1 травня або ласкаво просимо до спецтабору праці

Першого травня ми святкуємо «Міжнародний день солідарності трудівників» (чесно кажучи, дуже «ріже» вухо ця українська назва, оскільки закарбувалося у свідомості інше її звучання ‑ «Международный день солидарности трудящихся»). І не кожен знає, що походить це свято від страйку робітників міста Чікаго в 1886 р., а не від приписів ЦК КПРС.

Згадуючи як в СРСР декларували «робітничий клас» як провідний рушій прогресу, пригадаймо й те, що в СРСР булла узаконена й примусова праця. Тоді коли увесь цивілізований світ відмовився від будь-яких форм примусової праці (1927 р. у Женеві на засіданні Ліги Націй – попередник ООН ‑ було скасовано рабство як явище, а 28 червня 1930 р. підписано конвенцію про ліквідацію примусової праці в усіх формах), то в СРСР у той же час формували систему примусової рабської праці – ҐУЛАҐ.

Вашій увазі пропонуємо добірку світлин про табірні будні з архіву Володимира-Ігоря Порендовського – учасника Українського визвольного руху, в’язня «Тюрми на Лонцького» та радянських таборів.

Володимир-Ігор Порендовський. Львів, осінь 1943 року

Фото з архівної кримінальної справи (Тюрма на Лонцького, Львів, 2 квітня 1949 р.)

Лаґпункт інвалідів в Магадані (в народі Колима), 1955. Сидять зліва: 2-й В.-І. Порендовський, 3-й – Михайло Сорока (один з організаторів Кенґірського повстання 1954 р.).

В.-І. Порендовський: «Лаґпункт інвалідів. На тлі кукурудзи та бараку по правий бік автор цих рядків, а по лівий один із кращих моїх приятелів – галичанин (прізвище не можу пригадати). Мій лаґерний «мундир» такий вим’ятий тому, що я довго тримав його під головою яко «святочний».»

Колима, 1955 р.: в другому ряді знизу, посередині в кашкеті – Михайло Сорока; крайній праворуч в другому ряді – В.-І. Порендовський.

В.-І. Порендовський: «Знимка шістьох членів бригади електромонтерів меблевого цеху з серпня 1958 року. В долішньому ряді від лівого боку сидять: волиняк (прізвище не пам’ятаю), Івченко (російськомовний українець із Харківщини) та автор цих спогадів. У горішньому ряді від лівого боку: бригадир Тель; галичанин Бакун; інженер-електрик, кореєць (прізвище не пам’ятаю, був він найменш обізнаний з нашою працею, виправдовувався тим, що на волі тільки проектував електричні інсталяції житлових будинків)»

В.-І. Порендовський з Озерлаґу: «Спільна знимка з Петром Дужим [один з керівників Головного осередку пропаганди ОУН – І. Д.] з 1958 року. Від лівого боку: автор цих рядків, Петро Дужий, Юліян Бунь, галичанин, що 1958 р. виходив на волю, та росіянин (прізвища не пам’ятаю), теж фельдшер із лаґерної амбулаторії»

В.-І. Порендовський: «Знимка з 1957 року з Чуни [один з лаґпунктів Озерлаґу – І. Д.], з якогось фахового курсу, на якій є кілька іноземців. У горішньому ряді від лівого боку: чеченець, автор цих рядків, китаєць, китаєць. Сидять від лівого боку: українець із Польщі, росіянин, росіянин, українець-викладач, росіянин. Сидять на землі від лівого боку: китаєць, росіянин, росіянин»

В.-І. Порендовський: «Знимка виконана в квітні 1959 р. адміністрацією тюрми для «репатріяційної карти». В «карті» вписано, що її видано на підставі посвідки воєводської прокуратури в Бидґощі. З таким «вовчим квитком» входив я у вільний світ.»

В.-І. Порендовський (Ополє, Польща, 1960 р.)

В.-І. Порендовський з дружиною та дітьми у Вроцлавському клубі Українського Суспільно-Культурного Товариства 1973 року

В.-І. Порендовський з дочкою на Хрещатику в Києві. Початок серпня 1991 року

Пан Порендовський народився в 1921 на Тернопільщині, потім його батьки переїхали до Станіславова (тепер Івано-Франківськ). Працював вчителем на Волині, де став членом ОУН.

В 1943 переїжджає до Львова і до 1944 навчався у Львівській Політехніці на факультеті будови доріг та мостів (там само де й Роман Шухевич), одночасно був шефом зв’язку Крайового військового штабу групи УПА «Захід». Наступних два роки (1945-46) працював в Головному осередку пропаганди ОУН під псевдо «Семенюк»., а згодом виїхав на землі Закерзоння.

Вдруге Володимир Порендовський побачив Львів 2 квітня 1949 р. … з вікна Тюрми на Лонцького… присудили йому 25 років ув’язнення у спец таборах: Кенґір (Степлаґ), Магадан (Берлаґ) та Озерлаґ. Звільнений в 1959 р. та стараннями батьків, котрим вдалося виїхати до Польщі через співзвучність прізвища з польським та колишнє польське громадянство, виїхав до Вроцлава де й до тепер проживає.

Старший науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»
Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ