Хороший початок нового 2019 року! Скрипаль-віртуоз Олександр Божик вирушає в тур містами Західної України в підтримку свого першого альбому! До музичної збірки музиканта ввійшло 9 композицій, серед яких авторські твори Олександра, а також класика в сучасній обробці. Будьте першими, хто це почує!
Олександр Божик у супроводі потужного рок-оркестру відвідає Тернопіль, Івано-Франківськ та Львів. Масштабне музичне дійство охопить увесь спектр ваших емоцій – у ньому гармонійно поєдналися світові хіти, авторська музика, класика у сучасній обробці та саундтреки до кінофільмів. Родзинкою концерту стануть інтерактивні номери з публікою та композиція, яка ввійшла до «Книги Рекордів України».
Олександр Божик – скрипаль-віртуоз, композитор, шоу-мен, яскрава зірка сучасного музичного простору. Він майстерно поєднує неперевершене виконання та видовищне шоу. Йому однаково підвладні як класика, так і рок, поп, етно-музика.
Він – суперфіналіст популярного шоу «Україна має талант», рекордсмен «Книги Рекордів України», учасник багатьох талант-шоу, серед яких «Хвилина слави», «Британія має талант», «Італія має талант». Після свого феєричного виступу на польському шоу «Mam talent» його назвали «Джиммі Хендріксом серед скрипалів»!
Квиток на таке грандіозне дійство – це найкращий подарунок до Новорічних свят! Музика Вівальді, Гріга, Coldplay, Imagine Dragons, Nirvana, AC/DC, Майкла Джексона, Ханса Ціммера та інших світових зірок створять неймовірний настрій на увесь наступний рік!
В мережі Інтернет вдалось розшукати невідомі столітні світлини будівель на території маєтку в селі Грусятичі Жидачівського району Львівської області (інша назва Русятичі).
Маєток в Грусятичах, фото кінця ХІХ століття
В другій половині XVIII століття Грусятичі належали Валентину Кєшковському гербу Кривда, який помер у 1794 році. Ще до своєї смерті, у 1791 році він продав маєток рідному брату Антонію (який помер у 1814 році).
Маєток в Грусятичах, фото кінця ХІХ століття
Його дружиною була Єльжбета Коженьовська-Ольшанська. Маєток в Грусятичах перейшов у спадок до їх сина Станіслава Каєтана Кєшковського (1772-1842).
Маєток в Грусятичах, фото кінця ХІХ століття
Після смерті Станіслава, маєток викупив Стефан Очосальський, а в 1890 році Ян Олександр Розстоцький. Потім наступним власником села та маєтку був Казимір Романський, який збанкрутував і виїхав із маєтку в 1909 році.
Маєток в Грусятичах, фото кінця ХІХ століття
Відомо, що одним із архітекторів маєтку був львів’янин Юліуш Цибульський (1859-1924), який працював у стилях історизму та сецесії.
Маєток в Грусятичах, фото кінця ХІХ століття
Маєток в Грусятичах був повністю знищений в роки Першої світової війни.
В останній день 2018 року хочемо запропонувати вашій увазі добірку п’яти найвідоміших паломницьких центри Львівщини.
1. Унів
Село Унів знаходиться під Перемишлянами (Львівська обл.), недалеко від траси Львів-Тернопіль.
В архівних документах поч. XIV ст. Унів зазначається як відомий духовний центр Галичини. Протягом наступних двох століть ним опікувалися князі з родів Гедиміновичів та Лагодовських. В 1542 р. польський король надав монастирю статус архимандрії (автономного монастиря, що був вийнятий з-під влади місцевого єпископа). В другій половині XVI ст. шляхтич Олександр Ванько Лагодовський мав видіння Богоматері, що показала йому джерело біля монастиря, та зцілився від тяжкої хвороби ніг. Із вдячності він відбудував монастир, спалений татарами, та зробив його вже не дерев’яним, а кам’яним. Унівський архимандрит Валаам Шептицький 1 липня 1700 р. у Львові прийняв від імені всієї братії унію з католицькою Церквою.
Паломницький центр в Уневі
Але в 1790 р. австрійська влада ліквідувала монастир. Сто років по тому Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький відновив чернече життя в Уневі і передав його заснованим ним самим монахам-студитам, а невдовзі, з огляду на стрімкий зріст чисельності монахів та духовний статус найбільшого паломницького центру Галичини, надав монастирю статус Лаври. Наступне припинення монашого життя в Лаврі пов’язане із комуністичним періодом, а по його закінченні Лавра знову відроджується і, як і колись, притягує тисячі прочан, що прагнуть поклонитися перед чудотворним образом Діви Марії з Ісусом.
2. Зарваниця
Найбільш значимий відпустовий марійний центр УГКЦ. Село Зарваниця знаходиться на території Теребовлянського району на Тернопільщині.
За легендою, після зруйнування Києва татаро-монголами в 1240 р., один з ченців, що врятувався від загибелі міста, мав над річкою Стрипою видіння Богоматері, яка послала йому на згадку про це ікону. Монах зробив на цьому місці скит з каплицею, а ікона дуже швидко прославилася чудесами. Невдовзі притягнуті цим знаком Божої благодаті люди почали оселятись неподалік скиту, а на його місці виник монастир. Відтоді і по сьогодні Зарваниця тішиться великою пошаною серед численних прочан – прощі до Матері Божої Зарваницької виникли ще в середньовіччі. В 1742 р. Львівський митрополит Атаназій Шептицький коронував інший образ з Зарваницької святині, який також прославився чудами – Розіп’ятого Ісуса. В 1867 р. було коронавано і саму чудотворну ікону Марії з Дитям, а стараннями кардинала Івана Сімеоді Папа Пій ІХ надав Зарваниці широкі відпустові привілеї. В 1944 р. комуністична влада спалила дерев’яну церкву, а через два роки знищила монастир. Джерело біля зруйнованої каплиці об’явлень обгородили колючим дротом, а на відпустові дні ставили міліційні заслони, щоб не допустити людей на місце, де стояла святиня. Незважаючи на це, прощі не припинялись, а священики таємно служили Служби Божі в хатах людей. В 1991 р. почалось відродження Зарваниці, пожертви надходили з усіх куточків України і світу – красномовний доказ великого духовного значення цього місця для кожного українця греко-католика.
Паломницький центр в Зарваниці
Сьогодні в Зарваницю приходять всеукраїнські греко-католицькі прощі, з квітня по листопад одні за другими сходяться представники різних єпархій і регіонів України, молоді, державних та профільних установ (наприклад, митники, працівники освіти, УМВС, аграрії, військові…), а також вівтарні служби, марійні дружини, церковні рухи та спільноти.
3. Крехів
Село Крехів розташоване за 16 км. від Жовкви на Львівщині.
За переказами, в 1613 р. прибулі з Києво-Печерської Лаври монахи Йоіл та Сильвестр оселилися в печерах біля села, а згодом вибудували маленьку церкву. Це було початком монастиря отців Василіан, який швидко став широко відомим за межами Галичини. Серед його жертводавців значаться і такі фігури як Станіслав Жолкевський, гетьмани Хмельницький, Дорошенко, Мазепа. В монастирі ще з початків його існування знаходяться такі чудотворні ікони: святого Миколая, Матері Божої Верхратської (перенесена до Крехова із скасованого австрійською владою на початку ХІХ ст. Монастиря у Верхраті) та Крехівської. Ця остання спочатку була власністю родини Красовських зі Львова, які передали її до монастиря після того, як їхня сліпонароджена донька Олександра отримала перед нею зір. В 1688 р. на цій іконі протягом чотирьох тижнів невпинно виступали сльози, а над церквою з’явився вогняний стовп. Того ж року, після праць спеціальної церковної комісії, Львівський Єпископ Йосиф Шумлянський проголосив цю ікону чудотворною. Папа Лев ХІІІ наділив святиню багатьма відпустовими привілеями. В 1949 р. монастир був закритий, а в його приміщеннях до повернення отців Василіан у 1990 р. розташовувався дитячий будинок, а згодом інтернат.
Паломницький центр в Крехів
З початку своєї історії монастир щороку приймав тисячі прочан з України, Росії, Балкан, Греції і Криту. Сьогодні Крехів належить до грона найбільш відомих відпустових місць України, яке притягує численні прощі. Центральні відпустові урочистості відбуваються на свято перенесення мощей св. Миколая 22 травня.
4. Страдч
Село Страдч знаходиться на відстані 17 км. від Львова. В ХІ ст. ченці прибулі з Києва оселилися в печерах гори, яка сьогодні має назву Страдецької. Це був другий на теренах України печерний монастир після Києво-Печерської Лаври і єдиний, який до наших днів зберіг свій первинний вигляд.
Паломницький центр в Страдчі
Монастир згадується в Іпатіївському та Галицько-Волинському літописах під назвою Печера Домажирова. Сьогоднішня назва – Страдч (від слова страденні – замучені, невинно вбиті), з’явилася після монголо-татарської навали. В 1243 р. монголи знищили поселення і вбили ченців, але решту людей, що сховалися в ходах печерної лаври, не дала їм скривдити Мати Божа, яка заслонила собою вхід і сказала: «Не руш! Стіна». Після цього в монастирі, який проіснував лише до ХІV ст., була оточена шаною ікона Матері Божої Нерушима Стіна, яка пізніше, вже в парафіяльному храмі, прославилась багатьма чудами. До наших днів збереглась лише її копія. Хресній дорозі на Страдецькій Горі Папа Пій ХІ в 1936 р. надав статус Єрусалимської (тобто участь в ній прирівнюється до участі в Єрусалимській хресній дорозі, з усіма прислуговуючими відпустами), а парафіяльна церква має особливий папський привілей, як одна з кількох у всьому світі – щодня повний відпуст за участь у Службі Божій. В 1941 р. спеціальний загін НКВС закатував в поближньому лісі місцевого священника Миколу Конрада і дяка Володимира Прийму, яких Папа Йоан Павло ІІ проголосив блаженними у Львові в 2001 р. Їхні мощі спочивають в Страдчі. На жаль, Страдч не є так широко відомим паломницьким центром, як Зарваниця чи Унів, але не поступається їм духовними добрами, які чекають тут на прочан.
5. Грушів
Село Грушів знаходиться в Дрогобицькому районі Львівської області. 26 квітня 1987 р. 12-річній Марії Кізим на балконі парафіяльної церкви з’явилась Мати Божа, явління продовжувались до урочистості Вознесіння, свідками чого було все село і багато прочан з різних куточків Радянського Зв’язку, незважаючи на перешкоди місцевої комуністичної влади.
Паломницький центр в Грушеві
Під час об’явлень Марія з’являлась поперемінно в голубому та чорному одязі, наголошувала на необхідності молитись за мир та навернення, щоб запобігти ІІІ світовій війні, для цього закликала українців стати апостолами Росії та молитися вервицю щодня, бо це могутня зброя проти диявола. Ще Богоматір вказала на Чорнобиль як на знак перестороги і заповіла швидке відродження незалежної Української держави. Спеціальна церковна комісія ще не винесла остаточного рішення щодо визнання цих об’явлень автентичними. Однак до Грушева прямують організовані місцевою церковною владою прощі – 10 травня 2009 р. на урочистості у Грушеві, які очолив місцевий єпископ-помічник, зійшлося біля 5 тисяч прочан.
Під час зимових свят духовий оркестр Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ колядуватиме у багатьох храмах нашого міста.
Концерти відбуватимуться після Літургій. Зібрані кошти скерують на розпис семінарійного храму Зіслання Святого Духа. Гучна і мелодійна коляда від семінаристів розпочнеться 7 січня о 10:00 год у Львівській духовній семінарії Святого Духа, а завершиться 9 січня у храмі Святої Анни.
Оркестр Львівської духовної семінарії Святого Духа є спадкоємцем традицій, коріння яких сягає ще 1880 року. До Другої світової війни колектив був симфонічним і брав активну участь у громадському житті Львова та Галичини. У сорокових роках XX століття радянська влада закрила семінарію і оркестр на деякий час припинив своє існування.
Велику втіху та радість багатьом вірним Української Греко-Католицької Церкви приносить духовий оркестр Львівської духовної семінарії Святого Духа. Відновлено його за благословенням ректорату семінарії весною 2001 року. Першим організатором та керівником оркестру був брат Павло Миць, випускник Тернопільського музичного училища ім. Соломії Крушельницької.
Проект палацу Грохольських в містечку Гриців. Зображення з сайту grocholski.pl
Містечко Гриців над красивою Хоморою, допливом Случі, належало до маєтностей Острозьких. В 1605 році містечко знаходиться у князя Януша Збаразького, а від його спадкоємців – переходить до Любомирських. Станіслав Любомирский в 1752 році продає Гриців разом з прилеглими селами Міхалові Грохольському (нар. 1704) з Грабова гербу Сирокомля, земському судді Брацлавського воєводства, одруженому на Анні Радзімінській.
Опісля Міхала, Гриців дістається його синові Марціну Грохольському (1727-1807), воєводі брацлавському, одруженому на Цецілії Мичка-Холонєвській. Марцін відписує Гриців наймолодшому з п’яти синів – Людвікові (1784-1869), одруженому на Марії Боворовській. Черговим дідичем грицівського ключа і містечка стає єдиний син Людвіка – Мечислав Грохольський (1812-1899) з дружиною Стефанією Гіжицькою гербу Годзава. Після смерті Мечислава добра грицівські, значно зменшені, припали молодшому з двох його синів Володимирові Грохольському (1857-1914). Старший син Мечислав Стефан (1850-1911) осів в Колодяжному, маєтку дружини Ольги Свейковської.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Фото кінця ХІХ століття
Міхал Грохольський, в місцині, де колись стояв замок Збаразьких, розпочинає будувати садибу. Її проект зберігся в давніх зібраннях Станіслава Августа, що знаходилися в кабінеті гравюр Варшавського університету. Згідно проекту, будівництво реалізовано частково; головний корпус палацу мав зв’язуватись критими галереями з двома бічними павільйонами. Але елементи паладіянського стилю – галереї, павільйони не були збудовані. Сам палац вибудований згідно проекту, дещо в спрощеному вигляді. Напевне, докінчити будівництво завадила смерть фундатора. Остаточно довершити розпочате зумів син Міхала -Марцін в 1782 році, відмовившись від багатьох авторських деталей.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Фото кінця ХІХ століття
Парковий фасад має також ледь виступаючий ризаліт, на якому троє дверей-вікон на першому поверсі і на другому – подібні до парадного ризаліту двері-вікна, що виводили на балкон з чавунною балюстрадою. Ризаліт парковий, як і парадний, мав стінку аттика й вази.
Замість багатого оздоблення, передбаченого проектом, вікна й двері отримали прості, гладкі обрамлення. Лише вікна першого поверху, де містилося більшість парадних залів, а звідси вищі ніж на другому поверсі, прикрашено горизонтальними наличниками. Поверхи розділялись на фасадах неширокою опаскою, а також мали профільований карниз.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Фото кінця ХІХ століття
За переказами, просторий передпокій (вітальня) з двосторонніми сходами, що вели на другий поверх, було декоровано фресками польських королів. На першому поверсі, знаходилось кілька парадних залів – бібліотека, їдальня, стіни якої покривали панелі. В залах – ліпні оздоби, підлога викладена дубовим паркетом; деякі – окрім грубок, мали каміни. Надзвичайно красивою, з багатою ліпниною була велика зала Бальна другого поверху, зі стелі якої звисала кришталева люстра. Меблі із магонію, виготовлялися місцевими майстрами.
Історичну й культурну цінність в палаці представляла книгозбірня, головно із-за геральдичної й історичної літератури, родинних архівів. Мистецьку цінність становила галерея польського живопису, колекція фігурок з порцеляни, кришталь і старі вироби з срібла.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Фото кінця ХІХ століття
Парковий фасад має також ледь виступаючий ризаліт, на якому троє дверей-вікон на першому поверсі і на другому – подібні до парадного ризаліту двері-вікна, що виводили на балкон з чавунною балюстрадою. Ризаліт парковий, як і парадний, мав стінку аттика й вази.
Замість багатого оздоблення, передбаченого проектом, вікна й двері отримали прості, гладкі обрамлення. Лише вікна першого поверху, де містилося більшість парадних залів, а звідси вищі ніж на другому поверсі, прикрашено горизонтальними наличниками. Поверхи розділялись на фасадах неширокою опаскою, а також мали профільований карниз.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Малюнок Наполеона Орди
За переказами, просторий передпокій (вітальня) з двосторонніми сходами, що вели на другий поверх, було декоровано фресками польських королів. На першому поверсі, знаходилось кілька парадних залів – бібліотека, їдальня, стіни якої покривали панелі. В залах – ліпні оздоби, підлога викладена дубовим паркетом; деякі – окрім грубок, мали каміни. Надзвичайно красивою, з багатою ліпниною була велика зала Бальна другого поверху, зі стелі якої звисала кришталева люстра. Меблі із магонію, виготовлялися місцевими майстрами.
Історичну й культурну цінність в палаці представляла книгозбірня, головно із-за геральдичної й історичної літератури, родинних архівів. Мистецьку цінність становила галерея польського живопису, колекція фігурок з порцеляни, кришталь і старі вироби з срібла.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Родина біля палацу
Поблизу палацу, з правої сторони, Людвік Грохольський збудував в XIX ст. садибну каплицю в стилі неоготики за проектом Костянтина Броель-Платтера. Квадратна, висотою в палац, на всіх кутах виступали вежки, покриті гострокутними шоломами. Чільний фасад в горішній частині закінчувався вежею-дзвіницею із високою шпилястою главкою і хрестом.
Інтер’єр каплиці прикрашала скульптура із білого мармуру, яка стояла у вівтарі – непорочне Зачаття Найсвятішої Діви Марії знаного волинського скульптора Оскара Сосновського.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Сучасне фото
Навпроти палацу, на протилежній стороні великого партеру-травника стояла в’їзна брама із двох кількаметрових пілонів і двох нижчих крил з фіртками. Обидва пілони декорувалися з обох сторін парними колонами і вгорі на широких карнизах скульптурними фігурами. Огорожа садиби – дерев’яні штахети, вмонтовані в муровані обтиньковані кам’яні стовпи із кам’яними кулями. До брами в’їжджали по мосту, перекинутому через рів, залишений з давніх оборонних валів і ровів замку.
Пейзажний парк тереном біля 20 гектарів лежав обіч паркового фасаду, збігаючи по пагорбку до ставу, утвореного річкою Хоморою.
Палац Грохольських в містечку Гриців. Сучасне фото
Палац Грохольських в містечку Гриців. Сучасне фото
Палац Грохольських в містечку Гриців. Сучасне фото
Велику кількість старих срібних речей замурували Грохольські в одному із підвалів палацу в неспокійні часи 1917-1920 pp. Знайшли цей скарб лише тепер.
Садиба в Грицеві зазнала, як і більшість садиб краю, руйнації, нефахових вульгарних змін: перед фасадом висаджено ялини, які закрили його, чим внесено дисонанс в гармонію палацу й партеру, фасади палацу спрощено й облицьовано плиткою, майже немає деревостану парку, палац виглядає провінційною будівлею. Нова культура не створила нічого нового, але зруйнувала старі, свої естетичні, мистецькі й культурні цінності садиб кінця XVIII-XIX ст.ст.
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років»
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років» на 2019 рік підготовлений Українським інститутом національної пам’яті на основі однойменної серії арт-плакатів.
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років» – це 12 зображень легендарних старшин, які стояли біля витоків української армії. Кожна сторінка містить коротку біографічну довідку про відповідного командира Армії УНР, а порядок розміщення військовиків за місяцями корелюється із їхніми досягеннями чи участю у важливих військових операціях.
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років»
До серії увійшли: Євген Коновалець, Петро Болбочан, Олександр Удовиченко, Дмитро Вітовський, Петро Франко, Всеволод Петрів, Михайло Омелянович-Павленко, Олекса Алмазів, Михайло Білинський, Василь Тютюнник, Марко Безручко та Христина Сушко.
Організатор проекту: Український інститут національної пам’яті.
Художник: Михайло Дяченко.
Дизайн: Ярослав Копаниця, студія графічного дизайну «WARTA».
Історична консультація: Владислав Куценко, Володимир В’ятрович, Ярослав Файзулін, Сергій Рябенко.
Тексти: Ярослав Файзулін, Роман Кулик.
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років»
Календар розповсюджується на безоплатній основі на військові частини, школи, заклади вищої освіти та ін.
Завантажити календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років» у якості для перегляду, друку та поширення можна за посиланням.
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років»
Щоб отримати примірники календаря на безоплатній основі потрібно виконати шість простих кроків:
1. Написати лист на ім’я Голови Інституту Володимира В’ятровича від імені державного органу, органу місцевого самоврядування, навчального закладу, громадського об’єднання (що працює з підлітками), державних та комунальних установ, закладів, які проводять діяльність із формування у громадян патріотизму і національної свідомості, відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу (далі – заявник). Лист підписується керівником.
У тексті листа обов’язково вказати:
назву та кількість примірників календаря, які заявник бажає отримати;
мету розповсюдження;
в тексті обов’язково зазначити, про «ОТРИМАННЯ НА БЕЗОПЛАТНІЙ ОСНОВІ»;
контактну особу Заявника, з якою можна буде координувати дії щодо пересилання календаря.
Календар «Військова еліта Української революції 1917-1921 років»
Лист надсилається:
поштовим відправленням за адресою: вул. Липська, 16, м. Київ, 01021; Український інститут національної пам’яті;
Після отримання листа та його реєстрації співробітники Інституту зв’яжуться з контактною особою для уточнення необхідної інформації та погодження термінів і способу передачі календаря.
Календар можна отримати безпосередньо за місцем знаходження Інституту у час, погоджений зі співробітниками.
Передача гри здійснюється тільки після надання належним чином оформленого Акту приймання-передачі. Акт готується співробітниками Інституту двох примірниках, які підлягають двосторонньому погодженню та підписанню керівниками, скріплюються печатками у разі наявності. Після підписання акту заявником один примірник залишається в Інституті.
Нова Різдвяна програма капели «Дударик» у співпраці із неймовірними «Курбасами» – це Різдвяний концерт від “Дударика” у Львівській філармонії (вулиця Чайковського, 7) уже 20 і 21 січня (по 2 концерти о 16.00 і 18.30 год)!
Керівник Державної академічної чоловічої хорової капели “Дударик” Дмитро Кацал
Автор і постановник Дмитро Кацал обіцяє, що це буде несподівана суміш колядок із щедрівками, автентики і сучасного фюжн звучання у неокласичній оправі. Незнані давні колядки і їх новітнє прочитання, суперенергетичні щедрівки, які створять справжню настроєву феєрію. А на завершення ще й окремі коляди із золотої скарбниці Різдва.
Різдвяний концерт від “Дударика” у Львівській філармонії уже 20 і 21 січня (по 2 концерти о 16.00 і 18.30 год)!
Вартість квитків – від 100 до 350 грн. Запитуйте у касі філармонії (235 89 46), або ж замовляйте онлайн:
У давнину рівненські католики не лише дбали про своє святкове різдвяне дозвілля, а й допомагали влаштувати свято нужденним містянам. Завдяки чому рівненська дітвора з бідних родин і сиротинців також могла відчути дух і смак величного свята.
Багаторічне перебування Рівного у складі Речі Посполитої позначилося не лише на чисельності польської громади в місті, а й на вкоріненні серед містян певних католицьких звичаїв і традицій. Зокрема й притаманних найдивовижнішому і найулюбленішому святу — Різдву. Про те, як прихожани католицької віри відзначали Святвечір у давнину, можемо дізнатися з тодішніх рівненських газет, деяких архівних матеріалів, що дійшли до наших часів, спогадів старожилів.
Ялинка з подарунками в Різдвяний вечір. 1905 рік
Оплатка на Вігілію
Рівненські католики ревно дотримувалися традицій віри. Святу вечерю, яка за польським католицьким звичаєм називається Вігілією, відзначали увечері 24 грудня, коли сходила перша зірка. Святковий стіл прикрашали 12 пісних страв. Одним із найулюбленіших смаколиків, як і в православних, була кутя, заправлена медом, горіхами і родзинками.
Оплатка. Сучасне фото
У давнину оплатки випікали різнокольоровими, гарно декорували. Утім, їх вигляд залежав від можливостей родини. Найбідніші нерідко не могли собі дозволити й найпростішу випічку. На Святвечір, зібравшись за столом, після молитви і виголошення різдвяних побажань, глава сім’ї запрошував присутніх ділитися оплатками. Тоді всі відламували один в одного шматочки ритуальної випічки, при цьому промовляючи вітання з побажаннями.
Картинка з далекого минулого — як ділилися оплаткою на Вігілію
Оплатку ще називають католицьким різдвяним хлібом. Традицію ділитися ним напередодні Різдва, яка з’явилася в Польщі у ХVІІ столітті, шанують і донині. Адже це, як вважають католики, є виразом примирення і любові, прощення образ, символом величності Різдва. Звісно, попередньо оплатки освячували.
Різдвяний хліб роздавали при рівненських храмах
Напередодні Різдва рівняни прагнули робити добрі справи. Тому бідні й нужденні мешканці міста не почувалися кинутими напризволяще. Рівняни-поляки влаштовували, зокрема, благодійні обіди при храмах, з гостинцями навідували хворих і немічних удома.
На початку ХХ століття в Рівному діяло два костели — Святого Антонія та Святого Юзефа. Прихожани цих храмів збирали пожертви аби доправити до сиротинців, притулку для бездомних і роздати міській бідноті.
Вігілія у незаможній родині, 1926 рік
На початку 1930-х років, коли збудували гарнізонний костел Святих Петра і Павла, прихожани й цього храму долучилися до облаштування різдвяних свят для тих, чиє фінансове становище не дозволяло цього зробити. Ділилися з біднотою й різдвяним хлібом — оплаткою. Як розповідають старожили міста, для випікання різдвяних оплаток для бідноти зносили до котроїсь з домівок борошно й інші необхідні продукти й потім кілька господинь разом виготовляли святкову ритуальну випічку. Затим при храмах роздавали її нужденним.
“Боже древко” і “балики костюмовані”
Під час різдвяних свят католицька громада Рівного особливо опікувалася дітьми міської бідноти, мешканцями сиротинців. Прихожани прагнули, щоб Різдво прийшло до кожного маленького рівнянина, позбавленого батьківської опіки, й до тих, чиї батьки фінансово неспроможні влаштувати своїм дітям свято.
Різдвяна листівка 1920-х років
З газетних публікацій 1920-30-х років (газети “Волинь”, “Ехо Волинське”) дізнаємося про свято ялинки для дітей бідноти “Боже Древко”. На святі дітлахи отримували подарунки й солодощі. Для наймолодших організовували щось на кшталт сучасних новорічних ранків — “балики костюмовані”. Щоправда, учасники цих “баликів” нерідко були вбрані в діряві черевики та прані-перепрані латані одежини. Утім, святкова атмосфера, гарно прикрашена ялинка і подарунки робили свою справу — діти отримували неабияку втіху.
Різдвяні ялинки та благодійні обіди влаштовували дітям і дорослим й вояки підрозділів польського гарнізону, розміщеного в Рівному. Наприклад, гарнізонний духовий оркестр 45-го полку кінних стрільців здійснював музичний супровід новорічно-різдвяних розваг. Благодійну ялинку для дітей бідноти влаштовували в Будинку польського жовніра й вояки 21 полку уланів Надвіслянських.
Оркестр 21 полку уланів Надвіслянських
Опікувалися організацією святкувань для нужденних і громадські організації, зокрема, “Стрілецький Союз”. У приміщенні тодішнього кінотеатру “Ампір” (відомий сучасникам як кінотеатр “Партизан”, який знесли кілька років тому) ця громадська організація влаштовувала новорічно-різдвяні бали для незаможних рівнян. Зазвичай такі заходи відвідували і керівники міста, щоб продемонструвати своє піклування про усі верстви населення.
Ялинка для вояків у казармі 21 полку уланів Надвіслянських
Писала рівненська преса й про ялинки для бідних, які влаштовувала на власні кошти Торгова школа (будівля розміщувалася на теперішній вулиці Чорновола, до наших днів не збереглася), яку містяни називали “гандлювка”. Зокрема про одне таке свято, в якому брали участь понад сорок дітей міської бідноти, писала “Волинь” у січні 1932 року. Після розваг та ігор дітям роздавали взуття, солодощі, а потім запросили до смачної вечері.
Торгова школа в Рівному, фото 1930-х років
Після православного Різдва естафету благодійності, розпочату католиками, підхоплювали й православні рівняни. Починаючи з 7-го січня, організовували й спільні ялинки для дітей католиків і православних.
У ніч з 31 грудня на 1 січня на Сихові, перед Культурно-освітнім центром ім. Довженка, відбудеться святкування Нового року.У програмі концерт, відеомапінг і смаколики.
Як розповіла у коментарі “Сихів Медіа” директорка Центру Довженка Марта Іванишин, у програмі —музичне дійство від гурту «Ягоди», який виконуватиме давньоукраїнські, ритмічні композиції, призначені для Нового року.
“Також зараз іде монтаж великої сценічної конструкції, яка буде слугувати і прсотором для відеомапінгу. Цю конструкцію ми називаємо «Айсберг», висота — 16 метрів. На неї буде проектований відеомапінг, — каже Марта Іванишин. — У відеопроекті будуть зображені етно-коди різних куточків України. Тож, можна сказати, що на площі біля Центру Довженка ми будемо презентувати етно Новий рік”.
За словами Марти Іванишин, на Сихові вперше буде відбуватися таке новорічне дійство. Окрім виступу гурту і відеомапінгу, буде багато фонової музики, працюватиме і ярмарок.
Вхід на подію вільний. Святкування триватиме з 23:00 орієнтовно до 01:00.
Для Павла Табакова Різдвяні концерти – гарна і давня традиція! Прихильники співака із теплом та трепетом згадують його святкові концертні програми «Різдво для двох», «Така зима», «Сніг без пауз». І ось після кількарічної перерви цієї зими, напередодні Старого Нового року – у неділю, 13 січня 2019 року, – Табаков порадує меломанів новим романтичним, душевним та видовищним концертним шоу «Різдво для тебе». Місце зустрічі – Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької. Початок концертів – о 17:00 та о 19:30.
«Різдво для тебе» від Павла Табакова об’єднає традиційні та авторські колядки, різдвяні пісні різними мовами, пісенні прем’єри… А ще співак уперше представить публіці уривок зі свого майбутнього Різдвяного мюзиклу для всієї родини «Фабрика Санти». У цій постановці будуть задіяні талановиті вихованці Творчої школи Павла Табакова, яка віднедавна працює у Львові.
А напередодні Нового року маленькі артисти Творчої школи Павла Табакова презентують кліп на пісню «Фабрика Санти» з майбутнього однойменного мюзиклу.
“Я сам надзвичайно люблю зиму, а особливо період Новорічно-Різдвяних свят, – каже Павло Табаков. – Це найкращий, найсвітліший час у році – час оновлення і час початку! Я хочу, щоб на концертах «Різдво для тебе» ми разом поколядували та помріяли! Щоб зарядилися добром і позитивом на рік наперед! Щоб надихнулися на справи, які робитимуть наш світ кращим!”
Афіша концерту Павло Табакова “Різдво для тебе”
“Різдво для тебе” від Павла Табакова: спільна коляда, яка здійснює мрії – у святковий вечір перед Старим Новим роком! Львів, Театр ім. М. Заньковецької – неділя, 13 січня 2019 року.
Рудки – невелике місто, що розташоване у Самбірському районі Львівської області. Щодо назви цього містечка, то найбільш ймовірно, що вона походить від слів ‘‘рудава’’, ‘‘руда’’, адже саме так племена слов’ян називали болота, у ґрунтах яких була рудувата або червонувата глина.
Рудки згадуються ще у 14 ст. як присілок Бенькової Вишні (тепер це с. Вишня Городоцького району). 1472 роком датується згадка про Рудки як про окреме село, а 1645 р. як про приватновласницьке містечко. У першій половині 18 ст. Рудки отримали магдебурзьке право, а після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. відійшли до складу Австрії.
Рудківський костел Успіння Пречистої Діви Марії. Фото початку ХХ століття
За адміністративним австрійським поділом 1782 року місто увійшло до складу Самбірського округу, а з 1867 р. м. Рудки стало центром Рудківського повіту. У другій половині 19 ст. зросла кількість населення містечка, адже станом на 1860 р. воно становило 1,7 тис. осіб, а на початку 20 ст. – 3,7 тис. осіб. У 1903 році через Рудки пройшла залізниця Львів – Самбір і це посприяло економічному розвиткові міста. У 1940 – 41 рр. та 1944 – 62 роках місто було центром Рудківського району, у 1963–64 рр. перебувало у складі Городоцького району, а у 1965 р. долучено до Самбірського району Львівської області.
Костел Успіння Пречистої Діви Марії в Рудках. Фото Мар’яни Іванишин.
Однією з найбільш відомих пам’яток архітектури містечка Рудки є костел Успення Пречистої Діви Марії. Ще з 15 ст. тут був дерев’яний костел св.Войцеха, який спалили татари, але він був відбудований у 1550 році. Будівництво теперішньої святині розпочалось у 1655 р. та тривало з перервами до 1728 року. У 1741 р. храм освятили під титулом св. Войцеха, Успення Пречистої Діви Марії і Всіх Святих. Костел збудовано з цегли у стилі бароко. Поряд з храмом розташована чотириярусна дзвіниця, що датується 17 – 19 ст.
Колишня дзвіниця костелу Успіння Пречистої Діви Марії в Рудках, в якій знаходиться музей Олександра Фредро. Фото Мар’яни Іванишин.
Колись у костелі знаходився чудотворний образ Матері Божої Рудківської (Мати Божа з Дитятком), який у 1946 році після його закриття вивезли до Перемишля. В радянський час в храмі знаходився продовольчий склад. У травні 1989 році костел повернули римо-католикам і освятили, а в серпні на свято Успіння Пречистої Діви Марії тут відбувся після багатьох років перерви перший відпуст. З грудня 1995 року у святині знаходиться копія чудотворної ікони Матері Божої Рудківської, яку коронував архієпископ та митрополит львівський РКЦ Мар’ян Яворський (у 1996 р.), а з 2003 р. костел став Санктуарієм.
Інтер’єр Успіння Пречистої Діви Марії в Рудках. Фото Мар’яни Іванишин.
Заслуговує уваги той факт, що у крипті костелу міститься каплиця – усипальниця родини Фредро. Зокрема, у ній похований Олександр Фредро (1793–1876), відомий польський комедіограф, дід Митрополита Української Греко-Католицької Церкви – Андрея Шептицького, а також інші члени його родини. У дзвіниці костелу в 2016 р. з нагоди 140 – ої річниці від дня смерті драматурга відкрито музей Олександра Фредро.
Могила Александра Фредро в крипті костелу Успіння Пречистої Діви Марії в Рудках. Фото Романа Метельського
В центрі містечка Рудки на колишній площі Ринок розташована міська ратуша, будинок якої споруджено наприкінці 19 – на початку 20 ст.
Рудківська міська рада. Фото Мар’яни Іванишин.
На околиці міста в напрямку Самбора знаходиться греко – католицька церква Пресвятої Євхаристії, збудована на початку 2000 – х років.
УГКЦ Пресвятої Євхаристії у м. Рудки. Фото Мар’яни Іванишин.
У 1936 р. в Рудках було споруджено муровану каплицю Пресвятої Богородиці за проектом Лева Левинського.
Дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Рудках. Фото Ігоря Синкальського. 1992 р.
У Рудках знаходилась дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 1870 – их роках. В радянський період зачиненою не була. У 1992 – 93 роках, громада української автокефальної церкви, обмурувала храм цеглою і таким чином було втрачено попередню святиню.
Пам’ятний знак борцям за волю України в Рудках. Фото Мар’яни Іванишин.
У південній частині міста, в урочищі Журавник міститься Рудківський дендрологічний парк, закладений 1967 року.
14 січня 2019 року у Львові, на сцені Національного театру імені Марії Заньковeцької, виступить скрипаль-віртуоз Олександр Божик з рок-оркестром!
Масштабне музичне дійство на чолі з Олександром Божиком у супроводі потужного рок-оркестру охопить увесь спектр ваших емоцій! Світові хіти, авторська музика, класика у сучасній обробці та саундтреки до кінофільмів – усе це органічно поєдналося в неймовірно-енергетичному музичному шоу, яке було занесено до «Книги Рекордів України»!
Афіша концерту Олександра Божика
Олександр Божик – скрипаль-віртуоз, композитор, шоу-мен, явище у сучасному музичному просторі. Майстер поєднувати неперевершене виконання та видовищне шоу. Йому однаково підвладні як класика, так і рок, поп, етно-музика. Суперфіналіст популярного шоу «Україна має талант», рекордсмен «Книги Рекордів України», учасник багатьох талант-шоу серед яких «Хвилина слави», «Британія має талант», «Італія має талант». Після свого феєричного виступу на польському шоу «Mam talent» його назвали «Джиммі Хендріксом серед скрипалів».
Квиток на концерт Олександра Божика у супроводі великого рок-оркестру – це найкращий подарунок до Новорічних свят! Музика Вівальді, Гріга, Coldplay, Imagine Dragons, Nirvana, AC/DC, Майкла Джексона, Ханса Ціммера та інших створять неймовірний настрій на увесь наступний рік!
Родзинкою концерту буде презентація першого аудіо-диску Олексадра Божика! Будьте першими хто це почує!
Лише два найдравовіші концерти цієї зими – о 17:00 та 19:30!
Старого 2018 року залишаються лічені дні, а заньківчани не перестають дивувати публіку новими роботами. Цієї суботи та неділі, 29 та 30 грудня 2018 року, на сцені театру Марії Заньковецької остання прем’єра року – вистава “Мазепа”.
Сцена з вистави “Мазепа”
Режисер-постановник вистави народний артист а України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Федір Стригун, художник-постановник – заслужений діяч мистецтв Польщі Олександр Оверчук, художник по світлу – Сергій Войтичук.
Сцена з вистави “Мазепа”
“Ця вистава про те, як старше покоління іноді не розуміє молоді. Юліуш Словацький зумисне зобразив Мазепу 30-річного, адже він писав п’єсу про кохання та молодість, і як у хорошого драматурга в нього «політика – контрабанда на сюжеті». Її можна прослідкувати поміж перипетій сюжету. Адже насамперед автор хотів показати, що українцям та полякам немає чого ділити. Це дружні та братні народи, які мають жити в порозумінні. Проте, як це завжди буває в історії, серед держав обов’язково з’явиться агресор, який матиме інші цілі.
Сцена з вистави “Мазепа”
Драматург акцентує на тому, що, якщо дурна влада, то від цього насамперед страждатиме народ. Адже гонор та особисті інтереси ніколи не можна ставити вище ідеалів своєї нації, бо тоді держава приречена.
Сам Юліуш Словацький любив Україну, адже народився в Кременці. Його любов часто порівнюють із любов’ю Т. Шевченка.
Сцена з вистави “Мазепа”
На українській сцені вперше ця вистава йшла у театрі Миколи Садовського. То ж кому, як не Заньківчанам саме зараз показати цю актуальну на всі часи п’єсу?!”, – розповів режисер-постановник Федір Миколайович Стригун.
У Новому році виставу можна буде побачити 12, 20, 26 та 27 січня. Квитки у касі театру. Початок усіх вистав о 18.00.
Цього тижня команда Фотографій Старого Львова піддалася мейнстриму і теж вирішила напередодні Нового Року розповісти, якими ж були львівські ялинки у різні роки.
А розпочнемо із середини ХХ ст. До початку 50-х років ялинку ставили там де і зараз – поруч з Оперним театром. Проте, з 1952 року там розмістили погруддя Леніна, тому необхідно було знайти інше місце для зеленої красуні.
Тож було вирішено розташувати міську ялинку у центрі великої круглої клумби на місці демонтованого пам’ятника королю Яну ІІІ Собеському. І до кінця 1980-х років, за деякими виключеннями, ялинка красувалася саме на цьому місці. А згодом там спорудили пам’ятник Тарасові Шевченку.
Новорічна ялинка на проспекті Леніна, уже на новому розташуванні – на місці пам’ятника Яну III Собєському. Тепер тут розміщений монумент Т. Шевченку. Фото 1955 року. Фото http://www.lvivcenter.org/
Новорічна ялинка в радянський час відрізнялась за оздобленням від сучасної. На її вершині не було ангела, а майоріла зірка, при чому не Вифлиємьска, а радянська – п’ятикутна й червона. Звичайно, ніякої шопки під ялинкою не було. Її місце займали офіційно затверджені радянською владою, та чужі для львівського населення, персонажі – Дід Мороз та Снігуронька.
Цікаво, що від 1970-х років під ялинкою почали збиратися колядники. Колядування набуло такого розмаху, що новорічне дерево перенесли у сквер перед Парком культури при сучасні вул. Вітовського і поставили коло нього охорону. Але, оскільки поруч був КДБ, запал колядників вщух.
Ялинку того року привезли із Рудно. Вона мала 18 метрів і коштувала місту 3 тисячі гривень. Красуня була підсвічена червоно-синіми кольорами та прикрашена великими цукерками.
Головна ялинка міста, 2011 р. Фото: Захід.нет
2011 рік
У 2011 році ялинка приїхала з Пустомит. Її висота сягала 19,5 метрів. Особливістю прикрас стали спеціальні металеві конструкції — янголи, які розробили для ялинки у Ватикані.
Головна ялинка міста, 2012 р. Фото: Захід.нет
2012 рік
Тогорічна ялинка могла похвалитися яворівськими іграшками роботи народних майстрів Остапа Сойки та Оксани Когут, котрі виготовили 200 автентичних прикрас. На це, а також охорону дерева з міського бюджету виділили 55,5 тисяч гривень.
Головна ялинка міста, 2013 р. Фото: Захід.нет
2013 рік
Міська новорічна красуня того року була, знову ж таки, прикрашена яворівськими іграшками, а також забавками ручної роботи, які виготовили учні художньої школи ім. О. Новаківського, та 40 новими синьо-жовтими світильниками. Окрім того, дерево прикрасили українські герби-тризуби та символи Євросоюзу.
Головна міська ялинка та Різдвяний Ярмарок, 2014 р.
Новорічне дерево привезли з Дрогобицького лісгоспу (Бориславське лісництво) і встановили 12 грудня. Висота ялинки сягала 17 м. , а її вартість склала 4 152 грн.
Урочисто увімкнули вогники на лісовій красуні 19 грудня, в день Святого Миколая. Участь в дійстві взяли 15 дітей: 5 зі Сходу України, 5 з АР Крим та 5 маленьких львів’ян соціально-незахищених категорій.
Красуню для новорічного свята відшукали аж за сотню кілометрів від обласного центру – у Карпатах, а саме у Східниці. Це була ялиця заввишки коло 18 метрів, яка мала приблизно 40-45 років. Прикрасили її у патріотичних кольорах.
Родзинкою цьогорічної ялинки 2016 року була оновлена святкова ілюмінація, що складалася із гірлянд, а також освітлених кульок та кубиків, що гармонійно компонувало з вуличним освітленням.
Головна ялинка Львова, 2016
Висота ялинки становила близько 20 метрів, а її вартість склала 4,5 тис. грн., а разом із транспортуванням, монтажем, облаштуванням ілюмінації, прикрашанням та охороною – близько 116 тис грн.
2017 рік
Цього разу ялинку Львову подарувала мешканка Брюхович. Місто вирішило відмовитися від звичних іграшок та гірлянд і прикрасити дерево у європейському стилі. Для ялинки висотою у 18 метрів закупили гірлянду жовтого кольору з-за кордону, довжина якої близько 8 кілометрів. Внизу ж встановили декорації-подарунки різних висот: півтора метри, 1,20 та 1 метр.
Традиційно дерево встановили на площі перед Львівським національним академічним театром опери та балету ім. С. Крушельницької. Цьогоріч воно сягає 20 метрів заввишки.
Львівська ялинка 2018 року. Фото Дивись.info
Зелена красуня цього року, як і минулого, була не закуплена, а подарована місту. За неї дякуємо мешканці с. Буда Яворівського району Львівської області.
18 грудня 2018 року центральну міську ялинку засвітили. Тоді ж відбулася передача Вифлеємського вогню миру мешканцям Львова.
Софія ЛЕГІН
Для публікації використані матеріали Фотографій Старого Львова, а також Дивись.Info
1 січня на Львівщині вшанують пам’ять голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери з нагоди 110-ї річниці від дня його народження. Урочисті заходи розпочнуться о 14:00 год біля пам’ятника Степану Бандері, що на пл. Кропивницького у Львові.
Керівництво області та міста покладе квіти до підніжжя пам’ятника, після чого відбудеться спільна молитва та громадське віче.
Долучитись до заходів і вшанувати пам’ять видатного українського діяча запрошуємо всіх охочих.
Довідково:
Степан Бандера (1 січня 1909, Старий Угринів, Івано-Франківська область — 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері “Целленбау”. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.
Відкриття виставки Богдана Кузіва "Різдвяна феєрія"
У вівторок, 25 грудня 2018 року, в “Арт галереї мадам Пальмгрен” (вулиця Івана Федорова, 8) відбулося відкриття виставки Богдана Кузіва “Різдвяна феєрія”. Експозиція цієї виставки – це справжня зимова казка з колядками на полотнах івано-франківського митця.
Відкриття виставки Богдана Кузіва дуже символічно відбулося саме на католицьке Різдво. Привітати митця приїхали друзі з івано-франківського мистецького братства. Було багато тостів, побажать і звичайно ж колядок.
Експозиція виставки Богдана Кузіва “Різдвяна феєрія”
“Малярство – моральне задоволення. Пам’ятаю вислів, який почув ще в університеті: “не сиди в майстерні – розвивайся”, – з цими словами я й іду по життю. Завжди намагаюся шукати щось нове, раджуся з товаришами-малярами”, – розповів Богдан Кузів.
Експозиція виставки Богдана Кузіва “Різдвяна феєрія”
Також галерея мала за честь приймати знаних музикантів серед яких Наталія Дитюк – сопрано, солістка Львівської обласної філармонії, Мигаль Ярослав – соліст-віолончеліст, що виступав у найпрестижніших залах Європи. А ще приємним сюрпризом було побачити музичних гостей з-за кордону: Андрій Остапчук скрипаль з Монте-Карло та піаністка з Австралії Оксана Мельниченко.
Експозиція виставки Богдана Кузіва “Різдвяна феєрія”
Окрасою вернісажу стало урочисте відкриття “Намистовоі ялинки” авторських прикрас знаного львівського митця Романа Дмитрика, Тамари Берези та Людмили Колоди.
Роман Дмитрик та Ігор Роп’яник на відкритті “Намистовоі ялинки”
Експозицію виставки Богдана Кузіва “Різдвяна феєрія” можна буде оглянути в “Арт галереї мадам Пальмгрен” (вулиця Івана Федорова, 8) до 22 січня 2019 року.
У ході українсько-польської війни, яка тривала аж до 17 липня 1919 року, було повністю зруйновано Лавру св. Антонія Печерського в Скнилові.
Ієромонах Никифор у своїх спогадах так описує знищення монастиря: «Було це вночі з 19 на 20 грудня 1918 р. У монастирі ночували українські війська з наддніпрянських відділів. Утім, по півночі, около години пів другої, рознеслось «Горить!». Огонь усе знищив. Поляки зайняли монастир і окопались, а головно крилися в пивницях. Українські батареї почали бити і розвалили до решти будинки, що ще стояли. У пивницях крилося сім монахів і сім хлопців та в смертельному страху очікували кінця. На щастя, нікого не забили, ані не ранили, але всі втекли вночі під градом куль. Перед тим поляки монастир розграбували. Братів Венямина і Пахомія тяжко побили, а о. Никонові і ще трьом братам казали в білий день серед куль нести свого раненого до Львова. Зреквізували худобу, а до курей стріляли на «раз, два, тши». Увесь же дорібок багатьох літ згорів. Годі описати знущання, які перетерпіли наші брати. Очевидно, відшкодування не одержали жодного».
[Спомини про Скнилів // Ясна путь. — 1936. — № 7–8. — С. 18–19.]
Вцілілі монахи перебралися до монастиря Святого Йосифа на вул. Петра Скарги (а нині вул. Озаркевича). У такий спосіб о. Климентій став настоятилем великого монастиря, при якому ще й була група дітей-сиріт. У кінці весни 1919 року постало питання про новий осередок, оскільки монастир Святого Йосифа не мав можливості забезпечити всім необхідним таку кількість людей. «Літопис» передає, що монахи побоялися переселятись на Збоїща, де був куплений будинок для потреб сиротинця, оскільки були ще надзвичайно перелякані подіями у Скнилові. Тоді було вирішено, що редемптористи з Унева переселяться до Львова на Збоїща, а в Уневі буде зорганізована Лавра монахів-студитів.
Пам’ятний хрест на місці Скнилівської лаври. Фото Галини Терещук
Монахам-студитам в Уневі Митрополитом було подаровано, як передає монастирська хроніка, написана ієромонахом Теофаном, «на власність у посідання великий Монастир із церквою, посвяченою Успенію Пречистої Діви Марії, великі забудови господарські, поля ораного 75 моргів, ліса грубого ріжногорода дерева 200 моргів і млин. То була колись Митрополитів палата в гарнім положеню під лісом, де рівночасно є Чудотворне джерело, котре випливає з-під головного престола в церкві та пливе рупорами попід церкву вздовж і випливає сильним великим джерелом під балконом за монастирською великою забудовою.
На джерелі є велика статуя Матери Божої Непорочно Зачатої, саме джерело сильно вибухає, а довкола бетон, де рурою желізною випливає вода до ставу поза будинком Монастиря.
Над статуєю Матери Божої є балкон, де в часі відпустів відправляється звичайно співана Служба Божа, акафісти в честь Матери Божої та голосяться проповіді. А крім того балкону, у часі відпустів роблять другий балкон для співаків (хору), а перед балконом є велика площа для паломників, що може помістити около 50 000 людей.
Відпусти відбуваються щороку, на УспеніяМатери Божої — головний, а на Вознесеніє Христове — менший, почавши від 1920 року».
[Монастирська хроніка, писана ієромонахом Теофаном, настоятелем монастиря в Скиті св. Андрея Студійського Уставу в Лужках // Музей народної архітектури та побуту у Львові — спадщина митрополита Андрея Шептицького: матеріали наук. конф. з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. — Львів: Колесо, 2016. — С. 277].
Свято-Успенська Лавра в Уневі почала діяти після 28 серпня 1919 року, після свята Успіння Пресвятої Богородиці. Немає фактів чи спогадів, що в цей час відбулися тут урочистості з посвячення чи відкриття. Як подає «Літопис», брати-монахи почали заселятися до Лаври 29 серпня 1919 року. Настоятелем нового осередку було призначено о. Климентія. Тут зауважимо, що на цей період не було жодних канонічних документів, згідно з якими Лавра в Уневі отримувала всі законні підстави до функціонування. Такі документи з’являться пізніше — 1925 року. Тоді ж офіційно о. Климентій буде призначений ігуменом. Натомість, до цього часу, назва «Свято-Успенська Лавра в Уневі» є умовною та діє згідно з усною традицією, яка також визначає о. Климентія ігуменом. Сам о. Климентій у статті про чернечу традицію і Митрополита, яка написана 1926 року, пише про Унів тільки як прихисток монахів, не згадуючи при цьому нічого про Лавру.
Митрополичі палати в Уневі. Фото зі збірки колекціонера Юрія Завербного
[Шептицький Климентій, о. Митрополит Андрей і обновлення східньої чернечої традиції // Богословія.— 1926.— Т. ІV, кн. 1/2.— С. 154].
Зауважуємо це, щоби не вводити в оману читача, який у науковій літературі може натрапити на твердження, що лиш 1926 року о. Климентій став ігуменом Лаври, а сама Лавра, за декретом Митрополита Андрея, також заснована того року.
Коли студити перебралися до Унева, брати Шептицькі заснували Товариство «Студіон». Організація носила релігійно-харитативний характер, до неї могли належати і духовні особи, і миряни. Як свідчать установчі документи, «Товариство мало на ціли забезпечити маєток при монастирі, бо, під впливом російської революції, побоювалося ріжних реформ, які могли спричинити конфіскату майна монастирського. А що товариства, як такі, мали більші ґваранції щодо посідання майна, то в данім случаю була слушна причина основання «Студіону» [ЦДІА України у Львові.— Ф. 684, оп. 1, спр. 3298.— Арк. 5зв., 14зв.; Оп. 2, спр. 85.— Арк. 56, 87].
Восени 1919 року брати Шептицькі почали писати новий «Типікон» Лаври в Уневі під назвою «Установи (конституції) Успенської Лаври в Уневі». Назва «установи», «конституції» є пов’язана з тим, що канонічне право установлювало таку назву для документа, яким необхідно врегульовувати норми поведінки монахів.
Генерал Станіслав граф Шептицький та Ганс фон Беселер 27 жовтня 1917 році у Варшаві
Підстав творити досконаліший документ, яким повинні були керуватися монахи-студити, було кілька. Перша і найголовніша — та, що 1917 року було оновлене канонічне право Католицької церкви. Кодекс канонічного права взірця 1917 року, відомий як «Codex Iuris Canonici, Pii X Pontificis Maximi iussu digestus, Benedicti Papae XV auctoritate promulgatus», було прийнято 27 травня, а увійшов у дію пізніше — 27 травня 1918 року. Згідно з процедурою, слід було привести до відповідності всі церковні документи, які стосувалися регулювання справ, що підлягали змінам. Нововведення стосувалися також монашого життя. Іншою підставою, яка вимагала удосконалення, було те, що попередній «Типікон» не зовсім відповідав «духу» східного монашества, що його намагався відновити Митрополит Андрей. Певні пропозиції щодо вдосконалення «Типікону» висловлював у листах о. Леонід Фьодоров. Самі листи опубліковані у збірці документів «Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики Росії. — Книга 1. Документи і матеріяли, 1899–1917» [Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2004. — 973 c.]. Детально ця тема також проаналізована ієромонахом-студитом о. Севастьяном Дмитрухом.
[Дмитрух С.,«Єрм. Климентій Шептицький про молитву в «Типіконі» та «наших звичаях» монастирів студитського уставу» / єрм. Севастьян (Дмитрух) // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. – Вип. 6. – Львів, 2001. – С.67 – 75].
Брати Шептицькі закінчили працю над «Типіконом» 1920 року. Оскільки він не з’явився друком, а мав рукописний варіант, був він маловідомим і не аналізувався раніше науковцями. Також не зберігся оригінал, а є лише доступною рукописна копія, зроблена невідомим автором. Тільки нещодавно він був підготовлений до друку монахами-студитами і виданий: [Типікони / [Ред. кол.: єрм.Венедикт (Валерій Алексійчук)), єрм. Теодор (Тарас Мартинюк), схм. Іриней (Іван Волошин) та єрм. Юстин (Юрій Бойко)]. — Львів: «Свічадо», 2007. — 140 с.]. У переписаному тексті додатково містяться східні монаші звичаї, оригінал листа Конгрегації для справ Східної Церкви до Митрополита Андрея Шептицького відносно монахів Студійського Уставу та копія листа архимандрита Андрея до ченців Унівської Лаври щодо літургійних питань. Ці документи також опубліковані як додатки у «Типіконі» [Типікони. — C 129–136].Також збереглося кілька фрагментів вступу до «Типікону», датованих 8 листопада 1920 року, один із яких опубліковано.
[Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність: документи і матеріали, 1899-1944. — Т. І. — Свічадо, 1995. — С. 188].
Митрополит Андрей граф Шептицький, о. Климентій, о. Олександр Бачинський з духівництвом та молодими богословами. Фото зроблене у 1918 р., після повернення братів Шептицьких до Галичини (з архіву родини Бачинських)]
Подаємо один із фрагментів з архівних документів:«Монаше житє має одно правило — Євангелиє Ісуса Христа і одну ціль – спасенє душі. Щоби певнійше і совершеннійше сю ціль осягнути, кождий, хто хоче посвятитися монаршому житю в нашім братстві, нехай знає, що обов’язком його є через щоденне читанє і пильне розважанє черпати з Євангелія монашого духа, аби по можности у всім якнайвірнійше наслідувати примір і ради Господа Нашого Ісуса Христа; най буде готовий житє своє покласти для спасення братів. Відданий житю молитви і праці, нехай шукає лишень Ісуса Христа і то розп’ятого».
[Архів монастиря Студіон у Римі (без назви фонду і номера папки), Установи (Конституциі). Вступ митрополита Андрея Шептицького, 8 листопада 1920, копія, док. 1.]
Митрополит Андрей (Роман) Шептицький, Анна Шептицька, Ізабела з Собанських Шептицька, Андрій Шептицький, Ядвіга з Шембеків Шептицька, Марія Шептицька (пізніше Старовейська), Ванда (с. Ванда) Шептицька, Марія Шептицька, Ядвіга Шептицька (пізніше Дембінська), Ян Сильвестр Шептицький, Тереза (с. Тереза) Шептицька, Софія (с. Йосафата) Шептицька, Катерина Шептицька (пізніше Дембінська), Ружа Шептицька, Ян Казимир Шептицький, Х, Олександр Шептицький, о. Климентій (Казимир) Шептицький. Прилбичі, травень 1918 р. Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Устав (Установи, Конституції) Лаври в Уневі були прийняті Загальною Радою монастиря та затвердженні Митрополитом Андреєм, як ігуменом студитівта предстоятилем Церкви, декретом від 8 листопада 1920 року. Листом до Конгрегації для Східної Церкви від 6 лютого 1921 року Устав було передано на затвердження Святішим Престолом. Дату листа нам подає о. Климентій у згаданій вже статті «Митрополит Андрей і обновлення східної чернечої традиції». Детальніше про це можна прочитати у статті дослідниці Вікторії Чорнописької, яка є у вільному доступі в Інтернеті:
[Чорнописька В. З. Новаторська ідеологія Климентія Шептицького у розвитку студитських монастирів у Східній Галичині (20 – 30 рр. ХХ ст.) / В. З. Чорнописька // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер.: «Історія та географія». — 2012. — Вип. 43. — С. 8–15]
Цей момент історії також детально описаний владикою др. Теодором Мартинюком, який зазначає, що «деякі особи у Галицькій митрополії поставили під сумнів законне існування відроджених монастирів Студійського Уставу, аргументуючи це тим, що вони не відповідають вимогам нового Кодексу Канонічного Права з 1917 року, зокрема щодо поняття монашого чину (кан. 488). Хоча цей Кодекс не зобов’язував греко-католиків у Галичині, дехто заявляв, що всі монастирі, які не відповідають його поняттям, будуть просто ігноровані. Щоби уникнути непорозумінь та продовжувати справу відродження східного чернецтва, владика Андрей вибрав такий шлях».
[Мартинюк Т. Відродження монастирів студійського уставу та формування Загального Типікону // Музей народної архітектури та побуту у Львові — спадщина митрополита Андрея Шептицького: матеріали наук. конф. з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. — Львів: Колесо, 2016. — С. 40].
Ружа Шептицька, Ядвіга Шептицька (пізніше Дембінська), Софія (с. Йосафата) Шептицька, Марія Шептицька (пізніше Старовейська), Олександр Шептицький, Ванда (с. Ванда) Шептицька, Митрополит Андрей (Роман) Шептицький, Андрій Шептицький, Ян Казимир Шептицький, Ян Сильвестр Шептицький, Марія Шептицька, о. Климентій (Казимир) Шептицький, Анна Шептицька, Ізабела з Собанських Шептицька, Катерина Шептицька (пізніше Дембінська), Тереза (с. Тереза) Шептицька, Ядвіга з Шембеків Шептицька, Х. Прилбичі, травень 1918 р. Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Перш ніж повернутися до участі в цих справах о. Климентія, зазначимо тільки, що у травні 1923 року був надісланий лист секретаря Конгрегації для Східної Церкви кардинала Джованні Таччі Порчеллі (був секретарем Конгрегації у 1922—1927 рр.) до митрополита Андрея Шептицького в справі монахів Студитів. Кардинал висловив задоволення Апостольської Столиці щодо віднови монастирів студійського уставу та заохотив до продовження праці над Типіконом. Це означало, що Шептицькі отримали так званий «декрет–похвалу», який видавався Апостольським Престолом на першому етапі потвердження монаших правил. Таких декретів повинно було бути три. На цьому справа не закінчилася — і ми повернемося до неї, говорячи про 30-і роки та роль о. Климентія у написанні і затвердженні «Типікону» для монахів-студитів. Коротко подамо фрагмент згаданого листа кардинала Джованні Таччі:
«Так С[вята] Конг[регація] поширення віри для справ східного обряду, як і нова Конгр[егація] для справ Східної Церкви, дуже заінтересувала ся ініциативою Вашого Високопреосвящеьствадвигнення і прикрашення Церкви українского народу монашеством чисто східного типу, яким є Лавра Студитів в Уневі; а тому, що Всевишній в очевидний спосіб благословить сі наміри Вашого Високопреосвященства, даючи покликаня до досконалого житямногим, що вступають до сего монастиря, уважаю за відповідне звернути увагу Вашого Високопреосвященства на заховання деяких принципів, яких придержуватися є невідкличною та конечною річчю для доброго успіху святого діла».
[Архів монастиря Студіон у Римі (без назви фонду і номера папки), лист секретаря Конгрегації для справ Східної Церкви кардинала Таччі до митрополита Андрея Шептицького в справі монахів Студитів, травень 1923, прот. 9921/23, копія, док. 9-10]
У час Різдвяних свят львів’яни та гості міста зможуть створити нову традицію: збиратись у Шевченківському Гаю і колядувати від хати і до хати.
Усі, хто в ці дні відвідає Шевченківський гай (scansen, або музей під відкритим небом), потраплять в атмосферу родинного тепла, різдвяної містерії, де звучатиме дзвінка коляда у сяйві мерехтливих ліхтариків, де розгорнеться ярмарок, який щедро частуватиме традиційними стравами, а саме – медовою кутею, пампушками, духмяним узваром та іншими смаколиками.
Протягом трьох святкових днів усі охочі зможуть навчитися створювати ляльки-мотанки, дідушки, різдвяні павуки з соломи, відвідати майстер-класи із ковальського мистецтва, скуштувати хліба, випеченого в старовинній печі, почути про давні звичаї святкування Різдва та приготування традиційних різдвяних страв. А для малечі відомі львів’яни читатимуть добрі казки про маленькі й великі різдвяні дива.
Також в Гаю розгорнеться Ярмарок, який щедро частуватиме численними різдвяними стравами, а саме – медовою кутею, пампушками, духмяним узваром та іншими смаколиками. Гості Свята в інтерактивній формі дізнаються історії найдавніших садиб, долучаться до давніх звичаїв.
Програма
7-8 січня 2018 року, 12:00-18:00:
Спільна коляда «від хати до хати» разом з гуртом «Коралі».
Хата с. Орявчик, 1792 рік. «Садиба, де файно колядують та частують пампушками».
Хата с. Тухолька. «Садиба музики. Виставка автентичних музичних інструментах. Майстер-класи із виготовлення ляльок-мотанок».
Хата с. Либохора, 1812 рік. «Вертепна галявина. Виступи вертепів та театралізовані дійства».
Олійня с. Головецько. «Майстер-класи із виготовлення дідухів та павуків із соломи»
Виставка в костелі с. Язлівчи. «Кузня та козацька слобода». Частування кулішем та козацькими смаколиками.
Галявина біля церкви с. Кривка
Головна сцена «Різдво в гаю»
театралізовані дійства;
виступи етно-гуртів;
спільна коляда;
катання на конях;
зимові ігри та забави;
майстер-класи з прядіння, випікання хліба та ін;
7 січня
Виступи колективу «Коралі», а також традиційний конкурс вертепів та театралізованих вертепних дійств.
8 січня
Виступи колективів «Ойкумена», дуету «Двійко», а також традиційний конкурс вертепів та театралізованих вертепних дійств.
Вертепна галявина
7-8 січня
14:00-16:00 Велика родинна коляда разом із вертепними дійствами.
Хочете зробити каву смачнішою та солодшою без жодної ложки цукру? Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо як це зробити.
Усе дуже...
![Митрополит Андрей граф Шептицький, о. Климентій, о. Олександр Бачинський з духівництвом та молодими богословами. Фото зроблене у 1918 р., після повернення братів Шептицьких до Галичини (з архіву родини Бачинських)]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/12/41.jpg)
