Поняття статевого злочину було таким самим явищем в середньовічному Львові як і інші злочини. Як повідомляють історичні джерела, такого роду злочинів було дуже багато і їх відповідно класифікували на онанізм, гомосексуалізм, статеві зносини людини з твариною, некрофілія, статеві стосунки у неприродній спосіб, стосунки християн і нехристиян, зрада, лесбіянство і т. д. І за такі порушення могли карати неабияк – бити батогами, спалювати або відсікати голову.
Суворі покарання та розправа над порушниками у Львові регулювалися Магдебурзьким правом, що діяло у Львові з 1356 по 1786 роки. Головним суддею міського суду був війт, засідали і проводили слідство райці. Покарання відбувалися публічно і люди сходилися на них як на виставу чи шоу.
Це право, зокрема, дозволяло чинити самосуд чоловікам, якщо вони застали дружину з іншим чоловіком – в такому випадку цього чоловіка можна було поранити чи навіть вбити. Якщо така можливість була упущена – кривдник міг судитися з обвинуваченим. Серйозним злочином вважалося, коли хтось мав водночас дві дружини. Покаранням за одночасний шлюб з двома жінками була смертна кара – відрубування голови.
Перший зафіксований випадок подружньої зради в львівській судовій історії – 1407 року. На нічному побаченні було впіймано пані Кухнову із роду Домагаличів та її молодого коханця Дзєвоша. Обдурений чоловік подав на суд, вимагаючи моральної компенсації.
У 1623 році у Львові стратили Агнєшку Клімунт та аптекаря Ланга, що допоміг їй отруїти свого чоловіка. 1687 року гучною стала справа, коли дружина за грошову винагороду підмовила задушити свого чоловіка, за що була засуджена до смертної кари.
Заборони поширювалися на стосунки між католиками і представниками інших християнських конфесій. В 1518 році у Львові спалили вірменина Івашка та Софію-католичку за спільне проживання і статеві відносини, незважаючи на те, що вірменин був удівцем, католичка – не заміжньою, а на руках в них було немовля. Засуджених до смерті зв’язали спина до спини і провезли через ціле місто в руках із смолоскипами, а потім підпалили.
1622 року згадується історія підступної жінки Софії, яка завела собі коханця поки її чоловік був у війську. Коли чоловік повернувся, жінка влаштувала йому гарну вечерю з вином, коли ж він заснув, задушила його ще й з допомогою своєї матері. Матері жінки в результаті відрубали голову, самій Софії вдалося втекти.
Цікавий випадок трапився 1629 року в м. Буськ Львівської області. Шляхтич Якуб Жолчинський разом зі спільниками викрав звідти 12-літню дівчинку, маючи намір привезти її до Львова, щоб одружитися на ній. Викрадачі зупинилися в Головську, однак родичі дівчини на чолі з її братом змогли наздогнати Якуба і він загинув на місці. Родичі порубали його шаблями і прострелили кількома кулями. Уже вбитого шляхтича били, копали ногами і топтали – такою сильною була їхня лють і помста.
Ще одне викрадення згадується 1639 року. Шляхтич Кшиштоф Жоравінський викрав Анну, дочку міського судового писаря Яна Залеського саме тоді коли Залеський з цілою родиною йшов на пасіку за місто. Скарга була зафіксована, однак, вочевидь, закінчилася миром.
Магдебурзьке право також захищало жінок від насильства. 1634 року передміщанина Христофора Домбровського покарали ув’язненням і штрафом в 100 злотих через те, що побив свою дружину. Це сталося, незважаючи на факт зловживання цієї жінки алкоголем. В 1695 році Яцку Кулявчику присудили аж 200 ударів на сходах перед Низьким Замком за знущання над своєю жінкою. Цікавим є факт, що тут же отримала, правда аж 300 ударів, коханка Кулявчика, яку на додачу ще й вигнали з міста.
Ну і частково з усмішкою розкажемо останню історію – великого розголосу, починаючи з 1629 року, набули війни і збройний конфлікт між чоловіком та жінкою, які взяли собі в допомогу своїх слуг.
Цєцішовські спершу жили в Перемишлі і там завжди дуже сварилися, якось жінка Феліціяна забрала своє майно і слуг та переселилася до Львова. Однак чоловік не дав їй спокою і за власний кошт у Львові почав видавати памфлети, спрямовані проти дружини, що приводило до ще більших сварок. Врешті конфлікт дійшов до того, що, заручившись підтримкою близько 100 слуг, Пьотр взяв будинок дружини штурмом. Слуги Феліціяни почали відбивати напад, один зі слуг намагався вистрелити в Цєцішовського, влучивши в його супутника, хоча Пьотр стверджував, що штурм власне розпочався після агресії іншої сторони. Далі тривали довгі судові процеси, нарешті подружжю надали церковне розлучення, але навіть це не припинило між ними ворожнечу.
Конфлікти тривали десь до 1640 року, коли колишня дружина довела чоловіка до того, що він зажадав для неї смертної кари. Все закінчилось тим, що Феліціяні довелось стати монахинею, щоб врятуватись від цього.
Тетяна ЖЕРНОВА
Джерела:
- Козицький А. М. Білостоцький С. М. Кримінальний світ старого Львова. Основний інстинкт. – Львів: Афіша, 2001. – 230с. – С. 114 – 119
- Крип’якевич І.П.Львів, його минувшина і теперішність. – Льв.: 1910 р. – 64 с.
