В суботу, 2 липня 2022 року, о 15:00 у Стрийському парку (біля Сенсотеки) відбудеться концерт, на якому співатимуть кавер версії пісень легендарних The Beatles.
Це перфоманс в рамках проекту «Дешансонізація» зі збором коштів на потреби Збройних Сил України, повідомили організатори Український Мистецький Фронт.
Триб‘ют винуватимуть the Beatlevs – гурт, створений у Львові в 2010 році на основі львівського фан-клубу Бітлз. Фан-клуб був заснований у 2002 році і за час його існування до нього увійшли багато відомих українських артистів та митців. Однак заради цікавості та стабільного проведення музичних заходів було створено власний кавер-гурт з назвою the Beatlevs (від назви міста Львів), який повністю складався з учасників фан-клубу. Спочатку гурт виступав лише на акціях фан-клубу, а згодом розширив географію виступів на всю Україну та зарубіжжя. Згодом the Beatlevs отримав визнання не лише у середовищі бітломанів, але і серед звичайних меломанів. Лауреати фестивалю К.Кленчона в Польщі 2017-го та 2018 року та учасники багатьох акцій та фестивалів. У 2019 році виступили разом з першим гуртом Джона Леннона the Quarrymen (Ліверпуль) в Угорщині.
На території парку будуть розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі їх передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення «АЗОВ».
Сьогодні вашій увазі пропонуємо ретро фотографії міста Трускавець, що знаходиться в Львівській області.
Грязелікарня. 1951 р. Світлина з видання: Історія української архітектури.Середня школа. Головний фасад. Трускавець. 1951 р.Санаторний парк. Трускавець. 1955–1956 рр.Алея парку. Трускавець. 1960-ті.
Місто Трускавець відоме з 1552 р. Його назва походить від назви річки Трускава. Назву ж річки виводять від рослини «трускавка». Проте є інша версія, що назва походить від імені Трушко, або Трусько, звідки Трусковичі, а згодом – Трускавець.
Місто Трускавець розташоване у долині передгір’я Східних Карпат, на висоті близько 350 метрів над рівнем моря і є одним з найбільш відомих лікувальних курортів Західної України.
Бювет мінеральної води. Трускавець. 1979 р.Залізничний вокзал. Трускавець. 1983 р.Восьмий корпус санаторію № 1. Трускавець, 1960-ті.Будівля санаторію «Гірський кришталь». Трускавець. 1964 р.
Нам пощастило відшукати фото 1950-1980-х років, які показують, якою була архітектура цього курорту в ті часи.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Довкола нас буяє літо – час найвищого розквіту природи. Усе цвіте, розростається і гучно заявляє про себе. Не виняток і таємничі істоти – ЗМІЇ.
Усе частіше трапляються вони на нашому шляху, десь у лісі, а то й біля людського житла. На жаль, такі зустрічі не завжди безпечно завершуються для людини. І значно частіше – для самих змій.
Допомогти уникнути паніки, навчитись розпізнати на кого саме натрапили і чи становить ця зустріч потенційну небезпеку, навчитись її уникати і вміти надати першу допомогу у разі нещасного випадку – про все це можна довідатись на зустрічі «Галицькі гади: хто вони?».
Розповідь, презентація і навіть демонстрація (!) – від голови Львівського відділення та віце-президента Українського герпетологічного товариства Тараса Гринчишина.
Запрошуємо молодших і старших, досвідчених природолюбів і спраглих знань початківців.
Міністерство культури та інформаційної політики ухвалило рішення про зняття з державного обліку пам’ятників діячам радянської доби.
Про це повідомляє Укрінформ із посилання на Телеграм міністерства.
«Подолання наслідків русифікації та тоталітаризму – як ніколи на часі. Наразі МКІП вже прийняло рішення про зняття з державного обліку пам’ятників діячам радянської доби», – йдеться у повідомленні.
Наприклад, в Києві можуть бути перенесені або демонтовані пам’ятник-погруддя О.М.Бойченка, бюсти В.Н.Боженка та Н.К.Крупської, пам’ятники М.П.Кирпоносу, М.В.Фрунзе, С.А.Ковпаку, меморіальна дошка на будинку штабу округу на честь Маршала Радянського Союзу Г. Жукова та багато інших.
Детально з переліком всіх рішень МКІП з цього питання можна ознайомитись тут.
Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань декомунізації та дерусифікації, до складу якої увійшли відомі історики, науковці, митці та представники громадськості, провела своє перше засідання.
Від нестерпної ранкової недільної спеки у Львові можна порятуватися тільки несамовито гарячої кави у затінку улюбленої кав’ярні. Кажуть наступного тижня стовпчик термометра підійметься вище 32 °С. Доведеться переймати досвід львів’ян початку 20-го століття і в неділю не виходити з кав’ярні взагалі. І, у товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, слухати історії, бувальщини, вигадки та плітки.
На початок 20-го століття та у Львові, і в Ужгороді налічувалися десятки кав’ярень. Зрештою, добра кав’ярня у ті часи не була дивиною і для Чернівців чи Коломиї. Готували каву переважно за допомогою приладдя, виготовленого у Відні та Празі, способами, популярними у Відні: то була або кава по-віденськи, з гіркою збитих вершків поверх напою, або класична турецька, подекуди з додаванням кардамону з гвоздикою чи коріандру з корицею, або кава меланж, з великою кількістю підігрітого молока до невеликої порції кави. Кав’ярня цього часу в наших широтах була одночасно і місцем читання та обговорення новин, і клубом знайомств, і майданчиком для поширення поезії чи пісень.
Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”
Про одну з таких кав’ярень, «Монополь», розповідають, що туди полюбляв заходити попрацювати Іван Франко. Сидів, редагував рукописи й вслухався в дискусії між молодими та активними. У якийсь момент казав «Дурниці говорите!» і міг взяти слово на годину-дві. Після чого перебирався в Віденку або іншу кав’ярню.
Російські козацькі патрулі на Марійській площі. Фото 1914 року
Навіть під час війни львівські кав’ярні не втратили свій шарм. У російському часописі «Всходи» за 1915 рік описані враження російського офіцера від перебування у Львові: «У глибині невисоких, але чистих кав’ярень щоранку можна побачити той Львів, яким він був до приходу наших військ. Якщо ви хочете пізнати тутешнє життя — відвідайте вранці одну з тих кав’ярень, що розмістили біля ринку та міського театру… Тут за невеликими столиками з газетою в руках і за горнятком апетитно що парує кави ви побачите львівських політиків і ділків.
Кав’ярня «Атляс»
Тут всі одне одного знають, у кожного роками насиджене місце. Якщо випадково заходить сторонній, на нього дивляться з подивом і підозрою, але якщо ви мирно уткнетесь в газету i за горнятком кави або чаю будете спостерiгати, — до вас скоро звикнуть i ви почуєте, як гаряче трактуються події дня i з яким запалом спалахнуть суперечки за i проти сучасного стану речей, які грандiознi стратегiчнi комбінації винаходять i якi дивовижнi реформи планують.»
Дякувати Богу, нас тоді звільнили від руцкага міра і кав’ярням вдалося зберегти дух старого Львова. Пройшло сто років і нам знову треба звільняти нашу країну від тої руцької сарани. Дай Бог в останнє!
В Україні вийшов перший у світі кліп, відзнятий на тепловізор. Відео на нову пісню Саші Чемерова «Замість мене» відзняли у Львові.
Команда артиста позичила пристрій у полку «Азов» та просто вийшла знімати на вулицях Львова. На створення відео пішло декілька днів, пише «Слух медіа».
«Картинка точно передає настрій пісні, а концепція дає зрозуміти, що ми всі під прицілом, ми всі в небезпеці», — описує відео Саша Чемеров.
22 липня о 18:00 на літній терасі !FESTrepublic відбудеться NIRVANA TRIBUTE SHOW by Fontaliza. Цей захід – благодійний концерт від Українського Мистецького Фронту.
Трибют зіграє рок-гурт з Києва Fontaliza. Музиканти давно й успішно працюють як над власними піснями, так і над NIRVANA TRIBUTE, бо є давніми й відданими фанами команди й зіграли десятки трибютів.
«22 липня у Львові звучатимуть пісні американського рок гурту Nirvana.
На заході сонця на літній терасі !FESTrepublic зберуться тру-фани Курта Кобейна, щоб слухати і співати головні хіти Nirvana, як “Smells Like Teen Spirit”, “Come As You Are”, “Rape Me”, “In Bloom” та десяток інших. Приходьте на потужний рок-концерт з пісень американських легенд NIRVANA! Отримаєте потужну емоцію й допоможете ЗСУ», – запрошують усіх охочих.
Важливо! У випадку оголошення повітряної тривоги всі глядачі мають пройти в укриття, розташоване в будівлі !FESTrepublic. У цьому допоможуть працівники локаціі та організатори події. Якщо тривога триватиме не більше години, після її відміни концерт продовжиться Дякуємо за розуміння!
Став Собка перед ліквідацією. Фото міжвоєнного періоду
Ми вже здійснювали мандрівку у минуле Львова, згадуючи про його давні водойми, які не збереглися до наших днів. В історії назавжди залишилися Піонерське озеро та Панянський став. Цього разу мова піде про став Собка – ще одну втрачену водойму Львова. Втрачену через активну житлову забудову, як і більшість інших озер та ставків у Львові.
Одне з найпопулярніших місць відпочинку старого Львова
Свого часу став Собка був не просто черговою водоймою у місті, а й одним з найулюбленіших місць для відпочинку львів’ян. Простягався він вздовж вулиці Вулецької (у наш час – це вулиця Академіка Сахарова), що в районі сучасної Кастелівки.
Фото: Зниклий Львів
Варто зазначити, що й сама Кастелівка – надзвичайно живописна місцина. Ця територія свого часу привабила родину італійських будівничих Кастеллі, які переїхали до Львова наприкінці шістнадцятого століття.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття Кастелівку почали активно розбудовувати, цей район привернув увагу Юліана Захаревича та Івана Левинського. Талановиті архітектори взялися за розбудову місцини, тут з’явилося чимало людей, для яких водойма стала чудовим місцем для відпочинку та дозвілля.
Одна з кращих ковзанок старого Львова
Став Собка не був серйозним конкурентом для інших водойм у плані купалень. Йому далеко було до відомого для всіх містян озера “Світязь” чи інших. Проте у плані активного дозвілля водойма була однією з кращих – взимку тут у міжвоєнні роки почали облаштовувати ковзанку.
Так, у старому Львові дуже любили катання на ковзанах, і так вже склалося, що у багатьох районах міста на водоймах облаштовували ковзанки. Відомими були ковзанки на старому Панянському (Панєнському) ставі, ковзанка на Пелчинському ставі, на ставку “Світязь” та багатьох інших.
Ніде правди діти – у радянський час ковзани були доступним задоволенням, тому практично всі дітлахи мали ковзани, які чекали на початок зими. У зв’язку з цим ковзанки діяли практично на всіх замерзлих водоймах Львова, проте спеціально облаштованих місць було не так багато. Тим не менше, на став Собка взимку прибігало чимало дітвори, яка весело каталася на санчатах та на ковзанах, грала у сніжки, будувала снігові замки…
Фото: Зниклий Львів
Куди поділася водойма?
Ковзана та інші розваги на водоймі – так було раніше, доти, доки став Собка повністю не зник з мапи нашого міста. Якось так склалося, що водоймі не судилося “дожити” до наших днів.
Наприкінці двадцятих років двадцятого століття став Собка повністю осушили, після цього засипали ділянку. Так зробили, бо водойма заважала новій житловій забудові на вулиці Вулецькій (Академіка Сахарова). Внаслідок цього проклали вулиці Ліса Кулі та Мальчевського, розгорнули активне будівництво…
У наші дні на місці колишнього ставку діє невеликий стадіон “Львівелектротрансу”. Про водойму, де колись відпочивали містяни, немає більше жодної згадки.
Співачка DARIЯ презентувала пісню «Чуєш, стріляють», яку написала під час війни. DARIЯ до початку війни не мала планів йти в сольне плавання, але все, що відбувається в нашій країні спонукало її втілювати свої мрії.
Це перша сольна пісня, де DARIЯ виступила як автор слів та музики. Пісня, про болючі переживання артистки, які пережила вона та її сім‘я, втративши близьку людину.
Останнє смс, яке написала співачка рідній людині були слова «Чуєте, стріляють», це повідомлення так і залишилося назавжди не прочитаним.
«Після війни ми станемо іншими людьми, з іншими поглядами, думками. З дитинства моєю мрією була велика сцена, я мріяла співати. Але люди забувають свої мрії в потоці інформації та подій навколо. Так трапилося і зі мною. Я два роки не займалася вокалом і не співала. Та коли почалася війна, я зрозуміла одне, життя не вічне і треба робити те, що ми мріємо, те що у нас в душі. І коли я почала співати я зрозуміла, що я живу. Я ніколи не писала пісень і не думала, що вмію це робити. Та в мене все вийшло… Я точно вирішила для себе, що я зроблю все можливе, щоб розвиватися як сольна співачка і дам своїй мрії повноцінне життя», – розповідає DARIЯ.
Артистка вже готує відео кліп на пісню «Чуєш, стріляють», який вийде цьогоріч влітку.
Експозиція виставки "Мар’ян Коць (1922-2011) Українець, меценат, видавець"
В середу, 29 червня 2022 о 15.00 год. у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (вул. Бібліотечна, 2) відбудеться відкриття мистецько-документальної виставки “Мар’ян Коць (1922-2011) Українець, меценат, видавець”.
29 червня виповнюється 100 років від дня народження визначного мецената українського мистецтва, громадсько-культурного діяча, журналіста, видавця Мар’яна Коця.
Разом з дружиною Іванною він фінансово підтримував Асоціацію дослідників голодоморів, був засновником благодійного «Фонду Івана Мазепи», меценатом Музею гетьманства, композиторського конкурсу в рамках фестивалю «КиївМузикФест» протягом п’яти перших років, членом дирекції «Фонду допомоги дітям Чорнобиля», підтримував видання журналів «Березіль» (Харків), «Бористен» (Дніпро), спонсорував вихід журналу «Світовид» (Київ). Він також фінансував низку нотних, музикознавчих, історичних і музичних наукових та науково-популярних видань, колекціонував твори українського образотворчого мистецтва, фінансував та опікувався українськими митцями діаспори.
На кошти цієї родини відреставровано і оснащено відділ періодичних видань Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, який на знак подяки носить їх ім’я.
Експозиція виставки “Мар’ян Коць (1922-2011) Українець, меценат, видавець”
До цього ювілею підготована мистецько-документальна виставка «Мар’ян Коць (1922–2011): Українець, меценат, видавець». До її образотворчої складової увійшли окремі художні твори з його приватної колекції: живописні і графічні роботи М. Бідняка, Я. Гніздовського, Е. Козака, представників шкіл О. Новаківського і В. Кричевського, скульптури М. Черешньовського та С. Литвиненка. Особливою цінністю виставки є гравюра Тараса Шевченка «Барон П. К. Клодт» (1861).
В контексті експозиції представлено також видання, здійснені за фінансової підтримки мецената а також примірники з приватної книгозбірні, зокрема видання з автографами осіб, з якими співпрацювали та приязнилися Іванна і Мар’ян-Павло Коці. Висвітленню різних напрямків діяльності солінізанта будуть приурочені виступи низки мистецтвознавців та науковців, які співпрацювали, контактували та досліджували його діяльність.
Відкриття виставки доповнить концертна програма камерної музики, яку склали твори українських митців, пов’язаних з благодійницькою діяльністю Мар’яна Коця: С. Людкевича, З. Лиська, М. Скорика, В. Зубицького.
Трамваї Sanok – сімдесят років на службі у львів’ян
Раніше Фотографії Старого Львова вже розповідали про трамвайні вагони німецького та чеського виробництва, які курсували і курсують вулицями Львова. Сьогодні розкажемо про трамвайні вагони, які виготовлялися у місті Саноку на території сучасної Польщі. Саме ці вагони із дерев’яними кузовами обшитими металом довше всього служили львів’янам – по п’ятдесят, а іноді – і сімдесят років.
Старі трамвайчики, виготовлені протягом першого десятиліття ХХ століття, у Львові можна було зустріти іще наприкінці 1960-х років. Старі двосторонні вагони курсували на маршрутах № 10 і 12 (на Персенківку та Високий Замок). Поїзди із модернізованих вагонів «Sanok» іще можна було зустріти на маршрутах № 4, 6 і 7. Всі ці маршрути обслуговувало трамвайне депо № 2 на вул. Промисловій.
Закритий вагон кінного трамвая на вул. Жовківській (Богдана Хмельницького). Початок 1900-х рр. Світлина із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Старенькі вагони «Sanok» описала відома у свій час львівська письменниця Ірина Вільде (1907 – 1982): «Особливістю нашої вулиці є наш трамвай № 12, популярно названий «дванадцяткою». Він, як і наша вулиця, має за собою історичне минуле. Досить сказати, що він пам’ятає ще барикади на вулицях Львова в роки шляхетно-польського панування (виступи 1936 року). Він чи не єдиний зі своїх ровесників залишається на активній службі тоді, коли його колеги давно пішли на заслужений відпочинок. Їхнє місце зайняли комфортабельні безшумні вагони з м’якими сидіннями, вкритими кольоровим дермантином…
«Дванадцятка» – маленька, старенька і … одинока, тобто одновагонна (У кінці траси на Високому Замку не було розворотного кільця, а тільки тупик, отож тут курсували двосторонні вагони-човники – автори). З огляду на свій вік і трудовий стаж просувається вона поволі і часто та довго відпочиває. Сказано: старість – не радість…
Відкритий вагон кінного трамвая та електричний трамвай «Sanok» на площі Галицькій. Після 1904 р. Світлина із книжки Б. Мельника «Вулицями старовинного Львова»
Треба також згадати, що наша «дванадцятка» була одним із перших маршрутів, які почали возити людей без кондуктора. В ті дні, коли «дванадцятка» обслуговує самих своїх, тобто в будні, дощові або холодні дні, коли чужі не йдуть на Високий Замок, водій не нагадує, аби купували квитки…».
Вагони львівського кінного трамвая, який спорудило на умовах концесії Трієстинське трамвайне товариство, були виготовлені на заводі в місті Граці, вони були двох типів: закритого – для експлуатації у зимовий період та відкритого. Трамваї пофарбували в темний гранатовий колір із написом «Трамвай львівський» білою фарбою. У 1889 році підприємство кінного трамвая мало 37 пасажирських і 3 вантажних вагони та 105 коней. Взимку на двох маршрутах кінного трамвая Львова курсувало 16 вагонів, а влітку – 22 вагони. Через п’ять років, у рік проведення Галицької виставки крайової у Львові налічувалося вже 54 вагони кінного трамвая і 120 коней.
Вагони електричного трамвая «Weitzer Graz» («тип 1») біля виставкової площі (тепер – вул. Уласа Самчука). 1894 р. Світлина із колекції І. Котлабулатової
У 1906 році підприємство кінного трамвая Львова було викуплено у Трієстинського трамвайного товариства в комунальну власність – на той час кінний трамвай вже був анахронізмом, відповідно влада міста вирішила замінити лінії трамвая кінного трамваєм електричним. Останнім днем курсування кінного трамвая у Львові стало 29 грудня 1908 року, коли завершилася робота маршруту від вокзалу по вул. Городоцькій до пл. Цлови (Митної). У січня 1909 року було розпродано більшість коней, які належали підприємству кінного трамвая. Вагони кінного трамвая були переобладнані у причіпні до електричних вагонів. Депо обіч вулиці Бема (вул. Ярослава Мудрого) було переобладнане для службових потреб електротрамвая.
Питання будівництва у Львові ліній електричного трамвая обговорювалося із кінця 1880-х років. У 1893 році місто уклало контракт із компанією «Siemens & Halske» на будівництво у Львові ліній електричного трамвая, депо, електростанції та іншої інфраструктури. Перші 16 трамвайних вагонів для Львова були закуплені в місті Граці на заводі «Grazer Maschinen und Waggonbau AG vormals Johann Weitzer» («Завод машин і вагонів у Граці, колишній Йоган Вейтзер», компанія «Siemens & Halske» укомплектувала ці вагони електричним устаткування власного виробництва. Перші електричні трамваї були доставлені до Львова залізницею 27 квітня 1894 року. Як писала тогочасна преса, вони були «елегантними і більшими за вагони кінного трамвая». Вночі 12 травня 1894 року вночі відбулися випробування нового виду транспорту. Подивитися на пробну їзду трамваїв зібралося чимало львів’ян. Ось як описував випробування електричного трамвая журналіст україномовної газети «Діло»: «Пробна їзда електричного трамвая у Львові відбулася в суботу вночі між 1 і 2 годинами двома вагонами, що мали також електричне освітлення. Їзда була дуже ефектна, бо з-під коліс і на дроті добувалися снопи світла. Згадані вагони переїхали вулиці Коперника, Словацького, Сикстутську (Дорошенка) до Гетьманських валів (пр. Свободи), коло Віденської кав’ярні і назад… Пізньої нічної пори зібралося велике число цікавих…».
Моторний вагон електричного трамвая «Weitzer Graz» («тип 1») із причіпним. Причіпний вагон побудовано у Львові за кресленнями керівника МЗЕ Йозефа Томицького. 1899 р. Світлина із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Трамвайні вагони, виготовлені у Граці (їх позначають як «Weitzer Graz») за своїми розмірами були значно менші за сучасні «маршрутки» «Богдан» А092 та «Еталон» А079. Довжина перших вагонів електричного трамвая складала лише 6,8 метрів, ширина кузова – 2 метри, висота – 3,2 метри. Кузов трамваїв був виготовлений із дерева, маса вагона – 5,68 тон.
Перші електричні трамвая Львова були дуже недосконалими. Кабіни водія не було, як такої. Вагоновод керував трамваєм стоячи на відкритому майданчику. Особливо непереливки було вагоноводам в дощову та сніжну погоду. Розповідають, що вагоноводи, щоб зігрітися, ставили рукоятку контролера на малу швидкість, а самі бігли поруч із вагоном.
Службовий вагон № 27, збудований на базі візка і рами вагону «Weitzer Graz» (тип 26) 1899 року випуску. 1990 р. Автор фото – Томас Е. Фішер
Загалом до Львова у 1894 – 1899 рр. було доставлено 24 моторні трамвайні вагони, виготовлені заводом «Grazer Maschinen und Waggonbau AG» із електричним обладнанням фірми «Siemens & Halske». Вагони, поставлені в різні роки, мали певні відмінності, відповідно вагони №№ 1 – 16, які надійшли у 1894 році позначалися як «тип 1». Вагони №№ 17 – 22, доставлені у 1895 році, отримали позначення «тип 20». Іще два моторні вагони із №№ 26 і 27, які надійшли у 1899 році, були дещо більшими: їх довжина складала 7,1 метри; їх маса складала 8 тон. Ці вагони отримали позначення «тип 26». У 1897 році трамвайний вагон «Weitzer Graz» із № 13 перенумерували у № 23.
Із 1899 року у Львові почали експлуатуватися причіпні трамвайні вагони. Два таких вагони (№№ 24 і 25) були побудовані власними силами Міських закладів електричних за проектом керівника підприємства інженера Йозефа Томицького.
Залишки службового вагона № 27 «Weitzer Graz» (тип 26) 1899 року випуску. Березень 2007 р. Автор фото – Олександр Єрохін
Експлуатація трамвайних вагонів «Weitzer Graz» із пасажирами у Львові тривала до початку 1920-х років. У 1908 році, після початку масової експлуатації у Львові вагонів «Sanok», трамвайні вагони, виготовлені у Граці, перевели у трамвайне депо на Гаврилівці (нині – вул. Промислова, 29). Трамвайне депо при вулиці Вулецькій (Сахарова) було укомплектовано новими трамвайними вагонами «Sanok».
Трамвайний вагон «Weitzer Graz» із інвентарним № 1 зберігали, принаймні, до початку 1930-х років, адже це був найстарішим електричним трамвайним вагоном у Польщі. У 1931 році цей трамвайний вагон був одним із найцікавішим експонатом Міжнародної виставки комунікації та туризму в Познані. Подальша доля цього трамвайного вагона невідома.
Вишка контактної мережі № 020, побудована на базі візка вагона «Weitzer Graz». Березень 2007 р. Автор фото – Юрій Лісінчук
Цікаво, що один із двох вагонів «Weitzer Graz» типу 26 із деповським № 27 зберігся аж до початку 2000-х років. Іще на початку 1920-х років він був переобладнаний у службовий. Під час переобладнання було змінено конструкцію кузова вагона. У радянські часи трамвайний вагон перебував в службовій експлуатації і належав до служби колії Львівського трамвайно-тролейбусного управління (ЛТТУ). У 1990 році цей трамвайний вагон на території трамвайного депо № 1 був сфотографований Ааре Оландером і Томасом Фішером. Залишки цього трамвайного вагона перебували на території трамвайного депо № 1 на вул. Городоцькій 185 іще у 2007 року – раму і візок вагона сфотографував львівський журналіст Олександр Єрохін. Подальша доля залишків вагона невідомо.
До сьогодні зберігся службовий вагон № 020 – причіпна вишка контактної мережі. Він побудований на базі візка та рами трамвая «Weitzer Graz». Вантажні платформи на базі візків «Weitzer Graz» можна побачити на світлина часів ІІ світової війни.
Вантажні платформи на базі візків і рам трамваїв «Weitzer Graz» під час ІІ світової війни використовувалися для перевезення в’язнів львівського гетто. Світлина із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
У перші роки ХХ століття пасажиропотік львівського трамвая значно збільшився, порівняно із 1894 роком. Якщо протягом 1894 року було перевезено біля 2 мільйонів пасажирів, то у 1900 році – вже 4,73 мільйони пасажирів. Відповідно постала потреба в закупівлі нових трамвайних вагонів.
На початку 1900-х років виробництво електричних трамваїв було освоєно компанією «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Budowy Wagonów i Maszyn» («Перше Галицьке акціонерне товариство будівництва вагонів і машин») у місті Сяноку (Сяніку). Зокрема, це підприємство виготовило 50 трамвайних вагонів для Відня і по 30 вагонів для Острави (нині – Чехія) та Кракова. Отож, влада міста Львова та керівництво Міських закладів електричних вирішило закуповувати нові трамвайні вагони для Львова саме на заводі в Сяноку (Західна Галичина, нині Польща).
Трамвайний вагон «Sanok» типу 30 № 33 на сучасному проспекті Свободи під час ІІ світової війни. Світлина із колекції Л.С.Похорюлес (Варшава)
Історія компанії «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Budowy Wagonów i Maszyn» розпочалася у 1832 році. Тоді учасники польського повстання 1831 року Матеуш Бексинський (1814 – 1886) та Валентій Ліпінський (1813 – 1898) заснували в Сяноку ковальсько-котельну майстерню. Із часом це підприємство налагодило виробництво обладнання для гірничо-видобувної, нафтової, лікеро-горілчаної та пивоварної промисловості.
У 1886 році майстерня перейшла у власність сина Валентія Казимира Ліпінського (1857 – 1911). 29-річний Казимир вирішив істотного розширити підприємство, на якому тоді працювало біля 30 робітників. Бізнес-партнером Казимира Ліпінського став Ян Шенк, який займався верстатами і машинами. У 1887 році підприємство отримало назву «Fabryka Wagonów i Maszyn w Sanoku – Kazimierz Lipiński» («Фабрика вагонів та машин в Сяноку – Казимир Ліпінський»). На початку 1890-х років на підприємстві працювало вже біля 120 робітників і один інженер, було освоєно виробництво залізничного рухомого складу. У 1892 році підприємство отримало замовлення на 50 вагонів від державних австрійських залізниць. У 1892 – 1894 рр. підприємство виготовило 143 вагони (43 поштових і 100 товарних). Із 1893 року підприємство Казимира Ліпінського отримує замовлення на вагони від Галицької залізниці ім. Карла Людвіга.
Трамвай-скроплювач № 28, збудований на базі вагона «Sanok» типу 30. 1936 р.
В середині 1890-х рр. Казимир Ліпінський проводить акціонування підприємства для залучення додаткового капіталу для подальшого розвитку. Підприємство отримує назву «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Budowy Wagonów i Maszyn», його керівником залишається Казимир Ліпінський. У 1894 – 1897 році підприємство придбало новий виробничий майданчик де вибудувало нові виробничі цехи по виготовленню залізничних вагонів. На початку 1900-х років на підприємстві працювало вже біля тисячі робітників – це було одне із найбільших машинобудівних підприємств Австро-Угорщини.
Казимир Ліпінський очолював підприємство до 1900 року, після цього він залишався одним із членів правління акціонерного товариства, яке перебувало у Львові. Станом на 1913 рік капітал Першого Галицького акціонерного товариства будови вагонів і машин складав біля 2 мільйонів корон.
Службовий трамвай № 43 – вагон «Sanok» тип 30 після часткової модернізації. 1990 р. Автор фото – Томас Е. Фішер
Виробництво кузовів і візків трамвайних вагонів завод у Сяноку розпочав наприкінці 1890-х – на початку 1900-х років. Трамвайні вагони комплектувалися електричним обладнанням сторонніх виробників. На початку ХХ століття завод виготовив трамвайні вагони для Відня, Острави та Кракова.
Із 1913 року завод вагонів і машин в Сяноку увійшов до складу акціонерного концерну «Polskie Fabryki Maszyn i Wagonów – L. Zieleniewski w Krakowie, Lwowie i Sanoku S.A.». До складу цього концерну входив також машинобудівний завод князя Любомирського у Львові. Керівником концерну став Едмунд Зеленевський. У 1913 році на заводі в Саноку було виготовлено велику партію трамвайних вагонів для Кракова. У 1914 – 1915 році, під час І світової війни завод в Сяноку зазнав суттєвих руйнувань під час російського вторгнення в Галичину. Із 1926 року підприємство в Сяноку розпочало складання автобусів на базі шасі вантажівок «Lancia Pentaiot», імпортованих із Італії.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 100 із деповським № 146 під час відкриття нової ділянки трамвайної лінії на вул. Городоцькій. 15 листопада 1930 р. Фото із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Із 1928 до 1939 року підприємство в Сяноку мало назву «Zjednoczone Fabryki Maszyn, Kotłów i Wagonów – L. Zieleniewski i Fitzner-Gamper, Spółka Akcyjna, Fabryka Sanocka». Підприємство продовжувало випуск залізничного транспорту та трамвайних вагонів, а у передвоєнні роки також освоїло випуск зброї для польської армії. Під час світової економічної кризи початку 1930-х років підприємство значно скоротило обсяги виробництва, скоротило біля 500 робітників. Із середини 1930-х років підприємство також проводить складання автомобілів, в тому числі для військових. У кінці 1930-х років компанія отримала замовлення на виробництво танків.
У роки німецької окупації Польщі (1939 – 1944). компанія мала назву «Zieleniewski Maschinen und Wagonbau-Gesellschaft m. b. H. Werk Sanok» і виготовляла різноманітну продукцію для окупантів. У 1944 – 1958 рр. компанія носила назву «Sanocka Fabryka Wagonów „Sanowag”». У цей час підприємство поступово перепрофільовується із виробництва залізничних вагонів на виробництво автомобілів та автобусів. Серійний випуск автобусів розпочався на початку 1950-х років. Із 1958 року компанія носить назву «Autosan» та спеціалізується на виробництві автобусів. На початку 2010-х років підприємство спіткала значна криза. На кілька років виробництво автобусів було припинено. Зараз підприємство знову виготовляє автобуси.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 100 із деповським № 150 на вул. Промисловій. 1970 р. Автор фото – Ханс Орлеманс
У 1903 році міська влада Львова та адміністрація Міських закладів електричних вирішило закупити на заводі в Сяноку 7 трамвайних вагонів із електрообладнанням різних виробників. Три трамвайні вагони мали отримати електричне обладнання компанії «Schuckert Werke», яка мала виробництво у Відні; два трамвайні вагони мали бути укомплектовані електрообладнанням фірми «Siemens & Halske» (із фабрики у Відні). По одному трамвайному вагону мали бути оснащені електричним обладнанням компанії «Českomoravská-Kolben» із Праги (у 1927 році компанія «Českomoravská-Kolben» (заснована у 1896 р.) об’єдналася із компанією «Breitfeld-Daněk» (заснована у 1854 р.) – таким чином утворився славетний концерн «Českomoravská Kolben-Daněk», відомий львів’янам як ЧКД – виробник трамваїв «Tatra») та компанії «Oerlikon» (Цюрих, Швейцарія). Проте в реальності замовили трамвайні вагони із електрообладнанням Шуккерта (3 вагони), Сіменса (2 вагони) і Колбена (2 вагони).
У листопаді 1903 року до Львова надійшли два трамвайні вагони із Сяноку із електричним обладнанням «Siemens & Halske», які отримали деповські №№ 28 і 29. Пізніше надійшли два трамваї із електрообладнанням фірми Колбена (№№ 30 і 31). На початку 1904 року надійшли трамвайні вагони із електрообладнанням фірми «Siemens-Schuckert Werke», які отримали деповські номери №№ 32 – 34. Всі ці трамваї «Sanok» мали однакові розміри: довжина – 8470 мм.; ширина – 2000 мм.; висота 3275 мм. В той же час, вагони мали різну масу: вагони №№ 28 і 29 – 10 тон; вагони № 31 і 32 – 9,83 тон, а вагони №№ 32 – 34 – 8,67 тон. Кузови вагонів були виготовлені із дерева і обшиті листовим металом. Характерна особливість цих вагонів (тип 30) – наявність чотирьох вікон салону з обох сторін кузова.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 165 на сучасному пр. Свободи. 1941 р. Фото із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Під час випробувань найбільш надійними виявилися трамвайні вагони «Sanok» із електричним обладнанням фірми Сіменса, а от трамваї із електрообладнанням фірми Колбена виявилися найменш надійними і вони були введені в експлуатацію у Львові лише у травні 1905 року, тобто через півтора роки після постачання.
Деякі трамвайні вагони «Sanok» типу 30 пропрацювали до 1950-х років, а перший трамвай цієї серії на в середині 1930-х років був переобладнаний у службовий вагон-скроплювач (поливалку). Як повідомляла газета «Українські вісти», вперше на вулиці міста переобладнаний трамвай виїхав 22 серпня 1936 року. Зазначалося, що трамвай був обладнаний ємністю на 6000 літрів води. Завдяки центрифугальній помпі (роторному насосу), що приводився електричним мотором, струмінь води міг сягати 30 метрів. У перший день роботи трамвай поливав вулиці Пелчинську (Вітовського), Зиблікевича (Франка), Пілсудського (Франка) та Баторія (Князя Романа), а також Галицьку і Марійську площі.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 185 із деповським № 186. 1926 р. Фото із колекції заводу «Autosan»
Трамвайні вагони «Sanok», які були поставлені до Львова у 1903 – 1904 рр. (у Польщі вагони такої моделі позначають як SW-1), були зручнішими та просторішими за вагони «Weitzer Graz». Зокрема було покращено умови роботи вагоноводів – у передній і задній частині вагона були напівзакриті майданчики. Вагоновод керував вагоном стоячи, але від дощу і снігу він був захищений лобовими склами. Опалення кабіни не передбачалося.
У трамвайних вагонах «Sanok» було дещо покращено умови роботи водія – вони мали напіввідкриті кабіни, від дощу і снігу водія захищали лобові скла. Все ж керувати вагоном потрібно було стоячи, опалення кабіни не передбачалося.
Поїзд із вагонів «Sanok»: моторний вагон № 185 (тип 185) і причепний № 245 (тип 245) на площі Ринок. Фото із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
У 1906 році тривав викуп підприємства кінного трамвая у Трієстинського трамвайного товариства – лінії кінного трамвая планувалося електрифікувати. Навесні 1906 року керівник Міських Закладів Електричних Йозеф Томицький презентував план розвитку трамвайної мережі та будівництво нової міської електростанції (її спочатку планували збудувати в районі Левандівки-Білогорщі, але побудували на Персенківці). Відкриття нових трамвайних ліній передбачало закупівлю нових трамваїв. 28 червня 1906 року було ухвалено рішення про закупівлю 10 трамвайних вагонів (№№ 35 – 44) на заводі в Сяноку. Ці вагони мали бути збудовані за зразком трамвайних вагонів №№ 26 і 27 «Weitzer Graz». Габарити цих вагонів: довжина 8470 мм., ширина 2000 мм., висота 3310 мм.; маса вагонів №№ 35 – 42 – 10,275 тон, а вагонів №№ 43 і 44 – 9,785 тон. Нові трамвайні вагони надійшли до Львова в квітні 1907 року, вони отримали позначення «тип 40». Візуально ці вагони можна пізнати за трьома вікнами салону одного розміру по обом сторонам кузова.
Із вагонів «Sanok» типу 40 найдовше пропрацював вагон із № 43. Іще на початку 1990-х років він перебував у трамвайному депо № 1 на вул. Городоцькій, 185 – цей вагон можна побачити на світлині Томаша Фішера, яка зроблена 18 травня 1990 року. Вагон був утилізований у другій половині 2000-х років. Його візок був використаний для виготовлення репліки трамвая «Sanok», який початково використовувався як кафе на пл. Галицькій, а зараз перебуває на вул. Підвальній неподалік пам’ятника Івана Федорова.
Поїзд із трамвайних вагонів «Sanok» випуску 1929 року: моторний вагон № 198 (тип 190) і причіпний № 254 (тип 250). 1929 р. Фото із колекції Л.С.Похорюлес (Варшава)
22 лютого 1907 року влада міста Львова приймає рішення про закупівлю 70 нових трамваїв «Sanok» для нових трамвайних ліній, що будувалися. 50 таких трамвайних вагонів надійшло до Львова протягом 1908 року. 15 вагонів типу 100 надійшли до Львова у 1911 р. Це були вагони т.зв. «типу 100», яких загалом до Львова надійшло 65 одиниць (№№ 100 – 164). Більша частина цих вагонів (№№ 100 – 158) мала довжину кузова 7900 мм., ширину 2000 мм., а висоту 3350 мм. Іще 6 вагонів із №№ 159 – 164 були коротшими на півметра. Вагони типу 100 мали також і різну масу: вагони із №№ 100 – 117 – 10,22 тон; №№ 118 – 149 – 9,94 тон, а №№ 150 – 158 – 9,1 тон. Вагони №№ 159 – 164 мали масу 10,4 тон. Характерна особливість вагонів типу 100 – наявність чотирьох вікон салону однакового розміру з обох сторін кузова.
Один із вагонів «Sanok» типу 100 наприкінці 1970-х рр. був переданий до Києва. Саме цей трамвайний вагон у першій половині 1980-х років був переобладнаний у ретро-вагон № 1892.
Причіпний вагон № 254 (тип 250) на території ВАРМ. 1929 р. Фото із колекції заводу «Autosan»
Після припинення в кінці 1908 року курсування кінного трамвая, частину вагонів закритого типу було переобладнано в причіпні вагони електричного трамвая. Переобладнання вагонів виконувалося силами Міських закладів електричних протягом 1909 року. Такі трамвайні вагони отримали позначення «тип 200». Загалом у пасажирські причіпні вагони було переобладнано більше 20 вагонів кінного трамвая. При переобладнанні проводилася «перешивка» візків, оскільки кінний трамвай у Львові мав ширину колії 1435 мм., а електричний – 1000 мм.
29 травня 1913 року прийнято рішення про закупівлю на заводі в Сяноку 10 моторних і 10 причіпних трамвайних вагонів. Моторні вагони отримали №№ 165 – 174 і позначення «тип 165», вони були обладнані тяговими електродвигунами Д58. Постачання вагонів до Львова було виконане у серпні 1913 року. Габарити моторних вагонів: довжина 8010 мм.; ширина – 2000 мм.; висота – 3315 мм. Кузов вагона був дерев’яний, обшитий металом. Вагони мали по три вікна салону однакової ширини. Маса вагона – 10,8 тон. Разом із моторними вагонами у 1911 році до Львова надійшло також 10 причіпних вагонів, які позначалися, як «тип 220». Ці вагони отримали №№ 223 – 232. Причіпні вагони мали повністю відкриті майданчики. Як і у моторних вагонів «тип 100» у причіпних «тип 220» було по чотири вікна салону однакового розміру.
Металоконструкція кузова та візок вагона «Sanok» 1926 року випуску на заводі у складальному цеху. Фото із колекції заводу «Autosan»
В березні 1920 року на заводі в Сяноку Міські заклади електричні замовляють по 10 моторних (№№ 175 – 184, «тип 175») та 10 причіпних (№ 233 – 242, «тип 220») вагонів. Габарити моторних вагонів: довжина 8010 мм., ширина 2130 мм., висота – 3270 мм. Маса – 11 тон. Із заводу в Сяноку моторні вагони прийшли некомплектними – їх остаточне складання проводили вже у Львові у вагоноремонтних майстернях (ВАРМ) обіч вулиці Вулецької (нині – Сахарова).
Перші трамвайні вагони із суцільнометалевими кузовами у Львові з’явилися у 1926 році – тоді місто придбало на заводі в Сяноку по 5 моторних і причіпних вагонів. Моторні вагони отримали №№ 185 – 189 («тип 185»), а причіпні №№ 243 – 247 («тип 245»). Моторні вагони мали такі габарити: довжина – 10480 мм.; ширина 2100 мм.; висота 3315 мм. Маса моторних вагонів – 16,1 тон. Аналогічні трамвайні вагони були виготовлені для міста Лодзь. За дизайном вагони «Sanok» постачання 1926 року були дуже схожими на вагони «Lilpop II». Вагони поставки 1926 року були обладнані двома тяговими електродвигунами GIM-4 швейцарської фірми «Brown, Boveri & Cie» (нині АВВ) потужністю по 60 кВт. Вагони постачання 1926 року мали закриті майданчики і по п’ять вікон салону із лівої і правої сторони кузова.
Креслення вагону «Sanok SW-1», які виготовлялися для Тарнува у 1910 – 1911 рр. У 1943 році 8 таких вагонів було передано до Львова. Із колекції заводу «Autosan»
Остання перед Другою світовою війною закупівля трамвайних вагонів для Львова відбувається у 1929 році. Тоді було придбано по 10 моторних і причіпних суцільнометалевих вагонів, які місто отримало протягом 1929 – 1930 рр. Моторні вагони отримали №№ 190 – 199 («тип 190»), вони були обладнані тяговим електродвигунами GIM-4 фірми «Brown, Boveri & Cie». Габаритні розміри вагонів: довжина 9200 мм.; ширина 2100 мм.; висота – 3,15 мм. Маса вагона 12,5 тон. Причіпні трамвайні вагони отримали №№ 248 – 257 і позначалися як «тип 250». Вагони 1929 року випуску мали закриті майданчики і двостулкові двері для посадки-висадки пасажирів із двох сторін кузова. У салоні було по чотири вікна із правої і лівої сторони кузова.
Станом на березень 1940 року у Львові налічувалося загалом 170 пасажирських вагонів: 115 моторних вагонів та 55 причіпних. Крім того Львівський трамвайний трест мав 2 трамваї-скроплювачі і 5 господарських вагонів. У 1940 році було заплановано силами ВАРМ збудувати іще 20 трамвайних вагонів. У 1940 році силами ВАРМ було збудовано 3 моторних трамвайних вагони (№№ 97 – 99). За дизайном ці вагони були схожими на вагони «Sanok» типу 100. У 1940 – 1941 рр. силами ВАРМ також було побудовано 7 причіпних трамвайних вагони.
Під час Другої світової війни трамвайний рух в Тарнові (Польща) припинився. Відповідно, до Львова було передано 8 трамваїв «Sanok SW-1», які були виготовлені у 1911 році. Характерна особливість цих вагонів – наявність п’яти вікон салону: два широких і три вузьких. Довжина вагонів по зчіпним пристроям 8390 мм. У Львові вагони із Тарнува отримали №№ 87 – 94 і працювали на лінії до початку 1970-х рр. Із них зберігся один вагон, який зараз має № 093. Під час реставрації 1970-х років він був перероблений в односторонній та використовувався як екскурсійний. У 2019 році він пройшов середній ремонт, йому було повернуто жовто-синє фарбування.
Трамвайний поїзд із модернізованих вагонів «Sanok» (тип 100) на вул. Ватутіна (Князя Романа). 1971 р. Автор фото Гарадьд Нейзе
У часи німецько-нацистської окупації міста Львова трамваї продовжували курсувати. Проте технічне обслуговування вагонів було на дуже низькому рівні – планові ремонти рухомого складу не проводилися. Під час відступу німецьких військ зі Львова трамвайне господарство міста було пограбоване, вагони були розкомплектовані: із них були зняті двигуни та деталі із кольорових металів. Значних руйнувань у липні 1944 року зазнало трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій. Вагони, які перебували в цьому депо, були пошкоджені. Станом на 3 серпня 1944 року справними залишалися лише 62 із 120 моторних вагонів і 47 із 60 причіпних. Під час німецького владарювання у Львові було вивезено обладнання тягової підстанції № 2, викрадено 32 кілометри мідного контактного дроту, розбито та знищено 86 швелерних і бетонних опор, викрадено або знищено 40 тягових електродвигунів для трамвайних вагонів. Загальні збитки Львівського трамвайного тресту (без врахування рухомого складу) склали 2 мільйони 763 тисячі рублів.
Львівський трамвайний трест поновив свою роботу 1 серпня 1941 року. Із вересня почалося відновлення трамваїв силами ВАРМ та трамвайного депо № 2 на Підзамче. Одночасно проводилося відновлення трамвайного депо № 1. Станом на жовтень 1944 року до роботи було підготовлено 109 трамвайних вагонів – 62 моторних і 47 причіпних, в грудні кількість справних вагонів зросла до 117.
2 березня 1945 року у Львові відновлено трамвайний рух на трьох маршрутах із випуском з депо № 2. В перший день на лінії працювало 22 моторних і 2 причіпних вагони – більше випускати не було можливості через обмежену потужність львівської електростанції. До червня випуск вагонів зріс до 64 трамваїв.
Модернізований трамвайний вагон «Sanok» (тип 165). 1953 р.
Протягом 1945 року із капітального ремонту вийшло 23 трамваї, великого ремонту – 11, середнього – 42 і малого – 64. Нажаль, якість ремонту в перші післявоєнні роки була невисокою. Тут було багато причин – електрообладнання вагонів було застарілим, оригінальних запчастин до нього не було. Тому вагони досить часто поверталися із лінії в депо. Загалом протягом 1944 – 1949 рр. було відбудовано 91 трамвайний вагон. У 1949 – 1950 рр. всі наявні трамвайні вагони було пофарбовано у жовтий та синій кольори.
Навесні 1948 року випуск зріс до 75 вагонів, а у серпні того ж року – до 90. У першому півріччі 1948 року в справному стані перебував 71 моторний вагон (із 109 наявних) і 60 причіпних із 74 наявних.
На початку 1950-х років постала необхідність модернізації наявних застарілих трамвайних вагонів, більшість із яких була виготовлена іще у перше десятиліття ХХ століття. Старі трамвайні вагони були обладнані малопотужними і застарілими електродвигунами Д17/11 (76 одиниць станом на серпень 1944 р), Д58/Д (10 одиниць) та електродвигунами двигунами фірми «Brown, Boveri & Cie» (10 одиниць). Лише невелика кількість вагонів була оснащена потужними двигунами GTM-4 (15 вагонів 1926 і 1929 р. випуску) та ДТМ-60 (два вагони). Значна частина моторних вагонів була обладнана також застарілими контролерами барабанного типу. У зв’язку із будівництвом на кінцевих зупинках розворотних кілець, поступово відпадала необхідність в експлуатації двосторонніх вагонів. Отож, під час глибокої модернізації, яка розпочалася у 1949 році у ВАРМ моторні трамвайні вагони почали переробляти в односторонні. Під час модернізації було оновлено електричне обладнання вагонів – за схемою київських трамвайних вагонів 2М. Для приводу вагона використовувалися два тягові електродвигуни потужністю по 60 кВт. кожен. Для регулювання швидкості використовувався новий кулачковий контролер виробництва типу МТ-22, якими комплектувалися радянські трамваї КТМ-1. Було посилено гальмівні системи трамвайних вагонів (електродинамічне гальмо, пневматичне та механічне). Моторні вагони отримали напівобтічну форму кабіни. Відкриті майданчики причіпних вагонів зашили, встановили двері із пневматичним приводом. Замість бічних лав у модернізованих вагонах було влаштовано одномісні поперечні сидіння, відповідно після модернізації вагони вміщували на 15% пасажирів більше.
Трамвайний поїзд із вагонів «Sanok»: моторний типу 185 і причіпний типу 245 біля головного вокзалу. 1961 р. Світлина із колекції Гриця Совківа
Першим було модернізовано трамвайний поїзд із моторного вагона «Sanok» типу 100 № 127 і причіпного вагона № 217 типу 200. Він почав перевозити пасажирів у 1950 року. До 1952 року силами ВАРМ було модернізовано вже 10 трамвайних поїздів.
Через брак причіпних вагонів деякі сильно зношені моторні вагони починаючи із 1951 року переробляли у причіпні із напівобтічною формою кузова. Такі трамвайні вагони отримали номери 300-ої серії. Загалом у причіпні було переобладнано 18 старих моторних вагонів. Загалом у 1950 – 1957 років силами Львівського трамвайно-тролейбусного управління було модернізовано 130 із 184 старих трамвайних вагонів.
Трамвайний вагон «Sanok», переданий із Тарнува. Після ремонту 2019 року. Травень 2021 року. Автор фото – Данило Васильчак
На початку 1960-х років у Львові залишалося кілька трамвайних маршрутів із кінцевими у вигляді тупиків, отож була потреба в експлуатації двосторонніх трамвайних вагонів із двома постами керування. Сучасні на той час двосторонні німецькі трамваї «LOWA» ЕТ54 та «Gotha» Т57 не змогли працювати на маршрутах № 10 і 12 (вгору по вул. Івана Франка та на Високий Замок). Відповідно, у 1963 році силами ВАРМу було модернізовано старі вагони-човники. Їх електрообладнання було влаштовано по типу київських вагонів 2М, вагони було утеплено та обладнано автоматичними дверима. Осучаснені двосторонні вагони у 1960-х роках курсували на маршрутах №№ 3, 10 і 12, які обслуговувало трамвайне депо № 2.
Остаточно двосторонні вагони «Sanok» були виведені із експлуатації у Львові в травні 1972 року після закриття трамвайних маршрутів № 10 пл. Галицька – вул. Івана Франка (Персенківка) 27 травня 1972 року та маршруту № 12 на Високий замок у березні 1970 року. На маршруті № 10 в останні дні роботи працювало три вагони, а на маршруті № 12 – один. Станом на початок 1972 року на балансі ЛТТУ перебувало іще 11 модернізованих поїздів із вагонів «Sanok» та 6 таких моторних вагонів. На початку 1973 року іще працювало 7 таких поїздів на трамвайному маршруті № 7. Вони були списані після введення в експлуатацію чеських чотирьохвісних вагонів «Tatra T4SU».
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік джерел інформації
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: Фенікс Лтд, 1994. – 128 ст.;
Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамваї, їде… а – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994. – 56 ст.;
Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 st.
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» презентувала п‘яту пісню у рамках проєкту «Прийняття» «Ой, мороз-мороз, не студи мене…». Презентація традиційно відбувається щочетверга, повідомили у капелі.
“В цій пісні, в її тексті розчиняєшся. Це мовби повернення в Україну з довгих мандрів. Чи довгожданий дім, де батько, матір, друзі і незбагненна краса краю, рідного краю. Продовжуємо повертати до нашої родини ненадовго втрачені українські пісні, украдені та експлуатовані нашим екзистенційним ворогом – московитами. Презентуємо чергову пісню проєкту «Прийняття». Привітай же, моя Ненько, моя Україно! Слава Україні та її захисникам! Це уже п’ята пісня Дударика на підтримку ЗСУ у рамках проєкту «Прийняття». Долучайтеся до нашого YouTube, коментуйте та поширюйте! Це дуже важливо”, – зазначив керівник Дударика, автор проєкту та диригент Дмитро Кацал.
Виконує:
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Соло – Назар Лозинський, Роман Липак
Гітара – Олег Ярема
Бас-гітара – Денис Тихонов
Акордеон – Володимир Заборовський
Ритм-секція – Катерина Матвіїв
Звукорежисер – Антон Спільник.
Як відомо, проєкт «Прийняття» – це твори Тараса Шевченка та пісні, які росіяни вкрали в українців.
Щочетверга о 14:00 на YouTube https://youtube.com/c/DudarykLviv та у соцмережах https://www.facebook.com/Dudaryk.choir Дударики презентуватимуть пісні, які поцупили у нашого народу москалі.
Капела ідентифікує співанки, відшукує оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проєкту кошти передадуть Збройним Силам України.
ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «ДУДАРИК».
ГО «Мистецьке об’єднання «Дударик» – скорочена назва;
«DUDARYK» Art Association – англійською;
Ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 13800104
Поточний рахунок (у гривнях): UA583253650000000260070026132 Для будь якої валюти: 763253650000000260040026133
Призначення платежу – «Благочинний внесок»
IPAY.UA (у «пошуку» ввести слово ДУДАРИК або ж перейти за лінком
https://www.ipay.ua/…/pozhertvovanie-v-go-hudogne…)
Пожертва з будь-яких платіжних карток у будь-якій валюті.
WESTERN UNION DUSHENKO OLEH PAYPAL: office@dudaryk.ua
Отримувач платежу: ДУШЕНКО ОЛЕГ
Карта ПриватБанка: 5168 7554 4696 1274
Для установ та організацій отримувач платежу: ДУШЕНКО ОЛЕГ
Установа банку: ПриватБанк
МФО банку: 305299
Код РНОКПП отримувача: 2668112810
Рахунок отримувача: 26206744975726
IBAN UA853052990000026206744975726
Поповнення рахунку ДУШЕНКО ОЛЕГ СТЕПАНОВИЧ
Завтра, 25 червня 2022 року, о 18:00 у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика (вул. Чайковського, 7) в рамках концертної серії «Музи не мовчать» відбудеться мистецький проєкт «Поміж сирен: поезія і музика».
Подія стане продовженням серії літературних подій Українського ПЕН «Поміж сирен». Її назва поєднує в собі різні сенси та асоціації. Сирени — гучномовці повітряної тривоги, символ війни, який став частиною нашого повсякдення, заповнюючи простір і вдень, і вночі. У метафорично-поетичному сенсі сирени — це давньогрецькі міфологічні створіння, що уособлюють небезпеку, фатальний вибір. Нині ця метафора актуальна як ніколи, адже війна Росії проти нашої країни змушує нас чи не щодня обирати й ухвалювати складні рішення.
Подія відбуватиметься у двох форматах: для глядачів у залі (наживо) та в трансляції на YouTube-канал Львівської філармонії. Шестеро поетів і один музикант вийдуть разом на одну сцену, щоб нагадати про силу мистецтва, яка здатна зцілювати та об’єднувати у найважчі часи.
Відвідати проєкт наживо — це проявити жест підтримки українським митцям, які говорять про війну та осмислюють наше сьогодення. Це рідкісна можливість почути музичні твори сучасних авторів для сольного контрабаса. Висловити свою пошану та відчути власну причетність до боротьби культурного фронту.
Під час події звучатимуть найновіші вірші часів російсько-української війни. Їхні автори — Юлія Мусаковська, Ростислав Кузик, Мар’яна Савка, Софія Ленартович, Остап Сливинський, Катерина Міхаліцина.
Контрабасист Назар Стець (Київ) виконає музичну програму з творів новітніх композиторів Хаута-ахо, Кравчука, Збіндена, Скоданіббіо та Еліса. Також виконавець імпровізуватиме під читання поезії.
Виконавець:
Назар Стець, контрабас
Програма:
Теппо Хаута-ахо (1941–2021). «Kadenza»
Едвард Кравчук (1994). «Caprice»
Жульєн-Франсуа Збінден (1917–2021). «Hommage a J. S. Bach»
Стефано Скоданіббіо (1956–2012). «Alisei»
Девід Еліс (1967). Соната
Стефано Скоданіббіо. «On turning»
Квитки на подію за посиланням або на касі Львівської національної філармонії в день події.
50% від продажу квитків буде перераховано волонтерському об’єднанню «Доброчинець», яке з 2014 року підтримує мешканців і захисників Харкова та Харківської області й діє на базі місіонерського товариства «Свято-Дмитрівський катехитично-пастирський центр». Об’єднання збирає кошти на продукти, засоби гігієни і ліки для переміщених осіб та мешканців деокупованих сіл, а також на нагальні потреби для ТРО та добробатів (біноклі, гідратори військові, військові панами, одяг військовий, наплічники військові, коліматори під АК)
Академічний симфонічний оркестр філармонії. Диригент Володимир Сивохіп
29 червня виповнюється вже шість років, як снайперська куля забрала життя львів’янина Василя Сліпака – видатного українського оперного співака, соліста Паризької Національної Опери, волонтера, учасника російсько-української війни, Героя України, кавалера ордена «За мужність» І ступеня.
Маратон був започаткований у 2017 році Львівською національною філармонією імені Мирослава Скорика та щороку символічно проводиться в останні дні червня. Він об’єднує музикантів з багатьох країн, а події маратону відбуваються у різних куточках світу. Цьогоріч концерти пройдуть в Україні, Швейцарії та Франції.
Василь Сліпак
28 червня о 19.00 у Львівській національній філармонії відбудеться відкриття 6-го міжнародного музичного Маратону пам’яті Василя Сліпака «W LIVE. Василь Сліпак для ПЕРЕМОГИ». У виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії, вокального ансамблю «Kalophonia», співака Назара Савка та скрипаля Миколи Гав’юка, прозвучать твори видатних українських композиторів та українські пісні.
29 червня о 17.30 у Концертному залі Людкевича Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика міжнародний маратон пам’яті Василя Сліпака продовжить концерт «W Live. З Любов’ю з Франції» Серін де Лабом — французької сопрано корейсько-американського походження, яка співала в 11 різних концертах заради миру та благодійності для України в районі Берліна. 30 травня Серін приїхала до Львова в імпровізовану подорож, бажаючи поділитися музикою з українцями, висловити своє захоплення стійкістю і мужністю народу України та підтримати його. У концерті разом із вокалісткою ви почуєте знаних львівських піаністів Оксану Рапіту та Мирослава Драгана. Музиканти виконають твори світових класиків оперного репертуару.
Також 29 червня в рамках маратону пам’яті Василя Сліпака у Львові відбудеться концерт віолончельної музики «W Live. Молитва для Василя». Подія відбудеться о 19:30 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла Денис Литвиненко виконає дві сюїти для віолончелі (№3 та №4) Йоганна Себастьяна Баха. У пам’ять видатному Українцю та усім загиблим внаслідок жорстокої війни росії проти України прозвучить тужлива лемківська народна пісня «Плине кача».
Провідним покрівельним матеріалом у давньому Львові був ґонт. Сприяли цьому як дешевизна і доступність матеріалу, так і розвинуті традиції будівництва з дерева. Якщо ж врахувати, що добре просмолений ґонтовий дах міг слугувати протягом десятків років, то не дивно, що ґонтом крили не лише дахи міщанських кам’яниць, але й костели, церкви, оборонні споруди.
Добре висушений і просмолений ґонт був надзвичайно легкою поживою для вогню. Пожежі, під час яких вигорали цілі квартали, були частим лихом у Львові. Високі дахи (при покритті ґонтом висота даху повинна становити не менше половини ширини будинку) з матеріалу, що легко займається, сприяли розповсюдженню вогню. Для локалізації пожеж усі навколишні будівлі необхідно було “з дахів і верхів соснових оголити, і ледь тим шкідливим способом місто ґвалтовної пожежі уникло”.
Так було у середмісті, на околицях якого звичними вважалися криті соломою будинки убогих львів’ян; численні ухвали магістрату і розпорядження власників юрисдикцій про заборону покриття будинків соломою.
При постійній загрозі пожеж впровадженням вогнестійкого покриття дахів займалися міські влади.
У 1491 році магістрат укладає контракт з гончаром Миколаєм на виготовлення дахівки за ціною копа та шести грошів (66 грошей) за 1000 штук. Дахівка потрібна була для виконання покрівельних робіт даху катедри (які проходили під керівництвом теслі Миколая Кльоца), ратуші (1491 р.) та її вежі (1504 р.), а також зубців і деяких веж міського муру.
Пожежа 1527 р., що знищила готичний Львів, довела перевагу дахівки перед ґонтом. У вогні не зазнали втрат ратуша, катедра і будинок Яна Броди, який через керамічну покрівлю звався “вежею”.
Львівська ренесансна ратуша 1619 року
Після пожежі Львів відбудовувався, прикрашався новими, ренесансними шатами. В 1539-1540 рр. дах ратуші перекривають дахівкою жовтого і зеленого кольорів, яку на замовлення магістрату виготовив стрихар Ян Аньол. Такою ж дахівкою перекрили Вірменський собор, укриваючи під нею старе покриття із кам’яних плит розміром 47×105 см. Баню собору і дах збудованої у 1570 р. дзвінниці перекрили свинцевою бляхою.
“Кірамідою” (дахівкою) було перекрито і збудовану 1559 р. Успенську церкву, попередницю сучасної.
Для захисту від снігу і дощу дахівку (якщо вона не була глазурованою) покривали смолою, використовуючи при цьому не лише живицю, але й бітум, розробки якого тривали в районі Старої Солі.
Й. Свобода. Вірменська церква
Окрім Вірменського собору, згаданим вище покриттям (свинцевою бляхою) було перекрито також церкву св. Юра, збудовану в 1572–1578 рр., дзвінницю Успенської церкви, спорудження якої фінансував Костянтин Корнякт. Під час пожежі 1616р., “коли свинцевий дах плавився, вежа краплями, здавалося, оплакувала свою згубу від пожежі”.
Свинцеве покриття мала і вірменська церква св. Хреста (вул. Замарстинівська, 9). Під час облоги Львова військами Хмельницького і Бутурліна вороги вимагали від міста на окуп 50 центнерів свинцю на кулі для піхоти, на що дістали відповідь таку : “Свинцю зовсім немає у місті, а просимо щоб ви на тому задовольнитися захотіли, який з даху церкви св. Хреста на Краківському передмісті забрали” (1655 рік).
Облога Львова 1655 року
Стійке металеве покриття із мідної бляхи катедральний костел отримав після пожежі 1605 р., яку спричинила блискавка.
До 1614 р. міддю перекривали вівтарну частину; інша довший час перебувала під ґонтовим дахом. Роботи з перекриття усього костела почалися у 1624 р. і тривали не один рік. Вже у 1639 р. єпископ суфраган Захаріаш Новошинський і проповідник Станіслав Стаміровський вироком архієпископа змушені були внести значну суму за побиття каноніка Яна Риєвського “на кошт” катедрального даху.
З мідної бляхи робили покрівлі костелів бернардинів і єзуїтів; веж, що будувалися протягом XVII ст., та нової ратушної вежі (1619), збудованої Мартином Кампіаном. Дах цієї вежі над куполом підтримували стовпчики, оббиті білою бляхою. Міддю оббивали сигнатурки (глорієти) костелів, які є свідченням майстерності львівських теслів і бляхарів.
Й. Свобода. Церква Св. Юра
Бляшані дахи церков і костелів, зроблені з менш коштовної білої (свинцевої або залізної) бляхи, фарбували, здебільшого, у червоний колір (як дахи каплиці Трьох святителів у 1671 р.). Контракт будівничого Бернарда Меретина з єпископом Львом Шептицьким на побудову нової церкви св. Юра з 1756 р. передбачає, що “дах на куполі має бути покритий білою гданською бляхою насковою, яку тільки грубу і велику знайти можна, а та має бути помальована кольором до міді подібним”. Бані Успенської церкви були у 1642 р. визолочені коштом молдавського господаря Василя Лупула.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Загалом, оздобленню дахів культових і громадських споруд приділяли особливу увагу. Дах костелу Кармеліток Босих (вул. Винниченка, 30; 1642–1683 рр.), окрім золоченої кулі, на сигнатурці оздоблювали три менші, також золочені, з завершенням у формі язиків полум’я. Крім того, там була “повітряниця” (флюгер) з короною і золоченим хрестом. Ринви костелу закінчувалися головами драконів, за виконання яких сніцар Міхал взяв 3 флорени. “Повітряниці” прикрашали і дах костелу боніфратрів (вул. Личаківська, 26; 1687–1689 рр.); одну з них прикрашав виконаний з латуні герб Собеських “Янина”. Судячи з зображення на гравюрі Пассаротті з початку XVII ст., флюгери у формі прапорців були на вежах Галицької і Краківської брам, а також на дзвінниці катедри. Напис на подібному флюгері, який було встановлено на вежі костелу бернардинів “Michael fecit victoriam” (Михаїл приніс перемогу) у липні 1672, у дивний спосіб ніби передповів наступні події турецької облоги (вересень 1672 р.): саме у день св. Михаїла за католицьким календарем (21.IX) турки почали переговори про зняття облоги.
Флюгер Львівської ратуші
Повір’я і забобони були пов’язані з флюгером на вежі біля ратуші. Виконаний у формі золоченого гербового лева, він був наче символ міста, видний здалека. Його падіння було провісником розмаїтих нещасть: після того, як 7 липня 1672 р. сильна буря скинула флюгер з ратуші, наступила турецька облога, а падіння його у 1703 р. передувало здобуттю міста шведами наступного року. Недарма у документі, схованому у золоченій кулі під флюгером у 1708 р. написано, що “левеня то, яке бачиш, це чуйний сторож міста, що день і ніч не спить, все бачить і все своїм блиском освітлює; вісник не тільки напрямків вітру, але й нещасть міста”. Цей флюгер пережив падіння ратушевої вежі у 1826 р. і був встановлений на шпилі нової вежі, пережив і її пожежу (у 1848 р.), а остаточно він був знятий з неї тільки у середині XX ст. (зберігається у Львівському історичному музеї).
Й. Свобода. Волоська (Успенська) церква
Крім флюгерів дахи веж церков і костелів прикрашалися високими шпилями; вежа костелу бернардинів мала такий шпиль, оздоблений золоченою короною. Довгий шпиль був оздобою даху дзвінниці цього кляштору (1734 р.), а її форми слугували взірцем для побудованої у 1820 р. дзвінниці василіянського монастиря (1820 р.). Чотири шпилі у формі витих обелісків донині милують око на вежі Успенської церкви, яка нинішніх форм набрала у 1795 р. (збудована у 1572 р., четвертий ярус добудований у 1695 р.).
Купол церкви св. Юра згідно з первісним проектом мала завершувати статуя Богородиці. Купол іншого храму, домініканського костелу Божого Тіла, являв собою, на відміну від кам’яного купола церкви св. Юра, дерев’яну конструкцію, накриту мідною бляхою і затиньковану зсередини, завершував його світловий ліхтар з високим шпилем. Нинішнє завершення костелу, що походить з часів реставрації 1895–1914 рр., було слушно критиковане за відступлення від первісних форм.
Каплиця Боїмів. Купол каплиці. Образ Христа Скорботного
Прикрашали розмаїтим художньо виконаним завершенням не тільки храми, але й набагато скромніші за розмірами каплиці: на усипальниці Боїмів збереглася фігура скорботного Христа. Сигнатурка з посрібленим зображенням Богородиці і мідними променями, що колись завершувала дах каплиці Домагаличів, була пізніше встановлена на катедральному соборі. Навіть скромну капличку Софії при готичному костелі домініканів, криту ґонтом, завершував вирізьблений з дерева півмісяць.
Природньо, що про дахи культових і громадських споруд збереглося набагато більше відомостей, ніж про покриття і конструкції міщанських кам’яниць. Судячи з зображень будинків на гравюрі Пасаротті, ще на початку XVII ст. переважали дахи, прокладені не вздовж, а впоперек фасаду, який завершувався високим щипцем.
Пізніше, для захисту від пожеж, починають мурувати фігурні аттики, декілька з яких збереглися до наших часів (пл. Ринок, 4 та 6; вул. Ставропігійська, 3). Під критими ґонтом (зрідка дахівкою) покрівлями влаштовували мансарди; у наріжних будинках робили алкери – прибудови з власним дахом.
Й. Свобода. Костел Св.Антонія
Минав час, та ґонт залишався основним покрівельним матеріалом у Львові. Ще у 70-х рр. XIX століття ґонтові дахи мали костели св. Антонія і сакраменток, дзвіниця вірменського собору і прилеглий палац архієпископів, більшість кам’яниць. Та поступово ціна на ґонти у зв’язку з масовим вирубом лісів почала зростати, і вже у 1888 р. практично зрівнялася з ціною на дахівку. Останню імпортували з Чехії та Відня, бо слаборозвинута керамічна промисловість Галичини не була в стані забезпечити край якісними виробами. І хоч кошти транспортування були значними (дахівка, що коштувала у Відні 4 центи, продавалася у Львові за 85 центи), поступово дахівка витіснила ґонт з ужитку. Сприяли цьому і акції львівських влад з усунення
вогненебезпечних ґонтових дахів, і заходи крайового відділу з підтримки та розвитку місцевого виробництва дахівок (1888 рік.).
А. Ланге “Панорама Львова”, ХІХ ст.
Бляху, як і дахівку імпортували із інших місць Австро-Угорщини (переважно з Сілезії). Після відкриття залізничного сполучення з Краковом, Чехією і Австрією (1861 р.) імпорт покрівельних матеріалів до Львова збільшується. Поряд з традиційними дахівками і бляхою, до Львова починають попадати нові матеріали: шиферний сланець і толь. Якщо перший з них завозили з Чехії та через високу ціну використовували для покриття нечисленних репрезентативних споруд (палац Потоцьких, 1881 рік, будинок “Сокола”, 1885 рік ), то другий вже у 60-х рр. XIX ст. виробляли у Львові, у напірні над Панєнським ставом (тепер вул. Д. Вітовського, 9). Але швидко незгода між власниками припинила це виробництво, яке відродилося тільки у 1888 році (Львівська фабрика асфальту інж. Владислава Шеліги Лішкевича).
Від середини XIX ст. традиційні форми дахів змінює ціла повінь нових типів – “французькі”, “швейцарські” тощо. Напевно жодна епоха в архітектурі не відзначалася таким розмаїттям форм дахів і посиленою увагою до форм і методів їх оздоблення, як історизм. Та ця тема вимагає окремої розмови.
Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
На іменинах О. Новаківського. Спереду сидять сини художника Ждан і Ярослав. Сидять зліва направо: А. Рак, невідома, Д. Левицький, Я. Голубовська, О. Новаківський, І. Левицька, В. Морачевський, М. Кромпець-Морачевська, Ю. Морачевський. Стоять зліва направо: А. Курдидик, В. Ковальчук, С. Рудакевич, Д. Николишин, Ковальчуківна, С. Луцик, Макухівна, І. Голубовський, Турчаківна, М. Мороз, Ю. Дорош, Пелехівна, Р. Чорній. Фото 1933 року
У грудні 1913 року трапилася подія, яка мала винятково важливе значення для мистецького життя Львова та й цілого українського мистецтва І половини ХХ століття. На запрошення митрополита Андрея Шептицького до галицької столиці прибув художник Олекса Новаківський (1872 – 1935), уродженець села Слободо-Ободівки на Поділлі, абсольвент Краківської академії мистецтв, який тривалий час проживав у селі Могила неподалік Кракова.
Упродовж наступних двох десятиліть Олекса Новаківський став чи не найвідомішим серед українських митців краю – не в останню чергу завдяки Мистецькій школі, першому на галицьких теренах українському мистецькому навчальному закладу, що постав з благословення митрополита Шептицького навесні 1923 року. Помешкання «пана артиста» на вулиці Земялковського (нині Новаківського), 2, стало улюбленим місцем зібрань велелюдних товариств, що приходили, зокрема, відсвяткувати іменини самого Маестро (30 березня) або щедрого мецената Школи владики Андрея (13 грудня).
Розташований поблизу Святоюрської катедри будинок із червоної цегли, який збудувала за проєктом архітектора Юліяна Захаревича фірма Івана Левинського, Митрополит викупив у польського живописця Яна Стики 1907 року. Саме тут протягом 1913 – 1935 рр. мешкав і працював художник Олекса Новаківський, саме у майстерні на другому поверсі відбувалися заняття відомої на цілу Західну Україну Мистецької школи. Саме сюди приходили поважні громадяни Львова – оглянути твори, привітати чи просто поспілкуватися із Маестро. Упродовж двадцяти років господа Новаківських залишалася місцем, що наче магнітом притягувало діячів і поціновувачів мистецтва, представників політичної еліти та культурної еліти краю…
Гості помешкання Олекси Новаківського під час святкування іменин митрополита Андрея Шептицького. Андріївський вечір 1929 року.
Цієї п’ятниці, 24 червня 2022 року, о 16:00 в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (вулиця Листопадового Чину, 11, біля катедри Святого Юра) відбудеться лекція «Відомі і невідомі гості дому Олекси Новаківського».
Відвідувачі матимуть нагоду більше дізнатися про коло спілкування визначного українського митця, ознайомитися зі середовищем, що сформувалося довкола Маестро та його Мистецької школи, зокрема, зі знаковими постатями сучасників Олекси Новаківського.
Захід проходитиме в рамках лекторію «П’ятниця у Новаківського». Вартість вхідного квитка – 30 грн.
Охочі відвідати лекцію зможуть відкрити для себе одну із напрочуд цікавих сторінок українського культурно-мистецького життя Львова й Галичини у період між двома світовими війнами.
Олександр ШЕЙКО молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
Ніно Катамадзе та INSO-Lviv на сцені Львівської Національної філармонії (Nino Katamadze & INSO-Lviv - Live at Lviv National Philharmonic)
17 червня у Львівській національній філармонії відбувся благодійний концерт за участі грузинської джазової співачки Ніно Катамадзе, композитора та диригента Ніколаза Рачвелі у супроводі симфонічного оркестру INSO-Lviv.
Для гостей концерту прозвучали популярні грузинські мелодії, твори Гії Канчелі, авторські композиції Ніно Катамадзе та Ніколаза Рачвелі, а головною подією вечора сталапрем’єра твору “Reverence to Ukraine”.
Напередодні відбулась прес-конференція за участі співачки, диригента та керівника оркестру Іоланти Пришляк.
Далі у статті ми наведемо найголовніші меседжі зустрічі, думки про війну та культуру, страх, силу та єднання українців та грузинів.
Ніно Катамадзе та INSO-Lviv на сцені Львівської Національної філармонії (Nino Katamadze & INSO-Lviv – Live at Lviv National Philharmonic)
Грузинський народ як ніхто інший розуміє біль України і висловлює свою проукраїнську позицію, зокрема через культуру та мистецтво. За словами Ніколаза Рачвелі колектив Грузинського філармонічного оркестру став першим у світі хто виконав гімн України. Далі музиканти неодноразово виступали на підтримку України, було зібрано близько півмільйона доларів, які були передані для ЗСУ.
Н. Рачвелі: “Кожна нота була присвячена солдатам, захисникам, громадянам України”. Також диригент висловив цікаву думку про страх, що, природньо, супроводжував їх делегацію під час подорожі в Україну і який розвіявся, коли митці побачили назву нашої держави. Наша країна – втілення небаченої сили та мудності.
Ніно Катамадзе та INSO-Lviv на сцені Львівської Національної філармонії (Nino Katamadze & INSO-Lviv – Live at Lviv National Philharmonic)
Концерт у тандемі українців та грузинів є не першим. Раніше жіночий склад оркестру INSO виступив з співачкою у Грузії. Як зазначила художній керівник оркестру – Іоланта Пришляк – те, що відбулося на сцені у Грузії, і, те, що відбудеться тут – здатне достукатись до сердець тих хто ще не чує нашого болю, нашого страху і нашого нестерпного бажання перемогти.
Виступ Ніно Катамадзе був особливо теплим, пройнятим любов’ю та щирим співпереживанням. Співачка висловилася про те, що неможливо стояти осторонь, навіть якщо це історія не твого народу. Якщо ти Людина – ти маєш протистояти. Н. Катамадзе: “Війна на якій загинула бодай одна дитина – моя війна”.
Ніно Катамадзе та INSO-Lviv на сцені Львівської Національної філармонії (Nino Katamadze & INSO-Lviv – Live at Lviv National Philharmonic)
Виконавиця висловила захоплення українцями,які попри все знаходять в собі сили посміхатися , творити та працювати. Водночас у словах читалось і глибоке відчуття несправедливості і бажання допомогти її здолати.
Завершимо статтю ще однією влучною думкою Ніно Катамадзе: голос концерту – це голос дружби, опори та любові, яку ми відчуваємо як народ.
22 червня 1915 року російські війська залишили Львів після 10 місяців окупації. Галицька столиця повернулася під панування цісаря Франца Йосифа І.
Плануючи кампанію 1915 року, Велика Британія та Франція виходили з того, що перемога над Німеччиною можлива лише за умови досягнення абсолютної переваги над супротивником у силах і засобах. Тому їхній загальний план зводився до стратегічної оборони на Західному фронті, де передбачалися лише невеликі наступальні операції.
Карта бойових дій 1915 року
Натомість російський генштаб планував на 1915 рік широкі наступальні операції, спочатку у Східній Пруссії, з наступним перенесенням удару на Берлін. “В середині січня в Ставці генерал-квартирмайстер Данилов розробив план операцій на 1915 р. За цим планом визнавалося за необхідне проводити головний удар на Берлін…” – писав російський військовий історик Зайончковский ¹.
Командувач російського Південно-Західного фронту генерал Ніколай Іванов
Натомість командувач російського Південно-Західного фронту, який діяв переважно в Галичині, генерал Ніколай Іванов прагнув прорватися через Карпати на Будапешт і Відень, щоби вивести Австро-Угорщину з війни і залучити на бік Антанти Італію та Румунію: “Іванов розумів, що його армії на той час уже націлилися на Карпати, і тому необхідно ці гори подолати. Іванов жваво вхопився за цю ідею й відтак став її вперто відстоювати. 5 лютого Іванов прибув у Ставку, де особисто доповів, що важка ситуація армій Південно-Західного фронту, що склалася в Карпатах внаслідок зимового часу та відсутності приміщень, змушує якнайшвидше відкинути австрійців з гір і спуститися в Угорщину” ².
На відміну від Антанти, перспектива затяжної війни не обіцяла блоку Центральних держав жодних вигод. Німецьке й австрійське командування не полишало надій на швидке закінчення війни й завзято шукало шляху до рішучої перемоги. На думку начальника німецького Генштабу генерала Е. фон Фалькенгайна, остаточне вирішення завдань війни треба було шукати на Заході. Натомість командування групи німецьких армій на Сході (П.Гінденбург і Е.Людендорф) й австро-угорське командування (Конрад фон Ґетцендорф) вимагали першочергового розгрому Росії й ліквідації Східного фронту.
Конрад фон Ґетцендорф
До весни 1915 року австро-угорська армія потерпіла великі втрати і не могла сама дати собі раду з навалою російських військ, які опанували майже всю Галичину, взяли Перемишль і Тарнув, захопили майже всі найважливіші перевали в Карпатах. Начальник штабу австро-угорської армії Конрад фон Ґетцендорф просив перекинути нові німецькі дивізії з Західного фронту. Врешті-решт німецьке командування вирішило допомогти своєму союзнику. Обираючи напрямок головного удару, воно розробляло три варіанти: зі Східної Пруссії проти правого (північного) крила російського фронту, з Карпат проти лівого крила російського фронту, але зупинилися на третьому варіанті – зробити удар між Віслою і Карпатами могутнім угрупованням німецьких військ із задачею не лише відкинути росіян від Карпат, але й розгромити всю російську армію.
Успіх на цьому напрямку давав можливість натиснути на Італію і Румунію, відтягнувши термін їхнього вступу у війну на боці Антанти, підтримати Туреччину, забезпечити стійкість австро-угорських армій.
Район, обраний для завдання головного удару, був вигідним в оперативному відношенні. Він надійно прикривав фланги ударного угруповання, бо Вісла на півночі і Бескиди на півдні обмежували маневрування російських військ.
Німецьке командування дуже ретельно й детально готувало цю операцію. До її проведення залучалися добірні війська, зняті з французького фронту. Їх об’єднали в 11-у армію, командування якою доручили генералові А.Макензену. До складу армії був включений також 6-й австро-угорський корпус і 11-а кавалерійська дивізія.
Август фон Макензен
Щоби дезорієнтувати російську агентурну розвідку, 11-а армія рухалась з Західного фронту кружним шляхом: спочатку в Північну Німеччину і лише звідти – в Галичину.
Август фон Макензен починав свою військову кар’єру ще на полях франко-прусської війни 1870 року. На початку Першої світової 65-річний генерал Макензен командував корпусом на “другорядному” фронті в Східній Прусії. Але його корпусові довелось відіграти важливу роль у розгромі й оточенні російської 1-ї армії під Таненберґом. У вересні 1914-го генерал-полковник А. фон Макензен уже провадив німецькою 9-ю армією на Східному фронті. А навесні 1915 року його призначають керівником наступу німецьких і австрійських військ у Галичині.
Для наступу обрали ділянку між Верхньою Віслою та підніжжям Карпат. Було вжито суворих заходів для збереження таємниці. Щойно 13 квітня, коли німецькі війська були вже готові до транспортування, і потяги зі снарядами рушили в Галичину, шеф німецького генштабу Фалькенгайн уперше телеграфував своєму австрійському колезі Конраду про загальний план операції. Конрад Ґетцендорф того ж дня відповів про свою повну згоду і вирушив до Берліна для особистих переговорів з Фалькенгайном.
11-а німецька армія під командуванням генерала А.Макензена складалася з 5 корпусів у складі 8 німецьких, двох австро-угорських піхотних і однієї кавалерійської дивізій. У складі 11-ї армії були найкращі німецькі війська, які здобули собі славу на Західному фронті, зокрема Гвардійський корпус, X армійський, XLI резервний корпуси. Разом з цією армією в прориві взяла участь 4-а австрійська армія ерцгерцога Йосифа Фердинанда у складі 5 австрійських піхотних, однієї австрійської кавалерійської й однієї німецької піхотної дивізій. Ця армія також була підпорядкована Макензену.
11-у армію забезпечили могутньою артилерією – 143 батареї зі 624 гарматами. Перед початком наступу у Макензена піхоти було вдвічі більше, всієї артилерії в 6 разів, а важкої артилерії у 40 разів більше, ніж у росіян на цій ділянці фронту.
План Атаки Макензена під Горлицями
Атака Макензена під Горлицями почалася 2 травня о 10 годині ранку. Їй передувала артилерійська підготовка зі 600 гармат. У перший день наступу “таран” Макензена відбив на своєму правому фланзі й у центрі дві контратаки росіян, захопивши 17 тисяч полонених, але просунувся вглиб російської оборони лише на 2-5 км. До речі, саме в ті дні наші усусуси стримували на горі Маківка наступ росіян через Карпати.
Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка
До вечора 5 травня лівий фланг і центр 11-ї німецької армії підійшли до ріки Віслок. На 6-й день прориву (7 травня) ця армія досягла лінії Фриштат–Кросно–Риманів. У цей же час 3-я австрійська армія вийшла на лінію Дукля–Яслиска. За 6 днів глибина прориву досягла 40 км.
Німецькі солдати єврейського походження повертаються додому з Першої світової війни
Росіянам нічого не залишалося, як відійти на лінію ріки Сян, що й було зроблено до 15 травня. Але вже 17 травня німці переправилися на правий берег Сяну в районі Ярослава, і новий прорив почав вклинюватися в оборону російських військ. Водночас німці й австрійці південніше від Перемишля почали атаку на Мостиська.
3-го червня росіяни залишили Перемишль.
30 травня австрійсько-німецька Південна армія під командуванням генерала Александра фон Лізінґена зайняла Стрий. Тому на лівому крилі Південно-Західного фронту російські війська відійшли за Дністер, на ділянку Миколаїв–Галич.
Але в цей момент, на початку червня 1915 року Макензен призупинив свій натиск на росіян у Галичині. Це було пов’язано з оголошенням 24 травня Італією війни Австро-Угорщині. Австрійці хотіли перекинути значні свої сили на італійський кордон і передати ведення подальшої боротьби з росіянами в Галичині німцям.
За кільканадцять днів Макензен відновив наступ. Відтак 8-й російській армії генерала Брусилова не вдалося втриматись на лінії Любачів–Мостиська, і 12 червня росіяни знову почали відступати. 15 червня вони намагалися створити оборонну лінію біля Городка вздовж річки Верещиці. Але в ніч проти 20 червня 8-а російська армія змушена була відступити.
Німецькі солдати єврейського походження повертаються додому з Першої світової війни
Протягом двох місяців – травня і червня 1915 року – росіяни залишили майже всю Галичину, де втратили лише полоненими 500 тисяч вояків. “Весна 1915 року залишиться в мене назавжди в пам’яті. Велика трагедія російської армії і відступ з Галичини. Ні патронів, ні снарядів. З дня на день криваві бої, щодня тяжкі переходи, нескінченна втома і фізична, і моральна; то боязкі надії, то безпросвітний жах… Пам’ятаю бій під Перемишлем у середині травня. Одинадцять днів жорстокого бою 4-ї стрілецької дивізії… Одинадцять днів страшного гуркоту німецької важкої артилерії, що буквально зривала цілі ряди окопів разом з їх захисниками. Ми майже нічим не відповідали. Полки, вкрай виснажені, відбивали одну атаку за іншою багнетами або стріляниною в упор; лилася кров, ряди рідшали, росли могильні пагорби… Два полки майже знищені лише вогнем”, – згадував російський генерал Антон Денікін.
У своїх спогадах генерал-квартирмайстер Ставки Верховного головного командування Юрій Данілов писав: “Армії П.-З. фронту продовжували безнадійно відсуватися назад. Таке положення змусило Верховне Головнокомандування, директивою від 20 червня, віддати розпорядження про початок евакуації Львова та всієї Галичини, що ще залишалася під нашою владою” ³.
Не чекаючи на цю директиву, росіяни вже протягом кількох днів спішно виїздили зі Львова, тривала евакуація установ, вивозилося обладнання підприємств й інші цінності. Під час відступу з Галичини російське командування вперше в широких масштабах руйнувало важливі об’єкти на шляхах пересування австро-німецьких військ, нищило різне майно. 5 травня начальник штабу верховного головнокомандувача В.Драгоміров дав наказ щодо цього начальникам штабів усіх армій Південно-Західного фронту.
Одночасно відбувалась примусова «евакуація» вглиб Росії місцевих мешканців. Особливо великих масштабів ця депортація досягла на Холмщині та Надсянні. Загалом вивезли кількасот тисяч людей. “Найстрашнішим був день відступу, москалі все палили, грабували людей, убивали, всякими способами знущались. Людей наших гнали цілими юрбами зі собою з різних сіл і міст”, – згадували трохи згодом дописувачі «Діла» ⁴.
Зі Львова вивозили також відомих і шанованих громадян як заручників. Як згадував один із них, Юзеф Бялиня-Холодецький, “у неділю 20 червня вирушив поїзд в дорогу… Поволі посувався наш поїзд, обстрілюваний бомбами німецьким аеропланом, до Красного і далі до Бродів. Віз він тридцять сім бранців, а саме 12 Поляків, 10 Русинів і 15 Жидів” ⁵.
Група заручників, вивезених росіянами зі Львова
Українці: Володимир Бачинський, інженер-хімік, доцент Політехніки (у віці 44 роки); Спиридон Баньковський, старший радник Маґістрату (56); Стефан Федак, адвокат, віце-президент Надзірної ради Крайового банку (54); Михайло Коцюба, доктор філософії та медицини, крайовий шкільний інспектор (60); Іван Левинський, архітектор, професор Політехніки (64); Іван Матіїв, крайовий шкільний інспектор (56); Костянтин Паньківський, директор Крайового кредитного союзу (61); Роман Наленч-Сосновський, радник Вищого суду (56); Іларіон Свєнціцький, директор Національного музею (39); о. Микола Щепанюк, священик собору Св. Юра (32).
Поляки: Юзеф Бялиня-Холодецький, директор Рахункової палати, літератор (63); Александер Сас-Чоловський, директор архіву і музеїв м. Львова (51); Еміль Габданк-Дуніковський, професор університету і літератор (51); Зиґмунт Ган, повітовий суддя (40); Адам Каучинський, директор Заставного закладу і купець, член міськради (52); Юліуш Кюнер, власник готелю (48); Роман Роґаля-Левицький, радник Вищого суду (46); Юзеф Казимир Любінецький, суддя (45); Юзеф Шірмер, власник пекарні, голова Ремісничої палати, член міськради (55); Станіслав Сопух, настоятель оо. Єзуїтів (46); Міхал Тьопфер, власник ресторану, член міськради (52); Валери Влодзімірський, судовий хімік, член міськради (61).
У ніч проти 22 червня 1915 року частини 2-ї австро-угорської армії розбили на західних околицях Львова росіян, які пробували оборонятися на старих фортах у Брюховичах, Рясній Польській і на Лисій горі у Брюховицькому лісі.
Залишки форту на З’явленській горі над Брюховицьким цвинтарем, збудованого 1887 року
На З’явленській горі над Брюховицьким цвинтарем ще збереглися залишки форту, збудованого 1887 року на горбі заввишки 347 метрів над рівнем моря. Протягом 1912-го форт зміцнили. Форт у Брюховичах описав Михайло Слободянюк у мілітарному альманасі “Цитаделя” (ч. 1, 2009). За його даними, форт був укріпленою артилерійською позицією на півбатареї (2-3 гармати) з цегляними траншеями для піхоти, яка обороняла підступи до гармат. Доступ до артилерійських позицій захищали два бічні цегляні каземати (стрілецькі галереї) з бетонним перекриттям на схилах гори. Між ними були ще два каземати для фронтального захисту форту. А центральну частину форту займали позиції для двох артилерійських гармат. Біля них – перекриті бетоном сховища для боєприпасів. Під час російського наступу в Галичину в серпні-вересні 1914 року форт був залишений австрійським військом без бою. Натомість росіяни його укріпили й обороняли у червні 1915-го.
Зранку 22 червня частини 2-ї армії під проводом фельдмаршала-лейтенанта барона Едуарда Бьом-Ермолі
Зранку 22 червня частини 2-ї армії під проводом фельдмаршала-лейтенанта барона Едуарда Бьом-Ермолі (Böhm-Ermoli, 1856–1941) увійшли до Львова Янівською дорогою (тепер вул. Шевченка). Росіяни не чинили їм опору і відступали на схід. Хоча на тодішніх поштівках зображено запеклі бої у місті на тлі церков у московському стилі.
Австрійська поштівка “Лемберг відвойовано після важких боїв”, 1915 рік
Того ж дня у приміщенні “Сільського Господаря” українські діячі, що залишалося у Львові, але уникли російської депортації, створили “Комітет українців міста Львова”. Його очолив адвокат Андрій Чайковський. Наступного дня відозву комітет видав відозву до українців міста Львова, у якій було написано: “Засяло знову сонце свободи! В отсей день вертає до українців не лише втрачена свобода віри і мови батьків, а й росте й леліяна в тих тяжких часах на дні душі надія, що мимо вікового, а ще перед хвилею над нами шаліючого московського гніту, Україна не вмре, не загине!”
Після поразки в Галичині 24 червня 1915 року, який вважається днем закінчення Горлицької операції, у російській ставці вирішили відійти на лінію Рига – середній Німан – річка Свіслоч – Брест-Литовськ – верхня течія Західного Бугу – Дністер – кордон з Румунією.
Після зайняття Львова 11-а армія Макензена і 4-а австрійська армія, посилені кількома німецькими й австрійськими дивізіями, були скеровані у північному напрямку – на Холм, Володимир-Волинський, Люблін, щоб оточити російські війська у «конґресовій» Польщі.
Росіяни почали поспіхом відходити з Польщі і вже 5 серпня залишили Варшаву. А до кінця серпня цілком відійшли з «Конґресівки». Війська генерала Макензена дійшли до Берестейської фортеці і зайняли її без бою.
У цій ситуації російське командування “для вирівнювання фронту” розпочало черговий відступ. Восени фронт стабілізувався на лінії Західна Двина – Двінськ – Вілейка – Барановичі – Пінськ – Сарни – Луцьк – річки Стир і Стрипа.
А влітку 1916 року у Львові, на верхній терасі Стрийського парку відкрили військову виставку Другої австро-угорської армії, яка запам’яталася павільйонами, оздобленими березовими колодами, та пам’ятником її командувачу – австрійському генералу Едварду Бьом-Ермоллі. Його автором був угорський скульптор Лайош Лукачі.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
