додому Блог сторінка 693

10 пісень львівських виконавців про Майдан та Небесну Сотню (відео)

10 пісень львівських виконавців про Майдан та Небесну Сотню

Практично в ці хвилини рівно рік тому на Майдан вийшли перші розгублені студенти, молодь, люди, котрі не хотіли більше жити в державі януковичів і азірових. Тоді вони ще не знали що їм робити і що саме вони роблять, тоді вони ще навіть гадки не мали, що не всі повернуться до хати і чим завершиться їх вихід на Майдан навіть в той день.

Швидко пролетів рік. Рік шаленого виру подій і змін. Рік перемог та смертей, рік надій та розчарувань, і рік нових, вистражданих серце, кров’ю та болем, пісень.

1. Небесна Сотня (“Пливе кача по Тисині”) – Піккардійська терція

«Пливе кача по Тисині…» — українська лемківська народна пісня. Широко відомою, у виконанні гурту «Піккардійська терція», ця пісня стала в 2014 році, підчас подій Європейської революції в Україні. Вперше вона прозвучала на Майдані Незалежності в січні, після смерті білоруса Михаїла Жизневського, який одним з перших загинув у боротьбі зі злочинною владою. Його друзі знали, що «Гей, пливе кача» є його улюбленою піснею і тому ввімкнути її підчас прощання з ним. Через сильне смислове і емоційне навантаження цієї пісні її продовжили співати в пам’ять за загиблими, трохи з часом вона стала неофіційним гімном який співали в пам’ять за загиблими активістами Євромайдану (Небесної сотні)Загиблі на Майдані. 21.02.2014. Пісня «Плине кача по тисині…».

http://youtu.be/GE9G_LWcviU

2. “Мамо, не плач”.

Слова написала львівська журналістка, Оксана Максимишин-Корабель. Пісня написана 21 лютого, у час піку трагічних подій на Майдані.

3. “Вітя, чао” – виконала Ольга Хуторянець, колишня студентка журфаку ЛНУ Франка.

Пісня, кліп-фейлетон, знятий групою тележурналістів і громадських активістів та присвячений українському президенту Віктору Януковичу. Кліп відразу став одним з хітів українського сектору YouTube: уже на 12 грудня 2013 року набрав понад 120 тисяч переглядів[1][2], а за перший тиждень з розміщення він став лідером серед пошукових запитів з України сервісу Google[3]. Станом на 10 березня 2014 року тільки в першій, найвідомішій, версії[4] кліп мав понад мільйон переглядів. Пісня стала одним з «гімнів Євромайдану»

Автор українського тексту: Ірина Земляна («Демократичний Альянс»)
Автор ідеї і режисер кліпу: Азад Сафаров,(журналіст 5-го каналу)
Оператор Іван Наконечний (5-й канал)
Перше виконання: Ольга Хуторянець (телеканал СТБ)

4. Пісня «Час дати відсіч» – гурт «Хочу ЩЕ!»

«Одна з останніх наших пісень – «Час дати відсіч» – стала дуже актуальною на Майдані. Написана вона півтори роки тому. Але її слова столи пророчими. Тому кліп ми відзняли на київському Майдані ще на початку грудня. Тоді ми ще не могли й подумати, що незабаром у нашій країні буде війна», – розповіла вокаліста гурту «Хочу ЩЕ!» Наталія.

5.  А я живий, матусенько, живий… – Софія Федина

Голос Львівського Євромайдану, Софія Федина  виконала цю пісню 25 лютого 2014 року.

Присвята усім борцям за волю України на Євромайдані
Співає Софія Федина. Слова – Лідія Яр, музика – Софія Федина, гітара – Степан Лесняк, звукозапис – Сергій Владарський (Львівська Хвиля), переклад – Орися Трач, відео – творча група ФРАНКО ТВ

6. Наталка Карпа – Реквієм за Небесною Сотнею

Наталка Карпа записала пісню-реквієм до 9-го Дня Пам’яті за героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя за краще майбутнє України. «Молоді хлопці, інтелектуальний мужній цвіт нації… Сльози в очах в ці дні за кожного з Вас… Як нам буде Вас бракувати… Ви боролись за вільну Україну, за справедливість і так шкода, що не зможете пожити в ній… Ви ті, кому я хочу вклонитися до землі… Ви — Герої, кожен, хто поклав життя і здоров’я — Герої, кожен, хто підтримував майдан, був на передовій, молився за перемогу — Герої!», — написала Наталка на своїй сторінці у Facebook.

7. «Небесну Сотню, Господи, прийми» – Павло Табаков

Прем’єра пісні на великій сцені відбулася на сороковини від дня загибелі Героїв України – під час концерту-реквієму у Чернівецькій філармонії.

Ідея створити пісню у підтримку Майдану виникла у Павла Табакова ще на початку Революції Гідності.

– Згодом події у Києві розгорталися настільки швидко і драматично, що моє натхнення застигло в очікуванні… – каже Павло Табаков. – А поштовхом до написання пісні «Небесну Сотню, Господи, прийми» став вірш мого доброго друга, буковинця Василя Фесюка. Коли почитав його поезію, у якій є, зокрема, такі рядки: «Я йду туди, де в нашу волю й честь, / Стріляють із злочинних перехресть», то музика з’явилася практично відразу. Це одна з тих пісень, які народжуються за 10 хвилин. Це – пісня-пам’ять, пісня-нагадування. Не маємо права ні на мить забувати про подвиг, який здійснили Герої Небесної Сотні. Бо тільки так зможемо вибороти для України краще майбутнє. А я вірю, що так і буде! Слава Україні! Героям слава!

8.  Точка зору – Віктор Морозов та Андрій Панчишин

Відомі львівські музиканти Віктор Морозов та Андрій Панчишин надихнулися Євромайданом і створили версію гімну України, як його сприймають Віктор Янукович і «регіонали».

9. Revolution Ukraine – виконав Artisto

Пісню “Revolution Ukraine” виконав львівський виконавець Ростислав Хитряк під псевдо Artisto Відеокліп створено під час Євромайдану – волевиявлення Великого українського народу! Любіть Україну!”Україно, вперед! Час настав!!!”

10. Пам’яті Небесної Сотні – ROCKOKO

Презентація кліпу “Пам’яті Небесної Сотні” відбулась у Львові в Копальні кави 5 квітня 2014 року під час повноформатного концерту гурту ROCKOKO.

Львів у червні-липні 1941 року

Львів у червні-липні 1941 року.

18 фото з Федерального архіву (Bundesarchiv)

Революція гідності у Львові – старт дали студенти

Коли рік тому, 22 листопада, вранці, під Львівською ОДА почали збиратися студенти, аби висловити протест проти призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС, багато-хто згадав, що саме цього дня у 2004 розпочалася Помаранчева революція. Цей збіг тоді веселив та обнадіював. Студентство готувалося до “свого” Майдану і безстрокового ненасильницького спротиву.

Серед наставників молоді був викладач Українського католицького університету Богдан Сольчаник. Він привів студентів під стіни облдержадміністрації, як робив це у 2004, він очолив двотисячну колону, яка від Львівської ОДА рушила до Франкового університету, він розумів, що зміни мають настати. Пізніше він скаже братові Степану, що для того, щоб щось змінилося в країні, має пролитися кров.

solchanyk

Богдана Сольчаника вб’є снайпер вранці 20 лютого 2014 на київському Майдані.

І сьогодні, у річницю революції гідності, ми не маємо права ні на хвилину забути про людей, які ціною власного життя зрушили суспільні зміни.

***

Снимок

Із цього повідомлення Мустафи Найєма торік розпочалася революція гідності. Оперативно зреагувавши, львівські студенти створили у Facebook оповіщення про ранкову акцію протесту проти зриву євроінтеграції. Свою участь у події підтвердили півсотні людей.

На ранок 22 листопада “півсотні” стали двома тисячами. Від Львівської ОДА студентська колона рушила під стіни ЛНУ ім. Івана Франка, професорсько-викладацький склад якого постійно був поруч зі студентами.

_DSC4588 _DSC4586 _DSC4580 _DSC4579 _DSC4577 _DSC4572 _DSC4558 _DSC4542 _DSC4440

Дорогою до колони приєднувалися перехожі. Скандували “Долучай до Європи друзів”, “Студенти за Європу!” “Єс – ЄС!”, “Приєднуйтесь до нас!”, “Революція!”, “Не хочемо у Росію”.

Студенти продовжили акцію протесту на площі перед пам’ятником Каменяреві, вигукуючи проєвропейські гасла та співаючи пісень.

Екс-ректор ЛНУ, професор Іван Вакарчук закликав студентів їхати до Києва на акцію протесту та продовжувати протести у Львові.

Відтак, молодь розійшлася, щоб згуртувати людей до вечірнього мітингу. Десять тисяч львів’ян з прапорами України та Євросоюзу, без політичної символіки, зібралися ввечері під пам’ятником Шевченку. Гімн України співала вся площа.

Майдан оголосили безстроковим і попросили людей залишитися і вночі.

Так у Львові розпочалася революція гідності.

Пам’ятаймо. А нагадуванням нехай стане куб із бруківкою із київського Майдану, що його встановили у сквері біля облдержадміністрації – там, де все почалося.

IMG_0763 IMG_0776

 

Фото Анатолія Татарського та Юрка Морикваса.

Львівський автобусний завод – історія успіху чи поразки?

Раднарком СРСР ухвалив створити автоскладальний завод у Львові в квітні 1945-го. Перші машини зійшли з конвеєра в 1951- ому: 20 електромобілів НАМИ-750 для розвезення пошти.

Досвід виявився невдалим: наступні п’ять років завод виробляв лише причепи та автокрани.

Львів 1949 рік . ЛАЗ (Львівський автобусний завод). Одна з перших моделей причепів,що виробляв завод.
Львів 1949 рік . ЛАЗ (Львівський автобусний завод). Одна з перших моделей причепів,що виробляв завод.
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод). Автокрани ,що виробляв завод.
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод). Автокрани ,що виробляв завод.

Ідея випускати автобуси належить главі конструкторського бюро Віктору Осепчугову. Взявши за основу німецький Mercedes-Benz O 321 H, завод зібрав в 1959 році перший дослідний автобус ЛАЗ-695 «Львів». Його різні модифікації і стали візитною карткою підприємства.

Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод). У лютому 1956 року, був побудований перший автобус ЛАЗ, і названий ЛАЗ 695
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод). У лютому 1956 року, був побудований перший автобус ЛАЗ, і названий ЛАЗ 695
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).

Пік виробництва було досягнуто в 1988 році, коли ЛАЗ випустив 14 646 автобусів. Перехід до ринку боляче вдарила по заводу: у 1999-му було виготовлено тільки 234 автобуса. У 2001 році контрольний пакет ЛАЗу придбав росіянин Ігор Чуркін.

Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).
Львів 1950-ті роки. ЛАЗ (Львівський автобусний завод).

Сьогодні ЛАЗ не входить навіть до першої п’ятірки українських виробників автобусів. Втім, «радянського періоду» вистачило, щоб у 2008-му після складання 365-тисячної машини ЛАЗ потрапив до Книги рекордів Гіннесса як підприємство, що випустило найбільше автобусів у світі.

Фото з державного кінофотофоноархіву України ім.Г.С.Пшеничного.

Народний дім на Театральній, де творилась українська історія

Ідея створення на пожертвування українського населення східної Галичини Народного Дому, який служив би піднесенню духовної культури, належала громадському діячеві, священику, членові Головної Руської Ради Леву Трещаківському, яку він озвучив на засіданні Ради 15 червня 1848 року.

Народний дім, 1860
Народний дім, 1860
Народний дім, кін. ХІХ ст.
Народний дім, кін. ХІХ ст.
1908-1912
1908-1912
Початок ХХ ст.
Початок ХХ ст.

Народний дім на вулиці Театральній зводили у 1851-1864 роках за проектом архітекторів Вільгельма Шмідта та Сильвестра Гавришкевича (за його проектом перебудована з Тринітарського костелу Преображенська церква).

Дім постав на згарищі львівського університету (до речі, у цьому закладі вчилися члени “Руської трійці” Яків Головацький і Маркіян Шашкевич). Під час революційних подій 2 листопада 1848 року пожежа знищила будинок університету та цінну університетську бібліотеку, що знаходилась у колишньому Тринітарському костелі.

При Народному домі діяла Перша українська академічна гімназія (у 1867-1906 роках), потім – її філія. Тут розміщувалась бібліотека Народного дому.

29 березня 1864 року тут відбулася вистава першого українського професійного театру “Руська бесіда” – “Маруся” за повстю Г. Квітки-Основ’яненка. З перервами театр виступав до 1876 року.

На початку ХХ століття у будинку розташувалися товариства “Руська рада”, “Товариство руських дам”, “Академический кружок”.

1 листопада 1918 року тут було проголошено Західноукраїнську народну республіку.

collage1

collage2 collage3

Реконструкцію інтер’єру Народного дому у 1928 році здійснив архітектор Олександр Каплонський, а через два роки за проектом архітектора Адама Опольського бальні зали реконструювали у міський театр “Розмаїтості”.

За польських часів у будинку були Українська книгарня та книжковий антикваріат, за радянських часів, у 1939 році, його перетворили на Будинок Червоної Армії. Від 1 вересня 1944 року тут – Окружний будинок офіцерів Львівського військового округу.

Окрім нього, тепер тут розміщені кінотеатр, кілька закладів громадського харчування та танцювальні студії.

narodnyj_dim

Адреса – вулиця Театральна, 22.

Незвичний висотний Львів від COLORFUL TRAVEL

Львів висотний із незвичних ракурсів. Зйомка велася із гелікоптера Мі-8 у 2011 році.

Фото з блогу COLORFUL TRAVEL Володимира Врублевського:

 

255 найгарніших львів’янок 1926 року

Згадку про конкурс краси у Львові 1926 року (Lwowski Turniej Piękności) для нас зберегла Gazeta Poranna. І це не просто повідомлення, а 255 (!) фото красунь, які, очевидно, змагалися за звання найвродливішої.

Унікальний фотоархів до Вашої уваги:

Про 50 найгарніших львів’янок 1929 читайте тут.

Фото.

Метаморфози фонтану на площі Галицькій: німфа, юнак і кульбаба

У 1880 році площу Галицьку прикрасила криниця з фонтаном та скульптурою героїні однойменної балади поета Адама Міцкевича – Світезянки. Триметрова білокам’яна німфа одразу стала окрасою площі й улюбленицею львів’ян, а особливо художників і фотографів.

1904
1904
1920-1939
1920-1939

Автором алегоричної фігури був відомий польський скульптор, випускник Віденської Академії Тадеуш Блотніцький (1858-1928). Скульптуру він створив на замовлення львівського магістрату, а у 1879 році на конкурсі отримав за неї нагороду Академії – “Preisstipendium”.

fontan_lviv (1)
1910-1939
fontan_lviv (6)
Естампна графіка, 1941-1944

Світезянка безслідно щезла зникла з площі приблизно у 1950 році.

Замість німфи криницю прикрасили скульптурою хлопчика (на жаль, її автор – невідомий). Схожу скульптуру дослідники знайшли на Личаківському цвинтарі, на могилі юнака, який трагічно загинув.

fontan_lviv (3)
1963

Приблизно у 1970 році і цю скульптуру демонтували, а за кілька років тут встановили абстрактну композицію “Кульбаба” роботи львівського художника Олега Микити. Вона існує досі.

fontan_lviv (4)
“Кульбаба”, сучасне фото з Вікіпедії

Костел Матері Божої Остробрамської на Верхньому Личакові (21 фото)

Костел Матері Божої Остробрамської (а від 1992 року – Церква Покрови Пресвятої Богородиці) був освячений на честь Остробрамської ікони Богоматері. Розташований на Верхньому Личакові.

Римо-католики Личакова належали до костелу святого Антонія. Та у 1914 році вони вирішили, що потрібно збудувати ще один храм, і утворили комітет будівництва. Роботі завадила Перша світова війна. У 1927 місто виділило земельну ділянку, а через два роки знову організували комітет.

Влітку 1930 року журі конкурсу на кращий проект костелу доручило відомому українському та польському архітектору Тадеушу Обмінському (1874-1932) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.

Будівництво розпочато у 1931 році, та у липні 1932 Обмінський помер. Керівництво взяв на себе Вавжинець Дайчак. Він розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства храму. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака.

7 жовтня 1934 року костел урочисто освячено і того ж дня передано під опіку оо. салезіан. А будівництво храмового комплексу продовжувалось. 1936 фірмою Карла Швабе у місті Бяла відлито два дзвони. Перший названий «Матір Божа Неустанної Помочі» (вага 1900 кг) і другий — «Болеслав» (3100 кг). Завершено спорудження храму лише 1938 року.

Будівництво велося за підтримки римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського. Розпочато приготування до спорудження монастирського будинку салезіан із бурсою та ремісничою школою для бездомної та проблемної молоді. Схвалено проект архітектора Юліана Духовича, а 20 листопада 1938 Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь. На початку 1939 року тривала процедура узгодження деталей проекту і врегулювання земельних проблем для майбутнього закладу. Фактичному початку будівництва завадила Друга світова війна.

19 жовтня 1939 року радянські війська обстріляли храм. Пошкоджено фасад, дах і вежу. 27 червня 1941 року костел пошкоджено німецькою бомбою. Під час німецької окупації проведено ремонтні роботи. 26 листопада 1944 року у криптах костелу відбулось урочисте поховання архієпископа Болеслава Твардовського. До літа 1945 року салезіани покинули обитель, після чого залишився ксьондз Юзеф Ненцек, котрий поступово висилав костельне майно до Кракова. 4 червня 1946 Ненцек відправив останню службу, після чого вийняв реліквії з вівтаря і виїхав зі Львова. Після Другої світової війни костел було закрито, і він використовувався як книжковий склад. Головний і бічні вівтарі, сповідальниці, дзвони та інше невивезене майно – втрачені.

У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На фасаді знищено залишки мозаїки у ніші й агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу.

Первісне оснащення храму спочатку зберігалось частинами у Перемишлі та Кракові, а пізніше перевезене до нижчої духовної семінарії салезіан у Маршалках. Церковний архів 1988 року перевезено до салезіанського інспекторіуму у Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.

Адреса: вулиця Личаківська, 175.

Фото: lvivcenter.org і nac.gov.pl.

Топ-10 рок-груп в історії Львова (відео)

Топ-10 рок-груп в історії Львова

Як і будь-який рейтинг, цей не може претендувати на об’єктивність. Особливо важко бути об’єктивним, коли йдеться про музику. Окрім якихось об’єктивних факторів оцінки існує й маса суб’єктивних – в який час ти почув цю композицію, з ким ти тоді під неї танцював чи цілувався, які спогади вона у тебе викликає.  Пропонуємо вашій увазі Топ-10 рок-груп в історії Львова за версією видання Новий Погляд.

У будь-якому разі ми вирішили сформувати цей рейтинг, аби нагадати, що Львів – велике рокове місто. Як кажуть самі музиканти, без львів’ян у радянському Союзі не було б ні естради, ні рок-н-ролу. Отож, «поїхали»…

10. «Ореол»
Групу було організовано на самому початку 70-х років в ПК Будівельників Львова як традиційний для того часу ВІА. З приходом у 1978 році гітариста Олександра Балабана, “Ореол” почав поступово відхилятися в бік рок-музики, за що його вигнали за межі України, а в чорному для рок-музики 1984 році взагалі розформували. Допомогла перебудова – в 1986 Балабан з Карленом Мкртчяном та Олександром Мельником відродили “Ореол”… у Закарпатській філармонії. У 1987 році “Ореол” записав музику до телефільму “Манускрипт” з вокалом знаменитої тепер Лариси Доліної. У квітні 1989 року “Ореол” супроводжував канадську зірку Брайана Адамса в турне по СРСР. Після тривалого тайм-ауту в кінці 1993 року “Ореол” нагадав про себе новими записами з традиційним хард-роковим звуком 70-х. “Ореол” припинив існування у 1995 році.

Оскільки навіть у безмежному Youtube нам не вдалося відшукати ранніх відео групи, пропонуємо лінк, за яким можна послухати одну з найвідоміших речей старого «Ореола».

9. 999
«Дев’ятки» засновано в грудні 1986 року у Львові гітаристом Ігорем Толохою. Спочатку група грала класичний хеві-метал. Наприкінці 1988 року група розпадається. У грудні 1989 року група збирається знову, але в оновленому складі. У травні 1993 гурт завойовує «Гран-прі» у Львові та стає лауреатом фестивалю Червона Рута у Донецьку. Відтак перемагає на фестивалях “Тарас Бульба” та “Альтернатива”. На той час «999» уже грають альтернативний рок або інді.

8. «Клуб шанувальників чаю»

Утворена наприкінці 80-их років минулого століття група довший час була популярною серед молоді, зокрема і через свого вокаліста Олександра Ксенофонтова, відомого нині в якості чоловіка та продюсера Руслани. Учасники і дипломанти багатьох фестивалів, зокрема «Червона рута-91». Гурт проіснував порівняно недовго.

7. «Лесик Band»

Найвеселіша група «Лесик Band» зібралася у Львові в грудні 1990 року.

Засновник творчого колективу, музикант та композитор-пісняр: Олександр Дацюк, в народі «Лесик». За роки творчої діяльності Лесик Дацюк написав багато як ліричних пісень, так і батярсько-побутових, а фундаментом музичного супроводу обрав мелодійний рок-н-рол укупі з галичанським орнаментом. Хіт «А журавлі у небі, кря-кря-кря…» можна почути у найнесподіваніших місцях. Його не грають хіба на поминках.

6. Віка

Віку Врадій ще до нині багато хто асоціює як Сестричку «Братів Гадюкіних». Хоча вона цілком самодостатня одиниця на роковій сцені, яка довший час виступала зі своїми музикантами. Цікаво, що на професійну сцену Віка вперше вийшла ще школяркою — з 1976 року вона була солісткою ВІА «Арніка». На першому фестивалі «Червона рута» Віка Врадій, завойовує перше місце в категорії рок-виконавців. Зараз проживає у США.

5. «Вуйки»

Легенда львівського року і загалом усієї хіпі-культури. Переконані, якби рейтинг складали люди, років на 20 старші, «Вуйки» цілком могли б посісти і перше місце. Заснованих навесні 1975 «Вуйків» небезпідставно вважають основоположниками україномовного рок-н-роллу. Перший виступ відбувся у травні 1975 в клубі в Лисиничах на околиці Львова, після чого група стала відомою. Загалом довгу і яскраву історію гурту треба вивчати окремо – у два рядки її не впишеш. Додамо лише, що зараз частина «вуйків» знову почали пестити публіку своїми виступами.

4. «Плач Єремії»

«Плач Єремії» на початку 1990 заснував Тарас Чубай (в цей період Тарас виступав у складі музичного театру «Не журись»). Перший ж серйозний «електричний» концерт, відбувся на альтернативному фестивалі «Вивих» у 1990-му році.

У 1991 році на фестивалі «Червона рута» в Запоріжжі «Плач Єремії» отримав друге місце в жанрі рок-музики (перше місце журі не присудило нікому). У 1993 році на міжнародному фестивалі «Марія» (Трускавець) гурт зібрав всі можливі нагороди — спеціальний приз журі, приз за кращу пісню («О хто ти, о хто…»), приз глядацьких симпатій.

Перший офіційний альбом гурту — «Двері, котрі насправді є» — був записаний у 1993 році. За підсумками року «Плач Єремії» визнано найкращим концептуальним рок-гуртом в країні. На початку 1995 року побачив світ другий альбом «Най буде все як є». Завдяки цій роботі літом 1996 року «Плач Єремії» отримав «Золоту Жар-птицю» Таврійських Ігор в номінації «Кращий рок-гурт України»

3. «Мертвий півень»

Вони б увійшли в історію українського року навіть якби написали одну-єдину пісню – «Ми помрем не в Парижі». Гурт народився у середовищі Львівського університету ім. Івана Франка, де навчалися багато його майбутніх учасників. У 1989 році музиканти збиралися в кафе «Старий Львів» на вулиці Валовій; назва гурту походить від вивіски кафе. Перші музичні експерименти МП відбувалися виключно з акустичними інструментами. Саме в такому звучанні гурт отримав перше визнання критиків та слухачів (перемоги на фестивалях «Вивих» у Львові у 1990 році, де виступив уперше, та «Червона Рута» у Запоріжжі в 1991 році), а також записав свій перший альбом «ЕТО» (1991). Особливістю «Мертвого Півня» є той факт, що майже всі його учасники паралельно займаються окремими проектами в різних галузях культури. Роман Чайка успішно роль телеведучого «5 каналу» та гітариста МП, Юрій Чопик — за сумісництвом директор дитячого «Видавництва Старого Лева». Басист гурту Олег «Джон» Сук співпрацює з низкою інших виконавців як музикант, продюсер та звукорежисер, а фронтмен Місько Барбара — з харківським театром «Арабески» як актор.

2. «Океан Ельзи»

Багато кого може здивувати, чому найуспішніша група в історії Львова – лише на другій позиції. Для себе ми пояснюємо це тим, що поки Вакарчук ще активно виступає, зараховувати його в легенди якось не пасує. Усьому свій час.

«Океа́н Е́льзи» було створено1994 року. Публіка та критики неодноразово визнавали «Океан Ельзи» найкращим рок-гуртом та найкращим live-гуртом СНД та Східної Європи. Усього на території України та Росії продано понад мільйон їхніх дисків.

1. Брати Гадюкіни

Історія гурту почалася наприкінці 80-их років. Хто пам’ятає, як усе починалося, нехай розповість тим, хто народився і виростав пізніше.

Свій перший свій концерт Брати відіграли в будинку культури на Новому Львові. За фінансової підтримки майбутнього директора групи Олени Мархасьової, перший магнітоальбом «Всьо чотко» «гади» записали навесні 1989 року під керівництвом Володимира Бебешка в обладнаній під студію, облицьованій кахелем прохідній кімнаті БК Залізничників.

На початку 1994 року Гадюкіни знову збираються до купи, щоб записати кілька пісень, щоправда, без свого вокаліста Сергія Кузьмінського, який в той час проходив курс лікування від наркозалежності у Бельгії.

З 1996 року «гади» фатично згортають спільну діяльність, однак через 10 років повернулися на сцену, давши, зокрема, феєричний концерт у київському палаці спорту. Утім повернення не було довгим – 3 серпня 2009 року після важкої хвороби пішов із життя вокаліст Сергій Кузьминський. Однак він, як і його група назавжди залишилися легендою української музики.

“Шоколадний король” Львова, львівські цукерні та ресторани

Цукерні у Львові до 1939 року були надзвичайно популярними. Посмакувати ласощами могла навіть біднота – рештки з підносів від тортів коштували копійки.

Чи не найбільшу популярність мала цукерня, яку Людвіг Залевський відкрив на Академічній, 22, у 1903 році. Ім’я Залевського було візитівкою Львова, його називали “шоколадним королем”. І недарма, адже смаколики з цукерні щодня відправляли до Варшави, Парижа та Відня.

У цукерні Залевського пили каву та куштували солодощі Іван Франко, Михайло Грушевський, Юзеф Пілсудський.

“…Мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Відтоді, по правді, ніде у світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки – лискучою глазур’ю” (Станіслав Лем, “Високий Замок”).

Закрився бізнес “шоколадного короля” у 1939 році. За радянських часів у будинку була кондитерська крамниця (від 60-х років ХХ ст. – “Світоч”). 1972 року у підвалі “Світоча” відкрили бар “Шоколадний”.

Тепер у приміщенні колишньої цукерні, яка манила львівську богему, – ресторан швидкого харчування.

Цукерня Людвіга Залевського на вул. Академічній, 22 (тепер - Шевченка, 10), 1933
Цукерня Людвіга Залевського на вул. Академічній, 22 (тепер – Шевченка, 10), 1933

***

restoran_lwow (3)
Львів, вул. Чарнецького. Видно кав’ярню європейську та цукерню варшавську.
restoran_lwow (2)
Цукерня “Confiserie” на вулиці Lubicz
restoran_lwow (9)
Ресторан “Hungaria”, 1932
restoran_lwow (5)
Ресторан у Львові 
restoran_lwow (8)
Вулиця Nenckiego (тепер – Крехівська). Видно кам’яницю №11. На куті – ресторан
restoran_lwow (4)
Ресторан і пивна на вул. Жовківській
restoran_lwow (1)
Ріг вулиць Zimorowicza (тепер – Джохара Дудаєва) і Staszica (тепер – Томашівського). Видно ресторан “Pokój Śniadań”
PIC_1-U-3550
Вул. Личаківська, ресторан “Pokój do śniadań”
restoran_lwow (7)
Ратуша. Видно ресторан ратушевої вежі, 1932

Фото – Narodowe Archiwum Cyfrowe

Зоологічний музей у Львові: 170 тисяч експонатів і 230 років історії

Зоологічному музею ім. Бенедикта Дибовського при Львівському національному університеті ім. Івана Франка – 230 років.

Він є одним із найстаріших університетських музеїв Європи. Заснований у 1784 році, як кабінет натуральної історії. Після приходу у Львівський університет польського біолога, лікаря, професора Бенедикта Дибовського (1833-1930) музей став зоологічним.

Benedykt_Dyboŭski
Бенедикт Дибовський

Музей розташований в одному із найстаріших корпусів університету – на вул. Грушевського, 4. Це колишній будинок єзуїтського конвікту, пізніше – старий корпус університету. Зведений у стилі класицизму. Будинок споруджувався для єзуїтського пансіону, згодом у ньому розмістили казарми. У 1851 році переданий університету. Тепер – корпус біологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка.

1912-1914
Архівне фото, 1912-1914

У фондах музею – понад 170 тис. експонатів, 10 тис. з яких формують експозицію.

Цікаво, що у музеї зберігаються понад 130 типових зразків тварин –  тих, які вперше були виявлені й описані для науки. Вони походять з України, Росії, Польщі, Бразилії, Індії, Мексики, Австралії, Східної та Центральної Африки, країн Центральної Європи.

У колекції безхребетних тварин –  губки і малакологічні збори Бенедикта та Владислава Дибовських із Байкалу, Ангари, Амуру, Манчжурського моря та Каспію; корали та молюски експедиції принца Монако у Середземному, Червоному і Адріатичному морях; різноманітні голкошкірі із перших біологічних станцій у Неаполі та Трієсті. У ентомологічній колекції: метелики з Японії, Далекого Сходу, Паміру, Кавказу та Австралії. Орнітологічна колекція охоплює понад 1000 видів птахів, а це 1/10 від їх світового різноманіття.

До унікальних експонатів належить колекція колібрі та нектарниць, колекції зібрані М. Янковським, Б. Дибовським та Я. Грохмаліцьким на Далекому Сході, у Кореї, Південно-Східній Азії та Австралії, Південній Америці; колекції птахів України проф. Ф.Й. Страутмана та доц. Н.І. Сребродольської.

11 лютого 2004 року до реєстру об’єктів, що становлять національне надбання, було внесено «Наукові фонди та музейну експозицію Зоологічного музею Львівського національного університету імені Івана Франка».

А 27 грудня 2012 року за значний внесок у розвиток українського музейництва музею присвоєно звання “Народний музей”.

Фото – lwow.eu.

Будинок із химерами або Кам’яниця під совами. Невідомий Львів

Не тільки у Києві, а й у Львові є “Будинок із химерами”.

villa_sova (5)

Вулиця Кадетська
Вулиця Кадетська
slivinskyj
Іполіт Слівінський

Його появою на вулиці Героїв Майдану завдячуємо архітекторові та політику, організатору польського незалежницького руху у Галичині перед I світовою війною Іполіту Слівінському (1876-1932). Саме за його проектом у 1902 році і звели кам’яницю у стилі модернізованої неоготики, із багатим скульптурним оздобленням. Будинком із химерами вона стала через скульптури ґарґулей і грифонів. А через скульптури сов його також називають “Кам’яницею під совами”. Ав­то­ром цьо­го скуль­птур­но­го де­ко­ру був Ан­то­ній По­пель (1865-1910) – творець пам’ятника Адамові Міцкевичу у Львові.

villa_sova (1) villa_sova (12) villa_sova (11) villa_sova (10) villa_sova (9)

villa_sova (8)

У 1908-1914 роках у бу­дин­ку жив про­від­ник Стрі­лець­ко­го со­ю­зу Юзеф Піл­судсь­кий (1867-1935), май­бут­ній війсь­ко­вий і дер­жав­ний про­від­ник Поль­щі. Вшанували його перебування тут, встановивши у 1933 році над брамою пам­’ят­ну таб­ли­цю. У лип­ні 1944 року у кам­’я­ни­ці був місь­кий штаб поль­ської Ар­мії Кра­йо­вої.

villa_sova (7) villa_sova (6) villa_sova (13)

Неоготична брама приховує розмальований у манері пізнього середньовіччя коридор. На стіни нанесені літери, але достеменно невідомо, чи приховують вони таємний код. На противагу коридору сходова клітка будинку неоздоблена.


villa_sova (18)
villa_sova (16) villa_sova (15) villa_sova (14) villa_sova (3) villa_sova (2)

Перейменування вулиці Героїв Майдану:

  • 1895–1901 — Паркґассе (оскільки проходила повз лісисту територію теперішнього парку культури ім. Богдана Хмельницького)
  • 1901–1938 — Кадетська, оскільки вела до Школи кадетів (тепер – Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного)
  • 1938 — Пеовякув на честь польської військової організації (POW — пол. Polska Organizacja Wojskowa), яка брала участь в українсько-польській війні 1918–1919
  • 1940 — вулиця Ернста Тельмана, німецького комуніста
  • 1941 — Бескіденштрассе, на честь Бескидів — гірського масиву у Східних Карпатах
  • 1944 — Гвардійська
  • від 10 квітня 2014 року — Героїв Майдану

Адреса “Кам’яниці під совами” – вулиця Героїв Майдану, 6.

villa_sova (19) villa_sova (17)villa_sova (4)

 

Львів, якого вже нема. Церква святого Духа, знищена німцями

У 1722-1728 роках за кошти княгині Теофілі Вишневецької (Teofilia z Liszczyńskich Wiśniowiecka) у південно-західній околиці міста збудували монастир домініканок і костел Св. Катерини Сієнської. У 1783 році цісар Йозеф II для освіти та виховання греко-католицького духівництва для українців Австрії та Угорщини заснував у Львові Духовну семінарію.

Гравюра ХІХ ст.
Гравюра ХІХ ст.

 

1920-1928
1920-1928

Будівлю монастиря передали Руській греко-католицькій духовній семінарії, а семінарська церква (колишній костел) отримала присвяту Св. Духові. П’ятиярусний іконостас і вівтар розписав відомий львівський живописець Лука Долинський, різьбу виконав сницар Іван Щуровський.

1930
1930

У 1888-1890 роках архітектор Сильвестр Гавришкевич спорудив новий семінарський будинок, використовуючи частину монастирського саду, у другій його частині було споруджено Головну пошту. У фронтальну стіну вежі церкви Св. Духа була вмурована таблиця з написом “Istructioni Cleri Religiones Firmamento vovit Iosephus II. Any. Anno MDCCL XXXIII”. На правому боці вежі була вмурована мармурова таблиця, присвячена 100-річчю Маркіяна Шашкевича, який отримав освіту в семінарії.

У 1928 році тут розміщено Богословську академію; розписи у церковній капличці у 1926-1927 роках виконав живописець Петро Холодний.

1941
1941
1950-1955
1950-1955

Церква Св. Духа була знищена попаданням німецької авіабомби (німці цілилися у будівлю Головної пошти) 22 червня 1941 року, залишилася лише струнка триярусна барокова вежа-дзвіниця. Вона була побудована пізніше, ніж церква, вірогідно, наприкінці 1740-х років архітектором Мартином Урбаніком (Marcin Urbanik). У 1987 році із західного боку здійснено прибудову музейних приміщень. Тепер у вежі-дзвіниці розміщено музей “Русалки Дністрової”, відділ Львівської галереї мистецтв.

Ігор Качор. Макет церкви святого Духа
Ігор Качор. Макет церкви святого Духа
DSC_0821
Сучасне фото

Старі фото і текст – джерело.

Вулиця Володимира Великого у 1976-1978 роках

Вулиця Володимира Великого у Львові сучасну назву отримала у 1990 році, на початку 30 років ХХ століття її називали Дорогою до закладу у Кульпаркове, у 1933 році – Закладова, а у 1946 році, за радянських часів, отримала назву Артема, на честь більшовика, засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки Федора Сергєєва-Артема.

У 1960—1970-ті роки уздовж вулиці з’явилися мікрорайони стандартних п’яти- і дев’ятиповерхових житлових будинків — перші мікрорайони житлового масиву Південний.

До Вашої уваги – фото вулиці у 1976-1978 роках, якими ділиться у Livejournal mavka-lv.

Вулиця Артема
Справа – колони будинку № 65 на вулиці Боженка (тепер Княгині Ольги), за колонами знаходиться книгарня. Над сходами нависає прибудова до будинку № 51 на вул. Артема, за радянських часів там розташовувалося дитяче кафе. У дев’ятиповерхових будинках на іншій стороні вулиці були гуртожитки.
Вулиця Артема
Початок вулиці Артема, попереду – вулиця Стрийська.
Вулиця Артема
Попереду видніється ЛАЗ на вулиці Стрийській. У будинку № 35а був магазин одягу, а поруч кулінарія з невеликим кафе. У будинку № 35 були продуктовий та овочевий магазини.
Вулиця Артема
З іншого боку вулиці – технікум електрозв’язку.
Вулиця Артема
На двох фото можна побачити будівельні крани – зводять універмаг “Львів”. Фотографії зроблені у 1977 році, універмаг запрацював в середині 80-х років.

Вулиця Артема

Вулиця Рубчака
Школа № 48 на вулиці Рубчака (тоді А. Суркова). У ній вчився актор Леонід Ярмольник.

 

Львівський завод «Кінескоп», унікальні фото 1954 року

Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року

 Підприємство, яке виросло з довоєнного електролампового заводу, в 1954-му стало називатися електровакуумним заводом. У тому ж році випустили і перші дослідні зразки кінескопів для телевізорів.

Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року

У 1964-му завод повністю переключився на випуск кінескопів. У 1980-ті об’єднання «Кінескоп» включало в себе філію в Стрию та завод електровакуумного скла у Вільногірську (Дніпропетровська область).

Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року

Кризові тенденції позначилися задовго до краху СРСР: якщо у виробництві чорно-білих кінескопів заводчани досягли певних успіхів, то налагодити випуск якісних кольорових кінескопів навіть на імпортному обладнанні не вдалося. Коли рухнула планова економіка, продукція, що випускалася одинадцятитисячним трудовим колективом, виявилася нікому не потрібною.

Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року

Усі наступні роки менеджмент займався розпродажем верстатів і агрегатів з укомплектованих технологічних ліній, а в 1999-му завод був визнаний банкрутом.

Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року
Львівський завод «Кінескоп», фото 1954 року

Фото: Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного

Пригоди Джакомо Казанови у Львові

За припущеннями, портрет Джакомо Казанови, що приписується пензлю Франческо Нарічі
За припущеннями, портрет Джакомо Казанови, що приписується пензлю Франческо Нарічі

У 1776 році Львів відвідав Джакомо Казанова. Крім титулу героя-коханця, мав й інші: абата, офіцера, музиканта, дипломата, історика, математика, філософа, мистецтвознавця. А ще Казанова був затятим мандрівником. Будучи у Варшаві, не міг не заїхати до Львова. З історичних документів дізнаємося, що найвідоміший ловелас перебував тут у період так званих львівських контрактів, що відбувалися щороку. У цей час з’їжджалися поміщики з усієї Галичини та з-за кордону й укладали економічні угоди (щось на кшталт теперішнього економічного форуму). Зокрема продавали майно, землю, деколи навіть цілі села.

З його нотаток, які довгий час було заборонено друкувати, оскільки вони вважались непристойними, дізнаємось: «Я прибув до Леополя, що вони називають Лємбергом, через шість днів після виїзду з Варшави, бо на кілька днів затримався в Замостє, у графа Замойського. У Леополі спинився в трактирі, звідки довелося виїхати, аби оселитися в домі славної кастелянші каменецької, великої супротивниці графа Броницького, короля і всієї його партії. Я гостював у неї протягом тижня, втім не можна сказати, щоби для обопільного задоволення, бо вона висловлювалась тільки польською та німецькою мовами».

Кілька днів Казанова мандрував по околицях Львова, зокрема їздив «до Кристианополя (теперішнього Червонограду), де проживав славний воєвода київський Потоцький, який був колись одним із фаворитів імператриці російської Анни Іоанівни. Вельможа усе ще був вродливий, тримав пишний двір. У Кристианополі я обходжував панну воєводшу, яка зовсім не спускалась до вечері, а молилась без перепочинку в своїй кімнаті….».

«У Леополі, – продовжує великий авантюрист, – я тиждень бавився з чарівною панянкою, яка через деякий час спромоглася так приворожити графа Потоцького, що він…одружився з нею».

Хоча висновок Казанови достатньо несподіваний: «Назагал жінки в тих краях не вродливі». Отакої…

До речі, слід зазначити, що «донжуанський» список Казанови не так вже й вражає: 122 жінки за 39 літ, тобто всього по три любовних пригоди на рік!

Знищена загиджена каплиця – останній прихисток графа Скарбека

Граф Станіслав Скарбек, що у 1842 році відкрив на той час третій за своїми розмірами театр Європи – досі шанований і знаний львів’янами, як театр імені Марії Заньковецької, не міг знати, що його могилу зруйнують вандали, а каплиця-склеп загубиться у Богом забутих хащах Закладівського лісу.

Поселення Заклад, що за 5 км від Миколаєва на Львівщині, заснував сам багатій і меценат Скарбек. Там він збудував палац за проектом його австрійської резиденції у містечку Нусдорф. У 1840 році у приміщенні палацу Скарбек відкрив “Доброчинний заклад для сиріт і убогих” (звідси й походить назва села). Його діяльність узаконена 1 серпня 1843 року. Ця будівля неймовірної краси й витонченості мала стати помешканням для бездомних дітей. Окрім 400 дітей, у палаці Скарбека мешкали 60 стареньких. Аби влаштувати для них притулок, Скарбек продав власний будинок театру у Львові, звіринець, три містечка й 28 сіл. Натомість граф одержав палац у Закладі у вічне володіння.

Станіслав Скарбек не дочекався завершення будівництва палацу й помер у Львові 28 жовтня 1848 року. Поховали його на Личаківському цвинтарі. А 1888 року, коли будівництво у Закладі остаточно завершили, тіло графа перепоховали у каплиці у Закладівському лісі неподалік від палацу.

Тепер у величезному занедбаному палаці розташувалася психіатрична лікарня, а місце останнього прихистку великого благодійника облюбували мародери, вандали і бомжі.

У 1939 каплицю понищили радянські окупанти – розікрали поховання і викинули з крипти рештки Скарбека. У 1945 році мародери шукали тут золоті зуби та коштовності. Навесні 2009 року у святині завалився дах. “Завдяки” варварам зник і цвинтар навколо неї.

До палацу, який майже 200 років тому вражав своєю вишуканістю і помпезністю, та до місця спочинку графа Станіслава Скарбека, чий внесок у розвиток Львова – величезний, не ведуть вказівники. Споруди ніхто не думає реставрувати. Людська пам’ять – коротка.

Автор фото – Тарас Валько.

 

Популярні статті:

Достеменно не відомо, чому саме вепр став символом цього будинку. Фото із Вікіпедії

Вепр на фасаді: Таємниця єдиного «кабанячого» будинку у Львові

У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...