Кондитерська фабрика "Бранка" - найстаріша й найпотужніша у Львові
Ще задовго до новітніх часів Львів отримав повноваження солодкої столиці нинішньої України. Твердження ці є далеко небезпідставними, історичні джерела стоять на сторожі цього факту й доводять його правдивість… Історія львівської “Бранки” красномовне цьому підтвердження…
Нинішня вул. Шептицьких,26 – давня адреса “Бранки”. Фото 2015 року
На початку XX століття Львів являв собою ремісничо-торгове місто зі слабо розвиненою промисловістю. На одне підприємство припадало в середньому 10,4 робітників…
Фасад головних потужностей “Бранки”. Фото з преси початку XX століття
За даними польської офіційної статистики, у Львові 1926 року було 111 середніх і великих підприємств, на яких працювало 7006 робітників. Серед найбільш значних львівських підприємств слід назвати машинобудівний завод спілки “Зеленєвський Фіцнер і Гапнер”, деревообробний завод, електростанцію, кондитерську фабрику “Бранка”…
Головний фасад “Бранки” на нин. вул. Шептицьких. Фото 1920-х рр.
Проте, серед них, найстарішою і найпотужнішою кондитерською фірмою у Львові була створена у 1882 році парова фабрика цукрів та медівників “Бранка”- знаного у всій Європі кондитера Маурісія Брандштадтера.
Колишня головна брама “Бранки”. Фото 2015 року
З перших років існування продукція закладу позиціонувалась як товар найвищої якості, першим свідченням тому є факт, що Брандштадтер постачав свої вишукані солодощі до столиць Європи…
Зала вафельних печей “Бранки”. Фото 1925 року
Справді знаковим є той факт, що успіх “Бранки” у галузі, став однією з передумов того, що 1904 році у Львові було засноване Товариство цукерників для Галичини і Буковини, що до 1939 року визначало основні напрямки розвитку галузі у цілому краї.
Фрагмент фасаду “Бранки”. Фото 2015 року
Пізніше, 1910 року, на перетині нинішніх вулиць Заводської та Ткацької брати Гамер і Цимер побудували одну з найбільших у Європі кондитерських фабрик. За першими літерами імен братів – “G” й “Z”( Га та Зет) – фабрика і дістала назву. Саме “Бранка” і ” Газет” стали предтечею сучасного підприємства “Світоч”. Разом вони випускали рекордні для Східної Європи п’ять тисяч тонн солодкої продукції в рік…
Цех виготовлення упаковки “Бранки”. Фото 1925 року
На 30-ті роки ХХ ст. найбільшими підприємствами Львова у харчовій промисловості були кондитерські фабрики “Бранка”, “Газет” і відома фабрика Гефлінгера, на яких було відповідно 485, 290 і понад 100 робітників…
Шоколадний цех “Бранки”. Фото 1925 року
У радянські часи успішна “Бранка” стає одним з перших підприємств націоналізованих радянською владою. Вона стала фабрикою ім. Кірова, а 1962 р. на основі львівських кондитерських підприємств створили фірму “Світоч”.
Рекламний автомобіль “Бранки” на теренах казарм Фердинанда. Фото міжвоєнного періоду
1998 року фірма “Світоч” увійшла до складу швейцарської транснаціональної корпорації Nestlе S.A. На початку ХХІ ст. кондитерське виробництво на вул. Шептицьких припинили, а виробничі приміщення переробили під офіси різних фірм. Фасадом на вулицю виходить адміністративна будівля колишньої фабрики, споруджена 1905 р. з нетинькованої цегли й оздоблена у стилі сецесії та історизму.
Унікальні світлини львівської в'язниці "Бригідки" зсередини
Кожному львів’янину знайома похмура будівля старої в’язниці на вулиці Городоцькій… Найстаріша, діюча донині тюрма Львова “Бригідки” асоціюється переважно із кривавою розправою над в’язнями влітку 1941 року, зберіглось чимало страшних, шокуючих кадрів… Проте, зберіглись й інші кадри, що розповідають нам про структуру, специфіку, побут та історію цієї установи…
Меса у каплиці “Бригідок”. Фото 1927 року
Історія розпочинається з дерев’яного монастиря для дівчат з благородних родин, побудуваного у 1614 році з дозволу Львівського архієпископа та за кошти благодійниць Анни Фастковської і Ганни Порадовської.
Будівля костелу Святого Апостола Петра ордену Бригідок. Фото 1913 року
У внутрішньому дворі монастиря знаходився костел-каплиця Святого Апостола Петра з вівтарем у стилі бароко.
Костел Святого Апостола Петра ордену Бригідок. Фото 1913 року
Австрійська влада, що прийшла замість польської адміністрації у 1772 році, почала поступово облаштовувати тюрми у конфіскованих монастирях Львова. У 1782 р. монастир Святої Бригіти, де на той час перебувало 30 черниць, ліквідували.
Креслення каплиці на території “Бригідок”
Того ж року, за ініціативою австрійської влади, комплекс його будівель було перетворено на в’язницю.
Навчальний клас школи при “Бригідках”. Фото 1927 року
У кінці XVIII століття навколо костелу, який залишався діючим (надалі його обслуговували ченці-місіонери), виникла прямокутна забудова – добудували крило від вул. Городоцької та замкнули його зі сходу. У середині XIX сторіччя комплекс перебудовувся у стилістиці ампір.
Головне крило “Бригідок” у розрізі
В’язничні камери було розташовано у старих келіях, а сам заклад навіть не огородили парканом.
Палата лікарні “Бригідок. Фото 1927 року
На початок XX сторіччя “Бригідки” вже не справлялись із потоком “клієнтів”… У 1913 році австрійський уряд ухваливв рішення про ліквідацію будівель монастиря, реорганізацію самої в’язниці.
Генеральний план комплексу “Бригідок”. Початок XX сторіччя
Громаді Львова вдалось відстояти будівлю самого костела , її вирішили залишити. На початок 1914 року всі в’язні вже були переведені у Дрогобич. Львів мало не позбувся”Бригідок” , але цим планам зашкодила Перша Світова війна…
Операційна зала лікарні “Бригідок”. Фото 1927 року
У костелі до 1939 року кожної неділі і на свята відбувались богослужіння для в’язнів… У трохи зміненому вигляді будівля костелу Святого Апостола Петра існує донині. Ну і “Бригідки” також…
Незважаючи на перешкоди та загрози багатовікової історії давнього тринітарського храму, нині Свято-Покровського кафедрального собору УПЦ КП, духовне життя продовжилося у ньому і в новітній час.
Після Другої світової війни храм був закритий, було знищено скульптури в нішах, а також скульптуру Яна Непомука, яка знаходилась на колоні перед входом до храму, були зруйновані пам’ятні епітафійні таблиці.
Зруйновані пам’ятні епітафійні таблиці
Певний час храм був закритим, але його доля була вирішена досить швидко. У 1947 році він став першим храмом у Львові, відкритим за радянської влади, однак уже для православної парафії. У 1947 році храм був освячений як церква святого Архистратига Михаїла. Посвята святому Архистратигу, можливо, була зумовлена тим, що дещо раніше у чотирьох нішах фасаду було розміщено скульптури святого Архистратига Михаїла, Яна Непомука та двох тринітарських святих. Із них лише святий Архистратиг відповідав традиції вшанування у Православній Церкві.
Парафія була відновлена, храм був відреставрований, і слід віддати належне тогочасному настоятелеві і парафіянам храму – вони робили все, щоб зберегти елементи давнього убранства храму, зрештою, іншої конфесії. Було збережено вівтарі та казальницю. Іконостас був розміщений між двома колонами вівтарної частини і жодним чином не дисонував і не руйнував інтер’єру давнього храму XVIII сторіччя.
Ікона Пресвятої Богородиці в картуші над аркою колони
Збереглися описи храму того часу – тоді у великих картушах над арками колон двох нав було зображено ікони Пресвятої Богородиці, які особливо вшановувалися в Галичині. Окрім того, у стрічці, яка “оббігала” весь інтер’єр храму, було написано молитву “Отче Наш”. Відреставровані дещо пізніше, ці елементи оздоби і сьогодні є окрасою Свято-Покровського Кафедрального собору.
Окрім того, у приміщеннях захристії було обладнано ще один храм, так звану “Теплу Церкву” Святого Пантелеймона, яка проіснувала разом із церквою святого Архистратига Михаїла до 1961 року.
“Тепла Церква” Святого Пантелеймона
Ухвалення нового статуту РПЦ, який надавав переважне право громаді у прийнятті рішень про статус храму, нівелював значення і роль духовенства, призвело до того, що упродовж 1961-1962 років радянська влада розпочала масований захід проти Православної Церкви. І впродовж цього часу понад 400 парафій у Львівській єпархії перестали існувати. Відтак у 1961 році припинила своє існування і парафія святого Архистратига Михаїла. Збереглися окремі документи, які пов’язані з ліквідацією парафії і з переданням окремих її ікон чи іконостасу до інших храмів. Церква припинила діяти уже як храмова споруда.
Документ про передачу іконостасу храму Святого Миколая
Після 1961 року приміщення храму було передане Львівському державному університету імені Івана Франка під потреби книгосховищ бібліотеки. Там було розміщено частину обмінно-резервного фонду. Попри використання не за призначенням, ймовірно, саме це сприяло збереженню інтер’єру храму – були зведені потужні стелажі, заповнені книгами, які дозволили максимально зберегти від руйнувань і стюкову ліпнину, і унікальну казальницю, а також вівтарі XVI-XVIII сторіч.
кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Василь КМЕТЬ
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.
Від початку XX століття столичне королівське місто австро-угорської Галичини – Львів – з метою власної популяризації та задля підтвердження статусу надавало можливість реалізації найбільш амбіційних та дорогих проектів у цілій імперії…
Хоча й поодинока, але багатоповерхова забудова цього періоду є своєрідним свідченням фінансового та економічного розвитку Львова… Торговельний центр “Магнус” є яскравою пам’яткою тієї доби.
Торгівельний центр “Магнус”. Фото 2015 року
Так склалось, що найбільш видатніші, промовисті проекти молодого архітектора Романа Фелінського (1886-1953) було зведено у Львові в період з 1909 по 1913 рік. Окрім “Магнуса” це ще два не менш вагомі проекти: спільно з Єжи Гродзинським будинок для поховань “Бет Тахара” на новому єврейському цвинтарі (вул. Золота) та у 1910 році пасаж Грьодлів з кінотеатром “Гражина” при вул.Сапєги (Бандери). Нажаль, ці будинки не збереглись до сьогоднішнього дня…
Споруда торгівельного дому “Магнус”. Фото до 1914 року
Сміливий проект у 1912-1913 рр. втілювала в життя будівельна фірма архітектора Міхала Уляма, де Р. Фелінський займав посаду керівника архітектурного відділу. Споруда постала як залізобетонний скелет заповнений склом. Будівля своїми формами значно випередила архітектуру навіть двадцятих років… Будівля мала п’ять ярусів та чотирьохвісний фасад зі сторони вул. Шпитальної. Обидва фасади утворювались стрункими профільованими залізобетонними колонами, між якими знаходились цілком засклені поверхні – великі вітрини на першому поверсі та трьох площинних вікон на решті поверхів, так званих “chicago-windows” (чикагських вікон).
Творець “Магнуса” арх. Роман Фелінський (1886-1953)
На відміну від малодекорованого зовнішнього вигляду внутрішнє планування будівлі ґрунтувалось на традиціях характерних для торгівельних залів XІX ст., а не новітнього товарного дому це ефект якого бажали досягти інвестори – Скібневський та Френкль. Проте, новітня конструкція й тонкі перегородки дозволяли швидко переплановувати й довільно збільшувати приміщення, аж до створення однопросторового інтер’єру.
Фрагмент оздоблення порталу входу “Магнусу” із іменем архітектора. Фото 2015 року
Суттєві зміни будинку планувались вже наприкінці 1930-х років… Місцева влада хотіла перемістити сюди з Гетьманських валів (права сторона пр. Свободи) Дирекцію Галицького Скарбу (будівля не збереглась). Згідно з віднайденими планами стару повітряну систему опалення (решітки якої збереглись донині) замінили на водяну. В цей же час ризаліт було з’єднано з бічними фасадами до рівня другого поверху, що зумовило ряд конструкційних перебудов. Рівень поверхів у новоутворених приміщеннях і сьогодні не відповідає висоті поверхів основної будівлі…
“Магнус” на поштовій картці. До 1914 року
По завершенні ІІ світової війни, у націоналізованій споруді, розмістили безліч установ та дрібних підприємств, від приймального пункту білизни до прання (від лазні №3, що на вул. Шпитальній, 11) до районних комітетів ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіаці, флоту) та Червоного Хреста Шевченківського району, тут містилися також продуктовий магазин та районний харчопром, виконком Шевченківської районної ради депутатів трудящих, а також відділення Держбанку Шевченківського району…
“Магнус” у наші дні. Фото 2015 року
Протягом 1959 – 1961 рр. будівлю пристосували для розташування ЦУМу, тоді побутувала назва “старий” ЦУМ (універмаг на пл. Ринок, 32) та “новий” – власне, теперішній “Магнус”… Внутрішня структура будівлі зазнала суттєвих змін…
Вже у XXI сторіччі об’єктом, який давно вже втратив функціональне значення, зацікавився польський бізнесмен… Кредит, наданий Міжнародним банком реконструкції і розвитку, дозволив уже в 2003 р. закрити універмаг та розпочати відновлювальні роботи. 2004 р.оновлений “Магнус” був відкритий знову…
Сьогодні словом ґаджет нікого не здивуєш, але ті речі, які розуміються під цим словом, однозначно викликають у нас подив і захоплення, полегшують наше життя. У XIX-XX століттях, напевне цього слова ще не існувало, або воно було абсолютно непоширене, однак ті речі, які можна зараз ним назвати можуть здивувати багатьох, а багатьом були б корисні і сьогодні.
Так, до прикладу, чоловіча палиця (на львівській говірці ляска), яка була популярна сто років тому, могла виконувати і додаткову функцію – слугувати стільцем для відпочинку під час прогулянки.
Ляска-стілець Михайла Грушевського, музей Михайла Грушевського у Львові.
Також у музеї Михайла Грушевського є ще один стілець, який легко складається у три паралельних дощечки.
Складний стілець XIX століття, музей Михайла Грушевського.
Застосування наступного “ґаджета” мало-кому вдається розгадати з першого разу – це мухоловка. На дно посудини наливали солодкий сироп, мухи залітали, щоб поласувати солоденьким, а вилетіти вже їм не вдавалось.
Мухоловка в музеї Михайла Грушевського у Львові.
Друкарською машинкою, можливо, ще нікого не здивуєш, але ця друкарська машинка кінця XIX століття, що знаходиться у тому ж таки музеї Грушевського, виробництва американської фірми “L.C.Smith & Bros.”, з польською клавіатурою. Якщо уважно розглянути розташування літер, то воно ідентичне сучасній польській розкладці клавіатури на комп’ютері: характерною ознакою розкладки є взаємозамінне розташування літер “Z” і “Y” відносно латинської (англійської) розкладки.
Друкарська машинка фірми “L.C.Smith & Bros.” з польською розкладкою клавіатури.
У музеї Івана Франка знаходиться ще один цікавий експонат, якому під час екскурсі практично не приділяють уваги – це будильник фірми “Lenzkirch” 1880-1890 років виготовлення, який зберігся в робочому стані.
Будильник фірми “Lenzkirch” 1880-1890 років виготовлення. (подібний до того, який знаходиться у музеї).
Звісно, сьогодні будильником нікого не здивувати. А як на рахунок будильника, який може грати Вашу улюблену платівку? Саме такий будильник знаходиться в музеї Соломії Крушельницької у Львові. На тильній стороні пристрою встановлювався час спрацювання, рукояткою заводився механізм і в заданому часі будильник починав відтворювати платівку.
Будильник-програвач, музей Соломії Крушельницької у Львові.
Крім будильників у кінці XIX століття вже існували електромеханічні хронометри. Один з таких “ґаджетів” представлений в музеї історії ЛНУ ім. Івана Франка.
Електромеханічний хронометр кінця XIX століття у музеї історії ЛНУ ім. Івана Франка.
В музеї хронометр стоїть на старовинному штативі з механічним приводом зміни висоти, де у досить цікавий спосіб реалізована черв’ячна передача через проміжну шестерню.
Штатив австрійського виробництва, музей історії ЛНУ ім. Івана Франка.
У тому ж музеї знаходиться ще один штатив, щоправда конструкція у нього простіша – є регулювання по висоті, але з використанням фіксаторних різьбових штифтів.
Старовинний штатив у музеї історії ЛНУ ім. Івана Франка.
Крім штативів були і столики-трансформери, як наприклад, газетний столик у музеї Соломії Крушельницької, який мав додаткові розкладні полиці.
Столик-трансформер у музеї Соломії Крушельницької.
У львівських музеях цікаві побутові інженерні рішення не тільки стоять на підлозі чи столі – вони ще й висять на стелі. у музеях Соломії Крушельницької та Івана Франка є люстри, які можуть регулюватись по висоті. Зрозуміло, що сьогодні цим нікого не здивуєш, але якщо розглянути конструкцію, то стає очевидним, що вони спокійно можуть по надійності пережити свої сучасників, адже не мають жодних ниток, пружин і котушок – лише ланцюг, блок і гирька.
На превеликий жаль львів’яни вже давно звикли до надзвичайної краси міського театру опери та балету – дивовижного храму не тільки театрального, але й архітектурного мистецтва.
Засклепіння ділянки Полтви на сучасному пр-ті Свободи, безпосередньо у зоні зведення Львівської Опери. Фото кінця XIX сторіччя
Щодня тисячі львів’ян проходять повз цю унікальну споруду наздогоняючи свої буденні справи, та не помічаючи цієї дивовижної краси…
Роботи з укладання фундаменту Львівської Опери. Фото кін. XIX ст.
Бурхливий соціально-економічний розвиток Галичини та Львова кінця XIX сторіччя передував появі цієї архітектурної перлини міста. Саме у той період стала відчутною потреба побудови у Королівському столичному місті великого міського театру.
Розріз головного та бічного фасаду Львівської Опери на кресленнях 1896 року
У 1895 році стартував конкурс на кращий проект будівлі, в якому серед багатьох взяла участь фірма “Г.Гельмер та Ф.Фельнер”, що побудувала понад сорок театрів в Росії та Австро-Угорщині, в Болгарії та Німеччині…
Роботи з укладання фундаменту майбутньої Львівської Опери. Фото кін. XIX ст.
Серед відомих конкурсантів участь у проекті взяв також автор Краківского театру архітектор Я. Завейський.
Креслення Львівської Опери у розрізі, 1896 рік
Компетентне незалежне жюрі в Лейпцігу одноголосно визнало найкращим проект випусника Берлінської будівничої академії, директора Львівської вищої художньо-промислової школи Зигмунта Горголевського (1845-1903).
Будівництво на стадії зведення стін. Фото 1898 року
Переможець приємно здивував жюрі вибором місця для споруди – центр міста, хоч той і тоді був щільно забудований. Архітектор сміливо запропонував заховати під землею річку Полтву, яка протікала у цьому місці, а замість фундаменту застосував – уперше в Европі – суцільну бетонну основу.
Внутрішнє розпланування будівлі Опери на кресленнях 1896 року
Повномаштабний процес перекриття Полтви у центральному Львові розпочався у 1885 році засклепінням ріки вздовж сучасного проспекту Шевченка. Роботи продовжилися у 1887 році вздовж сучасного проспекту Свободи. Усіма роботами керував інженер Вацлав Ібіанський. До 1895 року перекрито 837 м. Полтви та понад 500 м. потоку Пасіки…
Головний фасад Львівської Опери у риштуваннях. Фото 1898-1899 рр.
Усунення Полтви кардинально змінило вигляд центральної частини міста… Замість брудного потоку з’явилися алеї та сквери… Стави, що існували на притоках Полтви, при їх перекритті осушувалися, а на їх місці з’являлися нові площі та сквери. Саме це перевтілення центру міста надихнуло Горголевського на сміливе рішення.
Роботи із перекриття головного куполу Опери. Фото 1899 року
Наріжний камінь у підмурівок театру було закладено у червні 1897 року. Автор проекту сам керував і земляними, і будівельними, і споряджувальними роботами, залучивши до них кращі львівські та зарубіжні фірми. Основне навантаження лягло на відому фірму інженера Івана Левинського…
Перекриття головного куполу Львівської Опери. Фото 1900 року
При зведенні споруди використовувались переважно місцеві матеріали. За кордоном виготовлялись: форми деталей із мармуру – у Відні; спеціальне полотно для розписів фойє – у Бельгії. Монтаж електричного освітлення проводила австрійська фірма “Сіменс-Гальске”, механізацією сцени – польська фірма по ремонту вагонів з міста Санок…
Опера у Львові на завершальному етапі будівництва. Фото 1900 року
Грандіозне будівництво тривало майже три роки… Воно було здійснене на кошти міської управи, громадян Львова і околиць у вигляді добровільних внесків, меценатських пожертв… Вартість будівництва становила 2,4 мільйони австрійських крон.
Опера у Львові на завершальному етапі будівництва. Фото-2 1900 року
1853 року в аптеці «Під золотою зіркою» у Львові, що на вулиці Коперника, фармацевти Йоган Зег та Іґнаци Лукасевич винайшли першу у світі гасову (нафтову) лампу.
Перша у світі гасова лампа
Дослідники за наполегливим проханням свого керівника аптекаря Міколяша намагалися добути з нафти спирт, проте несподівано винайшли найраціональніший метод крекінгу нафти. З цього часу гас став найуживанішим у світі продуктом освітлення, яким навіть зараз, на початку XXI століття, ще користується третина людства.
Перший у Україні вищий навчальний заклад технічного спрямування
Львівська політехніка – одна з найдавніших академічних технічних шкіл у Європі і перша на українській землі. 4 листопада 1844 року вона була відкрита як Технічна академія, її першим директором був Флоріан Шіндлер. Восени 1848 року будинок Технічної академії згорів. В 1849–1850 роках приміщення Академії відбудували, але воно не могло задовольнити галицьку громадськість, оскільки в цей час у країнах Європи відбувалась технічна революція.
Перший у Україні вищий навчальний заклад технічного спрямування
Підготував проект нового приміщення Академії і керував його будівництвом архітектор Юліан Захарієвич, який згодом (14 листопада 1877 року) став ректором. Будівництво головного корпусу Академії тривало 3 роки. У 1877 році Технічну академію перейменували на Політехнічну школу з правами вищого технічного навчального закладу Австро-Угорської імперії. Вона стала складовою європейської технічної науки. У Політехнічній школі навчалися студенти з Росії, Німеччини, Румунії, Франції, Туреччини та інших країн.
Перша в Україні залізниця
У 1859 році почалося прокладання колії з Перемишля до Львова протяжністю 97,6 км. У Львовi в жовтнi 1861 року завершили будівництво вокзалу, який у майбутньому мав служити відправним центром для чотирьох напрямкiв: зi Львова до Кракова, Чернiвцiв, Бродiв та Пiдволочиська.
Перша в Україні залізниця
Перший пасажирський потяг прибув з Перемишля до Львова 4 листопада 1861 року о 14:30. На всiх станцiях його курсування – в Медицi, Мостиськах, Судовiй Вишнi, у Мшанi – поїзд вiтали сотнi селян, приїзд «сталевого коня» урочисто зустрічали мiсцевi музиканти.
Перша в Україні газета
1749 року у Львові вийшло декілька номерів першої в Україні газети («Kurier Lwowski»), а 1776 року почала виходити газета «Gаzette de Leopol» (тижневик) – перша регулярна газета в Україні.
Перша в Україні газета
1811 року у Львові вийшла найстаріша з існуючих зараз в Україні газет і найстаріша з існуючих зараз у світі польських газет «Gazeta Lwowska», а 1848 року перша в історії газета українською мовою «Зоря Галицька».
Перший в Україні футбольний матч
У серпні 1984 року в спортивному виданні “Гімнастичний путівник” кореспондентом Ксав’єром Фішером опублікований детальний звіт про другий зліт гімнастичного товариства “Сокіл”, у якому детально описано хід футбольного матчу між сокільськими командами Львова і Кракова, що відбувся у суботу 14 липня 1894 р. о 17 годині на львівському стадіоні. Як стало відомо згодом, автор описав перший в Україні футбольний матч.
У статті повідомлялося, що футболісти Львова грали у сірих гімнастичних штанях, білих футболках і гімнастичному взутті, а футболісти Кракова – у синіх штанях, білих футболках і гімнастичному взутті. Команда зі Львова здобула перемогу – м’яч на 6-й хвилині забив у північні ворота учень учительської гімназії Володимир Хомицький.
У четвер 16 квітня 2015 року о 19:00 спільно з видавництвом «Фоліо» в кав’ярні-галереї «Штука» відбулася презентація ретророманів Андрія Кокотюхи «Адвокат із Личаківської» та «Привид із Валової». Відвідувачі мали нагоду поспілкуватися з автором і дізнатися деталі захоплюючих сюжетів, що розвиваються у Львові початку ХХ століття. Модератором заходу виступав мистецтвознавець Тарас Стефанишин.
«Адвокат із Личаківської», ювілейна п’ятдесята книжка Андрія Кокотюхи, переносить читача у 1908 рік і розповідає про успішного молодого київського правника Клима Кошового, який дивом вирвався з тюрми й утікає від переслідувань царської влади до Львова. Але тут його заарештовує поліція — біля загиблого відомого адвоката Євгена Сойки, з яким Клим Кошовий потоваришував у Києві. Покійний мав у Львові сумнівних друзів і могутніх ворогів. Самогубство чи вбивство? Пошуки істини водять Кошового темними лабіринтами львівських вулиць. На шляху — зухвалі батяри, міські кримінальні королі та російські терористи-бомбісти. А ще поліцейський комісар Марек Віхура, в якого Клим постійно плутається під ногами. Правда приголомшить Кошового та його нового відданого друга Йозефа Шацького. Й назавжди змінить долю загадкової та впливової красуні Магди Богданович…
Андрій Кокотюха презентує свої ретроромани – «Адвокат із Личаківської» та «Привид із Валової». Фото Олександр Шамов
«Привид з Валової» – друга книжка у серії «Ретророман». Нудні злиденні будні Клима Кошового, тепер уже помічника старого нотаря, порушує візит комісара кримінальної поліції: у кишені померлого, знайденого у будинку на вулиці Валовій, виявили Климову візитку. Чоловік загинув за досить дивних обставин, хоча офіційно це нещасний випадок. Але дім, де сталась неприємна пригода, має у Львові погану славу. Подейкують, у ньому вже століття блукає привид Чорної пані. Усякого, хто зустрінеться з нею, чекає загибель. І підозріла смерть на Валовій – не перша. У гонитві за привидом Кошовий та його друг Шацький занурюються у львівські нетрі та спускаються на міське дно. Ризикуючи життям, вони таки дізнаються правду про привида.
Андрій Кокотюха презентує свої ретроромани – «Адвокат із Личаківської» та «Привид із Валової». Фото Олександр Шамов
Про автора
Андрій Кокотюха – сучасний український письменник, сценарист, журналіст. Автор великої кількості художніх, документальних та науково-популярних книжок, 15 з яких вийшли друком у видавництві «Фоліо». За його романами знімають художні фільми. Кілька років поспіль входить до топ-10 авторів, чиї твори є лідерами продажів в Україні, за що відзначений як «Золотий письменник» (2012). Неодноразовий лауреат та володар Ґран-прі (2006) міжнародного конкурсу «Коронація слова». Відомий як творець гостросюжетних романів: детективних, пригодницьких, трилерів, бойовиків. Останнім часом успішно працює в жанрі історичного роману.
Переглядаючи числені фотографії старого Львова, з його неперевершеною архітектурою, чистими вулицями, гарно вбраними та усміхненими людьми. часто, у свідомості, складається картинка ідеального, безпечного міста…
Поліція та судмедексперти на місці загадкового вбивства на території Личаківського цвинтаря. Фото 1925 року
Проте, ми добре усвідомлюємо, що є й інший, менш приємний бік медалі… Від кінця XIX ст. місто Лева інтенсивно розвивається, передусім – промисловість і торгівля, що потребують робочих рук, значно зростає кількість міського населення, посилюється його майнове розшарування…
Брати Бесядецькі з Голосків під Львовом – фальшувальники банкнот. Фото 1925 року
Разом із тим, звісно, повзе вгору рівень злочинності на теренах міста… Процес характерний для всього цивілізованого світу початку XX сторіччя.
Слідча комісія на місці загодкового самогубства у лісі за рогачкою на вулиці Зелена. Фото 1926 року
Якщо із появою (сер. XIX ст.) і поширенням (др.пол. XIX ст.) фотографії більшість світлин тогочасного Львова – це ідилічні, малолюдні, майже сільські краєвиди найвизначніших пам’яток міста, наприкінці сторіччя маємо вже й інші фотографії…
Експерти на місці загадково вбитої дівчинки на Клепарові. Фото 1925 року
Від кінця XIX із початком XX сторіччя з’являється все більше світлин побутового, журналістського плану, зосереджених на фіксації події та місця. Серед них досі небачені, зубожілі та небезпечні міські дільниці Підзамча, Замарстинова, Знесінння, гамірні міські торговиці – Кракідали, площі Зернова та Святого Теодора тощо…
Слідча комісія на місці загибелі робітників внаслідок отруєння газами на Підзамчу. Фото 1925 року
Звісно ж, життя бідних, робітничих дільниць Львова було сповнене криміналу… Від початку минулого сторіччя хроніки кримінальних подій стають звичним явищем у міській пресі.
Слідча група біля будинку на Підзамчу де сталось подвійне вбивство. Фото 1926 року
Вони привертають нашу увагу, оскільки дають змогу поглянути у зовсім інше обличчя Львова…
Використані джерела :
За матеріалами польської преси періоду міжвоєння – http://polona.pl/
Реалії сьогодення, тим паче перспективи, для давньої львівської архітектури, є досить похмурими… Нещодавно зустрів заголовок, що дуже влучно характеризує ситуацію, що склалася – львівська архітектура милує око, до тих пір, поки не падає на голову… Фасади, балкони, ліпнина XIX-го початку XX ст., не кажучи про давніші зразки, руйнуються, осипаються, просто падають на землю…
Наріжний будинок на розі нин. вулиць Краківської та І.Гонти. Фото 2015 року
Однією з багатьох подібних пам’яток є цікавий зразок пізнього львівського класицизму зі скульптурним оздобленням у стилі французького ампіру, відомого скульптора Антона Шімзера.
Наріжна кам’яниця за адресою Краківська, 34, збудована на початку XIX ст. невідомим будівничим, частково на місці розібраної Краківської брами, має два основні фасади, що виходять на нинішні вулиці Краківську та І. Гонти.
Будинок на нин. вул. Краківська,34. Фото поч. XX ст.
Ця пам’ятка є одним з небагатьох зразків львівського класицизму. Особлива цінність – мистецькі рельєфи обидвох фасадів – перші прояви французького ампіру у Львові роботи відомого майстра Антона Шімзера.
Рельєфи фасаду будівлі від вулиці І. Гонти. Фото 2015 року
Цікаві елементи споруди – оформлені арками портали на обох фасадах із нависаючими балконами, один з яких прикрашає жіноча каріатида. Рельєфи із геральдичними левами, путті з гірляндами, амурами, сфінксами та ампірними урнами – є 200-річною візиткою кам’яниці.
Кам’яниця на Краківській-Гонти (ліворуч). Поштівка, 1904 рік
Будівля зазнала несуттєвих перебудов, найбільша – добудова четвертого поверху у середині XIX ст., попри це зберегла класицистичну оригінальність. У партері були розташовані числені крамниці, аптека. Такою ж ситуація є й зараз, проте, 100 років тому. нікому з власників не приходило до голови пофарбувати лише той фрагмент стіни де розташована його крамниця…
Ампірні фасади від вул. І. Гонти. Фото 2015 року
Згідно рішення Львівського облвиконкому №381 від 05.07.1985 р. будинок внесений до списку пам’яток місцевого значення.
Стан фасаду від вул. Краківська. Фото 2015 року
В останні роки забили на сполох. Фасади кам’яниці, що пережила дві Світові війни, почили осипатись, пішли тріщини… Проте представники адміністрації району, служб, що мали б зайнятись проблемою стверджують. що працюють над ремонтами дахів, каналізацій, які потребують ремонту, тобто над нагальнішими проблемами. За браком коштів – не ремонтують фасадів, бо ця робота вимагає солідних матеріальних затрат, часто є потреба власне в реставраційних роботах … Отож, за нинішніх умов, залишається сподіватись лише на диво…
Львівські вулиці пам’ятають багатьох видатних особистостей, які своїм життям і творчістю були пов’язані з нашим містом. Зберегти пам’ять про них для нащадків допомагають меморіальні таблиці, встановлені на історичних кам’яницях. А також ці таблиці та стели є візитівками майстра, котрий їх створив. Сьогодні нашим гідом у прогулянці Львовом стануть роботи видатного українського скульптора Еммануїла Миська.
1. Візиткою не тільки Еммануїла Миська, але й усього міста є пам’ятник Королю Данилу у Міжнародному аеропорту “Львів” ім. Данила Галицького, саме він зустрічає гостей Львова у Міжнародному аеропорту “Львів” ім. Данила Галицького.
Пам’ятник Королю Данилу у Міжнародному аеропорту “Львів” ім. Данила Галицького
Наказ про присвоєння державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького видано у лютому 2012 року.
2.Антон Манастирський (1878-1969) – український живописець і графік, портретист, ілюстратор книжок.
Художньо-меморіальна таблиця Антону Манастирському роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця Антону Манастирському роботи Еммануїла Миська. 1970 р., бронза, фасад житлового будинку, вул. Кармелюка, 9.
3. Олена Кульчицька (1877-1967) – українська малярка, графік, авторка понад 4 000 художніх творів.
Художньо-меморіальна таблиця Олені Кульчицькій роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця Олені Кульчицькій роботи Еммануїла Миська, 1971 рік, мармур, бронза. Фасад Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької, вул. Листопадового Чину, 7.
4. Олекса Новаківський (1872-1935) – український живописець, педагог, талановитий і темпераментний експонент краківського постімпресіонізму.
Художньо-меморіальна таблиця Олексі Новаківському роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця О. Новаківському роботи Е. Миська. 1972 р., граніт, бронза. Фасад Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, вул. Листопадового Чину, 11.
5. Леопольд Левицький (1906-1973) – український графік і живописець.
Художньо-меморіальна таблиця Леопольду Левицькому роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця Л. Левицькому роботи Е. Миська, встановлена 1979 року за ініціативи Гені Левицької (дружини). Фасад Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, вул. Устияновича, 10.
6. Соломія Крушельницька (1872-1952) – українська оперна і камерна співачка, педагог.
Художньо-меморіальна таблиця Соломії Крушельницької роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця С. Крушельницькій роботи Е. Миська. 1977 р., бронза. Фасад Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, вул. С. Крушельницької, 23.
7. Леся Українка (1871-1913) – українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Меморіальна таблиця встановлена з нагоди 100-ліття від дня народження Лесі Українки на початку вулиці, що носить її ім’я.
Художньо-меморіальна таблиця Лесі Українці роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця Лесі Українці роботи Е. Миська, 1971 р., бронза. Фасад Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
8. Петро Франко (1890-1941) — український педагог і письменник, організатор авіаційного полку УГА.
Художньо-меморіальна таблиця Петру Франку роботи Еммануїла Миська
Упродовж 1939-1941 рр. працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові – тепер Львівська комерційна академія.
Художньо-меморіальна таблиця П. Франку роботи Е. Миська, 1990 р., бронза. Фасад Львівської комерційної академії, вул. Туган-Барановського, 10.
9. Ярослава Музика (1894-1973) – українська художниця.
Художньо-меморіальна таблиця Ярославі Музиці роботи Еммануїла Миська
Художньо-меморіальна таблиця Я. Музиці роботи Е. Миська. 1993(?) р., бронзаФасад житлового будинку, вул. Винниченка, 26.
10. Михайло Грушевський (1866-1934) – професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць.
Стела Михайлу Грушевському роботи Еммануїла Миська
“Стела на подвір’ї Державного меморіального музею Михайла Грушевського відрізнялася не лише функціонально, але й щодо своїх просторово-середовищних характеристик. Зважаючи на це, й сама естетика стели повинна була підпорядковуватися місцю її розташування перед фасадом історичної споруди. …скульптор уникнув нав’язливої суспільною оцінкою імені пафосності, сконцентрувавши увагу на духово-інтелектуальних рисах постави М. Грушевського, його непоказному титанізмі” (З кн. Яців Р. М. Скульптор Еммануїл Мисько : Світло долі : мистецтвознавче дослідження, Київ, 2009)
Стела М. Грушевському, 1994 р. мармур. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові, вул. Івана Франка, 154.
11. Іларіон Свєнціцький (1876-1956) – український філолог, етнограф, музеєзнавець, громадсько-культурний діяч, доктор філологічних наук з 1902 р., дійсний член НТШ з 1914 р.
Художньо-меморіальна таблиця Іларіону Свєнціцькому роботи Еммануїла Миська
“При роботі над цим об’єктом вкотре зіставилися кращі навики Миська в оперуванні об’ємом при передаванні складних суспільно-вироблених оцінок історично конкретного імені через власну емоційну і філософсько-понятійну систему. На цей раз героєм скульптурного твору стала людина, опосередковано знайома Е. Миську (художник перебував у приязних взаєминах з доньками професора Свєнціцького Вірою та Марією), тож у творі зросла питома вага саме індивідуально-чуттєвого компонента. При всій простоті композиційного та структурно-образного рішення меморіальної дошки портрет має багату асоціативну палітру та несе про пошановану особу більш ніж візуально-іконографічну інформацію” (З кн. Яців Р. М. Скульптор Еммануїл Мисько : Світло долі : мистецтвознавче дослідження, Київ, 2009)
Художньо-меморіальна таблиця І. Свєнціцькому роботи Е. Миська. 1996 р., бронза. Фасад Національного музею ім. Андрея Шептицького, вул. Драгоманова, 42.
12. Ростислав Братунь (1927-1995, Львів) — український поет, громадський і державний діяч.
Художньо-меморіальна таблиця Ростиславу Братуню роботи Еммануїла Миська
“Ще в іншому діапазоні значень постав у бронзі близький приятель Еммануїла Миська, знаний поет Ростислав Братунь… Попри те, що скульптору уже доводилося його портретувати з натури у формі станкового образу, меморіальний вимір, сильний потік добрих споминів про цю людину розпорядилися хистом Миська ще в інших порухах чуттєвості. Цей образ відрізняє живий внутрішній стан, виражена у м’язах обличчя громадянська пристрасність поета, до певної міри фаталізм його націотворчої посвяченості останніх років життя. Складається враження, що через цей портрет скульптор ідентифікує й себе в проекції нового історичного часу, вбачаючи певну близькість у динаміці свого вивільнення з тягару попередньої системи духовно-моральних вартостей з поетовою” (З кн. Яців Р. М. Скульптор Еммануїл Мисько : Світло долі : мистецтвознавче дослідження, Київ, 2009).
Художньо-меморіальна таблиця Ростиславу Братуню роботи Е. Миська. 1996 р., бронза. Фасад житлового будинку, де мешкав поет, вул. Грицая, 8.
Мабуть кожна кам’яниця львівського середмістя має свою цікаву історію та загадку… Середньовічний уклад життя, інвазія цивілізаційного поступу, впливи культур…- все це створило чудовий грунт для цього. Цікавою ілюстрацією цього процесу є історія Абрекової кам’яниці…
Наріжна кам’яниця вулиць Шевська та Краківська. Фото 2015 року
Зведена вона наприкінці XVIII ст. у бароковому стилі на готичних пивницях двох кам’яниць; зберігає давню планувальну структуру та унікальні елементи білокам’яної барокової різьби. Вперше будівля постає у готиці при облаштуванні Ринку XIV ст. У середині XVI ст. стає власністю доктора медицини і міського райці Андрія Абрека, грунтовно перебудовується.
Після смерті доктора, наприкінці XVI ст., кам’яницею володіла вдова Абрекова…
Абрекова кам’яниця у міжвоєнний період
Відтоді віконниці бічного фасаду будинку (від вул. Шевської) були місцем своєрідної стінгазети — на них писали епіграми, короткі послання, малювали карикатури… І ті, й інші іноді мали політичний зміст, а найчастіше це було висміювання особистих ворогів, часто — досить непристойне. Подібне явище перед тим мало місце в Римі. Там з цією метою використовувалася статуя біля майстерні шевця Пасквіно, звідки і пішов загальноприйнятий термін “пасквіль”. У Львові йому відповідав вислів “потрапити до старої”, бо будинок належав пані Абрековій.
Наріжник із “Всевидячим оком” (XVIII ст.). Фото 2015 року
“Що каже пані Абрекова?” — цими словами львів’яни часто віталися вранці. Першою жертвою пасквілів стала сама власниця, а потім взялися за інших… Особливо діставалося магістратові — керівному органові міста. Нововведення набуло міжнародного характеру, бо під час ярмарку цією творчістю займалися і приїжджі з інших країн. У 1601 р. масштаби почали лякати – магістрат змушений був видати спеціальну постанову, яка забороняла подібні вправи, і поставити біля будинку сторожу.
Будинок від вул. Шевська, саме тут робилась більша частина “розписів”… Фото 2015 року
Саме у цій постанові кам’яниця названа Абреківською… У 1613 р. будинок став осередком військових повстанців (ребеліянтів), які, повернувшись із походу в Московію, не отримали грошей. Під час тих подій будівлю було серйозно пошкоджено.
Час також не шкодував давньої споруди… 1767 р. ці руїни придбав львівський годинникар Антон Камінський, один із засновників годинникарського цеху у Львові. За декілька років він звів нову кам’яницю на старих пивницях та приєднав до неї давню кам’яницю під №3 (Тарнавську і Валішевських). В кам’яниці №3 від XVI ст. мешкали і працювали різні ремісники: римарі, мечники, сідлярі та кравці… Наприкінці останньої чверті XIX ст. було надбудовано четвертий поверх.
Давній портал від вулиці Краківської. Фото 2015 року
Ще у 1963 році Абрекова кам’яниця стає пам’яткою архітектури містобудування національного значення (охоронний № 354)
У вікнах будинків відбивається небо, але не тільки через це, проходячи повз, варто підняти голову. Скульптори вкладали душу і фантазію у спорудження та оздоблення балконів. Часом останні дивують і захоплюють.
Балкон з жіночими скульптурами
Кам’яниця № 7 на Галицькій площі була споруджена в 1902 році. Тоді до Львова прийшла мода на сецесію, але архітектор чеського походження Карел Боублік спроектував будинок в історичному стилі з елементами маньєризму та бароко. Його фасади вдало доповнюють фронтон костелу Св. Андрія. Балкон прикрашений скульптурами оголених жінок.
пл. Галицька, 7
При площі Галицькій № 7 до 1934 року перебувала кав’ярня «Центральна», в якій збирались на початку ХХ ст. поети «Молодої музи». Раніше на цьому місці стояла «Бойківська кам’яниця», де мешкали бойки, які привозили свої товари на Галицький базар. У цьому домі знаходили тимчасовий притулок вихідці з Бойківщини, які прибували до Львова на навчання. Зупинявся тут також Іван Франко.
Адреса: пл. Галицька, 7
Балкон закоханих
пл. Ринок, 31
Будинок на площі Ринок, 31, оповитий легендами. Кам’яниця Мазанчівська, збудована у XVI столітті, є пам’яткою архітектури національного значення. За однією з легенд, польський король Владислав IV, прогулюючись містом, побачив на балконі цього будинку гарну дівчину і закохався. Чи відповіла вона взаємністю – історія замовчує. Але під балкон на площі Ринок, 31, і досі приходять закохані пари, аби освідчитись.
Адреса: пл. Ринок, 31
Балкон королівського палацу
пл. Ринок, 6
Кам’яницю збудував для купця Костянтина Корнякта на місці колишніх двох італійський архітектор Петро Барбон. За тодішніми законами усі кам’яниці, розташовані на Площі Ринок, могли мати не більше трьох вікон по фасаду, це було так зване правило рівних можливостей, адже кожне вікно першого поверху могло використовуватись для облаштування майстерні, крамниці чи аптеки, а також для реклами. Навіть найбагатший громадянин Львова Костянтин Корнякт, будучи купцем, не міг порушити цього правила. І лише пізніше, за свої заслуги перед польськими королями, одержав дворянський титул і дозвіл збудувати собі палац зі шістьма вікнами. Балкон простягається на всю довжину будинку.
Адреса: пл. Ринок, 6
Балкон з кованою оградкою
пл. Ринок, 10
Класичний бароковий палац XVIII століття з оригінальним скульптурним декором. Дві середньовічні кам’яниці на Площі Ринок, які належали князю Сапєзі, 1744 року були перебудовані в одну за проектом архітектора Бернарда Меретина, будівничого собору Святого Юра. 1760 року новий власник будівлі князь Станіслав Любомирський викупив суміжні будинки на вулиці Руській і Федорова і за проектом відомого архітектора Яна де Вітта, будівничого Домініканського собору, перетворив окремі будівлі на один великий палац. Будівельними, оздоблювальним та скульптурними роботами керували не менш відомі у Львові архітектор Мартин Урбанік і скульптор Себастіан Фесінгер. Балкони огороджені кованими ґратами, опираються на фігурні кронштейни.
Адреса: пл. Ринок, 10
Балкон з левами
пл. Ринок, 25
Кам’яниця Якубшольцівська споруджена у другій половині XVI ст., належала Якубу Шольцу. Двір мав арки, над якими нависали балкони (кам’яні консолі втрачені у 2000 р. під час перебудови). У 1759-1766 рр. будинок належав українському граверу і друкареві І. Филиповичу, авторові перших українських екслібрисів. Зовнішній вцілілій балкон, ніби, підтримують знизу леви.
Адреса: пл. Ринок, 25
Балкон з химерними скульптурами
пл. Ринок, 36
У сучасному вигляді цей будинок споруджено у 1778 – 1781 році. З початку XX століття дім належав «Народній торгівлі» – Українському крайовому споживчому союзу, заснованому у 1883 році. Цікаво, що на консолі балкону – обличчя людей, що визирають з левиних пащ.
Адреса: пл. Ринок, 36
Балкон вежі міської ратуші
пл. Ринок, 1
Балкон старої будівлі вежі ратуші на висоті майже сорока метрів тримали вісім ренесансових левів. Відбудована наново вежа також має балкон. Правда, більшим попитом користується оглядовий майданчик на вежі. Туди щодня піднімаються туристи, аби оглянути Львів з висоти пташиного польоту.
“Чи знаєте ви що у Львові колись була таємна лабораторія Ніколо Тесли? Чи знаєте ви, що саме в нашому місті цей “Король електричного струму” зробив свої найбільші винаходи?” – такими словами розпочинається ваша пригода в світі винаходів вченого-генія Ніколи Тесли.
Ігрова кімната Ніколо Тесли у Львові
Мова йде про Escape Quest – командну пригодницьку гру за мотивами винаходів Ніколо Тесли, яку вам запропонують зіграти у Львові на вулиці Кульпарківській, 230, в приміщенні готелю “Гелікон”. Наразі тут знаходиться тільки одна ігрова кімната “Кімната Тесли”, але вже незабаром очікується відкриття ще двох, та про це пізніше.
Ігрова кімната Ніколо Тесли у Львові
Грати в гру пропонується як індивідуально, так і в команді до 4 учасників. Для відгадування загадок вам дається 60 хвилин, після чого вам просто повідомляють всі коди та підказки. Для перемоги не потрібно бути “гіком”, достатньо вміти множити та ділити на рівні шкільної програми і бути достатньо уважним. Близько 80% учасників вкладаються у відведений час, а рекордом кімнати є 37 хвилин.
Ігрова кімната Ніколо Тесли у Львові
Не потрібно боятися застрягнути в ігровому просторі – за вами, через відеокамери, постійно слідкує адміністратор і, якщо ви його попросите, він дасть вам підказку для проходження складного завдання.
Ігрова кімната Ніколо Тесли у Львові
Попри емоційні спецефекти в ігровій кімнаті, отримати ураження струмом, опіки чи будь-які інші тілесні пошкодження неможливо – струм використовується напругою у 12V і дуже низької сили.
Ігрова кімната Ніколо Тесли у Львові
І, хоча цей ігровий простір відноситься до категорії складних, самостійна участь в грі дозволяється дітям від 14 років і вони, до речі, часто справляються з завданнями швидше за дорослих.
Звичайно, тим, хто буде трохи більше знати про знаменитого винахідника, його життя і наукову діяльність, буде набагато простіше пройти всі завдання, адже всі коди – це цифри пов’язані з Ніколо. Це вам була маленька підказка.
Ігрова кімната Ніколо Тесли у Львові
Тому запрошуємо вас спробувати свої сили і пройти випробування в грі, отримати трохи адреналіну, незабутні враження і фото на згадку. Більше дізнатися, або записатись на гру, ви зможете за телефонами у Львові 050 148 56 99 або 093 07 34 911.
Люди вже давно звикли, що автомобіль можна заправити на АЗС, продукти розташовуються на полицях магазинів, а історичні експонати – в музеях. Однак Львів – місто де історія нас очікує на кожному кроці, навіть під ногами, в буквальному сенсі цього слова.
Цими експонатами є каналізаційні та телефонні люки і водостічні решітки. Нажаль, всі вони розташовані у не зовсім сприятливому для збереження середовищі, адже по них ходять люди та їздять автомобілі, стираючи метал на якому викарбувано дату та фабрику, яка їх виготовила. На вулицях Львова можна зустріти решітки датовані 1902 роком.
Написи на люках і решітках у різні часи робили німецькою, польською, українською та російською мовами, а виготовляли їх майже по всій території України, багатьох містах Польщі та Відні.
Написи на водостічних решітках можна розмістити у наступному хронологічному порядку:
1902 рік:
Ed. Machan Lwow 1902;
Ed. Machan Lwow OeP № 3 1902.
1938-1939 роки:
A. Kunz Lwow 1938;
A. Kunz Lwow 1939;
Ferrum Lwow 1939;
Szczerbanowicz 1939;
Fabryka maszyn L. Biskupski i syn Kolomyia.
Стародавні водостічні решітки, м. Львів.
Радянські решітки 1940 року:
Львів лив-мех з-д 1940 – виготовлені Львівським ливарно-механічним заводом, які виготовлялись до 1978 року. Люки 1940 року виготовлення, майже такої ж якості, як і польські, а написи на них зроблені українською, але згодом якість кришок стає гіршою, а написи – російськими.
Люки дорадянських часів.
Круглі великі каналізаційні люки часів Австрії хронологічно сягають рубежу ХІХ і ХХ століть, але, на жаль, жодних дат на їхніх кришках немає, як і на кришках люків подальших польських часів:
Antoni Kunz Miasto Lwow;
Ed. Machan Lwow;
Fabryka maszyn i odlewia ksiecia A. Lubomirskiego;
Fabryka maszyn L. Biskupski i syn Kolomyia;
Miasto Lwow, Fabryka Lwowska L. Zieleniewska Tow. AKC Krakow;
Ferrum Lwow;
Kanalizacja Lwowa firma A. Marek;
Kanalizacja Lwowa A. Kunz; Kanalizacja Lwow inz. Slowik;
Kunz Lwow;
M Ferrum;
Miasto Lwow;
Podhorodecki Lwow;
Slowianin;
Perkun Lwow. Spolka komandy T. Pietscha. Fabryka maszyn odlew zelaza;
ZGE Lwow.
Люк “Perkun Lwow. Spolka komandy T. Pietscha. Fabryka maszyn odlew zelaza”, у дворі Успенської церкви.Люк “Miasto Lwow, Fabryka Lwowska L. Zieleniewska Tow. AKC Krakow”, біля каплиці БоїмівЛюк “Kanalizacja Lwowa firma A. Marek”, м. Львів.Люк “W. Podhorodecki Lwow”, м. Львів.Люк “Ed. Machan Lwow”, м. Львів.
Дуже рідко можна натрапити на квадратні кришки з написом elektrownia.
Унікальними і єдиними у місті, є прямокутні кришки біля Будинку вчених на вулиці Листопадового Чину з написом німецькою: Gebruder Andreae, Wien.
Кришка “Gebruder Andreae, Wien”, вул. Листопадового чину.
Радянські люки.
Серед кришок каналізаційних люків радянського періоду найцікавішими є кришки 1940 року та ексклюзивні екземпляри 50-х років:
КЛСМ-УССР, завод имени 1-го Мая г. ВерхнеДнепропетровск, 1940;
Артель Кр. Металлист г. Кривой Рог 1953;
ГК Калушская артель им. Т. Г. Шевченко Станиславского ОПС(ГК означає “городская канализация”);
ГК г. Карловка Комбинат Трест Стройдеталь ГОСТ 3634-47 (місто Карлівка Полтавської області).
Люк “КЛСМ-УССР, завод имени 1-го Мая г. ВерхнеДнепропетровск, 1940”, м. Львів.Люк “ГК Калушская артель им. Т. Г. Шевченко Станиславского ОПС”, пр-т Свободи.Люк “ГК, г. Карловка”, вул. Лижв’ярська.
Перший літній кінотеатр у Львові, або незрозуміле майбутнє
Ситуація із кінотеатрами у місті Лева, передусім з їх кількістю та доступністю, продовжує залишатися критичною протягом всього періоду незалежності нашої країни… Важко повірити, але у місті в складі Польщі, станом на передвоєнний 1939 рік, діяв 31 кінотеатр!
Будівля кінотеатру “Дзвін”. Фото 2015 року
Загалом сприятливою у цій галузі ситуація залишалась й у Радянській Україні. На кінець 1970-х років у Львові налічувалось 27 кінотеатрів. Радянська кіноіндустрія того періоду випускала близько 200 стрічок на рік, переважно всі з них демонструвались й у Львові також… Сьогодні це минуле, що можна було перетворити на цінний спадок, зникає або ж залишається у вигляді сумних, похмурих будівель із незрозумілим майбутнім…
У повоєнні роки, за нинішньою адресою вул. Шептицьких, 45, побудовано кінотеатр “Літній-1”. Поруч було облаштовано фонтан з скульптурною групою, стенди та конструкції з політичною агітацією…
Споруда кінотеатру “Маяк” на фото 1960-1970 рр.
Цікаво те, що новий літній кінотеатр виявився своєрідним насліддям передвоєнного Львова… Його облаштували неподалік базару Грьодлів, до комплексу якого, зокрема, входив павільйон “Гражини”- одного з кращих кінотеатрів у місті напередодні війни… Пасаж братів Грьодль був зруйнований під час бомбардування міста 22 червня 1941 року.
Окремою спорудою літній кінотеатр стає у 1955 році, зал мав чималу площу у понад 690 м.кв., сезон показів тоді тривав щонайменше від травня до серпня, відомо, що в кінотеатрі була земляна підлога…
Стенди під кіноафіші кінотеатру “Дзвін”. Фото 2015 року
Згодом кінотеатр перейменовано на “Маяк”, зрештою облаштовано дах й більш-менш пристосовано до зимових показів, таким чином “Маяк” на початку 1960-х років перетворився на закритий кінотеатр. Відомо, що у пізніші роки він спеціалізувався на показі індійських стрічок.
Після 1991 року кінотеатр дістає нову назву – “Дзвін”. Починається тривалий період стагнації… Застаріла матеріально-технічна база змусила значно скоротити кількість показів, у зимовий період їх скасували взагалі. Зал почали здавати у суборенду для проведення концертів, зібрань тощо… Навіть сили природи були неприхильними до приміщення, 2005 року впале дерево сильно пошкодило дах…
Ще до до 2009 р. в кінотеатрі з місткістю глядацького залу близько 300 місць, було заплановано щоденно три кіносеанси.
Вигляд на кінотеатр “Дзвін” від вул. Ангеловича. Фото 2015 року
Від 2007 року довкола приміщення кінотеатру ведуться справжні баталії між міськими чиновниками, партійцями, працівниками культури… Того року споруду було передано в оренду з метою створення культурно-мистецького центру ім. С. Бандери. 2013 року міський голова виступив проти розгляду долі приміщення сесією міської ради, маючи побоювання, що воно вийде з комунальної власності і припинить приносити кошти місту. В управлінні культури прозвучала заява про недоцільність глорифікації С.Бандери, оскільки це шлях країн третього світу… Проте депутати 2014 року таки віддали приміщення у оренду ТОВ “Дзвін і К”. Чим закінчиться ця історія наразі невідомо…
На зламі двох останніх століть на європейському оперному небосхилі впевнено зайняв чільне місце славетний оперний і камерний співак, видатний представник українського вокального виконавства Модест Менцинський (1875-1935). Його великої краси, металевого тембру та широкого діапазону голос, а також унікальні артистичні дані дістали високу оцінку музикознавців багатьох країн світу.
Маючи німецьку школу співу, яка найбільше відповідала його вокальним даним драматичного тенора, український співак увійшов в історію оперного мистецтва як один з найвидатніших ваґнеристів. Він виконував тенорові партії в усіх операх Ріхарда Ваґнера, що не вдавалося іншим, навіть видатним співакам. Модест Менцинський виконував різні щодо стилю твори; його репертуар складався більше ніж з 50 партій. Напевне тому Модеста Менцинського порівнювали із прославленим Енріко Карузо.
Відомий український тенор Модест Менцинський
Великим успіхам майбутнього співака на найвідоміших європейських оперних сценах передувала систематична наполеглива праця. Музикою захоплювався Модест Менцинський ще з раннього дитинства, а будучи студентом теології, паралельно вчився співу у Львівській консерваторії в класі професора Валерія Висоцького. У 1899 році він остаточно покинув богословіє і поїхав до Німеччини, щоб професійно зайнятися співом. Першокласну вокальну освіту здобув Модест Менцинський у Франкфурті-на-Майні, у видатного педагога Юліуса Штокгаузена, відомого представника чистої, стилевої німецької школи.
Модест Менцинський в опері «Відмічені» Франца Шрекера
Дебют молодого співака у Німеччині відбувся на сцені оперного театру міста Франкфурт-на-Майні 18 вересня 1901 року, успіх якого перевершив усі сподівання. Красу його унікального голосу, артистичну обдарованість, сценічну привабливість, інтелігентність відразу ж гідно оцінили музичні критики, які писали, що Менцинського “слід вважати тією творчою силою, яка заслуговує на увагу кожної, навіть найбільшої сцени”. З цього часу почалося впевнене сходження Модеста Менцинського на оперний Олімп…
Модест Менцинський в ролі Трістана
Блискучою і багатою подіями та перемогами була театральна кар’єра цього видатного співака. Його мистецтвом захоплювалися в Австрії, Бельгії, Англії, але найбільшої слави та найвищої оцінки свого мистецького таланту досяг Модест Менцинський у Німеччині та Швеції. Про те, ким став український співак для німецької оперної сцени, свідчать численні блискучі музичні огляди та схвальні рецензії, які постійно супроводжували виступи Модеста Менцинського у Кельні, Берліні, Дрездені, Франкфурті-на-Майні, Байройті, Бонні, Вісбадені. Газета “Kölnische Rundschau” писала: “Кельнська опера ніколи не мала такого героїчного тенора… Менцинський – це співак і артист найвищого класу і виняткової переконливості у своїй творчості”. Його успіх не вичерпувався лише вокальною стороною ролі. Сума всіх співацьких і голосових достоїнств перебували у нього в найтіснішому зв’язку з незрівнянним, вражаючим і хвилюючим акторським мистецтвом.
Модест Менцинський з родиною, фото 1917 року
Другою батьківщиною для Модеста Менцинського стала Швеція. Музичні критики цієї країни визнали, що новий тенор перевищує всіх знаменитих співвітчизників. Вони писали: “Його енергійна і шляхетна гра, свіжий і сильний голос, чудова дикція варті найвищих похвал”. Модест Менцинський був улюбленим оперним співаком шведської королівської родини. Король Оскар ІІ нагородив його Великою золотою медаллю за мистецтво і літературу; його спадкоємець – король Густав V – лицарським хрестом і орденом Вази. У 1905 р. Модест одружився із чарівною шведкою – Клєрі, яка стала для нього не лише люблячою дружиною і матір’ю двох його синів, а й вірним, відданим другом на все життя.
Творчий портрет митця доповнюють його успіхи на педагогічній ниві. У Стокгольмі він провадив приватну школу співу, ділячись зі своїми учнями великим творчим досвідом. За словами сучасного шведського музикознавця Карла-Гуннера Олена, Модест Менцинський фактично став творцем шведської вокальної школи.
Модест Менцинський з родиною в Швеції
Проте душею і серцем співак завжди був з рідною Україною. “За все те, чим я став, – писав артист, – я завдячую, передовсім, рідній землі, що наділила мене музикальним слухом, голосом, любов’ю до музики”. Часто, відмовляючись від високооплачуваних ангажементів, Модест Менцинський приїжджав у Галичину. Виступав в містах і селах рідного краю, брав участь у концертах з нагоди національних свят, ювілейних академіях на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка. Обов’язковими у цих програмах, окрім арій з опер та камерно-вокальних творів європейських композиторів, були солоспіви українських авторів, зокрема Миколи Лисенка, а також українські народні пісні.
Ніколи не втомлюючись, не втрачаючи високого емоційного тонусу і натхнення, співак доносив до слухачів усю глибинну суть кожної виконуваної пісні, кожного музичного твору. Все це було свідченням величезного, унікального творчого досвіду, особливості характеру та надзвичайної працездатності – рис, які вказують на справді великого митця, яким Модест Менцинський залишається для нас і сьогодні.
завідувач наукового відділу музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Данута БІЛАВИЧ
Для всіх охочих дізнатися більше про цього чудового співака є можливість завітати 20 квітня 2015 року (понеділок) о 18:00 в музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові на лекцію Данути Білавич “Видатні тенори на львівській оперній сцені”: Олександр Мишуга (1853-1922), Модест Менцинський (1875-1935), Михайло Голинський (1890-1973), Ян Кепура (1902-1966).
Йдучи вулицями міста, варто піднімати голову і звертати увагу на будинки, адже часом можна побачити незвичні, помпезні, старовинні фасади кам’яниць.
Леви на будинку радіоцентру
Збудований у 1912—1914 роках за проектом Адольфа Піллера і Романа Фельпеля, як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. Будинок поєднує риси Юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько-готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левом над потрійним порталом виконані у 1912—1913 роках львівським скульптором Станіславом-Ришардом Пліхалем.
вул. Князя Романа, 6
Спочатку кам’яниця призначалася для житлових потреб, однак вже у 1920-х її пристосували для банку «Польської землі». А 1929 р. тут влаштували львівську студію «Польського радіо». Радіоцентр працює тут донині. Тепер це Львівське державне обласне радіо та Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр.
Адреса: вул. Князя Романа, 6
Помпезний будинок Ландау
Цю помпезну кам’яницю у необароковому стилі збудували для банкіра Едварда Ландау у 1909 році. Задля зведення цього будинку довелося зруйнувати старішу, пристойну триповерхову, збудовану у 1888 році. Проект будинку Ландау розробив львівський архітектор Володимир Підгородецький, його авторству також належить палац Дідущицьких на вул. Лисенка, проекти реконструкції готелю «Жорж» та синагоги Бет Гамідраш.
вул. Дорошенка, 19
Головна прикраса будинку – це шість скульптур, встановлених на карнизі над 3-м поверхом. Скульптури символізують «Війну», «Мир», «Науку», «Мистецтво», «Працю» і «Торгівлю». Їх авторство належить Петру Війтовичу, відомому українському скульптору, автору надзвичайно виразних і динамічних фігур на фронтоні Опери. А найвеличнішим з творів П.Войтовича є скульптурна композиція «Розп’яття», розміщена на головному фасаді костелу Ольги та Єлизавети.
Адреса: вул. Дорошенка, 19
Дракон з Дому Легенд
вул. Староєврейська, 48
На фасаді ресторації «Дім Легенд» причаївся дракон та розмістився маленький львівський трамвайчик. Щодня о 21:00 за львівським часом (о 21:24 за київським) тут починається шоу – їде трамвай та оживає дракон і дмухає полум’ям.
Адреса: вул. Староєврейська, 48
Чорна кам’яниця
Кам’яниця є однією з найвідоміших архітектурних пам’яток Львова. Будівля є зразком житлової архітектури пізнього ренесансу.
Площа Ринок, 4
Будівля за час свого існування мала декілька поширених назв: «Київська кам’яниця», тому що належала киянину Андрієві, «Кам’яниця Лоренцовича», бо Ян Юліан Лоренцович відкрив тут одну з перших у Львові аптек; назва «Кам’яниця Докторовська» походить від доктора Мартина Никанора Анчевського. Дотепер вживається назва «Чорна кам’яниця», яку пам’ятка отримала у ХІХ ст., коли її фасад, кладений у ХVІ ст. з тесаного каменю пісковику, потемнів від пилу та сажі.
Адреса: Площа Ринок, 4
Будинок пір року
вул. Вірменська, 23
Фасад будинку на Вірменській, 23 має скульптурний декор, через який його з 70-х років ХІХ століття називають будинком «Пір року». Це витвір українського скульптора Гавриїла Красуцького. Коринфські пілястри підпирають фриз, де зображені лелеки, маски вітрів з чотирьох сторін світу а також усі зодіакальні знаки. Рельєфи алегорично зображають чотири пори року і римського бога Сатурна. Алегорії весни, літа, осені й зими відтворюють діяльність землеробів протягом року. Кожна пора року оздоблена написом латинською мовою, взятим із творів давньоримського поета Вергілія. Це єдина у Львові пам’ятка архітектури, де втілена тема життя і побуту селян.
Адреса: вул. Вірменська, 23
Будинок із шоколадними ваннами
вул. Сербська, 3
В історичних документах кам’яниця на місці сучасного будинку № 3 на вул. Сербській вперше згадується в середині XVI ст. Із XVII ст. за нею закріпилася назва «Кам’яниця Петровичівська», що походить від прізвища власника – міщанина вірменського походження. На той час це була тривіконна чиншова кам’яниця, побудована на дуже вузькій ділянці.
Зараз у будинку розміщується шоколадня і фасад прикрашено декоративними різнокольоровими ваннами.
Адреса: вул. Сербська, 3
Каплиця боїмів
площа Катедральна, 1
Каплиця збудована у 1609–1615 роках над фамільним гробівцем родини Боїмів. Найнасиченішим декоративними елементами є головний, західний бік каплиці. Відомо, що скульптурну декорацію західного фасаду створено на другому етапі будівництва каплиці у 1611–1615 роках. Її автором вважають майстра з Вроцлава Гануша Шольца. Західний фасад розчленовано шістьома колонами по горизонталі і двома карнизами по вертикалі. Декоративні рельєфи західного фасаду розташовані у трьох ярусах.
Адреса: площа Катедральна, 1
Атланти Будинку вчених
Будинок вчених — колишнє шляхетське казино (до 1939), збудоване фірмою «Фельнер і Гельмер» у 1897–1898 роках за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера. Скульптурне оздоблення фасадів виконали австрійські скульптори Теодор Фрідль і Райнольд Велькель за моделлю Рудольфа Вейра. Імпозантний вигляд фасадів будинку витримано у стилі псевдо бароко (необароко).
вул. Листопадового чину, 6
Весь другий ярус фасаду займає простора лоджія, схована рядом високих півциркульних арок і бароковою балюстрадою. Балкони, встановлені над арками проїздів, спираються на монументальні фігури атлантів, виконані з цинку. Будинок оздоблено численними кам’яними та ліпними прикрасами (путті, вазони, гірлянди, маскарони).
