Художньо-меморіальний музей Івана Труша, відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. Львів, вул. І.Труша, 28
Після року ремонту відкрили Художньо-меморіальний музей Івана Труша. Цілком оновили й експозицію. Відтепер там удвічі більше оригіналів та особисті речі художника. Про це повідомляє Zaxid.net
Затишну віллу Іван Труш спорудив у 1910 році на ті часи на околиці Львова, у районі Францівка. Там художник прожив близько 30 років.
«Родина у художника була великою, у них було 4 дітей і тому потрібно було таке комфортне помешкання. Особливістю цієї вілли є велике вікно, яке видно з вулиці – це вікна майстерні, бо саме тут художник створив більшість своїх шедеврів», – розповідає наукова працівниця музею Наталія Сидор.
А навколо вілли дотепер зберегли сад, його власноруч посадив сам Іван Труш.
«Окрасою саду є гірська сосна, яка донині тішить відвідувачів музею і яка дала чимало мотивів для робіт художника. Всі відомий цикл «Квіти» був теж написаний, здебільшого, у цьому саду», – показує рослини Наталія Сидор.
Сад біля кoлишньої вілли-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Двері дому Труша відкрили після року ремонту, який проводили ззовні і всередині. Працівники музею на експозиції відтворили сімейну атмосферу Трушів.
«На першому поверсі мешкала родина художника. В першій кімнаті була кухня, а далі йшли дві кімнати, в яких жили діти і Іван Труш із Аріадною», – веде всередину вілли завідувачка музею Роксоляна Козак.
Дружина Аріадна була донькою Михайла Драгоманова, двоюрідною сестрою Лесі Українки. І саме вона була музою художника.
«Ми виставили дуже романтичний портрет Аріадни. З ним пов’язана ціла історія. Коли подружжя Трушів поверталося після відвідин театру і їхали у вечірньому трамваї, художник милувався обличчям своєї коханої, запам’ятав той образ і потім переніс його на полотно», – розповідає Роксоляна Козак.
Аріадна Драгоманова-Труш, фото 1904 року
Експозицію доповнили мультимедійним екраном. Але найбільший скарб у цьому музеї – оригінали полотен Івана Труша. Після ремонту їх тепер удвічі більше і нині тут сотня найкращих картин із різних серій: подорожі Гуцульщиною, Єгиптом, Італією, квіти, портрети.
«В одній із кімнат зібрані краєвиди із Києва, Наддніпрянщини, славнозвісні види на Дніпро. Тут автентичні меблі, п’єци. Все ми намагалися показати так, як воно було в цій кімнаті. А тут було надзвичайно галасливо, бо ж 4 дітей, треба було їх всіх десь покласти спати і всіх розмістити», – каже Роксоляна Козак.
Виставили і портрет Лесі Українки, через який художник із письменницею посварилися. На другому поверсі вілли зберегли майстерню. З особистих речей – мольберт і палітра Труша, його капелюх, фарби.
«Тут, зокрема, його паличка, якою він користувався і часто з нею ходив, губив її», – жартує Роксоляна Козак.
А поруч річ, що схожа на парасольку. З нею Труш зображений на багатьох фотографіях. Виявляється, це пленерний стілець, який розкладався і на ньому можна було сидіти і малювати просто неба. Навколо розвішані зворушливі уривки з листів Івана до Аріадни та остання незавершена картина митця.
В мережі інтернет вдалось розшукати ретро світлини села Топільниця, яке сьогодні входить до складу Старосамбірського районі Львівської області.
Село Топільниця у міжвоєнний період
Перша згадка про село відноситься до 1422 року.Село тягнеться з північного заходу на південний схід майже на 7 км вздовж річки Топільниці.
Село Топільниця у міжвоєнний періодСело Топільниця у міжвоєнний період
Оточене лісами й горами, зокрема такими вершинами: Гострий Верх (777 м), Ґрон (640 м), Кичера (613 м), Деришір (607 м) та інші.
Село Топільниця у міжвоєнний період
Усі фото відносяться до міжвоєнного періоду. З них можемо побачити, що в той час село було гарним місце відпочинку, там розташовані були готелі та пансіонати для відпочиваючих.
Село Топільниця у міжвоєнний період
У 1928 р. в селі проживало 1296 осіб, серед них 5 римо-католиків і 85 євреїв. В 1929—1934 рр. в селі Топільниця функціонувала господарсько-споживча спілка «Згода». В цей же час існував загальний хліборобський кооператив „Братська Любов“ для покупки та збуту.
27 вересня 2019 р. о 18 год. Перший театр (вул.Гнатюка, 11) запрошує глядачів відвідати останню прем’єру літа – політично-мистецький трилер – виставу «Pentecost».
Отже… Закинута балканська церква на перетині шляхів різних завойовників раптом стає перехрестям різних культур. Знайдена тут унікальна середньовічна фреска з’являється на сцені як яблуко розбрату, перетворюючись далі і на заручницю, і на жертву. Майже детективна історія затягує глядача у міцний клубок гострих тем сучасності – розбрат, тероризм, біженці.
З недавнього часу усі питання, які піднімає вистава знайомі також українцям – рано чи пізно нам доведеться відповідати на них. Що ми хочемо будувати – нову Вавілонську вежу чи мости та шляхи до порозуміння? Оберемо ізоляцію чи приймемо дар П’ятидесятниці – мову людяності?
Вистава є постановкою-переможцем конкурсу Taking the Stage («Захопити сцену»), створена при сприянні Британської Ради British Council Ukraine.
Вистава розрахована на дорослу аудиторію.
Вистава «Pentecost»
Режисер постановки – Лариса Діденко, відома львів’янам за нещодавньою прем’єрою Першого театру “Проданий сміх”.
Автор тексту – видатний британський драматург Девід Едгар, знаний світовій аудиторії як сценарист історичної костюмованої кінодрами “Леді Джейн” із Хеленою Бонем Картер у головній ролі. Його п’єса Pentecost («П’ятидесятниця») здобула звання «Кращої п’єси року» у Великій Британії у 1994 р.
Менторка проекту від Британської Ради – британська режисерка Керолайн Стайнбайс.
«Багато у чому п’єса перегукується із українськими реаліями. Наприклад, тим, що, змінивши назви вулиць, ми не можемо «…стерти минуле, наче косметику». Або питанням про те, що з цим минулим робити, адже цілком можливо «… до влади мають прийти варвари …, які руйнують, тому що не знають»”. (Лариса Діденко, режисер)
У суботу, 14 вересня, стартував 11-й сезон відкритого турніру з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Матчі між учасниками відбуватимуться 14-15 та 21-22 вересня. Про це повідомляє ІА «Діло».
Подія зібрала сотні молодих людей, які вирішили спробувати свої сили у любительському футболі. Змагання відбуваються серед таких вікових груп: 7-10 років, 11-13 років, 14-17 років, 18-21 рік, 22+,+35 (ветерани).
Відкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра МартиновичВідкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра Мартинович
Турнір стартував із запального хореографічного шоу за участі маленьких дівчат танцюристок місцевого ансамблю. Далі була офіційна частина, а саме вихід всіх команд, які вирішили взяти участь у змаганні. Після виконання Державного гімну України, почесні гості свята футболу взяли слово і сказали мотиваційні промови перед початком змагань.
Відкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра Мартинович
Цей турнір започаткувала сім’я Лациків ще багато років тому. Співорганізатор турніру Юлія Лацик до футболу відношення не має, але, як вона сама каже: «десь можливо генетично передалося», оскільки її батько був футболістом місцевої команди. Тому вона змалечку з татом їздила по футбольним турнірам і вони вирішили, що варто організовувати свято футболу. Спершу турнір відбувався на нововідкритому футбольному полі, але через зростання кількості команд, які прагнули взяти участь, вже декілька років фестиваль відбувається на навчально-тренувальної бази ФК «Карпати».
Відкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра Мартинович
«Ця подія вже стала традиційною у Брюховичах. Організовується кожного року у вересні. Це є відкритий футбольний турнір з любительського футболу у якому можуть приймати участь будь-хто, хто забажає і вміти грати футбол. Починаючи з семи років до можливого фізичного здоров’я. Подія організовується на добровільних засадах, турнір є безкоштовним. В середньому на турнір заявляється близько 30 команд. Цього року – 35 команд. Рекордна явка була у 2015 році, коли заявилося 50 команд. У нас основний акцент йде на те, що цей турнір більше, як фестиваль футболу. Дружній захід, куди можуть з’їхатися звідусіль любителі футболу, поганяти м’яча, позмагатися, поспілкуватися. Мене у цьому турнірі приваблює емоційна складова. Мені надзвичайно подобаються матчі, коли грають діти, бо їхні емоції надзвичайно щирі і справжні», – розповіла Юлія Лацик.
Відкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра Мартинович
Команди складаються з 9 футболістів – воротар і 8 польових гравців. Допускають дві заміни. Розігрують комплект нагород – це кубки за перше місце, медалі і символічні сувеніри.
Ігор Сопець декілька років є ведучим та «голосом» турніру. Каже, що вже не може явити собі життя без цього свята.
Відкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра Мартинович
«Дуже люблю цей захід. Подивіться на всіх тих дітей, Які вони щасливі! Дуже радісно, що таке свято у нас є. Вже про нас знають далеко за межами області. Для менших дітей будь-який гол, будь-яка гольова передача – це, неначе, якесь свято, вони дорожать кожною секундою гри, вони живуть тим. Для старших це все більше змагання між собі подібними, щоб вирвати перемогу у свого суперника. А для молодшого – це життя. У менших вікових групах воно набагато цікавіше відбувається, вони віддаються на повну. Там де старші можуть десь схалтурити, то малі будуть битися до останнього, як леви», – сказав Ігор Сопець.
Відкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра МартиновичВідкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра МартиновичВідкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра МартиновичВідкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра МартиновичВідкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра МартиновичВідкритий турнір з любительського футболу «Кубок Брюховичів 2019». Фото: Юра Мартинович
До свята футболу також долучилася Львівська міська рада. Начальник Управління молоді та спорту ЛМР Антон Нікулін розповів, що місцевою владою було виділено близько 35 тис. грн. на цей турнір.
«Ми долучаємося до таких турнірів постійно, тому що наш пріоритет – це масовий спорт», – сказав Антон Нікулін.
Турнір розпочався з ігор найменших вікових категорій.
Сьогодні хочемо розповісти нашим читачам про маловідому постать співачки з Волині. Нижче мова піде про Наталію Захарченко, яка прославилась як співачка сопрано, педагог, заслужена артистка та професор.
Наталія Захарченко народилась 3 липня 1907 року у місті Ковель Волинської губернії. Про дитинство та юність волинянки маємо, на жаль, маємо не багато інформації. Знаємо, що батька її звали Йосип.
Коли Наталії виповнилось сімнадцять років, вона стала студенткою Київської консерваторії, куди вступила на фортепіанний відділ у клас професора С. Короткевича. Проте через рік Наталія захотіла змінити свою спеціалізацію і перейшла до вокального класу проф. М. Чистякова.
Солісткою театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка Наталія Захарченко стала в 1931 році й пробула нею до 1955 року, тобто майже чверть століття.
Наталії дуже вдавались партії лірико-драматичного сопрано, а саме Наталка, («Наталка Полтавка), Оксана («Запорожець за Дунаєм»), Маженка («Продана наречена»), Дездемона («Отелло»), Баттерфляй («Мадам Баттерфляй»), Мікаела («Кармен»). Для того, щоб наші читачі почули чарівний голос волинянки, нижче ми подаємо аудіо запису голосу Наталії Захарченко.
Знаємо, що солістка театру активно гастролювала, виступала з концертами по Уралу, Сибіру.
Наступний період життя Наталії Захарченко був більше пов’язаний із педагогічною діяльністю. Зокрема, в 1953–1990 роках. Наталія працювала на кафедрі сольного співу спочатку на посаді доцента, а пізніше з 1973 року – професора.
Національний театр опери та балету імені Т. Г. Шевченка, 1960-ті роки
Наталія Захарченко має свою наукову школу послідовників її майстерності. Серед її учнів відомі оперні й камерні співаки.
Наталія Захарченко померла 22 березня 1992 року в українській столиці, де була й похована. До останніх днів працювала, була віддана улюбленій справі.
Ковель у 1915
На вшанування Наталії Захарченко в Києві була встановлена пам’ятна дошка на вулиці архітектора Городецького.
В вересні минає 75 років з початку депортації українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини. Ці території відійшли до Польської народної республіки, яка домовилась про виселення українців із СРСР. Депортація тривала протягом 1944–1951 років.
“Все почалося з угоди, підписаної 9 вересня 1944 року між Раднаркомом України, який тоді очолював Микита Хрущов, та польським Комітетом національного визволення під керівництвом Едварда Осубки-Моравського, – розповів кореспонденту Gazeta.ua історик Юрій Макар. – Договір часто називають “Угодою про обмін населенням”. Добровільно мав відбутися обмін українцями та поляками, які опинилися поза новим кордоном. Цю добровільність завжди підкреслювали в усіх документах. Українців мали перевезти до радянської України. З території УРСР в Польщу мали відправити поляків та євреїв, які були громадянами Польщі до 1939 року.
Депортація українців з Новосільців (Сяноцький повіт) в СРСР. Березень 1946
На цих землях століттями тривав конфлікт між поляками та українцями. Масло в вогонь підлили події Першої світової війни та Польсько-українська війна на Галичині. Поляки її називають Битвою за Львів. Воювали ЗУНР та Польська республіка. У Львівському воєводстві поляків було до 46 відсотків. Тоді Петлюра і Пілсудський підписали угоду, якою закріпили входження Західної України до складу Польщі. За це українці отримали військову допомогу у протистоянні з Радянською Росією.
1921-го Радянські Росія, Україна та Білорусь та Польща підписали в Ризі договір, за яким західні області залишили Польщі. Хоча на кожному перехресті кричали, що то Петлюра віддав Галчину і Волинь полякам. Поляки в Лізі націй пообіцяли, що дадуть автономію українській території, але не зробили цього. Українці не мирилися з польською владою, і влаштовували теракти.
Пам’ятник жертвам голодомору-геноциду та депортацій ХХ століття скульптора М. Посікіри на вулиці Щирецькій (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
У 1939 році СРСР знехтував Ризьким договором і напав на Польщу. Території приєднали під лозунгом возз’єднання Західної України та Білорусі. Історично це було справедливо”.
– Хто проживав на українських землях, які після Другої світової відійшли Польщі?
– Українці Холмщини і Південного Підляшшя були православними. У 1930-х поляки почали нищити їхні церкви. Але люди там продовжували зберігати українську ідентичність. Після початку Другої світової війни, польське підпілля на Західній Україні почало робити все, щоб українців на цій території не стало. Найлегше це було зробити на Холмщині та Південному Підляшші, де не існувало потужного українського руху. Почали вбивати людей. Потім заявили, що це польські підпільні суди карали тих, хто знущався з поляків. Насправді це була розправа.
Ініціатива депортувати українців 1944-го належала СРСР. Комуністи намагались створити покірні держави “народної демократії”. Польщі в цій системі відводилось особливе місце. Це немала держава за кількістю населення та політично дуже активна. Виселенням українців, їх хотіли задобрити. Але Москва прорахувалась, бо поляки не прийняли нав’язану владу.
Робота Марти Кулинич-Новицької Лемківське-Різдво з серії Лемківська Мадонна за авторською іконою Марії Янко
– Як проходила депортація?
– Поляки, яких вивозили з України не хотіли переїжджати. Я живу і працюю в Чернівцях, звідси вивезли 60 тисяч поляків. Тут не було таких кровопролить, як на інших територіях. Сюди кілька разів приїжджав представник польського комітету національного визволення і якби він не домовився з місцевим єпископом, то поляки і не поїхали б. Все мало бути добровільно, але людям казали: “Або виїдеш, або тебе вб’ють на місці”. В кінці 1944 року добровільність почала давати збої. Виселені поверталися до колишніх домівок.
Переселення мало відбутися до Ялтинської конференції. Але обмін продовжувався до середини 1946-го, а українців з-під Перемишля перегнали через кордон ще на рік пізніше. Радянських Союз заручився підтримкою у Європі у справі переселення. Там хотіли позбутися головного болю і перекинути його на СРСР.
Соціалістичний уряд в Польщі мусив танцювати під радянську музику. Їм було вигідно вигнати українців, але таким чином території виявились спустошеними. Зруйнували економіку. До середини 1950-х там була пустка. Українців, які чинили опір насильно перевезли на захід Польщі 1947 року в ході акції “Вісла”. Зараз ці українці викуповують землі на території України, де жили їхні пращури.
«Розп’яття з пристоячими», кінець XVI – початок XVII ст., с. Новиці, Лемківщина
– Що сталося з українцями, яких перевезли в СРСР?
– Ті, що потрапили в УРСР постраждали набагато більше, ніж поляки. Можна було вивозити до двох тон майна на родину. Заборонили брати з собою коштовності та гроші. Східні області сильно постраждали під час війни і туди намагались завезти якомога більше лемків та бойків. Але переселенці не були пристосовані до того укладу життя, який існував на Сході. Їм не вистачало житла, тому намагалися втекти хоча б на Західну Україну, де ще не було колгоспів.
За офіційними даними з Польщі переселили від 482 до 526 тисяч людей. Війська КГБ були в Польщі повними господарями та брали участь у переселенні. Польська армія та служба безпеки спокійно виганяла людей з їхніх домівок.
– Як варто зараз ставитись до історичних протиріч між Україною та Польщею?
Поляки не готові зрозуміти, що підняття історичних питань у стосунках з сучасною Україною приносить тільки шкоду. Нинішня Польща все більше прогресує, вона хоче бути адвокатом України в Європі. Але роблять це з любові до себе. Розумні поляки у ХІХ столітті сказали, що “Незалежна Польща не може існувати без незалежної України і навпаки”. Польща хоче ввести нас у Європу, але без нашої історії. Вони заявляють, що ОУН та УПА — це бандитські організації. Але якби не було цих організацій, то чи лишилися б тут українці?
Рятуючись від Росії, поляки грабували банки. І зараз це називають визвольною боротьбою. Але якщо це роблять українці в Польщі, то кажуть — бандитизм. Це несправедливо і ми толкуємо це полякам при кожній зустрічі. Сучасним польським політикам важко це зрозуміти. Якщо теперішній президент буде йти на одноосібні поступки Польщі, то це не піде нам на користь.
Робота Марти Кулинич-Новицької Літо з серії Лемківська Мадонна за авторською іконою Марії Янко
Довідка. Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі підписали уряд УРСР і Польський комітет національного визволення 1944-го. За нею українці мали добровільно виїхати до УРСР.
Переселення планували проводити мирно у декілька етапів. Із УРСР переселялися на Батьківщину також мали поляки. Попри домовленості, процес перебував під контролем і свавіллям польських і радянських військових. Це викликало опір населення та активувало діяльність українських повстанців і польських військових. Свої зусилля спрямували на боротьбу одне з одним.
У понеділок, 16 вересня, об 11:00 в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука (пл. Ринок, 9), відбудеться музично-поетична прес-конференція арт-вечора «Чубай. Україна. Любов. Poety».
Участь у ній візьмуть:
Соломія Чубай – співачка, авторка проекту «Чубай. Україна. Любов. Poety»;
Богдана Брилинська – директор Lviv city of Literature ЮНЕСКО;
Наталія Бунда – директор департаменту розвитку; в. о. начальника управління культури Львівської міської ради;
Тетяна Пилипець – директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Р. Іваничука.
Музика на прес-конференції від Соломії Чубай, гурту «Джалапіта» та «Rockoko» (живий звук).
Сьогодні читачам хочемо розповісти про рівнянку, яка завдяки своїй журналістській, громадській роботі та соціальним реформам прославилась на увесь світ. Вона відома ще як “Велика матір Америки” та одна з найвидатніших державних службовців жінок Америки. Хто ж вона?
Центральний парк у Нью-Йорку
Її повне ім’я — Софі Ірен (Айрін) Саймон-Лоуб. Вона народилася четвертого червня 1876 року в Рівному, яке тоді входило до складу Волинської губернії Російської імперії. Батьками її були Шмуель Саймон та Марі Кері. Де мешкала родина Софі в Рівному, поки що, на жаль, невідомо. Але ключиком до розгадки може стати професія батька Софі. Шмуель Саймон був ювеліром і мав власну майстерню. Отож, можливо в адресних книгах таки вдасться розшукати дані про те, де ж була майстерня Саймона в Рівному.
Еміграція
У 1882 році родина Саймонів вирішує, як і багато інших рівненських родин, кардинально змінити своє життя й виїжджає до США. Подолавши тисячі кілометрів, за океаном родина з Рівного оселяється в невеличкому місті Мак-Кіспорт штату Пенсільванія, поблизу Пітсбурга.
Софі Лоуб, 1890 р.
У 1892 році родину спіткало горе — помирає годувальник і глава сім’ї. Дружина та шестеро дітей опиняються в скруті й без засобів існування. Не такого очікували Саймони, покидаючи Рівне… У цей час Софі якраз здобуває початкову та середню освіту. Відомо, що навчалась вона в таких школах як McKeesport High School та East End Public School.
Софі, яка була найстаршою з дітей, бере відповідальність за родину на себе, й щойно їй виповнюється шістнадцять років іде працювати продавчинею. Це рятує родину від скрути і голоду. У 1896 році дівчина вийшла заміж за власника магазину, в якому працювала. Її обранцем став удвічі старший за неї Ансельм Лоуб. Проте навіть після весілля вона не припиняє працювати, а навпаки одночасно йде ще на одну роботу — вчителькою молодших класів.
Софі Лоуб
На шляху до визнання
Однак подружнє життя Софі не склалося. Після розлучення у 1910 році вона зайнялася своїм саморозвитком та кар’єрою, що було нетиповим заняттям для жінки початку ХХ століття. Проте саме розлучення стає точкою відліку для нової Софі, яка починає цікавитись літературою і мистецтвом, писати вірші, оповідання, статті, які розсилає до видавництв. Варто зазначити, що від початку професійного шляху Софі Лоуб її робота була напряму пов’язана з репортерством для газети “New York World”. Невдовзі праця Софі приносить свої плоди, і публікації амбітної рівнянки завойовують американську аудиторію.
Праця Софі Лоуб
У чому секрет її успіху? Все просто — вона не боїться висвітлювати скандальні соціальні теми, які інші старались оминати. Софія через якийсь час займає свою почесну нішу в нью-йоркській журналістиці. У своїх дописах вона торкалася тем вдів та дітей, які залишилися без батьківської опіки. До речі, саме Софі Лоуб увійшла в історію журналістики, як одна із перших, хто порушив питання необхідності проведення житлової реформи в США.
У 1923 році Софі стає президентом Міського комітету дитячого соціального забезпечення Нью-Йорку і обіймає цю посаду майже сім років. У боротьбі за права знедолених вона плідно співпрацювала з активісткою Ханною Ейнштейн та її Фондом жінок-вдів.
Софі Лоуб, 1915 р.
Життя віддала добрим справам
Досягненням Софії Айрін Лоуб є, насамперед, запровадження у більшості штатів США пенсії, яка виплачувалась жінкам-вдовам. По-друге, за її ініціативою було створено Комітет з питань соціального захисту дітей в Америці. У 1925 році Перший Міжнародний конгрес з благополуччя дітей в Женеві прийняв її резолюцію, що підтверджує право дітей-сиріт на сімейне житлове життя, а не лише на дитячі будинки. По-третє, доповідь Софі Лоуб про сліпих дітей у Сполучених Штатах було одноголосно прийнято Лігою Націй у 1926 році.
Дитячий майданчик ім. Софі Лоуб у Нью-Йорку
Померла відома рівнянка в 1929 році. Її поховали на кладовищі Маунт Хоуп у Вестчестер Хіллз, Нью-Йорк. У день її похорону сенатор штату Флорида сказав, що відійшла у вічність “Велика матір Америки”. На жаль, через зайнятість Софі так і не залишила по собі нащадків, проте і сьогодні в США є багато жінок, які вважають себе послідовницями великої справи Софі Лоуб. Життєвим кредо Лоуб обрала вислів: “Не благодійність, а шанс для кожної дитини”.
Постать Софі Лоуб назавжди увіковічена в найвідомішому в світі парку, який знаходиться в нью-йоркському районі Мангеттен. Про неї нагадує меморіальний фонтан біля дитячого майданчика ім. Джеймса М. Левіна, що біля входу з 76-ї Іст-стріт.
Меморіальний фонтан Софі Саймон-Лоуб у Нью-Йорку
Автором фонтану є скульптор Фредерік Джордж Річард Рот. Губернатор штату Нью-Йорк, кандидат у президенти США Альфред Сміт у своїй промові назвав Софі Лоуб “однією із найвидатніших державних службовців Америки”.
Співачка Мята виступить у найбільшому клубі Західної України
Яскрава і ніжна співачка Мята виступить 20 вересня у львівському клубі «Малевич»(проспект В’ячеслава Чорновола, 2) зі сольним концертом.
Мята має яскравий, стильний, впізнаваний образ в українському шоу-бізнесі. Ніжність на межі спокуси – імідж, в якому виконавиця живе і співає. Вона – учасниця найвідоміших музичних подій країни: М1 Music Awards, Золота жар-птиця, Українська пісня, Музична платформа, Червона Рута, Велике весілля та інші.
Голос Мяти зачаровує, а її пісні надихають. Своєю творчістю співачка доводить, що українська музика – якісна, модна та цікава! В її репертуарі такі відомі треки, як: «Запалаєм», «Там, де рай», «Ніколи», «Квіточка», «Обмани мене» та ін. В цей вечір ви почуєте як улюблені пісні, так і нові треки, що незабаром стануть хітами.
Львівський концерт пройде в рамках осіннього міні-туру Україною з новою програмою “Ти мене кохай”.Співачка запрошує шанувальників на виступ у клубі “Малевич” 20 вересня о 19:00.
Інші міста туру:
18 вересня – Івано-Франківськ,
27 вересня – Вінниця,
4 жовтня – Київ
Львівський концерт, як і кожен виступ Мяти, буде наповнений лірикою та драйвом, яскравими емоціями та справжньою жіночністю. Спеціальним гостем стане Ivan Navi, з яким співачка нещодавно випустила дуетний трек “Ти мене кохай”, який артисти і презентують гостям концерту наживо.
Квитки на концерт Мяти можна придбати он-лайн Kontramarka.ua.
Національний театр ім. Марії Заньковецької взяв участь у черговому Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE, який тривав у словацькому місті Кошице з 8 до 14 вересня.
Вистава «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
Відкриття цієї мистецької події відбулось на площі перед Державним театр м. Кошице. В ньому взяли всі керівники театрів з Словаччини (Кошице), Чехії (Острава), Польщі (Ряшів), Литви (Тракай), Угорщини (Дебрецен) та України (Львів), які в червні 2017 року в польському містечку Ланцуті біля Ряшева підписали Меморандум про його заснування.
Вистава «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
Партнерів проекту єднає спільність державних кордонів, що сприяює взаємним культурним обмінам. Його метою є регіональна комунікація і прикордонна співпраця в галузі мистецтв.
Вистава «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
Однією з умов фестивалю є проведення його кожного року в іншому місті та країні, що дозволяє сформувати спільний простір, спонукати до створення нових мистецьких проектів. Головною програмною засадою є багатогранність в галузі мистецтва (драма, опера, кіно, фотографія, перформанс тощо).
Вистава «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
З цього виникла і сама назву фестивалю. TRANS – символізує розмиття кордонів та формування нового спільного простору без обмежень. MISIE – означає місію укріпленні ролі мистецтва у повсякденному житті громад не лише на місцевому рівні, а й на загальнодержавному.
Вистава «Катерина» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
Перший фестиваль приймали Театр ім. Ванди Сємашкової і місто Жешув в Польщі в серпні 2018 року. Національний театр імені Марії Заньковецької і місто Львів будуть організаторами фестивалю в 2022 році.
Вистава «Катерина» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
Андрій Мацяк – генеральний директор-художній керівник театру: «Ми без вагань погодились на пропозицію польських та словацьких колег стати одним із засновників цього багатокультурного фестивалю. Це, без сумніву, неоціненний досвід для комунікації і в галузі мистецтва, і в налагодженні людських добросусідських відносин. Ми вже працюємо над тим, щоб відмінно, як і належить Львову та нашому Національному театрові прийняти гостей та подарувати львів’янам тиждень високого мистецтва від нас і наших сусідів».
Вистава «Катерина» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
В українські дні на фестивалі для словацького глядача та гостей міста Кошице було представлено дві вистави: «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» за кіносценарієм Івана Миколайчука (режисер-постановник Вадим Сікорський) та «Катерина» Тараса Шевченка (режисер-постановник Богдан Ревкевич). З вітальним та вдячним словом до заньківчан і публіки звернувся генеральний директор Державного театру Кошице, українець за походженням Ігор Догович.
Вистава «Катерина» на Міжнародному фестивалі мистецтв TRANS/MISIE
Наступного року черговий етап фестивалю TRANS/MISIE відбудеться в Литві у місті Тракай.
Дисиденти і колишні політв'язні радянського режиму (зліва направо) Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, 1989 рік
Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову завершився 10 вересня 1989-го у Києві. Виникла найбільша політична організація, яка відіграла визначальну роль у демонтажі комуністичної системи в Україні.
Рух згуртував людей різних переконань – як деяких комуністів, так і націоналістів. Усіх об’єднувала національна демократична ідея. Ініціювали створення громадської організації представники правозахисної Української Гельсінської спілки.
Логотип Народного Руху України
Збори відкрилися ще 8 вересня у будинку Київського політехнічного інституту, але у випадку спроби їхнього зриву владою планувалося перенести дійство у Молдову чи Литву.
Серед делегатів було 944 українці, 77 росіян, 9 євреїв, 6 поляків, 6 білорусів, 2 вірмен, кореянка, грек, угорець, німець, естонець, чех і кримський татарин. Керував оргкомітетом із 111 осіб письменник Володимир Яворівський.
Іван Драч у себе вдома в Києві, 15 січня 1986 року
На зборах головою Руху обрали комуніста, письменника Івана Драча, а головою Секретаріату – колишнього політв’язня Михайло Гориня. У ньому діячі бачили майбутнього прем’єра, якби вдалося скинути комуністичний уряд.
На з’їзді створили керівні органи: Велику раду Руху та Раду колегій, в яку входили політико-правова, соціально-економічна, культурна, наукова, освітня та екологічна колегії.
Будинок у Києві, де на початку 90-х років містився офіс НРУ
На момент установчих зборів чисельність організації сягала 280 тис. осіб. Офіційно її зареєструвала Рада Міністрів УРСР 9 лютого 1990-го.
В рамках 26 Форуму видавців письменниця Юлія Чернінька представить дві книги із серії пригод про хлопчика Ярослава – «Лицар Смарагдієвого ордену. Люмберн» та «Лицар Смарагдієвого ордену. Інквізитор», які побачили світ у видавництві «КМ-Букс».
Перша книга, у якій Ярослав став Лицар таємного Ордену чарівників і прийшов посвяту на землях магічного міста, 2018 року отримала позитивні відгуки у критиків у увійшла до довгих списків «Книга року ВВС» та Всеукраїнського рейтингу «Книга року».
У другому томі головний герой знову вирушає до чарівного міста Люмберна. Цього разу він повинен відвернути страшну небезпеку від мешканців міста. Інквізитор порушив відьомське правило і підпалив дубобаб Варени ХIII. Відтоді над містом нависла смертельна загроза. Пошесть чуми нещадно косить звичайних люмбернців. Містом нишпорять потворні гаргульї, а з кожного багаття, на якому згоріла відьма, викристалізувався в просторі живий смолоскип. Живі вогняні кулі котяться вулицями міста, і, Боже збав, натрапити на той смолоскип. Він оживає, починає махати руками й ногами та плюватися вогнем. Чи вдасться Ярославові відгадати піктограми схимників і врятувати місто від навали розгніваних темних сил? На хлопчика чекають великі пригоди, багато таємниць та нові друзі. А разом зі справжніми друзями можна подолати будь-які перешкоди!
Юлія Чернінька
Графік презентацій, автограф-сесій та творчих зустрічей з письменницею на BookForum 2019:
19 вересня (четвер)
16:00 – 20:00 Автограф-сесія
Локація: вул. Коперника, 17, Палац Мистецтв, стенд КМ-Букс (№127).
20 вересня (п’ятниця)
11:00 – 14:00 Автограф-сесія
Локація: вул. Коперника, 17, Палац Мистецтв, стенд КМ-Букс (№127).
18:00 – 18:45 Презентація книг «Лицар Смарагдієвого ордену. Люмберн» та «Лицар Смарагдієвого ордену. Інквізитор»
Модераторка : Олена Одинока.
Локація: пл. Ринок, 9, Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Р. Іванчука, Великий зал.
21 вересня (субота)
12:00 – 14:00 Автограф-сесія
Локація: вул. Коперника, 17, Палац Мистецтв, стенд КМ-Букс (№127).
22 вересня (неділя)
14:00 – 16:00 Автограф-сесія
Локація: вул. Коперника, 17, Палац Мистецтв, стенд КМ-Букс (№127).
Передача книг представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області
Вчора, 12 вересня 2019 року, о 12.00 Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (вул. Коперника, 40а) в межах реалізації “Проекту збереження друкованої культурної спадщини” провела презентацію видань, що надійшли на його адресу та передала їх представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області.
Член ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Іван Радковець
“Дмитро Гайдук, який народився в селі Бишки на Тернопільщині у 1919 р. Член проводу ОУН, СУМівець. Був у резидентурі УПА, бо саме с. Бишки було осередком, де була штаб-квартира Шухевича і відповідно проводу. В 1950-х рр. Дмитро Гайдук емігрував за кордон, в Америку. Пізніше він профінансував видання 24 тому «Літопису УПА». І ось якраз в с.Бишки відкритий Музей національно-визвольної боротьби ОУН-УПА і цьому музею ми передаємо літературу, яка належала родині Гайдук. Тобто, якраз від п. Дмитра та п. Галини література повертається до того села, звідки він родом. Це «Вісники», «Літопис УПА», література різних авторів, яка становить краєзнавчий та просвітницький напрямки. І серед того всього багатства є деякі сторінки, що будуть дуже цікавими для музею”, – сказав член ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Іван Радковець.
Книги передані представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області
На Тернопільщину передали загалом 123 примірники літератури, які попередньо були опрацьовані (описані та внесені у електронний каталог, що є у відкритому доступі). Всі ці видання надійшли в Україну завдяки партнеру Проекту – транспортній компанії MEEST-America, Inc.
Голова ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк
“Кожна цивілізована, прогресивна держава розуміє, що культурна спадщина є основою, наріжним каменем всієї зовнішньої гуманітарної політики. І якщо цього немає, якщо немає розуміння, що таке наша культура, наша культурна спадщина, тоді з’являються люди, які не розуміють чому вони повинні воювати за ці питання. Без наших коренів ми не завжди розуміємо «що є що» і «хто є хто». Наша культурна спадщина є дуже широка. Це і наші дерев’яні церкви, наші пам’ятки, пам’ятники, ікони, книжки. І коли, декілька років тому, до нас звернуся п. Петро Пясецкий з Америки такою проблемою, що багато книжок, які зараз є в Америці не мають свого читача. І нам дуже пощастило, що ми зконтактувалися з ним, а також з Наталією Брандафі, які з величезним ентузіазмом підтримали проект, головна ідея якого – щоб книжки, які зараз не мають свого читача на американському континенті, поверталися до України, до публічних бібліотек, музеїв, до тих людей, котрі потребують цієї інформації”, – наголосив голова ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк.
Книги передані представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області
Збірка повертається в село де 7 листопада 1919 року народився Дмитро Гайдук — український патріот, зв’язковий проводу ОУН, СУМівець, фундатор 24 тому “Літопису УПА”. Цю літературу Дмитро Гайдук збирав разом із дружиною Галиною (Helene), яка й передала видання в Україну. Печатки та наліпки із зазначенням адреси родини Гайдук в місті Вісконсин Деллс у США, дарчі написи на сторінках художньої літератури, довідниках, часописах, альманахах дадуть змогу дізнатись про життя української діаспори у США.
Книги передані представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області
“Коли передають культурну спадщину у вигляді книг, зібрань – це велике надбання. Оскільки, звідти можна черпати знання та силу. І те, що сформований електронний каталог збірки, це чудово, адже кожен, чи то учень, чи науковець може з нею ознайомитися. І я дуже дякую всім, хто долучається до цієї справи”, – подякував заступник голови районної ради Козівського району Ігор Скобляк.
Науковець КУ ТОР «Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини» Ігор Войцехівський
Науковець КУ ТОР «Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини» Ігор Войцехівський наголосив на важливості сучасних музеїв та музейної справи для виховання молодого покоління українських патріотів.
Книги передані представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області
“Я колись думав,що музей це тільки збірка старовинних речей, пам’ятних знаків, символів, частинка історії. Але насправді музеї дуже потрібні для наших нащадків. Я доброволець і у 2017 році ми з напарницею зорганізували невеличкий музей у маленькій кімнатці, де було представлено близько тисячі експонатів – особисті речі, трофеї, безпечні зразки озброєння. Кожен зі своєю історією. До музею приходили діти із садочка, школярі, студенти. І робота в музеї – це не просто дослідження історії, не просто опис подій, біографій – це виховання наших дітей. Без цього ми пропадемо”, – сказав Ігор Войцехівський.
Передача книг представникам громади села Бишки, Козівського району, Тернопільської області
Нагадаємо, “Проект збереження друкованої культурної спадщини” започаткований компанією MEEST-America, Inc. спільно із ЛОО Українське товариство охорони пам’яток історії та культури близько року томую За цей час волонтери проекту врятували та передали до книгозбірень України тисячі книжок з усього світу.
Державний заклад для психічно хворих в Кульпаркові, фото радянського періоду
Перегортаючи сторінки старої періодики команда Фотографій Старого Львова натрапила на цікаву публікацію про лікарню на Кульпарові. В газеті “Діло” (ч. 22 від 1 лютого 1939 р.) у рубриці “Сторінка без політики” було поміщено статтю “Між божевільними Кульпаркова” у якій йшлося про хворих, котрі перебували у шпиталі. З поданого матеріалу сьогодні ми можемо трішки більше дізнатися, яких пацієнтів лікували у закладі 80 років тому (публікацію, традиційно, подаємо оригінальною).
Газета “Діло” ч. 22 від 01 лютого 1939 р.
“Між божевільними Кульпаркова
Нераз неодин львовянин, попавши у лють, посилає когось “на Кульпарків”, чи каже, що він звідти прийшов. Та мало хто з тих, що вживає цього слова знає, як виглядає заведення, де мешкають люди з деякими нарушеними проводами у мізку. Один львівський журналіст Ш. Шпунд видав саме книжечку п. з. “Місто божевільних”, де у формі репортажу знаходимо цікавий матеріял про життя мешканців кульпарківського заведення.
Трохи статистики.
Кульпарків це не один дім, а ціле містечко складене з будинків і парків. Це найбільше заведення для божевільних у Польщі, де живе 1000 хворих, з яких ледви 17 прц платить за хату, харч і лікування. Більшість із них живуть тут довічно як “безнадійні”. Передовсім кілька цифр. За минулий рік було там 37 прц. римо-католиків, 29 прц. гр.-кат. і 30 прц. жидів; 51 прц. нежонатих і незаміжніх, 41 прц. у подружньому стані, 8 прц. удівців; 72 прц. з нижчою освітою, 7,6 прц. із середньою, 7,3 прц. неграмотних і 5,1 прц. з освітою вищою; 24 прц. дрібних хліборобів, 15 прц. без професій, 10 прц. ремісників. Найбільше божевільних нездужих психічним роздвоєнням — 731, умово нерозвинених (ідіотів) 104, епілєптиків 87, з поступневим параліжем є 78. Умирає там людей мало: умові хвороби належать до тих, що з ними можна дожити до пізнього віку з ненарушеним орґанізмом.
План міста Львова 1941 року, на котрому помітно психіатричну лікарню, Кульпарківське кладовище та капличку Св. Марії Магдалени
Що говорять про себе.
Перших божевільних можете зустріти в саді на проході. Деякі вже від перших слів зраджують свою хворобу. 45-літній мужчина з усміхом дзвонаря Квасімодо з Віктора Гюґо “Нотр Дам” каже, що зветься Юзьо Ен—ен і рахує так гроші. — Маю, 8, 10, 8, 2, 3, 10 і 4, разом два рази два і пятьдесять.
50-літній жид, що говорить по анґлійськи, каже, що він король Льорт Герман Плахте, у 1907 р. здобув Африку і має два тисячі і два міліони війська. 70-літній чоловік, що працює у пральні заведення, називає себе “домашнім цісарем”, що зветься Александер Антін Лєопольд і з дому Квєцінський-Габсбурґ. Він — цісар з отвору народнього костела і присягав з реґуляцій Богові і народові, урядові та війську, та костелові, а всі свої ордери віддав до реґуляції в машинерії. Той цісар є з професії орґаністом і грає підчас богослуження зовсім добре на орґанах, як теж совісно пере бруди в пральні.
Ті, що працюють.
Кульпарків має ріжні робітні, де хворі виконують усякі професії. Безділля найгірше впливає на психічний стан і ті, що можуть відорватись від своїх думок у праці роблять нераз вражіння нормальних. У ткальні якийсь Юзьо з опаленою головою працює майже з надлюдською силою вже 30 років і “почуває себе дуже приємно, бо має 48 років і робить 13 метрів пряжі денно”. Є тут спеціялісти від хідників чи коців, що ріжуть ножицями клаптики та пасочки матерії цілими роками ті самі, інші роблять черевики або деревляні ложки. Коли спитаєте будьякого з них, що він робить і навіщо, можете почути такі відповіді: “Я був 13 років у Америці, а моя родина мешкає звідсіля у 36 миль. Я міг уже 36 разів бути в неї, але мушу 36 разів робити те саме, бо це мій обовязок. Кажуть і мушу!” Один, що виробляє матраци, пояснює свою роботу так: “Я в цивілю є приватний урядовець, а саме деревного промислу, себто деревний маніпулянт, але тепер роблю ось що. Я роблю цього на сотні, щоб люди мали на чому спати. Але я з Бродів і ніхто мене не засудив, отже дайте мені талант до життя”. Один із кравців підчас праці раз-у-раз повторяє: “Я хочу бути чоловіком!”, а шлюсер Антін справді придумав вертгаймівський замок нового типу. “Це така російська техніка, то такий патент, що його нема…”
Розбудова лікарні на Кульпаркові у 1905 році
Інтеліґенти.
Вищий тип божевільних — інтеліґенти. Ніхто з читачів не здивується, що там є поет, який надзвичайно легко пише вірші, переписує їх на відбитковому папері і кількадесят примірників роздає тим, що цікавляться поезією. Він пише під псевдонімом екскардинала Скосьпастерника. Великі поеми він називає сонетами. Вони мають ориґінальні заголовки, всі в модерному дусі, нпр. Хрін у футералі, або Сардинки у фрамузі. Один із них п. з. “Мрійник розбитий на морі” перекладаємо для тих, що не люблять модерної поезії, щоб могли ствердити, що цей вірш не є ні трохи гірший від численних у збірках деяких наших поетів
Упавши з життя постументу ляг у небутті,
як моряк без сприймань утопії — залицяння,
ледви нас доходить зі світа споряджання
його руїна —
так творів відступив несито
у низці своїх мандрів, їх дослідів, що сонце вкрило корито
зі спокоєм, сумлінням, кермою акуратности.
Стільки проте залягає достроєння неподатности
до мрійливої появи
доповнюваній життям
Чи-ж бо справи здати не вміють або сну боронять
навали перед надміром лаштунків невтомих
з досить катастроф, подій, змагань невідомих?
Більшість інтеліґентних божевільних поводиться так, начеб вони були зовсім нормальні; вони спокійні та чемні. Тільки в деяких неприродний блиск очей або обривисті жести вказують на внутрішню захитану рівновагу.
Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня, сучасний вигляд
Жіночий відділ.
Дуже прикре вражіння робить жіночий відділ. Багато між пацієнтками зачитується у книжки, які немилосерно нищать. Одні нездужають манією реліґійною, інші носять у серці якийсь родинний смертельний біль. Ось одна чудово грає на фортепіяні — мала колись бути великою піяністкою, друга добирає рими, третя лежить як колода вдивлена у стелю, четверта спараліжована повторяє невпинно сонним голосом:
— То я піду з тобою на Йордан, на Йордан я з тобою. І буде відпуст, кохана.
Одна українка напів гола, з простиралом на голові, молода, але поморщена шепоче: “Я вірю в одного Господа, а ти не віриш, батяру! Га! Я вірю в одного!”
Є й такі, що можуть сидіти тільки у каптані забезпеки, бо вони дістають напади і загрожують сусідкам.
Кульпарків має окремий відділ біснуватих і пів біснуватих, що кидаються і готові розірвати всі зверхні перепони, які тримають їх у мурах лікарні.
Між божевільними можна знайти не менше типів та недужих на ріжні манії, як і серед здорових. Хоч вони посортовані на групи, майже кожний має якусь малесеньку шрубку, що накручує ввесь його духовий механізм і забарвлює світ на інший колір. Якби була змога поставити ту шрубку на нормальне місце — людина була б цілком нормальна”.
У п’ятницю, 13 вересня 2019 року, о 16 год. в Художньо-меморіальному музеї Івана Труша (вул. Івана Труша, 28) відбудеться відкриття оновленої експозиції.
Вперше, після ремонту у віллі Івана Труша можнабуде оглянути живописні твори відомого митця у меморіальному середовищі. Вдвічі збільшено обсяг представленого матеріалу – до огляду пропонується понад 100 полотен Івана Труша. Оновлена експозиція музею висвітлює основні віхи життя та творчості художника, речника новітньої мистецької ідеології, мистецького критика, універсальної за обдаруваннями постаті в історії національної культури.
Іван Труш у власному садку на вул. Обводовій (тепер – І.Труша), 28. Львів. Фото початку 1930-х рр.
Програмні твори в жанрах пленерного пейзажу, психологічного портрета й сюжетних композицій доповнюють роботи з основних тематичних серій і циклів в яких працював художник.
Іван Труш малює квіти у своєму саду. Львів. Фото 1935 р.
Інтер’єр меморіальної кімнати, у якій знаходяться предмети особистого вжитку, меблі, книжки з бібліотеки митця, відтворюють дух епохи, атмосферу дому, що панувала тут за життя художника. Буде можливість можливість побачити, раніше не експоновані, особисті предмети дружини.
Мистецький спадок Івана Труша творить неперевершену сторінку в історії української та світової культури.
Роксоляна КОЗАК завідувач Художньо-меморіального музею Івана Труша
Церква Вознесіння Господнього. Фото Сергія Гуменного
Вже цієї неділі, 15 вересня 2019 року, у Львові втретє відбудеться «Знесіння Фест». Тематика заходу – звернення до естетики 100-літнього минулого. У межах події відбуватимуться культурні заходи на музичній, літературній та освітньо-історичній сценах.
Локація фестивалю – FESTrepubliс, що на вул. Старознесенська, 24-26. Вхід – 20 грн.
Програма
Головна сцена
13.00 – урочисте відкриття фестивалю Знесіння Фест;
13.15 – лекція «Львів і Знесіння 100 літ тому», спікер Юлія Жміньковська, екскурсовод;
14:00 – лекція «З них починалася українська естрадна пісня: Богдан Весоловський і його генерація», спікер Роксолана Гавалюк, музикознавець;
14.30 – романси композитора міжвоєнного періоду Б. Весоловського у виконанні Ореста Цимбали;
15:00 – презентація книжечки «Звірята зі Знесіння», співавторки Христина Валько та Віра Шпирка, (Бюро УГКЦ з питань екології, видавництво «Коло»);
15:20 – кулінарний майстер-клас «Столітня батярська їжа зі Львова», бренд-шеф Сергій Пожар і кулінарна блогерка Пані Стефа;
16:15 – оголошення переможців конкурсу господинь (пляцки з андрутів до участі в конкурсі приймаються до 14:30 год.)
16.40 – виступ ретро-джаз та нео-фольк гурту Ladies` TRIO;
17.30 – майстер-клас із ретро танців від засновника Школи аргентинського танго «Barrio de Palermo» – Nitti Palermo;
18.00 – виступ бенду музичної школи «Muzcool»;
18:30 – виступ Гордія Старуха, виконавця-мульти інструменталіста, лірника;
19:10 – кавер-гурт Перебендя;
20:15 – рок-гурт Rock-H / Рокаш.
Лекторій
13:00-16:00 – огляд зубчиків дитячими стоматологами Олегом Діжаком та Марією Крижанівською від дитячого центру здоров’я імені Анни Мазуренко;
13:00 – лекція-показ «Стильні українки міжвоєнного Львова», спікер Уляна Явна, колекціонерка давнього одягу
14.00 – лекція «Психологічні виклики сьогодення та 100 років тому: чи роблять вони жінок сильнішими?», спікер Євгенія Аракєльян, клінічний психолог, психотерапевт;
14:45 – лекція «Чи дорослішають іграшки?(Діти і гаджети)», спікер Ігор Бущак, асистент кафедри початкової дошкільної освіти ЛНУ ім. І. Франка та директор «Добрі послуги «Нанашко»;
15:30 – лекція «На пологи разом: правильні партнерські пологи», спікер доула Лідія Коноваленко;
16:20 – лекція «Як і коли розповідати дітям про секс», спікер отець Дмитро Романко, засновник інноваційного сімейного простору “Як вдома»;
17:00 – лекція «Екоміфи та реальність», спікер Ірина Білик, засновниця еко-бренду «Bilka-зелені думки в дії»;
17:45 – лекція «Сортування сміття вдома чи на роботі. Що сортувати, яким чином і для чого», спікер Ілько Петрик, координатор соціального проекту «Зелена Коробка – Green Box».
Майстер-класи для дорослих
14:00 – валяння, майстриня Світлана Вдович;
14:00 – скетчінг, художня школа «MARKO art school»;
15:00 – малюнок на склі, майстриня Галина Якубишин, керівник зразкової студії художнього та ужиткового мистецтва Палацу культури ім. Гн. Хоткевича;
16:30 – гончарство, студія гончарства та ліпки «Yeti House Ceramic Studio».
Майстер-класи для дітей
13:00-17:00 ─ дитячі забави-розвивалки для найменших від RoSoTours «Мама, тато і малюк»;
13:00-17:00 ─ гра «ЕКО-МЕМО: розвиваємо звичку сортування відходів»;
13:00 – валяння, майстриня Світлана Вдович;
13:00 – розмальовування пряників, майстриня Наталія Бундзило;
13:00 – Листівка в стилі ретро, Дитяча бібліотека-філія №27;
13:00 – малювання кавою, майстриня Галина Якубишин, керівник зразкової студії художнього та ужиткового мистецтва Палацу культури ім. Гн. Хоткевича;
13:30 – «Шкарпетковий супергерой» – майстер-клас з письменницею Галиною Вдовиченко за книжкою «Ліга непарних шкарпеток», (Видавництво Старого Лева);
14.00 – піратські читання із письменником Жаком Жаб’є;
14:00 – аплікація крупами для дітей 2,5-5 років, студія рукоділля «Творчі Нравки»;
14:00 – виготовлення еко-торби, майстриня Галина Якубишин, керівник зразкової студії художнього та ужиткового мистецтва Палацу культури ім. Гн. Хоткевича;
14:00 – вітраж за мотивами творчості Я.Г.Розена для найменших, ЛНГМ ім. Б.Возницького;
14:30 – «Паросткова руханка» – читання-забавляння з письменницею Катериною Міхаліциною за книжкою “Хто росте у лісі” («Видавництво Старого Лева»);
15:00 – робототехніка від комп’ютерної академії IT Step;
15:00 – виготовлення святкової листівки (для дітей 5-9 років), студія рукоділля «Творчі Нравки»;
15:00 – вивчаємо польську разом із мовною школою «FILLWORD»;
15:00 – аплікація: прикрась свій капелюшок або метелик, ЛНГМ ім. Б.Возницького;
16:00 – «Паперове містечко» для дітей 4-8 років, студія рукоділля «Творчі Нравки».
Інші заходи, 14 вересня
10:30 – екскурсія парком Знесіння з Олександром Завадовичем (місце зустрічі – вул. Довбуша, 24), обов’язкова попередня реєстрація.
15 вересня
13:00 – 22:00 – ярмарок та фуд-корт, тематичні та інтерактивні фотозони;
13:00 – 20:00 – фотоконкурс #РетроЗнесінняФест;
13:00 – 17:00 – колесо Фортуни;
13:30 – показові виступи від Футбольного клубу «Знесіння»;
14:30 – сімейна естафета;
13:00 – інформаційний пункт від корпорації «Артеріум» із промоцією здорового способу життя та турботи про своє здоров’я;
13:00 – бульбашкове шоу від театру «Долина Казок»;
14:00 – банси від корпорації «Артеріум».
Молода американка на колесі від Кракова до Снятина
В останньому числі відомого американського журналу “Нешонел Джеоґрафікен Меґезін” за червень знаходимо статтю молодої американки Доротеї Госмер “На колесі через Польщу”. До статті додані 38 ілюстрацій — знимки здебільшого авторки статті і дві мапи. Д. Госкер вибралася до Европи з наміром обїхати деякі країни на колесі, не рахуючися з часом свого побуту в деяких місцях, зовсім як ті мандрівники, що заробляють на прожиток, продаючи листівки зі своїми фотоґрафіями.
Очевидячки вона не їхала колесом через море, як думали деякі наші селяни. Спершу вона хотіла переїхати ногами від Ґенуї до Трієсту, але згодом змінила плян. Три роки вона в Европі і вивчила поневолі з 12 мов для практичного вжитку. Вона каже, що навчилася теж їсти всяку всячину — навіть морські пявки зі смоктальцями, смажені на салі, навчилася спати на звичайній соломі і голотіч на полі, після розкішних ночей у багатих пансіонах і готелях. Діставши лист від якогось доброго знайомого в Відни, вона виїхала туди, а звідти за 10 годин була у Кракові.
Титул National Geographical Magazine за жовтень 1938 р.
ПЕЙСИ, ПИРОГИ, ПЕЧЕНА ГУСКА.
Тут вона мала вражіня, що опинилася в якомусь фантастичному світі. Найбільше вразили її гранчасті вовняні шапки, пейсаті жиди і фіякри, що холіталися на своїх пружинах по міських каменях. У Кракові здивувало її, що так мало студентів володіє чужими мовами, що студенти бідні, що жидівські дільниці не змінилися від XIV. віку, далі суботній похід до синаґоґи, далі препозиції вуличних “ганделесів” які хотіли відкупити від неї колесо. Велике місце в її споминах займають вражіння, звязані з новими стравами: пирогами, кнедлями, ріжними мучними лєґумінами з сосами, шодом, підливою тощо. Вона не відмовила собі приємности зїсти печену гуску у жидівському ресторані. Те, що в нас їдять деякі люди 5 разів денно — для неї ревеляція. Не менше відкриття зробила молода американка, живучи довший час між краківськими студентами, якто вони вмішуються у політику і політикою переплітають свої студії. Дараба, на якій перевозили її колесо Дунайцем, збита нашвидку, зробила на неї сильне вражіння. Цікаве, що такі дрібні речі врізалися в її память живіше, ніж побут у копальнях Велички.
Гуцули у Жаб’єму (тепер Верховина) виводять худобу на тваринний ринок. Більшість покупців на ньому – єврейські торгівці. До Другої світової війни США активно закуповували м’ясо в Польщі
НАЙВЕСЕЛІШE МІСТО — ЛЬВІВ.
Від Рабки вона приїхала на колесі до Львова. Наближуючись сюди, вона відчувала “подих Сходу”. Львів це для неї найвеселіше місто з цілої Польщі. Академічна вулиця гуде живими розмовами, каварні теж, “горілка з канапкою” — одна, дві, три розвязує язики. А який тут борщ ще й з “ушками” (ці “вуха” названі по анґлійськи зовсім таксамо як ті, що носимо по обидвох боках голови справді виглядають несамовито в борщі!), а — холодна зупа з суниць — нечувана річ! У Сихові, коли один знайомий летун-старшина хотів її повезти на літаку, взяли її за шпигуна, бо вона не розставалася зі своїм фотоґрафічним апаратом, скрізь шукаючи за знимками. Ціле щастя, що мала при собі ріжні документи з урядовими печатками.
ПРАЗНИК У НИЖНЕВІ.
Зі Львова виїхала Госмерівна до Галича поїздом, де подивляла натовп з мішками, клунками, куритами, гусками і… пасажирами, що билися за приступ до місць і за вихід з ваґону. З Галича поїхала каюком до Нижнева, де попала на празник св. Петра і Павла. Мандрівничка зупиняє свій зір на вишиваних сорочках селянок, захоплюючися співом парубків на вулиці, смакує суниці. Після богослужби довідується про те, що таке греко-католицька церква. Торговий день у Коломиї з мітлами та горшками — романтичний. 3 Коломиї вона забирається у прогульку на Попа Івана і стоїть зачудована у горах на тих місцях, де і досі залишилися сліди боїв — окопи з дротами. Вона не може уявити собі, як вояки могли тут воювати в хмарах. Ріжними плаями і верхами по горах веде її милий гуцулик Микола аж до Жабє, по дорозі збираючи для неї дикі квіти та ягоди.
Дівчина у святковому одязі стоїть під церквою у Сокільниках (село Пустомитівського району Львівської обл.), чекаючи на приятеля. Молодша дівчинка прикрасила волосся живими квітами
ГУЦУЛЬСЬКА ГОСТИННІСТЬ.
Американці доводиться ночувати в хаті гуцула. Цю ніч вона вважає цілою подією, бо має про гуцулів своєрідні інформації. Етнольоги твердять — каже вона — що гуцули це мішанина українців, поляків і румунів, їx мова утворена під впливом мов цих трьох національностей, а… підчас “метушливих періодів польської історії деякі збунтовані шляхтичі втікали у горн між верховинців і женилися з гуцулками. Ось чому деякі гуцули і досі мають… шляхетські прізвища. У Дземброні американка знаходить доказ нечуваної гуцульської гостинности. Жінка гуцула, в якого вона переночовує, йде вночі за конем, щоб гостя мала чим уранці вертатися до Жабя. На прощанні господиня запрошує її жестами, щоб вона залишилася в них назавжди замість доньки, яку вони поховали, дуже подібну до американки.
ДОТЕПНІ ПІДПИСИ ПІД ЗНИМКАМИ.
У Заболотові юрба обступила її як страхополоха, коли вона випитувала за хатою на нічліг. Їй ставили найбільше неймовірні питання: звідки вона їде, куди, кілько коштує її колесо, кілько вона має грошей і звідки їх узяла? В Устю вона купалася у Пруті з гуцулкою Зорікою і навчилася лускати зернята сонячника. Вночі до її ліжка влізла у подушку мишка. Їй виворожили, що миш у подушці значить дивні пригоди. По Службі Божій місцевий парох частував її чаєм з чорними ягодами і тістечками. У Снятині найшли на неї знову думки про останню війну та ріжні переміни з кордонами.
Гуцули зібралися для дружної бесіди на вулиці після церковної служби у Жаб’єму (тепер селище Верховина Івано-Франківської обл.). Два брати слухають розповідь товариша: ” В одному стійлі був мій кінь, а в другому – велосипед американки”
Всі ці спомини написані звязно і ділово. Під удатними знимками нераз дотепні підписи. Нпр. під фотоґрафією добре вигодованої молодиці з Коломиї, що стоїть з дитиною на руках: “Дитина реве, ноги в баби бocі, а вона всміхається”. Торговий день у “Новім Tapґу”, „Четвер це бунт кольорів, крику та запахів”. Дівчина і хлопчина тягнуть вівцю на торг “Вівцю на торг уміють вести, але не вміють переконати її, що йти туди приємно”. Один гуцул оповідає своїм сусідам: “Бо бачите, в одній перегородці стайні стояв мій кінь, а колесо тієї американської дівчини зараз у другій!” Худощава старша селянка тримає на руках добре вигодовану гуску, а під цим підпис: “Хоч сірачина в неї витерта, зате гуска товста”. На одному возі їде багато гуцулів: “Там, де вози рідко їздять, там один везе багато пасажирів”.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
Вчора, 10 вересня 2019 року, у Львівському історичному музеї (Кам’яниця Корнякта, пл.Ринок, 6, ІІІ поверх) відбулося відкриття виставки “Мистецтво войовничого плакату”.
Чи не вперше в Україні тут можна оглянути у такому обсязі музейний воєнний плакат на виставці “Мистецтво войовничого плакату” у Львівському історичному музеї. Тут представлено 52 художні плакати, які дають можливість побачити як змінювався художній стиль, образотворчі метафори, символи, характер шрифту, техніка виконання плакату, зрештою, процес, етапи розвитку воєнного плакату майже за 50 років з початку ХХ ст.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
“Всі ми знаємо, що цей рік є сумно відомий тим, що 80 років тому розпочалася Друга світова війна. І цією виставкою ми хотіли показати трішки інший бік обох воєн ХХст. МИ знаємо,що зараз відбувається війна на сході України і з’явився такий своєрідний неологізм – гібридна війна. Але така війна існувала завжди……. І якщо ми побачимо плакати Першої світової війни, то це теж елемент гібридної війни. Тоді не було телебачення, радіо і через засоби плакатного мистецтва, через афіші, оголошення, листівки впливалося на свідомість територій з одного боку, а з другого – підтримувався бойовий дух своєї армії. На виставці можна побачити плакати, які фігурували під час Першої та Другої світових воєн.
Роман Чмелик
Якщо ми говоримо про Другу світову війну, то це переважно радянські плакати та частина, присвячена українським визвольним змаганням”, – сказав Роман Чмелик відкриваючи виставку.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
Фондова збірка плакату Львівського історичного музею налічує понад 13,5 тис. одиниць збереження. Серед такого різноманіття на особливу увагу заслуговують плакати часів Першої і Другої світових воєн, значна частина яких має непересічне мистецьке значення.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
“Я вивчаю музейні фонди і зауважив, що у нас є багато цікавих плакатів зокрема, воєнних часів, плакатів Першої та Другої світових воєн. З’явилася ідея показати своєрідну війну плакатів, оскільки плакат – це дійсно суттєвий важіль впливу на людську свідомість і дуже часто використовувався у Першій та Другій світових війнах.
Руслан Кошів
На виставці представлені плакати Російсько-японської війни, але переважно це плакати Першої та Другої світових воєн. Звичайно хотілося показати більше експонатів,але , на жаль,ця зала не дає такої можливості. На виставці ми представили цікаві у мистецькому плані плакати. Можна побачити як змінювався плакатний стиль від Першої до Другої світових воєн, як плакати змінювалися графічно та у сюжетному плані”, – наголосив співавтор виставки Руслан Кошів.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
Для плакатів російсько-японської та Першої світової воєн характерні сатира, ґротеск, коли сторони військових протистоянь висміювали противника, зображали його у викривленому, принизливо-карикатурному світлі. Водночас, частина робіт вихваляє подвиги (уявні та реальні) власного війська, окремих його представників. У мистецькому плані значна частина цих плакатів виконана у традиціях “російського лубка”. Виразними представниками стилю були художники-аванґардисти К.Малевич, А.Лентулов, В.Маяковский, М.Равіцький. Водночас, європейську традицію карикатури представляли німецькі та англійські художники Е.Циммерманн, К.Мессер, Лінден, Дж.Амшвейц, В.Нолтінг – автори сатирично-карикатурних карт Європи. Графічні зображення на плакатах поєднувалися переважно із в’їдливими віршами та описами подій.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
Для Другої світової характерний стримано-мінімалістичний, декоративний стиль плакатного мистецтва, коли на перший план виходить не сюжетна лінія, а пропаґандистсько-аґітаційний зміст. Художні образи доповнені текстовими патріотичними закликами, лозунгами. Це, насамперед, стосується робіт радянських художників Кукриніксів (Кульчицький, Крилов, Соколов), Д. Моора (Орлов), В.Дені, М. Долгорукова, В.Корецького та інших. Часто у плакаті цього періоду використовували фотографії, що суттєво відрізняло їх від плакатів першої чверті ХХ ст.
Експозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
“Коли ми працювали над виставкою , то знайшли для себе дуже багато цікавих речей. У нас дуже цікава зірка плакатів, але так сталося, що вона є маловивченою. Як правило в описі це плакат невідомого автора, такого-то періоду, такого-то видавництва. Але коли ми почали більше досліджувати, то виявилося, що у нас є унікальні плакати, перлини світового значення. Наприклад, плакат Маяковського, чи плакат Малевича.
Світлана ОлексенкоЕкспозиція виставки “Мистецтво войовничого плакату”
Якщо брати з наукової точки зору, то дуже цікавим є те, як змінювалися персонажі агітаційних речей, які тексти вкладалися в їхні вуста. І, що дуже важливо для нас, як поступово наглядна агітація, а плакат це сильний засіб наглядної агітації, формувала думку населення, впливала та навіювала йому”, зазначила співавтор виставки Світлана Олексенко.Три польські плакати на виставці представляють проросійську (Перша світова війна) та прорадянську (Друга світова війна) пропаґанду. Україномовні плакати репрезентують різні сторони протистояння у Другій світовій війні. Так, плакати худ. В.Литвененка з віршом В.Сосюри та худ. О.Довгаля з поезією Т.Шевченка мають антинацистське спрямування. Той же В.Сосюра у співпраці з худ. А.Резніченко “облічаєт” українських націоналістів. Водночас кілька плакатів дивізії “Галичина” та рукописний плакат ОУН передають антибільшовицькі настрої.
Серце Львова б'ється в ритмі Площі Ринок. Це не просто центральний майдан, а живий організм, де кожен камінь, кожна кам'яниця приховує століття історій, загадок...
