Мандруючи вуличками старого Львова чи смакуючи каву в його ароматних кав’ярнях, милуючись розкішними вікнами чи вишуканою ліпниною чи розглядаючи фасади старого міста, важко уявити собі які таємниці та історії вони зберігають. Одну з таких таємниць сьогодні розповість кам’яниця на вулиці Галицькій, 19.
Колись давно на цьому місці стояла Галицька брама, а сьогодні на розі вулиць Галицької та Братів Рогатинців працює сучасна аптека мережі «D.S.». Аптека, що входить в десятку найстаріших нашого міста.
Дозвіл на діяльність аптеки на вул. Галицькій (в цей час вона знаходилась в будинку №5) губернаторство Галичини дало ще у 1773 році . Аптеку названо «Під Золотим Орлом», а засновником її став магістр Солкішир.
Аптека «Під Золотим Орлом»
В кінці XVIII століття аптеку придбав доктор Крауз, представник знаної львівської родини, яка родичалась з Лоренцовичами та Анчевськими.
На початку ХІХ століття власники аптеки часто змінювались: Міхаель Ніклаш, Якуб Міхалковський, Шабінгер, аж поки її не придбав Габріель Мюллінг (Gabriel Mulling). Цей аптекар відіграв важливу роль у становленні аптечної справи в Галичині. Уродженець Буковини, після закінчення студій у Віденському університеті, в 1819-му році приїхав до Галичини. В 1825-му Габріель Мюллінг придбав аптеку «Під Золотим Орлом». Після створення в 1834-му році Греміуму (об’єднання) аптекарів Галичини його було обрано першим головою. З невеликими перервами він керував об’єднанням аж до 1874-го року. Товариство аптекарів Галичини обрало його почесним членом. В 1844-му році Мюллінг став одним із засновників та головою правління Галицької Каси ощадності. Одним з перших почав використовувати нафтові лампи для освітлення приміщень своєї аптеки.
Аптека «Під Золотим Орлом»
Після смерті Габріеля Мюллінга в 1878-му році, власником аптеки стає його племінник – Юліуш Нахлік. Разом з іншими аптекарями Галичини Нахлік брав активну участь у створенні та відкритті в 1879-му році хімічної лабораторії Товариства аптекарів Галичини, передав значну кількість обладнання та коштів для її створення.
Далі аптека перейшла у руки родини Вев’юрських: спочатку власником став магістр Ян Вев’юрський, а потім – його син Людвіг.
Ян був учасником польського повстання 1863 року і після його поразки прибув до Львова та працював в аптеці «Під чорним орлом» К. Склепінського спочатку в якості учня, а за якийсь час – аптекарського помічника. Згодом Ян Вев’юрський став зятем Склепінського і вже при матеріальній підтримці, здобув вищу освіту та ступінь магістра фармації. Це дало йому можливість стати власником аптеки «Під Золотим Орлом». Ян Вев’юрський теж був активним учасником Товариства аптекарів Галичини. У 1890-му році його навіть обрали Головою та членом екзаменаційної комісії.
Аптека «Під Золотим Орлом»
Після смерті Яна Вев’юрського з 1905 року власником аптеки став його син Людвіг Вев’юрський. Окрім своєї аптеки, Людвіг разом з родиною Міколяшів займався створенням фармацевтичної фабрики “Лаокоон” (сучасна фармацевтична компанія “Галичфарм”). У 1911-1914 роках став директором цієї знаменитої фабрики.
До будинку під номером 19 на вулиці Галицькій перевів аптеку ”Під Золотим Орлом” наступний власник — Лєшек Складовський.
Будинок спроектували і збудували у 1908-1910-му роках за проектом архітекторів А. Захаревича та Ю. Сосновського в стилі модерн. За Польщі в цьому будинку також містилися Купецька позичкова каса та Польський торговельний банк. Родина Складовських володіла аптекою до Другої світової війни.
Історію розповідав Таємний Аптекар, а записував Анатолій ГУРИН
В понеділок, 18 травня 2015 року, в приміщенні Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» і в рамках «Ночі музеїв», приуроченої до Міжнародного дня музеїв, відбулась творча зустріч із кінорежисером-документалістом Тарасом Химичем.
Тарас, у традиційній своїй манері, розповів про те, як він та його команда почали знімати документальне кіно і про те, які складності є у цього унікального і такого потрібного жанру.
“Наразі багато нашої документалістики виглядає так, що текст начитує диктор і показують хроніку, правильно? І через 5 хвилин глядачу хочеться заснути. Це добре для сну” – каже Тарас.
Старше покоління до такої подачі звичне, адже вони звикли цінувати інформацію, якої колись було дуже мало. Але молоде покоління розбалуване і увагу молоді потрібно вміти втримати.
“Документалістика не потребує гламуру. Не треба режисерського крісла, не треба ніяких додаткових аксесуарів, які просто не є потрібні, коли треба щось зробити”, – продовжує Тарас свій виступ і розповідає про випадки, коли його засипало цементом, заливало водою і закидало брудом та ілюструє все це фотографіями.
“Ми уже років 5-6 працюємо в сфері документалістики. Робимо такий невеликий серіал по історії ХХ століття.” – розповідає Тарас Химич.
Адже коли з пересічною людиною починаєш говорити про історію, котра відбувалась 50-100 років тому, у більшості людей виникає асоціації з чорно-білими фотографіями незнайомих рафінованих людей, котрі нічого не відчували і не переживали. Насправді, наші предки мало чим відрізнялися від нас.
Одразу дві прем’єри відбулися на минулих вихідних, 16-17 травня, у Львівському театрі імені Лесі Українки. Першою прем’єрою було відкриття камерної сцени, на якій театрали планують ставити експериментальні вистави, і на цій же сцені глядачам запрезентували прем’єру пластичної драми «Перетворення» за оповіданням Франца Кафки «Перетворення».
Цікавим є також те, що в другий прем’єрний день охочих потрапити на виставу було навіть більше ніж у перший. В неділю на виставу не було навіть стоячих місць, а це говорить по те, що постановка режисера з харківського театру, Артема Вусика, користуватиметься великою популярністю серед львів’ян.
«Ми запросили до співпраці режисера Артема Вусика з харківського театру «Прекрасні квіти». Артем ставить вистави у пластичному жанрі і цим зацікавив нас. Експеримент мусить бути в театрі, нема експерименту – нема театру», – розповів директор театру Олексій Коломійцев.
«Цей жанр ми для себе назвали фанк-футуризм, він поєднує в собі пантоміму, гротеск і пластичну драму. Мені здається, що він більш виразний сьогодні для театру, тому що тіло ніколи не збреше», – вважає режисер Артем Вусик.
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перетворення»
Сцена з вистави «Перевтілення»
Львів давно чекав на цікаву експериментальну театральну сцену і, дуже хочеться вірити, що на минулих вихідних він її отримав. Адже постановка “Перетворення” у Львівському театрі імені Лесі Українки говорить сама за себе.
Не все правда вдалося зробити театралам до відкриття камерної сцени (ще в найближчих планах пандус для глядачів та інші різноманітні прилаштування), але напрям руху вірний і плани грандіозні. Тому слідкуємо, чекаємо і сподіваємось.
Зниклі тролейбусні маршрути або слідами львівського тролейбуса
У Львові тролейбус відіграє другорядне значення серед громадського транспорту в плані туристичної цікавинки, але він є незамінний у доїзді на околиці міста, куди не ходить трамвай. Перший тролейбус з’явився на вулицях Львова у 1952 році, з того часу маршрути поповнювались, змінювали свої напрямки, зникали, з’являлись нові.
Пропонуємо Вашій увазі підбірку місць, де тролейбусів вже немає:
Тролейбус на вул. Саксаганського, фото, 1955-1960 роки.
Пл. Міцкевича
Саме сюди почав курсувати з Головного вокзалу перший тролейбус. Маршрут №1 курсував вулицями: Чернівецька, Тобілевича, Федьковича, Шептицьких, пл. св. Юра, Листопадового Чину, Гнатюка, пр-т Свободи, пл. Міцкевича. Довгий час саме ця зупинка була вузловою і звідси відправлялись тролейбуси на Льотне поле (маршрут №3), до стадіону СКВО (сучасний СКА, маршрут №4) та на вул. Стрийську (маршрут №5).
Тролейбусна зупинка на пл. Міцкевича, фото, 1960-1965 роки.
Площа Міцкевича, фото, 1952 рік.
Площа Міцкевича, фото, 1952-1967 роки.
Пр-т Шевченка
У 1958-1960 роках тут відкривають тролейбусне кільце і частина тролейбусних маршрутів переходить сюди з пл. Міцкевича. Від будинку профспілок курсують маршрути на вул. Стрийську і в р-н Новий Львів.
Кінцеві зупинки тролейбусів №5 та №6, фото, 1961-1964 роки.
Тролейбус на пр-ті Шевченка біля Будинку профспілок, фото, 1963-1964 роки.
Тролейбус на пр-ті Шевченка біля Будинку профспілок, фото, 1963-1964 роки.
Тролейбус на пр-ті Шевченка, фото, 1955-1964 роки.
Пр-т Свободи та вул. Театральна
Львівська “Стометрівка” завжди була на перехресті транспортних шляхів. У різні часи тут проходили різні маршрути. На початку 1970-х років, для розвантаження пр-ту відкривається односторонній рух по вул. Театральній, а звідти на вул. Гнатюка.
Тролейбус на вулиці Горького (тепер вул. Гнатюка), фото, 1953-1954 роки.
Тролейбус марки МТБ-82Д маршруту №4 на пр-ті Леніна (тепер пр-т. Свободи), фото, 1965-1969 роки.
Тролейбус марки Київ-4 маршруту №1 на зворотньому шляху до вокзалу, фото, 1963-1966 роки.
Тролейбус ЛАЗ-695Т моделі Дружба 4-ого маршруту на пр-ті Свободи, фото, 1963-1969 роки.
Тролейбус на пр-ті Свободи, фото, 1953-1954 роки.
Тролейбус марки Київ-4 в центрі міста, 1969-1972 роки.
Тролейбус на вулиці Театральній, фото, 1962-1963 роки.
Вул. 700-річчя (пр-т Чорновола)
Даною вулицею проходив спочатку вищезгаданий маршрут №4, пізніше до нього доєднався маршрут №13. Маршрут №13 поступово подовжувався поки не досяг своєї сучасної кінцевої, пізніше його скоротили до вул. Зернової. Сьогодні проводяться роботи для відновлення кінцевої на “Стометрівці”.
Тролейбус марки МТБ-82Д маршруту №4 на вулиці 700-річчя Львова (тепер пр-т Чорновола), фото, 1965-1969 роки.
Тролейбус маршруту №4 біля готелю Львів на вул. 700-річчя Львова (тепер пр-т Чорновола), фото, 1965-1970 роки.
Тролейбус на вулиці 700-річчя Львова, фото, 1963-1964 роки.
На зламі XIX-XX сторіч, у зв’язку, насамперед, з соціально-економічним піднесенням краю та різким зростанням кількості міського населення, зовнішній вигляд Львова, в тому числі центральних вулиць та площ, черговий раз змінюється… Зокрема, набуває нового вигляду улюблена львів’янами площа Галицька…
Будинок на місці давньої Бойківської кам’яниці на площі Галицькій,7. Фото 2015 року
Ще у другій половині XIX ст. на цьому місці стояло декілька будинків і серед них так звана Бойківська кам’яниця. Назва пішла від того, що приїжджі синьовидські бойки влаштували тут щось на зразок бази і звідси розносили по будинках фрукти і ягоди, у просторих та прохолодних підвалах зберігалися яблука та груші…
Площа Галицька на початку XX ст.- на задньму плані ліворуч – новозведена будівля із кав’ярнею “Центральною”
Давня кам’яниця відома багатьом літературознавцям – тут, на першому поверсі будинку молодий Іван Франко мешкав зі студентами Михайлом Павликом та Ярославом Рошкевичем. З цього будинку І. Франко мандрував за місто вудити рибу та ловити раки…
Фрагмент фасаду споруди на місці Бойківської кам’яниці від вулиці Валової. Фото 2015 року
Саме тут Франко написав драму “Три князі на один престол”… Цікавий факт, 1895 року цей будинок відвідала відома англійська письменниця Етель Ліліан Войнич – авторка “Овода”, яка приїхала до Львова у справі організації транспортування нелегальної літератури до Росії…
У 1902 та 1911 роках ділянку нинішньої адреси площа Галицька,7 повністю перебудували. Давня кам’яниця припинала своє існування… Архітектор Карел Боублік, чех за походженням, спроектував декілька модернових будинків, що постали на цьому місці.
Площа Галицька на початку XX століття
Також ця львівська адреса була знана відомою кав’ярнею “Центральна”, одним з улюблених місць зустрічей поетів “Молодої музи”. Вона “оновилась” у новозведеному 1902 року будинку, проте, вважається другою з найдавніших кав’ярень Львова після “Віденської”…
Будинок на розі Валової та площі Галицької, у партері якого містилась “Центральна”. Фото 2015 року
Кав’ярня працювала у партері будинку № 7 на площі Галицькій упродовж 1905–1934 років. При ній були бібліотека, більярдна та спеціальні салони для дам. Працював заклад до третьої години ночі. В 1934 приміщення кав’ярні реконструювали під операційний зал банку…
Вистава «Небезпечна гра» в репертуарі Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові ще з 20 лютого, але за цей час була зіграна трохи більше п’яти разів. На відміну від інших вистав цього театру, ця постановка дуже жіноча і торкається вічних питань людського існування.
Це історія про двох жінок – авантюрної пенсіонерки Клот та революційно налаштованої проти минулого Марго, котрі вирішують йти ва-банк і розпочинають свою ризиковану, проте захопливу гру із життям. На кону поставлено все – минуле, сім’я та спогади, попереду – невідоме, але таке жадане – бажання почати все з початку.
Клод – вільна жінка. Усе життя усе крутиться навколо неї. Марго ж зациклена і закрита у своєму побуті. Кожна з них нещаслива по-своєму.
Кожен глядач бачить у акторках щось своє, хтось говорить що вистава про свободу, свободу особистості і творчу реалізацію, інші бачать самотність і спробу поламати цю холодну байдужість навколишнього середовища.
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
Сцена з вистави “Небезпечна гра”
В ролях:
Клод – Олена Скляренко Марго – Олена Крилова, Любов Мовчан
Над виставою працювали:
Режисер-постановник – Любов Мовчан Художник – Дарія Зав’ялова Пластика – Нінель Збєря Художник зі світла – Микола Новосад Музичне оформлення – Ігор Мосєсов Асистент режисера – Олена Крилова
Галерея львівських графіті. Дев’ять кольорових закапелків міста
Графіті, як вуличне мистецтво, не може бути чітко контрольоване і систематизоване. Проте, у місті є немало вартих уваги експонатів, які планується внести до спеціального тематичного екскурсійного маршруту. Це стане новою цікавинкою Львові і розвантажить від навали туристів середмістя.
Бартек займається графіті і вуличним мистецтвом від 1996 року. Його роботи можна побачити у Німеччині, Франції, Чехії, Великобританії, Естонії, Польщі, Нідерландах, Україні. У роботі митець поєднує абстракцію і традиційні графіті, високе мистецтво і молодіжну культуру, модернізм і скейтбординг. Його образи базуються на геометричних угрупованнях і незграбних формах.
Трилогія про війну на Друкарській
Трилогія про війну на Друкарській
Трилогія про війну на Друкарській
Трилогія про війну на Друкарській
Трилогія про війну на Друкарській
Трилогія про війну на Друкарській
В центрі Львова на вулиці Друкарській створена антивоєнна трилогія. Автором якої став художник #Sociopath.
Графіті на стіні по вулиці Заводській
Графіті на стіні по вулиці Заводській
Графіті на стіні по вулиці Заводській
Графіті на стіні по вулиці Заводській
Графіті на стіні по вулиці Заводській
Бічну стіну будинку прикрашає малюнок Тараса Довгалюка. Ескіз графіті обирали на конкурсній основі в рамках проекту «Ревіталізація Підзамчого», який реалізовує Інститут міста (Львів) та Інститут розвитку міст (Краків).
Стіна на вулиці Хмельницького
Стіна на вулиці Хмельницького
Стіна на вулиці Хмельницького
Стіна на вулиці Хмельницького
Стіна на вулиці Хмельницького
На іншій вулиці у районі Підзамчого в рамках того ж проекту розмалювали стіну біля дитячого майданчику. Тепер стіна, замість сірої, стала кольоровою.
Стіна на вулиці Княгині Ольги
Стіна на вулиці Княгині Ольги
Стіна на вулиці Княгині Ольги
Стіна на вулиці Княгині Ольги
Стіна на вулиці Княгині Ольги
Стіна на вулиці Княгині Ольги
Стіну на вулиці Княгині Ольги навколо будівельного майданчику багатоповерхівок розфарбували під час графіті-фесту. Тут багато малюнків на патріотичну тематику.
Графіті про материнство
Графіті про материнство
Графіті про материнство
Біля драматичного театру імені Лесі Українки розфарбували стіну старої котельні, створивши графіті «Згадай мамин голос». Малюнок символізує чотири основні етапи виховання дитини. Його виконав Андрій Савчишин, ініціаторами створення графіті стала організація «Демократичний Альянс».
Картини європейських майстрів на зупинці «Русалка Дністрова»
Картини європейських майстрів на зупинці «Русалка Дністрова»
Картини європейських майстрів на зупинці «Русалка Дністрова»
Картини європейських майстрів на зупинці «Русалка Дністрова»
Картини європейських майстрів на зупинці «Русалка Дністрова»
Картини європейських майстрів на зупинці «Русалка Дністрова»
Ці графіті створили митці із міст-партнерів Львова. Вони розмалювали 47-метрову стіну на трамвайній зупинці «Русалка Дністрова». Захід був проведений з нагоди Дня Європи. Графіті малювали художники з Німеччини, Польщі, Австрії та інших країн ЄС.
Графіті в пам’ять про “Небесну сотню” на вулиці Франка
Графіті в пам’ять про “Небесну сотню” на вулиці Франка
У Львові на стіні будинку, що на вулиці Івана Франка, 36, є малюнок майстрів графіті, який нагадує про Героїв “Небесної Сотні”.
«Небесна сотня»
«Небесна сотня»
«Небесна сотня»
«Небесна сотня»
«Небесна сотня»
Стіну навпроти входу до Парку культури розмальовували різними зображеннями. Тепер уже довгий час тут існує напис «Небесна сотня» з іменами героїв.
Пам'ятник Данилу Галицькому, або монумент до дня народження
Увічнена у бронзі постать засновника міста Львова, сина творця Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича, відомого політичного діяча і полководця, князя із королівською короною Данила Галицького прикрашає одну з найдавніших площ Львова від 2001 року.
День урочистого відкриття пам. Данилові Галицькому – 26 жовтня 2001 року
Так уже склалося, що досі пам’ятника засновнику міста у Львові не було, хоча кілька разів (останній 1979 року) оголошувався конкурс, щоб увічнити образ князя в граніті і бронзі. Але, вочевидь, гідних цього великого задуму проектів не виявилося, тож ідея відсувалася в глиб десятиліть…
Пам’ятник Данилу Галицькому у Львові. Фото 2015 року
Нову дату спорудження монумента славетному князю-королю було приурочено до 800-річчя від дня народження Данила Романовича – вже у незалежній Україні 2001 року. Було організовано Всеукраїнський конкурс, у якому взяло участь чимало митців…
Монтаж пам’ятника Данилу Галицькому у Львові. Фото 2001 року
Під час проведення конкурсу розглянули понад 20 проектів пам’ятника – вони подавалися на конкурс анонімно, під девізами; всі проекти були виставлені у Львівському палаці мистецтв на суд глядачів — професіоналів та аматорів, було враховано багато різних варіантів і пропозицій… З усіх проектів, що їх запропоновано, авторитетне журі зупинило свій вибір на трьох скульптурних композиціях. Авторська група скульпторів Василя Ярича і Романа Романовича та архітектора Яреми Чурилика посіла одне з двох місць, ставши переможцем серед учасників конкурсу.
Монумент засновнику Львова на давній площі Галицькій. Фото 2015 року
Проект-переможець – це молодий воїн, піднятий на стременах, мудрий і войовничий князь. На думку багатьох у монументі вдало відображено історичну постать князя-короля та епоху загалом.
У короткий термін було відлито п’ятиметрову скульптуру в бронзі: виготовлення пам’ятника повністю взяла на себе Львівська кераміко-скульптурна фабрика. Люди працювали від ранку до ночі, бажаючи якнайшвидше завершити довгоочікуваний проект…
Роботи з монтажу монументу Данилові Галицькому. Фото 2001 року
На спорудження монументу було витрачено 60 тонн граніту та 9 тонн бронзи! Сам пам’ятник являє собою бронзову фігуру Данила Галицького на коні, що підноситься на гранітному постаменті, який прикрашає барельєф корони. Загальна висота пам’ятника 10 метрів!
Пам’ятник князю-королю Данилу Галицькому у Львові. Фото 2015 року
Певні суперечки та розбіжності виникли щодо місця встановлення… Звичайно, пам’ятник Данилу Галицькому пасувало б поставити на території княжого Львова або в парку “Високий Замок”, де князь Данило збудував фортецю в XIII сторіччі, або в самому серці княжого Львова, де він жив (площа Старий Ринок, початок вулиці Б.Хмельницького). Але з огляду на те, що там немає достатньо місця для огляду пам’ятника, вирішили встановити його на площі Галицькій…
Вздовж старовинного парку, що у центрі Львова, вгору спинається коротка вулиця . Її історія розпочалася в 70-х рр. ХІХ ст. У ті часи на межі Єзуїтського парку (нині Парк імені Івана Франка) знаходилися склади деревини. Простір, зайнятий складами, впорядкували і проклали вулицю, яку назвали на честь польського письменника, поета та історика Юзефа-Ігнація Крашевського (1812–1887). Крашевський гостював у Львові 1867 року і на його честь було влаштовано урочистий прийом у ресторані у згаданому Єзуїтському парку. Урочисте відкриття вулиці Крашевського відбулося у 1880 р.
Наприкінці XIX ст. лівий бік вулиці був щільно забудований кам’яницями за проектами відомих архітекторів Альфреда Каменобродського, Міхала Ковальчука, Людвіка Рамулта, Александра Загурського, Леонардо Марконі.
Соломія Крушельницька (праворуч) із рідною сестрою Осипою Бандрівською. Львів, 1939 р.
Одним з останніх був збудований будинок № 23 (1884 р.) за проектом архітектора Якуба Кроха. Балкон другого поверху прикрашений алегоричними статуями Скульптури і Музики авторства Леонарда Марконі. За масивними дерев’яними воротами відкривається широкий прохід до внутрішнього подвір’я, де могли розміститися кілька кінних екіпажів. У подвір’ї знаходилися господарські споруди. Будинок мав два входи – з брами (парадний) і з подвір’я. Дерев’яні сходи парадного входу півколом піднімаються до третього поверху. Освітлюється кам’яниця денним світлом з “ліхтаря” – заскленої конструкції у покрівлі будинку. Дерев’яні перила укріплені кованими балясинами з рослинним орнаментом.
Соломія Крушельницька з родиною біля власного будинку у Львові, 1903 р.
Першими власниками будинку були міщани С. Бачинський, згодом – Ю. Горошкевич. У 1903 р. до цього дому була прикута увага усіх галичан, адже його новою власницею стала українська співачка Соломія Крушельницька, яку щиро вітали як “горожанку” Львова. З цього часу бере свій початок історія “Музикальної кам’яниці” – львівського Дому Соломії.
Соломія Крушельницька, 1946 р.
Переїзд родини Соломії Крушельницької з Тернопільщини до Львова був пов’язаний із трагічною подією. 31 грудня 1902 року помер батько Соломії о. Амвросій Крушельницький, парох села Біла. На його місце було призначено нового священика. Соломія вирішила допомогти своїй осиротілій родині, купивши у Львові власний будинок, який мав приносити дохід. Вона написала листа своїй матері, щоб та ліквідувала господарство в Білій та переїхала на постійне проживання до Львова. Так родина і зробила. Весною 1903 р. Теодора з дітьми переїхала до Львова. А вже в кінці року Соломія придбала у Львові триповерховий будинок. Зі спогадів Одарки Бандрівської [7], племінниці С. Крушельницької, довідуємося, що справами купівлі будинку, на прохання Соломії, займався її батько, юрист, радник Скарбу Карло Бандрівський (1855-1931). Упродовж 28 років він ретельно виконував обов’язки адміністратора будинку.
Соломія Крушельницька (сидить в центрі), концертмейстер Богдан Дрималик (праворуч) зі студентами Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка у квартирі С. Крушельницької. Львів, 1940-рр.
16 вересня 1907 р. померла мати Соломії Крушельницької Теодора. Сестри співачки Емілія і Марія вийшли заміж, а брат Володимир закінчив юридичні студії у Львівському університеті і був покликаний на військову службу. Наймолодшу сестру Анну Соломія взяла до Італії. Звільнилися кімнати в будинку, і їх почали заселяти “льокатори” – квартиранти. З історією львівського дому Соломії Крушельницької знайомить стаття Галини Тихобаєвої “Давні мелодії “Музикальної кам’яниці”, яка побудована на спогадах Одарки Бандрівської та Уляни Любович. З цієї статті читач дізнається про життя родини Соломії Крушельницької у цьому домі, отримує загальну інформацію про “льокаторів”.
Соломія Крушельницька. Автограф для радника Йосипа Дрималика. Львів, 1928(?) р. Фото зроблене у Нью-Йорку, 1928 р.
У “Музикальній кам’яниці” проживали люди різних національностей, соціального статусу і професій. Були серед її мешканців також відомі діячі української культури. Цим постатям присвячена стаття Р. Мисько-Пасічник “Сторінки історії львівської кам’яниці Соломії Крушельницької”.
Більшість мешканців були пов’язані з музикою, тому й дім почали називати “Музикальною кам’яницею”. Дві доньки адміністратора будинку Карла Бандрівського були музикантами – старша Ольга – піаністкою, молодша Дарія (Одарка) – талановитою співачкою і педагогом. Ольга багато років викладала фортепіано у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка та в музичній школі-десятирічці при Львівській консерваторії. У 1912 р. Ольга Бандрівська вийшла заміж за піаніста Тараса Шухевича (1886-1951) і подружжя оселилося в домі Соломії Крушельницької. У 20-30-х роках ХХ ст. на третьому поверсі будинку мешкала сестра Тараса Шухевича з родиною – Дарія. Дарія Шухевич (1882-1941) – піаністка і педагог. Поряд з педагогічною, Дарія Шухевич займалася активною концертною діяльністю як концертмейстер. Вона акомпанувала видатним оперним співакам – Модесту Менцинському (1900 р.) та Соломії Крушельницькій (1903). Чоловік Дарії Володимир Старосольский (1878-1942) – видатний український вчений-етнополітолог, соціолог, історик і теоретик права, один з провідників національно-визвольного руху в Галичині, доктор права й адвокат, професор кількох європейських університетів і в’язень сибірських таборів.У подружжя народилося троє дітей – сини Юрій та Ігор і донька Уляна. Трагічна доля не обминула родину Старосольських. Весною 1940 р. був заарештований Володимир Старосольський, а 13 квітня того ж року його дружину з дітьми вивезли до Казахстану. Виснажлива дорога, нестерпні умови життя на чужині підірвали здоров’я Дарії. Вона померла у віці 59 років.
“Соломія Крушельницька і Львів”. Колаж, худ. Леся Квик
Сусідом родини Старосольських був видатний український композитор Станіслав Людкевич (1879-1979). С. Людкевич прожив у домі Соломії Крушельницької десять років, проте у своїх спогадах про співачку він жодним словом не згадує про цей факт, як і про спілкування з С. Крушельницькою у її львівській кам’яниці.
У 1939 році з приходом радянської влади дім Соломії Крушельницької націоналізували. С. Крушельницькій, громадянці Італії, заборонили виїжджати за межі Радянського Союзу, не давши навіть можливості полагодити майнові справи у Віареджо, де вона постійно мешкала. У Львові українська співачка із світовим іменем стала безробітною, нікому не потрібною літньою жінкою, котру від репресій, можливо, врятував італійський паспорт. Позбувшись свого дому, вона навіть не мала права отримати квартиру в ньому, бо була громадянкою іншої країни і ніде не працювала.
Поштова картка (ймовірно остання!) з Віареджо від У. Ґерарді до С.Крушельницької. 20 серпня 1939 р.
Напевно, вперше у своєму житті співачка світової слави відчула таке приниження від державних чиновників. Тому не дивно, що з початком німецько-радянської війни співачка одразу звернулася із заявою про повернення їй будинку до німецької влади. Однак це не вирішило питання, а навіть навпаки. Німці вирішили влаштувати в будинку штаб, і Соломія разом з молодшою сестрою Анною змушена була перебратися на третій поверх.
Сучасний вигляд вулиці Соломії Крушельницької у Львові
Невідомо, чому С. Крушельницька не виїхала до Італії під час німецької окупації. Її подруга Неґріта Кано де П’яцціні запрошувала Соломію до Аргентини, але цим запрошенням скористалася не Соломія, а її сестра Емілія Стернюк з родиною.
У кінці 1944 р. директор Львівської консерваторії Василь Барвінський запросив Соломію Крушельницьку на посаду професора кафедри сольного співу. І С. Крушельницька отримує право мешкати у своєму домі. Її квартира № 4 на другому поверсі складалася з чотирьох кімнаті кухні.
Сучасний вигляд вулиці Соломії Крушельницької у Львові
Тут Соломія жила зі своєю наймолодшою сестрою Анною (1887-1965). Після смерті Анни Крушельницької цей дім став одним із звичайних радянських будинків з численними комунальними квартирами, а про його особливий статус нагадували хіба дві розкішні статуї на балконі другого поверху – Скульптура і Музика.
Сучасний вигляд вулиці Соломії Крушельницької у Львові
У 1977 р. на фасаді будинку було встановлено меморіальну таблицю С. Крушельницької (скульптор – Е. Мисько), а в 1993 р., вшановуючи велику артистку, вулицю перейменували на честь Соломії Крушельницької.
У 1989 р. Соломія Крушельницька повернулася до своєї оселі – у фотографіях, рукописах, особистих речах і, звичайно, нетлінним голосом, збереженим у грамофонних записах. Цей рік розпочав відлік нової історії Соломіїного Дому – історії Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст.. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8
Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 32. — ISBN 966-603-115-9
Мельник І. В. Крушельницької вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 648. — ISBN 978-966-7007-99-7
Мельник І. В. Львівські вулиці і камʼяниці. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 268, 269. — ISBN 978-966-7022-79-2 [ред.] Посилання
«Вулиця Крушельницької». Центр міської історії центрально-східної Європи. http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1393.
Вчора, 16 травня у львівській галереї «Дзиґа» на вул. Вірменській, 35, 1-й поверх, відкрилась виставка «Міні-текстиль». Тут всі охочі можуть ознайомитись із роботами 40 авторів.
Цьогоріч, всеукраїнський проект «Міні-текстиль» відбувається вже вчетверте і повинен стати щорічним. Організатор події — Секція художнього текстилю Львівської національної спілки художників України – запросили до участі всіх художників та студентів, що працюють в цій техніці. Також організатори постійно заохочують митців до експериментів та пошуку нових матеріалів для реалізації всього задуманого в цікавий та незвичний спосіб – «вмістивши» роботу в формат 20х20х20 см. До проекту відібрано роботи 40 авторів. Здебільшого це львівські студенти, а також митці з Києва, Луцька та Рівного.
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Експозиція виставки «Міні-текстиль» у Львові, 2015 рік
Історія міні-гобелену бере свій початок ще з міжнародних текстильних виставок в Лозанні 1972 року. Тоді автори разом з фотографіями виробів повинні були надавати взірець роботи у форматі 20х20 см. Позаяк ці зразки виглядали як готові мистецькі роботи, виник новий напрямок декоративно-прикладного мистецтва – міні-гобелен. Перша львівська виставка міні-гобелену була організована в 1985 році. Тепер, у зв’язку з використанням найрізноманітніших технік та матеріалів, назва змінилась на «міні-текстиль».
Значення, успіх та …користь, яку принесла Львову Загальна крайова виставка 1894 року переоцінити важко… Лише кількість відвідувачів події, що вразила справжнім імперським масштабом, говорить сама за себе – 1 146 329 особи… Але, мабуть, найважливіше, це бажаний та потужний економічний поштовх для міста та цілого краю. Проведення виставки у Львові стало важливим етапом в житті міста, каталізатором для здійснення важливих інфраструктурних проектів, які були необхідні для подальшого розвитку Львова у XX сторіччі.
Головна брама Загальної Крайової виставки, що знаходилась на нин. вулиці Самчука. Фото 1894 року
Як театр починається з вішака, так й найбільша подія у житті Львова на зламі XIX-XX сторіч – Галицька крайова виставка починалась із головної брами…
Рекламний плакат крайової виставки 1894 року у Львові
Ця помпезна споруда у стилі ампір була розташована у північно-східній частині нинішнього Стрийського парку – на верхніх терасах якого власне й відбувалась подія, до неї провадила вулиця Понятовського (тепер Уласа Самчука) – відгалуження вулиці Святої Софії (нині це верхня частина вулиці І.Франка).
Загальний вигляд головного входу крайової виставки. Фото 1894 року
Брама, що вдало підкреслювала розмах дійства, була зведена за проектом архітектора Зигмунта Горголевського, її будівничими були Юзефом Григлашевським та Зигмунтом Крикевичем. З. Горголевський (1845-1903), талановитий будівничий, відомий львів’янам розкішним проектом Оперного театру, переміг у конкурсі на будівництво Палацу мистецтв для цієї ж крайової виставки, за його ескізами тут були споруджені головна брама та кілька павільйонів, тепер, на жаль, зруйновані…
Зигмунт Горголевський (1845-1903)
До брами провадила вулиця, обрамована тротуарами з тільки що висадженими саджанцями декоративних дерев, поруч розташовувався під’їзд трамваю. За брамою вулиця переходила у центральну алею виставки. По обидва боки брами – два монументальних обеліски, між якими розташовані центральні ворота, каси і два бічних входи.
Фрагмент нин. вулиці Самчука та трамвайного маршруту, праворуч – головна брама виставки крайової. Фото 1894 року
Перед головною брамою, при вході та за ним, були розташовані по дві високі мачти-флагштоки з прапорами Австро-угорської монархії. Симетрію споруди підкреслював високий стовп електричного ліхтаря, розташованого посередині брами та центральної алеї. Праворуч брами було передбачено в’їзд для транспортних засобів.
Про цю людину можна розповідати годинами і жодного разу не повторитися, дізнаватися про її захоплення можна безкінечно довго і всього таки не пізнати. Журналістка з багатолітнім стажем у різних жанрах, підприємець, котра розпочала з нічого власний бізнес перемогла у номінації «Топ-публічність» конкурсу «Топ-10. Власний бізнес», який організував журнал «Власний бізнес» спільно з Львівським інститутом менеджменту. Активна учасниця волонтерських рухів та організацій і, нарешті, талановита художниця – все це про тендітну жінку Зоряну Іленко (Павлишин), нашу сьогоднішню співрозмовницю.
Зустрілися ми з Зоряною на її виставці, котра цими днями експонується в Музеї історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина, що знаходиться на вулиці Кармелюка, 3 і продовжили спілкування уже в її офісі, де ми записали розмову з нею.
“Думки про малювання прийшли в момент, коли події навколо почали вирувати із такою силою, що важко їх було передати словами. У кольорі, мазках, фарбах і техніках знайшлося те, що дало можливість виплеснути із себе усі радощі й переживання. А головне, саме вони стали каталізатором, який збурює хвилі життя, тягне до людей, до нових вершин і звершень.
І хоча картини завжди приходять із глибини душі, з її найпотаємніших закутків, та все ж художниця твердо переконана, що малювати – це не зображення чи відображення дійсності навколо нас, це створення нової реальності” – розповідає Зоряна.
Робота художниці Зоряни Ілєнко
Робота художниці Зоряни Ілєнко
Робота художниці Зоряни Ілєнко
Робота художниці Зоряни Ілєнко
Війна наштовхнула автора подивитися на життя іншими очима, не журналіста, а художника. Інформагентство «Медіастар» постійно долучається до волонтерських проектів – від передачі гуманітарної допомоги на схід до залучення творчої майстерні на потреби українських військових. За сприяння керівника інформагентства «Медіастар» Зоряни Іленко було визволено двічі з полону – спершу з Донецької, а за кілька місяців з Луганської областей – львівського журналіста Юрія Лелявського та капелана Майдану о. Валентина.
В планах художниці дуже багато всіляких проектів та задумів, художніх робіт та бізнесових проектів, виставок та навіть створення цілого мистецького центру. Словом багато всякого різного та цікавого і, дивлячись на некінчений ентузіазм і шалене прагнення до перемоги, можна найближчим розраховувати що плани Зоряни Іленко втіляться в життя.
Звідки лунала "Весела львівська хвиля", або взірець стилю югендштіль
Цього року виповнюється 86 років львівському радіо, і ця історія розпочалась задовго до встановлення ретрансляційної вежі на Високому замку… У царині радіомовлення передвоєнний Львів мав суттєві досягнення – на 1939 рік місто Лева було найкраще радіофікованим містом в Польщі, тут налічувалося 45 тисяч радіоточок!
Споруда Львівського радіо на вулиці Князя Романа, 6. Фото 2015 року
Від самих початків, від 1929 року, Львівське радіо мало власну резиденцію – примітну кам’яницю за адресою Баторія, 6 (нині-вул. Князя Романа). Слід зазначити – Львівське державне обласне радіо та Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр, досі функціонують за цією адресою.
Кам’яниця на Баторія, 6. Фото з преси 1914 року
Рік побудови – 1912 – викарбуваний над барельєфами левів, що стрибають над трьома арками перед входом до будівлі (аркадним трифорієм). Хоча її будували ще й в наступні роки і не встигли до початку Першої світової війни, тож завершували оздоблення вже після її закінчення…
Лицарі-атланти у оздобленні кам’яниці на Князя Романа,6. Фото 2015 року
Будівля є даниною моді тих часів, своєрідним зразком стилістики німецького модерну (югендштілю), зведено її за спільним проектом архітекторів Адольфа Піллера та Романа Вольпеля на місці трьох розібраних будинків для відомих львівських купців Кароля Чуджака і Людвіга Штадтмюллера.
Барельєфи левів, а також похилених лицарів-атлантів, що спираються на мечі виконав львівський скульптор Станіслав Ричард Пліхаль.
Перші ретрансляційні вежі Львівського радіо у кінці вулиці Івана Франка. Фото 1930 року
Кам’яниця при створенні призначалася для житлових потреб, однак вже у 1920-х її пристосували для банку “Польської землі”. А 1929 року тут влаштували львівську студію “Польського радіо”. Регулярні програми Львівське радіо почало транслювати з 15 січня 1930 року на частоті 795 КГц.
Легенда “Веселої львівської хвилі”- Тонько і Щепко (Генрик Фогельфенгер та Казимир Вайда). Фото 1930-х років
Сьогодні далеко не кожен знає історію Polskie Radio Lwów, але багатьом львів’янам знайомі імена Щепко і Тонько. Під цими псевдонімами працювали Генріх Вогельфангер і Казимир Вайда – популярні ведучі програми Wesoła Lwowska Fala (Весела львівська хвиля), “правдиві батяри”, герої не тільки радіоефірів, але й кінокомедій того часу, в яких вперше прозвучала популярна і сьогодні пісня “Тільки у Львові” (Tylko we Lwowie).
Фрагмент фасаду будівлі на Князя Романа,6. Фото 2015 року
Весела львівська хвиля була мабуть найпопулярнішою програмою Львівського радіо не тільки у Львові, а й в усій передвоєнній Польщі.
Вистава “Антиформалістичний райок або Сталін був, Сталін є, Сталін буде?” в репертуарі львівського драматичного театру ім. Лесі Українки з’явилася 16 листопада 2014 року, але досі розмови про неї, обговорення, публічні висловлювання театральних діячів номер №1, №2 і №3 у Львові не вщухають і, з кожним разом, розгораються все більше.
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Театральне дійство розпочинається задовго до того моменту коли прозвучить третій дзвінок і в залі згасне світло. Ще коли глядачі збираються на виставу, до залу раптом, як зграйка маленькихриб, заходять піонери зі своєю піонервожатою і ведуть себе так, наче опинилися в музеї, а ми всі (глядачі) для них експонати. Вони підходять, уважно заглядають в очі, розглядають зі всіх сторін, мажуть навіть тицяти у вас пальцем. І, тільки після третього дзвінка, миття опиняються на сцені ховаються за кулісами.
Сама вистава – це шалений мікс гротеску, який місцями переходить навіть у треш, з істерією, котра заставляє тебе внутрішньо стискатися від огиди до подій та явищ, що відбуваються на сцені та у поєднанні з захопленням режисерським задумом і акторськими образами.
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Над виставою працювали:
Композитор – Дмитро Шостакович
Постановка – Олексій Коломійцев
Концертмейстер – Тетяна Франчук
Партія фортепіано – Зоряна Заячківська
Дійові особи та виконавці:
Сталін – Геннадій Рассказов
Жданов – Павло Довгань-Левицький
Єдініцин – Олексій Дугінов
Двойкін – Олексій Коломійцев
Тройкін – Сергій Рубан
Четвьоркін – Філіп Пустовойтенко
Музичні діячі та діячки: Василь Баліцький, Дмитро Благий, Анна Брацук, Марія Дзвонік, Остап Дзядек, Зоряна Дибовська, Іван Довгалюк, Наталія Довгалюк, Павло Довгань-Левицький, Рита Гуркач, Анна Єпатко, з.а. України Валентина Купріянова, Сергій Литвиненко, Інна Лиховид, Анастасія Непомняща, Володимир Пантєлєєв, н.а. України Жанна Тугай, Оксана Цимбаліст, Ірина Шийко, Галина-Марія Павлик, ПавлоТур, Яна Алейнікова, Вікторія Кузіна, Ганна Мяченко, Валерія Михайленко, Дмитро Хвостенко, Олександра Панцерно, Богдана Андрусяк, НазарійТитар, Аліна Супрун, Костянтин Прибиловський, Вікторія Кузіна, Світлана Лісовська
За участю солістів Академічного камерного оркестру “Віртуози Львова”
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Сцена з вистави «Антиформалістичний райок»
Довідково: «Антиформалістичний райок» — музичний твір Дмитра Шостаковича для чотирьох басів, читця, хору та фортепіано. Створювався з 1948 по 1968 рік, вперше виконаний на сцені 1989 року в Вашингтоні. Не має номера в списку опусів композитора. Являє собою одноактну сатиричну кантату або міні-оперу, присвячену зборам музичних діячів, спрямованому на засудження формалізму в музиці. Це єдиний великий твір Шостаковича, написаний на власний текст.
Перша школа математично-природничого типу у Львові
Небагато львівських шкіл можуть похвалитися 200-річною історією, та однією з перших на теренах нинішньої України спеціалізацій при створенні – складній математично-природничій галузі… Водночас, нинішня загальноосвітня школа №35 є зображеною, практично у незмінному вигляді, на одній з ранніх фотографій Львова, виконаній Едвардом Тшемеським та Леоном Бляховським, і датованій 1890 роком.
Будівля нин. ЗОШ №35 на вулиці Шухевича. Фото 2015 року
Коротенька вуличка, що сполучає вулиці Князя Романа та Івана Франка, відносно молода, її було прокладено 1840 року під назвою Кам’яна.
Реальна школа на Кам’яній. Фото Тшемеського та Бляховського, виконане близько 1890 року
Перша чоловіча гімназія імені Миколая Коперника математично-природничого типу була створена далекого 1817 року, за взірцем реальної (нин.-загальноосвітньої) трикласної школи імені Святої Анни у столичному Відні.
Фрагмент будівлі давньої гімназії імені М.Коперника. Фото 2015 року
Трирічні реальну і торгову академії у 1835 році поєднали із Технічною школою (майбутньою Політехнікою), зробивши ії своєрідною підготовчою ланкою до вступу… Від початку вона містилась у лівому крилі будинку Даровського (1729 року спорудження), маячи вхід від вулиці Вірменської,2.
Нинішня школа №35. Фото 1960-1965 рр.
Від 1854 року це Вища реальна школа на вулиці Кам’яній,2. Змінила назву й вулиця – 1921 року ії назвали на честь польського історика, львів’янина Людвіка Кубалі, ця ж назва повернулася і після ІІ Світової війни. З того ж року це 8-класна Реальна школа математично-природничого типу. Від 1939 по 1941 рік це вже звичайна радянська середня школа №7.
Львівська СЗШ №35. Фото 2015 року
За часів німецької окупації вуличка мала назву Екштрассе. Від 1950 по 1992 роки вулиця носила ім’я Бєхтєрєва, на честь російського психіатра Владіміра Бєхтєрєва (1857-1927). У роки незалежності – провідника УПА – Романа Шухевича. Сьогодні тут середня школа № 35 із російською мовою викладання.
12 травня 2015року о 16:00 в Музеї етнографії та художнього промислу (Львів, просп. Свободи, 15) відбулося відкриття виставки витинанок Дарії Альошкіної у поєднанні з тканими сорочками Марії Антоняк під загальною назвою «Ткане, витнуте і вбране».
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Виставка – це творчий експеримент поєднання двох видів мистецтва з нестандартною презентацією. Загалом відвідувач може побачити десять українських вишитих сорочок, роботи Марії Антоняк, у поєднанні з витинанками котрі символізують пару – чоловіка та жінку. Силуети чоловічого та жіночого начала проглядаються цікавими образами у витинанках Дарії Альошкіної.
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки розпочалося з акапельного виступу учасників гурту “Йорий Клоц” у виконані яких прозвучали три автентичні волинські пісні на початку і не могли втриматися від виконання ще однієї пісні на завершення урочистого відкриття.
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Модератором відкриття був заступник директора з музейної роботи музею етнографії та художнього промилу у Львові, Роман Чмелик, до теплих слів якого долучилися художниця Оксана Риботицька та
проректор з наукової роботи львівської національної академії мистецтв, професор Роман Яців.
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране», фото Наталя Бойченко
Також на виставці представлені витинанки-селфі, де кожен охочий може зробити для себе унікальні фото. Виставка триватиме до 12 червня.
Вулиця в Шевченківському районі Львова, відома з початку XX століття у складі селища Замарстинів. З 1910 року мала назву Городницька бічна, з 1926 року – Ягелли, у 1934 році отримала назву вулиця Бехонського. Сучасна назва існує з 1950 року, на честь Людвіга ван Бетховена – німецького композитора, одного із трьох представників класичної віденської композиторської школи.
Вулиця Бетховена
Вулиця Бетховена
Вулиця Бетховена
Вулиця Бетховена
Вулиця пролягає через промислову зону, і цікаво, що до неї належить лише один двоповерховий будинок № 15, зведений у 1930-х роках.
Вулиця Глінки
Вулиця Глінки (раніше Бічна Кадетська) донині зберегла індивідуальну забудову, вважалась однією з найпрестижніших у місті. У 1913 р. її назвали на честь родини магнатів Гербуртів. Під час німецької окупації у 1943-1944-х роках вона була вул. Травневою, а з 1945 р. носить ім’я російського композитора Михайла Глінки.
Вулиця Глінки
Вулиця Глінки
Вулиця Глінки
Вулиця Глінки
Вулиця Глінки
У будинках № 7 та 9, де зараз розташований готель, була резиденція першого секретаря обкому КПРС та високопоставлених посадовців, що приїжджали до Львова. Вілла №5 побудована у романтичному стилі, на її фасаді, підперши голову руками, дивиться на світ великими очима фантастичне сотворіння з висунутим язиком та величезними вухами, яке називають химерою. По вул. Глінки, 1 у не менш романтичному будинку початку ХХ ст. зі шпильчастою вежею розташована Дитяча художня школа ім. Олекси Новаківського. Сусідня вілла під № 3 збудована у стилі неокласицизму у 1923 р. Будинки парної сторони вулиці вирішені у стилі функціоналізму 1930-х рр.
Вулиця Лисенка
Вулиця у сучасному Личаківському районі міста називалась Стрільницькою у зв’язку із появою стрільниці Куркового товариства. Розрізняли дві частини вулиці: Стрільницьку Верхню і Стрільницьку Нижню. 1789 року було збудовано будинок Куркового товариства, котрий у значно перебудованому вигляді зберігся донині і має номер 23-a. 1871 року вулиця отримала офіційну назву Куркова. В кінці XIX ст. також часом звали Вулицею Святого Антонія через Костел святого Антонія, що знаходиться неподалік. За часів німецького окупаційного режиму в листопаді 1941 року вулицю перейменовано на Унґарштрассе (нім. Ungarstraße — Угорська) на честь союзників Німеччини у Другій світовій війні.1944 року назву Куркова на короткий час повернуто, а в 1945 отримала назву Лисенка. На честь видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка.
Вулиця Лисенка
Вулиця Лисенка
Вулиця Лисенка
Вулиця Лисенка
Вулиця Лисенка
На вулиці розташовані: колишній прибутковий дім Куркового товариства (№ 23), будинок Стрілецького товариства (№ 23а), Храм святого Іоана Золотоустого (№ 43), Церква безсребреників Косми і Дам’яна(№ 45), лікарня «ОХМАТДИТ», пам’ятник «Просвіті» у сквері на місці колишньої Францисканської площі.
До 1969 року початком вулиці курсував трамвай № 12, котрий повертав на вулицю Гуцульську і далі на Високий Замок.
Вулиця Ліста
Вулиця в Галицькому районі Львова названа на честь Ференца Ліста – угорського композитора, піаніста, педагога, диригента, публіциста, представника музичного романтизму, засновника угорської композиторської школи.
Існує легенда, що колись один львів’янин палко покохав красуню з туманного Лондона. Вона відповіла йому взаємністю, але дуже кохала своє місто. Тоді закоханий щоб довести своє кохання відтворив у Львові одну із вулиць Лондона.
Вулиця Людкевича
Вулиця Людкевича
Вулиця Людкевича
Вулиця Людкевича
Вулиця Людкевича
Станіслав Людкевич, 1950-і рр.
Вуличка, названа ім’ям українського композитора, музикознавця, фольклориста, педагога Станіслава Людкевича. Вона розташована на двох рівнях, поєднаних сходами, що робить її майже пішохідною.
Раніше носила назви: Снопковска бочна, Закладнікув, Штіґенґассе, Закладників, Військова
Вулиця Чайковського
Вулиця Чайковського
Вулиця Чайковського
Вулиця Чайковського
Вулиця Чайковського
Вулиця Чайковського
Вулиця названа на честь російського композитора, диригента, педагога Петра Чайковського. Раніше носила назви Хоронщизни, Хоружчини. Вуличка виходить на проспект Шевченка. На ній розташована Львівська обласна філармонія, а також, хостел, магазини, кілька ресторанчиків та пабів.
Вулиця Шопена
Вулиця Шопена
Вулиця Шопена
Вулиця Шопена
Вулиця Шопена
Вулиця Шопена
Тиха і затишна вуличка імені найвидатнішого польського композитора та піаніста Фридерика Шопена у Галицькому районі. Тут знаходиться відділення Укрпошти та житлові будинки.
Нещодавно наше суспільство відзначало річницю завершення Другої світової війни в Європі та перемогу над нацизмом. В ім’я пам’яті про жертви війни не слід забувати ще один режим, котрий також був учасником розв’язання війни та здійснював злочини проти людства не менші ніж нацисти – мова йде про радянський тоталітарний режим.
Зовнішній двір тюрми на Лонцького
На початку нацистсько-радянської війни, в результаті котрої СРСР постав жертвою агресії Райху, комуністи здійснили досі нечуваний для регіону Західної України злочин – масові розстріли політичних в’язнів у тюрмах НКВД протягом кінця червня – початку липня 1941 р. Після війни цей злочин приписали переможеним нацистам…
Перша сторінка «першого» розстрільного списку в’язниці № 1 у м. Львові (тюрма на Лонцького). Чітко видно написи на документі – винесення вироку начальником в’язниці № 2 (Замарстинівська) по Львівській області Шевченком (напис зеленим чорнилом: «Расстрелять, как врагов народа») та накладання санкції до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим (напис чорним чорнилом: «Расстрел врагов народа санкционирую»). Двоє осіб вирішили долю тисяч…
Перша сторінка «другого» розстрільного списку в’язниці № 1 у м. Львові. Напис на документі – винесення вироку начальником слідчої частини УНКҐБ по Львівській області Шумаковим (напис червоним олівцем: «Приговор как врагов народа расстрелять») та санкція до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим (напис чорним чорнилом: «Расстрел как врагов народа санкционирую»).
Нижче викладаємо короткий перебіг подій кривавого тижня (22‑28 червня) у Львові, зокрема у тюрмі № 1 Управління НКВД по Львівській області, в народі – «тюрма на Лонцького».
На задньому плані фото, біля молодих дерев, помітний ручний каток, яким чекісти зрівнювали землю, щоб приховати місце масового поховання.
Жертви розстрілів у зовнішньому дворі тюрми. Ці тіла були винесені з камер, а також ексгумовані з трьох траншей, виритих у зовнішньому дворі тюрми.
Жертви розстрілів у зовнішньому дворі тюрми. Ці тіла були винесені з камер, а також ексгумовані з трьох траншей, виритих у зовнішньому дворі тюрми.
Жертви розстрілів у зовнішньому дворі тюрми. Ці тіла були винесені з камер, а також ексгумовані з трьох траншей, виритих у зовнішньому дворі тюрми.
Жертви розстрілів у зовнішньому дворі тюрми. Ці тіла були винесені з камер, а також ексгумовані з трьох траншей, виритих у зовнішньому дворі тюрми.
Жінки, убиті в приміщенні тюрми.
Трупи розстріляних в’язнів у камерах в’язниці на Лонцького. м. Львів, 1 липня 1941 р. Деякі такі камери німцям довелося замурувати, щоб уникнути епідемії. Повторну ексгумацію провели в лютому 1942 р. коли вдарили морози.
Трупи розстріляних в’язнів у камерах в’язниці на Лонцького. м. Львів, 1 липня 1941 р. Деякі такі камери німцям довелося замурувати, щоб уникнути епідемії. Повторну ексгумацію провели в лютому 1942 р. коли вдарили морози.
Коли 22 червня розпочалася війна керівництво НКВД запланували депортувати в’язнів до концтаборів. В перший день війни в тюрмі на Лонцького було розстріляно 102 особи, котрим винесли смертний вирок (в документах НКВД він звучав як «ВМН» ‑ від рос. Высшая мера наказания). Евакуація в’язнів провалилася, тому було вирішено ліквідувати проблему переповнення тюрем перевіреними на практиці під час Великого терору в 1937‑1938 рр. методами. Чекісти склали списки в’язнів та за спрощеною схемою двоє осіб винесли вирок тисячам людей, слідча процедура котрих була не завершена. Головним критерієм вироку було обвинувачення у «контрреволюційних злочинах» за 54 статею КК УРСР.
Процес ексгумації розстріляних в’язнів у зовнішньому дворі тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів. Для проведення цих робіт німці примусово зігнали львівських євреїв.
Процес ексгумації розстріляних в’язнів у зовнішньому дворі тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів. Для проведення цих робіт німці примусово зігнали львівських євреїв.
Загалом в тюрмі на Лонцького було розстріляно 1680 осіб. У перші дні війни відбувалися індивідуальні розстріли у спеціальній розстрільній камері, а трупи вивозили за межі міста для поховання (до сьогодні ці місця масових захоронень не відомі і документів не знайдено). А в останні дні перебування совєтів, як їх називали львів’яни, відбувалися масові знищення в тюремних камерах з автоматичної зброї через віконечко для передачі їжі. Близько 700 тіл було поховано у зовнішньому дворі тюрми у трьох ровах. Також чекісти залишили трупи в камерах тюрми. Серед розстріляних в’язнів було 67,2% українців, 23,4% поляків, 7% євреїв та представники інших національностей.
Некролог про загибель та похорон Богдана Чайковського (відомий громадсько-політичний діяч, юрист, син письменника Андрія Чайковського) надрукований у львівській газеті «Щоденні вісті». За родинними переказами тіло Б. Чайковського впізнала служниця за одягом, який прасувала йому в день арешту.
Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів, 3 липня 1941 р.
Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів, 3 липня 1941 р.
Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів, 3 липня 1941 р.
Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів, 3 липня 1941 р.
Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів, 3 липня 1941 р.
Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів, 3 липня 1941 р.
Тюремна брама зі сторони вул. Лонцького. Сьогодні вона замурована.
24 червня після німецького авіанальоту охорона тюрми залишила її територію. Це дало можливість в’язням організувати втечу. При підтримці ОУН, котрі засіли на будинках на вул. Лонцького та обстрілювали з автоматів нечисленних охоронців тюрми, група в’язнів кількістю від 270 до 362 осіб втекли (таке коливання в кількості втікачів пояснюється применшенням втечі через острах відповідальності за недбалість, котра у воєнний час могла коштувати життя співробітнику НКВД). Очевидці згадували, що окремі в’язні, залучені до господарських робіт в тюрмі, почали відкривати камери і казали польською мовою «Втікайте!». В другій половині дня повернулися чекісти і зупинили втечу – загинуло 13 в’язнів. Серед врятованих втечею були Катерина Зарицька, донька відомого львівського математика Мирона Зарицького, котра з 1943 очолила Українських червоний хрест при УПА; та ігуменя Йосифа (в миру Олена Вітер), котра врятувала багатьох євреїв від нацистських репресій та офіційно визнана Ізраїлем «Праведником миру» 1976 року.
Степан Білостоцький (1889 1941) – в’язень тюрми на Лонцького, розстріляний в останні дні червня 1941 р.
Іван Сярий (1913 1941) – в’язень тюрми на Лонцького, розстріляний в останні дні червня 1941 р.
Петро Сташинський. Фото довоєнних часів, пл. Ринок, м. Львів.
Сташинський Петро Васильович (1904-1941), уродженець с. Борщовичі Ново-Яричевського р-ну Львівської області. Заарештований 9 жовтня 1940 р. Член Просвіти, організації «Сила» та ОУН. Обвинувачений за ст. 54 пп. 6, 11 КК УРСР. Розстріляний у в’язниці № 1 м. Львова на вул. Лонцького 26 червня 1941 р.
Олена Вітер – ігуменя (мати Йосифа) монастиря сестер Студиток, арештована в 1940 за зв’язки з ОУН. Зуміла втекти з тюрми 24 червня 1941 р. та уникла розстрілу, хоча її ім’я числиться у списку розстріляних та позначено як «убыла из тюрьмы», тобто знищена.
Коли місто зайняли німецькі війська, в перші дні було проведено ексгумаційні роботи, 2-3 липня львів’янам було дозволено опізнати рідних, а 4-5 липня відбувся похорон неопізнаних на Личакові. Згодом нацисти використали цю трагедію для початку антиєврейських репресій, звинувачуючи єврейську громаду в злочинах комуністів, котру вони називали «жидо-більшовицькою». Таким чином одна трагедія (розстріли НКВД) стала причиною другої – 4-7 липня у Львові відбувся т.зв. «жидівський погром».
Подив і жах на обличчі львів’янки, котра щойно зайшла у двір тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів.
Уривок з пропагандистського кіножурналу «Die Deutsche Wochenschau» («Німецький щотижневий огляд») про процес ексгумації на території тюрем Львова, зокрема у в’язниці на Лонцького.
