13 листопада о 18:00 у арт-центрі «Дзиґа» відбудеться проєкт видатних українських джазменів «MARIUPOL-KHARKIV-CRIMEA = TOGETHER FOREVER».
Прозвучить виключно авторська музика Усеіна Бекірова та Вадима Самосюка з його сольних альбомів «ofcourse” та «Truly Grateful”, повідомили організатори.
Звучатиме суміш музики Fusion, World music, Afro-Cuban, Electro jazz, Drum funk, Jungle, Funky.
«Ви почуєте такі композиції Вадима, як Truly Grateful або mr. Gary Willis, присвячені видатним та легендарним музикантам Чік Коріа та Гарі Вілліс. А також композиції Усеіна Бекірова – HAYTARMA, kalabalyk, ethno – це кримський, кримсько-татарський бекграунд крізь призму таких гуртів, як Petite Blonde, Front Page, Steps a head, Yellowjackets, Brecker Brothers, Tom Coster, Howe/Wooten/Chambers, Zavinul syndicate etc. Також є важлива композиція – “Sesle meni”, яку музикантам люб’язно надав Han Beyli – відомий україно-азербайджанський композитор та виконавець на бас-гітарі», – розповіли організатори Fedorchuk instrumental.
Впродовж усього 2022 року жилетка залишається одним із наймодніших аксесуарів жіночого гардероба. А з настанням холодної пори року рівень популярності цієї речі виріс ще більше. Тож якщо у вас досі немає стильної безрукавки, саме час її купити. Якраз зараз чимало актуальних варіантів пропонує інтернет-магазин ІНТЕРТОП.
5 причин негайно купити жилетку
Якщо такий предмет гардероба у вас досі викликає сумніви та ви розмірковуєте над доцільністю такого придбання, ми нарахували 5 вагомих аргументів, які, сподіваємося, розвіють ваші сумніви. Тож купити жилетку цієї осені варто з таких причин.
Можна носити впродовж усього року
Безрукавка — вигідна інвестиція. Маючи в своєму гардеробі таку річ, легко створювати стильні аутфіти для будь-якої пори року. А коли зважати на те, що багатошаровість зараз в моді, то це й справді незамінна річ.
Модний спосіб додатково утеплитися
Завдяки відсутності рукавів це більш зручна альтернатива для додаткового утеплення, аніж кардиган чи светр. Якщо під куртку чи пальто одягнути додатковий шар одягу з рукавами, може з’явитися скованість рухів. Та й рукава у верхнього одягу в такому випадку будуть мати не дуже привабливий вигляд. Вирішить проблему безрукавка.
Бездоганна сумісність з будь-якими речами
Актуальні модні тенденції дозволяють носити безрукавки з будь-якими речами, у будь-якому стилі. Сукня, джинси з джемпером, елегантна блузка чи спортивний костюм — будь-що з цього переліку можна доповнити жилеткою. Ба більше, найсміливіші модниці, повторюючи найоригінальніші тренди, носять безрукавки поверх куртки чи пальто.
Жилетки «вдосконалюють» фігуру
Правильно вибраний фасон допоможе підкреслити переваги жіночої фігури та приховати дрібні недоліки.
Завжди актуальна річ
Безрукавку придумали не сьогодні. Це один з основних елементів класичного гардероба. Якщо вибрати модель в лаконічному дизайні з якісного матеріалу, то таку річ можна носити роками й вона не втратить своєї актуальності.
А ще жилетка — це просто красиво, зручно та функціонально.
Де купити модну безрукавку?
Аби в жилетці було зручно й вона добре сіла по фігурі, необхідно вибрати правильний розмір і фасон. Найлегше це зробити в магазині з широким асортиментом моделей. Ідеальним варіантом є ІНТЕРТОП — мультибрендовий магазин, в якому представлено близько 250 моделей жіночих жилеток на будь-який смак. До того ж робити покупки онлайн зручно, швидко та приємно.
Церква Собору Пресвятої Богородиці в селі Полонична
Збережену дерев’яну церкву збудували 1728 року в центрі Полоничної. До 1939 року її покровителем була акційна спілка “Ойкос” зі Львова. Будівля стоїть на рівній просторій ділянці, зміщена ближче до вулиці, від якої церкву заступає ряд вічнозелених дерев.
Церква Собору Пресвятої Богородиці в селі Полонична
Перше враження від храму не зовсім приємне – замість дерев’яної веранди до західної стіни бабинця прибудовують муровану, з арковими вікнами.
Церква Собору Пресвятої Богородиці в селі Полонична
Храм у Полоничній тризрубний, має значно видовжений бабинець, до вівтаря (і частково нави) з півночі прибудована ризниця. Будівля оточена піддашшям, зовнішні стіни вертикально шальовані дошками.
Церква Собору Пресвятої Богородиці в селі Полонична
З північної сторони церкви три вікна, з південної – п’ять. Низький восьмерик нави, стіни якого оббиті бляхою, накритий банею з ліхтарем і маківкою. На гребенях дахів вівтаря і бабинця влаштовані на маленьких восьмериках менші бані.
Церква Собору Пресвятої Богородиці в селі Полонична
Як видно з фото, ремонт церкви розпочали згори – маківки перекрили металізованою “під золото” бляхою, дахи верхів – новою цинкованою бляхою. На північ від церкви стоїть дерев’яна двоярусна дзвіниця: нижній ярус квадратний у плані, верхній – восьмибічний, з голосниковими отворами.
Дзвіниця церкви Собору Пресвятої Богородиці в селі Полонична
Дзвіниця накрита шатровим восьмигранним дахом. Навпроти неї, на схід, збудована дерев’яна, закритого типу каплиця.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм, Державним історико-культурним заповідником “Нагуєвичі” та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Модест Пилипович Левицький – лікар, письменник, дипломат, мовознавець, педагог.
Доповідь-презентація, присвячена життю і діяльності визначного українця – Модеста Пилиповича Левицького. Народжений 23 липня 1966 року на Вінниччині в шляхетській родині, отримав в Київському Університеті св. Володимира філологічну і медичну освіту. Працював на Київщині, на Поділлі і на Волині, був особистим лікарем Лесі Українки, Симона Петлюри, Мстислава Скрипника.
Олександр Кіцера. Світлив Олександр Харват
Як письменник був автором численних прозових творів, позитивно оцінених Іваном Франком. Разом з дружиною Зінаїдою переклав українською багато творів світової класики. Був працівником Посольства (Місії) УНР в Греції, а після смерті посла Бориса Матушевського очолив місію, перекладав твори українських письменників новогрецькою мовою.
Як музикант (піаніст і бандурист) популяризував українську музику, як композитор поклав на музику ряд поетичних творів Лесі Українки. Викладав українську мову в еміграційній Українській Господарській Академії в Подєбрадах (Чехія), в Луцькій Українській Ґімназії на Волині.
Помер 16 червня 1932 року, похований в Луцьку. Автора презентації та його Батьків єднало з Модестом Левицьким… але про це – під час зустрічі.
27 листопада о 19:00 у !FESTrepublic відбудеться концерт поп-рок гурту MBreeze (ex Mountain Breeze).
Артисти вперше презентують свою нову програму в місті Лева, повідомили організатори концерту VINIL Concert agency.
MBreeze є авторами хіта «Окупанту», який увійшов в ТОП-5 ротацій українського радіо, «Українцю», «Доні», а дует з Анною Трінчер «Ти робив мені каву» підкорює тренди YouTube та ін.
«Ми вже давно плануємо зробити концерт у Львові, памʼятаємо наскільки кайфова там публіка. Та щоразу, як заплановуємо шоу, щось трапляється. В тому році це був Сovid, цієї весни початок повномасштабної війни. Цього разу ми підготувались і навіть прибуття прибульців не завадить нам зіграти нашу музику для публіки з міста Лева!», – сказав Олександр Біляк, фронтмен гурту.
Варто відзначити, що з початку повномасштабної війни гурт Mark Breeze активно почав випускати пісні на підтримку українського народу та давати виступи на благодійних заходах для ЗСУ та внутрішньо переміщених осіб.
1 листопада весь католицький світ святкує одне із найважливіших свят в році – День Всіх Святих. Традиція цього свята нараховує вже більше ніж тисячу років. В цей день католики вшановують святих, мучеників та ходять на кладовище, на могили родичів. Символічною є свічка “зніч”, яку в цей день запалюють на кладовищах в пам’ять про предків.
Вежа і костел Всіх Святих у Львові, 1910 р.Костел Всіх Святих у Львові, 1925 р.
Спеціально до свята нам вдалося відшукати фото костелу Всіх Святих у Львові. Кадри датуються 1910-1930-ми роками.
Костел Всіх Святих у Львові, 1933 р.Костел Всіх Святих у Львові, 1938 р.
Сьогодні ця львівська святиня більше відома як Костел і монастир бенедиктинок. Храм знаходиться за адресою, вул. Вічева, 2. Цю будівлю почали споруджувати ще у кінці XVI століття, тоді вона була дерев’яною, а вже на початку XVII століття звели муровану.
Альбом представляє світу українську музику в стилістиці фолк-нуар. LET ME OUT написаний музикантами гурту Balaklava Blues Марком Марчиком та Марічкою Марчик з 2020 по 2022 роки в Торонто, отримав нові сенси з початком повномасштабної війни в Україні.
Марк Марчик про альбом LET ME OUT:
“Цей альбом ми писали два роки пандемії, і врешті переписали наново з початком війни в Україні, бо зрозуміли для кого і для чого цей альбом. Це пісні про українців і про Україну сьогодні, адресовані людям у всьому світі”
Марічка Марчик про альбом LET ME OUT:
“Як можна висловити та описати все що ми вклали в цей альбом звичайними словами?
– 2 роки без музики
– 8 місяців війни
– 3 роки розлуки
– 8 років любові
– надія та чекання
– боротьба та зневіра
– вдячність та розлука
– ганьба та слава
– біль та ненависть
– кохання та смерть
Слухайте “LET ME OUT”. Буде болісно. Часами відрадно. Часами сентиментально. Але сильно, впевнено та потужно. Ми цими піснями зцілюємося. І все тут, як у нашому з вами житті.
28 жовтня Balaklava Blues презентували сингл GIMME з альбому LET ME OUT.
Відео на пісню GIMME викликало резонанс в мережі. Gimme – це відео про українців під час війни, їх боротьбу та самовідданість. Про єдність захисту та тилу. Волонтер. Солдат. Дитина. Три образи відео. Три світи однієї війни. Кожен – частина механізму музичної скриньки, яка зіграє музику перемоги” – Марк Марчик, Balaklava Blues.
Довідково
Balaklava Blues – українсько-канадський гурт, найактивніші в Північній Америці бійці культурного фронту, які підтримують Україну, в глобальних масштабах, з 2014 року.
Balaklava Blues грають фолк нуар – музику без шкіри, справжню як звук оголеного нерва, яка назавжди залишить слід у музичному ДНК світу.
Balaklava Blues створена етнічним українцем з Торонто і киянкою. Марко та Марічка познайомились в 2014 році на Майдані в Києві, створили сім’ю й серію потужних всесвітньовідомих музичних та театральних проєктів у Торонто. Війна в Україні для них – це частина життя, бо брати Марічки й Марка служать в ЗСУ, частина родини Марічки загинула під Києвом, іншим вони допомогли знайти тимчасовий притулок у Канаді. Збір коштів для українців з допомогою музики – їх щоденна робота.
У жовтні 2022-ого Марічка й Марко поїхали в Ізюм, щоб зустрітися з братом Марічки Максимом. Документальна історія цієї подорожі з Торонто до Ізюму, та двох благодійних концертів, які Balaklava Blues зіграли у жовтні в Києві та Львові найближчим часом з’явиться у мережі.
20 жовтня Balaklava Blues представили Україну на міжнародному музичному форумі WOMEX в Лісабоні.
На Львівщині продовжують оцифровувати пам’ятки архітектури на випадок руйнувань через російські ракетні обстріли.
Цього тижня стало відомо, що три жовківські храми відтепер також мають власні 3D-моделі. Йдеться про церкву Пресвятого Серця Христового, церкву святого священномученика Йосафата та костел святого Лаврентія.
Сканували святині за фінансової підтримки інституту «Polonika» та швейцарської фундації «Aliph Foundation» у межах проєкту #SaveUkrainianHeritage.
«Працювати з об’єктами культурної спадщини завжди цікаво, бо ніколи не знаєш, на що можеш натрапити і які цікавинки віднайдеш. До прикладу, у церкві Серця Христового ми були здивовані побачити фрески не лише на релігійну, але й національну тематику. Зачаровані, ми повертались розглядати їх по кілька разів. А у костелі святого Лаврентія, щоб відсканувати горище, нам довелося підніматися вгору дуже вузьким проходом, – це трішки лячно і незвично, але цікаво», – зазначив співзасновник компанії «Skeiron» Андрій Гривняк.
Директор ТОВ “SKEIRON” Андрій Гривняк
Кожній із трьох відсканованих святинь фахівці присвятили по два дні роботи: встановлювали півтори-три сотні скануючих станцій, знімали від двох до чотирьох тисяч фотографій, залежно від специфіки та деталізованості храмів.
Наразі у Жовкві скайронівці більше не планують оцифровувати нових об’єктів.
«Найважливіші пам’ятки вже мають свої 3D-копії – раніше були оцифровані: Жовківська синагога, Жовківський замок та церква Пресвятої Трійці, яка внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Тепер цей перелік збільшився ще на три храмами: костелом святого Лаврентія, церквами Пресвятого Серця Христового та святого священномученика Йосафата. Натомість у списку маємо багато цінних пам’яток інших населених пунктів Львівщини і навіть інших областей України», – підкреслив співзасновник компанії «Skeiron» Юрій Преподобний.
Інтер’єр костелу Святого Лаврентія в Жовкві
За посиланнями можете глянути, як виглядають 3D-моделі нещодавно оцифрованих святинь:
Від початку повномасштабної війни компанія «Skeiron» оцифрувала 35 архітектурних пам’яток Львівщини. Зараз фахівці працюють над створенням 3D-моделей для ще 10-ти об’єктів.
Додамо, церква Серця Христового у Жовкві була відсканована на прохання департаменту архітектури Львівської ОВА, а костел Святого Лаврентія та церкву священномученика Йосафата – на замовлення інституту «Polonika».
Нагадаємо, у липні компанія «Skeiron» відсканувала церкву Святого Архістратига Михаїла, що в Підберізцях, споруджену знаменитим львівським архітектором Іваном Левинським, прикрашену зсередини розписами геніального Модеста Сосенка.
Сьогодні остання неділя жовтня 2022 року. Ще трохи і прийде справжня львівська осінь з її холодними дощами, що переходять у мокрий сніг, і підступними поривами вітру. Кажуть що зима в цьому році буде дуже важкою. Кажуть буде зимно і темно. Але це не найгірше. Головне мати хорошого друга і філіжанку улюбленої кави. Адже і друзі і кава наповнюють наше життя приємними моментами. А ще хороша історія. Тому продовжуємо, в товаристві нашого партнера Кави Старого Львова, слухати цікавезні кавові історії Йозефа Маєна.
Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”. Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварня «Cafe Palermo». Нині продовжуємо.
Принаймні дві з поміж існуючих у Львові каварень живуть подвійним життям, у якому їх денний рух зовсім не подібний до руху вечірнього: «Louvre» i «Варшава». Обидві розташовані близько одна до одної і започатковані приблизно одночасно. Упродовж тривалого часу обидві мали характер каварень купецько-товариських. Обидві ділили між собою тих самих клієнтів, які, буваючи то в одній, то в другій, повсякчас намагалися їх порівнювати, стимулюючи до шляхетної та затятої конкуренції.
В кав’ярні. Рисунок Ж. Рафаеллі
Були вони ніби дві сестри, які хоча не були подібними зовні, мали все ж від народження ті самі умови розвитку. Однак, доля склалася різна, і з роками змінився і характер каварень. «Варшава» мала щастя потрапити до рук доброго господаря, отож провадила регулярне та безпечне життя. А каварня «Louvre» – primo voto «Renaissance» – не дивлячись на те, що лише раз змінила свою назву, господарів своїх змінила декілька разів, а тому провадила життя бурхливе, шукаючи щастя то тут, то там – дозволяла собі «дивні речі» і знову поверталась на шлях чесний і праведний.
Упродовж неповної чверті віку свого існування обидві втратили блиск своєї молодости та зістарілись трохи передчасно. «Варшава» намагається зробити ще деякий косметичний ремонт для часткової консервації свого обличчя: тут виглядає свіжішою, там щось сором’язливо прикриває, доробляє щось нового, не дуже зі смаком, однак з кокетством і бажанням сподобатись. Каварня «Louvre» натомість збідніла, засіріла та стратила багато зі своїх молодих аспірацій.
Так, так – «Варшава» мала щастя, шлюбуючи у молодому віці досвідченого пана, який зміг вказати їй властивий життєвий шлях. Тим паном був Франц Мошкович, відомий колись король львівських каварень, якого знали також як просто «Франц», а сьогодні король варшавських каварень, популярний у Варшаві під іменем пан Франьо.
В кав’ярні. Кінець ХХ ст.
Розмовляючи про львівські каварні, не можна оминути цього чоловіка, бізнесові таланти та рухливість якого спричинились до розвитку каварняної культури Львова. Почавши від колишньої «Европейської» на розі вул. Яґелонської і Городоцької, та на «Варшавській» закінчивши, він змінював каварні подібно як bon vivant міняв своїх подружок. Як правдивий bon vivant він проводив ці зміни з обопільною вигодою: не лише особистою, але і з користю для своїх каварень-коханок. Умів з кожною з них відповідно обійтись, відповідно подати і на якийсь час забезпечити її майбутнє.
«Варшава», не враховуючи його инших, пізніших, хвилевих коханок, була останньою його великою любов’ю у Львові. У житті Франца мала вона одне з головних, можна сказати символічних значень: її назва, що сягає ще часів передвоєнних років, була попередницею його пізніших «варшавських» орієнтацій. З тієї львівської «Варшави» переїхав до правдивої Варшави, ставши одним з найпопулярніших репрезентантів Галичини, єдиним пропагандистом правдивої віденської каварні (його «Adria» стала єдиним місцем у Варшаві, де можна було знайти майже усі часописи та журнали).
Покинута Францом, «Варшавська» взяла шлюб з одним з його учнів та співробітників, який намагався іти слідами свого учителя та в міру можливости підтримати життя «Варшави» на колишньому рівні. Якщо це не вдалось вповні, то це не лише його провина: характер і вигляд «Варшави» змінився під впливом змінених смаків клієнтів та змінених понять сучасної «кaffeologii».
В кав’ярні. Картина Р. Фолькеля
Передовсім змінився її внутрішній вигляд. Головна зала, колись світла і широка, залишилась поділеною на дві окремі частини: на залу каварні, та на залу бару. Змінило це не лише розлогість зали, але і цілу традицію: колись повна пишности, сьогодні намагається у каварняній частині безуспішно відтворити колишню інтимність. З одного боку, головна зала відділилася від чудової блакитної зали – з мармуру, з багатьма фіраночками, з иншого боку, зі сторони бару відгороджено її стіною, над якою повіває дивно розмальована фіранка. Після кожного відкриття і закриття дверей трясеться ціла стіна, подібно до дешевої театральної декорації. У випадку сильнішого удару дверима, усе це диво розлетілось б на кілька частин.
Тому господар повинен за всяку ціну дбати про те, щоб жоден з відвідувачів не мав причини до тріскання дверима. І слід визнати, йому це вдається. Доказом цього служить хоча б те, що «Варшава» сьогодні є єдиною каварнею Львова, де в кожній порі дня і ночі панує пожвавлення. Каварня є місцем жидівської палестри, жидівського купецтва, місцем сіоністів та жидівської академічної молоді, а також центральним місцем жидівських анекдотів, які написані тут при столику відомого сатирика та розходяться звідси на усі сторони світу.
Кава
На противагу каварні «Louvre», де враз з вечірньою порою змінюється публіка, у «Варшаві» вдень і вночі перебувають ті самі відвідувачі, тратячи в часі вечірнього концерту те, що заробили не раз при цьому самому столику в обідню пору.
Таємничо, на бічній стіні буфету висить табличка «У кредит не даємо». І не знаю, чи повісили її там з тієї причини, щоб клієнти, погодившись з умовами оплати, самі вже про кредит не просили, чи теж для того, щоб господар, вимушений не раз надавати кредит, не міг побачити своє власне розпорядження.
Хоча і вдень, і вночі бувають тут одні і ті ж відвідувачі, все ж день від ночі у «Варшаві» відрізняється. Як різняться день і ніч. Удень гості заглиблені по самі вуха у газети, а під час дебатів не вилазять поза краї своїх столиків. Творять окремі групи, які живуть власним життям, зайняті виключно собою. Увечері, коли столики накриваються білими обрусами, відкладаються газети, закінчуються дебати, а групи поєднуються у спільне товариське життя. Тоді клієнти, які сиділи в обідню пору при сусідніх столиках та ігнорували взаємно один одного, раптом себе навзаєм зауважують, обмінюються посмішками та перебувають у взаємній приязні.
Оркестрова естрада розташована між власне каварнею і баром. Удень вона гарно заслонена однією з небагатьох у цій каварні провізоричних ширм, а увечері відкривається для вечірнього концерту. Однак, цей концерт є власне концертом лише одну годину, а оркестр є тільки годину оркестром салонним. Бо настає ще одна магічна зміна: зміна стилю музики. Диригент, музиканти, фортепіано – усі роблять оборот на 180 градусів до барної стійки. Перед стає кінцем, адругий ряд стає першим, музиканти каварні перетворюються на джаз-бенд, концерт – на танці, бар – на дансінг, каварня – на ресторан, а господар, правдивий Бен-Алі-Бей, стає помалу, щовечора, маленьким міліонером …
Кава
Подібне відчуття нестабільности і вічних змін у світі огортає мене в прекрасних салонах «Louvre». За дизайном подібний до ренесансного «Weinkeller» у підземеллях якоїсь німецької ратуші, що служать каварнею, зовні створює враження біржі, у якій випадково опинилося кабаре. Тут справді важко позбутися спогадів про «чорну біржу». У величній, прохолодній напівтемряві, яка панує тут удень, у світлі вечірнього кабаре блукають примари з епохи інфляції, звучить ще голос колишніх трансакцій і ніби луна магічних заклинань, дрижать у повітрі девальвовані цінності: Ходорів, Стараховиці, Яворно… Як крізь імлу почув слова пісеньки, що долинає зі сцени та розповідає про якесь кохання, про поцілунки, про щастя та нещастя – можливо це знецінені слова, фіктивні вартості кабаретової романтики без реального почуття …
Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.
Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.
В суботу, 5 листопада 2022 року, у Львові в Центрі Довженка відбудеться великий листопадовий благодійний концерт на підтримку ЗСУ за участю вокальної формації «Пікардійська Терція» та відомих українських виконавців, серед яких Ірина Доля, Оксана Винницька, Я-Рек, гурт GAR4ICA, Ліля Ваврін.
Метою концерту є збір коштів на придбання цифрового бінокля ANT Binox 4K 4x16x та оптичного прицілу Elluminator lll для 103 батальйону ЗСУ, а також на теплий одяг та медикаменти, повідомили організатори.
«Україна входить у важкий період своєї боротьби з агресором, адже на порозі зима. Ми зобов’язані не лише вистояти, але й рухатись до перемоги. Перебування наших воїнів під дощем та снігом у холодних окопах зобов’язує волонтерів подвоїти зусилля щодо підтримки та допомоги армії. А робити це з усмішкою на устах та гарними піснями – ще один сигнал ворогу, що кожна ракетна атака робить нас сильнішими і не впливає на наш настрій та моральний дух. Починаємо об’єднувати наші зусилля та серця заради перемоги 5 листопада о 17:00. З собою мати любов до України, намір долучитися до великої справи та хороший позитивний настрій», – зазначили організатори концерту.
Ведучий концерту – Олег Пригода.
Організатори також висловили вдячність виконавцям-волонтерам, які від початку боротьби України з агресором постійно є на авансцені волонтерського руху:
«Пікардійська терція» – відома далеко поза межами України львівська вокальна формація своїм співом не лише розміновує поля, але й заряджає усіх на позитивний настрій та на перемогу;
Ірина Доля – відома львівська співачка, яка задовго до початку прямої агресії відстоювала на сцені українську пісню та українську культуру;
Ліля Ваврін – легенда української музики та шоу-бізнесу, яка також завжди була прихильником української пісні та музики, а у важкий час ще й активно підтримує ЗСУ;
Оксана Винницька – відома співачка, поетеса та композиторка, слоганом якої є творчість та волонтерство. У цей нелегкий час чималий досвід Оксани у благодійності став, як ніколи затребуваним у підтримці та допомозі ЗСУ. Тож невипадково ідея цього проекту належить саме їй, адже Оксана Винницька постійно доводить, що в житті немає перепон, які не можна подолати і з кожної ситуації є переможний вихід;Я-Рек – композитор, поет та співак з великим пісенним багажем та великим досвідом волонтерської діяльності;
Гурт GAR4ICA – молодий, але уже знаний львівський колектив, який є представником нової післявоєнної української музики.
Відбувся перший концерт «Дударик та Друзі», який пройшов у межах мистецького марафону зі збору коштів на безпілотник для 24 ОМБР.
Під час концерту вдалося дозібрати 150 тис. грн, що на 50 тисяч більше, ніж було потрібно, щоб закрити збір на безпілотник, повідомили у капелі.
“Це була зустріч львів’ян, які невербально домовились прийти і закрити збірку для 24 ОМБР. Наш концерт слугував доброю нагодою для цього діла. Такої солідарної спільноти ще пошукати! Невдовзі хлопці випустять це птаство нам на перемогу, а кацапству на лихо”, – розповів керівник Дудрика, заслужений діяч мистецтв України, диригент Дмитро Кацал.
Збірка з другого концерту піде на зимовий комплект для захисників. Другий концерт «Дударик» та друзі» відбудеться 22 листопада у театрі Марії Заньковецької.
На сцені Соломія Чубай, Олег Онещак, Наталя Рибка-Пархоменко, Микола Береза, Олександра Люта, Юрій Йосифович, Уляна Горбачевська, Віталій Боднар, Марія Онещак. Рок-оркестра, музики оркестру, Дударик-Forever.
Якби Ніна Селезінка жила сьогодні, вона б вела один із найцікавіших блогів, очолювала успішну жіночу організацію чи відкрила найпопулярнішу мережу дошкільних закладів. Адже до всього цього мала талант жінка, яка народилася століття тому, у період національної боротьби. Вчителька, виховниця «Пласту» в Стрию, найкраща народна лекторка-референтка, діячка культури і дружина замордованого енкаведистами офіцера УНР.
Походила Ніна Селезінка зі Стрия, а найбільш плідний період її діяльності припав на Радехів, куди переїхала з чоловіком. Дар слова Ніна взяла від тата – письменника, драматурга, священника та громадського діяча Олекси Бобикевича. Батько залишив цей світ у молодому віці, коли Ніні було 6 років. Далі становлення їх з братом як свідомих українців відбувалося під мудрим впливом мами – Осипи Бобикевич, яка походила з видатного роду Нижанківських. Вдова Осипа змогла дати дітям те, чого самій завжди бракувало, – повну освіту. Ніна ішла маминою дорогою: належала до «Товариства українських жінок» (нині «Союз українок»), працювала в «Просвіті», допомагала українському стрілецтву, учасникам визвольних змагань у 1918–19 роках, – й у всьому переросла Осипу, тільки з життя пішла на 12 років раніше, ніж мама.
Їмость Осипа, хоч і не була вчена, працювала в страховому товаристві «Дністер», що було нетипово для тогочасних українок. Після початкової школи в Стрию віддала Ніну в Перемишльський ліцей при «Інституті для дівчат». Було тоді дівчині 10 років. Про доньку мама згадує з великою приємністю: «Ніжна, вразлива вдача! Від перших літ її дитинства не було випадку, не було потреби не то ударити, але й підвищеним голосом заговорити до неї»¹. Ні про що так не мріяла Осипа Бобикевич, як про добрі студії для своїх дітей. У 1911 році Ніна Бобикевич склала матуру і повернулася до Стрия. Практику здобувала в тітки Ольги Бачинської – першої українки, яка працювала в банківській установі «Касі задатковій». Невдовзі Ніна поїхала до Львова на курси стенографісток і там зустріла майбутнього чоловіка – Ярослава Селезінку. То був освічений юрист: закінчив правничі студії та «рік академії гандльової»². Через кілька місяців Селезінка почав працювати в Стрию, в адвокатурі д-ра Калитовського. 17 лютого 1914 року вони з Ніною побралися «при повно набитій церкві, при гарнім співі хору під диригентурою Остапа Нижанківського»³ і перейшли жити в свою оселю, яку їм підготували Осипа і родина Нижанківських.
Члени повітового комітету Української Боєвої Управи у Стрию. 1914 р. Сидять зліва направо: третя – Н.Селезінка, четверта – М.Весоловська
Їхнє подружжя від початку зазнало випробувань: Перша світова покликала австрійського офіцера Ярослава Селезінку на фронт. Ніна з братом Остапом, а з ними і мама Осипа, невдовзі покинули Стрий і опинилися у Відні. Поселилися в таборі для біженців, навпроти військового шпиталю. Дружина д-ра Селезінки щодня відвідувала ранених та читала їм. Від чоловіка Ніна не мала жодної звістки. Пенсію, яку отримувала як дружина військового, вклала у вивчення німецької та французької мов. Ярослав дався чути навесні: служив при військових пекарнях, був цілий і неушкоджений. Ніна не покидала Відня, навіть коли мама повернулася до Стрия. У грудні 1916 року народила першу донечку Ірину.
Ярослав Селезінка (зліва) та Неоніла Селезінка (справа) на святі Злуки в Стрию. 1919 р.
Коли ж приїхали до Стрия, подружжя Селезінок опинилося в епіцентрі подій Листопадового чину. В їхній хаті замешкав полковник УГА Гриць Коссак, комендант ІІІ Галицького корпусу, який стояв тоді в Стрию. Ярослав Селезінка був отаманом УГА (відповідав за продовольство та зброю для військових), згодом – міністром при уряді Петрушевича. У дні піднесення Неонілу Селезінку теж бачили на головній площі Стрия серед «Українського товариства жінок». Усе це обернулося гоніннями для їхнього сім’ї після поразки ЗУНР. Великого удару завдало Ніні вбивство її вуйка – Голови повітової ради Стрия священника Остапа Нижанківського, якого розстріляли поляки. Ніну з дитиною забрав д-р Селезінка до Відня, звідки, як член уряду Петрушевича, не мав дозволу повертатися.
Виділ “Товариства українських жінок”у Стрию. Сидять зліва направо: Софія Мармурова, Марія Весоловська – голова, Ірина Дереш, Марія Середницька-Мудрик, Ніна Селезінка. Стоять зліва направо: Леся Нарожняк-Козак, Емілія Новицька-Колодницька, Галина Гретчак, Ольга Новицька. 1926 р.
Згодом Ніна з малою Ірусею знову приїхала до Львова і здобула атестат про повну освіту. Відтак почала вчителювати у Стрию в «Рідній школі». Тут продовжила справу в «Пласті», яку розпочала Софія Коссак, і стала опікункою VIII дівочого полку імені княгині Ольги. Неоніла була наймолодшою членкинею «Товариства українських жінок». Згодом входила до його централі. У 1929 році долучилася до організації першого Свята матері в Стрию. Уклала реферат на цю тему і вперше виступила з ним перед публікою. Згодом Ніна стане однією з найцікавіших референток у Галичині, що було рідкістю серед жінок.
Д-р Ярослав Селезінка повернувся з Відня нелегально, постав перед польською владою і сподівався, що зможе працювати на адвокатській ниві. Однак його взяли на допити й утримували в тюрмі дев’ять місяців. Нове життя подружжя вирішило почати в Радехові, де Ярослав відкрив адвокатську контору. В них було уже двоє дітей: Ірина та Ольга.
Неоніла з чоловіком Ярославом Селезінкою (зліва) та Нестором Нижанківським (справа). Поряд — дочки Ірина та Ольга. Радехів, 1928 р.
Ще в Стрию Ніна Селезінка як членкиня «Союзу українок» взялася організовувати дошкілля. В Угерську, Бережниці та Лисятичах з’явилися перші садки, де могли виховуватися в українському дусі діти з незаможних родин. У своїй книжечці «Дошкільне виховання» вона писала: «Дитячі садки мають завдання стати правильними школами, через які повинна перейти вся українська дітвора, заки піде на науку до народних шкіл»⁴. У Радехові Ніна Селезінка розгорнула просвітницьку діяльність з новою силою. Вона заснувала тут «Союз українок» і очолювала його. Під її впливом ішли просвітницькі заходи в Народному домі. Розвивалася «Рідна школа», про яку Ніна мріяла, аби вона не поступалася ні в чому державній з польською мовою навчання. За якийсь час Осипа Бобикевич приїхала до дітей у Радехів і була дуже задоволена з праці доньки. «Доня моя, ледве тут заїхала, вже садок дитячий заложила. (…) я кілька разів була в Народному домі. Вистави дитячі уряжені були з такою дбайливістю, що й вибагливого критика могли вдовольнити. То відбуваються проби, то йде свято роковин Івана Франка. Програму укладає Ніна. Відчит про Франка теж вона опрацьовує. Сама підбирає поезії та виучує тих, що мають декламувати. Так було і з іншими святами на роковини Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської та свята Матері. То знов ювілей “Просвіти”…»⁵.
Настільки авторитетним стало подружжя Селезінок для українців Радехівщини, що перед місцевими виборами їх арештували. П’ять тижнів вони перебували в тюрмах Тернополя та Золочева. На виборах переміг о. д-р Пеліх, кандидат від українського населення. Однак ув’язнення, розлука з дітьми в черговий раз підірвало і без того слабке здоров’я народної вчительки.
Тим часом д-р Ярослав Селезінка організував чоловічий і мішаний хор у Радехові. Ніна, як і всі Нижанківські, мала змалку талант до музики, грала на фортепіано. Осипа Бобикевич залишила зворушливі спогади про виступи Ніни з рефератами, на які приходило чи не все населення міста і приїжджали підводами селяни. «Добре пам’ятаю її відчит на економічну тему. Людей зійшлось багато, стояли фіри коло Народного дому. То для мене було несподіванкою. Зал заповнений. Спостерігаю, з якою увагою слухають її люди. У залі тишина. Я перший раз мала нагоду її бесіду чути. Не читала, а більше як півтора години говорила. То вже дар Божий. То по батькові! То говорить дитина Олекси Бобикевича!»⁶
Ще один дуже вдалий реферат Ніни на тему алкоголізму заклав на Радехівщині цілу програму боротьби з алкогольною залежністю. Навіть вечорниці під її проводом, попри загальне невдоволення, організовували без випивки. «Вкінці погодилися, бо признали, що алкоголь викликав некультурну поведінку», – записала Осипа Бобикевич. Повернулися й українські народні строї та вишиті сорочки. Саме такий одяг на вечорниці запровадила вчителька. Вона ж привезла зі Стрия до Радехова унікальне вишиття тітки – відомої етнографині Ольги Бачинської.
Неоніла Селезінка в народнім строю. 1938 р.
Врешті вона підготувала чудове народне свято селянки: 24 кружки з різних сіл, які заснувала Ніна, зібралися в Радехові на процесію. Всього 6 тисяч учасників. Гаївки, обжинкові пісні, виступи. Лише зачинателька свята не бачила своєї праці: лежала в лікарні з приступом серця. Старша донька Ніни навчалася у Львівському музичному інституті, молодша Оля – у школі в Перемишлі. Після хвороби союзянка мусіла два місяці лежати в ліжку, тому Оля перевелася до польської гімназії у Радехові, аби доглядати за мамою. Праці Ніна не залишила. Як тільки змогла вставати, проводила збори «Союзу українок» у себе в хаті. Ще до хвороби Ніна Селезінка представляла жіночу організацію на з’їзді кооператорів у Лондоні. Виголошувала звіт німецькою мовою. Іншим разом їй доручили прочитати реферат про митрополита Андрея. «То було диво, щоби не священик, а жінка мала реферат на ювілей ексцеленції Шептицького», – писала Осипа Бобикевич. Другий сердечний приступ трапився з Ніною під час весілля доньки Ірини.
Ольга Бачинська (в центрі) та Неоніла Селезінка (справа) на Всеукраїнському Жіночому Конгресі. 1934р.
У липні 1939 року Ніну Селезінку розбив параліч правого боку. То після десяти років відданої праці у Радехові, де всі її дуже любили і цінували. Рідні виходжували хвору, як могли. Однак восени новий удар – енкаведисти арештовують Ярослава Селезінку. Після кількох днів утримування в радехівській тюрмі чоловіка Ніни вивезли невідомо куди. Так вони вже ніколи й не побачилися. Деякий час дружина адвоката жила у його сестри у Львові, доки й до них не добралося НКВД. Тоді переїхала в Броди, де поселилася в доньки Ірини. Навесні 1941 року родину попередили про можливий арешт. Слабке серце Ніни Селезінки обірвалося. Її поховали на місцевому цвинтарі.
Юлія ОВСЯНИК
___________________
¹ Бобикевич О. Твори. – Львів: Каменяр, 2000, с. 168
² Так само.
³ Так само, с. 169
⁴ Ханас З. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини. – Стрий: «Видавничий дім» «Укрпол», 2007, с. 86
⁵ Бобикевич О. Твори. с. 176
⁶ Так само, С. 177
Святкування третьої річниці Львівського музею техніки "Ретро гараж". Світлив Євген Кравс
В неділю, 30 жовтня 2022 року, о 14:00 розпочнуться святкування 4-тої річниці музею ,,Ретро Гараж”, в якому злилися ріки історії від Українського Козацтва до теперішнього сьогодення.
Щорічно в останню неділю жовтня святкують День працівника автотранспорту, або, як його ще називають – День водія – не тільки ті шофери, хто сидить за кермом. Це офіційне свято всіх працівників дорожньо транспортної галузі в цілому.
Запрошуємо у неділю, в музей “Ретро гараж”, де буде представлено автомобіль BMW 1938 року,велосипед GRIFON 1920 року,та фотовиставка історії розвитку автотранспорту Львова, а також можна оглянути бойові трофеї наших військових.
Рок-хіти, саундтреки, які кожен впізнає з перших нот, у майстерному виконанні понад 40 народних музичних інструментів – це саме той заряд енергії, якого потребує зараз кожен з нас. У Львові у 14 листопада у Театрі імені Марії Заньковецької з двома концертами виступить провідний національний мистецький колектив України – НАОНІ оркестра. Початок подій о 16:30 та 19:30.
Хіти The Beatles, Deep Purple, ABBA, Adele, Metallica, Depeche Mode, Pink Floyd, Океан Ельзи, Скрябіна, а також саундтреки з улюблених кінофільмів Таксі, Місія нездійснена, Титанік, Хрещений батько у майстерному виконанні оркестру – це те, що в живому виконанні хоча б раз у житті має послухати кожен!
«Ми вже надзвичайно скучили за слухачами та сценою і дуже прагнемо зустрічі з львів’янами. Вважаю, що зараз ми усі повинні жити повним життям, водночас не забуваючи, що є складнощі і випробування. Але життя продовжується, і без духовної складової ми не зможемо вижити. Ми повинні радіти тому, що маємо, і знати, що ніколи не загине наша культура та все, що так відважно захищають наші славні воїни!
Хочу усіх запросити на наш концерт у Львові. Приходьте, ви отримаєте духовне задоволення, та трішки відволічетеся від щоденної напруги, а ми усе зробимо для того, щоб це відбулося.
Перш за все ми виконаємо світові хіти, але разом з тим і українські, адже наша музика уже також у певній мірі стала світовими хітами. Програма буде надзвичайно цікава та різноманітна. Слухачі отримають масу задоволення. У цьому я впевнений!» – запрошує на концерти Віктор Гуцал, народний артист України, художній керівник і головний диригент оркестру.
Лише найвідоміші українські і зарубіжні хіти прозвучать у цікавому та незвичному виконанні на українських народних інструментах, серед яких сопілки, бандури, дримби, зозульки та інші. Таке звучання відомих хітів і саундтреків точно запам’ятається надовго!
Львів, Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
Навесні 1906 року керівник Міських Закладів Електричних інженер Йозеф Томицький розробив план розширення мережі маршрутів електричного трамвая. Розбудова мережі мала відбутися в три етапи. Перший етап передбачав будівництво ліній електричного трамвая, які не мали перетинів із лініями трамвая кінного і які могли бути побудовані до викупу містом підприємства кінного трамвая. До таких ліній належала лінія на Новий Світ, яку ввели в експлуатацію 18 січня 1907 року.
Новий Світ – це місцевість на південний захід від центру Львова. Тутешня забудова творилася протягом півтора століття. Вперше назва «Neue Welt» (Новий Світ) з’являється на мапах і планах міста Львова на початку ХІХ століття. У ті часи назву Новий Світ мала дорога, яка пов’язувала Сокільницьку дорогу (або дорогу до Наварії, нині – вул. Коперника) від костелу Св. Лазаря із рогачкою на Городоцькій дорозі – тепер це вулиця Степана Бандери. Цією дорогою проходила офіційна меже між Галицьким і Краківським передмістями Львова. У 1886 році вулиця Новий Світ була перейменована на честь Леона Сапіги (1803 – 1878), польського державного і громадського діяча, який активно підтримував залізничне будівництво. У ХVIII столітті територія вздовж сучасної вулиці Степана Бандери належала польським аристократам Чарторийським, а на початку ХІХ століття їх майно розділили на кілька частин, одна із яких дісталася князями Сапігам.
Трамвайний вагон «Sanok» біля вілли «Францівка» на вул. 29 Листопада (Коновальця) – тут в 1907 – 1921 рр. була кінцева зупинка трамвайного маршруту на Новий Світ
В середині ХІХ століття вулиця Новий Світ майже не мала високоповерхової забудови. На значній території майбутньої міської дільниці Новий Світ тоді були мочарі, болота та балки – саме тому місцевість навколо сучасної вулиці Київської тоді називалася «На Байках». У кінці ХІХ століття назва Новий Світ поширилася на місцевість, обмежену вулицями Городоцькою, Коперника, Вулецькою (нині – Сахарова) та Леона Сапіги, а також залізницею Львів – Чернівці. Окремою (шостою) дільницею міста Львова Новий Світ став на початку ХХ століття. Краєзнавець Ігор Мельник стверджує, що це сталося у 1913 році, однак на мапі Львова 1916 року відображено поділ міста на чотири передмістя і Середмістя, тобто – на п’ять дільниць. Аналогічний адміністративний поділ міста відображений і на мапі Львова 1921 року – на ній місцевість Новий Світ показана як частина дільниці ІІ – Краківського передмістя. Вперше окрема дільниця VI Новий Світ відображена на мапі Львова 1922 року, до її складу увійшли історичні місцевості Сикстівка, Байки, Кастелівка та Францівка.
Палац Юзефи Франц – удови «гіпсового короля» Львова на розі вул. 29 Листопада (Коновальця) і Шимоновичів (Мельника)
Треба зазначити, що назва «Новий Світ» для вулиць і місцевостей, забудованих у XVIII – XX століттях зустрічається не тільки у Львові, але й у Варшаві, Відні, Золочеві, Кракові, Тернополі та Чернівцях. Вочевидь тоді була така мода – називати «Новим Світом» нові дільниці престижної забудови. Є й інша версія появи назви місцевості «Новий Світ». За словами краєзнавця Ігоря Мельника у 1772 році австрійське військо під проводом генерала Гадіка біля трьох місяців стояло табором в районі приміських сіл Скнилів та Скнилівок. Врешті 21 вересня 1772 року австрійське військо пройшло майбутньою місцевістю Новий Світ і увійшло до Львова через Краківську браму. Відповідно, прихід нового державного ладу (нової австрійської влади – Нового Світу) зі сторони південно-західних околиць залишив слід у міській топоніміці. Ігор Мельник також пише, що поява назви «Новий Світ» може бути пов’язана із Тадеушом Костюшком, героєм війни за незалежність Сполучених Штатів Америки. Відомо, що Костюшко наприкінці XVIII століття гостював у маєтку князів Чарторийських. Можливо болотиста місцевість На байках нагадувала Тадеушу Костюшкові краєвиди Джорджії чи Вірджинії, отож він міг назвати їх Новим Світом, як тоді називали Північну Америку.
Трамвайна лінія на Новий Світ на мапі-плані міста Львова 1910 року
На початку 1840-х років вперше розроблявся проєкт залізниці із Кракова до Львова і далі до російського кордону. До цих робіт було залучено професора Львівської політехніки Томашка та залізничного інженера із Відня Бредшнайдера. За цим проєктом магістральна залізниця Краків – Львів – Красне мала пройти через місцевість Новий Світ. У місцевості На Байках (район сучасної вулиці Київської) мав постати львівський залізничний вокзал. Далі колія в напрямку села Красне мала пройти через Залізну Воду, Погулянку, а далі, тунелем під Чортовими Скелями до села Лисиничі. До реального втілення проєкту підійшли лише на початку 1860-х років. За одним із варіантів залізничний вокзал у Львові мав розміститися в районі перехрестя сучасних вулиць Степана Бандери та Героїв УПА, тобто теж у місцевості Новий Світ. Вокзал тут не збудували – на перешкоді стала занадто висока вартість землі. Проте запуск залізничного сполучення до Львова і подальша розбудова залізниць в Галичині дали поштовх розвитку місцевості Новий Світ, адже однойменна вулиця стала однією із головних магістралей до залізничних вокзалів.
Трамвайна лінія на Новий Світ на мапі-плані міста Львова 1916 року
Залізниця таки пройшла обіч місцевості Новий Світ – у 1865 – 1866 рр. було споруджено залізницю Львів – Станіславів (Івано-Франківськ) – Чернівці. Ця залізниця стала південною межею дільниці Новий Світ, яка відділяла її від приміської громади Кульпарків. У кінці ХІХ – на початку ХХ століття в районі кінця сучасної вулиці Коновальця (у ті часи – 29 листопада) був залізничний пристанок Кульпарків – тут від магістральної залізниці відгалужувалася під’їзна колія до психіатричної лікарні, яка діє на Кульпаркові від 1875 року.
Перша трамвайна лінія Львова, побудована у 1893 – 1894 рр. пройшла вулицями Леона Сапіги (Степана Бандери) та Коперника, тобто по межі майбутньої дільниці Новий Світ. Електричний трамвай, який курсував обіч Нового Світу, поєднував спочатку залізничний вокзал і площу Галицької виставки крайової, а згодом кінцевою головної лінії електричного трамвая став Горішній Личаків. Прокладання трамвайної лінії по вулицям Леона Сапіги (Бандери) та Коперника, будівництво трамвайного депо при Вулецькій вулиці (нині – Сахарова) сприяла пожвавленню будівництва в районі Новий Світ. Активне будівництво тут тривала до І світової війни.
Одноколійна трамвайна лінія із роз’їздами на вулиці 29 Листопада (Коновальця). Початок 1930-х рр.
За проєктом розширення мережі електричного трамвая, нова лінія мала відгалузитися від вулиці Леона Сапіги (Степана Бандери) біля школи Св. Магдалини та пройти по вулицям Кшишовій (із 1910 р. – Анджея Потоцького, нині – Генерала Чупринки), Шимоновичів (Мельника) та 29 листопада (Коновальця). На початку трамвайна лінія по вул. Кшишовій (Генерала Чупринки), Шимоновичів (Мельника) та 29 Листопада (Коновальця) була збудована одноколійною із роз’їздами, оскільки значний пасажиропотік тут не передбачався. На вулиці Кшишовій (Генерала Чупринки) було три роз’їзди, іще один – на вулиці Шимоновичів (Мельника).
Трамвайний вагони «Sanok» на вулиці Леона Сапіги (на початку – Новий Світ, нині – Степана Бандери). Ця вулиця була межею дільниці Новий Світ. Автор фото Марек Мюнц. Початок 1930-х рр.
Рух електричного трамвая на Новий Світ розпочався із 18 січня 1907 року. Кінцева цього маршруту в центрі Львова розмістилася на Гетьманських валах, біля Віденської кав’ярні (біля сучасного пам’ятника Т.Г. Шевченка на проспекті Свободи). Спочатку маршрут позначався табличками із кінцевими зупинками, а із кінця 1908 року було запроваджене позначення маршруту двома літерами – HL (Гетьманські вали – вул. 29 Листопада). Довжина трамвайного маршруту HL склала 3,513 км. Трамвайна лінія HL поділялася на дві секції, межею секцій був ріг вулиць Леона Сапіги (Степана Бандери) та Кшишової (Генерала Чупринки). Відповідно до історичних мап міста Львова 1910 і 1916 років кінцева зупинка трамвайної лінії на Новий Світ розміщувалася біля вілли «Гражина», тобто на розі сучасних вулиць Коновальця та Семирадського. На вулиці Кшишовій у 1910 році було чотири трамвайних пристанки, на вулиці Шимоновичів – один, а на вул. 29 Листопада – три. У 1916 році на вул. Потоцького було вже п’ять пристанків, а на вул. 29 Листопада – два.
Відкриття нової лінії (трамвайний маршрут № 11) через місцевість «На байках» та вул. Пелчинську. 30 листопада 1929 року
Трамвайна лінія до вул. 29 Листопада проходила через історичні місцевості На Байках та Кастелівка і закінчувалася у місцевості Францівка. Як уже згадувалося, місцевість На байках отримала свою назву через рельєф із балками (ярами) та болотами. Назва Кастелівка має дві версії походження: за однією із них вона походить від родини архітекторів Кастело, які працювали у Львові в XVI – XVII століттях, а за іншою – від прізвища львівських міщан Кастеллі, які мали тут свій маєток. Забудову Кастелівки у 1886 – 1887 рр. спроєктували видатні архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Мальовничі вілли, які ховаються між зелених насаджень стали реалізацією нової урбаністичної ідеї – міста-саду. Згодом тут з’явилися не лише вілли, але й багатоповерхові будинки. До речі, фабрика Івана Левинського теж розміщувалася в районі Кастелівки. Розповідають, що Іван Левинський платив кондукторам трамваїв кілька крон, щоб вони оголошували назву зупинки саме «Фабрика Івана Левинського», хоча офіційна назва була іншою. Назва місцевості Францівка походить від прізвища львівського підприємця Йозефа Франца, який в районі сучасної вулиці Гіпсової в середині ХІХ століття відкрив підприємство по виробництву гіпсу. Неподалік своєї фабрики із 1856 року замешкав і сам Йозеф Франц. У 1893 році на розі вулиць вул. 29 Листопада і Шимоновичів (Коновальця і Мельника) за проєктом Яна Пєрося на замовлення удови Йозефа Франца Юзефи було збудовано розкішний палац (сучасна адреса – вул. Коновальця, 47), який донині є окрасою місцевості. Початково головною артерією цієї місцевості була дорога до фабрики Франца – сучасна вулиця Гіпсова, вулицю 29 Листопада, нині Коновальця, проклали лише в 1892 році. Якщо на початку вулиці є багатоповерхові кам’яниці, то далі – переважно фешенебельні вілли кінця ХІХ – початку ХХ століття. У ХХ столітті на місці гіпсових кар’єрів фабрики Франца створили Піщані озера, які у радянські часи називалися Алтайськими. У 1920-х рр. тут створили спортивний парк, який називався Гданьским. У 1960-1970-х рр. тут з’явилися радянські багатоповерхівки, зокрема готельний комплекс «Турист».
Трамвайний вагон «Sanok» маршруту № 4 на вул. Потоцького (Генерала Чупринки). Початок 1930-х рр.
Електричний трамвай на Новий Світ на початку не користувався популярністю серед пасажирів. Для прикладу, протягом березня 1907 року вагони, що курсували на Новий Світ, перевезли лише біля 1400 пасажирів, що складало 2% всього пасажиропотоку електричного трамвая. У червні 1908 року пасажиропотік збільшився більш ніж удвічі – до 3000 пасажирів, тобто 3% від усього пасажиропотоку львівського електричного трамвая. У липні 1909 року вагони маршруту HL перевезли 3,3 тисячі пасажирів, тобто 2,2% всього пасажиропотоку.
У 1909 – 1910 рр. було споруджено трамвайну лінію на Високий Замок, до Копця Унії Люблінської. Із 8 серпня 1910 року трамвайний маршрут HL був продовжений на Високий Замок і отримав позначення UL (Копець Унії Любельської – вул. 29 Листопада). Продовження маршруту на 1,435 км. привело до зростання пасажиропотоку – протягом 1911 року вагони трамвайного маршруту UL перевезли 128,1 тис. пасажирів, тобто біля 5% загального пасажиропотоку Львівського трамвая.
Поїзд із модернізованих вагонів «Sanok» №№ 123 + 223, який працював на маршруті № 2 та його водій. Світлину зроблено на території трамвайного депо № 1. Початок 1950-х рр. Фото із колекції Дмитра Янківського
Трамвайний маршрут UL продовжував курсувати під час Першої світової війни, в тому числі і під час російської окупації міста Львова у вересні 1914 – червні 1915 р. Однак, під час війни регулярність руху трамваїв у Львові значно погіршилася, а вартість проїзду через інфляцію значно зросла. У перший тиждень грудня 1917 року рух трамваїв, через нестачу палива на міській електростанції, було обмежено лише піковими годинами. У січні 1918 року львівські трамвайники страйкували із вимогою підвищення заробітної плати.
16 жовтня 1918 року останній імператор Австро-Угорщини Карл І зрікся престолу. Це стало початком розпаду імперії. 1 листопада 1918 року внаслідок Листопадового Зриву в місті Львові було встановлено українську владу, було проголошено Західноукраїнську народну республіку (ЗУНР). Оскільки поляки теж вважали Львів своїм містом, то в місті почалися вуличні бої. Рух трамваїв зупинився. 21 листопада 1918 року поляки змогли повністю витіснити українські війська зі Львова. Під час боїв у січні 1919 року міська електростанція на Персенківці зазнала пошкоджень – її помилково бомбував польський аероплан. Лише у травні 1919 року, після відновлення роботи міської електростанції, трамваї почали курсувати п’ятьма маршрутами: KD, LD, UL, LJ та HG.
Поїзд із моторного та причіпного вагонів «LOWA» ЕТ54 + ЕВ54 №№ 401 + 501 на кінцевій «вул. Енгельса» (нині – Коновальця) разом із екіпажами (водій та кондуктор). Жовтень 1955 р. Фото із колекції Дмитра Янківського
На початку 1920-х років трамвайну лінію по вул. 29 Листопада було продовжено від вілли «Гражина» (ріг сучасної вул. Семирадського) до рогу вулиці Грошовської (нині – вул. Житомирська). Орієнтовно продовження трамвайної лінії UL відбулося у 1921 році, адже на мапі Львова 1922 року кінцева зупинка цього маршруту вказана на розі вул. Грошовської. У 1922 році на вул. 29 Листопада трамваї робили три проміжні зупинки, на вул. Шимоновичів зупинок не було, а на вулиці Потоцького було три зупинки.
Із 4 жовтня 1923 року у Львові окрім трамвайних маршрутів із літерним позначенням почали курсувати і номерні – було запроваджено нові маршрути №№ 6, 7, 8, 9 і 11. Трамвайний маршрут № 11 мав кінцеву на вул. 29 Листопада і через вул. Коперника та Баторія (Князя Романа) курсував до Технічної школи (сучасна кінцева «Академія Мистецтв»). У грудні 1925 року старі трамвайні маршрути із літерним позначенням отримали свої номери (№№ 1 – 5). Трамвайний маршрут, що курсував від вул. 29 Листопада на Високий Замок отримав № 4. За такою схемою цей маршрут курсував до 1940 року.
Зічленований трамвайний вагони «Gotha» G4-61 на вул. Енгельса (нині – Коновальця). 19 серпня 1971 р. Автор фото – Гаральд Нейзе
Наприкінці 1920-х рр. із бюджету міста Львова було виділено значні кошти на оновлення і розвиток трамвайного господарства. Зокрема у 1928 – 1929 фінансовому році на розвиток трамвая було виділено 3,8 млн. злотих. Ці кошти було інвестовано в закупівлю 20 суцільнометалевих вагонів (10 моторних і 10 причіпних), будівництво нового трамвайного депо обіч вулиці Городоцької біля колишньої Городоцької рогачки та в будівництво нової трамвайної лінії, яка найкоротшим шляхом поєднувала залізничний вокзал і верхню терасу Стрийського парку, де в ті часи проводилася виставка «Торги східні». У 1928 році почалося будівництво нової трамвайної лінії, яка пройшла через дільницю Новий Світ (місцевістю На Байках) вулицями Вишневецьких (Русових), На Байках (Київською), Набєляка (Котляревського) та Ленартовича (Нечуя-Левицького) і далі – вулицею Пелчинською (Д. Вітовського). Ця трамвайна лінія була введена в експлуатацію 30 листопада 1929 року, по ній почали курсувати трамваї нового маршруту № 11 Головний вокзал – Технічна школа (по вул. На Байках і Пелчинській). Відповідно до вул. 29 Листопада (Коновальця) від 30 листопада 1929 року курсували тільки вагони трамвайного маршруту № 4. Із жовтня 1931 року частина трамвайних вагонів маршруту № 4 почала курсувати тільки до пл. Ринок, так було зроблено через малий пасажиропотік на Високий Замок. Через перетин трамвайних колій по вул. Потоцького (Генерала Чупринки) і На Байках (Київській) практично під прямим кутом цю місцину за радянських часів називали «Хрестом».
Зічленований трамвайний вагони «Gotha» G4-61 на вул. Пушкіна (нині – Генерала Чупринки). Світлина із комплекту листівок «Львів». 1980 р.
Аж до кінця 1930-х років трамвайна лінія вулицями Потоцького (Генерала Чупринки), Шимоновичів (Мельника) та 29 Листопада (Коновальця) була одноколійною із роз’їздами. Другу колію тут було прокладено у 1936 – 1937 рр. під час реконструкції трамвайних колій, прокладених іще у 1906 і 1921 рр. Окрім того, у 1936 році в рамках програми розширення трамвайної мережі Львова планувалося збудувати трамвайну лінію вулицями Князевича (нині – Житомирська) та Кульпарківською до трамвайного депо на розі вул. Городоцької та Кульпарківської (за радянських часів – трамвайне депо № 1), але цей план так і не був зреалізований.
Влітку 1940 року було змінено трасу трамвайного маршруту № 4 – замість вулиці Енгельса (Коновальця) його кінцеву було перенесено на початок вул. Вулецької (Сахарова) до Вагоноремонтних майстерень. До вулиці Енгельса (Коновальця) було спрямовано трамвайний маршрут № 7, який курсував до центру міста. Цей маршрут був продовжений до пл. Бернардинської (Соборної). Під час німецької окупації трамвайний маршрут № 7 був продовжений до Личакова – його вагони розверталися великим кільцем вулицями Грюнерштрассе (Зеленою), Петерштрассе (Мечнікова) та Остштрассе (Личаківською).
Система із двох трамвайних вагонів «Tatra T4SU» на перехресті вул. Київської та Пушкіна (Генерала Чупринки) (т.зв. «Хрест»). 19 вересня 1978 р. Автор фото – Петер Хеседлайн
Після того, як в кінці липня 1944 року радянські війська витіснили зі Львова німецьких окупантів, більше ніж півроку трамваї у Львові не курсували. Це було пов’язано із тим, що було пошкоджено обладнання міської електростанції і для трамвайного руху не вистачало потужності. Рух на трьох трамвайних маршрутах (№№ 1, 6 і 10) розпочався 1 березня 1945 року. Трамвайний маршрут № 7 Центр – вул. Енгельса (Коновальця) відновив свою роботу в червні 1945 року. У червні 1946 року рух трамваїв на маршруті № 7 тимчасово припинився – це було пов’язано із браком кваліфікованих вагоноводів, адже у 1946 році поляки масово покидали Львів. Лише в кінці 1947 року було відновлено курсування трамваїв маршруту № 7 до вул. Енгельса (Коновальця). У 1950 році трамвайний маршрут № 7, який курсував із пл. Воз’єднання (Соборної) до вул. Енгельса був об’єднаний із трамвайним маршрутом № 2, який курсував із центу міста до вул. Пасічної по вул. Леніна (Личаківській). Об’єднаний трамвайний маршрут отримав № 2 вул. Пасічна – вул. Енгельса (через пл. Ринок і вул. Коперника). Такою трасою він курсує і сьогодні.
Трамвайний вагони «Tatra KT4SU» № 2 на кінцевій зупинці маршруту № 2 «вул. Енгельса» (Коновальця). 28 березня 1977 р. Автор фото – Ааре Оландер
У 1950 – 2011 рр. трамвайний маршрут № 2, який вважався зразковим, обслуговувало трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій. У 1955 році Львів отримав 6 трамвайних поїздів із моторних («LOWA» ЕТ54) та причіпних («LOWA» EB54) вагонів німецького виробництва. Із серпня 1955 року ці трамваї виїхали на маршрут № 2, про що повідомляла газета «Львівська правда»: «Незабаром по маршруту № 2 (вул. Леніна – вул. Енгельса) будуть курсувати нові комфортабельні трамвайні вагони. Моторний вагон має задній і передній пульти керування. В експлуатації буде 6 моторних та 6 причіпних таких вагонів». Влітку 1957 року до Львова прибула перша партія із 5 німецьких трамвайних поїздів «Gotha»: двохсторонніх моторних вагонів Т57 і двохсторонніх причіпних. Ці вагони, знову ж таки, почали екплуатувати на маршруті № 2. Із 1959 року до Львова постачаються тільки односторонні трамвайні вагони.
Система із двох трамвайних вагонів «Tatra T4SU» на кінцевій «вул. Енгельса» (Коновальця). 30 квітня 1989 р. Автор фото – Ааре Оландер
У 1950-ті рр. поруч із кінцевою трамвайного маршруту № 2 на вул. Енгельса (Коновальця) було влаштовано сквер Геологів (нині – Кульпарківський сквер). На початку 1960-х рр. в цьому сквері було облаштовано велике розворотне кільце із запасною колією. Таким чином, на трамвайному маршруті № 2 були створені умови для експлуатації односторонніх вагонів із причіпами. У 1966 – 1967 рр. Львів отримав партію із 50 зічленованих трамвайних вагонів «Gotha» G4-61, такі трамвайні вагони теж активно експлуатувалися на трамвайному маршруті № 2.
У 1950 – 1960-х рр. поруч трасою трамвайного маршруту № 2 по вул. Енгеотьса (Коновальця), між вулицями Тургєнєва (нині – Героїв УПА) та Сталінградською (Антоновича) йде розбудова виробничого комплексу електролампового заводу, у 1980-ті – ВО «Кінескоп». Отож, у 1960-х рр. було заплановано прокласти тролейбусну лінію по цим вулицям. У зв’язку із будівництвом тролейбусної лінії у 1965 році планували демонтувати трамвайні колії на вул. Енгельса (Коновальця), але ці плани не були втілені в життя.
Системи із вагонів «Tatra KT4SU» №№ 1134 + 1135 і 1136 + 1137 на кінцевій «вул. Енгельса» (Коновальця). У кадр потрапило будівництво диспетчерського пункту, в якому нині розміщено Центр керування рухом ЛКП «Львівавтодор». 30 квітня 1989 року. Автор фото – Вільфрід Вольф
На початку 1970-х рр. в районі перехрестя вулиць Київської і Пушкіна (Генерала Чупринки) вирішили зробити трамвайний з’їзд із вулиці Пушкіна на вул. Котляревського. Для цього було знесено віллу, яка мала адресу «вул. Пушкіна, 23» і була побудована у 1892 – 1893 рр. за проєктом архітектора Альфреда Захаревича – це був перший проєкт сина відомого архітектора Юліана Захаревича. За радянських часів в цьому будинку було 6-те відділення міліції, а потім – один із корпусів музучилища.
Із 1972 року трамвайне депо № 1 почало отримувати чехословацькі чотирьохвісні односекційні вагони «Tatra T4SU» із поворотними візками. Ці трамваї могли працювати поїздами із двох вагонів в режимі системи багатьох одиниць. Перша партія складалася із 10 вагонів. Із весни 1973 року вагони «Tatra T4SU» почали експлуатуватися на маршруті № 2. Із середини 1970-х рр. ці трамваї на маршруті № 2 почали курсувати поїздами із двох вагонів. У 1976 році до Львова прибули два експериментальні зічленовані чотирьохвісні вагони «Tatra КT4SU», які проходили дослідну експлуатацію на трамвайному маршруті № 2. Із кінця 1970-х рр. і до 1988 року на маршруті № 2 експлуатувалися виключно системи із двох вагонів «Tatra T4SU».
Реконструкція вул. Генерала Чупринки на ділянці від вул. С. Бандери до вул. Київської. 2008 р.
В кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. в районі кінцевої зупинки «вул. Енгельса» було споруджено двоповерховий диспетчерський пункт із кімнатами відпочинку і приймання їжі. На початку 2010-х рр. цю споруду було передано від ЛКП «Львівелектротранс» до ЛКП «Львівавтодор» для розміщення Центру керування рухом.
У 1988 році на трамвайному маршруті № 2 починається експлуатація трамвайних вагонів «Tatra КT4SU». Початково вони експлуатувалися у системах по два вагони. У середині 1990-х років до обслуговування трамвайного маршруту № 2 долучається трамвайне депо № 2, яке випускає на маршрут вагони «Tatra КT4SU». На початку 2000-х років відбувається розчеплення систем (у зв’язку із браком справних вагонів та економією електроенергії), останні у Львові системи працювали саме на трамвайному маршруті № 2.
Реконструкція вул. Коновальця. 23 жовтня 2011 р. Автор фото – Андрій Василюк
В середині 2000-х років трамвайна інфраструктура на вул. Генерала Чупринки, Мельника та Коновальця була у вкрай зношеному, аварійному стані. Отож, із 2008 року почали реконструкцію цих вулиць із повною заміною трамвайної інфраструктури. Зокрема, у липні 2008 року було почато реконструкцію вулиці Генерала Чупринки на ділянці від вул. Бандери до вул. Київської. Трамвайний рух на цій ділянці відновився в листопаді 2008 року, вартість робіт із реконструкції склала 13 млн. грн., роботи виконувало ВАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1». У 2009 році місто досягло домовленостей із Європейським банком реконструкції і розвитку щодо кредитного фінансування реконструкції вулиць вздовж трамвайних маршрутів № 2 і 6, які на той час мали найбільший пасажиропотік. Отримувачем кредиту стало ЛКП «Львівавтодор». У 2011 році було проведено роботи із реконструкції вул. Генерала Чупринки (від вул. Київської до вул. Мельника), вул. Мельника (ділянка із трамвайним рухом) та вул. Коновальця.
Реконструкція вул. Мельника. 13 листопада 2011 р. Автор фото – Андрій Василюк
На сьогоднішній день на трамвайному маршруті № 2 експлуатуються переважно трамвайні вагони «Tatra КT4SU», виготовлені у 1980 – 1988 рр. Через наявність на двох зупинках завищених зупинкових платформ більш зручні і комфортні вагони «Tatra KT4DM», які у 2018 році Львів придбав у Берліні, на «двійці» експлуатуватися не можуть. Зрідка на цей маршрут випускається перший п’ятисекційний трамвайний вагон «Електрон» № 1179. Під час реконструкції вул. Бандери у 2021 році до кінцевої зупинки «вул. Коновальця» тимчасово курсували вагони трамвайного маршруту № 9 (до вул. Замарстинівської).
Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
Степанів О. Сучасний Львів. В 700-ліття заснування міста Львова. – Нью-Йорк: Говерля, 1953. – 168 с.;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: Фенікс ЛТД, 1994. – 128 с.;
Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 st.
У різні роки майбутній Провідник Організації українських націоналістів Степан Бандера користувався псевдонімами і криптонімами такими як: «А. Власт», «Баба», «Бийлихо», «Донат», «Лис», «Степан», «Степан Попель», «С. А.», «С. А. С.», «САС», «С. Б.», «С. Сірий», «С. А. Сірий», «Старий», «Весляр», «Ярич» та ін. Одним із перших псевд Степана Бандери було – «Баба». Його він почав використовувати у Пласті.
Деякі сучасні дослідники та краєзнавці твердять, що псевдо «Баба» Степан Бандера отримав через свій низький ріст. Таке твердження не відповідає дійсності. Насправді все було по-іншому. На думку пластуна Остапа Савчинського Степан Бандера отримав псевдо «Баба» у липні 1929 р.
Саме в цей час, з 1 липня 1929 р. він брав участь у тритижневому мандрівному таборі пластового куреня «Червона Калина». Разом з ним учасниками були: Степан Охримович, Володимир Ерденберґер, Богдан Чехут, Лев Сенишин, Осип Грицак, Ярослав Падох, Євген Пеленський, Роман Яримович, Ярослав Петріна, Остап Каратницький, Степан Янів, Іван Галій, Степан Ґеник, Михайло Грищишин, Осип Карачевський, Степан Новицький, Остап Верхола, Остап Савчинський, Володимир Дармохвал, Ярослав Спольський, Іван Стефанів та ін. Маршрут пролягав карпатськими верхами Ґорґан і Бескидів (тепер – Івано-Франківська та Львівська обл.). За сучасними мірками його можна віднести до другої, зважаючи на погодні умови – до третьої, категорії складності пішого туризму: пластовий табір на «Соколі» – г. Висока – г. Ігровище – г. Сивуля – г. Клива – г. Попадя – г. Спіскова – г. Яворова Кичера – полонина Мшана – г. Яйко-Ілемське – с. Людвиківка (тепер – с. Мислівка Долинського р-ну Івано-Франківської обл.) – г. Магура – с. Либохора (тепер – Сколівського р-ну Львівської обл.) – г. Маківка. В околицях гір Спіскова – Яворова Кичера відбулася зустріч із закарпатськими пластунами. Після неї таборовики розділилися: одна група, понесла до Підлютого підпільну націоналістичну літературу, інша, дотримуючись маршруту, досягла Маківки. Незважаючи на велику складність мандрівки, стрийським пластунам вдалося досягнути мети. На думку Остапа Савчинського, саме під час цієї подорожі Степан Бандера отримав пластове псевдо «Баба». Впродовж всієї мандрівки він жартував, а коли западала найбільша тиша, починав співати «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!» Через те й отримав псевдо «Баба».
Облікова картка Степана Бандери – члена пластового куреня «Червона Калина». З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Остап Савчинський про мандрівку, під час якої Степан Бандера отримав пласто псевдо «Баба», писав таке:
Ішли мовчки і обережно. Як тільки під чиєюсь неуважно поставленою ногою зрадливо тріскала суха гілка, зразу на чолі «гусака» відвертався горбатий ніс та засмагле обличчя «Мортика», який таким «шепотом» нагадував неуважному, що напевно довкруги одного кілометра всі олені втікали.
Зараз за «Мортиком» ішов поважний «Охрим». Постійно своєму попередникові щось шепотом говорив. За ним мовчки колисався найкращий знавець жартівливих коломийок «Марко». Далі довгоногий «Когутик», що завжди чомусь звертав стопи досередини. За ним задумано ступав «Мшана», можливо вже тоді думав про свою Марічку. Відтак сопів плечистий «Медвідь», якого ноги чомусь найглибше грузли в м’якому терені. А далі підбігали ті, менші. Завжди усміхнений, круглолиций «Кера», «Босняк», що ніколи не томився і солідно підбирав рапаві шишки, щоб ними трапляти в капелюх «Мортика», «Еліда» зі сопілкою, що чорними дірочками виглядала з нагрудної кишені. А ген, там, на юнці, «Дрібно-лиций», поважно-жартівливий[1]. Пластова кресаня далеко на потилиці з ремінцем на підборідді. Службово. І все, коли була найбільша тиша, починав підтягати своїм басом:
«Курінь є створений для нас,
не треба нам бабів!»
Усі безжурно усміхалися, тільки «Мортик» сичав у злості, та знаним «шепотом» притишував загорілого співака. І знову мовчки мандрували таємничі пластуни. Та не довго, бо ж не пройшло ще кілька запашних хвилин, як несподівано чистим голосом відважно покотилось між кедрові стовбури: «Не треба нам бабів». Як на команду всі присіли в сміху. Курінний попереду ще дужче почервонів.
– Чого боїшся «Мортику»?! Та ж в цьому пралісі навіть лісового чорта не стрінеш, не то поліцая? – сміючись відізвався «Баба», придержуючись засади, що все краще противника атакувати.
– Та дай же спокій тим бабам! І будь же тихо, ти мала «бабо»! – загукав розсерджений «Мортик». Зручно «пересадив» понад старий вивертень – вітрами злом а ну лежачу ялицю і помандрував. А всі, мов гуси, вже мовчки за ним.
Можливо, це був день хрестин нашого Степана. Бо ж відтоді він у курені «Бабою» звався».
Використання Степаном Бандерою псевда «Баба» підтверджується документами та спогадами інших членів пластового куреня «Червона Калина».
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Сова А. Діяльність Степана Бандери в організації «Пласт» // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2009. – № 15–16: До 100-річчя від дня народження Степана Бандери. – С. 260–265.
Сова А. Про пластове псевдо «Баба» Степана Бандери // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2010. – Ч. 1 (161). – С. 49–50.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
В суботу, 29 жовтня 2022 року о 17:00 в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові (проспект Свободи,20) відбудеться відкриття віртуальної виставки «Альтернативні виміри».
Глядачам та глядачкам презентують NFT-колекцію з 26 робіт видатних українських та європейських митців зі збірки Національного музею, які ніколи не потрапляли до постійної експозиції. Серед них: українські народні гравюри в техніці деревориту XVIII-ХХ століть, рисунки італійських художників XVII-XVIII століть, офорти Рембрандта.
Окрім того у межах «Альтернативних вимірів» буде представлено сучасні твори мистецтва – інтерпретації класичних робіт майстрів, створені міжнародними діджитал митцями.
Присутні зможуть прогулятися віртуальною галереєю за допомогою VR-шоломів, ознайомитися з унікальними зразками графіки.
NFT-колекцію також розмістять на онлайн-платформі V-Art для продажу. Частину виручених коштів буде спрямовано на посилення системи безпеки музею, подальше оцифрування фондів і підтримку функціонування інституції, іншу частину – на відбудову музеїв, які постраждали під час повномасштабної війни.
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею Никифора Гірняка “Львів у воєнних роках 1914-1918”, що була опублікована збірнику “Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”, виданому видавництвом “Червона калина” у Нью-Йорку в 1953 р.
“Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”
Никифор Гірняк – український військовий і освітній діяч, майор УСС,доктор філософії. Впродовж 1915–1918 рр. займав посаду команданта Коша УСС (українська запасова частина, що була створена у 1915 році для поповнення особового складу Легіону УСС), мав звання отамана. Активний учасник Листопадового повстання та Українсько-польської війни 1918—1919 рр.
Після війни директором гімназії в Тернополі. Брав участь у діяльності «Просвіти» та «Пласту», очолював кілька громадських організацій. У 1949 р. еміґрував до США, де заснував і очолив Братство УСС. Заснував українську школу, видавничу кооперативу «Червона Калина». Опублікував ряд статей з історії Визвольних змагань.
Текст його статті “Львів у воєнних роках 1914-1918” подаємо тут оригінальним.
Після прориву фронту під Горлицями в травні 1915 р. російська армія хаотично відступає на схід, звільнюючи повіти Східньої Галичини. Дня 22 червня покинений москалями Львів став віддихати свобідніше. В міру наближення фронту до кордонів Східньої України наш політичний провід старається актуалізувати початкові пляни акції УСС-ів як політично-військової формації в авангарді армій центральних держав, як пропагандивного й звязкового органу між місцевим українським населенням та окупаційними арміями. Після живого обміну думок між командою Коша УСС і Союзом Визволення України та Боєвою Управою УСС, Загальна Українська Рада поставила внесок у начальному командуванні армії, щоб: (1) поширити формацію УСС до 12.000 боєвого стану й 5.000 в Кошах у запасі, (2) створити кілька Комісаріятів УСС на окупованих землях і декілька Збірних Станиць для набору добровольців; (3) до начального командування армії приділити одного старшину, і (4) до армій, оперуючих на Східній Україні, по одному старшині для звязку. Але з хвилиною припинення походу армій центральних держав ці пляни стали знову неактуальними. Скінчилося на створенні трьох комісаріятів на Волині і Збірної Станиці у Львові.
Старшини УСС. Зліва направо – 1-й ряд: поручник д-р Володимир Старосольський, сотник Дмитро Вітовський, сотник Осип Семенюк; 2-й ряд: отаман о. Никифор Гірняк, четар Микола Саєвич, четар Михайло Гаврилко, четар Іван Боберський.
Звільнені від москалів повіти Східньої Галичини були в стані повної господарської і духової руїни. Багато сіл попалених, або поритих окопами, а люди без даху над головою і засобів до життя, до того тероризовані одними й другими військами, коротали свої дні в злиденних землянках. Чимало їх гинуло від епідемій холери, червінки й тифу. По містах був великий брак поживи й дорожнеча.
Про культурне життя не то села, але й більших міст, включно зі Львовом, не приходилося тоді й думати. Інтелігентні робітники або емігрували, або були мобілізовані до армії, або вивезені москалями в глиб Росії, найчастіше па Сибір. Треба було довшого часу на те, щоб люди прочуняли після тяжкого московського гніту в часі окупації й надміру трагічного для мирного населення пересування воєнних фронтів. Щасливі були ті наші села, в яких ставали на постої УСС. Стрільці вносили всюди відраду в серця рідного населення, захищали його перед знущаннями з боку мадярських «героїв запілля», польових жандармів, брали в руки коси, або плуги і ставали разом з селянами до праці на полях. Але рівночасно з цим вони оживлювали наші села й духово: віновлювали читальні «Просвіти», кружки «Сільського Господаря» й «Рідної Школи», влаштовували національні імпрези та спішили з правними порадами селянським родинам покликаних до армії. Цю громадську працю виконували виключно стрільці Коша, які по зраненнях чи тяжких недугах довший час не були здібні до служби з крісом на фронті.
Отаман запасного куріня У.С.С. др.. Н.Гірняк та його офіцери при праці. 1915. Фондова колекція ЛІМ
По цілій Галичині розійшлася вістка, що УСС працюють серед населення і до команди Коша стали напливати щораз частіше прохання наших громадян, або й організацій з різних міст допомогти їм в улаштуванні національних свят і маніфестацій. Але найчастіше звертався з такими проханнями таки сам Львів. В наших центральних установах був великий брак людей до праці. Деякі взагалі не могли відновляти своєї діяльности. А між УСС були їхні колишні урядовці. І команда Коша, мусіла придумувати різні способи, щоб помогти їм відновити й вести свою працю. Значною полегшою була при цьому та обставина, що у Львові зорганізувалася наша Збірна Станиця. Під покришкою приділу до служби в ній Кіш спрямовував стрільців до Львова з призначенням для однієї чи другої установи. Але число працівників було дуже обмежене і її командант, сотник др. Михайло Волошин, мусів придержуватися обовязуючих розпорядків вищої влади. Тому він часто відсилав стрільців до Коша, а за 2-3 дні вони вже знову були у Львові. Деколи траплялися й веселі епізоди з мандрівками стрільців між Львовом і постоєм Коша. Це бувало тоді, коли др. Волошин «вичищував» свій стан перед висилкою звіту до вищої команди. Отакими крутійствами стрільці відновили діяльність театру «Української Бесіди», видавали календарі «Просвіти», працювали в бюрах «Сільського Господаря», Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Ніодин концерт львівського «Бояна» не міг відбутися без участи стрільців, хористів та солістів.
Микола Голубець
Автор «Історії Українського Мистецтва”, Микола Голубець, цілий рік випрошувався на відпустки до Львова, деколи «з-за угла» нападав на мене за відпусткою, аж поки врешті не скінчив праці. І д-р Осип Назарук довший час перебував на таких відпустках. Д-р Євген Олесницький скінчив перед смертю, вже тяжко хворий, свої дуже цінні спогади тільки тому, що з Коша прибував до нього через кілька місяців УСС, проф. Остап Вахнянин і писав ці спогади під диктат.
На вимогу «Рідної Школи» Кіш УСС півтретя року відкомандовував що 6 тижнів тих самих стрільців до Рогатина для праці в гімназії. За таке зловживання військових приписів у часі війни можна було діждатися згори великої кари. Але – мій Боже!.. чого то не робиться для справи? Один раз повисла була наді мною дуже поважна небезпека. Але ласкавий Бог помилував.
Іван Франко у Захисті Українських Січових Стрільців. Зліва – управителька Захисту Ірена Домбчевська і лікар Володимир Щуровський, справа – лікар і меценат Броніслав Овчарський. 1916 р.
І так помагали стрільці, чим могли та як могли. Бо не тільки в усіх львівських товариствах і установах, але й у кожнім випадку, де лиш треба було, уважаючи це своїм обов’язком. Відомо, що під той час важко хворів Іван Франко, а сини його були тоді на фронті і він не міг мати потрібної опіки. Але ним зайнялись Січові Стрільці. Взяли його до свого захисту при Станиці УСС у Львові, де лікар д-р Володимир Щуровський доклав усіх зусиль, щоб поет не відчував невигод воєнної скрути.
Захист УСС містився в «Народній Лікарні», а опікувалися ним дві заслужені для УСС-ів пані: Ірена Домбчевська і бл. п. Олена Косевич.
Іван Франко серед лікарів та пацієнтів Притулку Українських Січових Стрільців у Львові на Щедрий вечір 1916 р.
Коли 28 травня 1916 р. не стало Великого Каменяра стрільці вислали на його похорони делегації від усіх своїх відділів. Стрільці ж винесли його тіло з дому і зложили в могилу на кладовищі.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
