Історики медицини у своїх дослідженнях переважно оминають увагою ім’я українського лікаря Фелікса Сельського. Найчастіше згадують, що він такий був. Але непересічний талант цієї людини – лікаря, організатора, політика – у свій час вплинув на розвиток кожної з інституцій, до яких він був причетний.

Окрім того, активна громадянська позиція ставить Ф.Сельського в ряд суспільних діячів, які зробили свій вагомий внесок у справу пробудження свідомості народних мас, перетворення їх на політичну силу.

Народився майбутній лікар у родині управителя маєтку Станіслава Сельського 2 грудня 1852 в с. Колодниця Стрийського повіту.

Середню освіту здобув у дрогобицькій та львівській гімназіях, після чого 1872 р., вступив на медичний факультет Віденського університету, який закінчив лише 1880 р.

З перших років перебування у Відні ще 1872 року заангажувався в роботу українського студентського товариства “Січ”, де відповідав за бібліотеку та брав участь у приготуванні популярного видання підручника з анатомії українською мовою. 1874 р. очолив “Січ”. Через помешкання Ф.Сельського у Відні молоді радикали із Галичини передавали листи, пропагандистську літературу та фінансову підтримку зі Швейцарії від Михайла Драгоманова до Львова, і далі – до Києва та Харкова. Через Сельського зв’язки із редакцією «Друга» підтримував М.Драгоманов, який дуже цікавився політичними справами в Галичині, надавав матеріальну допомогу прогресивним виданням. На його адресу надходила також кореспонденція, адресована товариству «Січ» у Відні.

Ще в роки навчання у дрогобицькій гімназії Сельський познайомився із Іваном Франком. Хоча Франко був молодшим від нього, це не завадило їм підтримувати тісні контакти, зокрема, коли Сельський вже навчався у Відні.

У 1876-1879 рр. під псевдо Іван Бойчук юнак друкував свої статті в молодіжних львівських часописах “Правда” і “Друг”, до складу редакційного комітету якого входив Франко. Також брав участь у приготуванні до друку політичного часопису “Громада”, з яких видано лише 5 випусків.

У червні 1877 р. за політичну діяльність були заарештовані українці: Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Ганна Павлик і Фелікс Сельський, а також кілька польських студентів-соціалістів, які підтримували контакти із Драгомановим: Людвик Варинський, Болеслав Вислоус, Еразм Кобилянський (псевдо Михайло Котурніцький), Едмунд Бжезінський, Ян Гласко, Олександр Вєнцковський. Цікавим є факт, про який дуже мало говориться: у ці роки українські й польські соціалісти тісно співпрацювали, взаємно допомагали у виданні літератури, підтримували фінансово один одного, були прихильниками повної правової рівноправності українців та поляків.

При обшуку поліція знайшла у Сельського соціалістичні і комуністичні брошури, видані О.Терлецьким.

Процес тягнувся понад рік, почався у Відні, продовжився у Львові. Сельському було поставлено в провину зв’язки із М.Драгомановим, іншими представниками соціалістичного руху, налагодження обміну літературою із київськими та московськими соціалістами. У нього було конфісковано велику кореспонденцію та чимало книжок політичного характеру, серед яких були листи від І.Франка, М.Драгоманова, М.Павлика, від діячів із Росії та України. Окрім того, було знайдено рукописи майбутніх статей, зокрема із критикою видавничого плану товариства «Просвіта», яке збиралось видавати літературу ґрунтуючись виключно на принципах християнської релігії. Сельський вважав, що видання «Просвіти» повинні спиратись на сучасні досягнення науки та знайомити читачів із найновішими винаходами у техніці.

На допитах Сельський категорично заперечував належність до будь-якого таємного товариства, натомість визнавав себе прихильником ідей соціалізму. Процес для нього закінчився місячним ув’язненням.

Після виходу із тюрми Сельський продовжив свою політичну діяльність, публікував статті в літературно-політичному часописі “Громадський Друг”.

1879 р. він повернувся до Відня, продовжував політичну діяльність, працював у «Січі». У цей же період відбулось об’єднання товариства із русофільською студентською корпорацією «Основа», що було дуже критично оцінено галицькими українськими радикалами. 1879 р. у листі до Павлика Франко звинуватив Сельського, поміж інших, у зв’язках із русофілами та у байдужості до справ земляків, сказавши: «Січ», як зачуваю, під проводом п. Сельського зробила рішучий крок в синє озеро, т. є. получилася з розв’язаною «Основою» в общерутенське товариство», та «…новіші люди à la Озар[кевич], Кос (Іван), Мох (?) видно, не зживуться з радикалами à la Горбач[евський], Терл[ецький] і Сельськ[ий], котрим їх радикальство зовсім не перепиняє тонути в песимізмі,… й пальцем не кинути до жадної праці, хоч би й по своїй спеціальності, для своїх земляків…». Така суперечлива інформація потребує докладнішого дослідження, оскільки 1879 р. «Січ» очолював Є.Озаркевич.

Окрім цього, це було несправедливо по відношенню до Сельського, бо одночасно із політичною діяльністю він продовжував навчання і лише 1880 р. отримав диплом. А далі: акушерсько-гінекологічна практика у Віденській клініці проф. Рудольфа Хробака та робота асистентом у відомого професора Карла Рокітанського в шпиталі Марії-Терези у Відні.

Лише 1884 року Ф.Сельський зміг повернутись в Галичину, оселився у Львові, отримав посаду асистента акушерсько-гінекологічного відділу Крайового Загального шпиталю та вступив у ТГЛ. Через рік розпочав провадити приватну практику у Львові, оскільки інформація про ув’язнення залишилась у справі і державна робота була закрита для нього назавжди. 1889 р. із групою львівських лікарів взяв участь в організації та відкритті безкоштовної загальної лічниці (Загальна Поліклініка), в якій впродовж багатьох років вів акушерсько-гінекологічний прийом. Також працював судовим лікарем у Львові.

У Львові він мешкав по вул. Академічній, 8, але йому ще належав будинок по вул. 3-го травня (Січових Стрільців, 11).

Окрім широкої приватної практики, Фелікс Сельський не менш успішно займався науковими дослідженнями в царині акушерства та гінекології. З 1886 по 1898 роки опублікував низку наукових праць українською, польською та німецькою мовами на сторінках різних часописів: “Centralbalatt fur Gynakologie”, «Wiadomości Lekarskie”, “Przegląd Lekarski”, у “Збірнику секції Математично-природописно-лікарської комісії Наукового Товариства імені Т.Шевченка”.

Від 1897 р. Сельський – заступник голови Математично-прородописно-лікарської секції НТШ, а в 1898 – 1901 рр. – її голова. У червні 1899 р. він став дійсним членом НТШ, працював у групі лікарів, які розробляли українську медичну термінологію.

Проблематика його статей стосувалась переважно оперативних методів лікування різноманітної патології матки. У деяких публікаціях, зокрема українською мовою, почав використовувати переклад свого імені – Щасний.

Насамперед, заслуговують на увагу його праці стосовно операцій власної модифікації при випадінні матки, детально розробляв покази до операційного лікування неправильного положення матки, впроваджував нові гінекологічні методики, наприклад, електроліз. Окрім того, був автором різноманітних модифікацій гінекологічних пристроїв та конструював власні інструменти, серед яких пристрій для підтримки ніг в сіднично-спинному положенні при гінекологічних операціях та шприц для внутрішньоматкового введення ліків, яким користуються в лікувальних закладах дотепер.

Ф. Сельський опрацював покращену версію лікування випадіння матки методикою шведського фізіотерапевта Тюре-Брандта. Та найціннішою його роботою вважається стаття про нормальне та патологічне положення матки (1897). Він був настільки вправним хірургом, що на V з’їзді Лікарів та природознавців у Львові (1888) молодому лікарю було запропоновано демонструвати операцію перинеопластики.

Впродовж життя Ф.Сельський поєднував професійну та громадсько-політичну діяльність в українських та польських товариствах.

1890 р. разом зі своїми однодумцями прийняв участь у створенні Русько-української радикальної партії (РУРП). З самого початку у партії відбувся поділ за віком: «молоді радикали», які позиціонували себе як соціалісти-марксисти і водночас українські державники (чи українські націонали, радикали-націонали, національні радикали) і «старші», які були тісніше пов’язані з ідеологією М.Драгоманова і виступали передусім як соціальні радикали, соціал-радикали. Саме до них разом із Іваном Франком, Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким, Теофілом Окуневським належав і Фелікс Сельський.

1891р. за рішенням РУРП ввійшов до складу комітету для опрацювання програми суспільної освіти. У грудні 1892 р., як довірена особа радикалів, був обраний членом відділу “Просвіти”.

РУРП намагалася поєднувати захист національних прав українців та відстоювання соціальних інтересів українських селян у Галичині. Та розбіжності в  «поглядах і темпераментах» її членів довели до розпаду партії та утворення нових партійних угруповань. Це стало дуже помітно після смерті М. Драгоманова 1895 р. Між собою змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці.

1899 р. у РУРП відбувся великий розкол, внаслідок якого частина членів покинула партію й увійшла до складу новоорганізованих Української національно-демократичної партії (В. Охримович, Є.Левицький, В. Будзиновський, Т. Окуневський, І. Франко) та Української соціал-демократичної партії (М. Ганкевич, Ю. Бачинський, Р. Яросевич, С. Вітик, Ф.Сельський). У грудні 1899 р. на з`їзді Української Соціал-демократичної партії (УСДП) у Львові Сельський був обраний до Широкого Народного Комітету цієї партії.

1899 р. Сельського було обрано заступником голови львівської секції Товариства галицьких лікарів, у 1900 – її головою. Також, ще з 1908 р. підтримав ідею щодо створення Українського лікарського товариства – є інформація, що усно передав своє схвалення через товариша.

Із групою лікарів 1906 р. став співзасновником та співвидавцем органу ТГЛ «Львівського лікарського тижневика» (“Lwowski Tygodnik Lekarskі”). 1907 р. стає підписантом відозви української громади у справі захисту та звільнення з-під арешту студентів Львівського університету, які виступали за впровадження викладання українською мовою.

Ф. Сельський був членом Львівської секції Товариства самодопомоги лікарів (ТСЛ, Towarzystwo samopomocy lekarze). До слова, діяльність цієї інституції є яскравим прикладом того, що всупереч різноманітним політичним віянням, медична спільнота завжди була самодостатнім цілісним організмом, незалежно від національної чи релігійної приналежності.

Окрім того, з 1889 р. член товариства “Народна торгівля”, а з листопада 1895 до 1908 – голова правління. З 1898 р. член наглядової ради страхового товариства “Дністер”. Цього ж року Сельського було обрано депутатом міської ради (радним), де працював у медичній комісії порядків і здоров`я, а також як член комітету міського закладу сиріт імені Франца Йосипа.

1912 р. став одним із співзасновників спілки «Світанок кінематографічний», метою якої було розвиток кіно у Львові (!). Також 1912 р. було відкрито кінотеатр «Фрашка» на вул. Академічній, 8. Будинок, який був власністю Евгенії та Фелікса Сельських, збудований архітектором І.Левинським. Кінотеатр містився у подвір’ї, був «частково партеровий, частково поверховий», розрахований для демонстрації кінофільмів. Зал вміщував 300 місць. 1914 року Є.Сельська продала будинок іншому власнику.

У 1913-1915 рр. його було обрано до Найвищої Ради Здоров`я у Відні. Окрім того, за заслуги у розбудові лікарської справи у 1913 р. нагороджений орденом Франца Йосипа.

1914 року Сельський вийшов на пенсію та оселився в своєму величезному (133 га) маєтку Вигодівка, що біля с. Витвиці Долинського повіту. Залишаючись чудовим лікарем, допомагав жінкам зокрема, під час патологічних пологів, лікував селян. Вчений ділився своїм досвідом із тими, хто мав нахил до медицини, роздавав їм медичну літературу. Від 1919 року Ф.Сельський обійняв посаду повітового лікаря у Болехові, на якій працював ще кілька років.

20 травня 1922 року перестало битись палке серце цієї людини. Поховано Ф.  Сельського у спеціально збудованій каплиці біля власного будинку. На жаль, під час ІІ світової війни при відступі німців будинок згорів дотла, а в радянські часи капличку було зруйновано, останки Сельського викинено із розореної могили.  На даний час місце перепоховання вченого загубилося.

Історія родини Фелікса Сельського – це взагалі окрема тема. Досить сказати, що батьки спромоглися дати медичну освіту Феліксу та юридичну – його молодшому братові Юліану (Юліан Сельський, 1849-1926, український правник, судовий адвокат, перекладач, публіцист. Радник Крайового суду у Львові. Співукладач твору »Руський правотар домовий» – першого популярного юридичного довідника для населення, що був написаний «чистою народною мовою». Перекладав з польської (зокрема, «Quo vadis» Генрика Сенкевича), західноєвропейських, російської мов – прим. авторки). Небіж Роман Стефан Фелікс Сельський (1903-1990) – став знаним львівським художником.

Фелікс (Щасний) Сельський був непересічною особистістю: видатний лікар-практик, талановитий науковець, громадський та політичний діяч. Безумовно, науковий потенціал Ф.Сельського не був розкритий повною мірою. Сучасники високо оцінювали фундаментальність, актуальність, новизну його наукових праць та необхідність використання у практичній медицині. Ще за життя про його дослідження в царині акушерства та гінекології позитивно відгукувались польські та німецькі вчені. До цього часу наукова спадщина Сельського, на жаль, всебічно не вивчена.

Політична діяльність Фелікса Сельського для сучасників, можливо, буде видаватись суперечливою: починаючи із перших соціалістичних гуртків, він згодом став членом радикальної партії. Тривалий час був соратником І. Франка та М.Павлика, хоча в подальшому розійшовся із ними у своїх поглядах. Але активна громадянська позиція ставить Ф.Сельського в ряд суспільних діячів, які зробили свій вагомий внесок у справу пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу. Важливо одне – Фелікс Сельський ніколи не зраджував своєму народові, і чинив так, як вважав найкраще для досягнення мети.

Оксана СТАДНИК

Фрагмент статті Оксани Стадник «Українські лікарі: часи і долі» зі збірника «Українське Лікарське Товариство і суспільство», виданого до 110-ої річниці створення Українського лікарського товариства у Львові. Львів. 2020. видавництво «Аверс».