Сьогодні, 22 червня 2022 року, о 16:00 в читальній залі Науково-технічна бібліотеки НУ “Львівська політехніка” (вул. Професорська, 1) відбудеться лекція львівського історика Ігоря Дерев’яного під назвою “Дві окупації 1941: Львів на початку нацистсько-радянської війни”.
Сферою наукових зацікавлень Ігоря Дерев’яного є вивчення репресивної політики різних окупаційних режимів. Історія має свою тяглість, всі події мають свої причини та наслідки. Отож, в лекції розглядатимуться особливості перебігу подій, що відбувалися у Львові на початку війни, які демографічні та соціальні зміни вони зумовили і які наслідки мали для міста зокрема.
Парад оркестрів, який мав відбутися вчора, 21 червня 2022 року, о 16:00 у Стрийському парку (біля Сенсотеки) у Львові, перенесли ПЕРЕНЕСЕНО на неділю, 26 червня.
Вчора Львів прощався з п’ятьма Героями – Максимом Василишиним, Назарієм Гладким, Артемієм Димидом, Зіновієм Садовим та Олександром Сємаком, які загинули у боротьбі з російськими загарбниками. Співчуття рідним. Героям Слава!
26 червня виступатимуть Духовий оркестр “Львівські фанфари” та група мажореток “Феєрія» дитячої школи мистецтв номер 5 м. Львів; Оркестр дитячої школи мистецтв номер 5 м. Львів; Оркестр національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного; Оркестр Львівського державного університету безпеки життєдіяльності; Lyudkevych Jazz Orchestra (естрадний оркестр Львівського фахового музичного коледжу ім. С.П .Людкевича).
Парад оркестрів відбувається під егідою Львівська міська рада, Управління молодіжної політики Львівської міської ради, Львівська обласна державна адміністрація та Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка. За підтримки БФ Power of Peace.
Організатор – ГО Міжнародна Асоціація Мистців та VINIL Concert agency!
Під час заходу буде проводитись збір коштів на потреби ЗСУ.
Радше винятком із правила є епізоди, коли головними героями давніх хронік є не духовні особи, політики чи можновладці, а прості мешканці. Як і сьогодні, останні завжди метушаться, не знають як діяти правильно і зі сторони виглядають досить незграбно та смішно.
Врешті, від такого розповідь хроніста лише виграє, адже вона – стає більш емоційною і щирою. Воно й зрозуміло – церковного діяча не прийнято зображувати смішним, а політика – слабким чи несправедливим (за тими винятками, коли у автора хроніки чи літопису на них зуб, або ж ці особи представляють середовище, до якого його власне налаштоване вороже) – згадки про таких діячів піддаються суспільній та особистій цензурі. Однак оповідь про середньостатистичних міщан ніхто редагувати не збирався. Видається, що саме про це дуже колоритна історія, яку у своїй “Хроніці міста Львова” розповів канонік Ян Томаш Юзефович.
Ян Томаш Юзефович. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Гірка сталість пожеж
Давній Львів, як і багато інших міст, а на терені Східної і Центральної Європи особливо, будувався із дерева. Це одна із властивостей дерев’яних міст – горіти. Й відбувається це незалежно від бажання місцевих мешканців. В історії Львова пожеж також вистачало. Навіть перша літописна згадка про місто без вогню не відбулась. З іншого боку, нібито саме з найвідомішою та найбільшою міською пожежею, що трапилась у 1527 році, пов’язане перетворення Львова із готичного у ренесансне місто, і з дерев’яного у кам’яне.
Фото відновленого Львова після пожежі 1527 року, 1616 рік
Так собі і жили давні львів’яни, навіть не здогадуючись, що крокують із готичної епохи у ренесансну, а по тому – ще й у бароко. Що залишалося незмінним впродовж усього цього часу – це пожежі. Вони надалі спалахували – у межах міських мурів, на передмістях тощо. Одна з таких трапилась у 1640 році і велике щастя, що обставини, зміст та наслідки цієї події були зафіксовані тогочасними авторами і ці свідчення дійшли до нас.
Передмістя горить
Можна жартівливо припустити, що винуватцями пожежі 1640 року Ян Юзефович підсвідомо вважає урядовців. Принаймні, розповідь про цю трагічну подію в історії міста він розпочинає із згадки про те, що, з нагоди урочистостей у місті, один із консулів взяв слово і закликав міщан у випадку пожежі діяти спільно та допомагати одне одному. Майже через тиждень після цих слів, після зелених свят, на Краківському передмісті о 12 годині з’явився страшний вогонь. Полум’я досить швидко локалізували – палало воно у будинку “жида Марка”, шкільного співака, який жив на передмісті.
Краківське передмістя. Реконструкція Ігора Качора
Люди, мешканці Львова, похапали відра, наповнили їх водою і з криками побігли до будинку єврея Марка гасити вогнище. Вони також мали з собою драбини, різні гаки і сокири. Одним словом, попри несподіваний спалах полум’я і попередні нарікання міської влади, люди дуже організовано прийшли допогти ближньому. Якою ж великою несподіванкою став для них той факт, що до кварталу, де палав вогонь, потрапити вони не можуть – євреї позамикали вікна і двері, гасили вогнище самостійно, а християн до цього процесу не підпускали. Автор хроніки, Ян Томаш Юзефович, припустив, що така ситуація пов’язана із тим, що євреї боялися пограбування і розбоїв їхнього майна.
Хаос і розруха
А нам своє робити… люди бігали і метушилися, євреї гасили пожежу і намагалися не допустити в свій квартал християн. Християни намагалися проникнути ближче до будівлі співака Марка і нібито допомогти євреям гасити пожежу. Вогонь, тим часом, робив своє, перекидаючись з даху на дах, охопив скупчення будинків і навіть поширився на декілька вулиць міста. Окрім того, існувала велика загроза, що постраждає синагога поруч і навіть окремі християнські святині.
Вогонь вирував у місті вісім годин і знищив багато будівель. Більшість із них – єврейські, але – не всі. Юзефович написав, що місто зазнало значних руйнувань, а для належного нагляду за передміською лазнею, млином, фільварком і вежами доводилося вилазити на дахи будинків і лише в такий спосіб контролювати ситуацію. Високу міру руйнувань у місті під час пожежі 1640 року підтверджує і “Львівський літопис”. Повертаючись до Юзефовича, автор хроніки все ж знайшов причину і звинуватити євреїв. По-перше, у пожежі. По-друге, у її поширенні. Пригадав також, що це не вперше через євреїв християни міста потерпають – пригадав пожежі 1616 та 1623 років. У кожному з цих випадків святий Флоріан місту не допоміг, або допоміг недостатньо.
21 червня о 16:00 у Стрийському парку (біля Сенсотеки) відбудеться перший у Львові парад оркестрів. Захід проведуть з нагоди Всесвітнього дня музики, повідомили організатори ГО Міжнародна Асоціація Мистців та VINIL Concert agency.
Виступатимуть Духовий оркестр “Львівські фанфари” та група мажореток “Феєрія» дитячої школи мистецтв номер 5 м. Львів; Оркестр дитячої школи мистецтв номер 5 м. Львів; Оркестр національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного; Оркестр Львівського державного університету безпеки життєдіяльності; Lyudkevych Jazz Orchestra (естрадний оркестр Львівського фахового музичного коледжу ім. С.П .Людкевича).
Парад оркестрів відбувається під егідою Львівська міська рада, Управління молодіжної політики Львівської міської ради, Львівська обласна державна адміністрація та Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка. За підтримки БФ Power of Peace. Організатор – ГО Міжнародна Асоціація Мистців та VINIL Concert agency!
Під час заходу буде проводитись збір коштів на потреби ЗСУ.
Львівська музична формація ML Tandem презентувала свою патріотичну роботу “Героям”. Ця робота – історія про ранок, який розділив наше життя на «до» і «після», розповіли у колективі.
“Засівати світом правду мій народ не перестане!” Історія про незламність українського духу. Історія про надпотужну віру, що ми переможемо. В єдності наша сила! Наші воїни, наче ангели-охоронці захищають нашу землю, волонтери, медики, рятувальники дарують надію та піднімають силу духу жити далі тим, хто втратив свій дім. Наш дім – це Україна! Україна стала символом свободи та незламності», – наголосили учасники ML Tandem.
Вони додають, що культурний фронт цієї війни теж надважливий. Саме зараз культура формує наратив сильної, вільної України у світі. ML Tandem закликає слухати українську музику, поширювати її.
Над проєктом працювали:
Misha Gladkiy – вокал, музика
Liliya Kravets – вокал, слова, музика
Назар Лацик – гітара
Віталій Почверук – бас-гітара
Коля Козій – барабани
Maryan Kryskuv- запис,зведення, мастеринг і творчі ідеї:) студія Jenny Records
Kristina Labunska- фотограф
Maria Suhorukovaa і Rostyk Radzhapov – окрема подяка.
“Нехай наша рідна пісня лунає на весь світ! Сподіваємося, ви оціните нашу старанну роботу. Ми вклали у пісню всю свою душу та емоції, які ми з вами зараз переживаємо. Україна переможе!Віримо всім серцем!”, – кажуть у колективі.
Пропонуємо вашій увазі фото села Холоїв часів Першої світової війни (1914-1918). Зараз цей населений пункт носить назву Вузлове і розташований в Радехівському районі Львівської області.
Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.
З середини XVII століття і аж до Другої світової Холоїв вважався містечком, в якому проживало в 1921 більше дванадцяти тисяч жителів. В міжвоєнний період село входило до складу Тернопільського воєводства.
В роки Другої світової війни це село було повністю спалене.
Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.Село Холоїв, 1914-1918 рр.
В 2022 році виповнюється 560 років з часу першої писемної згадки про село у 1462 році. За посиланням в польському архіві AGAD знаходяться метричні книги із села Холоїв XVIII-XIX ст.
В п’ятницю, 24 червня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться лекція “Миколаїв – фортеця над Дністром”.
Російсько-українська війна триває не тільки останніх дев’ять років. Московський чобіт заходив на українські землі не один раз протягом останніх століть. Але саме з ХІХ ст. на теренах Галичини австрійські інженери почали споруджувати системи фортифікацій, які повинні були зупинити просування військ російської імперії під час війни, яка час від часу ставала загрозою для Європи. Усім відомі укріплення Цитаделі у Львові чи Фортеці Перемишль, але донедавна маловідомими залишалися досить добре збережені укріплення переправи над Дністром біля Миколаєва та Розвадова, відомі в літературі під назвою «Миколаївська фортеця», що стала відома під час битви за Галичину у Першій світовій війні.
Миколаївська фортеця
Чому ці укріплення, сховані в лісах та на полях навколо Миколаєва, такі важливі для української історії? Хто хоче їх зберегти, а хто хоче їх знищити, і чому? У чому унікальність цієї історичної пам’ятки? І де поділися печерні храми древніх хорватів?
У своїй лекції науковець, дослідник архітектурно-археологічних пам’яток і пам’яткоохоронець Василь Петрик та доктор історичних наук, професор Леонтій Войтович розкажуть про детективні перипетії історичних та сучасних подій, які пов’язані з будівництвом цієї пам’ятки, її дослідженнями, а також – про те, як сьогодні суспільство бореться за збереження цієї унікальної фортифікаційної пам’ятки – символу боротьби Галичини проти російської агресії сто років тому, і проти так званих «бізнесменів» під час сучасної українсько-російської війни- сьогодні.
Вже четвертий місяць весь світ продовжує всіляко допомагати нам у повномасштабній війні, яку безпідставно розпочала проти нас росія. Допомагають військовим, допомагають цивільним, допомагають всім чим можуть допомогти. Також, всі музейники світу допомагають українським музеям, пакувальними матеріалами, необхідним обладнанням та хорошими порадами.
Музей мистецтва Метрополітен в Сполучених Штатах Америки окрім різного плану матеріальної допомоги, знімає також відео з корисними порадами з пакування музейних фондів. Сьогодні вашій увазі пропонуємо поради про правильне пакування музейних фотографічних фондів та колекцій.
Відео поради представляє Рейчел Табет, а український переклад та озвучку здійснила Ольга Ярема-Винар. Щиро вдячні Вам та маємо надію на подальшу співпрацю.
Привіт, мене звати Рейчел Табет. Сьогодні я покажу вам, як пакувати фотоматеріали, використовуючи недорогі засоби, такі як бульбашкова плівка та поліетеленова плівка.
Для початку, будь ласка одягніть рукавички. Якщо у вас їх немає, то спочатку вимийте руки і протріть їх невеликою кількістю спирту, щоб впевнитися, що вони чисті.
Як правильно пакувати фотографії в рамі
Ось у мене є фотографія в рамі. Я вирізала великий шматок бульбашкової плівки, який кладу під раму, і менший шматок ції ж плівки, для покриття скла. Завжди розміщуйте бульбашки до середини. Ось я кладу шматок бульбашкової плівки на скло, а тепер я великим шматком, що знаходиться під рамою, обгортаю усе. Клейкою плівкою скотчем заклею всі краї.
І ось, фотографія оформлена в рамі є готова.
Якщо ви вважаєте, що цього захисту не достатньо, обгорніть додатковим шаром бульбашкової плівки.
Пам’ятайте, що складати рами потрібно лицевою стороною до лицевої сторони і зворотну сторону до зворотної сторони.
Тепер, коли ми закінчили обгортати фотографію в рамі, нам потрібно її підписати. Я використовую недорогі етикетки, які я купила у канцелярському магазині, і використовую маркер для підпису. Одну річ, про яку важливо пам’ятати! Якщо ви робите це для кількох фотографій в рамах, то варто усюди розмістити підписи на тому ж самому місці. Таким чином, якщо хтось приходить на роботу після вас, вони знають, де їх шукати.
Це вертикальна фотографія, тому я збираюся розмістити підпис в нижньому правому куті зворотної сторони рами.
Ось так. Індикаційний номер знаходиться в нижньому правому куті. Я використовую недорогу етикетку. Вона не контактує безпосередньо з ілюстрацією чи фотографією, тому ви можете використовувати будь-що навіть, якщо це аркуш звичайного паперу зі скотчем. Усе те що у вас під рукою. Важливо мати назву установи та індикаційний номер твору мистецтва.
Під час роботи не можна брати раму лише з одного боку. Потрібно завжди тримати її з двох сторін, щоб тиск розподіляється рівномірно. Коли ви тримаєте лише з одного боку це спричинить тиск на деревину і рама може тріснути.
Як правильно пакувати фотографічні колекції
Тут у мене є пластиковий контейнер. Він дуже зручний, тому що в ньому є колеса, на яких контейнер легко ковзається по поверхні. Тому, якщо ви пакуєте важкі твори мистецтва, добре мати щось подібне для транспортування. Тому що контейнер має кришку яка щільно закривається і тому що ви можете ковзати но поверхні коробку, а не піднімати і переносити її в руках.
Щоб підготувати контейнер (коробку) до правильного транспортування, я вийму вміст його і вистелю бульбашковою плівкою дно.
Ось тепер ми використовуючи бульбашкову плівку, вистеляємо контейнер і його вміст. Спочатку потрібно вирізати шматок, який буде підходити до контейнера та його бортів. Не обов’язково повинні бути точні вимірювання. Якщо ви відчуваєте, що пакуєте щось особливо крихке, ви можете додати більше шарів бульбашкової плівки. Цей шматок тут занадто широкий, тому я складу його, що дасть мені подвійний шар захисту. Важливо, щоб бульбашки були всередині, щоб вони не тріснули, якщо притиснуться до чогось.
Тепер я додам додатковий шар, який я буду використовувати для перекладання творів мистецтва.
Спосіб укладання їх слід починати з найважчих в низу і завершувати легшими.
Для цього можна не додавати прокладку, оскільки це легкий конверт, який містить плівки, які зберігаються в пластикових рукавах. Я думаю, що було б добре покласти ще один шар бульбашкової плівки і закрити коробку.
Бульбашкова плівка повинна бути викладена також збоку коробки, а не тільки зверху. Таким чином колекція захищена з усіх боків.
А тепер нам залишилось лишень закрити кришку.
Пакування скляних фотографічних пластин
Зараз я покажу вам, як пакувати коробки. Швидше за все, якщо ви пакуєте колекції з установи, то вони вже є поміщені в коробку. Якщо це так, то чудово, тому що коробка забезпечує достатній захист, і вам просто потрібно додавати шар бульбашкової плівки. Але спочатку потрібно перевірити вміст коробки. Ось у мене коробка із скляними пластинами, це стереоскопічна скляні пластини. Потрібно перевірити наскільки заповнена коробка? Тому що якщо не повністю, то вам доведеться чимось заповнити прогалини.
Я вже додала сюди шматок картону і додам ще один, щоб вміст коробки не рухався так сильно. Для цього можна використовувати будь-який картон, Той, який у вас є. Я використовую доброї якості wuality, тому що він у мене є, але якщо ні, то нічого, ви можете використовувати будь-який картон. Все, що вам потрібно зробити, це скласти шматок, а потім вирізати з нього, щоб легко помістився в коробці. Ви можете додати стільки шматочків, скільки вам потрібно, щоб вміст коробки не дуже рухався. Це нормально, якщо вони трохи рухаються, і навіть, добре, тому що коли у вас є елемент шоку, ви не хочете, щоб речі були близько один до одного, але також не повинно бути занадто вільно розміщеними.
Доброю перевіркою є наскільки зручно можна вставити палець між конвертами. Якщо ви можете це зробити, тоді усе гаразд.
Цукерня Людвіга Залевського на вул. Академічній, 22 (тепер - Шевченка, 10), 1933
Дуже теплого недільного ранку кожен львів’янин старається якомога швидше сховатися в прохолодному затінку улюбленої кав’ярні і насолодитися філіжанкою ароматної кави. А поки неперевершений напій настоюється, є нагоди з’їсти якогось смаколика і налаштуватися на позитивні вібрації космосу. Адже смаколики у Львові завжди пасували до кави. І найчастіше таке зустрічалося у цукернях. Про першу з них сьогодні розкажемо вам у незмінному товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова.
У львівській харчовій промисловості вагоме місце посідала кондитерська галузь. Першим кондитером-підприємцем у Львові був швейцарець Домінік Андреолі, котрий 1803 р. відкрив цукерню на площі Ринок №29. Надалі відомими підприємцями у цій сфері були Леопольд Ротлендер, Маурисій Брандштадтер, Людвіґ Залевський.
Кава Кон-панна
Широко відомими в першій половині XIX ст. були літні павільйони цукерень Яна Вольфа біля Віденської кав’ярні та Мейсона на Погулянці (тут робили найсмачніше у Львові морозиво). На вулиці Кароля Людвіка, 3 (тепер просп. Свободи) користувалася попитом, особливо серед літераторів, цукерня Матея Костецького.
Після Першої світової війни у Львові з’явилися українські цукерні. З 1922 р. розпочала свою роботу одна з перших і найбільших українських кондитерських фабрик “Фортуна” (згодом “Фортуна Нова”) Климентини Авдикович. Попри складні соціально-економічні та політичні обставини, власниці вдалось розвинути підприємство до великої фабрики. На час націоналізації цього підприємства радянською владою у 1939 р. на ньому працювало 110 осіб.
Фабрика “Фортуна Нова” на вул. Кордецького, 1925 р.
У тяжкий повоєнний час вдова Клементина Авдикович-Глинська продала власне майно, щоб це допомогло невеличкій кондитерській майстерні пережити скрутний час. Наступного року за допомогою митрополита Андрея Шептицького К. Авдикович-Глинська переїхала до Львова. Скориставшись запропонованою митрополитом Шептицьким великою грошовою позикою, підприємниця побудувала на вул. О. Степанівни, 21-25 найсучаснішу фабрику цукерок.
Від початку передбачалося, що фабрика вироблятиме дешеву та якісну продукцію з сировини. Вже в перший рік заснування кондитерська фабрика «Фортуна Нова» виробляла 200-300 кг цукерок і помадок з натуральної вітчизняної сировини. Спочатку продукція продавалася у цукерні «Русалка» на вул. Руській, 1. Згодом на Руській, 18 відкрився фірмовий магазин, який щоденно пропонував покупцям вроздріб і гуртом 30 ґатунків цукерок. Виробляли тут серію шоколаду «Солодка історія України». На обгортках шоколадок були портрети визначних історичних постатей, починаючи від Володимира Великого. Можливо через таку націоналістичну позицію фабриці не давали спокійно працювати, і в результаті вона змушена була закритися.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
«Де та межа, що ділить дозволене і заборонене, те, що людина сміє і чого не повинна? Захід не бачить цієї межі і її не знає. Знає її погідний, зрівноважений український гротеск. Натомість існує другий кордон, якого не бачить український гротеск. Цей кордон лежить на протилежному кінці життя. Шевченко боявся спати на волі. Цей страх за долю і дальше існування народу висловлювано в нас вже не раз, називаючи цей стан різними іменами: квієтизм, сентименталізм тощо. З нехоті перед буйним індивідуальним ростом і зі страху втратити рівновагу, український гротеск впадає в незацікавлення ширшою проблематикою, а з тим у банальність і пересічність. Незацікавленість актуальними питаннями і стояння осторонь – в нас часті явища і дістали прекрасне образне окреслення: моя хата скраю. / Де почне творитися та нова майбутня культура і який буде її вигляд, – тепер не збагнути. Але, мабуть, вона сформується не у вузькому локальному засязі, а в глобальному. Вона, мабуть, не буде, як європейська культура, культурою винаходів і сенсацій, а культурою зростання». Це одна з титульних сентенцій (авторства Якова Гніздовського ще з 1947 року), на які багатий Четвертий том Антології української теоретичної думки XX століття «ІДЕЇ, СМИСЛИ, ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА».
Роман Яців
Провідником сторінками цього масштабного видання, в якому документуються невичерпні інтелектуальні ресурси від епохи великого Митрополита Андрея Шептицького і до сучасності, стане його упорядник Роман Яців. На спільній етично-ціннісній світового Українства тут зустрінуться мистці Києва та Львова, Харкова та Одеси, Рівного та Івано-Франківська, Нью-Йорка і Торонто, Лондона та Парижа, Женеви та Ріо-де-Жанейро, Гайдельберґа та Г’юстона…
Розмова про ідеї і смисли, про полікультурні дифузії та естетичні конфронтації, якими насичене енергетичне поле книги, відбудеться у вівторок, 21 червня 2022 року о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ «Львівська політехніка» ( вул. Професорська, 1).
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» презентувала четверту пісню у рамках проєкту «Прийняття» – «Чорна рілля ізорана». Це – українська козацька балада, повідомили у капелі.
Керівник колективу Дмитро Кацал зазначив, що «Чорна рілля ізорана» записана на згадку про наших Героїв, які вже не повернуться з війни росії проти України.
«Ваша жертва – не марна. Ми неодмінно переможемо і помстимося за Вас. Слава Україні!», – запевнив музикант.
Цей твір у виконанні (світлої пам’яті) Василя Жданкіна вирвався на широкий загал у 1989 році на фестивалі «Червона Рута». Це виконання і по нині залишається еталонним.
В «Дударику» його переосмислили і записали в «акапела» із найкращими солістами – Юрієм Йосифовичем, Романом Липаком та Назаром Лозинським у мелодичній та текстовій версії першоджерела.
Виконують: Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Національна академічна чоловіча хорова капела “Дударик”; соло – Юрій Йосифович, Роман Липак, Назар Лозинський; гітара – Олег Ярема; бас-гітара – Денис Тихонов; акордеон – Володимир Заборовський; ритм-секція – Катерина Матвіїв; звукорежисер – Антон Спільник.
Автор проекту та диригент – Заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кацал.
Як відомо, проєкт «Прийняття» – це твори Тараса Шевченка та пісні, які росіяни вкрали в українців.
Капела ідентифікує співанки, відшукує оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проекту кошти передадуть Збройним Силам України.
Артем Димид – пластун, учасник революції гідності та учасник російсько-української війни. Учасник бойових дій у складі батальйону спецпідрозділу “Гарпун” та полку “Азов”. Правнук відомого українського історика Івана Крип’якевича.
Доля Дебори Фоґель – єврейської письменниці й інтелектуалки зі Львова – яскрава і, водночас трагічна. Її життя розгорталося в період від Першої Світової війни до Другої. А за свою єврейську національність була вбита разом зі сім’єю у львівському гетто під час нацистської окупації Львова.
Інтелектуальна біографія Дебори Фоґель
Народилася Дебора Фоґель або як її називали вдома за єврейською манерою — Двойра у 1902 році у місті Бурштин на Львівщині в інтелігентній родині. Її батько, Аншель Фоґель, був мовознавцем та директором школи Барона де Гірша в Бурштині, а після переїзду до Львова — директором Львівського притулку для європейських дітей-сиріт. Мати Двойри Лея Еленпрайс походила зі знатної родини і також була педагогом. Її брат — Маркус Еленпрайс був письменником і головним рабином Швеції. Єдина сестра Дебори померла ще в дитинстві і тому вона була єдиною дитиною.
Дебора Фоґель
У 1910 році родина перебирається до Львова. У Першу світову війну виїжджає до Відня, де Дебора й починає своє навчання в німецькій гімназії. Пізніше повертаються до Львова. Вдома у сім’ї Фоґель побутувала багатомовність: розмовляли польською, читали на івриті, а також добре знали німецьку.
Спочатку Дебора закінчує Львівську єврейську гімназію та деякий час працює вихователькою у притулку для сиріт, директором якого був її батько, котрий намагався дати їй якнайкращу повну освіту. Так, з 1919 року Дебора розпочинає навчання в університеті Яна Казимира у Львові, де вивчає філософію, психологію і полоністику.
Дебора Фоґель. “Акації квітнуть”. Гендер в деталях
Пізніше, у 1924 році, Дебора стає студенткою Ягеллонського університету в Кракові, де у 1926 році захищає докторську дисертацію про філософію Гегеля за вченням Юзефа Кремера та отримує ступінь доктора. На той час вона була однією з перших жінок-філософів з докторським ступенем.
Попри високий інтелектуальний рівень Дебора Фоґель постійно мусила перевершувати у навчанні чоловіків, щоб бути з ними на рівні, оскільки до жінок-студенток було іронічне й досить прискіпливе ставлення. Проте Деборі вдавалося досягати найкращих результатів. Хоча викладання в університеті все ж для жінок було неможливим. Тому після навчання Дебора повертається до Львова, де викладає психологію в Єврейському педагогічному коледжі.
У 1932 році одружується з інженером Шумілом Баренлютом, а в 1937 році у них народжується син — Аншель. А вже в 1942 році під час нацистської окупації Львова Дебора Фоґель разом зі своєю родиною загинули у львівському гетто під час масового знищення євреїв німцями.
Графіка Генрика Стренґа до збірки Дебори Фоґель. Гендер в деталях
Творчість у житті Дебори Фоґель
Художня творчість Дебори тісно співіснує з її високими інтелектуальними здібностями. Вона знала кілька мов, тому перекладала власні твори, разом зі своєю найкращою подругою Рахель Ауербах, з якою Дебора виробила новий погляд на рух за права жінок.
Свої перші вірші Дебора писала німецькою та польською. Поряд з віршами та художньою прозою вона пише статті та огляди про мистецтво, з яких вирізняється її велика критична праця про творчість Марка Шагала, яку публікує у Львівському їдиш-журналі.
Дебора Фоґель пов’язує себе з єврейською культурою та найчастіше пише на їдиші. За її життя були видані дві збірки поезій: “Фігури днів” — у 1930 році та “Манекени” — у 1934 році, які у 2015 році вийшли в українському перекладі Юрія Прохаська у видавництві “Дух і Літера”.
Український переклад “Фігури днів. Манекени” . Дух і Літера
Серед короткої прози Дебора видала збірку короткої прози на польській мові “Акації цвітуть” (1935), самостійно переклавши свої твори з їдишу. В українському перекладі — “Акації квітнуть. Монтажі” видані в 2018 році. Праці Дебори Фоґель виявляють тенденції модернізму. Недарма, її вважають однією із засновників цього стилю та подекуди нагадують газетні репортажі. У своїх творах Дебора в особливій манері вимальовує образ тогочасного міста, яке нагадує то Львів, то Париж.
У 2019 році в Україні видали книгу, у якій зібрали есеї та листи Дебори Фоґель під назвою “Білі слова”. Багато рукописів її праць були втрачені після смерті письменниці. Серед них — тепле й тривале листування з Бруно Шульцом — відомим письменником та художником з Дрогобича. Цікаво, що їхні стилі художньої прози досить подібні.
Фантастичні звірі за мотивами творчості Марії Приймаченко
22 та 23 червня 2022 р. о 12 год. Львівський музей Михайла Грушевського спільно з Дитячою школою народних мистецтв запрошуємо до Львівської вілли Грушевських (вул. І.Франка, 154) діток віком від 6 років на майстер-класи «Жива глина».
“Жива глина” продовжує серію літніх майстер-класів у музеї. Проведуть його вчителі відділу кераміка Дитячої школи народних мистецтв Софія Ярошевич, Юля Ковалевич, Мирон Сікора.
За гарної погоди будемо ліпити вироби на садибі музею, тому батькам можна взяти з собою пледи чи карімати щоб трішки відпочити та насолодитися красою нашого саду.
Львівський музей Михайла Грушевського
Оскільки кількість місць обмежена, то реєстрація на майстер-класи обов’язкова за тел. 0973844818
Захід безкоштовний. У випадку повітряної тривоги маємо можливість прихистити учасників.
P.S. Вироби з глини, на жаль, учасники не зможуть залишити у себе, оскільки вона «жива», не випалена, тому з часом просто розсиплеться. Проте гарний настрій і розвиток дрібної моторики – гарантуємо!
3 липня о 17:00 в Центрі Довженка у Львові відбудеться концерт Народного артиста України Степана Гіги та вокального гурту «БУДЬМО». Захід буде проведено за підтримки БФ «Power of Peace» та ГО Міжнародна Асоціація Мистців, повідомили організатори VINIL Concert agency.
Кращі шлягери, які піднімають бойовий дух в час війни! Приходьте на концерт! Частину виручених коштів, як завжди, скеровуємо на підтримку війська та ВПО. Поспішіть придати квитки – кількість місць обмежена», – запрошують усіх шанувальників VINIL Concert agency.
Як відомо, за 10 років творчості Степан Гіга випустив три сольних альбоми, дві відеокасети з кліпами (“Друзі мої” та “Вулиця Наталі”), ще одну відеокасету — з врученням Золотого диску. Цікаво, що альбом “Вулиця Наталі” став для Степана Гіги доленосним — у 2002 році тиражі продажу сягнули мільйонної позначки. І як результат — Гіга першим в незалежній Україні отримав Золотий диск.
«Будьмо» – прикарпатський естрадний вокальний гурт. Виконавці співають тільки українські пісні, які написали вони самі, а також відомі автори. Колектив був створений у 2008 році композитором Володимиром Домшинським при Інституті мистецтв, ПНУ ім. В. Стефаника, у Івано-Франківську. У складі колективу четверо вокалістів – це Микола Дутчак, Михайло Воробчук, Назар Левінський, та художній керівник гурту Ростислав Коваль.
Найстаріше трамвайне депо Львова, яке почали будувати у 1893 р. Із 1920 року тут знаходилися вагоноремонтні майстерні. Фото початку 1920-х рр.
Про історію Львівського трамвая написано дуже багато. Проте, деякі сторінки трамвайної історії маловідомі для широкого загалу. Сьогодні «Фотографії Старого Львова» розкаже про трамвайне депо № 2 на Підзамче, яке старіше, а ніж депо № 1 на вулиці Городоцькій, а також про те, як військовий манеж Віндішґреца був пристосований під трамвайне депо.
До початку 2012 року в складі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало два трамвайних депо. Трамвайне депо № 1 знаходилося на вул. Городоцькій, 185 – зараз тут Вагоно-ремонтні майстерні. Трамвайне депо № 2 знаходилося на вул. Промисловій, 29. У 2014 – 2021 рр. основний виробничий корпус цього депо – профілакторій, перебував на реконструкції, яка фінансувалася за кредитні кошти Європейського банку реконструкції та розвитку. Отож, і ремонт, і обслуговування всіх трамваїв Львова відбувалися в трамвайному депо на вул. Городоцькій 185.
Трамвайне депо № 2 на Підзамче. Вигляд із Високого Замку. Зліва – відкрита стоянка для трамваїв і будівля профілакторію, споруджена у кінці 1970-х рр.; справа, ближче до вул. Промислової – цех капітального ремонту, споруджений у 1907-1908 рр., а також допоміжні будівлі споруджені у 1910 р. Автор фото – Андрій Василюк
Треба зазначити, що нумерація львівських трамвайних депо не була історичною: насправді трамвайне депо № 2 старше за депо № 1 на понад два десятиліття. Узагалі за майже 130-річну історію львівського електричного трамвая можна говорити про п’ять трамвайних депо, які розташовувалися в наступних локаціях:
Найстаріше депо львівського електричного трамвая поряд із перехрестям сучасних вулиць Вітовського, Сахарова та Героїв Майдану. Це депо разом із міською електростанцією постійного струму розпочали будувати в другій половині 1893 року за проектом А. Каменобродського. Із 1893 по 1941 рр. це трамвайне депо неодноразово розширяли та перебудовували. Із початку 1920-х років і до 1978 року тут знаходилися Вагонно-ремонтні майстерні (ВАРМ). Із 1978 року тут знаходилося депо для службових вагонів Служби колії ЛКП «Львівелектротранс». Зараз найстаріше депо електричного трамвая Львова передане в довготермінову оренду ТзОВ «LEM Station», яке планує перетворити це депо в інноваційний креативний центр. Інвестори обіцяють зберегти історичні будівлі депо.
Ескіз і план депо кінного трамвая. Автор реконструкції – Томаш Диван (Польща)
Трамвайне депо на Підзамче, правильніше буде сказати – на Гаврилівці. Плани будівництва другої трамвайної ремізи з’явилися одночасно із проектом розширення трамвайної мережі Львова у 1906 році. Ділянку для нового трамвайного парку вибрали поруч із новою міською різнею (у радянські часи – Львівський м’ясокомбінат) за перехрестям вулиць Нової Різні (нині – Промислова) та Волинської. На той час це була окраїна міської території. Трамвайне депо на Гаврилівці почало роботу 22 серпня 1908 року, коли сюди із депо на вул. Вулецькій (Сахарова) було доставлено кілька старих вагонів.
Депо кінного трамвая при вулиці Бема (нині – Ярослава Мудрого). Після закриття кінного трамвая у Львові будівля депо деякий час (вочевидь – до Першої світової війни) використовувалася для перебування службових трамвайних вагонів. Будівлі депо кінного трамвая дотепер не збереглися.
Кінний манеж Віндішгреца обіч сучасної вулиці Захисників України, який у 1920-х роках виконував роль депо електричного трамвая. Світлина 2012 р.
Трамвайне депо поряд із перехрестям вулиць Городоцької та Янівської (Шевченка), обіч вулиці Захисників України. Це депо було облаштоване в будівлі кінного манежу Віндішгреца, яка була розташована поруч із казармами Фердинанда (вул. Городоцька, 40). Манеж отримав свою назву на часть австрійського фельдмаршала Альфреда-Кандида-Фердинанда Віндішгреца (1787 – 1862). Після Першої світової війни він був переобладнаний у трамвайне депо, яке працювало до початку 1930-х років. Нажаль, зараз будівля манежу знаходиться в аварійному стані – іще у 2013 році завалилася частину даху. Зазначимо, що відомий дослідник історії Львова Борис Мельник у публікації «Найдовша у Львові», що у 1989 році була опублікована в газеті «Ленінська молодь» (потім – «Молода Галичина») помилково назвав будівлю манежу Віндішгреца депо кінного трамвая. У книжці «Вулицями старого Львова», яка вийшла у 2001 році цю помилку виправлено і вказано, що кінний манеж було переобладнано в депо електричного трамвая.
Трамвайне депо на вул. Городоцькій, 185. Це депо проектувалося, як найсучасніше у Другій Речі Посполитій. При будівництві було використано найсучасніші на той час матеріали, в тому числі залізобетон. Будівництво було достатньо тривалим. Урочисте відкриття трамвайного депо на вул. Городоцькій відбулося 22 лютого 1930 року.
Трамваї «Електрон» і «Tatra KT4» у трамвайному депо № 1 на вул. Городоцькій, 185. Листопад 2016 р.
Тут треба згадати один історичний момент, пов’язаний із трамвайним депо на Городоцькій. 12 вересня 1939 року передові частини вермахту вийшли на вулицю Городоцьку. Німецькі командири не мали навіть тіні сумніву в своєму успіху – їм було відомо, що західний кордон міст Львова захищав лише один батальйон польських військ. Проте в районі перехрестя вулиць Городоцької і Кульпарківської просування окупантів зупинив взвод польського війська із двома гарматами, посилений працівниками поліції, озброєними трамвайниками та залізничниками. Поляки закріпилися на території трамвайного депо і дали гідну відсіч окупантам – артилерія розстрілювала німців прямою наводкою.
Старий профілакторій трамвайного депо № 2 на вул. Промисловій, 29, споруджений за проектом Яна-Антонія Богуцького у 1907 – 1908 рр. Світлина 1912 р.
Після того, як у вересні 1939 року Львів зайняли радянські війська, був створений Львівський трамвайний трест. Саме тоді трамвайне депо на вул. Городоцькій отримало № 1, трамвайне депо на вул. Промисловій – № 2. Така нумерація депо зберігалася до кінця 2011 року.
Під час ІІ світової війни, у 1944 році трамвайне депо № 1 зазнало значних пошкоджень, отож після відновлення трамвайного руху 1 березня 1945 року випуск трамваїв на лінію відбувався саме із трамвайного депо № 2. Трамвайне депо № 1 відновило свою роботу лише 24 січня 1948 року.
Трамвайні вагони «Sanok» та «Graz-Siemens» в старому профілакторію трамвайного депо № 2. Світлина 1912 р.
Про найстаріше депо електричного трамвая Львова та трамвайне депо № 1 на вулиці Городоцькій, 185 написано багато. Можна побачити чимало світлин цих трамвайних депо. Що ж до трамвайного депо № 2 на вул. Промисловій та трамвайного депо, в яке перебудовано манеж Віндішгреца, то інформації про них значно менше. Власне цю «білу пляму» ми сьогодні спробуємо заповнити.
Перші плани розширення мережі електричного трамвая міста Львова з’явилися в червні 1898 року. Про ці плани йшлося у числі 172 «Кур’єра Львівського» за 23 червня 1898 року. Планувалося збудувати три нові лінії електричного трамвая. Перша трамвайна лінія мала пройти по вулиці Кохановського (Костя Левицького) до Личаківського цвинтаря і тут з’єднатися із існуючим із 1894 року відгалуженням трамвайних колій від вул. Личаківської. Друга трамвайна лінія мала пройти сучасним проспектом Свободи та вул. Шевченка до Янівської рогачки, а третя – пройти вулицею Сонячною (Куліша) та Замарстинівською до нової міської різні. Ці плани на той час не могли бути реалізовані через те, що нові лінії електричного трамвая мали б перетинати колії кінного трамвая або йти паралельно із ними. А проти цього рішуче виступала дирекція кінного трамвая, який належав Трієстинському трамвайному товариству.
Кресленик фасаду та перерізу будівлі старого профілакторію трамвайного депо № 2. Ілюстрація із книжки Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020
У перші роки ХХ століття неодноразово піднімалося питання будівництва нових ліній електричного трамвая, але сама розбудова ліній стала можливою лише після того, як міська влада вирішила викупити кінний трамвай у власність міста в 1906 році. Відповідно директор Міських закладів електричних Йозеф Томицький на початку 1906 року розробив план розширення мережі ліній електричного трамвая Львова. Цей план включав, зокрема, будівництво нової міської електростанції із генераторами змінного струму, а також розширення існуючого і будівництво нового трамвайних депо.
Для нового трамвайного депо вибрали ділянку на межі міста поруч із новою міською різнею (за радянських часів – Львівський м’ясокомбінат) за перехрестям вулиць Волинської та Нової Різні (Промислової). Проектування нового трамвайного депо доручили молодому архітектору Яну-Антонію Богуцькому (1870 – 1948). На той час Ян-Антоній Богуцький вже був надзвичайним професором кафедри будівельної статики і металевого будівництва. Саме він у 27-річному віці розробив проект стрічкового залізобетонного фундаменту Львівської опери (1897), у віці 32 роки Яну-Антонію Богуцькому доручають таку відповідальну роботу, як експертиза монтажу металевих ферм перонного дебаркадера головного залізничного вокзалу Львова.
Проект будинків для працівників Міських закладів електричних на Гаврилівці (вул. Промислова, 31 і 33). Ілюстрація із книжки Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020
При проектуванні виробничих приміщень нового трамвайного депо Ян-Антоній Богуцький широко використав залізобетон та металеві конструкції. Будівлі депо були спроектовані в стилі т. зв. «геометричної сецесії», який тоді був рідкісним для промислових споруд. Загалом депо було розраховано на перебування в ньому до 70 трамвайних вагонів.
Вельми оригінальним був будиночок прохідної трамвайного депо на Гаврилівці із невеликою округлою баштою. Нажаль, він не зберігся до наших часів – його було розібрано під час реконструкції депо наприкінці 1970-х років. На початку 1970-х років він іще стояв – його можна побачити на світлині, зробленій у 1971 році.
Будинки для працівників Міських закладів електричних на Гаврилівці (сучасні адреси – вул. Промислова, 31 і 33). Світлина 1930-х рр.
Проект Яна-Антонія Богуцького є настільки вдалий, що без істотної перебудови будівлі експлуатуються і сьогодні – тут розміщено цех капітального ремонту трамвайних вагонів із верстатною дільницею.
Будівництвом трамвайного депо на Гаврилівці займалася будівельна компанія, яка належала єврейській родині Улямів. Цю фірму заснував Абрахам Берл, на час будівництва депо на Гаврилівці фірму очолював Міхаїл Улям (1879 – 1938) – архітектор, будівельний підприємець та один із лідерів львівської єврейської громади. Цікаво, що племінники Міхаїла Уляма – Станіслав та Адам були відомими у США вченими. Станіслав Улям – математик, брав участь в розробці водневої бомби, а Адам Бруно Улям – авторитетний історик та політолог, радник кількох президентів США.
Будиночок прохідної трамвайного депо № 2. Був розібраний під час реконструкції депо в кінці 1970-х років. Реконструкція
У 1910 році на території трамвайного депо на Гаврилівці було споруджено низку допоміжних будівель, в тому числі склади для матеріалів та стайню для коней, які були необхідні і у господарстві електричного трамвая, адже службових спецавтомобілів тоді майже не було.
Поруч із трамвайним депо на Гаврилівці наприкінці 1900-х років Міські заклади електричні придбали земельну ділянку для спорудження будинків для своїх працівників. Приблизно в 1910 році було збудовано два будинки-близнюки (вони мають адреси вул. Промислова, 31 та 33) із оригінальною архітектурою, яка поєднує окремі риси модерну та арт-деко. В кожному будинку – по три під’їзди. Квартири були із окремими кухнями, ванними та туалетами. Між другим та першим поверхом знаходяться оригінальні медальйони, в тому числі із зображенням півнів.
Проект реконструкції трамвайного депо на базі будівлі колишнього кінного манежу Віндішгреца. Друга половина 1920-х рр. Ілюстрація із книжки Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020
Після завершення Першої світової та польсько-української війни, найстаріше депо електричного трамвая на вул. Вулецькій (Сахарова) було перетворене у вагоно-ремонтні майстерні (ВАРМ) – тут проводили капітальні ремонти і модернізацію трамваїв Львова. Відповідно основним експлуатаційним депо стало депо на Гаврилівці. Воно не могло вмістити усі наявні на той час трамвайні вагони. Тому на початку 1920-х років у трамвайне депо було переобладнано будівлю військового кінного манежу Віндішгреца, яка нині має адресу вул. Городоцька, 40 та розташована вздовж вулиці Захисників України, яка з’явилася у 2013 році під час реконструкції вулиці Городоцької. В будівлі колишнього кінного манежу Віндішгреца, спорудженого в кінці 1870-х років, було облаштовано шість трамвайних колій, в тому числі чотири оглядові канави для обслуговування і дрібного ремонту трамваїв. Довжина будівлі складає біля 50 метрів, тому депо могло вмістити біля трьох десятків трамвайних вагонів.
План кінного манежу Віндішгреца, перетвореного в депо електричного трамвая. Ілюстрація із книжки Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020
Заїзд трамваїв у депо на базі манежу Віндішгреца відбувався зі сторони вулиці Янівської (Шевченка), а виїзд трамваїв – на вулицю Городоцьку. Станом на 1926 рік це трамвайне депо обслуговувало три трамвайних маршрути – №№ 2, 6 і 7.
У другій половині 1920-х років з’являються плани розширення трамвайного депо, збудованого на базі будівлі манежу Віндішгреца. Вони включають будівництво іще однієї деповської будівлі на шість колій із оглядовими канавами. Ці плани не були реалізовані, адже було вирішено будувати нове сучасне трамвайне депо в районі Богданівки обіч вулиці Городоцької. Це депо мало включати профілакторій із 18 оглядовими канавами (на 70 трамвайних вагонів) та адміністративний будинок. Нове трамвайне депо на вул. Городоцькій, 185 було введено в експлуатацію 22 лютого 1930 року.
Трамвайне депо № 2 на вул. Промисловій, 29. На світлині можна побачити оригінальний будиночок прохідної. Світлина 1971 р.
Після введення в експлуатацію трамвайного депо на Богданівці, трамвайне депо на Гаврилівці почало відігравати другорядну роль – тут утримувалися в основному застарілі трамвайні вагони. Саме тому в 1939 році, після створення Львівського трамвайного тресту, депо на вул. Городоцькій, 185 отримало № 1, а депо на Гаврилівці – № 2.
Під час ІІ світової війни, у 1944 року, під час наступу радянських військ, трамвайне депо № 1 на вулиці Городоцькій, 185 зазнало значних руйнувань. Отож, випуск трамваїв, які знову вийшли на вулиці Львова 1 березня 1945 року, спочатку відбувався саме із трамвайного депо № 2. Іще з кінця 1944 року відновилися ремонти трамваїв у ВАРМі. Щодо трамвайного депо № 1, то відновлювальні роботи тут тривали більше трьох років. Випуск трамваїв із депо № 1 розпочався 24 січня 1948 року.
Трамвайне депо № 2 під час реконструкції в кінці 1970-х рр. На світлині бачимо зведення нового профілакторію, а також реконструкцію колій для відстою трамваїв. Автор фото – Ааре Оландер
У період після ІІ світової війни трамвайне депо № 2 знову відігравало другорядну роль – сюди переважно потрапляли саме застарілі і зношені трамвайні вагони. В той же час у трамвайне депо № 1 в другій половині 1950-х років почали постачатися трамвайні вагони німецького виробництва («LOWA» та «Gotha»), а із 1972 року – чеські трамвайні вагони «Tatra». Основу парку трамвайного депо № 2 спочатку складали старі трамвайні вагони «Sanok», що у 1950 – на початку 1960-х років пройшли модернізацію, а після початку постачання до Львова чеських вагонів «Tatra» в друге депо перевели трамвайні вагони «Gotha».
Станом на початок 1960-х років трамвайне депо № 1 обслуговувало трамвайні маршрути № 1, 2, 9 і частково № 7. В той же час, трамвайне депо № 2 обслуговувало трамвайні маршрути № 3, 4, 6, 7 (частково), 10 і 12. Ці маршрути в основному обслуговували старі трамвайні вагони «Sanok», в тому числі на маршрутах № 3, 10 і 12 експлуатувалися старі двосторонні вагони-човники, які були модернізовані на початку 1960-х років. Останні трамвайні вагони «Sanok» із пасажирської експлуатації були виведені у 1972 – 1973 рр.
Новий профілакторій трамвайного депо № 2 на вул. Промисловій, 29 перед початком реконструкції. 2013 р.
Починаючи із 1959 року проводилась часткова реконструкція трамвайного депо № 2 для експлуатації трамваїв німецького виробництва. На початку 1980-х років до трамвайного депо № 2 було передано 50 трьохсекційних зічленованих трамвайних вагонів «Gotha G4-61», які експлуатувалися на трамвайних маршрутах № 4 і 6 до 1988 року.
Обслуговування трамваїв у профілакторії трамвайного депо № 2. 1993 р.
Із 1978 року розпочалася реконструкція трамвайного депо № 2 із розширенням території та будівництвом нового профілакторію із мийним комплексом. Після реконструкції трамвайне депо № 2 мало вміщувати до 120 трамвайних вагонів моделі «Tatra KT4SU». Новий профілакторій – проїзного типу із трьома оглядовими канавами. В будівлі профілакторію розмістилися й допоміжні приміщення, де проводився ремонт окремих агрегатів. Під час реконструкції в кінці 1970-х років у трамвайному депо № 2 було збудовано будинок диспетчерської із мозаїчним панно.
Мозаїка на стіні диспетчерської у трамвайному депо № 2. Фото 2016 р.
Постачання трамвайних депо «Tatra KT4SU» до трамвайного депо № 2 почалося у 1984 році – тоді сюди надійшло 27 вагонів цієї моделі. На той час трамвайне депо експлуатувало трамвайні поїзди «Gotha» Т2-62 + В2-62, а також трисекційні зічленовані вагони «Gotha» G4-61, які поступово виводили із експлуатації із надходженням нових чеських трамвайних вагонів. Станом на кінець 1988 року, коли завершився вивід із експлуатації трамвайних вагонів «Gotha G4-61», в трамвайному депо № 2 перебувало 100 трамвайних вагонів «Tatra KT4SU», а також більше десятка службових трамвайних вагонів. На початку 1990-х років трамвайне депо № 2 обслуговувало чотири трамвайні маршрути №№ 4, 5, 6 і 7. В другій половині 1990-х років трамвайне депо № 2 почало випускати вагони на маршрут № 2.
На виїзді із трамвайного депо № 2. 2002 р. Автор фото – Ааре Оландер
На початку 1990-х років на вулицях Волинській та Промисловій стався провал каналізаційного колектору. В авральному порядку до трамвайного депо № 2 від вул. Богдана Хмельницького було прокладено нові трамвайні колії по вулиці Промисловій. Курсування трамвайного маршруту № 6 до розворотного кільця на вул. Липинського припинилося, вагони цього маршруту почали розвертатися по території трамвайного депо № 2. Відповідно частину несправних трамвайних вагонів розмістили на колії на вулиці Промисловій обіч депо. На території трамвайного депо № 2 вагони маршруту № 6 розверталися до 7 березня 2002 року – тоді було введено в експлуатацію трамвайну колію по вул. Промисловій із новим розворотним кільцем на вул. Миколайчука. Колію до автостанції № 2 на вул. Липинського відновлено не було.
Початок реконструкції трамвайного депо № 2. Працівники кріплять банер із інформацією про реконструкцію. 2014 р.
26 грудня 2011 року припинилася робота трамвайного депо № 1 на вул. Городоцькій, 185, як експлуаційного. Депо було перетворене у вагоноремонтні майстерні ЛКП «Львівелектротранс». Цей день став останнім днем лінійної експлуатації трамваїв «Tatra T4SU». Всі справні трамваї «Tatra KT4» із трамвайного депо № 1 були переведені у депо № 2. Від 27 грудня 2011 року і до 5 липня 2013 року випуск трамваїв на всі маршрути міста здійснювався із трамвайного депо на вул. Промисловій, 29.
Підготовчі роботи з реконструкції профілакторію трамвайного депо № 2. 2014 р.
У зв’язку із проведенням реконструкції ділянки вул. Богдана Хмельницького і Замарстинівської (від пл. Ярослава Осмомисла до вул. Гайдамацької), яка мала розпочатися 8 липня 2013 року, 5 липня всі справні трамвайні вагони «Tatra KT4» були переведені у трамвайне депо № 1 на вул. Городоцьку, 185. Планувалася також реконструкція вул. Промислової (від вул. Богдана Хмельницького до вул. Волинської), отож на цій ділянці було демонтовано контактну мережу.
Роботи із реконструкції профілакторію трамвайного депо № 2. 2020 р.
Незважаючи на те, що трамвайне депо було відрізано від трамвайної мережі, тут продовжували ремонт трамвайних вагонів у цеху, збудованому на початку ХХ століття. В той же час, на початку 2014 року розпочалася реконструкція профілакторію. Фінансування реконструкції здійснювалося за кошти кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Першим підрядником була будівельна компанія «Еко-Дім». Проект реконструкції профілакторію трамвайного депо № 2 був розроблений ТзОВ «ВТФ «Західінтерм». Планувалося, що реконструкція профілакторію трамвайного депо № 2 триватиме до кінця 2014 року – здача в експлуатацію планувалася на 4 квартал 2014 року.
Профілакторій трамвайного депо № 2 після завершення реконструкції. Вересень 2021 р.
Реконструкція трамвайного депо № 2 затягнулася на 7 років. Спочатку роботи із реконструкції припинилися через ліквідацію «Брокбізнесбанку», в якому лежали кошти кредиту ЄБРР, призначені на фінансування реконструкції трамвайного депо. Відповідно, компанія «Еко Дім» розірвала договір із «Львівелектротрансом».
У профілакторії трамвайного депо № 2 після завершення реконструкції. Вересень 2021 р.
Повторний тендер на реконструкцію профілакторію відбувся навесні 2016 року. Тоді переможцем тендеру стала київська компанія ТзОВ «Аеровент», яка погодилася виконати передбачені проектом роботи за 1 мільйон 274 тисячі євро. Іншим учасником тендеру була турецька компанія «Онур», яка оцінила роботи із реконструкції в три рази дорожче. Завершити реконструкцію мали протягом 12 місяців із дати підписання контракту (10 травня 2016 року). Проте підрядник не виконав взяті на себе зобов’язання, відповідно контракт із ним розірвали.
Вигляд на трамвайне депо № 2 із висоти пташиного польоту. Вересень 2021 р.
Активні роботи із реконструкції трамвайного депо № 2 відновилися лише восени 2020 року. Їх проводило ПП «Вір-Західбуд», яке стало третім підрядником із реконструкції. Реконструкція трамвайного депо № 2 була завершена 13 вересня 2021 року, коли депо знову прийняло всі справні лінійні трамваї Львова. Старі будівлі трамвайного депо наразі потребують ремонту та відновлення.
Антон ЛЯГУШКІН
Частину ілюстрацій запозичено із видання Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020.
Обкладинка наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» (Львів, 2022 р., випуск 2). Головний редактор Андрій Сова.
На початку червня цього року, у складний для України час, побачив світ другий випуск наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» (перший з’явився 2020 р.). Комісія тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка та Центр незалежних історичних студій продовжили видання періодичного збірника праць, який покликаний актуалізувати широкий спектр проблем українського тіловиховання.
Особливу увагу зосереджено на актуальних проблемах фізичного виховання і спорту на українських землях у кінці ХІХ – на початку ХХІ ст. Редколегія планує друкувати дослідження про діяльність тих діячів (Івана Боберського, Степана Гайдучка, Петра і Тараса Франків, Оксани Суховерської, Едварда Жарського, Ярослава Благітки, Михайла Тріля та ін.), які спричинилися до розвитку українського тіловиховання, ті праці українських фахівців, на які було накладено «табу» в радянський період, але які не втратили актуальності на сучасному етапі державотворення. Редколегія цінує насамперед оригінальні наукові студії дослідників, що стосуються важливих проблем у царині тіловиховання, сприяє дискусії з приводу окремих гострих проблем фізичного виховання і спорту.
Зміст наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» (Львів, 2022 р., випуск 2). Головний редактор Андрій Сова.
Редакційна колегія збірника: кандидат філософських наук, доцент Валерій Джунь; кандидат філологічних наук, професор Степан Кость та доктор історичних наук, доцент Андрій Сова. Мистецьке оформлення Федора Лукавого.
Представлений науковий збірник має такі рубрики: наукові публікації, повідомлення, дискусії, джерела, рецензії, огляди, нові видання, хроніка наукового життя.
Нижче подаємо зміст наукового збірника:
Зміст
НАУКОВІ СТАТТІ
Сова Андрій. Редакційно-видавнича діяльність Івана Боберського в сокільському русі напередодні Першої світової війни
Процик Ірина. Формування української футбольної термінології в практиці діяльності українського сокільства
Гречило Андрій. До питання про меморіалізацію стадіону «Сокола-Батька» у Львові
Тимошенко Юрій, Авдіюк Світлана. Політична дискусія в УСРР навколо фізкультурно-спортивної термінології у 1920-ті роки
Мовна Маріанна. Видавничі серії товариства «Сокіл-Батько» (1920-ті – 1930-ті рр.)
Пагіря Олександр. Предтеча Карпатської Січі: діяльність спортивно-пожежного товариства «Січ» на Підкарпатській Русі у 1920–1938 рр.
Гавалюк Роксоляна. Музична діяльність товариства «Січ» у Відні і Ґраці
Поліщук Ростислав. Прокляття та пророцтва в спорті: на прикладі античної Греції
Учасники наукової конференції «Українська тіловиховна і спортова традиція» у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові. 24 лютого 2018 р.
ПОВІДОМЛЕННЯ, ДИСКУСІЇ
Джунь Валерій. Іван Боберський і українська ідентичність
Паук Олександр. «Український город» – що це і чому він потрібний громаді?
Яремко Іван. Шахова команда УСЦАК в Україні в 1991 році
Левкун Андрій. Громадське об’єднання вчителів фізичної культури «Свої хлопці»: перший рік діяльності
ДЖЕРЕЛА (Підготував Андрій Сова)
Боберський Іван. Рухливі «Україці»
Гайдучок Степан. Фізичне виховання
Суховерська Оксана. Жіночий світ і культ тіла
Франко Петро. Фізичне вихованє в українських середних школах у 1911/12 р.
Франко Тарас. Початки українського спорту у Львові
Учасники наукової конференції «Українська тіловиховна і спортова традиція» в Музеї визвольної боротьби України у Львові. 25 лютого 2018 р.
РЕЦЕНЗІЇ, ОГЛЯДИ
Джунь Валерій. [Рец.]: Майже як по Платону [на]: Тимчак Я. Світоглядні засади тіловиховання (фізичного виховання і спорту): навч. посібн. – Львів: ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2020. – 96 с. : іл.
Поліщук Ростислав. [Рец.]: Людиновимірність спорту або місце антропології у дослідженні спортивної культури [на]: Kendall Blanchard & Alyce Taylor Cheska, The Anthropology of Sport: An Introduction. … South Hadley, Mass., Bergin & Garvey Publishers, 1985, XIV + 306 p.
Процик Ірина. [Рец.]: Західний варіант української літературної мови на зламі ХІХ–ХХ століть і спортивна лексика в ньому [на]: Підкуймуха Л. Мова Львова, або коли й батяри говорили / Людмила Підкуймуха; передмова Людмили Ткач. – Київ: ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2020. – 328 с.
Учасники наукової конференції «Українська тіловиховна і спортова традиція» у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові. 27 лютого 2019 р.
НОВІ ВИДАННЯ (Підготував Андрій Сова)
ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ
Сова Андрій. Друга наукова конференція «Українська тіловиховна і спортова традиція» (з нагоди відзначення 125-річчя від заснування українського гімнастичного товариства «Сокіл» у Львові)
Сова Андрій. Третя наукова конференція «Українська тіловиховна і спортова традиція» (з нагоди відзначення 120-річчя від заснування українського товариства «Січ»)
Андрій СОВА історик
Література:
Українська тіловиховна традиція / гол. ред. Андрій Сова. – Львів, 2020. – Вип. 1. – 128 с.
Українська тіловиховна традиція / гол. ред. Андрій Сова. – Львів, 2022. – Вип. 2. – 160 с.
Сьогодні, 17 червня 2022 року, о 19:00 у Львівській національній філармонії (вулиця Чайковського, 7) відбудеться концерт для потреб ЗСУ, на якому виступить Ніно Катамадзе.
«Яскрава, самобутня, щира, справжня – Ніно Катамадзе! Її голос – душа Грузії, її велике серце б’ється в унісон з серцями мільйонів українців. У програмі концерту – музика українських та грузинських композиторів, справжній культурний код наших сильних, незламних народів, що знають ціну волі та свободи!», – запрошує Львівська національна філармонія.
Разом із Ніно Катамадзе виступить оркестр INSO-Lviv. До слова, на сторінці колективу триватиме онлайн аукціон з найрізноманітнішими лотами: від зіркових зустрічей до автентичних вишиванок і ексклюзивних картин.
Під час концерту в філармонії також прозвучить українська прем’єра твору «Reverence to Ukraine» грузинського композитора та диригента, Посла Доброї Волі в ЮНІСЕФ від Грузії Ніколоза Рачвелі. Маестро, який є добрим другом України, даруватиме музику за диригентським пультом і за роялем.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
