додому Блог сторінка 267

Антін Павлось – учень мистецької школи Олекси Новаківського

Антін Павлось - учень мистецької школи Олекси Новаківського

Мистецька школа Олекси Новаківського, що діяла на теренах Галичини протягом 1920 – 1930-х рр., мала винятково важливе значення для розвитку національної художньої культури. Протягом десятиліття робітня Новаківського, яка містилася на другому поверсі помешкання Маестро (на розі нинішніх вулиць Листопадового Чину та Новаківського), була тим місцем, де хлопці і дівчата з різних куточків Західної України могли зреалізувати творчий потенціал.

Антін Павлось у майстерні
Антін Павлось у майстерні

Доля вихованців школи Новаківського склалася по-різному. Дехто здобув визнання ще за життя, декому тільки належить обійняти заслужене місце в пантеоні світочів національного мистецтва. Більшість із цих талановитих синів і доньок української землі об’єднували дві обставини: вимушена еміграція та багатолітнє замовчування на батьківщині.

В числі тих, хто мусив доживати віку на чужині й пізніше був призабутий в Україні, виявився й Антін Павлось (8 червня 1905, с. Гостинне, Грубешівський повіт, Люблінська губернія, Російська імперія, тепер Грубешівський повіт, Люблінське воєводство, Польща – 4 вересня 1954, м. Сент-Пол, штат Міннесота, США) – скульптор та живописець, один з учнів Олекси Новаківського.

Олекса Новаківський
Олекса Новаківський

Відомо про цього митця не так вже й багато. Походив він з Холмщини. Упродовж 1930 – 1935 рр. навчався у Львівській художньо-промисловій школі, де його учителем був знаний скульптор Юзеф Стажинський. Одночасно відвідував заняття у Мистецькій школі Олекси Новаківського – першому в Західній Україні українському художньому виші, що постав з благословення митрополита Галицького Андрея Шептицького.

Антін Павлось. Олекса Новаківський, 1934, гіпс.
Антін Павлось. Олекса Новаківський, 1934, гіпс.

Антона Павлося можна побачити на групових світлинах учнів Школи – зокрема тих, які зазнимкували на віллі «Качий діл» (тепер – вул. Котляревського, 39). В сутеренах (підвальному приміщенні) названої вілли, яка належала відомому в Галичині громадсько-політичному діячеві Дмитрові Левицькому та його дружині Іванні (Асі), знаходився гуртожиток для студентів Маестро: одним із постояльців тут був також і Антін Павлось.

Учні та приятелі Мистецької школи Олекси Новаківського у «Качиному Долі» на Різдво 1935 р. Сидять (зліва направо): Іванна Нижник, Степан Луцик, Стефанія Рудакевич. Нижче обабіч плакату сидять Антін Малюца й Антін Павлось. Стоять (зліва направо): Олег Лошнів, Мирослав Винників, Володимир Гаврилюк, В. Ковальчук, Роман Чорній, Микола Малицький (?).
Учні та приятелі Мистецької школи Олекси Новаківського у «Качиному Долі» на Різдво 1935 р. Сидять (зліва направо): Іванна Нижник, Степан Луцик, Стефанія Рудакевич. Нижче обабіч плакату сидять Антін Малюца й Антін Павлось. Стоять (зліва направо): Олег Лошнів, Мирослав Винників, Володимир Гаврилюк, В. Ковальчук, Роман Чорній, Микола Малицький (?).

Молодий скульптор брав участь у львівській виставці 1934 р., котру зорганізувало Українське товариство прихильників мистецтва (УТПМ), а також «Ретроспективній виставці українського мистецтва за останні тридцять літ», що відбулася у стінах Національного музею у Львові восени 1935-го.

Як скульптор Павлось працював із гіпсом, теракотою, мармуром та бронзою. Створював портрети й фігурні композиції. Творчість митця львівського періоду часто характеризують як пост-імпресіоністичну. Зі свого боку Святослав Гординський називав манеру товариша по школі Новаківського «новим реалізмом».

Олекса Новаківський з учнями у «Качому Долі», 1930-ті. Антін Павлось сидить четвертий ліворуч.
Олекса Новаківський з учнями у «Качому Долі», 1930-ті. Антін Павлось сидить четвертий ліворуч.

Серед найвідоміших робіт раннього періоду – теракотова статуетка «Княжна з Крилоса» (1938), яку Антін виготовив завдяки реконструкції обличчя дівчини, що її поховали поруч із галицьким князем Ярославом Осмомислом. Черепні кістки згаданої дівчини виявили під час археологічних розкопок на території давньої столиці Галицько-Волинської держави у селі Крилос (тепер Івано-Франківська область).

Антін Павлось. Княжна з Крилоса, 1938, кераміка.
Антін Павлось. Княжна з Крилоса, 1938, кераміка.

Про те, чим скульптор займався в часі першої совєцької окупації Галичини, знаємо небагато. Натомість прізвище Павлося зустрічаємо у переліку учасників першої виставки новоствореної Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ), що проходила в Національному музеї вже за німецької окупації, від грудня 1941 до лютого 1942 р. Серед експонентів виставки були також давні знайомі Павлося зі Школи Новаківського: Василь Дядинюк, Мирон Левицький, Стефанія Ґебус-Баранецька, Антін Малюца, Степан Луцик, Григорій Смольський тощо.

Не чекаючи повернення совітів у 1944-му, митець, як і чимало мешканців Західної України, подався на Захід. Вороття назад не було: для комуністичної влади Антін Павлось, подібно до багатьох інших вихованців Олекси Новаківського, став небажаною особою. Як наслідок, декілька творів скульптора зі збірки Національного музею у Львові більшовицькі вандали вилучили й знищили 1952 р.

Тим часом творча праця Павлося тривала у таборах для переміщених осіб на німецькій землі. На новому місці майстер долучився до Української спілки образотворчих мистців (скорочено УСОМ) – мистецького об’єднання українських іммігрантів з осідком в Мюнхені, що функціонувало впродовж 1947 – 1951 рр., був активним учасником її виставкових проєктів.

У доробку, який залишив по собі митець, знаходимо теракотові статуетки, медальйони, скульптурні погруддя та ін. Також Антін Павлось був автором проєктів монументальних пам’ятників визначним діячам української історії (король Данило Галицький, гетьман Богдан Хмельницький), «Меморіального пам’ятника полеглим» на Янівському цвинтарі у Львові. Творчі зацікавлення майстра не обмежувались скульптурою: Антін залишив по собі також олійні картини.

«Мистці творять поза часом, не зважаючи на т. зв. умови. Історія котиться сьогодні приспішеними темпами, і хто знає, чи ми ще одного дня не побачимо на площі котрогось з українських міст який з тих монументів Павлося…» – свого часу висловив сподівання Святослав Гординський.

1949 р. Антін Павлось переїхав до Сполучених Штатів, оселившись у Міннеаполісі, штат Міннесота. Попри негаразди зі здоров’ям, продовжував багато працювати. Із постанням Об’єднання мистців-українців в Америці (ОМУА) навесні 1952-го став одним з активних його членів. На жаль, пережите під час війни та протягом перших повоєнних років далося взнаки: талановитий скульптор пішов з життя у розквіті сил, маючи лишень сорок дев’ять років…

Порівняно із багатьма іншими учнями Мистецької школи Новаківського, Антін Павлось донині залишається маловідомим широкому загалу поціновувачів новочасного українського мистецтва. Проте, як і чимало інших репрезентантів нерадянської художньої культури, він заслуговує значно більшого.

Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

  1. Антін Павлось//Інтернет-сайт Art Lviv Online [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://art.lviv-online.com/antin-pavlos/;
  2. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
  3. Гординський С. Крук. Павлось. Мухин: Три українські різьбярі. – Мюнхен, 1947. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23482/file.pdf;
  4. Муравський В. «Княжна з Крилосу»//Проєкт «Стилет і стилос» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://stylet-i-stylos.in.ua/kniazhna-z-krylosu/.

У Львові відбулась презентація проекту “Музей у 3D”

Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”
Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”

В середу, 14 липня 2021 року,  ТОВ “SKEIRON” (Скайрон) спільно з командою Львівського історичного музею, за підтримки Українського культурного фонду, презентували результати інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”.

За півроку команді вдалося реалізувати ключові елементи платформи, що робить її унікальною для України, а в перспективі дозволить масштабувати проєкт на інші міста та музейні інституції.

Завідувач відділу науково-освітньої роботи та  промоції Львівського історичного музею Руслан Кошів
Завідувач відділу науково-освітньої роботи та  промоції Львівського історичного музею Руслан Кошів

“Це проєкт, який реалізує команда «Скайрон» спільно з Львівським історичним музеєм. Основна його суть – створення 3D реальності в різних напрямках.  В результаті цієї співпраці, що була розпочата ще минулого року, було оцифровано 64 пам’ятки Львівського історичного музею, розроблено десять 3D-турів по різних локаціях музею та виготовлено поштівки доповненої реальності”, – сказав завідувач відділу науково-освітньої роботи та  промоції Львівського історичного музею Руслан Кошів презентуючи проект.

Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”
Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”

Серед напрацювань проєкту – мобільний додаток та інтерактивна друкована сувенірна продукція (поштівки). Відвідувачам музеїв потрібно просто завантажити додаток, обрати там свій комплект поштівок, навести камеру смартфона на листівку з елементами доповненої реальності.

Директор Львівського історичного музею Роман Чмелик
Директор Львівського історичного музею Роман Чмелик

“Ініціятором проєкту була команда «Скайрону», яка запросила нас до участі. Оскільки Львівський історичний музей позиціонується як інституція максимально відкрита до різних пропозицій, партнерства та співпраці, то ми з радістю підтримали цей проєкт і сьогодні вже можемо бачити певний результат.

Очевидно, що 3D-тури це потреба сьогоднішнього дня, це необхідність і на такі тури по експозиціях, можливо в перспективі і по фондових колекціях, буде велика запотребуваність і це буде один з основних елементів промоції тої чи іншої інституції.

Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”
Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”

3D-тури ніколи не замінять безпосереднє живе спілкування як з екскурсоводом так і з пам’яткою, тому ми розглядаємо їх в контексті промоції нашого музею, але також і нам цікаво подивитися на себе трішки іншими очима, бо дивишся крізь око оператора та фахівців, які це 3D моделювання здійснюють. Також це може бути дуже помічним в роботі дослідників, коли є небажаним тактильний контакт в опрацюванні пам’яток”, зазначив директор Львівського історичного музею Роман Чмелик.

Команда проєкту розробила 7 комплектів 3D-поштівок з Кам’яниці Корнякта, Музею-Арсеналу, Палаццо Бандінеллі, Музею визвольної боротьби України, Музею історії Львова, Музею історії України, Музею історії науки і техніки, Музею “Літературний Львів поч. ХХ ст.” та Меморіальних музеїв Романа Шухевича і Євгена Коновальця. Окрім того, усі експонати розміщені у колекції ресурсу Sketchfab”.

Наголосив начальник відділу мистецтв та розвитку культури ЛОДА Василь Гладкий
Наголосив начальник відділу мистецтв та розвитку культури ЛОДА Василь Гладкий

“Львівщина по праву вважається одним з найважливіших музейних центрів нашої держави. І музеї зараз активно впроваджують нові форми музейної роботи з відвідувачами. Ми дуже тішимося разом з нашим Львівським історичним музеєм відносно того, що зараз відбувається реалізація нового проєкту у стінах музею.  Він дасть можливість стати більш доступним, більш відкритим для відвідувачів. Зокрема і для тих, котрі не мають можливості бути у музеї. Цей проєкт дає можливість залучати більшу кількість відвідувачів і ознайомлювати з тим надбанням, яке має історичний музей”, – наголосив начальник відділу мистецтв та розвитку культури ЛОДА Василь Гладкий.

Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”
Презентація інноваційного проєкту “Імерсивна платформа “Музей у 3D”

Зазначається, що 3D-тури з віртуальною експозицією з ресурсу Matterport суттєво відрізняються від уже створених в Україні, адже завдяки фотограмметрії кінцеве зображення набагато якісніше та чіткіше.

“Насамперед хочу подякувати Львівському історичному музею за гарно налагоджену робота, ми дуже легко співпрацювали із всіма відділами. Також хочу подякувати Українському культурному фонду завдяки якому ми змогли реалізувати цей проєкт.

Директор ТОВ “SKEIRON” Андрій Гривняк
Директор ТОВ “SKEIRON” Андрій Гривняк

Цей проєкт ми запустили для того, щоб можна було показати як ми можемо вдосконалювати нашу музейну справу тому що це дійсно цікаво. Поштівки доповненої реальності можуть в майбутньому, поразпроєктово, допомагати фінансово музею, а платформу можна наповнювати і в подальшому”, – підкреслив директор ТОВ “SKEIRON” Андрій Гривняк.

Результатом кількох місяців роботи стало те, що 10 відділів Львівського історичного музею тепер доступні з будь-якого куточка світу.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Фабрика «Tridente», або найкраще взуття для полярників виготовлене українським переселенцем у Чилі

Фабрика «Tridente»

Нещодавно на фейсбук сторінці  Національного антарктичного наукового центру було опубліковану надзвичайну цікаву історію про родину переселенців з Львівської області, котрі емігрували до Південної Америки, заснували фабрику взуття «Tridente» (з іспанської «Тризуб») на виробах якої вишивалася українська національна символіка (текст та фото публікації авторські).

Нашивки на виробах фабрики «Tridente»
Нашивки на виробах фабрики «Tridente»

Найкраще взуття в Чилі для Антарктиди – зворушлива історія українських переселенців

А ви знаєте, що найкраще в Чилі взуття для Антарктиди виготовлялося українцем на взуттєвій фабриці «Tridente» (з іспанської «Тризуб»)? Таке взуття собі обрав навіть президент-диктатор Августо Піночет. Далі пропонуємо прочитати пряму мову Романа Ляховича про історію мандрів його батьків, які завершилися в Чилі успішним відкриттям власної взуттєвої фабрики.

“Історія моєї родини досить непроста. Мої батьки жили у Львівській області, поблизу Карпатських гір. У своїй хаті батько майстрував черевики, в тому числі, взуття для гір. Коли почалася Друга світова війна і до села прийшли німці, батька з матір’ю вивезли на барикади, щоб шити взуття для солдатів.

Робітня фабрики «Tridente»
Робітня фабрики «Tridente»

У ті часи було поширене явище зґвалтувань солдатами. Матір хотіла убезпечити себе від наслідків таких ситуацій та вагітностей, вона наважилась на те, щоб зробити операцію й позбутися репродуктивних органів. Тому батьки не могли мати власних дітей.

Після завершення війни родина не могла і не хотіла повертатися до Радянського Союзу. Натомість вони переїхали до Австрії, де батько влаштувався працювати на взуттєвій фабриці, а мати була медсестрою у одному зі шпиталів у м.Відень.

Робітня фабрики «Tridente»
Робітня фабрики «Tridente»

Пізніше вони ухвалили рішення шукати щастя в Південній Америці. У 1948 році моя родина, разом з іншими мігрантами – українцями, росіянами, євреями, німцями, прибула до чилійського порту Вальпараїсо на теплоході «General Black».

На той час мої батьки мали усе, але не мали дітей. Я дізнався правду про те, що мене всиновили, коли мені виповнилося 30 років. Відтоді я завжди кажу, що я з’явився в Україні, але народився в Чилі. Моя біологічна родина не затрималась надовго в цій країні й виїхала до США. Пізніше я знайшов їх, довідався, що маю три сестри та одного брата. Тоді я мав продати усе, щоб змогти оплатити подорож, але я вирушив до Північної Америки і, повернувшись додому, зміг почати життя заново.

Фабрика «Tridente»

У зв’язку із прибуттям іммігрантів, у газеті «El Mercurio» було опубліковане оголошення про організацію ярмарку для пошуки роботи у столиці, м.Сантьяго, на Національному стадіоні (Estadio Nacional). Батьки попрямували туди, однак одразу не змогли влаштуватися.

Мій тато мав із собою французьке радіо, яке обміняв на невеличку ділянку землі у комуні Ла-Цистерна, де розпочав працювати у невеличкій майстерні. Він володів українською, польською, російською, французькою та німецькою мовами. Згодом він познайомився із іспанцем – власником спортивного взуттєвого магазину. У ті часи все взуття для гірськолижного спорту було імпортоване. Люди з грошима робили замовлення переважно у Європі чи США. Цей вид спорту був доступний тільки для дуже заможних людей.

Фабрика «Tridente»

Довідавшись, що мій батько має досвід виготовлення гірського взуття, іспанець запропонував співробітництво. Відповідно до домовленості підприємець мав купувати всі необхідні матеріали, а також забезпечувати родину продуктами харчування та одягом, за умови, що батько буде виготовляти чоботи та черевики для лижного спорту, мотокросу, а також гірське взуття, яке продаватиметься у його магазині.

Поступово виробництво розширювалося. Взуття було дійсно високої якості й користувалося попитом. Спочатку все робилося вручну, потім батько купив більше ділянок землі та відповідне устаткування з Данії та Франції для виробництва взуття. Фабрика здобула назву «Tridente» (з іспанської «Тризуб»), а на чоботях, серед іншого, вишивалася українська національна символіка.

Робітня фабрики «Tridente»
Робітня фабрики «Tridente»

Я змалечку долучався до роботи на батьківському підприємстві. Спочатку в школі, потім в університеті. За часів Піночета повноцінне навчання було неможливим через постійні бойкоти, протести, окрім того, була комендантська година. Більшість вільного часу я працював із родиною.

Історія з Антарктикою розпочалася зі співробітництва з Військово-морськими силами Чилі. Вони перші зробили замовлення у згаданому магазині. Військові шукали взуття для роботи в екстремальних умовах, але імпортні варіанти були дуже дорогими. Перша партія виготовлена на верстатах «Tridente» обернулась справжнім успіхом. Я досі маю листа-подяку від тодішнього капітана Чилійської антарктичної бази «Артуро Прат». На той час на базі працювали 11 людей, група була дуже ізольована й працювала на базі цілий рік без зв’язку із зовнішнім світом.

Фабрика «Tridente»

Пізніше ми почали працювати також з Військово-повітряними силами та Армією. Окрім того, наше взуття почали замовляти для груп, які працювали на антарктичних базах «Лас Естрейас» та «Бернардо О’Гіґінс». У 1970-х з’явилась новина, що на Антарктичну базу мав їхати президент-диктатор А. Піночет. Звісно, черевики для нього також замовляли у нас.

Загалом, взуттєва фабрика мого батька «Tridente» виготовляла взуття для чилійських військових упродовж 25 років.

Фабрика «Tridente»

Пізніше, через кон’юнктурні зміни ринку, усе устаткування було розпродано. Остаточно фабрика закрилася у 2000-х. На згадку лишилися нашивки «Tridente», листи подяки та кілька пар чобіт, виготовлених для чилійських полярників”.

Нам дуже шкода, що фабрика “Тризуб” не дожила до нашого часу, бо тоді б і ми могли замовляти українсько-чилійські черевики для наших полярників. Наразі ж це єдина деталь обмундирування, яку ми купуємо не українського виробництва, а іноземного.

У Львові триває унікальний музично-літературний проєкт POETY. Діалог Поколінь (відео)

У Львові триває унікальний музично-літературний проєкт POETY. Діалог Поколінь

З липня до жовтня 2021 року триває унікальний музично-літературний проєкт POETY. Діалог Поколінь. Наймасштабніший музично-симфонічний-літературний освітній проєкт у Львові, що реалізується за підтримки Українського культурного Фонду.

Головна мета проєкту – привернути увагу до постатей українських письменників через музику та дискусії про ювілярів 2021 року – Лесі Українки, Миколи Вінграновського, Юрія Клена, Івана Франка, Павла Тичини, Чайки Дніпрової та Грицька Чубая.

Впродовж проєкту, у серпні – вересні будуть зреалізовані 7 онлайн відео-дискусій за участі Юрка Іздрика, Григорія Семенчука, Остапа Сливинського, Оксани Забужко, Мар’яни Савки та інших. У дискусіях – обговорення життя поета-ювіляра та поета-сучасника, ключові та переломні моменти, чому важливо говорити про них сьогодні, як вони вплинули на сучасну українську та світову літературу, як подати сучасному школяреві чи першокурснику, що Тичина це круто? Як підліткам та молоді показати, якими крутими та драйвовими були поети, які творили українське?

Відео розповсюджуватимуться на сторінках проєкту та партнерів у YouTube, Facebook, Instagram, а також в львівських середньо-освітніх школах та ВУЗах.

8 жовтня відбудеться космічний концерт Соломії Чубай з симфонічним оркестром «INSOLviv» та креативним відеоартом від художника з Луганська Олексія Хорошка. Концерт – прем’єра унікального симфо-музичного альбому-книжки«POETY. Діалог поколінь». Соломія Чубай разом з симфонічним оркестром «INSO-Lviv» та відомими музикантами: Ігор Гнидин – барабани, Андрій Кохан – бас-гітара, Сашко Главацький  – гітара, Том Луголообі – фортепіано, Софія Сливка – бек-вокал.

Також, альбом буде доступним на музичних платформах Spotify, YouTube Music, Apple Music, Deezer.  Організатори проєкту: ГО «Львівський Культурний Центр».

Ольга МАКСИМ`ЯК

Як у Львові правильно обрати суші

Японські роли у Львові
Японські роли у Львові

Суші у Львові – найпопулярніші страви, які можна придбати з доставкою аби насолодитись цікавинками з натуральними інгредієнтами. Для того, аби скуштувати щось дійсно смачне, варто обрати якісний ресторан, наприклад, Смакі-Макі.

Які смаколики обрати: тестуємо львівські суші

Коли хочеться спробувати японські страви, не обов’язково знаходити час для того, аби поїхати у центр міста до ресторану. Тепер можна робити замовлення безпосередньо на сайті, користуючись послугою кур’єрської доставки, яка допоможе значно зекономити час, а також власні кошти.

На сайті ресторану представлені наступні страви:

  • З рибою: універсальні шматочки, доповнені за допомогою якісного лосося у кількох варіантах, а також білої риби;
  • З морепродуктами: з тигровими креветками та вугром, що подаються під унікальними, авторськими соусами;
  • З овочами: вегетаріанські суші, до складу яких входять помідори, огірки, авокадо, гриби шиітаке та інші начинки;
  • З сиром: класичний сир Філадельфія, тостовий, фета та плавлений;
  • Теплі: так звані темпура, які поєднують у собі соковиті начинки, сир та хрумкий кляр, що вкриває шматочки зверху.

    Японські роли у Львові
    Японські роли у Львові

Під час посту або якщо ви сидите на дієті кращим вибором стануть саме веганські або вегетаріанські варіанти страв. Вони не містять м’яса, а також мають знижену кількість калорій. Завдяки цьому можна не лише дотримуватись правильного харчування, а й не набирати зайвих кілограмів.

Для сімейних або дружніх пікніків та посиденьок краще обрати щось більш оригінальне. До прикладу, гарним вибором стануть авторські сети, які поєднують як класику, так і унікальні, новітні смаки ролів, створених су-шефом ресторану.

Доставка суші та ролів: особливості послуги

Смакі-Макі – унікальний заклад, де можна зробити замовлення як на японські, так і на італійські страви. Головна особливість ресторану – це приготування страв за допомогою майстерного су-шефа, а також прийом замовлень на цілодобовій основі.

У ресторані діє прискорена доставка містом – всього 29 хвилин з моменту замовлення. Також можна замовити смачні страви у львівську область й невеликі населені пункти поблизу. У такому випадку доставка замовлення бути тривати одну годину.

Ресторан має великий та смачний асортимент, який постійно поповнюється новими стравами. Окрім цього, для клієнтів діють знижки та акції. А на випадок Дня народження Смакі-Макі дарує смачний подарунок з власного меню.

Наталка СТУДНЯ

Як виглядали “розкішні” дороги на Львівщині 100 років тому

Типова дорога у Львівському воєводстві (фото Henryk Рoddebski)
Типова дорога у Львівському воєводстві (фото Henryk Рoddebski)

Дивлячись на фотографії Львова 1920-30-х років, на акуратно викладену бруківку і аліганські автівки,складається враження, що з дорогами у Львові було усе прекрасно і маючи автівку можна було поїхати куди завгодно. Але все було зовсім інакше.

На Міжнародних шосейних гонках 1929 року, ініційованих Малопольським автомобільним клубом, що відбулась у Львові на 20 кілометровому відтинку дороги на Стрий, організатори були змушені застосувати поливальну машину і пожежні «сикавки» для зволоження кілометрового відтинку траси з місця старту/фінішу, бо стартуючі машини здіймали таку куряву, що глядачі на трибунах нічого не бачили. Крім того преса початку 1930-х років неодноразово згадувала, що на легендарному Львівському Гран Прі «Львівський трикутник» могло бути значно більше закордонних учасників, якби не жахливі дороги, що ведуть у Львів. Деякі учасники побачивши стан доріг повертали назад шануючи свої автівки, інші, знаючи ситуацію наперед, взагалі зрезигнували з участі, а ті що все ж таки добрались, і без призового місця заслуговували на шану і повагу. Так що ж тоді являли собою галицькі дороги?

Поїздка в село
Поїздка в село

Галичина успадкував дорожню інфраструктуру, яку встигла до Першої світової створити австрійська влада. Бруківки у Львові було багато ,але не на всіх вулицях. Крім центру, забруковані були усі вильотові (виїзні) вулиці до міських рогаток. Натомість бокові вулиці, що відгалужувались від них, не всі мали твердого покриття,. І чим ближче до околиць ,тим таких вулиць було більше. Зараз важко уявити, що вул. Золота і прилеглі до неї вулички були ґрунтовими. Так було в Клепарові, Збоїщах, Кривчицях, Кульпаркові, на Пасічній на Вульці і багатьох інших місцях. У міжвоєнний період вдалось трохи покращити стан, продовжити бруківку на виїзних з міста дорогах, деякі ґрунтові дороги засипати щебенем, навіть дещо заасфальтувати. Та все ж цього було недостатньо, плани були великі , але післявоєнна розруха в економіці і наскочивша світова криза, гальмували будівництво нових доріг. Уряд Польщі міг виділяти на ремонти і будівництво доріг щорічно лише 16% від необхідних коштів.

Шлях, що вів  від головної дороги в село (фото Henryk Рoddebski)
Шлях, що вів від головної дороги в село (фото Henryk Рoddebski)

Якщо по Львову ще можна було пересуватись, то поїздки в село, чи подорож в інше місто була справжнім викликом для водіїв і вимагали суттєвих приготувань.

Дорога біля Олесько ( фото Юзеф Трешка)
Дорога біля Олесько ( фото Юзеф Трешка)

Найперше, на що звертали увагу, це погода. Курява, що здіймалась за автівкою в сонячну днину,водіїв зовсім не хвилювала, бо зустріти на дорозі інше авто це була велика рідкість. А от коли затяжний дощ, злива, чи весняна відлига, шанси доїхати без пригоди до кінцевого пункту зменшувались суттєво. Як тоді жартували водії -до і так скупої панелі приладів вартувало б додати барометр. Тогочасний український журналіст Галактіон Чіпка описував свій виїзд зі Львова у Карпати так :” І ми ждали на погоду. За той час повінь зірвала кілька мостів, а шляхи перемінилися в Полтви, Прути і Черемоші. Коли врешті блиснуло несміливо сонце – їхати не можна було, бо авто має оси не на те, щоби вони грязли в болоті, а навіть наше випробуване авто не поїхало б такими дорогами. Треба було ще два дні ждати, щоби дороги сяк-так підсохли, бо коли на дорозі стоїть вода не можна ніяк виминати ям, що густо прикрашують галицькі шляхи на славу повітових виділів і на злість усім автам”.

Дорога біля Олесько ( фото Юзеф Трешка)
Дорога біля Олесько ( фото Юзеф Трешка)

Дорога з міста виглядала так: за міською рогаткою ще могло бути декілька (або й десяток з гаком) кілометрів асфальту , а потім починався «битий шлях». Це означало, що дорога має якесь там тверде покриття , але це більше нагадувало всіма тепер забутий путівець з вибоїнами, накатами та іншими несподіванками. Тобто це була посипана гравієм, чи річковим каменем, чи навіть вапняком, втрамбована колесами дорога . Матеріал посипки залежав від того , що в гміні (громаді) , через яку проходить дорога, могли придбати, чи добути в землі. Якість заміських доріг якраз і залежала від того, як її доглядають громади через територію яких йде дорога. Мізерне фінансування заставило владу вдатися до шарварків . Шарварок ,це така послуга, яку колись, ще в середні віки, проводили на благо короля. Як пояснив журналіст польського журналу “Автомобіль, мотоцикл, літак”, шарварок полягав у “безкоштовному відпрацюванні певної кількості робочих днів протягом року, або у наданні возів, коней , інструменту для перевезення матеріалів, необхідних для будови, чи ремонту доріг “. Це була примусова праця, тому малоефективна. Як писав у ті часи про шарварок Галактіон Чіпка «Коли б хто таки напосівся підшукати відповідне слово, то мусить творити його від слів: безділля, ловлення гав, вистоювання, балачка, або тим подібних». Тому були місця де на шляху можна було поламати на вибоїнах ресори, або втопити машину у багні. Але були й відрізки на яких шарварок давав непоганий результат . Наприклад дороги на під’їздах до курортних містечок, таких, як Черче, Моршин, чи Трускавець виглядали цілком пристойно, бо «Громада бере лікувальну таксу з кожного лікування і тому врешті додумалась, що коли більша часть хорих потопиться на громадських дорогах, то не буде кому такси платити. І тому рішила направити дороги. Очевидно, помало, не поспішаючись, не засапуючись – одним словом: “шарварком”.

Путівець
Путівець

Тож не дивно, що журналіст в часописі “Автомобіль, мотоцикл, літак” писав , що «даремно мріяти добратись навіть з Перемишля до Львова доброю дорогою, адже після Мостиськ ви натрапляєте на ділянки, засіяні ямами, об’їздами та латками, а після Городка ви знову знайдете пристойну дорогу.»

Дорога на Станіславщині (NAC)
Дорога на Станіславщині (NAC)

Про дорогу на Станіславів пише український журналіст: “Виїхали з Черча на головний шлях до Станіславова… дорога як стіл … Авто шугонуло стрілою і тільки вітер нам коло вух. Міняються образи, як в калейдоскопі: село, гайок, корови на вигоні… Нараз гуркіт, скрип гальм і ми, як м’ячики… Прийшов саме кусень дороги резервату. Вибої на вибоях, поперечні, поздовжні, наскіс, денеде недбало розсипане каміння так, що краще без нього, ніж з ним. За кільканацять мінут підгуцкування ви не тільки навчитесь цінити добродійства добрих доріг, але й сконтролюєте, чи ваше авто заакліматизується в Галичині. “Мерседеси”, “Лянчі”, “Штаєри”, чи інші “Паккарди” не мають що на таких дорогах робити. Автова аристократія добра до асфальтів – тут вона поломить делікатні “кости”. Зате простюх “Форд” постогне, покашляє, посапить і виїде цілий і здоровий. За резерватом знову дорога, як стіл…і ми летимо на крилах бензини, як птахи.”

Авто трохи занесло
Авто трохи занесло

В іншому часописі пишуть: «Мешканцям Львова, які мали потребу їхати в бік Тернополя на машині, зовсім не доводилося розраховувати на комфортну і швидку подорож. Хороша дорога закінчувалась за кілька десятків кілометрів від меж міста, а потім машина ламала ресори на страшних вибоїнах , які не ремонтувались кілька років”.

На сільській дорозі
На сільській дорозі

Треба сказати ,що Тернопіль взагалі не мав на під’їздах до міста доріг з твердим покриттям. Можливо тому в ньому на кінець 30-х років було лише 16, чи то 20 автівок. Один учасник руху описував тернопільську дорогу так: “Я мозольно провадив своє авто по жахливо вибоїстій, широкій, нерегульованій дорозі, де восени навіть брички та дорожки ламали свої ресори та грузли у болоті . На жаль, на під’їзді до міста нічого не змінилось. Збоку від жахливої дороги немає навіть акуратних ровів … не говорячи вже про хоча б кілька кілометрів асфальту перед в’їздом у місто”.

Тверде дорожнє покриття
Тверде дорожнє покриття

Треба ще зауважити , що з’їхати з головної дороги в бік села, було доволі ризиковано . Дорога, що рідко бачила автомобіль, була ґрунтова, розбита і порізана коліями від хлопських возів і дорожок. А якщо вас ще й заскочив дощ, то це виглядало макабрично. Тоді своє авто власник залишав на путівці і пішки, або хлопськими возами добирались в село. Ну, а коли раптом дощ заставав вас на сільському подвір’ї, то часто дістатись путівця можна було лише додавши спереду автівки ще одну-дві кінські сили.

Додаткові кінські сили прийшли на допомогу
Додаткові кінські сили прийшли на допомогу

Друге, що було конче необхідне при подорожі за місто, це мати при собі запасне колесо, краще два, запасні камери, інструменти, дріт, шмат брезенту, шмір та оливу, запас бензину на всю подорож, і тд. Заправок по дорозі не було, сервісу жодного, запчастин взяти ніде . Сподіватись на якусь допомогу в дорозі марно, всі ризики лягали на знання та вміння водія. Пробити колесо в дорозі було звичною справою. Дороги були всіяні гвіздками від підків, крім того мешканці сіл засипали вибоїни коло своїх хат золою з п’єців, а також заметеним сміттям з подвір’я, а там нерідко траплялись дрібні металеві вироби, чи бите скло. Тож, коли вже скінчились запаски , то виймалась з колеса “кишка” (камера) і латалась за допомогою сирої гуми, для вулканізації якої треба було розвести вогнище. При зламаній ресорі , чи осі, чи навіть коли раптом тріснув якийсь важливий болт , єдиним рятівником в дорозі був сільський коваль. Взагалі , як давали собі раду водії з ремонтами, це вже тема для окремої розповіді.

Маршрутний автобус (Album 'Polska przedwojenna' Wydawnictwa BOSZ)
Маршрутний автобус (Album ‘Polska przedwojenna’ Wydawnictwa BOSZ)

Якщо навести якісь цифри стосовно стану доріг, то можна сказати, що на кінець 1930-х років у Польщі було близько 63 тисяч км доріг з твердим покриттям. Звучить ,ніби вражаюче , але їхати такими дорогами було ані приємно, ані навіть безпечно для автомобіля. Тому в статистичних звітах їх не називали повноцінними автомобільними дорогами. Лише 3 тисячі кілометрів надавались для комфортних подорожей автомобілем, тобто були заасфальтовані, а це становило всього лише 5%. Тим часом дороги у Данії мали асфальтове ,чи бетонне покриття майже на 100%, у Франції 80%, в Німеччині 70%. ,навіть у сусідній Чехословаччині близько 50%.
Говорячи про дороги варто сказати , що кількість автівок у Львові зросла з 60-ти у 1924 році до майже 550 у 1939 році. Моторизація йшла поволі ,якщо порівнювати з іншими європейськими країнами. Відповідно й будівництво асфальтованих ,чи бетонованих доріг бажало набагато більших темпів , але уряд Польщі міг на це виділяти щороку достатньо коштів.

Пригода в дорозі
Пригода в дорозі

Здавалось, що лише Генеральний штаб війська польського відчував переваги такого стану доріг.

Передбачалося, що жахливий стан доріг у Польщі у разі війни позбавить переваг ворожих танків та моторизованих дивізій. Важке спорядження мало застрягти на ґрунтових дорогах, і кавалерія вирішила б долю війни.

Плюс дві кінські сили до потужності двигуна ніколи не завадять
Плюс дві кінські сили до потужності двигуна ніколи не завадять

Згадуючи перші години боїв у вересні 1939 року прем’єр-міністр Славій Сладковський писав: “Це була прекрасна зоряна ніч, на жаль, без жодної надії на жаданий осінній дощ та пов’язані з ним хмари та багнюку”, – Хтозна, як доля кампанії склалася б, якби вересень цього року був менш погодним. Але це вже інша історія.

Гриць СОВКІВ

Стаття вийшла у партнерстві із Службою автомобільних доріг у Львівській області.

Джерела:

  1. Majewski Mariusz W., Rozwój motoryzacji w Drugiej Rzeczpospolitej, Wydawnictwo Naukowe UP, Kraków 2016.
  2. Автом по Галичині. Газета “Діло” 1936 рік.
  3. Журнал „Samochód, Motocykl, Samolot” 1938 рік.
  4. Dwudziestolecie komunikacji w Polsce Odrodzonej, Kraków 1939

У Львові експонується виставка до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного (відео)

Експозиція виставки "Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.
Експозиція виставки "Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.

У виставкових залах Музею Митрополита Андрея (вул. Кривоноса, 1) відкрито виставку “Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.

Програма відкриття, яке відбулось 2 липня 2021 року у рамках Міжнародного фестивалю архітектури і мистецтва “Вежа 3.0”,  складалась з Поминальної молитви  у церкві Климентія Шептицького, власне відкриття експозиції виставки та конференції, під час якої  проходила онлайн зустріч із нащадками родини Нагірних, котрі мешкають в США.

Василь Нагірний. Світлина кінця ХІХ ст.
Василь Нагірний. Світлина кінця ХІХ ст.

Василь Нагірний (1848–1821) – визначний галицький архітектор,  громадський діяч, один із засновників кооперативного руху та різноманітних товариств, діяльність яких вивела на якісно новий рівень життя українців  Галичини. Він був людиною, що “створила себе сама”,   життя котрої може стати для кожного прикладом до наслідування.  Народився у селі Гірне, що на Стрийщині, рано залишився сиротою, його постійними супутниками  у юнацькі роки  були холод і голод, та, як писав згодом: “Була крайня біда, одначе охота до науки поборювала все лихо”[1].

Федеральна вища технічна школа  Цюріху
Федеральна вища технічна школа Цюріху

Високі устремління привели  молодого чоловіка до Федеральної політехнічної школи Швейцарії в Цюріху, по закінченні якої  майже 10 років  працював  на різних будівельних посадах у  Швейцарії. Пильно приглядаючись до способу життя швейцарців, відзначав їхню  працьовитість та ощадність у своїх потребах, ввічливість та демократичність в поведінці, їх добре пристосовану до своїх умов і традицій систему організації суспільно-громадського життя. Згодом, гірко напише: “… чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?”[2].

Родина Нагірних . Поч. ХХ ст. Сидять: Марія та Василь Нагірні. Стоять від ліва: Євстахій, Анна, Софія, Євген
Родина Нагірних . Поч. ХХ ст. Сидять: Марія та Василь Нагірні. Стоять від ліва: Євстахій, Анна, Софія, Євген

Після повернення у 1882 році до Львова усі свої організаторські й дипломатичні здібності, увесь  досвід, знання  та спостереження Василь Нагірний прагне застосувати і впровадити на  своїй Батьківщині. Відтоді, залучаючи кращих фахівців у тій чи іншій галузі, створив або був дотичний до створення таких товариств та організацій, як: “ Народна Торговля” (1882), “ Зоря” (1883), “Дністер” (почало свою роботу у 1896), “Сокіл” (1893-1894), “Народна Гостинниця” (1899), “Руська реміснича і промислова бурса у Львові” (1898), “ Товариство для розвою руської штуки” (1898), “Захист ім. Митрополита Андрея гр. Шептицького для сиріт” (1915) та ін.

Експозиція виставки "Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.
Експозиція виставки “Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.

Впродовж життя Василь Нагірний  був знайомий і листувався, а також іноді й співпрацював з багатьма видатними особистостями, котрі відіграли важливу роль у нашій історії. Це Іван Франко, Михайло Павлик,  Михайло Драгоманов, Митрополит Андрей Шептицький,  Олена Пчілка, Іван Труш та ін., а під час своєї поїздки до Києва у 1883 році познайомився з Володимиром Качалою,  Миколою  Лисенком, Володимиром  Антоновичем, Лесею Українкою.

Експозиція виставки "Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.
Експозиція виставки “Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.

Громадська діяльність не могла заступити йому роботу за фахом, хотів будувати церкви, усвідомлюючи важливість Церкви у житті галичан. І, працюючи на ниві розбудови цього життя, В. Нагірний прагнув, щоб і сама будівля церкви була гарною, величною, навіть пишною. Всього спроектував і збудував понад 200 церков – це і дерев’яні храми, які продовжують традицію народного будівництва, але найбільше мурованих – одно-, дво-, три-, п’ятибанні  церкви, що прикрашають багато міст і сіл Галичини. “Усвідомлюючи галицьких русинів єдиним народом з наддніпрянцями, він в засадах творення нового церковного, питомо українського стилю старався опертись і на київське будівництво, щоби, показавши єдність галичан з царгородським візантійським центром, звідки було прийнято обряд хрещення, не упустити і єдність зі всіма українськими землями”[3].

Родинний дім Нагірних у Рудно, Львівська обл.
Родинний дім Нагірних у Рудно, Львівська обл.

Василь Нагірний прожив цікаве, насичене багатьма подіями, життя,  займаючись улюбленою справою, опікуючись молодим поколінням  і допомагаючи знедоленим. Та  життя цього визначного чоловіка було б не  повним, якби частиною його не стала власна родина. Одружившись у листопаді 1884 р. з Марією, дочкою о. Євгена Дуткевича, пароха і власника Рудно коло Львова, прожив із нею довге і щасливе життя, виростивши чотирьох дітей: Євген Нагірний продовжив справу батька і став талановитим архітектором, Євстахій працював у “Народній торговлі”, донька Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рубиновича, а Софія, закінчивши філософський факультет університету, присвятила себе педагогічній праці, викладаючи фізику і математику у Гімназії СС Василіянок та у “Рідній школі”. Вийшла заміж за вченого мовознавця, історика літератури, професора – педагога Василя Лева.

Експозиція виставки "Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.
Експозиція виставки “Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.

Після війни родина Левів опинилась на еміграції в США. Саме завдяки Софії ми можемо довідатись  про більшість подій із життя її батька Василя Нагірного – на  прохання своєї наймолодшої доньки в останні роки життя(1919?)  він написав автобіографічну книжку “Василь Нагірний. З моїх споминів.”[4]   В свою чергу,  нащадки Софії  стали  найбільш причетними  до популяризації імені  славного предка, Великого українця  Василя Нагірного. Його правнучка – п. Христина Лев, починаючи із середини 90-х років, була  задіяна у всіх проєктах, присвячених відновленню пам’яті про славну родину Нагірних, історія якої у свій час була замовчувана і забута. Фонд, створений у США п. Христиною, надає посильну допомогу у збереженні сакральної архітектури та мистецтва  Галичини.

Експозиція виставки "Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.
Експозиція виставки “Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.

Цю місію також намагається підтримувати український Благодійний Фонд Нагірних, який разом із Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України організував виставку, присвячену Василю Нагірному. Виставка створена на основі опрацьованих та опублікованих матеріалів  і документів з архіву Нагірних, котрий зберігається у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького. Дизайн виставки,  який створив відомий  дизайнер – експозиціонер, художник Сергій Петлюк, виконаний у сучасному ключі із використанням різноманітних  мультимедійних технологій з включенням декількох  оригінальних експонатів, що  походять з приватних колекцій.  Завдяки такому рішенню експозиція  виставки повністю відповідає вимогам часу і може бути цікавою та  зрозумілою  для різних  вікових груп відвідувачів.

Виставка працюватиме до кінця серпня. Запис на кураторські екскурсії за тел. 067 923 8838, 097 524 9712 або на сторінці музею: https://facebook.com/Sheptyckymuz

Наталя ФІЛЕВИЧ

[1] Нагірний В. З моїх споминів. Львів: Кооперативна республіка, 1935. С. 9.

[2] Там само. С. 34.

[3] Слободян В. Церкви Львівського архітектора Василя Нагірного // 100 церков Нагірних. Частина перша : Церкви Василя Нагірного / Автори та упорядники : Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич. Львів, 2017. С. 7-8).

[4] Нагірний В. З моїх споминів. Львів: Кооперативна республіка, 1935.

Японська кухня у Львові

Японські роли у Львові
Японські роли у Львові

Японська кухня має величезну популярність навіть за межами країни. А все завдяки тому, що страви та інгредієнти настільки унікальні та поживні, що від них складно відмовитись. Особливо, якщо мова йде про суші та роли, які смакують у ресторані Суші-Го.

Оригінальність та цінність японських страв

Такі страви, які виходять власне з-під ножа шеф-кухаря, цінуються у всьому світі якраз за ручну роботу. Кожен рулетик, який після перетвориться на роли, складається вручну, згортається та дбайливо подрібнюється су-шефом.

Крім того, цінність японських страв, які готуються професійними майстрами, ще й у тому, що їх інгредієнти не втрачають своїх поживних якостей. Корисні речовини, вітаміни та мінерали, на які багаті морепродукти та овочі, зберігаються у повному обсязі. А тому не дивно, що саме суші вважаються стравою для вегетаріанців, спортсменів, тих, хто полюбляє попоїсти або навпаки, сидить на дієтах.

Японські роли у Львові
Японські роли у Львові

У меню Суші-Го можна віднайти такі страви:

  • Філадельфію та Каліфорнію;
  • Традиційні хосомакі;
  • Веганські роли та варіанти з фруктами;
  • Сирні шматочки;
  • З морепродуктами – креветками та вугром;
  • Солодкі роли на десерт;
  • Сети на будь-який смак – маленькі, середні та навіть гігантські.

Ресторан відомий тим, що використовує виключно якісні та преміальні інгредієнти. Свіжа морська та океанічна риба, морепродукти, українські овочі та екзотичні фрукти – все це робить сусі такими смачними, ніби ви куштуєте їх безпосередньо у Токіо. Для цього закуповуються унікальні складові – азіатський рис, створений виключно для приготування ролів, листки водоростей норі, а також кілька видів риби – від лосося, до білих масляних видів та червоного тунця.

Де замовити суші та роли у Львові

Коли хочеться замовити суші у Львові, які б справді здивували своїм різноманіттям, смаком та зовнішнім виглядом, варто обрати ресторан Суші-Го.

Це заклад, який спеціалізується виключно на японській кухні, а також має власного шеф-кухаря. Це допомогло сформувати якісне, незвичайне та смачне меню, яке все ще продовжує оновлюватись. Завдяки цьому кожен відвідувач зможе поласувати унікальними стравами з азіатським колоритом.

Крім того, у закладі діє власна доставка містом. Замовлення доставляються протягом 29 хвилин. Є можливість замовити їжу навіть у львівську область, у невеликі поселення. Доставка містом працює у цілодобовому режимі, що допоможе втамувати голод у будь-який час.

А ще ресторан пропонує безліч акцій, знижок та навіть програму лояльності для своїх клієнтів, за допомогою якої можна накопичити бали для купівлі нових смаколиків!

Наталка РАДИКОВА

Торгувати, судити і навчати, або чого не зробиш для львів’ян

Торгувати, судити і навчати, або чого не зробиш для львів’ян

Князі, королі, імператори – хто лише не стояв біля штурвалу державних утворень, до складу яких впродовж історії входив Львів. При цьому, якщо до політичних систем мешканці місті, закономірно, ставились по-різному, то правителів, звично, любили й поважали, часто навіть обожнювали. Так, не кожен монарх зажив у Львові такої слави як австрійський цісар Франц Йосиф. З іншого боку, претендентів на подібний статус впродовж історії також не бракувало. Був серед таких і король Владислав ІІІ Варненчик. Попри смерть у молодому віці, цей правитель відіграв непересічну роль в історії Львова, він часто прислухався до потреб львівян і ніколи не забував про їхні прохання, регулярно обдаровував Львів безцінними презентами, плоди чого жителі міста пожинали впродовж декількох наступних століть.

Король Польщі Владислав ІІІ Варненчик
Король Владислав ІІІ Варненчик

Руська кров

У розлогій титулатурі Владислава ІІІ Варненчика, яка довга як балканська пісня і строката та химерна як назва твору барокового письменника, є згадка і про Русь. Писали йому приблизно наступне: “Russieque dominus et heres”, тобто “володар і спадкоємець Русі”. Мова, очевидно, йшла про терені, які дещо пізніше стануть Руським воєводством Корони Польської. Й у цьому плані, треба сказати, згаданий правитель не надто відрізнявся від багатьох колег “по цеху”. “Володарем і спадкоємцем Русі” був і його наступник Казимир IV, також Сигізмунт І Старий і останній представник династії Ягеллонів Сигізмунт ІІ Август, “Великим князем Литовським, Руським…” був Стефан Баторій.

Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com
Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com

Що дійсно дещо виділяло Владислава ІІІ у порівнянні із іншими монархами, то це його етнічне походження. Владислав Варненчик був сином Владислава Ягайла й його четвертої дружини – Софії Гольшанської. Остання ж, як вважається, народилась у Києві, була охрещена у східному обряді й могла похвалитись родинними зв’язками що з королем Данилом Романовичем, що із литовським князем Гедиміном.

Владислав ІІІ і Львів

Прямий “діалог” між містом та правителем був нормальною практикою для того часу. Якоюсь мірою, останнє навіть було юридичною практикою того часу, адже життя міст регулювалося та визначалося наказами чи привілеями, виданими у канцеляріях правителів чи власників цих населених пунктів. Згаданий Владислав ІІІ був особливо лояльним та привітним до Львова. Зокрема, у середині 1444 року він підписав низку актів, які суттєво видозмінили життя та обличчя міста. Так, 16 липня 1444 року він надав Львову право складу східних товарів. У відповідності до цього розпорядження, купці були змушені затримуватися у Львові довше і продавати більше товару. Про позитиви такого кроку для економічного життя міста годі говорити. Дещо згодом монарх підписав ще один указ: Львів отримав право ловити злочинців по всьому Руському воєводству, а міські суди унезалежнювалися від воєводських. Одним із наслідків таких змін стало право Львова мати власного ката. Таку розкіш могло дозволити собі далеко не кожне місто Корони Польської чи, пізніше, Речі Посполитої.

Битва під Варною. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Битва під Варною. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Свою повагу та шану Львову і його мешканцям король Владислав ІІІ та працівники його канцелярії висловлювали навіть на рівні лексики виданих ними документів: “бажаючи піднести добробут Львова та нормалізувати права і звичаї”, “наше місто Львів […] щит і мур від поган”, “щоб шкоди ні жителям, ні купцям міста Львова не надавати”, “бажаючи виявити свою вдячність Львову і львівським громадянам за їх вірність” і ін.

Вчимося для життя

Перерахованими вище кроками вияви доброти Владислава ІІІ Львову не закінчувалися. У тому ж липні 1444 року, відповідаючи на запит райців та міщан Львова, монарх дозволив побудувати нову школу при шпиталі біля костелу Святого Духа. Цей заклад мав підпорядковуватися міській раді, а члени останньої – вибирали ректора даної інституції. Також міщани мали доступ до контролю за призначенням і роботою учителів та наставників. Навчатися у школі, що цікаво, мали нагоду і діти шляхтичів, не лише міщани. Відповідальність за утримання, функціонування та вдосконалення роботи школи покладалась на міських райців. З цього закладу, що також було звичайною практичною шкіл Корони Польської, а по тому і Речі Посполитої, можна було потрапити до установ інших міст чи вдосконалювати свої навики за кордоном.

Юрій Дрогобич (1450 - 1494 рр.)
Юрій Дрогобич (1450 – 1494 рр.)

Для нас сьогодні відкриття королем у XV столітті школи у Львові точно не буде видаватися чимось незвичайним чи особливим. З іншого боку, ця подія була складовою ширшого явища і саме вибудуваній, у такий спосіб, системі ми завдячуємо появою феномена Юрія Дрогобича чи, скажімо, явища неолатинської літератури (Кльонович, Оріховський-Роксолан тощо).

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Гулюк Є. Найбільш “пухнастий” монарх для Львова, окупація, якої не було і боротьба зі злочинністю у давнину // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/najbilsh-puhnastyj-monarh-dlya-lvova-okupatsiya-yakoji-ne-bulo-i-borotba-zi-zlochynnistyu-u-davnynu/
  2. Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби / Упоряд. Т. Гошко. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2011. – С. 181.
  3. Щербак В. Владислав ІІІ Варненчик // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/

Львівські тролейбуси на вулицях рідного міста. Частина 1

Львівські тролейбуси на вулицях рідного міста. Частина 1

Понад чотири десятиліття на вулицях Львова домінували тролейбуси чеського виробництва. Лише у 2020 році, коли закінчилося постачання 50 нових тролейбусів «Електрон», левову частку «рогатого» електротранспорту склали тролейбуси львівського виробництва – наразі із 115 тролейбусів, які знаходяться на балансі ЛКП «Львівелектротранс» 76 машин виготовлено у Львові.

Про розробку і експлуатацію тролейбусів виробництва Львівського автобусного заводу та ПрАТ «Концерн «Електрон» сьогодні розкажуть «Фотографії Старого Львова».

Львівські тролейбуси 1960-х років: серійний ЛАЗ-695Т та експериментальний ЛАЗ-698Т

Читач, напевне, буде здивований, коли дізнається, що історія виробництва тролейбусів у Львові розпочинається … у далекому Баку. У квітні 1962 року на вагоноремонтному заводі (ВАРЗі) ім. Жовтневої Революції напівкустарним методом на базі кузова автобуса ЛАЗ-695Б львівського виробництва та електрообладнання старого тролейбуса МТБ-82Д був збудований тролейбус БТЛ-62. Тяговий електродвигун тролейбуса розмістили у моторному відсіку кузова тролейбуса, у багажних відсіках розмістили компресорну установку, пуско-гальмівні реостати та контакторні панелі. Дах кузова автобуса підсилили і на ньому встановили струмознімні штанги. Після випробувань цей тролейбус почав перевозити пасажирів у Баку. Новий електротранспорт отримав деповський № 177. Силами бакинського ВАРЗу на базі кузовів автобусів ЛАЗ-695Б було виготовлено іще 4 тролейбуса БТЛ-62, які отримали деповські номери №№ 198, 209, 229 і 252.

Тролейбус БТЛ-62, збудований на базі кузова автобуса ЛАЗ-695Б та електрообладнання старого тролейбуса МТБ-82 у Баку. Фото із колекції А. Говорухи
Тролейбус БТЛ-62, збудований на базі кузова автобуса ЛАЗ-695Б та електрообладнання старого тролейбуса МТБ-82 у Баку. Фото із колекції А. Говорухи

Треба зазначити, що тролейбус БТЛ-62 був не першою спробою виготовлення тролейбусів силами Бакинського трамвайно-тролейбусного управління – іще в 1960 році на базі шасі і електрообладнання тролейбуса МТБ-82Д і оригінального кузова в одному екземплярі було збудовано тролейбус «Баки». Проте в серію цей тролейбус не пішов.

На початку 1963 року про бакинський тролейбус БТЛ-62, збудований на базі кузову львівського автобуса, дізналися на ЛАЗі. На той час в УРСР активно розвивалися існуючі тролейбусні системи та відкривалися нові. В той час як виробничі потужності радянських підприємств, які будували тролейбуси: Заводу імені Урицького (ЗіУ) у Енгельсі Саратовської області (Росія), Сокольницького вагоно- та автобусоремонтного заводу (СВАРЗ) у Москві та Київського заводу електротранспорту ім. Дзержинського (КЗЕТ) та не могли забезпечити потребу українських міст в новому електротранспорті. Починаючи із кінця 1950-х років до низки міст СРСР почали постачати чеські тролейбуси «Skoda 8Tr» та «Skoda 9Tr», проте цих машин було небагато, а вартість цих тролейбусів була вищою, а ніж у радянських машин.

Перший тролейбус ЛАЗ-695Т із деповським № 101 під час випробувань у Львові на вулиці Городоцькій. 1963 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
Перший тролейбус ЛАЗ-695Т із деповським № 101 під час випробувань у Львові на вулиці Городоцькій. 1963 р. Фото із колекції Ярослава Янчака

Для забезпечення потреб міст УРСР виробництво тролейбусів вирішили освоїти у Львові на автобусному заводі. Група конструкторів та технологів ЛАЗу (у т.ч. Н. Клепмперт та Л. Хілін) відправилася у Баку для вивчення тролейбуса БТЛ-62 на початку 1963 року. Було досягнуто домовленості про передачу цієї машини до Львова. У квітні того ж року тролейбус прибув із Баку до Львова і почав експлуатуватися на маршрутах міста. Паралельно конструктори ЛАЗу розробляли креслення для запуску машини в серійне виробництво, вносили у конструкцію кустарного тролейбуса додаткові зміни.

Пульт приладів в кабіні тролейбуса ЛАЗ-695Т. 1964 р. Стоп-кадр із кінохроніки
Пульт приладів в кабіні тролейбуса ЛАЗ-695Т. 1964 р. Стоп-кадр із кінохроніки

Перший тролейбус ЛАЗ-695Т «Дружба» (таку назву тролейбус отримав на згаду співпраці львівських і бакинських інженерів), зібраний у заводських умовах Львівського автобусного заводу, був переданий Львівському трамвайно-тролейбусному управлінню в кінці червня 1963 року – технологічна підготовка виробництва тролейбусів на ЛАЗі тривала трохи більше двох місяців. Як і прототип БТЛ-62, новий тролейбус був збудований на базі кузова автобуса ЛАЗ-695, але більш пізньої модифікації – ЛАЗ-695Е. Нажаль, новий тролейбус, як і «Киянки» («Київ – 2» та «Київ – 4»), успадкував від тролейбуса МТБ-82 застаріле електричне обладнання. Є навіть версія, що для складання перших 10 тролейбусів ЛАЗ-695Т із деповським номерами №№ 101 – 110 до Львова із Москви привезли десяток старих тролейбусів МТБ-82, які розбирали на ЛАЗі. Усе ж, за рахунок більш легкого кузова, ЛАЗ-695Т виявився більш маневреним і швидкісним, а ніж МТБ-82Д – при потужності тягового двигуна усього 78 кВт., новий львівський тролейбус розганявся до 50 кілометрів на годину.

Тролейбус ЛАЗ-695Т на розі проспекту Леніна та вулиці Горького (нині – проспект Свободи і вул. Гнатюка). 1964 р. Фото із колекції Володимира Румянцева
Тролейбус ЛАЗ-695Т на розі проспекту Леніна та вулиці Горького (нині – проспект Свободи і вул. Гнатюка). 1964 р. Фото із колекції Володимира Румянцева

Створена при Раді Міністрів Української РСР комісія із випробувань, схвалила нову модель тролейбуса ЛАЗ-695Т до серійного випуску. Відзначалося, що нова машина є більш економічною, а ніж МТБ-82Д, а для виготовлення її кузова використовується вдвічі менше металу, а ніж для кузова тролейбуса МТБ-82Д. Завдяки м’якій підвісці тролейбус ЛАЗ-695Т генерував значно менше шуму, а ніж МТБ-82. Поряд із перевагами, нова модель тролейбуса мала і низку недоліків. В першу чергу – це вузькі двері для посадки-висадки пасажирів – вони були майже вдвічі вужчими, а ніж у тролейбуса «Київ – 2» виробництва КЗЕТу, що сильно гальмувало посадку-висадку пасажирів. Крім того, у тролейбуса ЛАЗ-695Т був вузький прохід у салоні та була відсутній накопичувальний майданчик – компанування салону було повністю успадковане від приміського автобуса ЛАЗ-695Е. Враховуючи особливості автобусного кузова, термін експлуатації для тролейбусів ЛАЗ-695Т був встановлений у розмірі 8 років.

Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 115 працює на тролейбусному маршруті № 8 на вулиці Зеленій у Львові. 1964 р. Скріншот із відео
Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 115 працює на тролейбусному маршруті № 8 на вулиці Зеленій у Львові. 1964 р. Скріншот із відео

Виявилося, що Львівський автобусний завод завантажений основною продукцією – автобусами, отож для виготовлення іще й тролейбусів вільних виробничих потужностей не лишалося. Директор Київського заводу електротранспорту Григорій Гнатович Іжеля запропонував проводити складання тролейбусів ЛАЗ-695Т на базі Київського заводу електротранспорту, який мав невеликі потужності по виготовленню власних тролейбусних кузовів. Отож, подальше складання тролейбусів ЛАЗ-695Т (тут вони отримали позначення «Київ-5ЛА») відбувалося у Києві – у столицю зі Львова постачали готові автобусні кузови, а у 1964 році до виробництва тролейбусів на базі кузовів львівських автобусів приступив Одеський автоскладальний завод, машини виготовлені тут позначалися як ОдАЗ-695Т. Саме завод в Одесі виготовив найбільшу кількість тролейбусів на базі кузова ЛАЗ-695Е – 476 одиниць. Виробництво цієї моделі тривало до 1966 року.

Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 122 працює на тролейбусному маршруті № 8 на вулиці Зеленій у Львові. 1964 р. Скріншот із відео
Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 122 працює на тролейбусному маршруті № 8 на вулиці Зеленій у Львові. 1964 р. Скріншот із відео

Загалом Львів отримав 50 тролейбусів (№№ 101 – 149) моделі ЛАЗ-695Т протягом 1963 року. Одні дослідники стверджують, що всі ці тролейбуси були побудовані на ЛАЗі, інші стверджують, що на початку 1960-х років ЛАЗ випустив лише 10 тролейбусів, отож наступні машини постачалися до Львова із Одеси. Саме тролейбуси моделі ЛАЗ-695Т відкривали у Львові рух на тролейбусному маршруті № 8 по вулиці Зеленій 17 вересня 1964 року. Є повідомлення, що тролейбуси ЛАЗ-695Т, збудовані у Львові, постачалися у Баку – точно відомо про машину із деповським № 301.

Тролейбус «Київ-5ЛА» на території Київського заводу електротранспорту. 1964 р.
Тролейбус «Київ-5ЛА» на території Київського заводу електротранспорту. 1964 р.

Тролейбуси «Київ-5ЛА», збудовані у Києві на базі львівських кузовів, постачалися до Алчевська, Вінниці, Донецька (далі були передані в Добропілля), Житомира, Запоріжжя, Луганська, Полтави, Севастополя, Херсона та Чернівців. Загалом у Києві було виготовлено 75 тролейбусів «Київ – 5ЛА»– їх випуск було припинено у зв’язку із запуском у виробництво моделі «Київ – 4», яку було розроблено силами КЗЕТу. Тролейбуси ОдАЗ-695Т постачалися до Алчевську, Житомира, Луганська, Одеси, Полтави, Черкас, Чернігова та Чернівців. В Одесі було виготовлено 476 тролейбусів ОдАЗ-695Т.

Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 145 на тролейбусному маршруті № 9 на вулиці Любінській. 1969 рік. Фото Дмитра Матушкіна
Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 145 на тролейбусному маршруті № 9 на вулиці Любінській. 1969 рік. Фото Дмитра Матушкіна

Експлуатація тролейбусів ЛАЗ-695Т у Львові тривала до початку 1972 року. Активне списання цих тролейбусів почалося іще в кінці 1960-х років – станом на 1 січня 1970 року, за даними С.А. Тархова, у Львові налічувалося тільки 20 тролейбусів ЛАЗ-695Т, 1 січня 1972 року – лише один такий тролейбус. 1 січня 1973 року на балансі Львівського ТТУ уже не було жодного тролейбуса ЛАЗ. Тролейбуси ЛАЗ-695Т у Львові експлуатували переважно на маршрутах із невеликим пасажиропотоком (через вузькі двері).

Тролейбус «Київ-5ЛА» на території Київського заводу електротранспорту. Вигляд ззаду. 1964 р. Як бачимо, що цей тролейбус, як і ранні «Киянки» не мав штанговловлювачів
Тролейбус «Київ-5ЛА» на території Київського заводу електротранспорту. Вигляд ззаду. 1964 р. Як бачимо, що цей тролейбус, як і ранні «Киянки» не мав штанговловлювачів

В інших містах України тролейбуси на базі кузовів ЛАЗ-695Е працювали в основному по 5 – 8 років. Це було пов’язано не тільки із невеликою міцністю кузова, але і з тим, що Завод імені Урицького в кінці 1960-х років значно наростив виробництво великих 12-метрових тролейбусів ЗіУ-5, а Київський завод електротранспорту ім. Дзержинського освоїв перспективну модель тролейбусів «Київ – 6» із трьома широкими дверима. За даними сайту «Міський електротранспорт» найдовше тролейбуси типу ЛАЗ-695Т прослужили у містечку Добропілля на Донеччині – до 1977 року. Це були машини «Київ-5ЛА», зібрані на КЗЕТІ – у 1968 році після відкриття тролейбусного руху в Добропіллі ціі машини були передані сюди із Донецька.

Тролейбус «Київ-5ЛА» на вулицях Полтави. 1964 р.
Тролейбус «Київ-5ЛА» на вулицях Полтави. 1964 р.

Другій половині 1960-х років на базі Головного союзного конструкторського бюро по автобусам середньої і великої вмістимості (ГСКБ, яке «відбрунькувалося» від ЛАЗу) було створено прототипи нових міських автобусів ЛАЗ-696 і ЛАЗ-698 (генерація «Львів-2»), які мали змінити на конвеєрі ЛАЗу модель ЛАЗ-695. ЛАЗ-696 – це був міський трьохдверний автобус великого класу, а ЛАЗ – 698 – дводверний, середнього класу. Оскільки Київський завод електротранспорту уже підготував до виробництва трьохдверний тролейбус великого класу «Київ – 6», то в ГСКБ вирішили створити тролейбус середнього класу на базі кузова експериментального автобуса ЛАЗ-698.

Тролейбус «Київ-5ЛА» на проспекті Перемоги у Добропіллі на Донеччині – в цьому місті тролейбуси на базі кузовів ЛАЗ-695Е працювали довше всього – до 1977 р.
Тролейбус «Київ-5ЛА» на проспекті Перемоги у Добропіллі на Донеччині – в цьому місті тролейбуси на базі кузовів ЛАЗ-695Е працювали довше всього – до 1977 р.

Прототип тролейбуса ЛАЗ-698Т був збудований силами експериментального цеху ГСКБ у січні 1967 року (є автори, які стверджують, що кузов побудови 1966 року комплектувався електричним обладнанням на Київському заводі електротранспорту) і переданий для випробувань у тролейбусне депо Львівського ТТУ. Новий тролейбус мав трирядне планування сидінь у салоні та пневматичну підвіску. У конструкції тролейбуса було використано електричне і пневматичне обладнання повністю тотожне тролейбусам ЗіУ-5, які виготовлялися на Заводі імені Урицького. Відомо, що у лютому 1967 року експериментальний тролейбус ЛАЗ-698Т експлуатувався на маршрутах городоцького напрямку. У рідному місті експериментальний тролейбус ЛАЗ-698Т перебував до лютого 1969 року, для продовження випробувань він був переданий до Чернігова де працював під № 122. Цю машину списали у жовтні 1971 року.

Хоча конструкцію тролейбуса ЛАЗ-698Т було визнано достатньо досконалою, проте ця модель так і не була запущена в серійне виробництво. Причиною цього стало те, щоб на рівні союзного уряду було прийняте рішення зосередити виробництво пасажирських тролейбусів на Заводі імені Урицького в Енгельсі (КЗЕТ та Сокольницький вагоно- і автобусоремонтний завод у Москві припинили випуск пасажирських тролейбусів на початку 1970-х років, у Києві випускали лише вантажні тролейбуси КТГ), а для низки міст СРСР (Прибалтика, Закавказзя та Україна) закуповувати чеські тролейбуси «Skoda 9Tr».

Експериментальний тролейбус ЛАЗ-698Т, створений у єдиному екземплярі на базі кузова автобуса ЛАЗ-698. 1967 р.
Експериментальний тролейбус ЛАЗ-698Т, створений у єдиному екземплярі на базі кузова автобуса ЛАЗ-698. 1967 р.
Експериментальні тролейбуси, виготовлені у Львові

Експериментальне виробництво тролейбусів у Львові було відновлене у 1980-х роках. Тролейбуси-прототипи складали в експериментальному цеху Всесоюзного конструкторського експериментального інституту автобусобудування (ВКЕІ), у який перетоворилося ГСКБ по автобусам середньої і великої вмістимості. Експериментальні машини будували на базі перспективного кузова автобуса моделі 5256, який планували запустити в серійне виробництво на Лікінському автобусному заводі у Підмосков’ї. На той момент конструкція кузова серійного тролейбуса ЗіУ-682 вважалася уже морально-застарілою, особливо після запуску серійного виробництва у Чехословаччині тролейбусів «Skoda 14Tr» із сучасною тиристорно-імпульсною системою керування (ТІСК) тяговим електродвигуном і сучасним «рубаним» дизайном.

У салоні експериментального тролейбуса ЛАЗ-698Т. Кадр із кінохроніки
У салоні експериментального тролейбуса ЛАЗ-698Т. Кадр із кінохроніки

Один із експериментальних тролейбусів на базі кузова автобуса 5256 був оснащений тиристорно-імпульсною системою керування тяговим електродвигуном югославського виробництва. Проте ця ТІСК виявилася не надто надійною, тому інші два прототипи тролейбусів на базі кузова автобуса 5256 було укомплектовано автоматичною реостатно-контакторною системою керування (РКСК) тяговим електродвигуном, запозиченою у «рівнинної» та «гірської» модифікацій тролейбуса ЗіУ-682. Всі ці експериментальні тролейбуси випробовувалися у Львові (щоправда, без пасажирів), проте у серію так і не були запущені – справа в тому, що Лікінський автобусний завод дуже поволі впроваджував у виробництво нову модель ЛіАЗ-5256, а Завод імені Урицького був повністю завантажений виготовленням тролейбусів ЗіУ-682 і не міг одночасно перелаштовуватися під виготовлення тролейбусів із кузовами за проектом 5256.

Експериментальний тролейбус на базі кузова 5256, побудований силами експериментального цеху ВКЕІ Автобусобудування (модель ЗіУ-5256Т) на території тролейбусного депо Львова
Експериментальний тролейбус на базі кузова 5256, побудований силами експериментального цеху ВКЕІ Автобусобудування (модель ЗіУ-5256Т) на території тролейбусного депо Львова

Наприкінці 1980-х років ВКЕІ на базі конструкції кузова 5256 розробляє експериментальний двосекційний зічленований тролейбус ЗіУ-6201, укомплектований радянською ТІСК, виготовленою заводом «Динамо» у Москві. Тролейбус випробовувався у Львові, планувалося, що його будуть серійно випускати на Заводі імені Урицького, проте в 1990 році плани змінилися – під випуск тролейбусів мали переобладнати Єреванський завод автонавантажувачів. Отож, експериментальний тролейбус разом із технічною документацією був переданий до Єревану. Проте на той час уже розгорявся вірмено-азербайджанський конфлікт, відчувалася глибока економічна криза, отож Єреванський завод автонавантажувачів виробництво тролейбусів так і не налагодив, а експериментальний тролейбус експлуатувався на маршрутах Єревана, а після поломки іще довго стояв на території одного із тролейбусних депо міста.

Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Юрій КАУКАЛОВ

Автори висловлюють подяку інженеру-електротранспортнику із Полтави Павлові Богодистому за надану інформацію про експериментальні тролейбуси, виготовлені ВКЕІ Автобусобудування у Львові.

Список використаних джерел інформації

  1. Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: Фенікс ЛТД, 1994;
  2. Марчук Л.П., Шипова В.С. Іде трамвай, їде… – Львів: ЛКП «Львівелектротранс», 1994.

«Королева Львова» Анастасія Федик – на червоній доріжці 74-го Каннського кінофестивалю

Анастасія Федик
Анастасія Федик

Ще зовсім недавно 18-річна Анастасія Федик з містечка Яворів, що на Львівщині, лише мріяла про світ селебріті. І ось опинилася в епіцентрі зіркового життя – на червоній доріжці 74-го Каннського міжнародного кінофестивалю, який триває на Лазурному узбережжі Франції.

Анастасія Федик - на червоній доріжці 74-го Каннського кінофестивалю
Анастасія Федик – на червоній доріжці 74-го Каннського кінофестивалю

Життя Анастасії Федик змінилося кардинально за останній рік. У грудні 2020-го модель, студентка Вищої школи інформатики та менеджменту в місті Жешуві (Польща), виборола титул «Королева Львова». Ця перемога принесла дівчині не тільки почесне звання і 100 тисяч гривень призових, а й річний контракт про співпрацю із відомим світовим глянцем L’Officiel.

Анастасія Федик - на показі кової колекції OKSANA KARAVANSKA
Анастасія Федик – на показі кової колекції OKSANA KARAVANSKA

І ось цьогоріч українська красуня опиналася на обкладинці журналу L’Officiel Cyprus (крім того, дівчина є автором матеріалів для глянців L’Officiel Cyprus та L’Officiel USA). А цими днями продефілювала червоною доріжкою в товаристві світових знаменитостей у французькому Канні.

Галина ГУЗЬО

Сокальщина на ретро фото 1914-1918 рр.

Місто Сокаль, 1914-1918 рр.
Місто Сокаль, 1914-1918 рр.

Продовжуємо знайомити наших читачів із історичними фото джерелами. Сьогодні в об’єктив попала Сокальщина.

Великі Мости, 1914-1918 рр.
Великі Мости, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Кладовище на околиці Сокаля, 1914-1918 рр.
Кладовище на околиці Сокаля, 1914-1918 рр.

В збірках архіву міста Відня в Австрії вдалось розшукати фото міста Сокаль та навколишніх населених пунктів. Усі кадри по часу відносяться до періоду Першої світової війни.

Сокальщина, 1914-1918 рр.
Сокальщина, 1914-1918 рр.
Місто Сокаль, 1914-1918 рр.
Місто Сокаль, 1914-1918 рр.
Залізниця Сокаль-Ковель, 1914-1918 рр.
Залізниця Сокаль-Ковель, 1914-1918 рр.
Залізниця Сокаль-Ковель, 1914-1918 рр.
Залізниця Сокаль-Ковель, 1914-1918 рр.
Військові та місцеві, Сокаль, 1914-1918 рр.
Військові та місцеві, Сокаль, 1914-1918 рр.

На світлинах панорами Сокаля, місцеві мешканці, військові, та наслідки воєнних руйнувань.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: https://polona.pl

У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору

У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору

У Львові почали реставрувати вітраж із Вірменського собору авторства Яна Генрика Розена. Йому майже 100 років. Вітраж зображає святого Павла. Про те як відбуваються реставраційні роботи розповіла майстриня Марія Шумська-Барвінок. Про це пише Суспільне

До початку 2000-х років цей вітраж та декілька інших із церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що на вулиці Вірменській, вважався втраченим. Доки їх розібраними не знайшли і не помістили на одне із вікон собору.

У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору
У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору

Втім, через негерметичність скла вітраж почав пропускати дощ та сніг всередину храму. Від цього замокали сусідні фрески на стінах. Відновити вітраж зголосилася львівська реставраторка Марія Шумська-Барвінок. Зараз він перебуває у її майстерні.

У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору
У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору

“Це дуже складна робота, бо вітраж сам є зроблений за класичною середньовічною технологією, коли колір був не за рахунок барв кольорового скла, тоді використовувалось або жовтаве, або безбарвне скло, а весь колір набирався фарбою. Тобто 100% площі вітражу покрито фарбами і це дуже важко очищувати, бо більшість хімічних реагентів я не можу використати. Це дуже делікатна поверхня”, — каже Марія Шумська-Барвінок.

У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору
У Львові відреставрують вітраж із Вірменського собору

За словами реставраторки, це одна із її найважчих робіт. Зараз вітраж чистить, згодом —робитиме його герметичнішим. Коли його повернуть назад, додатково встановлять охоронне прозоре засклення. Відтак вітраж не виконуватиме функцію вікна.

Для приваблення туристів Броди ознакують скульптурками бобрів

Для приваблення туристів Броди ознакують скульптурками бобрів

У Бродах на Львівщині встановлять туристичні скульптурки на зразок ужгородських чи вроцлавських. Місто є одним із п’яти в Україні, які відібрали для проекту, що реалізує Асоціація сільських, селищних рад та об’єднаних громад України. Для Бродів обрали персонажа бобра – пана Бобринського. Ця тваринка колись була зображена на гербі району. Про це повідомляє ZAXID.NET

«Ви чули про ідею маркування туристичного маршруту малими скульптурами у Вроцлаві, де гноми зустрічають туристів у різних куточках міста, презентуючи цікаві об’єкти, послуги чи бізнес-пропозиції? Наша команда розробила маршрут, героя, його ролі. Працюємо над технічним завданням. Художники та скульптори візуалізують його. Плануємо надати цьому герою роль провідника нашим містом – з певною харизмою та своїми історіями», – повідомили у Бродівській міській раді.

Спочатку за кошти міста планують встановити 12-15 фігур бобрів висотою 30-35 см, також долучатимуть до проекту приватний бізнес. Кожна скульптура буде позначена QR-кодом з інформацією про місце, де її встановили. Бобрів розмістять на шляху екскурсійного маршруту, для розваг туристів організують квест з їхнього пошуку.

Харизматичний пан Бобринський

Постать бобра обрали через те, що місто свого часу мало багато боліт, бродів, переправ. Бобер був також зображений на гербі Бродівського району, який нещодавно злився із Золочівським.

Керівниця відділу інформаційно-аналітичної діяльності та комунікацій Бродівської міської ради Мирослава Островська розповіла ZAXID.NET, що місто ще вирішує з якого матеріалу виготовлять фігурки – з бронзи чи антивандальних сучасних матеріалів. Наразі є 12 визначених місць і ще 8 додаткових, до яких місто планує залучити бізнес, щоб дати поштовх для розвитку.

Ескізи фігурок пана Бобринського, який виконав для Бродів художник Вадим Лоза
Ескізи фігурок пана Бобринського, який виконав для Бродів художник Вадим Лоза

«Це буде бобер у різних іпостасях, позах, з різною мімікою, харизмою. За посиланням на QR-коді розповідатиме різними голосами про місця, біля яких буде стояти. Всі локації будуть додані у туристичний маршрут, його можна обійти пішки. Постать бобра обрали тому що у нас болотиста місцевість, бобер був зображений на геральдиці Бродівщини. Його можна використати і гарно обіграти у сувенірній продукції», — пояснила Мирослава Островська.

Над основним прототипом працював художник Вадим Лоза. А до роботи над іншими варіантами фігурок залучать інших митців. Після того за роботу візьмуться скульптори.

Фігурки встановлять біля віддалених об’єктів, які хочуть включити в екскурсійний маршрут.

«Це добре для місцевостей, які хочуть додати в маршрути – на місці втрачених пам’яток, наприклад, де колись була Луцька брама, якої вже немає, біля відірваних від інших локацій точок. Самодостатні пам’ятки самі себе презентують», – додав краєзнавець та історик Василь Стрільчук, який входить у робочу групу.

Презентацію бродівських скульптур планують зробити напередодні Дня міста, що святкують у вересні. Броди — давнє історичне місто, засноване в XI столітті. Вперше згадується у «Повчанні дітям» Володимира Мономаха. Сучасне середмістя розбудували в XVI- XVII століттях за концепцією «ідеальних». Місто внесене до переліку історичних населених пунктів України.

Невигадані кавові історії. Іван Франко

Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”
Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”

Сьогоднішню кавову історію разом з нашим недільним партнером Торговою  Маркою Кава старого Львова,  розкаже вам, Іван Франко.

На початку 20 століття у Львові виникає осередок «Молода муза», натхненний гаслом «Служити красі». Членами угруповання стають письменники Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб та Остап Луцький.

Це радше була не організація, а клуб мистецької богеми. Згодом до нього приєдналися композитор Станіслав Людкевич, скульптор Михайло Паращук, маляр Іван Северин, скрипаль Іван Косинін та навіть фейлетоніст Осип Шпитко.

Святилищем, до якого вели всі шляхи, для них була кав’ярня «Монополь», або ж «Централка». Цей заклад був у будинку Шпрехера, донедавна відомому як Будинок книги, що одразу за пам’ятником Міцкевичу.

Іван Франко
Іван Франко

Замовивши філіжанку кави, можна було просидіти цілісінький вечір, вичитати до останньої крапки всі журнали. Відвідувачі щовечора чули промови та дискусії, засвідчували конкурси з придумування рими. Наприклад, Богдан Лепкий привносив дух польського мистецтва та ідеї Яґеллонського університету.

Та найбільше пожвавлення вносив Іван Франко. Він заходив до кав’ярні майже щодня під вечір з оберемком рукописів та коректур під пахвою. У старому потертому одязі він сідав поруч із заможними паничами, випивав горнятко чаю, витягав із кишені срібну монету й бавився нею. Він очікував, що хтось «підкине» якусь тему для розмови, але молоді наче роти зашивалися. Усі знали, що встрявати в суперечку з метром – марна справа.

«Говоріть що!» – врешті вигукував Франко, якому хотілося поговорити й забути про те, що після цілоденної мозольної праці його чекає не менш важка робота вдома. Коли хтось починав щось несміливо белькотати, метр уважно прислухався. Потім ловив фрази, що йому аж ніяк не подобалися, і своїм звичним закидав: «Дурниці говорите!»

Кава
Кава

Після цього Франко не замовкав. Кав’ярня вмить перетворювалася на аудиторію, а вся пихата літературна богема – на студентів із роззявленими ротами. Молодомузівці довідувалися чимало такого, чого б не вичитали в жодній книжці.

Коли ж Франкові хотілося змінити атмосферу, він навідувався до інших кавових натхненниць – кав’ярні Шнайдера чи «Роми». Що цікаво, у кав’ярні він загалом ходив не по каву, адже полюбляв чай таки більше.

Наталка СТУДНЯ

Джерела: https://studway.com.ua/lvivski-kavyarni/

Штука запрошує на лекцію “Поміж шахт, пампасів, прерій: українські церкви в Новому світі”

Штука запрошує на лекцію “Поміж шахт, пампасів, прерій: українські церкви в Новому світі”

У четвер, 15 липня 2021 року,  о 18:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на лекцію “Поміж шахт, пампасів, прерій: українські церкви в Новому світі” релігієзнавця Тараса Гринчишина.

Для участі необхідна реєстрація до 18:00 середи 14 липня — https://bit.ly/2UA1iru.

Як доповнення до фотовиставки Устини Стефанчук “Забуті українські церкви канадських прерій”, що демонструється в “Штуці” з 5 по 31 липня, пропонуємо долучитися до розмови про географію українських поселень у Канаді, США, Бразилії та Аргентині. Також обговоримо історію та статистику релігійного життя українців у діаспорі. Розповідь ілюструватиметься детальними мапами.

Подія відбудеться за мінімальної кількості слухачів з восьми осіб.

Ольга ДОВГАНИК

Український репер ХАС випустив четверту сольну збірку (відео)

Український репер ХАС випустив четверту сольну збірку

Український репер ХАС випустив четверту сольну збірку – «Заборонений альбом». Артист відомий гострими актуальними треками в стилі хіп-хоп винятково українською. ХАС впевнений, що Україні пасує крутість реп-музики.

«Заборонений альбом» – це колекція іронічно-гострих треків з відсилками до відомих сучасних українських діячів. Це історія про те, як впродовж двох років ХАСу накипіло. На його написання багато що впинуло. Пандемія, робота на радіо та ТБ, народження сина і постійне бажання революції. «Для мене дуже важлива правильна послідовність треків у цьому альбомі. Його треба слухати від першого до останнього треку, нічого не пропускаючи. Найчастіше, що мене питають – «що мене надихало?»… книга «Державотворець» Нікколо Макіавеллі, Єванглія від Іуди та фільм «Мовчання Ягнят». До речі, прототип Ганібала і став основою для обкладинки альбому. Мені б хотілось, щоб цей альбом провокував на революцію! Або особисту, або… » – заявляє ХАС.

Зауважимо, що ХАС більшу частину життя прожив у Львові (школа і університет) і по сьогодні записує усі свої пісні тільки тут! На студії Віталія Літягіна. І цей альбом не виключення.

Наталія БОЙЧЕНКО

Львівські дослідники вперше опублікували імена причетних до репресій у тюрмах на Заході України

Львівські дослідники вперше опублікували імена причетних до репресій у тюрмах на Заході України
Колаж, Суспільне Львів

Команда істориків опублікувала списки працівників чотирьох тюрем НКВС у Львівській області станом на березень 1941 року. Зокрема, трьох львівських тюрем: “Замарстинівської”, “На Лонцького”, “Бригідок”та в’язниці у Золочеві. Їх опублікували у журналі “Локальна історія”. Про це пише СУСПІЛЬНЕ Львів

Через два місяці по тому, у червні, в західноукраїнських тюрмах почалися розстріли. Тоді лише у львівських тюрмах загинуло близько 5 тисяч людей, а загалом на території всієї Західної України — близько 20 тисяч.

Після прийняття пакету декомунізаційних законів у 2015 році, архіви стали доступними для істориків, зокрема і архіви Львівської філії МВС. У них дослідники знайшли списки працівників тюрем. Загалом це понад 400 імен. Історик та головний редактор видання “Локальна історія” Віталій Ляска каже, ці люди могли бути причетними до вбивств інтелігенції у 1941 році.

“Ми не маємо їхніх особових справ, лише списки, де вказано персональні дані, посада та звідки були направлені, бо очевидно, що більшість цих людей, були направлені зі Сходу. Є частина українських, російських, єврейських прізвищ. Звичайно, ми не можемо стверджувати, що ці люди були причетні до вбивств, але вони були причетні до ув’язнення”, — каже Віталій Ляска.

Тіла розстріляних на тюремному подвір'ї. Архів Центру досліджень визвольного руху
Тіла розстріляних на тюремному подвір’ї. Архів Центру досліджень визвольного руху

Опублікувавши ці дані, дослідники хочуть відновити історичну справедливість.

“Ідеться про певну історичну справедливість, про те, що дуже багато представників радянських каральних органів, які ще живі, отримують дуже непогані пенсії, вони себе почувають впевнено у суспільстві. Водночас, коли ми маємо борців за волю України, які є у “підвішеному” стані. Ми вирішили дослідити, зокрема, цей середній і нижній персональні штати, бо знову ж таки, у нас більшість злочинів персоніфіковані на умовного Сталіна чи Кагановича, інших людей. А от питання можливих сусідів, колег, людей, яких ми можемо знати в обличчя, у нашому суспільстві усувається”, — каже Віталій Ляска.

Ця публікація матиме продовження. За словами Віталія Ляски, зараз готують до оприлюднення список людей, які працювали у колишніх НКВС у тодішній Дрогобицькій області, це південь Львівщини:

“Ми маємо інформацію про НКВС від 1939 до середини 1950 років. До прикладу, Марк Лєрман, керівник відділення НКВС у Львівській області пише у кінці червня 1941 року браво рапортує, що вони розстріляли 1858 в’язнів і це лише початок, план виконується”.

Нагадаємо, цими днями минають вісімдесяті роковини Західноукраїнської трагедії. Відступаючи з галицьких міст у червні 1941 року, радянська влада без суду і слідства знищувала в’язнів тюрем. Внаслідок масових розстрілів загинуло понад 20 тисяч осіб. Страчували людей, яких таврували як найнебезпечніших злочинців, — політичних активістів, “контрреволюціонерів”, націоналістів.

Популярні статті: