Розбиті пляшками голови сучасних українських парламентаріїв – це ще квіточки, бо могли б і шаблями рубатись. Бійки у стінах Верховної Ради – це не аморально, бо і храм Божий може стати місцем з’ясування відносин з кривавими наслідками. Про тонкощі політичної боротьби та реалізацію інтересів львівської шляхти дізнаємось з документації, яка “народжувалась” внаслідок діяльності шляхетських сеймиків – станових представницьких органів влади, що в Руському воєводстві Речі Посполитої відбувалися в містечку Судова Вишня, поблизу Львова.
Надворі була осінь далекого 1603 року. Річ Посполита постала перед серйозною загрозою – війною зі Шведським королівством. Війна ж в будь-який час була справою нелегкою і потребувала грошей. Король Сигізмунд ІІІ, не довго думаючи, вирішує звернутись до шляхти з проханням дати згоду на сплату додаткового податку. Саме за рахунок цього додаткового побору і планували покрити військові витрати.
Шляхтичі, на перший погляд, ніби й нічого не мали проти – вони ж завжди були готові здійснити пожертву на користь рідної держави, а тим більше славного короля. В той же момент, зовсім несподівано, вони пригадали, що король має власні володіння, з яких міг би зібрати додатковий податок. Тримали в голові шляхтичі і те, що не менші за шляхту статки мають і представники духовенства. Відтак, одностайної відповіді король не дочекався. Скажімо, люблінська та литовська шляхта, була готова платити додатковий податок. Брацлавська також погодилась на це і навіть вибрала поборцю, що мав займатись цим питанням. Коли ж справа доходила до практичної реалізації, представники цього регіону подивились на сусідню Волинь та Київщину й раптово забули і про патріотизм, і про перед тим прийняте рішення. Деякі землі та воєводства навідріз відмовляли королю. Як все відбувалось в Руському воєводстві, до якого входив і Львів, дивимось нижче.
Віддавна було заведено, що шляхта Руського воєводства, для вирішення проблемних ситуацій, обговорення відповіді королю та обрання своїх представників до Коронного трибуналу, збирається в м. Судова Вишня. Це відбувалось традиційно і плановано, один раз на рік у перший понеділок після католицького свята дня народження Діви Марії, фактично між 9 і 15 вересням. У 1603 році сеймик був незапланований. Король, через посланця, хотів виявити свою волю шляхті.
Отож, в переддень 15 вересня, шляхтичі повиряджались і рушили в дорогу, бо в Судовій Вишні мав бути сеймик. З’їхалася вся шляхта, прибули на місце і три сенатори Руського воєводства – перемишльський єпископ Мацей (Пстроконський), львівський каштелян Станіслав Жулкевський та перемишльський каштелян Адам Стадніцький. Традиційно, товариство зібралось у костелі м. Стара Вишня і взялися за роботу. Перше питання порядку денного – обрання маршалка, який мав би керувати зібранням. Це зробили швидко і мобільно – було обрано львівського земського писаря Пьотра Ожгу. По тому з’їзд розпочав роботу.
Слово взяв Станіслав Ваповський, що був королівським послом. Він ретельно прочитав королівську інструкцію з пропозицією додаткового оподаткування шляхти для ведення війни зі Швецією. Не встиг Ваповський дочитати документ монарха, як в приміщенні зав’язалась сварка. Виникла вона між двома шляхтичами мала особистий характер, а тому цю “пожежу” швидко погасили і засідання сейму продовжилось. По черзі виступили вельмишановні сенатори, кожен з яких висловив підтримку пропозиції короля. Після них виступили деякі з досвідчених та авторитетних шляхтичів, що також висловили підтримку монарху. Виглядало так, що в цьому питанні досягнуто єдиної позиції, відтак взялися за наступне.
Другим питанням було депутатство до Коронного трибуналу. Тут єдності досягнути не вдалося. Більшістю було висловлено підтримку львівському земському писарю Яну Свошовському. Частина виступила за Станіслава Ваповського. Зовсім мало шляхтичів були готові віддати свій голос за Самуеля Троєцького. Саме в момент голосування, на провідні позиції в роботі сеймика виходить група шляхтичів, на чолі зі Станіславом з Ланьцута. Вони відмовились голосувати за королівську інструкцію, мотивуючи свою позицію тим, що такі питання не входить до їх компетенції, а повинні розглядатись Сеймом. Більше того, вони навідріз відмовились навіть його обговорювати. Почалась суперечка, позаздрити якій могли би навіть учасники вавилонського змішання мов: хтось кричав що буде платити додатковий податок, інші, що ні. Одні скандували за свого кандидата, другі відстоювали власного.
Шляхтичі були народом витривалим і загартованим, а тому суперечку вели аж до пізньої ночі. Ніч рахувалась символом зла і володіли нею нечисті сили, тому суперечку вирішили припинити. Маршалок відповів королівським послам, що через незгоди пристати на королівську пропозицію вони не можуть. Стосовно послів маршалок сказав, аби їхали всі троє висунутих, а там на місці розберуться хто з них представлятиме Руське воєводство. Після такого рішення, Троєцький і Ваповський сказали, що не поїдуть на Трибунал в силу того, що Свошовський набрав значно більше голосів за них. Тоді ті шляхтичі, що висували Ваповського, обрали від себе іншого делегата – М. Фредра. На цьому в засіданні було поставлено крапку, а “натруджені” й виснажені сварками шляхтичі роз’їхались по своїх володіннях.
Пізніше довкола сеймика, що вже лишився в минулому, розгорівся скандал з судовим позовом, в якому йшлося про те, що останні події сеймику відбулись тоді, коли більшість шляхтичів вже роз’їхалась. Йшлося про те, що Фредра насправді вибрали не в присутності і за відома всієї шляхти, а в середовищі кількох шляхтичів (братів Стадніцьких та Станіслава з Леська), що, таким чином, хотіли поставити свою людину. Тобто вони свідомо залишились, коли всі вже поїхали і незаконно та обхід прийнятих норм добились делегування свого представника.
Схоже на те, що по ходу роботи сеймика утворилось два угрупування – проурядове та опозиційне. До першого належали сенатори і ще кілька досвідчених шляхтичів. На початку вони взяли верх, обрали свого маршалка і схили більшість присутніх до думки про сплати додаткового податку. Потім в дію вступили опозиціонери на чолі з перемишльськими шляхтичами Стадніцькими, які своїм протестом проти обговорення додаткового податку не лише підірвали обговорення королівської інструкції, але й перебуваючи в меншості, зуміли внести хаос в роботу сеймика і “під шумок” проштовхнути свою людину на депутатство до трибуналу.
Для прийняття рішення сеймиком, воно повинне мати одноголосну підтримку серед усіх присутніх. Коли Стадніцькі побачили, що їхні інтереси програють і не будуть реалізовані, вони вирішили вдатись до вчинення балагану і хоч чогось добитись. Паралізувавши роботу сейму нібито блокадою королівської інструкції, вони насправді проштовхнули свою людину в вищий представницький орган держави. Завданням для них, як і для будь-якого шляхетського угрупування на сеймику, було вибрати свого кандидата, або ж, хоча б, не дозволити вибрати представника ворогуючого угрупування. Тобто на роботу сеймика часто впливали відносини, що розвивались між родами і угрупуваннями поза самим сеймиком, а описаний тут варіант розвитку подій ще є досить гуманним, бо заснований лише на зриві роботи сеймика, простій сварці. З іншого боку, бували і випадки, коли для досягнення потрібного результату використовували наперед приготовлені військові підрозділи, якими намагались залякати опонентів та противників й схилити їх до підтримки необхідної шляхтичу позиції.
Відтак, з вище описаного, можна побачити, що наші сучасні парламентарії є гідними продовжувачами справи своїх ранньомодерних попередників. Можливо будувати державу в них не надто виходить, зате хаосом під час засідань, брудними політичними технологіями, сварками, погрозами і залякуваннями одне одного, а подекуди й бійками при вирішення якихось питань, вони завжди можуть похизуватись.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Вінниченко О. Доведення шляхетства на сеймиках Руського воєводства у Вишні (XVII – середина XVIII століття): правова регламентація і повсякденна практика // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2 томах. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2012. – т. 1. Практики, казуси та девіації повсякдення. – С. 13 – 41; Вінниченко О. О. Конфлікт політичний чи конфлікт особистий: Вишенський депутатський сеймик Руського воєводства 1603 року // Соціум. Альманах соціальної історії. Випуск 7, 2007. – С. 111 – 142;
