Оглядаючись в історію, можна побачити, що насправді вороги завжди були ворогами, а «братерська» дружба лише штамп, покликаний на якийсь час ввести в оману українців.
Пропонуємо вам послухати аудіозапис інтерв’ю Степана Бандери датований 1959 роком, в якому провідник Організації українських націоналістів говорить про “більшовиків”, які поширюють плітки про розгром українського національно-визвольного руху. (Фейки та пропаганда були й в той час)
“Український національно-визвольний рух живе, розвивається і бореться далі. Всупереч всім намаганням та пропаганді ворога знищити його. Минуло вже 15 років, як більшовицька Москва по-новому окупувала Україну під кінець Другої світової війни.
Більшовики стараються стерти з лиця Землі українську революційну боротьбу всіма засобами тоталітарної системи. Українська повстанська армія, Організація українських націоналістів та вся українська нація склали в цій боротьбі дуже важкі жертви.
Але, зламати змагання України за свою незалежність ні знищити її керівної революційної сили – Москві не вдалося” – говорить Степан Бандера.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Про фотографа-аматора та інженера-хіміка Станіслава Рахфала(1887-1971), фотоархів якого знайшли мало не на смітнику, можна говорити багато. Але колоритні бориславські види затінили бурхливе і насичене життя нашого героя.
Частина цього архіву нині в збірках Олександра Садовського та Василя Піряника. Збережені фотографії особливо цікаві, бо відображають проходження служби в часи Австро-Угорщини й Другої Речі Посполитої, період керування нафтовими копальнями біля Борислава та щоденне заняття фотографією.
Сьогодні, 14 травня 2024 року, о 15:00 в галереї ЛНАМ (вул. Кубійовича, 35Б) відбудеться відкриття виставки творів студентів та випускників кафедри скульптури ЛНАМ 2020-2024 рр. «Пластичні пошуки».
Виставка має на меті продемонструвати пластичні пошуки та експерименти молодої генерації скульпторів, які все ще навчаються або нещодавно звершили ЛНАМ.
«Як впливає академічна програма на творче самовираження? Яке місце займає творчий експеримент під час навчання та після завершення Академії? До яких тенденцій сьогодні тяжіють молоді скульптори? Ці питання наштовхнули нас на реалізацію проєкту і під час експозиції ми спробуємо знайти на них відповіді», – зазначає куратор виставки, доцент кафедри монументально-декоративної скульптури ЛНАМ Олександр Гончарук.
Виставка продемонструє як міцне академічне підґрунтя кафедри водночас дає студентам можливість розвиватися у більш сучасних, експериментальних напрямках. Проєкт закликає до роздумів, рефлексій, дискусій і тим самим фіксує певний етап розвитку скульптурних практик молодого поколінням художників. До експозиції увійдуть понад 40 скульптурних композицій студентів та випускників кафедри скульптури останніх 4 років.
В 2024 році виповнюється 600 років із часу першої писемної згадки про село Руда Магерівська на Львівщині. Зараз цей населений пункт носить назву Замок. Він знаходиться в складі Львівського району.
Замок в Руді МагерівськійЗамок в Руді МагерівськійСкульптура на подвір’ї замку в Руді Магерівській
Сьогодні хочемо показати десять світлин кінця ХІХ на який можна побачити замок зі скульптурами в селі Руда Магерівська. Їх автором є архітектор Юліан Захаревич, який відвідав замок у 1895 році.
Скульптура на подвір’ї замку в Руді МагерівськійСкульптура на подвір’ї замку в Руді МагерівськійСкульптура на подвір’ї замку в Руді Магерівській
З історії замку можна дізнатися, що він зʼявився тут у XVI столітті. Біля нього у 1657 році відбулася Магерівська битва між військами Речі Посполитої і підрозділами семигородського князя Юрія ІІ Ракоці та козаками.
Скульптура на подвір’ї замку в Руді МагерівськійСкульптура на подвір’ї замку в Руді МагерівськійСкульптура на подвір’ї замку в Руді Магерівській
На представлених фото можна побачити будівлі замку та скульптури, які прикрашали замкове подвір’я, і показували Івана Даниловича, Яна та Якуба Собєських, Станіслава Жолкєвського, Міхала-Казимира, Кароля та Єроніма Радзивилів. Автор скульптур Себастян Фесінґер.
Замок був пограбований та знищений в роки Другої світової війни.
17 травня 2024 о 16.00 у виставкових залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (відділу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) відбудеться відкриття виставки Тараса Самотоса (1964–2020) «Весняні сугестії», присвяченої 60-річчю від дня народження митця. Це ретроспективна виставка, яка репрезентує його творчість упродовж 1992–2020 років.
На експозиції представлено живопис Тараса Самотоса у різних жанрах: ню, архітектурні мотиви, портрети, історичні та квіткові композиції. Показано тільки частину творчого доробку, й це, здебільшого, картини, які зберігалися у його майстерні, а також твори із приватних львівських збірок.
Тарас Самотос був надзвичайно талановитим митцем, який осмислював проблеми буття. Він шукав і знайшов свою дорогу та свою образотворчу версію зображення навколишнього світу. Тарас Самотос завжди прагнув пізнати істину у речах, на перший погляд, простих, звичайних та формував свій мистецький світогляд на класичній спадщині. Експериментував із формою та колоритом, створюючи динамічні композиції, позначені його власним творчим почерком («Весняні сугестії-І», «Весняні сугестії-ІІ»).
На виставці представлено полотна на історичну тематику: «Гонта» (2009) та «Гонта змучений» / «Засмучений полковник» (2012). У них відтворено постаті українського козацтва, сповнені духовної величі та мужності. Інтимністю та шляхетністю вирізняються жіночі образи у його картинах. На експозиції також можна буде ознайомитися із світлинами та відеоматеріалами про Тараса Самотоса, які підготувала сестра художника – Наталка Самотос-Баєрлє.
Експозиція виставки «Весняні сугестії» заохочує нас оглянути глибоко осмислені та високомистецькі твори Тараса Самотоса, спонукає пізнати його мистецький світогляд та розуміння мети і завдань мистецтва.
Кураторська екскурсія експозицією виставки «Весняні сугестії»: розмова про один твір Тараса Самотоса (із залученням відеоматеріалів із архіву художника)» відбудеться 19 травня о 15.00. Екскурсію проводитиме Наталка Самотос-Баєрлє.
Для Військовослужбовців Та Ветеранів Війни Провели Майстер Клас Зі Стрільби З Лука
Наступний майстер-клас для військових та ветеранів проведуть 16 травня в Жовкві. Це буде заняття з кінного спорту.
Для військовослужбовців та ветеранів війни провели майстер-клас зі стрільби з лука. Захід організовували у межах «Ліги Нескорених» – проєкту управління молоді та спорту Львівської обласної військової адміністрації, націленого на фізичну та психологічну реабілітацію військових через спорт.
Майстер-клас відбувся на навчально-спортивній базі літніх видів спорту Міністерства оборони України. Спробували свої сили у стрільбі з лука близько двадцяти військових та ветеранів, які проходять реабілітацію у:
центрі протезування та реабілітації Superhumans Center,
центрі медичної та фізичної реабілітації Захисників України Next Step Ukraine.
Для Військовослужбовців Та Ветеранів Війни Провели Майстер Клас Зі Стрільби З Лука
Олександр Куцан вперше у своєму житті взяв лук у руки й ділиться враженнями: «Мені дуже сподобалося. Цікаво. Постріляти із лука – це була моя мрія з дитинства. Але у нас в Переяславі не було такої секції. Тепер хочу попадати у центр мішені».
Ознайомче тренування провели т.в.о. директора КДЮСШ №1 Назар Кузик, а також тренери та спортсмени-лучники Леся Шах, Соломія Трапезнікова та Юрій Гавелко.
«Я дуже люблю проводити час з ветеранами на стрільбищі. Спостерігати, як вони розвиваються, вдосконалюються і мають бажання змінювати своє життя – це завжди надихає. Радію, коли бачу, як вони стають впевненішими та досягають своїх мрій», – каже тренерка команди зі стрільби з лука на Іграх Нескорених Леся Шах.
Знаннями ділилися і амбасадори проєкту «Ліга Нескорених» – ветерани Збройних сил України та чемпіони й призери міжнародних змагань «Ігри Нескорених (Invictus Games)» Павло Лучків, Дмитро Афанасьєв та Сергій Калитюк.
Для Військовослужбовців Та Ветеранів Війни Провели Майстер Клас Зі Стрільби З Лука
«Колись Дмитру Афанасьєву, учаснику «Invictus Games», сказали: «Пробувати варто. Від того точно не помреш, але можливо оживеш». Тепер він не може уявити своє життя без цього виду спорту, і лук залишається його великою пристрастю й до сьогоднішнього дня.
Багатьох, хто прийшов спробувати, стрільба з лука затягнула і відкрила нові можливості, дала нових друзів, що змінило їхнє життя. У багатьох з’явилося нове коло спілкування та нові перспективи,» – зазначає керівник управління молоді та спорту Львівської ОВА Роман Хім’як.
Наступний майстер-клас для військових та ветеранів проведуть 16 травня в Жовкві. Це буде заняття з кінного спорту.
Сьогодні, в рамках недільної кавової рубрики, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися з вами рецептом японської кавової церемонії.
Довгий час кава в Японії не користувалася популярністю. Втім, коли японці все ж розсмакували ароматний напій, вони вирішили придумати свій метод заварювання і перетворити розпивання кави в пласт культури, як це вже сталося з відомою на весь світ японською чайною церемонією. Так з’явився метод повільного заварювання кави, під час якого можна подумати про життя і відчути момент — пуровер, кава по-японськи або слоу-кава (повільна). У Європі він популярний лише останні 10 років, але в азіатських країнах пуровер використовують з 1908 року. Пуровер не вийде приготувати нашвидкоруч, а отже, варто сповільнити шалений темп життя і виділити час не тільки на приготування, але і на повільну, вдумливу насолоду напоєм.
Що потрібно для “кавової церемонії”?
Для приготування необхідний особливий комплект “інструментів”. Ще одна назва такої кави — Харіо (Hario), за назвою компанії, яка виробляє спеціалізований посуд для пуровера.
Мінімальний набір для приготування слоу-кави містить:
Чайник-пуровер з довгим, тонким, зігнутим носиком, завдяки якому утворюється необхідний напір води.
Дріппер — посудину з отвором в нижній частині, лійка зі скла або кераміки. Внутрішня поверхня покрита різьбленням, яке утворює вигнуті жолобки.
Паперові фільтр-пакети.
Чашка або кавник, в який буде виливатися вже заварена кава, краще з товстими стінками для збереження температури.
Бажано також мати нагрівач для води з функцією підтримки температури на одному рівні.
Пуровер кавоварка
Помел кави повинен бути середнім — можна взяти мелену каву з універсальним ступенем помелу або змолоти зерна вручну, ретельно стежачи за однорідністю. За смаком напій буде нагадувати класичний еспресо, міцність і насиченість можна регулювати, зменшивши або збільшивши порцію меленої кави. Стандартна порція: 2-5 грамів кави на чашку еспресо. Експерти радять використовувати ваги для досягнення ідеального смаку.
Як приготувати каву по-японськи?
Закип’ятити воду і остудити її до температури 92-96 градусів.
Помістити фільтр-пакет в дріппер, встановлений на чашку. Змочити фільтр окропом — це допоможе уникнути смаку паперу в напої і розігріє чашку (воду злити).
Засипати каву в фільтр, налити 50-100 мл гарячої води з чайника і почекати 30 секунд — це необхідно для вивільнення вуглекислого газу. Лити воду потрібно тонкою цівкою в центр, колоподібними рухами, намагаючись не потрапляти на фільтр. Процес вливання води повинен бути спокійним і тривати 2-4 хвилини з 30-секундними паузами після кожної хвилини. Рухи руки повинні бути чіткими, але зап’ясток необхідно розслабити.
Процес приготування слоу-кави схожий на медитацію кавомана. Якщо у вас немає бажання проводити кавову церемонію, а смак пуровера до душі, можна скористатися спеціально пуровер кавоваркою.
У неділю,12 травня, відбудеться Перший фермерський ярмарок на Сихові. Охочі можуть придбати крафтові сирні та м’ясні вироби, а також хендмейд від виробників. Ярмаркуватимуть на площі перед Центром Довженка з 10:00 до 17:00. Мешканців та гостей запрошують відвідати ярмарок та відкрити для себе фермерські продукти.
На ярмарку будуть зо два десятки підприємців: локальні та релоковані виробники сирів, ковбасних делікатесів, солодощів, меду, соусів, приправ та іншої продукції, зробленої власноруч.
Відвідувачі ярмарку зможуть скуштувати: витриманий сир з буряком, «Чорна рада» – сир з білою пліснявою і чорною серединкою, унікальні авторські чаї з сублімованих фруктів та ягід, сирний рулет з в’яленими томатами та оливками, шоколадний мед з горішками, амосова паста, 12 різновидів сиродавлених олій і макуха, сири з полонини та гуцульські коники. А також живий хліб, фруктові тарти, печиво шу, крафтовий шоколад і найбільший вибір марципанів, гострі, негострі і найгостріші соуси з рідних видів перців та пастилу.
У Моршині відкрили ветеранський простір «Коло Побратимів»
В п’ятницю, 10 травня 2024 року, у курортному Моршині відкрили ветеранський простір “Коло побратимів”. Там надаватимуть допомогу ветеранам, а також членам родин військовослужбовців.
Як повідомили у пресслужбі Львівської ОВА, у ветеранському просторі захисники та члени сімей військовослужбовців зможуть отримати психологічну та правову допомогу.
У Моршині відкрили ветеранський простір «Коло Побратимів»
“Для ветеранів це місце, де вони можуть знайти розуміння, підтримку та можливість знову відчути себе частиною спільноти”, – каже заступник начальника Львівської ОВА Іван Собко.
Там облаштували кімнати для надання психологічної допомоги — як для групових, так й індивідуальних занять, велику залу для зібрань та тренінгів, а також кухню для неформального спілкування. Приміщення інклюзивне, тож захисники з інвалідністю зможуть там комфортно перебувати.
У Моршині відкрили ветеранський простір «Коло Побратимів»
“Наша мета – дати відчути людям, які пройшли війну і які ще воюють, що вони потрібні суспільству”, – додає громадська діячка Галина Плачинда.
6 травня 1864 року на Золочівщині народився Кирило Трильовський, якому вдалося пробудити національну свідомість тисяч українців Галичини. Він міг стати просто успішним правником: збереглася його акуратно написана адвокатська візитівка віденських часів. Однак обрав шлях діяльного служіння своєму народові й піднесення його культурного рівня. Завдяки його роботі «на майбутнє» Українські січові стрільці зустріли Першу світову підготовленими.
Кирило Трильовський
Меценас, політик і просвітник
Адвокатська діяльність Кирила Трильовського подібна до життєвого сценарію адвоката Рафаловича з повісті «Перехресні стежки» Івана Франка.
Народження в родині священника, університетські студії в Чернівцях, Львові та Відні. Він став впливовим галицьким адвокатом і громадським діячем, депутатом парламенту Австро-Угорщини в 1907–1918 роках, послом Галицького сейму, одним із засновників Української радикальної партії.
1911 року він був одним з адвокатів у процесі проти 101 студента, що домагалися відкриття українського університету у Львові.
Паралельно з адвокатською практикою Трильовський засновує читальні товариства «Просвіта», кооперативи, поширює твори Шевченка й Куліша.
Євфросина і Кирило Трильовські
Перші «Січі»
Попри активну політичну діяльність Кирила Трильовського, найбільшим його внеском у громадське життя є заснування січового руху, що стало визначним у формуванні національної свідомості галицьких українців.
5 травня 1900 року в селі Завалля на Снятинщині Трильовський заснував перше спортивно-протипожежне товариство «Січ». Щоправда, спортивно-протипожежною діяльністю все не обмежувалося: йшлося про відродження (чи створення, за Еріком Гобсбаумом) історичних традицій, виховання патріотичної молоді, просвіту селянства. Січовики організували хорові й театральні колективи, збирали гроші на облаштування читалень і шкіл, влаштовували лотереї, показові гімнастичні вправи.
Під прикриттям пожежно-руханкових товариств січовики запровадили військово-спортивний вишкіл західноукраїнської молоді, щоб не зустріти Велику війну неготовими. 18 березня 1913 року було створено перше легальне військове товариство українців Австро-Угорщини — Українські січові стрільці.
Кількість «Січей» свідчить сама за себе: 1914 року їх було 1056, членами було близько 66 тисяч осіб, чоловіків і жінок, переважно молоді, однак були й старші, особливо в гірських районах.
Показові руханкові вправи січовичок
Жінки в національному пробудженні
В українському випадку національне пробудження відбувалося паралельно з іншими модернізаційними процесами, зокрема емансипаційним рухом. Марта Богачевська-Хом’як пише про роль жінок колонізованої нації, які деконструюють не лише патріархальні, а й імперські структури.
Січовики мали тісні контакти із засновницею «Товариства руських жінок» Наталею Кобринською. Кирило Трильовський відгукувався про неї: «Почин і життєвий труд Наталії Кобринської — це власність не тільки українського жіноцтва, але загалу громадянства. Бо зусилля здобути рівні права для більшости нації і цю більшість запрягти до громадської роботи, до боротьби за найвищу національну мету ― є загальним, великим і, скажімо правду, рішальним національним подвигом».
Честь
Належність до січового товариства на початку ХХ століття для галичан була почесною й відповідальною. Трильовський згадує: «Вони й самі любувалися в мальовничости своєї ноші й мали відчуття взагалі до краси, що так чітко пробивається у їхньому домашньому промислі. Січові ленти, восьмикінчасті зорі й червоні пера на їхніх крисанях, медалі із зображенням Шевченка — все це ніби нарочно придумане для гуцулів!».
Січовики виробили своєрідний кодекс честі: хто хотів долучитися, мав опанувати читання й письмо, до того ж не зловживати алкоголем — «Січ» у Шешорах 1911 року домоглася того, що мешканці перестали вживати алкоголь на певний час.
Садиба в селі Богутин, де народився Трильовський
Фінал
Після вересня 1939 року працівники коломийського Управління НКВС кілька разів викликали Кирила Трильовського на допити, влаштовували обшуки, загроза арешту була цілком реальною. Завадило його слабке здоров’я: 19 жовтня 1941 року колишній депутат Австрійського райхсрату й січовий батько Кирило Трильовський помер в орендованому помешканні в Коломиї.
2019 року розпочалися роботи з відновлення плебанії в селі Богутин на Львівщині, де народився Кирило Трильовський. У ній вирішили відкрити Центр січового стрілецтва. Донедавна садиба була цілком занедбаною.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У лекції кандидата мистецтвознавства, доцента, старшого наукового співробітника Меморіального музею Станіслава Людкевича у Львові, доцента Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Якима Горака висвітлюватиметься життєва доля і творча діяльність Ольги Кипріянівни Ціпановської (1861 – 1941) – однієї з перших професійних українських піаністок у Галичині, хорового диригента, музично-громадської діячки Перемишльщини, сподвижниці жіночого руху, учасниці самаритянської служби для українських полонених і ранених.
У перебігу характеристики життєтворчості діячки акцентуватимуться різні грані її спілкування з композитором Станіславом Людкевичем: як концертуючої піаністки (в т.ч. виконавиці творів С. Людкевича), музичного педагога Перемишльського інституту для дівчат, очільниці Перемишльської філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, спільної участі у музично-громадських подіях і організаціях (Музичному товаристві ім. М. Лисенка, «Союзі Українських Професійних Музик»), однієї з активних членкинь «Союзу Українок». Розповідь ілюструватимуться фрагментами збережених листів О. Ціпановської до композитора, рецензій С. Людкевича на піаністичні виступи піаністки і статті, присвяченої 40-літтю її творчої діяльності, фотографіями.
У Львові у Стрийському парку встановили фортепіано
У Стрийському парку Львова встановили фортепіано. Музичний інструмент, який подарував львів’янин, розмістили біля оранжереї.
Про це повідомило «Суспільне» з посиланням на виконувачку обов’язків директора Стрийського парку Олену Мазурик. Вона зазначила, що музичний інструмент подарував мешканець Львова, який полюбляє прогулянки парком.
«Один із відвідувачів парку запитав, чи нам буде це цікаво. І ми погодилися», – розповіла Мазурик.
За її словами, за фортепіано доглядають працівники парку: на вечір його зачиняють, зранку, близько 10:00, – відкривають. Мета нової атракції – щоби відвідувачі парку мали можливість грати на інструменті.
«Різні люди, відвідувачі парку, виконують на ньому різноманітні композиції. Деколи грають неймовірні твори. І навіть співають, переважно українські пісні», – зауважила Олена Мазурик.
За її словами, встановили фортепіано в парку 2 травня.
Нагадаємо, що ввечері 22 серпня минулого року невідомі пошкодили скульптуру «Впевнена» у Стрийському парку. Жіночу скульптуру облити речовиною, схожою на технічну оливу, та хотіли підпалити.
Всесвітньо відома танцівниця, прима-балерина, хореографка, педагог. Жінка, що усе своє життя присвятила танцю, популяризації України у світі. Витончена, неймовірної вроди, безмежно талановита, наполеглива, сонячна, добра…
Народні перекази, звичаї, обряди, наша героїчна історія вели вперед мисткиню. Тільки до зірок, попри всі терни! Філадельфія, Мадрид, Пітсбург, Монреаль, Вінніпег, Нью-Йорк, Відень, Швейцарія, Флорида, Лондон, Атени, Цюріх, Маямі, Америка, майже вся Європа, – ось лише частина карти світу, де бувала і творила наша видатна українка. Серед вихованців Роми Прийми – близько тисячі учнів із трьох поколінь українців. “Українська артистка високої кляси, що у своєму індивідуальному танці об’єднує класичний вишкіл з українським фольклором”, – так про нашу Рому говорили в один голос відомі митці та критики.
Рома Прийма. Фото з книги “Український народний одяг”, Торонто, 1992
Рідний дім…
Все почалося у Перемишлі (території Польщі), де 3 березня 1927 року в сім’ї музикантів: співачки-музикантки, піаністки Іванни та лікаря Євстахія Приймів народилася донечка Романія. Уже невдовзі сім’я переїхала до Львова, де і минули роки дитинства та юності. Варто сказати, що матір дівчини Іванна з дому Шмериковських була неабиякою красунею, і, кажуть, першим сильним коханням Василя Вишиваного (Вільгельм Франц Йозеф). Хрещеним батьком Роми був відомий оперний співак Михайло Голинський. У родині Приймів завше витало мистецтво, а то неабияка штука! Ніби і зорі зупиняються, коли серце творить… Отож, балачки про театр, оперу, музику були скрізь. Рома мала неабиякі здібності до музики, але уже у 4 роки це дівчатко розпочало знайомитися із світом танку. У 8-річному віці вступила до школи ритмічного танцю за методикою Жака Далькроза у Львові. Відтак стала наймолодшою солісткою Львівської опери, маючи лише 14 років!
Рома Прийма
Проте у тяжкий воєнний час мати з донькою вирушили на Захід. Позаду залишили рідний дім, щирі спогади і могилу батька, якого, за іронієї долі, забрала недуга… Найперше проживали у Відні, тут Рома навчалася в Музичній академії, закінчила заклад на відмінно. Як прима-балерина виступала в театрах Австрії, зокрема у Краєвому театру в Інсбруці, згодом – у США; як солістка – в Роял-Балеті у Вінніпезі, далі – як хореограф у Монреалі. Завжди поруч – мама Іванна, що, до того ж, була і акомпоніаторкою для доньки. Їздила Рома Канадою, Північною та Центральною Америкою з програмою “Танці і характери України”. Декорації, костюми – все мисткиня продумувала до деталей. Отож, і композиції виходили неймовірні, чуттєві, сильні…
Балерина Рома Прийма-Богачевська
“Ви нам потрібні, бо ви наші…”
Такими словами вітала Рому Приймівну, неймовірну красуню, одна канадійка українського походження у місті Форт-Вільям (Шотландія). Наша на карті світу-неймовірна Рома Прийма – у заміжжі Богачевська пройшла крутий, бурхливий, насичений, успішний шлях до світової слави танцівниці, а згодом і хореографа. Вперше дебютувала на сцені театру опери та балету у Львові, далі пройшла вишкіл у найкращих митців Австрії, опісля – навчання в Канаді, і світи: такі непізнані, а заразом близькі, бо всюди ловила мить – навчитися чомусь новому, удосконалити вміння, пізнати себе, а головно – його величність танець…У журналі “Наше життя” за 1951 рік читаємо: “І справді наша Рома неначе виросла. Хоч і давніш її постать була гордо випрямлена, а чорні очі блистіли як вуголь, то є щось нового у погляді. Є зрілість, яку їй дала чужина…”.
Обкладинка журналу діаспори “Нові дні”, із композиції “Жахи війни”
Танкові сильветки
Різні ролі доводилося грати та проживати на сцені Романії, але найближчими були українські танці, бо то – своє, рідне… Черпала енергію з українського фольклору. В 1950-х роках Рома танцює з всесвітньо відомою групою Марти Грем у Нью-Йорку. Легендарні танці, які виконувала артистка: “Русалка”, “Ікона”, “Чайка”, “Жниця”, “Відьма”, “Обливаний понеділок”, “Верховина”, “Марія Магдалина” та інші. Композицію “Жахи війни” особливо відзначали критики, говорячи про потужне, драматичне виконання. А ми можемо побачити кадр з тої містерії духу і боротьби. І як тепер це відгукується у серцях, бо ж знову війна…
Як писала про Рому Прийму відома журналістка Лідія Бурачинська: “Наша Рома пустилась у дорогу сама. Без підтримки багатіїв, а навіть без великого зрозуміння громади. На цьому шляху вона мала одного провідника – свою матір Іванну і митців звуку (Фіялу), кисти (Бутовича), і слова ( Р. Купчинського), що дали їй помічну руку…”. Авторка цих рядків називала Рому “перелітною пташкою”, яка спішила до всіх зі своєю українською душею та великим мистецтвом.
Михайло Черешньовський. Балерина Рома Прийма-Богачевська (портрет, дерево, Нью-Йорк, 1960 p.). У збірці Роми і Юрія Богачевських. Фотографія з архіву Українського Музею в Нью-Йорку
1960 року мати Роми – Іванна Прийма ділилася із журналісткою “Нашого життя” незабутніми враженнями від побуту і виступів у Парижі. Було чимало молоді, були такі, що народжені вже у Франції, або такі, хто лише пам’ятав Україну. Але для тих людей виступи Приймів: матері та доньки були ковтком чистого повітря на чужині. “Цей вечір створив враження, якого ніколи не забудемо… Це був найкращий момент нашого побуту в Парижі. Не грімкі оплески й квіти від друзів і чужих, але ті заплакані очі, з якими приходили до нас за куліси молодь, давні й нові емігранти…”, – пригадувала Іванна Прийма. Союз українок Франції влаштував чудову зустріч-привітання, а серед поважних гостей були: Марта Калитовська, Роман Купчинський, Марія Пастернак, Володимир Кубійович та інші.
Балерина Рома Прийма-Богачевська
1963 року Рома одружується із відомим співаком Юрієм Богачевським, невдовзі народжує двох діток: Анну та Бориса. З цього часу мисткиня дещо залишає сольні виступі і вже до останніх днів свого насиченого творчого життя працює над курсами, школами і таборами мистецького танцю. Цього ж року жінка створює власну школу балету та українських народних танців у Йонкерсі, Нью-Йорку… Цілими сім’ями водили діток до талановитої учительки…Її учні – то діти від 5 і до 18 років, котрі вчилися не лише танцювати, а й жити на сцені і творити магію – магію танцю: класичного і народного. Балетні школи Роми Прийми здобули світову славу та неабиякий авторитет; штудіювали як сольні танці, так і групові, ставили мюзикли, як-от “Попелюшка”, “Квіт папороті” на сценах Вашингтону, Нью-Джерсі, Нью-Йорку. Уже дуже скоро школа майстрині танцю здобула шалену популярність, із лекціями Рома Прийма їздила навіть до Бразилії. Опісля розпочала постійні курси українських танків.
Балерина Рома Прийма-Богачевська
1969 року, даючи інтерв’ю для журналу “Наше життя”, мисткиня казала: “Моя професія досі мене не завела. Як особисті виступи, так і підготовка балетів, ось хоч би “Попелюшка”, балет до опери “Анна Ярославна”, все дають мені задоволення і сатисфакцію. А що не все буває легке, без зусилля – яка ж професія не має важких втомливих моментів?”.
Кілька порад від Роми Прийми для тих, хто прагне займатися балетом:
Наука балету повинна починатися вже у ранньому дитинстві;
Треба пам’ятати про відповідний підхід до лекцій;
Учні повинні вправлятися вдома, виробляючи почуття ритму, скоки, балянс-рівновагу;
Не пропускати лекцій.
1978 року створено ансамбль “Сизокрилі” – глибоко-патріотична програма, танці народної тематики… Найбільшим здобутком, радістю був приїзд “Сизокрилих” до України 1992 року. 40 вихованців приїхали разом із талановитою наставницею до рідного куточка, тут серце бриніло найдужче. Концерти відбулися у Києві, Львові, Івано-Франківську, Калуші, Харкові. Серед її найпотужніших творів – драматичний балет “Битва за свободу”, присвячений трагедії Чорнобиля, та “Ікона” – історична вистава про відзначення тисячоліття християнства в Україні.
Балерина Рома Прийма-Богачевська
Пам’ять має жити…
Чимало спогадів залишили вихованці про свою неймовірну учительку життя, а не тільки танцю, – Рому Прийму. Зі спогадів учениці Роми Прийми – Тетяни Зозулі: (цитуємо мовою оригіналу, із газети “THE UKRAINIAN WEEKLY”, SUNDAY, JUNE 6, 2004). “Our mothers and grandmothers brought us to class, and watched us with pride. They were part of Pani Roma’s circle of grace. They were artistic contributors to the grand vision – sewing our costumes into the night – fairies, demons, princesses, boyars, mice, fireflies, flowers, Ukrainian national costumes of every region – they attempted it all, with extraordinary outcomes. As a young child I looked forward to every new production. This meant the fun of new choreography and music. It also meant “the trip downtown” to the fabric district, where Pani Roma (often with my mother in tow) would dream up the much-anticipated costume. I could hardly wait to see the colors and textures of tulle, silk, and gold or silver lamé for our ballets, or the velvets and flowers for our folk dances. We were prolific! We danced everywhere – in major recital halls, at New Year’s Eve “zabavas,” in school auditoriums…”. Жінка із захопленням пригадує атмосферу тих творчих днів, коли творилося свято танцю, танцем ставало саме життя…
Балерина Рома Прийма-Богачевська
Також наша неймовірна українка була доброю товаришкою і підтримкою для пластунів у діаспорі: “… Хто має змогу заглянути до залі, де пані Рома веде свої лекції та чує її зрівноважений голос, яким десять разів повторює ці самі вказівки, той знає, що тільки з ними могла пані Рома добитися у своїй танковій кар’єрі великих успіхів”.
Ми писали уже про ще одну талановиту, видатну українку-танцівницю – Оленку Заклинську. Багато пов’язує цих красунь: окрім роду українського, ці жінки творили і жили Україною у світі, вони несли світло, виховали сотні вихованців, зрештою – залишили по собі нетлінні спогади. Жили танцем.
Балерина Рома Прийма-Богачевська
У Нью-Джерсі 23 травня 2004 року велика артистка Рома Прийма відійшла у засвіти, саме в час своєї 40-літньої діяльности у мистецтві танцю. Найзаповітнішою мрією танцівниці було продовження її місії – світити мистецтвом для людей. Так, це було і останнє прохання – продовжити передавати новими поколінням український танець. Той танець, як світ – широкий, як небо – безмежний… Художня вмілість у поєданні з ритмікою, пластикою, українською енергією творили дивовижний світ. У ті світи зайшли тисячі дітей, звідти вийшли вони уже іншими, кожен – з чимось добрим, добірним, важливим, непроминальним, тим, що потім дало нове життя. І це все вміла вершити одна велика жінка – Рома Прийма- Богачевська. Жінка, закохана у танець і життя… А її “Сизокрилі” і досі живуть…
Ірина САДУЛА дослідниця, учителька української мови та літератури Угринівського ліцею.
За матеріалами давньої преси, діаспорних видань – “Нові дні”, “Наше життя”, “The Ukrainian weekly”, “Svoboda”, спогадів.
Його приурочили до відзначення 110-річниці створення Легіону Українських Січових Стрільців та 160-річчя від дня народження Кирила Трильовського.
Сьогодні, 9 травня, у Львівському історичному музеї на 3 поверсі відкрили виставковий проєкт «Гей, там на горі Січ іде». Його приурочили до відзначення 110-річниці створення Легіону. Українських Січових Стрільців та 160-річчя від дня народження громадсько-політичного діяча, організатора січового та стрілецького руху в Галичині та Буковині Кирила Трильовського.
Відкриття виставки відбулось під музичний супровід у виконанні учнів Львівського державного музичного ліцею імені Соломії Крушельницької.
Виставковий проєкт «Гей, там на горі Січ іде»
«Ми пам’ятаємо, що в різні епохи наша держава зазнавала випробувань, вимагаючи великої відданості та жертовності. Сьогоднішній час також вимагає захисту нашої державності, знову зустрічаючи виклики війни. Проте Україна існувала, існує і буде існувати.
Важливо зберігати та передавати історію нашої країни, пам’ятаючи її подвиги та перемоги наступним поколінням українців та світові. На жаль, деякі країни відкривають Україну через війну. Сподіваємося, що ця боротьба буде останньою на нашій землі і в світі.
Дуже дякую колективу музею за систематичну та захоплюючу роботу, щоб майбутні покоління знали та вшановували героїчні подвиги тих, хто відстоював і продовжує відстоювати нашу країну», – зазначив заступник голови Львівської ОВА Іван Собко.
Метою проєкту є висвітлення історичних подій українського національно-визвольного руху на Галичині.
Виставковий проєкт «Гей, там на горі Січ іде»
«Історичні події, відзначені в нашому проекті, свідчать про величні досягнення минулого, а також надихають нас на майбутнє. Вони підкреслюють нестримну силу волі та готовність захищати свою державу і свободу навіть у найважчі часи.
Традиції, які зародилися з січового стрілецтва, відбивають дух національного героїзму, відданості та патріотизму. Вони виросли з глибин нашої історії і продовжують жити в серцях кожного українця, нагадуючи про наші коріння та цінності.
Цей проект не лише прославляє видатних постатей, таких як Кирило Трильовський, Августин Волошин, Володимир Шухевич, але й створює міцні зв’язки між минулим, сьогоденням і майбутнім України. Він підкреслює важливість збереження національної ідентичності та культурних цінностей, спонукаючи нас вивчати й оцінювати нашу спадщину для майбутніх поколінь», – директор Львівського історичного музею Роман Чмелик.
Виставковий проєкт «Гей, там на горі Січ іде»
На виставці представили понад 200 пам’яток: унікальні зразки української фалеристики – науки, що вивчає нагороди, медалі та сфраґістики – науки, що вивчає створення печаток, оригінальні прапори та барвисті однострої молодіжних товариств. Зокрема раритетні світлини, поштівки, архівні матеріали, графічні твори та живописні полотна, особисті речі відомих історичних постатей.
Значна частина представлених експонатів є результатом кропіткої пошукової, науково-дослідницької й реставраційної роботи музейників та демонструються вперше.
Партнерами виставкового проєкту стали: Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника, Центральний державний історичний архів України у Львові, Музей 58-го Будинку офіцерів та Львівський державний музичний ліцей імені Соломії Крушельницької.
90 років тому до керівництва Львова звертались про найменування однієї з вулиць міста Румунською. Зрештою вона так і не з’явилась. Про це пише “Гал-інфо”
У 20 столітті процес перейменування вулиць у Львові був доволі активним, зокрема через періодичні зміни державної влади. Адже ще віддавна було усвідомлення того, що назви місцевих локацій є частиною політики пам’яті та національної пропаганди серед громадян.
Мешканці міста, а також окремі організації чи установи, також не залишались осторонь питання найменувань вулиць та неодноразово звертались до керівництва Львова із офіційними листами з ініціативами про надання конкретних назв різним об’єктам міста. Проте не усі пропозиції завершувались успішною реалізацією.
Наприклад, понад 90 років тому, 6 березня 1934 року, очільник Львова, або як його тоді називали Ясновельможний Пан Президент королівського столичного міста Львова, отримав лист від Польсько-Румунської Ліги. У ньому голова цієї організації Констянтин Чилінський звертався із проханням про надання одній з нових вулиць міста назви “вулиця Румунська”.
“Цією управою Польсько-Румунська Ліга у Львові бажає організувати ширшу кампанію сприяння польсько-румунському зближенню серед польського суспільства”, – такою була мета ініціаторів найменування вулиці. Нагадаємо, що у цей період Львів перебував у складі Польщі.
Своє прохання Управління аргументувало тим, що, по-перше, у Львові вже є вулиці, які носять назви народів, наприклад Турецька, Татарська, Сербська, Руська. До речі, сьогодні ці вулиці досі мають такі найменування.
А по-друге, майже усі великі міста Румунії мають вулиці під такими назвами, як: Польська вулиця (румунською – strada Polona), або ж Польський ринок (piata Polona). Такі назви є, зокрема, у Бухаресті, Яссах, а також українських Чернівцях, які у той час були у складі Румунії, як частина Північної Буковини.
Зрештою тоді, у 1934 році, Румунська вулиця у Львові так і не з’явилась. Лише згодом, під час Другої світової війни, таку назву отримала сучасна вулиця Просвіти. Румунською, на честь держави-союзниці Німеччини у війні, вона проіснувала недовго, бо вже у 1944 році вона отримала ім’я англійського науковця Чарльза Дарвіна.
Публікація підготовлена за матеріалами Центрального державного історичного архіву України, місто Львів.
Пармезан – це не просто сир, це символ італійської кулінарної традиції, відомий у всьому світі завдяки своєму неповторному смаку та універсальності у використанні. Виробництво пармезану суворо регульоване, щоб забезпечити його високу якість – від молока, яке використовується, до тривалого процесу дозрівання.
Цей сир виготовляють зі свіжого коров’ячого молока, яке збирають у певних регіонах Італії, а сам процес дозрівання може тривати не менше 12 місяців, що дозволяє досягти глибокого аромату та кристалічної текстури. Пармезан часто використовують як добавку до пасти, ризотто, салатів і багатьох інших страв, де він вносить солонуватий та горіховий акцент.
Процес виготовлення та сорти пармезану
Виготовлення пармезану – це мистецтво, яке передається з покоління в покоління. Все починається з вибору якісного молока, яке потім комбінується з телячим сичужним ферментом та теплом. Після цього сирне зерно відділяється від сироватки, пресується і занурюється в соляний розчин. Останній етап – це дозрівання, яке є ключовим для формування смаку.
Пармезан поділяється на декілька сортів залежно від терміну дозрівання:
Fresco (12 місяців) – м’якший і більш вершковий;
Vecchio (18-24 місяці) – більш твердий і гострий;
Stravecchio (24 місяці та більше) – найтвердіший, з глибоким горіховим смаком.
Кожен із цих типів відповідає певним смаковим уподобанням і використовується в різних стравах. Через свою універсальність, пармезан вважається одним із найпопулярніших сирів у світі.
Доступність пармезану в Novus
У Novus на пармезан ціна доступна та вигідна. Великий вибір дозволяє кожному споживачу знайти сорт пармезану, який відповідає його вимогам та бюджету. Доставка по Києву та передмістю допомагає зекономити час і зусилля на пошуки необхідних продуктів.
Пармезан є ідеальним вибором для гурманів та любителів якісного сиру, пропонуючи багатий вибір смаків та текстур, що може задовольнити будь-який смак. Його унікальні властивості роблять цей сир незамінним інгредієнтом у багатьох стравах і дають можливість кулінарів експериментувати з новими рецептами. Завдяки своїй доступності та універсальності, пармезан залишається одним із найпопулярніших сирів у світі, допомагаючи створювати кулінарні шедеври, доступні кожному.
Будинок Шпрехера на пл. Маріацькій після завершення будівництва. Фото 1920-х рр.
Нафтовий бум у Східній Галичині викликав в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. появу ряду спільних підприємств і товариств. У Львові їх контори розташовувались в різних орендованих приміщеннях, адреси яких часто мінялись. Але на початку 1920-х рр. нафтові спілки переїхали до двох нових постійних резиденцій – на пл. Маріацькій (Міцкевича) №8 і на вул. Стефана Баторія (тепер Князя Романа) №26.
Початок будівництва “хмарочоса” Шпрехера. Фото 1912 року
Перший з цих будинків належав Йоні Шпрехеру (1861 – бл. 1942/1943), єврейському бізнесмену, одному з найбагатших мешканців Львова. Прибуткові будинки, власником яких він був, завжди виділялись серед львівських споруд своєю неординарністю. Це і великий дім з рясним сецесійним декором на нинішній вул. Городоцькій №45-47, збудований у 1907, і споруджений в 1927-1930 на залізобетонному каркасі будинок в стилі функціоналізму на розі вул. Чайковського і просп. Шевченка №7, і обладнаний в 1926 пасаж “Маріацька галерея” (на пл. Міцкевича №5). Улюбленим, так би мовити “придворним” архітектором Шпрехера був Фердинанд Касслєр 1883-1942/1943). Власне Касслєру було доручено в 1911 спроектувати і поставити на пл. Міцкевича №8 будинок, який вражав тоді своєю монументальністю і викликав чимало суперечок. Фактично це був перший львівський “хмарочос” – місто не знало до цього таких високих приватних будівель. Після розібрання навесні 1912 старого дому князя К.Понінського влітку 1912 почались будівельні роботи, які Касслєр вів у спілці з Юліаном Цибульським. В лютому 1913 міська рада затвердила плани фасаду. Але вже тоді, в 1913, з’явились перші критичні зауваження щодо споруди. Так, мистецтвознавець Мар’ян Ольшевський негативно оцінив використання ордерних елементів, а архітектор Роман Фелінський висловив побоювання, що запроектовані Касслєром дві високі башти будуть надмірно конкурувати з силуетом вежі латинського кафедрального собору. В квітні 1914, коли будівля вже сягнула п’ятого поверху, з гострими протестами проти неї виступили головний охоронець львівських пам’яток старовини Тадеуш Обмінський і священики латинського собору. В результаті спорудження було затримано рішенням міської ради. На чотири роки будівництво було заморожено, і лише в серпні 1918 Шпрехер поновив прохання про дозвіл. В голосуванні міської ради, що проходило досить бурхливо, перемогла позитивна пропозиція архітектора Вінценти Равського. Шпрехеру дозволили завершити будівництво при умові часткової зміни верхівки дому, висота фасаду була обмежена 24 метрами.
Припинене протестами й війною будівництво кам’яниці Шпрехера. Фото 1914-1915 рр.
В 1921 будинок був нарешті закінчений. Він нараховує шість поверхів, завершується до того ж великим мансардним дахом з башточками. В стилістиці споруди переважають академічні варіації: півколони та пілястри різних габаритів, декоративні проміжні карнизи і сандрики. Водночас типовими для модерністських творів Касслера є параболічні обриси долішніх та верхніх вікон і асиметричний вигин верхнього карнизу. Відгомін сецесії відчутний в рельєфах на пілонах порталу – примхливих драконах і ящерах, виконаних вірогідно скульптором Зигмунтом Курчинським в 1913-1914.
На початку 1922 в домі Шпрехера розташувались різні установи. Переважну більшість приміщень зайняли контори французького нафтового концерну “Малопольща”, в складі якого були підприємства “Альфа”, “Вулкан”, “Домброва”, “Нафта”, “Карпатське нафтове товариство” та ін. На нижньому поверсі знаходились крамниці і аптека Стенцеля, цікавий інтер’єр якої зберігся до наших днів.
вул. Князя Романа, 26. Фото: Прадідівська слава
Ф. Касслєр в парі з Ю. Цибульським в 1913-1922 збудували також дім на вул.Кн.Романа №26, який в 1920-х рр. належав французькій акціонерній нафтовій компанії “Прем’єр”. Фасад цього будинку привертає увагу скульптурним оздобленням невідомого автора (1922) – крім стилізованих міфологічних постатей зустрічаємо тут і фантастичне арабескове переплетіння фігур різних тварин і птахів. В 1930-ті роки компанія “Прем’єр” переїхала звідти до будинку Шпрехера на пл. Міцкевича № 8. Традиція розміщення тут нафтових установ існує і нині.
12 травня 2024 року о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться виступ етно гурту ЖИВА, присвячений Дню матері.
“Дуже радіємо запрошенню від Музею Грушевського, ми просто закохані у ці прекрасні сади, а люди, що приходять, завжди з особливим відчуттям народної пісні .
У цю неділю співатимемо пісні про стосунки з матір’ю – одна із найемоційніших тем насправді!! І кожен період обрядового циклу цікавий по своєму: якщо навесні молода дівчина просить у мами дозволу погуляти, то весільна тематика пронизливо прощальна – наречена традиційно іде у сім’ю чоловіка …
Ой матінко ж моя рідна, Скажи ж ти мені Як я прийду заручена – Чи приймеш, чи ні?
Одрізана скибка хліба Вже й не притулю Заручене дитя моє, Уже й не прийму…
Але не сумуймо – краса української пісні здатна творити дива – наповнювати і зцілювати, наче могутнє коріння нашого роду” – діляться дівчата із етно гурту ЖИВА.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
