Перший тролейбус Львова МТБ-82Д біля Залізничного вокзалу. 1952 р. Фото із колекції трамвайного депо № 1
3 травня 1952 року було прийняте рішення про будівництво тролейбусної лінії, а у середині серпня цього ж року споруджували контактну мережу. А вже 27 листопада 1952 року розпочався регулярний рух тролейбусів у Львові.
Через 8 років розпочалося будівництво нового тролейбусного депо на 100 машино-місць. Вулиця поруч із новим тролейбусним депо отримала назву «Тролейбусна».
Тролейбус ЛАЗ-695Т на пл. Богдана Хмельницького (Св. Юра). Друга половина 1960-х рр.
Наприкінці червня 1963 року виїхав перший тролейбус ЛАЗ-695Т.
Згодом, 1969 року, було прийнято поставку нових чехословацьких тролейбусів моделі Škoda 9Tr до Львова. Дл слова, «Skoda-Ostrov s.r.o» поставила в тролейбусне депо Львова 252 машини різних модифікацій.
Тролейбуси МТБ-82Д у Львові на вулиці А. Міцкевича (нині Листопадового Чину). Фото 1955 року із колекції Володимира Румянцева
З часом тролейбусні маршрути перевели на безкондукторне обслуговування. А у 1984 році на території депо побудована перша в СРСР дослідно-промислова лінія діагностики. З 1994 року Львівське трамвайно-тролейбусне управління (ЛТТУ) починає оновлювати рухомий склад першими тролейбусами моделі ЛАЗ-52522.
Перший в Україні електробус представили у листопаді 2015 року. Через два роки в тролейбусах запрацювала технологія оплати проїзду через Приват24 і спеціальний QR-код за допомогою смартфону.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 032 прямує до кінцевої «Університет ім. І. Франка». 2004 р.
У листопаді 2019 року в тролейбусному депо презентували перші 10 тролейбусів Електрон Т19102, а майже через рік, 28 вересня 2020 року ЛКП «Львівелектротранс» отримало всі 50 тролейбусів «Електрон», що їх закупили за кошти ЄБРР. Вони обладнанні кондиціонерами, камерами відеонагляду, GPS-трекерами, а також є USB-роз’ємами для зарядки ґаджетів.
На засіданні Виконавчого комітету Львівської міськради у червні 2022 року прийняли рішення по затвердженню містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкту будівництва на реконструкцію ЛКП «Львівелектротранс» тролейбусного депо.
Сьогодні, 30 листопада 2023 року, о 19:00 Львівська національна філармонія запрошує на вечір вражень від Академічного камерного оркестру “Віртуозів Львова”!
Візитівкою оркестру впродовж років є програми, серед творів яких кожен знайде музику, що відгукнеться теплом у душі. На цей раз програма акцентує на поєднанні звучання камерного оркестру з органом. Солюватиме знана львівська органістка – Олена Мацелюх. Диригуватиме – Юрій Скрипник.
Концерт для органа, литавр і струнного оркестру Франсіса Пуленка, який розпочне вечір, був задуманий, як віртуозний діалог тембрів монументального органа та вишуканого звучання струнних. Діалог продовжить Інтермеццо для струнних італійського композитора Пʼєтро Масканьї, яке стало одним з кращих номерів опери “Сільська честь”. Завершить концерт музика, яка після років забуття змогла віднайти своїх виконавців та слухачів – Концерт для органу з оркестром Йозефа Райнбергера.
“В час, коли музика стала вседоступною, коли аби почути усю палітру оркестру достатньо просто увімкнути потрібний запис, найцінніше, що може нам дарувати присутність в концертній залі – це враження. Саме їх ми отримуємо, коли спільно з іншими слухачами переживаємо музичні твори, саме їх ми даруємо, коли запрошуємо відвідати близьких разом з нами концерт”, – запрошують у філармонії
Детальніше дізнатись про концерт, а також придбати квитки можна за посиланням.
Львів, місто з вуличками, що дихають історією, завжди готове подарувати своїм мешканцям та гостям дещо особливе. Серед безлічі ресторанів і кафе вибрати ідеальне місце для смачного обіду або вечері іноді може бути важко. Однак, якщо ваше серце вже б’ється в ритмі італійського делікатесу, то Smaki Maki — це саме те місце, де вам слід зупинитися. Піца у Львові від Smaki Maki робить кожну краплинку тіста та начинки справжнім кулінарним шедевром.
Неперевершений смак піци
Smaki Maki став відомим завдяки своїй неперевершеній піцці, яка стала справжньою визначною точкою смакового ландшафту Львова. Що робить їх піццу так особливою? Секрет у використанні тільки найсвіжіших інгредієнтів, тонкому тісті, яке тане в роті, і чарівному поєднанні смаків. Вони пропонують широкий вибір різноманітних піц, включаючи класичні варіанти та оригінальні страви, які вразять ваші смакові рецептори.
Доставка за рекордні 29 хвилин
Вирушити в подорож у світ смакування Smaki Maki можна не тільки завітавши до ресторану, а й замовивши доставку прямо до дому чи офісу. Вони гордяться тим, що пропонують найшвидшу доставку в місті — всього за 29 хвилин. Це означає, що ви можете насолоджуватися свіжою та ароматною піцею практично в миті, не чекаючи довго.
Вигідна акція: 2+1 безкоштовно
Smaki Maki завжди старається робити задоволення своїх клієнтів ще солодшим. При замовленні двох піц, ви отримуєте третю в подарунок. Ця акція дозволяє смаколикам поділити радість смачної їжі з друзями або родиною, не турбуючись про додатковий рахунок.
Домашня піца vs. Smaki Maki: як обрати?
Хоча приготування піци вдома може бути захоплюючим і творчим процесом, іноді хочеться насолоджуватися смаком без зайвого клопоту. Якщо ви вирішили самостійно приготувати піцу, нам пропонують вам кілька порад:
Виберіть якісні інгредієнти: використовуйте найсвіжіші продукти та високоякісне тісто.
Експериментуйте з смаками: додавайте свої улюблені інгредієнти, створюйте власні поєднання.
Використовуйте гарячу піч: якщо є можливість, приготуйте піцу в гарячій печі для отримання справжнього італійського смаку.
Однак, якщо вам потрібно швидко насолодитися смачною піцею без надмірних зусиль, замовлення від Smaki Maki — це відмінний варіант. Вони гарантують не лише смачний досвід, а й швидку доставку та приємні акції для своїх клієнтів.
Smaki Maki — це не просто піцерія. Це місце, де справжній смак італійської кухні зустрічається зі швидкістю та зручністю. Завітайте або замовте прямо зараз, і дозвольте своїм смаковим рецепторам відчути справжню гастрономічну насолоду.
А чи знали Ви, що ліхтарі у Львові колись були як п’ятиповерховий будинок? Так одним стовпом старалися освітити якнайбільшу територію. До сьогодні, у Львові зберігся лише один автентичний ліхтар тої довоєнної епохи. Він, до речі, має брата-близнюка у Відні.
Після війни, совєти суттєво спростили вишукані віденські ліхтарі та заполонили ними вулиці Львова, видаючи за оригінал. Прикро визнавати, але більшість сучасних «відновлених» львівських ліхтарів копіюють саме радянський дизайн. Чому так, читаємо в статті з www.RDZS.org
Надвисокі львівські ліхтар
“Освітлення міста – це не просто питання безпеки та комфорту,
це також питання краси та естетики”
Ле Корбюзье
Львівський електричний ліхтар – це тема, яка прямо переплітається з дослідженнями електрифікації, чавуну та трамваю, незважаючи на це, дослідники описували її бігло, або взагалі ніяк.
Щоб розкрити для вас львівські історичні ліхтарі, як ніколи раніше, я опанував 3Д графіку, парсинг даних, відвідав усі профільні структури і познайомився з віденськими урбаністами. Але про все по порядку.
Для простоти розуміння, в статті введено власні назви, які є умовними і не претендують на історичну достовірність.
Дуговий ліхтар перед головним фасадом театру. Source: Polona
ДУГОВИЙ ЛІХТАР
Думаю, не секрет, що спорудження Міського театру, прийнято вважати точкою відліку в розвитку електрифікації Львова.
Трасування лінії постійного струму Сахарова – Міський театр на ділянці сучасного парку Франка.
Побудована система електропостачання до театру могла забезпечити електроенергією не лише сам театр, але й найближчі об’єкти поряд. Система складалася з електростанції на Сахарова, магістральної лінії кабелів постійного струму, розподільчого пункту та акумуляторної підстанції в підвальних приміщеннях театру.
Інформаційний знак (T) маркування магістральної лінії постійного струму для пожежних служб.
За однією з версій це і спонукало встановити перші вуличні електричні ліхтарі на площі перед його головним фасадом уже невдовзі після його офіційного відкриття у 1900 році.
(Достовірно відомо, що в день офіційного відкриття Міського театру, площу довкола освітлювала система виключно газових ліхтарів).
Тити ліхтарів на площі перед театром. Source: Polska
Конструкція ліхтаря: Перший електричний декоративний вуличний ліхтар з дуговими лампами закритого типу, (звідки й така назва), встановлений на чавунній опорі (щоглі). Загальна висота орієнтовно 10 метрів.
Ліхтар, ймовірно, був обладнаний системою лебідок опускання світильників, що наразі неможливо підтвердити. П’єдестал мав технічні дверцята та був декорований картушею з гербом міста.
Ліхтарі під час загального страйку 28 листопада 1905 року. Source: Polona
Візуально, світильники були дуже масивними і працювали на вугільних електродах з конструкцією “лампи закритого типу”, яка була розроблена у 1890-тих роках. Термін служби таких ламп був до 125 годин безперервної роботи.
Зліва – ескіз дугової лампи на вугільних електродах конструкції “лампа закритого типу” для постійного та змінного струму. Справа – вдосконалена конструкція 1915 року.
Ліхтар простояв геть не довго. Через десятиліття він був замінений ще вищим ліхтарем, описаним далі. Вважається втраченим повністю.
Сучасне освітлення Львівської опери. Source: Роман Балук
Додам, що перші дугові лампи в силу своїх фізичних властивостей та зміни температури внаслідок нагрівання випромінювали світло блакитного відтінку.
Цікаво, але в якійсь мірі, підсвітка сучасного сухого фонтану є випадковим несвідомим нагадуванням про ці два дугові ліхтарі минулого.
Перенесемося в 1909 рік. Львівські міські заклади електричні (МЗЕ), які через рік святкуватимуть свою десяту річницю, вводять в дію нову електровню на вулиці Козельницькій (сучасна ТЕЦ-1). Львівська фірма “Зигмунта Родаковського” спільно з віденською “Siemens&Halske” завершила прокладання нових електромереж вулицями міста.
Прокладання мереж вулицями міста. Source: Андрій Крижанівський
На кресленні нижче реалізований план підведення лінії змінного струму 500 Вольт до місць розташування ліхтарів на проспекті Свободи та площі Міцкевича запроєктований фірмою “Зигмунта Родаковського”. Згодом, на кожному з цих місць постане ліхтар.
План прокладання електромереж площею Міцкевича. 1908 рік
В цій синергії і розпочалася історія найвищих в історії Львова чотирнадцятиметрових сецесійних вуличних ліхтарів з віденським духом!
Ліхтарі на площі Міцкевича Source: UMA; LIM collection (Міський медіаархів)
Від початку проспекту Свободи і до площі Соборної за допомогою 80 одиниць надвисоких ліхтарів (або 100 дугових ламп) було сформовано першу в місті променаду, освітлену штучним електричним освітленням. Зазначу, що перехід був повільним і, попри встановлення електричних, ліхтарі інших типів роботи також продовжували працювати в єдиному ансамблі.
Виміри львівських ліхтарів
Конструкція ліхтаря: Сецесійний п’єдестал декорований квітом конвалії та картушею з гербом міста (герб, який використовував МЗЕ). Технічні дверцята з можливістю механічного запуску системи лебідок для заміни вугільних ламп, оскільки вони швидко вичерпували свій ресурс, через що потребували частої заміни (орієнтовно кожні три дні).
Тонка чавунна опора (щогла) відцентрового лиття з двома рівнями зварювання, які прикриті декоративними оздобленими накладками. Незважаючи на скромний діаметр, опора додатково використовувалася, як підтримка контактної мережі трамваю.
Опис частин надвисокого ліхтаряДемонстраційний вигляд світильників на дугових лампах початку XX століття. Source: SiemensОбслуговування дугового світильника працівником МЗЕ 1912 рік. Source: Андрій КрижанівськийЛіхтар часто доповнювався жардиньєрками для квітів, або святковими прикрасами в дні міських святкувань. Source: Polona
Ця реконструкція привнесла також переосмислення світильників. Матова скляна колба довжиною близько півтора метра на кілька років стала джерелом освітлення частини проспекту Свободи і площі Міцкевича.
Відень. Площа Ам Гоф. Source: WienSchauen
Підтвердженням цьому є останній збережений надвисокий ліхтар відновлений в оригінальному кольоруванні у Відні, (батьківщині цієї оздоблювальної варіації). До речі, там ці ліхтарі носять назву “Bischofsstab” або, “Посох Єпископа” і мають дуже схожу з львівськими історію життя.
Надвисокий ліхтар такої оздоблювальної варіації зайняв місце на центральній променаді міста і не встановлювався поза її межами.
Пл. Міцкевича погляд зверху.
Крім того, що цей ліхтар став першим масовим електричним ліхтарем Львова, він став і найвищим за всю історію.
Така висота не була “грою м’язів”, а мала суто практичний сенс. Оскільки в той час електричне освітлення було розкішшю, як і прокладання ліній до самого ліхтаря, “підняття світильника вище” давало можливість досягти максимальної площі освітлення від кожної окремої дугової лампи.
Фактично, наявність історичного ліхтаря такої висоти в місті є лакмусовим папірцем, який показує що місто увійшло в електрифіковану еру на самому початку її зародження.
Футуристична модель ліхтаря
Наступні надвисокі ліхтарі були різних оздоблювальних варіацій та мали п’єдестали від різних виробників. Однак, зберігалася приблизно однакова висота, система лебідок для обслуговування світильника та концепція, яка була закладена першим ліхтарем.
Не дивно, що найменш декоровані ліхтарі встановлювалися в кварталах найдалі від історичного центру.
Такі ліхтарі можна було побачити на проспекті Шевченка, вулицях: Городоцька, Шевченка, Чернівецька, Хмельницького, (вжито сучасні назви).
Біля суспільно значущих об’єктів: вхід до Стрийського парку (колишньої Крайової виставки з вулиці Самчука), церква св. Анни, головний корпус ЛНУ (з двох сторін), Органний зал, трамвайне депо на Сахарова, храм свв. Ольги і Єлизавети (з чотирьох сторін), головний вхід до Личаківського цвинтаря, Синагоги на площі Старий Ринок та інших знакових об’єктів (вжито сучасні назви).
Личаківський цвинтар. Source: Ігор БурлакаЛіхтарі по периметру храму свв. Ольги і Єлизавети. Source: PolonaЗбережений п’єдестал на пл. Старий Ринок виробництва Huta BlachowniaМалодекорований ліхтар. Вхід до Крайової виставки. вул. Самчука; Source: Polona
Загалом, до Другої світової війни у Львові сформовано систему освітлення надвисокими ліхтарями з щонайменше 130 одиниць*. Ця цифра підтверджена на основі парсингу даних, завдяки чому сформовано карту з позначенням кожного унікального ліхтаря з документальним фотопідтвердженням.
Карта документально підтверджених надвисоких ліхтарів. В період з 1909 до 1945 років.Площа Двірцева. Source: Polona
Окремої уваги потребують ліхтарі ансамблю Головного вокзалу на площі Двірцевій. Це найбільш харизматична варіація надвисокого ліхтаря, яку мені вдалося бачити. Ніде в Європі наразі не вдалося знайти нічого, навіть наближено схожого, що робить його потенційно унікальним львівським ліхтарем.
П’єдестал під час Другої світової війни на площі Двірцевій. Source: fotopolska.eu
Конструкція ліхтаря: глибоко декорований сецесійний п’єдестал у формі чотириноги без технічних дверцят, встановлений навколо опори (щогли) відцентрового лиття. Тонка опора (щогла) з великою кількістю декоративних накладок. Завершення з двох виносних дуг для закріплення світильників та чотирьох менших, які формували на верхівці “корону” з загостреним закінченням. Висота ліхтаря орієнтовно 14-15 метрів. Згодом, ліхтарі неодноразово реставрували, для цього доводилося використовувати дерев’яні риштування.
Опис частин надвисокого ліхтаря Двірцевої варіації
Світильники були закріплені на тросах зовнішнього монтажу, які на рівні п’єдесталу закріплювалися на спеціальних перекладинах. (Система по аналогії з флагштоком).
Ці ліхтарі з’явилися невдовзі після електрифікації вокзалу, пережили його бомбардування під час Другої світової війни, але не пережили радянської влади.
Авторська футуристична модельДерев’яні риштування для фарбування/модернізації ліхтаря (Зліва від входу). Source: Бабель
Післявоєнний період
Надвисокий ліхтар, фактично, став одним з небагатьох історичних ліхтарів довоєнного Львова, з якими “загравала” радянська влада довгі роки. З одного боку, завдяки цьому до сьогодні і збереглися фрагменти цих історичних ліхтарів, з іншого, це породило величезну кількість радянських псевдоісторизмів та плюндрування їх оригінального вигляду.
Парк Культури. Source: Rumjancev collection (Міський медіаархів)
Найяскравішим прикладом цьому є прокладання тролейбусної мережі проспектом Свободи та площею Міцкевича у 1954 році. Тоді з метою підсилення опор, були демонтовані усі ліхтарі та виготовлені нові копії. Єдине, що збереглося – це п’єдестали, перенесені з оригіналів на копії. Копії мали геть інші пропорції опори та дещо нижчу висотність.
Площа Міцкевича. Source: Rumjancev collection (Міський медіаархів)
Ця реконструкція привнесла також переосмислення світильників. Матова скляна колба довжиною близько півтора метра на кілька років стала джерелом освітлення частини проспекту Свободи і площі Міцкевича.
Авторський ексізний вигляд світильників “бурулька” радянського періоду.
На жаль, більшої інформації про ці світильники наразі не знайдено.
Прикрашений ліхтар на проспекті Свободи (Гнатюка). Source: UMA (Міський медіаархів)
Довгий період часу в такому вигляді ліхтарі і простояли. Згодом, верхнє завершення було демонтовано та замінено на звичайні модерністичні світильники на виносній дузі. Так на площі Міцкевича вони простояли аж до 2011 року, тоді, як на проспекті Свободи подекуди продовжують стояти і сьогодні.
В 2011 році відбулася перша спроба відновлення оригінального вигляду.
Реставрація відбувалася коштом польських спонсорів. Ліхтарі були виготовлені на замовлення львівською фабрикою, яка виготовила копії всіх елементів, в тому числі п’єдесталу і, ймовірно, декоративної чаші.
Завершення та світильники одного з ліхтарів на площі Міцкевича. 2022 рік
Реставрація, на жаль, була необґрунтованою з точки зору історичної достовірності.
Найбільшою проблемою є порушення пропорцій між п’єдесталом, опорою та кількістю світильників. Псевдоісторична картуша з гербом міста, а також, надумані конструкції світильників, підглянуті у Кракова, які не мають жодного відношення до Львова.
Ну, і все ж таки, недотримання оригінального кольорування (ліврея).
Ці чотири ліхтарі навколо пам’ятника є псевдоісторичною видумкою, слабо прив’язаною до автентики.
П’єдестал-копія щойно встановленого ліхтаря-копії на площі Міцкевича. Source: RDZS
II спроба повернення
Прокладання/відновлення тролейбусної мережі “перейшло дорогу” цим ліхтарям двічі. Вдруге, в 2014 році, під час продовження тролейбусу №33 (колись №13) до Гнатюка. Тоді було демонтовано майже усі залишки історичних ліхтарів з проспекту Свободи.
Невдовзі, ЛКП “Львівсвітло” спільно з Управлінням охорони історичного середовища та реставраційною фірмою Оберіг-Груп почали реставрацію та повернення цих ліхтарів на проспект.
Реставрація проведена на достатньо високому рівні. Хоча і була завершена лише наполовину, оскільки фінансування зупинилося ще у 2016 році.
Фактично, ту відреставровану частину п’єдесталів повернули на проспект в такому вигляді, якому їх і встановили у 1908 році (окрім оригінального кольорування).
Чому ж тоді ліхтарі не виглядають так, як оригінальні?
Після відновлення п’єдесталів, виникає питання відновлення всього, що вище, а це – опора, завершення та світильники. І тут проблема, оскільки, ні те, ні інше не збереглося до сьогодні. Власне, як й оригінальні креслення.
Ексклюзивні креслення опор (“фонарной мачты”) для тролейбусної мережі на площі Міцкевича. 1954 рік.
Тут радянський псевдоісторизм і зіграв погану гру. Як при першій реставрації, так і при другій реставратори відштовхувалися/використали креслення радянської адаптації надвисокого ліхтаря (фото вижче).
Фактично, кожна наступна реставрація намагалася повернути до життя не оригінальний надвисокий ліхтар таким, яким він був до Другої світової війни, а радянське мавпування на оригінальний ліхтар 1954 року.
Це причина, чому пропорційно ліхтарі виглядають так специфічно.
Таке “сучасне мавпування на радянське мавпування з додаванням польських світильників” подарувало нам те, що освітлює проспект Свободи та площу Міцкевича сьогодні.
Проспект Свободи. 2022 рік
До сьогодні дивом(!) збереглися 37 п’єдесталів, а саме: 21 на проспекті Свободи, по одному на площі Соборній та Франка, ще один на Промисловій.
12 одиниць на зберіганні реставраційної фірми Оберіг-Груп та один розбитий на базі ЛКП “Львівсвітло”.
П’єдестал на базі зберігання ЛКП “Львівсвітло”, привезений у 2014 роціП’єдестали на базі зберігання фірми Оберіг-Груп привезені у 2014 році, які так і не почали реставрувати.П’єдестал на пл. Соборна та пл. ФранкаП’єдестал на вул. Промислова
І це не все, мені вдалося знайти п’єдестал на території палацу культури “Райдуга”. Усі інші елементи цих ліхтарів безповоротно втрачено.
Тумба одного та декоративна чаша від іншого п’єдесталу надвисокого ліхтаря. Палац культури Райдуга. Source: Vladyslav Muravskyi
Стосовно п’єдесталів інших декоративних варіацій – по одному на площі Старий Ринок та вулиці Під Дубом. А також, потенційно, ще один, демонтований у 2011 році з площі Шашкевича (ближче до Органного залу), доля якого невідома.
Фрагмент п’єдесталу (чаша) на площі Шашкевича замінений в 2011 році. Source: RDZSЛіхтар на пл. Старий Ринок в якому використано автентичні елементи.
Стаття покликана привернути увагу до об’єктів вуличного простору, які, подекуди доживають свої останні дні і є одними з мостів між Львовом та містами Європи.
Дослідження обґрунтовано в першу чергу на основі масиву історичних фотографій, технічної документації ЛКП “Львівсвітло”, ЛКП “Львівелектротранс” і оцифрованих архівів міста Львова та Відня.
Для історичної прив’язки в статті використано фундаментальні напрацювання Андрія Крижанівського, за які автор висловлює свою повагу.
Вперше в Україні прозвучить опера відомого польського композитора Єжи Корновіча, перекладена українською мовою! Це унікальний проєкт-співпраця двох національних філармоній: прем’єрні постановки пройдуть 8 та 10 грудня у Національній філармонії України (Київ) та Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика.
Опера “Родинний альбом” написана для сопрано, контратенора, струнного оркестру та відеопроєкції у 2023 році. Вона перекладена українською ексклюзивно для проєкту. Автор лібрето — Міхал Русінек, переклад — Тетяна Коротун.
У основі опери глибока історія для дітей, батьків, бабусь і дідусів, що відкриває справжню цінність родинного минулого кожного з нас на широкому історичному тлі та в сучасних реаліях, а також навчає пізнавати життя й творити любов довкола себе.
Серед виконавців відомі молоді музиканти та визнаний колектив: Анастасія Поважна, сопрано, Станіслав Цема, контратенор, Національний ансамбль солістів “Київська камерата”, Наталія Стець, диригентка та Марина Рижова, режисерка
Єжи Корновіч, композитор: “Дитинство – це час, коли ми перебуваємо одразу в кількох світах – можливо, найменше в реальному, бо не маємо про нього жодного уявлення. Можливо, це й добре. Дитяче сприйняття паралельних реальностей якось римується зі знанням дорослого світу – ми згодні, що нас оточує багатство форм і неоднозначних відчуттів. Ми плаваємо в підвішеному стані різноманітних законів і відхилень від них, а також відчуттів, які постійно нас дивують. Ні дитинство, ні дорослість не є простором щастя, а простором захоплення і здивування. I жадібності до постійного пізнання себе і реальності. Читаючи альбом, герої відкривають для себе родинне минуле, яке також є універсальною історією”.
Міхал Русінек, автор лібрето: “Було вирішено на кілька тижнів побути дитиною і писати вірші, які досить вільно базуються на біографіях членів моєї сім’ї, а Єжи Корновіч написав до них прекрасну музику. Мені здається, що я маю досить пересічних предків. Але я також переконаний, що навіть на навіть на дуже звичайну сім’ю можна подивитися з незвичайної перспективи: в кожному з нас є дивацтво, в кожному з нас є пригода, в кожному з нас є анекдот, який можна розповісти”.
Марина Рижова, режисерка: “Ця опера для мене – тепла сімейна кінострічка, ностальгія по дитинству, де життя, сповнене надій, мрій і віри в найкраще, – ще попереду. Так важливо – не забути в дорослому житті те, що було важливо для тебе-дитини! А якщо забуваєш, то сімейний альбом завжди допоможе згадати”.
Ялинкова куля за мотивами творчості Казимира Малевича
Львівський бренд «Ґроно» презентував серію ялинкових куль за мотивами творчості Казимира Малевича.
Загалом до колекції увійшло вісім ялинкових куль. Вони складені у два подарункові набори — «Супрематизм» (напрям, який у мистецтві, власне, і започаткував Малевич) та «Українське село». Кожна ялинкова прикраса відтворює окремі фрагменти картин Малевича, який вважав себе українцем і протягом усього життя стверджував, що саме село сформувало його художнє бачення світу. Сільська естетика криється у лаконічних лініях та геометричних орнаментах, та, на думку деяких дослідників, має схожість із розписами подільських хат та писанок.
Ялинкові кулі за мотивами творчості Казимира Малевича
Усі кулі виготовлені з видувного скла, розписані вручну та упаковані в чорну подарункову коробку з концептуальним відсиланням до «Чорного квадрата».
За словами творців «Ґрона», ідея перенести твори Малевича на ялинкові кулі виникла зі зрозумілого бажання — повернути те, що у нас вкрала росія.
«Наші кулі — це наш маніфест. Сьогодні як ніколи важливо позбутися неприємного маркування наших митців як “радянських” чи “російських” і допомогти вписати ім’я Малевича саме в українську історію. Чому б не спробувати це зробити за допомогою домашнього декору чи навіть ялинкових прикрас? Сподіваємось, такі кулі на вашій цьогорічній ялинці стануть своєрідним нагадуванням про багатогранність української культури», — говорить засновниця бренду Юлія Стрипа.
Ялинкові кулі за мотивами творчості Казимира Малевича
Дослідниця та історикиня мистецтва Оксана Семенік, яка відстоює приналежність художника до України у європейських музеях, таку ініціативу підтримує і вважає, що ялинкові прикраси у стилі Малевича дуже органічно вписуються в український домашній простір та побут:
«Малевич — це, напевно, один із найвідоміших українських художників у світі. Та, на жаль, ще не всі знають, що він український митець. Навіть в Україні про це далеко не всі знають. Тому такі творчі експерименти, які приносять в наше буденне Малевича, допомагають його повернути в нашу свідомість як українського художника. Загалом на Малевича великий вплив мало традиційне українське мистецтво. Особливо розписи, яким прикрашали хати українки. Можна сказати, що ми в такий спосіб теж продовжуємо їхні традиції — прикрашаємо вже супрематичними розписами свої домівки».
Коло собору Святого Юра, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан Гладун
34 роки тому, після 43 років заборони і переслідувань Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля. Заява про її легалізацію була підписана 20 листопада 1989 року Радою у справах релігії при Раді міністрів УРСР, а кілька днів по тому – опублікована в місцевих газетах.
Зроблено це було перед зустріччю Михайла Горбачова з Папою Іваном-Павлом ІІ 1 грудня 1989 року. Звичайно, причиною легалізації була не демократичність радянської влади, чи її прагнення до відновлення історичної справедливості, а кількарічна боротьба вірних церкви і підтримка її демократичними силами.
Голова Комітету захисту УГКЦ Іван Гель на богослужінні коло храму Святого Архангела Михаїла, 1989р. Світлив Богдан Гладун
У 1987році створено Комітет захисту УГКЦ, який очолив політичний в’язень, правозахисник Іван Гель. Комітет видавав журнал “Християнський Голос” і проводив збір підписів з вимогою легалізувати УГКЦ.
Того ж року групою українських греко-католиків — єпископів, священників, монахів та вірних УГКЦ було відправлено листа до папи Івана Павла ІІ із заявою про підтримку прагнень легалізації підпільної Церкви.
Богослужіння на підтримку УКГЦ. Івано-Франківськ, серпень 1989 р. Світлив Богдан ГладунАкція на підтримку УКГЦ. Івано-Франківськ, серпень 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Узаконенню УГКЦ передувала і низка громадянських акцій та богослужінь в Галичині, а також в Москві. Деякі з цих подій зафіксував на фотографіях Богдан Гладун – активіст і учасник заходів.
Комітет організовував численні масові богослужіння у паломницьких місцях – Зарваниці та Гошові, просто неба на площах міст і сіл, під дверима закритих, відібраних в 1940-х роках храмів. Особливо багатолюдними були акції в Івано-Франківську.
Акція на підтримку УКГЦ. Підлисся, батьківщина Маркіяна Шашкевича , 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Заходи на підтримку церкви проводились в пам’ятні для українського народу дати, такі як 1 Листопада, річницю смерті Володимира Івасюка та в знакових місцях – Підлиссі, Грушеві. Відкриті богослужіння проходили в часі святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України.
Рух за визнання УГКЦ активно підтримали патріотичні, національно-демократичні організації – Українська Гельсінська Спілка, Меморіал, Народний Рух, Товариство Української мови…
Ірина Калинець на акції коло Успенської церкви у Львові, 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Кульмінацією цих зусиль стала подія, що відбулась 17 вересня 1989 року у Львові. Саме в цей день комуністична влада планувала гучно відзначити 50-річний ювілей возз’єднання Західної України з Радянською Україною, так званий “золотий вересень” .
Відзначення відбулось, але не за планами комуністичних ідеологів. Греко-Католицька Церква та національно-демократичні сили організували небачену за розмахом і масовістю акцію – велелюдний піший похід вулицями міста до архикатедрального собору Святого Юра, що тоді був у володінні РПЦ .
Площа перед Собором Святого Юра. 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан ГладунКоло собору Святого Юра, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Примітно, що процесія не обмежилась лише вимогами легалізації церкви – по місту були розклеєні плакати на яких засуджувалися пакт Молотова-Ріббентропа (одним з наслідків якого стала ліквідація УГКЦ), а також так зване “возз’єднання”, а написи прирівнювали комунізм до фашизму. Частина плакатів були мистецьки виконаними політичними карикатурами.
Плакат “Возз’єднання 1939”. Маніфестація на підтримку УГКЦ, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Трансляція маніфестації велась в прямому ефірі на багато країн Європи, завдяки чому світ дізнався про репресії і терор проти українського народу, церкви, суспільних інституцій.
Мирна 200-тисячна акція показала організованість, здатність до цивілізованого протесту і прагнення українського народу до загально-людських цінностей.
Учасники маніфестації на підтримку УГКЦ із плакатами, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан ГладунУчасники маніфестації на підтримку УГКЦ із плакатами, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Ввечері у вікнах і на вулицях Львова запалили свічки пам’яті за невинними жертвами комуністичного режиму.
Варто відзначити, що Богдану Гладуну вдалось зафіксувати на плівку подію в різних частинах Львова, що було не просто, оскільки швидко пересуватись в переповненому місті було проблематично.
Учасники маніфестації на підтримку УГКЦ із плакатами, 17 вересня 1989 р. Світлив Богдан Гладун
Важливою є й особлива увага приділена світливцем плакатам і транспарантам, які відображали ставлення громадськості до злочинів комуністичного режиму.
Богдан Гладун
Варто також написати кілька слів про світливця, завдяки котрому сьогодні можемо познайомитися із фотографіями, які ілюструють вище описані події.
Гладун Богдан 1957 року народження, син репресованих. Закінчив Львівський політехнічний інститут, за фахом – інженер-електрик.
Активний учасник національно-демократичного руху кінця 1980-х-початку 1990-х рр. 1 листопада 1975 р. затриманий на Янівському цвинтарі на могилах УСС. 1 вересня 1988 року затриманий і на 15 діб за участь в мітингу коло Університету.
Улюблений мюзикл «Пригоди святого Миколая» від унікальної, авторитетної та мегаталановитої, візитівки України – хорової капели «Дударик» – знову скликає дітлахів та їх найближчих. Популярна вистава про віру в добро відбудеться вже 4 грудня у Львівській національній філармонії о 16:00 і 18:30.
“У темні часи всім потрібна казкотерапія! А що може бути кращим, ніж улюблена зимова казка про Святого Миколая, коли чемні дітки отримують подарунки, а злі чорти-орки – різки? Герої цієї вистави – ангели, ангелята, чортик, чортенята і кіт – зійдуться в епічному музичному двобої за віру у добро і Святого Миколая”, – розповідають про виставу організатори.
Окрім цікавого сюжету та прекрасних голосів артистів, гостей події очікують також різноманітні інтерактиви, яскраві декорації та святкова атмосфера у залі, які неодмінно створять незабутні емоції. Адже наші діти зараз їх дуже потребують.
У виставі звучатимуть відомі та безсмертні хіти усіх часів, серед яких James Brown «I Feel Good», AC/DC «Highway To Hell», Queen «We Are The Champions», Chuck Berry «Johney B. Good», The Beatles «Hey Jude», Adele «Skyfall», Scorpions «You And I», Leonard Cohen «Halleluia», Eric Clapton – «Tears In Heaven».
Солістами вечора стануть: Тарас Різняк (Ангелик), Назарій Омельчук (Верховний чортик), Людмила Бурда (Мудрий Кіт).
“Запрошуємо 4 грудня о 16:00 і 18:30 у Львівську національну філармонію на одне із наших та ваших улюблених дійств – мюзикл «Пригоди святого Миколая»! Приходьте, щоб подарувати собі та близьким трішки тепла, чуда і свята!” – запрошує на подію капела “Дударик”.
Для того, щоб відчути атмосферу міста треба знати його історію, як воно виглядало колись, якими були його мешканці. Сьогодні пропонуємо почати тиждень із перегляду ретро світлин Львова. Усі вони зберігаються в польському Національному цифровому архіві.
Hotel de France, Маріацька площа. Львів, 1900-1930-ті рр.Карлсбадзька молочарня. Львів, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Ресторація Сухоровської. Львів, 1900-1930-ті рр.Будинок медичної служби. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Інтерʼєр палацу Замойських. Львів, 1900-1930-ті рр.Інтерʼєр палацу Замойських. Львів, 1900-1930-ті рр.Інтерʼєр палацу Замойських. Львів, 1900-1930-ті рр.
На кадрах можемо побачити архітектуру Львова у 1900-1930-х роках, адже саме цим періодом датуються фото. Серед світлин бачимо музеї, ресторації, готелі, камʼяниці та палаци міста. Такі фото можуть становити інтерес не лише для істориків, а й архітекторів.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Музею історії медицини Галичини ім. Мар’яна Панчишина, Львівського військово-медичного клінічного центру, Медичного центру NOVO, приватних колекціонерів та Львівського палацу мистецтв.
Українська військова медицина почала формуватися в часи Першої світової війни, відіграла велику роль в часи Другої і стала найбільш кваліфікованою в часі останньої десятирічної російсько-української війни.
В часи першої світової українські лікарі рятували життя січовим стрільцям і, в подальшому, воїнам Армії УНР. До слова, перший український стоматолог Степан Дмоховський був фотографом та засновником Українського Фотографічного Товариства УФОТО.
В часи другої світової війни справжнім викликом для стала боротьба за життя воїнів в легіонах УПА, а згодом, і в повоєнний час в криївках.
Російсько-українська війна, що розпочалася в 2014 році, застала українську медицину не в найкращому стані. Та й, зрештою, ніколи не можна бути повністю готовим до війни. Але за цей час українські медики довгий шлях, здобули унікальні навички і отримали одне з найкращих медичних обладнань.
Зараз українські лікарі є чи не найбільш кваліфікованими в світі, мають потужне обладнання і добре вмотивовані. Вони рятують життя в таких випадках, в яких ще десять років тому не було жодного шансу. Вони вчаться так швидко, як це можливо і потрібно на полі бою. Вони є справжніми ангелами-захисниками для тисяч українських воїнів і їх родин. Вони тримають в руках нашу перемогу.
Можна написати багато слів, але краще один раз побачити. Тому ми взялися за виставковий фотографічний проєкт «Українська медицина воєн».
Експозиція виставки буде складатися з унікальних світлин різного формату періоду з 1914 по 2023 роки. Фотографії будуть супроводжуватись описами, експонатами “подарунків”, що прилітають з ворожого боку та іншими артефактами війни.
Державний архів Львівської області продовжує оцифровувати документи, з якими можна ознайомитися онлайн. Зокрема, у листопаді 2023 року на сайті архіву опублікували матеріали, серед яких 253 справи Слідчого відділу НКВС у Львівській області за період з 1939 року по 1950 рік, що містять кримінальні справи, повідомляє Zaxid.net.
Окрім того, на е-ресурс ДАЛО завантажили 28 справ, які стосуються дорадянського періоду та Львівського воєводського управління у Львові, що стосуються релігійних організацій.
«Включаючи спостережні справи за діяльністю греко-католицького колегіуму в Римі, зведені дані про парафії всіх віросповідань у повітах воєводства, а також матеріали щодо євангельських парафій та релігійних гмін. Серед інших цікавих архівних документів – справи про створення та ліквідацію парафій, експозитур та римо-католицьких парафій у різних повітах. Це непересічний ресурс для вивчення релігійної історії та адміністративних аспектів у Львівській області», – зазначили на сторінці архіву 24 листопада.
Також електронний фонд поповнився такими документами:
історія дорожнього будівництва – від кошторисів на будівництво мостів до листування про використання транспорту і руйнування внаслідок повеней;
документи Перемишлянського повітового суду представляють судовий реєстр позовів про сплату заробітку, визнання порушення права власності, розірвання договорів на оренду земельних ділянок і лісів, а також вирішення питань щодо спадку, встановлення батьківства, виконання боргових зобов’язань,
описи навчальних закладів Львівського шкільного округу. Цей архівний набір містить цінну інформацію про історію освітніх установ у регіоні.
Торік Державний архів Львівської області запустив онлайн-платформу, на якій можна отримати доступ до понад 400 тисяч оцифрованих документів. Львівщина стала першою областю в Україні, в якій реалізували таку програму.
Жоден ранок не обходиться без кави. Ароматна, смачна та бадьора – способи її приготування варіюються. Хтось віддає перевагу заварній з кавової машинки чи турки, а інший обирає розчинну. Головне – не витрачати багато часу на приготування улюбленого напою зранку.
Разом з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розглянемо швидкий спосіб заварювання смачної кави просто в горнятку. Достатньо лише кількох хвилин, і ваш ароматний напій готовий.
Як правильно заварювати каву в філіжанці, щоб вона вийшла смачною:
Пропорції кави та води: Спочатку візьміть каву середнього помолу, оскільки грубий помол призначений для кавової машини, а дрібний – для турки. Для м’якого напою відповідно 1 грам кави потребує 20 грамів води, а для міцного смаку – 15 грамів.
Форма філіжанки важлива для приготування смачного напою. Виберіть філіжанку середнього розміру, щоб вода швидко не вистигала.
Температура води: Гаряча, але не кипляча, близько 95 градусів.
Час заварювання: Залежить від форми філіжанки. В широкій і низькій філіжанці кава завариться швидше, ніж в вузькій і високій. Зазвичай, заварювання займає 2-4 хвилини.
Настоювання кави: Дайте каві постояти, щоб повністю розкрився його аромат і смак.
Додавання вершків та цукру: За смаком, краще додати ці складники після заварювання кави, щоб напій був ще смачнішим.
І останнє, але не менш важливе – пийте каву в товаристві близьких людей тоді вона буде набагато смачнішою та кориснішою.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Інтерактивного музею D.S.Таємна Аптека та Львівського палацу мистецтв.
Разом з лектором продовжимо відкривати незаслужено забуті сторінки з історії львівських аптек. В міжвоєнний період ХХ ст. у Львові була відкрито більше 20 приватних аптек. Вони знаходилися як в центрі міста так і на його околицях. В цей період також потужно розвивається мережа “соціальних аптек” або ж “аптек каси хворих”.
Дещо сповільнило розвиток аптечної справи в місті закриття фармацевтичного відділення у Львівському університеті. А світова економічна криза 30-их років торкнулася і аптечної галузі. Однак аптеки відкривалися. Станом на 1939 рік в місті їх вже було понад 50.
Про те хто були їх власниками і де вони знаходилися, цікаві і трагічні сторінки з їх історії запрошуємо послухати 28 листопада о 17.00 год. в лекції екскурсовода інтерактивного музею “D.S. Таємна аптека”, краєзнавця Гурина Анатолія.
Протягом грудня кав’ярня-галерея “Штука” (вул. Котлярська, 8) запрошує на виставку Миколи Чорнія “Відлуння”.
На виставці представлено всього п’ять робіт, але це якраз той випадок коли кількість не має жодного значення. В роботах можна побачити все – і фольклорні мотиви, і символізм образів і незвичне переосмислення – словом, все чого можна чекати від персональної виставки.
Микола Чорній
“Це моя друга персональна виставка. Перша була в органному залі. Представлені тут роботи раніше ніде не виставлялися. Я почав малювати їх в 2022 році, під впливом етнічної зацікавленості суспільства. Хоча ця тема мене цікавила ще давніше і я вирішив таким чином передати свої відчуття”, – розповідає Микола.
Незвичним став поштовх до тематики виставки. А саме – весілля і всі пов’язані з ним обряди та образи.
З експозиції виставки Миколи Чорнія “Відлуння”
“Виставка – сюжети з весілля моїх близьких друзів. Мене воно надихнуло. Я хотів через колір та наївні, примітивні лінії передати настрій очікування весілля. Адже «Відлуння» – те , що вже минуло, але залишає теплі спогади”, – зізнається митець.
Ось таке собі відлуння минулих весіль. Настрій, емоції та образи, що залишилися в пам’ятні художника від святкових дійств. Але Митець не зупиняється і набирається вражень для нових проєктів.
З експозиції виставки Миколи Чорнія “Відлуння”
“Це мої минулорічні роботи, а зараз я працюю на пресованому картоні, мені подобається його фактура. І якщо ось ця виставка – це буквальні образи, то зараз мене більше цікавить створення альтернативної реальності, чогось міфічного, того чого немає,” – ділиться планами художник.
До слова, оглянути експозицію виставки можна ще протягом кількох днів до 1 грудня.
Про автора. Народився 1995 року у Пустомитах. Навчався в НУ “Львівська політехніка” на кафедрі дизайну і основ архітектури. Автор персональної виставки “Вибір” в Галереї органного залу.
23 листопада виповнилося 130 років від дня народження Миколи Сеньковського – українського фотохудожника, військового фотограмметриста (1893-?).
Народився він у Пирятині (нині Полтавщина). Закінчив кадетський корпус у Петербурзі, отримавши спеціальність “фотограмметрія”.
Микола Сеньковський, друга пол. 1930-х рр.
У роки Першої світової війни був військовим фотографом у російській армії. Тоді вперше побував у Карпатах.
На початку 1920-х років Микола Сеньковський у зв’язку з поразкою визвольних змагань емігрував до Польщі. Він переїхав на Гуцульщину, у Жаб’є (нині смт.Верховина, Івано-Франківщина), створив родину.
Фотохудожник Микола Сеньковський. “Стара гуцулка”
У 1924 р. у Косові, а пізніше в Коломиї Микола Сеньковський відкрив фотомайстерню і магазин радіо- та фототехніки. Друкував поштівки з власними світлинами і продовжував фотографувати.
Микола Сеньковський. Дудар Козьма Михайлюк, Косів, 1931 р.
У 1930 р. Микола Сеньковський взяв участь у Першій виставці української фотографіки у Львові. Там було представлено шість світлин фотографа. Він створив неперевершені фотообрази Гуцульщини, які у вигляді поштових листівок розповсюджувалися всією Європою.
Микола Сеньковський. Гуцулка, Жаб’є, кін 1920-х – поч. 1930-х рр.
У 1931 р. робота Миколи Сеньковського “Стара гуцулка” була відзначена премією “Гран-прі” на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі. Це фото Марії Кречунєк, яка народилася в 1836 р. у Верхньому Ясеневі і прожила майже 100 років. У народі вона відома як Чукутиха, або Чукутиха з люлькою, бо саме такою її знають за знаменитою світлиною. Марія Кречунєк, співачка, виконавиця традиційних гуцульських пісень, які часто складала сама.
Микола Сеньковський. «Князь» і «княгиня», Гуцульщина, кін. 1920-х – поч. 1930-х рр.
Відомості про життєвий шлях Миколи Сеньковського уриваються 1939 роком. Дата і місце його смерті невідомі. Син Миколи Сеньковського – Юрій став відомим ученим-геологом, членом-кореспондентом НАН України. Він згадував: “Батько фотографував гуцулів, їхні ремесла, побут і багато пейзажів. Знімки продавав по всій Європі. Чукутиху сфотографував 1926-го. Тоді він холостякував. Потім одружився з мамою – Євгенією Поліщук, учителькою. Коли мені було 8 років, прийшли до хати якісь люди. Батько зняв із грудей образ Божої Матері, повісив мені на шию, благословив та вклав спати. На ранок його не було, і більше ніколи я батька не бачив.”.
У рамках щорічного фестивалю “Відкриваємо Падеревського” 25 листопада у Львівській національній філармонії відбудеться концерт памʼяті жертв геноциду українського народу – Голодомору та всіх полеглих за українську Незалежність.
Міжнародний музичний фестиваль “Відкриваємо Падеревського” щорічно проходить у філармонії в памʼять про одного з ключових польських піаністів, композиторів, політичних та культурних діячів Ігнація Яна Падеревського. Традиційно організаторами фестивалю є Польсько-українська фундація імені Іґнація Яна Падеревського та Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика.
Цьогорічний концерт є свідченням солідарності з Україною та пройде в памʼять полеглих за українську незалежність захисників, жертв російської агресії та геноциду українського народу – Голодомору.
В концерті візьмуть участь Академічний Камерний Оркестр “Віртуози Львова”, Львівський Камерний Хор „Gloria” під орудою Володимира Сивохіпа, а також українські та польські солісти: Клаудіуш Баран, акордеон, Маріанна Гумецька, фортепіано та Золтан Алмаші, віолончель.
Відкриє концерт Хорал для струнних Ганни Гаврилець, композиторки, що передчасно відійшла у Вічність в перші дні повномасштабного вторгнення. Сам жанр твору – хорал – відсилає до традиції молитовного співу. Цього разу він прозвучить як молитва в памʼять усіх жертв ворожої агресії.
Продовжать програму три твори, звʼязок між якими полягає в композиторській майстерності – звучатиме музика Юрія Ланюка та двох його учнів, також відомих сучасних композиторів: Золтана Алмаші та Любави Сидоренко. Також в програмі прозвучить твір одного з найяскравіших представників польського музичного авангарду – Вітольда Лютославського «Grave». Завершуватиме ж вечір Диптих для струнних Богдани Фроляк.
2 грудня у Центрі Довженка відбудеться концерт ЗАЛІСКА з програмою «Воля і Свобода». Початок заходу о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency
У програмі концерту – знані і популярні пісні, які вже стали народними, прем’єри та дуети. Будуть також цікаві гості – Julik, Катерина Малицька, балет «Dalkroz».
Як відомо, ЗАЛІСКО — Заслужений артист України, співак і автор пісень. Його любить як молодь, так і старше покоління меломанів. Артист уже 30 років на сцені, випустив 10 альбомів, два з яких вийшли в Канаді та Америці. Загалом у ЗАЛІСКА 315 тисяч підписників у соцмережах, а його відео мають понад 36 000 000 переглядів тільки на YouTube!
У перші 10 місяців війни ЗАЛІСКО разом з творчою «Командою А» зібрали на благодійних концертах понад 6 млн. дол. допомоги військовим. У 2023 році разом зі співаком JULIK вони зібрали на концертах за кордоном (Італія, Іспанія, Греція, Чехія) понад 30 тис. євро на допомогу нашим Збройним силам.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
