Співачка Соломія Чубай, яка активно популяризує ідею відповідального батьківства в Україні, анонсувала свій довгоочікуваний благодійний концерт “Час вірити в дива”. Подія запланована на 3 грудня 2023 року та відбудеться о 18:00 в !FESTrepublic за адресою вул. Старознесенська, 24-26 у Львові. Концерт відбудеться в рамках проєкту “Колискові для Олекси”, повідомили організатори VINIL Concert agency.
Протягом більше ніж 7 років Соломія Чубай працює над проєктом “Колискові для Олекси”, де вона відтворює оригінальні колискові пісні на слова українських поетів. Цей музичний проєкт надихає та наповнює серця слухачів теплом і любов’ю. Кожен концерт Соломії Чубай стає справжньою казковою мандрівкою у світ іншої планети, де панує спокій, віра та добро.
Концерт відбудеться напередодні Дня Святого Миколая, і його мета – подарувати радість та віру в перемогу світла над темрявою, незалежно від соціального статусу чи особливих потреб. Соломія Чубай коментує подію, зауважуючи, що концерт це “свято, яке нас врятує від війни та на певний час відволіче і дасть можливість забути про весь біль, страх і тривоги”.
Під час концерту буде зібрано кошти для підтримки соціального Фонду проєкту “Колискові для Олекси”, який допомагає сім’ям дітей з аутизмом та особливостями розвитку. Окрім цього, гості матимуть можливість підтримати акцію, купивши крафтові прикраси, розроблені спеціально для проєкту майстернею “Зробив Тато”.
У концерті також братимуть участь музичні гурти “ROCKOKO” та “JALAPITA”, дитячий хор і театр “Школа мистецтв вільних і небайдужих”. Особливою гостею заходу стане відома львівська мисткиня Іванка Димид, яка створюватиме малюнки разом з дітьми з “Іванчиної майстерні” як частину візуального супроводу програми.
Проєкт «Колискові для Олекси» є комплексною інклюзивною музично-терапевтичною ініціативою, яка була започаткована українською співачкою Соломією Чубай у 2016 році. Унікальність проєкту полягає в тому, що він базується на реальній історії та досвіді сім’ї співачки, де народився хлопчик з аутизмом. Це проєкт про дітей і для дітей, який привертає увагу до проблем дітей з особливостями розвитку та воліє змінити ставлення до їх «іншості» в українському суспільстві. Первинна місія проєкту – популяризація толерантного ставлення до людей із РАС, актуальна місія проєкту – ментальне відновлення українських родин від пережиття травматичних подій внаслідок війни в Україні.
1 грудня 1909 року у Львові народився видатний музикант Анатоль Кос. Напередодні святкування чергової річниці його уродин Львівська національна філармонія 23 та 24 листопада запрошує на концерти присвячені Анатолію Кос-Анатольському.
Постать цього непересічного митця стала легендарною для Львова та його мешканців. Анатолій Кос-Анатольський, музикант та юрист родом із Коломиї, виявився однією із визначних фігур культурного життя міста Лева впродовж близько 50 років своєї діяльності тут. Випускник Консерваторії ім. Кароля Шимановського та юридичного факультету Львівського університету, викладач Львівської спеціалізованої школи-інтернату імені Крушельницької, Вищого музичного інституту імені Лисенка, голова львівського відділення Спілки композиторів України, а також ерудит, знавець 10 європейських мов та людина високої честі, – все це про Кос-Анатольського.
Композитор родом з Коломиї, Анатолій Кос-Анатольський насамперед відомий своїми піснями та хоровою музикою. Перу митця належать такі знані романси, як «Коли заснули сині гори», «Солов’їний романс», «Ой піду я межи гори», пісні «Думи німі», «На горах Карпатах», «Гей, браття опришки», «Коломия-місто». Але не менш виразною є оркестрова музика композитора. Саме її 23 листопада представить Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» на чолі з Тарасом Вергуном та солістами: Катериною Шалайською, скрипка, Андрієм Кушніром, скрипка, Лілією Цурою, скрипка, Іванною Митроган, арфа та Оленою Маркевич, фортепіано.
Композитор Анатоль Кос (Кос-Анатольський), племінник Михайла Коса (зі сайту http://www.uaestrada.org/photo/kos-anatolskyj-anatolij)
Програма концерту пронизана темою рідних для Кос-Анатольського – співця Карпатського краю гір. Саме гірські краєвиди стали натхненням для рапсодій композитора та першого українського концерту для арфи!
24 листопада безсмертні твори Анатолія Кос-Анатольського прозвучать у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії та солістів – Ірини Ключковської, сопрано, Адріана Боднара, скрипка та Артура Остапчука, фортепіано. Диригуватиме Сергій Хоровець.
Для Кос-Анатольського не існувало музичного жанру в якому він не зміг би гідно себе представити. Тож програма концерту поєднає найрізноманітніші твори композитора: народно-героїчну балетну драму «Хустку Довбуша», «Поему» для скрипки з оркестром, арію з опери «Заграва», Концерт для фортепіано з оркестром, жартівливу пісню «Соловейко на калині» та романс, що став одним з хітів композитора – «Ой піду я межи гори».
Кожна з ратуш Львівщини має свою унікальну історію та архітектурний стиль. Наприклад, Львівська Ратуша є найвищою в Україні, а ратуша у місті Яворів має восьмикутну вежу з годинником-курантами та прикрашена гербом міста. Загалом, Львівська область має багато цікавих ратуш, які дивують своїм декором та архітектурним плануванням.
1. Городок
Городоцька ратуша побудована в 1832 р. у класицистичному стилі. Розташована на південному розі центральної площі міста.
У плані споруда П-подібна, двоповерхова. Над головним входом розташована квадратна у плані ратушна вежа. На вежі на рівні третього поверху міститься герб Городка, на рівні четверного поверху — чотири балкончики. Вище розміщений годинник-куранти з чотирма циферблатами, на кожному з яких написано «Городок» і «2004», тобто час встановлення нового годинника. У минулому вежу завершував конічної форми гостроверхий дах з флюгером. На фото до Першої світової війни цей шпилястий дах ще можна побачити, на польських міжвоєнних фото його вже немає. З такою вежею ратуша виглядала більш довершеною і стрункою.
Ратуша в Городку, 1910-1930-ті рр.
Нині ратушу використовують за її прямим призначенням — тут розміщена Городоцька міська рада. Крім того, на першому поверсі міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей (працює лише в будні).
2. Белз
Ратуша з бароковою чотириярусною вежею виглядає дуже великою для маленького 2-х тисячного містечка, нехай і колишньої столиці цілого князівства. Сьогоднішня ратуша – це будівля, яка у міжвоєнний період була перебудована із дзвіниці домініканського монастиря з келіями XVII століття. Вежу ратуші прикрашає ажуровий ліхтар, а на її четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стріли були колись виготовлені з татарських стріл.
Белзька ратуша – колишній келійний корпус монастиря домініканів
3. Дрогобич
Дрогобич славиться вишуканою архітектурою та різноманітністю стилів. Пропонуємо відвідати одну із найпоказовіших будівель міста – Дрогобицьку ратушу. У самому серці міста ваш погляд надовго захопить ошатна і велична споруда. Зійшовши на вежу ратуші, ви матимете унікальну наслоду від споглядання міста з висоти пташиного польоту. Саме тут, на вежі ратуші, що велично височіє над буденним вируванням міста, палітра ваших вражень про Дрогобич сповниться святковою яскравістю.
Дрогобич, ратуша. Фото Адама Лєнкєвіча
У підземеллі Ратуші працює музей “Галерея ваг”. Колекція ваг налічує близько 500 експонатів. Найстаріша вага у колекції датується десятим століттям від народження Ісуса Христа. Найбільша вага, яку помістили у галереї, слугувала для зважування жінок у середньовічні часи. Якщо жінка важила менше три пуди (48 кілограм), її вважали відьмою.
4. Самбір
Самбірська ратуша, розташована на одній з найбільших Ринкових площ Східної Європи, є однієї з найстаріших в Україні. За легендою, ще на початку XVII століття з її балкону Лжедмитрій I виголосив свою промову до шляхти, закликаючи у похід на Москву.
Ратуша м. Самбір та площа Ринок у 1930-х рр.
5. Жовква
Жовківська ратуша збудована на місці колишніх міських казематів. Талановитий архітектор Броніслав Віктор добудував вежу з годинником, вхідний портик з масивними колонами. І будівля початку XX ст. гарно вписалася в ренесансну забудову міської площі. У вежі розташований музей міста, де можна побачити макет попередньої, зруйнованої ратуші, також через нього можна піднятися на балкон і оглядовий майданчик.
Ратуша у Жовкві
6. Поморяни
Ратуша перебуває в жалюгідному стані, але є однією з найоригінальніших споруд цього типу на Західній Україні. Основна її прикраса – чотири готичних вежі по кутах замість однієї великої вежі в центрі споруди.
Ратуша в Поморянах, 2016 р.
7. Нове Місто
Село з назвою Нове Місто колись ним і було. Про це свідчить модерністична ратуша початку XX ст., яка давно виконує інші функції. Після втрати первісного призначення спочатку це був Народний дім і бібліотека. Зараз ратуша на реконструкції. Її мають прилаштувати під хостел для туристів, музей та адміністративні офіси. На вежі буде оглядовий майданчик.
Ратуша у селі Нове місто, що у Старосамбірському районі, унікальна тим, що є однією із небагатьох ратуш в Україні, збудованих у стилі модерн
8. Добромиль
Добромильська ратуша розташована на центральній площі міста Добромиля (Старосамбірський район, Львівська область). Побудована у стилі класицизму з елементами ренесансу. Історія не зафіксувала, коли була побудована добромильська ратуша. З приводу цього є різні дати. Держбуд УРСР зазначав, що вона стоїть з XVIII ст. Інші джерела подають XVI ст.
Добромильська ратуша
Ратуша нагадує стародавній замок: квадратна в плані, великий годинник, овальні вікна на другому поверсі та масивні дерев’яні двері. На фасаді вежі — проткнуте мечами яблуко — родовий герб Гербуртів, а також герб Добромиля.
9. Журавно
Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський
Найбільш вражаючою спорудою центру Журавного є ратуша, збудована на початку ХХ століття. Навряд чи десь у маленьких містечках можна знайти таку потужну споруду магістрату. Місцями вона нагадує оборонну синагогу. Зараз в колишній ратуші знаходиться Народний дім.
10. Нижанковичі
Ратуша в Нижанковичах
Одноповерхову ратушу в маленькому містечку Нижанковичі (Старосамбірський район Львівської області) на кордоні з Польщею ніхто б не помітив, якби вона не мала родзинки. Замість традиційної вежі з годинником, ратушу завершує скульптура оленя. Внаслідок останньої реставрації 2016 року ратушну вежу збільшено, а замість старого прогнилого оленя встановлено нового, але вже не такого великого.
1 грудня в Центрі Довженка на Сихові виступить український співак та півфіналіст «Голосу країни-12» Максим Бородін. Початок концерту о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
У програмі концерту найвідоміший хіт співака «Якби не ти», пісня «Моя країна», яка окрилює та дарує віру в мирне майбутнє, декілька авторських версій відомих українських композицій та багато інших пісень.
«Музика, що викликає мурашки з першої ноти! Романтик Максим Бородін у Львові! Максим Бородін – український співак та півфіналіст «Голосу країни-12», автор і виконавець найромантичнішого хіта цього року – «ЯКБИ НЕ ТИ», – про силу кохання тих, хто поруч! Ця пісня і досі посідає найвищі сходинки в українських чартах, а також стала вірусною у TikTok та Instagram! У перший день зими Ви зможе почути цей хіт наживо у виконанні улюбленого артиста та заспівати його разом з ними!», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
Андріана написала пісню про рідних людей. Вона так і називається «Мої Люди». На відміну від трьох попередніх, ліричних і дещо сумних композицій, які співачка випустила протягом року, ця вийшла веселою і позитивною.
«Пісня дуже актуальна в наш час, адже всі ми живемо у стані війни. І в такий непростий для усіх період близькі люди та справжні друзі стають для нас ще ближчими та ріднішими».
Пісню «Мої Люди» для Андріани написала її колега співачка TAYANNA.
«Прослухавши її буквально декілька разів, ми з моїм чоловіком та продюсером Володимиром вирішили, що дуже хочемо мати цей трек у моєму репертуарі. Адже насправді в моєму житті зараз є люди близькі та дорогі, яким я би хотіла присвятити цю пісню».
Композиція увійде до нового шостого за ліком однойменного альбому співачки, який вона якраз випускає. Також разом з піснею і диском виходить відео-кліп, в якому Андріана вирішила відповідно показати своїх людей.
«На зйомки кліпу я спеціально запросила не професійних акторів, а дійсно рідних для мене людей. Чоловіка, сестричку, синочків, один з яких живе за кордоном і зйомки відбувалися через Скайп. А також тих друзів, які у моєму житті відіграють велику роль та кожен з них займає невеличку частину мого серця».
«Ну і звісно, що найголовніші Мої Люди в теперішній час, це є наші мужні захисники ЗСУ, завдяки яким ми прокидаємось щоранку, а наші рідні поруч з нами»-підсумовує Андріана.
Слід зазначити, що до альбому співачки, окрім уже вищезгадої пісні «Мої люди», увійшли такі треки як: «Незнайомка», «Все мине», «Адреналін», «Неба мало»дві дуетні з Пустовіт «Не вміє кохати» та «Сумую», а також два ремікси на «Все мине» та «Сумую».
Окрім ТАYANNA, альбом співачці допомогли написати українські музиканти: Андрій Парфенов, Дмитро Димов, Богдан Бабич, Нікіта Гончаренко, Андрій Бакун та Борислава Білоцерківська.
Зі всіма ними Андріана товаришує у житті та кожного з них вона може сміливо назвати МОЇ ЛЮДИ.
Григорій Пірамович (1735 – 1801) народився у листопаді. Григорій Пірамович помер у листопаді. Ці події розділяло сім десятиліть, сто кілометрів, десятки написаних цим діячем праць, сотні виголошених ним промов, незліченна кількість його вдячних учнів. Григорій Пірамович все життя носив на собі одну шкіру – він був вчителем і наставником.
На перший погляд, щось більш нудне та одноманітне, рутинне та нестерпно-невдячне, важко уявити. Проте детальне знайомство з біографією цього львівського вірменина, який став єзуїтом, змусить багатьох змінити свою думку. Він багато мандрував, відпочивав на популярному курорті, був на інтронізації папи і уславився як видатний реформатор.
Син львівського патриція
Григорій Пірамовіч найстарший син Анни Никорович та Якуба Пірамовича. Його батько був громадянином Львова й секретарем короля Речі Посполитої Августа ІІІ Сильного. Представники вірменського роду Пірамовичів перебралися до Львова з Кам’янця. Тут осіли, досягли високого рівня фінансової забезпеченості й регулярно входили до ради старійшин вірменської громади. Усі були католиками вірменського обряду. Якуб Пірамович та Анна Никорович разом народили одинадцять дітей. П’ятеро з них стали на шлях релігійного служіння і вступили до чернечих орденів: троє стали єзуїтами, один приєднався до домініканців, а їхня сестра – вступила до вірменських бенедиктинок.
Ліворуч “Портрет Августа ІІІ” Луї де Сільвестра; праворуч “Портрет Станіслава Августа Понятовського” Марчелло Бочареллі
Щодо Григорія Пірамовича, то його життя із дев’яти років було пов’язане з львівськими єзуїтами. Саме у цьому віці він почав навчатися у місцевому колегіумі. Хлопець відзначався неабиякими здібностями і подавав великі надії, набував знайомств й контактів, які неодноразово прислужилися йому в майбутньому. У Львові він пройшов повний курс єзуїтської освіти, закінчив курс філософії, новіціат відбув у Кракові, а в 1763 році став членом Товариства Ісуса.
Показати Потоцьким Францію і побачити інтронізацію папи
У червні 1769 року в Римі відбувалась інтронізація папи Климента XIV. Це надзвичайно цікава фігура. Релігійний діяч, який довго симпатизував єзуїтам, а врешті, задля прихильності до нього династії Бурбонів, кардинально змінив свою думку. У 1773 році цей понтифік опублікував буллу “Dominus ac Redemptor”, якою розпустив Товариство Ісуса. Повертаючись до інтронізації цього папи, герой нашого тексту, львівський єзуїт Григорій Пірамович, був присутній на урочистостях, пов’язаних з цією подією. Нас сьогодні це може дуже здивувати, але географія діяльності єзуїта-викладача в давнину звично охоплювати досить просторі терени. Саме так було з Григорієм Пірамовічем.
Папа Климент XIV. Фото з https://uk.wikipedia.org/
По-перше, ще будучи тісно пов’язаним своєю діяльністю з Товариством Ісуса, він, відповідно до стандарту їхньої освітньої системи, викладав у колегіумах декількох міст. На початках у Житомирі, тоді в Луцьку, Кременці, Ярославі, врешті у Львові. По-друге, в біографії Пірамовіча є декілька тривалих поїздок теренами Західної Європи. Одна з таких перетинається з історією родини Потоцьких. Пірамовіч тісно спілкувався з львівським каштеляном Юзефом Потоцьким та його дружиною Пелагією. Відтак він став опікуном та наставником їхніх синів. Супроводжував їх під час поїздки тогочасними французькими та італійськими містами. Зокрема, у Римі вони навчалися у місцевому колегіумі єзуїтів, а Пірамович викладав там моральне богослов’я – у Папському Григоріанському університеті. Тоді ж він побував на інтронізації папи Климента.
Григорій Пірамовіч. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Дещо згодом Григорій Пірамович супроводжував і Адама Жевуського під час його міжнародної поїздки. Це було в 1772 році. Пірамович на той момент був професором філософії у Львівській єзуїтській академії та проповідником у місцевому катедральному храмі, а Жевуський – канцлером та каноніком Львівської латинської катедри. Відтак разом вирушили у поїздку. Цього разу левову частку часу вони провели у курортних місцевостях. Зокрема, побували і в бельгійському Спа, яке славиться своїми мінеральними водами і є знаним бальнеологічним курортом.
Як навчитися вчитися?
На початку 1770-х років світ Григорія Пірамовича сколихнув землетрус надзвичайної потужності. У 1772 році відбувся перший поділ Речі Посполитої, а наступного року папа розпустив Товариство Ісуса. Дві потужні інституції, політична та релігійна, через які визначав себе і для яких працював Пірамовіч, в один момент перетворювалися на вчорашній день. З іншого боку, катаклізм – це також не обов’язково армагеддон. Відтак у 1773 році Пірамовіч приєднався до Комісії національної освіти (Komisja Edukacji Narodowej) і продовжив робити те, що вміє найкраще – навчати і навчати навчатися.
Григорій Пірамовіч. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Пірамовіч був автором навчальної програми для реформованої школи, курував процес створення підручників нової школи, перевіряв і писав підручники, оглядав школи. Задля перейняття досвіду, продовжував відвідувати терени сучасних Швейцарії, Німеччини, Франції і ін. – цього разу задля детальнішого ознайомлення з їхніми освітніми системами. Таким чином, його можна вважати причетним до творення першого світського міністерства освіти у Речі Посполитій. Паралельно з цією діяльністю, він не переставав писати. Писав багато і різних праць. Тематика також широка і найрізноманітніша: обов’язки вчителя, лірика, хвалебні оди, епістолярні праці тощо.
Один з результатів плідної освітньої роботи Григорій Піраомвіча. Фото з https://pl.wikipedia.org
Впродовж тривалого часу, неодноразово змінюючи місце свого розташування, у Львові функціонувала школа імені Г. Пірамовича. Були моменти, коли в ній набирали і класи з українською мовою навчання.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Притулку «Домівка врятованих тварин». та Львівського палацу мистецтв.
На презентації Вас чекає:
⁃ Історія притулку: дізнаєтесь з чого розпочалась діяльність притулку і як він розвивався за 5 років
⁃ Історії тварин: познайомитесь з неймовірними історіями тварин, які знаходяться під опікою притулку
⁃ Виклики з якими стикається притулок: дізнаєтесь про важливість допомоги притулкам для тварин, а також як їм можна допомогти
⁃ Історія створення благодійних календарів: дізнаєтесь, як зʼявилася ідея створення благодійних календарів, які тварини на них зображені і їх історії.
Наприкінці презентації у Вас буде можливість придбати благодійні календарі, а також допомогти притулку донатом. Не пропустіть можливість зробити добру справу та стати частиною руху охорони та захисту тварин. Зробимо майбутнє кращим, для хвостиків, які не можуть захистити себе самі.
В цьому році Львівський цирк відкрив свій 55 сезон в оновленому приміщенні. Це велике досягнення, адже останні роки пандемія коронавірусу та вже другий рік війни не особливо сприяли його існуванню.
Сучасна будівля цирку постала у 1968 р. Хоча основну будівлю, глядацький зал якої вміщує 1758 глядачів, було зведено у 1955р., а впродовж 1965–68 рр. було проведено реконструкцію за проектом архітекторів Арнольда Бахматова і Михайла Каневського. Благоустроєм та інтер’єрами займався Василь Каменщик.
Львівський цирк. Фото із книги Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008
Юрій Бірюльов так описує архітектуру цирку: «Банева центрична будівля з периметрально розташованими двоповерховими приміщеннями рекреації та гардеробних вирізняється активним виділенням одноповерхової вхідної частини, де розміщений касовий вестибюль і тамбур. До тильної частини прилягають службові приміщення, готель та господарська зона».
Ігор Кіо на манежі Львівського цирку в програмі ілюзійного музично-хореографічного ревю “Раз… два… три…”, листопад 1981 року
За час свого існування у Львівському цирку гастролювали видатні артисти, зокрема клоуни Олег Попов, Михайло Рум’янцев, відомий ілюзіоніст Ігор Кіо, канатохідці Абакарови, Аліханови, Гаджикурбанови, Ташкенбаєви. Гастролював у Львівському цирку і атракціон змішаної групи тварин під керівництвом Юрія Дурова. Також арена львівського цирку приймала гостей із США, Казахстану, Італії, Німеччини, Румунії, Росії, Білорусі, Киргизстану та інших країн.
Зараз Львівський цирк готовий до викликів сьогодення – забезпечений потужним дизель-генератором та бомбосховищем. А у фоє постійно працює медичний кабінет, який готовий не тільки надати оперативну медичну допомогу, а й допомогти молодим мамам в “пікантних” ситуаціях.
Пропонуємо вашій увазі світлини із минувшини Львова, які відносяться до 1880-1930-х років.
Grand Hotel, Львів, 1910 р.Grand Hotel, Львів, 1910 р.Президент Львова прогулюється вулицями міста, 1880-1930-ті рокиБудівництво костелу Святої Ельжбети, 1910 р.Свята меса в костелі Святої Ельжбети, 1880-1930-ті рокиТоргівля за Великим театром, 1880-1930-ті роки
На фото можна побачити архітектуру Львова, його храми, готелі та вуличну торгівлю тих часів.
Вулична торгівля ялинками, 1880-1930-ті рокиВулична торгівля, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті рокиТоргівля на вулицях міста, 1880-1930-ті роки
Всі фото належать до однієї колекції в Національному цифровому архіві Польщі.
Народна артистка України, співачка Наталія Бучинська виступить у Львові із великою сольною програмою у Львівській національній опері вже 5 грудня. На численні прохання та у зв’язку з великим ажіотажем серед прихильників української музики та таланту артистки, організатори VINIL Concert agency оголосили про додатковий концерт о 16:30.
У цей вечір Наталія Бучинська представить програму під назвою “Жоржини”, яка готує спеціально для жінок і всіх, хто цінує красу та музику. У своєму зверненні до глядачів, артистка наголошує: “Кожна українка – це прекрасна квітка. Чи це маленька дівчинка, чи мати, чий син боронить рідний край, чи бабуся, котра веде холодним ранком внука у садок, – саме вони і є тими чудовими українськими квітами – жоржинами”.
https://youtu.be/DMRIrB_m7ls?si=ahW1PYMY97fc5jEu
Програма вечора буде різноманітною та включатиме сердечну лірику, відкоректована війною, адже лінія жіночої долі є оберегом героїчної історії України. Також у цей вечір звучатимуть запальні танцювальні композиції та українські народні пісні, які торкнуться до душі кожного присутнього.
“Концертна програма «Жоржини» – це живий звук, несподіванки, сюрпризи та дві години прекрасної української пісні! Ви варті того, щоб почути краще, своє, миле серцю і душі, а також поспівати з улюбленою Народною артисткою України Наталією Бучинською”, – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency.
5 грудня / 16:30 (додатковий), 19:00 – Львівська національна опера
Собор святого Юра, в якому прийняв свячення о. Дольницький. Фото: http://weloveua.com
На початку листопада голова Курії Львівської архиєпархії УГКЦ Митрополит Львівський Ігор Возьняк звернувся листом до управління капітального будівництва Львівської ОВА щодо відновлення ремонтно-реставраційних робіт.
Першочергово виникла потреба завершити облаштування сходів при центральному заході для зручності парафіян інформує прес-служба ЛОВА.
«З обласного бюджету в межах програми капітального будівництва об’єктів соціально-культурного та житлово-комунального призначення виділили 6 млн. грн. На сьогодні потрібно здійснити основні роботи для того, аби реконструкція була проведена відповідно до проекту. В пріоритеті, завершення сходів, які ведуть до собору, а також улаштування водостічної системи навколо всього комплексу», – повідомив т.в.о. начальника управління капітального будівництва Роман Дуля.
Відкоригований проект по об’єкту «Реставрації та реабілітації (ревалоризації) об’єктів комплексу Пам’ятки архітектури Національного значення XVIII ст. ох. №376 Архикатедрального собору Св.Юра в м. Львові пройшов експертизу та отримав позитивний експертний звіт.
В проекті йдеться про впорядкування території горішнього і долішнього подвір’їв, реставрацію дзвіниці, брам та огорож, завершити реставрацію Митрополичих палат, облаштувати об’їзд північного і західного корпусів капітули.
З 1998 року собор належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Як жив Львів і часи німецької окупації і як окупаційна адміністрація міста прагнула відновити чи, може швидше, взяти під контроль розважальне життя міста? Оркестри, які були незмінною частиною каварняного життя та про інші цікавинки , разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своїми цікавими газетними знахідками.
Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Львівські вісті” від 27 серпня 1941 року. Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і правок.
ОПОВІСТКА До відома всім Власникам, Завідуючим, Директорам Каварень та Ресторанів м. Львова:
Краєвий Інститут Народної Творчости тов. „Просвіта” у Львові, вул. Францішканська, 7 повідомляє, що Відділ Пропаганди і Генерального Губернаторства Дистрикту Галичина письмом з дня 16. VIII. 1941 року ч. Р/Н 16841 уповноважив Інститут зорганізувати всіх заробкуючих музиків м. Львова та дати їм можливо в найкоротшому часі працю в каварнях та ресторанах м. Львова. Згідно з цими вказівками Відділу Пропаганди, власники та керівники каварень та ресторанів повинні заключати договори на працю оркестрів виключно з Краєвим Інститутом, а оркестри, які мають в тих льокалях грати, повинні складатись виключно з музиків зареєстрованих в Краевому Інституті. У зв’язку з тим, що каварні та ресторани м. Львова підпорядковані частинно Штадткомандантові (для військових), частинно Штадтгауптманові (для цивільних осіб) м. Львова, Краєвий Інститут одержав від вище згаданих властей письма такого змісту:
а) ГЕНЕРАЛ ГУБЕРНАТОРСТВО Дистрикт Галичина Голова міста у Львові.
Львів, дня 23 серпня 1941 року.
До Власників місцевих концертних каварень і ресторанів:
Залежить мені на тому, щоб в тих льокалях, де раніше концертували оркестри, знову по змозі в найкоротшому часі ці оркестри відновили свою діяльність.
Треба також подбати, щоб у новозаснованих льокалях, якщо тільки це можливе, якнайскоріше почали грати оркестри.
За голову міста (—) Гаазе.
б)
Львів, дня 23 серпня 1941 року.
За винятком Готелю Жоржа не заходять ніякі перешкоди в поновленню діяльности орхестр по каварнях і. ресторанах міста Львова.
Командант міста:
(—) Леммерс
ДИРЕКЦІЯ КРАЄВОГО ІНСТИТУТУ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ тов. „Просвіта”
Львів, вул. Францішканська 7.
Цікаво було б дослідити подальшу долю цих каварень та їх оркестрів під час німецької окупації. Адже євреї не могли грати в музичних колективах під час німецької окупації (чи могли?), поляків німці не особливо шанували – тому склад оркестрів складали переважно українці. Цікава тема для окремої розмови.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
1. Оповістка до відома всім Власникам, Завідуючим, Директорам Каварень та Ресторанів м. Львова / Дирекція Краєвого інституту народної творчості тов. «Просвіта» // Львівські вісті. – 1941. – 27 серпня ( Рік І, Ч. 16). – С. 4.
Портрети Героїв Небесної Сотні на стелі. Фото Мар’яни Іванишин.
У понеділок, 20 листопада 2023, о 19:30 у Львові відбудеться молитовно-культурний захід до Дня Гідності та Свободи. Учасники пройдуть тихою ходою зі свічками від храму святого Михаїла до Меморіалу Героїв Небесної Сотні. Хода відбудеться з ініціативи колегіуму Українського католицького університету.
На Меморіалі Героїв Небесної Сотні присутні вшанують памʼять загиблих Героїв. Зокрема, відбудеться церемонія підняття прапора за участі курсантів і оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та спільна молитва.
«В теперішній час війни важливо згадати усі ті події, які позначали боротьбу нашого народу за свою свободу та самовизначення. Подія розпочнеться у храмі св. Михаїла, де відбудеться молитва, продовжиться мовчазною ходою до Меморіалу та завершиться хвилиною мовчання для вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні і загиблих воїнів нашої країни», – повідомляють організатори.
Маршрут ходи: храм святого Михаїла – вул. В. Винниченка – сквер «На валах» – вул. М. Кривоноса – Меморіал Героїв Небесної Сотні. Рух транспорту на час ходи не призупинятимуть.
Організатори запрошують усіх охочих долучитися до заходу і спільно вшанувати памʼять Героїв Небесної Сотні.
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії на гастролях в Німеччині. Фото Stephan Roehl
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії щойно завершив гастролі в Німеччині. З 7 по 15 листопада, за підтримки Львівської обласної військової адміністрації та у партнерстві з OPEN MUSIC PROJECT проходило велике концертне турне.
Колектив повіз до Німеччини найрізноманітніший набір програм: це і новітня українська музика від Лятошинського, Барвінського до Станковича, і класична знаменита Девʼята симфонія Дворжака, концертне semi-stage виконання знаменитої опери Жоржа Бізе «Кармен», і навіть кінохіти.
Володимир Сивохіп, генеральний директор Львівської філармонії, диригент, музикознавець:
“Впродовж цих гастролей, за минулі 2 тижні ми подолали більше 4 тисяч кілометрів, але проєкт цього вартував, адже мав гарну промовисту назву «Звуки України» і цей проєкт презентувала Львівська національна філармонія разом з концертною агенцією Open Music Project і учасниками були Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії і її провідні солісти – піаністка Віоліна Петриченко, мецо–сопрано Лілія Нікітчук, частиною гастрольного туру також був Львівський камерний хор GLORIA, соліст Львівської національної опери Роман Трохимук, також солістка Анна Шумаріна і Юрій Григораш.
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії на гастролях в Німеччині. Фото Stephan Roehl
Було дуже відрадно, коли саме в часі нашого перебування в Німеччині, ми читали новини, що Німеччина подвоїла свої витрати для України на оборону і загалом Німеччина є серед тих країн, які найбільше підтримують Україну і надає матеріальну, військову, чисто людську допомогу.
Це ми відчували на кожному концерті, бо, по-перше, на кожному концерті були українці, зокрема ті, які через війну опинилися в Німеччині і частина нашої місії, щоб ті українці побачили нас – тих, які залишилися в Україні, працюють і ось можуть для своїх співгромадян показати нашу ж українську музичну культуру. Іншою важливою місією було те, що ми грали концерти для німецької публіки. Диригуючи, я завжди відчував спиною їхні емоції, шквал оплесків після кожного твору, стоячі овації щоразу після Мелодії Скорика, очевидно більшість людей плакало, тому що розуміли наскільки хитким став загальний світ, ну і звичайно розуміли – наскільки складно нам. Нас підтримували українці – вони часто були в національних строях. І оркестр теж мав український прапор, який гордо тримав над собою на кожному виступі».
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії на гастролях в Німеччині. Фото Stephan Roehl
Важливою складовою турне стало те, що колектив з концерту в концерт виконував не тільки світову класику, але і класику українську: симфонічну поему «Гражина» Бориса Лятошинського, Фортепіанний концерт Василя Барвінського.
Віоліна Петриченко, солістка Львівської філармонії, піаністка:
«Я думаю, що це була історична подія, бо люди в Європі почули музику Василя Барвінського. Було дуже багато людей, звичайно українці, які прийшли нас почути і підтримати українську музику. Але була також і німецька публіка, яка також дуже добре реагувала»
Менше ніж через місяць Академічний симфонічний оркестр виступить у Берлінській філармонії: 13 грудня, під патронатом двох Міністрів культури України і Німеччини, Українського посольства у Німеччині відбудеться не тільки концерт, а й широкомасштабна презентація ще одного імені українця — Миколи Леонтовича в день його народження.
Наше місто піддається артилерійським обстрілам ось уже п’ять століть. Звичайно, не постійно, а час до часу, коли воєнні жахіття підкочуються під давні мури.
Так, звісно, середньовічні гармати – це не сучасні “Гради” чи “Калібри”, але, коли батареї ворога звідусіль луплять у твої стіни і гепають розривними ядрами по храмах, площах і житловій забудові, тоді – сущий плач і скрегіт зубів… І, такі обстріли давніх середньовічних міст тривали, нерідко, цілими днями а то й тижнями.
Отож, вже тоді – багато століть тому – постало питання: як сповіщати мешканців про появу ворога ще на дальних підступах, а, отже, про реальну небезпеку їхньому життю..?
Фото сучасної артилерійської системи
Вибір, на той час, був невеликий: дзвони і лише вони.
Звичайно, всі ми знаємо, що основною ціллю запровадження дзвонів та дзвоніння при церквах було скликати парафіян на Службу Божу, виражати торжество Церкви та її Богослужінь, а також сповіщати неприсутнім в церкві про момент здійснення особливо важливих частин Служби Божої та інше. Але була ще одна функція дзвонів у наших містах – суто оборонна: калатання у дзвони тоді було чимось на зразок сучасної повітряної тривоги.
У Львові, як по всій Україні, та й християнському світу загалом до церковних дзвонів завжди було особливе відношення. У розмові навіть різні частини дзвона «олюднювали» називаючи їх – «мова», «губа», «вуха», «плече», «корона». Дзвонам, як і людям, давали імена, наприклад, «Кирило, «Іван» та ін. Взагалі, до дзвонів тоді ставилися як до живих істот, яких за провину могли покарати, відіслати на заслання, відшмагати різками. У Західній Церкві була прийнята навіть дзвонова клятва, тобто присяга, скріплена биттям у дзвони, порушення якої спричиняє жахливі наслідки.
Цікаво, що у середньовічній Європі існувало правило, згідно з яким суворо заборонялось здійснювати судовий процес без церковного дзвону. Причому, це стосувалося лише усіх кримінальних справ, пов’язаних із кровопролиттям. Ба більше, у православних країнах, за певних обставин давали, стоячи під дзвонами, особливого роду т. зв. Василівську очисну присягу, яку виголошували під удари самого дзвону.
Крім того, биттям у дзвони парафіян скликали також на відзначення особливих подій, таких як: вінчання, відспівування, врешті, сповіщали дзвоном про пожежі, які в той час дошкуляли львів’янам гірше за злого ворога.
Найзнаменитішим львівським дзвоном, який підвісили на вежу Свято-Успенської церкви на вулиці Руській, був (вилитий на замовлення Костянтина Корнякта) найбільший у той час на західноукраїнських землях, мідний дзвін діаметром до 2 м, названий «Кирилом». Він мав на собі кириличні написи і зображення святих.
Цей найгучніший дзвін православних українців, через своє голосне й чисте звучання, від якого ніде було подітися в не такому вже й великому львівському середмісті, одразу ж став «більмом на оці» у місцевих латинян, а згодом й уніатів. І, як тільки трапилась нагода, то наприкінці ХVІІІ століття, коли порядкування церкві Успіння Пресвятої Богородиці перейшло до греко-католиків, дзвін «Кирило» перелили. А оскільки «Кирила» вдруге виливали вже не православні майстри (а під час лиття дзвонів, як відомо, читаються спеціальні молитви, за тим – урочисте освячення дзвону та ін.), то наново перелитий «Кирило», ніби сміючись над уніатською мстивістю, втратив своє колишнє звучання. Тепер відгомін його ударів линув по-іншому. Наприклад, один із найвідоміших істориків ХІХ ст. Варфоломій Зиморович записав тоді у своїй «Хроніці міста Львова» про нове звучання старого «Кирила»: «…Дзвін мідний, великий, голосний, подібний до митрополичого, одначе неприємний для вуха тих, хто має делікатний слух, бо звук його хриплий, чи, радше, дзвенить він по-сільському».
І, насамкінець, про одну цікавинку щодо вежі-дзвіниці Корнякта при Свято-Успенській церкві на вулиці Руській.
Отож, трапилася ця подія у 1704 році під час облоги Львова військами шведського короля Карла ХІІ. На ярусах вежі-дзвіниці в той час тримали оборону ставропігійні братчики і парафіяни церкви Успіння Пресвятої Богородиці. І от, як свідчать очевидці тих буремних подій, один із братчиків, стоячи під дзвоном на Корняктівській вежі, метким пострілом з лука збив капелюх з голови короля Карла ХІІ.
Одразу ж, по обидва боки міських мурів знялось замішання, і містом блискавкою пронеслась чутка, що нібито, Карла ХІІ, який в той момент дійсно, в супроводі своїх офіцерів, перебував біля Порохової вежі, поцілив православний русин. Хоч це, як згодом виявилося, було не зовсім так (стріла поцілила лише в капелюх вінценосної особи), але кожна з таких чуток обнадіювала львів’ян, які дуже вже хотіли припинення обстрілів і облоги свого міста. Тим більше, після того, як польська залога без бою здала шведам Високий Замок, настрій у городян був близьким до панічного. Врешті, шведи таки увірвались до міста через Босяцьку хвіртку (між церквою Успіння Пресвятої Богородиці і костелом Кармелітів босих, від цього і назва хвіртки) і страшним смерчем пройшлися по церквах, костелах та домах заможних городян.
Загальний вигляд середньовічної гармати
Тоді, під Пороховою вежею, Карла ХІІ урятувала лише несхибна рука Божого Провидіння. Поцілила б та стріла православного парафіянина 10 см нижче капелюха короля Карла ХІІ і… історія всієї Європи могла б піти зовсім по іншому. Але, Господь, на відміну від декого з нас, все знає, що робить: через кілька років, коли Карл ХІІ пішов походом через Україну, то, згідно з Договором між ним і Військом Запорозьким, цей шведський монарх прийняв на себе зобов’язання бути «протектором України», гарантом її безпеки і державної незалежності.
P.S.
Наприклад, арабський мандрівник Аль-Масуді ще в Х ст. писав, що «…Слов’яни поділяються на багато народів, деякі з них суть християни…Вони мають багато міст, а також церкви, де навішують дзвони, в які б’ють молотком, подібно до того, як у нас християни б’ють дерев’яним калаталом по дошці» (мається, мабуть, на увазі той факт, що Грецька Церква дзвону не знала. На західноукраїнські землі традиція дзвоніння була привнесена, правдоподібно, з Великоморавської держави. У Візантії в той час використовували «била» (вигнуті тонкі дошки, по яких вдаряли дерев’яним молотком, дістаючи особливо приємний звук) або «клепала» (металева пластина з заліза або міді, яку завішували біля храмів на ланцюгах). Ці «била» перейняло подекуди й українське Православ’я. Найраніші дзвони Європа знає з VІІ ст., а папа Іван ХІV навіть встановив звичай хрещення дзвонів, під час якого дзвонові давалося ім’я одного зі святих. Саме після цього дзвін діставав чудесну здатність – відганяти Господньою силою у дзвонінні усяку нечисть, знімати недугу (У Женеві, наприклад, зберігся давній великий дзвін з написом: «Відганяю чуму, віддаляю демонів»). У східній Церкві дзвони з’явилися десь із половини ХІ ст., коли венеціанський дож Орсо на прохання візантійського імператора Василя Македонянина переслав до Царгорода 12 дзвонів для новозбудованої церкви. Проте у Візантії дзвони так і не набули поширення, оскільки в них продовжували вбачати латинський обряд дзвоніння. Наприклад, у соборі св. Софії в Константинополі не було ні дзвонів, ні дзвіниці. Натомість, як зазначено в документі, «…дзвони не тримають у Святої Софії, але мале било в руці тримаючи, клеплют на заутрені, а на обідні і на вечірні не клеплют, а по іншим церквам клеплют і на обідні, і на вечірні. Било ж тримають по Ангелова вчення, а дзвони же латині дзвонять» – писав новгородський архієпископ Антоній на початку ХІІІ століття.
Все, що вище викладено – це короткі фрагменти із моєї монографії 2014 року про історію Свято-Успенської церкви на вулиці Руській у Львові.
У вівторок, 21 листопада 2023 року о 17.00, у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудуться показ та розмова про фільм «Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені».
Фільм буде показано в рамках проєкту «Живе кіно у Львові» з кіноплівки з приватної колекції Олександра Мандрика.
Про фільм розповідатиме український актор, драматург, режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Заслужений діяч мистецтв України Орест Огородник.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Фільм-драма «Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені» кінорежисера Олеся Янчука. Відзнятий на кіностудії «Олесь-фільм» за сприяння Українського конгресового комітету Америки (УККА) і за участі Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка у 1995 році.
Фільм охоплює період від 1947 року, коли рейдові загони УПА з боями проривались за кордон, і до осені 1959-го, коли у Мюнхені від руки агента КДБ Богдана Сташинського загинув Степан Бандера. Вигнанці й біженці навіть у важких умовах еміграційного життя об’єднувалися, вели просвітницьку, релігійну, громадську й політичну роботу.
Орест Огородник, який виконав у фільмі одну з головних ролей, розкаже про всі таємниці закулісного процесу зйомок фільму, про веселі, кумедні, а часом, навіть містичні моменти знімального процесу.
Відомий український PetTech-стартап Petcube, що розробляє технології для власників домашніх тварин, випустив новий гаджет Cam 360. Для музичного супроводу відеопрезентації обрали увертюру до опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка у виконанні симфонічного оркестру Львівської національної філармонії «INSO-Львів», повідомляє The Claquers.
В оркестрі так прокоментували подію: “Ця колаборація розширяє наші горизонти. А враховуючи, що наш оркестр має свій маленький талісман у вигляд мальтіпу Бетті — то це й ще стало дуже символічно для нас. Кожен другий з наших музикантів має домашню тваринку, яка дуже чекає їх вдома, і PetCube з музикою нашого оркестру не дає сумувати нашим тваринкам вдома, коли ми на роботі чи в гастрольних турне. Крім того, ми радіємо, що українська класична музика стає ближчою до прогресивного юзера”.
