Музей-садиба родини Антоничів (фото з: http://www.museum.lviv.ua/)
Вже сьогодні, 6 травня 2018 р., о 13 годині Музей-садиба родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) запрошує гостей на відкриття виставки скульптора Любомира Яремчука «Казка бортятинського лісу» та зустріч з Юрієм Гаврилюком.
Музей-садиба родини Антоничів, що у селі Бортятині на Мостищині, став справжнім культурним осередком краю. Зустрічі й різні презентації, пленери і майстер-класи стали основою роботи музейників. На них залюбки приходять не тільки бортятинці, а й мешканці навколишніх сіл і містечок.
Важливою складовою багатьох заходів є участь у них істориків, літераторів, художників, народних мистців, і взагалі цікавих людей цього самобутнього куточка Галичини. Саме таким гостем Музею-садиби буде Любомир Яремчук – уродженець Судової Вишні, тонкий майстер станкової скульптури, проникливий лірик і портретист. Митець представить свої скульптури «Казка бортятинського лісу», «Весняний етюд», «Омита сонцем», «Політ уві сні» та інші твори. Вони виготовлені із природного матеріалу – вапняку, пісковику, базальту, граніту, мармуру, які в руках майстра набрали різних форм і стали скульптурними витворами.
«Творчий потенціал авторської свідомості навпрошки взаємодіє із загадковою інтуїтивною сферою та реалізується в його образній системі: врешті здобуває цілісне концептуально-стильове завершення в його творі», – пише про майстра скульптури Віктор Палинський.
Усі присутні матимуть змогу оглянути понад 20 світлин скульптурних творів Любомира Яремчука.
Афіша виставки скульптора Любомира Яремчука «Казка бортятинського лісу»
Також у музейній вітальні відбудеться зустріч з істориком, письменником, публіцистом, головним редактором українського часопису Підляшшя (Польща)
«Над Бугом і Нарвою» Юрієм Гаврилюком. Він дослідник українських етнічних територій, які після Другої світової війни опинилися в межах сьогоднішньої Польщі. Закерзоння – це понад тисяча населених пунктів у сорока повітах, у яких збереглися пам’ятки українського минулого. У цих краях народилися люди, які увійшли до всеукраїнського пантеону видатних особистостей: Михайло Вербицький, Михайло Грушевський, Богдан-Ігор Антонич…
Юрій Гаврилюк багато разів бував на Лемківщині, у поетовому краї. У Бортятині історик ділитиметься своїми роздумами про побачене й почуте там. Говоритиме «Де Поет вперше приглянувся небу. Лемківщина в родинній та особистій історії Богдана-Ігоря Антонича».
Під час зустрічі обговорюватиметься майбутній туристичний маршрут «Шляхами родини Антоничів». Це усі місця, де мав парафії батько Богдана-Ігоря – отець Василь, де навчався поет. Маршрут проляже територією України і Польщі.
Ірина ЦЕБЕНКО, завідувач інформаційного відділу ЛМІР
Відкриття фотовиставки “Подвір’я нашого дитинства”.
Вчора, 4 травня 2018 року, в приміщенні ЛОО Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (вул. Коперника, 40а) відкрилася фотовиставка Маркіяна Нестайка та Івана Радковця під назвою “Подвір’я нашого дитинства”.
Відкриття фотовиставки “Подвір’я нашого дитинства”.
Ця виставка спільний задум двох львів’ян, котрі виросли у Львові та дитинство провели серед однолітків у подвір’ях. Львівські подвір’я – це не лише кам’яні колодязі, а цілий світ, який проходив перед дитячими очима.
Відкриття фотовиставки “Подвір’я нашого дитинства”.
“Старі, з австрійських часів, житлові будинки у Львові мають здебільшого внутрішні балкони. Довгі, з залізним поручням, ці балкони оперізують поверхи таких будинків з краю в край. Влітку у гарну погоду жіноцтво нашого кварталу любило на гамірливих внутрішніх балконах ніжитися на сонці. Мамам і бабусям зручно було теж з висоти поверхів наглядати за своїми юними нащадками, що гралися з ровесниками внизу на подвір’ї. Голосні розмови перелітали з балкона на балкон, траплялося, що говорили одночасно кілька поверхів нараз. Серед мешканців панували доброзичливі стосунки спільноти і мало не родинна лагідність”, – писав свого часу у своїх спогадах Наконечний.
Відкриття фотовиставки “Подвір’я нашого дитинства”.
І власне таку атмосферу спробували відтворити організатори виставки. У дворику Палацу Сапіги на мотузках сохла білизна, а старші пани грали в шахи та доміно. На столі в старому молочному бідоні ароматно лоскотав ніздрі квас, а трилітровий слоїк з закрученим компотом змушував розпливатися у посмішці.
Відкриття фотовиставки “Подвір’я нашого дитинства”.
Всі, хто завітав на відкриття, одразу ставали “сусідами” і легко спілкувалися на різні повсякденні теми. Тут панувала атмосфера доброзичливості і причетності до чогось майже рідного.
Відкриття фотовиставки “Подвір’я нашого дитинства”.
Також автори запросили долучитися усіх охочих до закриття виставки, яке урочисто відбудеться 18 травня з 12 до 19 години. В цей проміжок часу всі фотографії з виставки можна буде придбати у форматі фотосушки. Тобто кожен гість закриття зможе придбати будь-яке фото за ним самим визначеною ціною. Більше того, всі охочі зможуть доповнити експозицію фотосушки своїми фотографіями.
Кошти, зібрані на фотосушці організатори планують потратити на реставрацію церкви Богоявлення Господнього у селі Кугаїв.
В неділю, 6 травня 2018 року, о 14.00 у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва зіграють моновиставу «Зрада» Херсонського театру імені Миколи Куліша п’єсою Олександра Ірванця «Маленька п’єса про зраду».
У виставі йдеться про історію дівчини, яка живе у тоталітарному суспільстві, що має відповідні атрибути. Жорстка безпощадна система харчується життями молодих людей, які прагнуть її змінити. З майже годинної телефонної розмови героїні ми дізнаємося, що під час протестів проти влади дівчина отримала інвалідність та прикута до візка. Її кидає коханий, зраджує подруга. Але всі її емоції та страждання – тонка гра, яка має неочікуваний фінал.
Постер моновистави «Зрада»
Головну і єдину роль виконала молода акторка театру Владислава Коваль. Режисер-постановник та художник-постановник – Сергій Павлюк.
У вівторок, 8 травня 2018 року, о 17.00 в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) відбудеться відкриття персональної виставки живопису львівського художника Дениса Струка “Поліфонія”.
На виставці митець, відомий як автор неймовірно прекрасних інсталяцій з гутного скла, представить близько 20-ти олійних полотен створених протягом останніх 2 років. Роботи є дуже промовистими своїми тонкими емоційними враженнями переданими за допомогою пульсуючого кольору. В поліфонії візуального ряду, який побачимо на цій виставці зазвучать абстрактні полотна, пейзажі вирвані з швидких імпульсів отриманих під час подорожей.
Лінії і стовпи електропередач, просвіт сонця в сплетінні гілок дерев, відображення сонячних бліків у воді, навіть жіноче тіло Струк зобразив яскравим зеленим кольором. Все наповнене сміливими кольорами, що як і в музичній поліфонії мають самостійне значення, зберігаючи рівноправність.
Упродовж 1911–1930 років, часу леґального існування в Галичині, в організації “Пласт” пройшли вишкіл чимало українських хлопців та дівчат, які відіграли важливу роль в українському національно-визвольному русі ХХ століття.
Серед них Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера, зв’язкова Української Військової Організації Ольга Басараб (1889–1924); шеф Головного Військового Штабу, генерал-хорунжий Української Повстанської Армії Олекса Гасин (1907–1949); шеф Головного Військового Штабу, генерал-хорунжий Української Повстанської Армії, уродженець Дрогобиччини Дмитро Грицай (1907–1945); шеф штабу “Карпатської Січі” Михайло Колодзінський (1902–1939); поручник, ад’ютант шефа штабу “Карпатської Січі”, співавтор “44 правил життя українських націоналістів”, уродженця Дрогобича Зенон Коссак (1907–1939); виконавець атентату на секретаря консульства СРСР у Львові О. Майлова Микола Лемик (1915–1941); Голова Проводу Організації Українських Націоналістів на українських землях, Головний Командир Української Повстанської Армії, Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради, генерал-хорунжий Української Повстанської Армії Роман Шухевич (1907–1950) та ін.
Перша сторінка протокольної книги пластового вакаційного гуртка в с. Уличне. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Пластові гуртки та курені у селах та містах Галичини мали свої особливості у діяльності. Організаційне оформлення “Пласту” в Уличному відбулося у 1930 р.
Любомир Зенон Беч. 1939 р. Світлина опублікована у книзі “Дрогобиччина – земля Івана Франка” (Дрогобич, 1997. – С. 269).
У червні 1925 р. керівний орган Пласту – Верховна Пластова Команда (ВПК) у Львові видала наказ №43 про вакаційні гуртки. Таке рішення було зумовлено двома причинами: 1) вишкіл кадрів; 2) збільшення кількості осередків у Галичині. У наказі наголошувалося: “В[ерховна] П[ластова] К[оманда] не зміняючи характеру пластової праці на літних феріях й не даючи спеціяльних припоручень, видає отсі орґаніз[аційні] розпорядження: В кождому повітовому місті мають бути скликані в першім тижні вакацій сходини всіх членів У[країнського] П[ластового] У[ладу], які перебувають, хоч би часово, в районі даного повіту, для зорґанізування “Вакаційного Гуртка” й для намічення пляну діяльности на літні місяці.
Перемиські пластуни в обласному пластовому таборі на Соколі. Зліва праворуч. Сидять: Богдан Козак, Михайло Качмар. Стоять: Орест Мартинович, Любомир Полянський, Степан Фік, Ярослав Полянський, Любомир Врецьона, скавтмастер Іван Чмола, М. Ісаїв, Любомир Беч, Мар’ян Малиновський, Л. Пелех, Борис Вітошинський. 1929 р. Світлина опублікована у книзі “Дрогобиччина – земля Івана Франка” (Дрогобич, 1997. – С. 271).
Скликанням тих сходин займуться Кошові Команди, а де їх нема, там обов’язком кождого пластуна (чи пластунки) зі своїми сусідами є порозумітися в сій справі. По розв’язанні сего гуртка його провідник здає звіт з його діяльности і майна до О[кружної] П[ластової] К[оманди] і передасть туди всі відповідні письма та надбання. Незалежно від сего виконують поодинокі гуртки свій вже наперед намічений плян праці”. Після появи такого документу ВПК, пластуни активізовують свою роботу на місцях.
Наказ № 1 провідника пластового вакаційного гуртка в с. Уличне Любомира Беча – “Сизого Орла”. Уличне, 5 серпня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Пояснення Ярослава Яворського про причину відсутності на зборах пластового вакаційного гуртка в с. Уличне. 4 серпня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Виконуючи наказ ВПК, з ініціативи пластового розвідника Любомира Беча в селі Уличному створено вакаційний гурток. У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігається “Протокольна книга вакаційного гуртка в Уличні”, що велася від 7 липня 1930 р. до 28 серпня 1930 р. У ній детально подана діяльність уличнянських пластунів. 7 липня 1930 р. у селі Уличному проведено Перші сходини вакаційного гуртка. До його складу ввійшли: пластова учасниця дівочого 10-го перемиського куреня Уладу українських пластунів юнаків (УУПЮ) імені Мотрі Кочубей Дарія Беч, пластовий розвідник хлопчачого 6-го перемиського куреня УУПЮ імені Івана Богуна Любомир Беч, пластовий учасник хлопчачого 2-го пластового куреня Українського уладу старших пластунів (УУСП) “Червона Калина” у Стрию Омелян Кульчицький, пластовий учасник хлопчачого 18 пластового куреня УУПЮ імені Івана Франка в Дрогобичі Ярослав Яворський. Програма перших зборів включала: 1) пластовий гімн; 2) доповідь Любомира Беча; 3) обрання гурткових діловодчиків; 4) організаційні справи; 5) пропозиції і запитання. Розпочалися збори співом пластового гімну “Цвіт України і краса”. Після пластового гімну, Любомир Беч пояснив присутнім причини появи гуртка, його мету та завдання.
Сторінка протокольної книги пластового вакаційного гуртка в с. Уличне. Вела протокол Дарії Беч. 7 липня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Сторінка протокольної книги пластового вакаційного гуртка в с. Уличне. Вів протокол Омелян Кульчицький. 11 липня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Гурток в Уличному отримав назву “Вакаційний гурток Орла”. Його провідником (керівником) одноголосно обрано Любомира Беча, містопровідником (заступником) – Дарію Беч. Тотемом гуртка затверджено вишнево-зеленого орла. Вирішено, що протоколи вестимуть члени по черзі. Протокольна книга мала зберігатися у містопровідника. Узгоджено план праці гуртка. До першочергових завдань належали: підготовка до другого пластового іспиту (основи медичних знань, азбука Морзе, картографія, куховарство, спортивне орієнтування тощо), виступи в читальні “Просвіта”, пропагування пластових ідей, заходи для створення осередку Українського краєвого товариства охорони дітей і опіки над молоддю, вправи, мандрівки, забави, спортивні ігри, підготовка рефератів та виголошення доповідей, практичні пластові вмілості тощо. Постановлено, що збори гуртка мали відбуватися у вівторок і п’ятницю близько 12-00 – 13-00 в довільному місці в селі та після Служби Божої в неділю у шкільному саду. Захід закінчився пластовим кличем “СКОБ!”.
Сторінка протокольної книги пластового вакаційного гуртка в с. Уличне. Вів протокол Любомир Беч. 20 липня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Сторінка протокольної книги пластового вакаційного гуртка в с. Уличне. Вів протокол Ярослав Яворський. 29 липня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
За два місяці діяльності уличнянські пластуни провели колосальну працю, яка дала можливість їм вдосконалитися духовно і фізично. Не зважаючи на невеликий час існування пластового гуртка, його члени зуміли придбати печатку. Прямокутною печаткою, розміром 49х9 мм, без зображення, із легендою (написом): “Вакаційний Гурток в УЛИЧНІ” завірено документи, які датуються 4–28 серпня 1930 р.
Автограф Любомира Беча. 5 серпня 1930 р. З Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Для проведення занять пластуни вакаційного гуртка в Уличному користувалися значною кількістю організаційної літератури, зокрема працями методичного та виховного характеру: Дмитра Донцова “Юнацтво і Пласт” (Львів, 1928), Василя Кархута “Перша проба пластуна” (Львів, 1929) та “Друга і третя проба пластуна” (Львів, 1929), Євгена Пеленського “Пластовий гурток” (Львів, 1930), “Пластовий впоряд як доповнення до впоряду “Сокола-Батька” (Львів, 1928), “Пластовий калєндарик для молоді на рік 1929/30” (Львів, 1930), Олександра Тисовського “Життя в Пласті. Основи пластового знання для Української Молоді” (Львів, 1921), Тараса Франка “Історія й теорія руханки” (Коломия, Львів, 1923) та ін.
Обкладинка книги Є. Ю. Пеленського “Пластовий гурток” (Львів, 1930 р.). З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Велика заслуга в організації та веденні роботи з пластунами Уличного належала Любомиру Бечу (літературний псевдонім “Л. Запорізький”, пластове псевдо “Сизий Орел”, криптоніми Б. Л. Зенон, Л. З. Б.) та Омеляну Кульчицькому (пластове псевдо “Шлєхта”). Завдяки їм пластовий вакаційний гурток в Уличному впродовж липня–серпня 1930 р. провів 17 засідань, 1 мандрівку та 1 теренову нічну гру. Заняття відбувалися у шкільному саду, в школі та біля неї, на “Гребені”, у лісових масивах біля села.
Перша сторінка “Молодого Життя” – друкованого органу товариства “Пласт” у Львові. Травень–червень 1930 р. З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
За весь період існування пластового гуртка проведено: 1) ігри та забави: “Адвокат”, “Артисти”, “Близьке і далеке”, “В букву”, “Вправа нюху”, географічна гра, “Годинник”, “Гра Кіма”, “Гра Сетона”, “За годинником”, “Кілько?”, “Мірення тягарів”, “Обсервація дороги”, “Подібне”, “Порівняння”, складомовки, “Так – ні”, “Хто знайде?”, “Хто я?”, “Що бачиш?”, “Який примірник на столі?”, “Який я?”, “Які зміни на столі?”; 2) прочитано реферати та лекції: з історії України, про гроші, діяльність вакаційних гуртків, польові ігри, мандрівки і табори, кооперацію, картографію, “Пласт і ідея ощадності”, “Ратівництво”, “Пластові приписи і розпорядки”, “Про розвідчу службу”, “Сиґналізація”, “Слідження”, українську руханку, “Характер і його значення”, “Як виповнювати друки”; 3) практичні заняття: з куховарства, азбука Морзе, будови шатер, орієнтування по годиннику, картографію, вивчення українських пісень; 4) мандрівку 6 серпня (маршрут: Уличне, Калинівець, Зимівки, Орів, Киянска, Уличне.); 5) теренову нічну гру 26 серпня (біля приміщення школи, вулицями Уличного) та ін.
Перша сторінка брошури Дмитра Донцова “Юнацтво і Пласт” (Львів, 1928 р.). З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Пластуни по черзі укладали програму засідань та вели протокольну книгу. Один пропуск занять Дарії Беч та два Ярослава Яворського з поважних причин за весь час існування вакаційного гуртка в Уличному, свідчать про дисциплінованість та високий рівень самоорганізації його членів. Запропонована програма заходів дозволила кожному члену гуртка засвоїти нові знання та навички.
Обкладинка часопису “Пластовий Шлях” – друкованого органу товариства “Пласт” у Львові. Липень 1930 р. З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Пластуни, паралельно з вишколом, брали участь у всіх громадських заходах, які проводилися у селі. Так, у липні Омелян Кульчицький з членами Пласту, читальні “Просвіта” та протиалкогольного товариства “Відродження”, будучи головним режисером, проводив репетиції двох вистав “Батраки” та “Бабський бунт”. 17 серпня 1930 р. Дарія Беч, Любомир Беч, Омелян Кульчицький і Ярослав Яворський взяли участь у протиалкогольному віче, яке відбулося у селі Уличне.
Заходи, проведені пластунами вакаційного гуртка в Уличному впродовж липня–серпня 1930 р.
№ протоколу зборів
Дата протоколу
Місце проведення зборів (мандрівки, вправи)
Кількість питань, які розглянуто на зборах (мандрівці, вправі)
1-ша нічна теренова гра, біля приміщення школи, вулицями Уличного
3
Омелян Кульчицький
17
28 серпня 1930 р.
приміщення школи
7
Омелян Кульчицький
Загалом проведена пластова праця у селі Уличному дала розуміння членам їхнього місця та ролі в суспільно-політичних подіях того часу. На жаль, заборона польською окупаційною владою Пласту у вересні 1930 р., не дала можливості на належному рівні розбудувати пластову структуру в селі Уличному. Не зважаючи на це, пластуни зуміли використати отриманий досвід у своїй подальшій громадській діяльності як в Уличному в спортивній організації “Сокіл”, протиалкогольному товаристві “Відродження”, читальні “Просвіта”, так і за його межами в Дрогобичі, Львові, Перемишлі, Стрию, де вони вчилися або працювали.
Сучасний вигляд будинку, в якому містилася одна з трьох читалень “Просвіти” у селі Уличному. 18 квітня 2018 р.
Так, Любомир Беч у львівських часописах “Вогні”, “Спорт” та інших опублікував чимало статей про Пласт та практичні поради для української молоді, був одним з провідних членів товариства “Сокіл” в Уличному у 1930-их рр.
Сучасний вигляд “Гребеня”, на якому вправлялися уличнянські пластуни та молодь села Уличного. 18 квітня 2018 р.
Методика пластунів Уличного не втратили своєї актуальності. ЇЇ, з певними корективами, успішно можна застосувати й сьогодні для виховання української молоді.
Андрій СОВА історик
Особлива подяка мешканцю Уличного Степанові Стельмаховичу. Стаття проілюстрована світлинами з Центрального державного історичного архіву України у Львові, Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка та сучасними світлинами Романа Метельського.
Література:
Сова А. Спортивне життя села Уличного на Дрогобиччині у 1920-их рр. // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. А. Г. Морозова. – Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2014. – Вип. 14. – С. 83–85.
Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія “Папуга”, 2015. – 432 с.
Сова А. Пробоєм до мети. Діяльність Пласту в селі Уличне на Дрогобиччині // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2015. – Чис. 32 (183). – С. 54–55.
Вчора, 3 травня 2018 року, о 17.00 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбулося відкриття виставки «Богиня степу» українського художника з Донбасу Петра Антипа.
Експозиція виставки Петра Антипа «Богиня степу»
Ця, на перший погляд, звичайна подія зібрала в виставкових залах музею найвідоміших митців Львова та Львівщини. Представники різних мистецьких стилів, напрямків та жанрів активно обговорювали досить сміливу і незвичну для Львова виставку Петра Антипа.
Генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан
“Сьогодні Петро Антип представляє свій власний проект в якому представлена скульптура, живопис, рисунок. Проект в якому він звертається до історії, до античного світу, до рідного краю. Митець є оптимістом, який бачить минуле, аналізує це все і прогнозує майбутнє. І майбутнє він бачить добрим. Рано чи пізно його рідне місто Горлівка, до якого він звик, у якому він жив, околиці Горлівки, де він мав власний музей, що користувався великою популярністю, будемо мати впевненість, що музей відтвориться і стане ще кращим”, – зазначив Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан.
Експозиція виставки Петра Антипа «Богиня степу»
Виставка стала логічним продовженням першого етапу проекту: «Амазонка – богиня степу», представленого у квітні 2017 року у Національному музеї Тараса Шевченка (м. Київ). Доповнений новими творами живопису, пластики та графічною серією «Амазонки» (2017–2018), проект не лише демонструє нові грані творчості художника й широкий діапазон візуально-образних форм, а насамперед представляє його доробок як цілісне мистецьке явище. Єдність його складових виявляється як в суто технічних прийомах і манері зображення, так і в концептуальній основі робіт, які наче пуповиною поєднують різні царини мистецтва Петра Антипа.
Марина Стрельцова
“Насправді до цього проекту ми йшли дуже довго, майже 10 років. Перша пропозиція виставитися в Національному музеї у Львові виникла десь у 2008 році , але так склалося,що через різні обставини ми постійно посували подію і нарешті сьогодні відкриваємо цю виставку, яка є продовженням першого етапу проекту, що був презентований у Києві минулого року в Національному музеї Шевченка. Але я думаю, що сьогоднішній проект є набагато важливішим не лише тому, що це другий етап , але тому що сьогодні Петро Антип у Львові: по-перше – дебютує як маляр та графік, а не лише як скульптор¸ а по-друге – цей проект цінний тим, що він представляє творчість митця з різних боків і водночас дуже цілісно”, – розповіла куратор виставки Марина Стрельцова.
Експозиція виставки Петра Антипа «Богиня степу»
Ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський звернув увагу присутніх на важливість виставки Петра Антипа для культурного життя Львова і Львівщини.
Ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський
“Петро Антип у Львові. Для нас – це свято. Для митців та для прихильників мистецтва. Багато з нас знають його як митця не одну пару літ, але його велика синтетична виставка, яку він представляє у Львові, де представлена скульптура, живопис, рисунок – це безсумнівно явище в нашому культурному житті Львова. І це прекрасний приклад, коли митець з поважною академічною основою і працюючи принципово в ділянці фігуративної скульптури – це художник винятково сучасний, але дуже закорінений в традиції української землі. Це сучасний український митець”, – поділився враженнями Володимир Одрехівський.
Оглянути експозицію виставки «Богиня степу» українського художника з Донбасу Петра Антипа можна в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) до 20 травня 2018 року.
Зйомки кліпу на пісню «Герої не гинуть, герої живуть у піснях»
Вчора, 3 травня 2018 року, відома львівська співачка, волонтерка та громадська діячка Софія Федина, спільно з Тернопільським військовим оркестром, презентували новий кліп на пісню «Герої не гинуть, герої живуть у піснях», про це співачка повідомила на своїй сторінці у мережі Фейсбук.
Зйомки кліпу на пісню «Герої не гинуть, герої живуть у піснях»
Ситуація пов’язана з воєнними подіями, вносить у життя не лише біль, негатив, але й згуртовує поблизу себе небайдужих патріотів, однодумців. Прикладом такого є дружба військового оркестру Тернопільських артилеристів та відомої волонтерки, громадської діячки та чарівної Львівської співачки Софія Федина/ Sofiya Fedyna.
Зйомки кліпу на пісню «Герої не гинуть, герої живуть у піснях»
“Коли прийшла війна на нашу землю, добровольці звідусіль кинулись захищати Батьківщину. Для когось цей бій був першим і останнім, але всі вони своєю жертовністю та хоробрістю змогли зупинити ворога. Допоки ми будемо пам’ятати подвиги наших героїв та оспівувати їх у піснях, до тих пір вони будуть залишатися для нас живими. За словами співачки 44-та окрема артилерійська бригада була однією з перших, для якої вона та її команда допомагали від початку неоголошеної війни з російським агресором. Починаючи від яворівського полігону де власне формувалась бригада артилеристів і по сьогодні”, – розповідає співачка.
Долучилися до створення кліпу, окрім музикантів оркестру, військовий диригент Тарас Когут (Taras Kogut – ідея задуму), відеозйомка – студія Ваше бажання (оператори Володимир Заболотний, Віталій Скорпіон Фотограф). Учасники проекту також висловлюють подяку Тернопільській обласній філармонії за надане приміщення, Тернопільському академічному обласному театру актора і ляльки в особі Івана Шелепа та звукорежисеру Володимиру Баранову за допомогу запису пісні. Особлива подяка за сприяння у створенні відеокліпу голові Тернопільської обласної ради Віктору Овчаруку (Viktor Ovcharyk).
Вже сьогодні, 4 травня 2018 року, о 16 годині у виставковій залі Львівського музею історії релігії відбудеться відкриття виставки графіка, живописця, розробника і втілювача дизайнерських проектів інтер’єрів громадських приміщень, об’єктів історико-краєзнавчого та культурного призначення Володимира Карвасарного – «Володимир Карвасарний. Плакат».
Митець працює в жанрах тематичної картини, графічного плаката, декоративного панно, дизайну та художнього конструювання. У Музеї він представить плакати мальовані фарбами. Вони вирізняються професійною майстерністю, щирістю, оригінальністю, самобутністю.
Карвасарний Володимир. Кривава дорога
Володимир Карвасарний цікавиться творами різних жанрів, стилів, епох. Про це свідчать плакати «Отелло», «Ромео і Джульєтта», «Украдене щастя», «Загибель богів». Художник пише про найстрашніші в історії людства злочини фашизму і періоду перебудови «комуністичного раю» («Освенцим»), не залишається осторонь проблем, які виникли в новітній історії України («Борцям за волю України присвячується»). Про патріотичну і активну громадську позицію митця свідчать твори «А ми дивились і мовчали…», «Не стане знаку на землі», «Все, що маєм, не шануєм, а втративши, плачем».
Карвасарний Володимир. Плакат
Працюючи над темою плаката Володимир Карвасарний постіно шукає нові оригінальні композиційні рішення, новий образний підхід. Тому його полотна носять глибокий особистісний характер, наповнені експресією, внутрішньою динамікою і великою майстерністю.
Куратор виставки – Руслана Бубряк, завідувач виставкового відділу ЛМІР.
Сьогодні мова піде про досить молоду, за мірками стародавнього Львова, споруду, розташовану у центрі міста. Осередок культурно-мистецького життя Львова, найбільший виставковий комплекс та культурно-мистецький центр Західної України – Львівський Палац Мистецтв.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
За Польщі на цьому місці (вул. Коперника, 17) стояв двоповерховий житловий будинок у стилі австрійського казенного класицизму, у якому містилися: магазин електротехнічних товарів Панцера, експорт худоби «Таврія», ательє дамських капелюхів Льовенталя, малярський заклад Роха, магазин меблів Ліппера. Також тут була знаменита слюсарна майстерня Михайла Стефанівського, котрий плідно співпрацював з будівельною фірмою Івана Левинського. А у 50-60 рр. тут розташувався обласний авіатехклуб.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Згодом цей будинок знесли, а на його місці розпочав свою роботу Палац мистецтв (автор архітектор В. Каменщик). Відкрито його до 5-ї річниці Незалежності України у 1996 р., хоча сам проект виконувався ще у 1987 р.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
У планувальному відношенні Палац мистецтв був задуманий як частина цілого мистецького кварталу, який утворювався разом із прилеглими приміщеннями Львівської галереї мистецтв. Тож будівля композиційно та за стилем підпорядкована Палацу Потоцьких, розташованому поряд.
Образ св. Луки на фасаді Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Образ св. Луки на фасаді Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Як символ образотворчого мистецтва фасад споруди прикрашає образ св. Луки, покровителя митців (скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук). У 2011 р. до фігури святого доробили німб. Під аркадою палацу – овальні ніші із скульптурними зображеннями видатних митців: Федора Сеньковича, Майстра Пінзеля, Тараса Шевченка, Олекси Новаківського, Олександра Архипенка, Михайла Бойчука.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
Скульптурні зображення митців на будинку Львівського Палацу Мистецтв, 2018 р.
У чотириповерховій будівлі міститься 12 експозиційних залів площею понад 3,6 тисяч м², найменший з яких — 50,2 м², а найбільший — 795 м². Висота деяких залів — понад 8 метрів. Загальна площа 8,7 тисяч м². Перед палацом улаштована площа для акцій просто неба. Конференц-зал на 200 місць обладнаний сценою і пристосований для проведення концертів, конференцій, показу моделей.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Досить органічною виявилася ідея критого тротуару, що логічно підтримує червону лінію вулиці Коперника, а планувальна організація приміщень розрахована на природне освітлення. Колони будівлі були з’єднані кованими металевими ланцюгами ручної роботи, які колись прикрашали пам’ятник Александру Фредру. На жаль, у травні 2012 р. їх вкрали.
Верстовий стовп “Львів-Моринці 613 км”, 2018 р.
Поряд з Палацом мистецтв стоїть своєрідний географічний орієнтир – верстовий стовп “Львів-Моринці 613 км”, який виготовили і подарували місту митці з творчого об’єднання “Жорна”.
Музей Тараса Шевченка у Львівському Палаці Мистецтв, 2018 р.
Музей Тараса Шевченка у Львівському Палаці Мистецтв, 2018 р.
Музей Тараса Шевченка у Львівському Палаці Мистецтв, 2018 р.
7 березня 2004 р. у приміщенні Львівського палацу мистецтв відкрилася кімната-музей Тараса Шевченка, а у 2006 р. музею присвоєне звання громадського і відтоді це «Народний музей Тараса Шевченка у Львові». Тут можна побачити картини львівських художників – учасників мистецьких мандрівок «Шляхами Тараса», колекцію «Кобзарів», предмети декоративно-ужиткового мистецтва, філателію.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Впродовж року у приміщеннях виставкового комплексу відбувається близько 200-т мистецьких та ділових заходів, презентацій та зустрічей. Традиційні мистецькі події Палацу Мистецтв –Осінній та Весняний Салони від Національної спілки художників України, Міжнародний Форум видавців, фестиваль «Форум видавців – дітям».
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ-ХХІ ст. /Упорядник і науковий редактор Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008
Лемко І., Михайлик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів «Апріорі», 2009
Мельник І. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: «Апріорі», 2012
Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
Вже сьогодні, 3 травня 2018 року, о 17.00 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки «Богиня степу» українського художника з Донбасу Петра Антипа.
Виставка стане логічним продовженням першого етапу проекту: «Амазонка – богиня степу», представленого у квітні 2017 року у Національному музеї Тараса Шевченка (м. Київ). Доповнений новими творами живопису, пластики та графічною серією «Амазонки» (2017–2018), проект не лише продемонструє нові грані творчості художника й широкий діапазон візуально-образних форм, а насамперед представить його доробок як цілісне мистецьке явище. Єдність його складових виявляється як в суто технічних прийомах і манері зображення, так і в концептуальній основі робіт, які наче пуповиною поєднують різні царини мистецтва Петра Антипа.
Петро Антип. Єднання
Митець звертається до колективної пам’яті й актуалізує її культурні смисли, накопичувані у надрах колективного підсвідомого впродовж століть і навіть тисячоліть. Головний «герой» проекту – міф, як один із носіїв-репрезентантів культурної пам’яті й водночас, як позачасова модель, що стає джерелом індивідуальної міфотворчості художника. Йдеться про автохтонну, відому нам за античними джерелами (оповідання Геродота про Велику Скіфію) міфологічну спадщину.
На початку 2010-х років, наче в передчутті майбутніх подій у країні, у творчості Петра Антипа з’являється архетип амазонки. Згодом він еволюціонує від переживання особистісної трагедії в картині «Пе́нтесілея, Ахіллес і Терсіт» (2012) до узагальненого образу володарки степу (з 2014): недарма вона – «богиня» в інтерпретації автора. У 2017 році художник повертається до творення індивідуального характеру й більшої інтимності, зокрема, через серію портретів і рисунків на еротичну тематику.
Петро Антип. Степ. Дихання весни
Проте Петра Антипа людина цікавить насамперед як частина природи та історії. Властиве художнику неоміфологічне, універсальне сприйняття світу, де все, за висловом О. Геніса, «однаково важливе, однаково неважливе, однаково священне», віддзеркалюється в усіх його творах. Композиція в них позбавлена часу. У його скульптурно-живописно-графічному всесвіті всі – сучасники. Тут немає прогресу чи еволюції, відсутні минуле та майбутнє, є лише теперішнє, в якому люди, тварини, каміння, біоморфні та геометричні елементи зливаються в єдиний живий організм. Й недарма постає скульптурний образ бога часу – Світовида.
У цьому синхронному світі художник шукає нової цілісності, порядку, свідомості, яка виходить з тотожності макрокосму й мікрокосму, суб’єкта та об’єкта, природи і людини… Під цим оглядом залюблена в степову давнину творчість Петра Антипа – на часі. Адже сьогодні нове виростає з минулого. Ми активно згадуємо про архаїчний синкретизм, а наука змінює парадигму, уявляючи світ як павутиння взаємопов’язаних процесів, серед яких ніщо не має фундаментального характеру.
Оглянути експозицію виставки «Богиня степу» українського художника з Донбасу Петра Антипа можна в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) до 20 травня 2018 року.
Серед них є теперішній генеральний директор Жовківського державного історико-культурного заповідника, повідомляє видання Варіанти. Інформацію про учасників конкурсу оприлюднили на офіційному сайті Міністерства культури.
Так, документи на конкурсний добір на посаду директора Державно-архітектурного заповідника у Жовкві подали:
теперішній генеральний директор Володимир Герич;
завідувачка науково-реставраційного відділу Жовківського державного історико-культурного заповідника Наталія П’єх;
начальник науково-методичного відділу популяризації гончарської спадищини, екскурсій та туризму Національного музею-заповідника в Опішному (Полтавська область) Денис Яшний.
Ратуша у Жовкві
Усі зацікавлені особи протягом семи днів з дня оприлюднення відомостей про кандидатів (з 28 квітня по 4 травня) можуть подавати пропозиції та зауваження щодо кандидатур на електрону пошту murytenko25@gmail.com (з позначкою “пропозиції та зауваження “Державний історико – архітектурний заповідник у Жовкві”), які передадуть комісії з конкурсного добору на посаду директора Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві.
Перше засідання конкурсної комісії щодо конкурсного добору кандидатів на посаду директора Жовківського історико-архітектурного заповідника відбудеться 7 травня об 11:00 годині в приміщенні Міністерства культури України (Київ, вул. Івана Франка, 19, каб.102).
Нагадаємо, конкурс на посаду директора Жовківського історико-архітектурного заповідника оголосили наприкінці березня.
Один із засновників Товариства Лева і Української галицької партії, редактор видань «Поступ» та «Збруч» Андрій Квятковський помер сьогодні, 2 травня 2018 року, повідомляє Вголос. Причиною смерті журналіста став інсульт.
Андрій Софронович Квятковський народився 23 лютого 1957 року. Закінчив Поліграфічний інститут. При першій нагоді кинувся в громадську, тоді за фактом антирадянську діяльність. Фактично ініціював першу масову акцію майбутнього Товариства Лева — відновлення могил на Личакові. Відновлення пам’яті. Цим займався практично ціле життя: в самвидавчому «Поступі», потім у «Пост-Поступі», потім – фрагментами в Києві (СТБ, 5 канал), далі — в щоденному «Поступі» і до останнього — на «Збручі».
1883 року атестат зрілості (матуру) з відзнакою отримав старший брат Роман. Тоді ж сталася подія, яка змінила кардинально не тільки сім’ю Шептицьких і вплинула на життєву долю Казимира, але й мала наслідок на історію розвитку всього краю. Брат Роман оголошує про свій намір вступити до василіянського монастиря і присвятити своє життя церкві, яка в польському середовищі асоціювалась з русинами-українцями.
Улітку 1883 року сім’я Шептицьких вибралась на весілля до Скшинських, які віддавали заміж онуку сестри Александра Фредри — Констанцію з Фредрів. Родичі мешкали неподалік Корчини під Кросном, де були маєтки Шептицьких. Святкування тривали аж цілий тиждень, і Роман одразу звідти поїхав до Старої Всі (Старого Села) на реколекції до єзуїтів. Нині ця місцина належить до гміни Березів Березівського повіту Підкарпатського воєводства. Тут розміщена пізньобарокова базиліка Внебовзяття Непорочної Діви Марії, яку прикрашала чудотворна ікона Успення Пресвятої Богородиці. Реколекції провадив о. Яцковський. Якоїсь миті Роман відчув внутрішній голос, що наказував йому: «Маєш бути Василіянином». Цю мить Софія Шептицька так описала у своїх спогадах:
«А там… у тиші монастирських мурів, під покровом Пречистої Діви, беручи за свідка об’явлену йому Божу волю, провідника своєї душі, — що й була свідком його чистої юности, — моє хлоп’я в покорі питається Господа: «Боже! Що хочеш, щоб я вчинив?» А Господь відповідає йому в душі, тим голосом без слів, якого не чує людське вухо, але серце розуміє: «Покинеш батька й матір, братів і свій дім, покинеш обряд, який виховав тебе для Мене й який ти від дитинства полюбив, покинеш звичаї, які вросли у твоє серце й підеш до нового життя, до чужих людей, може нерадих і візьмеш Мій Хрест на свої рамена та зазнаєш посуджень, підозрінь у тому, що для тебе найсвятіше й від Мене передане. Зазнаєш може й людської погорди, твої найближчі будуть здвигати раменами й називати тебе безумним, а мати над тобою плакати буде і в її плачу покинеш її. Але підеш, бо Я тебе кличу й служитимеш Мені аж до смерти — а може і мученичої…» [«Молодість і покликання…». — С. 42–43»].
Фото базиліки Внебовзяття Непорочної Діви Марії у Старій Всі, в якій Роман граф Шептицький постановив вступити до монастиря східного обряду.
У навчальному році 1883/1884 Казимир залишається сам у гімназії: старші брати Олександр та Станіслав продовжують навчання у гімназії № 3 імені Яна ІІІ Собеського, яку відкривають на честь 300-річчя битви під Віднем 1683 року. Тоді європейська армія на чолі з військами Речі Посполитої та українськими козаками під проводом короля Яна ІІІ Собеського завдала нищівної поразки турецьким військам.
Після завершення навчання 1884 року на Зелені Свята Казимир і Станіслав отримали з рук єпископа Янішевського [Ян Хризостом Янішевський (1818–1891) — польський католицький духовний, патріотично налаштований політик і громадський діяч] тайну Помазання [Листи Софії Шептицької . — Т. ІІІ . — С. 98]. Урочистість відбулась у костелі Навернення св. Павла, який і нині стоїть у Кракові на вул. Страдомській 4.
Костел Святої Анни у Кракові, який є академічним храмом Ягеллонського Університету.
Літо брати гостювали у бабусі — у селі Дев’ятниках, що нині у Жидачівському повіті Львівської області. Серед спогадів, які залишились про Казимира, є і згадка про ці перебування:
«Після смерті у Відні мого прадіда Петра [мова про Петра Павла графа Шептицького — І. М.] у Дев’ятниках мешкала моя прабабуся Ружа з Косецьких. Давніше — тут росли: мій дідусь Ян і Його сестра — тітка Михася Коморовська, моя хресна мама.
Стрики, коли ще були хлопцями, приїжджали туди на вакації, а старий слуга Роман Тарнавський пильнував їх коло млина, коли купались» — згадуватиме пізніше Ян Сильвестр Шептицький, племінник о. Климентія.
Наполеон Орда. Добромиль.
Наступні 1885 і 1886 роки минули порівняно спокійно для родини Шептицьких. Періодично мама Софія перебувала в різних куточках Європи на лікуванні, затримуючись під час дороги у Кракові. Шостий клас Казимир закінчив 1885 року з другим результатом у класі, а сьомий — з п’ятим [Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1885; Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1886]. Літом вся родина збиралась у Прилбичах. Після повернення на навчання до Кракова мама записала Казимира на танці до п. Боровської [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — 11]. В кінці 1885 року Шептицькі цілий місяць пробули в Опатії, курортному місці в Хорватії, де їх застали Різдвяні свята.
Шкільну науку Казимирові восени 1886 року переривали дві події: радісна і трагічна. Першого жовтня родина Шептицьких урочисто відсвяткувала срібне весілля, тобто двадцять п’ять років подружнього життя Яна Кантія і Софії. До Прилбич з’їхалась вся рідня крім Станіслава, який був на навчанні. Під час Літургії у костелі з цієї нагоди у Брухналі сини Роман і Казимир прислуговували біля вівтаря [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — 34].
Новозбудований будинок родини Шептицьких у Прилбичах.
Другою подією стала раптова смерть одинадцятого листопада Аделі Дефорель (Маздуні) — багаторічної виховательки дітей у сім’ї Шептицьких. За ці роки вона стала не тільки членом родин Шептицьких і Фредрів, але також і приятелькою для багатьох осіб з цього кола. Маздуню поховали у Прилбичах [Джерелом наведених вище відомостей є: «Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 35–36 ].
З цього часу є відоме фото сім’ї Шептицьких, зроблене в Кракові у квітні 1887 року. Разом з батьками присутні п’ять синів: ще малий Леон біля мами, поважний Станіслав, поруч сидить задуманий Роман, поза батьковими плечима гордий Казимир і поруч вдивляється в далечінь Олександр, який сидить біля батька.
Сім’я Шептицьких у Кракові в квітні 1887 року.
З цього періоду залишились два листи Казимира до брата Станіслава, опубліковані на сторінках видання «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…» (сторінка 23). Їх майже повністю зацитуємо для читачів:
Краків, 07.05.1887 р.
Станіславові Шептицькому — Відень, Маріагільф — Військово-технічна академія
Найдорожчий Стасю!
Завтра день захисника Польщі [йдеться про день пам’яті святого Католицької церкви Станіслава зі Щепанова, яке вшановують 8 травня — І. М.] й Твої Іменини. Відтак тільки щойно, повернувшись зі школи, сідаю за столик, щоб здалека надіслати Тобі побажання, яке, напевно, буде одним із найщиріших і найсердечніших, що цього дня отримаєш: Божого благословення на цій дорозі, яку собі обрав. Бо це так для кожного з нас потрібне, щоб у цьому житті на світі перед нами світив Божий промінь, і тоді в кожній професії ми будемо щасливі. Не матимеш, імовірно, серед віденців дуже веселих Іменин, але радіймо надією, що в серпні ми побачимося. 28-го червня складатиму атестат зрілості (жахливо пізно), але що ж зробити. Говорять, що під час іспиту прийде на хвилинку ерцгерцог Рудольф, який у той час буде в Кракові… Цими днями ми очікуємо Маму. Папá в Прилбичах, але перед 15-тим хоче приїхати до Тебе у Відень. У нас нестерпна спека, і тут мусиш томитися над шкільною книжкою. Цілую Тебе, коханий Стасю, тисячі й тисячі разів.
Люблячий Тебе брат Казимир Шептицький
Прилбичі, 08.07.1887 р.
Палац графів Шептицьких у Прилбичах (Львівщина)
Станіславові Шептицькому — Відень, Маріагільф — Військово-технічна академія
Коханий Стасю!
Маю вдосталь вільного часу і звертаюся найперше до Тебе, з ким (стидно й сказати) вже давно не обмінявся письмово навіть кількома словами. Але повір, що вже й не знаю, коли мав таких декілька завантажених тижнів. Спочатку, ясна річ, для матури, а водночас для промови, яку виголосив до Рудольфа в нашій гімназії. Бо директор, який усе своє подальше орденське буття вважав залежним від цього візиту, безперервно мене викликав, просячи поради в різних дрібницях, немовби то було, принаймні, desaffairesd’Etat [з франц. — управляти державними справами — І. М.]. При тім весь час не приховував своїх сумнівів, чи моя промова буде належним способом лояльна. Сьогодні все вже минуло. Рудольф і Стефанія в гімназії були — я промовляв. Ерцгерцог якийсь час потім зі мною розмовляв, далі — два дні пізніше — матура, яку склав з відзнакою, а тепер сиджу в Прилбичах у кімнаті Ромця, віддаючись кореспонденції. Папа ще у Львові — супроводжує з багатьма іншими Наступника Трону до кордону з Буковиною, де з ним вже попрощаються. Про прекрасне його саме прийняття не пишу Тобі нічого — віденські газети, напевно, переповнені цими описами. Мама, ясна річ, у Прилбичах і, дякуємо Господу, здорова. Олесь у Хшанові, а Ромцьо — в Крехові. Розкидані ми достатньо. Я зараз ще на відпочинку, але скоро берусь до справи і маю велику надію на читання, щоб узагалі ті вакації відбулися з користю. Вже немає паперу. Антоній стоїть мені над головою, кажучи, що вже пошта від’їжджає. Цілую Тебе тисячі разів. Бог з Тобою.
Відданий брат — K. Шептицький
З 28 червня 1887 року в Галичині з візитом перебував Рудольф Габсбург(1858–1889), ерцгерцог та австро-угорський престолонаслідник. Під час візиту йому товаришувала дружина Стефанія Саксен-Кобург-Готська (1864–1945), дочка бельгійського короля Леопольда ІІ. У Кракові пара затрималась до 30 червня. У програмі візиту була також зустріч з вчителями та учнями гімназії св. Анни, яка відбулась у перший день перебування у Кракові [Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1887. — С. 83-84.]. Про цей епізод згадує Казимир у листі до брата Станіслава. Про промову, яку виголосив Шептицький німецькою мовою на честь наслідника престолу, написала більшість газет у Галичині. Преса також занотувала факт пізнішої розмови між Казимиром і Рудольфом Габсбургом [Czas. — № 147. — 1 липня 1887 р. — С. 1].
Рудольф Габсбург, ерцгерцог та австро-угорський престолонаслідник, з дружиною Стефанією Саксен-Кобург-Готською.
Через два дні Казимир складає матуру — екзамен зрілості. З тридцяти трьох учнів у загальному рейтингу був шостим і одним з восьми, хто склав матуру з відзнакою [Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1887. — С. 90].
З 28 серпня до 1 вересня 1887 року в Німеччині у м. Трір тривали Католицькі Дні (Deutscher Katholikentag). Сюди після закінчення гімназії їде Казимир у товаристві священика Стефана Павліцького (1839–1916) та Станіслава Старовейського (1866–1928), шамбеляна Папи Лева ХІІІ і громадського католицького діяча.
Святкова театралізована хода з нагоди святкування 761-ї річниці Дня міста Львов
Цього року святкування Дня міста у Львові триватиме три дні — з 4 до 6 травня. У цей час на жителів та гостей міста чекає насичена програма заходів — святкові концерти, забави та багато інших атракцій. Про це повідомляє Депо Новин.
Цьогорічний День Львова стане музичним Днем міста, адже впродовж трьох днів на вулицях та площах Львова виступатимуть музичні колективи, хори та оркестри.
Музика та святковий настрій поширяться з центру міста у райони Львова, зокрема на Левандівку, де 5 травня на гостей Народного дому чекатиме програма, яку готують вихованці освітніх коледжів, культурних студій, та просто чудові й талановиті артисти.
На Сихові біля культурного осередку району — Довженко Центру, пройде фестиваль духових оркестрів «Королівський лев», а в Довженко Центрі запрезентують гру про Сихів.
Традиційна міська хода з театралізованою передачею ключів від Львова пройде центром 5 травня, передуватиме їй урочиста сесія у Львівській міській раді.
Святкова театралізована хода з нагоди святкування 761-ї річниці Дня міста Львов
За доброю традицією, цього року, як і щорічно під час відзначення Дня міста, відбудеться спільна екуменічна молитва представників духовенства різних конфесій за Львів та львів’ян. Вона відбудеться у неділю, 6 травня, о 14.00 год. біля фігури Матері Божої, що на проспекті Свободи.
Також у неділю усіх запрошують на Храмовий празник в Соборі святого Юра.
Тих, хто цікавиться видатними постатями міста, запрошують на сніданки у музеї ім. С. Крушельницької, О. Новаківського та в Домі Франка.
Провести час на природі усім містом можна буде на міському пікніку у парку біля університету імені Івана Франка, а ще відвідавши Барбекю-фест у дворику Палацу мистецтв або Kraft Beer & Vinil Fest у Festrepublic.
Святкування пройдуть і на площі Ринок, де змонтують сцену, з якої лунатиме чудова музика, зокрема, від оркестру INSO-Lviv. Вперше на вул. Курбаса працюватиме нова музична локація. Буде презентовано музичну програму за творами Б. Веселовського, а також звучатимуть твори В. Івасюка від гурту «Курбаси». А для тих, хто хоче відкрити для себе щось нове, гурт «LIRWAK» представить концерт фольктроніки.
У дворику Першого театру відбудеться прем’єра вистави «Джалапіта».
Ці та інші атмосферні та цікаві проекти чекатимуть на мешканців та гостей міста впродовж трьох днів. Увага! У програмі святкування можливі зміни.
Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“
Коли вечірній Львів заполонює рясна весняна злива — найкраще додають романтичного настрою улюблені пісні. 30 квітня 2018 року у Театрі імені Марії Заньковецької емоції глядачів розбурхувала творчість співачки українського походження Квітка Цісик. Вже третій концерт „KVITKA відома і невідома“ сольного проекту володарки Гран-прі I Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик Оксани Мухи, зірвав у Львові аншлаг.
Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“
— Три концерти — три аншлаги! Чи можна бажати більшого, кращого?.. Дякую, рідне місто! Дякую всім, хто творить цей проект і хто його підтримує – кожному глядачеві у залі! Дя-ку-ю!!!, — написала на своїй офіційній сторінці співачка Оксана Муха.
Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“
Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“
Дві години улюблених композицій у супроводі Симфонічного оркестру, Rock Orchestra — це занурення у високласне поетично-музичне надбання українців. Спеціальними гостями проекту „KVITKA відома і невідома“ були також Народна артистка України Ніна Матвієнко та скрипаль Олександр Божик. Своєрідним бонусом стали декілька композицій з проекту „Від Шевченка — до Костенко“ — пісні на слова відомих українських поетів у цікавій музичній обробці композитора і диригента Дмитра Кацала.
Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“
Гасло концерту — „Дякую Тобі, Квітко“ проходило через увесь концерт. Адже саме пісня Квітки Цісик стала доленосною в житті молодої скрипальки Оксани Мухи. Бо після перемоги у Міжнародному конкурсі українського романсу імені Квітки Цісик вона вийшла на сцену в новому амплуа — співачки.
Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“Сольний проект співачки Оксани Мухи „KVITKA відома і невідома“
Кожна пісня, яку виконували артисти, супроводжувалася добіркою світлин Квіти Цісик. Також звучали в записах і уривок з інтерв’ю та кілька пісень. Насамкінець концерту зачитали подячний лист від чоловіка Квітки Еда Раковіча за те, що тут, в Україні, бережуть про неї пам’ять. Окремі слова підтримки та подяки були адресовані співачці Оксані Мусі, яка докладає чимало зусиль для популяризації творчості видатної українки.
Серед багатогранної діяльності та спадщини Івана Франка важливе місце посідають різнобічні контакти письменника з музичним мистецтвом. Сам письменник у статті «Думки профана на музикальні теми» і мемуартистика наголошують на книжковій освіті письменника в музичному мистецтві.
Франко мав слухацький досвід з творів європейської музичної класики, бував на концертах, оперних і музичних театральних виставах. Музикальність натури письменника відбилася в його прилюдних виконаннях народних пісень. Володимир Охримович згадує як в 1889 чи 1890 р. під час відчиту у польській «Читальні науковій» на тему «Про жіночу недолю в українських піснях народних» Франко ілюстрував деякі пісні власним співом. Дар письменника виконувати народні пісні зафіксували Микола Лисенко (1886), Климент Квітка (1901) та Філарет Колесса (1912), записавши в різний час зі співу Івана Франка низку народних пісень. Філарет Колесса а також Климент Квітка залишили спогади про манеру франкового виконання.
Іван Франко
У поглядах на музику українських композиторів, як і у власних симпатіях до їх творів, Франко наголошував на зв’язку професійної композиторської творчості з народнопісенним її джерелом. Це було причиною його більшої симпатії до творів наддніпрянських композиторів, ніж галицьких. Еталоном українського музиканта, який поєднав у своїй творчості професіоналізм і опертя на національні фольклорні джерела, був для Франка Микола Лисенко, з яким його лучила багаторічна дружба. Покликаючись на авторитет наддніпрянського приятеля, Каменяр проповідував його думки в Галичині, зокрема першим підняв питання про національний український музичний стиль, про вплив української народної музики на українських композиторів. У 1885 році у львівському журналі «Зоря» появилася рецензія Порфирія Бажанського на дует «До ластівки» Остапа Нижанківського, в якій рецензент зокрема висловлював переконання, що «об’єм народности в музиці єсть узкій. Композитор мало би що потрафив, тісно тримаючись обрубу народности».
Священик УГКЦ, український композитор, музикознавець, фольклорист, письменник Порфирій Бажанський
Франко додав до рецензії Бажанського свій невеликий коментар, який поклав початок великій і важливій історичній дискусії про український національний музичний стиль. Своєрідним продовженням дискусії стала поява на сторінках альманаху «Артистичний вістник» 1905 р. Франкової статті «Думки профана на музичні теми» з гостро критичною оцінкою творчості Дмитра Бортнянського. Дискусія довкола національного музичного стилю спалахувала і після смерті письменника епізодично до кінця 30-х років ХХ століття.
Композитор Остап Нижанківський
Франко мав широке коло різнопланових контактів з українськими музикантами в Галичині та на Надніпрянщині. До цього кола належали композитори Сидір Воробкевич, Порфирій Бажанський, Анатоль Вахнянин, Петро Ніщинський, Микола Лисенко, Віктор Матюк, Іван Кипріян, Остап Нижанківський, Денис Січинський, Йосиф Кишакевич, Філарет Колесса, Станіслав Людкевич, Ярослав Ярославенко, співаки – Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, Олександра Любич-Парахоняк, Михайло Микиша, піаністи – Ольга Окуневська, Олеся-Бажанська-Озаркевич. Взаємини кожного з названих діячів з Франком – більш чи менш документально дослідженні – могли б стати предметом окремих статей.
Соломія Крушельницька в Мілані
Музиканти брали діяльну участь у проведеннях Франкових творчих ювілеїв. До 25-літнього ювілею літературної праці письменника в 1898 р. Соломія Крушельницька надіслала поетові мистецький подарунок – ріг достатку.
Ріг достатку – дарунок Іванові Франкові на 25-літній творчий ювілей в 1898 р. від Соломії Крушельницької. Нині зберігається у львівському музеї письменника.
З нагоди ювілею референт ювілейного комітету по музичній частині Станіслав Людкевич звернулися до ряду українських композиторів з пропозицією створити музичні композиції до слів письменника з тим, що твори ті будуть виконані на ювілейному концерті і видані окремим виданням. На цю пропозицію відгукнулося небагато композиторів: крім Людкевича, який з цієї нагоди написав свій хор з оркестром «Вічний революціонер», відгукнувся ще Сидір Воробкевич хором «Ой ти дівчино», а також Микола Лисенко 4 солоспівами: «Не забудь юних днів», «Місяцю-князю», «Безмежнеє поле» та «Розвійтеся з вітром…». Оскільки солоспіви Лисенка надійшли запізно і не знайшлося виконавця, який би міг швидко їх вивчити, солоспіви не виконувалися на ювілейному концерті. Проте всі зазначені твори були видані 1898 року окремим ювілейним виданням під назвою «Зівялі листки. Композиції до поезий Ів.Франка», які поклали резонансний початок музичній франкіані.
3 з підписом: Видання «Зівялі листки. Композициї до поезий Івана Франка», що вийшло до ювілею письменника 1898 р. Малюнок на обкладинці Івана Труша в літографії Андрейчина.
На ювілейному концерті 1898 р. виступила також піаністка, учениця Лисенка, а згодом – педагог у Стрийській та Перемиській філіях Вищого музичного Інституту у Львові Ольга Окуневська.
Ольга Окуневська
На 40-річний ювілей діяльності поета в 1913 р. організацією музичної частини керував Людкевич, а на похороні письменника хорами диригував молодий ще тоді Василь Барвінський: про це згадує в описі похорону Франка Михайло Возняк. Згодом, коли 1933 року на могилі письменника було відкрито надгробний пам’ятник, сам композитор був присутній на цій події, а завдяки його старанням до цієї нагоди відбувся концерт, на якому вперше були виконані спеціально написані для цієї нагоди солоспіви В.Барвінського для голосу з оркестром «Місяцю-князю» та «Сонет».
Василь Барвінський та Роман Савицький на відкритті надмогильного пам’ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі. 1933 рік.
З багатьма музикантами письменника єднали інтереси щодо збору, опрацювання, видання, пропагування українського фольклору. Франкові імпонувала спроба Бажанського науково підійти до вивчення фольклору, однак письменник гостро, іноді незаслужено, критикував його музично-теоретичні праці з фольклористики, чим на довший час перекреслив заслуги Бажанського взагалі. Разом з Остапом Нижанківським та Денисом Січинським Франко входив до створеного 1894 р. «Комітету по збору народних пісень» і підписав основний і єдиний документ комітету – «Відозву», що була опублікована. Завдяки підтримці Франка в українській науковій фольклористиці дебютував Філарет Колесса – спочатку опублікованим в 5-ому томі «Етнографічного збірника» (1895) під редакцією письменника матеріалом «Людові вірування на Підгір’ю», а потім (1906-1907) опублікованій у «Записках НТШ» за Франкової рекомендації праці «Ритміка українських народних пісень». З Колессою письменник згодом брав участь у роботі комітету в проекті «Народна пісня в Австрії» (1913). Письменник консультував Станіслава Людкевича у підготовці до друку «Галицько-руських народних мелодій», зібраних Осипом Роздольським. Про Франкову підтримку тепло згадує Людкевич у статті «Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору». Після виходу першого тому збірника Франко дав високу оцінку виданню у рецензії, опублікованій у «Літературно-науковому вістнику».
Філарет Колесса
Відгукувався Франко і на оригінальні музичні твори своїх колег-музикантів. У дев’ятому розділі польськомовної статті «Muzyka polska i ruska», опублікованій 1892 р. у часописі «Kurjer Lwowski», подано характеристику діяльності і творчості як наддніпрянських (Лисенко, Петро Ніщинський, Семен Гулак-Артемовський. Марко Кропивницький) так і галицьких (Анатоль Вахнянин, Сиділ Воробкевич, Порфирій Бажанський, відзначено також Остапа Нижанківського, Віктора Матюка, Івана Кипріяна, Теофіля Кобринського) композиторів. В окремих статтях письменник дає оцінку творчості Миколи Лисенка («Лисенкове свято в Австрії», 1903 р.), Дмитра Бортнянського («Думки профана на музикальні теми»), Остапа Нижанківського («Крилос-крилос!», 1911 р.). Зі спогаду С.Людкевича «Перший франківський концерт» читаємо безпосередньо після виконання висловлений Франків іронічний відгук на твір Людкевича «Вічний революціонер» до слів поета: «Спасибі, пане-товаришу, за ваш сюрприз. Але я волів би, щоб у вашому «Революціонері» теж у середній частині був марш, а не коляда!»
Станіслав Людкевич, 1950-і рр.
Проте контакти письменника з українськими музикантами не обмежувалися тільки музичними питаннями. Важливе місце в них літературні та видавничі справи. Так, Петра Ніщинського Франко високо цінував як перекладача Гомера і 1886 р. посприяв публікації фрагментів «Одіссеї» в перекладі Ніщинського у львівському журналі «Зоря». 1887 р., редагуючи жіночий альманах «Перший вінок», серед інших творів Франко помістив новелу Олесі Бажанської-Озаркевич «Кіндрат». У 1890-х роках письменник співпрацював з Миколою Лисенком щодо видання Шекспірівських драм у перекладі Пантелеймона Куліша: Франко готував до друку переклади, споряджаючи їх своїми передмовами і коментарями.1901 р. стараннями автора «Каменярів» і з його передмовою була видана збірка поезій Сидора Воробкевича «Над Прутом». Франко звертався до Анатоля Вахнянина за матеріалами для видання І тому «Писань Осипа-Юрия Федьковича», які під редакцією Франка побачили світ 1902 р.
Анатоль Вахнянин
Щодо видавничої діяльності, 1886 року Франко гаряче повітав появу музичного видавництва «Бібліотека музикальна», видання якої виходили під редакцією Остапа Нижанківського. 1891 р. письменник консультував Олесю Бажанську-Озаркевич щодо видання часопису «Жіноче питанє», який галицька піаністка мала намір видавати. Франко, разом з Іваном Трушем та Людкевичем, брали участь у редагуванні першого номера «Артистичного вістника», 10 чисел якого появилися впродовж 1905 р.
Обкладинка першого числа альманаху «Артистичний вістник» 1905 року. Оформлення обкладинки художника Юліана Панькевича
Одним з аспектів контактів Франка з музикою є музичні твори, написані на його тексти і за сюжетами його творів. Деякі з них, створені ще за життя письменника, уже згадані вище, але основний масив творів появився лише в ХХ столітті після смерті письменника Цей масив творів настільки багатий кількісно і якісно, що заслуговує окремого висвітлення.
Яким ГОРАК кандидат мистецтвознавства, старший науковий працівник музично-меморіального музею Станіслава Людкевича у Львові.
Література:
Загайкевич М. Іван Франко і українська музика. – Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957.
Загайкевич М. Музичний світ великого Каменяра. – Київ: Музична Україна, 1986.
Іван Франко про музику / Упоряд. Т.Коноварт. – Львів: Львівська Політехніка, 2006. – 120 с.
Людкевич С. Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд. З.Штундер. – Львів: Видавництво М.Коць, 1999. – Т.1. – С. 270 – 272.
Людкевич С. Іван Франко і музика // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд. З.Штундер. – Львів: Видавництво М.Коць, 1999. – Т. 1. –С. 273 – 277.
Людкевич С. Перший франківський концерт // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд. З.Штундер. – Львів: Видавництво М.Коць, 1999. – Т. 2. –С. 406 – 408.
Колесса Ф. Народнопісенна ритміка в поезіях І. Франка // Колесса Ф. Фольклористичні праці. – Київ: Наукова думка, 1970. – С.
Витвицький В. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. – Краків-Львів: Українське видавництво, 1942.
Бажанський П. «До ластовки». Дует на тенор і баритон з фортепяном // Зоря. – 1885 – № 23. – С. 276.
Горак Р. Скромний внесок Олесі Бажанської // Науковий вісний музею Івана Франка у Львові. – Львів: Каменяр, 2005. – Випуск 5. – С. 113 – 141.
Горак Я. Взаємини між Іваном Франком та Остапом Нижанківським // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Львів: Каменяр, 2001. – Вип. 2 – С. 69 – 81
Горак Я. Дещо про взаємини між Соломією Крушельницькою та Іваном Франком і пам’ятки про них у Франковому музеї // Соломія Крушельницька та світова музична культура: Статті і матеріали. – Тернопіль: Астон, 2002. – С. 37 – 44.
Горак Я. Взаємини між Філаретом Колессою та Іваном Франком // науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Львів: Каменяр, 1997. – С.34 – 44.
Творчість Івана Франка в музиці: Нотографічний покажчик/ Упоряд. О. Осадці. – Львів, 2007. – 118 с.
Франко І. «Артистичний вістник, місячний, присвячений музиці і штуці» // Франко І. Зібр. творів у 50т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 35. –С. 335 – 336.
Франко І. Етнографічний збірник // Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 37. –С. 230 – 231
Франко І. Лисенкове свято в Австрії // Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 35. –С. 85 – 90.
Франко І. Думки профана на музикальні теми // Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 36 – С. 52 – 54.
Франко І. Музика… та й годі //Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1980. – С. 132 – 143.
Франко І. «Крилос-крилос!» // Діло. – 1911. – № 254. – 15 (2). 11. 1911. – С. 1.
Franko I. Muzyka polska i ruska // Kurjer Lwowski. – 1892. – № 239-244, 249. ( 27. 08 – 6. 09. 1892 р.)
Експозиція фотовиставки Маркіяна Нестайка та Івана Радковця під назвою “Подвір'я нашого дитинства”
В п’ятницю, 4 травня 2018 року, о 16.00 в приміщенні ЛОО Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (вул. Коперника, 40а) відбудеться відкриття фотовиставки Маркіяна Нестайка та Івана Радковця під назвою “Подвір’я нашого дитинства”.
Експозиція фотовиставки Маркіяна Нестайка та Івана Радковця під назвою “Подвір’я нашого дитинства”
Ця виставка спільний задум двох львів’ян які виросли у Львові та дитинство провели серед однолітків у подвір’ях. Львівські подвір’я це не лише кам’яні колодязі а цілий світ який проходив перед дитячими очима.
Експозиція фотовиставки Маркіяна Нестайка та Івана Радковця під назвою “Подвір’я нашого дитинства”
Близько півсотні фотографій дадуть змогу відвідувачам згадати власне дитинство та зануритись у ті щасливі часи безтурботності. Для когось сучасні львівські подвір’я смердять історією а комусь пахнуть дитинством. На жаль, може статись так, що вже через декілька років ці фото стануть солодким спомином про Львів який зникає.
Експозиція фотовиставки Маркіяна Нестайка та Івана Радковця під назвою “Подвір’я нашого дитинства”
Самі організатори виставки є відомими львовознавцями і запеклими представниками батярської культури. Тому на відкритті виставки на всіх відвідувачів чекатимуть несподіванки. Які? Наразі невідомо.
В четвер, 3 травня 2018 року, о 17.00 у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва відбудеться презентація книги Марії Людкевич «Спитати в янгола».
Марія Людкевич –українська поетеса. Народилася 7 січня 1984 року в селі Нижня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області. Закінчила Коломийське педучилище та Львівський державний університет імені Івана Франка.
Працювала вчителькою молодших класів, журналістом газети «Молода Галичина». Нині — редактор львівської газети «Галицьке юнацтво». З 1987 року — керівник літературної студії «Джерельце» при Львівській обласній бібліотеці для дітей. Є Авторкою понад 30 книг, з них— 14 книг для дорослих, інші — для дітей.
Марія Людкевич
Збірка «Спитати в янгола» пронизана тонким відчуттям поетичного слова, справжнім творчим обдаруванням. Слово поетеси ‑ точне і грановане, як самоцвітна перлина, а задум кожного вірша народжений нашою дійсністю і любов’ю до України.
Минуле і вічність, пристрасть і любов ‑ такі основні мотиви поетичної збірки «Спитати в янгола». Досконало володіючи технікою віршування, її авторка подає своєрідний зріз часу, в якому живе, і творить хвилюючий образ сьогоднішньої України, а також нашого сучасника, який, власне, і будує цю Україну, хай і не в легких умовах.
Отож, запрошуємо Вас на творчу зустріч з поетесою, на якій ви зможете детальніше ознайомитись з її творчістю, задати запитання, зробити фото на пам’ять та придбати книги.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
