Національний (колишній Промисловий) музей, сучасний вигляд
В п’ятницю, 28 січня 2022 року, о 16:00 у головному корпусі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки виставку Ганни Криволап “Діалог традицій”.
Виставку представляють колекції «Причетність» і «Стрічки». Вони визначають поетично-смислову цілісність картин, які об’єднує концепт культурно-генетичного коду – важливої ланки світоглядного поля авторки.
Мисткиня входить до рейтингу топ-100 найкращих українських майстрів за кордоном. Окрім персональних виставок, вона бере активну участь у групових і міжнародних виставкових проєктах. Твори Ганни Криволап зберігаються в музеях і у приватних колекціях.
Живопис Ганни Криволап завжди вирізнявся чуттєвістю, поетичністю і при тім особливою динамікою мазка та відтінків фарб. Невимовне чуття кольору закладено в Ганни генетично. Не випадково її творчість має успіх серед художників, мистецтвознавців і колекціонерів. Виставки Ганни Криволап вдало відбуваються в різних країнах світу. Мисткиня входить до офіційного міжнародного рейтингу топ-100 найкращих українських майстрів. Завдяки цілеспрямованій праці та надійному академічному вишколу Ганна Криволап досягає блискучого результату, а її роботи видаються неймовірно органічними у провідних музеях України та Європи.
З 20 січня 2022 року, в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) можна оглянути унікальну виставку Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному”.
Експозицію виставки складають 16 робіт в авторській техніці під назвою ганчбинт. Ага, і я приблизно так відреагував, коли вперше почув це слово. А коли дізнався, що роботи виконані бинтами, чекав побачити чергову “несмачну кічуху”. Погодьтеся, портрет створений бинтами не обіцяє високої естетичної досконалості.
Робота з виставки Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному”
Але вже перший погляд на виставку заставив мене подивитися на неї вдруге, і… втретє… Не міг собі уявити, що звичайний бант може бути таким потужним інструментом для творчості. Тут і графічний підхід, і наcиченість олійних фарб, і легкий натяк акварелі.
Логічно що я не міг пропустити нагоди поспілкуватися з мисткинею і дізнатися більше про цю унікальну техніку.
Наталя Бугайова-Гуменюк
“Одного разу, миючи посуд побачила, що поряд лежить кухонна ганчірочка, дивлюся – такий гарний барельєф, подумала, що треба сфотографувати. Потім почала той барельєф поправляти і так з’явилася серія фотографій, які виклала в інтернет. Ось так почалася серія цікавих робіт з ганчіркою. А потім мені трапилася марлева серветочка, з якою я теж попрацювала і подумала, що це дуже гарно, вона прозора, має щось на зразок 3D.
Робота з виставки Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному”
Тоді я робила різні барельєфи, а потім спробувала створити з ганчірочки портрет, бо я люблю їх малювати. Це був портрет тата. Я його сфотографувала, виклала у фейсбук, отримала схвальні відгуки і зрозуміла, що можна з тканини зробити не тільки абстрактні речі, а й портрети.
Робота з виставки Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному”
Потім, уже з бинта спробувала створити портрет мами. Згодом були ангел, кіт, дівчинка та інші речі, всім дуже подобалося і багато просили та радили робити виставку, бо це нова техніка, щось цікаве. Крім того я почала робити кольорові роботи, а ще зрозуміла, що можна робити різні фактури і це ще цікавіше”, – розповідає мисткиня.
Робота з виставки Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному”
Погодьтеся, дивовижна історія, адже Наталя художник-модельєр за професією і усе життя працювала за спеціальністю. До такої незвичної творчості спричинилася пандемія. А тут, як кажуть, головне розпочати. А далі всі пішло само по собі.
“За експонування виставки домовлялася не я, а люди, які побачили мої роботи. Вони знайшли Євгена Булавіна та розповіли йому про мене. Йому сподобалося і протягом двох місяців я ще доробляла роботи для виставки”, – каже Наталя.
Робота з виставки Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному”
Ось так, для когось криза, – а для когось нові можливості. Зрештою, можете самі переконатися. Виставку Наталі Бугайової-Гуменюк “Незвичайне в звичайному” можна оглянути в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) до 20 лютого. Якщо нас знову не закриють на локдаун. Вже сплюнув.
Нещодавно у Львові відкрили новий музей. Він унікальний, адже призначений як для дорослих Львовознавців, так і для дітей. У ньому показано що таке електрика, як вона потрапляє до нас додому та розвиток електричних мереж Львова.
Поки малеча бавитиметься котушкою Тесли, крутитиме динамо-машину і запускатиме електричний трамвай, дорослі мають змогу дізнатися багато цікавих фактів з історії Львова. Наприклад, як виглядала та сама електрична батарея в підвалі, через яку горів Оперний театр. Чи як працювали перші, надвисокі, електричні ліхтарі у Львові, або посидіти на електричному стільці. А ще музей повністю безкоштовний.
Різні типи лампочок. Можна порівняти скільки вони дають світла та скільки споживають електроенергії.Старі запобіжники та Польські карти електромереж ЛьвоваЗараз з’єднаюся з ЛьвівВодоканаломТа сама електрична батарея в підвалі Оперного театруРобочий макет перших Львівських електричних ліхтарівКотушка Тесли яка може засвітити лампочку. Гортайте далі, там буде фотографія де лампочка світиться.
Думаєте це черговий відомчий музей з однією кімнатою і фотками працівників на стінах? А дзуськи! Музей Електрифікації займає весь перший поверх. В ньому шість вражаючих кімнат з купою всього цікавого. До експонатів можна підійти, взяти в руки, деякими навіть покористуватися. Скажу чесно, я вражений якістю музею та скільки тут вкладено праці. Так як дітям зазвичай байдуже до сухої історії, тому для них є багато захоплюючих ігрових стендів.
Крім електрифікації тут гарно проілюстровано телефонний зв’язок. Стенд повністю робочийРеманент тодішнього електрикаОце я розумію струмові кліщі!Макет трансформаторної підстанціїАле найголовніше в будь-якому музеї – цікава екскурсія!Розвиток електрики в старих фотографіяхЦікавий макет для дітей. Людина крутить ручку та виробляє електроенергію. Від неї трамвай починає рух. В кінці статті є відео як це виглядає.
А Ви знали що на початку 20-го століття у Львові існувало більше десяти! приватних електростанцій. А першим будинком з електричним освітленням був не Оперний театр, а Галицький Сейм. За Польщі електричні прилади давали в оренду, а робота в тодішніх Міських Закладах Електричних (MZE) по зарплаті та престижності прирівнювалася до сучасного ІТ-шника.
Робочий макет Львівських надвисоких електричних стовпів. Одна лампа тоді давала світла приблизно як від електрозварювального апарата. Тому її ставили якнайвищеАвтентична табличка 1929 рокуТак могла виглядати комірчина Миколи ТеслиЛампа що світиться без дротів. Ніби все просто, а вражає!Наочна ілюстрація струму в газах. Фізика 11-го класу.Абонемент на трамвайСтарі лейби з німецького електричного обладнанняІсторія розвитку лічильників електроенергії. Ще гарна колекція подібних приладів є в музеї Метрології.Суто Львівський лічильник. Зверніть увагу як мало кіловат люди тоді могли використати в принципі!Так виглядає з’єднання електричних кабелів в розрізі
Як думаєте: де наступною, після Львова, була побудована електростанція? Ви дуже здивуєтеся, але в . . . провінційному Бориславі! Електрика там була потрібна для видобутку нафти. Коли нафта закінчилася то Борислав продавав електрику Стрию, Дрогобичу та іншим навколишнім містам. І так аж до 1960-х років.
Макет шахти і її електричного обладнання. Ось звіт з цієї ж шахти, СтебникЦей стовп простояв з 1938 року і аж до Оранжевої Революції! І не зігнив!Червоні лампочки це електростанції, 1908 рікПоширений, в той час, електричний ліхтарик
В музеї діють вечірні Екскурсії, сюди можна піти після роботи! Вони, також, приймають організовані групи дітей зі шкіл. Відвідавши інтерактивну екскурсію від Андрія я не пошкодував. То ж сміло рекомендую музей іншим. А ще там тепло і чисто, що приємно вразило.
Андрій показує альбом зі схемами електромереж ЛьвоваПлавкі вставки що працювали як запобіжникМакет електромережі від електростанції і аж до споживачаЦе не карточки КГБ. Це тодішні посвідчення електриків. Давало право на безкоштовний проїздВідновлений телефонний комутаторЗа таку зв’язку ключів можна і в тюрму сісти 🙂Електричний стілець для тих хто буде нищити експонати музеюВеличезна заслуга в створенні цього музею належить Андрію Крижанівському. Він же і автор однойменної книжки.
Урочистості офіційного старту подорожі українських екіпажів на "Горбатиз Запорожцях" дл я участі в «Rallye Monte-Carlo»
Вчора, 25 січня 2022 року, у Львові на площі Ринок перед Ратушею відбулися урочистості офіційного старту львівського сімейного екіпажу Світлана і Євгеній Кравс на зимові автогонки ретро автомобілів у Монте-Карло.
Разом з львів’янами стартували екіпажі на «Горбатих Запорожцях» з Києва і Тернополя. Відправити в дальню дорогу українські екіпажі прийшли колеги з авто-мото-вело-клубу «Ретровики Львова», арт-вертепу« Авантюра», партнери екіпажу Управління спорту Львівської міськради та Служби автомобільних доріг Львівщини.
Спеціально до старту «Козацька пошта» (дизайнерська робота – Андрій Пилюх) підготувала тематичні пам’ятні конверти і поштові марки.
Урочистості офіційного старту подорожі українських екіпажів на “Горбатиз Запорожцях” дл я участі в «Rallye Monte-Carlo»
Відомий львівський колекціонер масштабних моделей Юрій Давидов виготовив точну копію авто, яке презентуватиме Львів у Манако. Модний львівський художник Олександр Балабай спеціально намалював картини у авторському стилі… Прийшов привітати з стартом міський Голова Львова Андрій Садовий.
Урочистості офіційного старту подорожі українських екіпажів на “Горбатиз Запорожцях” дл я участі в «Rallye Monte-Carlo»
Довідка. Вперше за 111 років українці на українських авто приймуть участь у найпрестижніших європейських автоперегонах «Rallye Monte-Carlo Classic» які відбудуться в кінці січня у Франції і Монако. Участь української команди в «Rallye Monte-Carlo Classique-2022» відбувається за патронатом Кабінету Міністрів №34220/0/2-21 від 26.10.21.
Урочистості офіційного старту подорожі українських екіпажів на “Горбатиз Запорожцях” дл я участі в «Rallye Monte-Carlo»
Україну презентуватимуть п’ять екіпажів на малолітражних «Запорожцях»: в складі об’єднаної команди екіпажі з Києва, Тернополя, Запоріжжя, Чернівців і Львова. Львів презентуватиме сімейний екіпаж Світлана Кравс (воді) і Євгеній Кравс (штурман) на авто 1967 року випуску під стартовим номером 410. Партнером львівського екіпажу є Управління спорту ЛМР і Служба автомобільних доріг Львівщини.
Урочистості офіційного старту подорожі українських екіпажів на “Горбатиз Запорожцях” дл я участі в «Rallye Monte-Carlo»
Як виняток, Організатори (Королівський клуб Монако) допустили, наш національний автомобіль, у зв’язку з 60-річчям випуску Першого ЗАЗ-965. Патроном нашої команди став великий друг України, відомий фінський автогонщик, чемпіон світу з ралі 1981 року, чотириразовий переможець ралі Дакар, член Європарламенту Арі Ватанен.
Урочистості офіційного старту подорожі українських екіпажів на “Горбатиз Запорожцях” дл я участі в «Rallye Monte-Carlo»
Змагання стартують 30 січня в французькому місті Валанс. Екіпажі мають здолати майже 1000 кілометрів серпантинами Високих Альп і фінішувати 2 лютого в столиці Монако – Монте-Карло. По дорозі до змагань делегація матиме зустрічі з українською діаспорою у Вроцлаві (Польща), Ерфурті і Фрайбурзі (Німеччина) і Ліоні (Франція).
Спеціально до Дня Валентина Віктор Винник і МЕРІ представлять програму, до якої увійдуть найкращі хіти та прем’єри артистів. Святкова подія відбудеться 13 лютого у Центрі Довженка, повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions. Початок о 19:00.
“Для мене Свято усіх закоханих асоціюється саме із Львовом. Думаю, багато людей зі мною погодяться, адже до цього спонукає таємнича і романтична аура міста. Тож недаремно люди з усієї України приїздять саме до Львова відсвяткувати це свято. Європейський центр кохання – це Париж, а у нас, без сумніву, це Львів!” – розповідає Віктор Винник.
Віктор Винник поділився, чим 13 лютого вони будуть захоплювати, надихати та закохувати у переддень Дня Святого Валентина, а також привідкрив маленьку таємницю вечора:
«У програмі нашого концерту звучатимуть перевіренні роками наші найромантичніші пісні. Зокрема, у нас навіть є тематична пісня до цього свята «Kiss на біс», у якій йдеться про День святого Валентина. Також готуємо прем’єри!
Спеціально до Дня закоханих, ми презентуємо відео та вперше наживо виконаємо нову пісню «Бути з тобою» саме у Центрі Довженка. До слова, режисером цього відео виступив я. Маю надію композиція та кліп усім сподобаються, бо ми дуже-дуже старались! Чекаємо усіх з нетерпінням!»
До слова, на нещодавньому концерті Віктора Винника і МЕРІ у Києві музиканти разом із залом заспівали на біс відому пісню «Батько наш Бандера». Віктор Винник зауважив, що ця пісня увійде у програму найближчих концертів гурту, зокрема у Львові.
«Це дуже добре, що пісні такого плану отримують розповсюдження. Це говорить про те, що, як нація, ми не спимо. А хто спить, той, можливо, пробудиться», – зауважив Віктор Винник.
Вольфґанґ Амадей Моцарт є одним із найвідоміших композиторів світу. Народився він саме в січні. Тож Львівська національна філармонія традиційно хоче відзначити цю подію фестивалем, що триватиме у вікенд 27-30 січня!
Він стане чудовою нагодою ще ближче пізнати багатогранну творчість майстра, адже його композиції ми чуємо чи не щодня. Тож саме час ще більше дізнатися про цю унікальну постать та насолодитися його незрівнянною музикою! Чотири події філармонійного фестивалю представлять різні грані музики віденського класика.
Львівська національна філармонія ім. М. Скорика
27 січня виповнюється 266 років із дня народження відомого на весь світ музичного генія – Вольфґанґа Амадея Моцарта. Хоч прожив лише 35 років, він встиг написати понад 600 творів! А свої перші композиції маленький Моцарт створив ще маленьким хлопчиком – у 5-річному віці.
Запрошуємо відзначити День народження композитора разом! Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика підготувала серію концертів, присвячених музиці віденського класика.
Mozart BirthDay 1.0 27.01.2022 / 19:00 Концертний зал Людкевича
Святкування розпочнеться разом із музикантами Академічного симфонічного оркестру філармонії, які виступлять під батутою Теодора Кухара! Окрасою вечора стане вишукана гра Катерини Тітової та Едґара Вірсоцкі. У їх виконанні почуємо три симфонії та концерт для двох фортепіано Моцарта.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Mozart BirthDay 2.0 28.01.2022 / 19:00 Концертний зал Людкевича
Музиканти Академічного симфонічного оркестру філармонії продовжать відзначати День народження Моцарта під батутою Вінсента Козловського! У їх вишуканому виконанні прозвучать Увертюра до опери «Чарівна флейта» та дві симфонії – Sinfonia Concertante (Концертна симфонія) та Симфонія №16 («Лінцька»).
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Mozart’s Power 29.01.2022 / 18:00 Концертний зал Людкевича
У суботу, 29 лютого, музику австрійського композитора та музиканта-віртуоза почуємо у виконанні Академічного симфонічного оркестру «INSO-Львів». Дириґуватиме Віталій Протасов. Оркестр проведе нас трилогією останніх симфоній Моцарта.
Mozart BirthDay 4.0 30.01.2022 / 17:00 Концертний зал Людкевича
Завершить відзначення Дня народження Моцарта, без сумніву, унікальна подія. Звучатимуть усі п’ять скрипкових концертів композитора. Виконають їх молоді українській скрипалі-віртуози – Дмитро Удовиченко, Богдан Шалига, Варвара Васильєва, Даніїл Гоноболін, Єва Рабчевська. Виступлять вони разом з Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова» під орудою Сергія Бурка.
Цього року ми відзначатимемо 145 років від дня народження художниці Олени Кульчицької, яка народилася 15 вересня 1877 року в містечку Бережани на Тернопільщині, мисткині, без творчості якої важко уявити собі українське мистецтво ХХ століття.
Олена Кульчицька, попри свою багатогранність, увійшла в історію українського мистецтва як першорядний графік, книжковий ілюстратор, автор новітніх естетичних концепцій розвитку графіки. Любов до графіки відкрила перед нею широкі можливості оперативно та майстерно формувати засади своєї мистецької програми, яку вона розгорнула у вагомих тематичних циклах, серіях. ЇЇ творчі шукання не обмежувалися модерною стилістикою початку ХХ століття у цій царині.
Художниця Кульчицька Олена (зі сайту http://esu.com.ua)
Досі подиву гідна масштабність її образного мислення, широта формальних шукань та досконале володіння технічним ремеслом у малярстві, графіці, декоративно-прикладному мистецтві. «Все, чим Олена Кульчицька була і що здобула,було наслідком її титанічної праці, незвичайного гарту і сили» зауважує її сучасник, фотомистець Ярослав Коваль. На схилі віку художниця, роздумуючи про своє життя у мистецтві, окреслила його як «творче горіння»і повторила за римським поетом Горацієм : «Не цілком помру.»
Ярослав Коваль
Мистецький та життєвий шлях О. Кульчицької досліджували М. Голубець, К. Малицька, В.Касіян, І. Сенів, А.В’юник, Х.Саноцька, Л. Волошин, Р. Яців, О.Федорук, О.Лагутенко. За останні роки музей підготував дві книжки: « Олена Кульчицька (1877-1967) Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво» (2013) та Олена Кульчицька « Народний одяг західних областей України» із збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького ( 2018), які розширюють коло дослідження мистецької спадщини художниці. Спогади про неї залишили її учениці із ІІ Державного учительського семінару, які зібрала та адаптувала М. Яців, завідувачка музею (1982-1995) ). Згодом деякі із них були опубліковані у збірнику «Народознавчих зошитів»( Ч.1, 2001), як і спогади відомих діячів української культури Д. Крвавича, І.Добрянської, В.Поповича, С. Скородинської (доньки д-ра Івана Шпитковського, співзасновника музею « Стривігор» у Перемишлі).
Олена Кульчицька. Скринька/ Касетка. 1907 р. Мідь, замша, емаль. Фрагмент.
Ярослав Коваль – відомий львівський фотомитець особисто знав Олену Кульчицьку і теж залишив своєрідний нарис-статтю про неї ( виставка його світлин експонувалася у виставкових залах Художньо-меморіального музею О. Кульчицької (серпень-вересень 2021р) у рамках Фотофестин, організатором яких був Роман Метельський). У 1978 році у часописі «Жовтень» було опубліковано нариси Я. Коваля «Із Бережан у широкий світ», де її автор, спираючись на архівні джерела пише про життя та творчість художниці.
Олена Кульчицька. Скринька/ Касетка. 1907 р. Мідь, замша, емаль. Фрагмент.
Створений у публікації образ мисткині вщент руйнує міфи про її творчість, нав’язані радянською владою, яка загравала із старою українською інтелігенцією.Вийшовши за межі радянського бачення місця і ролі Олени Кульчицької , автор не побоявся правдиво написати про її походження із давнього українського роду гербу «Сас», про щасливий час вільної творчої праці, не обмежений рамками соцреалізму та диктатом партійних органів. Головним редактором журналу тоді був Р. Федорів, членами редколегії: Р.Братунь, І.Вільде, М. Ільницький, Р. Лубківський та інш., що було вагомим аргументом, який спричинився до її виходу у світ.
Олена Кульчицька. Килим- гобелен «Богородиця з ангелами». 1914 р. Вовна, льон, ткання.
Ярослав Коваль у своїх нарисах використав спогади О.Кульчицької « Хронологія творчости О.Кульчицької (емоції, мотиви і толчки) 1908- 1940»[1], які вона написала у 1950-тих рр під впливом Лева Геца. Він також цитує і інші нотатки, зроблені художницею у різні роки, наповнюючи свою статтю маловідомими фактами із її біографії. Публікація складається із невеликих епізодів, у яких виокремлено вагомі події та факти із життя художниці, що формують небуденні уявлення про неї.
Олена Кульчицька. Акація. 1908 р. Папір, кольоровий лінорит.
Значне місце займає розповідь про дитячі та юнацькі роки художниці (це побут у Кам’янці-Струмиловій (тепер-Буськ), Лопатині, Львові, Городку), мистецькі студії у Відні, перебування у Косові, тривалий час життя у Перемишлі. Виокремлює також подорожі, здійснені 1903-1904 рр. під час студій у Відні, а саме до Венеції на виставку західно-європейського мистецтва, подорож до Європи (Мюнхен, Страсбург, Париж, Лондон) після завершення студій у 1908 році. Присвячує чимало місця подіям Першої Світової війни, творчій праці над малярським циклом « Тур’є» (1928), розповідає про мандрівки Галичиною (1920-1927) та її етнографічні замальовки народного вбрання, пам’яток церковної архітектури, а також маловідомі факти про музей української старовини «Стривігор» в Перемишлі (1935) до організації якого були причетні сестри Олена та Ольга Кульчицькі.
Олена Кульчицька. Зима. 1911 р. Папір. кольоровий лінорит.
Для розуміння світогляду О.Кульчицької, спрямованості її творчості, як зазначає Я. Коваль, треба відчути ту особливу родинну атмосферу, яка панувала у домі Кульчицьких і ґрунтувалася на глибокій любові та пошані до родинних традицій, батька, матері, рідних. «Взагалі мої Найрідніші відносилися до моєї праці направду так віддано й щиро, з таким глибоким заінтересуванням до мистецтва, що я , згадуючи ці прекрасні хвилі ферій у ріднім домі, є все зворушена до глибини душі» – читаємо у її спогадах. Сестри любили і поважали свого батька Лева Кульчицького. Його передчасна смерть (1909) була для них великою втратою.
Олена Кульчицька. Хмари/ Між небом і землею. 1912 р. Папір, кольоровий лінорит.
Згодом такою ж втратою для Олени Кульчицької був і відхід у засвіти сестри Ольги ( 1940). У епізоді «Трени», (із грецької, як зазначає автор «тренос», жалібна пісня, оплакування) є зворушливі спогади художниці про батька, сестру Ольгу : «…Ніколи не приходило мені на думку, що я можу залишитися сама, а оскільки думалось про смерть, то якось це мало бути разом…» Згадує він і про ще одну унікальну меморіальну пам’ятку, а саме альбом Кульчицької. Зауважимо, що цей рідкісний документ тривалий час перебував в Ольги Дзядик, колишньої учениці О. Кульчицької із Перемишля, який після її смерті, передала до музею її родина. У цьому «Пам’ятнику» першим є вірш Богдана Лепкого, присвячений художниці (1926), а також залишені автографи відомих людей, що відвідували дім Кульчицьких.
Олена Кульчицька. Орання/ На хліб насущний. 1903-1906 рр. Папір, лінорит.
Окремо автор пише про сецесію, стиль, яким захоплювалася О. Кульчицька, і який мав вагомий вплив на її творчість. У добу соцреалізму про це не писали, але зауважимо, що саме художниця привнесла в українське мистецтво початку ХХ століття нові віяння, збагатила західноєвропейські зразки національним колоритом. Основою її творчих шукань стало народне мистецтво, у ньому вона вбачала джерело модерних форм. Оперуючи сецесійними засобами, художниця легко і органічно застосовує їх у своїх творах. Зазначимо, що на експозиції музею Олени Кульчицької нині можна побачити твори, виконані у стилі сецесії, а саме емалі, авторські меблі, естампну графіку у техніці офорту, кольорові та чорно-білі лінорити, килими-гобелени, які характеризуються свободою композиції, лаконічністю, стилізацією, замилуванням до гнучких, хвилястих ліній, до української орнаментальної культури. Якщо йдеться про шрифти, які художниця широко застосовувала у естампній та книжковій графіці, то вони теж виразно сецесійні. Стосується це і малярства, зокрема її циклу «Страсті Христові», а також новітніх Богородичних ікон «Богородице, Діво Маріє, молися за нами»(1908), Богородиця «Золотий Колос», твір «Аз, о сих молю».(1927).
Олена Кульчицька. Лісовик. 1936 р. Папір, дереворит./Із циклу «Легенди гір і лісів».
Олена Кульчицька у своїй мистецькій діяльності дотримувалася ще одної засади сецесії- універсального поширення краси на середовище побутування людини. Взірцем такого розуміння є її авторські меблі для власного помешкання, проектований нею одяг із використанням зразків та елементів народного мистецтва, проекти шпалер для інтер’єрів, посуду. Микола Голубець, мистецький критик, публіцист, пишучи про художні проблеми тогочасного українського мистецтва 1936 року, зазначав, що « вся майже творчість такої української постімпресіоністки, як Кульчицька, малярська і графічна пройнята ідеями сецесії. «Село і місто», та «Дон Кіхот», як теж її дереворити «Легенди гір і лісів» (тут він перелічує твори, що експонувалися на УІІІ-ій виставці АНУМ-у, присвяченій Митрополиту Андрею Шептицькому) уже своїми літературними заголовками зраджують символізм сецесійної марки. Не менше сецесійною, тобто здецидованою в лінії і площі, стилізованою в загальних контурах і укладі композиції є й формальна фактура цих творів». [2]. О.Кульчицька є «невідродною донькою сецесії» [3], зауважує М. Голубець, вона з неї вийшла і віддавала їй данину упродовж усього творчого шляху.
Олена Кульчицька. Дон Кіхот. 1936 р. Папір, дереворит.
Нині треба віддати належне не лише Олені Кульчицькій, невтомній трудівниці, яка своєю творчістю зміцнювала духовний фундамент української нації, але й тим сміливцям, як Я. Коваль, які навіть у радянські часи намагалися сказати про художницю правду.
Любов КОСТЬ завідувачка ХММ О. Кульчицької
Джерела:
Олена Кульчицька 1877-1967).Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво: альбом-каталог/ Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; авт. статті, упоряд.: Л.Кость; упоряд. спогадів : Л. Кость, Т.Різун.- Львів; Київ: Апріорі, 2013.- С.16-52.
Голубець М. Проблєми сучасного мистецтва (Відчит на YІІІ Виставі АНУМ-у дня 29.ІХ.ц.р.)// Українські мистецькі виставки у Львові (1919-1939): Довідник; антологія мистецько-критичної думки/ Автор-упорядник Р.М. Яців.-Львів, 2011.-С.542-543.
Сьогодні, 25 січня 2022 року, о 12.00 на площі Ринок відбудеться урочистий старт української команди на автомобілях «Запорожець» на змагання в Монте-Карло.
Вперше за 111 років українці на українських авто приймуть участь у найпрестижніших європейських автоперегонах «Rallye Monte-Carlo Classic» які відбудуться в кінці січня у Франції і Монако. Участь української команди в «Rallye Monte-Carlo Classique-2022» відбувається за патронатом Кабінету Міністрів №34220/0/2-21 від 26.10.21.
Львівський екіпаж Запорожця на випробуваннях
Україну презентуватимуть п’ять екіпажів на малолітражних «Запорожцях»: в складі об’єднаної команди екіпажі з Києва, Тернополя, Запоріжжя, Чернівців і Львова. Львів презентуватиме сімейний екіпаж Світлана Кравс (водій) і Євгеній Кравс (штурман) на авто 1967 року випуску під стартовим номером 410. Партнером львівського екіпажу є Управління спорту ЛМР і Служба автомобільних доріг Львівщини.
Як виняток, Організатори (Королівський клуб Монако) допустили, наш національний автомобіль, у зв’язку з 60-річчям випуску Першого ЗАЗ-965. Патроном нашої команди став великий друг України, відомий фінський автогонщик, чемпіон світу з ралі 1981 року, чотириразовий переможець ралі Дакар, член Європарламенту Арі Ватанен.
Львівський екіпаж Запорожця на випробуваннях
Змагання стартують 30 січня в французькому місті Валанс. Екіпажі мають здолати майже 1000 кілометрів серпантинами Високих Альп і фінішувати 2 лютого в столиці Монако – Монте-Карло. По дорозі до змагань делегація матиме зустрічі з українською діаспорою у Вроцлаві (Польща), Ерфурті і Фрайбурзі (Німеччина) і Ліоні (Франція).
Під час ремонтних робіт в музичному органі Латинської катедри у Львові знайшли записку, у якій підписались майстри, що встановлювали орган у 1899 році.
«Ті, що цей орган ставили, для вічної пам’яті тут підписалися! Львів, 1899. Юліан Райманн, Франтішек Бучак, Антоні Бар, Борусевич Ян, Лакування Генрик Бурштин», — йдеться у записці.
Знайшли записку під час реставрації органу Латинської катедри на кошти польського фонду Полоніка.
Віднайдена записка. Фото: Твоє місто
«Після того, як орган у 1899 році перебудували, більше ніяких професійних реставраційних робіт не проводили», — сказав органний майстер Віталій Чижевський.
Щороку група українських і польських реставраторів реалізовують програму «Спільна спадщина», яка відбувається за фінансування Міністерства культури Польщі та інститутом Полоніка. Співпраця між фахівцями та розпочалась 2007 року.
В розпал туристичного сезону в Карпатах, пропонуємо нашим читачам мандрівку в минуле і подивитись, як виглядали туристи на початку ХХ ст.
Лижний курс в Славське. . Автор Максиміліан ДудрикЛещатарська прогулянкаЗ околиць Славська. Автор К. КачановськийЛещатарі, вид на Татри з г. Каспровий ВерхСлавське, Львівщина, 1912 р.Ліс в Чорногорі. Автор М. ДудрикЛещатарі на Петросі в Чорногорі. Автор М. ДудрикВ Татрах на Довгому Уплазі.
Сьогоднішня подорож в часі приведе нас в Славське на Львівщині. Усі фото датуються 1912 роком. На кадрах можемо побачити мальовничі пейзажі, густі ліси на гірських схилах, а також туристів та спортсменів, одягнених по тогочасній моді.
Притулок в Славську. Автор М. ДудрикВідпочинок в подорожі. Автор М. Якубчинський.Притулок під Плаєм на Боржаві. Автор М. Дудрик.Лещатарський спуск з Чорногори до ЯсиняВ подорожі. Автор З. ГептерВ подорожі. Автор З. ГептерКурси в Славському. Автор З. ГептерЛещатарська прогулянкаТатри, перевал Ґоричковий
Усі вони були членами Карпатського товариства лижного спорту. Саме в Славську товариство мало свою локацію, яка була розрахована на проживання 44 осіб.
У львівському Парку культури демонтують один з найстаріших атракціонів — “Орбіта”. Йому більше 30 років. Списують атракціон, бо працювати безпечно він більше не може. На місце “Орбіти” поки не встановлюватимуть іншого атракціону, адже на це немає грошей. Про це повідомив Суспільному директор Парку культури та відпочинку Олександр Молодий.
Радянський екстремальний атракціон “Орбіта” у новому сезоні вже не працюватиме. Керівництво Парку культури вирішило його списати.
“Він відпрацював понад свій крайній термін ще більше, ніж десять років. Загалом – це 80-ті роки, так довго атракціони не живуть, тим більше це екстремальний атракціон, відповідно, це дуже небезпечна річ. Атракціон розібрали і побачили, що там метал вже в такому стані, який не дозволяє експлуатувати цей атракціон”, – каже Олександр Молодий.
Замість нього хотіли б встановити новий, схожий на цей, але сучасний, проте грошей на це поки не має.
“Будемо просити місто, але ці атракціони дуже дорогі. Ми уже дивилися так попередньо, щоби можна було замість нього поставити – це поза 300 тисяч євро, тобто, на жаль, парк не потягне”, – каже директор Парку культури.
Парк культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького. Фото Суспільне Львів
Львів’янка Соломія Матушевська – постійна відвідувачка парку. Каже, кататись на каруселях люблять усією сім’ю. “Орбіта” був одним з її улюблених атракціонів. Проте, каже, було би добре, аби атракціони були сучаснішими:
“Орбіта” – дуже крута, навіть для мене тридцятирічної цікаво на таких орбітах. Це дуже шкода, що її не буде. Тут це озеро воно таке, ну дуже багато, що треба ще вкладати, щоб було і безпечно, і сучасно, і цікаво. Таке враження, що ніби 1984 рік і це погано, просто Радянський Союз”.
Востаннє у Парку культури встановлювали новий атракціон у 2018 році. Аби зробити парк сучаснішим, необхідно замінити щонайменше ще п’ять радянських атракціонів, каже директор парку.
“Колесо огляду – 23 метри, от я був в Харкові, так там 50 метрів – нове італійське. Веселі гірки – вони гарні, вони класні, вони харизматичні, але вони вже застарілі. Автодром, дитяче “Сонечко” хотілося б поміняти, воно також старе. Мова йде не тільки про фізичний стан, а мова йде про якісь естетичні речі”, – каже Олександр Молодий.
Парк культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького. Фото Суспільне Львів
У парку є 12 комунальних атракціонів, ще десять – це власність орендарів.
“Є атракціони, які розраховані на молодшу групу, тобто безпосередньо для діток. Вони представлені з робочих ті, що будуть точно запускатися в наступному сезоні – це є чашечки обертальні, це є “Кенгуру”, це є карусель для дітей, далі йде автомобіль – це сімейного типу. З наших атракціонів старожилів – це “Вальс”, “Веселі Гірки” та колесо огляду”, – каже головний адміністратор Парку культури Сергій Хомчин.
Наступного сезону також планують відновити роботу автодрому, за умови якщо вдасться закупити нові машинки, адже старі уже не підлягають ремонту. Перед відкриттям сезону усі атракціони обов’язково перевіряють і тестують.
“На весну встановлюють всі коляски, всі двигуни. І ставлять на них мішки з піском – 40-50 кілограм і тоді включається і так декілька разів, щоб побачити чи не розбалансований, чи воно все працює. Також кожен рік приїжджає служба, яка вимірює товщину металу і дає дозвіл, чи може атракціон працювати, чи ні”, – каже робітник по ремонту і налагодженню атракціонів Андрій Лубінець.
Сезон атракціонів у Парку культури триває з квітня по жовтень.
У вівторок, 25 січня 2022 року, о 12 год у Верховній Раді України відбудеться відкриття виставки “Натхненні Пінзелем в Годовиці” в рамках проєкту «Під Зорею Пінзеля”.
Виставка покликана привернути увагу суспільства до унікальної пам’ятки архітектури, перлини нашої культурної спадщини – Храму Всіх Святих в селі Годовиця на Львівщині та закликати депутатів Верховної Ради України на законодавчому рівні взяти під опіку цю пам’ятку національного значення для якнайшвидшого вирішення питання її збереження і захисту.
Костел Всіх Святих у с. Годовиця – пам’ятка національного значення
(1758 р.), що представляє духовні й емоційні властивості культури пізнього бароко.
У будівництві храму брали участь всесвітньовідомі майстри: архітектор Бернард Меритин та скульптор Іоан Георгій Пінзель. Вівтар Храму Всіх Святих, створений цим геніальним скульптором і врятований лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, Героєм України Борисом Возницьким, став окрасою виставки в Луврі у 2012 році.
Костел Усіх Святих у Годовиці, фото 2015 року
Сьогодні костел Всіх Святих у Годовиці перебуває в аварійному стані та потребує термінової реставрації і консервації.
Виставка «Натхненні Пінзелем в Годовиці» стала підсумком мистецького пленера «Натхненні Пінзелем в Годовиці», який відбувся у серпні 2021 року в рамках культурно-мистецького проєкту «Під Зорею Пінзеля».
У пленері взяли участь відомі українські художники, творчість яких презентує культуру нашої держави в цілому світі. Серед них народні художники України, лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Анатолій Криволап та Любомир Медвідь, народні художники України Михайло Демцю, Петро Сипняк, Микола Андрущенко, Віктор Сидоренко, Ігор Шумський, заслужений діяч мистецтв України Оксана Андрущенко, кандидат мистецтвознавства Тарас Откович, лауреати всеукраїнських міжнародних премій Василь Бажай, Микола Ступінський, Микола Молчан та ініціативні талановиті митці: Олена Жеребецька, Олександра Білобран, Наталія Євдокименко-Проданчук, Ігор Колісник, Ігор Кузьмак, Ірина Данилів Флінта, Ангеліна Гафинець, Наталя Павлюк, Сашко Балабай, Оксана Лозинська.
Костел Всіх Святих в Годовиці
Виставка триватиме до 28 січня 2022 року включно.
Виставка відбувається за підтримки депутата Верховної Ради України Ростислава Тістика.
Участь у відкритті виставки візьмуть: голова Львівської обласної адміністрації Максим Козицький, заступник голови Львівської обласної ради Юрій Холод, директор департаменту з питань культури, національностей та релігій Ірина Гаврилюк, директор департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської облдержадміністрації Олена Василько, народні депутати України, представники комітетів Верховної Ради України, митці та діячі культури.
Костел Усіх Святих у Годовиці, фото 2015 року
Організатори виставки: ГО «Арт-студія Івони Лобан» спільно з департаментом культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації.
У суботу, 22 січня, на 73-му році життя помер фотограф Спілки офіцерів України, член медіагрупи ЛОО СОУ підполковник у відставці, поет і режисер Юрій Бегляров. Про смерть фотографа на своїй Facebook-сторінці повідомив львовознавець Ілько Лемко.
«Сьогодні о 4 годині ранку в День Соборності України на 73 році життя відійшов у вічність автор відеокліпу Супер Вуйків про українську соборність «Твоя Україна» Юрій Бегляров. Людина неймовірної доброти, розуму і українського патріотизму. Ветеран українського війська, фотограф, верстальник, дизайнер, автор відеофільмів. Юра приїхав до Львова з Ужгорода, але став таким львів’янином, що й серед корінних львів’ян годі відшукати. Людина надзвичайно близька до Святого Саду, Супер Вуйків і Вірменки, наш вірний і чуйний товариш. Направду таких чудових людей в нашому сучасному світі дуже й дуже мало. Спочивай з Богом, Юрчику, а твої чудові світлини, відео і книжки залишаться для нас і наших нащадків», – написав Ілько Лемко.
Юрій Бегляров понад 40 років займався фотографією, брав участь у виставках. Він є співавтором книжки «1243 вулиці Львова» разом із Ільком Лемком та Володимиром Михаликом. Від заснування був членом Спілки офіцерів України.
Інформацію про чин похорону буде повідомлено згодом.
Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та близькимЮрія Беглярова.
Нарешті у Львові наступило “після свят” і місто потроху повертається до свого звичного зимового темпу життя. І ми, разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова виходимо на недільний спацер кав’ярнями міста. Нині відвідуємо найстарші та існуючі досі.
1. Віденська кав’ярнядовший час вважалася найдавнішою у Львові, поки історики не знайшли інформацію про кав’ярню Якуба Леваковського. Тим не менше, Віденка тримає пальму першості серед тих, що досі працюють.
Тераса “Віденської” у наші дні. Фото 2015 року
2. Неймовірну славу та популярність здобула кав’ярня Атляс, завдяки своєму власнику пану Едзю Тарлерському. Напої у Едзя були чудовими, здебільшого власного виробництва, а кухня вишукана і смачна. Найпопулярнішою з горілок була “Немувка”, яку назвали так на честь постійного гостя кав’ярні, відомого львівського поета Генриха Збежовського – Нема.
Кав’ярня «Атляс»
3. Кав’ярня Під синьою пляшкою є гарним непопсовим закапелком Львова. 13 серпня 1683 р. у Відні в кравецькому ряду біля собору, за адресою Домгассе, 6 запорізький козак Юрій Кульчицький відкрив першу кав’ярню Східної Європи під назвою “Під синьою пляшкою” (нім. «Zur blauen Flasche»). Хоч львівська її сестра не така давня, але дуже стильна.
Кав’ярня “Під синьою пляшкою”
4. Значимість та історичний внесок однієї з львівських кав’ярень є вдало підкресленим аналогією : те, що зробило кафе “Монмартр” у Парижі для мистецтва, можна порівняти із внеском Шкотської кав’ярні у Львові для подальшого поступу світової математики…
Кав’ярня “Шкотська”. Фото 1930-х років
Столики “Шкотської” із мармуровим покриттям були дуже зручними для записів математичних формул хімічним олівцем… Математики університету і політехніки поєднували приємне із корисним.
5. Культова кав’ярня Львова Вірменка відкрила свої двері у 1979 році і з того часу приймала львівську богему, яка облюбувала затишний заклад на Вірменській, 19. Ще й каву тут варили найсмачнішу в місті. Доказом цього були постійні черги за гірким напоєм, які нерідко сягали далеко за поріг кав’ярні. До початку 1990-их тут зустрічалася активна та нестандартна молодь, художники, музиканти, історики, поети.
Культова кав’ярня Львова “Вірменка” у Львові на вулиці Вірменській, 19
6. На початку XX століття, на давній вулиці Театральній, відчинила свої двері справді унікальна, єдина у своєму роді кав’ярня Штука. І хоч сучасна Штука й знаходиться за іншою адресою, але дух і атмосферу старого Львова передає максимально.
Кав’ярня-галерея “Штука”
Якщо я пропустив чи випадково забув якусь з важливих кав’ярень Львова, то нагадайте мені в коментарях і наступного разу ми завітаємо і до них.
Спочатку думалось почати текст словами “в малознаному селі Великий Полюхів є малопомітний горбок”, але так можна було образити мешканців села. Крім того, не таке вже й малознане в історичній перспективі це село, та й горбок має напрочуд цікаву історію.
На карті Дж. Річчі Занноні XVIII ст. можна побачити, що старовинний шлях зі Львова на схід йшов на Глиняни і тільки потім розгалужувався фактично на три: північніше на Радехів, а також на Броди, далі на схід – до Золочева. Нижче Глинян (у червоному колі) на карті можна помітити села Полюхів і Вижняни. Чомусь з усіх навколишніх поселень італійський картограф виділив саме ці два села!
Фрагмент карти Річчі Занноні (до поділу Польщі у 1772 році)
На австрійській військово-топографічній карті Галичини 1779-1783 рр. (так званій карті фон Міґа) на краю села позначено цей «незначний горбок». Треба зауважити, що австрійський картограф ретельно відобразив підковоподібну форму підвищення.
На усіх наступних картах австрійського і польського періодів цей горбок позначено як «Санаторська» або «Сенаторська могила» (чотири з них можна побачити тут). Мало того, на сучасній карті Державної геодезичної мережі України теж є ця назва – так офіційно називається геодезичний пункт з висотою 259 м н.р.м. Решта навколишніх пунктів другорядні, тож мають замість назв прості номера.
Що ж це за могила? Здавалось би, вистачить заглянути до Вікіпедії про село Великий Полюхів, де в рубриці «Цікаві місця» є текст, присвячений цьому горбочку, і все буде зрозуміло:
За селом по лівій стороні дороги в напрямку до Розворян знаходиться велика могила з 1381 р., яка зветься Сенаторською. Є найвищою точкою Великого Полюхова та околиць — 263 м н. р. м. У ній були поховані покарані на смерть 12 сенаторів з Галичини, за зраду інтересів Королівства Польського. З наказу короля Людовика I Угорського насипано цю могилу у формі кола, яке нагадує коло «обрад посельських», але також пов’язує зі старопольским висловом «загаяць місце сеймове», звідки походить вислів — пол. zagaić sejm — тобто розмовляти в посольському колі. Коли ж дружини сенаторів дізналися про місце, де поховали їх чоловіків, то приїхали та викопали тіла, тому середина могили виглядає так, якби мала заглибину.
Я б сказав, що автор цього тексту «чув дзвін, та не знає, звідки він»! Хоч би додав, що в околиці цей горбок називають Козацькою могилою. Можна теж було перевірити дані про висоту над рівнем моря…
Польські науковці «зуби зламали» навколо теми про Сенаторську могилу, але дійшли висновку, що усі пов’язані з нею події є нічим іншим, як історичною фікцією. Хоча цей факт не став на перешкоді тим, хто встановив пам’ятний знак на Сенаторській Могилі у 2006 році.
Вид на горб (світлина з костелу у Вижнянах).
Вперше ця історія з’явилась у рукописі XVII століття під назвою «Глинянський рокош» (рокош – офіційне повстання проти короля, на яке мала право шляхта для захисту своїх прав і свобод). І хоча вже тоді дехто визнавав, що це «більше, ніж байка», про смерть сенаторів згадували навіть на сеймі 1744 року. Останній цвях в труну цієї легенди забив польський історик і поет Адам Нарушевич у своїй праці «Історія польського народу» з кінця XVIII ст.
У Вижнянах в римо-католицькому костелі є гарний опис цієї легенди. Написав його парох Вавжинець Пухальський, який працював тут у 1902-1920 рр. І це лишень фрагмент його солідної праці «Маленька історія Вижнян» [4].
Сенаторська Могила (переклад з польської мови)
“Після смерті Казимира Великого у 1370 р. польський трон посів Людовик, його племінник. Він водночас був королем Угорщини. Зійшовши на польський трон, він присягнув цілість кордонів Польської держави, присягнув, що жодного краю від неї не відділить.
Відомо, що Казимир Великий очистив руські землі від татар і що згодом приєднав їх до Польщі. Ну, а король Людовик захотів ці землі набути назавжди для Угорщини.
Для цього, правда, потрібна була згода всіх сенаторів і всього сейму, але він вибрав інший спосіб. За різні королівські обіцянки він здобув прихильність сенаторів, які погодилися на це. Вони також видали відповідний акт в Будзиню в Угорщині у 1379 році і затвердили його печатками. Однак новина про це швидко поширилася по польській країні, а також дійшла до Рафала Ґрановського, коронного маршалка. Дізнавшись про те, що сталося, він скликає на день святого Варфоломія до Глинян конвокаційний сейм і заодно запрошує на цей сейм короля.
У оточенні зрадників сенаторів виїжджає король з Будзиня, направляючись до Глинян. Але і групи інших сенаторів в той час там прибувають, і тисячі околичних шляхтичів. Аж 50 тисяч їх там прибуло.
При цьому стає відомо, що його величність король наближається до Гологір і що він заночує в тамтешньому замку. Тож Ґрановський посилає чотири тисячі найвідважніших шляхтичів туди до Гологір, щоби гідно зустріти короля. Водночас він просить короля, щоби перед прибуттям благоволив прислати до Глинян тих сенаторів, які вже погодилися на відокремлення руських земель. «Є потреба, — пише маршалок, — щоб вони ухвалили разом з нами те, що вже вирішено в Будзиню». І ще він просить короля, щоби він благоволив надіслати йому акт, що стосується цієї справи.
Не підозрюючи нічого поганого, король висилає акт до маршалка, а в той же час зрадники сенатори готуються їхати до Глинян. Отож в оточенні сотні вершників вони їдуть туди.
Тим часом Рафал Ґрановський наказує провести засідання сейму. На першому місці сідає він як маршалок, поруч з ним єпископи, потім сенатори: Вінцент Ґрановський, староста великопольський, Кміта, староста краківський, Млавський, Сендзівой, Ритвянський, Ланкоронський та багато інших. Радяться, як покарати цих зрадників. «Горлом – горлом» — виноситься одноголосний вирок.
І ось вони, зрадники, вже на місці і вже стоять перед сеймовим судом. Одразу ж до них звертається маршалок і каже такі слова: «Ви, Щенсний Сецеху, воєводо люблінський, ви, Ксаверію Лясото, воєводо белзький, і ви Єроніме Шпіско, каштеляне бецький, як і ви, Яне з Демб’ян, Войцеху Шветецький, коронний підскарбій, Служевський Яне, воєводо, і ви Станіславе Кшепицький, каштеляне сандомирський – звинувачуєтесь у негідному продажу польських земель угорському королеві та у торгівлі нашими землями. Чи ви зізнаєтесь у цьому?”
Але перш ніж вони відповіли на це питання, маршалок показує їм акт з їхніми печатками, котрим вони без волі парламенту вирішили долю своєї батьківщини. І вони визнали, що це їх власні печатки.
Тоді маршалок запитав увесь сейм і сенаторів: «Скажіть, на що заслуговують ці люди, що продали частину нашої батьківщини?». «На смерть», – вигукують присутні. «На яку саме смерть?», – питає маршалок. «На горло — на горло». Відразу ж їхні голови пішли під сокиру ката. У наметі, призначеному для короля, їх розмістили і накрили червоним сукном.
Наступного дня король прибув до Глинян, зліз з коня, увійшов у намет і сів на трон. Біля його ніг лежали мертві голови сенаторів, накриті червоним покривалом. Рафал Ґрановський підійшов до нього, низько вклонився і сказав: «Ми скаржимося, найясніший пане, на наших братів, що були заїхали до Будзиня, а там проти совісті і на шкоду речіпосполитій ухвалили відокремлення руських земель від Польщі. За цю страшну ганьбу вони отримали розплату від нашого лицарства, як пересторогу для майбутніх поколінь. «Ось їхні тіла лежать під ногами Вашої Королівської Величності». При цьому він кивнув слугам і вони швидко підняли покривало, і сім мертвих голів раптом поглянули скляними очами на короля.
Злякавшись почутого, побаченого, король сів на коня й негайно від’їхав до Угорщини.
Усе це відбувалося на поляхВеликого Полюхова, поруч із Глинянами. Там і було поховано тих сенаторів під величезною могилою, насипаною у формі підкови.”
Рисунок 1707 року «Жалюгідна сцена глинянської трагедії» (напис у центрі: Justitia sancta – свята справедливість). Джерело: Biblioteka Jagiellońska
Чому ж ця історія протривала до наших часів і досі викликає зацікавлення? Якщо хтось думає, що це не наша історія, то глибоко помиляється. Якби ці події були б насправді, то Руська земля могла б бути зараз (або принаймні до першого поділу Польщі) під пануванням Угорщини. Але і не у цьому полягає цінність цієї легенди. Суть в тому, що справжні патріоти не побоялись виступити навіть проти власного короля в обороні цілісності рідного краю, а також без жалю покарали колег-зрадників, яких підкупили обіцянками привілеїв.
В п’ятницю, 21 січня 2022 року, в Києві на концерті Віктора Винника і МЕРІ “на біс” заспівали “Батько наш Бандера”.
“Саунд був дуже сильний, на деяких піснях аж підлога здригалась під ногами. Коли почали співати “Батько наш Бандера, Україна – мати”, то шум просто шалений стояв. Я думав, що голос зірву! “Слава Україні” весь час було чутно! Паб об’єднався в єдиному патріотичному надихаючому співі!”, – про це написав один з відвідучів концерту Володимир Глемба.
1925 рік. Ці ошатні панянки з Березного. Світлина з родинного архіву Галини Бас (опубліковано на фейсбук-сторінці Березнівського краєзнавчого музею)
Як одягалися рівняни майже сто років тому та де брали модні речі гардеробу можна прочитати в старих газетах та почути у розповідях старожилів. А ще — побачити на старих світлинах. На них модниці і модники міжвоєнного Рівного виглядають цілком по-європейськи.
Місцева індустрія моди 1920-х-1930-х років у Рівному крокувала в ногу з усім цивілізованим світом. У рівненських магазинах можна було купити все — від швейної фурнітури і самих швейних машинок до верхнього одягу і взуття. А ті, кого не вдовольняв магазинний асортимент, залюбки звертались до ательє чи кравецьких майстерень, або ж до кравчинь-модисток. Щоправда, стати клієнткою хорошої модистки було і недешево, і непросто.
Зірка кінематографа Вів’єн Лі як взірець для наслідування для рівненських модниць, 1934 рік
Міжвоєнне Рівне було частиною Європи. Розквіт кінематографу, що припав на 1930-і роки, позначився й на стилеві одягу. Законодавцями моди стають голівудські актори Фред Астер, Марлен Дітріх, Грета Гарбо, Пола Негрі, Тамара Вишневська (до речі, уродженки Рівненщини). Надивившись фільмів за їх участю, рівнянки не лише переглянули ідеали жіночої краси, а й “підгледіли” у кінодів модні тенденції в гардеробі.
Сторінка моди в часописі “Нова хата” (грудень 1925 року), в якому в тому числі рівненські пані підшукували нові образиЧим не голівудські модниці!
А що, власне, кожен охочий містянин мав доступ до європейських товарів, то це давало можливість місцевим модницям і модникам хизуватися в одязі наймодніших зразків. У Волинському воєводстві в міжвоєнний період налічувалося 368 магазинів колоніальних товарів, тобто таких, де торгували товарами імпортного виробництва. Рівненські пані й панянки могли також замовити собі одяг з Європи за каталогами модних журналів.
Капелюшки і капелюх. Чого тільки не вигадувало рівненське жіноцтво аби вразити своїм головним убором оточуючих! Фрагмент фото опублікованого Василем Гудзієм у спільноті “Старе місто. Рівне історичне”
Наприклад, обраний модницею вишуканий капелюшок з каталогу могли доставити із самісінького Парижу. Слід зазначити, що капелюшок був неодмінною деталлю гардеробу кожної жінки і дівчини в будь-яку пору року. А що вже тільки не вигадували майстри, щоб прикрасити жіночі голівки! Причому і в зимову пору також.
Зимовий образ рівнянки – шуба і вишуканий капелюшокНавіть теплої пори можна було зустріти пані з горжеткою з чорнобурки на плащі. Рівне, 1936 рік
Рівнянки дуже любили хутро. Причому носили його і у вигляді шуб, і комірів, і горжеток, і манто. І не лише взимку, а й оздоблювали ним міжсезонний одяг.
Модне поєднання – елегантний капелюшок і хутряна горжетка. І знову з лисиціІ знову хутряна горжетка з лисиціА це Здолбунів 1930-х. Тамтешні пані також не відставали від моди
Горже́тка (з французької — горло, комір) — смуга хутра або шкурка хутрового звіра, яку жінки носили як комір до верхнього одягу і як прикрасу до святкового вбрання, наприклад, до декольтованих суконь. Пересічні міщанки для горжеток використовували шкурки звичайної, сріблясто-чорної, платинової лисиці, більш заможні — білого чи блакитного песця, куниці, норки, соболя. У кінці 1920-х років у моду увійшли жіночі пальта без коміра, який замінювала знімна горжетка. У театрах, кінотеатрах респектабельні дами прогулювалися перед початком сеансу чи вистави з горжеткою на плечах чи в руці.
Княгиня Анна Любомирська (рідна сестра власника Рівного в період з 1918 до 1939 року князя Адама Любомирського) в розкішному манто, оздобленому хутром, 1931 рікРеклама магазина Г. Вугмейстера в одній з рівненських газет, 1926 рік
У Рівному на початку 1930-х років було шість хутряних крамниць. Однією з найвідоміших, елітних була хутряна крамниця Вугмейстера, що розміщувалась на центральній вулиці Третього Мая (теперішній Соборній), приблизно в районі теперішньої Театральної площі.
Реклама осінньо-зимових модних жіночих і чоловічих пальт у магазині одягу Боруха Зайонца, 1933 рік
У магазині Вугмейстера також можна було придбати тканину для пошиття зимових пальт, зазвичай це було високоякісне сукно чи вовна. Серед кольорів верхнього зимового одягу рівнянки віддавали перевагу темно-синім, зеленим, коричневим і чорним відтінкам.
Муфта – неодмінний аксесуар зимової модиРівненські пані гріють руки в муфтахРівнянка з муфтою, 1939 рік
На багатьох старих світлинах зимових вулиць можна побачити рівнянок, що ховають руки в цікавий аксесуар — хутряну муфту. Її появою ми завдячуємо венеційським заможним дамам XVI століття. Цей елемент одягу вказував на високе становище в суспільстві і заможність його власниці. Дами вищого світу носили муфти з дорогих видів хутра — горностаю, соболя, куниці. Всередині муфти часто були кишеньки, які слугували гаманцем та призначались для усіляких дамських дрібничок.
Стильна пані на фото з родинного архіву Полікарпа БульбиРівненські модниці
Рівненські пані охоче носили муфту взимку, попри те, що в Європі в міжвоєнний період вона вже не була така популярна. Вочевидь, давалась взнаки наша зима, яка в ті часи була набагато суворіша за європейську.
Невеличкі муфточки до зимового пальтечка чи шубки носили й рівненські діти.
Фото з родинного архіву Дзіваків. Сестрички Ліда і Валя, Рівне, 1933 рік. Фото надане Галиною ДанильчукМаленькі модниці з популярним хутряним аксесуаром
Цікаво, що мешканки міста практично не носили чобітки і валянки, навіть коли взимку було сніжно і морозно. Як видно на старих світлинах, рівнянки дотримувалися європейської моди і здебільшого взувались у туфлі з пасочком або так звані “лодочки”.
До капелюшка і пальта з хутром пасують туфельки, переконані рівненські паніГазетна реклама взуття популярної в ті часи чеської фірми “Бата”
А ще носили короткі утеплені або оторочені хутром зимові черевички, які називали “румунками”. Як розповідають старожили, це був так званий румунський фасон шнурованих або на застібках черевиків. Таке взуття коштувало дорого. Як черевички, так і туфлі були на підборах.
Рівненська зимова мода 1930-хТут увесь набір для елегантного образу: популярні в 1930-і шуби з каракуля, модні “румунки”, муфти, вишукані капелюшки. І такий же елегантний кавалер. Фото Василя Гудзія з мережі Фейсбук
Чоловічий зимовий одяг, звісно, був більш консервативним. На старих фотографіях можна побачити рівненських чоловіків у добротних пальтах з хутряними комірами, здебільшого з каракуля. На голові — обов’язковий капелюх або кашкет.
РівняниТренди зимової моди на сніжних вулицях РівногоЗразки зимової чоловічої моди по-рівненськи: нотаріус Самуель Іванов (у центрі) з сином Еугеніушем (ліворуч) і приятель сина у військовій формі – вона поза модоюГімназисти Рівненської Української гімназії в зимовому одязі (з родинного архіву Полікарпа Бульби)
Ще скромнішим був верхній одяг гімназистів. Молоді хлопці носили вкорочені або довгі пальта з комірами з цигейки. У деяких коміри були без хутра.
Речі викупив київський меценат Євген Городецький і подарував музею. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.
Серед них документи, фото, релігійні ритуальні речі єврейської спільноти Львова тощо.
Віднайдені речі євреїв часів Другої світової
Євген Городецький написав, що їх знайшли на горищі будинку на вул. Лемківській у Львові, яка входила в межі гетто.
Віднайдені речі євреїв часів Другої світової
«Ці речі знайшли на горищі будинку на вулиці Лемківській у Львові. Номер будинку не знаємо, мабуть, продавцю фото є що приховувати. Але ми знаємо, що будинок був на території львівського гетто. Близько до Янівського концтабору. Ми не знаємо, за яких обставин знайшли ці речі. Можемо припустити, що їх знайшли робітники під час будівництва чи ремонту», – написав він.
Віднайдені речі євреїв часів Другої світової
Як пише Городецький, продавець цих речей зазначив, що це унікальна колекція тематичних предметів євреїв, які були зібрані свого часу з одного місця. Місце, як зазначив продавець, нагадувало пересильний пункт, де збирались євреї зі Львова та околиць.
Віднайдені речі євреїв часів Другої світової
Речі були поділені на дві колекції: першу викупили у листопаді, другу – у грудні, заплативши загальну суму понад 45 тис. грн.
