Кохання, шлюб, родина залишаються вічними цінностями нашого життя. Проте для різних людей ці цінності мають різну емоційну, а інколи й цілком конкретну вартість. Впродовж століть на бруківці Львова народжувались та розбивались тисячі історій кохання, зради чи просто меркантильного інтересу та вигоди.
Частина з них, за певної умови, цілком можуть стати предметом зацікавлення митців чи людей, котрі полюбляють укладати міфи.
Повсякчас, коли у Львові молода, гарна дівчина виходила заміж за підстаркуватого кавалера, «захисники» суспільної моралі, скрушно зітхаючи, коментували: «нерівний шлюб». Мовляв, на схилок років старий купив собі молоду дружину. Львівські ринкові перекупки та панусі пліткували про те, що прагматична та спритна молодичка вдало облаштовувала власне сьогодення та майбутнє. Підморгуючи та інтригуючи, точили неголосні розмови, чи було такій виплачено знамените Morgengabe — традиційну винагороду, яку порядні австрійські пани інколи дарували панні молодій за втрату цноти під час шлюбної ночі. Свого часу привід для таких поголосків подав сам цісар Франц Йосиф, котрий заплатив своїй дружині аж 12 000 свіжобитих золотих дукатів за демонстрацію порядності. Щоправда, все попсула нетактовна свекруха, яка вимагала від невістки докладного звіту про шлюбну ніч. Зрештою, вона його так і не отримала.
Так чи інакше, але на третій день така любовна афера вже зникала з пам’яті людей. Проте значно цікавіше розгортався любовний сценарій у випадку, якщо молодий та перспективний красень одружувався із значно старшою від себе партнеркою. О, тут вже ті ж таки львівські пліткарки не давали їй та особливо йому проходу. Чи тому, що такий зв’язок значно гірше презентував себе з огляду на «мораль загалу», або ж всією ситуацією володіла банальна жіноча заздрість. У більшості таких випадків молодик отримував звання альфонса. Цікаво, що в багатьох мовах Альфонс — це звикле чоловіче ім’я, яке походить від старонімецького Adalfuns, тобто — «шляхетний і сміливий». Насправді таких чоловіків мали б називати «жиголо». Себто той, хто за матеріальні блага ставав коханцем багатої жінки. І таких у львівській історії не бракувало.
Золотий час для мисливців за статками настав після приєднання міста до Австрії. Щоправда, більшість «віденських вигнанців» таки намагались шукати собі радше посаг, ніж спадок. З часом вдячні панянки та їх татусі купували цим улюбленцям помешкання, коней та щедро забезпечували грошима.
На початку XIX ст. поблизу міста з’явився особливо цікавий персонаж світського життя. Згідно з його версією, він був принцем та особою королівської крові. В окремих мешканок провінційного краю із розміреним життям із закутків імперії лише перерахування його титулів — індійський принц, цісаревич Аракану та королевич Пегу — викликало запаморочення голови та екзальтованість найвищого рівня.
Соломон Юстин Бальзамін розпочав свою жиголовську мандрівку Галичиною з маєтку пані Урбанської неподалік Львова. Після того як він там підхарчувався та нарешті змінив пошарпаний одяг на щось пристойне, то вирішив перебратись до столиці коронного краю. Добродійка Урбанська, схвильована емоційними розповідями Соломона про його пригоди та далекі краї, надала йому гроші та рекомендаційні листи. Решта вже залежала від самого авантурника.
Його прибуття до Львова супроводжувалось інтригами та чутками, які він вельми вміло модерував. Перекочовуючи з одного салону до іншого, Соломон збуджував уяву місцевих пань та довірливих дівчат. Через їх покровительство та наявний талант спілкування з людьми він швидко заручився потрібними знайомствами. Дійшло до того, що місцева влада навіть організувала йому офіційний прийом. Після такої легітимізації справи пішли значно швидше.
Соломон просто перекочовував з одного сімейного прийняття на інше. Урочисті обіди, вечері, запрошення на бали та світські раути перетворили його життя на справжню карусель, феєрверк та свято. Під все це дійство була створена та постійно підтримувалась спеціальна легенда. 25-річний молодик вигадував бозна-що, а погано обізнані з географією пані звертали увагу радше на його гарну поставу та манери, ніж на питання, коли ж він поверне позичені гроші.
Для посилення загального ефекту Соломон носив східний одяг та зброю, а ще оточив себе якимись підозрілими та від цього ще загадковішими персонажами. Всі позики брались під чесне слово, що гроші, які йому вислав батько, вже в дорозі, але ж шлях з Індії до Львова не близький. Коли ж кредитна історія стала до непристойності великою, молодик просто зник, розпустивши чутки про своє викрадення. Для нащадків так і залишилось таємницею його справжнє ім’я та походження. Ті ж, хто легковажно купились на його чари та втратили значну кількість своїх грошей, могли потішити себе думкою, що де-факто заплатили за пригоду, яку самі собі й організували.
Ігор ЛИЛЬО
Джерела:
Гастрономічні шляхи Каменяра // Лильо І. Львівська кухня / Ігор Лильо. – Харків : Фоліо, 2015. – С. 197-200.
