Іванка Крип’якевич-Димид: «Ніхто не має права мені казати – викінчуй!»

788
Іванка Крип’якевич-Димид
Іванка Крип’якевич-Димид

Інтерв’ю Богдана Зятика з художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва, їмостю, матір’ю п’яти дітей, лауреаткою премії ім. Василя Стуса, головною художницею та авторкою поліхромії каплиці Стрітення Українського Католицького Університету – Іванкою Крип’якевич-Димид

 (Продовження…)

І. Д. : А ще напиши прізвище отець Олександр Август Чумаков, він є салезіянин, монах. Він побачив мої роботи, де я намалювала п’ять картин, що були представлені на виставці в Іконарті. Стус і ця вся компанія, я їх намалювала, і вони мають колосальний успіх. Вони зараз в Відні, були в Харкові, Києві, у Варшаві будуть… Їх всі хочуть, бо це є лікбез, а не є якесь там, високе мистецтво. І Чумаков написав дуже цікавий відгук. Він каже: «Ти знаєш чому ти це не закінчила?». Він мене закликав в Іконарт.

Одне з п'яти полотен Іванки-Крип'якевич-Димид виставлених на виставці в Іконарті у 2014 р. Фото Богдана Зятика
Одне з п’яти полотен Іванки-Крип’якевич-Димид виставлених на виставці в Іконарті у 2014 р. Фото Богдана Зятика

І я прибігла щоб послухати. Він каже: «Знаєш що я тут бачу? Чому ти малюєш Аллу Горську, художників…», Алла Горська знаєш як загинула, її сокирою зарубали, художницю, ну кагебісти. Кинули в пивницю її без голови. Чому вони не закінчені? Тому що ці люди, їхня творчість на злеті, тобто «Стус це є сосна без верхівки», пише Михайлина Коцюбинська, гарне дерево зі зрізаним верхом, бо остання книжка Стуса «Птах душі» загинула в архівах КГБ, тобто ми не маємо повної творчості Стуса. Чи Бойчук не встиг намалювати там щось… Алла Горська не змогла…

Одне з п'яти полотен Іванки-Крип'якевич-Димид виставлених на виставці в Іконарті у 2014 р. Фото Богдана Зятика
Одне з п’яти полотен Іванки-Крип’якевич-Димид виставлених на виставці в Іконарті у 2014 р. Фото Богдана Зятика

Вони всі в тридцять-сорок років померли, їх розстріляли. Тому це є нон фініто, та як би, життя нон фініто. Там є слід олівця, якийсь палець розмазаний. «Знаєш щось таке як в тюрмі», він каже, «в’язень цвяхом дряпає останній напис, або кусає палець і кров’ю щось там пише, бо вже все, його зараз розстріляють». І тому підсвідомо, коли я малювала тих мучеників… По-перше я спішила, там дійсно є слід вугілля. По-друге проекту на це немає. І я зрозуміла що я не маю з ким тут говорити, і кому представляти свої проєкти. Якби я сказала, давайте обговорювати кого з мучеників?… Боже!, та то би на сто років було дискусії. Кого вибирати?! Мама рідна!… Всьо хлопці ми з вами більше нічого не говоримо, я закушую губу, і малюю. І в мене був такий дикий порив. Ну я би сказала, Святий Дух на мене зійшов, що я просто взяла валок, закатала от це. Бачиш фон такий, це я зробила за один день, просто тупо валком зробила рухи. Вже фриз з’явився. І тоді взяла вугілля, життя святих в руку, і так, кого ми зробимо? Таким чином я це малювала…

Фриз-Менологій (Календар) в каплиці Стрітення УКУ. Автор поліхромії Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика
Фриз-Менологій (Календар) в каплиці Стрітення УКУ. Автор поліхромії Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика

Б. З. : Тобто, суто з тексту? Не взоруючись на якісь візуальні зразки?

І. Д. : Ні, та яке, нема всіх візуальних зразків. Ну очевидно, якщо треба було Йосафата, то я десь там щось підглянула. Я читала, «Текля дівиця чиста», отже я її з лілелею малюю. Коли Романа вели на страту, цісар закликав дитину, і каже: «ось який дурак там визнає Бога!» А дитина каже: «І я визнаю Бога також!» І забили ту дитину. То Роман, несе на руках младенця. Чи Пратулинські мученики, ми знаємо їх імена, там були батько і син, два Костянтини. В вогні загинули сорок тисяч, ага, малюю вогонь. Розумієш я сильно не задумувалася. Потім я захотіла ще намалювати Теоктиста. Чи прийшов там хтось і каже – о, а ти мене не намалювала, я Прокопій. Я малюю Прокопія. Є Христина свята, вона несе ікону, це в честь Христі Максимович. Ну і так далі… Мене ніхто вже не зупиняв, я була така свобідна… Там є дуже цікава сцена, я казала що пишаюся деякими сценами, це нею пишаюся, де жінка оплакує померлого, бачиш жінка своїм одягом загортає… Це була така свята, що ми про неї нічого не знаємо… Що там написано в неї на німбі…?

Фрагменти розпису каплиці Стрітення УКУ. Автор поліхромії Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика
Фрагменти розпису каплиці Стрітення УКУ. Автор поліхромії Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика
Фрагменти розпису каплиці Стрітення УКУ. Автор поліхромії Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика
Фрагменти розпису каплиці Стрітення УКУ. Автор поліхромії Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика

Б. З. : Домна і Никифор.

І. Д. : А, насправді була Домна в лютому, і нам про неї відомо, що вона хоронила мерців, тих що побили, постріляли. Але те, що вона Никифора хоронила, нема такої згадки. І історію про Никифора і Саприкія, написала між іншим, Марія Пиленко-Скобцова. Дуже повчальну історію про реальних людей, тобто вона витягнула з Життя святих п’ять історій, книжка називається «Жнива духа». І ця історія про Никифора і Саприкія, були два нерозлий вода друзі, один був типу презвітер, а другий був ніхто. І вони так дружили, поки за якусь жінку там заїлися, і між ними почалася страшна, дика ворожнеча. І тут схопили цього презвітера Саприкія, ведуть вже, він свідчить про Христа, його ведуть на страту… І біжить Никифор, друг, і каже: «Прости мене! Ти йдеш на смерть, ти мученик, прости мене Христа ради! Давай відновим наші дружні відносини!» Той каже: «Ні». Ну і той три рази просив: «Ти ж перед смертю, ну прости мене, я не можу так жити!» І тому що він був такий впертий і тупий цей Саприкій, Господь забрав у нього вінок мучеництва. Тобто мучеництво, виявляється нам дано Господом. Ми не можем самі цього вибирати. Це вінок, це те що ти можеш витримати, муки це дано від Бога. І Господь йому забрав цей вінок. І раптом Саприкій якого щойно вели, каже: «Я відрікаюся Господа, плюю на нього, буду ідолам служити!…» Ті кажуть: «ну нарешті, слава богу, ми мало тебе не розп’яли». І Никифор бачачи, що таке з його другом, біда така, він каже: «Я визнаю Господа!». І вони його, чік. Тобто ми знаємо що був святий Никифор, а про Саприкія відповідно ні. І я думаю, кого буде Домна хоронити? Хай Никифора Хоронить! Бо в лютому пригадується Никифор. Тут є творчість повна життя. Так само творчо мала та стіна розвиватися, бо є така дуже цікава думка яка мене страшенно потягає, і вона має сенс, тому що вона може реалізовуватися в церкві Софії Премудрості. Іван Бережницький, архітектор, сказав що треба зробити таке єднання, похід святих, про це весь час говорить владика Борис, що церква жива, і це правильно. І що святі на Небі, не мають перегородок. Тобто святий Франциск може прекрасно собі розмовляти з Серафимом Саровським, його визнає Московська Церква. А святий Франциск є супер римо-католицький. Цей любив звірів, до риб говорив, цей також. Чи свята Тереза з Лізьє, яка з трояндами, мала свята. Йосафата Гордашевська, монахиня. І мене ця думка страшно захоплює, тому що цим можна промовити до людей.

Ікона «Трапеза Софії-Премудрості Божої», намальована Іванкою Крип’якевич-Димид
Ікона «Трапеза Софії-Премудрості Божої», намальована Іванкою Крип’якевич-Димид

Тепер дивися, в Сирії замордували двадцять християн, нові мученики. І оцей фриз святих, ці обійми святих, також між іншим дуже цікава є богословська думка про обійми святих, які ніколи не мали нічого спільного, навпаки говорили протилежні речі, і тепер вже будучи перед лицем Господа, очевидно, вони розуміють що обоє не мали рації. Чи то, наприклад святі які стояли на протилежних боках барикад. Я не робила тут проєкту ніякого, не то що я багато молилася, я цілий час молилася, бо я вже була і зла, і сумна, і роздратована, і не мала підтримки. Коли парох дізнався що я малюю Стуса, він сказав – «Забілити це негайно!»

Б. З. : Ну Стуса Ви ж намалювали…

Рисунок зроблений на стіні вугіллям в каплиці Стрітення УКУ. Автор Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Духовно-пасторального відділу УКУ.
Рисунок зроблений на стіні вугіллям в каплиці Стрітення УКУ. Автор Іванка Крип’якевич-Димид. Фото Духовно-пасторального відділу УКУ.

І. Д. : Та, я намалювала вугіллям. Бо ми дискутували, що Стус не може бути, а я напирала, бо я є дуже напориста. Але я напориста, не коли йдеться про мої амбіції, а коли йдеться про славу Стуса.

Це є нон фініто, і це дуже багато пояснює. Тому що стаючи чим старшою, я розумію, що поняття викінченості походить тільки від власного особистого досвіду митця. Він знає чи він викінчив. Коли я робила свою першу дипломну роботу в Училищі Труша, це був розпис ПТУ, величезного концертного залу, називається «Життя коротке – мистецтво вічне» «Ars longa – vita brevis», я маю фотографію, це 90-ті роки, він може ще є в Новому Роздолі. Я це намалювала, там сидить козак Мамай. Мій рецензент був, не хто небудь, а дисидент, політв’язень Богдан Горинь. Чудовий, палкий завжди. Він є актор, може балет станцювати. І він прийшов і розказав суть, все прекрасно, і потім він мене взяв на сторону і каже: «Ти знаєш Іванко, мені здається, що це є трошка не викінчене». Мені було років вісімнадцять, я кажу: «Пане Богдане, а що робити, що викінчувати, Ви скажіть що, я зроблю.» Він каже: «Іванко, та ти сама повинна знати». Тобто він мені сказав свою думку і викінчуй, а я не знала що. На свій вісімнадцятилітній зелений вік, ну намалювала, ну все. «Воно не закінчене» – сказав Богдан Горинь, зі своєї перспективи, але він побачив що нема про що говорити, бо я теля, і «викінчуй».

Богдан Горинь. Фото Тараса Лиля
Богдан Горинь. Фото Тараса Лиля

Тепер розумію, що тільки я про свою роботу можу сказати фініто. І ніхто не має права мені казати – «викінчуй!». Ну хіба би який авторитет, ну ти, друг, може мені так сказати, якийсь друг, «Ну знаєш Іванка поправ там…». Остап Лозинський типу може мені сказати: «Іванка, то ні до чого». Розумієш але моя справа чи я послухаю Остапа чи ні. Може він має рацію, може він і не має рації, розумієш? Натомість замовник, а ще тим більше такий, який не розуміється в мистецтві тотально, і хоче просто щоб я зробила ікону. Ну ліпше таких замовників не мати, почнемо з того. Але якщо це є парох церкви, допустим, той замовник, на жаль без освіти, що є зовсім не чуване, і він мені каже: «нон фініто», розумієш? Я не повинна його слухати. І якщо в нас немає далі про що говорити, я маю забрати ту ікону.

(Далі буде…)

 Записано 28 лютого 2017 р. в каплиці Стрітення Українського Католицького Університету, м. Львів, вул. Свєнціцького 17.

Попередні частини інтерв’ю читайте тут:

  1. Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця без назви
  2. Іванка Крип’якевич-Димид. Хананейка
  3. Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця Стрітення УКУ
  4. Іванка Крип’якевич-Димид: “Я малювала так як Бог на душу поклав”

  5. Іванка Крип’якевич-Димид. Non finito

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.