Родина Шухевичів: 1-ий ряд зліва – Юрій Старосольський, Роман Шухевич, Володимир Рожанківський, 2-ий ряд зліва – Йосипа Рожанківська, Ольга Бандрівська-Шухевич, Євгенія Шухевич з сином Юрієм, Герміна Шухевич з Ігорем Старосольським, Володимир Шухевич, Ірина Шухевич-Рожанківська з сином Стефаном, Ярослав Рожанківський, 3-ій ряд зліва – Тарас Шухевич, Йосип Шухевич, Володимир Старосольський, Дарія Шухевич-Старосольська з дочкою Уляною, Ірина Кормаш-Шухевич, Володимир Шухевич, Теодор Рожанківський
30-річного співака Юрія Шухевича вбили у львівській тюрмі на вулиці Лонцького більшовики 26 червня 1941 року розповідає gazeta.ua.
Він закінчив академічну гімназію у Львові. Був членом “Пласту”. Закінчивши музичний інститут, співав в опері разом з братом Романом.
1928-го у Львові увійшов до студентського квартету “Ревелєрси Євгена” (“Львівські ревелєрси”) під орудою Євгена Козака. За фортепіано у цьому квартеті був Роман Шухевич, а одним із солістів — його рідний брат Юрій Шухевич.
Тіло вбитого у тюрмі Юрія знайшов Роман Шухевич серед понівечених трупів. Поховав на Личаківському цвинтарі.
Через рік Роман Шухевич очолив Українську повстанську армію, яка воювала проти радянських військ і німців, за незалежну Україну.
20 серпня о 19:00 на open-air сцeні «Ennio Event Square» у Львові виступить найвідоміший гурт Грузії «Mgzavrebi».
Концерт відбудеться в рамках літнього туру Україною, повідомляють організатори.
Mgzavrebi – найвідоміша група з Грузії, яку полюбили в Україні, і не закохатися в їхню музику просто неможливо!
«Якщо ви одного разу прийдете на їх концерт, то наступного разу обов’язково приведете своїх родичів і друзів. Та й самі Mgzavrebi – це близькі друзі, які знайомі з дитинства, коли вони співали разом в хорі у мами лідера групи, Гігі Дедаламазішвілі. Їх пісні сучасні, але сягають корінням в вікові традиції, тому вони такі теплі і зрозумілі кожному. А будь-який концерт групи перетворюється в свято, яке музиканти так легко і просто створюють тут і зараз, в будь-якому залі», – розповіли організатори концерту.
Співають Mgzavrebi в основному на грузинській мові, хоча є пісні і російською. Але їх музика вимагає, в першу чергу, емоційного сприйняття, яке не потребує неодмінного знання мови. Тому кожен обов’язково зрозуміє то єдиноважливе, що закладено в їхніх піснях. У цьому і полягає головний феномен Mgzavrebi – в майстерності причарувати зал і міцно обійняти своїх друзів-прихильників, яких з кожним концертом стає все більше і більше.
Вокаліст групи Гігі Дедаламазішвілі про майбутні концерти: «Через пандемії і закриття кордонів ми пропустили цілий рік нашої доброї традиції грати великі літні концерти на відкритому повітрі. Опенейри – це завжди особлива атмосфера. Ми неймовірно скучили за такими яскравии моментами! Цього разу ми підготуємо особливу велику річну програму (буде чимало запальних пісень), але головне, що ми знову зустрінемося. Знову будемо ми, будуть наші глядачі, небо над головою і, сподіваємося, хороша погода! Запрошуємо Вас!».
У цьому році Mgzavrebi виповнюється 15 років. Річний ювілейний тур присвячений саме цій події.
Літо. Мода. Джаз – добра спільна традиція найкреативнішої дизайнерки України Оксани Караванської і одного з найвідоміших у світі джазових фестивалів LeopolisJazzFest продовжується! Уже вшосте в унісон із концертами найкращих джазменів світу у Львові, у квітучо-зеленому Ботанічному саду ЛНУ ім. І. Франка, відбувся показ Український Haute Couture. Цьогоріч Оксана Караванська представила нову колекцію, створену у колаборації із текстильною дизайнеркою Ксенією Уманською.
Показ Український Haute Couture
Львівський прем’єра нової колекції Караванської – своєрідне продовження гучного показу-провокації Existential Fashion Error, який відбувся у травні в Києві, у відкритому просторі інноваційного парку UNIT.City. Місяць тому дизайнерка вперше представила свою нову колекцію, створену разом із текстильним дизайнером Ксенією Уманською, випускницею London College of Fashion. Фешн-тандем зруйнував ілюзорні стереотипи Sustainable Fashion і голосно заговорив про персональну відповідальність у моді. У Львові новий модний бренд KaravanskaUmanska показав колекцію, метою якої є продемонструвати продовження традицій наших предків закладати у вишивку не лише красу, а й певний зміст.
Показ Український Haute Couture
– Це наша спроба передати через авторську концептуальну вишивку ті теми, які хвилюють людство у третьому тисячолітті, – каже Оксана Караванська. – Ми говоримо про ці проблеми через фешн. Це концепт про інтелектуальну моду, яка несе сенси. Навіть більше – це наша персональна відповідальність в моді.
Чотири десятки моделей дефілювали просто неба під музику від лірника Гордія Старуха. Завершальним акцентом образів колекції стали ювелірні прикраси грузинського бренду BOO JEWELLERY.
Показ Український Haute Couture
Серед гостей показу KaravanskaUmanska були дружина міського голови Львова Андрія Садового Катерина Садова, родина голови ЛОДА Максима Козицького, співак Павло Табаков, учасник вокальної формації «Піккардійська Терція» Андрій Капраль, телеведуча Марися Оробець, майстриня з витинанок Дарія Альошкіна, керівник ТанцТеатру «Життя» Ірина Мазур та інші.
Показ Український Haute Couture
Нова колекція KaravanskaUmanska – це не просто фешн-виклик, а непересічний соціальний проєкт на підтримку доброчинної ініціативи «Будь потужною на 300W(omen)», яка ініціювала проєкт придбання роботизованого комплексу для відновлення ходьби тяжко травмованих бійців GЕ-O System Evolution вартістю 288 000 євро.
Добро завжди перемагає зло, принц звільняє принцесу і вони живуть після цього довго й щасливо, Снігова Королева – персонаж злий і негативний, а тому не заслуговує симпатій чи співчуття… Величезна перевага і розкіш дитячого віку полягає у тому, що лише в цей час можна категорично, однозначно і впевнено розставляти акценти при оцінці, хай вигаданої чи фантастичної, дійсності. У реальному ж житті білий колір завжди має безліч відтінків, а будь-яке роздоріжжя ми полишаємо із купою сумнівів та непевності – у правильному напрямку вирушили чи просто марнуємо час. Оточуюча нас реальність настільки різноманітна і глибока, а події так тісно переплетені, що не завжди вистачає часу і можливостей, щоб зі всім розібратися, щоб дивитись у корінь явищ. Сьогоднішня історія саме така.
Адам Казановський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Таємні пристрасті монарха
До одруження короля Речі Посполитої Владислава IV із ерцгерцогинею Цецилією Австрійською, сестрою майбутнього імператора Священної Римської імперії Фердинанда ІІІ, великий вплив у оточенні монарха і на нього самого мав Адам Казановський (1599 – 1649), знаний державний діяч і посадовець того часу. Перелік посад, які, в різний час, обіймав Казановський, може закрутити голову: підкоморій, маршалок, каштелян – у його послужному списку було все. Щоправда, не менше Казановський мав і ворогів. Чого вартий один Ярема Вишневецький, з яким Адам Казановський боровся за Ромни. Загалом, останній був активно інтегрований у політичне життя і придворне життя Речі Посполитої, він був учасником московської кампанії і Хотинської битви, битви під Кумейками. У 1635 році навіть на власні кошти купував для Владислава IV, коли в казні не вистачало коштів, корабельний флот.
Ярема Вишневецький
Варто згадати, що королевич Владислав і шляхтич Адам Казановський разом виростали і знали одне одного ще від часів, коли бавились машинками і тракторцями у пісочку. Казановський був братом дружини коронного гетьмана Речі Посполитої Миколая Потоцького, він виховувався при дворі і завжди був у дружніх стосунках із майбутнім монархом. Зокрема, навіть супроводжував Владислава в часі його мандрівок Західною Європою і у Ватикані. З точки зору усього сказаного щойно, зовсім не виникає подиву, що Владислав посприяв Адаму у виборі вдалої пари – дружина Ельжбета зі Случкова принесла йому 50 тисяч злотих приданого, багато майна і безліч інших матеріальних та репутаційних бонусів. Щоправда, у цього подружжя не було дітей. І тут є один цікавий нюанс, на який часто звертають увагу дослідники. Король Владислав славився різними “подвигами” на любовному фронті (є у історії про його “трофеї” і львівські сторінки). І виправдано чи не завжди, але в контексті останніх часто звучать ще й нотки нетрадиційних відносин та згадується ім’я Адама Казановського, фаворита Владислава IV. Не дарма ж король регулярно обдаровував товариша різноманітними матеріальними благами, нерухомістю.
“Otempora, omores”
Кого точно абсолютно не обходило особисте життя Адама Казановського – це львівський купець Філіппо Дуччі. Той торгував венеційськими та генуезькими шовковими тканинами, генуезьким та неаполітанським оксамитом, венеційським та флорентійським атласом, генуезькою адамашкою і іншими товарами. У нього й Адама Казановського були дещо інші відносини.
Казановський на тлі Праги. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Очевидно, що найгіршим для будь-якого купця, якщо не брати до уваги загрози війни, є момент невиплати його клієнтами своїх фінансових зобов’язань. Саме це й поєднувало Філіппо Дуччі та Адама Казановського. Станом на 1648 рік Дуччі заборгували майже 70 тисяч злотих. Серед боржників львівського купця Боніфацій Мнішек, Микола Остророг Домінік Заславський, Ян Сапєга, Софія Замойська, Миколай Потоцький і ін. Серед боржників Дуччі і Адам Казановський. Борг був невеликим. Щоправда, чий його виплатили – невідомо.
Палац Казановських у Варшаві. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Отож, як можна бачити, персона Адама Казановського – це фігура надзвичайної ваги та значного калібру. Однак, оцінювати його діяльність однозначно вкрай непросто. З одного боку, він був важливим державним діячем свого часу. З іншого боку, хоч і володів величезними маєтками у столиці Речі Посполитої, з боргами також розраховуватися не поспішав.
Останній тролейбус «Skoda 14Tr» № 560, який пройшов капітально-відновлювальний ремонт у 2019 році. Із 2019 року капітальне відновлення тролейбусів «Skoda» у Львові припинене. Автор фото – Роман Зарума.
«Фотографії Старого Львова» продовжують розповідати про історію виробництва і експлуатації тролейбусів «Škoda». У попередній частині ми розповіли про історію виробництва тролейбусів «Škoda», а сьогодні поговоримо про експлуатацію цих тролейбусів в колишньому СРСР, в Україні та зокрема у Львові.
Тролейбуси «Škoda» в СРСР та Україні
Як ми уже згадували, поява чехословацьких тролейбусів «Škoda 8Tr» пов’язана із візитом генсека КПРС і голови радянської держави Микити Сергійовича Хрущова на тролейбусний завод компанії «Škoda» у місті Пльзені у 1957 році. Чехословацькі тролейбуси, які вигідно відрізнялися і дизайном, і технічною «начинкою» від радянських МТБ-82Д, які на той час серійно виготовлялися в СРСР, дуже сподобалися Хрущову, отож він вирішив закуповувати ці тролейбуси для потреб міст СРСР. Конкуренцію чеським тролейбусам «Škoda» не могли скласти ані нові радянські тролейбуси ЗіУ-5, які виготовляв завод у місті Енгельсі – вони виявилися неспроможніми працювати на лініях із складним рельєфором, а ні розробки тролейбусобудівників Києва – машини «Київ – 2» та «Київ – 4» виявилися занадто маловмістимими для великих міст.
Тролейбус «Skoda 8Tr» із портретом М.С. Хрущова відкриває рух на міжміській трасі Сімферополь – Ялта – Алушта 6 листопада 1959 року. Фото зроблене в районі Ангарського перевалу, висота 752 метри над рівнем моря. Радянські тролейбуси МТБ-82Д не могли долати цей підйом
Власне завдяки тому, що чеські тролейбуси «Škoda 8Tr» були виготовлені у «гірському» виконанні, вони відкривали рух на міжміській тролейбусній трасі Сімферополь – Ялта – Алушта, адже тролейбуси МТБ-82Д тут не змогли працювати. 6 листопада 1959 року саме тролейбус «Škoda 8Tr» із портретом Микити Хрущова відкривав рух на тролейбусній лінії Сімферополь – Алушта, яка пройшла через Ангарський перевал висотою 752 метри над рівнем моря – радянські тролейбуси МТБ-82Д через малу площу розсіювання пуско-гальмівних реостатів подолати його не змогли. Тролейбуси «Škoda 8Tr» отримав також Київ, у якому було багато маршрутів із складним рельєфом. В Україні «вісімки» отримав у 1961 році також Дніпропетровськ, проте всі вони у 1963 році були передані у Крим. В СРСР тролейбуси «Škoda 8Tr» отримали також Вільнюс, Рига та Тбілісі.
Тролейбус «Skoda 8Tr» у місті Києві на площі Слави. Фото зроблене в серпні 1961 року. Фото із колекції Ааре Оландера. Цей тролейбус зберігся дотепер як службовий
Машини уже першої модифікації (підмоделі) моделі «Škoda 9Tr» (вони позначаються як «Škoda 9Tr1» потрапили в українські міста – дванадцять машин (деповські номери 152 – 164) у 1962 році надійшли до Києва, чотири машини у 1961 році – до Дніпропетровська (передані потім до Криму). Найбільше ж машин «Škoda 9Tr1» отримав Кримський тролейбус: 23 машини (№№ 172 – 195) отримало Сімферопольське тролейбусне управління, а 28 машин – Ялтинське тролейбусне підприємство.
Єдиний в Україні тролейбус «Skoda 8Tr11» у Києві. Фото 2016 р.
У середині 1960-х років у Чернівцях приймається рішення про закриття трамвайного маршруту, який сполучав станцію Чернівці-Південна із рікою Прут і заміною трамвайного руху тролейбусним. Траса цього трамвайного маршруту мала надзвичайно складні умови руху, викликані значними ухилами на вулиці Головній, отож дозвіл на тролейбусній рух по цій трасі видавала Рада Міністрів Української РСР. У 1966 році до Чернівців прибуло 10 тролейбусів модифікації «Škoda 9Tr9», які і вирушили по трасі 3-го тролейбусного маршруту, який замінив трамвайну лінію. Зазначимо, що тролейбуси «Škoda» працювали у всіх без виключення тролейбусних системах міст Західної України, хоча в Луцьку, де тролейбусний рух відкривали українські тролейбуси «Київ – 6», тролейбуси «Škoda 9Tr» в кінці 1970-х років були витіснені радянськими тролейбусами ЗіУ-682, а у Івано-Франківську рух відкривали саме ЗіУ-682.
Один із перших у Києві тролейбусів «Skoda 9Tr1» на Хрещатику. Червень 1963 року. Автор фото – Вольфганг Шрейнер. Фото із колекції Ааре Оландера
У 1960-х – на початку 1970-х роках тролейбуси «Škoda 9Tr» різних модифікацій постачалися для підприємства «Кримський тролейбус», а також у такі міста України Дніпро, Горлівка, Київ, Лисичанськ, Луганськ, Макіївка, Маріуполь та Харків. Питання, чому саме низка міст Донбасу отримувала тролейбуси «Škoda 9Tr» немає однозначної відповіді. Не виключено, що адміністрація міст, які мали достатньо великі бюджети через наявність великих промислових підприємств та шахт готова була платити більшу ціну за надійні і довговічні чеські тролейбуси.
Один із перших у Києві тролейбусів модифікації «Skoda 9Tr0» на вулиці Січневого Повстання (нині – Івана Мазепи). Червень 1963 року. Автор фото – Вольфганг Шрейнер. Фото із колекції Ааре Оландера
У Львові перші тролейбуси «Škoda 9Tr» почали працювати у 1969 році – 10 тролейбусів (деповські №№ 180 – 189) були отримані із Чернівців. Із 1970 року тролейбуси «Škoda 9Tr» надходять до Львова уже напряму із заводу в Острові-на-Огржі. Постачання «дев’яток» триває до 1982 року, останній тролейбус цієї моделі отримує номер 432. У 1970-х роках у Львові починається будівництво на території між сучасними вулицями Липинського, Городницької та Промислової потужного Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу на 400 капремонтів трамваїв і тролейбусів на рік. Завод спеціалізується на капремонті вузькоколійних трамваїв на ширину колії 1000 мм., в основному – виробництва «ЧКД-Прага», та чехословацьких тролейбусів «Škoda». Завод отримує на капремонт тролейбуси «Škoda 9Tr» не тільки і усіх міст України (крім «Кримського тролейбуса», який мав власну рембазу), де експлуатувалася така техніка, але навіть із Грузії та Прибалтики.
Останній тролейбус «Skoda 9Tr», який зберігся у Києві – службовий тролейбус-буксир. Фото 2017 року
В СРСР за межами України тролейбуси «Škoda 9Tr» експлуатувалися практично у всіх містах Грузії: у Батумі, Горі, Кутаїсі, Озгуреті, Поті, Руставі, Самтредіа, Сухумі, Тбілісі та Чіатурі. Лише в Цхінвалі тролейбусний рух здійснювали лише радянські тролейбуси ЗіУ-682. У Вірменії тролейбуси «Škoda 9Tr» масово експлуатувалися у Єревані – сюди прибуло понад 200 тролейбусів цієї моделі. Чеські тролейбуси «Škoda 9Tr» експлуатувалися у столиці Азербайджану Баку, а також у місті Гянджа. У Литві тролейбуси «Škoda 9Tr» експлуатувалися у Вільнюсі і Каунасі; у Латвії – у Ризі, а у Естонії – в Таллінні. Цікаво, що у жодному місті РФРСР тролейбуси «Škoda 9Tr» не експлуатувалися.
Щодо міст Західної України, то як ми уже згадували, перші тролейбуси «Škoda 9Tr» з’явилися тут в Чернівцях у 1966 році. У 1969 році «дев’ятки» з’являються у Львові.
Два перші тролейбуси «Skoda 9Tr» у Чернівцях – №№ 23 і 24 на тролейбусному маршруті № 3. Фото 1966 року
Тролейбусний рух у місті Луцьку 8 квітня 1972 року відкривали українські тролейбуси «Київ – 6» – загалом у місто надійшло 30 таких тролейбусів, проте наступного, 1973 року до Луцька було доправлено 3 вживані тролейбуси «Škoda 9Tr» із Чернівців, які отримали тут деповські №№ 31 – 33. Із 1974 року до Луцька тролейбуси «Škoda 9Tr» постачаються із заводу в Острові-на-Огржі. Загалом до Луцька надійшло 30 тролейбусів «Škoda 9Tr», остання машина із № 61 прибула у 1976 році. Із 1978 року до Луцька постачалися радянські тролейбуси ЗіУ-682. В пасажирській експлуатації тролейбус «Škoda 9Tr» із № 34 у Луцьку перебував до початку 2010-х років. Він був списаний у кінці 2015 року. Ця машина могла бути передана в якості музейного експонату до Львова, проте із низки причин таки була порізана на брухт. Наразі у Луцьку експлуатується один тролейбус «Škoda 9Tr» із № 49 – це «Технічна допомога».
Тролейбусний рух у місті Рівному відкрився 24 грудня 1974 року. Відкривали рух чеські тролейбуси «Škoda 9Tr», один із яких, з № 001, зберігся, як музейний до сьогодні. Рівне – єдине місто України, де і сьогодні на балансі КП «Рівнеелектроавтотранс» перебувають пасажирські тролейбуси моделі «Škoda 9Tr» – загалом 11 машин із яких 8 на ходу.
На цьому фото серед тролейбусів «Skoda 9Tr» зліва можна побачити тролейбус із інвентарним № 180 – це перший у Львові тролейбус «Skoda», переданий у 1969 році із Чернівців. 28 березня 1977 року. Автор фото – Ааре Оландер
Історія тролейбусного руху Тернополя починається із 25 грудня 1975 року. Тролейбусний рух тут розпочинають тролейбуси «Škoda 9Tr», загалом у 1975 – 1982 році місто отримує 85 тролейбусів моделі «Škoda 9Tr».
Із усіх міст світу найбільше тролейбусів «Škoda 9Tr» отримав Київ – 1220 машин. Із кінця 1960-х до 1983 року весь тролейбусний парк столиці України складався саме із «дев’яток». Не дивлячись на низку переваг, у тролейбусів «Škoda 9Tr» був і значний недолік – відносно невисока пасажомісткість. В той же час, у Києві на низці напрямків із значним пасажиропотоком було збудовано саме тролейбусні лінії. Навіть при мінімальному інтервалі тролейбуси не справлялися із пасажиропотоком. Вирішенням проблеми могли б стати зічленовані тролейбуси, але в СРСР на той час (1960-ті роки) виготовлялися лише двосекційні тролейбуси СВАРЗ-ТС – їх було виготовлено лише 135 штук. До Києва такі машини не постачалися.
Тролейбус «Skoda 9Tr» у Горлівці на Донеччині. Саме чеські тролейбуси відкривали тролейбусний рух в цьому місті. Фото 1974 р.
Вихід із ситуації знайшов молодий український вчений і винахідник Володимир Пилипович Веклич (1938 – 1993) – він запропонував роботу тролейбусних поїздів за системою багатьох одиниць – в такому разі струмознімання здійснювалося штангами заднього тролейбуса (причіпа), а керування синхронною роботою усіх систем тролейбусів здійснювалося із кабіни тягача.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» у тролейбусному депо Маріуполя. Фото 1970-х років із архіву Маріупольського ТТУ
У липні 1964 року 26-річний Володимир Веклич очолив Жовтневе тролейбусне депо Києва. Він зіткнувся із ситуацією, коли одиничні тролейбуси не справлялися із величезним пасажиропотоком на тролейбусних маршрутах № 6 і 18, в той же час депо критично бракувало водіїв. Перший тролейбусний поїзд, який працював по системі багатьох одиниць, був створений Володимиром Векличем із двох радянських тролейбусів МТБ-82Д в Київському тролейбусному депо № 2. Пробна експлуатація цього тролейбусного поїзда почалася 12 червня 1966 року. Уже наступного року на київському тролейбусному маршруті № 6 працювало 25 тролейбусних поїздів із тролейбусів МТБ-82Д, які дали у 1968 році економічний ефект у 160 тисяч рублів.
Окрім тролейбусів МТБ-82Д було створено тролейбусні поїзди із двох тролейбусів «Київ
Тролейбус «Skoda 9Tr» у Тбілісі. 1980 р. Автор фото – Ааре Оландер
– 4», але найбільша кількість тролейбусних поїздів в Києві була створена на базі тролейбусів «Škoda 9Tr» – вони працювали до початку 1990-х років. Володимир Веклич удосконалив конструкцію тролейбусного поїзда таким чином, що його можна було розчепити протягом 3 – 5 хвилин – таким чином тролейбуси у години пік могли працювати в режимі поїзда, а у позапікові години – в одиночному режимі. У 1970 році Володимир Веклич у Москві захистив дисертацію кандидата наук «Дослідження тролейбусів із управлінням за системою багатьох одиниць», таким чином він став першим в світі кандидатом технічних наук в галузі міського електричного транспорту. У 1971 році за свій винахід Володимир Веклич нагороджений орденом «Знак Пошани».
У 1983 році в Києві на маршрутах працювало 296 тролейбусних поїздів – в такому режимі працювало 55% наявного тролейбусного парку столиці України. Завдяки цьому було зменшено потребу у водіях тролейбусів на 800 осіб. Річний економічний ефект від впровадження одного тролейбусного поїзду в Києві становив 3258 рублів.
Найперший луцький тролейбус «Skoda 9Tr» № 31 на сучасному проспекті Волі. 1978 р. Автор фото – Е. Александрович
У 1972 році Володимир Веклич перейшов на наукову роботу в Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут міського господарства, де спочатку стає заступником директора, а у 1972 – 1987 роках очолює цей інститут. Під час роботи в інституті Веклич розробляє концепцію швидкісного трамвая і продовжує займатися дослідженням тролейбусів, зокрема під його керівництвом і за його безпосередньої участі були створені діагностичні комплекси для тролейбусів, а також механізовані пости для заміни агрегатів.
У 1976 році під керівництвом Володимира Веклича було створено тролейбусний поїзд із трьох тролейбусів «Škoda 9Tr», який випробовували на київському тролейбусному маршруті № 1. Загальна довжина тролейбусного поїзда – біля 30 метрів, він міг перевозити одночасно до 276 пасажирів. Дослідна експлуатація такого поїзда показала його працездатність за умови наявності виділеної смуги для тролейбусного руху, що в умовах тогочасного Києва було неможливим.
Найперший рівненський тролейбус «Skoda 9Tr» № 1 1974 року випуску. 1981 р. Фото із архіву Олексія Дмищука
На базі дослідів Володимира Веклича, компанія «Škoda» працювала над проектом «Škoda 12Tr» – тролейбусних поїздів із двох машин, але відмовилася від цієї ідеї на користь зічленованих тролейбусів.
Експлуатація тролейбусів «Škoda 14Tr» в Україні розпочинається наприкінці 1970-х років, коли до Києва для дослідної експлуатації находить тролейбус-прототип моделі «Škoda 14Tr». У 1980 році для дослідної експлуатації надійшло два прототипи тролейбуса «Škoda 14Tr» – один із реостатно-контакторною, а інший – із тиристорно-імпульсною системою керування електроприводом. Усі серійні тролейбуси «Škoda 14Tr» виготовлялися із тиристорно-імпульсною системою керування.
Тролейбус «Skoda 9Tr20» № 14 першої партії у місті Тернополі. 1990 рік. Цей тролейбус експлуатувався у 1974 – 2010 рр. Автор фото Томас Фішер
Перші серійні машини «Škoda 14Tr» іще у 1981 році надійшли на підприємство «Кримський тролейбус». У 1983 році постачання тролейбусів «Škoda 14Tr» почалося до Києва, Луганська, Маріуполя та Чернівців. У 1984 перші тролейбуси «Škoda 14Tr» із заводу отримують Львів та Тернопіль, у 1985 – Івано-Франківськ, у 1989 році – Рівне. Беззаперечним лідером за кількістю отриманих тролейбусів «Škoda 14Tr» є Київ, куди у 1983 – 1989 та у 1996 році прибуло загалом 357 тролейбусів цієї моделі. У 2010-2019-х роках іще низка українських міст отримала тролейбуси «Škoda 14Tr» – це були вживані машини із міст Чехії, Словаччини та Прибалтики, які приїхали до Житомира, Запоріжжя, Миколаєва, Одеси, Харкова та Херсона.
Тролейбусні поїзди із «Skoda 9Tr» за системою Вололимира Веклича у Києві працювали на маршрутах із найскладнішим рельєфом. Кінцева на сучасному Майдані Незалежності. 1987 рік. Автор фото – Вололимир Валдін
Цікава історія появи тролейбусів «Škoda 14Tr» в Івано-Франківську, адже тролейбусний рух 31 грудня 1983 року тут відкривали російські тролейбуси ЗіУ-682. Загалом у 1983 – 1984 рр. місто отримує із заводу в місті Енгельсі 15 тролейбусів моделі ЗіУ-682. Проте керівництво Івано-Франківського тролейбусного управління хоче, щоб місто отримувало сучасні чеські тролейбуси «Škoda 14Tr», які уже експлуатувалися у сусідніх Львові, Тернополі та Чернівцях. Отож, у 1985 році вдається досягти угоди із Луганським трамвайно-тролейбусним управлінням про передачу до Івано-Франківська 10 тролейбусів «Škoda 14Tr» (№№ 116 – 125). Далі такі тролейбуси до міста надходять із заводу. Загалом у 1985 – 1989 роках із заводу до Івано-Франківська надійшов 31 тролейбус «Škoda 14Tr». Далі тролейбусний парк міста поповнювався вживаними тролейбусами «Škoda 14Tr» – тролейбуси, що експлуатувалися у німецькому прибули у 1994 році, а у 1997 році – машини із чеського міста Пльзеня.
Тролейбусний поїзд із «Skoda 9Tr» на Голосіївській площі. Серпень 1986 р.
Перший зічленований тролейбус «Škoda 15Tr» в Україні з’явилися у Києві в 1987 році – це був тролейбус-прототип, який проходив у столиці України випробування, а із пасажирами так і не працював. Серійні тролейбуси «Škoda 15Tr» почали надходити в тролейбусні депо Києва у 1990 році – 26 машин модифікації «Škoda 15Tr02/6» надійшли протягом серпня – грудня спочатку в Куренівське тролейбусне депо (№4), а у лютому 1993 року вони були переведені у тролейбусне депо № 2, де і працювали до списання на початку 2010-х років. У 1991 році до київського тролейбусного депо № 2 надійшло іще 18 зічленованих машин, але уже наступної модифікації «Škoda 15Tr03/6».
Окрім Києва, у 1990-х роках тролейбуси «Škoda 15Tr» отримав також «Кримський тролейбус» – у 1990 році це підприємство отримало 6 тролейбусів модифікації «Škoda 15Tr02/6», всі ці машини базувалися у тролдепо Сімферополя.
Випробовування тролейбуса «Skoda 14Tr» на міжміській трасі у Криму. 1981 р.
Конструкція тролейбусів «Škoda 14Tr» та «Škoda 15Tr» справила дуже значний вплив на розвиток українського тролейбусобудування. Стратегія створення власного українського тролейбуса була розроблена Володимиром Векличем. Він, зокрема, керував створенням проекту перших тролейбусів незалежної України «Київ – 11» та «Київ – 11у», які були втілені у життя на Київському заводі електротранспорту імені Ф. Дзержинського у 1990-1991 роках. При створені цих тролейбусів за зразок було взято тролейбуси «Škoda 15Tr» та «Škoda 14Tr», але у конструкції тролейбусів «Київ – 11» та «Київ – 11у» було широко застосовано вітчизняні вузли та агрегати. У 1992 році виробництво тролейбусів на базі моделей «Київ – 11» та «Київ – 11у» було освоєно Південним машинобудівним заводом у Дніпропетровську, який розпочав серійний випуск тролейбусів ПМЗ Т1 та ПМЗ Т2.
У 1990-х роках був розроблений типажний ряж тролейбусів «Київ – 12», які серійно виготовлялися на заводі «Авіант» у Києві. У конструкції цих тролейбусів використовувалося електрообладнання, практично тотожне тролейбусам «Škoda 14Tr» та «Škoda 15Tr».
Перші івано-франківські тролейбуси «Skoda 14Tr» були передані із Луганська в 1985 році. Автор фото – Василь Бойчук
На початку 2010-х років в Україну знову постачаються тролейбуси «Škoda», в тому числі і зічленовані машини «Škoda 15Tr». У серпні 2012 року перші два тролейбуси « Škoda 15Tr» прибули до Тернополя – це були машини, які раніше експлуатувалися у чеському місті Пльзень. До кінця 2012 року до Тернополя надійшло іще 3 тролейбуси модифікації «Škoda 15TrМ» із міста Чеське-Будейовіце. У 2013 – 2014 році шість зічленованих тролейбусів «Škoda 15Tr» із Чеське-Будейовіце та Зліна отримав Львів – загалом планувалося закупити 10 таких тролейбусів. У 2014 році починається постачання тролейбусів «Škoda 15Tr» до Житомира, у 2015 році один тролейбус «Škoda 15Tr» прибув до Івано-Франківська, а у листопаді 2016 року починається постачання вживаних тролейбусів «Škoda 15Tr» до Чернівців, а у 2017 році п’ять таких машин отримує Харків.
Із більш пізніх моделей тролейбусів «Škoda» в Україні експлуатуються тролейбуси моделі «Škoda 21Tr» двох модифікацій – п’ять тролейбусів із чеського міста Градець-Карлове із двигунами постійного струму в 2012 році закуповує Одеса (один із них модернізований із встановленням акумуляторів для автономного ходу в 2018 році, решта наразі не працює), а у 2017-18 рр. чотири тролейбуси із асинхронними приводом та автономним ходом від дизельного генератора отримують Чернівці – ці тролейбуси експлуатувалися у місті Пльзені.
Перший серійний тролейбус «Skoda 15Tr02/6» в Україні – київська «гармошка» № 450. Тролейбус пропрацював із 1990 до 2010 р. 1997 р. Автор фото – Ааре Оландер
У зв’язку із активним розвитком тролейбусобудування в Україні, тролейбуси «Škoda» в містах України поступово виводяться із експлуатації. Зокрема на початку 2010-х років пасажирську експлуатацію тролейбусів «Škoda» припинено у Києві, де довший час (із кінця 1960-х до кінця 1980-х років) пасажирський тролейбусний парк був представлений лише тролейбусами «Škoda». Епоха тролейбусів «Škoda» у Маріуполі завершилася у 2016-2017 роках – останній тролейбус моделі «Škoda 14Tr» в цьому місті був утилізований у 2018 році. В той же час, у таких містах, як Рівне, Тернопіль, Чернівці та Миколаїв саме тролейбуси «Škoda» залишаються основою тролейбусних парків.
Тролейбуси «Škoda» у Львові
Тролейбусний рух у Львові розпочинали радянські тролейбуси МТБ-82Д, які виготовлялися на Заводі імені Урицького (ЗіУ) у місті Енегельс Саратовської області. Вони постачалися до Львова у 1952 – 1960 роках, загалом до міста надійшло 67 тролейбусів цієї моделі. Не дивлячись на простоту експлуатації та високу надійність, тролейбуси МТБ-82Д мали архаїчну конструкцію із важкою несівною конструкцією, великою кабіною водія та вузькими дверима. Вони були незручними для пасажирів та кондукторів, особливо у містах із великим пасажиропотоком.
Перші тролейбуси «Skoda 15Tr» прибули залізницею до Тернополя. 2012 р. Автор фото А. Почепцов
Наступна модель тролейбуса, розроблена Заводом імені Урицького – ЗіУ-5, яка стала на конвеєр у 1959 року, не підходила для Львова – це був «рівнинний» тролейбус, який не міг працювати на маршрутах із складним профілем. Відповідно, із 1962 року до Львова починається постачання т.зв. «Киянок» – тролейбусів виробництва Київського заводу електротранспорту імені Ф. Дзержинського. «Киянки», тобто тролейбуси моделей «Київ – 2» і «Київ – 4» проектувалися для експлуатації у місті Києві, отож успішно могли працювати на маршрутах із значними підйомами і спусками. Проте ці машини мали невелику вмістимість, окрім того кузова «Киянок» мали невисоку міцність. Окрім того, Київський завод електротранспорту мав обмежені виробничі можливості, отож тролейбусів містам України у 1960-х роках не вистачало. Відповідно у 1963 році розпочинається виробництво тролейбусів на базі кузовів автобусів ЛАЗ-695 – до цього виробництва були залучені Львівський автобусний завод, Київський завод електротранспорту та Одеський автоскладальний завод, які разом випустили понад 550 тролейбусів на базі кузова ЛАЗ-695, відомі як ЛАЗ-695Т, Київ-5ЛА та ОдАЗ-695Т. Ці тролейбуси мали іще більше недоліків, а ніж тролейбуси «Київ – 2» та «Київ – 4», отож їх списання почалося дуже швидко – у Львові уже на початку 1970-х років не працював жоден тролейбус ЛАЗ-695Т.
Перший тролейбус «Skoda 21Tr» у тролейбусному депо Чернівців. 2018 р. Автор фото Олександр Міхайлов
У кінці 1960-х років Київський завод електротранспорту імені Ф. Дзержинського розпочав випуск перших в СРСР трьохдверних тролейбусів великої вмістимості «Київ – 6», які повністю відповідали вимогам експлуатації в таких містах, як Київ та Львів. Більше того, завдяки зусиллям науковців Науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту міського господарства на чолі із Л. Збарським та В. Векличем на тролейбуси «Київ – 6» встановлювалася тиристорно-імпульсна система керування тяговим електроприводом виробницта Запорізького електроапаратного заводу.
Один із останніх у Львові тролейбусів «Київ – 4» № 160 та «Skoda 9Tr» № 188 із першої партії на вулиці Тролейбусній. 1977 р. Автор фото – Ааре Оландер
В той же час, після відомих подій у Чехословаччині в 1968 році, керівництво Радянського Союзу приймає рішення про максимальні закупівлі продукції машинобудування Чехословаччини, навіть на шкоду власним підприємствам. Відтак, «вольовим рішенням» на Київському заводі електротранспорту припиняють виробництво пасажирських тролейбусів та трамваїв, а в Україну масово завозяться тролейбуси і трамваї чеського виробництва.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 185 із першої партії, переданий із Чернівців у 1978 році на вулиці Артема (нині – Володимира Великого). На той момент для тролейбусів «Skoda 9Tr» у Львові іще не була запроваджена червоно-жовта ліврея. Автор фото – Петер Хаседлайн
«Перше знайомство» львів’ян із тролейбусами «Škoda 9Tr» відбулося у 1969 році – тоді із Чернівців до Львова було передано 10 машин цієї моделі (деповські №№ 180 – 189, модифікації «Škoda 9Tr9», «Škoda 9Tr14» та «Škoda 9Tr15»). Експлуатація цих машин на маршрутах Львова із пасажирами показала високу ефективність, отож у 1970 році розпочинається постачання до Львова тролейбусів «Škoda 9Tr15» із заводу в Осторові-на-Огржі. 1970 року до Львова находить 30 тролейбусів «Škoda 9Tr» (№№ 190 – 219), а у 1971 році починається постачання машин уже нової модифікації – «Škoda 9Tr16»; того року надійшло 30 чеських тролейбусів (№№ 220 – 249). У 1972 році до Львова постачається одразу 75 тролейбусів «Škoda 9Tr18» (№№ 250 – 324) – це найбільша партія тролейбусів, яку Львів отримував за всю свою історію. У 1974 році Львів отримує 19 тролейбусів «Škoda 9Tr20» (№№ 325 – 343), а у 1976 році – 20 тролейбусів модифікації «Škoda 9Tr22» (№№ 344 – 363) – це була остання партія дводверних «дев’яток», які отримав Львів.
Тролейбус «Skoda 9Tr15» № 194 із першої партії, що надійшла з заводу в Острові-на-Огржі на вулиці Любінській у Львові. Вересень 1978 р. На фото видно інші тролейбуси «Skoda 9Tr» уже в червоно-жовтій лівреї. Автор фото – Петер Хеседлайн
У 1978 – 1982 роках до Львова постачаються тролейбуси «Škoda 9Tr» у тридверному виконанні – вони отримують деповські номери 364 – 432, зокрема у 1978 році прибуває 5 тролейбусів модифікації «Škoda 9TrH25» (№№ 363 – 367). Літера «Н» у позначенні цієї модифікації вказує на те, що ця модифікація була оснащена гідравлічним підсилювачем керма (усі модифікації без літери «Н» у позначенні мали пневматичний підсилювач керма), що значно покращувало умови роботи водіїв. У 1979 – 1980-х роках Львів отримує 35 тролейбусів «Škoda 9TrH27», які отримують інвентарні номери №№ 368 – 402. Останні 30 тролейбусів «Škoda 9TrH29» Львів отримав у 1981 – 1982 році (№№ 403 – 432). Таким чином Львів отримав загалом 254 тролейбуси моделі «Škoda 9Tr». Відповідно це найбільш чисельна модель за всю історію львівського тролейбуса.
Тролейбус «Skoda 9Tr16» № 222 1971 р. виготовлення наприкінці 1980-х років використовувався як учбовий. 1987 р. Фото із колекції Володимира Саванчука
Масове постачання тролейбусів «Škoda 9Tr» у першій половині 1970-х років дозволило вивести із експлуатації у Львові усі архаїчні тролейбуси МТБ-82Д¸ а також невдалі за конструкцією ЛАЗ-695Т. Пізніше чеськими машинами замінювали «Киянки» – останні машини «Київ – 4» на вулицях Львова можна було зустріти наприкінці 1970-х років. На початку 1980-х років тролейбусний парк Львова складався виключно із тролейбусів «Škoda 9Tr».
Наприкінці 1980-х років у Львові іще експлуатувалися тролейбуси «Skoda 9Tr18», виготовлені у 1972 році. На фото можна побачити тролейбуси № 246, 252 і 315 цієї модифікації, а також нові тролейбуси «Skoda 14Tr02/6». 1989 р. Автор фото – Ааре Оландер
Іще із кінця 1960-х років Київський завод електротранспорту імені Ф. Дзержинського у Києві освоїв капітальний ремонт чеських тролейбусів «Škoda 9Tr», проте зважаючи на значне поширення цих машин в Україні було прийнято рішення про будівництво Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу потужністю 400 капітальних ремонтів на рік. Завод спеціалізувався на проведенні заводського капітального ремонту вузькоколійних трамвайних вагонів німецького та чеського виробництва, а також тролейбусів «Škoda 9Tr». Завод почав працювати у 1978 році і отримував замовлення на ремонт трамваїв і тролейбусів з-поза меж Української СРСР – тут ремонтували трамваї «Tatra» для Калінінграда і тролейбуси «Škoda 9Tr» для Грузії. У тролейбусному депо теж працював ремонтний цех, але він спеціалізувався в основному на дрібному та аварійному ремонті тролейбусів «Škoda 9Tr».
Останні тролейбуси «Skoda 9Tr» працювали на маршрутах Львова наприкінці 1990-х років. Машина «Skoda 9TrН29» 1982 року № 413 на виїзді із тролейбусного депо. 1998 рік. Автор фото – Ааре Оландер
Оскільки Львів на початку 1980-х років мав повністю уніфікований тролейбусний парк із машин моделі «Škoda 9Tr», для прискорення їх профілактичного обслуговування в процесі модернізації депо в 1984 році був створений т.зв. «комплекс діагностики», який розмістився у спеціальній будівлі. Комплекс діагностики для тролейбусів «Škoda 9Tr» у тролейбусному депо Львова було обладнано за проектом українського вченого Володимира Веклича, він дозволяв значно скоротити тривалість передрейсового технічного обслуговування і швидко, в автоматичному режимі, виявити несправності тролейбусів. Нажаль, цей комплекс зараз розкомплектований.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» в очікуванні ремонту на Львівському трамвайно-тролейбусному ремонтному заводі. 1989 р. Машина № 363 – львівська, інші машини – із Тернополя і Маріуполя
У 1984 році Львів отримує першу партію нових тролейбусів «Škoda 14Tr02» із тиристорно-імпульсною системою керування тяговим приводом – це були найсучасніші тролейбуси, які експлуатувалися на території СРСР. Ці машини отримали деповські №№ 500 – 509 і пропрацювали до кінця 1990-х років. Дослідна експлуатація тролейбусів «Škoda 14Tr» у Львові показала їх високу ефективність, отож із 1988 року почалися масові поставки таких тролейбусів до Львова.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 395 проходить технічне обслуговування в тролдепо Львова. 1980-ті рр., фото із колекції Ярослава Янчака
У 1988 році місто отримало 32 тролейбуси модифікації «Škoda 14Tr02/6» (№№510 – 541), наступного 1989 року до Львова прибуло 29 машин нової модифікації «Škoda 14Tr89/6» (№№ 542 – 570). Іще 20 тролейбусів модифікації «Škoda 14Tr11/6» (№№ 571 – 590) прибуло до Львова у 1990 році. Таким чином із заводу в Острові-на-Огржі до Львова загалом прибув 91 тролейбус моделі «Škoda 14Tr». Постачання цих тролейбусів до Львова припинилося через брак у міської влади валюти для закупівлі іноземних тролейбусів.
Один із стендів комплексу діагностики тролейбусного депо Львова. 1980-ті рр. Фото із колекції Ярослава Янчака
У 1990-х роках стан тролейбусного господарства Львова значно погіршився – було списано більшу частину наявного парку тролейбусів «Škoda 9Tr» і значну частину тролейбусів «Škoda 14Tr». Проблема, в першу чергу, полягала у відсутності в ЛКП «Львівелектротранс» достатньої ремонтної бази для проведення планових капітальних ремонтів тролейбусів. Справа в тім, що Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод (в часи незалежної України – Львівський державний завод електротранспорту, а після приватизації – ВАТ «Електротранспорт») не входив до складу Львівського трамвайно-тролейбусного управління, а був підприємством обласного підпорядкування. Мерія, на чолі із Василем Куйбідою, замість того, щоб взяти підприємство на баланс міста, допустило його приватизацію. Відповідно, за ремонт трамваїв і тролейбусів на ремонтному заводі ЛКП «Львівелектротранс» мало платити «живими» грошима, яких підприємству хронічно не вистачало. Отож, вирішили жертвувати якістю ремонту електротранспорту, що часто приводило до його швидкого списання. ВАТ «Електротранспорт» у середині 1990-х років іще виконувало окремі замовлення для ЛКП «Львівелектротранс» по ремонту трамваїв, у другій половині 1990-х на ВАТ «Електротранспорт» іще ремонтували тролейбуси для Тернополя, але після цього підприємство через відсутність замовлень було перепрофільоване.
Тролейбуси «Skoda 14Tr» під час обслуговування в профілакторії тролейбусного депо. Машина № 503 модифікації «Skoda 14Tr02» 1984 року постачання, а машина № 531 – модифікації «Skoda 14Tr02/6» 1988 року постачання. 1989 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
Як альтернативу продовженню експлуатації тролейбусів «Škoda 9Tr» влада Львова розглядало закупівлю нових тролейбусів ЛАЗ-52522, які у 1994 році почав випускати Львівський автобусний завод. Попри те, що ці тролейбуси мали гарний дизайн і непогану ергономіку салону, за надійністю вони значно програвали чеським тролейбусам «Škoda 9Tr»: якщо окремі «дев’ятки» змогли пропрацювати у Львові більше 20 років, то значна частина тролейбусів ЛАЗ-52522 була списана менш ніж через 10 років після початку експлуатації.
Останні тролейбуси «Škoda 9Tr» у Львові експлуатувалися на початку 2000-х років. Орієнтовно у 2002 році всі такі тролейбуси у Львові були відсторонені від експлуатації і списані, хоча у Тернополі, Рівному, Чернівцях і Луцьку експлуатація таких машин продовжувалася іще чимало років.
Автоматизоване миття тролейбуса «Skoda 14Tr02/6» № 531 у депо Львова. 1989 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
У 1997-1998 році для тролейбусного депо Львова було закуплено 6 вживаних тролейбусів «Škoda 14Tr» 1982 – 1987 років із міст Маріанське-Лазнє, Пардубіце та Градец-Кралове. Серед цих машин були тролейбуси модифікацій «Škoda 14Tr01», «Škoda 14Tr05» та «Škoda 14Tr08/6», які випускалися спеціально для міст Чехословаччини. Більшість із цих машин наразі списана у 2015 – 2018 рр.
Тролейбус «Skoda 14Tr01» № 596 – один із 6 вживаних тролейбусів, закуплених Львовом у 1997-1998 рр. Фото Ааре Оландера, 1998 р.
На початку 2010-х років ЛКП «Львівелектротранс» провело тендер по закупівлі 20 вживаних тролейбусів «Škoda 14Tr» та 10 вживаних «Škoda 15Tr», проте замість 30 тролейбусів у 2012 – 2014 рр. місто отримало тільки 11: шість тролейбусів «Škoda 15Tr» та п’ять «Škoda 14Tr». Проблемою стала низька платоспроможність ЛКП «Львівелектротранс» і небажання міста повністю профінансувати контракт із постачання тролейбусів – він був розірваний у 2014 році, коли курс гривні до американського долара та євро став стрімко падати і постачальнику тролейбусів стало невигідним виконувати контракт.
Перший у Львові зічленований тролейбус «Skoda 15TrМ» № 598. Автор фото – Роман Калініченко. 2013 р
У 2016 році за ініціативи тодішнього керівника ЛКП «Львівелектротранс» Михайла Сидоровича у Львові стартував пілотний проект капітально-відновлювального ремонту тролейбусів «Škoda 14Tr». В процесі капітального ремонту повністю відновлювалася металоконструкція кузова, який отримував обшивку із алюмокомпозиту «Plabond» та вклеєні тоновані панорамні вікна. Низка машин була обладнана цифровим вказівником маршруту із підсвіткою бокового маршрутного трафарету, а деякі машини отримали текстовий електронний маршрутовказівник фірми «Гранато». У салоні замість люмінісцентного встановлювалося світлодіодне освітлення і сучасні пасажирські сидіння виробництва компанії «ВЕЕМ». Низка змін була внесена і в електрообладнання тролейбусів – частина машин отримала сучасний асинхронний генератор для живлення низьковольтних кіл, а на частині машин були встановлені статичні перетворювачі.
Перший тролейбус «Skoda 14Tr02/6» № 512 1988 року після капітально-відновлювального ремонту. Серпень 2016 р.
Проведення капітально-відновлювального ремонту дозволило продовжити термін експлуатації тролейбусів «Škoda 14Tr» на 8 – 10 років. Початково планувалося, що капітально-відновлювальний ремонт пройдуть практично всі наявні тролейбуси «Škoda 14Tr», окрім машин, які мають значні пошкодження несівної системи. Проте пілотний проект капітально-відновлювального ремонту тролейбусів «Škoda 14Tr» було згорнуто наприкінці 2019 року – загалом було відновлено 17 тролейбусів. Вартість капітально-відновлювального ремонту тролейбуса «Škoda 14Tr» в залежності від стану машини і рівня модернізації обладнання складала від 500 тисяч до мільйона гривень – це не більше 20% вартості нового українського тролейбуса.
Салон тролейбуса «Skoda 14Tr02/6» № 512 після капітально-відновлювального ремонту. 2016 р. Автор фото – Володимир Саванчук
Наразі на балансі ЛКП «Львівелектротранс» знаходиться 34 тролейбуси «Škoda 14Tr» різних модифікацій і 5 тролейбусів «Škoda 15Tr», проте із них на лінії станом на 7 травня 2021 року працює лише 13 машин. Проблема полягає в тому, що Управління транспорту та ЛКП «Львівелектротранс», отримавши 50 нових тролейбусів «Електрон», які закупили за кошти кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку, не змогло підготувати достатньої кількості водіїв тролейбусів для істотного збільшення випуску електротранспорту на лінію, отож із початком епідемії COVID-19 значну частину тролейбусів «Škoda» відсторонили від експлуатації. Наразі у Львові на лінію у робочі дні виходить біля 70 тролейбусів, хоча наявний рухомий склад депо дозволяє випускати на лінію як мінімум на 15-20 тролейбусів більше.
Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Юрій КАУКАЛОВ
Використано фотоматеріали із сайту «Міський електротранспорт».
11 липня о 18:00 у Львові дасть концерт відомий італійський співак Альфонсо Олівер. Виступ відбудеться в одному з найбільших ресторанів міста «Термінал А», повідомляють організатори.
Гостям обіцяють вечір у італійському стилі, який доведе до мурашок.
«Відомий італійський співак та один з найбільших ресторанів Львова об’єдналися, щоб поповнити вашу скарбничку спогадів яскравими моментами! На вас чекають емоційні, чуттєві мелодії у супроводі гітари та фортепіано, смачна італійська вечеря на літній терасі та атмосфера, яка занурить у справжню феєрію почуттів», – зазначають організатори.
Програма концерту: авторські композиції Альфонсо Олівера; класичні італійські пісні; українські хіти в унікальній інтерпретації італійською мовою.
Адреса ресторану:
м. Львів, Рясне-Руське, площа Європейська,1
Вартість квитка – 500 грн.
Вартість квитка з вечерею на терасі – 780 грн.
Деталі за телефоном – +380(68)3683
В колекції польського архіву опублікували фото міста Львова, які показують яким це місто було в 1890-1910-ті роки. Кадри зробив невідомий львівський фотограф. На світлинах можна побачити, як жили львів’яни століття тому.
Львів, 1890-1910-ті рокиРекламний автомобіль “Бранки” на теренах казарм ФердинандаЛьвів, 1890-1910-ті рокиПлоща Ринок, 1890-1910-ті рокиПлоща Ринок, 1890-1910-ті рокиВулиця Академічна (сучасний проспект Шевченка)Вулиця Краківська. Абрекова кам’яницяВулиця 3 Мая (сучасна Січових Стрільців)
В об’єктив фотографа попали вулиці, на яких бачимо поліцію на конях, людні демонстрації, рекламу місцевої продукції. Львівські вулиці здаються набагато просторішими, ніж зараз, це тому, що на них значно менше авто.
Старт повітряної кулі у Львові, тер. нин. Стрийського парку, фото 1910 рокуВулиця Стефана Баторія (сучасна Князя Романа)Площа Марійська (сучасна Міцкевича)“Гранд готель”. Фото кінця 19 ст.Вулиця ГалицькаВулиця Ягеллонська (сучасна Гнатюка). Фото початку XX ст.Монастир св. Онуфрія у ЛьвовіЄврейська дільниця у Львові
Цікавим кадром є такий, що показує, як львів’яни розважались – літали на повітряній кулі. Напевно, саме з такої кулі були зроблені фото з висоти на все місто.
Село Вислік Долішній, гміна Команьча, церква св. Онуфрія
Цьогоріч у червні відбулася друга пошукова експедиція “Стежками предків”, основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття проживали на теренах сучасної південно-східної Польщі.
Село Сянічок, гміна Сянік, могила хорунжого УГА
14-20 червня львів’яни, учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл для того, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.
Історія, що залишила по собі багато смутку, також залишила багато пам’яток архітектури та мистецтва, які молоді дослідники з громадської організації “Вирій” планують популяризувати в Україні. Результатом експедиції буде видання друкованого та онлайн путівника теренами Сяніцького повіту та апробація культурно-пізнавального маршруту для гідів та екскурсоводів з Львівщини.
Учасники експедиції у Сяніцький повіт
— Експедиція по Сяніцькому повіті далася нелегко, оскільки пандемія наклала обмеження на пересування за кордон. Та завдяки допомозі відділу транскордонного співробітництва Львівської обласної державної адміністрації та генерального консульства України в Любліні, нам вдалося виїхати і провести заплановану роботу. Це було 7 насичених днів, під час яких ми відвідали близько 100 населених пунктів – існуючих та неіснуючих. Власне, з останніми було найскладніше, оскільки відшукати ознаки сіл яких вже немає 70 років є непросто. В цьому нам допомагали місцеві жителі, як українці, так і поляки. Також ми користувалися з міжвоєнних карт, які допомагали нам локалізувати те чи інше місце. За час експедиції ми провели фото, відео фіксацію та відзняли матеріал для розробки віртуального 3D туру по українській культурній спадщині що збереглась в Сяніцькому повіті, — координатор проекту Роман Стрехалюк.
Експедиція у Сяніцький повіт
За матеріалами пошукової експедиції буде видано друковане видання путівника Сяніцьким повітом та електронну версію. Він буде містити у собі коротку інформацію про міста та села і об’єкти, які варто відвідати. Особливу увагу упорядники приділили неіснуючим селам, в яких залишилися поодинокі хрести, нечисленні надгробки на цвинтарях чи місця, де колись були церкви.
Село Щавне, ґміна Команьча, церква Успіння Пресвятої Богородиці
Цей путівник другий із серії україномовних друкованих та електронних видань про українську культурну спадщину земель Закерзоння. Спадщина українців Східної Лемківщини збереглася великою мірою, але вона не існує в уявленні пересічного українця через відсутність достатньої та доступної інформації українською мовою. Інформація польською мовою часто породжує хибні уявлення про історичне минуле цих теренів, знання затираються у свідомості як мешканців України, так і Польщі. Проєкт подає інформацію в популярній формі, має практичне застосування — партнери зможуть використати матеріали і путівник для планування майбутніх екскурсій культурною спадщиною Закерзоння.
Село Смільник, ґміна Команьча, церква перенесення мощей св. Миколая
Проєкт передбачає створення віртуального 3D туру Google для відібраних об’єктів культурної спадщини. Планується оцифрувати 20 об’єктів, створити панорами з неба для відчуття ефекту повної присутності. Цей інструмент для діджиталізації доступний, але досі не використаний для промоції культурної спадщини Сянніччини. Враховуючи мальовничі ландшафти, присутність дерев’яних сакральних об’єктів, природних заказників, віртуальні 3D тури мають зацікавити ширше коло туристів відвідати маловідомі для українців терени Лемківщини.
МГО “Вирій” понад 10 років працює у сфері збереження та популяризації української культурної спадщини на теренах Закерзоння. За цей час члени МГО зібрали базу даних історичних та краєзнавчих матеріалів щодо культурної спадщини тих теренів.
Село Зубенсько, ґміна Команьча, не існуюче село, місце де була церква
“Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду”
Український культурний фонд ‒ державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.
Фото за матеріалами експедиції “Стежками предків”- Тарас Гакавчин
Сьогодні, 28 червня 2021 року, в Ennio Event Square у рамках Lviv Fan Festival відбудеться концерт переможця шоу «Голос Країни» Ігоря Грохоцького. Вхід вільний, повідомляють організатори.
На гостей чекають неперевершена харизма та чудові пісні виконавця, а після концерту – матчі 1/8 фіналу Євро 2020 на великих екранах і смачні страви.
«Беріть друзів та приходьте на фестиваль! Відсвяткуємо День Конституції разом!», – запрошують організатори.
Програма:
18:00 – концерт GROHOTSKY
19:00 – матч Хорватія – Іспанія
22:00 – матч Франція – Швейцарія
Після природних катаклізмів, що накрили Львів минулої п’ятниці, цього недільного ранку потрібно потішити свої смакові рецептори особливою кавою. Разом з нашим недільним партнером Торговою Маркою Кава старого Львова пропонуємо сьогодні каву з ароматом музики – кавові історії Станіслава Людкевича.
Важко уявити Львів без кави. Сотні затишних кав’ярень розміщені по всьому місту і приваблюють місцевих мешканців і туристів надзвичайним ароматом. А чи чули ви, що Станіслав Людкевич, столітній композитора обожнював кавувати?
Однією з улюблених кав’ярень Людкевича була “Монополь” на Марійській площі. Тут за дрібний гріш можна було просидіти цілий вечір за філіжанкою кави, ще й почитати свіжі газети й журнали. Сюди сходилося багато інтелігенції, точилися цікаві розмови та збиралася львівська богема – письменники, поети, музиканти, які згодом утворили літературно-мистецьке об’єднання “Молода муза”. Саме тут започаткувались приятельські і творчі взаємини С. Людкевича з Василем Пачовським та Петром Карманським.
Станіслав Людкевич (1879-1979)
“В обідню пору Станіслав Людкевич крокував до ресторану “Жорж” (в радянський час “Інтурист”), де був сталим гостем. Тут він мав свій столик у Східному залі. Часто ходив туди з нотами і ходили слухи, що він компонує там свою оперу “Бар Кохба”. Кельнери прекрасно знали постійного клієнта і швидко звертались з запитанням, що подати. По цьому звичайно наступала стандартна відповідь: “Чай або літератку пива”, а коли офіціант пробував уточнити, професор серйозно злився: “Я сказав чай або літератку пива”, – підкреслюючи, що вибір залишається кельнерові. Звички заходити до “Жоржа” і там компонувати професор не закинув до пізньої старості” (зі спогадів лікаря Степана Барвінського).
Станіслав Людкевич у колі львівських музик. Шарж Едварда Козака
Цікавий епізод згадував композитор Володимир Флис: “Одного разу зайшов в “Інтурист”, присів біля Людкевича. І коли на завершення обіду принесли велику порцію міцної чорної кави, жахнувся: “Моє серце такого б не витримало!”. (Треба зазначити, що В. Флис був тоді у молодому віці). С. Людкевич дожив до свого 100-річчя в добрій фізичній та, особливо, духовній формі, зберіг прекрасну пам’ять”.
Про цей ресторан згадує і колишня студентка Людкевича – композитор і музикознавець Богдана Фільц. “Приїжджаючи до Льва, коли я хотіла зустрітись зі своїм вчителем, я приходила в «Інтурист»”.
“Всі ми сміялися, що в капіталістичній країні ресторан львівського Інтуриста мав би чудову рекламу – людина, що обідала тут майже щодня, прожила понад 100 років!” – писала музикознавець Стефанія Павлишин.
Торт на 100-літній ювілей С. Людкевича. В домі композитора, фото Ігоря Старосольського, 28.01.1979
Не випадково саме в “Інтуристі” святкували ювілей Патріарха української музики. З цієї нагоди дирекція ресторану привітала Людкевича величезним тортом з сотнею палаючих свічок.
Але кавував Людкевич не лише у Львові. Адже упродовж кількох років він займався педагогічною діяльністю в Перемишлі, завершував музичну освіту у Відні, перебував у Празі, Берліні. Очевидно, що і в тих містах відвідував кав’ярні.
Станіслав Людкевич. Перемишль, 1934
У міжвоєнний період Людкевич був інспектором Вищого музичного інституту ім. Лисенка. Щороку він їздив на так звані “пописи елєвів” (виступи учнів) у філії Інституту, які працювали у містах і містечках Галичини.
Під час відвідин Яворова професор Людкевич зазвичай зупинявся у домі керівника музичної філії, доктора Михайла Фільца. Як згадувала його донька Богдана Фільц, Людкевичу відводили найкращу кімнату їхнього будинку, спеціально для нього випікали смачні тістечка і пончики, які професор дуже любив до кави.
А ось рядки листа Оксани Бірецької, піаністки і педагога Городоцької філії Інституту: “Дорогий пане доктор, недобре сталося, що Ви не приїхали цієї неділі в Городок, все чекало – пляцки, кава, погода, брідж. Проте нічого не страчено, ждемо цієї неділі”.
Столітній Станіслав Людкевич. Автор світлин Роман Баран
До глибокої старості композитор цінував добре товариство. В колі близьких друзів Людкевич був дуже розмовний, веселий, дотепний, любив пограти в карти, музикувати. А ще – ласувати домашніми смаколиками до кави.
Мар’яна ЗУБЕЛЯК, Людмила НАЗАРУК та Роксет ФІАБЕСКУ Меморіальний музей Станіслава Людкевича
Презентація жіночого екіпажу, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік». Світлив Євген Кравс
В п’ятницю, 25 червня 2021 року, у Львівському музеї техніки «Ретро гараж». (вул. Дмитра Вітовського, 57а. Старе трамвайне депо) відбулася презентація львівського жіночого екіпажу на авто «Запорожець» моделі ЗАЗ-965, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік» у січні 2022року.
“В цьому році відзначається 61 річниця з Дня Народження українського автомобілебудування! Першого жовтня 1960, розпочато виробництво автомобілів, а 22 листопада зійшов з конвеєра перший «Запорожець»! Ми написали листа організаторам ралі з проханням зробити виняток з правил для молодої і незалежної України та допустити до змагання два автомобіля ЗАЗ! І СТАЛОСЬ ДИВО! Нам пішли на зустріч, і дозволили подати заявки на участь.
Презентація жіночого екіпажу, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік». Світлив Євген Кравс
Пройдено складний шлях, від першого листа організаторам до отримання реєстрації. На 2022 рік два «Запорожця» ЗАЗ 965 і ЗАЗ 966 вже зареєстровані «Королівським Автомобільним Клубом Монако» під номерами 402 і 403″, – розповіла учасниця жіночого екіпажу Світлана Кравс.
Презентація жіночого екіпажу, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік». Світлив Євген Кравс
Жіночий екіпаж у складі Світлани Кравс (м. Львів) та Ренати Вільчінскайте (м. Київ) буде не тільки перлиною в команді, а й серйозним конкурентом на гоночній трасі і буде змагатися на рівні із іншими учасниками, без поблажок на жіночність.
Презентація жіночого екіпажу, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік». Світлив Євген Кравс
Також, в рамках презентації, відбулася виставка ретро-автомобілів в рамках Міжнародного автопробігу «Марафон Дружби і Миру – Україна в ралі Монте-Карло VI United Super Special Race».
Презентація жіночого екіпажу, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік». Світлив Євген Кравс
Почесний ретро-мер Львова, директор музею техніки “Ретро гараж” Андрій Гладун вручив Подяки учасникам ретро-пробігу.
Для гостей органзовано екскурсію музеєм. Автомобілі учасники здійснили проїзд легендарною трасою кільцевих перегонів “Львівський трикутник”.
Кожен може стати святим! Не вірите? Почитайте книгу «Посиденьки зі святими», яку не так давно підготувала і видала команда видавництва «Свічадо».
23 червня відбулася презентація видання в колі друзів у кав’ярні «Кармель». До слова, перший наклад книги вже майже розкупили, тож свічадівці планують перевидати її.
Це не просто книга ― це історія 60 людей, які вписали свої імена та життєві історії в християнстві. Над «Посиденьками зі святими» почали працювати ще три роки тому. За той час видавництво пройшло через досить багато різних випробувань, пережило складні часи карантину, коли навіть постало питання ― буде чи не буде далі жити «Свічадо». Та саме завдяки креативності й ініціативності команди та читачам, які підтримували улюблене видавництво, сьогодні справи значно кращі.
― «Посиденьки зі святими» готувала команда фахівців, які до певної міри є місіонерами і євангелізаторами. Ця книга покликана познайомити дітей з особливими постатями в історії людства, ― зазначив на презентації директор видавництва «Свічадо» Богдан Трояновський.
Авторка ідеї та відповідальна редакторка книги Наталія Вус розповіла, як зародилося бачення такого видання:
― Цієї книги потребували читачі. Це мій перший проєкт у видавництві «Свічадо». До того я працювала в крамниці видавництва й неодноразово чула запит від покупців, які шукали книги про святих, написаних у популярному стилі. Загалом напрацювання концепції книги і відбір постатей зайняв пів року. І цей процес був справді складний, адже є святі, про яких відомо дуже багато і ці історії могли би вийти окремими книгами, а про інших доводилося вишукувати цікаві факти фактично по крупинках. Тож ми вирішили врівноважити це і для кожного героя виділити однакову кількість сторінок.
Співавторки текстів: Христина Дорожовець, Олена Мацьків та Світлана Бабинська, яка модерувала презентацію.
Христина Дорожовець написала кілька десятків історій про святих, зокрема про свого улюбленого святого Антонія та блаженну Тарсикію, яка родом із Ходорова, звідки й бабця авторки.
― Мені бабця це все розповідала ще коли я була малою. Пригадую, як багато різного мене цікавило. Тож, створюючи цю книжку, ми старалися передбачити питання, які зацікавлювали би дітей. Це полегшило написання цих історій.
Богдана Давидюк ― художниця, яка проілюстувала видання. За словами директора «Свічадо» Богдана Трояновського (пишуть на сторінці видавництва), «ці малюнки є своєрідним експериментом. Бо це, з одного боку, сучасні зображення, а з іншого — їхній стиль є певним впровадженням у мистецтво ікони. Проте читач зауважить, що на малюнках святі зображені без німбів. Це частина задуму авторів, які хочуть показати, що святі були звичайними людьми. Вони жили в різні часи і в різних країнах, серед них були лицарі й лікарі, священники й учені, матері й діти, монахи і монахині. Тобто святим може стати кожен».
У «Свічадо» наголошують: «Посиденьки зі святими» — це життя святих для дітей у новому, оригінальному форматі. До видання увійшли 60 історій про відомих святих: від апостолів Петра і Павла до блаженних Климентія Шептицького, Миколая Чарнецького та святих Матері Терези й Івана Павла ІІ. Цікавинкою книжки є те, що оповіді розказані від першої особи, тому складається враження, ніби це знайомство на дружній зустрічі. Звідси і назва книжки ― «Посиденьки зі святими».
«Василь мав Україну у своєму голосі. Він містив сяйво вашого блакитного неба, і золото ваших полів. Голос вміщував усе це», – саме так Василя Сліпака згадує солістка Паризької опери Гоша Ковалінська.
29 червня виповнюється вже п’ять років, як снайперська куля забрала життя Василя Сліпака – видатного українського оперного співака, соліста Паризької Національної Опери, волонтера, учасника бойових дій на Сході України, Героя України, кавалера ордена «За мужність» І ступеня.
У 2017 році був започаткований маратон пам’яті Василя Сліпака (WLIVE), який щороку символічно проводиться в останні дні червня. Він об’єднує музикантів з багатьох країн, а події маратону відбуваються у різних куточках світу.
Традиційно, вже п’ятий рік поспіль Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика серед числа організаторів маратону.
29 червня, у день, коли снайперська куля забрала життя оперного співака, пам’яті видатного українця відбудеться три події.
Василь Сліпак
Маратон розпочне «Молитва для Василя» (початок події о 17:00). Музичною присвятою стануть духовні та камерні композиції Йоганна Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Генрі Перселла та Станіслава Шажинського, що прозвучать у виконанні відомих львівських музикантів: Лілії Нікітчук (мецо-сопрано), Анни Іванюшенко (клавесин), Олесі Масник (скрипка), Андрія Кушніра (скрипка) та Ярослава Мигаля (віолончель).
Об 18:15 подію продовжить «Північне Сяйво» від Струнного квартету «Фенікс» Львівської національної філармонії. Пам’ять Василя Сліпака прозвучать камерні твори композиторів «північних» країн – норвежця Едварда Гріга, британця Бенджаміна Бріттена та обробки данських народних пісень.
Завершиться маратон концертом під назвою «Після мрії» (початок о 19:30). Французький тенор Поль Ґоґлер повертається до Львова, де виконає класичні композиції в супроводі українського піаніста. Програма його концерту складатиметься з французьких і німецьких творів періоду романтизму, а також пісень українською мовою, щоб висвітлити зближення культур через музику.
Події відбудуться у співпраці із Фундацією Василя Сліпака та Alliance Française in Lviv.
Детальна інформація та квитки на події з посиланням:
В далекому 1949-у, почалася її історія. Маленький, наче іграшковий, паровозик і два дерев’яних вагончика, ущент заповнені юними і дорослими рівнянами, рушили вузькоколійкою в перший рейс вздовж тоді ще мальовничих берегів Усті.
Юна залізничниця
Дитяча вузькоколійка давно стала однією з візитівок і символів Рівного. У дитячі спогади не одного покоління рівнян назавжди вкарбувалися веселі поїздки з вітерцем дитячою залізничною магістраллю. А чимало хто і професію свою майбутню знайшов там. Що б не відбувалося в державі, дитяча залізниця в нашому місті продовжувала працювати.
З альбому, який зберігають у дирекції РДЗ
Єдина вимушена зупинка в її роботі була під час реконструкції до 700-річчя міста — з 1980-го до 1982-го року. Нині Рівненська дитяча залізниця — одна із восьми, що збереглися і працюють в Україні. А починалося все так.
Будується дитяча залізниця, 1948 рік
Дитяча залізниця була одним із, як сьогодні сказали б, “трендів” радянського союзу тридцятих років. Ідея масштабної побудови дитячих вузькоколійок охопила весь тодішній СРСР. Куратором проекту був соратник Сталіна Лазар Каганович, завдяки якому зменшені копії справжніх залізниць з’явилися мало не в кожному обласному центрі тодішнього союзу. І зовсім не заради дитячих розваг їх створювали. Для величезної території СРСР залізниця була украй важливим елементом інфраструктури. І головною метою проекту було якраз навчання нового покоління залізничників, яке в майбутньому мало працювати вже на “дорослих” магістралях. За радянською традицією ініціативу подали як начебто висунуту “знизу”. Першу залізницю для дітей відкрили в Тифлісі в 1935 році. Затим грузинські школярі звернулися до широкої громадськості через газету “Піонерська правда” із закликом підхопити починання. Утім, у Рівному вдалося “підхопити” лише через 14 років, оскільки радянська влада в місті остаточно встановилася лише після звільнення міста від німецької окупації. Проте, вочевидь, наміри збудувати дитячу залізницю були ще за перших “совєтів”. Бо в одному з документів міської ради 1940 року згадується про те, що на засіданні комісії з міського господарства заслухали доповідь голови комісії щодо можливості побудови дитячої залізниці.
На суботники приходили мало не всі мешканці повоєнного РівногоРобота над дитячою вузькоколійкою кипить
Однак урочисто перетнути стрічку, що символізувала старт роботи дитячої залізниці, потягу вдалося лише 9 травня 1949 року. А розпочалося будівництво вузькоколійки протяжністю два з половиною кілометри в 1948-у. Будували методом толоки — приходили всі охочі, долучалися і школярі, і комсомольська молодь. Звісно, роботи, які потребували фахового підходу, виконували професіонали — шляховики ПЧ-7 Ковельської залізниці.
Юна чергова по станції Оля Матросова відправляє потяг, 1952 рік, так гласить підпис в старому альбоміМітинг з нагоди відкриттяПерший потяг готується перетнути стрічку під час відкриття дороги
До речі, у перші роки функціонування залізниці вона називалася Малою Ковельською, потім Малою Ровенською, а нині — Рівненська дитяча залізниця.
У черзі найменші рівняни – так хочеться покататися на потязі!
Для міста перших повоєнних років, коли ще навіть остаточно не було розчищено руїни, таке будівництво було знаковою подією. Новий “атракціон” користувався шаленою популярністю. До квиткових кас вишиковувалися довжелезні черги.
Старий паровоз рушає з перону станції “Партизанська”Усі атрибути дорослої залізниціТепер це станція “Озерна”, фото 1953 року
Рівненська дитяча залізниця була маленькою моделлю дорослої. Тут все було по-справжньому: вокзал, перон, дикторське мовлення, семафор, електрожезлова система на перегоні, міжстанційний стрілочний зв’язок. Шлях, що пролягав уздовж лівого берега Усті, мав дві зупинки: станція “Партизанська” (власне це і є вокзал, з якого рушає потяг), і станція “Піонерська” (у 1991 році перейменована на “Озерну”), яка є і кінцевою, розташована неподалік Басівкутського озера.
Привокзальна площа дитячої залізниці. Сталін обов’язковийНа привокзальній площіДля запуску макета залізниці не знайшли іншого місця, аніж навколо пам’ятника вождю
Цікаво, що так звану привокзальну площу дитячої залізниці облаштували також по-дорослому. У центрі круглої клумби встановили постамент з погруддям Сталіна. Від центральної вулиці, яка тоді також носила ім’я “вождя народів” (тепер Соборна) відділяла парадна брама, обабіч якої на постаментах височіли скульптури піонера й піонерки. Теперішнього шляхопровода через Устю ще не було, а був старий низький міст.
Перше приміщення вокзалу (ліворуч) і теперішнє тимчасове приміщення (праворуч)
Для дітвори перших повоєнних років залізниця була не лише чудовою розвагою і відпочинком, а й школою профорієнтації. Юні касири, диктори, провідники, контролери, чергові по вокзалу, стрілочники, помічники машиніста опановували ази залізничних професій. Позашкільна освіта, яка знайомить дітей і підлітків зі залізничними спеціальностями — це було головним завданням в усі роки діяльності залізниці.
Вихід на перон з вокзалу, 1951 рік
Про незмінне упродовж 30-ти років і улюблене місце роботи розповідає начальник Рівненської дитячої залізниці Наталія Сєркова: “Понад 500 дітей з міста і області навчаються безкоштовно в гуртках юних залізничників. Вони почуваються справжніми професіоналами, навчаючись фаху помічника машиніста, машиніста тепловоза, провідника-ревізора, оглядача вагонів, диспетчера. Серед дитячих залізниць України не пасемо задніх. Тричі виборювали призові місця. Нас знають в Україні. Наприклад, турбюро Тернополя і Житомира регулярно привозять до нас дітей. Вони відвідують Рівненський зоопарк і обов’язково нашу залізницю. Торік до нас приїхала делегація індусів, то вони були просто вражені. Не могли повірити, що це все дитяча залізниця”.
Будівля дирекції дитячої залізниці, 1949 рік
На запитання, як змінилася магістраль за 70 років, Наталія Сєркова розповіла таке:”У 1949 році був паровоз і два дерев’яних вагончики. З 1973 року паровоз замінили на тепловоз, а старі вагони — на металеві польського виробництва. Єдине, на що ми нарікаємо, то це на приміщення станції. Спочатку в 1949 році нам побудували цегляне. Але коли в 1963 році будували новий шляхопровід над Устею, то його знесли, бо заважало будівництву. Поставили ось цей, що є нині, як тимчасовий. У ньому тісно і холодно, але іншого поки немає. Не додає комфорту й сусідство з базаром”
Вхід на територію дитячої залізниці, 1951 рікЗа парканом – дитяча залізниця. вулиця Сталіна, 1951 рікФото зі старого альбомуФото зі старого альбомуКолись при залізниці працював гурток моделювання. на згадку про нього тепер залишилися тільки фотоВідкриття дитячої залізниці – світлини в старому альбомі, які зберігає дирекція залізниціПерший випуск школи юних залізничників. Можливо хтось упізнає себеНа залізниці завжди людно, 1954 рікТакий будиночок стояв на кінцевій станції, яка нині називається “Озерна”, тепер він напівзруйнований, а всередині влаштували притулок “бомжі”Рухома модель автодрезини на демонстрації. Позаду видніється колона юних залізничниківЮні залізничники на першотравневій демонcтрації 1954 року
Наталія Сєркова запросила усіх охочих на прогулянку потягом дитячої залізниці, яка з 9 травня працюватиме до кінця вересня по суботах і неділях, а також у святкові дні. А ще — показала старі альбоми, в яких зібрано світлини, починаючи з 1949 року із зображенням дитячої залізниці в Рівному. Погортаємо альбом з унікальними фотографіями і ми.
Традиційна італійська страва набула такої популярності у світі, що ледь не кожен кулінар встиг внести свої зміни в рецептуру. Усе це цікаво споживачам, але обурливо для Італії, де бережуть традиції. Тому саме італійці вигадали Кодекс піци — книгу, де зафіксовані правила приготування страви.
Які рецепти визнаються Кодексом піци?
Якщо ви не збираєтеся відвідати Італію сьогодні, то на вас завжди чекає смачна піца Domino’s Pizza, яку ви можете у Львові на роботу, до дому й навіть на вечірку. Ця страва може конкурувати з найкращими зразками світу.
На сьогодні існує близько 2 тисяч різновидів піци. Серед них є рецепти з м’ясом, сиром, овочами, фруктами, морепродуктами та іншими інгредієнтами. Вони по-різному поєднується із соусами, по-різному смакують і мають своїх прихильників. Піцою сьогодні вважається навіть тісто з ковбасою та сиром, проте в Італії цього не визнають. Таке спотворення рецептів викликало обурення в італійців, тому вони створили Кодекс піци.
У книзі зазначено, що класична італійська піца — це:
не більше 35 см в діаметрі;
товщина основи не більше 2 см;
приготування у дровяній печі;
замішування тіста руками;
формування основи вручну.
Тобто класична піца — це тонка основа у формі кола, яку виготовляють без допомоги техніки та інструментів. Тісто вимішують вручну, основу формують без скалки. Тому приготуванням піци займаються піцайоло — справжні професіонали.
Щодо начинки, класикою вважається рецепт «Маргарита». Він містить сир моцарела та тонкі шматочки томатів, а також томатний соус. У Неаполі, де традицій дотримуються найбільш суворо, визнають лише три рецепти: «Екстра-Маргарита», «Маргарита з помідорами й сиром» та «Маринара з анчоусами та часником».
Кодекс піци в Домінос
В асортименті Домінос є і класичні рецепти, і незвичайні поєднання інгредієнтів. Також ви завжди можете створити власний рецепт, скориставшись конструктором піци. Це можливість поєднати всі улюблені інгредієнти в одній страві, створювати оригінальну композицію та навіть власний «Кодекс піци».
Замовлення в Домінос завжди вигідно робити завдяки спеціальним пропозиціям, акціям та цілодобовій доставці.
Руханково-спортова площа товариства «Сокіл-Батько» у Львові («Українськи Город)
Цього року відзначаємо 115-річчя «Українського спортового кружка» в Академічній гімназії та її філії у Львові та 110-річчя від заснування спортового товариства студентів вищих шкіл Львова «Україна». У 1936 р. з нагоди 25-річчя цієї організації побачив світ альманах.
Тарас Франко. Світлина опублікована у виданні: СТ Україна Львів. 25 ліття 1911–1936. Львів: Накладом С. Т. «Україна», 1936. 132 с.
У виданні поміщено декілька публікацій про становлення та розвиток різних видів спорту, статистичні дані, велику кількість світлин. Нагадаю, що Тарас Франко був одним із засновників СТ «Україна», а від березня до кінця 1923 р. очолював цю спортивну організацію.
Іван Боберський – голова українського товариства «Сокіл-Батько». Львів, 1914 р. З фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України.
В альманасі з нагоди 25-річчя СТ «Україна» поміщено публікацію Тараса Франка про початки українського спорту у Львові. У ній зосереджено увагу на діяльності професора Івана Боберського, «Українського спортового кружка» та Українського спортового кружка «Дніпро». Хронологічні межі статті охоплюють 1906–1911 рр. У цей період «Український спортовий кружок» в Академічній гімназії та її філії у Львові сприяв популяризації спорту в українському середовищі Львова та Галичини і дав поштовх до створення СТ «Україна», «Пласту», «Змагового союзу».
Матч дружин (команд) “Українського спортового кружка” та УСК “Дніпро”. Травень 1910 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: “Гра УСК – Дніпро літом 1910 р. на оболонях за вулецькою рогачкою. Задержка грача проти правил. По кілька кільометрів пішки в день робили грачі там і назад, щоб з дому дістатися на площу гри!”. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
Текст публікації Тараса Франка подано із збереженням мови і правопису оригіналу.
Тарас Франко
Початки українського спорту у Львові
Український спорт у Львові повстав на початку біжучого століття [ХХ ст. – Авт.] – з маївок. Під проводом пок. проф. Р. Цеглинського вибиралася молодь української академічної гімназії у Львові кілька разів до року, звичайно в травні й червні, на прогульку за місто. Хлопці брали зі собою перекуску й кілька центів на прецлі, морожене або лімоняду і серед сміхів, дотепів і великого галасу, йшли за професором на погулянку або Кайзервальд. Зпочатку відходила переважно кічка і рухові забави: третяк, перерваний король, згодом узявся звідкись мяч. Став осередком заінтересування цілої молоді, випер відразу інші забави, крім кічки (гилки) і переможно вдержується до сьогодні на першому місці серед інших спортів. Але початки були трудні. Професор не знав, що з мячем робити. Як фільольоґ, чув щось про hаr-рasturn, але правила анґлійського союзу копаного мяча були йому чужі й невідомі. Найлегче йшло з уставленням воріт: хлоці понаскидали по дві купи блюзок і шапок і брамки були готові, віддалені від себе на яких 150 метрів. Вся молодь ділилася на дві величезні дружини і на безмірному грищі чекала нетерпеливо на початок гри. А початок був дуже оригінальний. На середині грища лежав на землі мяч, а з обох сторін розбігалися проти себе два провідники дружин, найліпші бігуни й в повнім бігу мали копнути мяч. Потім наставала загальна чудова копанина і пекольний вереск. Мяч крутився як тріска в полонці, копаний рівночасно в стиску, не мав виходу зпоміж ліса ніг. Колиж вирвався десь щасливо, зараз гнали за ним завзятущі купи копунів, окружали збитою масою і ногами куди попало, переважно по кістках товаришів. Згодом слабші підкошені відступали, стиск проріджувався і можна було десь колись стрілити ворота.
Плакат-сповіщення “Українського спортового кружка”. Автор ідеї – Іван Боберський, оформлення – Романа Грицая. 17 грудня 1910 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Дальший етап розвитку копаного мяча й інших спортів датується з приходом енергійного і фахового провідника, проф. І. Боберського. Професор, ґерманіст і руховик, учив гімнастики надобовязково, а в літній порі громадив учнів охотно на «кайзервальді» і там почав правильні тренінґи копаного мяча. Систематично навчав подавати мяч короткими пассінґами, стонувати (задержувати), провадити, стріляти наріжняка карного, відбивати головою. Молодь української гімназії згуртувалася в У. С. Кружку і поділилася на дружини копаного мяча. Змагання розгривали зпершу зі собою, потім з жидівськими і польськими дружинами. – Проф. Боберський бачучи велике замилування молоді до мяча, спровадив з Праги фахового тренера п. Льомоза активного грача «Слявії» чи «Спарти» праської, що на той час було не аби якою сензацією. Пан Льомоз, низький, симпатичний бльондин, показався добрим організатором, імпонував усім змагунам феноменальною технікою гри, чудесним опануванням мяча й ефектовними «бомбами». Учив наших хлопців так пильно, що вже по кількох тренінґах, рівень гри цілої дружини піднісся значно. Памятаю, яке захоплення викликала двоциферна перемога української одинадцятки над «Гасмонеєю» на янівських оболонях. Льомоз грав у центрі нападу і сам стрілив переважну кількість воріт. Жиди не доходили до голосу і ганебно програли. З польськими дружинами йшло трудніше, бо ті швидше почали копати й швидше мали власні грища. Памятаю, що ні з «Чорними» ні з «Поґонею» УСК не міг виграти.
Штамп Українського спортового кружка “Дніпро”. Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
Дальшим етапом розвою українського спорту у Львові було закупно українського городу на стрийському, з прекрасно урядженою площею і степеницею. УСК почав не лише тренінґи фотбалеві на приписовім грищі, але й легкоатлетичні врави приборами, що їх закупив частинно проф. Боберський, а частинно за власні фонди. – Крім УСК-а оснувався ще клюб спортовий «Дніпро», що гуртував українську молодь з польських гімназій. По кількох змаганнях, у яких УСК переважно програвав, показалося, що «Дніпро» мав ліпший напад. По злиттю обох клюбів той атак задержали в цілості в першій дружині УСК-а. Душею його був низенький Гусаківський, хитрун і технік надзвичайний, спеціяліст від бомб був правий лучник, на обороні грав пок. Остапчук, воротар був низький, але дуже завзятий, цілість не гірша від нинішних А-клясових дружин.
Копія посвідки, яка засвідчує проходження Тарасом Франком дворічного руханкового курсу 1908–1909 років для кандидатів на учителів руханки під проводом Івана Боберського. Львів, 18 грудня 1935 р.
По мірі того, як члени УСК здавали матуру і вступали на вищі школи Львова, зродилася серед них потреба продовжувати спортові заняття в окремому від УСК клюбі. На кілька літ перед світовою війною скликано сходини активних спортовців академіків і техніків й рішено заложити спортовий клюб. З різних проєктованих назв залишалася назва репрезентативна, назва всім дорога, назва майбутньої держави «Україна». Про це повинні добре памятати всі члени й змагуни заслуженого Товариства, якого ювілей сьогодні святкуємо. Клюб виріс на товариство, з академічного став загальним, але український спорт репрезентувати мусить так довго, поки його назва обійме ширший, найширший терен. Що дай Боже як найшвидше!
Джерело: Франко Т. Початки українського спорту у Львові. СТ Україна Львів. 25 ліття 1911–1936. Львів: Накладом С. Т.«Україна», 1936. С. 30–33.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
На життєвому шляху Івана Труша нерідко будуть траплятись перехрестя з шляхами осіб чиї імена зазначені в історичному світовому пантеоні. Наприкінці ХІХ ст. в одній із німецьких приватних шкіл де вчаться художники у списках учнів одночасно з’являються прізвища Івана Труша і Василя Кандинського.
У кінці навчання у краківській художній школі (Szkola Sztuk Pieknych) 1897 р. Іван Труш вирушає до Німеччині для продовження професійного навчання у Мюнхенській академії образотворчих мистецтв. Культурна столиця країни, столиця Боварії ‑ Мюнхен ще у XVII сторіччі набув славу німецьких Атен. Поширив цю славу на початку XIX сторіччя король Людвіг І який політикою свого панування зголосив мету зробити із Мюнхена місто яке прославить Німеччину таким чином що ніхто не зможе сказати що знає її якщо не бачив Мюнхену. Дійсно, місто стає презентабельним, вишуканим за своїм зовнішнім образом, і насиченим культурними мистецькими подіями. 1770 року тут відкривається Академія образотворчих мистецтв, а у ХІХ ст. працює чимало приватних шкіл та мистецьких навчальних студій, стає доступною славетна Пінотека ‑ велика збірка творів європейських майстрів XIV-XVII.
Іван Труш
Парадна брама мюнхенської академії для краківського студента попри палке його бажання лишається закритою. Труш не потрапляє на навчання через банальне бюрократичне непорозуміння, оскільки його стипендія надходить невчасно. Іншій на його місці розгубився і повернувся би до Кракова. Проте Труш наполегливо шукає можливості хоч чомусь навчитися у Мюнхені попри несприятливі обставини. Він дізнається про дві приватні школи Шімона Холлоші та Антона Ашбе.
Перед краківським студентом постає питання яку школу обрати – одна і друга доволі популярні, а в наш час історики зараховують їх до кращих в Європі. В системі навчання двох майстерень насправді було дуже багато спільного, але були і відмінності. Холлоші давав можливість учням опанувати рисунок, а пізніше вони отримували можливість займатися живописом. Ашбе не працював з початківцями. Але один і другий ігнорували гіпсові постановки віддаючи перевагу живій натурі. Труш звісно навів довідки і, напевно, віддав би перевагу Холлоші, оскільки в нього можна було вдосконалюватися у живописі (за чутками його конкурент вчив тільки рисунку). Але той факт що Ашбе, для якого у підборі учнів було головне щоб вони якомога більше працювали, міг зробити поступки і вчити обдарованих художників безкоштовно. У Трушевій ситуації через брак коштів це було вагомим аргументом.
Мюнхен
Школа Антона Ашбе у 1897 році, коли Труш потрапляє до Мюнхену, існувала всього шостий рік, але вже встигла стати надзвичайно популярною. Вона була заповнена учнями з різних країн, художниками імена яких пізніше стають знаковими в історії європейського і національних мистецтв. Тут в різні часи вчилися І. Грабарь, М. Добужинский, Д. Кардовский, О. Маковська, Д. Бурлюк, К. Петров-Водкін, В. Кандинский, О Мурашко, М. Верьовкіна, З. Гржебін, Ф. Ревентлов, О. Явленський, І. Білібін, Б. Владимирський, О. Клементьєв, К. Клемм (Гриінберг-Самуільсон), А. Коджоян, М. Роот, А. Ваббе, А. Дідерихс, А. Старкопф, О. Штурман Р. Якопич, З. Гржебін, І. Грохар, М. Яма, М. Стернен, Т. Фраєрман, О. Александрова-Сковорода (Борисова-Мусатова) та багато інших. Це далеко не повний список відомих художників кінці ХІХ – початку ХХ сторіччя.
Василь Кандинський
Саме в 1897 році тут проходять студії і, можливо, вчаться разом з Трушем ‑ Василь Кандинський, Ігор Грабар, Дмитро Кардовський, дочка Констянтина Маковського Олена Маковська, Микола Роот, Олексій Явленський, Маріана Верьовкіна. За спогадами Ігоря Грабаря в цей час вчиться німец-юрист Рудольф Трейман [4, 14].
Василь Кандинський і кіт Васька
Будинок школи Ашбе краківському студентові шукати довго не довелося. Майстерні знаходився поруч біля Академії мистецтв. Треба було пройти невеличку вуличку що біля «Арки перемоги» (Siegesthor), далі паркову алею за якою височіла невелика дерев’яна споруда у «руському стилі» (так рахувало більшість прибулих з імперії), хоча знавцю архітектури було зрозуміло що нічого руського в ній нема. Перед будівлею на сходах, або у саду майже завжди можна було помітити учнів – дівчат, юнаків у різного кольору фартухах та халатах які самостійно влаштовували собі перерви. Судячи з характеру їх спілкування і вибухів сміху їм було дуже цікаво і весело. Нерідко серед присутніх можна було побачити низенького горбатого чоловіка в крислатому жовто-оливковому капелюсі і такого ж кольору пальто накинутого на літній сірий костюм. Під колір його зовнішнього вбрання було його русяво-руде волосся що пасмами стирчало з під капелюха. На обличчі помітно виділялося пенсне що трималося на конкретних виразних форм носі. Але основним акцентом фізії були розкішні вуса аля-Франс Йосиф що стирчали на всі боки але гармонійно поєднувалися з гострою борідкою (останній атрибут не був постійним і пізніше власник борідки змінив імідж і позбувся її). Чоловік активно спілкувався з молоддю, сміявся жестикулюючи лівою рукою з незмінною довгою тонкою сигарою, так званою «вірджинею», а правою рукою спирався на палицю, неодмінний атрибут поважного панства. Пізніше Труш перейме цю моду і не буде розлучатися з палицею до самої смерті.
Антон Ашбе
Це був сам керівник школи Антон Ашбе. На момент появи Труша на порозі мюнхенської школи йому було всього тридцять п’ять років, тобто він був всього на сім років старше за краківського студента. За походженням Ашбе був слов’янином, словенцем із Любляни. Саме там він отримав початкову художню освіту навчаючись у Янеша Вольфа, одного з найкращих словенських художників XIX сторіччя. Студентом Віденської академії мистецтв Ашбе став у 1882 році, а за два роки продовжив навчання у Мюнхені спочатку в академії студіюючи античне мистецтво, а пізніше став найкращим учнем художньої школи Людвіга фон Льофтца.
Його прізвище писалося Ažbe і позначка над “z“ робила цей звук середнім між “ж“ і “ш“. Учні – іноземці не знаючи тонкощів вимови прізвища називали його “Ацпе”. Так само чинили вуличні хлопчиська що бігали слідом за маестро з криками: “Ацпе, Ацпе, Ацпе!” на що він погрожував їм палицею.
Охочих вчитися в школі, це мало стосуватися і Труша, Ашбе сам проводив до просторої навчальної майстерні з великим високим вікном заставленою мольбертами, табуретами і трьома подіумами на яки позували натурники. Він докладно давав пояснення і розповідав за принципи і методи своєї науки. Стіни аудиторії були завішані етюдами та рисунками голів та оголених фігур. Експозиція з часом змінювалась – додавалися найбільш вдалі роботи. Судячи з їх рівня, рисунки могли скласти конкуренцію аналогічним завданням любої європейської академії що не міг не зауважити краківський студент. На момент його появи тут виставка як раз поповнилася етюдом Ігоря Грабаря, учня школи, пізніше старости і навіть асистента, колеги і друга Ашбе. Директор власноручно розмістив твір на стіні. На роботі була зображена чудова голівка дівчинки зі світлим волоссям, колір якого гармонійно поєднувався з блакитним відтінком її очей і ніжним рум’яним кольором обличчя (етюд експонувався протягом всього 1897 року) [5, 29]. Одночасно честі бути виставленим з Грабарем був удостоєний його друг Дмитро Кардовський чиї фігурні композиції також були відібранні до виставлених оригіналів.
Ігор Грабар. Портрет Антона Ашбе
Якщо верхні ряди експозиції являли собою оригінали учнівських студій то нижній ряд складався з фотографічних репродукцій рисунків голів переважно Ганса Гольбейна (Молодшого) і особливо кидалася в очі світлина з зображенням голови папи Іннокентія Х пензля славетного Дієго Веласкеса. Окреме місце займала студія чорношкірої жінки в золотій рамці що займала простір цілого простінку і яку керівник школи неодмінно показував новим учням при перших оглядинах майстерні. Він не без гордості пояснював: “Das ist meine eigene Arbeit, namlich (це моя власна робота, атож)”. Останнє слово-паразит «namlich» Ашбе вставляв по справі або без в кожне друге речення, з-за чого його монологи справляли враження кострубатості.
Дійсно, етюд мав характер майстерно виконаної роботи з міцним рисунком і переконливою «ліпкою» форми. На новачків «Чорношкіра жінка» справляла сильне враження, але Труш мав сприйняти її спокійно, оскільки його краківські постановочні студії за виконанням не поступалися в майстерності. Все ж краківський студент вирішив залишитися тут, принаймні спробувати поглибити свої знання і збагатити свої навички.
Заняття в школі Антона Ашбе
Після обсервації майстерні Ашбе знайомив новачків зі старостою. Трушу мали представити “оbmann”а на прізвище Замразіль, високого вже в літах чеха з лисою головою. Трохи пізніше на цій посаді чеха замінить Ігор Грабар. В обов’язки старости входило проведення занять з початківцями з роз’ясненнями і контролем роботи. Питання лишається відкритим хто у 1897 році чи Замразіль чи Грабар давали перші навчальні пояснення Трушеві. Відомо що Труш опинився у Мюнхені на початку літа, саме скоріше, в кінці травня місяця. А раніше на початку квітня Ашбе разом з учнями Ігорем Грабарем, Дмитром Кардовським, Олексієм Явленським, Маріаною Верьовкіною та Рудольфом Трейманом рушили до Венеції вчитися у великих венеційців відчуття кольору [4, 15]. До мюнхенської компанії у Венеції, доречи, долучився Микола Мурашко, засновник київської художньої школи. Отже на момент появи Труша в школі Ашбе вже давно мав повернутися з поїздки і вчити його.
Учні школи Антона Ашбе. Мюнхен
Критерієм оцінки праці любого учня для Ашбе була працездатність і він любив це неодноразово підкреслити, закликає їх працювати якомога більше. На відміну від педагогів-теоретиків які чудово знали як малювати, але не могли провести прямої лінії, Ашбе був викладачем-практиком, мав добре поставлене око, чудово володів рисунком і всіма його технічними засобами. Фахова впевненість яка кидалася в очі коли директор-вчитель школи твердою рукою виправляв рисунок жваво, ритмічно наносячи штрихи імпонувала багатьом учням. Трушеві, судячи з його безкомпромісного характеру, який проявиться пізніше це втручання могло й не сподобатися.
Система навчання Ашбе була простою і зрозумілою і при послідовному її дотримані давала непогані результати. Він наполягав щоб при виконанні завдання учні не відволікалися на дрібниці а основну увагу зосереджували на великих формах. Не схвалювалося фотографічне копіювання. Викладачі рисунку з достатнім практичним досвідом знають як складно боротися з самовпевненими студентами які дійсно мають добре поставлене око і механічно, без усвідомлення конструкції, переносять зображення на аркуш. Їх роботи мають випадковий характер. Такі учні траплялися в мюнхенській школі і Ашбе намагався виправити ситуацію. Незважаючи на деякий схематизм в його системі при виконанні постановочних фігур основна увага приділялась не просто зображенню абстрактної людини, а це мала би бути реальна особа зі своїм характером.
Побудова фігури за Ашбе
Основною «фішкою» методики Ашбе був «принцип кулі» (Prinzip der Kuqel) [6, 31]. Педагог вводив його у ранг закону якого слід було суворо дотримуватися. Він пояснював на гіпсовій кулі, а частіше на черепі, який він практично не випускав з рук під час занять, як на їх поверхнях розповсюджується світло. Деколи він малював цю кулю вугіллям (був прихильником м’ягких рисувальних матеріалів і текстурного паперу), перекривав загальним тоном всю масу, далі швидко ставив власну та падаючу тінь і лише після цього підсвічував зі сторони тіні рефлекси та різким рухом за допомогою хлібного м’якуша ставив блік. Якщо розкласти цю вправу на стадії то вона складалася з п’яти етапів ‑ «1. тон 2. власна тінь 3. падаюча тінь 4. рефлекс 5. блік». Ігор Грабар відмічав що саме в цих п’яти елементах заключався весь секрет його ліпки [4, 17]. З цього наочного прикладу було видно що поверхня яка ближче до нас – світліше, й, відповідно чим далі – темніше; поверхня що знаходиться ближче до джерела світла – світліше, чим далі – темніше. Цей закон розповсюджувався на всі форми. На голову людини слід було дивитися так само як на кулю з якою виступають окремі її частини (ніс, губи, очі, вуха) і відповідно розподіляти насиченість тіні і рефлексів як на кулі. Саму конструкцію голови людини трактував як багатогранник з передніми, бічними та проміжковими площинами. Практично ця за геометризована методика заключала в собі зачатки кубізму. Цей термін не вживався і учні, які будували конструкцію прямими лініями, не ставили за самоціль зробити штучне членування. Це була корисна вправа яка дозволяла зрозуміти загальну форму в просторі.
Наступним ключовим моментом методики Ашбе був «принцип моделювання» (Prinzip der Modelierung). Він доповнював «принцип кулі» оскільки пояснював залежність законів тону від законів освітлення простіших стереометричних тіл, таких як куля, циліндр, куб, конус, піраміда. Цей принцип дозволяв досягнути узагальненого зорового сприйняття шляхом співставлення і корекції самої моделі з частинами її складових об’ємних форм. В результаті аналогічної роботи рисунок набував перцепцію органічності та пластичної цільності. Учні Ашбе згадують ще один принцип його методики – «принцип анатомічної виправданості». Для досконалого виконання рисунку фігурних композицій безперечно треба було знати пластичну анатомію людини, яку в школі не вивчали і її опанування покладалось на самих учнів. Такі як Труш вивчали цей предмет в академії, решта шукало додаткові джерела за стінами студії. Між тим Ашбе рахував пріоритетним вміння побудови зовнішньої конструкції шляхом узагальнення і розбивки загальної форми на окремі площини. Тільки після цього етапу можна було проявляти анатомічні властивості.
Побудова голови за Антоном Ашбе
Труш як старшокурсник не міг не бути знайомим з подібною теорією, можливо, поданою у краківській академії в дещо іншому викладі. Йому навряд чи підійшло правило за яким лише після опанування принципу «кулі» дозволялося писати фарбами спочатку постановки голів і тільки після цього учні приступали до студій оголених фігур. Для точного рисунку Ашбе пропонував вимірювати пропорції. Ця настанова практично всіма учнями ігнорувалася, більшість з яких не будучи початківцями, в тому числі і Труш, мали поставлене око і до того ж вважали цей прийом не художнім. Вчитель особливо і не наполягав на цьому, йому було достатньо самому побачити помилки і зробити відповідне зауваження.
Між тим саме живописна методика Ашбе могла сподобатися молодому художникові. То що проповідував словенець, абсолютно не відповідало манері написання його взірцевої «чорношкірої жінці» написаної в класичній академічній манері. Він наголошував на застосуванні енергійних мазків, сміливому широкому письмі. Учні не мали боятися експериментувати, шаблони відкидались, відтінки і тональність шукалась не на палітрі, на безпосередньо на полотні. Цей пошук заключав ся в моделюванні форми за допомогою покладання роздільних мазків, потрібний колір з’являвся шляхом оптичного змішування відтінків що знаходилися поруч. «В оці глядача вони самі змішаються» ‑ пояснював Ашбе [4, 47]. Цей прийом роздільного мазка відповідав системі імпресіоністів. В технічному плані він стане основним в живописній манері Труша починаючі приблизно з 20-х років минулого сторіччя. Цьому прийому галицький художник дасть своє визначення як «вібризм» [7, 83]. Довбужинський який почав вчитися в школі Ашбе роком пізніше за Труша, згадував що живопис який там культивувався зовсім йому не подобався [8, 156]. Вживалися відкриті яскраві кольори, малярське письмо різнилося надмірною пастозністю. Ашбе вимогав «nur mit großen Pinseln arbeiten», щоби навіть деталізація робилась краєм широкого пензля, не кажучи що вся робота мала писатися широко без вживання малих номерів пензлів. Далі щоби довести як мають сяяти фарби «nämlich als Diamant» якщо їх не змішувати на палітрі а покладати відразу на полотно він погравав своїм діамантовим перснем на мізинці [9].
Антон Ашбе
Труш не оцінив належним чином систему Ашбе. Краківський студент мав достатньо добру фахову підготовку щоби зробити критичний висновок: «…я вступив в школу Ашбе, котрий так мало вмів, що я мусив його по двотижневим побуті покинути і влітку переїхати знову до Кракова…» [1, 45]
Між тим зерна науки Ашбе потрапляють в благодатний грунт. Аналогічні методи мав пропагувати й Ян Станіславський у краківській академії і сьогодні важко відповісти який з викладачів зіграв основну роль в орієнтації галицького художника. Скоріше за все це був повільний але, одночасно, паралельний, взаємодоповнюючий процес інтелектуального збагаченні.
Юрій ЯМАШ Ph. D, докторант ЛНАМ
Труш І. Творчий шлях художника. // Література і мистецтво. – Львів, 1940. ‑ № 2. ‑ С. 43-46.
Нановський Я. Іван Труш. ‑ К: Мистецтво, 1967. – С. – 88 с.: іл.
Островський Г. С. Труш. Оповідь-колаж // НМЛ. – АТ 301. – Арк. 225.
Грабарь И. Э. Моя жизнь. Автомонография. М.—Л., «Искусство», 1937, ‑126 с.
Грабарь И. Э. Письма. 1891 ‑ 1917. М., «Наука», 1974, ‑ 99 с.
Молева Н., Белютин Э. Школа Антона Ашбе ‑ М., 1958. – 63 с.
Ямаш Ю. В. Живопис Івана Труша: творчий метод тематичних : дис. канд. мистецтвознавства / Ямаш Юрій Володимирович; Львівська національна академія мистецтв ; (наук. кер. Шмагало Ростислав Тарасович) — Львів : [б. в.], 2013. — 195 с.
Чугунов. Г. И. М. В. Добужинский. Монография. – Л.: Художник РСФСР, 1984. – 300 с.
Вже сьогодні, 25 червня 2021року, о 14.00 у Львівському музеї техніки «Ретро гараж». (вул. Дмитра Вітовського, 57а. Старе трамвайне депо) відбудеться презентація львівського жіночого екіпажу на авто «Запорожець» моделі ЗАЗ-965, який представлятиме Україну на змаганнях «Монте-Карло Класік» у січні 2022року.
Також тут триватиме виставка ретро-автомобілів в рамках Міжнародного автопробігу «Марафон Дружби і Миру – Україна в ралі Монте-Карло VI United Super Special Race».
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...