Вишив 10 сорочок та образ Ісуса Христа: ветеран зі Львова розповів про своє хобі

19743
Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери
Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери

Ветеран російсько-української війни Роман Дідера почав вишивати після повномасштабного вторгнення. Каже, таке хобі його заспокоює.

Як розповів Суспільному Роман Дідера, через хворобу, отриману під час антитерористичної операції, його не мобілізували у 2022 році. Але саме тоді він взяв до рук голку й полотно та почав вишивати.

За його словами, він мобілізувався у 2015 році у 95 окрему аеромобільну бригаду, де більшість бійців – кіборги, оборонці Донецького аеропорту.

“На полігонах вчать. Але коли нас привезли в Авдіївку, ми зрозуміли, що ті знання з полігону майже не потрібні у бойових умовах. Нам пощастило, що більшість хлопців були з ДАПу. Тож вони нас вчили на місці”, — розповідає ветеран.

Через постійні перебування в окопах та лежання в секретах у Романа Дідери, коли йому було всього 37 років, проявилася хвороба, яка буває у старших людей – відмирання клітин тазостегнових суглобів.

“Мені тоді сказали: або робопротезування, або ампутація. Тоді таких програм з протезування багато не було, обирати не було з чого. Щоб отримати потрібні мені протези, треба було стояти в черзі чотири роки. А в мене було всього два місяці. Допомогла волонтерка зі США. Вона запропонувала збирати кошти через фейсбук. Це якраз були різдвяні свята. Ми зібрали половину суми. Ще половину дав отець Степан Сус. На другий протез зібрали збираючи пластмасові корки від пляшок. У мене зараз два тазові протези”, — говорить він.

Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери
Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери

Голки, нитки, намистинки

А ось те, що Роман буде вишивати, він передбачити не міг. До цього заняття його непомітно підштовхнула кохана дружина Мар’яна. Вона багато вишивала, а Роман сидів поруч і дивився.

“Вона вишивала, а я сидів коло неї й дивився. От людина вишиває, а ти сидиш збоку і нічого не робиш. Мене це якось бісило. Вона мені запропонувала: спробуй. От я і спробував. Перша робота була бісером. У мене такий характер, що я беруся відразу за щось велике та складне. І я вишив великий образ Ісуса Христа та подарував їй. А вона паралельно вишивала майже такий самий образ тільки нитками. І подарувала мені”, — згадує Роман.

Перша робота зайняла місяці чотири. Каже, поров, відкидав роботу на бік та нервувався. Але знову і знову брався до вишивання, бо поставив собі завдання: закінчити образ. Наступна його робота була вже нитками та хрестиком.

“Мені сподобалося. Я сказав дружині: колись я тобі вишию сорочку. Дружина відповіла: та добре, ти собі поговори. Але ж думки мають здатність матеріалізуватися. Я ще трохи побавився бісером. Почав вишивати хрестиком. А потім почав вивчати інші техніки вишивки. І тепер у мене вже хрестиків нема, зате кожна сорочка вишита зовсім іншою технікою. Навіть в одній сорочці можуть бути поєднані різні техніки. І козликом, і тамбурний, і вівсяник, і лиштва, і художня лиштва. Зараз взявся за борщівську сорочку. Роблю її підстеленими хрестиками”, — говорить чоловік.

Свою обіцянку Роман дотримав. Попри те, що Мар’яна вишиває багато років, проте першу вишиванку для неї вишив її чоловік.

На сьогодні у доробку Романа є десять сорочок. З них сім чоловічих, які він вишив для себе, та три – жіночі, для дружини. Каже, що сорочки вишиватиме доти, поки у нього з дружиною стане однаково.

“Мені цікаві сорочки. Вишивати – це одне. Але їх ще можна збирати вручну. Я зараз збираю хлоп’янки. І треба навчитися ще щось. Бо хлоп’янка на початках мені здавалася складною. А тепер це – дуже просто. Тому мені треба ще щось робити, щоби злитися, пороти. Але врешті навчитися”, — каже ветеран.

Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери
Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери

Вишивання заспокоює

Роман Дідера розповідає, що сни про війну його переслідували після демобілізації. І повернулися знов з початком великої війни.

“Я знов почав уві сні воювати. І тоді я почав інтенсивно вишивати. Думаю, що саме вишивка мене заспокоїла. Я тоді вишив собі сорочку “Байрактар”. Вона вишита хрестиком і роботи там дуже багато. На ній зображені зірки кольорові та байрактарчик. Дехто думав, що то – лелека. Але ні, це – байрактар”, — говорить він.

Попри те, у нього щодня у думках війна. І досі у кутку тримає бронежилет.

“Подумки я завжди на війні. Що б я не робив, чим би я не займався, я там, на війні. Багато побратимів моїх загинули. Але їхні номери телефонів я не видаляю. Мені шкода, що я не можу піти воювати. Але заспокоюю себе тим, що там я їм би створював проблеми: хлопці дивилися б за мною, чи не зіскочив протез, чи не потрібна мені допомога”, — розповідає чоловік.

Свої сорочки ветеран вбирає на щодень. Каже, що не бачить причини, щоби не вбирати.

“Часом зустрічаєш когось і питають, яке сьогодні свято. А я не розумію, чому сорочку треба тримати у шафі та чекати на свято”, — каже Роман.

Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери
Ветеран Роман Дідера із дружиною. з архіву Романа Дідери

Що означає взір

Перед початком роботи майстер обирає тканину та взір для вишивки. І дуже часто додає до нього щось своє.

“Одного разу я побачив схему пташечки. Вона мені дуже сподобалася і я вишив. А потім дуже довго шукав, якому регіону притаманна така вишивка. І доколупався, що це був взір з єгипетського килима. І це була не пташечка, а дракончик”, — каже ветеран.

За його словами, починаючи роботу над сорочкою, він точно собі уявляє як воно виглядатиме наприкінці. Але в процесі з’являються нові ідеї. І часто готова сорочка має інший вигляд, ніж було задумано спочатку.

“У дружини є сіра сорочка. Ідей, що б там вишити, було багато. Довго підбиралися нитки. Мали бути вишиті білими нитками солов’їні вічка. А вийшло зовсім інше. В уставці на сірій тканині ми взяли бордовий, оранжевий та світло-зелений кольори та ліпили маленькі квадратики. Це оживило сорочку”, — розповідає митець.

Роман помітив, що саме вишивання приносить йому спокій. Бувають дні, коли він не відривається від вишивки по п’ять годин поспіль.

“Дружина каже, що коли я не вишиваю, я стаю капризним наче маленька дитина. Я чіпляюся до всього, дратуюся. Коли я завершую роботу над черговою сорочку, то разом з радістю я відчуваю якусь ломку, поки не візьмуся за наступну”, — зізнається він.

Маріанна ПОПОВИЧ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.