34 роки тому, після 43 років заборони і переслідувань Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля. Заява про її легалізацію була підписана 20 листопада 1989 року Радою у справах релігії при Раді міністрів УРСР, а кілька днів по тому – опублікована в місцевих газетах.
Зроблено це було перед зустріччю Михайла Горбачова з Папою Іваном-Павлом ІІ 1 грудня 1989 року. Звичайно, причиною легалізації була не демократичність радянської влади, чи її прагнення до відновлення історичної справедливості, а кількарічна боротьба вірних церкви і підтримка її демократичними силами.
У 1987році створено Комітет захисту УГКЦ, який очолив політичний в’язень, правозахисник Іван Гель. Комітет видавав журнал “Християнський Голос” і проводив збір підписів з вимогою легалізувати УГКЦ.
Того ж року групою українських греко-католиків — єпископів, священників, монахів та вірних УГКЦ було відправлено листа до папи Івана Павла ІІ із заявою про підтримку прагнень легалізації підпільної Церкви.
Узаконенню УГКЦ передувала і низка громадянських акцій та богослужінь в Галичині, а також в Москві. Деякі з цих подій зафіксував на фотографіях Богдан Гладун – активіст і учасник заходів.
Комітет організовував численні масові богослужіння у паломницьких місцях – Зарваниці та Гошові, просто неба на площах міст і сіл, під дверима закритих, відібраних в 1940-х роках храмів. Особливо багатолюдними були акції в Івано-Франківську.
Заходи на підтримку церкви проводились в пам’ятні для українського народу дати, такі як 1 Листопада, річницю смерті Володимира Івасюка та в знакових місцях – Підлиссі, Грушеві. Відкриті богослужіння проходили в часі святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України.
Рух за визнання УГКЦ активно підтримали патріотичні, національно-демократичні організації – Українська Гельсінська Спілка, Меморіал, Народний Рух, Товариство Української мови…
Кульмінацією цих зусиль стала подія, що відбулась 17 вересня 1989 року у Львові. Саме в цей день комуністична влада планувала гучно відзначити 50-річний ювілей возз’єднання Західної України з Радянською Україною, так званий “золотий вересень” .
Відзначення відбулось, але не за планами комуністичних ідеологів. Греко-Католицька Церква та національно-демократичні сили організували небачену за розмахом і масовістю акцію – велелюдний піший похід вулицями міста до архикатедрального собору Святого Юра, що тоді був у володінні РПЦ .
Примітно, що процесія не обмежилась лише вимогами легалізації церкви – по місту були розклеєні плакати на яких засуджувалися пакт Молотова-Ріббентропа (одним з наслідків якого стала ліквідація УГКЦ), а також так зване “возз’єднання”, а написи прирівнювали комунізм до фашизму. Частина плакатів були мистецьки виконаними політичними карикатурами.
Трансляція маніфестації велась в прямому ефірі на багато країн Європи, завдяки чому світ дізнався про репресії і терор проти українського народу, церкви, суспільних інституцій.
Мирна 200-тисячна акція показала організованість, здатність до цивілізованого протесту і прагнення українського народу до загально-людських цінностей.
Ввечері у вікнах і на вулицях Львова запалили свічки пам’яті за невинними жертвами комуністичного режиму.
Варто відзначити, що Богдану Гладуну вдалось зафіксувати на плівку подію в різних частинах Львова, що було не просто, оскільки швидко пересуватись в переповненому місті було проблематично.
Важливою є й особлива увага приділена світливцем плакатам і транспарантам, які відображали ставлення громадськості до злочинів комуністичного режиму.
Варто також написати кілька слів про світливця, завдяки котрому сьогодні можемо познайомитися із фотографіями, які ілюструють вище описані події.
Гладун Богдан 1957 року народження, син репресованих. Закінчив Львівський політехнічний інститут, за фахом – інженер-електрик.
Активний учасник національно-демократичного руху кінця 1980-х-початку 1990-х рр. 1 листопада 1975 р. затриманий на Янівському цвинтарі на могилах УСС. 1 вересня 1988 року затриманий і на 15 діб за участь в мітингу коло Університету.
Ігор ТКАЧИК
