Постать Івана Левинського справді знакова не тільки для Львова, а й для усього українського суспільства кінця XIX початку XX століть.
Архітектор, будівничий, інженер, промисловець і підприємець, професор Львівської політехніки, визначний громадський діяч і меценат …
Спектр діяльності Івана Левинського вимагав промислових потужностей. Як досить успішний підприємець він володів низкою фабрик – дахівок і штучного каменю, кахлів, гіпсу, з численими майстернями і складами …
Слід зазначити, всі підприємства Левинського утворювали своєрідну ” імперію ” – найбільшу будівельну фірму Галичини.
Першою за заснуванням і значенням у цій низці постає ” Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський ” на давній Кастелівці.
Фабрику на вул. Кжижовій ( згодом Потоцького, тепер Генерала Чупринки, 58 ) Левинський розпочав будувати у 1888 р. За короткий час за допомогою чеської фабрики, а також своїх колег Юліана Захаревича та О. Домашевича будівничий у 1889 р. створив конкурентноздатний заклад з офіційною назвою ” Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський “.
Все розпочалось із невеликої гуртівні будматеріалів на цій ділянці. Згодом постала невелика двоповерхова споруда з устаткуванням та піччю до випалювання кахель, посуду, будівельних оздоб. Працювало тут всього 5 чоловік.
Левинський першим звернув увагу на професійний розвиток гончарства і запровадив його до своєї керамічної фабрики через залучення гончарів, потім — професійних керамістів. У 1894 р. на фабриці працювало 25 осіб. В двоповерховій споруді були млинки до мелення глини, паровий мотор, печі для випалювання. На фабриці виробляли печі, вазони і вази, дахівку, цеглу, плитки, скульптуру. Кращі сорти вогнетривких глин привозились з Чехії, гірші з Глинська ( біля Жовкви ) та Олейова ( біля Золочева ).
Попри те, що гончарство у виробництві його фабрики було збиткове, він продовжував його розвивати.
Через два десятиріччя фабрика перетворюється в одне з провідних підприємств Галичини, функціонує довго й успішно. Кахлярський відділ та відділ плиток до підлоги та стін, посуд, декоративні вази, дрібна пластика та скульптура, допоміжні виробництва – від 25 працівників на початку до 800 робітників у розквіті кар’єри. Цифри говорять самі за себе !
Левинський одним з перших започаткував широке залучення місцевих архітекторів, художників, скульпторів до проектування оригінальних зразків печей, окремих кахель, гарнітурів. Буквально в два-три роки така практика показала свою дієвість і правильність. Було створено десятки печей, як в традиційній західноєвропейській стилістиці, так і з елементами народностильових схем. Композиції печей вирізнялись високою якістю виконання.
Після смерті Івана Левинського у 1919 році фабрикою керував архітектор Броніслав Бауер. В силу непередбачених подій — закінчення світової та українсько-польської війни, хвилі бойкотів на підприємствах — над підприємством повисли великі іпотечні та вексельні борги сумою кількасот тисяч австрійських крон, хоча фабрика і мала гарантійні листи, проте мало хто з боржників фабрики міг і хотів розраховуватись. За декілька років на території фабрики Левинського на Чупринки її будівлі вже займали нові фірми та спілки.
На території фабрики Левинського у наші дні, фото 2015 року
За радянських часів концерн Левинського, який займав значну територію між нинішніми вулицями Чупринки, Жуковського, Єфремова та Левинського, був націоналізований і розділений між кількома різними підприємствами. Деревообробне підприємство існувало до 1970-го, коли на його місці побудували кілька стандартних п’ятиповерхівок.
Використані джерела :
http://postup.brama.com/ , http://zaxid.net/ , http://dcrb.net/ , http://uk.wikipedia.org/ , http://wikimapia.org/
