“Або ти переїдеш, або тебе вб’ють” – як українців масово виселяли з Польщі

0
447

В вересні минає 75 років з початку депортації українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини. Ці території відійшли до Польської народної республіки, яка домовилась про виселення українців із СРСР. Депортація тривала протягом 1944–1951 років.

“Все почалося з угоди, підписаної 9 вересня 1944 року між Раднаркомом України, який тоді очолював Микита Хрущов, та польським Комітетом національного визволення під керівництвом Едварда Осубки-Моравського, – розповів кореспонденту Gazeta.ua історик Юрій Макар. – Договір часто називають “Угодою про обмін населенням”. Добровільно мав відбутися обмін українцями та поляками, які опинилися поза новим кордоном. Цю добровільність завжди підкреслювали в усіх документах. Українців мали перевезти до радянської України. З території УРСР в Польщу мали відправити поляків та євреїв, які були громадянами Польщі до 1939 року.

Депортація українців з Новосільців (Сяноцький повіт) в СРСР. Березень 1946
Депортація українців з Новосільців (Сяноцький повіт) в СРСР. Березень 1946

На цих землях століттями тривав конфлікт між поляками та українцями. Масло в вогонь підлили події Першої світової війни та Польсько-українська війна на Галичині. Поляки її називають Битвою за Львів. Воювали ЗУНР та Польська республіка. У Львівському воєводстві поляків було до 46 відсотків. Тоді Петлюра і Пілсудський підписали угоду, якою закріпили входження Західної України до складу Польщі. За це українці отримали військову допомогу у протистоянні з Радянською Росією.

1921-го Радянські Росія, Україна та Білорусь та Польща підписали в Ризі договір, за яким західні області залишили Польщі. Хоча на кожному перехресті кричали, що то Петлюра віддав Галчину і Волинь полякам. Поляки в Лізі націй пообіцяли, що дадуть автономію українській території, але не зробили цього. Українці не мирилися з польською владою, і влаштовували теракти.

Пам’ятник жертвам голодомору-геноциду та депортацій ХХ століття скульптора М. Посікіри на вулиці Щирецькій (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Пам’ятник жертвам голодомору-геноциду та депортацій ХХ століття скульптора М. Посікіри на вулиці Щирецькій (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)

У 1939 році СРСР знехтував Ризьким договором і напав на Польщу. Території приєднали під лозунгом возз’єднання Західної України та Білорусі. Історично це було справедливо”.

– Хто проживав на українських землях, які після Другої світової відійшли Польщі?

– Українці Холмщини і Південного Підляшшя були православними. У 1930-х поляки почали нищити їхні церкви. Але люди там продовжували зберігати українську ідентичність. Після початку Другої світової війни, польське підпілля на Західній Україні почало робити все, щоб українців на цій території не стало. Найлегше це було зробити на Холмщині та Південному Підляшші, де не існувало потужного українського руху. Почали вбивати людей. Потім заявили, що це польські підпільні суди карали тих, хто знущався з поляків. Насправді це була розправа.

Ініціатива депортувати українців 1944-го належала СРСР. Комуністи намагались створити покірні держави “народної демократії”. Польщі в цій системі відводилось особливе місце. Це немала держава за кількістю населення та політично дуже активна. Виселенням українців, їх хотіли задобрити. Але Москва прорахувалась, бо поляки не прийняли нав’язану владу.

Робота Марти Кулинич-Новицької Лемківське-Різдво з серії Лемківська Мадонна за авторською іконою Марії Янко
Робота Марти Кулинич-Новицької Лемківське-Різдво з серії Лемківська Мадонна за авторською іконою Марії Янко

– Як проходила депортація?

– Поляки, яких вивозили з України не хотіли переїжджати. Я живу і працюю в Чернівцях, звідси вивезли 60 тисяч поляків. Тут не було таких кровопролить, як на інших територіях. Сюди кілька разів приїжджав представник польського комітету національного визволення і якби він не домовився з місцевим єпископом, то поляки і не поїхали б. Все мало бути добровільно, але людям казали: “Або виїдеш, або тебе вб’ють на місці”. В кінці 1944 року добровільність почала давати збої. Виселені поверталися до колишніх домівок.

Переселення мало відбутися до Ялтинської конференції. Але обмін продовжувався до середини 1946-го, а українців з-під Перемишля перегнали через кордон ще на рік пізніше. Радянських Союз заручився підтримкою у Європі у справі переселення. Там хотіли позбутися головного болю і перекинути його на СРСР.

Соціалістичний уряд в Польщі мусив танцювати під радянську музику. Їм було вигідно вигнати українців, але таким чином території виявились спустошеними. Зруйнували економіку. До середини 1950-х там була пустка. Українців, які чинили опір насильно перевезли на захід Польщі 1947 року в ході акції “Вісла”. Зараз ці українці викуповують землі на території України, де жили їхні пращури.

«Розп’яття з пристоячими», кінець XVI - початок XVII ст., с. Новиці, Лемківщина
«Розп’яття з пристоячими», кінець XVI – початок XVII ст., с. Новиці, Лемківщина

– Що сталося з українцями, яких перевезли в СРСР?

Ті, що потрапили в УРСР постраждали набагато більше, ніж поляки. Можна було вивозити до двох тон майна на родину. Заборонили брати з собою коштовності та гроші. Східні області сильно постраждали під час війни і туди намагались завезти якомога більше лемків та бойків. Але переселенці не були пристосовані до того укладу життя, який існував на Сході. Їм не вистачало житла, тому намагалися втекти хоча б на Західну Україну, де ще не було колгоспів.

За офіційними даними з Польщі переселили від 482 до 526 тисяч людей. Війська КГБ були в Польщі повними господарями та брали участь у переселенні. Польська армія та служба безпеки спокійно виганяла людей з їхніх домівок.

– Як варто зараз ставитись до історичних протиріч між Україною та Польщею?

Поляки не готові зрозуміти, що підняття історичних питань у стосунках з сучасною Україною приносить тільки шкоду. Нинішня Польща все більше прогресує, вона хоче бути адвокатом України в Європі. Але роблять це з любові до себе. Розумні поляки у ХІХ столітті сказали, що “Незалежна Польща не може існувати без незалежної України і навпаки”. Польща хоче ввести нас у Європу, але без нашої історії. Вони заявляють, що ОУН та УПА — це бандитські організації. Але якби не було цих організацій, то чи лишилися б тут українці?

Рятуючись від Росії, поляки грабували банки. І зараз це називають визвольною боротьбою. Але якщо це роблять українці в Польщі, то кажуть — бандитизм. Це несправедливо і ми толкуємо це полякам при кожній зустрічі. Сучасним польським політикам важко це зрозуміти. Якщо теперішній президент буде йти на одноосібні поступки Польщі, то це не піде нам на користь.

Робота Марти Кулинич-Новицької Літо з серії Лемківська Мадонна за авторською іконою Марії Янко
Робота Марти Кулинич-Новицької Літо з серії Лемківська Мадонна за авторською іконою Марії Янко

Довідка. Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі підписали уряд УРСР і Польський комітет національного визволення 1944-го. За нею українці мали добровільно виїхати до УРСР.

Переселення планували проводити мирно у декілька етапів. Із УРСР переселялися на Батьківщину також мали поляки. Попри домовленості, процес перебував під контролем і свавіллям польських і радянських військових. Це викликало опір населення та активувало діяльність українських повстанців і польських військових. Свої зусилля спрямували на боротьбу одне з одним.

Наталка РАДИКОВА

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.