Романтична та водночас трагічна історія львівського кохання оспівує одну із найголовніших страв львівської кухні. Пісню про це кохання частенько співали у передвоєнному Львові. Її можна було почути на весіллях, у кнайпах або ж зимовими вечорами поблизу родинного вогнища.
![Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/12/klepariv10.jpg?resize=696%2C456)
Все це почалось у районі Клепарова за так званими «Рогатками». Віддавна тут мешкали «конкретні» львівські хулігани-батяри та різноманітний трудовий люд. Характер мешканців, їх заняття та звички впливали і на місцеві гастрономічні вподобання. Проста, смачна та натуральна галицька їжа надійно утримувала першість у численних кнайпах та «мордовнях», яких тут було вдосталь.
![Панорама Львова з Гори Страт. Біля підніжжя вулиця Клепарівська. Фото Марек Мюнц, 1920 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/12/klepariv8.jpg?resize=696%2C268)
У недільне надвечір’я збирались навіть сусіди, щоб під гарну перекуску перехилити чарчину-другу «бачерувки» чи якоїсь наливки власного виробництва. Проте дещо простакуватий вигляд навколишніх теренів не означав, що тут не могли з’явитись історії, які ставали легендами міста. Мабуть, саме десь у затінку садочків верхнього Клепарова і народилось кохання молодого перукаря та дочки місцевого різника — панни Францішки.
![Закохана пара, фото початку ХХ століття](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/08/Bez-imeni-1.jpg?resize=696%2C1127)
Її батько, огрядний та моторошний на вигляд чолов’яга, був відомим своєю важкою рукою та вдачею. Ходили непідтверджені чутки, що цьому татусеві було байдуже, чи майстерно відіслати в інший світ свиню, чи людину. А різав він свинок так, що навіть пікнути не встигали. Зі свіжини він робив шинки, ковбаси та… знамениту клепарівську кишку.
![Кишка кров'янка](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/08/Domashnya-krovyanka.jpg?resize=696%2C365)
Ну а мамця панни все це вправно розпродувала. Про саму панну Францішку розповідали всяке. Доволі огрядна, вона й сама трохи нагадувала ту славну кишку, але ж мала добре серце та гарну вдачу. Ну і як всім відомо, кохання — то страшна сила. Занурений у нього по вуха, перукарчик не звертав уваги на особливі риси характерів членів родини панни Францішки та намагався всілякими шляхами отримати прихильність майбутнього тестя. Щодня, щоб лише побачитись з дівчиною, купував у крамниці у її мами ту кляту кишку.
![Ярослав Пстрак. Львівські типи: "Недільний відпочинок"](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/batiary1.jpg?resize=696%2C453)
Чи їв сам, чи ділився нею з товаришами — історія мовчить. Проте, коли батько дівчини дізнався, що перукар має серйозну надію стати його зятем, відмовив категорично. Ось що нам кажуть про цей трагічний момент історії слова з пісні: «Щоб ти на щодень купував цюю кишку, та все ж не отримаєш панну Францішку!»
Розпач охопив закоханих. Тікати? Погодитись з долею? Таємно одружитись? Варіантів було багато. Проте доля вирішила інакше. Під час чергової зустрічі закохані прийняли найгірше з можливих рішень: разом піти із життя, отруївшись стрихніном, який помістили в два метри тієї самої триклятої кишки. Як каже гарна та романтична легенда, на могильному камені, під яким їх разом поховали на Янівському кладовищі, вся історія була описана наступними словами: «Тут лежить він та панна Францішка. Причина смерті — затрутая кишка».
Ігор ЛИЛЬО
Джерела:
Гастрономічні шляхи Каменяра // Лильо І. Львівська кухня / Ігор Лильо. – Харків : Фоліо, 2015. – С. 169-171.