Іванка Крип’якевич-Димид. Богородиця абортованих дітей

370
Іванка Крип’якевич-Димид
Іванка Крип’якевич-Димид

Інтерв’ю Богдана Зятика з художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва, їмостю, матір’ю п’яти дітей, лауреаткою премії ім. Василя Стуса, головною художницею та авторкою поліхромії каплиці Стрітення Українського Католицького Університету – Іванкою Крип’якевич-Димид.

 (Продовження…)

І. Д. : Бо в мене, в моєму житті є дуже цікавий досвід: я здерла, повністю закінчений, бомбецький, красивий лик Богородиці. Його нема, я його не сфотографувала, він був гарний, реально гарний, це була дуже скорботна Богородиця яку я робила…а, ти бачив мій іконостас який зрізали, у Василіян?

Іконостас авторства Іванки Крип’якевич-Димид, що знаходився у ц. Св. Йосифа Обручника Згромадження Сестер Милосердя Святого Вінкентія по вул. Залізняка 11 у Львові. Тепер знаходиться в трапезні монастиря св. Онуфрія Чину Святого Василія Великого у Львові (вул. Богдана Хмельницького, 36)
Іконостас авторства Іванки Крип’якевич-Димид, що знаходився у ц. Св. Йосифа Обручника Згромадження Сестер Милосердя Святого Вінкентія по вул. Залізняка 11 у Львові. Тепер знаходиться в трапезні монастиря св. Онуфрія Чину Святого Василія Великого у Львові (вул. Богдана Хмельницького, 36)

Б. З. : Ні, я лиш чув про нього.

І. Д. : Він стоїть живий, здоровий. Тобто в цьому іконостасі була Богородиця. Коли я її малювала, сама народила дитину, тобто вже знала що це таке.

Б. З. : Іконостас де знаходиться?

І. Д. : Церква, трапезна храму Онуфрія, вулиця Богдана Хмельницького.

Я просто, малювала цей лик після зустрічі з жінкою, яка йшла робити аборт. До мене як до їмості звернулася одна жінка, розповівши про одну чужу абсолютно жінку, яка на дитячому майданчику розмовляла з своєю подругою, колишучи свій візочок, і та подружка каже: «О класно тобі, а я йду робити аборт». І ця коліжанка прибігає до мене і каже: «Іванка ми не можем цього допустити! В неї двоє дітей!», тобто жінка яка має дітей, чудово знає що таке аборт. І тут вона хоче вбити? «Ми мусимо щось зробити!». І я кинулася просто як пожежниця, спакувала дитячий одяг своєї донечки… Ідемо в шостій ранку, бо це було ввечір, ми ідем до тої квартири, уявляєш, відкриває заспана ця жінка… Ну скінчилося все погано, вона таки зробила аборт. Ми запропонували одяг, сказали що будем платити, заберем дитину, щоб тільки вона вродила. Вона почала дико плакати, тому що на неї хтось тиснув, чи чоловік чи свекруха, це не було її рішення. Виходить ця свекруха, і ми стоїмо як свідки Єгови, що дзвонять о шостій ранку. «Ми хочем з Вами поговорити», ну хто приходить?, знаєш, чужий. І вона каже: «В чому справа? Я кажу: ну типу ми хотіли поговорити з Вашою невісткою. – «Ідіть собі звідси. Хто ви такі?» – Знаєш. Ну бо дійсно, чому вона плаче? І вона в той день пішла і зробила аборт. І коли я дізналася, що вона зробила це, мені було так боляче, реально боляче, і я намалювала цей лик Богородиці, назвала її Богородиця абортованих дітей, типу Скорботна. І сестри не мали нічого проти, ну там була проблема із замовником, який сказав: «Ну чого Вона така сумна? Та зроби веселу, та й люди будуть молитися». І я перемалювала, здерла, бо акрил не можливо змити… І шкода. Потім мама каже: «Ти дурна, треба було сфотографувати обличчя!». І взагалі, я би тепер ніколи так не зробила. Тому що де є натхнення, де є Бог, де є все, а де є той, ну примітивний, не боюся того слова сказати, чоловік, який каже типу, «Чого Вона сумна?». Розумієш навіть той татарин, який був не хрещений, з нами працював, Андрій, і каже, коли він намалював сумну Богородицю, і там хтось щось сказав, він каже: «Я думаю, Ей есть над чем задуматься», розумієш, це не хрещена людина говорить, а це був ігумен монастиря, монах, який сказав: «Чого Вона сумна?». Тому я зараз, на тему фініто – нон фініто – не говорю. Я намалювала по правді цю Богородицю, таку не звичну скажемо, ну не на обивателя звичайно. Малювала в досить подавленому депресивному стані, цю і ще сумнішу. І коли їх зробила, думаю, їх ніхто не купить. Ну я Її назвала Богородиця маршруток, знаєш, коли людина їде і сині вогні реклами, ну як пояснити звичайній людині чому вона синя? «Ну чого вона синя?». І її купили за шість секунд, єпископ Богдан Дзюрах, і сказав: «Зроби мені ще таку!».

Ікона Богородиці Елеуси. Автор Іванка Крип’якевич-Димид. Фото з сайту «Вголос»
Ікона Богородиці Елеуси. Автор Іванка Крип’якевич-Димид. Фото з сайту «Вголос»

Розумієш, все таки не варто опускатися до рівня там рум’ян і усмішок.

Треба працювати як Христя Максимович. Ми вмираємо. Тепер як бачу друзів, кажуть: «Як справи?» – кажу: «Чудово, я вмираю». Ну ти теж вмираєш, я можу вмирати ще п’ятдесят років, і ти ще сто років, розумієш. Але треба бути свідомим, що ми вмираємо, і працювати так ніби ми вмираємо, ніби дуло револьвера отут приставлене. І не слухати що кажуть інші.

Ікона «Се Чоловік». Автор Іванка Крип’якевич-Димид. 2017 р.
Ікона «Се Чоловік». Автор Іванка Крип’якевич-Димид. 2017 р.

Це ікона якою я пишаюся, на старій дошці, лик Христа, ну з вінком і так дальше. Тут червоний підклад, тростина. Я хочу в такому плані працювати. Але це ще дуже гламур порівняно з тим що я хочу робити. В мене взагалі є ідея зробити ну не Мела Гібсона Розп’яття, але в такому плані, ну як воно було насправді. Але не для того щоб викликати жах, чи молитовний настрій. Показати голого хлопця 33-річного, закатованого, вмираючого, але знову ж таки щоб там був момент ікони а не чисто фізіології. Ну тобто фізіологія не є на першому місці, але вона має бути присутня.

Ікона намальована Остапом Лозинським у 2015 р. на Міжнародному іконописному пленері в Новиці (Польща). Фото Богдана Зятика
Ікона намальована Остапом Лозинським у 2015 р. на Міжнародному іконописному пленері в Новиці (Польща). Фото Богдана Зятика

Мені дуже подобається ікона Лозинського, де він дзеркало дав. Он там десь є дзеркало і ти дивишся і бачиш себе, знаєш в тій товпі. Цікава задумка. Взагалі Лозинський є великий…

Автопортрет Остапа Лозинського в образі пророка Єремії в поліхромії каплиці Стрітення УКУ. 2020 р. Фото Богдана Зятика
Автопортрет Остапа Лозинського в образі пророка Єремії в поліхромії каплиці Стрітення УКУ. 2020 р. Фото Богдана Зятика

Б. З. : Коли намагався проаналізувати, от цю стилістику Ваших робіт, згадав, що дитячій книжечці про Марію Магдалину, ілюстрації бачив щось подібні на ті що Ви малюєте.

І. Д. : І це був Лозинський?

Б. З. : Так, ілюстратор Остап Лозинський.

І. Д. : Автор Марія Скуманс. Ну якщо ти будеш говорити Лозинський, це для мене честь, але Остап молодший. Тому Бойчук, так. Я би сказала на приклад по стилістиці мені страшенно близький Роман Петрук, але він є скульптор, знову ж таки. Але, «why not?», він також кераміку робив, якщо вже так то, графіка Пікассо. Ну але це трошки так гонорово, я і Пікассо. Знаєш в нас такий художник є Лобода, він каже: «На світі є два художники, це я і Пікассо». В тому плані я не маю на увазі, але стилістика графіки, графічних рисунків Пікассо, для мене це… А чому Пікассо? Тому що моя мама, коли тримала мене на колінах, в кухні, мені було там два рочки чи три, це мої перші спогади, як в мене перед носом папір, величезних розмірів, ну тобто це було А-4, над ним десь дитина, і той спиртовий запах маркера. І той маркер їде, мамина рука тримає його, вона малює… І там з’являється зайчик, чи там раптом якесь око, зайчик скочив, о травичка там…тобто мама однією лінією, мені так от щоб мене забавити, щоб я там не заважала, вона мала з кимось розмову, я була весь час на ній, як кенгуру, висіла, і мама щось там бадзьграла і спокійно розмовляла. Або мама просто веде лінію і каже: «А що з того буде?…». Не було гаджетів, не було екранів, в нас телевізора ніколи не було, бо мама вважала, що це є ворог №1 творчості і товариських відносин. І я думаю що це дуже сильно на мене вплинуло, плюс хатня ікона, в нас в хаті висіла репродукція ікони Михайла Осінчука. Його ікона висить в церкві Євхаристії, називається «Христос Євхаристійний».

Ікона «Христос Євхаристійний» в ц. Пресвятої Євхаристії у Львові. 1930-ті рр. Автор Михайло Осінчук. Фото Богдана Зятика
Ікона «Христос Євхаристійний» в ц. Пресвятої Євхаристії у Львові. 1930-ті рр. Автор Михайло Осінчук. Фото Богдана Зятика

Така Богородиця з такими квіточками, в українському стилі, страшно вицвіла, ледве жива. Там був от такий колір і білий, все ледве-ледве, вона для мене була ідеалом, бо це наша хатня ікона, і мама потім з неї зробила батік, кольоровий батік і повісила, бо воно вже було зовсім ні до чого, і там висів цей батік мамин, купа мистецтва в хаті, мама текстильниця, зрозуміло, приходять художники, ми лазимо з мамою по майстернях. Між іншим ще малою, мама мене потягла в оперний театр, і я Лисика там зустріла. Я мала років вже тоді десять-дванадцять, пам’ятала все що діється. І перший раз побачила, і була вражена його ростом, а він ще тримався дуже рівно, високий, повністю сивий, зайшов і всі так: «Го! Євген Микитович, добре, добре, ми все зробим», знаєш ті художниці, всі трепетали там. Він був привид опери, ти бачив фільм «Привид опери»? Ну це от то. Геній опери, розумієш, тобто він робив усе, в нього було багато ворогів через те що він абсолютно знав як має бути. Йому було байдуже, що думає художник по світлу… Він хотів щоб була цілісність вистави. За костюми відповідав, не був тільки декоратором. Казав балеринам як вони мають скакати. Він знав як це має бути. І вони мусили з ним рахуватися, зрештою.

Сценографія до балету «Есмеральда» Ц. Пуні у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Автор Євген Лисик. 1970 р. Фото з сайту Національного університету «Львівська Політехніка»
Сценографія до балету «Есмеральда» Ц. Пуні у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Автор Євген Лисик. 1970 р. Фото з сайту Національного університету «Львівська Політехніка»

Б. З. : А як щодо народної ікони на склі?

І. Д. : Та, звичайно. Розумієш це є базові речі, в яких я росла. І кожна нормальна людина, дитина, має в цім рости, так як дитині треба молоко, сонце…, ну ми знаємо що потрібно дитині. Так само їй потрібно мати сирні коники, гуцульську кераміку, вдома. Їй треба мати ікони на склі. Ну тобто всі нормальні діти мають це мати. А тепер подумай чи всі вони мають це? Це мені дуже пощастило, бо я мала всі ці речі. Мало того я мала діда священника, ми ходили до нього на Службу до хати! І я думала що всі діти, ходять на Службу до свого діда до хати. Коли я прийшла в школу, мені сказали що не можна говорити про Миколая, не можна говорити що мій дід священник, ні в якому разі, це дуже велика таємниця, і що тато втратить роботу якщо я це скажу. І розказали історію про мого вуйка Петруся, який колись прийшов, він був молодшим сином дідуся, прийшов до школи і вчитель каже: «Петрусю, в тебе чуб спалений, що таке? Якась пожежа?»

– «Та ні, каже, я татові свічку до Служби Божої тримав».

А вчитель був наш чоловік, він викликав тата і каже: «Пане Артемію, попрацюйте з сином, щоб він так не палив Вас».

о. Артемій Цегельський. Фото з родинного архіву п. Лесі Крип’якевич-Цегельської, доньки отця. Колоризація Богдана Зятика
о. Артемій Цегельський. Фото з родинного архіву п. Лесі Крип’якевич-Цегельської, доньки отця. Колоризація Богдана Зятика

Б. З. : Дійсно Ви цікаво сказали за ту гуцульську кераміку…

І. Д. : Це база!

Б. З. : Я задумався над колоритом, розумію що спортзал був помальований в зелений колір, але чому Ви його залишили?

І. Д. : Коли сюди прийшов о. Михайло, він сказав здерти зелений колір і пофарбувати в білий. Коли я прийшла, цей білий, це є здається автентичний той що тут був.

Каплиця Українського Католицького Університету по вул. Свєнціцького 17. Фото УКУ
Каплиця Українського Католицького Університету по вул. Свєнціцького 17. Фото УКУ

Чому я вибрала цей оливковий колір? Цікаво, між іншим це є ось підказка. (тримає в руці гуцульську тарілку Б. З.) Розумієш ця річ тут би нормально сприймалася.

Б. З. : Так, за що й кажу. Я пам’ятав за ікони на склі, але тепер дивлюся Ви згадали за гуцульську кераміку, колорит.

І. Д. : Уявляєш якби такі ікони я могла зробити? Ну ось прошу, це є ці кольори: зелений, коричневий, лінія, нон фініто, охра маєш, розмазання, запливи…

Гуцульська керамічна тарілка з колекції Іванки Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика
Гуцульська керамічна тарілка з колекції Іванки Крип’якевич-Димид. Фото Богдана Зятика

 (Далі буде…)

Записано 28 лютого 2017 р. в каплиці Стрітення Українського Католицького Університету, м. Львів, вул. Свєнціцького 17.

 

  1. Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця без назви
  2. Іванка Крип’якевич-Димид. Хананейка
  3. Іванка Крип’якевич-Димид. Каплиця Стрітення УКУ
  4. Іванка Крип’якевич-Димид: “Я малювала так як Бог на душу поклав”
  5. Іванка Крип’якевич-Димид. Non finito
  6. Іванка Крип’якевич-Димид: «Ніхто не має права мені казати – викінчуй!»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.