додому Блог сторінка 645

Будинок страхового товариства “Дністер”, або яскравий приклад гуцульської інваріації стилю сецесії

Будинок страхового товариства "Дністер", або яскравий приклад гуцульської інваріації стилю сецесії

Львів споконвіку був містом полінаціональним та полікультурним. Подібно до того, як між собою співіснували різні народності у латинському, руському, вірменському та єврейському кварталах, співіснували й декілька національно-романтичних варіантів львівської сецесії. Однією із яскравих інваріацій національно-романтичної сецесії у місті Лева, була – гуцульська.

Львів. Акціонерне товариство "Дністер", фото початку ХХ століття.
Львів. Акціонерне товариство “Дністер”, фото початку ХХ століття.

Гуцульська сецесія постає як наслідок зацікавлення львівською громадою національними художніми традиціями. Витоки цього явища сягають ще 80 рр. ХІХ ст. Підтримка ідеї створення гуцульської сецесії була здійснена з боку мистецької громади міста, зокрема зі сторони відомих тогочасних архітекторів: А Захарієвича, І. Левинського, В. Нагірного. Усі вони вважали, що художні ремесла і промисли повинні опиратися на місцеве галицьке мистецтво, на мистецтво русинів – гуцулів.

Будинок страхового товариства Дністер. Фото 1905 р..jpg
Поштівка з зображенням товариства Дністер. Вид-во Л. Вайса. Будапешт, 1906-1907 рр.

Найкращий приклад рефлексії львівських митців з приводу витворення національного варіанту сецесії, є створення будівель в новому, надзвичайно колоритному стилі. Відтак варто зауважити, що одним із шедеврів, в якому найяскравіше відобразилися особливості гуцульської сецесії, є будинок страхового товариства «Дністер», який був збудований на розі вул. Підвальної та вул. Руської, в період з 1904-1906 рр. Авторами проекту та будівничими були І. Левинський, О. Лушпинський, Л. Левинський та Т. Обмінський.

Будинок товариства Дністер. Загальний вигляд. Малюнок
План будинку страхового товариства Дністер.
Будинок страхового товариства Дністер. Фасад. Креслення.

Привнесення національних елементів, у поєднанні із основоположними принципами стилю сецесії, в будівлю товариства Дністер, відобразилося у використанні форм, орнаментів, мотивів та кольорів притаманних для регіону Східних Карпат.

Будинок товариства Дністер. Загальний вигляд з вул. Підвальної, фото 2015 року.
Будинок товариства Дністер. Загальний вигляд, фото 2015 року.
Будинок товариства Дністер. Фасад. Карпатські мотиви, фото 2015 року.

Насамперед можна зауважити, що даний будинок увінчує дах із гострими схилами, завершення якого нагадує вирізьблену дзвіницю із гострим шпилем, подібну до тих, які споруджуються на гуцульських церквах.

Будинок товариства Дністер. Дахівка-дзвінниця, фото 2015 року.
Будинок товариства Дністер. Дахівка-дзвінниця, фото 2015 року.

Окрім цього, для споруд в стилі гуцульської сецесії є характерним облицювання фасадів керамічною плиткою – майолікою. Відтак і будинок товариства Дністер не є виключенням, адже він рясно прикрашений барвистою майолікою, яка була виготовлена за проектом І. Лушпинського, під художнім керівництвом О. Білоскурського на фабриці І. Левинського.

Будинок товариства Дністер. Майоліка, фото 2015 року.

У керамічному оздобленні, майстри використали гуцульські мотиви та орнаменти, завдяки чому при спогляданні споруди, утворюється відчуття насиченості будинку національним духом. В переважній більшості, у майоліці виокремлюються квіткові мотиви, серед яких чільне місце займає червоний мак у травах. Окрім цього, митці використовують традиційні карпатські геометричні візерунки й кольори, наповнені глибоким символічним змістом. Дані орнаменти, переплітаючись, утворюють єдину композицію, та оживляють своїми барвами будівлю товариства, підсвідомо звертаючи нашу увагу на красу рідного краю.

Будинок товариства Дністер. Оформлення порталу та ліпнина, фото 2015 року.
Будинок товариства Дністер. Майоліка та ліпнина, фото 2015 року.
Будинок товариства Дністер. Оформлення ліпниною, фото 2015 року.

Варто також зауважити, що львівські митці використали фітоморфні мотиви й при оформленні фасаду та порталів будинку ліпниною. Серед численних прикрас можливо віднайти соняхи, барвінок, іриси оплетені листям та травами. Окрім цього фасад увінчують численні стилізовані орнаменти, що нагадують традиційне гуцульське різьбярство. Фасади задекоровані першоцвітами в поєднанні з колоссям та оформлені геометричними обрамленнями. Портали будинку рясно прикрашені композицією першоцвітів, що тягнуться до сонця. Таким чином можливо віднайти в оздобленні будинку й численні солярні символи, що не лише насичують споруду енергією сонця, а й звертають нашу увагу до стародавніх шанувань наших предків, явищ природи.

Будинок товариства Дністер. Ковані та різьблені балкони. Вид збоку, фото 2015 року, фото 2015 року.
Будинок товариства Дністер. Ковані та різьблені балкони. Вид збоку, фото 2015 року.

 

Варто зауважити, що для оформлення екстер’єру будинку товариства «Дністер», використані також металеві огорожі для даху, балконів, вхідної брами. На перший погляд, холодний та непорушний метал, завдяки високій майстерності ковалів, перетворюється на ритмічний танець звивистих, хвилеподібних, вишуканих ліній. Поряд із цим численні балконні огорожі, вирізьблені з дерева або виковані із металу, підпорядковуються загальному лейтмотиву продиктованому барвистою майолікою.

Усе це в загальному створило той образ будинку страхового товариства «Дністер», який справляє незабутнє враження й назавжди закарбовується у пам’яті людей, які хоч раз мали нагоду побачити його на власні очі. Також цей архітектурний шедевр, постає чудовим та рідкісним прикладом гармонійного поєднання інтернаціонального стилю із національними, рідними для нашого краю мотивами та образами.

Ірина МИКИТЕНКО

Джерела:

  • Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії / Ю. О. Бірюльов. – Львів : Центр Європи, 2005. – 184 с.
  • Чепелик В. Український архітектурний модерн / В. Чепелик [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.alyoshin.ru/Files/publika/4enelik/4enelik_07.html
  • http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/46453/Ukrajinskyj_arkhitekturnyj_modern_Korotka_istorija_vtrachenoji_jestetyky?a_srt=&a_offset=14
  • http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/2177-41-05-01-20-ruska-dnister-sp/

Де у Львові був Залізняк?

Де у Львові був Залізняк?

Серед відвідувачів Львова та тимчасових мешканців міста багато цікавих та непересічних особистостей. Одним з таких є людина, з іменем та твором якої асоціюється ціла епоха. Коли зі Сходу на наші території насували більшовицькі завойовники, були осередки, які не падали духом і продовжували боротьбу за створення власної держави. Саме про це, будучи безпосереднім учасником зазначених подій та одним з перших, хто зіткнувся з підлістю й підступністю більшовицької влади, написав свій твір Юрій Горліс-Горський, який, між іншим, має спільні точки дотику і зі Львовом.

Юрій Горліс-Горський
Юрій Горліс-Горський

“І повіє огонь новий з Холодного Яру…”. Ще Тарас Шевченко писав так про місцину на Чигиринщині, мешканці якої впродовж історії нагадували про себе патріотизмом та відданістю рідному краю. Саме це  сталося і на початку ХХ століття, коли українські території опинились перед викликом більшовицького завоювання. Одним з учасників цієї боротьби був уродженець с. Демидівка, що на Полтавщині, Юрій Горліс-Горський (справжнє ім’я Юрій Городянин-Лісовський). Останній служив старшиною кінноти  в 2-му Запорозькому збірному полку Запорозької  дивізії армії Української Народної Республіки. Під час Зимового походу армії УНР (грудень 1919 – лютий 1920 рр.) Горліс-Горський відморозив собі пальці на нозі й був змушений залишитись на лікування в Мотронинському (Мотриному) монастирі на Черкащині.

Мотрин монастир, Тарас Шевченко. Акварель, 1845 рік
Мотрин монастир, Тарас Шевченко. Акварель, 1845 рік

Після проходження лікування в монастирі, Юрій Лісовський налагодив контакти з партизанами Холодноярівської республіки, які активно діяли в регіоні й не дозволяли поширитись на ці терени владі ні червоних, ні білих. Згодом Юрій Лісовський став одним з бійців партизанського підпілля у Холодному Яру. Час, методи ведення боротьби противником та співвідношення сил не дозволяли холодноярвцям протистояти більшовикам з відкритими обличчями. Заради конспірації вони брали собі прізвиська. Юрію Лісовському дісталось позивне з історичним контекстом, характерне для цієї місцевості – Залізняк. Ще через якийсь час Залізняк став осавулом 1-го куреня Холодного Яру.

 

Схема Холодного Яру
Схема Холодного Яру

Коли боротьба затягнулась на тривалий час, сили слабнули, а вістей від керівництва повстанськими осередками та партизанськими рухами не надходило, отаман Іван Деркач відправив Залізняка до Повстансько-партизанського штабу. Заради цього осавулу Залізняку довелось нелегально перетнути кордон та таємно проникнути до Львова. Тут, навесні 1921 року, він склав звіт командувачу штабу Юрію Тютюннику про стан справ в регіоні, сили та можливості для протистояння.

Юрій Тютюнник, генерал-хорунжий армії УНР
Юрій Тютюнник, генерал-хорунжий армії УНР

Після того повернутись одразу до Холодного Яру він не зміг. Далі було кілька ув’язнень, робота в міліції від українського підпілля. Це також тривало не довго і Горліса-Горського викрили. Після викриття його знову посадили. Цього разу на час від 1924 до 1932 року. Аби якось врятуватись, був змушений симулювати божевілля. Через це його перевели до Херсонської психіатричної лікарні. Звідти Горліс-Горський втік у квітні 1932 року.

журнал "Літопис Червоної Калини", в якому публікувався Горліс-Горський
журнал “Літопис Червоної Калини”, в якому публікувався Горліс-Горський

Після втечі знов опинився у Львові, ще раз нелегально перетнувши кордон. Тут на певний час осів.  Мешкав в будинку на площі Ринок, 5. Друкувався в часописах “Літопис Червоної Калини”,  “Вістник”,  “Наш клич”. Після проголошення Карпатської України, Горліс-Горський знову покинув Львів і відбув на Закарпаття. Пробув там не довго й залишив регіон після угорської окупації. Тікаючи, загубив один зі своїх незакінчених романів з промовистою назвою “Між живими трупами”.

Книги Горліса-Горського, в тому числі - "Ave dictator", виданий 1942 р. у Львові
Книги Горліса-Горського, в тому числі – “Ave dictator”, виданий 1942 р. у Львові

Якийсь час був у Франції, а після нападу СРСР на Фінляндію відбув до цієї країни, аби сформувати там підрозділ з українців, які мали воювати проти СРСР. Далі в біографії Горліса-Горського знову з’являється Львів. Незадовго після нападу Німеччини на СРСР, письменник видав у Львові книгу “Ave dictator”.

"Українські вісті" - часопис, одним з засновників якого був Горліс-Горський
“Українські вісті” – часопис, одним з засновників якого був Горліс-Горський

По тому якийсь час жив у Рівному та співпрацював з газетою “Волинь”. Далі знову повернувся до Львова. Орендував шинок на розі вулиць Клепарівської та Янівської (зараз вул. Шевченка). Коли до міста підходили радянські війська, Горліс-Горський виїхав на Захід. Там, спільно з Іваном Багряним, став одним із засновників Української революційно-демократичної партії. Також Горліс-Горський був засновником газети “Українські вісті”, яка є діючою і по-сьогодні.

"Отаман Хмара" Горліса-Горського
“Отаман Хмара” Горліса-Горського

У 1946 році в німецькому Аугсбургу Горліс-Горський безслідно зник. Очевидно, тут не обійшлося без руки сили, з якою він все життя боровся.

"Холодний Яр" Горліса-Горського
“Холодний Яр” Горліса-Горського

Навіть коли Юрія Горліса-Горського не стало, Львів залишився знаменним містом у його біографії. Саме тут, вперше в пострадянській Україні, було видано роботи письменника. У 1992 році журнал “Дзвін” надрукував повість “Отаман Хмара”, а в видавництві “Червоної Калини” вийшов роман “Холодний Яр”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Автентичне видання. – Львів: Сполом, 2014. – 424 с.; .Козицький А. Горліс-Горський Юрій // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1. – С. 556 – 557;

Давид Мазур – один з перших фотографів Львова

Давид Мазур - один з перших фотографів Львова
Давид Мазур - один з перших фотографів Львова

Мистецтво фотографії, від початків свого винайдення, завжди викликало велику зацікавленість у суспільстві. Адже світлина – це не лише предмет домашньої колекції, але й документ, який характеризує цілу епоху, а збережене на ній зображення є неоціненим джерелом інформації для наступних поколінь.

Серед найбільш потужних професійних фотографів Львова кінця ХІХ-початку ХХ ст., особливо виділяється постать Давида Мазура, який розпочав кар’єру в спілці з Каролем Рошкевичем у 1882 році. Їхній фотографічний павільйон був розташованому у подвір’ї кам’яниці барона Петра Бруніцького на пл. Маріяцькій, 3 (тепер пл. Міцкевича, 3). Зараз від триповерхової кам’яниці № 3 залишилася лише половина. Перший її поверх до 2008 року займав магазин-салон «Художник» Львівської організації Національної спілки художників України.

Будинок на Площі Міцкевича, 3
Будинок на Площі Міцкевича, 3

Свій перший власний заклад Мазур відкрив у 1887 року на вулиці Панській, 5. “…ательє влаштовано з вишуканим артистизмом та вродженим естетичним смаком…”. “…Широкий розголос та визнання публіки завоював альбомом портретів львів’янок, завдяки чому став дуже популярним фотографом навіть у Відні. Його знімки відзначалися рідкісною точністю та майстерним виконанням кожної фотографії …”

Портрет Леона Йозефа Кубицького, 1894 рік
Портрет жінки , 1894 рік
Портрет Йозефа Микуловского-Поморського, 1894 рік
Портрет жінки , 1898 рік
Генрик Сенкевич і Адам Креховецький, 1895 рік
Дитячий портрет Люсі Кіпової , Яніни Мержицької і Тадеуша Фельдштейна, 1898 рік

У 1894 році про Давида Мазура говорили, що він належить до перших фотографів у краю. Єдиним серед професійних фотографів був членом “Товариства розвитку та прикрашання Львова”, одного з ініціаторів влаштування  Загальної Крайової виставки 1894 року у Львові. У цій події, що мала для Галичини величезне господарське та економічне значення, Давид Мазур брав участь як експонент фотографічних праць, відзначених срібною медаллю та почесною нагородою Міністерства торгівлі. Експонував серію жіночих портретів з відомого “Альбому краси наших львів’янок”, а також “позовані твори” – штучно скомпоновані у фотографічному ательє. Знімки виконував при світлі магнезієвої лампи власного винаходу.

Вілла на вул.Пекарській, 11 (тепер не існує)
Вілла на вул.Пекарській, 11 (тепер не існує)

Клієнтура Мазура складалася з шанованих громадян міста Львова – у нього фотографувалися цілі покоління міщанських та шляхетських родин. Одним з таких клієнтів був у 1895 р. молоденький  Станіслав Ігнатій Віткевич з матір’ю. Ательє давало добрі прибутки – у 1899 р. Давид Мазур купив гарну віллу на вулиці Пекарській, 11 серед гарного саду. Колись вона була влaсністю відомого книгаря та видавця Франца Генрика Ріхтера. Перебудова вілли із врахуванням облаштування фотоательє була доручена відомому архітектору Каролю Боубліку; на першому поверсі будинку розташувався приймальний салон, ательє розміром 9. 30 х 6.45 м та дамський будуар; у напівпідвальному приміщенні розташувалися майстерні, лабораторія, “полокарня”, склад кліше, комора та кімната для готування паперу. “Мазур сам керував будовою нового закладу та отримав надзвичайні результати щодо сили світла”.

Сучасний будинок на вул. Пекарській, 11
Сучасний будинок на вул. Пекарській, 11

В 1904 року ательє було надбудовано архітектором Авґустом Богохвальським та отримало модерністичну конструкцію з металу і скла, що забезпечила верхнє освітлення – її встановила відома львівська фірма Зиґмунта Пйотровича та Яна Шумана. У травні 1905 р. відбулося перенесення закладу на вул. Пекарську, 11, де він існував до 1911 року, коли з невідомої причини вілла із земельною ділянкою була продана книгарю, видавцю та друкарю Казимиру Станіславу Якубовському. Якубовський демонтував чудову віллу, а на її місці збудував існуючі дотепер багатоповерховий житловий будинок та друкарню в глибині ділянки.

Будинок на Площі Галицькій, 13
Будинок на Площі Галицькій, 13

Фотографічний заклад Давида Мазура був перенесений на пл. Галицьку, 12а, до центру міста. Надбудову кам’яниці відповідно до потреб фотографічного закладу проектував відомий архітектор Артур Шлеєн. Це був заклад,  набагато скромніший від попереднього: “…Прибуткове приміщення на площі Галицькій, 12а складається: на ІІІ поверсі 1 приймальний зал; 1 майстерня; на IV поверсі – ательє для зйомки з верхнім освітленням”. Зараз це будинок під № 13, який капітально перебудували у 1930-х роках.

Будинок на вул. Академіка Богомольця, 8
Будинок на вул. Академіка Богомольця, 8

Оселився Давид Мазур у престижному місці – на вулиці Асника, 8 (зараз вулиця Академіка Богмольця). Його добра репутація серед клієнтури та колег послужила тому, що 12 листопада 1913 року Давида Мазура було обрано головою Ґреміуму фотографів, першої організації професійних фотографів у Львові. Однак невдовзі, весною 1914 р. він переїжджає до Відня, де до своєї смерті в лютому 1916 р. провадить фотоательє на Кольмарк, 10.

 

Джерела :

Ірина Котлобулатовa http://www.lvivcenter.org/uk/lia/persons/mazur-dawid/

Ігор Мельник. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008

Що запропонувала «Lviv IT Arena 2015»?

Що запропонувала «Lviv IT Arena 2015»?

2-4 жовтня 2015 року на стадіоні “Арена Львів” відбулася одна з найграндіозніших ІТ подій Західної України – «Lviv IT Arena 2015», організаторами якої стали: Львівський ІТ Кластер (Lviv IT Cluster), ІТ-компанія Eleks, бізнес-інкубатор StartupDepot, Львівська ІТ Школа (LITS), спільнота фахівців у сфері інформаційної безпеки (WISC) та спільнота розробників Google (GDG Lviv).

Конференція відбувається уже вдруге і цьогоріч на ній зібралося понад 1200 фахівців ІТ з України та світу: програмісти, розробники, дизайнери, керівники ІТ компаній і стартапери.

Подія поділилася на три тематичні потоки. Перший – «Product Development», в якому йшлося про створення власного успішного продукту, візуалізацію даних, бізнес-аналіз, потреби та перспективи замовника, головні тенденції управління проектами, а також брендинг готових продуктів.

Другий – «Technology», де можна було дізнатися роботу з великими обсягами, штучний інтелект, технології та прийоми тестування, методи комплексної розробки програмного забезпечення, а також інформаційну безпеку.

«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»
«Lviv IT Arena 2015»

Третій – «Business», у рамках якого обговорювали головні тенденції у світовому аутсорсингу, перехід до інших моделей ведення ІТ-бізнесу, про те, як працювати у час кризи, як створити і просувати власний стартап, відкрити офіс за кордоном, а також про співпрацю між урядом та ІТ-бізнесом.

Також в рамках Lviv IT Arena 2015 відбулася унікальна для України подія – виставка технологій і новинок IT-індустрії «Hi-Tech Expo». Захід об’єднає компанії IT-сегменту, стартапи та бізнес, інвесторів та розробників, мейкерів та новаторів.

Корисними заходи були і для представників бізнес-сектору. Вони мали нагоду ознайомитися з рішеннями щодо IP-телефонії, «СRM»-продуктів, хмарних сервісів, систем управління веб-проектами, навчання IT-фахівців та багато іншого.

Загалом, подія стала цікавою для людей будь-якого віку і будь-якого профілю, адже упродовж двох днів на «Hi-Tech Expo» відбулося багато інтерактивних розваг, розробок та стартапів.

Ористарх БАНДРУК

Львівська поліція – одна з найдавніших в світі

Львівська поліція - одна з найдавніших в світі

Львівська поліція у сучасному розумінні виникла 27 листопада 1785 року, коли цісарським декретом було призначено її першого директора – Даніеля Ґаламу фон Ґітхін. Цим же декретом встановлювався особовий склад поліції, який складався з власне директора, діловода, писаря і чотирьох дільничних наглядачів.

Таким чином, львівська поліція є однією з найстаріших поліцій світу. Наприклад, славнозвісна паризька Сюрте почала діяти у 1810, а всесвітньо-відомий Скотленд-Ярд – щойно у 1829 році. Та й очолювати ці служби не дворяни, як у Львові, а колишні кримінальні злочинці.

Ціпак. Львівська місЦіпак. Львівська міська сторожа ХVІІ ст.ька сторожа ХVІІ ст.
Ціпак. Львівська міська сторожа ХVІІ ст.

До впровадження поліції порядок у Львові підтримувала міська сторожа у кількості п’ятнадцяти чоловік, котрих також називали ціпаками. Ними керував начальник міської сторожі, або нічний бургомістр. У нього знаходилися ключі від міських брам і хвірток. Начальника міської сторожі призначав виключно магістрат, і лише перед магістратом ціпаки та нічній бургомістр несли відповідальність за свої дії. З призначенням директора львівської поліції міську сторожу було скасовано, а озброєння – окуті залізом ціпи, здано до музею. Їх тепер можна бачити у музеї «Арсенал». Таким чином, австрійська влада ліквідувала одну з найважливіших ланок міського самоврядування – право самостійно призначати правоохоронців. Але були у такій реорганізації й свої позитиви. Часто міські райці використовували ціпаків у власних цілях. Були приклади самодурства з боку самих ціпаків. Окрім того, міська сторожа діяла виключно у межах міста та приміських сіл, які належали Львову. Таким чином, злочинці або аферисти з інших міст могли спокійно продовжувати свою діяльність у Львові, бо міська сторожа нічого не знала про їх попередні «подвиги». Інакше стало, коли централізована поліційна мережа охопила всю Австро-Угорщину. Циркуляри з описами злочинців (так звані гончі листи) одночасно надходили до всіх дирекцій поліції.

Кінна поліція у Львові, 1904 рік
Кінна поліція у Львові, 1904 рік

Поліційна структура швидко розросталася. З’явилися комісари поліції, дільничні наглядачі. Військова поліційна сторожа складала 70 осіб. Слід зауважити, що для єврейської дільниці призначалися поліційні ревізори з числа євреїв. Але, як і раніше, всіх поліційних чиновників, аж до найдрібнішого, особисто призначав імператор.

У цілому львівська поліція свою роботу виконувала справно. Коли архикнязь Франц-Карл відвідував Львів, у місті не сталося жодної крадіжки. Незважаючи на те, що задля такої події до Львова з’їхалися цілі натовпи роззяв. Тому, що директор поліції розпорядився замкнути на ці дні у в’язниці всіх крадіїв, чи підозрюваних у крадіжках. Коли придворні доповіли про це архикнязю, той відказав задоволено: «Як просто запобігти крадіжкам, коли знаєш злодіїв настільки, щоб не оминути жодного!»

Втім, бували й інакші референції. Якось злоязика графиня Косаковська з Потоцьких зауважила мало не самому цісарю, що дарма у Відні зберігають грати на вікнах будинків. Бо мовляв, віденцям немає сенсу боятися злодіїв. Всі злодії з Відня поїхали до Львова – керувати містом, у тому числі й поліцією. Проте, нам здається, що істина, як завжди, пролягала десь посередині. Шкода, що жоден із директорів львівської поліції не залишив після себе спогадів. Через це й знаємо про них небагато.

Катерина Косаковська з роду Потоцьких
Катерина Коссаковська з роду Потоцьких

Мабуть, найколоритнішим із них був Захер-Мазох, батько уславленого літератора. Мазох – старший намагався показати себе, як світську і обдаровану людину. Тривалий час очолював Галицьке музичне товариство. Захоплювався ентомологією. Подейкують, що колекція комах, спійманих Захер-Мазохом і донині знаходиться у фондах Львівського природознавчого музею. Сприяв Мазох – старший і українцям. Можливо, не з великою любові, а радше із принципу «Поділяй і владарюй». Адже поляки у тогочасному Львові явно домінували. В усякому разі «Хроніка міста Львова» Дениса Зубрицького, яка й тепер є безцінною джерелознавчою базою, побачила світ у 1844 році з такою посвятою: «Ясновельможному його милості панові Леопольдові Захер-Мазохові, кавалерові де Кроненталь, радникові високого цісарсько-королівського Крайового Уряду, директорові поліції Королівства Галичини й Володимирії і голові Галицького музичного товариства на доказ високої поваги. Автор»

Кінна поліція у Львові, 1906 рік
Кінна поліція у Львові, 1906 рік

Посвята не випадкова. Мазох багато допоміг Зубрицькому у подоланні цензурних рогаток. Втім, Мазохові – старшому виразно не пощастило. Позаяк до функцій поліції належав і політичний нагляд, то він левову частку своєї енергії віддав саме йому. Але занехаяв суто кримінальний аспект своєї діяльності. Відтак під час революції 1848 року мусів втекти зі Львова разом з родиною. З цієї причини у творчості Мазоха – молодшого, який покинув Львів ще дитиною, наше місто займає вельми скромне місце.

Після втечі Мазоха львівські повстанці повернули магістратові його права у формуванні поліційних органів. Муніципальна сторожа діяла у складі 102 осіб. В основному це були ті самі службовці поліції, що й до революції. Після придушення революції 1848 року, не в останню чергу завдяки скасуванню панщини, поліція Львова повернулася до попереднього стану.

Альфонс Бертільйон
Альфонс Бертільйон

Не змінилося становище і особовий склад львівської поліції також під час наполеонівських війн, коли місто зайняли війська Юзефа Понятовського, а згодом, на короткий час, російські війська. Не виключено, що тоді з’явилося суто львівське слово «мєнт», тобто у перекладі з ідиш – солдат, озброєна людина. Але не можемо стверджувати цього напевне, бо вперше у друкованому вигляді воно з’явилося щойно в «Тюремних Сонетах» Івана Франка. Зі зростанням Львова розширюється і район дій поліції, а з появою залізничних вокзалів відділи поліції з’являються і там. Вдосконалюються й методи роботи. У 1902 році було організовано антропометричне бюро, а у 1904 році – метод дактилоскопії.

Антропометричне обмірювання по системі А. Бертільйона
Антропометричне обмірювання
по системі А. Бертільйона

У середині XIX століття остаточно розпалися патріархальні стосунки, успадковані від феодальної пори. Стрімкий ріст міст обумовив не менш стрімкий ріст злочинності. Поліційні служби, чиновники яких звикли покладатися на зорову пам’ять та професійну інтуїцію, почали все частіше помилятися при розпізнаванні злочинців. Адже рецидивіст, який повторно потрапив до поліції, міг назватися вже іншим іменем. Посвідчень особи тоді ще не було, а знайти потрібну картку в поліційній картотеці було майже неможливо через її несистематизованість. Поліційний світ врятував від хаосу скромний помічник діловода паризької поліції Альфонс Бертільйон. Його викладки, як на сучасний погляд, були нескладними. Згідно з відомим уже тоді законом Кетлє, ймовірність збігу зросту різних людей становить 1:4. Але якщо цей показник доповнити, наприклад, довжиною тулуба, то ймовірність збігу зменшиться до 1:16. Якщо ж взяти чотирнадцять вимірів (обсяг голови, довжина плеча, стопи і т.д.), то ймовірність збігу зменшиться до одного шансу на 300 мільйонів, тобто стане практично нульовою. Цей метод давав змогу точно ідентифікувати особу, а окрім того, систематизувати поліційні картотеки. У 1890 році його метод приймає на озброєння поліція США, в 1894 – Англії, в 1896 – Німеччини, в 1898 – Австрії. І лише у 1902 році антропометричне бюро відкривається у Львові.

Антропометрична картка злочинця
Антропометрична картка
злочинця

Слід віддати належне здоровому консерватизму львівських чиновників. Адже з поширенням методу Бертільйона почали справджуватися побоювання його опонентів. Ця система вимагає високої точності вимірювань. Поки вимірювання проводив сам автор і його вишколені помічники, все йшло добре. Але при масовому застосуванні бертільйонаж почав давати збої. Зате коли «права громадянства» завоював набагато простіший і точніший метод ідентифікації за відбитками пальців, розроблений Френсісом Гальтоном, львівська поліція виявила схвальну оперативність і запровадила його вже через два роки після Англії – батьківщини цієї методики. У США дактилоскопію ввели щойно у 1911 році, а у Франції — в 1914

Френсіс Гальтон
Френсіс Гальтон

У 1902 році у Львові також було запроваджено кінну поліцію, яка складалася з 30 кінних поліцаїв та 49 коней. Перший поліційний пес Принц з’явився у Львові щойно у 1919 році. Його поява викликала серед злочинців паніку, а серед газетярів сенсацію.

Перший поліційний пес Принц
Перший поліційний пес Принц

Один з газетних дописів вартий того, аби навести його повністю:

«Найздібніший львівський детектив Принц за роботою

Четвероногий детектив Принц, керований вправною рукою інспектора поліції Сохи, кілька днів тому викрив вбивць семи купців під Львовом у Зіболках. Звироднілі справці огидного чину вже під замком, а страх перед небезпечним песиком спрямував кількох, до того укритих злочинців, на шлях розкаяння. Вже сама звістка про наближення здібного песика зчиняє серед злочинців паніку і примушує їх тікати у ліси. Було б дуже цікаво, як би виглядали львівські вулиці і деякі установи, якби навченого Принца пустили на лови хабарників і пачкарів. Наша ритина представляє пса на вистежуванні вбивць, а також на горі – портрет цього найпопулярнішого у Львові детектива.»

Газета «Wiek Nowy» від 20 грудня 1919 року

Ось і весь короткий виклад довгої історії львівської поліції – вічно не любленої, але завжди необхідної.

Юрій ОХРІМЕНКО

Панорама Львова з торгового центру Форум Львів в 12 фотографіях

Панорама Львова з торгового центру Форум Львів в 12 фотографіях
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів в 12 фотографіях

Зовсім недавно у Львові на вулиці Під Дубом, 7б відкрився Торговий центр Форум Львів.  Але не про нього ми сьогодні будемо розповідати. З його тераси можна побачити велику частину міста від Міського Палацу культури ім. Гната Хоткевича і аж до телевізійної вежі на Високому Замку.

А ще храми, багатоповерхівки, вулиці та будинки міста – і це далеко не весь перелік тих львівських “красот”, котрі можна побачити з  тераси торгового центру Форум Львів.

А найближчим часом там запрацює оглядовий майданчик. Але це вже дійсно не для людей зі слабкими нервами. Він буде розташований значно вище даху і ілюзійно виглядатиме досить екстремально.

Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року
Панорама Львова з торгового центру Форум Львів, фото 2015 року

Варто також додати що й зараз тераса огороджена товстим прозорим склом і у людей зі страхом висоти можуть виникати гострі відчуття.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

“Революція на граніті” – 25 років боротьби

"Революція на граніті" - 25 років боротьби

2 жовтня 2015 року на площі перед головним корпусом Львівського національного університету ім. Івана Франка розпочалася акція «Революція на граніті – 25 років боротьби». Захід присвячений першому масовому виступу студентів, який відбувся 25 років тому в Києві.

Організатором акції виступило Студентське братство Львівщини. 2 жовтня вони реконструювали наметове містечко часів «Революції на граніті», відкрили фотовиставку, а також провели екскурс історичними фактами про Революцію на граніті та влаштували кінопоказ стрічок, присвячених студентському протестному руху.

Наметове містечко буде функціювати до 17 жовтня 2015 року. За цей час учасники та організатори планують провести доволі насичену програму.

Реконструкція наметового містечка “Революції на граніті”
Реконструкція наметового містечка “Революції на граніті”
Реконструкція наметового містечка “Революції на граніті”
Реконструкція наметового містечка “Революції на граніті”
Реконструкція наметового містечка “Революції на граніті”

Зокрема, упродовж 3-16 жовтня з 10 до 21 год. тут можна оглянути фотовиставки, також відбудуться кінопокази.

16 жовтня з 14 до 16 год. буде проведений круглий стіл за темою: “Влив Революції на граніті на становлення українського громадянського суспільства” за участю активістів Революції на граніті.

17 жовтня: з 16 до 18 год. відбудеться кінопоказ стрічок, присвячений студентському простестному руху; з 18 до 18.30 буде презентовано тематичний календар «Історія протестного руху в Україні», а о 18.30 розпочнеться тематичний благодійний аукціон з революційними лотами (кошти передаватимуться на потреби АТО).

На завершення акції з 19.30 до 21.00 відбудеться тематичний бард-вечір за участі активістів Революції на граніті. О 21 год. 17 жовтня 2015 р. наметове містечко та виставку демонтують

Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”
Виставка фотографій, плакатів та документів “Революції на граніті”

Цей захід має привернути увагу молоді до того, що саме вони можуть змінювати країну на краще. Адже, на успішних прикладах Студентської революції на граніті наступні покоління вже незалежної України сміливо відстоювали свої громадянські права впродовж останніх 25-ти років.

Наталка СТУДНЯ

Пол Муні – зірка Голлівуду родом зі Львова(відео)

Пол Муні - зірка Голлівуду родом зі Львова

Перший фільм в історії кінематографа продемонстрували в паризькому Grand Cafe 28 грудня 1895 р. Майже відразу кінематограф перетворився не лише на окремий мистецький жанр і надприбуткове виробництво, а й на загальнодоступне джерело інформації, а відтак і зручний інструмент маніпуляції масовою свідомістю. Не випадково, мабуть, уряд напівголодної радянської Росії інвестував у «Совкіно» величезні кошти.

Але столицею світової фільмової індустрії стало містечко Голлівуд у США, а найпрестижнішою нагородою – «Оскар». Сьогодні йтиметься про львів’янина, якому вдалося номінуватися на цю нагороду шість разів і одну таки здобути.

Пол Муні
Пол Муні

Мешілем Меєр Вайсенфройнд з’явився на світ 22 вересня 1895 року у Львові в родині подружжя акторів Єврейського театру. 1902 р. родина Вайсенфройндів виїхала до Америки й осіла в Нью- Йорку. Його батьки виступали на театральній сцені, а Мешілем Меєр здійснив свій театральний дебют у дванадцятирічному віці, зігравши вісімнадцятирічного юнака. Невдовзі його запросили до Єврейського мистецького театру (Yiddish Art Theater), у якому він виступав під псевдонімом «Муні Вайсенфройнд». 1924 р. Муні вперше зіграв у англомовній п’єсі на Бродвеї. А 1925-го «Нью-Йорк Тайме» назвала його одним із найкращих акторів Єврейського мистецького театру.

1929 р. кіностудія «Фокс» уперше запросила Муні зіграти роль у стрічці «Герой» (The Valiant). Очевидно, що незвичне для вуха пересічного американця ім’я Вайсенфройнд довелося змінити – і так остаточно народилася зірка на ім’я Пол Муні. За цю картину львів’янин отримав свою першу номінацію на «Оскар».

Пол Муні
Пол Муні

Попри багатство пропозицій від провідних кінокомпаній, Пол Муні повернувся на театральну сцену Бродвею – напевно, звичніше для нього середовище. Та гроші зробили своє, і невдовзі він знову опинився в Голлівуді.

1932 р. Пол Муні зіграв у фільмах «Обличчя із шрамом» (Scarfасе) та «Утікач від мафії» (I Am a Fugitive from a Chain Gang). За «Утікача від мафії» він отримав другу номінацію на «Оскар» (1934), а невдовзі підписав довготерміновий контракт із менед­жерами «Warner Brothers». Уже через два роки актор таки виграв золоту статуетку за роль у стрічці «Історія Луї Пастера», а 1937 р. здобув четверту номінацію за роль у фільмі «Життя Еміля Золя».

Ексцентричний львів’янин досконало володів мистецтвом перевтілення. У дитячому віці він чудово виконував ролі юнаків, у юнацькому – літніх чоловіків, а серця кіноманів завоював образами французьких інтелектуалів і американських гангстерів. Емоційний від природи, на знімальних майданчиках Пол Муні часто влаштовував скандали, а потім нерідко усамітнювався зі своєю скрипкою (з якою ніколи не розлучався). Утім таку інфор­мацію публіка смакувала на різні лади, що, звісно, тільки збіль­шувало його популярність. Звичним гостем хроніки скандалів американської богеми тієї доби стала також його дружина Белла, яка тероризувала директорів фільмів у той спосіб, що змушувала їх переробляти фрагменти вже готових картин за участю її чоловіка доти, доки вони цілковито не задовольняли її смаки. Скарги на неї не допомагали: Муні підтримував дружину завжди.

Пол Муні
Пол Муні

Муні Вайсенфройнд знімався в кіно та виступав на театральній сцені до 1959 р. Щоправда, 1950-ті роки в його біографії позначені кількома кінематографічними провалами. Проте 1955 року він отримав Топу Award за роль у роботі «Успадкувати вітер» (Inherit the Wind). А 1960-го його вшосте номінували на Academy Award за роль у фільмі «Останній злий чоловік» (The Last Angry Man, 1959). На такій високій ноті видатний львів’янин вирішив піти зі сцени. Помер він 25 серпня 1967 року в Монтесіто (Каліфорнія).

Ористарх БАНДРУК

Джерела:

Зірка Голлівуду. Пол Муні // Чорновол І. 100 видатних львів’ян / Ігор Чорновол. – Львів : Тріада плюс, 2009. – С. 270-272.

“Мій батько стояв на чолі “Народної лічниці”…”, або найкраще шанування митрополита Андрея Шептицького

"Мій батько стояв на чолі "Народної лічниці"...", або найкраще шанування митрополита Андрея Шептицького

Сьогодні ми об’єднали дві публікації – батька та сина – Євгена та Ераста Бурачинських, котрі розповідають про “Народну лічницю” у Львові і про побудову “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”.  Євген Бурачинський став першим директором шпиталю і налагоджував роботу всіх його відділів.

Розпочнемо зі статті сина, Єраста, який розповідає про події починаючи з 1925 року, коли його батько Євген почав працювати в “Народній лічниці”. Обидві сттаті опубліковані в газеті  “Народне здоров’я” у вересні 2003 року. Стилістика написання публікацій збережена.

Д-р Ераст БУРАЧИНСЬКИЙ

“Мій батько стояв на чолі “Народної лічниці”…”

У 1925 році мій батько Тит Євген Бурачинський почав працювати в “Народній лічниці” при вулиці Петра Скарги у Львові. По смерті її директора доктора Курівця тато очолив ту клініку в 1931 році. В “Народній лічниці” хворі одержували лікарську обслугу всіх спеціяльностей, включаючи рентгенівські знимки і висліди клінічної лабораторії. Ці лікарські обслуги не були дорогі, а для дуже бідних пацієнтів вони уділювалися безплатно.

Приміщення “Народній лічниці” у Львові, фото початку ХХ століття
Приміщення “Народній лічниці” у Львові, фото початку ХХ століття

Я сам працював багато місяців у клінічній лабораторії. Крім того, будучи студентом-медиком, я набирав практики з гінекології, отолярингології, хірургії саме в “Народній лічниці”…

Українці вирішили збудувати у Львові свій шпиталь і почали збірку фондів на ту ціль. 14 вересня 1930 року відбулося урочисте посвячення шпитальних фундаментів, яке завершив митрополит Андрей Шептицький. Грамоту посвячення вмуровано в основу шпитального муру. У дальших роках “Народна лічниця” збирала гроші на цей шпиталь, щоб його закінчити. Мій тато був головою комітету будови шпиталю і вложив багато праці й енергії на ту ціль. Комітет одержав більшу суму від митрополита Андрея Шептицького, теж від різних джерел. Між іншим, тато доручив співачці Марії Сокіл з чоловіком Антоном Рудницьким поїхати до Америки і дохід з концертів присилати на фонд будови шпиталю.

З роками кошти на будову шпиталю були зібрані. Його будова й урядження закінчилися 11 березня 1938 року. Він почав працювати під назвою “Шпиталь Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”. Мій тато Тит Євген Бурачинський став його першим директором.

Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото 1938-1944 років
Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото 1938-1944 років

Д-р Тит Євген БУРАЧИНСЬКИЙ

“Побудова «Народньої лічниці” було найкращим вшануванням митрополита Андрея Шептицького… ”

Заходи відносно будови “Народньої лічниці” зробив ще д-р І. Куровець. У 1930 році зібралися представники українських товариств, щоб обміркувати питання, як найкраще вшанувати 30-літній ювілей митрополита Андрея Шептицького. Тоді вдалося винести ухвалу, що найкраще вшануємо Митрополита, коли збудуємо лікарню Його імени. Відозва, видана в цій справі, знайшла широкий відгомін. Стали напливати щедрі по¬жертви не лише з Галичини, але теж з Америки й Канади, так що вистачило фондів не тільки на будову, але й на устаткування. Архітекти – інж. О. Пежанський і С. Турин — виїздили в цій справі на студії проектів до Австрії та Німеччини.

По селах в околицях Львова і по цілій Галичині гуляло польське військо, побиваючи наших людей без розбору і вини. Багато з них було важко поранених і кількадесят таких найтяжче потерпілих привезли селяни до Львова. їх приміщено у забудуваннях св. Юра, а наші лікарі лікували їх в амбулаторії “Народньої лічниці”. Всі ці випадки я описав у праці “Про лікування ран”, яка була поміщена у “Лікарському віснику”. Авторство тої статті замкнуло мені дорогу на виїзд для студій модерного шпитального будівництва.

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

“Народню дічницю” скінчено будувати і врешті віддано її до вжитку з початком 1938 року, хоч польська влада робила поважні труднощі. Лікарня мала біля 100 ліжок і три відділи: внутрішний, хірургічний і гінекологічний. Примарем внутрішнього відділу був д-р М. Панчишин, хірургічного – я, а гінекологічного д-р О. Подолинський. Крім цього, при лікарні була амбуляторія, до якої зголошувалось денно кількадесят хворих. Крім вище названих лікарів, працювали в лікарні молодші лікарі та студенти медицини. Була теж лабораторія, якою завідували д-р М. Музика і д-р Ю. Кордюк. Рентгенологічний відділ працював під наглядом д-ра Я. Рудницької-Криштальської. В кінці відкрито дитячий відділ, який вела д-р Т. Туна-Надрагова.

Коли у вересні 1939 року почалася польсько-німецька війна, до лікарні почали масово привозити ранених, бо вона була розположена в західній частині міста, а німці наступали із заходу.

Листівка роботи П. Ковжуна
Листівка роботи П. Ковжуна

Після окупації Львова Червоною армією нова влада перебрала всі лікарні, а що “Народня лічниця” була найновіша у Львові і добре випосаженя, радянська влада призначила її на лікування своїх достойників, енкаведистів та їхніх родин, причому число ліжок зменшено до 60. З нашої амбуляторії також користали родини нових радянських вельмож. Для їхньої обслуги нам було приділено автомобіль.

Мене залишили управителем і завідувачем хірургічного відділу. Внутрішним відділом після виїзду д-ра Я.Гинилевича завідував д-р В.Барвінський, а гінекологічним – д-р В.Лаврівський. Але вже в березні 1940 р. нова влада призначила завідуючим лікарнею свою людину – д- ра О. Рукову, залишаючи мене як завідувача хірургією. Така ситуація тривала до червня 1941-го, цебто до вибуху радянсько-німецької війни…

Документ що свідчить про пожертви на будівництво шпиталю американським комітетом визволення України в Філадельії
Документ що свідчить про пожертви на будівництво шпиталю американським комітетом визволення України в Філадельії

“Народня лічниця” (у серпні 1941 року – прим, ред.) була вже діючою. Керівником відділу здоров’я на Галичину був німець, прізвища якого не пам’ятаю. Його дорадником був д-р В. Барвінський, а лікарнею завідував тимчасово д-р А. Федей ко. По моєму приїзді я знову зайняв пост директора. До лікарні прилучено сусідуючий з нею дім оо. Студитів, в якому примістився внутрішний відділ, якого керівником став д-р В. Кархут. До хірургічного відділу запрошено ще д-ра Б. Филипчака, який перед тим працював у Кракові. Лябораторією завідував дальше, після повороту з Кавказу, куди його вивезла радянська влада, д-р Ю. Кордюк.

Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото наші дні
Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото наші дні

Праця наладналась. Українське лікарське товариство відбувало раз у місяць сходини, які мали науковий характер. Виголошувано наукові доповіді, проводились демонстрації цікавих випадків, велися дискусії тощо.

Так велася праця до початку відвороту німецьких армій зі сходу. З початком березня 1944 року німецька влада наказала евакуювати деякі лікарні зі Львова, між ними і “Народню лічницю”. Наказано вивозити обладнання, ліжка, апарати, інструменти, все. Нам, лікарям, теж наказали виїздити.

Д-р Тит Євген Бурачинський
Д-р Тит Євген Бурачинський

Д-р Тит Євген Бурачинський народився у Криво-рівні Косівського повіту 5 січня 1880року. Навчався в гімназії у Станиславові, на медичному факульте т і Львівського універсиmemу. Брав активну учаcmь в “Академічній громаді”, у русі українського студентства за свій національний університет. Працював хірургом, керівником хірургічної амбулаторії, директором “Народної лічниці“. Був активним членом Українського лікарського товариства, кілька разів обирався його головою.

Залишив Львів у 1944 році та жив у Тчеві, Польща. Він помер 23 червня 1968року, проживши 88 років життя, сповненого натхненної праці.

Його син д-р Ераст Бурачинський живе в Чікаго, Іллінойс.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерела:

Бурачинський Е. «Мій батько стояв на чолі «Народної лічниці»…» / Ераст Бурачинський // Народне здоров’я. – 2003. – Вересень (№ 9). – С. 8.

Бурачинський Т. Є. «Побудова «Народньої лічниці» було найкращим вшануванням митрополита Андрея Шептицького» / Тит Євген Бурачинський // Народне здоров’я. – 2003. – Вересень (№ 9). – С. 3.

Лицарі минулого, або як депутати на дуелі захищали честь нації

Сучасні політики, влаштовуючи бійки у Верховній Раді більше нагадують блазнів, ніж людей, які силою відстоюють свої погляди і принципи. Та ще сто років тому існували люди, істинна еліта, яка була готова віддати власне життя за честь власного народу.  Яскравим прикладом цього може стати Теофіл Окуневський.

Теофіл Окуневський
Теофіл Окуневський

Чи не найкраще охарактеризував його інший видатний український парламентарій Кость Левицький: «Доктор Теофіл Окуневський був послом з темпераментом і все добрим товаришем. Він виконував свої обов’язки для добра народу всюди, де того було треба…».

Кость Левицький
Кость Левицький

Це людина, яка не боялася виступати проти польських можновладців на території Галичини. Зокрема, у 1894 році, він виступив проти австрійського намісника графа Казимира Бадені. Через це прокуратура навіть почала проти нього судовий процес, який він, однак, блискуче виграв.

Казимир Бадені
Казимир Бадені

Ще один вартий увагу судовий процес, був проти Генрика Сенкевича, який у 1908 році публічно зневажив українських студентів на чолі з Ярославом Веселовським. Вони проводили голодування перед Віденським трибуналом, через свавілля влади на Галичині. Теофіл Окуневський став на захист студентів і виграв цей процес. Також він брав участь у скандальному процесі Мирослава Січинського.

Генрик Сенкевич
Генрик Сенкевич

Великого розголосу набрала дуель між двома депутатами галицького сейму в листопаді 1889 року. Одним із дуелянтів був вже відомий нам Теофіл Окуневський та поляк Томіслав Розвадовський.

Зала засідань Галицького крайового сейму
Зала засідань Галицького крайового сейму

Суперечка між ними виникла на національному грунті. 25 липня 1889 року під час обговорення питання про виділення урядом субсидій польському культурницькому товариству, атмосфера в сесійному залі наблизилася до точки кипіння. У запалі дискусії Томіслав Розвадовський кинув: «Навіщо сюди привели цю наволоч?!». Теофіл Окуневський, який стояв поруч і почув цю фразу, перепитав поляка, кого саме той має на увазі. Роздратований Т. Розвадовський заявив, що мав на увазі всіх українських депутатів. У відповідь український депутат обізвав його наволоччю і блазнем та викликав на дуель. Українського депутата не спинив навіть той факт, що Розвадовський мав славу досвідченого дуелянта, а молодий Окуневський вперше брав участь у подібному заході.

Сам двобій відбувся в лісі на Погулянці, котрий в ті часи був популярним місцем проведення «Божих судів». Секундантами Окуневського були польські депутати Болеслав Жардецький і Станіслав Щепановський, а Розвадовського ‒ депутат Станіслав Єнджейович і політик Вів’єн.

Станіслав Щепановський
Станіслав Щепановський

За спогадами очевидців, дуель відбувалася на палашах. Це крубаюче-колюча клинкова холодна зброя з широким до кінця, прямим і довгим (до 100 см) клинком, який може мати двосторонню (ранні зразки), односторонню, або полуторну заточку, і зі складним ефесом.

Судячи з усього, це був бій з дозволеними уколами. Згідно правил такого поєдинку дуелянтам дозволялося не лише рубати, а й колоти, удари можна було завдавати в будь-яку частину тіла вище поясу. Використовувати в бою ліву руку для відбивавння чи завдання ударів суворо заборонялося. На відміну від «поєдинку до першої крові», перемога у цьому виді двобою зараховувалася тоді, коли один із суперників через отримане поранення був нездатний продовжувати бій.

Погулянка на зображенні Кароля Ауера. 1840 рік
Погулянка на зображенні Кароля Ауера. 1840 рік

Під час дуелі, що відбулася 26 липня 1889 року, фортуна була на боці Теофіла Окуневського. Незважаючи на завдане йому легке поранення в руку, плече та щоку він зумів добряче розрубати голову своєму противникові. Оскільки лікар, присутній на дуелі, визнав, що Розвадовський не може продовжувати поєдинок, перемогу було визнано за українцем.

Чомусь ця історія невідома багатьом українцям навіть львів’янам, а це ж приклад справжньої лицарської поведінки та честі, який має бути відомий загалу. Гріхом є замовчувати ті сторінки нашої історії, які виховували в українцях почуття власної гідності, честі та аристократизму.

Роксана ТИМКІВ

Джерела:

  1. Козицький А.,Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова
  2. http://vgolos.com.ua/lviv/
  3. https://uk.wikipedia.org/

“Про це маю честь донести”: що робила Леся Українка у Львові?

“Про це маю честь донести”: що робила Леся Українка у Львові?

Якщо мова йде про український національний рух, то в XIX столітті він не горів єдиним полум’ям, а радше жеврів кількома багаттями в різних точках сучасної території України. Лише під кінець століття з’являється відносно стійкий та систематичний зв’язок між осередками, які творили та поширювали національну ідею, але й ці контакти не завжди були конечно плідними та перспективними.

Почасти подібні контакти блокувались і управлінською елітою. Не лише і не так тому, щоб завадити творенню української держави, але й через те, що поруч з національними ідеями часто транспортувались і соціалістичні, в яких вбачали куди більшу загрозу.

Ольга Косач (Олена Пчілка), зображення 1896 року
Ольга Косач (Олена Пчілка), зображення 1896 року

На початку лютого 1891 року до Львова завітала Ольга Петрівна Косач. Відома для свого часу письменниця та громадсько-політична діячка з  “Великої України” не могла не викликати уваги до своєї персони з боку австрійських чиновників місцевого рівня, а насамперед поліційних структур. Увага ця мотивувалась різними чинниками. З одного боку, специфікою діяльності самої Ольги Петрівни. З іншого, її родинними зв’язками. В першому випадку йшлося про тісне спілкування письменниці з представниками радикального напрямку українського національного руху. В другому – вона була сестрою іншого відомого суспільно-політичного діяча, Михайла Драгоманова. Останній для владних кіл Галичині асоціювався з поширенням ідей соціалізму та нігілізму.

Михайло Драгоманов, брат Олени Пчілки та дядько Лесі Українки
Михайло Драгоманов, брат Олени Пчілки та дядько Лесі Українки

Цілком закономірно, що тінь від образу Драгоманова впала і на Ольгу Косач.  Через те, що вона “є рідною сестрою колишнього професора університету в Києві Драгоманова” та “належить до групи українських радикалів і бере активну участь у русі галицьких українців, що належать до крайнього табору” – за нею, від моменту приїзду до Львова, постійно стежили. “Конфіденційно” поліції стало відомо, що Олена Пчілка (псевдонім Ольги Косач) поселилась в Європейському готелі. До міста письменниця прибула разом з донькою Ларисою Косач. Майже одразу обох візитерок було викликано на допит.

Готель "Європейський", в якому 1891 року зупинились Леся Українка та Олена Пчілка. Сьогодні це приміщення Укрексімбанку
Готель “Європейський”. Сьогодні це приміщення Укрексімбанку

Наслідком таємного спілкування стало донесення поліції в президію намісництва. В донесенні висловлювалось припущення, що Олена Пчілка, яка є дописувачем місцевого літературного журналу  “Зоря”, привезла кошти від радикальної групи з України для місцевого радикального журналу “Народ”. На “спілкуванні” сама Ольга Петрівна зізналась, що в Львові вона тимчасово, заїздом. Направляється насправді до Відня, де її хвору доньку має оглянути лікар. У Львові вони зупинились лише для того, аби перепочити.

Часописи "Зоря" і "Народ"
Часописи “Зоря” і “Народ”

В другій частині донесення зазначалось, що наступного дня Ольга та Лариса Косач таки дійсно відправились до Відня і там затримаються на тривалий час, бо хвору на туберкульоз кості доньку в столиці імперії мають оперувати. Закінчувалось донесення словами, що оскільки особа Ольги Косач є неоднозначною, було вирішено повідомити про цей приїзд.

Леся Українка за кілька років до відвідин Львова, фото 1887 року
Леся Українка за кілька років до відвідин Львова, фото 1887 року

Головний інтерес поліції, як бачимо, був прикутий саме до Олени Пчілки. Леся Українка лишилась в тіні. Та чи так все було насправді, як зазначено в протоколі і чи дійсно лише тимчасовий відпочинок був причиною перебування обох письменниць у Львові?

"Творці" періоду "нової ери" в українсько-польських відносинах від українського боку: Юліан Романчук та Олександр Барвінський
“Творці” періоду “нової ери” від українського боку: Юліан Романчук та Олександр Барвінський

Того самого 1891 року, місяця лютого, але 25 числа, маємо лист Лесі Українки до свого брата Миколи Косача, присвячений саме темі Львова. Тобто минуло рівно 20 днів з часу її перебуванні в місті. В листі мова йде про перипетії львівського політичного життя. Зокрема, про головну подію того часу – “Нову еру”. Це явище стало можливим завдяки угоді між лідерами поміркованого крила українського руху в особі Юліана Романчука та Олександра Барвінського з одного боку, австрійської верхівки в особі намісника Казимира Бадені та польською стороною. За угодою українська сторона мала отримувати місця в парламенті, планувалось відкриття україномовної гімназії і ін. Дана угода мала стати базою та символом порозуміння між поляками та українцями в регіоні.

Намісник Галичини в період з 1888 по 1895 Казимир Бадені
Казимир Бадені, намісник Галичини в період з 1888 по 1895 р.

Леся  Українка в своєму листі виступила з критикою цієї угоди, політики й позиції поміркованих українофілів загалом, зазначаючи, що мало вірить в успіх договору.  “З того з’єднання нічого не вийшло, а хоч би й вийшло, то користь мала…обидві сторони (поляки і русини) ні крихти одне одному не вірять і за пазухою тримають добрі каменюки на всякий случай.. ”. На думку Лесі Українки, внаслідок укладення цієї угоди “влади і значення партія Романчука не набрала, а стратила і ту повагу, яку мала собі досі між людьми…”, бо вийшовши, таким чином з опозиції, “стали під міцну руку уряду”. Надалі в листі йде огляд основних українофільських течій в Галичині, а також думка Лесі Українки про духовенство, як провідників українського національного руху в регіоні. Поетеса гостро та негативно відгукувалась про представників усіх напрямків українського руху, окрім радикалів, а також і про духовенство.

Представники радикального "крила" галицьких українофілів: Михайло Павлик та Іван Франко
Представники радикального “крила” галицьких українофілів: Михайло Павлик та Іван Франко

Не складно здогадатись, що на позицію поетеси мали вплив Іван Франко та Михайло Павлик. Можливо, саме тому так схвально вона й відгукується саме про радикальних українофілів й не зовсім довіряє поміркованим та виваженим політикам та духовенству, яке від приходу австрійців було посередником між владою та суспільством.

Очевидно, між першим і другим документом, тобто між донесенням поліції наміснику та листом Лесі Українки існує зв’язок. Рівно як і існує обізнаність та зацікавленість поетеси в політичних та соціальних процесах, які відбувались в тогочасній Галичині. Саме тому, можливо даремно увага львівських поліцейських була прикутою лише до персони Олени Пчілки. За нею вони не помітили Лесі Українки, яка була не менш заангажована в політичне життя Галичини й не менш скооперована з місцевими політичними діячами, в яких австрійська влада вбачала для себе загрозу.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Історія Львова в документах та матеріалах. – Київ: Наукова думка, 1986. – С. 147 – 148;  http://www.l-ukrainka.name/uk/Studies/Kryvynjuk/Chronology/1891.html

15 цитат визначних людей про Михайла Грушевського

15 цитат визначних людей про Михайла Грушевського

29 вересня 2015 р. минуло 149 років від дня народження Михайла Грушевського – одного з найвизначніших українських істориків, політичного та громадського діяча, голови Української Центральної Ради.

Молодий вчений приїхав до Львова у 1894 році на новостворену кафедру всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи у Львівського університеті. Згодом почав брати активну участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, а у 1897 році став його головою. У Львові він розпочав написання провідної праці свого життя – “Історії України-Руси” та виховав когорту істориків львівської наукової школи.

Михайло Грушевський, фото 1910 року
Михайло Грушевський, фото 1910 року

А ще у древньому місті Лева він зустрів свою майбутню дружину — Марію Сильвестрівну, тут у них народилася донька — Катерина. Загалом він прожив у Львові 20 найщасливіших своїх років.

Але яким був Михайло Грушевський у житті? Як оцінювали його працю ті, хто був поряд вченого? І яким видається особистість історика нашим сучасникам?

Іван Якович Франко – письменник, учений, публіцист, громадський та політичний діяч, який тісно співпрацював з Михайлом Грушевським у науковій, видавничій, громадській сферах

Іван Франко
Іван Франко

1. “Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії, він сполучує в собі серіозність і критицизм ученого історика з молодечим запалом для справи піднесення рідного народа, з трудолюбністю і терпеливістю, які тілько той може оцінити в повні, хто знає у всій повноті той галицький шлєндріян, серед якого опинився молодий професор прибувши з України, і з яким мусів боротися всіми способами розумної педагогії. Ті мало не 70 томів наукових і літературних публікацій, виданих за той час під його редакцією, за його ініціятивою і при його діяльній помочи, то далеко не вся, то може лиш половина його праці”.

2. “Сума духової праці, яку вкладає в своє житє сей незвичайний чоловік, мусить наповняти подивом кождого, особливо такого, що мав нагоду пізнати його близше”.

У 1906 році вийшов друком науковий збірник, присвячений Михайлові Грушевському з нагоди його десятилітньої праці у Галичині. Ось, що про вченого пишуть у передмові Володимир Гнатюк, Іван Кревецький, Денис Коренець, Степан Томашівський, Іван Франко:

3. “…діяльність Михайла Грушевського була головним осередком, коло якого згуртувалися відокремлені давні й нові сили. Українська історія, література, етнографія й етнологія, а за ними інші науки… перестали лежати облогом, або ледве примітивно обробленим полем, як було доси. В парі з науковим рухом пішов небувало доси зріст видавництв і видне піднесення освітнього рівня в суспільності, а вплив його відбився корисно на всім публічнім життю… Коли сьогодні справді почалося на українських землях весняне світання й нове життя розбуджує давно давлену надію кращої будучности народу найнещасливішого з нещасних — то історія колись згадає в тім переломові моменті ім’я Михайла Грушевського, як того, що вказував українській інтелігенції нові дороги й охороняв її від ідейної блуканини та повторення знаних історичних помилок.”

Дмитро Іванович Дорошенко — історик, публіцист, літературознавець, педагог, громадський і політичний діяч. Крайовий комісар Галичини і Буковини, міністр закордонних справ Української держави.

Дмитро Іванович Дорошенко
Дмитро Іванович Дорошенко

4. “Була це людина великого масштабу, бистрого розуму, надзвичайно широких розумових зацікавлень. Він мав подиву гідну ерудицію і почував себе дома в кожній ділянці східньо-європейської і взагалі світової історії. Працездатність мав колосальну. Ніколи ні при яких обставинах не залишався бездіяльним. У розпалі революційних подій 1917р. Писав книжки, брошури, статті, склав кілька шкільних підручників, як голова Центральної Ради — одночасно вів засідання, керував дебатами і справляв коректу. Мав глибоке замилування до світової літератури і, поруч безконечного числа статей українських письменників, писав цілі поправи про Альфонса Доде, про Золя, Чехова, Ожешкову та інших чужих письменників, повні глибоких та оригінальних думок. Любив мистецтво і глибоко розумів. Вічно зайнятий працею, коли мав вільну хвилинку, охоче переводив її в приятельскому гуртку. У Києві ішов звичайно до кавказької винарні і тут був душею товариства, сипав веселими жартами і влучними дотепами. Розмова з ним завжди була цікава, його слово блищало живим розумом та оригінальністю. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну органічну хибу: безмежне честолюбство. Він звик володіти і наказувати, і всі йому підпорядковувались, бо він мав в очах людей авторитет, придбаний його розумом і працею. Його ваги як ученого, культурного діяча не можуть заперечити і ті, хто до його політичної діяльности ставиться негативно”

Олександр Петрович Оглоблин – історик, історіограф, археолог, архівіст, громадський діяч. Один із творців державницького напряму в українській історіографії. Фундатор школи українських істориків-державників в еміграції. Засновник і голова Українського історичного товариства і президент Української Вільної академії наук у США.

Олександр Петрович Оглоблин
Олександр Петрович Оглоблин

5. «Грушевський, як і кожна людина, належав своїй добі. Вона – єдине мірило оцінки історичного діяча. Доба Грушевського цю оцінку зробила. Але творчість Грушевського – це вічна власність українства. І в історичній перспективі «Історія України-Руси» Грушевського завжди стоятиме поруч з Шевченковим «Кобзарем».

Василь Іванович Сімович — український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член Науковго Товариства ім.Шевченка.

Василь Іванович Сімович
Василь Іванович Сімович

6. «Людей із такою роботячістю, з такою незломною силою волі, з таким широким знанням, із такою багатогранністю інтересів – на світі небегато».

7. «…Грушевський – скрізь находить час на все і для всіх. Його память, яка допомагала йому не забувати не тільки найменших подробиць, таких нераз важних для історика, але й осіб, звичайних осіб – ця память була просто феноменальна».

Іван Петрович Крип’якевич – історик, археолог, громадський і освітній діяч, академік АН УРСР, професор Львівського університету, один з найвидатніших учнів Михайла Грушевського.

Іван Петрович Крип'якевич
Іван Петрович Крип’якевич

8. “Він обіймав своїм оком і обгортав своїми дужими раменами всю нашу землю, тішився, коли їй сонце світило, й болів її ранами, а як рани творилися на його очах, старався їх загоювати”

9. “Ще за життя Грушевського всі в нас відчували, що між нами живе хтось великий. Всі в нас дивилися на нашого історика як на незвичайну людину, як на вченого, що сміло може стати поруч найбільших людей науки на світі, всі ми дивувалися його працьовитості, всі ми бачили в ньому одного з найкращих борців за єдність нашої нації”

10. “Він писав нам нашу історію і творив нам нашу історію”

11. “Обов’язок кожного з нас пізнати всю невсипущу працю Грушевського для нашого народу, зазнайомитися з життям великого українця”

Ярослав Романович Дашкевич – видатний історик, сходознавець, археограф, політв’язень, дисидент, громадський діяч.

Ярослав Романович Дашкевич
Ярослав Романович Дашкевич

12. “Михайло Грушевський був складною особою та винятковою особистістю. Не одноколірною, а з світлими бліками і тінями”.

13. “Як і у кожної людини, у Грушевського були і сильні, і слабкі сторони діяльності, були великі досягнення і великі помилки”

14. “Велика творча сила — це, в першу чергу, колосальна працездатність та відданість науці. Стояння довжелезними годинами за пюпітром у Львові та читання майже сліпим М.Грушевським документів — під кінець життя — у Москві. Далі авторитетність — та авторитарність. Безсумнівна висока авторитетність в питаннях історії України та суміжних країн, авторитетність широко визнана в тогочасній Європі — та в сучасній історичній науці. Авторитарність — у ставленні до своїх учнів, формальних та справжніх, тому підбір як співробітників не лише талановитих творчих (у цій ділянці він розумівся на людях), але й послушних. Ця слухняність охоплювала — в науковому плані — також ближчих та дальших родичів.”

Любомир-Роман Іванович Винар – американський історик, бібліограф, громадський і науковий діяч. Дійсний член НТШ, УВАН у США, голова Українського історичного товариства, голова наукової ради при Світовому конгресі вільних українців, засновник грушевськознавства.

Любомир-Роман Іванович Винар
Любомир-Роман Іванович Винар

15. “Михайло Грушевський був символом всеукраїнського національного єднання, що його він розумів як з’єднання всіх частин української нації в єдиному національно-державному і національно-культурному організмі”.

Стилістику та орфографію цитат збережено згідно з джерелами.

Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Джерела:
Іван Франко. Молода Україна. Часть перша. Провідні ідеї й епізоди. Львів. Накладом Українсько-Руської Видавничої Спілки, 1910
Іван Франко. Причинко до Історії України-Руси. Львів. Накладом автора, 1912.
Володимир Гнатюк, Іван Кревецький, Денис Коренець, Степан Томашівський, Іван Франко. Передмова // Науковий збірник, присвячений проф. Михайлови Грушевському учнями і прихильниками з нагоди Його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894-1904). Львів, 1906 .
Дмитро Дорошенко. З моїх споминів про Михайла Грушевського // Український Історик, т. XLIII-XLIV 2006-2007
Олександр Оглоблин. Михайло Грушевський і українське національне відродження // Український історик. 1964
Василь Сімович. Велика індивідуальність. // «Назустріч» Львів, 1.ХІІ.1934р. № 23
Іван Крип’якевич. Михайло Грушевський. – Львів, 1935
Ярослав Дашкевич. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури / Упорядники: М. Капраль, Г. Сварник, І. Скочиляс. — Львів, 2007.
Любомир Винар. Михайло Грушевський – історик і будівничий нації. Київ, 1995

Перші 100 років в історії Львівського медичного університету

Перші 100 років в історії Львівського медичного університету

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького – один з провідних медичних університетів України з великою і славною історією. Він довгий час був частиною Львівського університету імені Івана Франка, який було засновано 1661 року. Повноцінний медичний факультет було засновано тільки в 1784 році, після відновлення роботи університету указом австрійського імператора Йосифа ІІ. Саме із цих подій витікає історія Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

У  1805 році Львівський університет переведено частково до Кракова, а у Львові залишився діяти  ліцей з трьома відділами. У 1817 році, на прохання громадян, уряд знову перетворив ліцей  в Університет, проте вже без медичного факультету.

Головний корпус медичного факультету поч. ХХ ст. Фото взято з архіву ЛНУ.
Головний корпус медичного факультету поч. ХХ ст. Фото взято з архіву ЛНУ.

Громада міста дуже довго добивалась у влади відкриття «лікарського виділу» при Львівському університеті. Цей процес тривав десятиліттями.У 1870 році одностайно виступали з такими пропозиціями Крайова рада здоров’я, Товариство лікарів, ректор і Рада університету та крайовий уряд. Але Галичина, як Коронний край, включала Краків з Яґелонським університетом, тому відкриття другого медичного факультету заперечували.

4.Інститут фізіології Львівського університету поч. ХХ ст. Фото взято з архіву ЛНУ.
4. Інститут фізіології Львівського університету поч. ХХ ст. Фото взято з архіву ЛНУ.

З початком 1880 – х років про відновлення лікарського виділу активно почали говорити в пресі. Окрім самого факту повторного відкриття факультету, українці Галичини наполягали, щоб права русинів «при відкриттю виділу лікарського були розглянуті в спосіб, що відповідає засадам рівноправності та достоїнству народу руського і його значенню в краю і державі».

Головний корпус Львівського медичного факультету імені Данила Галицького, 2014 рік
Головний корпус Львівського медичного факультету імені Данила Галицького, 2014 рік

У 1891 році було створено комісію для докладного розгляду питання про створення медичного факультету у львівському університеті, про створення детальної програми нового виділу. До складу комісії увійшли професори та лікарі краківського університету. Представником львівського університету став проф. д-р Броніслав Радзишевський. Головою даної комісії був віце-президент крайової ради шкільної д-р Міхал Бобжинській.

Газета Діло. – 1891. – № 255. – С. 3. Новина про делегацію Львівського університету на аудієнції в цісаря в листопаді 1891 року.
Газета Діло. – 1891. – № 255. – С. 3. Новина про делегацію Львівського університету на аудієнції в цісаря в листопаді 1891 року.

4 квітня 1891 року було прийнято рішення про відкриття факультету медичного при Львівському університеті.Ректор університету д-р Балясиц на урочистому віджкритті навчального року 1891/1892 рр., назвав це ріщенняоднією з чотирьох«важливих подій для університету львівського». Франц Йосиф, коли приймав делегацію львівського університету, так висловився про відновлення медичного факультету: «річь ця, матиме великі наслідки для краю і для цілої держави».

Газета Діло. – 1894. – № 217. – С. 3.. Новина про Львівський університет за жовтень 1894 року.
Газета Діло. – 1894. – № 217. – С. 3.. Новина про Львівський університет за жовтень 1894 року.

У 1894 році було відновлено медичний факультет у львівському університеті, вписи на який проводив деканат філософського виділу, якому міністерство доручило вести справи новоутвореного факультету. На новий виділ медичний записалось 82 слухачі.

Любомир ДИКИЙ

Джерела:

  1. Урочисте відкриття року шкільного 1891/92 на університеті львівськім // Діло. – 1891. – № 220. – С. 3.
  2. У Львові, дня 27 н.ст. червня 1892 // Діло. – 1892. – № 134. – С. 1.
  3. Депутація університету Львівського // Діло. – 1891. – № 255. – С. 3.
  4. Львівський університет // Діло. – 1894. – № 217. – С. 3.
  5. Ганіткевич Я. Історичні етапи найстаршого в Україні Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького // Онлайн-журнал НТШ. – Режим доступу: http://ntsh.org/content/ganitkevich-yaroslav-istorichni-etapi-naystarshogo-v-ukrayini-lvivskogo-nacionalnogo

Часопис «Діло» в матеріалах до біобібліографістики

Часопис «Діло» в матеріалах до біобібліографістики

Вчора, 30 вересня 2015 року, у конференційному залі Наукового Товариства імені Т. Шевченка (вул. Винниченка, 24) о 15:00 відбулася презентація видання: Курилишин К. Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики / Костянтин Курилишин ; НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. – Дрогобич : Коло, 2015. – Т. 1: 1880-1889. – 640 с.

Упродовж 60 років (1880-1939) у Львові виходило «Діло» –– єдиний український часопис Галичини, який представляв інтереси бездержавної нації в умовах Австро-Угорської імперії, Першої світової війни, відновленої Польської держави і короткого періоду творення Західно-Української Народної Республіки.

Костянтин Курилишин на презентації свого видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики
Костянтин Курилишин на презентації свого видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики

Одним з важливих компонентів змісту «Діла» є матеріали біографічного характеру, присвячені відомим чи малознаним особистостям, які працювали і проявили себе в різних царинах суспільної діяльності. Помітне місце серед цих публікацій належить некрологам – одному із жанрів газетної журналістики, а також одному з видів біографічної продукції. Посмертні згадки, розміщені в алфавітній послідовності, стали основою першого розділу пропонованого видання.

Видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики
Видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики

Другий розділ видання — «Біобібліографічні публікації» — представляє інформацію про осіб, згаданих у часописі «Діло», у вигляді бібліографії. У цьому випадку також збережено алфавітну послідовність подання прізвищ та імен, а також нерозшифрованих псевдонімів і криптонімів. Матеріали цього розділу поділено на чотири частини: біографічні відомості про особу; публікації про посольську діяльність (участь у передвиборних кампаніях, виступи на засіданнях Галицького і Буковинського крайових сеймів, Державної ради Австро-Угорської імперії, законодавчі ініціативи, звіти перед виборцями); публікації (кореспонденції, дописи, виступи, рецензії, тематичні розвідки, відозви, листи, заяви); художні твори та їх переклади.

Гості презентації видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики
Гості презентації видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики

Отже, матеріали до біобібліографістики, представлені на сторінках часопису «Діло», дозволяють відновити багато імен знаних у свій час осіб, інформація про яких з відомих причин «загубилася» у минулому, насамперед через ідеологічні перестороги, а також ґрунтовно доповнити новими даними біографії як відомих українських діячів, так і представників інших національностей, життя і діяльність яких у той чи інший спосіб перепліталися з українською дійсністю.

Костянтин Курилишин та Василь Габор на презентації видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики
Костянтин Курилишин та Василь Ґабор на презентації видання Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики

Модератором презентації виступав український письменник та літературознавець Василь Ґабор. Книжку можна було придбати одразу після презентації за досить символічної ціною в 150 гривень. Всі, хто не зміг цього зробити вчора, має шанс виправити ситуацію в книгарні НТШ у Львові на проспекті Шевченка, 8.

Довідково: Курилишин Костянтин Михайлович — завідувач відділу україніки Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, кандидат історичних наук.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

ЛАЗи яких ми не бачили, або прототипи, які так і не пішли в серію

ЛАЗи яких ми не бачили, або прототипи, які так і не пішли в серію

Не секрет, що у Радянському Союзі, майже, весь автотранспорт копіювали із існуючих закордонних аналогів, а пізніше, на основі набутого досвіду робили вже щось своє. Хтось до цього етапу доходив раніше, хтось пізніше…

Першим автобусом, випущеним у 1956 році на Львівському автобусному заводі був ЛАЗ 695 «Львів», який став наймасовішим автобусом заводу і світу, адже ця модель пробула на конвеєрі найдовше з усіх автобусів світу і їх було найбільше випущених одиниць. Основою для даного автобусу був німецький Mercedes-Benz-0321.

Та вже за кілька років завод, освоївшись з випуском автобусів, почав розробляти нові моделі, нові дизайні лінії, нові сфери застосування своєї продукції.

Разом з тим ми прекрасно знаємо дух консерватизму комуністичної влади, де активно оновлювалась лише армія, а цивільна галузь йшла за принципом якомога простіших у виробництві та дешевших у вартості продуктів, через що багато перспективних розробок було просто відкладено у довгий ящик…

Не оминула ця доля і конструкторів ЛАЗу:

ЛАЗ 698 «Карпати»

ЛАЗ 698 «Карпати»
ЛАЗ 698 «Карпати»

У 11960 році у світ виходить перша модель туристичного та міжміського автобуса ЛАЗ 698 «Карпати». У порівнянні з іншими автобусами тих часів дана модель мала небачений тоді комфорт: сидіння на кшталт авіалайнерних з індивідуальним регулюванням спинок, гардероб, буфет та вбиральню, а частина даху могла зсуватись для притоку повітря у спеку. Крім того: автоматична коробка передач, гідропідсилювач керма та пневматична підвіска.

ЛАЗ 699 «Карпати»

ЛАЗ 699 «Карпати»
ЛАЗ 699 «Карпати»
ЛАЗ 699 «Карпати»
ЛАЗ 699 «Карпати»

Оскільки 698 модель у серію так і не пішла, з тим ж комфортом, але потужнішим двигуном, був створений ЛАЗ 699, який теж масово випускався, але у спрощеному вигляді з однією парою фар спереду.

«Україна-1»

«Україна-1»
«Україна-1»

Багато-хто пам’ятає фільм «Королева бензоколонки», але навряд хтось бачив на вулицях міста чи на трасі той прекрасний автобус, на якому їздив один із залицяльників героїні фільму. «Україна-1» 1961 року випуску, який більшістю деталей був зроблений «з нуля».

ЛАЗ 696 «Львів-2»

ЛАЗ 696 «Львів-2»
ЛАЗ 696 «Львів-2»

У 1965 році завод випустив міський автобус з накопичувальними майданчиками і трьома наборами дверей, але в серію машина так і не пішла.

ЛАЗ 360

ЛАЗ 360
ЛАЗ 360

У 1968 році конструктори львівські конструктори запропонували досить оригінальну і нестандартну компоновку для низькопідлоговогоатобусу ЛАЗ 360. Головною проблемою такого автобусу завжди є трансмісія, двигун та задній міст, які знаходяться ззаду машини і не дозволяють зробити там накопичувального майданчику. На ЛАЗі вирішили зробити передньопривідну компоновку автобуса, де було фактично два салони: біля водія високопідлоговий з розміщеним під підлогою двигуна та хитрої трансмісії з приводом на передні колеса та низькопідлогового основного салону. Але конструкція була не достатньо надійною і автобус в серію так і не пішов.

«Украина-67», «-69»

«Украина-67», «-69»
«Украина-67»

Автобуси класу люкс, які вигравали безліч призів на міжнародних виставках, адже комфорт у них просто зашкалював: велика відстань між сидіннями, санвузол, холодильник… Оригінальною деталлю моделі «67» був зворотній нахил задньої шиби, а спереду фари були сховані у ніші, подібні на повітрозбірники реактивного літака.

ЛАЗ 360Е

ЛАЗ 360Е
ЛАЗ 360Е

Продовження роботи над моделлю 360, привело конструкторі до ще оригінальнішого автобусу, який вже мав електромеханічну трансмісію, тобто колеса обертались електродвигуном, якого живив генератор, встановлений біля двигуна.

«Украина-73»

«Украина-73»
«Украина-73»

Ще одна модель комфортабельного автобуса, який теж у маси не пішов…

ЛАЗ 11-630 “Мир”

ЛАЗ 11-630 "Мир"
ЛАЗ 11-630 “Мир”

Міський автобус із відносно низькою підлогою. Досягнути цього вдалось завдяки оригінальним конструкторським рішенням і асиметричною трансмісією.

ЛАЗ 3201-3202

ЛАЗ 3201-3202
ЛАЗ 3201-3202

У 1993 році на заводі розробили автобус для приміського сполучення з передньомоторною компоновкою.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: Laz Bus Klub, autowp.ru.

7 цікавих фактів про бібліотеку Львівського національного медичного університету

7 цікавих фактів про бібліотеку Львівського національного медичного університету

Ця вулиця була прокладена у 1840-х роках серед садів, що належали ботаніку і помологу Маєру. І була вона центром банківської дільниці Львова. До війни її навіть називали львівською «Волл-Стріт». Спочатку вулицю 3 Травня (сьогодні – вулиця Січових Стрільців) – а саме про неї йдеться –  забудовували віллами та невеликими палациками.

Однак місто поглинуло цю околицю, і до кінця XIX ст. тут з’явились великі кам’яниці. В тому числі і будинок, що належав родині графа Станіслава Бадені, польського громадського діяча і політика.

Казімєж Похвальський. Портрет Станіслава Бадені, 1903
Казімєж Похвальський. Портрет Станіслава Бадені, 1903

1. Проект будівлі належить архітектору Едмунду Кьохлеру (Köhler (Koehler) Edmund), який споруджував житлові будинки в стилі неоренесансу: чиншові кам’яниці, вілли з асиметричними планами, вільним розташуванням об’ємів, мальовничими вежами та дерев’яними елементами у “швейцарському” стилі.

Парадні сходи бібліотеки Львівського національного медичного університету.
Парадні сходи бібліотеки Львівського національного медичного університету.
Парадні сходи бібліотеки Львівського національного медичного університету.

2. Палац для намісника Галичини Станіслава Бадені був споруджений у 1860 році. Приміщення будинку декоровано в стилі неорококо.

3. У 1939 році, коли зі складу Львівського університету було виділено медичний факультет і на його основі створено Львівський державний медичний інститут з двома факультетами – лікувально-профілактичним і фармацевтичним, постало питання і про бібліотеку новоствореного вузу. 19 лютого 1940 року, відповідно до Постанови № 196 Ради Народних Комісарів УРСР, за бібліотекою було закріплено будинок по вул. 3 Травня, 6 (колишня 17 Вересня, сучасна вул. Січових Стрільців).

Постанова № 196 Ради Народних Комісарів УРСР від 19 лютого 1940 року про створення Львівського державного медичного інституту.
Акт до Постанови № 196 Ради Народних Комісарів УРСР від 19 лютого 1940 року про створення Львівського державного медичного інституту.
Акт до Постанови № 196 Ради Народних Комісарів УРСР від 19 лютого 1940 року про створення Львівського державного медичного інституту.

Згідно відповідного акту від 19 лютого 1940 року для організації фундаментальної бібліотеки Львівського державного медичного інституту з фондів бібліотеки Львівського університету було передано 27 тис. томів медичної літератури переважно польською, німецькою, англійською та французькою мовами, які і стали основою фондів медичної бібліотеки.

4. У 1941 році фонд бібліотеки збільшився до 35 тис. томів. З початком німецької окупації Львова діяльність Львівського державного медичного інституту було призупинено до 20 травня 1942 року. Упродовж війни частина бібліотечного фонду була розграбована, спалена, знищена. Її залишки, майже 20 тис. томів, які вдалось врятувати стараннями бібліотечних працівників, перенесені назад до бібліотеки Львівського державного університету імені Івана Франка.

Загальний читальний зал бібліотеки Львівського національного медичного університету.
Загальний читальний зал бібліотеки Львівського національного медичного університету.

З відновленням роботи Львівського державного медичного інституту в 1944 році розпочала свою роботу і Наукова бібліотека. Так, 20 серпня 1944 року, вже через місяць після закінчення німецької окупації, відкрив двері для своїх перших відвідувачів загальний читальний зал. У 1951 році Наукова бібліотека була однією з найбільших бібліотек у місті Львові. Її фонд нараховував 91 144 примірники.

На сьогодні загальний фонд бібліотеки становить понад 550 тис. примірників, в тому числі частина книг, що «пройшли» війну та післявоєнне лихоліття.

5. Найстарішою книгою у фондах бібліотеки є один з томів грецького лікаря, хірурга і філософа Галена «Octavus Tomus In Quo Insunt Libri Galeno Ascripti: Artis Totivs Farrago Varia : eorum catalogum uersa pagina ostendet». Вона надрукована у 1549 році відомим базельським видавцем і книгодрукарем Фробеном, який прославився по всій Європі як видавець, якому властиві акуратність та смак.

Книга «Octavus Tomus In Quo Insunt Libri Galeno Ascripti: Artis Totivs Farrago Varia : eorum catalogum uersa pagina ostendet», надрукована у 1549 році
Книга «Octavus Tomus In Quo Insunt Libri Galeno Ascripti: Artis Totivs Farrago Varia : eorum catalogum uersa pagina ostendet», надрукована у 1549 році
Книга «Octavus Tomus In Quo Insunt Libri Galeno Ascripti: Artis Totivs Farrago Varia : eorum catalogum uersa pagina ostendet», надрукована у 1549 році

Зібрання творів Галена (грец. Γαληνός), що дійшли до нашого часу, переважають за об’ємом всі праці, написані до нього. Це загалом близько 300 творів з філософії, медицини і фармакології. Книги з анатомії та фізіології вміщують ґрунтовний фактичний матеріал і за своїм духом є найближчими до науки. Справжній лікар, вважав Гален, повинен бути освіченою людиною, філософом – «Quod Optimus Medicus sit quoque Philosophus».

6. Особливо цікавою з точки зору медицини є книга «Анатомічні зображення» («Iconum anatomicarum quibus aliquae partes corporis humani delineatae continentur. Fasciculus V. Arteriae pedis») швейцарського вченого Альбрехта фон Галера. Дана книга побачила світ у 1752 році і є прижиттєвим виданням Галера.

Книга Альбрехта фон Галера «Iconum anatomicarum quibus aliquae partes corporis humani delineatae continentur. Fasciculus V. Arteriae pedis», видана у 1752 році.
Книга Альбрехта фон Галера «Iconum anatomicarum quibus aliquae partes corporis humani delineatae continentur. Fasciculus V. Arteriae pedis», видана у 1752 році.
Книга Альбрехта фон Галера «Iconum anatomicarum quibus aliquae partes corporis humani delineatae continentur. Fasciculus V. Arteriae pedis», видана у 1752 році.

 

Він не тільки першим використав термін «фізіологія», а й провів чимало експериментів, в результаті яких пов’язав фізіологічні функції організму людини з його анатомічною будовою та видав своєрідний підручник з детальними рисунками окремих частин тіла і супровідним матеріалом. Галер писав, що всі частини тіла складаються з волокон, які здатні реагувати на зовнішні подразники та відповідати на них різними властивими їм рухами (наприклад, скороченням).

7. У внутрішньому дворі бібліотеки росте клен. Але сподіватись, що він був мовчазним свідком якихось яскравих чи трагічних подій, не доводиться: йому заледве виповнилось 40 літ. З погляду історії – він ще зовсім юний, як кажуть – «зелений». Але це справді так, в прямому значенні. Оскільки подвір’я бібліотеки – це квадрат, то тут свій мікроклімат: довше зберігається волога і навіть з настанням холодів тут тепліше.

Клен у дворику бібліотеки
Клен у дворику бібліотеки
Клен у дворику бібліотеки

Тому цей клен довше стоїть зеленим, а потім – щедро осипає золотим листям викладене бруківкою старе графське подвір’я бібліотеки Львівського національного медичного університету.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерела:

http://medlib.lviv.pro/istoriya-biblioteky

Мельник, Ігор. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2011. – 287 с.: фото. – (Автор. серія «Львівські вулиці і кам’яниці»). – Розділ 3.2: На городах Маєра.

Львів початку XX століття в 13 акварелях Альфреда Каменобродського

Львів початку XX століття в 13 акварелях Альфреда Каменобродського

Архітектор, живописець-аквареліст Альфред Каменобродський був сином Адольфа Каменобродського, службовця магістрату міста Тарнув і Олександри Домбровської. Брав участь у повстанні 1863 року і в одній з перших битв був сильно поранений. У Кракові навчався рисунку в Леона Дембовського, та ймовірно там же – у Школі образотворчого мистецтва. Навчався в Парижі у Школі мистецтв.

Вивчав архітектуру у Віденській політехніці (1870–1874). Був членом Політехнічного Товариства у Львові.У 1880 році редагував Технічний календар виданий Політехнічним товариством. Від 1885 року спільно з Мацеєм Вшелячинським та під редакцією др. Владислава Маєвського видавав журнал «Immobilaria», присвячений нерухомості. Брав участь в організації ювілейної виставки Політехнічного товариства в 1902 році, як член виконавчого комітету, був також одним із журі. На цій же виставці в розділі польских винаходів представив Автоматичний пристрій для встановлення горизонтального або вертикального положення предмету на осі обертання.

Альфред Каменобродський
Альфред Каменобродський

Від 1920 року мав у Львові власну виставку проектів, архітектурних макетів і акварелей

Як живописець працював переважно аквареллю. Сюжетами були пейзажі, інтер’єри, архітектура Львова, Кракова і околиць, а також Волині.

Був членом Товариства любителів мистецтва в Кракові і брав участь у виставках товариства. У 1881 році виставив у Кракові акварелі Вірменська вежа у Львові і Осінь, а в 1887 році на Першій виставці польського мистецтва в Кракові акварелі: Вірменська вежа у Львові, Флоріанські Ворота, Інтер’єр їдальні, Мотив з львівських околиць, Декоративний ескіз. Деякі рисунки Альфреда Каменобродського друкувались у журналі «Tygodnik Ilustrowany».

Вид з вул. Личаківської на будинок пожежної команди (нині не існує) та костьол бернардинців. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Успенська церква. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст.
Костел св. Миколая. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст.
Порохова вежа. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст.
Південно-східний ріг пп. Ринок. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Перехрестя вулиць Боїмів (нині Староєврейської) та Сербської. Акварель А. Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Кам’яниця на пл. Ринок, 23. Акварель А. Каменобродського. Поч. XX ст.
Каплиця Боїмів. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Синагога “Золота Роза” (нині не існує). Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст.
Східне подвір’я Вірменського собору. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Вірменський собор. Вид із південного подвір’я. Акварель А. Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Будинок XVIII ст. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ
Монастир св. Онуфрія. Дзвіниця. Акварель А.Каменобродського. Поч. XX ст. ЛІМ

Частина акварелей Альфреда Каменобродського знаходиться у Історичному музеї Львова, кілька — у Музеї історії релігії. 1910 року він особисто подарував 20 робіт музеєві. Декілька акварелей — в Історичному музеї Тарнова, деякими роботами володіє родина.

Ористарх БАНДРУК

Джерела: uk.wikipedia.org , www.literacy.com.ua, www.facebook.com

Як святкували 149-річчя Михайла Грушевського у Львові

Як святкували 149-річчя Михайла Грушевського у Львові
Як святкували 149-річчя Михайла Грушевського у Львові

29 вересня 2015 року, в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул.І.Франка, 154) відбулися урочистості, присвячені 149 річниці від дня народження Михайла Грушевського — одного з найвизначніших українських істориків, політичного та громадського діяча, голови Української Центральної Ради. Вченого, котрий двадцять років (з 1894 по 1914 роки) жив, працював та творив у Львові.

Учасники покладання квітів до пам'ятника Михайлу Грушевському
Учасники покладання квітів до пам’ятника Михайлу Грушевському

Святкування розпочалися покладанням квітів до пам’ятника Михайлу Грушевському на проспекті Шевченка. Вшанувати видатного історика прийшли учасники святкувань, мешканці та гості міста.

Згодом, усі охочі завітали до Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, де відбулася презентація новоствореного веб-сайту, а також віртуального туру експозицією музею, з якими присутніх ознайомила вчений секретар Софія Легін, а директор музею, заслужений працівник культури Марія Магунь подякувала тим, хто долучився до розробки та створення цих проектів.

Презентація веб-сайту та віртуального туру експозицією Музею Михайла Грушевського у Львові
Презентація веб-сайту та віртуального туру експозицією Музею Михайла Грушевського у Львові

Головний зберігач фондів музею Олеся Ванчура презентувала виставку оригінальних документів та світлин із фондової скарбниці музею “Левицькі та Грушевські. Сторінки родинних стосунків і життєвих контактів”. Тему виставки було обрано не випадково. Адже цьогоріч виповнюється 165 років від дня народження о.Олександра Левицького – багатолітнього пароха містечка Скала (зараз Скала-Подільська, Тернопільської області), чоловіка рідної сестри Марії Грушевської.

Виставка “Левицькі та Грушевські. Сторінки родинних стосунків і життєвих контактів”
Виставка “Левицькі та Грушевські. Сторінки родинних стосунків і життєвих контактів”
Виставка “Левицькі та Грушевські. Сторінки родинних стосунків і життєвих контактів”
Виставка “Левицькі та Грушевські. Сторінки родинних стосунків і життєвих контактів”
Виставка “Левицькі та Грушевські. Сторінки родинних стосунків і життєвих контактів”

Стосунки Михайла Сергійовича та о. Олександра були не тільки родинними, але й дружніми. Грушевський часто відвідував Тернопілля, де, окрім науково-дослідницької роботи, брав дуже активну участь у громадському і політичному житті цього краю. І завжди у всіх своїх починаннях відчував дружню підтримку о. Олександра.

Христя Лопушанська та Марія Магунь
Лариса Микласевич

Родинними спогадами із гостями музею поділилися правнучки о.Олександра Левицького — Лариса Микласевич та Христя Лопушанська. З легкої руки останньої, фонди музею поповнилися дитячими книжечками, які колись належали доньці Михайла Грушевського – Катрусі і, які, до цього часу, дбайливо зберігала Галицька родина Грушевських.

Виставка“1915 рік у житті Михайла Грушевського”
Виставка“1915 рік у житті Михайла Грушевського”
Виставка“1915 рік у житті Михайла Грушевського”
Виставка“1915 рік у житті Михайла Грушевського”

Продовженням святкування стало відкриття виставки “1915 рік у житті Михайла Грушевського”. Старший науковий співробітник музею Ольга Тернавська розповіла про те, які події відбувалися у житті вченого та його родини в 1915 році, а також представила матеріали виставки, що ілюструють цей період.

Галина Тихобаєва та Марія Магунь
Галина Тихобаєва та Марія Магунь

Опісля, свої привітання висловили музейники. Зокрема, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Галина Тихобаєва, а також колеги із Львівського історичного музею.

Директор музею Марія Магунь
Директор музею Марія Магунь

На завершення вечора директор музею Марія Магунь подякувала усім, хто долучився до творення свята та запросила присутніх оглянути виставки.

Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

1...644645646...707сторінка 645 з 707

Популярні статті:

Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Тріумф волі: як український павільйон у Чикаго став сенсацією 1933 року

У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
Вулиця, що з'явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Вулиця, що з’явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Сколе, 1937. Світлив Юзеф Тежицький

Яким було Сколе на унікальних фото 1937 року

Залізнична станція і замок в Старому Селі. Світлина 1868 р.

Замок Острожських в Старім Селі. Стаття Миколи Голубця 1933 року

м. Миколаїв, Львівщина, 1938 р.

Місто Миколаїв на Львівщині на унікальних світлинах 1938 рік

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?