Інтерв’ю Богдана Зятика з художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва, їмостю, матір’ю п’яти дітей, лауреаткою премії ім. Василя Стуса, головною художницею та авторкою поліхромії каплиці Стрітення Українського Католицького Університету – Іванкою Крип’якевич-Димид.
(Завершення)
І. Д. : Між іншим стосовно ангелів у гнутій арці, є ангели що грають на інструментах, це я запозичила в пані Ярослави Ломаги. Вона мешкала в Америці. Після операції пережила клінічну смерть, і побачила ангела, чи собі уявила ангела з бандурою. Вона сказала: «Дійсно! Це український ангел!». І намалювала ангела у вишиванці з бандурою.
Той же Чімабуе, ті ж майстри раннього Відродження використовували національні елементи в своїх роботах. І я це зробила в іконі «Весілля в Кані», намалювала глинянський килим, бо це є для Глинян. Є таке поняття як код нації, чи цивілізаційний код нації, чи культурний код… Існує код, допустимо гуцульська кераміка це є матриця. І дитина має в тій матриці рости. Свічники, різьблення, тобто все що з того народу походить. І глинянський килим теж є матриця, ну для нас принаймі, львів’ян, Глиняни давали на експорт килими!
Чи якщо ти зайдеш в музей Олени Кульчицької, там є килими які Олена Кульчицька проєктувала. Тобто це настільки серйозно колись стояло, що художники такого рівня як Кульчицька, проєктували так званий декоративний ширпотреб, щоб він мав якусь якість. І також це є той же код. Які фільми ти мусиш в житті побачити, скажем десять фільмів, інакше нема нам про що дальше говорити, бо ти мене не будеш розуміти. Чи які книжки… типу от якщо ти ніколи не читав «Маленького принца» Екзюпері… Розумієш, це є кодові речі, бо я наприклад кажу якусь байку в принципі, якусь фразу…
Можна сказати, що ти завжди відповідаєш за тих кого ти приручив. Цю фразу моя мама закладала з дитинства, що ніколи не мороч голову хлопцеві, якщо ти не маєш серйозних намірів, ну це є злочин – закохувати у себе хлопця, приручати фіглями-міглями, він закохався, а потім тю-тю, я пожартувала…. Коли ти відчуваєш що хтось закохався, а ти абсолютно холодний, скажи йому це, негайно! Це буде чесно. Тому кодові речі мусять бути.
Отець Чумаков, з яким я спілкувалася, він мій духівник, ми з ним на тему от цих кодів говорили. Він є мистецтвознавець, і ми з ним сіли і написали назви десяти книжок, фільмів, музичних творів, які кожен має почути, там Баха, Моцарта, чи Бортнянського «Не отвержи мене в годину старости» твір, чи Веделя чи того ж Леонтовича. І це була ціль, для чого я цих людей малювала, щоб студенти які тут вчаться, цікавились і собі гуглили – хто ж то такі?
Б. З. : Добре що о. Юрій Саквук, мав такі лекції, розказував потрошку, про кожного з цих святих…
І. Д. : І він власне є як замовник, між іншим він мене просив, він здається є ще досі духівник, він просив мене от це зробити що ти робиш. Ну ти робиш працю, я розумію це інше, але додатково треба зробити скорочений варіант, по всіх фігурах, для Саквука. І в двох варіантах: англійський і український.
Б. З. : Це потрібно.
І. Д. : І за оплату, не просто з фанатизму, бо ти так любиш українське мистецтво. Це має бути оплачена праця, стільки, скільки ти скажеш. Бо це є години роботи, переписати всіх тих людей, і коротко пояснити одним реченням, чому і з якої причини вони тут є. Це йдеться про буклет. Заходиш сюди, відкриваєш буклет і дивишся, ага номер 34, знаєш так силуетами намальовано, 34, ага то є Ірина. А чому вона з Варварою? Чи англійською мовою. Чому Комітас Вардапет? Чому по вірменськи написано? Це Шкраб’юк мені того Комітаса запропонував. Він п’ять років мовчав. Коли почався геноцид вірмен, композитор. Комітас Вардапет, Комітас означає ім’я, а Вардапет – єпископ.
Б. З. : Ну ікони з Національного музею, Галицька ікона, тобто само собою, це то що вплинуло…
І. Д. : Красівська Богородиця, і в дужках напиши Акафіст до Богородиці з Красова, який написав Ігор Калинець. Розумієш, тут є прив’язка до політв’язнів, які йшли через нашу родину. Калинець як улюблений поет мого тата і Акафіст до Богородиці, який я вивчила, переписувала сто разів, він мені дуже подобався, там є така фраза: «Які Лада з Ладою, в нескінченному поцілунку вершили цей довершений овал лиця». Розумієш, тобто я любила цю Красівську Богородицю, мама працювала наглядачкою колись в Національному музеї, підробляла студенткою. І напевне що галицька ікона, звичайно, просто я їх так дуже багато не бачила, бо музей був закритий, не було Національного музею як я росла, було Драгоманова.
Б. З. : Ну але вже зараз, як Ви малювали?
І. Д. : Ну бачиш, я сформувалася ж то раніше.
Б. З. : Ви ж завжди згадували що часто заходили туди?
І. Д. : Ні, та ясно, я там заходжу як до криниці, пити воду. Але якщо йдеться про формування, то формувалася ж то я дитиною. І формувалася я в музеї на Драгоманова, бо там був відділ ікони, і там була ця Красівська Богородиця. То якщо ти кажеш формування…
Б. З. : Мініатюри якісь? Радзивіллівський літопис?
І. Д. : Ні. Але воно спільне, я його навіть добре в руках не тримала. Натомість в руках я тримала старі книжки з ХV ст., на телячій шкірі в монастирі Бенедиктинському, і там я побачила оці, там де бач Авраама жертва, там є так цікаво зображені Трійці у вигляді трьох голів ангелів і три німби, от так несподівано.
Це Євангелія чи мініатюри середньовічні, можеш написати середньовічне мистецтво, на приклад базиліка в Везлє. Взагалі все мистецтво ХІІ-ХІV ст., це є моє, це є мій час. Раннє Відродження, Джотто, Чімабуе, та і все. Ну звичайно, потім якщо дальше то Рембрандт, Тиціан, не Рафаель, ні в якому разі. Потім якщо французький живопис то Курбе, чи Коро. Ну обов’язково Ян Вермер. А якщо стосується там ще дальше то Пабло Пікассо звичайно, ну і Роман Петрук, це на одному рівні, і Євген Лисик також.
Б. З. : Хто робив цю різьбу?
І. Д. : Андрій Тирпич. Я його сама запросила, і дуже задоволена, тому що він цю чисту дерев’яну форму зберіг. Він зберіг текстуру чистого дерева. Що є для мене дуже важливо, бо я також хочу щоб проглядалася текстура, чи стіни, тобто прозорості досягти максимально. Бо Лисик казав: «ходжу по виставках і бачу тонни фарби».
Художник графік та різьбяр Андрій Тирпич. Фото надане родиною митця
Записано 28 лютого 2017 р. в каплиці Стрітення Українського Католицького Університету, м. Львів, вул. Свєнціцького 17.
Попередні частини інтерв’ю читайте тут:
- Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця без назви
- Іванка Крип’якевич-Димид. Хананейка
- Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця Стрітення УКУ
- Іванка Крип’якевич-Димид: “Я малювала так як Бог на душу поклав”
- Іванка Крип’якевич-Димид. Non finito
-
Іванка Крип’якевич-Димид: «Ніхто не має права мені казати – викінчуй!»
