У березні 2024 року у Львові на Янівському цвинтарі відремонтовано нагробок головного пивовара та директора Львівської акціонерної спілки броварів Людвіка Шішки (1854-1930) та його дружини Марії (1874-1927).
Львів, Янівський цвинтар. Могила головного пивовара та директора Львівської акціонерної спілки броварів Людвіка Шішки (1854-1930) та його дружини Марії (1874-1927).
Відновлено могилу за сприяння та кошти благодійного фонду “Про пам’ять”. До відновлення долучилися керівництво та працівники ЛКП “Муніципальна обрядова служба” та ритуальної агенції “DOLOREM”.
Повідомлення про смерть головного пивовара та директора Львівської акціонерної спілки броварів Людвіка Шішки
Ви також можете підтримати інші проєкти благодійного фонду “Про пам’ять”, зробивши пожертву на банківський рахунок.
Найменування отримувача БО БФ “Про пам’ять”.
Код отримувача 45072379
Рахунок отримувача UA673052990000026009031028992
Назва банку АТ КБ “ПРИВАТБАНК”.
Рахунок благодійного фонду “Pro memoria”
Нагадаємо, стараннями благодійного фонду “Про пам’ять” 12 лютого на Янівському цвинтарі капеланом Львівської обласної ради, парохом парафії святих мучениць Віри, Надії, Любови та їх матері Софії УГКЦ у Львові отцем Андрієм Корчагіним була освячена відновлена могила громадської діячки, педагога Осипи Заклинської.
Його голос закохує з перших нот, а його пісні залишаються в серці вже після першого прослуховування. У неділю, 7 липня, у Львові на !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24-26) із великим літнім концертом виступить талановитий та харизматичний YAKTAK. Початок концерту о 19:00.
Подія відбудеться у рамках концертного туру містами України, повідомили організатори VINIL Concert agency.
YAKTAK — це поп, реп, рок в одному поєднанні. Він не має стильових кордонів, але має своє чітке бачення.
У молодого виконавця, який вже встиг стати надзвичайно популярним серед шанувальників, є велика амбітна ціль — витіснити російські треки зі всіх топ-чартів. І це артистові чудово вдається, адже його пісні «Порічка», «Не мовчи», «Чекає вдома», «Ти така вродлива», «В пустій кімнаті», «Уночі», «Нижча зростом» та багато інших з легкістю залітають в тренди YouTube, збирають мільйони переглядів та завойовують серця слухачів.
Ще однією особливістю YAKTAK є гітара. На кожну композицію вона одягається у образ, який перегукується із піснею, із словами та музикою, що звучать.
“Пісні YAKTAK влучно поєднуються з життєвими переживаннями кожного з нас! Адже він співає мовою душі, тож у нього є що Вам сказати. Чудовою нагодою стане великий літній концерт 7 липня у Львові! На гостей вечора чекатимуть найпопулярніші пісні виконавця, нові премʼєри та зіркові гості!”, – запрошують на концерт організатори VINIL Concert agency.
Дружина театру «Руської бесіди». Джерело: http://bruchwiese.livejournal.com/344805.html
10 квітня (29 березня) 1864р.– у Львові розпочав роботу перший професійний Український театр “Руська бесіда”. Під керівництвом Омеляна Бачинського.
У 1861 р. на базі гуртка львівської інтелігенції «Молода муза» Юліан Лаврівський заснував перше громадсько-культурне освітнє товариство «Руська бесіда». Згодом подібні товариства виникли у Перемишлі, Станіславові, Тернополі та інших містах. Вони утримували клуби, театральні групи, читальні зали і бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, присвячені М. Шашкевичу, Т. Шевченку та ін., проводили зустрічі з гостями з Наддніпрянської України тощо. Товариства «Руська бесіда», будучи осередками національно-культурного, навіть політичного життя, сприяли піднесенню рівня освіти та культури, формуванню національної свідомості мешканців Галичини та Буковини.
Омелян Бачинський
З 1864 р. по 1922 р. у віданні львівської «Руської бесіди» перебував пересувний музично-драматичний театр. Відкриття першого на Західній Україні професійного театру відбулось 29 березня (10 квітня) 1864 р., коли у приміщенні Народного дому показали виставу «Маруся», що мала серед львів’ян шалений успіх. Ідея заснування театру у Львові, в якому б грали не аматори, а професійні актори, виникла у відомого галицького громадського діяча, судді та депутата, засновника товариства Юліана Лаврівського. Залучивши до роботи провідних акторів та зібравши пожертви, йому вдалося реалізувати свій задум.
Марія Слободівна (в заміжжі Крушельницька), 1904 р. Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki
Театр утримувало товариство «Руської бесіди», а до 1914 р. частково фінансував Галицький сейм. Своєю діяльністю він охоплював Галичину та Буковину, виступав також у Кам’янці-Подільському, Жмеринці, Житомирі та в Польщі (Новий Санч, Тарнів, Краків). Серед його видатних акторів були Лесь Курбас, Катерина Рубчакова, Олександр Загаров, Василь Коссак та ін. На сцені виступали актори львівського польського театру, театру Михайла Кропивницького, Миколи Садовського та Марії Заньковецької. Деякі актори «Руської бесіди» виступали на польській сцені, а значна частина була обізнана з мандрівними трупами східних і центральних українських земель.
Теофіла Романович
У репертуарі були п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка, водевілі Антона Янковського, Антона Велісовського, Володимир Дмитренка. Театр спочатку очолювали Омелян Бачинський (1864–1867 і 1881), Антон Моленцький (1869–1873). За директорки Теофіли Романович (1874 – 1880) театр відзначався професійним акторським складом і розширенням репертуару, що підготувало ґрунт Івану Біберовичу й Івану Гриневецькому (1882–1892), період директорства яких називають «золотим віком» галицького театру. Вони впровадили на галицьку сцену українську історичну, побутову, міщанську драму, оперу та оперету. Після деякого занепаду по смерті Івана Гриневецького рівень театру знову піднісся за директорства Йосипа Стадника, Романа Сірецького і Степана Чорненького (1913–1914), головним чином через поширення західноєвропейського оперного репертуару та європейської драми.
Катерина Андріївна Рубчакова (нар. 29 квітня 1881, м. Чортків (нині Тернопільської області) — пом. 1919, с. Зіньківці (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області)) — визначна українська галицька акторка універсального перевтілення і співачка (ліричне сопрано). «Примадонна» театру Галичини.
Однак у 1924 р. товариство «Українська бесіда» було змушене відмовитися від опіки над акторами, внаслідок чого у липні того ж року театр фактично припинив своє існування. За період своєї діяльності він сприяв пробудженню національної свідомості галицьких українців і здобув собі не тільки місце в історії українського національного пробудження на Західній Україні, але й значною мірою спричинив виникнення модерного українського театру в Наддніпрянській Україні.
28 березня 2018 року страшна та невблаганна хвороба передчасно обірвала життя блискучого філолога-романіста та перекладача, доцента кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка Наталії Ярославівни Стрілець-Запотічної, котра сьогодні, 16 квітня, могла б відзначити півстолітній ювілей.
Наталія Стрілець-Запотічна
Наталія Стрілець народилася у 1974 році в селі Білогорща на Львівщині. Закінчила факультет іноземних мов Франкового університету (1996) та аспірантуру (1999), стажувалася в Іспанії (1997, 1999) та Бельгії (1999). Результатом її наполегливої праці став захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у 2003 році. Керівником ґрунтовного та новаторського дослідження «Лексико-семантичні й функціональні особливості соматичних фразем у романських мовах (на матеріалі французької, іспанської та італійської мов)» був знаний науковець, професор Роман Семенович Помірко.
Наталія Стрілець-Запотічна
Наталія Стрілець переконливо довела, що витоки частини французької, іспанської та італійської соматичної фразеології лежать у народній латині. Вона продемонструвала, серед іншого, що визначальним чинником корелятивності французьких, іспанських та італійських соматичних фразем є психологічно-соціальний фактор, а також виявила основні шляхи і конвергентно-дивергентні чинники їхньої метафоризації та метонімізації.
Наталія Стрілець-Запотічна
У 1999–2008 роках Наталія Стрілець працювала асистентом, а з 2008 року доцентом кафедри французької філології Львівського університету. У сферу її наукових зацікавлень входила теорія та практика перекладу, фразеологія, термінознавство, контрастивна лінгвістика. Протягом багатьох років Наталія Ярославівна щедро ділилася своїми знаннями зі студентами, була вимогливим викладачем, чия майстерність та педагогічний хист викликали щире захоплення і жагу до праці у її студентів та колег.
Наталія Стрілець-Запотічна
Вагоме місце в житті Наталії Ярославівни займала перекладацька діяльність. Вона вперше переклала з іспанської мови українською твір Еміліо Кальдерона «Секрет порцеляни» (2015), а з французької – книгу Софі Шевіяр-Лютц «Філіппіна. Сила тендітного життя», що витримала два видання (у 2007 та 2016 роках). У 2014 році з-під її пера вийшов навчальний посібник «Переклад науково-технічної літератури», котрим продовжують активно користуватися у навчальному процесі. У тому ж році вийшла заміж, однак, на превеликий жаль, сімейне життя тривало недовго.
Наталія Стрілець-Запотічна
Наталія Ярославівна Стрілець-Запотічна залишилася у пам’яті своїх близьких, друзів та колег доброю, щирою та відкритою Людиною, висококваліфікованим філологом-романістом та перекладачем, педагогом, котра мала ще дуже багато творчих задумів та планів попереду. Місце вічного спочинку знайшла на Голосківському цвинтарі у Львові (поле 90).
Зоряна ПІСКОЗУБ та Ростислав КОВАЛЬ
Література
Львова Л. Стрілець Наталія Ярославівна. Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. / Видавнича рада: І. О. Вакарчук (голова), М.В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014. Т. ІІ: Л–Я. с. 483.
Стрілець Н. Я. Структурні та функціонально-семантичні особливості соматичних фразем у романських мовах (на матеріалі французької, іспанської та італійської мов): Дис. … канд. філол. наук: 10.02.05 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2003. 184 с.
16 квітня у фоє Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика відбудеться дискусія «Людкевич. Спадщина: стратегія популяризації музичної творчості». Її ініціює Меморіальний музей Станіслава Людкевича у співпраці з Львівською національною філармонією імені М. Скорика. Початок події о 16:00.
Збереження та популяризація української музичної культури на національному та світовому рівнях – є пріоритетними завданнями для музикантів. Однак на заваді її просуванню стоїть, зокрема, брак якісних нотних видань та досліджень спадщини українських митців. На прикладі спадщини Станіслава Людкевича працівники музею разом з музикантами обговорять найбільші виклики та проблеми, з якими стикаються та вирішують самотужки, через відсутність в Україні інституту дослідження музичної культури, яке б включало і видавництво нот.
Станіслав Людкевич, 1964 р.
У межах зустрічі команда проєкту розповість про роботу над новітнім виданням творів Станіслава Людкевича, перший том якого зі симфонічними творами композитора був виданий минулого року за підтримки Українського культурного фонду. До видання увійшло п’ять творів для оркестру – Симфонієта (у чотирьох частинах) та одночастинні симфонічні поеми «Пісня юнаків», «Наше море», «Наші гори», «Танець кістяків», окремі з яких видаються вперше або ж виходили друком ще в період радянської окупаційної влади, тож потребували редакції. Партитури та поголосники творів опубліковані у відкритому доступі. Видання є двомовним: передмова українською та англійською мовами містить інформацію про вказані твори, історію їх виконання і видання, стан збереження рукописів.
Барвінський і Людкевич в директорському кабінеті.
Зустріч об’єднає музикантів, композиторів, менеджерів, музикознавців та культурних дієвців та торкатиметься проблематики й інструментів популяризації творчості українських композиторів. Серед числа спікерів – генеральний директор Львівської національної філармонії ім. М. Скорика Володимир Сивохіп, композиторка, лауреатка Національної премії України Т. Шевченка Богдана Фроляк, музикознавець, старший науковий співробітник Меморіального музею Станіслава Людкевича Яким Горак та ін. Модератор: Михайло Кобрин – директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові та його філії Меморіального музею Станіслава Людкевича.
Станіслав Людкевич і киця Міцька на відпочинку
В межах події прозвучать камерні твори Станіслава Людкевича у виконанні Софії Соловій (сопрано) та струнного квартету «Фенікс».
Це перша з низки подій, запланованих у різних музичних інституціях України, покликана, щоб фахівці галузі поділилися досвідом та об’єднали зусилля задля популяризації класичної спадщини української музичної культури.
В Золочівському районі Львівської області знаходиться село Підгірці, яке щороку відвідують тисячі туристів, для того, щоб побачити унікальну пам’ятку – Підгорецький замок , яка є справжнім «архітектурним скарбом» епохи пізнього Ренесансу і бароко.
Замок в Підгірцях, графіка 1830-ті роки.Замок у Підгірцях, початок ХХ ст. Автор Тадеуш Рибковський (1848-1926)
З історії будівлі відомо, що вона була зведена впродовж 1635–1640 років. Будівництвом керував архітектор Андреа дель Аква.
Замок збудований з цегли і каменю. Між внутрішньою і зовнішньою стінами замку влаштовано каземати. Вимощена гладкими кам’яними плитами покрівля казематів утворює тераси, огороджені балюстрадами. Ці тераси, очевидно, використовувались для прогулянок, а в разі військової потреби — для розміщення гармат.
«Золота зала» в Підгірцях, 1880-ті роки.В Підгорецькому замку. Автор Казимєж Владислав Войціцкі, 1883 р.
У 1833 році до замку переїхав Леон Жевуський. Він відновив зірваний дах, двері, шибки і довів замок до ладу. Бездітний Леон передав замок князю Євстахію Сангушку за умови, що той відреставрує його. Відтак у 1867–1903 роках тривали ґрунтовні реставраційні роботи.
Підгорецький замок. Автор Ян Матейко, 1882 рік. (1838-1893)Інтерʼєр Підгорецького замку. Автор Ян Матейко, 1882 рік. (1838-1893)
У 2008 році замок в Підгірцях був внесений до списку World Monuments Watch як одна із сотень пам’яток світу, що має виняткову цінність і знаходиться під загрозою руйнування.
В одній із попередніх публікацій ми ділились фото Підгірців часів Першої світової війни. Більше за посиланням.
За зображенням Підгорецького замку, авторства Яна Матейко, кін. ХІХ стРеконструкція замку в Підгірцях. Автор Адольф Шишко-Богуш, 1926 р
Цього разу хочемо показати, яким побачили Підгорецький замок художники у різні періоди його існування.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: rempex.com.pl, IS PAN, fototeka.ihs.uj.edu.pl, kolekcjonerzy.mnw.art.pl
Блогерка та співачка Аліна Жук представила зворушливу пісню «Лебеді». Аліна Жук після успішних релізів «Волошковий цвіт» та «Ромашки сині», які продовжують набирати тисячі прослуховувань в мережі та очолювати чарти радіостанцій, закріплює успіх новою ліричною піснею «Лебеді»
«Лебеді» – це історія про кохання, яке робить нас сильнішими. Пісня розповідає про глибокі почуття між закоханими людьми. Силу кохання співачка вирішила передати через пару лебедів, бо саме лебідь і лебідка – символ безмежного кохання і непорушної вірності.
Разом з піснею артистка презентувала відеороботу, в якій переплетена ніжність з емоційністю. Зйомки кліпу проходили в одному з найпривабливіших місць України – озері Синевир.
«Кохання – найпрекрасніше почуття в житті людини. Воно дає натхнення вірити в краще, планувати майбутнє попри всі труднощі та біди, які створюють реалії сьогодення. Не бійтесь відкривати свої серця для любові. Кохайте і будьте коханими. Бажаю кожному з нас лебединої вірності!», – поділилась співачка.
Автором слів і музики став Нікіта Кісельов, саундпродюсером залишається незмінний Андрій Осадчук, який працював над попередніми піснями «Волошковий цвіт» та «Ромашки сині».
Сингл Аліна Жук «Лебеді» доступний для прослуховування на всіх цифрових майданчиках, а кліп для перегляду в YouTube та ефірі музичних телеканалів України.
Благодійний аукціон "Сила мистецтва" у Львівській національній філармонії
3 квітня у Львівській національній філармонії на благодійному вечорі «Сила мистецтва» vol.3 було зібрано 3 240 000 грн.
Аукціон уже втретє провів Академічний симфонічний оркестр INSO-Львів Львівської національної філармонії спільно із галереєю «Home of Arts Lviv» за підтримки «Ветеран Медіа».
Благодійний аукціон “Сила мистецтва” у Львівській національній філармонії
Усі зібрані кошти як з продажу квитків, так і з аукціону буде передано на потреби армії, на РЕБ для 80 ОДШБр, а саме українські радіоелектронні пристрої для захисту та протидії UAV супротивника:
пошукові комплекси «Spaceray» для виявлення та відслідковування БПЛА (типу Shahed, Орлан та ін.) мобільними вогневими групами.
Благодійний аукціон “Сила мистецтва” у Львівській національній філармонії
Організатори зазначають, що мистецтво є тим потужним джерелом сили, яке допомагає не лише плекати традиції та історію нації, а й її сучасні цінності, тому дякують всім слухачам, що підтримали збір.
Серед лотів були представлені ікони XVIII століття, унікальні роботи української художниці Стефанії Ґебус-Баранецької, японського графіка Косона Охара, сучасних визначних живописців та авторів пейзажних малюнків, а також багато інших особливих артефактів.
Вкотре гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки знову знайшов цікавий допис про те, що писала львівська преса про 300-літній ювілей появи кави у Європі. Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Українські вісти” від 8 березня 1937 року. Для збереження атмосферності залишаю текст без змін і правок.
300-літні роковини кави
В році 1637 р. амстердамський купець Ван Смітен привіз з Бразилії до Амстердаму перший транспорт кави і навчив купця в Мерсебургу Герваноса як ту каву варити. У листі до того купця, цей Смітен просив, щоби його жінка написала йому, як смакує цей напиток, який до того часу в Європі був невідомий та додає, що йому особисто кава дуже смакує. Жінка купця зле зрозуміла приписи варення і зварила зернятка кави в зупі та подала на обід. Перванос захорував від тієї зупи і зобурення написав Смітенові, щоби він звернув йому 16 сотиків, які треба було видати на рициновий олійок для нього і для жінки та дітей.
Кава
Через те обидва підприємці погнівались і Герванос написав до Смітена; „Ви мали прислати мені транспорт кави і перцю. Але я через вас занедужав, тому не присилайте мені навіть перцю і я не хочу мати з вами нічого спільного”! Аж як жінка Ван Смітена зварила каву як належить, два приятелі перепросились і почали продавати каву в цілій Европі.
Що ж, нове таки нелегким був шлях філіжанки кави до наших вуст за багато років історії. Але зараз все добре, тому бажаю Вам гарного настрою і приємних кавових вражень.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
300-літні роковини кави // Українські вісти. – 1937. – 8 березня (Ч. 50). – С. 5.
У вівторок, 16 квітня 2024 року, о 18.00 у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться лекція професора, доктора мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв України, члена Міжнародної асоціації критиків мистецтва АІСА Ореста Голубця “Від міметизму до гіперреалізму”.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
…Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жюль Шанфльорі в 50-х роках XIX ст. для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму. Одним з перших реалістів був французький художник Густав Курбе (1819-1877), який в 1855 році відкрив в Парижі свою персональну виставку «Павільйон реалізму». Реалізм існував дуже коротко і вже в 1870-х роках розділився на два основних напрями — натуралізм та імпресіонізм…
На початку заходу – Дня першої пластової присяги, Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. Світлина автора
Похмурий суботній ранок 13 квітня не перешкодив сотням членів найбільшої молодіжної організації України «Пласт» – пластової Станиці Львів – вишикуватися довкола сцени, в львівському Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. В цей день відбулося традиційне свято Дня Першої Пластової Присяги. Він традиційно символізує єдність пластунів по цілому світу та вірність пластовим ідеалам, традиціям та цінностям, які створюють «чар Великої Гри», а самому «Пласту» вчора виповнилося вже 112 років з часу заснування.
Пластуни тримають стяги організації під час церемоніалу вручення відзнак «Пласту». Світлина автора
Пластуни різного віку разом зі своїми виховниками, на площі перед сценою, зорганізувалися в гуртках і утворили однодумну спільноту. Це, зокрема, пташата, новаки/новачки, юнаки/юначки, старшопластунки/старшопластуни, які гучно співали свою ранкову молитву, а гімн організації Пласт з’єднав їх серця воєдино разом із близькими і знайомими, присутніми також на Дні першої присяги. Хвилиною мовчання усі присутні вшанували також пам’ять тих членів організації, які віддали своє життя в боях за Україну під час теперішньої війни.
Під час церемоніалу розгортання національного стягу. Світлина автора
Із вітальним словом до проводу Станиці Львів, усіх пластунів та їхніх батьків звернулася п. Ірина Кулинич, заступниця міського голови Львова з гуманітарних питань, яка пригадала той факт, що немало членів організації «Пласт» зараз служать на фронті або є пораненими.
Потім відбулася низка важливих церемоніалів Пласту: пов’язування хусток пташатам (прийняття до пластового гуртка), складання присяги Пласту, вручення відзнак членам пластової Станиці Львів за вагому діяльність на благо організації та на користь суспільства та ін.
З полудня гуртки пластунів на території Парку втілювали так звану Легенду та вправлялися у Тереновій грі аж до вечора, також відбувся і пластунський ярмарок.
Коротко у фактах і цифрах про «Пласт Львів»: З початком повномасштабного вторгнення «Пласт Львів» створив волонтерський штаб допомоги, який з 24 лютого 2022 року допомагає військовим і цивільним. Зараз «Пласт Львів» є найбільшим осередком Пласту у світі і найбільшою молодіжною організацією в місті Лева. На сьогодні діє 12 пластових домівок для занять та заходів, понад 1600 дітей навчаються пластовій програмі в найбільшій молодіжній організації у Львові. Для цього задіяно 509 виховників, адміністраторів, інструкторів, які виховують молодь, організовують табори, заходи та проєкти різноманітних форматів (Джерело: https://lviv.plast.org.ua/center/who-are-we)
Церква Святого Михайла в Сможому (пам’ятка архітектури національного значення, Ох. № 1420), яка згоріла 23 березня ц.р., маркувала мальовничий гірський краєвид, що розкривається з міжнародної траси Львів–Чоп. Побудована вона 1901 року відомим майстром-будівничим Лукою Снігуром. Це була прикметна триверха бойківська церква, впізнавана своїми восьмигранними наметовими верхами й оригінальними вирішенням бічних зрубів, у яких перехід від четверика до восьмерика здійснювався за допомогою трикутних вітрил, що надавало композиції верхів пірамідального характеру.
Церква Святого Михайла, 2007 рік (знимка Юрія Пероганича)
Її первісний вигляд зберігся на рисунку 1905 року Тадея Обмінського, відомого архітектора, реставратора та пам’яткоохоронця, який досліджував традиційне будівництво в Галичині. Тодішня, щойно збудована, церква була під ґонтом – і стіни, і дахи. У 1931 році за рисунком Обмінського Антін Варивода, військовий діяч ЗУНР, виконав акварель. Але на той час дахи і наметові верхи церкви вже були під бляхою, а стіни надопасання мали вертикальне шалювання дошками і лиштвами, чого Варивода не показав.
Церква Св. арх. Михайла в Сможому на акварелі А. Вариводи, виконаній 1931 року за рисунком Т. Обмінського 1905 р.
Під час ремонтів впродовж свого існування будівля зазнавала змін, які торкалися переважно матеріялів. До кінця 1980-х років її вигляд практично залишався незмінним від часу ремонту в 1928 році, про що свідчать світлини 1980-х. Науковець Микола Жарких зафіксував церкву 1990 року, тоді її цілу – вище зрубу під підопасання – оббили бляхою. А вже останні роботи, які проводила православна громада, зачепили і матеріяли, і об’ємно-конструктивну структуру, істотно змінивши образ пам’ятки – оригінальні верхи були замінені на шаблонні «золоті» бані з нержавіючої сталі.
Церква Святого Михайла, 1980-ті роки
Коротка історія пам’ятки
Перша згадка про місцевість під назвою Сможа Воля походить з року 1553-го. Сучасне село Сможе засноване 1554 року на порожньому місці – «на суровому корені». У люстрації за 1565–1566 роки у Сможому вже відзначена церква – з неї і з поклону священник сплачував 1,1 зол. Наступний запис, що стосується сможівської церкви, містить податковий реєстр за 1577 рік. У XVII ст. в селі було вже дві церкви – долішня і горішня, про що відзначено у податковому реєстрі Перемиської землі за 1628 рік. У Сможому Долішньому, яким тоді володів Іван Чернецький, священник мав пів лану, з якого платив 15 грошів, а з церкви платив 1 золотий. У Сможому Горішньому, яким володів Микола Вижда, священник теж володів половиною лану та сплачував податок 1 зол. 15 грошів з ґрунту і церкви. Податковий реєстр за 1651 рік свідчить, що обидві церкви були звільнені від податків.
Церква на кадастровій мапі містечка Сможе, 1851 р. (помилково підписана Св. Дмитра). ЦДІАУЛ, ф. 186, оп. 12, спр. 555.
За переказами, перша церква в селі стояла коло великого каменю в теперішньому селі Долинівка (Felizienthal), але після чумного мору занепала разом із селом. У 1670 році дідич села Олександр Кропивницький фундував нову церкву. Але з нею щось сталось, бо у 1740-х роках була зведена наступна церква, антимінс котрій 1747 року надав перемиський єпископ Онуфрій Шумлянський.
Привілеєм 1760 року польський король Авґуст перевів село Сможе у місто Сможе Долішнє, власником якого був подільський земський суддя Йозеф Марковський.
Згідно з «інвентарем 1768 року, разом з війтівством було Сможе у володінні Михайла Зелінки, львівського підкоморного, з комісійними 2607 зол. 18 ґр. На публічних торгах 1829 року його отримав Вацлав Худец за 27,450 зол. марок коронних». Згодом Сможе перейшло у власність Скарбків. Дідич містечка Сможе граф Станіслав Скарбек надав долішній церкві Св. архангела Михайла додаткові привілеї.
У візитаційному акті за 1777 рік відзначено, що церква Cв. арх. Михайла в Сможому Нижньому «дерев’яна, в три копули зведена». Той же ж візитатор про церкву у Сможому Горішньому записав, що «церква Св. Миколи дерев’яна, в одну копулу зведена». Ймовірно, церква і парафія в Сможому Горішньому були ліквідовані австрійською владою при реґуляції парафіяльної мережі наприкінці XVIII ст.
Парох о. Іван Санкевич в «Специфікації» за 1805 рік записав: «церква Св. Михайла Архангела обряду грецького в селі Сможім в деканаті Скольськім в циркулі Стрийськім зафондована, на підлогах, тобто на підвалинах на землі без підмурівку лежачих, з дерева брусованого рівно з заломом, з вікнами порядними з малих тафельок, ґонтами побита, в доброму стані, оцінена на 80 ринських. Мала презенту від Юзефа Требені, підчашого. Церква друга давніше у Вижній Сможій була, до якої належав ґрунт Дяківський, на ньому тепер мешкає дяк Данило Шашкевич, вона через відсутність пароха і підданих перед часами давніми зігнила і впала, що й місце не впізнати». Добрий стан церкви Св. Михайла фіксує візитаційний акт 1832 року. Саме ця церква позначена на кадастровій карті Сможого 1851 року. Однак напевно вона згоріла, бо 1874 р. на її місці була зведена нова церква, а в короткому часі 1901 року постала наступна. Можливо, що 1874-го, одночасно з попередньою церквою, була зведена збережена дерев’яна дзвіниця. Але, за переказами, її перенесли з села Феліцієнталь від першої сільської церкви.
Містечко Сможе на військовій мапі 1931 р.
Останню сможанську церкву звів відомий майстер-будівничий, автор численних храмів на Бойківщині – Лука Снігур із Погара. Парохом Сможого тоді був о. Микола Гапій. У 1902 році маляр Зємба з Велдіжа розписав стіни церкви. Під час Першої світової війни, у 1915-му, церква була дещо пошкоджена вибухами гранат, але вже 1916 року направлена коштом і працею парафіян. Під час ремонту у 1928 було замінено ґонтову покрівлю дахів на популярну в ті часи оцинковану бляху, а ґонтове кожухування стін замінили на вертикальне шалювання дошками і лиштвами.
Церква Святого Михайла, 1930-ті роки
Впродовж першої половини ХХ сторіччя містечко Сможе поступово занепадало, і вже з приходом совєтської влади повністю перетворилося на село. У 1946 році сможівська церква перейшла у підпорядкування московської православної (РПЦ), а 1961 церкву закрили для богослужінь. В тому ж році київські реставратори архітектори О. Аль і Т. Трегубова провели натурні дослідження та виконали архітектурні обміри церкви.
Північний фасад, план, перетин ситуаційний план церкви Св. арх. Михайла в Сможому. Обміри 1961 р. Арх. О. Аль, Т. Трегубова
У 1979 році церкву Св. Архангела Михайла було занесено до Реєстру пам’яток національного значення як своєрідний зразок бойківської церкви.
Церква Святого Михайла, 1985 рік. (“Пам’ятники містобудування та архітектури”)
З розвалом совєтського союзу 1989 року церква була відкрита – знову як парохія РПЦ. Тоді розширили добудовою південну ризницю, цілу вище зрубу підопасання оббили бляхою й отинькували цементним розчином кам’яний підмурівок.
Церква Святого Михайла,1990 рік (знимка Миколи Жарких)
Від 1997 церква почергово використовувалася громадами УГКЦ і УАПЦ. У 2014 році православна громада самовільно розпочала нефахову реконструкцію церкви, якою було спотворено автентичний характер пам’ятки: була змінена форма наметових верхів на шаблонні бані під «золотою» бляхою-булатом, оригінальні ковані хрести на вишуканих маківках замінили на штамповані, перед головним входом добудували великий відкритий ґанок, розширили дашок над північним входом, підмурівок обличкували бутафорним ламаним камінням, замінені оригінальні дерев’яні вікна на металопластикові, стіни ошалювали каліброваними дошками – горизонтально! Церква втратила автентичний вигляд.
На південний захід від церкви в нижній частині церковної ділянки розташована дзвіниця.
Ансамбль спотвореної церкви з дзвіницею в Сможому. Вигляд від півночі. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)Вигляд від північного заходу. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)Вигляд з південного заходу. Знимка Оксани Бойко, 2017 р.Церква в процесі ведення самовільних нефахових робіт. Вигляд від північного сходу. Знимка Оксани Бойко, 2017 р.
Архітектурно-мистецький опис церкви та дзвіниці
Церква – тридільна, триверха будівля (21,45×7,95 м). Зведена з тесаних смерекових брусів, на кам’яному фундаменті. Первісно відкриті зруби підопасання ошальовані горизонтально каліброваними дошками, кожуховані ґонтами зруби надопасання – ошальовані вертикально дошками з нащільниками. Три рівновисокі квадратові в плані зруби (нава ширша) завершували верхи, вкриті наметовими восьмибічними дахами з припусницями, та були увінчані маківками на сліпих ліхтарях (після реконструкції наметові верхи замінені на шаблонні цибулясті бані з булату). Центральний зруб складається з двох четвериків та восьмерика, що зменшуються доверху. Оригінально вирішені бічні зруби, у яких перехід від четверика до восьмерика здійснюється за допомогою трикутних вітрил, які надають композиції верхів церкви пірамідального характеру. Піддашшя, що оперізує церкву навколо, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. Ризниця прилягає до південної стіни вівтаря, вкрита причілковим дахом з острішком.
Збережені випусти південно-східного наріжника південної захристії. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)Прибудований ґанок. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Всередині церкви всі простори розкриті на висоту верхів та перекриті пласкими стелями на верхньому рівні восьмериків. Широкі хори влаштовані при західній стіні бабинця з виходом по стрімких сходах.
Вигляд на хори поч. ХХ ст. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Стіни церкви вкриті розписами з сюжетними біблійними сценами та святими, які виконав маляр Зємба з Велдіжа 1902 року. Іконостас з поч. ХХ ст., аркової побудови, чотириярусний з пределами, різьблений, золочений, з іконами академічного письма (худ. Антон Манастирський), верхні ряди (празничковий, апостольський і пророчий) на арці. Намісний ряд іконостасу з іконами: «Св. арх. Михайло», «Христос-Учитель», «Богородиця-Одиґітрія», «Св. Микола».
Іконостас з іконами А. Манастирського, поч. ХХ ст. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Царські двері – різьблені з мотивом виноградної лози з гронами, золочені з чотирма клеймами євангелистів. Дияконські двері – різьблені з мотивом листя аканту, з іконами свв. дияконів Стефана і Лаврентія.
Царські двері. Дияконські двері з іконою св. диякона Лаврентія. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)Намісні ікони св. Миколи та Богородиця-Одиґітрія з пределами та північні дияконські двері з іконою св. диякона Стефана. Знимка Оксани Бойко, 2017 р.Сюжетні предели під намісними іконами. Знимка Оксани Бойко, 2017 р.
У церкві зберігається п’ять ікон на дошці апостольського ряду та намісна ікона «Св. Миколи з іконостасу XVII ст. з давньої церкви Св. Миколи зі Сможого Горішнього.
Ікони апостольського ряду іконостасу (XVII ст.) з давньої церкви Св. Миколи в Сможому Горішньому, які зберігаються в церкві Св. арх. Михайла. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)Ікони апостольського ряду іконостасу (XVII ст.) з давньої церкви Св. Миколи в Сможому Горішньому, які зберігаються в церкві Св. арх. Михайла. (Знимка Оксани Бойко, 2017 р.)
Дзвіниця – квадратова в плані двоярусна зрубна дзвіниця (~ 5,16×5,16 м), вкрита стіжковим наметовим дахом, з кованим хрестом. Належить до характерних взірців дзвіниць Бойківщини XVIII–XIX ст. Підвалини дзвіниці покладені на підмурівок з ламаного каменю. Голосниковий ярус дзвіниці – з заломом та зі стовповою з підкосами голосниковою аркадою, яка ошальована вертикально дошками з двома круглими і півциркульним отвором – в кожній стіні. Нижній ярус накритий піддашшям, опертим на профільовані випусти вінців зрубу. Вихід на голосниковий ярус по стрімких дерев’яних сходах. Двері у південній стіні – двополотневі, набірні «в ялинку», на завісах. У північній стіні збережені однополотневі двері на бігунах, з дерев’яним замком, ззовні заховані за шалюванням. На дзвіниці підвішені три дзвони.
Церква Св. Арх. Михайла з дзвіницею в Сможому була яскравим взірцем сакрального ансамблю Бойківщини.
Оксана БОЙКО
Джерела та бібліографія
1. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), фонд 186, оп. 12, спр. 555. Кадастрова карта Сможого 1851 р. 2. Державний архів Львівської области (ДАЛО), ф. 1, оп. 25, спр. 1562, арк. 17. 3. Науково-технічний архів Ін-у «Укрзахідпроектреставрація», спр. Ло-286-1 Матеріяли обстежень пам’яток Львівської обл. Схематичні обміри. 1961 р. 4. Оксана Бойко. Облікова документація на пам’ятку архітектури національного значення – церкву Св. арх. Михайла в Сможому, 2017 р. Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської облдержадміністрації. 5. Михайло Драґан. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. – Т. 1. – T. 1. – С. 91. 6. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, 1985. – Т. 3. – С. 201. 7. Василь Слободян. Історична довідка. Приватний архів, Львів, 2017. 8. Василь Слободян. Українські дерев’яні церкви у рисунках Антона Вариводи. Львів: УКУ, 2020. 9. Шематизм всего духовенства греко-католицької архієпархії на рік 1918 р. – Львів, 1918. – С. 137. 10. Шематизм Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української греко-католицької церкви. – Дрогобич: Коло, 2014. – С. 746. 11. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Pod red. F. Sulimierskiego. – T. X. – Warszawa, 1889. – S. 916-918.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
18 квітня 2024 р. об 11 год. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І. Франка, 154) запрошує дітей та дорослих на майстер-клас з писанкарства.
“Проведуть майстерку педагоги Дитячої школи народних мистецтв Марія Янко, Софія Канас, Віра Дигас, Ігор Баран
Писанкарство – це унікальне мистецтво ручної роботи – виготовлення писанок, тобто яєць, на яких наноситься орнамент та символіка за допомогою різноманітних кольорів та технік.
Традиція розфарбовувати яйця виникла дуже давно, ще у дохристиянський період. Прості писанки розмальовують у різних країнах, але саме в Україні писанкарство перетворилося на справжнє мистецтво.
Писанка — яйце, декороване традиційними символами, які пишуться за допомогою воску й барвників. Існує понад 100 символічних малюнків для писанок. Символічне значення мають і кольори писанок.
Тож маєте нагоду створити свою власну писанку, розмалювати та наповнити власним змістом.
Майстер-клас організовано у співпраці Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові та Дитячої школи народних мистецтв.
Вартість заходу – за ціною вхідного квитка до музею (діти – 30 грн., дорослі – 60 грн.). Оскільки кількість місць обмежена, то реєстрація обов’язкова за тел. 0973844818.
Із необхідних для майстерки матеріалів потрібно принести з собою видуте яйце. За все решта ми обов’язково подбаємо, щоб ви мали з чим працювати та отримали задоволення від творчості” – пишуть у події на сторінці музею у фейсбук
Історично-музичне мультимедійне дійство від ТанцТеатру «Життя» «Ремінісценції.UA»
19 квітня на сцені Львівської національної філармонії відбудеться історично-музичне, мультимедійне дійство від ТанцТеатру «Життя» «Ремінісценції.UA». Початок – о 19:00.
«Ремінісценції.UA» народилися як гостра творча реакція львівського ТанцТеатру «Життя» на воєнні дії росії. Резонансний проєкт багато гастролював як Україною, так і за її межами. І зараз, коли минуло 10 років від початку війни, не просто не втрачає актуальності, а й набуває нового звучання. Особливо від часу повномасштабного вторгнення рф на територію України.
«Ремінісценції.UA» розкривають маловідомі сторінки історії України. Сценічне дійство про те, хто, як і навіщо упродовж багатьох століть нищив модерну культуру України та гальмував стрімкий розвиток українців як нації… Чому так настирливо приховувалися наші таланти і перекреслювалися наші успіхи? Чому так продумано руйнувалася аксіома «Українці — переможці»?
Історично-музичне мультимедійне дійство від ТанцТеатру «Життя» «Ремінісценції.UA»
– Кожного разу, коли працюю з «Ремінісценціями», роздумую над питанням: а що, якби вони, ті українські митці, актори, письменники, зробили свого часу інший вибір? Де б вони були? Про що говорило б їхнє мистецтво? Як би вони пояснювали свою місію? Як би ми про них зараз згадували? Чи згадували б? Зрештою, якими були б ми? І чи були б?.. – каже режисерка та авторка проєкту «Ремінісценції.UA», народна артистка України Ірина Мазур. – Культура – це завжди про політику. І мені шкода тих, хто сьогодні цього не розуміє або вдає, що не розуміє. Чайковські, пушкіни, достоєвські – це про політику знищення всього навколо, що заважає росії утверджувати себе, «вєлікую». Вона це робить сотні років двома незмінними методами: терором і грошима, що знову конвертуються в терор. Скільки ще має загинути українців, щоб, якщо не вимкнути, то хоч для себе поставити «онєгіна» та іже з ним на паузу? Історія недаремно повторює свої уроки.
Історично-музичне мультимедійне дійство від ТанцТеатру «Життя» «Ремінісценції.UA»
«Ремінісценції.UA» – це мікс різних жанрів: слово, пластика, музика, пісня, поезія, відеоінсталяція… Унікальність цього історично-музичного проєкту — у тому, що сучасними сценічними засобами ТанцТеатр «Життя» розповідає глядачеві понад 300-літню історію нищення України російською імперією… Проєкт складається із десяти новел, своєрідних персональних історій про Війну, Страх, Репресії, Смерть, але водночас — про Віру, Життя, Надію, Боротьбу за Україну! Використані твори українських композиторів Богдана Весоловського, Анатолія Кос-Анатольського, Ярослава Барнича, Володимира Івасюка та інших.
Мета проєкту – повернути українцям втрачені сторінки власної історії, реабілітувати велич та славу української культури, яка є тим потужним джерелом натхнення, здатним розбудувати сучасну Україну.
Пластуни і пластунки з Дрогобича (члени 18 і 31 куренів) з провідником Михайлом Іваненком. Світлина опублікована: Сова А. Печатка 31 пластового куреня імени Софії Галечко у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2024. – Чис. 1 (213). – С. 44–45.
Упродовж 1920-х рр. у Дрогобичі існували курені Українського уладу пластунів юнаків (УУПЮ): 18 пластовий курінь імені Івана Франка, 27 пластовий курінь імені Івана Сірка, 31 пластовий курінь імені Софії Галечко, 36 пластовий курінь імені Людмили Старицької-Черняхівської, 53 пластовий курінь імені Дмитра Вітовського, 67 пластовий курінь імені Марти Борецької.
Крім того діяв 6 курінь Українського Уладу Старших Пластунів імені Дмитра Вітовського. Кожен з цих пластових підрозділів мав свої печатки.
Дівочий 31 пластовий полк імені Софії Галечко, закладений у березні 1922 р. Вікторією Ґавдяк при співучасті учительки Марії Ґавдяк з учнів учительського семінару СС Василіянок. У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові виявлено одну печатку цього куреня. Упродовж травня 1924 р. – жовтня 1929 р. її зображення фіксується на понад тридцяти документах.
Найраніший відбиток печатки датується 25 травня 1924 р. Він міститься на картах впису в члени Пласту Ольги Андріїв, Клементини Вельґуш, Ольги Винницької, Олени Воробкевич, Олени Войтович, Вікторії Ґавдяк, Олени Нимилович, Лесі Геврик, Александри Дудик, Іванни Іссель, Неоніли Кічоровської, Марії Кічоровської, Розалії Коваль, Анни Лаврів, Олени Мицавки, Стефанії Уруски.
Декілька відбитків печатки фіксуються на звітах куреня за 1 і 3 чвертьроки 15 пластового року, 2, 3 і 4 чвертьроки 16 пластового року, 2, 3 і 4 чвертьроки 17 пластового року, 2 і 3 чвертьроки 18 пластового року.
Курінною печаткою завірено листи Марії Ґавдяк до Верховної Пластової Команди (15 грудня 1926 р.) та Стефанії Уруски до ВПК (28 вересня та 19 жовтня 1926 р.).
Карта впису в члени “Пласту” Александри Дудик. 25 травня 1924 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові
Один відбиток печатки міститься на звіті про перебіг “Свята І. Падолиста”, яке проведено 31 пластовим курінем імені Софії Галечко. Подія відбулася 31 жовтня 1926 р. У документі, який написала Стефанія Уруска (курінна писар) зазначалося:
“В склад програми входили слідуючі точки:
Відспівання пластового гимну.
Відчитання привітів.
Деклямація п. з . “Каменярі” (Ів. Франка).
Хор – “Заквітчали дівчатонька” (Купчинського).
Сольо – “Питаєся вітер смерти”.
Дует – “Чи піду в гай” (переклад з німецького).
Деклямація п. з. “Могила в гаю”.
Хор – “Ой зацвила черемха” (Купчинського).
Кінцеве слово.
Відспівання Пл. Присяги.
Вечером о 6 год. розпочалося Свято відспіваннєм пл. гимну, відтак наступило відчитання привітів: від О. П. К., від ХХХVІ пл. куріня жіночого і ХVІІІ пл. куріня мужеского з ґімназії, які не могли явитися і спільно з нами відсвяткувати це Державне Свято, з огляду на перепони вищих властей, шкільних, а саме дирекції семинаря.
Товаришка курінна виголосила декл. п. з. “Каменярі”, яка викликала не мале захоплення серед невеликої скількости слухачів як: о. дир. Семінара, о. катехит, оо. Василіяни, СС. Василіянки, два пани Професори, родичі і мале число учениць того заведення.
Дрогобицькі пластунки на прогульці на скелях Урича, 1924 р. Світлина опублікована: Сова А. Печатка 31 пластового куреня імени Софії Галечко у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2024. – Чис. 1 (213). – С. 44–45.
Мимо цего, що запрошення розіслано в час, інтеліґенція дрогобицька не взяла участи в Пластовіс Святі, в память тих, що не жаліли положити в жертві буйні голови за честь і свободу своєї Неньки-України.
В часі відспівання стрілецьких пісень, можна було зауважити в тім хорі три ґрупи пластунок о ріжному настрою:
ґрупа, яка стояла гордо, зі взнесеними головами, робила вражіннє, немовби переносилася своїми думками в минувшину, в той час, коли боролися стрільці за волю і свободу України. Вона робила вражіннє завзятих і готових сей час іти в бій.
ґрупа – надзвичайно сентиментальна, відчувала жаль і скаргу тих стрільців, які жалувалися, що не буде кому їх поховати, і захистити перед чорним вороном, який буде прилітати і видзьобувати їхні очі.
ґрупа – найменше перенята, а своїм виразом лиця виказувала, що думала лише про зверхний вигляд і о тім, щоби добре удалося свято.
Можна було зауважати ще четверту ґрупу, яка була на салі. Ця ґрупа проявила свою цілковиту байдужність, бо навіть не явилася в пластовому однострою, за що дістала нагану в присутности цілого куріня.
В закінченню, було сказано коротку історію про початок засновання української держави, її розцвіт і упадок, а також завізваннє нас до праці для добра народу і щоби бути кождої хвилі готовими на клич, який пролунає по всіх землях України “До борні за волю”. Пластову молитву відспівано з великим святочним настроєм.
Доходу зі свята пластового було: 26 зол.; з чого:
7 зол. на сироти воєнні,
5 зол. допомога бідним пластункам,
6 зол. на інвалідів,
8 зол. на будову пл. дому у Львові”.
Нижче подаю опис та зображення печатки:
Печатка 31 пластового куреня імені Софії Галечко у Дрогобичі. 25 травня 1924 р. – 12 жовтня 1929 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Каталог
Матеріал: фіолетове, червоне чорнило. Форма: кругла. Розмір: 35 мм. Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом. Легенда: 31 п. к. ім. С. Голечко у Дрогобичі. Датування: 25 травня 1924 р. – 12 жовтня 1929 р.
Андрій СОВА історик
Література:
Сова А. Печатка 31 пластового куреня імени Софії Галечко у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2024. – Чис. 1 (213). – С. 44–45.
Модне чи вічне? На це запитання відповідатимуть одна з найвідоміших українських дизайнерок Оксана Караванська та українська співачка, актриса театру і кіно, лауреатка Шевченківської премії Наталія Половинка. Їхній спільний проєкт – вистава-дефіле «РОЗМОВА ПТАХІВ» – відбудеться 18 квітня у Львівській національній опері. Початок – о 19:15.
Цього вечора Дзеркальна зала Оперного театру перетвориться на унікальний простір, в якому будуть фешн, театр, балет, музика, слово, спів… Ми почуємо, як високі сенси потужно і сучасно звучать, коли висока мода тісно переплітається із високим мистецтвом театру. Це вість про вічне і красиве, що протистоїть війні.
Оксана Караванська надихнулася, творячи костюми до вистави «Сад Божественних Пісень. Розмова птахів» за Григорієм Сковородою, премʼєра якої відбулася в Гарнізонному храмі в ніч на Святого Миколая у грудні 2023 р. Дизайнерка не вперше міксує види мистецтва. Її перформенс «Вишиванка-Couture Третього тисячоліття» у Львівській опері торік наробив багато галасу. Цього разу Караванська пропонує ще більш сміливий крок.
– Я завжди по-філософськи ставилася до власної творчості, – каже Оксана Караванська. – Запитання «Модне чи вічне?» доречне завжди: як 300 років тому в часи Сковороди, так і зараз, я наважуюся поєднувати всі мистецтва, аби не втратити українськості, духовності і краси. То чи стане модне вічним?
У Львівській опері Караванська представить нову історію «Ukrainian Haute Couture», де авторкою сучасної вишивки вкотре стала дизайнерка Ксенія Уманська. Моделями будуть артисти балету Львівської національної опери – цього разу і жінки, і чоловіки.
Наталія Половинка унікальним чином творить свою дорогу через театр і духовний напів, традиційну пісню, класичну музику і кіно. Її «Слово і голос» – єдиний в Україні театр, де здійснюється жива співоча Традиція України.
Дефіле зустрінеться в діалозі про модне і вічне з виставою «Розмова птахів», яку творитимуть Театральний центр «Слово і голос», Наталія Половинка; «Хорея Козацька», Тарас Компаніченко; а також Лабораторія степового розспіву «Євшан-зілля» із Запоріжжя та окупованих сіл, народний співак Олексій Заєць і піаніст Сергій Кудринецький.
– Моє служіння Традиції завше – виклик серед сучасного моря швидкоплинних змін, – каже Наталія Половинка. – А зараз це граничне випробування України і світу оголює дивний шанс перемоги: пʼючи з джерела, серед всіх масок сучасності – за одною з них таки розпізнати своє лице. А Сковорода веселить: «Я й сам не люблю мiнливої маски… а люблю теє, що зверху ніщо, а всередині щ о с ь, зовнi неправда, але всередині iстина. Така рiч i людина звалися у еллiнiв «сілінос», картинка, зверху смiшна, а всерединi прекрасна…». То чи стане вічне – модним?
Цієї пʼятниці, о 19:00 Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії на чолі з диригентом Сергієм Хоровцем представить одну з улюблених програм музикантів — Солісти оркестру!
Впродовж більш як 121-літньої історії рівень симфонічного оркестру Львівської філармонії був традиційно високим, а кожен оркестрант без жодних застережень міг виступити у ролі соліста. Водночас рідний філармонійний оркестр йому акомпанував. Творче спільне музикування збереглося і до сьогодні.
Тому такі концерти є особливо очікуваними як для солістів, кожен з яких радий продемонструвати свою майстерність перед публікою, — так і для слухачів, які завдяки цим програмам мають змогу краще познайомитись з оркестрантами.
Вибрані музикантами твори якнайкраще розкривають потенціал їхніх інструментів, бо кому ж, як не солістам найкраще знати, хто написав найкращі соло. Так скрипалька Олександра Мороз та віолончеліст Дмитро Ніколаєв поділились історією гастрольної поїздки з оркестром, в якій виникла ідея виконати спільне соло, і було обрано Симфонічну поему Каміля Сен-Санса “Муза і поет”.
“Ця музика дуже характерна і яскрава, але водночас романтична та ніжна. Вечір 12 квітня — чудова нагода розповісти слухачам емоційну історію відносин між поетом і музою та перейнятися атмосферою казкової Франції”, — розповіла Олександра Мороз.
Також в програмі ви почуєте Концерт для альта з оркестром Белли Бартока у виконанні Андрія Савича та унікальний концерт для солюючого тромбона українського композитора Левка Колодуба, який з оркестром представить Богдан Лущ.
Тож пʼятниця у філармонії буде наповнена відкриттями, до яких ми і запрошуємо приєднатися.
Догляд за шкірою обличчя є важливою складовою щоденної рутини, яка спрямована на підтримку здоров’я та молодості шкіри. Одним із ключових етапів цієї рутини є використання засобів для тонізації, які допомагають шкірі залишатися свіжою та сяючою. Тоніки не лише освіжають, але й підготовлюють шкіру до подальшого догляду, забезпечуючи краще засвоєння кремів та сироваток.
У цій статті ми розглянемо, як правильно вибирати та застосовувати ці засоби, а також розкриємо секрети ефективної тонізації шкіри на прикладі продукції відомого бренду.
Як вибрати ідеальний засіб для тонізації обличчя
Перед тим як додати тонізуючий продукт до своєї косметичної полиці, важливо врахувати тип та потреби вашої шкіри. Ось кілька порад, які допоможуть вам у цьому:
Для жирної шкіри вибирайте продукти з матуючим ефектом та компонентами, які регулюють вироблення шкірного сала.
Суха шкіра потребує зволожуючих та поживних інгредієнтів, які допоможуть підтримувати водний баланс та еластичність.
Для чутливої шкіри ідеально підійдуть засоби з заспокійливими компонентами та без алкоголю.
Комбінована шкіра вимагає балансу між зволоженням та контролем жирності, тому шукайте продукти, які вирішують обидві проблеми.
Також звертайте увагу на наявність антиоксидантів, вітамінів та рослинних екстрактів, які підвищують загальний тонус шкіри та захищають її від негативного впливу навколишнього середовища.
Правила застосування засобів для освіження шкіри
Нанесення тонізуючого засобу – це не просто швидке протирання обличчя ватним диском. Це ціла процедура, що вимагає уваги та дбайливого підходу. Ось кілька кроків, щоб максимально використати переваги цього засобу:
Почніть з очищення шкіри. Це важливий етап, який дозволить тонізуючому засобу краще проникнути в шкіру.
Наносіть засіб на ватний диск і легкими рухами протирайте шкіру обличчя, уникаючи області навколо очей.
Не тріть шкіру! Ніжні погладжування допоможуть заспокоїти та освіжити шкіру.
Після тонізації дайте шкірі кілька хвилин, щоб вона поглинула засіб, перш ніж наносити зволожуючий крем або сироватку.
Постійне використання тонізуючих засобів може зміцнити шкіру, зменшити видимість пор та підвищити її захисні функції.
Секрети ефективної тонізації шкіри
Щоб тонізація була не просто приємною процедурою, а й приносила видимі результати, важливо включити декілька секретів у свій догляд:
Використовуйте тонізуючий засіб не тільки вранці, але й ввечері, після зняття макіяжу.
Зберігайте тонік у холодильнику для додаткового освіжаючого ефекту.
Не обмежуйтеся лише обличчям – тонізуйте шию та зону декольте.
Шукайте продукти з натуральними інгредієнтами та ефірними оліями для додаткових ароматерапевтичних властивостей.
Пам’ятайте, що регулярність та послідовність у догляді за шкірою – це запорука вашого успіху. Не пропускайте тонізацію, і ви побачите, як ваша шкіра віддячить вам здоровим виглядом та свіжістю.
Завершальні рекомендації для ідеального тону шкіри
Тонізація – це не лише етап догляду за шкірою, а й можливість для вас подарувати собі кілька хвилин релаксації та відновлення. Вибираючи продукти для тонізації, не забувайте про якість та репутацію бренду. Магазин prostor.ua пропонує широкий асортимент засобів для догляду за шкірою, які допоможуть вам підтримувати шкіру у відмінному стані. Завдяки їх професійному підходу до вибору продукції, кожен зможе знайти ідеальний варіант для себе.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
