З 16 серпня цього року на ремонт закрили перехрестя Коперника-Словацького та частину вулиці Коперника у Львові. На період ремонтних робіт вулиця Дорошенка стала двосторонньою для руху транспорту. Це спричинило величезні корки та суттєво ускладнило рух транспорту через центральну частину міста.
Як попередньо повідомляв “Наш репортер”, відкрити перехрестя для руху транспорту планували вже 23 серпня. Така оперативність дала надію вірити в те, що рухаємось до Європи і щось таки вміємо і хочемо.
7 серпня 2012 року в цокольному приміщенні Львівського Палацу Мистецтв на вулиці Коперника відбулася, на перший погляд, дуже скромна подія – перше засідання інтелектуального клубу “TEDxSvobodaAve”.
Після всіх попередніх акцій організаторів TEDx-ів у Львові, цю можна було охарактеризувати двома словами “скромно і затишно”. Не було ні потужної рекламної підтримки, ні багатих спонсорів, ні пишного оформлення, ні відомих доповідачів. До речі, доповідачів не було взагалі.
Подія, якою жила наша країна загалом і наше місто зокрема, кілька останніх років, закінчилась і вже навіть почала забуватися, хоча пройшло ще навіть трохи менше місяця. Але в житті так буває – одна подія витісняє іншу і нічого з тим вже не вдієш.
Але сьогодні хочу вам ще раз нагадати про Євро 2012, котре проходило у нашому місті. Викладаю фото, котрі зробив під час того, як розбирали центральну фан-зону на проспекті Свободи.
Вулиця Староєврейська є однією з найдовших у історичній частині міста Львова і тягнеться 400 метрів від вул. Міцкевича до Арсенальної. За час свого існування вона встигла змінити багато назв та спробувати різних “спеціальностей”.
З XIV століття ця вулиця називалася Бидляча (Bydlęca), оскільки тут торгували худобою. Згодом — вулиця Зарванська або Серванская (Zarwańska, Serwańska); ця назва, очевидно, походила від того, що вулиця «проходила за ровом» або від латинського слова servus (слуга), так як на вулицю виходили прибудови, в яких жили слуги.
Наприкінці XVIII століття вулиця складалася з трьох частин, кожна з яких мала власну назву: Капітульна (ul. Kapitulna) — до вул. Галицької ; Векслярска (ul. Wekslarska) — від Галицької до Сербської і Нова Єврейська (ul. Żydowska Nowa).
З 1871 року за всією вулицею закріпили назву Векслярска. Ця назва походить від векслярів, чиї контори раніше перебували на цій вулиці.
З 1888 року — вулиця Боїмів на честь львівських міщан угорського походження Боїмів (ul. Boimów), засновників каплиці при Латинському соборі.
Під час німецької окупації вулиця отримала назву Färberstrasse.
З 1944 року — вулиця Фрунзе на честь радянського військового діяча Михайла Фрунзе.
З 1990 року — вулиця Староєврейська, оскільки її частина проходить через середньовічний єврейський квартал.
Вулиця Староєврейська була прокладена під час локації нового центру Львова німецькими колоністами в XIII столітті паралельно між південною стороною площі Ринок і міськими мурами. Непарну сторону колишній вул. Векслярскої (від вул. Галицької до вул. Сербської) до кінця XVIII століття складали в основному тильні сторони кам’яних будинків південної сторони площі Ринок. У той же час тильні сторони парної сторони вулиці виходили до Високої стіни (міського укріплення).
Після того як Високу стіну розібрали, утворилася вул. Нова (ul. Nowa, тепер вул. Братів Рогатинців). До середини XIX століття ця частина вулиці була населена в основному християнами, у 1870—1940 роках серед жителів переважали євреї; на початку ХХ століття тут було багато магазинів меблів і шкіряних виробів. На початку ХХ століття серед мешканців колишньої вулиці Капітульній переважали римо-католики, а на вул. Векслярській та Єврейській — євреї.
Від нинішньої вул. Сербської починався середньовічний єврейський квартал. Євреям дозволили селитися в південно-східному куті Середмістя, причому в правовому відношенні вони підпорядковувалися магістрату, на відміну від єврейської громади Краківського передмістя, яка підпорядковувалася королівським старостам. Квартал був огороджений стінами, причому стіна перегороджувала і нинішню Староєврейську на розі з вулицею Сербською.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Подія такого масштабу, як Євро 2012 у Львові не тільки зібрала до нашого міста любителів та шанувальників футболу. На ці кілька днів кожна площа міста стала міні-сценою для різноманітних шоу та видовищ.
Не пасе задніх у цьому плані і центральна площа нашого міста, його серце, площа Ринок. Тут постійно відбуваються концерти, виступи професійних та аматорських колективів та вуличних артистів.
На кожному кроці тут можна придбати футбольну символіку, кульки, смачно поїсти національних страв. А ще можна зробити фото з цікавими персонажами чи біля відомих львівських фонтанів.
До слова, скульптури античних богів на ці дні також “одягнули” форму української футбольної збірної. Мабуть теж вболівають.
А ще тут можна самотужки вичеканити собі монетку на згадку у гетьманському монетному дворі чи перекусити просто на колесах. А хто не захоче зробити фото з нашими львівськими красунями?
А сценічні майданчики на прощі Ринок буквально на кожному кроці. Тут і великі концерти, за участю багатьох виконавців, і маленькі майданчики з виступами не відомих ще зірок.
Дуже приємно що така серйозна подія відбувається у нашому місті і не може не тішити взаємоповага та толерантність мешканців та гостей нашого міста. Сподіваюсь, що гості відкрили для себе Львів по-новому, як сучасне європейське місто.
Как-то случайно забрел на сайт http://www.sonnik-online.net/ и открыл для себя сонник и все, что связано со сновидениями, абсолютно по-новому.
Міжнародний лицарський турнір “Легенда Львова” проходив у Львові 15-17 червня 2012 року на території палацу Потоцьких. І, хоч ця подія наклалася в часі та просторі з чемпіонатом Європи з футболу, але своїх вірних шанувальників та поціновувачів вона зібрала.
Адже сюди з’їхалися клуби історичної реконструкції не тільки з України, але й з Росії та Білорусі. Мені пощастило потрапити на територію проведення фестивалю в п’ятницю. В першій половині дня велися активні приготування до фестивалю – облаштування табору та спорудження сцени та ристалища для поєдинків. 
В програмі свята передбачалося дуже багато цікавих розваг та змагань, але заблокована через “Євро 2012”, центральна частина міста, перешкодила учасникам вчасно дістатися палацу Потоцьких та облаштувати своє наметове містечко. Анонсована програма на п’ятницю: договірні двобої, групові поєдинки, концерт, фаєр-шоу.
Анонсована програма на суботу: відкриття турніру, групові поєдинки, турнір лицарів, кінний турнір, концерт, фаєр-шоу. Шкода, що організаторам не поталанило доправити коней в центр міста. Але видовища від цього дуже багато не втратили.
Анонсована програма на неділю: турнір лицарів, договірні двобої, штурм фортеці, концерт. Гарно та незвично виглядали оригінальні танці середньовічних красунь. Можливо, я балуваний, але хотілося що б вони виконувалися під оригінальний музичний супровід, а не звучали в записі. Бо музикантів та менестрелів на фестивалі вистачало.
А також у рамках свята: дитячий майданчик, середньовічні змагання, стрільба з луку, настільні ігри, стародавня кухня. Неоднозначне враження справляли тендітні красуні і красивих середньовічних сукнях та з арбалетом чи луком в руках. І це була не бутафорія. Я бачив як вправно та влучно справлялися красуні зі своєю зброєю.
Відверто визнаю, кухня мене зацікавила дуже сильно. В величезному казані готувався справжній борщ, а на великій пательні – гречка. Не забули і про такі наїдки як варені яйця, часник з цибулею, сало та інше. Я також на втримався та покуштував всього (ну майже всього) потроху. Страви були буже незвичними на смак і доступними за ціною. Організаторам за це окремий респект.
Словом, навіть не дивлячись на невеликі проколи свята, мені сподобалося все. Буду чекати наступного. О, думка, ще було б цікаво, якби за певну суму грошей, можна було би пожити день в таборі та зануритися в епоху. Я б точно не відмовився.
Партнер посту: Люблю создавать что-то новое и необычное и мене всегда нравилось изготовление визиток – это процесс очень творческий и захватывающий.
Стільки очікувань, стільки підготовок, стільки хвилювань нарешті позаду. Найбільша футбольна подія Європи розпочалася. І, всупереч негативним прогнозам та передбаченням, Євро 2012 проходить в Україні і у Львові зокрема відбудуться три футбольні поєдинки.
Вчора, 10 червня в обідній час мав нагоду завітати на центральну футбольну фанзону у Львові на проспекті Свободи. Вона зайняла територію від пам’ятника Тарасу Шевченку і до Львівської опери. Всі входи на територію фанзони охороняються міліцією. Я мав при собі тільки фотоапарат та футляр від нього. Міліція попросила показати вміст футляра і !!!!!, чемно подякувала! Грішним ділом подумав що потрапив до Європи! 🙂
Будинок на вулиці Січових Стрільців, 6, у якому з 1939 року функціонує бібліотека, є пам’яткою архітектури ХІХ ст., збудованою за проектом відомого архітектора Е.Кьохлєра у 1860 році. Будівля належала сім’ї графа Бадені.
За офіційною версією, граф Станіслав Генрих Бадені (1877-1943), юрист, меценат, заповів його медичному факультетові. Але також поширена думка, що граф свого часу так тікав від радянської влади, що комусь щось заповідати просто не мав часу.
Святий великомученик Георгій Побідоносець користується особливою любов’ю і шаною у м. Львові. Він вважається покровителем міста, у Львові є три храми святого Георгія. Найвідоміший з них Собор святого Юра, що на даний час знаходиться в юрисдикції Української греко-католицької Церкви.
Новий храм святого Георгія УПЦ КП побудований біля залізничного вокзалу. Про нього власне і буде йти нині мова.
Цей загадковий будинок знаходиться мало не в самому центрі львівської “силіконової долини” в оточенні бізнес-центрів та офісних комплексів на вулиці Стороженка, 33
І своїм фасадом, і не тільки фасадом, цей будинок, сильно дисонує зі своїми найближчими сусідами. Тут царюють запустіння та розруха.
Сьогодні хочу запропонувати підбірку фотографій звичайнісінького, не перший погляд, дворика, що знаходиться в будинку на розі вулиць Залізничної та Стороженка.
Якщо дивитися з вулиці, нічим особливим будинок не відрізняється. Такий собі звичайнісінький львівський будинок. Але, зайшовши, в його дворик, потрапляєш просто таки в “рай еклектики”.
Над входом ще можна прочитати дату спорудження будинку 1908 рік, але внутрішня архітектура добудовувалась, преплановувалась і ремонтувалася стільки разів, що первісне обличчя дворика розпізнати практично неможливо.
Якщо з двору забрати сучасні автомобілі, тут спокійно можна знімати фільми про повоєнний Львів.
Тут можна зустріти на обшарпаному, без перил, балконі, сучасні пластикові двері і на напівзруйнованій стіні – євровікно. Складається враження, що хтось хотів щось змінити і покращити, але забракло грошей і роботи припинилися до кращих часів.
Дивлячись на це все хочеться згадати Задорнова з його відомою фразою “Ремонт ніколи не завершується – він тільки тимчасово призупиняється”.
І в цих умовах живуть люди. Живуть кожного дня. Тут закохуються і одружуються молоді люди, тут народжуються діти і з цього дворика вони йдуть в перший клас. І звідси люди вирушають в останню дорогу.
А скільки таких двориків по всьому місту? Десятки, а може й сотні!
Але кожному львів’янину хочеться бачити наше місто красивим, відремонтованим, чистим і охайним. Щоб кожного разу, йдучи чи ідучи містом, повертаючись додому з роботи чи мандруючи містом з друзями, хотілося з гордістю сказати: “Це моє місто! Воно найкраще!”
Партнер посту: Недавно нашел очень полезный сайт для молодых родителей www.frisoclub.ru ребенок 11 месяцев развитие которого состоит в том, чтобы во всем стремится подражать маме и папе.
Як тільки у Львові трішки потепліло знову за свою справу взялися дорожні служби. І, хоча до “Євро 2012” залишаються лічені дні, місто знову перетворилося на великий ремонтно-будівельний майданчик. Цього разу об’єктом моєї уваги стала Привокзальна площа. Площа, ремонту на якій не було мабуть років зі сто.
Побачена картина мене сильно вразила. Оскільки в мас-медіа анонсували завершення ремонтних робіт до кінця березня, а я туди завітав на початку квітня, то очікував побачити принаймні завершальну стадію.
Старіння кожного міста можна легко спостерігати за старінням його постійних мешканців. І, якщо люди – це істоти не довгоживучі, то постійними мешканцями можна сміливо вважати міські дерева. Їх народження проходить непомітно для людського ока і ніхто не святкує річниці їхнього життя.
Але, попри це, вони довший час залишаються живими свідками нашої історії. І чим старіше дерево, тим більше воно пам’ятає. Дуже шкода, що люди – мешканці міста, мало про це задумуються і не цінують життя дерев.
Їх заковують у бетон та бруківку, їх вирують під забудову різноманітних закладів, біля них просто влаштовують сміттєзвалища або вирізають на них свої імена.
Але одному з львівських дерев нещодавно пощастило – 120-літній клен клен на вулиці Валовій, 18а навпроти “Музею ідей”, отримав громадянство міста та надію на “щасливе життя”. 21 березня 2012 року на День Львівського Дерева опікуватися кленом взявся “Музей Ідей”.
Столітньому клену було присвоєно спеціальний паспорт та Qrkod. А різнокольорові годівнички, які виготовили студенти кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету, тепер стали окрасою дерева.
Навколо клена спорудили також імпровізований дерев’яний амфітеатр, куди можна прийти, посидіти, попрацювати чи просто подумати. Дехто приходить поспілкуватися з молодим красенем-кленом. Адже 120 -років для клена, який може прожити 500, це ще навіть не юнацький вік.
І як би було добре, якби кожен мешканець міста чи кожна міська родина взяла на себе опікунство хоча б над одним деревом. Тоді і дерева би менше нищили і вислів “сімейне дерево” набув би абсолютно іншого змісту.
Відновлено цей храм до 2000-ліття від Різдва Христового в роках з 1990 по 2000. Меценатами стали: Я. Грицюк, Б. Опірський та М. Скрипець. Настоятель храму митрополит протеєрей С. Гарбадин
Про це все нам розповідає велика плита біля підніжжя правої колони головного портика храму святого апостола Андрея Первозванного у Львові на вулиці Шевченка, 66.
У ще вона розповідає що на сьогоднішній день це Українська Православна Автокефальна церква Київського Патріархату.
Свого часу це був храм Святої Родини оо. реформатів.
Споруда своїми архітектурними особливостями одразу говорить про свою приналежність до православної церкви. Це і купольні бані , яких три (одна цнетральна та дві бокові) та особливості використання колонових конструкцій та багато іншого.
Церква розташована на підйомі вулиці Шевченка і тому в її побудові добре видно поправки на рельєфні особливості. Найпростіше це побачити на сходинках храму.
Поряд з церквою розташована невеличка дзвіниця на три дзвони.
Вона гармонійно вписується в архітектурний ансамбль храмової споруди.
Попри недавні ремонтно-відновлювальні роботи, фасад будівлі знову вимагає реставрації та постійного належного догляду.
Сьогодні 27 березня на своє професійне свято Міжнародний день театру на марш протесту під назвою “ДОСИТЬ ФУТБОЛИТИ КУЛЬТУРУ!!! ” вийшли працівники львівських театрів. Ініціатором акції став колектив Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Близько 12.00 на площу Ринок вийшли театрали з дзеркалами різного розміру у руках. Дзеркала виступали в образі театру. Адже театр був і є своєрідним живим дзеркалом, яке відображає загальний стан суспільства, країни. Український театр – це дзеркало, в яке влада вперто відмовляється дивитися.
Сучасна молодь взагалі не пам’ятає, та й мені самому вже важко пригадується пам’ятний Володимиру Іллічу Леніна на (тепер проспект Свободи) проспекті Леніна на площі перед Львівською Оперою. Та не дивно, адже в вересні минає двадцять два роки з моменту демонтажу цього пам’ятника.
Мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника В.І. Леніну у Львові, відбувся 20 січня 1952 р. Пам’ятник був споруджений перед входом до театру опери та балету, на вісі Гетьманських Валів – парку-скверу, розташованого в центрі вулиці 1 Травня.
Автором пам’ятника був московський скульптор С.Меркуров, у здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз; площу перед оперним театром впорядкували за проектом арх. І. Персикова та М. Юрчука.
Підготовка до встановлення пам’ятника В. І. Леніну почалася ще перед початком Великої вітчизняної війни, в червні 1941 року, але встановлений він був в 1952 році.
Так виглядав пам’ятник Леніну у Львові у вересні 1990 року напередодні демонтажу. Демонтували його 14 вересня 1990 року.
Після демонтажу, бронзова частину пам’ятника було розплавлена. Так закінчилася майже сорокарічна його історія у місті Львові.
Партнер посту: Если вдруг, в одно прекрасное утро вы увидели на мониторе надпись «ваш пк заблокирован за просмотр и тиражирование…» – это означает, либо вы действительно этим занимаетесь и вас поймали, либо вы подхватили вирус-вымогатель.
Нічим особливим на перший погляд не примітна церква святої Параскеви П’ятниці на вулиці Богдана Хмельницького, 77 відноситься до найстаріших церковних споруд нашого міста.
За даними археологічних обстежень що проводилися у 1977-1978 рр., перша церковна споруда у романському стилі, що знаходилася на цьому місці датується кінцем XIII – першою половиною XIV століття.
Церква була розміщена недалеко від першої львівської торгової площі (сьогодні площа Старий Ринок) і одночасно на так званому «Волинському шляху» — середньовічній дорозі, що збереглась до нашого часу у вигляді вулиці Хмельницького.
Після потужної пожежі 1623 року, церква зазнала істотних перебудов. З оборонною метою, було зокрема добудовано вежу над притвором.
Кілька разів церква була реставрована, а саме у 1870, 1886 і 1908 роках, і кожна реставрація залишала по собі елементи свого часу від готики і до пізнього ренесансу. У 1908 році завдяки проекту Міхала Лужецького, замість шатрового завершення храм отримав струнку баню із ліхтарем і наріжними вежечками.
Повна реставрація церкви була проведена в 1950 р., а в кін. 1990-х було зведено нову дзвіницю. Нині Церква святої Параскеви П’ятниці належить УПЦ КП.
Партнер посту: Когда приходит вечер пятницы, всех нас ждет долгожданный отдых и конечно-же водка бар Киев, в этом отношении не исключение.
Як і більшість давніх споруд нашого міста, цей храм перебудовувався кілька разів і кожен період в історії залишав н його обличчі свій слід. Монастир сакраменток (бенедиктинок з Адорації Найсвятішого Сакраменту) заснували у 1710 році. А у 1718 році було зведено перший костьол Заручин Пресвятої Діви Марії та Святого Йосифа. Була це дерев’яна фахверкова споруда, яка проіснувала до 1743 року.
У 1744—1780 роки костел відбудували в камені за проектом відомого архітектора німецького походження Бернарда Меретина (Меретіннера). Перші два роки будівництвом керував сам Меретин. Також були зведені монастирські келії та мури. На території обителі розбили сад, який проіснував до XX століття.
Сучасного, австро-німецького вигляду храм набув після перебудови 1884—1894 рр. у стилі необароко за проектом Адольфа Мінасевича та реконструкції інтер’єру 1902—1904 рр. за проектом Владислава Садловського. Під час останньої створено новий вівтар, прикрашений чотирма статуями ангелів скульптора Петра Війтовича.
Костел сакраменток з боку головного фасаду виглядає як величезний цоколь високої вежі, поставленої по осі будівлі. Це підкреслювалося відсутністю порталу, вхід до костелу був з монастирського корпусу, що прилягав до нього. На кутах головного фасаду розміщені маленькі вежі, що приховують бічні нефи. Бічні фасади костелу більш строгі й лапідарні, розчленовані іонічними пілястрами з гірляндами. Основний декоративний мотив цих фасадів — вікна у формі еліпсів, прикрашені ліпниною.
У радянські часи будівлі та територію монастиря передали зооветеринарному інституту. В келіях влаштували гуртожиток та клуб. А в костьолі облаштували спортивний зал. Кажуть, що саме в стінах цього клубу у 1988 році вперше прозвучали ідеї створення Народного Руху України.
Реставрація комплексу монастиря сакраменток почалася у 1990-х роках. Викладачі зооветеринарного вузу власним коштом та на зібрані пожертви відремонтували костьол Заручин Пресвятої Діви Марії та Святого Йосифа. Його було передано УГКЦ й у грудні 1995 року освячено на храм Святої Трійці.
Партнер посту: Если вы беспокоитесь об окружающей среде, если вам не все равно какую планету вы оставите свои детям и внукам, введите в поиск в интернете: электронные книги купить киев и сохраните жизнь хотя бы нескольким деревьям.
