20 фактів з історії львівської ратуші

0
1479

Одним із символів Львова, домінантою його Середмістя є ратуша – приміщення міської влади. З’явилася вона у місті Лева із наданням останньому права на самоврядування. З цього часу ратуша неодноразово перебудовувалася, горіла та навіть падала. А будівля, що стоїть сьогодні посеред Площі Ринок є, фактично, уже четвертим варіантом міської ратуші нашого міста. Тож пропонуємо 20 фактів з її історії.

1. За словами Івана Крип’якевича: «Як каже переказ, першу будову поставив тут князь Володислав Опольский, що в 1372—1378 рр. порядкував Галичиною як васал угорського короля з титулом володаря Русі. Перша згадка в актах про ратушу є з 1381 р. Будинок був, мабуть мурований, вежа довгі часи була дерев’яною».

Львів, панорама XV століття
Львів, панорама XV століття

Історик урбаністики Роман Могитич вважає, що давня львівська ратуша мала дві великі зали: торгову на першому поверсі (партері) та приміщення для засідань – на другому.  У 1381 році дерев’яна вежа згоріла, а з нею всі міські документи. Потім її відбудували, і нижня частина ратушевої вежі була вже мурованою.

2. У 1404 році вперше згадується годинник на ратуші. Встановлення цього механізму на вежі свідчить про багатство міста. Через 100 років уже було встановлено автоматичний годинниковий механізм, виготовлений монахом Григорієм. Під час великої пожежі у 1527 році, коли горіло ціле місто, годинник на вежі ратуші вцiлiв. На жаль, у 1571 році нова пожежа знищила механізм. Не придатний до подальшого використання дзиґар було демонтовано, а на його мiсце тимчасово встановлено годинник з Галицької брами. Робота над новим годинником, що мав уже чотири циферблати, тривала до 1574 р., тоді механізм зайняв своє мiсце на вежi. У  1721 р. на ратуші було встановлено новий годинник, а коли той зносився, місто 1788 р. купило новий –  зі скасованого костелу єзуїтів. На жаль, останній розбився під час завалення  ратуші 1826 р.

Годинник на Львівській Ратуші
Годинник на Львівській Ратуші

У 1836 р. на вежу новозбудованої  ратуші був встановлений годинник виготовлений у Вiденському Полiтехнiчному Iнститутi. Та й цьому гмеханізму не судилося слугувати довго. Він згорів під час подій 1848 р. В 1851 р., після відбудови, на вежі встановили годинник віденської фабрики Вільгельма Штіле, який слугує львів’янам донині.

3. За тривалий час існування ратушу неодноразово перебудовували. У 1489-1491 рр. під керівництвом будівничого Ганса Штехера. Тоді прибудували західне крило споруди, при якій до 1504 р. звели нову муровану вежу. У 1532-1539 рр. розбудовою ратуші займався майстер Лукас. Тоді на вежі даху та будівлі з’явилося покриття з кольорових дахівок. У 1560-х рр. було прибудовано східне крило будівлі. Наприкінці ХVІ ст.  з ініціативи патриція Станіслава Шольца  розпочалася ґрунтовна реставрація ратуші. На той час її габарити складали 65 х 23 м. і в такому вигляді вона простояла ще двісті років.

Лев Лоренцовича у наші дні на подвір'ї Львівського історчиного музею
Лев Лоренцовича у наші дні на подвір’ї Львівського історчиного музею

4. У 1591 р. перед порталом ратуші на колоні висотою 2,5 м. був встановлений кам’яний лев з геральдичним щитом у лапах, якого вирізьбив архітектор та скульптор Андреас Бемер. У 1618 р. цей лев був названий «Лоренцовичівським» на пошану райця Яна Юліана Лоренцовича, котрий визволив з рук шляхтича Немировича поважаного в місті городянина Бартоломія Уберовича. У 1874 р. цю скульптуру перенесли під курган на Високому Замку, де вона простояла до 2008 р. Потім її було перевезено на подвір’я Львівського історичного музею.

Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)
Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)

5. Перебудов зазнавала й вежа ратуші. У 1617-1619 рр. з ініціативи патриція Мартина Кампіана за проектом вроцлавського архітектора А. Бемера здійснено розбудову ратушевої вежі. Стару вежу частково знесли, її залишок утворив цоколь, на якому було встановлено нову вежу – восьмигранну, з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, який спирався на 20 консолей, вісім з яких мали вигляд левів з родинними емблемами членів міської ради у лапах.  Кілька левів з ратуші збереглися до нашого часу – біля штучної печери на Високому Замку та при криниці  на вул. Коперника під костелом  Св. Лазаря. Висота вежі тоді дорівнювала 58 метрів. Завершувалася вона куполом.

6. Після надбудови у 1619 році на ратушній вежі встановили флюгер. Він був залізний, у формі лева, який тримає в передніх лапах три пагорбки та зірку. Міщани називали його лагідно “левенятком”. Падіння “левенятка” львів’яни тлумачили як пророцтво майбутніх нещасть.

7. На балконі вежі постійно перебував стражник-сурмач. Його обов’язком було сурмити з чотирьох кутів ратуші після кожного удару годинника, а також сурмити тривогу у разі пожежі або якогось іншого нещастя. Свою сурму при цьому він вкладав у пащу кам’яного лева. Цю традицію частково відновили у 2011 р. – щодня о 12 годині з вежі ратуші лунають звуки сурми.

Флюгер Львівської ратуші
Флюгер Львівської ратуші

8. У ратуші розташовувались міські в’язниці. У самій вежі були дві тюрми: “Над скарбницею” та «За гратою». Під вежею знаходилися три тюрми – «Доротка», «Під ангелом» і «Татарня». Це були ями викопані у землі, в яких було багато води та куди практично не потрапляло світло.

9. Опис ратуші поданий Іваном Крип’якевичем: «На початку ХІХ ст. стара ратуша складалась з кількох будинків фронтом обернених до полудня. Головний вхід був у лівім крилі. Вели до нього широкі сходи і півколиста брама, оперта на сталевих стовпах: за нею був передсінок і сіни, з яких йшли кам’яні сходи на поверхи. Найбільш величавою салею будинку була кімната «панів» або «консулярна». Тут збиралася міська рада.

Радна кімната славилася своїм багатством: були тут дорога збірка східних килимів, дорогоцінні свічники, годинники, образи, карти частин світу, великий герб Львова та ін. Рада приймала тут гостей і посольства. Побіч радної кімнати була скарбівниця, де переховувано привілеї міста і різні дорогоцінності – міські і приватних осіб. На поверсі над радною салею була саля лавничого суду, де висів старовинний образ «страшного суду». Дальше містились кімнати різних міських канцелярій. Окремо була кімната колегії сорока мужів, яка постала 1577 р.  До неї належали представники ремісництва, біднішого міщанства, також і делегати «руської нації»».

Львівська ратуша, місце перебування міської влади
Падіння вежі Ратуші

10. 14 липня 1826 року основа вежі ратуші вкрилася тріщинами і о пів на сьому годину вечора розкололася на дві частини. Більшість присутніх у вежі встигли з неї вийти, але трагедії все одно не вдалося уникнути. Загинули сурмач та його донька, які мешкали у вежі, та два солдати, котрі піднялися туди заради цікавості. Під руїнами ратуші загинуло кілька робітників. Цікавим є те, що з приміщення встигли вибігти члени технічної комісії, котрі складали протокол оглядин вежі, в якому, зокрема, зазначили, що «ознаки є дуже тривожними і можуть в майбутньому мати фатальні наслідки, однак не є вони такого роду, щоб могли спричинити  негайне падіння вежі».

Львівська Ратуша зведена в 1830—1835 роках у стилі віденського класицизму. Автори проекту архітектори Ю. Маркль, Ф. Трешер (або Третер), А. Вондрашек.
Львівська Ратуша зведена в 1830—1835 роках

11. 21 жовтня 1827 р. було закладено наріжний камінь нової ратуші. Авторами її проекту були архітектори Йозеф Маркль та Франц Трешер. Будівлю зводили протягом 1827-1935 рр., керував будівництвом Юрій Ґлоґовський. Нова ратуша за розмірами значно перевищувала стару. Для її будівництва довелося не тільки розібрати руїни, але і знести усі серед ринкові кам’яниці. Цього разу вежа ратуші сягала 65 м. та мала купольне завершення – витвір архітектора Вільгельма Шмідта. У новій будівлі було 9 залів та 156 кімнат, де крім магістрату розмістилися школи, ощадна каса, міський архів та інші установи. Освячення ратуші відбулося 2 жовтня 1835 р.

Пожежа Львівської Ратуші 2 жовтня 1848 року Літографія Й.Риделя
Пожежа Львівської Ратуші 2 жовтня 1848 року Літографія Й.Риделя

12. 2 листопада 1848 р., під час придушення революційного повстання у Львові, коли місто обстрілювали, загорілася вежа ратуші, а її купол провалився всередину. Згоріли також дахи і частина поверхів ратуші. Вогонь знищив багато цінних документів з міського архіву, канцелярію бургомістра, де згоріли старі печатки та деякі привілеї міста.

Львівська ратуша на поштівці поч. ХХ ст.
Львівська ратуша на поштівці поч. ХХ ст.

13. Будинок ратуші було відбудовано до листопада 1849 р., а вежу – до весни 1851. Роботи проводили за проектом архітектора Йогана Зальцмана. Купольне завершення замінили на зубчасте. Будівництво провадили Вільгельм Шмідт, Вінцент Равський-старший і Йозеф Франц. Ратуші надали такого вигляду, який в основному зберігся до сьогодні. Це чотириповерхова, квадратна в плані будівля, виконана в стилі віденського класицизму. Споруда з великим внутрішнім подвір’ям, цегляна, тинькована. Площини фасадів розчленовані монотонним ритмом вікон. Південний і західний фасади пожвавлюються масивними портиками з трикутними фронтонами. З подвір’я до будівлі примикає висока триярусна вежа з годинником. Стіни фасадів членовані по горизонталі тягами та профільованими карнизами, у нижньому ярусі – рустовані. Вікна арочні та прямокутні, в обрамленнях. Центральний вхід фланкований скульптурами левів.

Треба сказати, що львів’яни не сприйняли нову будівлю ратуші і саркастично називали її «чотирикутною скринею з комином».

14. У 1880 р., на честь приїзду до Львова цісаря Франца Йосифа І, над порталом головного входу ратуші встановили скульптурну групу авторства Леонарда Марконі з алегоріями «Гостинності», «Мужності» та «Патріотизму». Тоді ж скульптор Тадей Баронч вирізьбив дві скульптури левів, що тримали герби Королівського столичного міста Львова, які були встановлені з обох бокіів перед головним входом до ратуші.

На жаль, у 1928 р. алегорії Л.Марконі були прибрані, а левів Т.Баронча замінили у 1948 р. на скульптури авторства Євгена Дзиндри. У 1981 р. їх теж замінили скульптури левів, але уже з радянським гербом Львова, запровадженим у 1967 р. (вежа з чотирма зубцями та серпом з молотом під ними). У 1990-х герби знову поміняли, а в портику радянську символіку замінив Великий герб Львова.

15. У 1883 р. ратушу з’єднали першим у Львові телефонним зв’язком з деякими установами і пожежною командою.

16. 1 листопада 1918 р. на вежі ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. Серед стрільців, котрі піднімали стяг були Микола Пачовський, Лев Ґец, Микола Коник та Степан Паньківський. Саме останній запам’ятався, як збірний образ стрільця, який вивісив прапор на ратуші.  Як пише Іван Крип’якевич: «У листопадові дні Ринок був обставлений українськими стійками (постами – ред.). У передсінку ратуші стояли машинові кріси (кулемети – ред.)».

Синьо-жовтий прапор знов замайорів над ратушею 3 квітня 1990 р.

Львівська Ратуша, фото 1960 року
Львівська Ратуша, фото 1960 року

17. З 1939 року в будинку міститься Львівська міська рада.

18. За радянських часів велику залу засідань ратуші прикрашали величезні портрети у повний зріст Леніна та Сталіна, якого після 1956 р. поміняли на Карла Маркса. Тепер на їхніх місцях портрети Тараса Шевченка та Івана Франка. Також у цій залі висить велика картина Євгена Равського «Данило Галицький».

Площа ринок, львівська ратуша, фото 70-ті роки XX століття
Площа ринок, львівська ратуша, фото 70-ті роки XX століття

19. У 1970-х рр. на будинку ратуші було встановлено меморіальну таблицю на честь першотравневої демонстрації 1890 року у Львові (скульптор Микола Посікіра).

Ратуша
Львівська Ратуша

20. До 2000 року ратушеву вежу вважали стратегічним об’єктом і не пускали туди пересічних людей. Тепер вхід на ратушу вільний і кожен бажаючий може подолавши 350 сходинок піднятися на вежу, щоб помилуватися з оглядового майданчика Середмістям Львова.

Софія Легін

Джерела:

  1. Вуйцик В. Leopolitana. За ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів, 2013
  2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові.  – Львів, 1932
  3. Мельник Б. Вулицями старовинного Львова.  – Львів: Світ, 2006
  4. Мельник І. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми і кам’яниці. – Львів: Апріорі, 2015

Напишіть відгук