Серед типових кам’яниць початків нинішньої вулиці Дорошенка, однієї з найдавніших вулиць у Львові, є споруда, що виділяється поміж своїх сусідок величезними вікнами, потужними коринфськими колонами, вигадливими балконами, розкішною ліпниною і, звісно ж, головною окрасою – шістьма скульптурами, встановленими на карнизі над третім поверхом, роботи славетного П. Війтовича.
Фасад будинку на вул. Дорошенка, 19. Фотол 2015 року
Цікавий факт, для зведення цього будинку довелося зруйнувати старішу, але зовсім не аварійну кам’яницю, збудовану у… 1888 році. Автором проекту того зруйнованого будинку був Соломон Крох, який роком раніше збудував будинок для власних потреб на сусідній парцелі (№21), цей будинок зберігся і донині…
Внутрішнє подвір’я будинку Ландау. Фото з преси міжвоєнної доби.
Чиєю ж дорогою примхою став демонтаж двадцятирічної будівлі і зведення справжнього необарокового палацу практично у самому центрі Львова!?… Нову кам’яницю було зведено 1909 року за проектом архітектора Володимира Підгородецького, для успішного львівського банкіра Едварда Ландау.
Вигляд з внутрішнього двору будинку Ландау на нин. вул. Дорошенка. Фото 2015 року
Житлова споруда з крамницями у партері, камерним внутрішнім подвір’ям, зведена у стилі пізній історизм (необароко). Фасад з багатим ліпним оздобленням, почленований потужними коринфськими півколонами над балконною балюстрадою. Карниз третього та четвертого поверхів прикрашено 6-ма алегоричними скульптурами роботи П.Війтовича (зображення “Війни”, “Миру”, “Науки”, “Мистецтва”, “Праці” і “Торгівлі”), відомого автора скульптур оздоблення Львівської Опери. Останній поверх оформлений необароковими фронтонами…
Ліпнина декору над входом до будинку на вул. Дорошенка, 19. Фото 2015 року
Проект будинку Ландау розробив львівський архітектор Володимир Підгородецький, його авторству також належить палац Дідущицьких на вул. Лисенка (кол. Курковій), житлові будинки на Поповича, 7 та Саксаганського, 11, проекти реконструкції готелю “Жорж” та синагоги Бет Гамідраш.
Вигляд фасаду будинку Ландау у 1970-х роках
Від моменту побудови окрім власне житла в будинку містилися різні офіси та крамниці, зокрема з часів II Посполитої тут розташовувалася фабрика горілок і лікерів Канторовича, друкарня Гольдмана, крамниця тканин Кіндлера, магазин взуття Лаури Брук і ювелірний магазин Вельтшталя…
Фасад будинку Ландау у наші дні. Фото 2015 року
Тенденція зберіглась у радянські часи, у 1960-ті роки тут розміщувалася навіть друкарня, що друкувала газету “Львівський залізничник”, працював магазин готового одягу “Піонер”… Тепер тут крамниця “Світ напоїв” і ресторан швидкої їжі “Де Манджаро”.
Від початку цього року в таємній лабораторії інтерактивного музею “Таємна аптека” у Львові на площі Соборній, 1 у підземеллях аптеки “Під Угорською короною” кожної неділі рівно о 12.00 відбувається лялькова вистава під назвою “Чарівні ліки або чому кіт не з’їв мишку” . Фотографіям Старого Львова вдалося взяти ексклюзивне інтерв’ю в виконавиці головної ролі, мишки Мішель.
Сцена з вистави “Чарівні ліки або чому кіт не з’їв мишку”
“Я працюю у таємній аптеці, де знаходиться таємна лабораторія. І відгадайте ким я там працюю! Актрисою! Приходьте до мене на виставу і вам буде дуже цікаво подивитися подивитися. Я граю там головну роль!” – розповідає актриса.
Виконавиця головної ролі у виставі “Чарівні ліки або чому кіт не з’їв мишку”, актриса Мішель
Варто зазначити, що відгуки серйозних критиків, які висловили свою думку після вистави, були дуже приємними. Переважно всі входилися на думці що мишка Мішель виконує свою роль “Просто Супер!”
Вимогливі критики разом з акторами після вистави
Разом з Мішель, позитивні відгуки про свою акторську роботу заслужив і кіт Аптекар, котрий хоч і проспав цілих сто років, але своєї форми ще не втратив.
Для тих, хто ще не встиг переглянути цю чудову постановку, запрошуємо кожної неділі о 12.00 в таємну лабораторію у підземелля аптеки “Під Угорською короною” на площі Соборній, 1.
Ця вистава створена разом із Майстернею “Мистецький простір” , де режисер Уляна Мороз, а художник ляльок- Ельвіра Босович.
Перший універмаг у Львові. Історія у 12 зображеннях
Звичні нинішньому покоління львів’ян торгові центри ще сто років тому були неабиякою новиною, та користувались популярністю не меншою ніж кінематограф, або ж великі ярмарки… Особливо, якщо вони з’являлись у самому середмісті…
Колишній торговий дім Абрагама Ціппера, де функціонував перший у Львові універмаг. Фото 2015 року
Попередником майбутнього універмагу була кам’яниця, датована 1801 роком, яка, в свою чергу, стояла на ділянках трьох будинків кінця XVI–XVIII ст.
Кам’яниця на розі Ринку та вул. Шевська, яка 1895 року перейде у власність Абрагама Ціппера. Фото поч. XX ст.
Вигідно розташовану, кутову будівлю у самому серці Львова, у 1895 році придбав ювелір та годинникар єврейського походження Абрагам Ціппер.
Нова будівля для торгового дому Ціппера. Фото 1912-1913 рр.
Ще у кінці XIX ст. новий власник замовляє величезний портал з вікнами-вітринами – новинку, що вабила городян, проект виконав молодий архітектор Зигмунт Кендзерський; значно збільшений варіант вітрини пізніше оздобив фасад нової монументальної будівлі…
Дім Ціппера за адресою пл. Ринок, 32. Фото близько 1912-1913 рр.
Новий проект товарного дому Ціппера виконали знані, талановиті архітектори Міхал Лужецький та Едмунд Жихович. Основні будівельні роботи було завершено 1911 року.
Російські козаки на площі Ринок, праворуч – щойно завершений універмаг Ціппера. Фото 1914 року
Проте, 1912 року затверджують додатковий проект, оскільки в ході робіт було виявлено пізньоренесансні колони попередньої, Вільчківської кам’яниці, у якій в 1773-1800 роках була розташована перша австрійська військова комендатура.
Відреставрована 2014 року будівля універмагу. Фото 2015 року
Сьогодні ці колони знаходиться у Львівському історичному музеї та у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України…
Торговий дім Ціппера на поштівці, до 1914 року
Найкращі площі нового торгівельного дому займала крамниця ювелірних виробів та годинників, відповідні склади та майстерні власника, Абрагама Ціппера. За переказами, часто, він особисто обслуговував клієнтів, міг полагодити розірваний браслет, або ж годинниковий механізм…
Будівля першого львівського універмагу після додаткових робіт. Фото 1912 року
Ця крамниця функціонувала аж до 1939 року… У добу II Посполитої товарний дім отримав нову назву – “Траст”.
Фонтан Амфітріти, ліворуч – фрагмент універмагу “Траст”. Фото 1930-х рр.
Після 1944 року націоналізований радянською владою будинок продовжував функціонувати як універмаг.
Фонтан Амфітріти, на другому плані – вітринний портал універмагу “Траст”. Фото 1930-х рр.
До недавнього часу споруда функціонувала за прямим призначенням – тут діяв львівський універмаг “На Ринку”. Від 2011 у давній споруді було розпочато ремонтно-реставраційні роботи.
Львівський універмаг “На Ринку”. Фото 1960-1970 рр.
Від 2014 року у будинку – пам’ятці архітектури і містобудування місцевого значення (від 1980 року), розташовано пивну ресторацію…
Ми продовжуємо розповідати про Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП у Львові (Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв) і про непросту історію цього прекрасного храму. Як ви пам’ятаєте, попередніх публікаціях ми розповідали про історію появи у Львові монахів-тринітаріїв, унікальні домінанти тринітарського храму, та про чотири головні ікони храму, а сьогодні докладно зупинимось на змінах, які зазнав храм у міжвоєнний період. Розповідає кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь.
Тринітарський костел святого Миколая у Львові, нині Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП, у новітній час також пережив цілу низку реставраційних заходів. Значних втрат зазнав храм у роки першої світової війни. Передусім, були перелиті і вилучені дзвони XVII сторіччя. Дзвони, які ми бачимо у соборі зараз, датовані вже міжвоєнним періодом – 20-тими роками ХХ століття. Також були перелиті 108 труб органу, виготовленого у 70-их роках XIX сторіччя.
Дзвони, датовані вже міжвоєнним періодом – 20-тими роками ХХ століття
Тому, коли з 1921 року настоятелем собору став священик Соколовський, він змушений був розпочати також ще один реставраційнно-відновлювальний проект. Керував цим проектом відомий митець, архітектор Броніслав Віктор. Саме цій особистості належить ціла низка ідей, пов’язаних із модернізацією інтер’єру та впровадженням окремих нових елементів.
Алебастрова балюстрада у стилі ар-деко
Так, у соборі була встановлена алебастрова балюстрада у стилі ар-деко, яка відділяла вівтарну частину. У зовнішній оздобі храму було виготовлено стюкові прикраси вікон, зокрема ліпнина із зображенням святого Миколая, яка дотепер збереглася і яку можна побачити у дворику Львівського кафедрального собору.
Ліпнина із зображенням святого Миколая
Одним із учасників реставраційних заходів у соборі у 20-их роках, власне 1924-25 роках, був відомий український вчений, консерватор, працівник музею Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, Богдан Януш. Він виступав надзвичайно активним захисником і поборником автентичності храмів і давніх пам’яток Львова.
Скульптура святого Миколая, що була виявлена в ніші під час проведення реставраційних робіт
Із його іменем пов’язаний також один цікавий епізод. Під час проведення реставраційних робіт у вівтарній частині, в ніші було виявлено скульптуру святого Миколая. Коли була відкрита ця скульптура, служителі собору і учасники тих реставраційних заходів схилялися, щоб залишити цю скульптуру в ніші і відмовитися від полотна із зображенням святого Миколая, яке там було розміщене раніше. Але Богдан Януш опозиціонував такій реставрації, такому підходу, і скульптуру було розміщено в іншому місці, а полотно XVIII сторіччя повернули у вівтарну частину. Із того часу збереглися світлини, які демонструють той короткий період, коли скульптура святого Миколая була розміщена у вівтарі храму.
Василь КМЕТЬ
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.
Одна з найстаріших і добре збережених кам’яниць львівського середмістя – кам’яниця коменданта Фелікса Коритовського на площі Ринок (др. пол. XVIII ст.), водночас, може пишатись найдавнішими пасажем та цукернею Львова…
Давній пасаж Андреоллі. Фото 2015 року
Кам’яниця останнього польського військового коменданта Львова Ф. Коритовського, яка на початку XIX ст. перейде у власність Доменіко Андреоллі, будувалась у 1766–1768 рр. у стилі ампір на місці двох більш ранніх ренесансних споруд. За популярною легендою зводилась споруда зусиллями полонених гайдамаків…
Пасаж Андреоллі на поч. XX ст.
Будівля є чотириповерховою, цегляною, тинькованою, в плані – прямокутною. На фасаді компонуються рустовані лопатки, над нижнім ярусом виступає балкон з балюстрадою. На поверхах розміщено по п’ять вікон прямокутної форми. Фронтон з ліпним картушем у тимпані завершує композицію фасадної стіни…
Вигляд західної частини Ринку із будинком Андреоллі і входом до пасажу. Фото поч. XX ст.
1803 року будинок придбав швейцарець Домініко Андреоллі. Його іменем названо також пасаж, що сполучає головну площу міста та вул. Театральну.
Пасаж Андреоллі у наші дні. Вихід на вул. Театральна. Фото 2015 року
1825 року підприємливий італієць заснував тут одну з перших у Львові цукерень. Заклад Андреоллі успішно проіснував у місті чи не найдовше з усіх схожих закладів – понад 50 років. Поряд з нею почали утворюватися інші крамниці…
Пасаж Андреоллі у міжвоєнний період. Фото 1930-х рр.
Наприклад у 1850 році, у цьому ж будинку в крамниці А. Федоровського продавали перші у Львові поштові марки…
Ремонтні роботи у давньому пасажі. Фото 1960-1970 рр.
Кам’яниця була власністю родини Андреоллі майже 70 років, чи не найдовше серед подібних закладів Львова, близько 1870 р. кам’яницю і частину цукерні купила родина Ербарів, які провадили давню цукерню до кінця ХІХ ст.
При вході до пасажу. Фото 2015 року
За радянських часів заклади пасажу переобладнали під помешкання. Тепер їх знову поступово перебудовують для торгових та гастрономічних функцій, прохід дуже популярний в гостей міста, а у подвір’ї пасажу функціонує декілька кав’ярень, крамниць, туристичних бюро…
Одним з найвидатніших польських співаків є Ян Кепура. Музичну освіту він отримав у Варшаві, навчаючись у професорів Вацлава Бжезинського і Тадеуша Леліви.
Першою його невеликою партією була роль Ґураля в опері Станіслава Монюшка “Галька” на сцені Варшавського театру. Але справжнім дебютом був виступ на сцені Львівського оперного театру у 1924 році в ролі Фауста в однойменній опері Шарля Ґуно. Це був надзвичайно успішний дебют, який і розпочав кар’єру оперного співака.
Найвидатніший польський тенор Ян Кепура
Потім Ян Кепура виступає у Варшаві, на сценах поморських театрів у Торуні, Познані, на сцені Віденського театру. На вершині своєї слави Ян Кепура перебував у 30-их роках ХХ століття. Тоді він виступає в в Лондоні, Парижі, Мілані і скрізь його супроводжує надзвичайний успіх. Ян Кепура має тисячі шанувальників і шанувальниць, для яких часто співає просто з балконів готелів, з дахів автівок, і з вікон вагонів.
Ян Кепура співає з балкону готелю
З 1930 року Ян Кепура починає зніматися у музичних фільмах, що дуже добре пасувало його яскравій артистичній натурі. Серед відомих фільмів потрібно назвати “Неаполь, співоче місто”, “Пісня ночі”, “Кохаю всіх жінок”, “Чари богеми”, “Моя пісенька для тебе”, “Країна усмішок” та інші.
В 1936 році Ян Кепура одружується з відомою співачкою угорського походження Мартою Еґґерт і далі з нею, як партнеркою, виступає на сцені оперних театрів та оперетах. Особливою популярністю користувалися їхні спільні виступи в театрі на Бродвеї в опереті Легара “Весела вдова”.
Найвидатніший польський тенор Ян Кепура
З 1938 року Ян Кепура пов’язує свою творчість з Американським континентом, декілька сезонів виступає на сцені “Метрополітен-опера”, гастролює в країнах Південної та Північної Америки,після завершення Другої Світової Війни, в Європі, зокрема відвідує Польщу та з великим успіхом виступає для своїх земляків.
завідувач наукового відділу музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Данута БІЛАВИЧ
Для всіх охочих дізнатися більше про цього чудового співака є можливість завітати 20 квітня 2015 року (понеділок) о 18:00 в музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові на лекцію Данути Білавич “Видатні тенори на львівській оперній сцені”: Олександр Мишуга (1853-1922), Модест Менцинський (1875-1935), Михайло Голинський (1890-1973), Ян Кепура (1902-1966).
В суботу напередодні Великодня львів’яни, святково вбрані та у піднесеному настрої, цілими родинами вирушають до храмів на освячення великодніх кошиків. Священики скроплюють продукти близько кожних півгодини, і так триває до вечора. Велика Субота є унікальним днем церковного року, коли плач перетворюється на радість. Християни згадують поховання Ісуса Христа та готуються до Великодніх торжеств, які проходять вночі зі суботу на неділю.
Цього року православні та греко-католики Львові святили паски 11 квітня напередодні Великодньої неділі.
Не існує докладного переліку, що має бути у кошику, але священики радять освячувати продукти, які мають символічне значення, та були заборонені під час посту.
1. Паска – символ Воскресіння та Небесного Царства. Це хліб вічного життя, символ Христа, який був розп’ятий за наші гріхи на хресті.
2. Сир і масло. Молочні страви, а особливо молоко є первотвором, продуктом, який не є створений людиною, а подарований людям природою. Сир та масло є символами ніжності та жертовності Бога.
3. Яйця, писанки і крашанки. Яйце – це один із символів Великодня, який символізує для нове життя і відродження.
4. Шинка або ковбаса. Освячення м’ясних став сягає коренями ще до старозавітної Пасхи: на це свято споживали жертовне ягня. Ягня – це прообраз Ісуса Христа, який своєю жертвою відкупив наші гріхи та врятував від влади смерті.
Не бажано класти до кошика:
1. Спиртні напої. Священнослужителі застерігають, що алкогольні напої класти в кошик ні в якому разі не можна. Ці напої не освячуються, оскільки не згадуються під час молитви у переліку продуктів, які приносять Богові на освячення.
2. Ніж – побутують думки, що освячені продукти потрібно розрізати посвяченим ножем. Це вигадка і забобони.
Традиційно кошик із продуктами святково прикрашають. Гілочки вічнозеленої мірти або самшита – символ безсмертя і вічного життя. Кошик накривають вишитим рушником, який символізує життя і вічність. Інколи туди ставлять свічку, вона повинна нагадувати про Ісуса, який є Світлом для світу.
Храм Святого Андрія
Храм Святого Андрія
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла
Домініканський собор
Домініканський собор
Преображенська церква
Преображенська церква
Успенська церква
Успенська церква
Христос воскрес! Бажаємо Вам веселих свята та смачної паски!
"Гостинність, Мужність і Патріотизм". Історія у 9 зображеннях
Півстоліття головний портал входу до львівської ратуші прикрашала скульптурна група, виконана одним з найбільш плідних скульпторів Львова, славетним Леонардом Марконі.
Головний вхід до львівської ратуші із скульптурною групою “Гостинність, Мужність та Патріотизм”. Фото поч. XX ст.
1880-го року мешканці Львова жили очікуванням високого візиту, до міста їхав імператор Франц Йосиф I…
Загальний вигляд на вхід до ратуші, поч. XX ст.
В ході загальної підготовки міста до урочистої події, на засіданні магістрату, було вирішено “оновити” вхід до головної споруди Львова, зокрема встановити тимчасові портал та скульптурну групу над ним.
Головний фасад ратуші із скульптурною композицією. Поштівка, 1906 рік
Роботу над виконанням алегоричних гіпсових фігур Гостинності, Мужності та Патріотизму було доручено талановитому скульптору, майстру декоративного оздоблення споруд, педагогу Леонарду Марконі.
Портал із скульптурами перед I Світовою війною
По обидва боки новоствореного порталу, доповнюючи композицію, були розташовані кам’яні леви роботи польського скульптора Тадеуша Баронча.
Головний вхід до ратуші. Фото 1907 року
Під час реставрації споруди ратуші 1928-1929 рр. портал було демонтовано, ще раніше демонтували частину групи, збереглася тільки центральна фігура “Гостинність” скульптурної композиції…
Композиція над входом до ратуші під час листопадових подій 1918 року
Коли остаточно було демонтовано всі складові скульптурної групи невідомо… Немає й достатньої кількості фотографій, аби мати змогу відстежити коли це сталось…
Портал ратуші на поштівці міжвоєнного періоду
Остання світлина, що фіксує центральну фігуру “Гостинність”, зроблена Адамом Ленкевичем для серії львівських поштівок між 1929-1930 роками.
Портал Ратуші на фото 1928 року
На фото виконаних після 1930 року слідів скульптурної композиції вже немає…
Останнє фото порталу і скульптури “Гостинність”. А.Ленкевич, 1929-1930 рр.
Сьогодні важко уявити ріг вулиць Руська та Підвальна без будівлі українського кооперативного банку та страхового товариства “Дністер” – однієї з яскравих сецесійних оздоб міста, спорудженій 1905-1906 роках. Проте, про попередню кам’яницю на цьому місці невідомо практично нічого, власне як і про коротку вуличку Арсенальську, до якої, зокрема, ця споруда належала…
Вулиця Підвальна, посередині будинок Меллера. Фото кін. XIX ст.
Вулиця, завдовжки близько 80 метрів у формі літери “Г”, сформувалась у пер. пол. XIX ст. Отримала сучасну назву Арсенальська тому, що проходила під колишнім Високим муром Львова, який став основою західної стіни Міського арсеналу міста.
Будинок товариства “Дністер”, попередником якого була кам’яниця Меллера. Фото 2015 року
Первісна назва вулиці, розташованої на давній єврейській дільниці середмістя “За Збройовнею бічна” (пол. Za Zbrojownią boczna), від 1871 року — “Жидівська бічна” (пол. Żydowska boczna). З 1885 року — “За Збройовнею” (пол. Za Zbrojownią). У період нацистської окупації мала назву Ваффенмаггацингассе… Сучасна назва зберігається від 1946 року.
Сцена біля фасаду будинку Меллера. Фото поч. XX ст.
Вперше будинок Меллера згадується у 1871 році під конскрипційним номером 199 m. Цікавий факт – будинок мав дві адреси: Арсенальська, 9, та Руська, 20, проте, головний фасад та вхід споруди виходили на вулицю Підвальну.
Фасад будинку “Дністра” від вул. Руської. Фото 2015 року
Власником будинку у книгах міських актів був записаний Ецріль Соломон Меллер, єврейський купець.
Ріг вулиць Підвальної-Руської, ліворуч – будинок Меллера. Фото поч. XX ст.
Партер будівлі Займали числені орендарі. Відомо, що на початку XX ст. тут існувала крамничка коралів Юти Маллер, палітурна майстерня Спожарського, але, мабуть найвідомішим орендарем було українське руханково-гімнастичне товариство “Сокіл”, яке на початках не мало ані власної реальності, ні стадіону. Вправи і перші заняття відбувались у подвір’ї цієї кам’яниці…
Розібраний будинок Меллера. Фото 1904 року
На початку XX століття ряд українських організацій Львова, зокрема й страховим товариством “Дністер”, утвореним 1892 року, вирішує придбати власне цю земельну ділянку за адресою вул. Руська, 20, разом із давнім будинком Меллера… Невдовзі споруду було розібрано, а ділянку розчищено для будівництва всім відомої архітектурної перлини Львова…
Львів’яни, які або мешкають в районі вулиці Леся Курбаса, або працюють десь поряд, мабуть помітили останнім часом активні земляні роботи на цій вулиці. І не дивно, адже тут триває не просто ремонт, тут проходить реконструкція вулиці, котра після завершення всіх робіт стане пішохідною.
Вулицю зроблять на одному рівні без дороги і тротуарів. Старе асфальтне покриття замінять на штучну бруківку. На вулиці планують висадити дерева та поставити відпочинкові лавки.
Львівський дизайнер інтер’єрів Олександр Шутюк в своєму блозі зібрав повну візуалізацію того, які зараз ремонтні роботи там проводяться та як буде виглядати вулиця після їх завершення.
Як буде виглядати вулиця Леся Курбаса після завершення реконструкції
Освітлення вулиці фінансуватиме один із ресторанів, який розташований на вулиці Курбаса. Підсвітка пішохідної зони йтиме з землі, для цього вже проклали кабелі та футляри.
На вулиці Леся Курбаса сьогодні виконано вже половину від запланованих ремонтних робіт. Ремонт збираються закінчити до 25 квітня цього року. Зараз вулицю вже засипали щебенем і готують її до замощення бруківкою.
Поодинокі кам’яниці львівського середмістя зберегли стилістику, характер забудови XVIII століття. Серед них так звана кам’яниця Капітульна, що немов античний Янус, має різні обличчя за двома адресами, проте, береже єдину й довгу історію, що розтяглась більш ніж на дві сотні років…
Капітульна кам’яниця, вигляд з вул. Галицької. Фото 2015 року
Колись ця будівля, означена конскрипційними номерами 29-30 (старим) та 22 (новим), була власністю римо-католицького капітулу, тому й називалася “Капітульною”. Її будівництво розпочалося 9 червня 1779 р. на місці розібраного старого будинку, за проектом цехового майстра-будівничого Антона Косинського.
Вигляд на будівлю від нин.пл. Катедральної. Фото до 1914 року
Розташований будинок разом із вищезгаданою каплицею Боїмів в одній лінії забудови. За виключенням сучасних вітрин, кам’яниця зберегла незмінними характерні риси архітектури кінця XVIII сторіччя.
Сучасні фасади Капітульної кам’яниці від нин. пл. Катедральної. Фото 2015 року
Характерними ознаками є пілястри тосканського ордеру будинку і прості, не профільовані віконні обрамування. У приміщеннях партеру, який підкреслений тягою, розташована кав’ярня “Мапа”.
Вигляд на каплицю Боїмів, праворуч – фрагмент Капітульної кам’яниці. Фото 1910 року
Вхід до споруди влаштований не з вулиці Галицької, а з другого фасаду, що виходить на нинішню площу Катедральну. Ще одна цікава особливість – давня будівля має також другу адресу — площа Катедральна, 5.
За виконаний проект майстер Косинський 5 вересня 1778 р. отримав чотири золотих. Будову закінчили 1780 року. Кахляні печі для кам’яниці виставив майстер Ігнатій Зелякєвич…
У середині XIX ст. тут розміщувалась 4-класна польськомовна філія II гімназії. Згодом перетворена на самостійну III гімназію і перенесена на вулицю Бляхарську, 13 (нині – вул.І.Федорова)
Фасад будівлі від вул. Галицької. Фото 2015 року
Відомо, що у 1910 році в кам’яниці розміщувалися майстерня і крамниця капелюхів Антонія Кафки, а також склад порцеляни і скла Тадеуша Окорницького…
Згідно рішення Львівського облвиконкому № 442 від 6 вересня 1979 р. кам’яницю за адресою Катедральна, 5 було внесено до місцевого реєстру пам’яток архітектури і містобудування під охоронним № 1247.
У четвер, 9 квітня 2015 року, о 16.00 годині в приміщенні Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького, що на вул. Стефаника,3, відбулося відкриття соціально-мистецького проекту «Батько Героя».
Для огляду представлено більше двох десятків панорамних монументальних фотопортретів батьків. Також відвідувачі можуть переглянути документальний фільм на основі авторської репортажної відео- та аудіозйомки, яку провели в процесі експедиції до родин загиблих хлопців, які проживають у Львові та різних містечках і селах області. У фільмі також використані фото та відео із приватних архівів родин.
Відкриття соціально-мистецького проекту «Батько Героя» у Львівській національній галереї мистецтв
Основна мета проекту – виховання свідомих громадян, юнацької та дитячої молоді на прикладі конкретних свідомих Героїв.
«Молоді фотомайстри, автори робіт, спробували донести до нас глибокі емоції, переживання від втрати перерваного порядку передачі коду роду, що викликані смертю сина. Цей проект – це також і реквієм – пам’ять про загиблих і наше тихе «дякую» їм і їхнім родинам.
Зворушливі розповіді про загиблих синів після тижнів, а то й місяців жалобного мовчання. А поруч світлини батька та сина. Підготували цей соціально-мистецький проект волонтери і назвали “Батько героя”. Кажуть, мали понад тисячу таких історій, наразі опрацювали лише частину з них. Отож, готують продовження.
Глинянська брама. Пам’ятка оборонної архітектури пізнього ренесансу у Львові, частина фортифікацій Комплексу бернардинського монастиря. Пам’ятка є найбільш збереженим фрагментом стародавніх фортифікацій Львова.
Відбудована після руйнації брама була 1706 року. В 1976-1977 роках була проведена реконструкція під керівництвом архітекторів Андрія Новаківського й Костянтина Присяжного.
Із заходу, разом з монастирськими будівлями, мур утворює велике замкнене подвір’я у формі трикутника. Споруда мурована з каменю та цегли, видовжена з півночі на південь, з рядом вікон-бійниць у верхньому ярусі.
Вул. Вірменська, 13
Вірменська, 13
Кам’яниця Муратовичів є пам’яткою архітектури національного значення. Початково на цьому місці знаходились два будинки XIV–XVII ст.: Муратовичівська кам’яниця і кам’яниця Убалевичів або Цефутівська. Від початку XVIII століття обидві кам’яниці стояли в руїнах. 1773 року руїни продано львівському архітекторові Петрові Полейовському, котрий збудував на цьому місці новий триярусний бароковий будинок.
Будівництво провадив цеховий майстр Йосиф Дубльовський за проектом Полейовського. 1778 року будинок, пошкоджений пожежею, перейшов у власність до статського радника Йозефа Міра і був перебудований архітектором П’єром-Дені Гібо у 1781–1783 роках. Нині будинок чотириповерховий. Від 1857 року тут містилась фінансова прокуратура, від 1929 — товариство «Релігійна бібліотека», від 1933 — Архідієцезіальна спілка вірмен.
Вул. Краківська, 1
Краківська, 1
Сьогоднішня забудова вулиці Краківської походить з XVIII—XIX століть. Найстарший — будинок № 1, кам’яниця Абреків, перебудована 1769 року. За польських часів у ньому був магазин дамського одягу Леєра, магазин взуття «Амстердам», книгарня Бардаха і майстерня біжутерії Порльцвайґа, у 1950-х — ремонт взуття, тепер — магазин «Солодощі» («Світоч і Галка») та ательє мод «Престиж».
Пл. Ринок, 2
Пл. Ринок, 2
Палац Бандінеллі. Будівля – пам’ятка пізнього Ренесансу (1593 рік) з кам’яними дельфінами на фасаді. Власник будівлі вірив, що вони спряють йому в торговельних справах і оберігають від небезпек.
На початку XVII століття купець з Італії Роберто Бандінеллі купив цей будинок і зайнявся новим та незвичним для міста бізнесом: він започаткував тут класичну пошту європейського зразка. У 1737-1739 роках будинок перебудували, звівши для укріплення контрфорси. У ХІХ столітті тут містилася книгарня Вільда, своєрідний клуб львівської інтелігенції. У будинку тоді ж мешкав відомий польський поет Корнель Уєйський.
Пл. Ринок, 14
Пл. Ринок, 14
Кам’яниця Массарівська, або Венеціанська. Будинок збудував архітектор Павло Щасливий в 1589 році на замовлення венеційського консула і купця Антоніо Массарі. Історію цього будинку зберігає крилатий лев над вхідним порталом – герб Венеції.
Пл. Ринок, 9
Пл. Ринок, 9
Резиденція латинських архієпископів. Фасад будинку оформлений у стилі Класицизм. Будинок споруджувався на двох суміжних ділянках, на східній стороні пл. Ринок. Його тильний фасад виходить на вул. Федорова.
Видовжена зі сходу на захід чотириповерхова будівля, мурована з цегли, тинькована. Останній поверх відокремлений від нижніх партій карнизом, добудовувався у ХІХ ст. Портал кам’яниці фланкують декоративні півколони (XVII ст.). Колишня резиденція архієпископів зараз використовується як житлова споруда.
Пл. Ринок, 20
Пл. Ринок, 20
Будинок на пл. Ринок, 20 побудований у ХVІ ст. Назва будинку Крайзерівська (Кайзерівська або Кралівська) походить від прізвища львівського війта Станіслава Крайзера. Ця назва збереглася до ХVІІІ ст. На початку ХVІІІ ст. кам’яниця була триярусною і мала дворовий флігель (тобто індермах або гіндермах). Перша ґрунтовна реставрація будинку відбулася у ХVІІІ ст., коли він належав Юзефу з Ольбрахчиць Більському, рабштинському старості, від якого отримала назву – Більська.
Головний фасад – тривіконний, симетричний зі зміщеним вправо вхідним порталом. На рівні першого поверху фасад зберіг елементи пізньобарокового декору. Два широкі аркові портали з кам’яними профільованими обрамуваннями угорі оздоблені замковими каменями, які переходять у консолі балкону. Широкі пілястри завершені угорі капітелями, які ділять перший поверх на дві рівні частини, підтримують по центру балкон і слугують постаментами для білокам’яних ваз.
Вул. Лесі Українки, 14
Лесі Українки, 14
Будинок за сучасною адресою вул. Лесі Українки, 14 є частиною колишнього вірменського кварталу Львова. Розташований на північному сході від будівлі кафедрального собору. Є одним із трьох будинків, що виходять фасадами на вул. Лесі Українки, Вірменський провулок. Всі ці будівлі у XVII–XVIII ст. належали вірменській католицькій громаді.
З вул. Лесі Українки до приміщень будинку веде широкий арковий білокам’яний портал входу. Збереглися півциркульні з розпалубками склепіння проїзду. Поруч – двокамерне приміщення, перекрите бочковим склепінням.
Фасад від вул. Лесі Українки тинькований, без архітектурного декору. Вікна 1-2 поверхів у кам’яному обмуруванні, на 3-4 поверхах – в цегляному обрамуванні, що свідчить про пізнішу добудову верхніх ярусів. По центрі 2-го поверху – глуха ніша з арковим завершенням. Брама дуже невисока, досягає близько 1, 6 метра.
Книгарня "Губринович і Шмідт" - найбільша у Галичині
У Львові, як і у багатьох містах Східної Європи, книжкова торгівля з’явилася раніше аніж книгодрукування. Купці везли до міста цей різновид краму із Заходу, перша документальна згадка про це датується другою половиною XV століття… Агенти видавців часто приїжджали у Львів з робочими візитами до постійних клієнтів і поповнювали уже сформовані приватні книгозбірні…
Будинок книгарні Губриновича на вул. Театральна, 9. Фото 2015 року
Лише з кінця XVIII століття, із появою великих друкарень та періодики, про книжкову справу у Львові можна говорити як про досить успішний бізнес. До цього, це скоріше етапи розвитку, яким ми завдячуємо численим ентузіастам цієї справи.
Книгарня “Губриновича і Шмідта” на вул. Театральній. Фото 1894 року
Ще у 1868 році у Львові була заснована почала працювати славетна фірма “Губринович і Шмідт”. Головними конкурентними перевагами книгарні були харизма і професійний вишкіл засновника Владислава Губриновича (1836-1914), який відкрив свій заклад одразу після шести місяців ув’язнення за участь у антиросійській повстанській діяльності.
Владислав Губринович (1836-1914) – один з співзасновників найбільшої книжкової фірми Галичини
Початковою адресою книгарні була вулиця Театральна,10. Саме тут, Губринович із компаньйоном Владиславом Шмідтом, облаштовують асортиментну і видавничу книгарню, склад нот. Тут приймали передплату на періодику, що дозволяло отримати знижку на придбання книг. Від 1874 року видавали часопис “Літературний рух” про літературу, мистецтво, науку і суспільні справи. Коштом книгарні у 1875 році було надруковано доповнене видання першого “Путівника по Львову” Антоні Шнайдера.
Барельєф у формі екслібрису на будинку книгарні. Фото 2015 року
На десятий рік роботи книгарня вже мала філії у Стрию, Сокалі, Ярославі… У 1882 році Губринович і Шмідт купили випозичальню книжок і нот у збанкрутілого Кароля Вільда, книжкова фірма стає найбільшою у Галіції… Серед найбільш масштабних ініціатив Владислава Губриновича – видання “Бібліотеки повістей, мемуарів та подорожей” як галицьких, так і закордонних авторів. У цій серії світ побачило 140 різних творів…
Наріжник будинку фірми на вул. Театральна, 9. Фото 2015 року
У 1892 році, на замовлення фірми, архітектор Юзеф Каетан Яновський зводить триповерхову будівлю на вулиці Театральна,9. Книгарня займала перший і другий поверхи. Скульптор Петро Гарасимович виконує 6 теракотових погрудь польських письменників і поетів, що прикрашають фасади споруди.
Книгарня “Губринович і син”. Фото міжвоєнної доби
У 1908 році Владислав Шмідт помер і його місце зайняв Казімеж Губринович (1876-1958), син видавця. Фірма змінила назву на “Губринович і син”. За 6 років, 1914, помирає й засновник справи… У 1935 році Казімєж Губринович продає частину крамниці книгарю Александру Кравчинському (1891-1971), який довгий час працював у Кракові та Парижі, але події 1939 року перервали його діяльність і плани…
Будинок книгарні з вулиці П. Беринди. Фото 2015 року
Від радянських часів до 2007 року у будівлі функціонував магазин канцелярських товарів “Школярик” Від 2007 року і донині працює салон обслуговування абонентів оператора мобільного зв’язку “Київстар”.
7 квітня 2015 року, в приміщенні Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, що знаходиться на вулиці Івана Франка, 154 відбулась знакова подія – відкрилась виставка одночасно двох авторів – Модеста Бартки та Оксани Романів-Тріски, роботи яких органічно доповнили одні одних.
Директор меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, заслужений працівник культури Марія Карпівна Магунь
Відкриваючи виставку директор меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, заслужений працівник культури, Марія Карпівна Магунь, відзначила, що не випадково виставка, котра поєднала писанки та ікони на склі, відкривається саме в свято Благовіщення Пресвятої Богородиці що є третім за значенням святом після Великодня і Різдва Христового.
Модест Бартка (Олег Кіщак) на відкритті виставки в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
Олег Кіщак, який на цій виставці ховався під псевдо Модест Бартка, представив на огляд публіці 18 унікальних писанок, вирізаних з яєць різних птахів, починаючи від страусових і закінчуючи перепелиними. Варто зазначити філігранну роботу майстра і цікаву манеру експонування своїх робіт.
Оксана Романів-Тріска, яка цього разу представила на огляд 21 свої ікону, малює на склі ще з 1991 року. А з 2003 року пані Оксана є однією із засновників інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, автором-упорядником альбому “Народна ікона на склі” (2008 р.), однією з упорядників мистецького видання “Українські січові стрільці у боях і міжчассі” (2006 р.)
“Вважаю, що сучасне сакральне мистецтво не має наслідувати давні зразки, проте в ньому повинна відчуватись національна специфіка, що базується на місцевих іконописних традиціях”, – розповідає пані Оксана про свій погляд на сучасну українську ікону.
Пропонуємо Вашій увазі повний відеосюжет з відкриття цієї захопливої виставки, а ще краще завітати і на власні очі подивитися на ці витвори мистецтва. Виставка експонуватиметься в державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові ще близько місяця.
Популярність ретросвітлин старого Львова сьогодні є величезною і цілком зрозумілою. Як виглядало місто століття тому, що змінилось, що відбувалось на улюблених і знайомих вуличках…- на ці, та багато інших запитань, ми шукаємо відповіді переглядаючи давні знимки.
Львів’яни на вул. Госєвського (нині вул. Тершаківців). Фото поч. XX ст.
Окрім старих фотографій міста, його неперевершеної архітектури, з неменшою цікавістю ми вдивляємось у постаті і обличчя людей…
Вулична сцена на площі Галицькій. Фото кінця XIX ст.
З плином часу змінюється не лише зовнішній вигляд, одяг, але, й щось невловиме у погляді, поставі, манерах та рухах…
При вході до каплиці Трьох Святителів Успенської церкви. Фото 1910 року
Старі світлини досконало передають дух минулого, демонструють образ давнього Львова, який кожен з нас намагається уявити, відвідуючи старе місто.
Нинішня площа Музейна перед Домініканським костелом. Фото поч. XX ст.
Тільки фотографія, що зафіксувала певний історичний момент, процес або подію може ілюструвати картини міського життя минулого, є неперевершеним історичним джерелом…
Городяни поблизу крамниці на вул. Друкарська, де трапився вибух газу. Фото з преси 1908 року
У традиційному розумінні і сприйнятті фотографія являє собою результат творчого пориву фотохудожника.
Члени українського “Соколу” на львівському вокзалі. Фото 1912 року
З відстані певного часового проміжку вона стає документом, який фіксує та допомагає зрозуміти чи пояснити суспільні явища та події.
Люди на неїснуючій нині вулиці Законтна, на давньому Краківському передмісті. Фото поч. XX ст.
Одне з головних завдань фотографії полягає у постійному повертанні до історії, а саме історія львівської фотографії , більше того – найбільш інтенсивний її період, залишається невідомим. Досі є більше питань, ніж відповідей…
Пікет поліції біля будинку, що обвалився на вул. Божнича (нині вул. Сянська) Краківського передмістя. Фото поч. XX ст.
Часто, вдивляючись у обличчя старих світлин, згадується вислів давньогрецького громадського діяча та полководця Перікла: “Держава це не міста, стіни та кораблі, держава це люди”…
Сцена на давній площі Зернова (на місці нин. готелю “Львів”). Фото поч. XX ст.Працівники міської бійні. Фото до 1914 рокуПрацівники поховального бюро “Конкордія” біля костелу Св. Андрія. Фото до 1914 рокуЧлени Куркового товариства разом із сім’ями. Фото 1908 рокуЛьвів’яни на могилі Марковської на Личаківському кладовищі. Фото поч. XX ст.Член товариства “Сокіл”. Фото поч. XX ст.Львів’яни на нин. проспекті Свободи у день початку I Світової війни. Фото 1914 року
7 квітня 2015 року , у гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, в рамках проекту “Французька весна”, з великим успіхом пройшов концерт “Моцарт в Галичині” за участю квартету львівських музикантів під керівництвом Жана-Крістофа Фріша (Франція).
Засновник ансамблю “Le Baroque Nomade” (“Мандрівне бароко”), фахівець барокової флейти Ж.-К.Фріш відшукує по всьому світу сліди взаємовпливів музичних творів європейського бароко і локальних традицій. Отож, анонсуючи результати дослідження музиканта, l’Alliance française зібрав квартет найкращих місцевих львівських талантів під склепінням давнього храму єзуїтів. Цю мистецьку акцію було присвячено вшануванню Моцарта у Галичині, адже саме у Львові жив і популяризував музичну спадщину батька його син Франц-Ксаверій.
радник з питань культури і співробітництва Посольства Франції в Україні, директор Французького інституту в Україні Ерік Тозатті
Перед початком концерту кілька слів до слухачів та музикантів сказав радник з питань культури і співробітництва Посольства Франції в Україні, директор Французького інституту в Україні Ерік Тозатті. Приємним є той факт, що пан Тозатті говорив українскьою мовою.
Директор “Альянс Франсез” у Львові, Бернар Улья, перед початком концерту в гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла
Також перед початком концерту директор “Альянс Франсез” у Львові, Бернар Улья, розповів про хорошу традицію під назвою “Французька весна”, поділився своїми планами на наступні цікаві події і побажав усім хороших вражень від концерту.
У Львові напередодні Великодня відкрили галерею розмальованих яєць. Головна її окраса – виставка півметрових мистецьких писанок. Їх розмальовували художники, дизайнери, переселенці та діти. Одну писанку львів’яни подарують дітям Маріуполя, решту після Великодня продадуть, а гроші передадуть на благодійність.
Проект є досить символічним, адже писанкарство займають чільне місце в побуті українського народу. Творили мистецьку писанку митці Дитячої школи народних мистецтв протягом Страсного тижня на пл. Музейній. На Великдень писанку буде презентовано у Музеї народної архітектури та побуту «Шевченківський Гай», де мешканці та гості міста зможуть досхочу милуватися Великодньою красунею.
