Вже цієї неділі, 17 червня, на поціновувачі мистецької гри акторів Львівського театру ім. Марії Заньковецької та таланту відомої режисерки Алли Бабенко чекає справжній подарунок — прем’єра вистави „Перед заходом сонця“. Загалом до завершення театрального сезону нову постановку шанувальники побачать чотири рази, а точніше — 17, 19, 26 та 29 червня.
Фрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. Заньковецької
Високоякісна класика, за п’єсою нобелівського лауреата Гергарта Йоганна Роберта Гауптмана, — чудова можливість зануритися у вир глибоких почуттів, інтриги родинних стосунків, протистояння та глибокої філософії. Як кажуть самі актори, вони вже давно не працювали з таким якісним текстом.
Фрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. ЗаньковецькоїФрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. Заньковецької
Колорит 30-тих років минулого століття у передвоєнній Німеччині, сценічний антураж, відповідно підібрані костюми допомагають цілковито заглибитися у дійство на сцені. У виставі зібрана ціла плеяда найкращих акторів Заньківчанського театру.
Головну роль, сімдесятирічного Маттіаса Клаузена зіграє народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Богдан Козак. Кохання до вісімнадцятилітньої Інкен (заслужена артистка України Олександра Люта) вносить у його життя новий сенс, але одночас абсолютно руйнує стосунки з дітьми
Ця вистава про прагнення щастя кожного, незалежно від соціального статусу, віку чи поглядів. І свідчення того, як в одну мить можна отримати все і водночас все втратити. „Перед заходом сонця“ — це вистава про життя і смерть людини. Тут переплетене кохання і ненависть, зрада і розчарування, бажання здобути всі вершини світу, але водночас готовість пожертвувати всім задля справжніх почуттів.
Фрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. ЗаньковецькоїФрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. Заньковецької
Від самого почастку вистава тримає увагу глядача. Складно передбачити, як розвиватимуться події та чим це все завершиться. Крок за кроком, пильно стежачи за всім, що відбувається на сцені, доходиш до завершення, яке, врешті, є найлогічнішим, хоча перед тим в голові прокручувалися різні варіанти.
Фрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. ЗаньковецькоїФрагменти вистави „Перед заходом сонця“. Театр ім. М. Заньковецької
Тривалість — 3:00
Прем’єра відбудеться 17 Червня 2018 року
Режисер-постановник — Алла Бабенко народна артистка України художник-постановник — Олександр Оверчук помічники режисера — Михайло Рудко, Костянтин Шелест художник по світлу — С.Войтичук керівник проекту — Лариса Кулинич
Дійові особи та виконавці
Маттіас Клаузен
Богдан Козак народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Євген Федорченко народний артист України
Вольфганг, його син
Андрій Войтюк, Василь Баліцький
Беттіна, його дочка
Ольга Бакус, Наталія Лань народна артистка України
Оттілія, його дочка
Христина Гриценко, Валентина Бондар-Мацялко заслужена артистка України
Егмонт, його син
Роман Мартин, Сергій Гоменюк
Паула-Клотильда
Олександра Гуменецька народна артистка України, Ірина Швайківська заслужена артистка України
Еріх Клямрот
Андрій Сніцарчук заслужений артист України, Юрій Хвостенко заслужений артист України
Штайниц
Максим Максименко
Вінтер
Роман Біль, Максим Максименко
Інкен
Христина Гузиль, Олександра Люта заслужена артистка України, Світлана Мелеш
Анна Петерс
Галина Давидова заслужена артистка України, Дарія Зелізна народна артистка України
Ганефельдт, адвокат
Орест Гарда народний артист України
Іммос, пастор
Юрій Брилинський заслужений артист України, Олександр Кузьменко народний артист України
Вісімнадцять хвилин… На їх створення пішло понад два роки праці, сотні гігабайтів зібраної інформації і переосмислення значимості віри в людину тоді, коли вона перебуває на краю, коли оступилася, коли шукає на що опертися. Короткометражний документальний фільм молодого режисера Василя Возняка „Небо над головами“, який презентували у Львові 11 червня, — про дитячу колонію та цілу систему через долю однієї людини — юнака Богдана, який нещодавно вийшов на волю за зразкову поведінку, та життя з нової сторінки.
Презентація фільму “Небо над головами”, режисера Василя Возняка
Можна по-різному сприймати тих, у кого щось пішло не так, хто зробив помилку — свідомо чи ні, можна бути переконаним в абсолютній правоті каральної системи і в тому, що „безневинні там не опиняються“. А можна спробувати хоча б трохи привідкрити вікно за колючим дротом і показати, що там теж є люди, без сумніву різні, і спробувати поглянути в глибину проблеми, зрозуміти, що спричинило ті чи інші проступки.
Фільм, який Василь Возняк планує подавати на різні конкурси, щоб привернути більше уваги до питання підтримки в’язнів, зокрема малолітніх, показує, яким є життя там, куди приходять лише ті, хто повинен, чи ті, хто зрозумів — по-іншому просто не можна сподіватися змін.
— Головна ідея фільму — донести: так, є покарані і ув’язнені, але є суспільство, яке має долати цей кордон, цікавлячись долями тих людей. Якщо ми цього не робитимемо, то це протиставлення: ми — суспільство, і вони — в’язні, ще довго існуватиме. Ми всі носимо часточку неба всередині себе і повинні пам’ятати, що там, де більша рана, потрібно більше зусиль, щоб її загоїти, — каже священик, керівник Відділу Патріаршої курії УГКЦ з душпастирства в пенітенціарній системі України, автор ідеї фільму о. Костянтин Пантелей.
— Вперше про можливість бути волонтером у колоніях і в’язницях я дізнався ще сім років тому. Тоді мав деяке упередження, якісь страхи, непевність, та приїхавши туди з друзями, зрозумів, що можу докластися до потрібної справи. На прохання отця я мав зробити відеоролик на цю тему. Та, почавши роботу, так заглибився, що вийшов документальний фільм. Спершу він мав тривалість майже півтори години, а згодом вирішив скоротити його до вісімнадцяти хвилин і зосередитися саме на долі Богдана, — розповів режисер Василь Возняк.
Презентація фільму “Небо над головами”, режисера Василя Возняка
Із Богданом, який згодився розповісти про своє життя у фільмі, режисер познайомився саме під час одного з волонтерських візитів. Хлопчина каже, що коли арештували був озлоблений та в певний момент відчув, що настільки втомився від такого способу життя, яке вів, що вирішив кардинально змінитися.
— Для мене основна мотивація більше не порушувати закон — довіра людей. Це прекрасно! Особливо, коли знають, що ти відсидів. А ще значно краще, коли можеш утверджувати те, що змінився, — наголосив під час обговорення фільму хлопець.
Презентація фільму “Небо над головами”, режисера Василя Возняка
— Роль священика — постійна взаємодія, присутність. Та в певний час стаєш протокольною особою і діти втрачають зацікавлення до зустрічей і розмов. Тому так важливо, щоб було різноманітне служіння: і монаше, і волонтерське. Я у в’язниці є свідком присутності Бога, як Він там діє в дуже трагічних і часто непоправних ситуаціях життя, як змінює душі і з темряви кидає потужне світло, якого мені у світському житті не доводилося зустрічати. Тому треба приводити волонтерів, щоб вони бачили це, — зазначив священик. — Є брак служіння перед самим звільненням ув’язнених і зразу після виходу на волю. Сьогодні найбільше бракує ініціатив зі сторони волонтерів, які допомагають зарадити таким людям у перші ризикові місяці. Це величезний виклик! Лейтмотив фільму, коли Богдана виходить на волю і каже: „Бачу далеко і страшно“. В той момент власне й потрібен хтось, хто не скеровуватиме, а скаже: „Не бійся, я — поряд“. Факт присутності особи, яка готова підтримати має величезну силу. Утвердження в добрі робить людей добрими, а якщо переконувати, що людина зла, вона й чинитиме зло.
Назва фільму — „Небо над головами“ — рядок із авторської пісні композитора, учасника програми Х-фактор, Івана Сюська, яка стала саундтреком. Вона досить символічна, бо нагадує, що кожен із нас — рівний перед Богом, незважаючи на наші вчинки.
В неділю,17 червня 2018 року, о 15.00 Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину, 11; навпроти Собору св. Юра) запрошує шанувальників українського мистецтва на екскурсію. Усім охочим пропонують дізнатися про життєвий та творчий шлях визначного українського художника і педагога безпосередньо на експозиції музею — у творчій майстерні митця.
Олекса Новаківський
Олекса Новаківський (1872–1935) — одна з найяскравіших творчих особистостей в історії української культури XX століття. Живописець утверджував нову естетику національного мистецтва, синтезувавши у своїй малярській праці багаті традиції української народної формотворчості, фольклору, міфології, релігійного живопису та модерні здобутки західноєвропейського мистецтва. Художник не лише еволюціонував разом із розвитком світових течій у малярстві, а й володів власним мистецьким стилем. У творчих пошуках він пройшов складний шлях від імпресіонізму до символічного, експресивного стилю. О. Новаківський вводить у канву своїх різножанрових творів розмаїття символів-знаків, наповнюючи художню мову й образну тканину полотен метафорами, алегоріями й алюзіями. Митець – непересічний майстер кольору, який через призму інтенсивності барви навіює нам сприйняття образних візій як дійсність, занурюючи глядача в свій багатий внутрішній світ.
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11
Експозицію музею Олекси Новаківського розгорнено у колишній віллі й творчій робітні польського художника Яна Стики (1858–1925). Будівлю, витриману в неороманському стилі, у 1889–1890 роках звів відомий український будівничий Іван Левинський за проектом архітектора Юліана Захаревича.
1907 року будинок придбав великий меценат української культури, греко-католицький митрополит Андрей Шептицький і наступного року подарував його Національному музеєві (тоді — Єпархіальному Церковному музеєві).
1913 року у віллі оселився О. Новаківський, переїхавши сюди разом із дружиною Анною-Марією Пальмовською з-під Кракова на запрошення митрополита А. Шептицького. Працював художник у майстерні на другому поверсі, а жила родина з синами Ярославом і Жданом в п’яти кімнатах, розміщених поруч.
Олекса Новаківський з дружиною Анною-Марією, синами Ярославом і Жданом, та учнями Мистецької школи. 1923 р.
З ініціативи та за фінансової підтримки митрополита А. Шептицького в 1923–1935 роках у майстерні О. Новаківського діяла перша в Галичині українська Мистецька школа, якою керував художник. Вона швидко перетворилася в один із провідних культурних осередків Західної України міжвоєнного періоду і опинилась у полі уваги не лише талановитої молоді, а й притягувала до себе знакові постаті із середовища інтелектуальної та мистецької богеми краю.
У березні 1972 року з нагоди урочисто відзначеного ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження О. Новаківського в приміщенні майстерні митця було відкрито художньо-меморіальний музей. Біля входу в музей — меморіальна дошка О. Новаківському (скульптор — Еммануїл Мисько, 1972), а в наріжній ніші будинку 2010 року встановлено скульптуру Божої Матері авторства Романа Петрука. Проект першої експозиції виконав син художника — архітектор Ярослав Новаківський. На внутрішніх дверях — кольорові вітражі «Музи художника» (1992) Аскольда Стернюка, а на вікні сходової клітки — класичний вітраж «Україна» (1986) Володимира Боднара.
Олекса Новаківський. «Юр. Поема світової війни». 1916 – 1922 рр. Полотно на фанері, олія.
Піднявшись крутими сходами на другий поверх, ми потрапляємо в майстерню художника, де розгорнуто постійну експозицію музею. Тут можна оглянути основні картини митця й відчути атмосферу його творчої лабораторії, з якої відкривається прекрасний краєвид на Святоюрську гору.
Маєте чудову нагоду, оплативши лише вхідний квиток до музею, ознайомитися із життєписом митця, прослідкувати розвій його творчості: від ранніх праць до символіко-експресивних полотен.
Вартість вхідних квитків на експозицію:
Для дорослих — 30.00 грн.
Для студентів — 20.00 грн.
Для учнів, пенсіонерів — 15.00 грн.
Чекаємо на Вас:
вул. Листопадового Чину, 11; навпроти Собору св. Юра
Завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
Цьогоріч минає 150 років від часу заснування товариства “Просвіта, яке одним з головних своїх завдань вважало книговидання, а також пропаганду української книги. Зокрема, у 1926 р. у Львові відбулася виставка української видавничої продукції, організована Читальнею “Просвіти”. Досить детально захід було описано на сторінках журналу “Світ” (число 22 за 15 листопада 1926 р.). І сьогодні хочемо познайомити читачів із цією публікацією, текст якої подаємо оригінальним.
Титульна сторінка “Світу” за 15 листопада 1926р.
Пропаґанда української книги
Одну із найбільш вдатних проб у напрямі аґітації та пропаґанди книжки перевела Читальня “Просвіти” на городецькому передмісті у Львові. Ці спроби показують нам, що якби взятися вміло до діла, то можнаби осягнути в тому напряму дуже багато.
З початком жовтня заходами згаданої Читальні влаштовано Вечір-Академію, присвячений виключно книжці. Цілий вечір зробив незвичайно вміле вражіння на присутних, які виповнили салю по береги. На таких імпрезах звичайно саля Лисенка стоїть пусткою поза кількома глядачами, але цим разом було противно: всі місця були випродані. Це доказ, що коли відповідно зааґітується якесь свято, то глядачі завсіґди знайдуться.
Читальня “Просвіти” на Богданівці, заснована 1909 р.
Крім Вечора-Академії улаштувала згадана Читальня також Виставку книжки. Виставка відбулася в днях 31/Х і 1 та 2/ХІ ц.р. під оглядом зовнішнього вигляду та технічно й мистецького проведення не можна їй нічого закинути. Знатоки книжкового діла були просто захоплені так, що переходили кілька разів підряд, обходячи ці три малі кімнати, в яких відбувалася виставка. На превеликий жаль, на виставці не було тих, що вже зі свого уряду повинні цікавитися книжковою справою. Гість, що приходив на виставку, вступав в передсінок, в якому роздавано цінники та катальоґи. Був окремий столик, при якому продавано книжки, а при другому стоолику кождий вписував своє назвище та складав добровільний даток. З добровільних датків осягнено суму 200 зол. протягом трьох днів.
Куток “Світу дитини”. Світл. Яр. Савка, 1926 р.
Перша кімната була заставлена новими виданнями таких наших видавництв: по черзі за собою йшли “Просвіта”, “Рідна Школа”, Книгарня Наук. Т-ва ім.Шевченка, “Червона Калина”. При другій стіні були: “Добра Книжка”, “Культура”, “Марійське Т-во”, “Громада” та “Новий час”, окреме місце занимали видання кооперативи “Друкар”. Дуже гарно та чепурно представлялося видавництво М. Таранька “Світ Дитини”.
Куток Шевченка і Франка. Світл. Яр. Савка, 1926 р.
Найгарнішою частиною цеї кімнати та цілої виставки був спільний куток Шевченка і Франка. Відразу було замітно, що в цей куток вложено багато пієтизму та любови до тих двох найбільших українських письменників. Щоби так по мистецьки уладити цей куток, то відразу відчувалося, що це робили люде, які вглянули в істоту творчости обох поетів, в їхні змагання та їхні пориви. Куток цей робив вражіння вівтаря та святости, перед якою кождий глядач схиляв чоло.
Друга кімната була присвячена українській літературі та суспільним наукам. Виставлено найбільше визначних українських письменників та їхні найгарніші твори. Були тут: Леся Українка, Коцюбинський, куліш, Нечуй-Левицький, Кримський, Лукіянович, Кобилянська, Стефаник, Вовчок, Ковалів, Лепкий, Винниченко та иньші. Людині, що хотіла познайомитися докладніше з українською літературою, цей куток був гарним показником. Суспільна література була заступлена старшими виданнями, в основу якої ляг Драгоманів, а вінчав Карло Маркс своїм портретом та перекладами його творів.
рукарня “Діла” в мініатюрі. Світл. В.Савицький, 1926 р.
Третя кімната присвячена була письму та друкарській штуці. Виставлено вісім таблиць, які показували розвиток письма. Ставропіґія дала на виставку деяке друкарське приладдя, що розяснювало тайну друкарської штуки. Друкарня “Діла” прислала малу ручну машину до друковання ріжного роду дрібних друків, що задержувало дуже багато глядачі, бо тут вони могли наочно побачити, в який спосіб друкується, тим більше, що на місці обяснював усе друкарський робітник.
В цій кімнаті між иньшим була стіна преси. Це була найповніша збірка нашої преси, яку було можна оглядати.
Куток Західноукраїнської преси. Світл. В. Савицький
Вистава була відвідувана незвичайно інтензивно, бо протягом трох днів оглянуло виставу 1500 осіб.
Орґанізатори виставки здобуле повне моральне та матеріяльне задоволення, бо бачили, що х труд не пішов на марне та самі переконалися, що коли взятися до якогось діла з вірою в перемогу, то воно мусить увінчатися успіхом.
У вівторок, 12 червня 2018 року, в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького(просп. Свободи, 20), відбулася презентація мистецького альбому “Абрам Маневич”, присвяченого життю і творчості відомого художника І половини ХХ століття.
Авторами монографії є мистецтвознавці Алан Пензлер та Мімі Гінзберг, але тільки один з авторів, а саме Алан Пензлер зміг бути присутнім на презентації.
Алан Пензлер
“Абрам Маневич – це цікавий художник, котрий на сьогодні, на жаль, ще мало досліджений і даний альбом, це праця двох американських мистецтвознавців – власника картинної галереї у Вашингтоні, автора ряду монографій з мистецтвознавства Алана Пензлера та випускниці Уільямс коледжу, котра працює над докторатом з історії мистецтва в Мерілендському університеті Мімі Гінзберг.
Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан
Абрам Маневич – це митець, який тісно пов’язаний з Україною, особливо з Києвом, де він отримав першу мистецьку освіту, де він вперше виставлявся, де він отримав дорогу, яку йому відкрив Микола Біляшівський, котрий відкрив Маневича як мистця та сприяв аби останній здобув добру мистецьку освіту в Києві, а згодом у Мюнхені, а також поїхати із своїми творами до Парижу та виставлятися в різних галереях Європи”, – – сказав генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан відкриваючи презентацію.
В книзі представлені 100 репродукцій робіт Абрама Маневича з оригінальним викладом наукового дослідження життя і творчості художника, всебічно проаналізовано досить складну символіку картин А. Маневича та подано його творчість не лише в контексті єврейського футуризму, а загалом – в контексті мистецтва авангарду ХХ століття.
Завтра, 15 червня 2018 року, о 10:00 год. у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука (площа Ринок, 9) відбудеться конференція громадської організації «Центр розвитку української культури та самоорганізації» та Фундації «Братня Душа» з Республіки Польща в сфері культури.
Фундація «Братня Душа» провела благодійну акцію «Львів 2018», під час якої польські сім’ї та діти в школах збирали подарунки для дітей з інтернатів, потребуючих родин з Карітас-Львів УГКЦ та мешканців Львівського геріатричного пансіонату.
Ансамбль сучасного танцю «FUNKY DOLLS»
Із зібраними речима 14-17 червня 2018 року до Львова приїжджає делегація Фундації «Братня Душа», учасники ансамблю сучасного танцю «FUNKY DOLLS» з міста Криниця – Здруй та мотоциклісти з різних міст Польщі, які щорічно, відкриваючи сезон, проводять якусь благодійну акцію. Цією акцією польські друзі хочуть показати, що в Польщі є багато сил, які підтримують Україну та докладають великих зусиль в побудові безконфліктного майбутнього, розвивають ідеї добросусідства, примирення і порозуміння.
Акція проходить під патронатом Генерального Консульства Республіки Польща у Львові.
До слова, Громадська організація «Центр розвитку української культури та самоорганізації» впродовж 6 років співпрацює з Івоною Романяк, Головою Фундації «Братня Душа» з Республіки Польща в сфері культури.
Івона Романяк
Івона Романяк за підтримки бурмістра м. Криниця-Здруй Даріуша Реська ще від початку АТО активно допомагає Україні (збір і передача продуктів на фронт, медикаментів, обмундирування, автомобілів…) За цей період Фундація “Братерство” організувала відпочинок в околицях м. Криниця-Здруй і арт-терапію для близько тисячі дітей бійців АТО і дітей з творчих колективів. За цю діяльність відзначена Відзнакою України «Кращий волонтер року з-за кордону», Подякою від Національної Гвардії України за організацію навчання для медичних працівників з першої лінії фронту, щорічні нагороди в Республіці Польща від Маршалка, Старости за волонтерську діяльність.
Софія Шептицька виїхала з Кракова до Прилбич у переддень св. Миколая, тобто 5 грудня (за григоріанським календарем) 1890 року. Сини приїхали пізніше, зокрема Казимир 18 грудня. 31 грудня 1890 року на урочистому родинному засіданні був підписаний важливий сімейний документ.
Коментуючи останній лист Софії Шептицької, написаний у цьому році, син Леон так про це згадував: «Під час цих свят ми всі урочисто підписали відредагований Митрополитом [а тоді монахом братом Андреєм — І. М.] родинний акт, який знаходиться у прилбицькому архіві» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 137]. Тут слід додати коментар племінника братів Шептицьких Яна Казимира Шептицького, який він додає у біографії о. Климентія: «Очевидно, під час знищення дому й архіву разом з ним пропав і цей документ» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 49]. Також із цього місця передамо й коротку замітку автора з приводу підписаного в Прилбичах сімейного документу:
Підписали «сімейний акт, або, як би сказати сьогодні, ідейну декларацію і наскрізь застосовану в нашому житті. Того дня також відбулося заснування т.зв. Родинної Ради, яка при кожній нагоді численнішої зустрічі членів родини у Прилбичах «радила» і під час якої цей акт урочисто відчитувано» [тут же].
Колядники з Вифлиємською зіркою. Автор: художник Людовик Стасяк. Джерело: Polona.pl
Свята в родині Шептицьких пройшли традиційно, як у східній частині Галичини, яка різнилася від інших частин Польщі тим, що після католицьких свят усі разом брали участь в українських різдвяних дійствах. Для передання колориту дамо фрагмент листа, в якому Шептицька описує Софії Попель руські (українські) Різдвяні свята:
«Вчора я думала про вас — як би ж ви любили наш руський Новий Рік. Зі всього села громадками по 10 чи 5 діток, хлопці окремо, дівчата окремо, приходять, неначе подорожні, з торбою і палицею, закликаючи: «На щастя, на здоров’я, на той Новий Рік». А відходять, ще голосніше гукаючи: «Най ся родить тут пшениця, жито!.. — і т.д., і т.д. Із самого рана, як хмари горобців, нападають — по хатах дістають малі булки з разової муки, які окремо печуть, або пироги. Маю для них з п’ятдесят книжок польського і руського Апостольства, в яких всі образки ми розмалювали з хлопцями a la Rubens, образки, горіхи… Стільки, стільки, стільки Христа Господа переходить перед очима в цих, може, 200 личках, які здебільшого променіють, але, як горобці, насправді зухвалі, коли бачать, що вільно. А в деяких теж такі сумні, яких часом старша сестра принесла, щоб «теж мало собі Новий Рік» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 139].
Після свят більшість сім’ї вибралась до Кракова продовжувати навчання. Ян Кантій Шептицький у цей час урядує у Яворові у повітовій раді, готує вибори до австрійського парламенту. У половині лютого 1891 року Софія Шептицька з Казимиром відвідує родину Шембеків у Сім’яничах. Тут, у домі своєї дочки Мімі, доживає віку брат Софії Шептицької Олесь. Це була їхня остання зустріч, оскільки через кілька місяців Олесь помре. Після повернення до Кракова Софія пише листа до Прилбич до чоловіка, в якому оповідає про стан справи з Казимиром. Очевидно, після закінчення навчання у Кракові він мав намір іти у монастир. Батьки, однак, були іншої думки і пропонують йому написати наукову роботу та отримати ступінь доктора права, як це зробив старший брат Роман — монах Андрей. Отож, у листі Софія Шептицька від 28 лютого 1891 року писала:
З колядою. Автор: художник Артур Ґроттґер. Джерело: Polona.pl
«Я здорова, але не можу сказати, щоби мені було легко на серці — і Сім’яничі, і справа Казя на ньому занадто тяжіють. Він [Казимир — І. М.], коли я приїхала, говорив мені, що, з огляду на Твій лист, «наразі нічого іншого мені не залишається, як послух». Я вже не знаю, скільки разів, може, з ним за-різко говорила — передовсім на першому плані зараз, щоб не відмовлявся від докторату. Думаю, що, може, краще було б, щоби ти згадав про Рим після докторату. У цьому він має рацію, що у Кракові так само наука мусить недобре йти, через ці розриви годинними візитами його відвідувачів, так якби він кожного дня бачив усе товариство від пані Адамової аж до Соболевської, — користі з цього ніякої. Та нехай з цього права принаймні залишиться користь від титулу «доктор права» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 143].
У лютому 1891 року у Кракові серед студентської молоді організовується Марійська дружина, серед поляків названа Sodalicja Mariańska. Метою цієї християнської організації було поширення ідей поєднання християнського життя з навчанням, шкільним, чи університетським. На чолі такої організації стояв священик, що опирався на вибраний орган управління з числа членів, який очолював префект. Першим префектом обрано Казимира графа Шептицького [цю інформацію знаходимо в часі святкування десятиліття з нагоди заснування організації, в якому брав участь Казимир граф Шептицький: Czas. — № 31. — 7 лютого 1891 р. — С. 2].
У четвер 15-го травня 1891 року, писав Леон граф Шептицький у коментарях до листів мами Софії, біля 7-ї години помер син Александра графа Фредро і вуйко Казимира. Тіло перевезено з Сім’янич до Рудок до родинної каплиці, де і поховано 21 травня [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 143]. На похороні зібралася вся родина. Коротку перерву у навчанні зробив і Казимир. Опісля Казимир із братом Леоном повертаються до Кракова, а Софія Шептицька підупадає на здоров’ї й залишається у Прилбичах. Наступні два місяці Казимир опікується своїм молодшим братом. У листві від 6 липня 1891 року Шептицька писала до Софії Попель, що «дивно, скільки багато дали йому [Леонові — І. М. ] ці два місяця під винятковою опікою Казика» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 152].
Ян Олександер Фредро (1826–1891), брат Софії графині Шептицької.
Незабаром Шептицьким небеса послали ще одне життєве випробування — тим разом біда вчепилась Романа-Андрея. У червні, після смерті вуйка Олеся, Роман-Андрей по закінченні своїх краківських справ вирішив провести літо, або вакації, як це називали у Галичині, у Добромилі у стінах монастиря. У цей час з місією в Галичині перебуває французький єпископ Фелікс Журдан де ля Пассардієр (1841–1913), який у часі понтифікату папи Леона ХІІІ відіграє важливу роль у стосунках між Ватиканом та Росією, а також є палким прихильником Сходу й унії між католиками та православними. Під час візиту єпископ прагнув також поїхати на Буковину, де діяв монастир старовірів-монахів у Білій Керниці (нині це Глибоцький район Чернівецької області). У цій подорожі його супроводжував брат Андрей — Роман граф Шептицький. Після повернення 3-го серпня молодий Шептицький раптово захворів на тиф. Батько Ян Кантій дізнався про хворобу сина у Перемишлі й негайно перевіз сина до Прилбич. Кращі лікарі з Кракова та Львова опікувалися хворим, оскільки перебіг хвороби був надзвичайно складним. У листі за 25-е вересня 1891 року до Казимира Софія Шептицька пише про побоювання, що хвороба сина може перейти в туберкульоз [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 156].
Французький єпископ Фелікс Журдан де ля Пассардієр (1841–1913).
Тільки на початку жовтня стало зрозуміло, що організм переборов захворювання. 17-го жовтня разом із мамою брат Андрей їде на реабілітаційний курорт у Закопане. Поселяються «на віллі Сужицьких, у лісі за Кузьніцом — навпроти вілли др. Халубінського» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 51].
Із Закопаного Софія Шептицька пише низку листів у Краків до Казимира. В одному з них, датованому 12-им листопада, вона згадує про його покликання піти у монастир і дискусії, які точаться навколо цього вже якийсь час:
Старий костел у Закопаному. Джерело: Polona.pl
«Ось майже рік, як ми більше не розмовляли, любий, попри все зло, яким Ти вважаєш мовчання. Мені здається, що воно залишається Твоїм ворогом, частіше переможним, аніж переможеним. Усе це додалося до того, що у Твоєму повсякденному житті протилежне Твоїм смакам, твоїй природі, Твоєму покликанню. Тому, ймовірно, саме це покликання таке суворе й важке; усе це може легко, за браком повітря, за браком цього слова й людської думки, якій, однак, Господь так часто дає змогу керувати нами, може бродити хибно, повір мені. Тепер о. Яцковський у Кракові. Протягом місяця або двох Ти міг би бути постійно і прямо під його рукою, що є і укріплювальною, і пояснювальною дією, аніж те, як бачитися і говорити раз на рік…».
«Кузьніце» — частина Закопаного, неподалік якої часто жили Шептицькі. Джерело: Polona.pl
[«ОтецьКлиментійШептицький. Життєпис…». — С. 50–51]
18-го грудня 1891 року Казимир Шептицький з відзнакою склав ригоросум (rigorosum) — усний докторський екзамен [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — С. 166]. Поряд із письмовою частиною — дисертацією — успішність під час ригоросума була підставою для присвоєння наукового титулу. Цього дня, 18-го грудня, Софія Шептицька написала Казимиру листа, який заадресував Роман — брат Андрей, додаючи титул «докторові обох прав» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 168]. Мама пише до Казимира:
«Дякую, люба дитино, за поштівки, написані тоді, коли Ти поглинутий роботою. Сьогодні ранком ми пішли до церкви. За Твою інтенцію змогли помолитися на Святій Літургії. Нехай частка Бога буде найбільшою в цьому екзамені і всьому. Із биттям серця чекаємо на вісті про іспит та прибуття» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 168].
“Люди вулиць” не залишили без посмішки жодного, хто прийшов до Діани в неділю 10 трвня. Цього вечора кожен повертався додому закутаний у добру музику. Навіть здавалося, що Львів ставав світлішим від посмішок того вечора. А тіні, що танцювали на танцполі, якось дуже загадково нагадували закохану пару Бонді і Ренати Богданської.
Танго біля Діани. Фото Milanaa Waterman
Цього разу всім охочим запропонували презентацію нового альбому Віктора Морозова з піснями Богдана Весоловського. Ініціатором такої презентації стала Івона Лобан. Неодноразово на танцмайданчику біля Діани звучали пісні, і Богдана Весоловського, і Віктора Морозова, але “2 в 1”, ще не було. Аргентинське танго, як танець + українські танго та вальс, як мелодія = вибухова сумі.
Танго біля Діани. Фото Milanaa Waterman
“Людина перестає танцювати не тому, що старіє, людина старіє тому, що перестає танцювати !!!” Характерно, що танго зародилося в річкових портах Аргентини й Уругваю, що розташовані на осі річки Ла-Плата, на берегах якої стоять Буенос-Айрес і Монтевідео, але фігури, що народжує тіло, стали дуже близькими для багатьох країн світу.
Танго біля Діани. Фото Milanaa Waterman
У 20-і роки в Україні домінувала польська музика, а української розважальної майже не було взагалі. І тут, 30 травня 1915 року у Відні народжується Богдан Весоловський, який увійде в історію музичного Львова як неперевершений композитор легкого жанру.
Танго біля Діани. Фото Milanaa Waterman
Мине час, і інший композитор поверне Весоловського зі спогадів. Спочатку відбудеться тріумфальний концерт Віктора Морозова в рідному Львові, а далі презентація диску “Чудовий сон” прокладе шлях співаку і композитору до Стрия, де він заспіває на чудовому концерті, розкаже стриянам про їхнього земляка, а на завершення посадить біля будинку, в якому мешкав Весоловський, кущ розкішної магнолії, яка щовесни даруватиме перехожим квіти з ароматом доброго танго. Мрією Весоловського, за словами Віктора Морозова, було лише бути похованим у Стрию, але у Бога були інші плани, і вже цієї неділі вся площа Ринок, вбрана у ретро капелюшки, танцювала під його мелодії, вбрані у голос головного батяра Львова і його Бонді-Бенду.
Наступної неділі, 17 травня 2018 року, на площі Ринок біля Діани близько 19.00 у всіх охочих є шанс поринути у ритми неповторного танго.
Вже на цих вихідних, з 15 по 17 червня 2018 року, у Трускавці та Східниці на Львівщині відбудеться фестиваль повітряних куль «Кубок Карпат 2018». Польоти пройдуть у дивовижно гарних місцях – передгір’ях Карпат, в районі Національного природного парку «Сколівські Бескиди».
За умови сприятливої погоди польоти відбуватимуться вранці і ввечері. Середня тривалість польоту – 40-60 хвилин. Загальна тривалість програми – 3-3,5 години, пише zaxid.net.
Графік польотів:
Ранкові: 15-17 червня – 05:00 – 9:00.
Вечірні: 15-16 червня – 17:00 – 20:30.
Політати можна в складі групи. Розмір групи залежить від розміру кошика – від 4 до 7 осіб. Участь у польотах – тільки за попереднім бронюванням.
З 1894 року свою історію починають три великі підприємства Львова – ПрАТ «Львівобленерго», ЛКП «Львівелектротранс» та ЛКП «Львівтеплоенерго». Відправною точкою їх розвитку є відкриття у Львові першої електростанції постійного струму, яка мала забезпечити рух львівського електричного трамвая, який мали запустити під час відкриття «Галицької крайової виставки» влітку 1894 року.
Медаль Крайової виставки
Її будівництво розпочали у 1893 році на території трамвайного депо, яке зараз має адресу вул. Вітовського, 57. Це місце, поряд із Пелчинським ставом, обрали для забезпечення водою парогенераторів планували від потічка Вулька, який колись тут протікав.
Пелчинський став. Фото 1863 р.
Епоха промислового електропостачання у Львові розпочалася 22 лютого 1894 році, коли на «трамвайній» електростанції було змонтовано два парогенератори потужністю по 200 кінських сил (біля 300 кВт). Невдовзі парогенератори електростанції дали перший струм. Електростанцію, як і електричний трамвай будував віденський філіал фірми братів Сімменсів – «Сімменс і Гальске».
Трамвайне депо та електростанція. 1894 р.
До цього, за словами дослідника історії електрифікації Андрія Крижанівського, у Львові в деяких будинках уже було електричне освітлення – для цього використовувалися невеликі будинкові електростанції із двигунами внутрішнього згоряння або паровими… Перша згадка про застосування електричного освітлення у Львові датується 1881 роком. Тоді львівський винахідник Францішек Рихновський (відомий також як фотограф) виконав систему електричного освітлення у Галицькому Сеймі.
Електрична майстерня Ф. Ріхновського – львівського винахідника, який вперше застосував у Львові електричне освітлення Галицького сейму
У 1896 року, відповідно до договору із фірмою «Сімменс і Гальске», електричний трамвай та електростанція були викуплені муніципалітетом Львова. Комунальне підприємство «Міські заклади електричні» очолив Йозеф Томицький – видатний електротехнік свого часу, який народився у Білій Церкві під Києвом. Йозеф отримав ґрунтовну освіту в технічних університетах Карлсруе та Бонна. До Львова він працював на будівництві залізниці Відень – Баден-Баден, а також метрополітену Будапешта. Йозеф Томицький є «батьком» не лише львівського трамвая, але і енергосистеми Львівщини. Підприємством він керував майже 30 років, до самої своєї смерті у 1925 році. На початку 1930-х його прізвищем назвали нижню частину вулиці Коперника – від Бандери до Вітовського.
Трамвайне депо і електростанція. 1907 р. Фото із колекції ПрАТ “Львівобленерго”
Перші шість років, із 1894 по 1900 рік, монопольним споживачем львівської електростанції був трамвай. Окрім нього, електростанція живила лише шість дугових ламп, які освітлювали ковзанку на Пелчинському ставі. Лише 1900 року було прийнято «політичне» рішення про застосування електричного освітлення в Львівській Опері. За проектом Йозефа Томицького від електростанції на Вульці до Опери було прокладено підземну кабельну лінію. В підвалі Опери розмістили величезну акумуляторну батарею, яка виконувала одразу дві функції – забезпечення стабільного електропостачання, а також забезпечення освітлення будинків напругою в 220 В, адже трамвай живився напругою в 600 В.
Будівництво Оперного театру на стадії зведення стін. Фото 1898 р.
Повернемося ж до трамвая. З метою захисту від коротких замикань та перевантажень, контактна мережа трамвая була розділена на кілька електрично-ізольованих секцій, до кожної із яких була прокладена своя кабельна лінія. Напруга додатного потенціалу подавалася на контактний дріт, а від’ємного – на рейкове полотно.
Машинний зал “трамвайної” електростанції. 1907 р. Фото із колекції ПрАТ “Львівобленерго”
Уже на початку 1900-х років стало зрозуміло, що кінний трамвай – це анахронізм. Місто розросталося і потребувало надійного транспорту. Отож, директор «Міських закладів електричних» Йозеф Томицький розробив проект розбудови трамвайних ліній Львова, який включав не лише електрифікацію ліній кінки, але й будову нових трамвайних ліній на Клепарів, Замарстинів, Персенківку…
Електростанція на Персенківці після вводу в експлуатацію 1910 р
Розбудова трамвайного господарства та потреба в електричному освітленні вимагала збільшення потужності міської електростанції. Йозеф Томицький розумів, що подальший розвиток електростанції постійного струму – це шлях тупиковий, в тому числі через проблематичність зміни напруги постійного струму. Разом із ректором Львівської Політехніки Романом Дзеслевским, директор львівського трамвая розробив проект будівництва у Львові потужної електростанції змінного струму.
Розподільчий щит першої львівської електростанції. 1894 р.
За попереднім проектом міська електростанція Львова мала розташуватися в районі Левандівки біля залізничних колій «Львів – Мостиська». До неї мали прокласти трамвайну лінію. Але згодом проект було скориговано і місце для електростанції було обрано на Персенківці. Проектування і будівництво нової електростанції було розпочато у 1907 році, паралельно із розширенням трамвайної мережі.
Розподільчий пункт електростанції на Персенківці. 1915 р.
Тут маємо розповісти, як здійснюється електропостачання трамвайних і тролейбусних ліній. Використаємо для цього спрощену схему. Струм генерується електростанцією 1, далі за допомогою підвищувального трансформатора 2 напруга підвищується до рівня 110 кВ (для того, щоб мінімізувати втрати у мережі), а далі передається лініями електропередач 3. На розподільчій підстанції 4 електричний струм іще раз трансформується і по кабельним лініям 5 до тягової підстанції електротранспорту 6 тече трифазний струм напругою 6,3 кВ. На тяговій електростанції електротранспорту 6 встановлені понижуючі трансформатори та випрямні агрегати, які забезпечують живлення трамвая і тролейбуса напругою 600 В через контактні мережі 8 і 10, рейки 9 та підземні кабельні мережі 7.
Машинний перетворювач (умформер) для перетворення змінного струму в постійний. 1922 р. Фото із колекції ЛКП “Львівелектротранс”
У 1909 році нова електростанція змінного струму почала виробляти електричну енергію. До речі, функціонує вона і донині – це Львівська ТЕЦ-1. Модернізації зазнало і електропостачання трамвая. Від електростанції на Персенківці до депо на Вульці проклали підземну трифазну кабельну лінію. По ній передавався електричний струм напругою 5000 В. Перша електростанція була перетворена у тягову підстанцію трамвая – замість парогенераторів електричні генератори постійного струму крутили потужні електродвигуни змінного струму, які і виробляли необхідний для трамвая струм напругою 600 В. Деякий час парогенератори тримали в ролі резервних приводів, але під час Першої світової їх демонтували. Що цікаво, стара кабельна лінія між ЛТЕЦ-1 та тяговою підстанцією № 1 «Львівелектротрансу» пропрацювала майже 100 років – дві нові кабельні лінії (основну і резервну) проклали аж у 2003 році.
Будівництво електростанції змінного струму на Персенківці. 1908 р. Фото із колекції ПрАТ “Львівобленерго”
Одночасно із будівництвом нових трамвайних ліній прокладали нові кабельні лінії живлення. Нові кабельні виводи розташувалися на сучасних вулицях Городоцькій, Шевченка, Бандери, Мельника… До речі, частина кабельних мереж, прокладених іще у 1908 року працює і сьогодні, ось уже 110 років забезпечуючи живлення львівського трамвая. А загалом досі діє біля 30 км. кабельних мереж, прокладених іще до 1939 року…
Ртутний випрямляч фірми “Браун-Бовері”, 1925 р
У 1920-х роках, коли мережа львівського трамвая іще більш зросла, стало зрозуміло, що однієї тягової підстанції замало. Тут було дві причини – по-перше в одному місці зосереджувалося дуже багато перетворювальних агрегатів, а з другого – із збільшенням інтенсивності руху трамваїв, а також із віддаленням їх ліній від підстанції зростали непродуктивні втрати енергії.
Саме тому на Підзамчі, на розі вул. Під Дубом та Замарстинівської у 1924 році було споруджено нову тягову підстанцію, яка нині має № 2. Ця підстанція забезпечувала живлення трамвая на Підзамчі і Замарстинові, а також неіснуючої нині трамвайної лінії по вулиці Куліша. Нині вона живить також тролейбусну лінію маршруту № 13 на проспектах Свободи та Чорновола.
Будівля “Міських закладів електричних” на сучасній вулиці Вітовського, 55. 1938 р.
Ця тягова підстанція була обладнана найсучаснішим на той час обладнанням фірми «Браун і Бовері» – масляними силовими трансформаторами та ртутними випрямлячами (ігнітронами).
Розповімо нашим читачам кілька слів про те, що таке ртутний випрямляч. Це була герметична посудина, в якій підтримувався низький тиск, близький до технічного вакууму – 0,13 – 0,2 Па. В середині посудини розташовувалися аноди (один чи кілька) і ртутний катод. «Випрямлення» струму ґрунтувалося на тому, що у випадку прикладання до анода додатного потенціалу, а до катода – від’ємного, через надзвичайно розріджені пари ртуті проходила електрична дуга. Якщо ж до анода прикласти від’ємний потенціал, а до катода – додатній, дуга не виникне. Власне за рахунок оцієї «перемінної» дуги і здійснювалося «випрямлення» струму.
Ртутний випрямляч радянського виробництва. 1950р. Фото із колекції ЛКП “Львівелектротранс”
У перших ртутних випрямлячах вакуум створювався шляхом постійної відкачки повітря (і парів ртуті) із камери випрямляча. З часом було створено повністю герметичні випрямлячі, де із посудини повітря викачувалося іще на заводі. Вони також були обладнані керуючими електродами (сітками), які дозволяли регулювати напругу випрямленого струму, але не дивлячись на всі заходи безпеки і удосконалення ртутні випрямлячі залишалися доволі небезпечним типом обладнання. Використовували ртутні випрямлячі до початку 1970-х років.
До середини 1930-х років трамвайне та електричне господарство були об’єднані у одне підприємство. Але навіть і після «розлучення», яке сталося у 1936 році, офіси цих компаній розташовувалися поруч. Дирекція Львівського трамвая містилася в будинку № 2 по сучасній вулиці Сахарова, а дирекція «Міських закладів електричних» – в сучасному будинку СБУ на вулиці Вітовського, 55. Спорудили його за проектом архітекторів Тадеуша Врубеля та Леопольда Карасинського.
На тяговій електропідстанції із ртутними випрямлячами. Справа – герметичний ртутний випрямляч РВ-5
Потреба у подальшому розвитку енергогосподарства виникла на початку 1950-х років у зв’язку із появою нового виду електротранспорту – тролейбуса. Третя тягова підстанція розмістилася на території трамвайного депо № 1. Вона забезпечила живленням трамвайні і тролейбусні лінії на вулицях Городоцькій та Чернівецькій. Нову тролейбусну лінію до Львівського автобусного заводу заживили від тягової підстанції № 1 на Вітовського, 57.
До речі, на початку 1950-х років тягові підстанції № 1 і 2 пережили реконструкцію, яка була пов’язана із тим, що силову електромережу Львова було переведено із напруги 5,0 В на загальносоюзну стандартну напругу 6,3 кВ.
Експериментальний напівпровідниковий випрямляч. Кінець 1960-х років. Фото із колекції ЛКП “Львівелектротранс”
Із розбудовою тролейбусної мережі продовжувалося і будівництво нових тягових підстанцій «Львівелектротрансу» – у 1961 році було введено в дію нову тягову підстанцію № 4 на Личакові. Вона забезпечила живлення трамвайних ліній на вулиці Личаківській та Мечникова, а також новозбудованої тролейбусної лінії по вулиці Зеленій.
Паралельно із будівництвом тролейбусного депо на вулиці Тролейбусній було споруджено нову тягову підстанцію на території депо. Вона подала живлення тролейбусним лініям на вулиці Стрийській (від вулиці Чмоли до Наукової), а також на вулиці Рубчака та Володимира Великого.
Дуговий розряд у ртутному випрямлячі. Сучасне фото
Для розвантаження тягової підстанції № 1 в 1966 році було збудовано потужну трамвайно-тролейбусну тягову підстанцію на вулиці Івана Франка, 41. На неї було переключено живлення трамвайних ліній на вулицях Івана Франка, Підвальній, нижній частині Личаківської, а також тролейбусних ліній на вул. Шота Руставелі, нижній частині вулиці Зеленої, а також на вулиці Стуса. Живила вона і контактну мережу тролейбуса на проспектах Шевченка і Свободи, де пасажирський тролейбусний рух припинився у 1972 році. Це була перша тягова підстанція, де замість ртутних випрямлячів були використані напівпровідникові. Починаючи із 1970 року, на всіх старих тягових підстанціях ртутні випрямлячі були замінені на напівпровідникові на основі потужних кремнієвих діодів (ВАК-2000). Згодом почали використовуватися і тиристорні випрямлячі.
У кінці 1960-х років, із впровадженням напівпровідникових випрямлячів, в електропостачанні електротранспорту намітилася нова тенденція – замість потужних тягових підстанцій із великою кількістю кабельних ліній живлення (фідерів) почали будувати малопотужні тягові підстанції, наближені до трамвайних і тролейбусних ліній. Завдяки цьому зводилися втрати електроенергії у низьковольтних (600 В) кабельних мережах. Ця тенденція називається модним нині словом «децентралізація».
Будівля тягової підстанції № 6 ЛКП “Львівелектротранс”
Отож, перша така «децентралізована» підстанція була побудована неподалік перехрестя вулиць Любінської і Виговського і отримала порядковий № 7. Вона забезпечила живлення тролейбусним лініям по вулиці Городоцькій (на той час – від Мотозаводу до Скнилова), а також на Любінській та Виговського – Патона.
Для продовження тролейбусної лінії до Старого Сихова в районі перехрестя вулиць Пасічної та Зеленої у 1970 році було споруджено тягову підстанцію № 8. Саме ця підстанція у 1997 році дала живлення тролейбусному маршруту № 24 який рушив по вулиці Сихівській до кінотеатру імені Довженка.
Центральний пункт системи телекерування 12-ма тяговими підстанціями ТМ-320. 1989 р. Фото із архіву ЛКП “Львівелектротранс”
Дев’яту підстанцію збудували у 1972 році для живлення нової тролейбусної лінії по вулиці Володимира Великого. У 1979 році на ній було введено додаткове обладнання і від неї було прокладено кабельну лінію живлення нової тролейбусної лінії на вулиці Кульпарківській.
Історично десятою стала підстанція № 14, розташована в районі Скнилова. Живить вона тролейбусну мережу в кінці вулиці Городоцької, а також на вулиці Ряшівській. Введена в дію у 1976 році.
Модернізовані розподільчі шафи на тяговій підстанції № 1 “Львівелектротрансу”
Тягова підстанція № 10 була введена в дію у 1978 році. Розташувалася вона на території Львівського трамвайно-тролейбусного заводу. Вона забезпечила струмом трамвайну лінію «шестірки» на вулиці Промисловій та Липинського (трамвай тоді доїздив до автовокзалу «Північний»), трамвайне депо та сам завод. Від неї також було подано живлення на тролейбусну лінію на вулиці Мазепи.
Тягова підстанція № 11 розмістилася на Замарстинові. Вона дала живлення на тролейбусну лінію маршруту № 13 на проспекті Чорновола (від Липинського) та вулиці Варшавській. Введена вона в дію також у 1978 році.
Сучане обладнання на тяговій підстанції № 2 “Львівелектротрансу”
У зв’язку із зростанням інтенсивності тролейбусного руху по вулицям Антоновича і Героїв УПА, а також пожвавленням трамвайного руху в районі вокзалу, потужностей тягової підстанції № 3 почало бракувати. Саме тому в 1979 році було введено в дію тягову підстанцію № 15, окрім тролейбусних ліній вона подала напругу на трамвайну лінію на вулиці Бандери, розвантаживши додатково тягову підстанцію №1.
1980 року у зв’язку із будівництвом тролейбусної лінії до туб лікарні та міського цвинтаря (туди від Старого Сихова їздив тролейбус № 16) було введено в дію тягову підстанцію № 39 малої потужності.
Обладнання тягової підстанції № 3 “Львівелектротрансу”
Тягову підстанцію із № 13 ввели в дію в 1984 році. Її будівництво пов’язане із планами спорудження швидкісного трамвая у Львові із наземною гілкою в сторону Сихова. Після введення в експлуатацію вона живила частину трамвайної лінії маршруту № 4 (від площі Франка), а також тролейбусну мережу маршруту № 1 на Новому Львові. Зараз до неї підключено трамвайну лінію маршруту № 8 на вулиці Стуса.
Того ж 1984 року введено в дію тягову підстанцію № 21, яка живить тролейбусну мережу маршрутів № 3 і 5 в районі Автовокзалу. У 2012 році до неї також було підключено тролейбусну лінію по вулиці Науковій.
Модернізоване розподільче обладнання тягової підстанції № 7 “Львівелектротрансу”
Одночасно із будівництвом лінії швидкісного трамвая по вулицям Сахарова та Княгині Ольги було збудовано дві тягові підстанції № 22 і 26, від яких було здійснено живлення цієї трамвайної лінії.
Одночасно із будівництвом нових тягових підстанцій, впроваджувалися нові технології керування ними. Якщо початково на тягових підстанціях постійно перебували чергові, то починаючи із кінця 1960-х років почали впроваджувати технології телекерування – тобто керування по лініям зв’язку. Ці технології дали можливість роботи тягових підстанцій в повністю автоматизованому режимі. У 1980-х роках для керування тяговими підстанціями почали запроваджувати ЕОМ. На початку 1990-х на дистанційне телекерування було переведено 12 тягових підстанцій, черговий персонал залишився лише на найбільш потужних. Диспетчерський пункт служби енергопостачання розташувався в приміщенні першої електростанції Львова – на Вітовського, 57. Тут було розташовано центральний пункт управління системою керування підстанціями ТМ-300.
Модульна тягова підстанція № 17, яка живить лінію сихівського трамвая
Останньою за радянських часів в 1989 році було введено тягову підстанцію № 12 на Левандівці. Вона забезпечила електропостачання нової тролейбусної лінії шостого (нині 12-го) маршруту…
Глибока економічна криза початку 1990-х років зупинила як розвиток енергогосподарства, так і електротранспорту в цілому. За усі роки Незалежності в дію введено лише одну тягову підстанцію, яка має № 17. Живить вона лінію сихівського трамвая (від вул. Угорської), а також діючу тролейбусну лінію по проспекту Червоної Калини. Введена в дію у листопаді 2016 року.
Вікно програми телекерування підстанціями
Якщо для всіх решти тягових підстанцій будувалися спеціальні будівлі, то ця тягова підстанція – модульного типу, кожен агрегат якої є мобільною спорудою. Ця тягова підстанція – українського виробництва. Її виготовило запорізьке підприємство «Плутон».
У 2009 році Львів уклав кредитну угоду із Європейським банком реконструкції та розвитку на розвиток трамвайної інфраструктури. Одним із напрямків була модернізація тягових підстанцій. Стосувалася вона в першу чергу розподільчого обладнання і систем телекерування. Реконструкція всіх тягових підстанцій була завершена у 2016 році.
Вікно програми керування тяговою підстанцією № 1
Проте в служби енергогосподарства є іще багато проблем. Однією із найбільш болючих є стан кабельної мережі довжина якої перевищує 250 км., адже значна частина кабелів, а особливо у центральній частині міста відпрацювала свій ресурс. Значну частину кабельних мереж пошкоджено і відключено – як через фізичне зношення струмопровідних жил та ізоляції кабелів, такі через пошкодження під час ремонтних робіт по водогону, каналізації та іншим інженерним мережам.
За орієнтовними оцінками, для того, щоб замінити кабелі, що відпрацювали свій ресурс потрібно не менше ніж 200 млн. грн.
Схема, яка ілюструє роботу електропостачання міського електротранспорту
Так само необхідно задуматися і над продовженням децентралізації енергопостачання. Адже зараз, наприклад, від тягової підстанції № 1 живиться вся трамвайна лінія по вулиці Шевченка. Довжина тільки підземних кабелів складає біля 5 км. Отож, при проектуванні реконструкцій вулиць обов’язково потрібно дбати про модернізацію електропостачання електротранспорту, адже вартість електричної енергії складає значну частину собівартості перевезень.
Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Олександр ЄРОХІН
Концерт рок-гурт "Лесик Band" у супроводі Lviv Jazz Orchestra з концертною програмою "НАЙЛІПШЕ"
В неділю, 10 червня 2018 року, в культурно-освітньому центрі ім. Довженка на Сихові (проспект Червоної Калини, 81) у супроводі Lviv Jazz Orchestra виступив легендарний український рок-гурт “Лесик Band” з концертною програмою “НАЙЛІПШЕ”.
Концерт рок-гурт “Лесик Band” у супроводі Lviv Jazz Orchestra з концертною програмою “НАЙЛІПШЕ”
Одразу відчувалося, що публіка на концерт прийшла підготована – виглядало, що дехто почав готуватися до концерту ще напередодні ввечері і готувався усю ніч, бо “дожити” до завершення концерту не судилося.
Концерт рок-гурт “Лесик Band” у супроводі Lviv Jazz Orchestra з концертною програмою “НАЙЛІПШЕ”
Через 15 хвилин після відкриття червоної глядацької зали для глядачів, в повітрі запанував стійкий запах свіжого перегару і цибулі. Але це на завадило активним фанатам скандувати “Лесик Band” протягом добрих 10 хвилин. Всі розуміли – наближається довгоочікувана мить зустрічі з улюбленим кумиром.
Концерт рок-гурт “Лесик Band” у супроводі Lviv Jazz Orchestra з концертною програмою “НАЙЛІПШЕ”
І ось це сталося! На сцену почали виходити учасники рок-гурт “Лесик Band” та Lviv Jazz Orchestra. Власне, у супроводі останніх і відбулася добра половина концертного дійства.
Пісні “Кошмарний сон”, “Рекет”, “Весна застою”, “Бразілія”, “Співали ящури” та інші хіти рок-гурту “Лесик Band” легко “підігрівали” настрій публіки і підвищували градус концерту та повітря в червоній залі. Дехто з активних фанатів навіть почав мліти, правда невідомо від надлишку позитивних емоцій чи від задухи.
Концерт рок-гурт “Лесик Band” у супроводі Lviv Jazz Orchestra з концертною програмою “НАЙЛІПШЕ”
Але точкою абсолютного кипіння стала пісня “Гуляли”, яка викликала шалених рев, крики, оплески задоволених фанатів. Найактивніші представники сильної статі в момент найвищого задоволення зривали зі себе футболки і з великими волосатими животами кидалися на сцену обійматися з улюбленими кумирами. Виглядало це дуже креативно, адже ми звикли коли це роблять красиві дівчата, а хлопці стали справжнім відкриттям концертної програми “НАЙЛІПШЕ”.
Концерт рок-гурт “Лесик Band” у супроводі Lviv Jazz Orchestra з концертною програмою “НАЙЛІПШЕ”
На завершення концерту організатор Пeтро Луцишин звернувся з проханням до глядачів матеріально підтримати благочинну акцію зі збору коштів для 14-тирічної дівчинки, мешканки села Козьова, Сколівського району Львівської області Ольги Левус. В дитини лікарі діагностували екстрофію сечового міхура, хронічну ниркову недостатність на субкомпенсованій стадії та хронічний пієлонефрит. Дівчинка зараз постійно перебуває на діалізі та чекає на пересадку органів. Приємно, що глядачі активно відгукнулися та зібрали для Ольги загалом 3514 грн і 20 євро.
Для тих, хто “не в темі”: “Лесик Band” створений музикантом та композитором-піснярем Олександром Дацюком в 1990 р. У 1992-ому приєдналися знані професійні музиканти Олександр Хвостов (клавішні) і Ігор Лесько (ударні).
Більше 25 років існування «Лесик Band» – це 10 студійних альбомів (включно з трилогією вибраного у 2002 році), співпраця з «Братами Гадюкіними», «ВВ», «Плачем Єремії», «Кому вниз» та безліччю інших творців нової української музики. Це пісні, які раніше вивчали напам’ять і наспівували так часто, що почали називати їх «народними». Це мелодійний рок, мотиви реггі, блюзу і зовсім трохи ностальгії.
Вже сьогодні, 12 червня 2018 року, о 18.00 у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» (просп.. Чорновола, 45 г) відбудеться прем’єра фільму «Де-фак-то» і дискусія «Як суспільства пам’ятають? Історія і ритуали вшанування Другої світової у Львові».
«Де-фак-то» – це документальний фільм про поводження з історією та її переосмислення у суспільстві «пост-факту». У формі календаря фільм показує низку різних політичних, соціальних та етнічних груп Львова, які відзначають і вшановують різні події Другої світової війни. Наголос зроблено на формальній мові та перформативності цих щорічних ритуалів. Незважаючи на всю серйозність історичних подій, які вшановуються, накладання різних смислових шарів іноді веде до ненавмисних комічних ефектів.
Фільм було знято у Львові у 2016-2017 рр. Це результат співпраці між мисткинею Єкатериною Шапіро-Обермаєр та історикинею Александрою Вахтер (Відень) (спільний проект «Львів. Музей війни»).
Тривалість фільму: 32 хв.
Після показу запрошуємо долучитися до дискусії зі співавторками фільму та істориками Ігорем Дерев’яним, Іриною Склокіною та Андрієм Усачем. Мови: українська, російська.
Подія відбувається в межах програми «Lwów, לעמבערג, Львів, Lemberg’43: Місто, яке (не)пережило» – це серія меморіальних заходів до 75-ої річниці ліквідації гетто та Янівського концтабору у Львові. Подія у співпраці з Австрійсько-українським центром співробітництва в галузі науки і культури у Львові (OeAD Cooperation Office Lviv).
Потрапити на обидві події можна абсолютно безкоштовно.
В четвер, 21 червня 2018 року, о 14.30 у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (площа Ринок, 9) відбудеться майстер-клас для дітей «Простий олівець як знаряддя творчості», а о 18.00 презентація порадника «Кожна дитина – художник” разом із Катериною Немирою.
Катерина Немира – відома в Україні художниця, скульптор і письменниця. Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва (кераміка). Основні твори: «Жінка» (2001), «Ваза» (2001), паркова скульптура (2001), «Коляда» (2001). Член Національної спілки художників України (1986). У 1981 р. її скульптура «Сонячний день» потрапила на симпозіум в Італію, а через двадцять п’ять років, у Нью-Йорку, здобула спеціальне визнання.
Організатори запрошують юних художників відвідати майстер-клас «Простий олівець як знаряддя творчості». Потрібно приходити із своїм папером та олівцем о 14:30. Особливе запрошення тим, кому 12-15 років.
А вже о 16.00 запрошуються всіх дорослі які працюють з дітьми – на презентацію порадника «Кожна дитина- художник».
В середу, 13 червня 2017 року, о 17.00 у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (площа Ринок, 9) відбудеться творча зустріч з Тарасом Стадницьким.
Тарас Стадницький- КВНник, гуморист, талановитий актор і дуже щира, відверта людина Тарас Стадницький – народився 19травня 1983 року в селі Боброїди Жовківського району на Львівщині. Шість років працював у видавництві. Мав би стати математиком.
Зрештою, він ним і став, закінчивши факультет прикладної математики та інформатики ЛНУ ім. І. Франка, але доля розпорядилася так, що розвернула подальшу професійну кар’єру Тараса на сто вісімдесят градусів. Нині він — успішний актор, шоумен, гравець команди «V.I.P. Тернопіль», член журі багатьох мистецьких конкурсів і фестивалів, а ще — батько двох прекрасних донечок.
Під час творчої зустрічі з Тарасом Стадницьким ви зможете поспілкуватись та зробити фото на пам’ять.
В Австрійському державному архіві знаходиться колекція світлин, на яких можна побачити Стрий та його мешканців часів Першої світової війни. На фото можна розгледіти будівлі, склади, залізницю.
Стрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війни
З початком Першої світової війни Стрий став місцем народження легіону «Українських січових стрільців». Сюди, на заклик Головної Української Ради (ГУР) і Бойової управи прибуло близько 10 тисяч добровольців. Однак, австрійська влада, побоюючись формування такої могутньої військової сили, погодилась прийняти тільки десять сотень по 250 стрільців кожна.
Стрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війниСтрий часів Першої світової війни
З 8 вересня по 19 жовтня 1914 року і з 22 жовтня 1914 по 31 травня 1915 рік Стрий було окуповано російськими військами. Потім місто знову потрапляє під панування Австро-Угорщини, яке тривало аж до листопада 1918 року. Можливо саме в цей час були зроблені ці фото.
Упродовж 15 – 17 червня з нагоди 127-ї річниці від дня народження полковника Євгена Коновальця, відбудеться молодіжний фестиваль «Зашків». Про це повідомила прес-служба Львівської ОДА.
Молоді українські гурти, футбол босоніж, виступи кінологів, показ війькової техніки, спортивні забави, інтелектуальний блок, велопробіг, показові виступи та майстер-клас від клубу “Бойового гопака”, кінопокази, лекції, гутірки, дискусії, майстер-класи – це все у програмі фестивалю.
Фестиваль “Зашків 2017”
Молодіжний фестиваль “Зашків” пропагує здоровий спосіб життя, а тому продаж, Зашків фестиваль “Зашків”вживання, розповсюдження алкогольних та наркотичних засобів суворо заборонені.
Зазначимо, захід традиційно організовують Львівська обласна державна адміністрація, молодіжні громадські організації Львівщини за підтримки Міністерства молоді та спорту України на історичному місці – Батьківщині Євгена Коновальця у селі Зашків, Львівської області.
Фестиваль “Зашків 2017”
Молодіжний фестиваль “Зашків” — це в першу чергу вшанування та нагадування про визначну постать української історії — Євгена Коновальця.
Фестиваль “Зашків 2017”
Завдяки йому український визвольний рух продовжив боротьбу після поразки Української Революції 1917-1921 років, діяв у новому підпільному форматі 1930-х та з новою силою повстання розгорівся у 1940-х.
"Батяри на роверах" у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
У суботу, 9 червня 2018 р., у Львові відбувся 5-ий ретро велопроменад “Батяри на роверах”, присвячений львівській батярській міській культурі початку ХХ ст. Центром Львова проїхались близько 40 учасників, серед яких було чимало батярок, діти та люди літнього віку.
Перші учасники велопроменаду “Батяри на роверах” під’їжджають до Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові (вул. Івана Франка, 154)
Ретрозаїзди відбуваються щорічно у багатьох країнах світу, не є винятком і Україна, де вже сім років поспіль відбуваються ретро-круїзи у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, на черзі і Львів. Історія проведення таких заїздів виникла у Лондоні у 2009 і має назву Tweed Run. Сенсом Tweed Run є повернення до витоків велокультури.
Учасники велопроменаду “Батяри на роверах” у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
Головною умовою участі у променаді була наявність велосипеда та відповідний зовнішній вигляд. Перевагу надавали класичним міським моделям, а власник велосипеда мав виглядати у стилі англійської велосипедної моди 30-40-х років XX століття.
Учасники велопроменаду “Батяри на роверах” у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
Цьогоріч учасники проїхалися маршрутом: пл.Митна- вул. Підвальна- вул. Руська – Площа Ринок – площа Катедральна – вулиця Беринди – проспект Свободи – Галицька Площа – вул. Князя Романа- вул. Івана Франка- Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові – вул. Уласа Самчука – Стрийський парк – вул. Стрийська – вул. Лижв’ярська – Prostir Lviv.
Найкращі сорти кави від кав’ярні «Старі мури» чекають на учасників велопроменаду “Батяри на роверах”
Новою локацією під час проведення променаду стала зупинка у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. Івана Франка, 154), під час якої учасники мали змогу відпочити на розкішній садибі Львівської вілли Грушевських, випити з порцелянових філіжанок кави від «Старі мури» та почастуватися лігумінами від бренду «Пані Стефа».
Частування учасників велопроменаду “Батяри на роверах” від бренду «Пані Стефа»
А тих, хто поділися із Пані Стефою родинним рецептом смаколика із старого бабусиного записника пригощали келішком смачної наливки. І все це під чарівне виконання авторських музичних творів Анастасією Ільків.
Анастасія Ільків виконує авторські музичні композиції в Домі Грушевських під час велопроменаду “Батяри на роверах”
Піч час перепочинку у музеї учасники також мали нагоду прослухати надзвичайно цікаву лекцію Оксани Бобошко-Вандерговен “Ровер та емансипація жінки на початку ХХ ст”, а також під час екскурсії музеєм побачити закапелки вілли Грушевських, які не показують звичайним екскурсантам.
Лекція Оксани Бобошко-Вандерговен “Ровер та емансипація жінки на початку ХХ ст”
На завершення відвідин садиби Грушевських між учасниками велопроменаду відбувся імпровізований конкурс від музею «Борода всьому голова!», під час якого за оплесками присутніх визначено переможця, борода котрого була найбільш подібною до бороди Михайла Грушевського.
Учасники конкурсу «Борода всьому голова!»
Відпочивши, емоційно і фізично поповнивши свої сили учасники, хоча й не дуже хотіли покидати локацію, все ж вирушили далі за маршрутом на фінал заходу у парку Богдана Хмельницького Prostir Lviv, де відбулося нагородження переможців та лотерея серед зареєстрованих учасників з головним призом – ретро-велосипедом.
Це автентичний текст юраменту-присяги на писарське урядництво луцького маґістратського канцеляриста 30-х років ХVІІ віку. Як і кожен інший міський уряд, писарська посада вимагала переобрання і повторної/нової присяги від добродія-достойника.
У 1639 році на посаду міського канцеляриста за належну службу поспільством-громадою був повторно запрошений писар попередньої каденції – Ян Томкович. 3 березня в будинку міської ратуші, чоловік виголосив текст урочистого юраменту старопольською мовою:
«Ja, JanThomkowicz, przysięgamPanuBoguwszechmogąсemu, panomraicomywszystkiemupospolstwumiastategowurzędziemoimpisarskimnaktoryiestemwybranwiernymbyć itaiemnychradmięsckich, ktorepoznam, alboktorychmisię zwierzanikomuniechiwwiac. Areczyte, ktoresię przysądziedzieiewierniewedługmegonawyszegorozumuchcenapisacyczytac, takubogiemuiakobogatemu, ategoniechceopuscicdlamiłosci, boiazni, nienawiści, gniewu, przyiazni, darowiinnychrzeczy. Takmi, panieBoże, pomagai» / «Я, Ян Томкович, присягаю Богові Всемогутньому, панам райцям і всьому поспільству міста того [Луцька] на посаді писаря, на яку я обраний, вірним бути лавникам, і таємних рад міським, які знатиму, або тих, про які говорити мені заборонено буде. Ті справи, що при суді відбуватимуться, вірно своєму найвищому розуму записуватиму та зачитуватиму як убогому, так і багатому. Тож мені, Господи Боже, допомагай».
Джерело: ЦДІАК України, ф. 23: Луцький городовий магістрат, оп. 1, спр. 1, арк. 91 зв. – 92; опубл.: Білоус Н. «Вірність» і «зрада» у світосприйнятті міщанства Київщини та Волині в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. – К., 2006. – Вип. 6. – С. 159 – 160.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
