Цього року відзначаємо 115-річчя «Українського спортового кружка» в Академічній гімназії та її філії у Львові та 110-річчя від заснування спортового товариства студентів вищих шкіл Львова «Україна». У 1936 р. з нагоди 25-річчя цієї організації побачив світ альманах.
У виданні поміщено декілька публікацій про становлення та розвиток різних видів спорту, статистичні дані, велику кількість світлин. Нагадаю, що Тарас Франко був одним із засновників СТ «Україна», а від березня до кінця 1923 р. очолював цю спортивну організацію.
В альманасі з нагоди 25-річчя СТ «Україна» поміщено публікацію Тараса Франка про початки українського спорту у Львові. У ній зосереджено увагу на діяльності професора Івана Боберського, «Українського спортового кружка» та Українського спортового кружка «Дніпро». Хронологічні межі статті охоплюють 1906–1911 рр. У цей період «Український спортовий кружок» в Академічній гімназії та її філії у Львові сприяв популяризації спорту в українському середовищі Львова та Галичини і дав поштовх до створення СТ «Україна», «Пласту», «Змагового союзу».
Текст публікації Тараса Франка подано із збереженням мови і правопису оригіналу.
Тарас Франко
Початки українського спорту у Львові
Український спорт у Львові повстав на початку біжучого століття [ХХ ст. – Авт.] – з маївок. Під проводом пок. проф. Р. Цеглинського вибиралася молодь української академічної гімназії у Львові кілька разів до року, звичайно в травні й червні, на прогульку за місто. Хлопці брали зі собою перекуску й кілька центів на прецлі, морожене або лімоняду і серед сміхів, дотепів і великого галасу, йшли за професором на погулянку або Кайзервальд. Зпочатку відходила переважно кічка і рухові забави: третяк, перерваний король, згодом узявся звідкись мяч. Став осередком заінтересування цілої молоді, випер відразу інші забави, крім кічки (гилки) і переможно вдержується до сьогодні на першому місці серед інших спортів. Але початки були трудні. Професор не знав, що з мячем робити. Як фільольоґ, чув щось про hаr-рasturn, але правила анґлійського союзу копаного мяча були йому чужі й невідомі. Найлегче йшло з уставленням воріт: хлоці понаскидали по дві купи блюзок і шапок і брамки були готові, віддалені від себе на яких 150 метрів. Вся молодь ділилася на дві величезні дружини і на безмірному грищі чекала нетерпеливо на початок гри. А початок був дуже оригінальний. На середині грища лежав на землі мяч, а з обох сторін розбігалися проти себе два провідники дружин, найліпші бігуни й в повнім бігу мали копнути мяч. Потім наставала загальна чудова копанина і пекольний вереск. Мяч крутився як тріска в полонці, копаний рівночасно в стиску, не мав виходу зпоміж ліса ніг. Колиж вирвався десь щасливо, зараз гнали за ним завзятущі купи копунів, окружали збитою масою і ногами куди попало, переважно по кістках товаришів. Згодом слабші підкошені відступали, стиск проріджувався і можна було десь колись стрілити ворота.
Дальший етап розвитку копаного мяча й інших спортів датується з приходом енергійного і фахового провідника, проф. І. Боберського. Професор, ґерманіст і руховик, учив гімнастики надобовязково, а в літній порі громадив учнів охотно на «кайзервальді» і там почав правильні тренінґи копаного мяча. Систематично навчав подавати мяч короткими пассінґами, стонувати (задержувати), провадити, стріляти наріжняка карного, відбивати головою. Молодь української гімназії згуртувалася в У. С. Кружку і поділилася на дружини копаного мяча. Змагання розгривали зпершу зі собою, потім з жидівськими і польськими дружинами. – Проф. Боберський бачучи велике замилування молоді до мяча, спровадив з Праги фахового тренера п. Льомоза активного грача «Слявії» чи «Спарти» праської, що на той час було не аби якою сензацією. Пан Льомоз, низький, симпатичний бльондин, показався добрим організатором, імпонував усім змагунам феноменальною технікою гри, чудесним опануванням мяча й ефектовними «бомбами». Учив наших хлопців так пильно, що вже по кількох тренінґах, рівень гри цілої дружини піднісся значно. Памятаю, яке захоплення викликала двоциферна перемога української одинадцятки над «Гасмонеєю» на янівських оболонях. Льомоз грав у центрі нападу і сам стрілив переважну кількість воріт. Жиди не доходили до голосу і ганебно програли. З польськими дружинами йшло трудніше, бо ті швидше почали копати й швидше мали власні грища. Памятаю, що ні з «Чорними» ні з «Поґонею» УСК не міг виграти.
Дальшим етапом розвою українського спорту у Львові було закупно українського городу на стрийському, з прекрасно урядженою площею і степеницею. УСК почав не лише тренінґи фотбалеві на приписовім грищі, але й легкоатлетичні врави приборами, що їх закупив частинно проф. Боберський, а частинно за власні фонди. – Крім УСК-а оснувався ще клюб спортовий «Дніпро», що гуртував українську молодь з польських гімназій. По кількох змаганнях, у яких УСК переважно програвав, показалося, що «Дніпро» мав ліпший напад. По злиттю обох клюбів той атак задержали в цілості в першій дружині УСК-а. Душею його був низенький Гусаківський, хитрун і технік надзвичайний, спеціяліст від бомб був правий лучник, на обороні грав пок. Остапчук, воротар був низький, але дуже завзятий, цілість не гірша від нинішних А-клясових дружин.
По мірі того, як члени УСК здавали матуру і вступали на вищі школи Львова, зродилася серед них потреба продовжувати спортові заняття в окремому від УСК клюбі. На кілька літ перед світовою війною скликано сходини активних спортовців академіків і техніків й рішено заложити спортовий клюб. З різних проєктованих назв залишалася назва репрезентативна, назва всім дорога, назва майбутньої держави «Україна». Про це повинні добре памятати всі члени й змагуни заслуженого Товариства, якого ювілей сьогодні святкуємо. Клюб виріс на товариство, з академічного став загальним, але український спорт репрезентувати мусить так довго, поки його назва обійме ширший, найширший терен. Що дай Боже як найшвидше!
Джерело: Франко Т. Початки українського спорту у Львові. СТ Україна Львів. 25 ліття 1911–1936. Львів: Накладом С. Т. «Україна», 1936. С. 30–33.
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
- Сова А. Маловідомі сторінки з історії призабутого українського спортового кружка «Дніпро» у Львові. URL: http://photo-lviv.in.ua/malovidomi-storinky-z-istoriji-pryzabutoho-ukrajinskoho-sportovoho-kruzhka-dnipro-u-lvovi/ (дата звернення:09.2017).
- Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
- Сова А. Іван Боберський у споминах Тараса Франка. URL: https://photo-lviv.in.ua/ivan-boberskyy-u-spomynakh-tarasa-franka/ (дата звернення: 11.12.2020).
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
