На початку ХХ століття після рясних опадів місто також перетворювалося на зону стихійного лиха і реакція львів’ян на проливний дощ була такою ж панічною, як і тепер. “Діло” пропонує ознайомитися, як іронічно описував місто під час чергового потопу краківський тижневик Nowości Illustrowane у 1907 році.
“Цілий Львів, той великий і той малий, багатий і убогий, брудний і ще брудніший, опинився частково у воді, а частково під водою, та купався. Народ тішився,що Львів нарешті помиється і буде чистий, але, коли вода піднімалася, а дощ не переставав, всіх огорнула тривога, що цілий Львів потоне, чого – гадали оптимісти – було би трохи шкода.
Був момент, коли люди почали прощатися, як перед кінцем світу, і втрачали голову. Телефонували до мера, до пожежної охорони, до швидкої допомоги, до водоканалу, до поліції, до військових і до прокуратури, усюди, звідки можна було сподіватися порятунку.
Пожежники приїхали із сикавками. Якби не притомність думки віце-мера чи мера, чи ще не-мера пана Цюхцінського, який відразу зорієнтувався і витлумачив пожежникам, що то повінь, а не пожежа, вони б увімкнули свої помпи з водою і ще побільшили б катастрофу.
Вул. Глибока у Львові
Каретка швидкої допомоги приїхала з карболовою ватою, бинтами, ножицями і олійками. Завернув їх мер чи ще не-мер пан Цюхцінський, зауваживши, що приїхали вони даремно, чи, радше, завчасно.
Військо прибуло з карабінами і гарматами, ніби на вибори, і вже хотіло стріляти по воді, але пан мер не радив. Було зле.
Попри те, що мер, директор водоканалу, начальник пожежної охорони, керівник станції швидкої допомоги, начальник поліції і військовий комендант керували порятунковою операцією і цілу годину промовляли до води, вона не відступала, а навіть навпаки, піднімалася все вище, пробираючись у нижні поверхи через підвали, а на верхні – через дахи, і робила спустошення.
У суботу, 9 липня 2022 року, о 16:00 у центральному атріумі Victoria Gardens відбудеться концерт для допомоги та перемоги гурту «YAGODY». Зібрані під час концерту кошти передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення “АЗОВ”, повідомили організатори Український Мистецький Фронт.
Проект «YAGODY» з’явився в червні 2016 року. Як і пасує всьому справжньому – гурт з’явився стихійно. Наче так і мало трапитися. Задля гурту учасники освоїли чимало музичних інструментів і перелистали стільки ж текстів, аби знайти свою пісню, свій обряд. І от нарешті він прийшов!
«Музика гурту наповнена українськими голосіннями та балканськими мотивами. Музика гурту «YAGODY» – це обряд ініціації. Це вітер серед степу. Це пісні диких племен. Це голос твоїх пращурів. Це жива енергія. Це співи серен. Це музичний транс. Це танець голосами. Так пахне твоя природа. Так звучить твоя кров», – зазначають організатори концерту.
У центральному атріумі Victoria Gardens будуть розміщені банери з QR кодом, відсканувавши які можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі їх передають на потреби окремого полку спеціального призначення «АЗОВ»
Відомий український гурт «Друга Ріка» оприлюднив нову пісню «Чи ти почув» та кліп на неї. Вперше музиканти зіграли її на благодійному онлайн-концерті у квітні, присвятивши заручникам на заводі «Азовсталь» та всім постраждалим жителям Маріуполя, який став уособленням зруйнованих міст України та територій, що знаходяться під тимчасовою окупацією ворогом.
В часи, коли Україна втрачає найкращих синів і дочок країни, ми втомлюємося та інколи зневірюємося, є шанс втратити жагу до життя. Саме на це розраховує ворог. Цей трек про те, що важливо продовжувати боротися, хапатися за кожну мить, відчувати її, проживати серцем.
Кадри для відео взяті з короткометражного фільму A lifetime older, знятого у 2019 році Гео Леросом, сюжет стрічки якого заснована на реальних подіях. Емоції, що переживає головний герой, є маренням пораненого бійця. Він згадує найкращі події зі свого минулого, кохану жінку, улюблену роботу та з останніх сил бореться за життя.
«Ми бачили, чули, відчували, творили, жили… 24 лютого у нас все це відібрали. Ми зустрілися з новою ірраціональною реальністю, в якій руйнуються життя з особливим цинізмом. Росіяни несуть смерть і горе, але ми мусимо триматися, адже боремося заради світлого майбутнього. Їм не знищити нашу жагу до життя.
Наша пісня закликає бачити прекрасне у повсякденному, підказує, звідки брати натхнення та сили рухатись далі. Вона про те, на що чекають сотні полонених як військових, так і цивільних, яких ми мусимо повернути, щоби вони знову могли бачити, чути, жити…», – фронтмен гурту «Друга Ріка» Валерій Харчишин.
Автором слів та музики до пісні став Ростислав Домішевський, співзасновник проєкту «ЕХО», учасником якого також є клавішник гурту «Друга Ріка» Сергій Гера. Відеоряд до кліпу змонтував кліпмейкер Віктор Скуратовський.
Нагадаємо, з початку війни гурт займається волонтерством, даючи благодійні концерти та збираючи кошти на виконання запитів від військових 95 ОДШБр та Окремого батальйону спецпризначення ЗСУ. Ознайомитися з інформацією про актуальний збір і підтримати його можна за посиланням.
В суботу, 9 липня 2022 року, о 17.00 у Пороховій Вежі (вул. Підвальна 4) відбудеться благодійний концерт на підтримку 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила.
На заході виступатимуть молоді та відомі українські артисти нової хвилі, чиї пісні стали символом війни та нашої майбутньої перемоги.
Серед учасників:
KHAYAT – фіналіст дев’ятого сезону «Голосу країни», півфіналіст Національного відбору на «Євробачення-2019», а також фіналіст Національного відбору на «Євробачення-2020», наприкінці 2021 року став номінантом премії «YUNA» у категорії «Найкращий виконавець».
ХАС- український хіп-хоп виконавець та радіоведучий, у 2019 році став першим україномовним репером, який зібрав стадiонний концерт,
SOWA- українська співачка та автор пісень, лауреат вітчизняних та закордонних музичних конкурсів та фестивалів,
Lazanovskyi- український актор театру та кіно, диктор радіо і телебачення, телеведучий, співак. Переможець талант-шоу «Голос країни»,
Biehu- учасниця шоу Голос країни (дев’ятий сезон). Кліп із її виступом набрав 29 млн що є одним з найкращих показників шоу «Голос країни»,
Виручені кошти скеруються на придбання рацій для 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Програму буде присвячено незламності України, адже саме зараз відбувається народження нової української музики, яку варто підтримати та почути пісні, які вже стали легендарними вживу.
Камінь Собеського станом на 2020 рік. Світлина Zommersteinhof
Мова йде про маловідомий пам’ятник на одній з терас парку “Високий Замок”. Люди, яких можна тут зустріти, найчастіше або бігають, або шпацерують, або вигулюють собак. Мало хто ставить собі за мету прийти сюди заради світлини на тлі старовинного пам’ятника, мало хто теж помічає напівстертий напис на кам’яній брилі…
Але раніше було інакше. Цей пам’ятник було встановлено у 1883 р. на честь перемоги короля Яна ІІІ Собеського над татарським військом на околицях Львова. Через 15 років у центрі міста було встановлено ще й чудовий пам’ятник самому королю, який тепер прикрашає польське місто Ґданськ. Львів’яни шанували короля, який часто бував у Львові і напевно любив наше місто. Тож обидва пам’ятники не були обділені увагою містян. А завдяки старим світлинам ми можемо побачити, як виглядав монумент раніше, а навіть зуміти прочитати текст на ньому.
На наступних світлинах 1915 року бачимо молодих чоловіків, що позують на тлі історичного напису. Суміщаючи ці світлини, можна повністю прочитати історичний напис (текст буде в кінці публікації).
Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]
Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]
Наступне фото з 1930-х років, на жаль, має слабу якість і увесь текст неможливо прочитати.
Камінь Собеського станом на 1930-1939 роки. Колекція Ігора Котлобулатова. Джерело [2]
Але, на щастя, збереглись світлини Юзефа Трешки 1937-го року в чудовій роздільчій здатності. Можна помітити, що увесь монумент виглядав дещо інакше, мав таке-сяке огородження, сходи і явно був вищим, ніж зараз.
Але найціннішим є те, що можна не тільки прочитати увесь текст, але помітити, що він відрізняється від попереднього. Можна припустити, що через швидке нищення пісковика через атмосферні впливи було вирішено піддати пам’ятний камінь і напис ґрунтовній реставрації.
Примітка: “в. к. литовський і т. д.” є скороченням титулу Яна ІІІ Собеського – король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жмудський, лівонський, смоленський, сіверський і чернігівський, Захисник віри.
Наразі залишається загадкою, чому було змінено деякі фрагменти тексту. Проте це не так вже й суттєво. Найважливішим є те, що цей пам’ятник встановлено для вшанування захисника Львова короля Яна ІІІ, увічнення пам’яті про перемогу над татарською ордою, та ще й відкрито його на двохсоту річницю відсічі Відня! Який іще пам’ятник нашого міста має потрійне символічне значення?Зараз для України настали важкі часи, в яких найближчими друзями виявились поляки і литовці, тож сподіваюсь, що після перемоги ми звернемо увагу на цей пам’ятник і відновимо напис про героїчного захисника Львова, короля Польщі та великого князя Литви і Русі Яна ІІІ Собеського.
У вівторок, 12 липня 2022 року, о 14.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться відкриття першої експозиції Львівського Фотомузею.
“Нарешті це станеться! Львівський Фотомузей офіційно відкриє свою першу експозицію.
Ця подія відбудеться завдяки активній підтримці керівництва Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська Політехніка”, – каже ініціатор створення музею, Роман Метельський.
Тисячі унікальних зібраних експонатів, що доповнюють історію нашого міста та країни, стануть доступними для вільного огляду.
“Звичайно, на цьому етапі не все ще реалізовано так, як нам хочеться і як має бути. Але ми не зупинимося і продовжимо доповнювати експозицію різними інтерактивними елементами та експонатами.
В експозиції Львівського Фотомузею
На відкриття запрошуємо всіх наших друзів, всіх, хто допомагає нам експонатами та донатить гроші. Запрошуємо всіх, хто відвідує наші події і допомагає нам стати кращими. Запрошуємо тільки адекватних чиновників, бо неадекватні й так не прийдуть – побачите.
Будемо дуже раді бачити всіх! І зробимо все, щоб це свято стало для вас гарним” – додав Роман.
Якщо раптом хтось має ідеї як зробити наше відкриття кращим – телефонуйте Роману Метельському +38 067 675 93 84.
Співачка та блогерка KRISTONKO під впливом останніх подій в Україні поклала усім відомі рядки з поеми «Катерина» Тараса Шевченка на музику. Артистка вже два роки співає українські пісні та популяризує українську культуру.
«Давно хотіла зробити пісню саме на вірші Тараса Григоровича Шевченка. Мелодія на ці рядки «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями», десь пів року крутилась в моїй в голові. Згодом прийшло натхнення, на одній хвилі – я зробила пісню.
Першими мій трек почули друзі. Сказали, що круто та нестандартно. Я дуже задоволена, тому що хотіла зробити щось нове та не притаманне мені»,- розповідає співачка.
KRISTONKO
Вірші відомого поета, які написані майже два століття тому, стали актуальними сьогодні та набули своєрідного сенсу, в нелегкий для всіх українців час. Співачка зазначає, що мова завжди має значення.
«Мова пісень в будь-якому разі, має значення. Мова – це наш генетичний код. Мова це одна з найважливіших речей, яка визначає нас, як українців. До прикладу поляки, в них навіть питання таке не виникає. В Польщі своя польська мова і тільки так. В Україні повинно бути так само! Українське – найкраще!»,- коментує блогерка.
На музикантів та творчих людей війна впливає по різному. Хтось закривається в собі, а когось переповнюють емоції та вони особисті відчуття передають піснею. Творчість KRISTONKO покликана підіймати бойовий дух українців.
«Війна серйозно вплинула на мене та мою творчість. Спочатку була своєрідна «творча криза». Але зараз я усвідомила, все, що я робила до війни, наприклад переспівувала українські народні пісні, зараз є, як ніколи актуальним. Багато моїх пісень сьогодні починають набирати другу хвилю популярності. Шкода, що тільки з війною багато українців почали цікавитись власною культурою. Я докладаю всіх зусиль, щоб українська пісня почала бути відомою не тільки в Україні, але й по всьому світу!», – ділиться з нами KRISTONKO.
Останні місяці дали українцям безліч нагод, щоб переконатися, як багато в історії залежить від людини – не завжди вона приречена і обмежена обставинами. Якщо хтось щось робить, за ним також не завжди повинен стояти впливовий патрон чи потужніша сила – інколи достатньо твердих цілей та пріоритетів, вірності власним принципам.
Це важлива здатність – бачити в історії людину. Навіть причетність до таємних організацій зовсім не означала, що людина автоматично починала займатися чимось незбагненним для інших, а вся її діяльність узалежнювалась від керівних центрів цих організацій. Врешті, не завадить розібратися і з тим, про які саме організації мовиться, яка ціль їхнього існування. Почасти вони працюють на благородні цілі, а їхні члени – такі ж люди, з такими ж слабкостями і талантами, як і кожен з нас.
Поділи Речі Посполитої. Фото з https://gazeta.ua/
Річ Посполита, Австрія… одні орли довкола
Упродовж усього XVIII століття Річ Посполита неодноразово валилася, тріщала по швах, але все ж залишалась на плаву. Не менше, ніж від зовнішніх загроз, вона страждала і від внутрішніх протиріч та конфліктів. Інколи ці два фактори перетиналися. Саме так відбулося наприкінці століття, коли це державне утворення поділили між собою Російська імперія, Австрійська імперія та Пруссія. Трохи важко в таке повірити, коли дивишся на ці події через призму людей, що були безпосередніми учасниками – їхні вплив, освіту та світогляд, родинний та політичний досвід. Однак, нібито будучи разом, вони дивилися і йшли в різні напрямки. Звідси й відповідні наслідки.
Печатка львівських райців. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Саме в таких умовах на наших теренах виникають та розбудовують свою діяльність перші масонські ложі. Ложа “Трьох Богинь” (“Des Trois Deesses”), заснована у Львові в 1747 році представником родини французьких переселенців Льоншан де Бер’є, існувала лише декілька місяців, але стала однією з найперших в Україні загалом. Ця спільнота самоліквідувалася на вимогу римо-католицької церкви, до якої потрапили протоколи засідань даної організації вільних мулярів. Тоді банкір та підприємець, пізніше бургомістр Львова, Франсуа Льоншан де Бер’є заснував наступну організацію, ложу “Трьох білих Орлів”. Її діяльність нараховує п’ятнадцять років. На початках до організації входило 10-12 осіб з Італії, Франції, Швейцарії і ін. Більшість з них були банкірами та промисловцями, купцями.
Люди “орлів”
Як можна зрозуміти зі сказаного вище, засновник львівської ложі “Трьох білих Орлів” Франсуа Льоншан де Бер’є був звичайною і простою людиною – мер міста, неодноразово переобраний на цій посаді, знаний і впливовий банкір, власник розкішного маєтку поблизу центральної частини Львова, де він неодноразово приймав найвпливовіших людей держави, включно з самим імператором. Врешті, певний час Льоншан де Бер’є володіли й кам’яницею №14 на Площі Ринок у Львові, яку жителі міста знають сьогодні як Венеційську.
Венеційська кам’яниця у Львові. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Не надто відрізнявся від нього і наступник на посту Великого магістра ложі, Йозеф Клеменс. Той був поручиком австрійської піхоти, військовим з австрійського гарнізону, який розташовувався у Львові. Також він захоплювався кабалістикою, дешифруванням таємних знаків і послань у Святому Письмі. Сучасники характеризували його як великого містика. До цього можна додати, що був він і не меншим фанатиком, адже крім ложі, яку очолював, заснував ще декілька масонських спільнот у Львові та в регіоні. Зокрема, ложу “Трьох Штандартів”, до якої входили воїни австрійського гарнізону, а також ложі “Золотого мистецтва” в Заліщиках та “До надії” у Самборі. На час головування Клеменса припали важливі перетворення в структурі масонського руху. По-перше, склала повноваження Велика провінційна ложа Австрії, яка підпорядковувалась Великій німецькій національній ложі в Берліні. По-друге, було утворено Велику національну ложу Австрії – незалежний керівний орган. Відтак було проведено централізацію масонського руху в Галичині і відповідав за це саме Йозеф Клеменс.
Щасний Потоцький. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Список членів масонської ложі “Трьох білих Орлів” був досить довгим. Найдовшим з-поміж інших подібних організацій в регіоні і складався він з багатьох простих, але владних діячів: це Станіслав-Щасний Потоцький, Міколай Потоцький, Ксаверій Любомирський, брати Адам і Калістрат Понінські і ін. Дивлячись на не надто зразкову поведінку деяких зі згаданих вище діячів, типовими масонами їх назвати складно – якщо говорити про популярний образ масонства, то точно. Водночас, усі вони запам’яталися людяним ставленням до своїх підлеглих та видатною меценатською діяльністю. Детальніше ознайомлення з біографіями цих людей може зруйнувати наші стереотипи про тогочасну еліту та окремі вияви соціальних відносин.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Колекції бувають різні. Марками, монетами, та, навіть, старовинними автомобілями зараз важко когось здивувати. Але існують колекціонери предметів, які, на перший погляд, являють собою звичайний будівельний матеріал. Але, якщо придивитись ближче, – це унікальний пласт інформації, за яким можна вивчати історію рідного міста або країни.
Запрошуємо на зустріч з відомим ФІЛОБРІКЕРОМ – колекціонером і дослідником старовинної цегли ОЛЕКСАНДРОМ ВОЛКОВИМ – власником одної з найбільших на території України колекцій цегли з клеймами.
Цегла з колекції Олександра Волкова
Про особливості такого екзотичного виду колекціонування, та його розвиток в Україні і світі, Ви дізнаєтесь на зустрічі, що відбудеться в п’ятницю, 8 липня в 16.00 у великій читальній залі Наукової бібліотеки Львівської Політехніки (вул. Професорська, 1 , другий поверх). Вхід вільний.
Спонсорська допомога на створення майбутнього музею (в т.ч. у вигляді унікальних цеглин з клеймами) усіляко вітається.
Вперше дитина задумується, як зробити родове дерево, у сучасній початковій школі. Це завдання цікаве і корисне вже тоді, бо дає змогу об’єднати сім’ю, вивчити історію родини, прослідкувати за історичними подіями через призму родичів. У зрілому віці люди розбираються, як зробити родове дерево, з цікавості або через практичну необхідність: спадкове право, медичний анамнез, підтвердження походження, для психологічного відпрацювання та релігійних потреб.
Можна скласти родове дерево на подарунок — оригінальний спосіб виразити вдячність батькам, дітям, партнерам.
Як знайти своїх предків
Процес пошуку може виглядати так: вибір мети та потреби, збір початкової інформації, аналіз архівних матеріалів, розслідування в архіві (вичитка, виписка, цифрові копії документів), складання єдиної родової схеми, інтерв’ю з родичами, оформлення знайдених даних у сайт, плакат або книгу.
Родове дерево
Знайти родовід по прізвищу
Розуміння походження прізвища — чудовий допоміжний метод при складанні власного родоводу. З нього можна починати подорож в історію сім’ї. В інтернеті достатньо вбити в рядок пошуку запит про походження прізвища та отримати інформацію про:
ареал поширення прізвища на карті;
кількість носіїв;
найбільш популярні імена;
документовані записи.
Дані про прізвище можна відшукати в оцифрованих базах: Першої та Другої світових воєн, Голодомору, Бабиного Яру, остарбайтерів, репресованих, воїнів УНР. Рідше прізвище знаходять в козацьких реєстрах XVI–XVIII століть або серед Православного духовенства.
Подібна статистика допомагає звузити пошук для дослідження родоводу, та все ж залишається початковим етапом. Дерево роду оформлюється вже після підтвердження даних з офіційних джерел.
Сімейний альбом
Генеалогічне дерево на замовлення
Повне дослідження коріння вам зроблять професійні генеалоги з Центру вивчення генеалогії Пращур. Досвідчена команда знає, як зробити родове дерево за генеалогічними стандартами. Схема з найбільшою кількість предків по всіх лініях робиться на основі комплексного опрацювання архівних документів, знайдених на територіях населених пунктів, звідки походять пращури замовника.
Результат генеалогічного дослідження — красиво оформлене дерево родоводу, встановлення втрачених фактів, що стосуються сім’ї, документальне підтвердження походження. Додаткові послуги: родинні свята з національними розвагами та презентацією генеалогічного дерева, створення і ведення сімейного сайту, розробка гербу родини.
Початкова інформація для дослідження, яку надає клієнт:
прізвище, ім’я, по-батькові та контакти;
як звали найстаршого відомого предка;
точна чи приблизна дата народження;
місце народження та віросповідання;
соціальний стан (селянин, дворянин, військовослужбовець тощо);
додаткова інформація про родину та попередня історія пошуку.
Сервіс My Heritage
Соціальна мережа на 103 мільйони користувачів підтримує 42 мови, дозволяє створити родове дерево, проаналізувати історичні записи, анімувати фотографії, колоризувати знімки. Головна відмінність сервісу — тестування ДНК для пошуку збігів: можливість дізнатися етнічне походження з 2114 регіонів та знайти нових родичів. База даних ДНК включає 5,9 мільйонів осіб — мешканців різних континентів та країн. Передбачена безкоштовна версія та платна Premium підписка.
Недоліки методу: безкоштовна версія сильно спрощена, без належної техпідтримки, а бази даних розраховані на західних користувачів, у першу чергу.
Мапа проживання предків
Пошук за географічним принципом
Перед тим, як зробити родове дерево, треба досліджувати місце проживання ваших предків. На щастя, їхати нікуди не треба, адже є безкоштовні відкриті архіви з переліком мешканців. Корисні джерела для побудови сімейного дерева:
метричні книги;
сповідальні розписи;
присяжні списки;
списки виборців;
переліки військових втрат;
єпархіальні відомості;
воєводські вісники;
списки репресованих та в’язнів концтаборів;
адресні та пам’ятні книги.
Агрегатори даних з відкритих джерел
Іноді гостро стоїть питання, як зробити родове дерево без контактів з ще живими родичами? Такі зв’язки можна відновити завдяки пошуку людей у відкритих базах, потім зв’язатися з ними і отримати потрібну інформацію про предків. Пошукова система агрегаторів державних реєстрів працює за регіональним принципом та за ПІБ людини.
Де шукати інформацію:
база розшуку МВС, СБУ, прокуратури;
реєстр ФОПів;
реєстр громадських формувань;
декларації посадовців;
ліцензійна та спеціальна діяльність.
Можна звертатися до органів реєстрації актів цивільного стану з офіційним зверненням.
Продовжуємо знайомити наших читачів із цікавими знахідками з минувшини. Цього разу в фотооб’єктиві місто Львів.
Митрополичі палати. Львів, 1927 р. Фото: Адам БохнакСкульптура Богородиці. Костел св. Антонія. Львів, 1927 р. Фото: Адам БохнакДомініканський собор. Львів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам Бохнак
Нам пощастило відшукати фотопідбірку міста Львова, які були зроблені в 1927 році. Їх автором є знаний фотограф на ім’я Адам Бохнак, який походив із міста Краків. Він також був дослідником львівської архітектури, істориком мистецтва, працював на посаді професора Ягеллонського університету та директора Народового музею в Кракові.
Адама Бохнака цікавила архітектура, особливо стилі бароко та рококо.
Львів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам БохнакЛьвів, 1927 р. Фото: Адам Бохнак
Сьогодні, завдяки дослідницьким експедиціям професора Адама Бохнака маємо неперевершену колекцію архітектурних панорам міста Львова.
Фото ще вимагають дослідження сучасними істориками та архітекторами.
В середу, 6 липня 2022 року, о 15.00 в Музеї історії міста Коломиї (м. Коломия, вул. Романа Шухевича, 80) відбудеться показ фільму “Осип Курилас. Повернення в історію”. Подія організована Музеєм історії міста Коломиї у співпраці із Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) та Львівським фотомузеєм.
Фільм розповідає про відомого українського живописця, графіка і карикатуриста, майстра мініатюри поштових листівок, одного з основоположників модерного українського сакрального мистецтва, неперевершеного ілюстратора дитячих читанок та букварів, очільника мистецького відділу Пресової квартири Легіону УСС ОСИПА КУРИЛАСА.
Фільм знятий на основі віднайденої та зацифрованої хроніки 1947 року за кошти Фонду Нагірних та родини Куриласів з Америки. У фільмі використаний уривок зі стрічки “Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919” Тараса ХИМИЧА.
Над фільмом працювали:
Автор сценарію – Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ;
Зйомки, монтаж та режисура – Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ;
Автор музики – Анастасія ЗДВІЖКОВА;
Аранжування та студійний запис здійснено на студії ZAБAVA RECORDS.
Ролі озвучували:
За Осипа Куриласа – Януш ЮХНИЦЬКИЙ;
За автора – Славко НУДИК;
За Івана Труша – Сергій ГАБШІЙ.
У фільмі знімалися:
Наталя ФІЛЕВИЧ – директор Благодійного фонду Нагірних;
Оксана ЖЕПЛИНСЬКА – завідувачка відділу українського мистецтва ХІХ – початку ХХ століть Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького;
Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ – краєзнавець, дослідник творчості Осипа Куриласа;
Ігор ТКАЧИК – спеціаліст з оцифрування кіноматеріалів;
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ – директор Львівського Фотомузею;
Стефанія ДЕРЕВАЦЬКА – ініціаторка створення музею Осипа Куриласа в Щирці;
Олег ВАСИЛИШИН – голова Щирецької об’єднаної територіальної громади.
Більшість із цих 180 об’єктів — це пам’ятки історії. А десята частина із них — пам’ятки монументального мистецтва. До списку щойно виявлених пам’яток їх внесли у 1972 та 1982 роках.
180 пам’яток радянського періоду на Львівщині рекомендують не вносити до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Таке рішення ухвалила обласна консультативна рада з питань охорони культурної спадщини і звернулась до Міністерства культури. Поки усі ці пам’ятки внесені тільки в обласні реєстри. Про це повідомила керівниця обласного департаменту архітектури Олена Василько, пише “Суспільне”.
До переліку входить і меморіал радянським воїнам, що розташований у Брюховичах, поблизу Львова. Головної таблиці на цьому пам’ятнику немає. Натомість — є бокові. Вони зроблені із мармуру. На них золотими літерами російською мовою нанесені прізвища та посади військових. Львів’янка Галина Левицька, яка мешкає поруч з меморіалом каже, чула від сусідів історію пам’ятки.
Скульптура радянського солдату біля Наукової бібліотеки ім.В. Стефаника (з колекції Романа Метельського)
“Ми поселились сюди десь років 20 тому. І сусіди розказували, що це не є бутафорія, що там дійсно поховані воїни Другої світової війни. Є там різні народності: українці, росіяни, вірмени, євреї. Хто тут воював, хто тут загинув – їх тут і поховали”, — каже жінка.
У радянський період біля меморіалу проводили урочистості. Зараз на місці – засохлі квіти та штучний вінок.
“Приходили піонери, проводили тут такі заходи з віршами, піснями і почестями. А тепер то все закинули, і ніхто не ходить, руйнується”, — додає Галина Левицька.
Львівський історик Іван Сварник розповідає, потрібно провести дослідження пам’ятки перш ніж ухвалювати щодо неї рішення.
“У фахівців є одностайна думка про те, що ці поховання треба переносити. Якщо це могили і якщо це загиблі люди, їх треба переносити на цвинтарі. Не повинні померлі лежати посеред населеного пункту. Бо це не християнська традиція. Це не наш звичай. А якщо це імітація і немає поховання, а лише створений вигляд того, що це поховання, тоді це треба просто зносити, але потрібно перед тим провести дослідження”, — каже Іван Сварник.
Пам’ятник А. Чайковському у Самборі. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Такі процедури щодо радянських пам’яток — це частина процесу декомунізації. Дванадцять громад Львівщини самі звернулась до обласної адміністрації, аби долю таких пам’ятників вирішили у Міністерстві.
“Пакет документів — облікова документація, де чітко прописано про втрату предмета охорони. Ми докладаємо до цього висновок консультативної ради і скеровуємо до Міністерства. Там засідає експертна комісія і каже, що це пам’ятка історії чи монументального мистецтва не буде внесена до Держреєстру”, — каже Олена Василько.
Після такого рішення Міністерства кожна громада, де є така пам’ятка, самостійно буде вирішувати що з такими об’єктами робити.
Більярдний салон у каварні "Театральна", що до І світової війни містилась у партері театру Скарбека (тепер театр ім. Марії Заньковецької), поч. ХХ ст.
Після тижня шаленої спеки у Львові, погода трохи змилостивилася і від вчора трохи позимнішало аж до +25 °С. Тепер є нагоди висунути носа з улюбленої кав’ярні і швиденько перебігти до сусідньої, щоб побурчати про нестерпну спеку в іншому товаристві. А ще, у товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, слухати історії, бувальщини, вигадки та плітки про каву в міжвоєнному Львові.
Після першої світової війни, розпаду Австро-Угорщини та поразки українських визвольних змагань ситуація в Галичині докорінно змінилася. Поляки, котрі стали панівною нацією, доволі холодно ставилися до кавової культури, частково через асоціації з австрійським пануванням, частково — через фінансові кризи 1923 та 1929 років. Бідніші задовольнялися численними генделиками та наливайками з пивом чи горілкою. Багатші більше полюбляли цукерні (кондитерські), деякі з них славилися на всю Польщу, а часом і на пів Європи.
У фабричному цеху фабрики “Луна” у Львові, 1934 р.
Натомість українці зайняли нішу розчинних кавових напоїв. Оскільки ж у ті часи панував економічний націоналізм та принцип «свій до свого по своє», українські споживачі принципово купували в українських підприємців виготовлену українськими робітниками розчинну каву. Серед інших таких підприємств у 1932 році виникла «Львівська кооперативна фабрика домішок до кави «Суспільний промисл», яка в радянські часи стала «Галкою» — найбільшим виробником кави в СРСР та цеглинкою в міфі про Львів як кавове місто. А в 1930-их роках це буле стимульоване насамперед українським патріотизмом виробництво цикорію «Луна», підмінки кави «Пражінь» та солодової кави «Луна». А кавові напої — це не те саме, що кава.
У кооперативній фабриці “Луна” у Львові. Робітниці упаковують цикорій, 1934 р.
Ось як описує кавовий Львів 1930-их письменник Юзеф Маєн, перед тим зацитувавши чимало джерел про багате кавове життя початку століття: «Отож, сьогодні маємо у Львові шістнадцять чинних каварень. Шістнадцять каварень на 300 тисяч мешканців Львова: майже одна на 20 тисяч! І при цьому окрім трьох — усі інші ледве животіють. Для цікавости можна навести такий приклад, що дохід однієї з найбільших наших каварень за травень 1934 року є на три тисячі менший, ніж за травень минулого року. Причиною є не лише зменшення відвідуваности, але також і зниження цін, які цього року запровадили майже усі каварні. Хоча ціни й так здаються людям дуже високими. Іншою болячкою власників каварень є орендна плата. Нещодавно господар одного з будинків по вул. Легіонів, у якому донедавна була каварня, знизив орендну плату на 50 відсотків, та все ж це не допомогло, бо досі не може знайти нового клієнта на це приміщення. І подібно, як в багатьох інших місцях, де колись були каварні, а тепер розташовані гуртові крамниці, так і тут з часом знищаться столи та крісла, які перекидаються з одного місця на інше; зітруться зі стін залишки декоративних малюнків, не залишаючи по собі жодного сліду нещодавньої краси».
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”, 1934 р.
Та все це «бідацтво» 1930-их здасться справжнім кавовим раєм після приходу радянської влади, коли кав’ярень у Львові не стане взагалі, прикладом якості стане розчинна «Галка», а ідеалом достатку буде металева баночка з написом Indian Instant Coffee. Джезви ж стануть ознакою помешкань львівської інтелігенції. Кав’ярні як соціальний феномен, але з пійлом замість кави почнуть відновлювати наприкінці 1960-их років. А сяка-така справжня кава джезвах знову з’явиться у Львові аж у 1980-их роках, із появою культової Вірменки, місця збору хіпі й просто мистецької тусовки. Утім, справді доброї кави для тих домашніх джезв і тої культової кав’ярні не було де взяти ні в 80-их, ні в 90-их роках.
Уже сьогодні, 3 липня 2022 року, у Львові відбудеться фотовиставка на підтримку захисників «Азовсталі».
Оглянути виставку, на якій будуть представлені світлини Героїв, котрі мужньо протистояли російській окупації Маріуполя, можна буде біля пам’ятника Тарасу Шевченку (пр. Свободи) з 16 год. до 20 год.
Організаторами заходу є сім’ї воїнів-захисників «Азовсталі».
Львів’ян і гостей міста закликають прийти та підтримати наших Героїв!
Презентація відшитої з фото сорочки Провідника ОУН Степана Бандери у Стрию в музеї "Родини Бандери"
У Стрию в музеї “Родини Бандери” відбулася презентація відшитої з фото сорочки Провідника ОУН Степана Бандери. Це вже 30 сорочка в межах просвітницького проєкту Тетяни Зез “Вишивка в одязі видатних українців”.
Про це інформує пресслужба ЛОВА.
Презентація відшитої з фото сорочки Провідника ОУН Степана Бандери у Стрию в музеї “Родини Бандери”
Пані Тетяна — переселенка з Донецька, яка обожнює вишивку і відтепер мешкає у Львові. Вона координує проєкт заради збереження національної пам’яті, популяризації української вишиванки та історичної правди про українську еліту минулих століть. Уже “вийшли в світ копії” нарядів Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка, Марії Заньковецької, Максима Рильського, Михайла Старицького та багатьох інших видатних українців.
Степан Бандера у вишиванці
У Стрию презентували сорочку ручної роботи, яку виготовила вишивальниця зі Львова Оля Лелик. Вишиванку Бандери мав за честь одягнути відомий історик, громадсько-політичний діяч Володимир В’ятрович, який для себе придбав цю сорочку.
Презентація відшитої з фото сорочки Провідника ОУН Степана Бандери у Стрию в музеї “Родини Бандери”
Мисткині та науковці Музею вишиванки також організували акцію “Машинна вишивка. 100 сорочок”. Кошти від проданих сорочок будуть перераховані на бронежилети для українських захисників. “Вишиванка – духовна броня. Бронежилет – фізична броня”, – такий задум організаторів акції.
Мешканці Перемишля рятуються у ріці Сян від нестерпної спеки. Nowości Illustrowane. 1911 рік
На початку 20-го століття у розпал літа на Галичину час від часу накочувалися хвилі “африканського” та “тропічного” тепла. Як писали тогочасні газети, в тіні температура повітря досягала 40 градусів за Цельсієм, а “на сонці” термометри показували понад 50 градусів!
Найтривалішою за часом у довоєнному австрійському Львові називають спеку 1911 року, яка мала глобальні масштаби — охопила спершу Американський континент, а згодом хвилею розпеченого повітря накотилася на цілу Європу. Попри припущення тогочасних метеорологів про те, що високі гірські масиви зупинять поширення спеки на теренах Галичини, цього не сталося.
“Після кількох прохолодних і переважно вологих років цього року нас спіткало справжнє лихо – спека, яка дуже відчутно відбилася як на людях, так і на тваринах, жителях міст і сільської місцевості. Нам ще давніше пророкували “теплову хвилю”, коли ми почули новини про неймовірну спеку в Америці. Тепло поширювалося все далі і далі на схід, досягаючи центральної Європи, а потім і нашої країни (Австро-Угорщини, – авт.). Не допомогли ні Альпи, ні Карпати, які, згідно з науковою теорією, є природним бар’єром для перекриття шляху теплової хвилі на північний схід. На жаль, ми відчули її дуже гостро разом із тривалою посухою”, – писала на початку серпня 1911 року краківська газета Nowości Illustrowane.
Тогочасні газетярі називали ті дні “оргією пекельної спеки”. Від гарячого сонячного проміння ніде було сховатися, ні вечорами, ані навіть вночі розпечене повітря не набувало бажаної прохолоди.
Мешканці Перемишля рятуються у ріці Сян від нестерпної спеки. Nowości Illustrowane. 1911 рік
“У містах спека відчувалася найгостріше. Тротуари, мури та стіни стали своєрідним природним акумулятором, в якому накопичувався запас тепла, віддаючи його вночі, спека з кожним днем ставала все сильнішою і все більше дратувала. Порятунку від палючого сонця шукали різними способами – пили величезну кількість звичайної або газованої води, різні охолоджувальні напої, вживали багато морозива та холодної кави. Дехто шукав захисту від спеки у ванні”, – повідомляла газета Nowości Illustrowane.
Водойми та річки поблизу великих міст у ті дні кишіли натовпами людей, які намагалися охолодитися в такий спосіб. У Кракові рівень води у Віслі впав до надзвичайно низького рівня, а в залишках води хлюпалися незліченні маси людей обох статей та різного віку, заповнивши весь простір русла від площі Гробле до мосту біля Дембників. Те саме відбувалося і в інших містах – зокрема, у Перемишлі спражені сонцем мешканці міста ховалися в ріку Сян.
У Львові можливості похлюпатися в ріці, на жаль, у ті часи не було, зрештою – як і тепер. Заможніші мешканці намагалися виїхати в пошуках менш спекотного місця геть із міста.
У Кракові мешканці заповнили русло обмілілої Вісли. Nowości Illustrowane. 1911 рік
“Виїзди зі Львова почалися серйозні – на кожному кроці можна зустріти брички подорожніх, які рятуються від спеки та нестерпного пилу, який наша міська влада не в силах прибрати”, – писала тодішня газета Kuryer Lwowski.
Спека в Європі призвела до надзвичайного пересихання Ельби. У руслі ріки навіть відкрився один із так званих “голодних каменів”, який віддавна сигналізував місцевим мешканцям про катастрофічну ситуацію з опадами, “віщував” посуху та неврожай.
“Ці камені з’являються на поверхні тільки в надзвичайно спекотні та посушливі роки, зазвичай вони заховані у воді. У цій місцевості стало традицією в народі викарбувати на каміннях дати, коли вони були помітні. Востаннє камені бачили під час пам’ятної посухи 1904 року. А раніші посухи зафіксовані у вибитих на них написах – 1115, 1616, 1636, 1707, 1716, 1790, 1800, 1811, 1842, 1862, 1868 і 1893 роки”, – повідомляла газета Nowości Illustrowane.
“Голодний камінь” у ріці Ельбі. Nowości Illustrowane. 1911 рік
Наступна спека такого ж глобального масштабу, судячи з повідомлень у пресі, накрила Північну півкулю в 1929 році. І знову ж таки Карпатські гори не допомогли галичанам уникнути страждань від спекотних днів.
“Спека, яка панувала протягом кількох днів, зросла ще більше, і градусник показав значне збільшення температури. Вже вранці термометр показував 28 градусів Цельсія, а вдень 35 градусів. Незважаючи на будні, цілі натовпи людей «мігрували» в парки та сади, а нечисленні у місті ставки були повністю заповнені”, – писала тодішня львівська газета Chwila.
Як зауважили газетярі, власники та орендатори довколишніх водойм, завдяки тогочасні спеці, непогано заробили. Користаючи з моменту високого попиту, вони значно підняли плату за вхід на пляж.
“Орендатор ставу у Брюховичах, де зазвичай беруть 1 злотий за квиток, збільшив ціну. Минулої неділі попередньо продані квитки за старою ціною були визнані недійсними, за вхід вимагали 1,50 злотих. Чи вода стала дорожча, чи доведеться платити за задоволення роздягатися під відкритим небом, а не в кабінках?” – риторично запитувала газета Chwila.
Як повідомляла тогочасна газета “Діло”, у ті спекотні дні у Львові було зафіксовано кілька випадків сонячних ударів. “Львів’яни мучаться непомірно, не маючи де скупатися. Всі відомі у Львові стави й калабані переповнені. Але та купіль – жах Божий!” – бідкалися в пресі.
Не минуло й десяти років, як львів’янам знову довелося знемагати від пекельних температур. При цьому літня спека 1937 року супроводжувалася ще й несподіваним спалахом простудних захворювань.
“Жахливі спеки (до 45° С) у Львові дошкуляють мешканцям міста, де розпалені мури збільшують нездорову горячінь. В останніх днях помітно у Львові ще й велике число захворювань на масові запалення горла, мигдалків, катар носа та верхніх дихальних шляхів. Це, може, виглядає парадоксально, але є фактом, що до шпиталів та клінік зголошуються тепер люди з простудою”, – повідомляла газета “Діло”.
У пресі пояснювали, що зморена спекою людина шукає можливості охолодитися, а такі перепади температур негативно впливають на організм, зменшуючи його опір до різних хвороб, тож він так і реагує — простудами, катарами і ревматичними болями.
Спека у Львові буквально вимітала людей з вулиць міста. Хто тільки міг — вибирався подалі від його розпеченого каміння. “Вчорашній день відзначився спекою, яку болісно відчули жителі міста. Усі екскурсійні поїзди були заповнені до краю. Усі львівські ставки та критий басейн переповнила велика кількість відвідувачів. Денна спека досягла свого піку, піднявшись “на сонці” до 46 градусів Цельсія. Кілька десятків людей вчора отримали теплові удари, перебуваючи на відкритому повітрі. Вранці місто стало безлюдним”, – описувала один із днів липневої спеки 1938 року місцева газета Chwila.
За даними тогочасних метеорологів, надзвичайно висока температура того року була викликана припливом повітряних мас тропічного походження.
06 та 07 липня 2022 р. о 12 год. Львівський музей Михайла Грушевського спільно з Дитячою школою народних мистецтв запрошує до Львівської вілли Грушевських (вул. І.Франка, 154) діток віком від 7 років з батьками на майстер-класи з розпису на тканині.
Майстер-класи з розпису на тканині за мотивами вишивок українських рушників “Дерево життя” проведуть вчителі Дитячої школи народних мистецтв Лілея Квасниця, Ольга Коваліско, Ольга Барна.
“За гарної погоди будемо малювати на садибі музею, тому батькам можна взяти з собою пледи чи карімати щоб трішки відпочити та насолодитися затінком нашого саду.
Оскільки кількість місць обмежена, то реєстрація на майстер-класи обов’язкова за тел. 0973844818” – пишуть організатори у події.
Львів, що зберіг свою неповторну атмосферу навіть в обіймах радянської імперії, був своєрідним феноменом. Кав'ярні, які в Європі є невід'ємною частиною міського життя, у...
![Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin02.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]")
![Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin03.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]")
![Камінь Собеського станом на 1930-1939 роки. Колекція Ігора Котлобулатова. Джерело [2]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin04.jpg?ssl=1)
![Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin06.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]")
![Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin05.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]")
