Дев’яносто п’ять років тому, або перша українська художня школа Галичини

0
182
Олекса Новаківський у майстерні. 1920-ті рр.
Олекса Новаківський у майстерні. 1920-ті рр.

Рік, що минає, позначився надзвичайно важливим ювілеєм в історії українського мистецтва. Адже понад дев’яносто п’ять років тому трапилася подія, котра назавжди змінила, як мистецьке середовище Львова, так і новочасне українське мистецтво назагал.  

Наприкінці березня 1923 р. у майстерні одного з найвизначніших художників першої третини ХХ ст. розпочалася історія Мистецької школи Олекси Новаківського. Кілька десятиліть по тому покоління непересічних творчих особистостей, виховане у стінах першої в Галичині української художньої школи, розкидане по різних куточках земної кулі, не тільки назавжди змінило українське мистецтво, але й змогло показати кращі його зразки світові.

«23 березня 1923 р. – згадував ту доленосну подію Григорій Смольський (1893 – 1985), один з учнів школи – п’ять учнів – Григорій Смольський, Наталка Пристай, Зоня Зарицька, Кирило Мазур і Юрко Левицький стали за мольбертами і почали рисувати живу натуру – бідного хлопця. Не було тут урочистого відкриття ані прийняття з винами та промовами, проте учні відчували, що це справді святкова хвилина в їхньому житті».

Олекса Новаківський під час пленеру. 1920 – 1930-ті рр.
Олекса Новаківський під час пленеру. 1920 – 1930-ті рр.

Появу у Львові Мистецької школи Олекси Новаківського зумовило декілька чинників. Вочевидь найголовніший – конечна потреба створення українського мистецького вишу, національної художньої школи, яка, за словами дослідниці Л. Волошин, повинна була стати «кузнею молодих мистецьких кадрів та осередком спадкоємності художніх традицій від покоління до покоління». Очевидно, що наскрізь польські за духом Львівська  художньо-промислова  школа  або Вільна академія  мистецтв  Леонарда Підгорецького  (не кажучи вже про академії у Варшаві чи Кракові) подібної функції виконувати не могли. Це чудово розуміли такі далекоглядні особистості, як визначний духовний провідник і заразом меценат української культури, тодішній галицький митрополит  Андрей  граф  Шептицький (1865 – 1944) та неординарний для свого часу митець  Олекса  Новаківський  (1872 – 1935), уродженець Поділля, випускник  Краківської  академії  мистецтв, котрий оселився у галицькій столиці на запрошення владики наприкінці 1913 р.

Олекса Новаківський. «Мойсей» (портрет митрополита Андрея Шептицького), 1915 – 1919 рр.
Олекса Новаківський. «Мойсей» (портрет митрополита Андрея Шептицького), 1915 – 1919 рр.

Призвичаюючись поволі до нового для себе середовища, Новаківський, за словами мистецтвознавця В. Овсійчука, відчував потребу ділитися думками і творчим досвідом. Вже в перші роки перебування у Львові маестро почав давати приватні уроки малювання. Серед тих, хто приходив на консультації, виявилися відомі згодом митці Микола Анастазієвський (1891 – 1974), Роман Сельський (1903 – 1990), Лев Ґец (1896 – 1971), Софія Зарицька (1897 – 1972) тощо. «У 1919 р. я мав нагоду побачити кілька картин Новаківського. Я був ними захоплений. Одного разу я відважився, взяв кілька своїх робіт і пішов до нього просити консультації. – пригадував пізніше Роман Сельський. – Художник прийняв мене дуже сердечно. Після того протягом цілого року я ходив систематично двічі на місяць показувати свої роботи. Я діставав дуже цінні вказівки, які мені дуже допомагали в моїх мистецьких знань… Художник не погодився прийняти від мене жодної винагороди за консультації».

Перший педагогічний досвід виявився корисним, проте митець прагнув більшого. Мрією Новаківського було створення національної Академії мистецтв, що дало би українцям можливість «повеличатися чимось перед світом» та «виховати кадри нових мистців, які на зразках нашої культури створили б щось зовсім оригінальне».

Лекція рисунку в Мистецькій школі Олекси Новаківського. Зліва направо: О. Плешкан, С. Гординський, Ждан і Ярослав (сини О. Новаківського), О. Новаківський, М. Мороз, Г. Смольський. Фото 1927 р.
Лекція рисунку в Мистецькій школі Олекси Новаківського. Зліва направо: О. Плешкан, С. Гординський, Ждан і Ярослав (сини О. Новаківського), О. Новаківський, М. Мороз, Г. Смольський. Фото 1927 р.

Враховуючи час і обставини, зокрема перебування західноукраїнських теренів під окупацією сусідньої Польщі, заснування повноцінної Академії мистецтв виглядало нездійсненною мрією. Тож митрополит Андрей і Олекса Новаківський змушені були піти іншим шляхом. Упродовж цілого свого існування (1923 – 1935 рр.) Мистецька школа залишалася приватним закладом, який існував коштом доброчинних пожертв або самого владики, або свідомих елементів з числа українського громадянства. Щоби залучити потенційних жертводавців, учні школи організовували «чайні вечори» (безалкогольні вечірки з культурною програмою), на які запрошували охочих матеріально підтримати українську культуру.

Зразок запрошення на один із «чайних вечорів», організованих учнями Мистецької школи Олекси Новаківського. 1926 р.
Зразок запрошення на один із «чайних вечорів», організованих учнями Мистецької школи Олекси Новаківського. 1926 р.

Пізніше (1930 р.) стараннями активних учнів митця Антона Малюци (1908 – 1970), Степана Луцика (1906 – 1963), Ольги Плешкан (1898 – 1985), Володимира Ласовського (1907 – 1975) й Іванни Нижник (1912 – 1993) постало Українське товариство прихильників мистецтва (УТПМ), котре не тільки опікувалося фінансовими потребами школи, але й займалося популяризацією новітнього українського мистецтва, організацією виставок тощо. Головою товариства обрано суддю і громадського діяча Антона Рака (1876 – 1958). Близький приятель Новаківського адвокат Іван Голубовський (1878 – 1957) став юристом-радником. Іншими помітними учасниками товариства були: мистецтвознавець Володимир Залозецький (1896 – 1959), громадська діячка Іванна (Ася) Левицька (1886 – 1976), дружина одного з найбільших шанувальників таланту маестро, політика Дмитра Левицького (1877 – 1942), отець-мітрат Олексій Базюк (1873 – 1952), лікарі  Броніслав Овчарський (1872 – 1942) та Мар’ян Панчишин (1882 – 1943),  адвокати Володимир Старосольський (1878 – 1942) і Степан Федак (1861 – 1937).

Учбовий процес в новопосталій школі побудовано за аналогією із Краківською академією, адже сам Олекса Новаківський, і його головний помічник Осип Курилас (1870 – 1951) були випускниками одного з кращих  мистецьких вищих навчальних закладів Центральної та Східної Європи. Коли протягом 1923 – 1925 р.  школа функціонувала  як  мистецький  факультет  Львівського  (таємного)  українського  університету, маестро обіймав посаду декана, а  Курилас – його заступника. Григорій Смольський, один з учнів, які перебували поруч із О. Новаківським найдовше, так згодом описав заняття у майстерні «пана артиста»: «То було щось таке, що не нагадувало ані середню школу з її систематичними лекціями, ані вищі школи з кафедрою. Щось зовсім інтимне, приватне, що шукало зверхньої форми. Для вступу треба було пройти екзамен по рисунку – кілька днів рисувати гіпсову Венеру і виказати свій хист і поступово входити в атмосферу хатнього життя професора. Тоді ішла друга – спільна робітня».

Впродовж десятиліття школа Олекси Новаківського залишалася одним з провідних мистецьких осередків Західної України. Її вихованці перебували в авангарді культурних процесів на теренах краю. Так, один з найвідоміших учнів маестро Святослав Гординський (1906 – 1993) був співзасновником і співголовою Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). Натомість його товариші – Володимир Ласовський, Степан Луцик, Михайло Мороз (1904 – 1992), Ольга Плешкан, Антін Малюца, Володимир Гаврилюк (1904 – 2000), Григорій Смольський, Іванна Нижник, Роман Чорній (1905 – 1941), Марія Кромпець-Морачевська (1897 – 1960), Стефанія Рудакевич (1904 – 1985) – представляли молодіжну творчу групу «Руб». До редколегії її друкованого органу, мистецького альманаху «Карби» входив визначний український поет Богдан-Ігор Антонич (1909 – 1937), шанувальник та приятель Мистецької школи Олекси Новаківського.

Не знати, чи змогли б учні школи зробити так багато для українського мистецтва у 1930-х рр. або в пізніших часах, якби ними не опікувався добре підібраний викладацький колектив. Зрозуміло, що найбільший вплив на формування студентів мав сам видатний художник. Як зауважує мистецтвознавець Л. Волошин, Новаківський був «особливим типом педагога, котрий не тільки навчав на лекціях основ професійної грамоти, але й жив з учнями одним життям, віддаючись їм повністю». В першій  українській художній школі Галичини «панувала атмосфера тісного творчого спілкування, вчитель ділився з учнями досвідом цілого свого життя, здобутками власних нелегких творчих змагань».

«Новаківський був для нас, учнів, не сухим професором чи наставником, а батьком і товаришем. – згадував Григорій Смольський – Своєю постаттю, рішучістю, безкомпромісною посвятою родинних і особистих інтересів давав нам приклад як працювати для мистецтва». «Цікавими роками» «Sturm und Drang» (нім. «Буря і натиск») називав навчання в неординарного митця Святослав Гординський. О. Новаківський був вимогливим педагогом, одначе його наполегливість мала добрі наслідки. Степан Луцик пригадував, як маестро «часом не залишав жодної риски», коли перевіряв рисунки учнів, але при цьому додавав, що «власне на таких коректурах найбільше навчилися».

Після лекції вихованцям Мистецької школи О. Новаківського. На передньому плані – митрополит Андрей Шептицький. Перший ряд праворуч від нього (зліва направо): Василь Дядинюк, Володимир Іванюх, ігумен о. Климентій Шептицький. Другий ряд (зліва направо): Ольга Козакевич, Марія Карп'юк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Петро Гарах, Стефанія Гебус, Михайло Мороз, Святослав Гординський. Третій ряд (зліва направо): невідома, Дмитро Дунаєвський, Володимир Гриценко, Богдан Бобинський. Фото 1927 р.
Після лекції вихованцям Мистецької школи О. Новаківського. На передньому плані – митрополит Андрей Шептицький. Перший ряд праворуч від нього (зліва направо): Василь Дядинюк, Володимир Іванюх, ігумен о. Климентій Шептицький. Другий ряд (зліва направо): Ольга Козакевич, Марія Карп’юк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Петро Гарах, Стефанія Гебус, Михайло Мороз, Святослав Гординський. Третій ряд (зліва направо): невідома, Дмитро Дунаєвський, Володимир Гриценко, Богдан Бобинський. Фото 1927 р.

Допомагали О. Новаківському в нелегкій праці, окрім згадуваного Осипа Куриласа (викладав рисунок і малярство), також  психолог Степан Балей (1885 – 1952), який читав курс пластичної анатомії, й антрополог Іван Раковський (1874 – 1949), викладач історії культури. Архітектор і реставратор Володимир Пещанський (1873 – 1926) викладав техніку й технологію малярства разом з історією української архітектури. За мистецтвознавцем Володимиром Залозецьким закріплено курс історії мистецтва, частину якого читав професор Іларіон Свєнціцький (1876 – 1956), довголітній директор Національного музею у Львові. Архітектор Євген Нагірний (1885 – 1951) викладав малярську перспективу, а поет і громадський діяч з Наддніпрянщини Микола Вороний (1871 – 1938) – театральну сценографію. Упродовж 1925 – 1926 рр.  курс з історії світового мистецтва студентам школи читав особисто митрополит Андрей Шептицький. Заняття відбувалися в кабінеті владики у митрополичих палатах на Святоюрській горі. «Митрополит викладав цікаво і живо, з любов’ю та розумінням мистецтва. – читаємо у спогадах Антона Малюци – Так що за кожним разом здавалося, що ось саме тут корінь мистецтва та ключ до розуміння сучасного і майбутнього». Лекціями й семінарами не обмежувалося: дбаючи про всебічний культурний розвиток молоді, Його Ексцеленція інколи водив учнів музеями та мистецькими галереями.  Опікувався владика також професійним зростанням найталановитіших вихованців: ставши стипендіатами митрополита, останні (приміром, С. Гординський, В. Дядинюк, М. Мороз, С. Луцик, Г. Смольський) продовжували навчання в західноєвропейських мистецьких академіях.

Олекса Новаківський з Миколою Вороним та родиною Івана Голубовського (Галя сидить у першому ряді посередині).
Олекса Новаківський з Миколою Вороним та родиною Івана Голубовського (Галя сидить у першому ряді посередині).

Зауважмо, що Мистецька школа Олекси Новаківського була не просто  учбовим закладом, але й цілим середовищем із власними традиціями. «Найцікавішою і найважливішою подією в житті школи» Антін Малюца називав «щорічні іменини Новаківського на Олекси», які відвідували «приятелі та звеличники», «старші громадяни і давні учні». Приходили літератори, музиканти, громадсько-політичні діячі, підприємці-філантропи, журналісти, духовні особи, мистецькі критики – по суті ціла українська еліта краю. З неменшим захватом в школі очікували літньої пори, а отже поїздок на пленерні студії до села Космач (тепер Івано-Франківська обл.) – «справжнього західно-українського Барбізону малярів». Фінансував подорожі митрополит Андрей Шептицький. Маестро з вихованцями регулярно їздили до мальовничого куточка Гуцульщини, через що Космач став по суті другим осідком Мистецької школи. «На запрошення селян ми робили доповіді про Україну, чим здобували любов чисельно зібраних гуцулів. – ділилася спогадами Іванна Нижник-Винників – Як же ми радувались участю у різних празниках, весіллях, а наші імпровізовані хори збуджували подив у космачан. Степан Луцик і Михайло Мороз виспівували так, що інколи в малій церковці «гасли свічки», а зокрема, під час «Вірую» Мороза».

Олекса Новаківський у товаристві учнів та шанувальників під час святкування іменин митця. 1933 р.
Олекса Новаківський у товаристві учнів та шанувальників під час святкування іменин митця. 1933 р.

Твори мальовані під час вакацій невдовзі виставлялися на звітних виставках, котрі проходили восени з 1926 по 1929 р. в Академічному домі на вулиці Ступінського (тепер – Коцюбинського, 21). Виставки молодих митців ставали справжньою подією й широко висвітлювалися на сторінках преси. Перша звітна виставка відбулася у жовтні 1926-го, на ній експонували свої твори десятеро учнів: Святослав Гординський, Дмитро Дунаєвський (1905 – 1944), Василь Дядинюк (1900 – 1944), Ольга Козакевич (1903 – 2004), Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Роман Чорній, Володимир Іванюх (1905 – 1943), Михайло Мороз, Стефанія Рудакевич.

Правдиве піднесення серед української громадськості спричинила друга звітна виставка, урочисто відкрита наприкінці жовтня 1928 р. в присутності митрополита Андрея Шептицького та інших поважних гостей, серед яких були Степан Федак, Ярослав Пастернак (1892 – 1969), Антін Рак, Ярослав Гординський (1882 – 1939), численні журналісти тощо. Свої твори на розсуд публіки представили тоді Михайло Мороз, Степан Луцик, Ольга Плешкан, Григорій Смольський, Антін Малюца, Володимр Гриценко (1911 – 1981), Стефанія Ґебус (1905 – 1985), Марія Карп’юк (1900 – 1978). Окремі праці вихованців відзначено нагородами, придбано владикою й іншими приятелями  Новаківського. На жаль, виставка не простояла довго: під час масових безладів у листопаді 1928 р. її розгромили польські шовіністи.

Олекса Новаківський з учнями під час другої поїздки до Космача. Присіли зліва направо: Антін Давидович, Ольга Козакевич, Левко Янушевич, Василь Дядинюк, Святослав Гординський. Сидять зліва направо: Михайло Мороз, Володимир Іванюх, Роман Чорній, Стефанія Рудакевич, Григорій Смольський, Дмитро Дунаєвський. Спереду прилягли: О. Новаківський із синами. Присілок Дощаний, 1926 рік
Олекса Новаківський з учнями під час другої поїздки до Космача. Присіли зліва направо: Антін Давидович, Ольга Козакевич, Левко Янушевич, Василь Дядинюк, Святослав Гординський. Сидять зліва направо: Михайло Мороз, Володимир Іванюх, Роман Чорній, Стефанія Рудакевич, Григорій Смольський, Дмитро Дунаєвський. Спереду прилягли: О. Новаківський із синами. Присілок Дощаний, 1926 рік

Аби познайомитися з «новими здобутками на нашому досить вбогому малярському полі» могли не тільки львів’яни, на початку наступного десятиліття учні Мистецької школи (Г. Смольський, О. Плешкан, В. Гаврилюк, С. Луцик, Р. Чорній, А. Малюца) зініціювали проведення пересувних виставок містами та містечками Галичини. Протягом 1930 – 1931 рр. твори вихованців маестро мали можливість оглянути мешканці Коломиї,  Станіславова, Стрия, Самбора, Дрогобича, Перемишля.

Втім, не забували й про Львів: восени 1931 р. у міському Промисловому музеї (нині – головний корпус Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького) пройшла організована Українським товариством прихильників мистецтва «Виставка образів українських плястиків», на якій було, зокрема, представлено тридцять три малярські полотна Олекси Новаківського, а також твори окремих вихованців його школи (Р. Чорнія, О. Плешкан, С. Луцика, В. Гриценка, В. Дядинюка, О. Козакевич, А. Малюци, М. Мороза, О. Мариняк, Г. Смольського, В. Гаврилюка).

Натомість на організованій УТПМ другій виставці сучасних українських митців, відкритій у залах музею Наукового товариства імені Шевченка в грудні 1932 р., учні Мистецької школи Володимир Ласовський, Степан Луцик, Володимир Гаврилюк, Ольга Плешкан, Михайло Мороз, Антін Малюца, Григорій Смольський, Марія Кромпець-Морачевська, Іванна Нижник, Роман Чорній та Стефанія Рудакевич експонувалися як члени новоствореної групи «Руб», котра, за словами Степана Луцика, прагнула «стати творчим авангардом у змаганні за національне обличчя нашої мистецької культури».

Олекса Новаківський з учнями під час другої поїздки до Космача. Стоять зліва направо: Антін Давидович, Святослав Гординський, Левко (Леон) Янушевич, Василь Дядинюк, Володимир Іванюх. Сидять зліва направо: Роман Чорній, Ольга Козакевич, Олекса Новаківський, Стефанія Рудакевич, Григорій Смольський. Нижче сидять зліва направо: Михайло Мороз, Ждан і Ярослав Новаківські, Дмитро Дунаєвський. Присілок Дощаний, 1926 рік
Олекса Новаківський з учнями під час другої поїздки до Космача. Стоять зліва направо: Антін Давидович, Святослав Гординський, Левко (Леон) Янушевич, Василь Дядинюк, Володимир Іванюх. Сидять зліва направо: Роман Чорній, Ольга Козакевич, Олекса Новаківський, Стефанія Рудакевич, Григорій Смольський. Нижче сидять зліва направо: Михайло Мороз, Ждан і Ярослав Новаківські, Дмитро Дунаєвський. Присілок Дощаний, 1926 рік

Здобутки окремих вихованців першої української художньої школи в Галичині показано також на «Приконґресовій виставці плястичного мистецтва українських жінок», що відбувалася в часі Всесвітнього конґресу українських жінок у Станіславові (червень 1934 р.). Поруч із визнаними митцями на кшталт Олени Кульчицької (1877 – 1967) чи Ярослави Музики (1894 – 1973) на розсуд публіки продемонстровано роботи представниць молодшого покоління  (С. Зарицької, О. Козакевич, С. Ґебус, О. Плешкан, І. Нижник, С. Рудакевич).

Своєрідним підсумком багатолітньої праці Олекси Новаківського із виховання нового покоління українських митців назвімо «Ретроспективну виставку українського мистецтва за останні ХХХ літ», влаштовану коштом Союзу прихильників Національного музею у Львові вже після смерті видатного художника, восени 1935 р. Грандіозна виставка являла собою живу ілюстрацію шляху, пройденого українським мистецтвом у першій третині минулого століття, на ній було представлено 215 експонатів. Серед 76 митців-учасників – 23 виявилися учнями школи Новаківського. [10]

Михайло Мороз промовляє від імені учнів Мистецької школи Олекси Новаківського під час похорону художника. Личаківський цвинтар, 31 серпня 1935 р.
Михайло Мороз промовляє від імені учнів Мистецької школи Олекси Новаківського під час похорону художника. Личаківський цвинтар, 31 серпня 1935 р.

Упродовж десятиліття через творчу майстерню Олекси Новаківського пройшли майже 90 осіб. Були це здебільшого вихідці з різних куточків Західної України, головно Галичини та Волині. Тривалість їхнього навчання у школі різнилася, далеко не всім судилося здобути славу й визнання, чи навіть продовжувати творчо працювати. Окрім вже неодноразово названих прізвищ, згадаймо також Мирона Левицького (1913 – 1993), Івана Кейвана (1907 – 1992), Едварда Козака (1902 – 1992), Михайла Кміта (1910 – 1981), Леоніда Перфецького (1901 – 1977), Олексія Друченка (1903 – 1983), Андрія Коверка (1893 – 1967), Івана Старчука (1894 – 1950), Наталію Пристай-Огоновську (1899 – 1969), Володимира Сеницю (1903 – 1941), Ярослава Лукавецького (1908 – 1993), Степана Дричика (1903 – 1985), Леопольда Креца (1907 – 1990), Леоніда Папару (1906 – 1984), Олену Вергановську (1906 – 1992), Антона Павлося (1905 – 1954), Ярослава Крушельницького (1916 – 1973), Любодара Мосору (1924 – 1990), Юрія Старосольського (1907 – 1991), Олександра Винницького (1911 – 2002) тощо.

Більшість вихованців Мистецької школи О. Новаківського вимушено залишили батьківщину під кінець Другої світової війни, перед повторним приходом радянських «визволителів». Доля розкидала колишніх учнів маестро різними куточками світу: Канада (М. Левицький, І. Кейван Л. Перфецький, В. Гаврилюк, С. Рудакевич), Франція (С. Зарицька-Омельченко, К. Мазур, Л. Крец, І. Нижник-Винників), США (С. Гординський, М. Мороз, О. Козакевич, В. Ласовський, С. Луцик, Е. Козак, А. Малюца, А. Павлось, М. Кромпець-Морачевська, Л. Папара, Ю. Старосольський, О. Вергановська), Польща (О. Винницький), Люксембург (Я. Крушельницький), Австралія (М. Кміт), Німеччина (Л. Мосора). Окремим з тих, котрі залишилися на батьківщині, довелося пройти через сталінські концтабори (О. Друченко, Я. Лукавецький, А. Давидович). Іншим вдалося досягнути певних успіхів на творчій чи педагогічній ниві в умовах радянської дійсності (Г. Смольський, С. Ґебус-Баранецька, І. Старчук, С. Дричик).

Деякі очевидці незабутнього часу «бурі й натиску» змогли зустріти нове тисячоліття – зокрема, Володимир Гаврилюк (†2000), Олександр Винницький (†2002), Ольга Козакевич-Дядинюк (†2004). Доля кількох вихованців склалася трагічно: одні загинули на полях великої війни (Д. Дунаєвський) і в совєцьких катівнях (Р. Чорній, В. Сениця), життя інших обірвали нещасні випадки (М. Кромпець-Морачевська, С. Зарицька-Омельченко) та самогубство (В. Іванюх).

Як зауважила дослідниця Л. Волошин, Мистецька школа Олекси Новаківського впоралася з одним із головних своїх завдань, давши поштовх формуванню «художника, здатного піднімати у своєму мистецтві складні проблеми духовно-світоглядного характеру». Вплив мистецького осередку, створеного спільними зусиллями великого митрополита й визначного художника, дається взнаки українській культурі (в доброму сенсі слова) й через багато десятиліть.

Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

  1. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
  2. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. – Львів, 2001;
  3. Волошин Л. Ольга Плешкан. – Львів, 2010;
  4. Гах І. Великий дар митрополита//Збруч [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/16614 ;
  5. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: до 75-ліття заснування. – Львів, 2000;
  6. Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998.

Напишіть відгук