додому Блог сторінка 154

Бідний єврей на покинутому пароплаві в центрі нескінченного океану, або Шмуель Йосеф Аґнон

Бідний єврей на покинутому пароплаві в центрі нескінченного океану, або Шмуель Йосеф Аґнон

У 1906 році до Львова приїхав Шмуель Йосеф Галеві Чачкес. На той момент він ще не був популярним письменником. Навіть не використовував псевдонім, під яким сьогодні знаний. Проте Шмуель Чачкес вже писав, робив перші кроки на ниві літератури, журналістики та художнього слова.

У Львові Шмуель Чачкес співпрацював із декількома місцевими газетами, але це не було довго – в 1908 році він залишив місто, оскільки не хотів йти до війська. Потім в його житті була Палестина, Німеччина і Нобелівська премія з літератури. Чи чули львів’яни про Шмуеля Йосефа Аґнона? Можливо, хтось чув. У Бучачі, де він народився, про Аґнона знають.

Євреї Галичини і прізвище Нобелівського лауреата

У 1908 році Шмуель Чачкес опублікував оповідання “Покинуті дружини”. Воно принесли йому визнання і вплинули на появу його псевдоніма – “Аґнон”, тобто покинутий. Такого слова в івриті насправді немає. Це авторський новотвір самого письменника, який він вигадав, дещо модифікувавши існуючі слова. Від 1924 року цей псевдонім був з письменником постійно.

Бучач. Фото з https://site.ua/
Бучач. Фото з https://site.ua/

Шмуель Чачкес не тільки народився, виростав та навчався у Галичині, описував життя та побут місцевих євреїв. Тут він познайомився з ідеями сіонізму, якими перейнявся, які підтримував. Звичайно, це все було пізніше. Спочатку рідний Бучач і родина дрібного торговця, який ще й був рабином місцевої хасидської спільноти. Батько знався на релігійній літературі і став першим вчителем майбутнього письменника. У дитинстві Шмуель Чачкес опанував їдиш та іврит, детально познайомився з життям, побутом та традиціями місцевих євреїв та українців. Крім івриту та їдишу, знав українську, польську та німецьку мови.

Гість на одну ніч

“Гість на одну ніч” – це роман Шмуеля Аґнона, який побачив світ у 1938 – 1939 роках. В основу праці лягла мандрівка, яку письменник здійснив містами колишньої Галичини у 1930 році: Бучач, Львів, Тернопіль, Золочів, Броди і ін. Подорожі передувала трагічна подія – пожежа у його помешканні в Гамбурзі. На той момент Аґнон стало жив у Німеччині – Берліні, а потім Гамбурзі, де вчився і збирав хасидські перекази. Також читав лекції з єврейської літератури і був науковим консультантом у декількох проектах. У згаданій пожежі сильно постраждала бібліотека письменника, навіть його рукописи. Згоріли і 2 томи “Історії галицького єврейства”, які Аґнон написав у співавторстві з Мартіном Бубером – знаним єврейським філософом, також уродженцем Галичини.

Шмуель Агнон. Фото з https://uahistory.com/
Шмуель Агнон. Фото з https://uahistory.com/

Щодо згаданого вище роману Аґнона, тональність його прози не надто світла та оптимістична. Головний герой “Гостя на одну ніч” повертається до рідного міста в Галичині після тривалої відсутності. На свій жах, він бачить порожні синагоги, заляканих людей, суспільство, яке занепадає. В одному з оповідань автор взагалі зобразив бідного галицького єврея, який рятувався від злиднів і опинився на покинутому пароплаві в центрі нескінченого океану – сам-на-сам зі сліпим та глухим Богом, байдужим до найвідчайдушніших молитов чоловіка. Видається, що ця блискуча метафора – це найкраще передання становища більшої частини галицьких євреїв.

Шмуель Агнон. Фото з https://te.20minut.ua/
Шмуель Агнон. Фото з https://te.20minut.ua/

Окрім уваги до життя євреї, Шмуель Аґнон згадує у цьому творі і місцевих українців. Письменник віддзеркалює і їхнє життя та звичаї. Сцени з життя тогочасних українців також бачимо у його творах “Бартка Довбуша”, “Видання заміж”, “На морській глибині”, “У колі праведних”. Дослідники говорять про вплив на творчість Аґнона спадщини М. Гоголя та М. Коцюбинського.

“Аґнон”

У 1966 році Шмуель Аґнон отримав Нобелівську премію з літератури. Він першим з уродженців Галичини став нобелівським лауреатом з літератури. Також першим з авторів, які писали мовами їдиш та іврит. Премія була за “глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами”. Аґнон був членом Академії мови Ізраїлю і отримував державні премії Ізраїлю. Писав він переважно на івриті, а його художні твори – це справжня енциклопедія життя галицького єврейства. Критики писали про нього так: “Не втрачаючи духовного зв’язку з минулим…, він дотримувався переконань, що такий зв’язок необхідний і його можна досягнути”.

Конверт до річниці від Дня народження письменника. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Конверт до річниці від Дня народження письменника. Фото з https://uk.wikipedia.org/

За невеликими винятками, Шмуель Аґнон залишається невідомим в Україні. На щастя, про нього не дають забути його чудові й колоритні твори: “Весільний балдахин”, “У колі праведних”, “Біля затвора”, “Історії легенд” і ін. “Весільний балдахін” – це один з найвідоміших творів письменника і він також про пригоди бідного хасида у Галичині. За сприяння одного успішного підприємця, який був другом та меценатом Шмуеля Аґнона, ще за життя письменника було видано 4-томне видання його творів.

Шмуель Агнон на купюрі "50 шекелів" зразка 2014 року. Фото з https://site.ua/
Шмуель Агнон на купюрі “50 шекелів” зразка 2014 року. Фото з https://site.ua/

Варто відзначити і ентузіастів, які дбають про популяризацію цієї непересічної особистості. Проявом цього є і документальний фільм, знятий про письменника. Той так і називається – “Аґнон”. Його знімали у 1998 році. У Львові, Золочеві та Бучачі. Стрічка стала складової серії “Письменники століття”. У 1999 році вона отримала 1-шу премію на фестивалі документальних фільмів у італійському Палермо. Найкраще текст про Шмуеля Аґнона завершить він сам: “Як хороше вночі – можна ходити годинами і не відчувати ніякої втоми. Море все шумить та шумить, а від пісків все пливуть до тебе якісь дивні запахи, і раптом ти відчуваєш на губах смак солі, і він видається тобі приємнішим за всі делікатеси світу”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Кривень Б. 50 шекелів для нобелівського генія з Галичини // Site, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://site.ua/bogdan.kriven/50-sekeliv-dlya-nobelivskogo-geniya-z-galicini-i7znjk7
  2. Мельник І. Шмуель Йосеф Аґнон – нобеліат із Бучача // Zbruč, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/10254
  3. Мороз В. Нобелівський лауреат із Тернопільшини // , 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://te.20minut.ua/Nashe-mynule/nobelivskiy-laureat-iz-ternopilschini-10486365.html
  4. Покальчук Ю. Агнон Шмуель Йосеф // Енциклопедія сучасної України, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-42549
  5. Сулима М. Агнон, Шмуель Йосеф // Велика українська енциклопедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://vue.gov.ua/%D0%90%D0%B3%D0%BD%D0%BE%D0%BD,_%D0%A8%D0%BC%D1%83%D0%B5%D0%BB%D1%8C_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%84
  6. Shmuel Agnon Banquet speech // The Noble Prize [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.nobelprize.org/prizes/literature/1966/agnon/speech/

Пори року у Львівській філармонії: сьогодні “Київська камерата”

Пори року у Львівській філармонії: сьогодні "Київська камерата"

Сьогодні, 12 вересня 2023 року, до Львівської філармонії з особливим проєктом завітає Національний ансамбль солістів “Київська камерата” – оркестр, де кожен музикант є віртуозом та сольним виконавцем!

Це колектив з чіткою місією – промоція української музики в усьому різнобарв’ї стилів, течій та композиторських шкіл. Колектив “Київська камерата” є першим виконавцем сотень творів сучасних композиторів.

У 1977 році диригент Валерій Матюхін створив Ансамбль камерної музики як антрепризу Спілки композиторів України. Вже з часу відновленої Незалежності, у 1993 році колектив набув своєї мистецької автономності із присвоєним статусом “державного”, що і знаменувало нову сторінку творчості. Цьогоріч, “Київська камерата” святкує 30-річчя діяльності як незалежного колективу та дає низку концертів з присвятою багатолітньому наставнику та творчому керівнику Валерію Матюхіну.

Повертаючись із гастролей з Німеччини, оркестр зіграє програму з музикою Антоніо Вівальді та сучасного композитора, а також соліста “Київської камерати” – Золтана Алмаші. “Пори року” стали центральною ідеєю програми: від часів італійського мистецтва початку XVIII століття до звучання сучасної академічної музики України. Майстри барокової доби поєднували та примирювали стихії, а динаміка розвитку протилежних ідей та матерій ставала ключем до людського серця. Музика, яка випускає людські почуття на волю та обрамлює їх у підвладну форму, наче закарбовує для вічності. Впродовж кількох століть і до наших днів цикл скрипкових концертів Антоніо Вівальді залишається шедевром світового музичного репертуару.

Від середини ХХ століття класичну світову сцену заполонила пристрасна музика танго. Саме завдяки Великому Астору танцювальний жанр танго, найбільш притаманний регіону Буенос-Айреса, здобув таку популярність у світі. “Пори року в Буенос-Айресі” П’яццолли – це звернення до традиції, започаткованої Вівальді, та чуттєвості інструментальної музики та танцю Південної Америки.

Безумовно, композитор Золтан Алмаші черпав натхнення для написання свого циклу в музиці і Вівальді, і П’яццолли. Яскраві музичні образи, насичення натуралістичними ідеями – так проглядає українська природа крізь музичне полотно. Автор дає поетичні назви до кожної та звертається до барокового жанру Concerto grosso, створюючи “Пори року” для скрипки та камерного оркестру. Календарний рік для кожного композитора починається з різних пір: для Вівальді, без сумніву, це весна. В чуттєвій мелодиці П’яццолли “Пори року” беруть свій початок зі спекотного літа в аргентинській столиці. Натомість для Золтана Алмаші початок року пов’язаний із річним календарем та першим місяцем в ньому.

Ольга МАКСИМ’ЯК

На Львівщині реставрують храм, збудований у XVI столітті

У Дрогобичі Реставрують Церкву Святого Юра
У Дрогобичі Реставрують Церкву Святого Юра

Церква Святого Юра у Дрогобичі є однією з найстаріших дерев’яних церков Галичини, яку в 2013 році внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Цей храм пам’ятає все про українські традиції та історію, бо побудований понад п’ять сотень років тому.

Як повідомляє пресслужба Львівської ОВА, зараз Церкву Святого Юра реставрують.

У Дрогобичі Реставрують Церкву Святого Юра
У Дрогобичі Реставрують Церкву Святого Юра

За 3 мільйони гривень з обласного бюджету тут вже проводять підмурування підвалин, замінюють підлогу на другому поверсі, сходи, реставрують бруси, а також замінюють гонти на середньому куполі. Все з дотриманням автентики, бо в храмі потрібно максимально зберегти архітектуру XVI століття. За два місяці роботи мають бути завершені.

До кінця року очікують на іконостас, який тривалий час реконструювали. Навіть під час реставрації церква Святого Юра, як музей відчинений для туристів.

У Дрогобичі Реставрують Церкву Святого Юра
У Дрогобичі Реставрують Церкву Святого Юра

Також найближчим часом має розпочатись реставрація дзвіниці дерев’яної церкви Воздвиження Чесного Хреста. Це ще одна сакральна споруда у Дрогобичі, яка є взірцем дерев’яної архітектури епохи українського Відродження. Виконавця реставраційних робіт шляхом тендерної процедури вже обрано. На цей рік з обласного бюджету передбачено 1 мільйон гривень.

Наталка РАДИКОВА

Як будували дорогу Краків-Величка-Львів на фото 1935 року

Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.

Сьогодні наша добірка ретро світлин пов’язана із питанням будівництва доріг на території Львівщини. В одному із цифрових архівів Польщі вдалося знайти фото, які датуються 1935 роком.

Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.

На кадрах можна побачити як будували дорогу, яка сполучає маршрут Краків – Величка – Львів. Міста Краків та Величка зараз знаходяться в складі Малопольського воєводства в Республіці.

Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.

Фотограф, який зазнімкував процес прокладання дороги показав на фото техніку, яку використовували, населенні пункти, через які проходила дорога та самих будівничих.

Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.
Будівництво дороги Краків-Величка-Львів, 1935 р.

Ці фото є цінним джерелом для історії постання дорожньої інфраструктури Польщі та України. Напрямок Львів – Краків й на сьогодні залишається одним із найбільш пріоритетних та має важливе економічне значення для нашої країни.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

“Казки проти війни – за щасливе дитинство!” – у Львові презентують 9-у збірку казок Лесі Кічури

"Казки проти війни – за щасливе дитинство!" - у Львові презентують 9-у збірку казок Лесі Кічури

“Казки проти війни – за щасливе дитинство!” – саме під цим гаслом, 15 вересня 2023 року, о 16.30 у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука (пл. Ринок, 9) відбудеться презентація 9-ї збірки казок львівської письменниці та журналістки Лесі Кічури «Час різдвяного дива»

«Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, багато друзів співчували мені, що мабуть мій проєкт закриється, бо кому потрібні казки, коли довкола розруха, смерть і люди масово виїжджають із країни…

Спершу я трішки хвилювалася з цього приводу, але вже після кількох тижнів почала отримувати світлини своїх читачів, де дітки з нашими книгами та тривожними валізками, де читають казки на кордонах та летовищах, де у тимчасовому прихистку улюблені іграшки й наша книга. Від цих повідомлень мені стало спокійніше на серці.

1,5 роки тривалості війни – це неабиякий час випробувань нашого проєкту. Ми працювали в укриттях і з ліхтариками на голові, коли вимикали світло. Траплялося ми мали 5 зустрічей впродовж дня і всі вони відбувалися в різних укриттях різних шкіл. Все це неабияк загартувало нас і вкотре переконало, що казки потрібні, бо саме вони є спогадом про щасливе дитинство, про час – до початку війни, коли щоденно вдома була вечірня казка, або ж казкове малювання вдень – було улюбленим заняттям діток.
Саме тому за час тривалості війни нам довелося додрукувати наклади одразу 5 наших книг, інакше б довелося їздити до діток з порожніми руками.

Наші книги значно розширили географію своїх мандрів, бо завдяки мамським групам в соцмережах ми надсилали їх до Канади, Бельгії, Італії, Іспанії.

Коли минулоріч ми майже перед Миколая видали у світ збірку «Дух Різдва», то її наклад у 2000 примірників розійшовся буквально за 2 місяці і ми замовляти новий тираж, бо розуміли, що саме різдвяного дива діти потребують найбільше.

Одна наша читачка у серпні повернулася до України з мамою з Ірландії, щоб цей рік навчання провести в українській школі серед своїх друзів. Дорогою просила маму зайти на сторінку до львівської казкарки Лесі Кічури і подивитися чи буде нова книга? А потім запитала: «Мам, як думаєш казкове свято як тоді, давно, в бібліотеці, буде аж після закінчення війни?!» – мама написала мені про цю розмову.

…Я вирішала, що казкове свято не чекатиму більше. Досить з нас коронавірусів та початку війни із невизначеностями, ми йдемо до перемоги і певні у цьому, але дитинство малечі минає, тому цей рік ми не можемо проґавити у жодному раді! Казковій зустрічі читачів з авторкою бути, як бути й солодкому частуванню, усмішкам та обіймам!” – розповіла Леся Кічура.

На відвідувачів чекає солодке, казкове веселе та дружнє свято – презентація книги «Час різдвяного дива».  І звісно ж звісно багато усмішок, мрій, обіймів та щасливих очей!

Наталка СТУДНЯ

Кажуть що у Львові нарешті знайшли інвесторів для відновлення палацу Бесядецьких

Палац Бесядецьких. Львів, 1941-43 рр.
Палац Бесядецьких. Львів, 1941-43 рр.

Працівники університету імені Івана Франка знайшли інвесторів для відновлення для палацу Бесядецьких, який є на балансі вишу. Наразі вони проходять перевірки у відповідних установах: мінекономіки, фонд держмайна та міносвіти. Про це «Суспільному» повідомив проректор з адміністративно-господарської роботи університету Василь Куриляк.

Приблизна сума для відновлення палацу становить близько 100 мільйонів гривень.

Палац Бесядецьких. Фото 2015 року.
Палац Бесядецьких. Фото 2015 року.

Палац Бесядецьких є пам’яткою архітектури національного значення, його передали на баланс університету імені Івана Франка на початку 2000 років і вже тоді він був аварійним. Проєкт реставрації, зокрема, передбачає відновлення двох флігелів, реставрацію фасаду, інтер’єрів, благоустрій території.

Інтер'єр Палацу Бесядецьких. Фото 2015 року
Інтер’єр Палацу Бесядецьких. Фото 2015 року

Нагадаємо, що палац Бесядецьких планують підлаштувати під репрезентаційний центр університету. Тут проходитимуть конференції, наради та симпозіуми.

Довідка. Палац Бесядецьких – єдина збережена донині пам’ятка палацово-садибного типу XVIII століття у Львові, яка розташована у центрі Львова навпроти пам’ятника королю Данилу та неподалік Галицького ринку, за адресою: пл. Галицька, 10.

Палац Бесядецьких. Фото 2015 року.
Палац Бесядецьких. Фото 2015 року.

Назва «Бесядецьких» – одна з численних, яка закріпилася за палацом, але за час свого існування він неодноразово змінював власників. Палац, окрім родини Бесядецьких, протягом десятиліть належав також магнатам Бєльським, Потоцьким і Коморовським.

Першим власником був доктор медицини і райця львівського магістрату Карло Ґарані. У радянські часи в колишньому палаці була розташована обласна наукова бібліотека імені Ярослава Галана. Після проголошення незалежності через аварійний стан будівлі та загрозу знищення книгозбірні бібліотеку звідти перенесли, а приміщення передали Львівському національному університету імені Івана Франка.

Ольга ДВГАНИК

Арабіка чи робуста як обрати свою каву?

Кава
Кава

Сьогодні, в нашій традиційній недільній кавовій рубриці,  з нашим незмінним партнером Торговою маркою Кава Старого Львова, спробуємо обрати собі свій сорт кави.

Більшості людей відомі тільки два види кави – арабіка і робуста, адже вони найпоширеніші та найпопулярніші. Ці дві назви завжди на вустах у поціновувачів ароматного напою. Обидва типи добре відомі своїми унікальними характеристиками, але ж який вибрати? Щоб цей вибір для вас не був складним, зараз ми розкажемо вам про різницю арабіки робусти.

Кава
Кава

Чим відрізняються арабіка і робуста?

Арабіка чи робуста – яка ж кава краща? Кожна має свої слабкі та сильні сторони. Для першої характерний вишуканий аромат та глибокий м’який смак. Зерна арабіки становлять 70% всієї кави, що споживається у світі. Вони містять багато різноманітних масел, які мають в собі ароматичні речовини, що виділяються при обсмажуванні.

Напій з арабіки має сильний аромат та виражений післясмак. Також вона додає напою легкої кислинки та має тонізуючі властивості. Арабіка дорожча за інші види кави, адже відрізняється високими смаковими якостями та певними складнощами у вирощуванні – рослина досить примхлива та вимагає особливих кліматичних умов.

Кава в турці на пісочку
Кава в турці на пісочку

Кава робуста займає 30% світового ринку. Виявили її вперше в Африці, неподалік від берегів річки Конго. Основне місце вирощування – Східна та Центральна Африка, а також Бразилія. Кавові дерева стійкі до більшості хвороб та комах-шкідників. Головною характеристикою кави робусти можна вважати значний вміст кофеїну у зернах (2,7%), тому її часто використовують для складання блендів – кавових сумішей. Зерна дуже популярні для приготування еспресо завдяки своєму глибокому смаку та чудовій піні. До того ж така кава бадьорить набагато сильніше, аніж арабіка. Це відмінний варіант своєрідного «енергетика», який допомагає прокинуть вранці. Деякі люди люблять її саме за міцність та гострий смак. Такою є кава по в’єтнамськи, що складається зі стовідсоткової робусти зі згущеним молоком.

Що ж вибрати робусту чи арабіку? При виборі варто враховувати те, що арабіка містить менше кофеїну, а робуста – більше. Любите характерну кислинку в каві? Тоді купуйте арабіку. Подобається гірчинка? То ідеальний варіант – кава робуста в зернах. Знайдіть час, щоб поекспериментувати з обома видами та знайти той, що вам найбільше сподобається!

Наталка СТУДНЯ

Улюбленець всіх поколінь Ілля Найда виступить у Львові (відео)

Улюбленець всіх поколінь Ілля Найда виступить у Львові

Народний улюбленець Ілля Найда вирушає в осінній тур Україною. 14 жовтня артист дасть концерт у Львові та виступить у Malevich Concert Arena. Початок о 19:00, повідомляють організатори VINIL Concert agency.

Більшість його пісень стали хітами та часто лунають на весіллях, днях народженнях та інших святах. «Ти одна така», «Симпатюлька», «Може я вже не той», «А ти була», «Тебе одну», «Жаль не знала вона» та багато інших, – у цей вечір Ілля Найда заспіває багато своїх мегапопулярних пісень. Не обійдеться і без сюрпризів.

«Це буде незабутній вечір щирої української пісні, близької серцю кожному, хто хоча б раз переживав найпрекрасніше почуття кохання! Голос Іллі Найди обожнюють дівчата, а пісні не сходять з денсполів! Без нього не обходиться жодне весілля! Тож будемо запалювати під улюблені хіти разом! Запрошуємо відволіктись від важких буднів та відновити сили разом 14 жовтня!» – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency.

Розклад концертів туру Іллі Найди:

  • 06.10 – Володимир (Центр культурних послуг)
  • 08.10 – Ковель (БК ім. Шевченка)
  • 13.10 – Стрий (Міський Будинок Культури)
  • 14.10 – Львів (Malevich Concert Arena)
  • 15.10 – Долина (Міський Будинок Культури)
  • 20.10 – Коломия (СК «Локомотив»)
  • 22.10 – Івано-Франківськ (ККЗ Арена-Центр)
  • 21.11 – Новояворівськ (Палац Культури Кристал)
  • 26.11 – Тернопіль (ПК «Березіль»)

Квитки можна придбати тут: https://bitly.ws/S2Gy

Ольга МАКСИМ’ЯК

У Львові Борису Джонсону вручили звання Doctor Honoris Causa

Джонсону подякували за підтримку України. Джерело: Telegram Максима Козицького
Джонсону подякували за підтримку України. Джерело: Telegram Максима Козицького

Вчора, 9 вересня 2023 року, до Львова приїздив колишній Прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон.

На Головному залізничному вокзалі політик поспілкувався з волонтерами Медико-психологічної допомоги, яка з ініціативи Львівської ОВА працює від початку повномасштабної війни і зустрічає всіх, хто евакуйовується на Львівщину через активні бойові дії в інших областях. Опісля – на Личаківському кладовищі вшанував памʼять новітніх героїв України.

Згодом Борис Джонсон відвідав  альма-матер багатьох студентів області – Львівський національний університет імені Івана Франка, повідомляє пресслужба Львівської ОВА.

Там відбулось урочисте засідання Вченої ради та вручення почесного звання доктора (Doctor Honoris Causa) університету Борису Джонсону.

Борис Джонсон зазирнув до Національного університету імені Івана Франка. Джерело: Telegram Максима Козицького
Борис Джонсон зазирнув до Національного університету імені Івана Франка. Джерело: Telegram Максима Козицького

Розпочали захід з хвилини мовчання на знак пошани випускників університету, студентів, а також усіх, хто віддав своє життя за Україну.

Зі сцени львівського університету Борис Джонсон виголосив промову, в якій подякував за таке почесне звання.

«Маю за честь сьогодні бути тут. Будучи напередодні у Києві, я відвідав один реабілітаційний центр, поспілкувався з військовими. Усі без винятку кажуть, що просто робили свою роботу – захищали Україну. І я вражений вашою мужністю. У планах Кремля знищити вашу країну, бо там не можуть змиритися з думкою, що українці хочуть жити окремо від росіян у вільній демократичній державі та обирати самостійно свого лідера шляхом виборів. Їм цього не зрозуміти. Повертаючись до військових. Я бачив жагу до боротьби у їхніх очах, тому ми, країни Заходу, можемо робити ще більше для підтримки України, передавати ще більше техніки, яка допоможе вам перемогти і зберегти життя. Запевняю, повернувшись до Великої Британії, я знову й знову робитиму усе від мене залежне, щоб допомогти Україні!», – наголосив Борис Джонсон.

Doctor Honoris Causa – це найвище почесне звання Львівського національного університету імені Івана Франка, яке присвоюють громадським, державним і релігійним діячам, політикам, вченим України та світу за значний внесок у розвиток науки, освіти, культури і духовності.

На урочисту подію зібралися викладачі та студенти. Джерело: Telegram Максима Козицького
На урочисту подію зібралися викладачі та студенти. Джерело: Telegram Максима Козицького

«Борис Джонсон відвідав університет, щоб отримати це почесне звання особисто, а ще – поспілкувався з ректорами університетів та студентами, які навчаються на Львівщині. Пишаємось, що частиною академічної спільноти Львівського університету стала така Людина. Ваше ім’я викарбуване на Алеї сміливості у Києві, воно також у наших серцях. Дякуємо за все, що ви зробили для України, її оборонців та громадян. Дякуємо за те, що не втомлюєтесь закликати світ підтримувати нашу державу», – зазначив у своїх соцмережах начальник Львівської ОВА Максим Козицький.

Передумови візиту: У жовтні 2022 року Вчена рада львівського університету присвоїла політику звання «Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) ЛНУ імені Івана Франка». У відповідь Борис Джонсон записав відеозвернення, у якому висловив подяку та пообіцяв приїхати до Львова.

Трохи менше ніж за рік Джонсон знайшов змогу відвідати Львів.

Наталка РАДИКОВА

«Орлеанська діва» і пророк з Галичини

«Орлеанська діва» і пророк з Галичини

Лихоліття Першої світової війни пробудили в людей надзвичайну потребу в чуді. У 1918 році поруйнована війною Європа переживала справжні апокаліптичні кари смертю, голодом і хворобами. Втомлені тривалою нуждою та страхом за майбутнє люди спрагло реагували на кожен поголос про об’явлення чудотворців та ясновидців. Тисячі паломників вирушали на прощу до «святих місць» у віддалені монастирі та глухі села за благословеннями, зціленнями та пророцтвами.

Влітку 1918 року на цілу Галичину та Буковину поширилася слава про 22-річну пастушку Олену Матійчук із прикарпатського села Струпкова, яка оголосила себе ясновидицею. Струпківською “Орлеанською дівою”, як одразу назвали молоду селянку тогочасні газети, чомусь раптом заопікувалися австрійські військові.

Дар “пророцтва” у дівчини з’явився несподівано – під час сніданку на пасовиську незадовго до свята Вознесіння. Як писала газета “Кур’єр Станиславівський”, пастушці з’явилася діва Марія і передала цілу низку одкровень.

«Орлеанська діва» і пророк з Галичини

Пророцтва струпківської “ясновидиці” були такими: війна закінчиться в той день, коли почалася (тобто 28 липня), а щоб наблизити її кінець, людям потрібно перестати грішити, а також приносити до Струпкова якнайбільше пшениці та не шкодувати грошей на військові позички. На заклик галицької Жанни д’Арк до Струпкова почали щоденно сходитися тисячі людей.

“На подвір’ї перед хатою сотні людей з непокритими головами стояли на колінах та вкидали у велику скриню пожертви (10, 20 і більше корон), мішками приносили муку та пшеницю, бо так хотіла ясновидиця. Дорогами сунули натовпи людей, потяги до Коломиї були переповнені”, – описував побачене тогочасний газетяр.

Сама Олена Матійчук лежала в хаті з вінком на голові та в оточенні солдатів, які забороняли паломникам наближатися до неї. Натомість у них можна було придбати фотокартку із зображенням струпківської “Орлеанської діви” всього за 6 корон.

“Враження від візиту були двоякі: або маємо справу з особою в стані релігійного фанатизму (часом вона сама себе називає матінкою божою), або з очевидним шахрайством. Навіть інтелігентні люди складають їй в пожертву грубі гроші і залишки своїх запасів, які зникають в руках її “імпресаріо”. Духовенство і влада поки бездіє”, – резюмував тогочасний кореспондент.

«Орлеанська діва» і пророк з Галичини

Коли 28 липня 1918 року війна не закінчилася, довіра до “ясновидиці” трохи зменшилася. Але потік паломників до Струпкова не припинявся, аж доки вона сама не згорнула свою діяльність, зібравши, за даними краківської газети “Кур’єр щоденний”, 182 тисячі корон (майже 18 мільйонів гривень на нинішні ціни, — авт.). Олена Матійчук оголосила, що перестала отримувати пророцтва від Діви Марії і її “чудесний дар” більше не діє.

“Розвіялася легенда і перестали плинути хвилі паломників, спраглих віщого слова. Спричинила до цього заборона староства здійснювати масові прощі, а ще більше наказ від місцевого пароха не заходити цій жінці у церкву. “Ясновидиця” образилася, закрилася в своїй хаті і нікого зараз не приймає. Місцеві селяни вже говорять про неї, як про шахрайку”, – повідомляла тогочасна газета.

Остаточну крапку в історії галицької Жанни д’Арк поставив греко-католицький єпископ зі Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) Григорій Хомишин, який відрядив до Струпкова двох каноніків для перевірки “чуда”. Наприкінці серпня 1918 року вони прозвітували: “Дівчина не знає навіть основних догм віри. Вона не знає навіть, хто помер на хресті за наше спасіння”.

Згодом Олена Матійчук постала перед Крайовим судом у Львові за звинуваченням у шахрайстві та наданні притулку дезертирам австрійської армії, але відбулася тільки штрафом. Та не встигли ще втихнути пристрасті довкола «ясновидиці» зі Струпкова, як в розташованому поблизу селі Лісний Хлібичин раптом об’явився дивний пророк, який носив на шиї масивний та блискучий трираменний хрест православного взірця. «Селянин Максим Демков оголосив, що йому явився ангел і засвідчив, що він є вибраним через Бога народним пророком», – повідомляла про нове об’явлення газета «Кур’єр Станиславівський».

Чоловік запустив собі бороду та відростив довге до плечей волосся, яке кучерями огортало його голову. Крім розп’яття, почепленого на шию, на публічних проповідях він тримав у руці такого ж великого православного хреста.  «Промови, оригінальний вигляд і впевненість селянина в тому, що він є пророком, справляли велике враження на людей», – запевняли газетярі.

Зрештою, коломийське староство також заборонило селянам ходити на прощі до самозваного пророка, а зі станиславівської єпископської консисторії УГКЦ прислали до нього спеціальну комісію, яка мала вивчити його справу.

«Комісія у присутності старости пана Бєлявського допитала Максима Демкова, який спочатку блискуче захищав себе через побіжне знання євангелія, але припертий до стіни, зізнався, що є неправдою, буцім ангел об’явив його пророком і погодився зректися своїх заблуджень», – повідомляв «Кур’єр Станиславівський».

Допит закінчився тим, що місцевий поліцейський, взявши ножиці, пообтинав «пророкові» його бороду та довгі патли. Після цього Максим Демков став виглядати, як звичайний смертний, а комісія відбула з Лісного Хлібичина, притлумивши в зародку становлення нового культу.

Богдан СКАВРОН

Джерело: БОМОК

Що врятувало Білокриницький палац від занепаду – у новій історії Файного подкасту

Що врятувало Білокриницький палац від занепаду – у новій історії Файного подкасту

Білокриницький палац на Тернопільщині – виключний випадок збереженості замків та палаців історичної Волині. Жодна війна чи пожежа його не зруйнувала.

У новому випуску Файного подкасту ми поговорили про цю пам’ятку із завідувачкою кафедри історії та методики навчання Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка Іриною Скакальською.

«Палац збережений, але і перебудований. Уникнути руйнації і підтримці належного стану стало завдяки тому, що тут були різні навчальні заклади, вирувало життя», – підкреслює дослідниця Волині.

Палац у стилі англійської неоготики постав у середині 19 століття на місці оборонного замку 1438 року, що належав князям Збаразьким.

«Після того, як помирає останній власник, він залишає заповіт, що палац та кошти переходять у власність громади, щоб тут облаштували школу», – розповідає історикиня.

Цікаво, що згодом у палацовій школі працював діяч ОУН, полковник УНР Павло Гарячий. Він викладав лісництво, а після занять, у лісі навчав дітей тактики.

Дізнавайтеся більше у повному випуску Файного подкасту про Білокриницький палац та мандруйте рідним краєм https://linktr.ee/volyncastles

Файний подкаст замками Волині – проект, що втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Українські топ-блогери Пустовіт та Настя Стадник, а також співачка Андріана розіграли любовний трикутник (відео)

Українські топ-блогери Пустовіт та Настя Стадник, а також співачка Андріана
Українські топ-блогери Пустовіт та Настя Стадник, а також співачка Андріана

Співачка Андріана та блогер і співак Пустовіт випустили кліп на пісню «Сумую», у якому знялася ще одна інфлюенсерка Настя Стадник.  Герої кліпу розіграли любовний трикутник, повідомили у прес службі артистки Андріана. 

У прес службі зазначили, що насправді Анастасія кохає свого чоловіка Олександра, а у Андріани такі ж самі теплі почуття до її чоловіка та продюсера Володимира. Любовний трикутник артисти влаштували лише у новому кліпі.

«Інколи в житті трапляється так, що людина закохується у двох одразу. Так, це не зовсім нормально і так не має бути, але, на жаль, таке буває. У відеороботі ми передали цю ситуацію, коли чоловік з двома жінками живе одні і ті ж моменти, проводить час то з однією, то з іншою у тих самих місцях. Живе наче два паралельних життя, бо не може визначитися кого обрати і хто йому дійсно потрібен. Тому, коли він з однією, він сумує за іншою і навпаки. Але врешті залишається сам, бо, як кажуть, одними сідницями на двох святах не побуваєш», — каже Андріана.

В свою чергу Ігор Пустовіт розповів, що йому не важко було грати роль своєрідного ловеласа, адже це вже його треті зйомки із артисткою, а це допомагає бути відвертішим та розслабленим на знімальному майданчику.

«Спочатку я зіграв роль головного героя у її кліпі «Все мине», далі була повноцінна відеоробота на нашу спільну пісню «Не вміє кохати», у нас з Андріаною один на двох продюсер, тому вона мені уже як сестра і грати такі дещо пікантні ролі – це просто робота, не більше того. Така ж сама ситуація і з Настею, тому що ми давно дружимо з нею та Олександром, більше того нас об’єднують родинні стосунки, адже я маю честь бути хрещеним батьком для їхньої молодшої доньки. На знімальному майданчику було багато жартів з цього приводу, ну але глядач має нам повірити, бо ми намагались зняти справжню драму. Сподіваємось, у нас вийшло», – сказав блогер-співак.

Українські топ-блогери Пустовіт та Настя Стадник, а також співачка Андріана
Українські топ-блогери Пустовіт та Настя Стадник, а також співачка Андріана

Пісню для артистів написали українські музиканти Андрій Парфенов, Дмитро Димов та Нікіта Гончаренко. Сценарій до відеороботи написала Ольга Гриців, а сам кліп відзняв режисер Ярослав Савчак. З цією командою артисти працюють не вперше і не в останнє, вони дружать в житті, а їхня співпраця – це справжнє творче ком’юніті.

Андріана додала, що після прем’єри попередньої пісні «Не Вміє Кохати» було дуже багато позитивних відгуків від людей.

«Нам стільки писали і говорили: «Яка класна пісня! Який гарний дует!», що нас це надихнуло на написання спільних пісень. Попереду ще, як мінімум, два дуетні треки. Тож ми вже точно можемо говорити про повноцінний творчий тандем», — додає Андріана.

Виконавці планують дуетний альбом, а на кінець осені серію спільних концертів, які мають всі шанси перерости у всеукраїнський тур.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Печатки організації «Пласт» у Бориславі (1920-ті рр.)

Члени коша «Червона Калина» в Бориславі. На звороті світлини підпис: «На пам’ятку про Село-Пласт Високоповажаному Панові Отаманові проф[есору] С[еверину] Левицькому». 22 липня 1928 р., с. Тустановичі.
Члени коша «Червона Калина» в Бориславі. На звороті світлини підпис: «На пам’ятку про Село-Пласт Високоповажаному Панові Отаманові проф[есору] С[еверину] Левицькому». 22 липня 1928 р., с. Тустановичі.

Перші пластові гуртки у Бориславі засновано у 1924 р. [1]. Згідно звіту за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. (17 пластового року) до коша «Червона Калина» в Бориславі входили такі пластові курені та частини: 49 пластовий курінь імені Івана Богуна в Тустановичах, 58 пластовий курінь імені Тараса Шевченка в Бориславі, 59 пластовий курінь імені Лесі Українки в Тустановичах, жіноча пластова частина в Тустановичах, самостійна пластова частина в Мразниці, самостійна пластова частина в Трускавці. Команда коша: І. Озаркевич – кошовий, Е. Кулинич – секретар, О. Гайґель – касир, М. Витвицький – референт постачання. Кіш налічував 159 членів. Пластова домівка містилася у Народному домі в Бориславі. 27 травня 1928 р. Кіш провів Свято Весни у с. Урож, на яке прибуло 80 пластунів. Окрім того, проводилася культурно-просвітня та руханково-спортивна діяльність.

Частина з пластових підрозділів коша «Червона Калина» в Бориславі мали свої печатки. У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові виявлено чотири різні печатки, які дають можливість простежити розвиток пластової сфрагістики цього краю упродовж 1926–1930 рр.

Пластова виказка (посвідчення) Осипа Гайґеля – члена 58 пластового куреня імені Тараса Шевченка в Бориславі. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Пластова виказка (посвідчення) Осипа Гайґеля – члена 58 пластового куреня імені Тараса Шевченка в Бориславі. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Пластова виказка (посвідчення) Осипа Гайґеля – члена 58 пластового куреня імені Тараса Шевченка в Бориславі. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Пластова виказка (посвідчення) Осипа Гайґеля – члена 58 пластового куреня імені Тараса Шевченка в Бориславі. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.

Серед архівних документів вдалося віднайти відбиток печатки коша «Червона Калина» в Бориславі. Він зафіксований на листі до Северина Левицького (датується 6 січня 1928 р.) [2] та звіті за діяльність коша упродовж квітня, травня і червня 1928 р. (датується 25 червня 1928 р.) [3].

Свою печатку мав 49 пластовий курінь імені Івана Богуна в Тустановичах. Цей хлопчачий курінь був закладений 1924 р. Петром Веприком і Миколою Драґаном при 18 пластовому курені імені Івана Франка в Дрогобичі [4]. Від 29 січня 1925 р. став самостійним. Члени – робітнича молодь. Відбитки печаток фіксуються на п’ятнадцяти документах, які датуються березнем 1926 р. – січнем 1930 р.

58 пластовий курінь імені Тараса Шевченка в Бориславі (мішаний) також мав свою печатку. Курінь був закладений 1926 р. Олександром Підгородецьким [5]. Члени – міська молодь. Збереглося понад 190 документів за травень 1926 р. – серпень 1930 р. завірені курінною печаткою (звіти, листи, посвідки тощо). У легенді печатки міститься помилка, замість «LVIII» написано «LVII». Тобто бракує однієї палички. Швидше за все її забули зробити при виготовленні матриці печатки.

Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Звіт про діяльність коша «Червона Калина» в Бориславі за чвертьрік (квітень, травень, червень) 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.

Печатку використовував у діяльності також дівочий 59 пластовий курінь імені Лесі Українки в Тустановичах. закладений 1926 р. Анною Лаврів [6]. Членами куреня була сільська молодь. На шести звітах про діяльність зафіксована ця курінна печатка. Відбитки печатки датуються квітнем 1928 р. – січнем 1930 р.

Зображення на всіх чотирьох різних печатках є однотипні. Це організаційна емблема – Тризуб і трипелюсткової лілея, мистецьки сплетені в одну гармонійну цілість, авторства якої належить професору Академічної гімназії у Львові Миронові Федусевичу та графіку Робертові Лісовському [7].

Нижче подаю описи та зображення печаток, що публікуються вперше:

Каталог

  1. Печатка пластового коша у Бориславі
    Матеріал: чорне чорнило.
    Форма: кругла.
    Розмір: 36 мм.
    Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом.
    Легенда: Команда Пластового Коша «ЧЕРВОНА КАЛИНА» в БОРИСЛАВІ. Текст розділений зірочкою.
    Датування: 6 січня 1928 р. – 25 червня 1928 р.
    Місце зберігання: ЦДІАУЛ. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 58. – Арк. 7; Спр. 231. – Арк. 14 зв.
Печатка пластового коша у Бориславі
Печатка пластового коша у Бориславі
  1. Печатка 49 пластового курень іменя Івана Богуна в Тустановичах
    Матеріал: фіолетове, чорне чорнило.
    Форма: кругла.
    Розмір: 34 мм.
    Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом.
    Легенда: 49. ПЛ. КУРІНЬ ім. ІВ. БОГУНА в ТУСТАНОВИЧАХ. Текст розділений двома зірочками.
    Датування: 8 березня 1926 р. – 22 січня 1930 р.
    Місце зберігання: ЦДІАУЛ. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 46, 85; Спр. 34. – Арк. 51, 52, 57, 59; Спр. 36. – Арк. 21, 23 зв.; Спр. 38. – Арк. 121 зв., 124 зв., 126 зв.; Спр. 40. – Арк. 80, 80 зв.; Спр. 109. – Арк. 27 зв.; Спр. 736. – Арк. 19.
Печатка 49 пластового курень іменя Івана Богуна в Тустановичах
Печатка 49 пластового курень іменя Івана Богуна в Тустановичах
  1. Печатка 58 пластового курень іменя Тараса Шевченка в Бориславі
    Матеріал: фіолетове, сіре, червоне чорнило.
    Форма: кругла.
    Розмір: 35 мм.
    Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом.
    Легенда: LVII. пл. к. ім. Т. Шевченка в Бориславі.
    Датування: 17 травня 1926 р. – 17 серпня 1930 р.
    Місце зберігання: ЦДІАУЛ. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 29. – Арк. 14; Спр. 34. – Арк. 101, 101 зв., 102, 103 зв.; Спр. 36. – Арк. 86, 88 зв., 89; Спр. 39. – Арк. 22 зв., 25, 26, 27, 28, 29; Спр. 170. – Арк. 137; Спр. 213. – Арк. перед 1, 1, 8, 44 зв., 45; Спр. 214. – Арк. 1, 10, 19 а, 21; Спр. 215. – Арк. перед 1, 15, 22, 23, 35; Спр. 216. – Арк. 1, 6, 11, 22, 28, 31; Спр. 217. – Арк. 1, 10; Спр. 218. – Арк. перед 1, 1, 2, 2 зв., 3, 4, 4 зв., 5, 5 зв., 6, 7 зв., 8, 10, 11, 13, 14 зв., 15 зв., 16, 16 зв., 17 зв., 18, 18 зв., 19 зв., 20, 20 зв., 21 зв., 22, 23, 23 зв., 24 зв., 26, 29, 29 зв., 30, 30 зв., 31, 31 зв., 32, 32 зв., 33 зв., 34 зв., 35 зв., 37, 37 зв., 39, 39 зв., 40, 41, 42, 42 зв., 43 зв., 48, 48 зв., 49, 49 зв., 50 зв., 51 зв., 52, 52 зв., 54, 55, 56, 57, 57 зв., 59, 60 зв., 61 зв., 67, 68 зв., 69, 69 зв., 72 зв., 73 зв., 74 зв., 75, 76, 77, 77 зв., 78 зв., 79 зв., 80 зв., 82 зв., 83, 83 зв., 84, 85, 86 зв., 87 зв., 88, 89, 89 зв., 90, 91, 92 зв., 93, 94, 95 зв., 96 зв., 97, 97 зв., 98 зв., 99; Спр. 219. – Арк. 1, 2, 13 зв., 17, 74 зв.; Спр. 220. – Арк. перед 1, 38 зв., 75; Спр. 221. – Арк. перед 1, 1, 2, 4, 4 зв., 5, 6; Спр. 222. – Арк. перед 1, 1, 9; Спр. 223. – Арк. 6, 9 зв., 17 зв., 27; Спр. 224. – Арк. 2, 10 а; Спр. 225. – Арк. 4, 6; Спр. 226. – Арк. 1, 3, 4 зв., 13; Спр. 227. – Арк. перед 1, 1, 28 зв.; Спр. 228. – Арк. 1, 11; Спр. 229. – Арк. 1, 16, 38, 51, 59 а; Спр. 231. – Арк. 19, 21; Спр. 961. – Арк. 134 зв., 193 зв., 344 зв., 347 зв., 397 зв., 403 зв., 740 зв., 810 зв., 840 зв., 972 зв., 975 зв., 1175 зв.
Печатка 58 пластового курень іменя Тараса Шевченка в Бориславі
Печатка 58 пластового курень іменя Тараса Шевченка в Бориславі
  1. Печатка 59 пластового куреня імені Лесі Українки в Тустановичах
    Матеріал: фіолетове чорнило
    Форма: кругла
    Розмір: 34 мм
    Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом.
    Легенда: 59. ПЛ. КУРІНЬ ім: ЛЕСІ УКРАЇНКИ в Тустановичах. Текст розділений двома зірочками.
    Датування: 28 квітня 1928 р. – 24 січня 1930 р.
    Місце зберігання: ЦДІАУЛ. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 36. – Арк. 91; Спр. 39. – Арк. 32, 34, 35, 37 зв.; Спр. 42. – Арк. 14 зв.
Печатка 59 пластового куреня імені Лесі Українки в Тустановичах
Печатка 59 пластового куреня імені Лесі Українки в Тустановичах

Андрій СОВА
історик

Джерела:

[1] Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія «Папуга», 2015. – С. 399, 400, 403.

[2] Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАУЛ). – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 58. – Арк. 7.

[3] ЦДІАУЛ. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 231. – Арк. 14 зв.

[4] Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія «Папуга», 2015. – С. 399.

[5] Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія «Папуга», 2015. – С. 400.

[6] Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія «Папуга», 2015. – С. 400.

[7] Сова А. Печатки як джерело до історії організації «Пласт» у Галичині (1910–30-ті роки) // Книжкова та рукописна культура: історія, методологія, джерельна база: тези доповідей і повідомлень: міжнародна наукова конференція (Львів, 17–18 травня 2012 р.). – Львів, 2012. – С. 32–35.

Гурт Гайдамаки записує альбом “ТРІУМФ СЛОВА” на вірші поетів «Розстріляного відродження»

Гурт Гайдамаки
Гурт Гайдамаки

Гурт Гайдамаки працює над записом альбому, створеного на вірші  митців “Ростріляного відродження”.  Багряний, Хвильовий, Осьмачка, Плужник, Драй-Хмара, Загул, Влизько, Семенко, Філіпович, Сосюра – знову голосно звучатимуть.

Тепер на стрімінгових платформах,  в ефірах радіостанцій, зі сцен фестивалів по всьому світу  – й будуть почутими новими аудиторіями.

“Розстріляне відродження” —страшна сторінка в історії України,  її культури і літератури, коли   репресивна машина тоталітарного режиму лишила нас спадщини найталановитіших українців

літературно -мистецького покоління 20 –30-х років.

Цим альбомом Гайдамаки несуть меседж насамперед про відродження  творчої спадщини України в новому форматі. Про нову можливість дізнаватись про своє й цінувати своє.

Гурт Гайдамаки
Гурт Гайдамаки

Олександр Ярмола,  Гайдамаки:

“Ідея  попрацювати з величезним доробком  поетів “Розстріляного відродження”  виникла кілька років  тому, коли Соня Сотник запросила нас долучитись до проекту Радіо Рокс, в якому українські гурти виконували пісні на вірші поетів “Розстріляного відродження”.  

Ми зробили одну пісню й зупинятись не хотіли.  Ідея створити альбом  одразу захопила мене,  музиканти гурту підтримали, і я почав опрацьовувати творчу спадщину розстріляних та репресованих українських поетів покоління “Розстріляного відродження” у пошуках віршів для текстів пісень майбутнього проекту. Далі  музика,  репетиціі, студійна робота,  які врешті перетворились на альбом “Тріумф Слова”.

Реалізувати задум з альбом було складно, бо це не комерційний матеріал,  а насамперед мистецький проект, важливий для нас особисто і української культури.

Ми довго шукали партнерів, зупинялись через пандемію та повномасштабне вторгнення. 

Двоє музикантів гурту  Гайдамаки – гітарист Андрій Слєпцов та барабанщик Олег Ломаковський були в резерві морпіхів, тож з перших днів пішли воювати. 

Цього літа ми отримали грантову підтримку Українського Культурного Фонду і можемо нарешті  реалізувати “Тріумф Слова”. 

Над музикою альбому “Тріумф Слова” працюють  музиканти гурту Гайдамаки – вокаліст Олександр Ярмола,  гітарист  Андрій Слєпцов та басист Олексій Курбаков. Запис альбому відбувається в київській «Пропеллер Студіо», де зазвичай  проходять репетиції  гурту.

Зведення і майстеринг робить Віталій Розинко.

Гурт Гайдамаки
Гурт Гайдамаки

Олександр Ярмола,  Гайдамаки, про  музичну стилістику альбому “Тріумф Слова”:

“Поєднання класичного звучання “Гайдамаків” з формами стилю World Music та цифровими підкладками. Як приклад стилю – музичний формат двох спільних з польськими артистами “золотих” альбомів Гайдамаків – “Voo Voo i Haydamaky” та “Mickiewicz-Stasiuk-Haydamaky”. 

Це окрема сторінка нашої творчості – художні альбоми. Не альбоми як збірка пісень, а концептуальні художні роботи –  без огляду на формат та довжину пісень по часу.”

Олексій Курбаков, бас-гітарист гурту Гайдамаки:

“Сподіваюсь,  ця платівка  стане для слухачів ключем до справжніх скарбів української літератури першої половини 20 сторіччя.

Мета альбому “Тріумф Слова” – провести паралель між історичними подіями в часи тортур, репресій, голодомору, початку другої світової війни і тим, що відбувається зараз на тлі Війни з московією.

Хочеться показати, наскільки ми єдині в своїх думках та поглядах, наскільки схожі наші долі. Виклики, які  українці мали сто років тому – ми маємо зараз. Ми єдині в прагненні бути щасливими, незалежними й нескореними. Тож працюємо далі. Слава Україні!”

Реліз першого синглу з  альбому “Тріумф Слова” заплановано на вересень цього року, весь альбом, який складатиметься з 10 пісень, презентують у жовтні 2023.

Гурт Гайдамаки
Гурт Гайдамаки

Проект буде реалізовано за підтримки Українського Культурного Фонду

Автори альбому “Тріумф Слова”:

  • «ЛЕБЕДІ» (М.Драй-Хмара – А.Слєпцов, О.Ярмола)
  • «МОЛОДІ СЕРЦЯ» (Д.Загул – О.Ярмола, А.Слєпцов)
  • «ВЕСЛЯР» (М.Хвильовий – О.Курбаков, О.Ярмола)
  • «ЕЛЬДОРАДО» (О.Влизько – О.Курбаков, О.Ярмола)
  • «РІВНОВАГА» (Є.Плужник – О.Ярмола)
  • «ТІНІ» (М.Семенко – А.Слєпцов)
  • «ДУМА» (Т.Осьмачка – А.Слєпцов, О.Ярмола)
  • «МОНОМАХ» (П.Філіпович – О.Ярмола)
  • «ГУЛЯЙ-ПОЛЕ» (І.Багряний – А.Слєпцов)
  • «ГАЙДАМАКА» (В.Сосюра – О.Курбаков, О.Ярмола)

Ольга МАКСИМ’ЯК

Невигадана історія врятованої бандури (відео)

Олена Коссак
Олена Коссак

З лінії фронту евакуйовують людей, вивозять домашніх тварин, рятують музейні та архівні фонди. Але історія цієї врятованої бандури, яка потрапила до психологині Олени Коссак, заслуговує на окрему розповідь.

Олена від першого дня повномасштабного вторгнення надає психологічну підтримку і внутрішньопереміщеним людям і нашим хлопцям на фронті. Цю дивовижну історію розповіла сама Олена.

Олена Коссак
Олена Коссак

“Під час російської збройної агресії я працюю з військовими та цивільними — онлайн і офлайн. Звісно, у мене є клієнти онлайн і офлайн, тобто це можуть бути бійці перед виходом на позиції, або після повернення з позицій — тож графік у мене часто ненормований та без вихідних. Коли йде мова про військових поблизу зони бойових дій, то звʼязок там часто дуже і дуже поганий, тож не те що відеорозмову практично нереально організувати, а й банально почути слова цілим реченням.

Проте, у один з таких днів вдалось говорити з відео, і один з бійців показав мені цікавий артефакт, знайдений ними на позиціях — бандуру-львів’янку. Оскільки я, окрім психології, ще пишу музику, співаю і граю на різноманітних інструментах, то попросила воїна зберегти цю бандуру та, при нагоді, передати мені.

https://youtube.com/shorts/7z60nPZS7Xg?si=vGKbzjCOAi0B0ea5

Проте, це було не так легко зробити, адже обставини були складними, та й бандура — не той предмет, котрий візьмеш до кишені чи до рюкзака. Але, спільними зусиллями військових і волонтерів, бандуру таки вдалось цілою транспортувати у Львів, де на неї були натягнуті відсутні струни, вона була відчищена і настроєна, і врешті на ній зазвучала перша мелодія моєї юності”, — розповіла психологиня.

“Листок до альбому” відомого композитора Мирослава Скорика пролунав вперше за довгий час на настроєній та налагодженій бандурі з передової.

“Від себе хочу побажати усім українцям  – військовим та цивільним – дбати про своє ментальне здоровʼя, вчасно звертатись по допомогу до психолога, а також додавати собі ресурсу, відвідуючи концерти, мистецькі заходи, які дозволять нам пропустити крізь себе нову реальність та зміцнитись для Перемоги. Адже, бандура — один із символів України, який так ненавидить наш ворог — уціліла і вже також працює для зміцнення нашого бойового духу. А отже, вціліємо і ми. Слава Україні!”, – каже Олена.

Бійці 125 ТРО, які і знайшли цю бандуру, зараз збирають велику суму на БПЛА комплекс, і ви можете також долучитись до збору за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/3Nkt8mv31e

До слова, Олена Коссак є солісткою відомого етно-гурту “Ойкумена”. Відео та світлини з особистого архіву Олени Коссак.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Про пікантні трафунки в кінотеатрах Львова

Панорама Львова 1960-их років. Світлив Юліан Дорош
Панорама Львова 1960-их років. Світлив Юліан Дорош

Про цікаві трафунки в кінах часів польського міжвоєнного періоду розповідає історик Андрій Козицький. Чи не найпопулярнішими кінотеатрами тоді були «Пасаж» і «Утіха» у неіснуючому тепер пасажі Міколяша, що з’єднував вулиці Коперника і Вороного. Величний і розкішний засклений торгівельний центр з обігрівом та ілюмінацією, з престижними магазинами і представництвами світових фірм, з часом став місцем прогулянок, як толерантно висловився львівський путівник, для «сфер менш вишуканих, особливо солдатів і кухарок», тому логічно, що й тамтешні кінотеатри перетворилися на «гадючники».

Пасаж Міколяша, робота Генрика Міколяша, 1906 рік
Пасаж Міколяша, робота Генрика Міколяша, 1906 рік

Обидва кіна належали до приміщень так званого «кишкового» типу, позаяк містилися в дуже вузьких витягнутих залах (кіно «Утіха» в народі називали «братрура», тобто «духовка»). Приміщення більшості кінотеатрів «для плебсу» у Львові були видовженими і вузькими, маючи в основі прямокутну форму, і виглядали радше як коридори, тунелі чи вагони, аніж як театральні чи концертні зали. В задній частині кінотеатру стояли м’які крісла, так звані резервні місця, де роїлись блохи і звідти гуляли по всьому залу. Незважаючи на таку незручність, резервні місця були популярними серед батярів та їхніх «панянок». Глядачами «Пасажу», який спеціалізувався здебільшого на ковбойських і пригодницьких фільмах, були «кіндери», тобто дрібні кримінальники, хоча сюди частенько приходили й гімназисти. Між цими соціальними групами часто виникали конфлікти, іноді бійки спалахували під час перегляду фільмів. Заворушення провокували батяри, котрі щиро ненавиділи «скубентів». Головних правил поведінки у «Пасажі» було три: сховати гроші якомога далі у внутрішню кишеню, надійно защіпнути її англійською шпилькою, тримати під пахвою шапку, аби не вкрали, і найголовніше, постійно тримати руки в кишенях верхнього одягу. Вкраденою у темряві шапкою батяри любили бавитися як м’ячем, перекидаючи її з ряду в ряд. Тримати руки в кишенях потрібно було тому, що однією з улюблених розваг завсідників «Пасажу» було справляти малу нужду до кишені якогось новачка-роззяви. Робилося це за допомогою спеціальних гумових трубок, але віртуози своєї справи могли влаштувати атракціон без жодної трубки.

Вхід до пасажу Міколяша від нинішньої вулиці Вороного. Над входом вивіска кінотеатру "Втіха". Фото міжвоєнної доби
Вхід до пасажу Міколяша від нинішньої вулиці Вороного. Над входом вивіска кінотеатру “Втіха”. Фото міжвоєнної доби

В «Утісі» крутили фільми переважно еротичні. Перед сеансом публіку розігрівав масними жартами гуморист Юзьо Білявський і пікантним шоу танцюристка зі сценічним псевдонімом Ґера Івнінґ. У цьому кіні був лише один проектор, тому раз у раз сеанс
переривали, і поки кіномеханік перезаряджав апарат, білетери відкривали двері і провітрювали задушливий зал. У цей час дехто виходив надвір покурити, і тоді спритна молодь, яка очікувала на цей момент під дверима, проникала до залу, тому під час наступної перерви білетери ретельно перевіряли квитки, аби виявити «зайців». Аби розмова із «зайцями» виглядала переконливо, білетерів набирали серед колишніх спортсменів. Коли на початку тридцятих років з’явилися звукові фільми, їх демонстрували двома проекторами, тож потреба у перерві відпала і безбілетники не могли проникнути в зал, тому білетери-спортсмени зникли. Однак з’явився інший сервіс — працівник кінотеатру ходив по залу і розпиляв над головами рідину — «лісову свіжість».

Внутрішнє подвір'я кінотеатру "Втіха". Фото 1931 року
Внутрішнє подвір’я кінотеатру “Втіха”. Фото 1931 року

Бійки в «Утісі» були таким самим звичним явищем, як і в «Пасажі». Виявилося, що демонстрація жіночих принад (треба сказати, що тодішня «еротика» не справила б на наших досвідчених сучасників ані найменшого враження) заохочує самців до агресії анітрохи не менше, ніж бойовики. Коли власникові «Утіхи» увірвався терпець, він найняв «вишибалу», який під час сеансу стежив за порядком. Засобом впливу на нечемних глядачів був довжелезний канчук, але перш ніж когось вперіщити, охоронець попереджав про свій намір. Якщо погроза не діяла, тоді точним ударом понад головами глядачів «вишибала» заспокоював бешкетника. Розповідали, що «чоловік із канчуком» ніколи не помилявся і завжди точно влучав у того, кому призначався удар. Утім, згодом поліція арештувала охоронця порядку в кінозалі, позаяк виявилося, що він пограбував провінційний банк.

За часів розвинутого соціалізму перегляд кінофільмів у Львові теж мав свої цікаві особливості. Пити під час сеансів пиво чи дешеве вино, плямкаючи, їсти морозиво чи кукурудзяні пластівці, лузати насіння, залишати під стільцями гори лушпайок, папірці від морозива чи пусті пляшки, а згодом приліплювати жуйки до крісел було в порядку речей. Тоді в СРСР існувала екзотична традиція примусового перегляду ідеологічних фільмів, як-от «Ленин в Октябре» чи «Ленин в Польше»: бідолашних студентів змушували дивитися цей «відстой», погрожуючи поганими оцінками і незаліками. Найбільш лякливі йшли на сеанси, людей у залах на таких фільмах було вкрай мало, тож знаходилися такі спритники, що використовували ситуацію для власної насолоди. Найбільш сміливі парочки, яким, як тоді жартували, «було з ким, але не було де», сідали у місця на порожніх балконах і під мудрі ленінські промови займалися петтінгом, оральним, а часто-густо і реальним сексом.

Кінотеатр "Піонер" (сучасна пл. Генерала Григоренка,5)
Кінотеатр “Піонер” (сучасна пл. Генерала Григоренка,5)

Для львівських пацанів 60-х років минулого століття походи до кінотеатру були дуже популярною розвагою: хлопчаки відвідували кіно, аби подуріти. У дитячі роки вони стріляли зі самопалів по «фашистах» на екрані, лишаючи на білому полотні чорні дірки від гільз. Однією з атракцій було стріляння з рогатки «шпонками» (кавалками закрученого дроту) і видування з металевих трубок пластилінових кульок у голови глядачів на передніх рядах. Подорослішавши, пацани пили під час сеансу «чорнило» (дешеве вино), а в кінотеатрі «Піонер» пусті пляшки кидали з балкону в партер. Хлопці частенько робили «культпоходи» на вечірній сеанс: брали найдешевші квитки за двадцять копійок у два перші ряди, але сідали на два останні. Особливим шиком вважалося в перерві між декількома ковтками «чорнила» з пляшки просто у глядацькому залі ще й закурити дешеву «дитячу» сигаретку популярних тоді марок «М’ятні», «Ментолові», «Душистые» і «Ароматні» за шістнадцять чи «Мир» або
«Новость» за вісімнадцять копійок.

Квитки на популярні фільми у радянські часи були дефіцитом, за ними доводилося вистоювати у чергах біля кас годину чи навіть дві. Це були добрі часи для касирів, які, приховавши квитки на хороші місця, потім мали непоганий «навар». А найдовші черги
спостерігалися у Львові на початку 90-х, коли за квитками на стрічки, які донедавна були в СРСР заборонені, люди стояли до десяти годин.

Ілько ЛЕМКО

Джерело: Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011.

Львівська філармонія запрошує на концерти провідних колективів України – Академічного симфонічного оркестру та «ІNSO-Львів»

Львівська філармонія запрошує на концерти провідних колективів України - Академічного симфонічного оркестру та «ІNSO-Львів»

Цього тижня Львівська національна філармонія запрошує на два симфонічні концерти за участі провідних колективів закладу – оркестру зі 120-річним досвідом та одного з перших молодіжних високопрофесійних оркестрів України – Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії і Академічного симфонічного оркестру «ІNSO-Львів». 

Обидва колективи виступатимуть під керівництвом всесвітньовідомих дириґентів – Віктора Плоскіни (8.09 / 19:00) та Пола Манна (9.09 / 18:00).

“Між епох: Респігі, Бібік, Брамс”. Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії підготував програму з шедеврів світової та української музичної класики.

Так всі дороги цього концерту спершу вестимуть до Риму, де багатство мальовничих картин природи буде лунати через музику італійця Отторіно Респігі.

«“Фонтани Рима” Респігі – це суцільне свято, привіт від літа. Отторіно Респігі – композитор, який поєднує у творах Італію та Францію, італійську оперу й французький імпресіонізм. “Фонтани Рима” – найменш виконувана частина трилогії симфонічних поем, бо є інтимнішою від “Піній Рима” та “Римських свят”. Цю музику написано для близької, коханої людини. То – музика кохання», – зазначив Віктор Плоскіна.

Вечір продовжить фантастичний Фортепіанний концерт українського композитора з Харкова Валентина Бібіка озвучений відомим піаністом Олегом Безбородьком та знаменита романтична Симфонія № 3 Йоганнеса Брамса. У назві концерту “Між епох” відбилось бажання як провести паралелі між цими творами, так і показати різноманіття симфонічної музики, яку не обов’язково знати достеменно, щоб її розуміти: і у цій універсальності її особлива краса.

“Народження”. 25 років тому свій перший концертний сезон розпочав оркестр, що зараз є серед найвідоміших в Україні та за її межами оркестрів – INSO-Львів. Відкриття ювілейного сезону оркестр присвячує українським захисникам та захисницям.

“Колись нас надихали сміливі мрії та музичні експерименти. Та сьогодні ми черпаємо силу від неабиякого героїзму, який щодня демонструють українські захисники й захисниці на фронті.

На їхню честь у виконанні академічного симфонічного оркестру INSO-Львів під батутою Пола Манна (Велика Британія) прозвучать одразу дві «Героїчні» симфонії: обидві відверті, знакові, видатні.Це буде музика Бетховена й Станковича”.

Про вибір програми британський дириґент Пол Манн зазначив наступне:

“Героїзм нині в Україні є всюди. Серед тих, хто воює, тих, хто оплакує втрату близьких, і тих, хто переживає руйнування життя навколо. Але музику неможливо знищити, і вона виражає себе точніше, ніж слова. Ті, хто її творять, – теж герої”.

Симфонічна музика може здаватись складною для сприйняття. Вимагати вдумливого слухання, знання обставин, у яких вона створена чи того, що саме композитори вклали у її зміст. Але не турбуйтесь: про цю складову музики вам розкажуть детальніше модератори концерту. Власне під час самого слухання пропонуємо зануритись у світ півтіней, нюансів, насолоди від різнобарвних звучань та тонкого післясмаку.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Ганна Гомонай втілить образ Лесі Українки у проєкті «Віртуальний друг»

Ганна Гомонай

Знана українська телеведуча Ганна Гомонай зіграє роль Лесі Українки в інноваційному проєкті “Віртуальний друг 2.0”, який реалізовує Міжнародний фонд Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду.

Організатори проєкту поділилися своїм захопленням від результатів співпраці з Ганною Гомонай і вірять, що її талант і харизма дозволять передати глибину й багатогранність постаті та неперевершену атмосферу епохи Лесі Українки.

«Віртуальний друг» у Телеграмі – це місце, де молодь зможе звертатися за порадами, спираючись на мудрість і досвід не лише Івана Франка, але й Лесі Українки. Завдяки поєднанню мультимедійного контенту, психологічних порад і культурної спадщини підлітки отримають унікальний ресурс для самодопомоги та саморефлексії.

Віртуальний друг

Проєкт Міжнародного фонду Івана Франка у Телеграмі «Віртуальний друг» обіцяє стати важливим кроком для психологічної підтримки української молоді, особливо в умовах сучасних викликів. А також допоможе молодому поколінню розібратися у своїх переживаннях, викликаючи емпатію, та розвивати критичне мислення. Презентація оновленого проєкту відбудеться цієї осені, де Ганна Гомонай особисто представить нову версію «Віртуального друга 2.0».

Нагадаємо, роль Івана Франка у проєкті виконав актор Станіслав Кириллов, який зараз захищає Україну від російських загарбників.

Ольга НИЖНИК

1...153154155...707сторінка 154 з 707

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?