваторією.Пластична панорама Львова 1775 року Януша Вітвіцького (Janusz Witwicki), вид на місто і обсерваторію.
Але у 1772 році Російська імперія, Австрія та Прусське королівство поділили між собою Річ Посполиту – Галичина відійшла до Австрії. Ще через рік – Папа Климент XIV скасував орден єзуїтів. Багато студентів та викладачів переїхали до інших міст. Тоді ж австрійський уряд, потребуючи максимально точних мап нових територій, запрошує очолити обсерваторію відомого та досвідченого астронома отця Йозефа Лісґаніґа, який перевозить сюди з Відня 2,5-футовий квадрант, 10-футовий зенітний телескоп і маятниковий годинник Грахама. На той час обсерваторія вже була обладнана настінними восьми-, трьох- і двохфутовим квадрантами, кількома астрономічними годинниками, квадрантом із зоровою трубою і мікрометром, телескопом Ньютона. Високий рівень знань і вмінь Йозефа Лісґаніґа, а також – устаткування, призвів до відповідного результату – дуже точної великої мапи із 94-х листів розміром 2х2,5 фути. У 1786 році ця карта за наказом австрійського уряду була зведена до меншого формату (у 16 разів) Йоганом фон Ліхтенштерном, а Готфрід Прістер вигравірував її на міді. Також було визначено географічні координати Львова.
Квадрант.
Серед помічників Йозефа Лісґаніґа особливої уваги заслуговує барон Франц Ксавер фон Цах, який приїхав до Львова у віці 22-х років і сформулював тут для себе професійне покликання. Згодом працював в університетах Німеччини, Англії, започаткував три наукових журнали, які видавались у Європі, і традицію наукових конференцій. На думку біографа Франца Ксавера фон Цаха, професора Бонського університету Петера Броше, саме він став прообразом головного героя роману Йоганна Вольфганга Ґете «Роки мандрівок Вільгельма Мейстера».
Перша львівська астрономічна обсерваторія функціонувала недовго. Остання згадка про неї, датована 1784 роком, містилась у запиті з канцелярії губернатора щодо бажаного місця для зведення нової будівлі. Адже у старій затулено північну і східну частини неба, а переїзд карет зумовлює значне дрижання інструментів, що псує результати магнітних спостережень. Вірогідно, що цього ж року старе приміщення розібрали, але нове так і не побудували.
Після цього Львів втратив поєднання з астрономією майже на сто років – лише у 1871 році астрономію почали вивчати у Львівській політехніці.
Історія астрономічної обсерваторії Львівського національного університету імені Івана Франка / за ред. Б. С. Новосядлого. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011. – С. 11-25.
Львів, якого не повернеш. Пам'ятник гетьману Станіславу Яблоновському
Майже сотню років, від 1861 до 1939 років, головна вулиця Львова носила назву Вали Гетьманські… Звідки ж походить ця назва? Чиє ім’я стало достойним головної променади міста Лева?
Пам’ятник гетьману Яблоновському на нин. пр-ті Свободи. Поштівка поч. XX ст.
Найстаріший львівський світський пам’ятник гетьману Станіславу Яблоновському, мав нещасливу долю у всі роки власного існування. Станіслав Ян Яблоновський (1634-1702), великий коронний гетьман, мав багату та славну військову біографію…
Монумент коронному гетьману на Валах Гетьманських. Фото 1920-х років
Найбільшої пошани від львів’ян гетьман отримав за захист міста та блискучу відсіч татарам у 1695 році. Це був їх останній набіг на Львів…
Монумент на тлі Промислового музею. Фото до 1914 року
Пам’ятник було виконано у 1752-1754 роках; знавець львівської скульптури доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов припускає, що його автором міг бути відомий тогочасний скульптор Себастьян Фесінгер.
Від початку монумент розмістили у внутрішньому подвір’ї Єзуїтської колегії (нині- школа №62), останки гетьмана було захоронено у криптах костелу Єзуїтів ще по його смерті у 1702 році.
Скульптура Яблоновського на Валах. Фото поч. XX ст.
Скульптурна фігура гетьмана у парадних обладунках була виготовлена з твердого пісковику, вкрита позолотою…
Фрагмент нин. пр-ту Свободи із памятником Станіславу Яблоновському. Поштівка до 1914 року
Після 1772 року в давній Єзуїтській колегії були розташовані перші австрійські урядові установи. Під час реставрації будівлі скульптуру було скинуто з п’єдесталу; спочатку пам’ятник лежав на подвір’ї колегії, потім якимсь чином опинився на задвірках кам’яниці № 13 на вулиці Кароля Людвіга, тепер тут споруда “Гранд-готелю”…
Пам’ятник гетьману Яблоновському на нин. пр-ті Свободи. Фото до 1914 року
У 1859 р. скульптуру віднайшов львівський журналіст Іполит Ступницький. Саме він закликав громаду міста зібрати кошти для реставрації скульптури. На зібрані громадою міста кошти, найкращі скульптори Львова – Павло Ойтелє, Паріс Філіппі та Абель Перьє відновлюють монумент, що понад вісімдесят років пролежав у купі будівельного сміття…
Монумент гетьмана на Валах. Фото кінця XIX ст.
В скульптурно-каменярській майстерні Леопольда Шімзера був виконаний постамент, прикрашений трьома мармуровими плитами. На першій плиті золотими буквами було вибито: “Станіслав Яблоновський, гербу Прус ІІІ, каштелян краківський, великий коронний гетьман, народжений у 1634 р., помер 1702 у Львові”. На другій: ” Воював під Берестечком, Батовом, Баворовом, Кам’янцем, Уманню, Краковом, Ярославом, Голембєм, Прагою, Куликовом, Сандомиром, Торунем, в Курляндії, Гольштині, під Цудновом, Хмельником, Леховіцами, на Україні. під Бучачем, Комарно, Калушем, Хотином, Золочевом, Трембовлею, Журавно, Віднем і Парканами”. На третій плиті: ” Командував у Валахії, Буковині, під Кам’янцем, Хвастовом, Підгайцями; Львів перемогою боронив від Турків і Татарів. Вдячні міщани Львова пам’ятник йому той поставили, у 1859 р. був відновлений”. Четвертий бік постаменту був оздоблений гербом гетьмана.
Скульптура Яблоновського на Валах. Фото поч. XX століття
У 1861 р. монумент поставили на центральному львівському бульварі, що з того часу отримав назву Гетьманських валів…
Скульптура Яблоновського перенесена на площу Трибунальську (нині – Яворського). Фото 1930-х рр.
Причина переносу пам’ятника у 1932 році на скромну маленьку площу Трибунальську є невідомою… Перед тим монумент черговий раз було відреставровано Тадеушем Івановичем.
Пам’ятник гетьману Яблоновському на нин. площі Яворського. Фото кінця 1930-х роківПам’ятник гетьману Яблоновському на нин. площі Яворського. Фото кінця 1930-х років
Також невідомо коли зникла ця унікальна львівська пам’ятка – у 1939-1941 роках, під час нацистської окупації міста чи після 1944 року…?
Львівська область має багату і унікальну природу. Різноманітні ландшафти від рівнин до високих гір, багаті басейни річок Дністер, Стрий і Західний Буг. Попереду літо і ми вирішили зробити добірку місць Львівщині, де можна відпочити на природі.
1. Національний природний парк “Сколівські Бескиди”
Національний природний парк в Українських Карпатах. Розташований, в межах Сколівського і (частково) Турківського та Дрогобицького районів. Парк охоплює частини басейнів річок Стрий та Опір і займає площу 35 261 га, з яких 24 639,3 га передані парку в постійне користування.
Національний природний парк “Сколівські Бескиди”. Фото: panoramio.com
Межі парку в основному збігаються з межами природних територіальних комплексів і проходять по вододільних хребтах та руслах річок. На території парку збереглися рештки природних високопродуктивних і біологічно стійких деревостанів – вікові чисті букові ліси природного походження, еталонні смерекові і ялицеві ліси, які значною мірою відображають різноманітність лісового покриву Бескид. Тут водяться олень благородний, козуля, кабан дикий, заєць-русак, білка, лисиця звичайна, куниці лісова і кам’яна, вовк, ведмідь бурий, з рідкісних видів – борсук, кутора мала, полівка мала водяна, горностай, кіт лісовий, рись звичайна, нічниця довговуха, нічниця Наттетера, підковоніс малий. Загалом на території парку охороняються 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку та 30 видів, занесених до Червоної книги України.
Найвідомішою вершиною Сколівських Бескидів є гора Парашка (1268 м.) до якої ведуть добре промарковані маршрути від м. Сколе.
2. Стільське городище
Унікальний історико-культурний комплекс у с. Стільському. У результаті досліджень встановлено, що на залісненому плато над селом у IX — на початку XI ст. існувало велике місто. Площа сягала 250 га, а довжина оборонних стін близько 10 км.
Стільське городище. Фото: afishalviv.net
Колись на верху валів височіли дерев’яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. Довкола дитинця було укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення. Тут розкопано кілька десятків житлово-господарських та ремісничих об’єктів, садиби окремих заможних городян.
3. Тустань
Княжий град у ІХ-ХІІІ ст., давньоруський наскельний оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, залишки якого розташовані в Сколівському районі Львівської області, поблизу с. Урич, Пісковики в c. Урич — природний об’єкт, що має наукову, естетичну, рекреаційну та історико-культурну цінність. Тепер ці пісковики оголошено Державним історико-культурним заповідником “Тустань”, який щорічно відвідують до 3 000 туристів.
Tустань -унікальна пам’ятка історії та архітектури ІХ-ХІІІ століття, аналогів якої немає в Європі. Неповторність Тустані полягає не лише у її природних особливостях, хоча скеля, сама по собі, вражає. Унікальність Тустані полягає ще й у можливості точного (90%) відтворення дерев’яної забудови, що існувала на скелях. Річ у тім, що будівничі, споруджуючи неприступну дерев’яну фортецю на скелях, довбали в камені пази для закріплення дерев’яних конструкцій. Дерева давно немає, а сліди в камені збереглися.
Тустань. Фото: mandruyemo.blogspot.com
Щороку під Урицькими скелями Середньовіччя оживає на повну – його повертають учасники фестивалю “Ту Стань!”. Протягом кількох днів у Тустані відтворюють життя древнього граду таким, як воно було тоді, у всіх його проявах: від ремесел до розваг. Особливу увагу на кожному фесті присвячують і військовій справі – десятки реконструкторів відновлюють баталії воїнів-русичів із ворогами на очах у гостей Тустані з точністю, якій позаздрить будь-який фільм.
У с. Урич знаходиться музей, у якому можна детально ознайомитись з історією Тустані.
4. Кам’янецький водоспад
Водоспад Кам’янка – водоспад на однойменній річці Кам’янка, який знаходиться у Сколівському районі Львівської області поблизу села Дубина. Висота водоспаду близько 7 м.
Добратись до водоспаду Кам’янка дуже легко. Якщо ви їдете зі Львова маршрутним таксі, то Вам необхідно зійти на зупинці в с. Дубина. Навпроти зупинки є хрест та капличка, біля яких є вказівний знак до водоспаду. До цього місця можна також добратись пішки по трасі з міста Сколе (декілька кілометрів), якщо Ви приїхали до міста Сколе електропоїздом.
Якщо ви подорожуєте автомобілем, то це ще простіше – повертаєте з траси Київ-Чоп навпроти зупинки в с. Дубина, переїжджаєте залізничний переїзд і далі – пряма дорога до водоспаду Кам’янка.
Поблизу водоспаду знаходиться Озеро Журавлине або мертве озера. Озеро отримало таку назву, тому що воно має дуже холодну воду з вмістом сірководню, і в наслідок цього в ньому немає риби. Саме озеро та навколишні ліси чарують своєю красою. Навколо озера місцевість є болотиста і берег покритий мохом. З самого озера витікає потічок, який впадає в річку Кам’янка.
5. Печерний монастир біля села Розгірче
Однією із історично-культурних цінностей Сколівщини є печерний монастир, який розташований поблизу села Розгірче у Львівській області. Це цілий монастирський комплекс, який розташований в печерах і представляє собою унікальний зразок наскельного сакрального будівництва XIII-XVI століть. Таке будівництво не є типовим для теренів Галичини.
Печерний монастир біля села Розгірче. Фото: 5s.lviv.ua
Сам монастир знаходиться на пагорбі, звідки відкривається прекрасний краєвид на всю навколишню місцевість і долину річки Опір. Скельні печери монастиря розташовані в два яруси. На нижньому ярусі розташовувались житлові приміщення, а на верхньому – церква, на місці якої зараз розташована маленька ікона, яка встановлена у 2003 році.
6. Яворівський національний природний парк
Яворівський національний природний парк розташований на території Українського Розточчя — одного з найцікавіших фізико-географічних районів Західної України. Українське Розточчя являє собою вузьке (до 25 км) горбогірне пасмо завдовжки 75 км, яке на півночі різко підіймається над Малим Поліссям. У його південно-східній частині проходить Головний європейський вододіл, на схилах якого беруть початок річки, що належать до басейнів двох морів — Чорного і Балтійського.
Яворівський національний природний парк. Фото: http://uk.wikipedia.org
У парку функціонує 4 комплексних автобусно-пішохідних маршрути: “Страдч — Чорні озера”, “Від Янова до Крехова”, “Сповідь часу” (родинне гніздо Шептицьких), “Яворівський полігон — минуле і сучасність”, а також 4 пішохідних еколого-пізнавальних стежки: “Стежка Івана Франка”, “Лелехівка”, “Верещиця”, “Голуби”. В зоні стаціонарної рекреації парку облаштовані місця масового відпочинку туристів: літні відпочинкові навіси, мангали, місця для розведення вогнищ. На водоймах створені умови для аматорської риболовлі, облаштовано пляж, є можливість користування плавзасобами.
Район «Підзамче» до кінця ХVIII століття не підпорядковувався місту. Тут мешкали переважно ті, кому складно було оселитися в офіційних межах Львова. В основному це були бідні люди, а також ті, кого переслідували через релігійну відмінність – насамперед євреї.
Наприкінці XVIII ст. австрійська влада приєднала найближчі північні околиці до Львова, утворивши Жовківське передмістя. Однак, «приміський» характер району зберігся і надалі.
Церква святої Параскеви П’ятниці
Храм св. Параскеви будували у XIV-XV ст. у свій час споруда виконувала також функції північного оборонного бастіону міста, була знищена пожежею. Відбудована у 1644 р. зі збереженням основних романо-готичних форм та архаїчного планування. Тому, у ансамблі храму дзвіниця з’єднана з корпусом церкви, що нехарактерно для української сакральної архітектури.
Церква святої Параскеви П’ятниці
Церква святої Параскеви П’ятниці
Церква святої Параскеви П’ятниці
Церква святої Параскеви П’ятниці
Після загальної реставрації у 1908 р. церква набула сучасного вигляду. У стінах церкви збереглися залишки бійниць. Всередині збереглися розписи, створені українським іконописцем Лукою Долинським наприкінці XVIII ст. Залишився також унікальний іконостас, що походить з 1610-х років. Авторство котрого досі не встановлено. У 1996 – 1999 роках поруч з церквою була споруджена окрема дзвіниця за проектом Володимира Швеця.
Кам’яниця Шульців
Кам’яниця Шульців
Кам’яниця Шульців
Кам’яниця Шульців
Кам’яниця Шульців
Ця вілла-кам’яниця є яскравим прикладом елітного житлового будівництва в «австрійському» Львові. Була збудована як власне помешкання відомими архітекторами братами Шульцями, які вважаються основоположниками львівської сецесії. На фасаді зберіглася таблиця з відповідним написом польською мовою: «Ян і Кароль Шульц, архітектори і власники, збудували цей дім для власного вжитку у 1896 р.» Будинок виконаний у стилі неоренесенсу та прикрашений численними декоративними маньєристськими елементами.
Костел святого Мартина
Костел святого Мартина
Костел святого Мартина
Костел святого Мартина
Костел святого Мартина
Костел заклав місцевий магнат Александр Зборовський у 1630 р. для черевичкових кармелітів. Первісна споруда згоріла внаслідок пожежі. У 1700 р. костел відбудували з дерева, а у 1736 р. розпочалося будівництво кам’яної будівлі, яке завершилося у 1753 р. Тогочасні бароково-рококові форми храму збереглися і донині. Внутрішні склепіння розмалював майстер Мартин Строінський. У 1886 р. його розписи були реставровані відомим українським іконописцем Теофілом Копистинським.
Колишній млин фірми «Д. Аксельбрад і син»
Колишній млин фірми «Д. Аксельбрад і син»
Колишній млин фірми «Д. Аксельбрад і син»
Колишній млин фірми «Д. Аксельбрад і син»
Колишній млин фірми «Д. Аксельбрад і син»
Комбінат «Хлібопродукт» є зразком історичної тяглості промисловості на Підзамче. Випуск борошна та хлібної продукції тут продовжується вже понад сто років. Перше підприємство – паровий млин – заснував підприємець Давид Аксельбрад наприкінці XIX ст. Будівлі млина були реконструйовані вже в 1905 р., і згодом також зазнали численних перебудов. Важливе підприємство, яке забезпечувало Львів хлібом, не припиняло працю і під час ІІ-ї Світової війни, а у радянському Львові отримало назву «Млинкомбінат №1».
Монастир св. Онуфрія – одна з перших сакральних споруд Львова.
Василіанський монастир святого Онуфрія
Василіанський монастир святого Онуфрія
Василіанський монастир святого Онуфрія
Василіанський монастир святого Онуфрія
Традиція пов’язує його будівництво з дружиною князя Лева. Упродовж своєї історії монастир постійно перебудовувався та відбудовувався. Вважається, що первісна дерев’яна споруда згоріла під час завоювання Львова польським королем Казимиром. Мурована забудова, залишки якої збереглися сьогодні, постала на поч. XVI ст. Тоді ж у монастирі жив та працював друкар Іван Федоров. Сучасного вигляду монастир набув під час будівельних робіт у 1815 – 1822 роках.
Будівлі колишньої фабрики горілок і лікерів Бачевського
Будівлі колишньої фабрики горілок і лікерів Бачевського
Будівлі колишньої фабрики горілок і лікерів Бачевського
Будівлі колишньої фабрики горілок і лікерів Бачевського
Будівлі колишньої фабрики горілок і лікерів Бачевського
Фабрика алкогольних виробів родини Бачевських була заснована у першій половині 18 століття у селі Вибранівка. У 1782 році власник підприємства придбав у Львові палац графів Цєлєцьких і переніс виробництво сюди. Основні споруди фабрики були зведені у 1908 році за проектом архітектора В. Садловського. Продукція з маркою «J.A. Baczewski» вважалася «візитною карткою» Львова і користувалася попитом в багатьох країнах Європи. Після ІІ-ї Світової війни на цій території розташувався завод «Алмазінструмент».
Залізнична станція «Підзамче»
Залізнична станція “Підзамче”. Фото 2015 року
Залізнична станція «Підзамче»
Залізнична станція «Підзамче»
Залізнична станція «Підзамче»
Залізнична станція під Високим замком була збудована у 1869 році після прокладення через місто залізничної гілки «Львів – Броди». Назва «Підзамче» походить від традиційної назви давніх «княжих» кварталів у північному Львові. Будівля станції частково розташувалася на території колишнього Папарівського цвинтаря. У 1890-х роках та у 1908 році споруда була реконструйована зі збереженням оригінальної неоренесансної стилістики. Однак, подальші перебудови у 1950-х та 2000-х роках значно змінили первісний вигляд будівлі.
Дарунок Северини Бадені. 6 ранніх зображень Марійської площі
Звична багатьом поколінням львів’ян скульптура Матері Божої, на нинішньому проспекті Свободи, має давню і цікаву історію… Розповідь варто почати з того, що стоїть скульптура Діви Марії не на тому місці де ії встановили від початку…
Віддавна, на місці нинішньої площі А. Міцкевича, течія Полтви ділилась на два рукави, що утворювали невеликий острівець, ще у середньовічні часи на ньому стояла капличка Матері Божої з Лоретто.
Марійська площа із первісним розташуванням скульптури Діви Марії. Фото кінця XIX ст.
На місці майбутньої площі було чимало львівських укріплень – вежі бондарів, різників та кушнірів, два бастіони – Водяний та Фарний, лінія Високого муру та міських валів…
Після того як нова, австрійська влада у кінці XVIII ст. розібрала міські фортифікації утворилася трикутна площа, вздовж її південно-західної сторони протікала річка Полтва, через яку перекинули два містки. У 1830-х роках русло ріки в межах площі перекрили, що видно на плані Львова 1841 року. У 1843 р. її називали площею Фердинанда, на честь генерал-губернатора Галичини і Лодомерії, ерцгерцога Фердинанда д’Есте з Габсбургів.
Вигляд площі на поштівці 1902 року
Посеред площі стояла криниця, прикрашена у 1843 року вазою роботи Йоганна Шімзера і та сама давня капличка Божої Матері Лоретанської…
Вздовж північного берегу річки, на колишніх валах, (звідси давня назва вулиці – Гетьманські Вали) прокладено алею-променаду обсаджену деревами – популярне тоді місце прогулянок львів’ян. Тут з’явились павільйони з напоями, морозивом та солодощами, перші цукерні…
Вид на Марійську площу на фото кінця XIX століття
До благоустрою та впорядкування площі долучилась Северина Бадені, дружина відомого галицького політика, графа Владислава Бадені. У 1859 році вона замовляє в мюнхенського скульптора Йогана Непомука Гауттмана мармурову скульптуру Богородиці.
Пляц Марьяцький на поштівці 1901 року
У 1862 році на давній площі Фердинанда скульптуру Діви було урочисто встановлено, відтоді площу стали називати Маріацькою (Марійською). Остаточно ця назва була закріплена львівським магістратом під час реформи 1871 року.
Вигляд площі та скульптури на фотографії початку XX сторіччя
Вже у XX сторіччі, 1904 року, на площі встановили пам’ятник видатному польському поету Адамові Міцкевичу. Спочатку пам’ятник мав стояти там, де зараз є фонтан з Божою Матір’ю. Однак склепіння над Полтвою могли не витримати важкої колони з постаментом, до того ж для високої колони було там затісно…
Марійська площа із первісним розташуванням скульптури Діви Марії. Фото близько 1900 року
Після того як 1997 року скульптуру Божої Матері поновили над фонтаном на початку проспекту Свободи, постало питання про повернення на плани Львова Марійської площі…
Ухвалою Львівської міської ради від 2007 року, території, що обмежена площею А. Міцкевича, трамвайною колією на вул. П.Дорошенка та проїжджою частиною з обидвох сторін на пр. Свободи, повернути історичну назву – площа Марійська…
За останні півтора року українці дізналися і дізнаються про свою історію набагато більше, ніж за весь час Незалежності нашої держави. Цей процес триває і надалі і є надія, що цей процес не зупиниться. І не зупиниться він в першу чергу завдяки людям, котрі вивчають історію та розповідають про неї. Саме таким є автор книги “Сила волі. Євген Коновалець”, старший науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», наш сьогоднішній співрозмовник Ігор Дерев’яний.
Книга за його авторством вийшла півтора роки тому накладом в 1000 примірників і вже встигла здійняти лемент у наукових колах. Висновки молодого дослідника не збігаються з письмовими згадками історичних осіб, зате дуже добре узгоджуються з логікою історичних подій.
Книжка Ігоря Дерев’яного “Сила волі. Євген Коновалець”
Спокійний, переконливий та виважений у своїх твердженнях, за горнятком зеленого чаю, Ігор розповідає про історичні постаті, події та емоції людей, котрі безпосередньо вплинули на той світ, у якому ми всі зараз живемо.
Слухаючи Ігоря, можна впевнено провести паралель між подіям початку XX століття і нашим сьогоденням, але дуже хочеться вірити, що цього разу ми не зробимо тих самих помилок і наші онуки та правнуки будуть жити в багатій, щасливій і мирній країні.
Князя Романа - вулиця довжиною у понад шість століть. Історія у 12 зображеннях
Нинішня вулиця Князя Романа була у давнину частиною відомого Волоського, або ж Галицького шляху, що йшов від львівської Галицької брами на Галич і далі – на Буковину, Молдавію, Волощину, до берегів Дністра та Чорного моря…
Палац Справедливості, будівля Кримінального суду у Львові, тепер – крпус Політехніки фото кінця XIX ст.
Вулиця є однією з найдавніших у Львові, перша письмова згадка про неї датується 1382 роком, а перша офіційна ії назва – Гончарська(за фахом ремісників, що тут жили і працювали) – від 1505 року.
Палац Справедливості на поштівці початку XX ст.
У кінці XVIII ст. з’являється ще одна назва – вулиця Галицького передмістя, оскільки вона була тоді головною артерією цього передмістя, та брала початок від самих львівських мурів.
Будівля III гімназії ім. Франца Йосифа на поштівці початку XX ст.
Початки вулиці у XVI-XVIII ст. утворювали собою частину передміської ремісничої оселі, що у міських актах мала назву “Під Сторожею”, а існуюча нині забудова виникла значно пізніше – у XIX – поч. XX ст.
Урочиста хода гімназистів вулицею Баторія. Фото 1907 року
14 років (від 1871 по 1885) вулиця була частиною, точніше продовженням, вулиці Галицької, а від 1885 року вона стала самостійною і була названа на честь відомого польського короля Стефана Баторія (1533-1586 рр.).
Вид на нин. вулицю Князя Романа. Поштівка початку XX ст.
Назву обрали не випадково – 5 квітня 1576 року відбувся урочистий в’їзд Баторія до Львова саме цією вулицею, на триденний відпочинок по дорозі до місця коронації…
Гімназія Франца Йосифа на вул. Стефана Баторія. Фото 1904 року
На початку непарної сторони вулиці, там де зараз скверик із фонтаном, у XVI-XVIII ст. стояв невеликий дерев’яний костел Воздвиження Святого Хреста, який кілька разів горів, разом із Галицьким передмістям під час облог міста. Останній раз – 1769 р., коли Львовом намагалося оволодіти військо Барської конфедерації.
Жартівлива поштівка з видом на вулицю Баторія. Поч. XX ст.
Нинішня вулиця Князя Романа має довжину 400 метрів, є брукованою, непарна її частина засаджена деревами…
Вид на вулицю Баторія. Фото 1912 року
У 1894 році вулицею пролягла лінія електричного трамваю, яку розібрали тільки у 2003 році.
Вид на вулицю Баторія та середмістя Львова. Поштівка поч. XX ст.
Цікавий факт, у ХІХ та першій половині ХХ століть, на парній стороні вулиці, працювало близько десяти книгарень та букіністичних лавок…
Неїснуюча забудова на вулиці Баторія. Фото до 1914 року
1940 року радянська влада перейменувала вулицю на згадку про більшовицького діяча Якова Свердлова, а за гітлерівської окупації у 1941-1944 рр. вулиця називалася на честь німецьких збройних сил – Вермахтштрассе.
Будівля №6 на вул. Баторія, резиденція “Польського радіо” (від 1929 року). Фото 1914 року
У 1944 р. новим радянським патроном вулиці став генерал-армії Ватутін (1901-1944 рр.), командувач 1-м Українським фронтом, смертельно поранений під час сутички з відділом УПА у Житомирській області.
Розібрання давнього костелу Св. Леонарда (XVII ст.) на вулиці Баторія. Фото 1870-х років
У 1992 році вулиця отримала нову назву – Князя Романа, на честь волинського князя Романа Мстиславовича, який 1199 р. приєднав до своїх володінь Галичину, й, на думку деяких дослідників, створив на території сучасного Львова перший укріплений замок та осередок міського життя.
Інтер’єр Свято-Покровського кафедрального собору, давнього тринітарського храму святого Миколая, зазнавав певних змін упродовж XIX – поч. XX ст. Зберігся докладний опис інтер’єру храму середини XIX століття – Феліціан Лобенський уклав інвентар, з якого ми знаємо що у цей період у храмі з’явилися живописні пам’ятки відомих тогочасних майстрів, зокрема образ “Найсвятішого Серця Ісусового” Алоізія Рейхана.
Зруйновані пам’ятні епітафійні таблиці
Упродовж XIX століття у соборі з’явилась нова традиція – вшановувати епітафійними таблицями видатних діячів, які були пов’язані з діяльністю храму. Серед таких постатей був –священик Зигмунд Одельгевич, який тривалий час служив, опікувався храмом, певний період був наставником Зигмунда Гораздовського, відомого церковного діяча і реставратора цього храму. Також вшанований епітафійною таблицею був і священик Евстахій Скроховський, відома цікава особистість, випускник Паризької школи мостів та доріг, який починав свою кар’єру як інженер, але, зацікавившись мистецтвом, поїхав до Риму і поступив на Григоріанум, відтак, здобувши докторський титул, став професором церковної історії Львівського університету. Відома його низка публікацій з церковної археології, дослідження давньої сирійської церкви. Була в храмі й пам’ятна таблиця на честь Пьотра Хмельовського, завідувача кафедри польської літератури, відомого літературознавця, дослідника творчості Адама Міцкевича, який був також відомий своїми педагогічними новаціями і апеляціями до необхідності самостійної роботи студентів.
Кінець XIX та початок XX сторіччя в історії храму пов’язані також із діяльністю видатної особистості – священика Зигмунда Гораздовського. Зигмунд Гораздовський був відомий своєю катехитичною, місіонерською діяльністю, доброчинністю. Його катехитичні методики та рекомендації було перекладено багатьма мовами та використовувалися католицькими місіонерами в різних країнах світу. Його сміливість у спілкуванні з важкохворими людьми викликала захоплення навіть у його сучасників. Не випадково у 2001 році, під час перебування у Львові, Іван Павло II беатифікував цю видатну особистість, а 2005 року він був канонізований. З історією храму Зигмунда Гораздовського пов’язує ще одна надзвичайно важлива історія – 1902 року він ініціював оновлення та проведення реставраційних робіт у соборі та монастирському комплексі. Роботи за проектом Лужецького тривали кілька років і до 1904 року були повністю завершені. У квітні 1905 року Зигмунд Гораздовський отримав титул папського шамбеляна. Однією із підстав для цього була реставрація тринітарського комплексу.
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Василь КМЕТЬ
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.