Вербицький може постати у Львові до Дня Незалежності

9. 05. 2015

До 24 серпня 2015 року товариство «Надсяння» планує встановити пам’ятник авторові музики українського гімну, оскільки 2015-й названо роком Михайла Вербицького. На місці спорудження вже залили п’єдестал та очистили територію від зайвих дерев.

Пам’ятник Михайлові Вербицькому за проектом відомих львівських скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, висотою майже три метри встановлять на розі вулиць Бандери – Чупринки – Вербицького. Довкола нього облаштують сквер.

Проект пам’ятника творцеві Державного Гімну України о. Михайлу Вербицькому

Проте, нещодавно серед львів’ян у соцмережах виникла хвиля обурень через те, що задля встановлення пам’ятника зрізали здорові дерева.

Спорудження пам’ятник Михайлові Вербицькому у Львові

Володимир Середа запевнив, у сквері зрізали лише необхідний мінімум дерев. За його словами, після встановлення пам’ятника, сквер озеленять та посадять нові дерева.

Спорудження пам’ятник Михайлові Вербицькому у Львові

«Дерева не вічні, так само як і ми. Натомість монумент ми зводимо на багато-багато років. Ми не варвари, всі наші дії погоджені з екологами. Більше того, після встановленя пам’ятника, ми облаштуємо гарний сквер та насадимо нових дерев», – запевнив голова товариства «Надсяння».

Нагадаємо, зараз в Україні є лише один пам’ятник авторові музики до гімну України. Його встановлено у місті Яворів Львівської області, де колись служив отець. Пам’ятник у Львові має стати другим. А його встановлення приурочене 200-річчю з дня народження композитора, яке цьогоріч відзначають на державному рівні.

Михайло Вербицький – творець національного гімну і не тільки (відео)

8. 05. 2015

Лекція "Михайло Вербицький – творець національного гімну і не тільки" в кав'ярні "Штука".

В Україні триває 2015, який проголошено роком Михайла Вербицького, якого ми всі знаємо як автора музики до Державного Гімну України. В підтримку цієї ініціативи, в кав’ярні “Штука”, що на вулиці Котлярській, 8, відбулася лекція під назвою «Михайло Вербицький – творець національного гімну і не тільки».

Лекція відбулася в рамках зустрічі Клубу шанувальників Галичини і в партнерстві з Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької у Львові. Лектор – Роксоляна Мисько-Пасічник, музикознавець і старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької.

Попри відсутність аншлагу, на зустріч зібралися справжні поціновувачі та знавці творчості Михайла Вербицького, котрі не тільки уважно слухали, але й ставили цікаві запитання і, навіть, часом розповідали лектору цікаві тонкощі генеалогічного дерева роду Вербицьких.

Сама лекція проходила в живій та легкій формі розкривала нам різні образи греко-католицького священика, котрий писав музику, грав на гітарі і навіть виступав на сцені в різних акторських ролях.

“Аполло”: кінотеатр для еліти, або кінопоказ за ціною вистави

8. 05. 2015

Львів має ще одну унікальну та маловідому першість – 1908-го року у газеті “Діло” вперше з‘являється назва “кінотеатр” в рекламі “першого львівського театру кінематографічного “Сінефон” по вул.Шайнохи, 5 (нині вулиця Банківська)…

Львівська реклама де вперше вжито слово "кінотеатр". 1908 рік — Львівська реклама де вперше вжито слово “кінотеатр”. 1908 рік

Проте, ера сінематографу у Львові почалась ще раніше… Адже, до 1914 року, у місті було пристосовано понад двадцять зал у різних місцях і з різним рівнем оснащення, які пропонували ті ж фільми, що їх оглядала віденська, пражська і краківська публіка. Пальма першости належала кінотеатрам “Аполло”, “Копернік”, “Гражина”, “Корзо”та “Лев”.

Будинок Галицького музичного товариства, від 1911 року тут діяв кінотеатр "Аполло". Фото 2015 року — Будинок Галицького музичного товариства, від 1911 року тут діяв кінотеатр “Аполло”. Фото 2015 року

Вони започаткували кінодемонстрацію у сучасному трактуванні. Новинками були привабливо оформлені входи до кінотеатрів, зручні крісла, добра видимість екрану з різних місць (на противагу колишнім видовженим і вузьким залам), а також відповідна вентиляція, що колись було проблемою для усіх кінотеатрів. Певним переломом було створення кінотеатру для елітної публіки під назвою “Аполло”. Це було черговим починанням інженера Казимира Кропійовского, котрий відчув кон’юнктуру модерних кінотеатрів і 2 квітня 1911 року відкрив кінозал “Аполло”.

Будівля львівської філармонії у радянський період

Діяв він у розкішній будівлі Галицького музичного товариства на вул. Хоронщизни, 7 (сьогодні тут Львівська обласна філармонія на вул. Чайковського, 7). “Аполло” був елітним і дорогим кінотеатром, в якому демонстрували найновіші кінострічки, а квитки на кінопокази коштували майже на рівні з квитками на театральні вистави… Відкриття такого кінотеатру свідчило про те, що кіно не було банальною розвагою для бідноти, а справжнім мистецтвом, яким цікавилась й еліта міста…

Фрагмент фасаду колишнього Галицького музичного товариства. Фото 2015 року

Цей кінотеатр був одним з найбільш розрекламованих у Львові. Від початку діяльності кінотеатру у глядацькому залі було 598 місць, але до кінця 1930-х років їх кількість збільшено до 700… У січні 1930 р. “Аполло” почав демонструвати звукові фільми і став другим звуковим кінотеатром Львова.

У передвоєнні роки група недбалих власників довела один з найкращих кінозалів Львова до банкрутства. “Аполло” повністю припинив свою діяльність у роки Другої світової війни під час німецької окупації.

Використані джерела :

http://gunnishev.livejournal.com/ , http://www.ji.lviv.ua/ , http://www.lvivcenter.org/

Дев’ять квітучих президентських яблунь у музеї Грушевського

8. 05. 2015

Навесні затишний і мальовничий Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові стає ще привабливішим і гарнішим. Вілла, що стала музеєм, присвяченим життю та творчій праці професора і державного діяча, була споруджена у 1902 році за проектом архітектора Мартина Заходного.

Вона стала осередком наукового, культурного та громадського життя тогочасної Галичини. Навколо Грушевського гуртувалися і галичани, і надніпрянці, котрі приїздили до Львова. Тут провадилася непересічна наукова праця, виношувалися творчі задуми відбувалися пошуки та звершення. Насамперед, садиба була затишним куточком, місцем відпочинку та душевного спокою Михайла Грушевського та його родини.

14-15 травня 1999 року у Львові проходила Шостий Саміт президентів країн Центральної Європи. Ніколи раніше Львів не приймав такої кількості голів держав одночасно. Для міста це була велика честь, але також і визнання його приналежності до центральноевропейської культурної й історичної сфери. Тоді в рамках саміту музей відвідали учасники заходу. Керівники держав – Австрії, Болгарії, Німеччини, Польщі, Румунії, Словенії, Угорщини, України і Чехії – власноруч створили Президентський сад на честь людини, котра поклала своє життя на вівтар незалежності України. Таким чином, в саду поміж інших дерев з’явилось дев’ять молодих дерев, які радують око цвітом і прикрашають подвір’я музею.

Яблуню висадив президент України (1994-2005) Леонід Кучма

“Президентський сад” Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Яблуню висадив президент Республіки Словенія(1991-2002) Мілан Кучан

Яблуню висадив президент Республіки Румунія (1996-2000) Еміл Константинеску

Яблуню висадив президент Республіки Болгарія (1997-2002) Петар Стоянов

Яблуню висадив федеральний президент Федеративної Республіки Німеччина (1994-1999) Роман Герцог

Яблуню висадив президент Чеської Республіки (1993-2003) Вацлав Гавел

Яблуню висадив президент Республіки Польща (1995-2005) Александр Кваснєвський

Яблуню висадив президент Республіки Польща (1995-2005) Александр КваснєвськийЯблуню висадив президент Республіки Польща (1995-2005) Александр Кваснєвський

Яблуню висадив президент Республіки Польща (1995-2005) Александр Кваснєвський

Яблуню висадив президент Республіки Болгарія (1997-2002) Петар Стоянов

Яблуню висадив президент Угорської Республіки (1990-2000) Арпад Гьонц

Яблуню висадив президент Австрійської Республіки (1992-2004) Томас Клестіль

Наталія БОЙЧЕНКО

Джерела: art.together.lviv.ua, big.lviv.ua

Нацистський концтабір у Львові. Історія у 17 фотографіях

8. 05. 2015

8 та 9 травня відзначаємо «Дні пам’яті та примирення», що означає для нас прийняття європейського досвіду вшанування пам’яті про жертви Другої світової війни та внесок України та українців в перемогу над нацизмом. І мова йде не лише про полеглих на полях боїв, а також про жертви нацистських репресій.

Загалом втрати України в цій війні нараховують від 8 до 10 млн. осіб, з яких лише військові становлять 3-4 млн., а решта – цивільне населення. Одним з трагічних епізодів нацистських репресій у Львові був Янівський концтабір.

Головна в’їзна брама Янівського концтабору.

Протягом листопада 1941‑червня 1944 рр. у Львові на вул. Янівській (між єврейським цвинтарем і залізничними коліями) діяв трудовий концтабір так званий «Янівський табір». Він був заснований за наказом 1-го губернатора «дистрикту Галіція» Карла фон Ляша та генерал-майора «СС і поліції» Фрідріха Кацмана. Загальна площа табору ‑ 2990 м², 13 бараків та інші споруди та майстерні. Тут утримували військовополонених Червоної армії, а також цивільне населення – чоловіки, жінки, діти, літні люди різних національностей (в тому числі і євреї). Одночасно утримували більш ніж 11 тис. осіб.

Головна в’їзна брама Янівського концтабору.

Перегородки з колючого дроту внутрішнє розмежування зони концтабору.

Зовнішні мури концтабору.

Адміністративний будинок концтабору після його ліквідації.

Працівники адміністрації табору.

В’язні табору.

Повернення в‘язнів табору з примусових робіт.

Оркестр з в’язнів табору, серед яких були відомі львівські музиканти євреї. Диригентом табірного оркестру був відомий львівський скрипаль, композитор і диригент Яків Мунд (єврей). Ідея створення такого оркестру належала заступнику коменданта табору Ріхарду Рокіті – і минулому скрипаль та ще й схильний до садизму.

Табірний оркестр примушували грати під час проведення тортур та знищення в‘язнів або на втіху адміністрації. Відома легенда про сумнозвісне «Танго смерті», котре виконував оркестр під час страт.

Убиті в’язні табору. Їх тіла висіли тижнями для остраху інших в’язнів.

Наслідки ліквідації табору айнзацкомандою «СД» № 1005.

Повішені в таборі наглядачі за порядком, котрих набирали з самих в’язнів. Це відбулося після ліквідації табору влітку 1944 р.

Речі в’язнів табору після його ліквідації.

Табірний режим був спрямований на масове знищення людей різними засобами: морили голодом, виснажували каторжною працею, розповсюджували інфекційні хвороби. Більшість в’язнів працювали за межами табору. Початку робочого дня передував т. зв. «Апель» – огляд, який закінчувався побиттям та розстрілом людей. Масові розстріли айнзацкоманда «СД» № 1005 проводила у долині за табором, а також в’язнів вивозили для знищення у «Личаківський табір» (інша назва – «Долина смерті»). За час існування «Янівського табору» тут було знищено понад 200 тис. осіб різних національностей. В червня 1944 р. табір ліквідували, а в’язнів, що залишилися – вивезли до м. Белжец (Польща) в табір смерті.

Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ
Старший науковий працівник Національного музею «Тюрма на Лонцького»

Музей під покровительством святого Флоріана

7. 05. 2015

“Як кара за гріхи зайнявся Холм через окаянну бабу і полум’я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум’я пожежі” – саме такою була одна з перших згадок про Львів датована 1256 роком. Дійсно, в ті часи завдавав значного клопоту містянам, адже й міста тоді будувались з дерева і пожежа швидко розповсюджувалась. Але одна справа почути чи прочитати про історію розвитку протипожежної безпеки, а інша – доторкнутись до неї і побачити на власні очі.

Пожежники на параді, фото, 1930-ті роки.

12 листопада 1986 року у Львові в приміщені Головного управління пожежної охорони МНС України у Львівській області було проведено відкриття Львівської пожежно-технічної виставки. Тепер це Музей історії пожежної справи при Управлінні пожежної охорони МНС. Площа музею становить 232 кв. м., а його фонд налічує близько тисячі експонатів.

Портрети начальників Управління післявоєнного періоду.

Музей розповідає про створення та розвиток протипожежної охорони Львова: як боролись з вогнем у давнину, яка проводилась організація серед населення, а також якими засобами користувались.

Посеред залу історії пожежної справи стоїть літня повозка пожежників із встановленої ручною помпою, позаду повозки знаходяться помпи: ручна (1894 року виробництва) та механічна (австрійського виробництва 1940 року), біля повозки розташовані каски пожежників різних часів, крім того тут є багато експонатів, які стосуються такої давньої і колись необхідної професії як сажотрус.

У залі пожежно-технічного оснащення розміщені сучасні костюми пожежників, каски, піноутворювачі, схема протипожежної безпеки області, наслідки використання неякісних побутових приладів, фрагменти знайдених військових снарядів та багато іншого.

Чорнобильська зала ілюструє наслідки катастрофи на АЕС, фотографії з місця трагедії, та деяке обладнання, що використовувалось ліквідаторами аварії.

Скульптурна композиція "Чорнобиль". — Скульптурна композиція “Чорнобиль”.

Історичною є і сама будівля Управління збудована у 1901 році, а на її фасаді знаходиться статуя св. Флоріана – покровителя пожежників і сажотрусів, крім пожежників тут розміщувались станція швидкої допомоги, міська телефонна станція, стайні для возів і 6 коней для вивезення сміття, 2 коней станції швидкої допомоги, помешкання їхніх фірманів.

Станція швидкої допомоги в приміщенні пожежної частини, фото міжвоєнного періоду.

Будівля Управління пожежної охорони МНС.

Адреса: Управління пожежної охорони МНС України, м. Львів, вул. Підвальна, 6; Телефон: (032) 239-02-43. Керівник Музею – Микола Бондар.

Костянтин Баранюк

Джерела: panoramio.com, uk.wikipedia.org, lvivbest.com.

Громадські музеї Львівщини. Довідник у двох томах. Том І / Перейма Л., Огоновська Я., Зобків М., Івановська Г. – Львів: Проман, 2007. – С. 100-105.

Особлива подяка співробітнику Музею – Людмилі Уманській.

Львів, якого не повернеш. Каплиця на Вульці

7. 05. 2015

Серед маловідомих львівських пам’яток, що не збереглись до наших днів, була капличка Матері Божої Ченстоховської, яка знаходилась у одній з наймальовничіших ділянок міста – на Вулецьких пагорбах… Найбільш прикрим є той факт, що пам’ятку просто знищили, сплюндрували прокладаючи новий трамвайний маршрут на зламі 60-70-х років XX сторіччя. Навіть зображень цієї каплиці маємо лише декілька…

Каплиця на Вульці на літографії Кароля Фердинанда Лянга. Виконано у кін. 1860- на поч. 1870-х рр.

Каплицю було споруджено коштом відомого львівського купця вірменського походження Антона Богдановича, на честь загиблих у нерівній боротьбі учасників Січневого національно-визвольного повстання польського народу проти Російської імперії 1863-1864 років.

Довгий час у Львові існував цілий культ Січневого повстання – шанувались ветерани, творились пам’ятки – підкреслювалась єдність польського народу під владами чужинських імперій…

Львівська молодь біля каплиці вшануває чергову річницю повстання. Фото 1905 року

Сам фундатор каплиці, Богданович, був власником канцелярської крамниці на Марійській площі (нині-пл. Міцкевича), де, зокрема, були у продажу та користувались попитом портрети учасників повстання, що часто фотографувалися перед відправкою на поле бою у відомих львівських майстрів…

Звели каплицю на значній віддалі від центру, над Вулецькою дорогою (нині-вул. Сахарова), на схилі узгір’я, навпроти сучасної вулиці Горбачевського.

Сучасне фото вулиці Сахарова, на місці споруд, під горою, знаходилась каплиця

За різними даними каплиця Матінки Божої Ченстоховської пам’яті полеглих у 1863-1864 роках проіснувала близько сторіччя. Ії було знесено чи то на початку 1960-х, чи то на зламі 60-70 років XX ст.

Використані джерела :

Зниклий Львів , http://alex-shutyuk.livejournal.com/

“Яблунева гілка” для Марії Сильвестрівни Грушевської або 6 фактів про картину Михайла Жука

7. 05. 2015

Є творчі постаті в нашій національній культурі, філігранний талан котрих розквіт в яскравій повноті та багатогранності, хоча сучасники, і, тим більше, нащадки, залишилися перед ними у великому боргу щодо оцінки їх творчого доробку та неоціненого внеску у розвій нашого культурницького поступу і в світову мистецьку спадщину.

До таких непересічних особистостей, належить і скромна постать Михайла Жука – графіка, живописця, портретиста, кераміста, мистецтвознавця, педагога-викладача малярської майстерності, а також поета, прозаїка, казкаря.

Графік, живописець, портретист, кераміст та мистецтвознавець Михайло Жук

Народився Михайло Жук у 1883р. в містечку Каховка на Таврії, закінчив Київську рисувальну школу Миколи Мурашка, згодом став студентом академії красних мистецтв у древньому Кракові.

З життєпису художника відомо, що 1909 року він побував у Галичині, де ближче познайомився з багатьма діячами і письменниками та їх родинами, зокрема з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, і, звичайно, Михайлом і Марією Грушевськими. Також йому пощастило побувати і трохи відпочити на Гуцульщині серед галицького товариства, котре виїжджало на “літні периферії” в гори. У Криворівні художник не тільки відпочивав, але й доволі близько спілкувався з родиною Грушевських. Зокрема, портретував їхню доньку — Катерину.

Багата колекція Музею Михайла Грушевського у Львові не містить чисельної епістолярної та мистецької спадщини Михайла Жука, проте має декілька джерельних матеріалів та унікальну художню роботу талановитого майстра, а саме картину «Яблунева гілка».

Картина "Яблунева гілка", атор Михайло Жук — Картина “Яблунева гілка”, автор Михайло Жук

Фонди музею поповнилися роботою Михайла Жука у 1996р. До того незвичайне панно із зображенням стилізованої яблуневої гілки зберігалося у родині внучатого племінника Марії Сильвестрівни Грушевської – Олександра Микласевича на віллі «Ясна Поляна» у м.Стрию, що поблизу Львова.
За спогадами Олександра Микласевича декоративне панно не внесене до каталогів творів художника, оскільки це одне з перших полотен художника. Загалом Михайло Жук працював у жанрі портрету, хоче є у нього добірка декоративних панно, ряд інших композицій графічного й суто виробничого характеру — для кераміки й вибійки. Він ретельно досліджував народний орнамент, щоб, реконструювавши його, створити свій, за допомогою якого можна було б оздоблювати речі побуту. В народному дусі він оформлював тканини та керамічні вироби.
Дане панно виконано мішаною технікою — митець використав акварель, пастель, олівець. Сам художник впродовж життя працював у багатьох галузях образотворчого мистецтва. Йому були підвладні техніки: офорту, деревориту, літографії, лінориту, майоліки та ін. Сучасні мистецтвознавці відзначають, що Михайло Жук був одним із найяскравіших виразників тенденцій модерну в українському малярстві.

Картина "Яблунева гілка", роботи Михайла Жука в музеї Михайла Грушевського у Львові — Картина “Яблунева гілка”, роботи Михайла Жука в музеї Михайла Грушевського у Львові

У горішньому правому куті – автор поставив свій стилізований підпис, вказав місце написання роботи і датував її: «Жук. Рижанівка 1903». Рижанівка — село у Черкаській області, де у 1903 році відбував літні студії молодий художник.
Твір подаровано дружині Михайла Грушевського про що свідчить дарчий напис самого митця: «Високоповажаній Марії Сильвестровні в день її іменин – Мих. Жук. Вижниця, 1909 1/ ІХ» .
Зараз «Яблунева гілка» представлена у найколоритнішій кімнаті експозиції музею – «Гуцульській».

Софія ЛЕГІН

За матеріалами статті: Марія Магунь. Михайло Жук і родина Грушевських. // Український історик. № 3-4 (163-164)/1 (165), р.ХLІ-ХLІІ. Нью-Йорк-Київ-Львів-Острог-Торонто-Париж, 2004-2005

5 мистецьких робіт з “Камери”

7. 05. 2015

З 30 квітня і аж до 30 червня у стінах Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (Львів, вул. Степана Бандери, 1) вже другий рік поспіль проводитися мистецький проект “Камера”.

Цього року в рамках проекту свої роботи представляють 17 талановитих молодих художників.
Впродовж двох місяців львів’яни та гості нашого міста матимуть змогу оглянути інсталяції, відео-арт, а також стати частинкою перформансів.

Передати атмосферу всіх 17 робіт молодих художників засобами фотографування, на-жаль, неможливо, адже у багатьох з них використовується звуковий чи відео ряд у поєднанні з емоційною складовою. Тому ми обрали 5 з них, які найкраще надаються до цього. Але, передати всю атмосферу фотографії не можуть і найкраще їх дивитися власними очима.

“Внутрішнє ув’язнення. Емоційні крайнощі”, робота Ярослава Костко

Щось дивне та незрозуміле у поведінці людини суспільство може сприймати вороже, без намагання зрозуміти чиїсь особливості. Тільки невелика кількість людей змогла розкрити свою індивідуальність. Але серед нас значно більше тих, хто так і не перетнув межу суспільного несприйняття. Дехто живе у «в’язниці» власного розуму. У власних нав’язливих думках, деструктивних ідеях, надуманих обмеженнях, різких емоційних злетах та падіннях, які заважають повноцінно контактувати зі світом, маючи при цьому повну фізичну свободу. Часом люди, перебуваючи у в’язниці довгими роками, можуть бути вільними духовно, мають чіткі орієнтири в житті. Свобода – це не фізичний, а розумовий стан кожного з нас.

“Інструмент”, робота Віти Грицюк

Зброя не вбиває, вбивають люди. Використання зброї для вирішення проблем: політичних, економічних, культурно-релігійних. Сила демонструє певну специфіку сфери суспільного життя, де застосовується. У суспільстві має місце і духовне насильство, що передбачає підпорядкування волі та свідомості людей певним поглядам (філософським, правовим, моральним, релігійним, естетичним, політичним тощо). Духовне насильство спрямоване на менталітет, духовні засади віри, ідеологію, історію, патріотизм, культуру. Зброя – виключно образ інструменту сили у руках людини.

“Тінь”, робота Ростислава Гарбара

Тінь – це несвідомі бажання, несумісні з соціальними стандартами. Це такий нижчий рівень свідомості у суспільстві. Це щось, що робить те, чого ми собі не дозволяємо. Кожен володіє Тінню. Він несе в собі минуле, зберігає первинні бажання і агресивні потяги. Проте тіньова сторона особистості, як правило, витісняється, подавляється. Як пише К. Г. Юнг, людина, якою володіє Тінь, завжди стоїть у себе на шляху. Кидаючи тінь заперечення на все своє існування, вона породжує у інших несприятливе враження і сама відкидає свої реальні життєві перспективи. Разом з тим в її психіці відбувається розгортання темних сил, які можуть прориватися назовні, руйнуючи мораль, самоконтроль і поглинати світ свідомості.

“Процес”, робота Уляни Кульчицької

Накопичення енергії – невід’ємний процес, властивий нам. Тіло частково втрачає енергію, витрачаючи її на зміни в навколишніх тілах. Це –безперервний процес взаємного обміну.

” МОРЕ або на табурет!”, робота Олександри Давиденко

Кольоровий світ через вітражі старовинних львівських храмів

6. 05. 2015

Костел Святого Антонія

На місці сучасного храму у першій половині XVII ст. францисканці звели дерев’яний храм. Через 31 рік він згорів під час облоги міста військами Б. Хмельницького. За будівництво нової святині – вже мурованої – взялися аж в 1669 р. Храм будували довго – на кінець XVII ст. було зведено лише фундаменти та, ймовірно, вівтарну частину. З 1718 р. будівництво продовжили на кошти краківського каштеляна Януша Антонія Вишневецького. Припускають, що архітектором міг бути представник династії Фонтана. Освятили костел аж у 1739 р.

У 1765 р. під час реконструкції під керівництвом Франциска Кульчицького було добудовано бароковий фронтон із кам’яними вазами (проект Петра Полейовського). Реформи австрійського уряду перетворили костел св. Антонія в 1786 р. з монастирського храму на парафіяльний. Дзвіницю добудував у 1818 р. Йозеф Маркль. Пізніше дзвіницю було вбудовано у мур (1830). Стінопис інтер’єрів датують 1854 р. Костелу св. Антонія пощастило – в радянські часи він діяв, тільки в 1950 р. в парохії забрали плебанію. 14 квітня 1995 року храм знову повернули ченцям-францисканцям. Старовинні мозаїчні вітражі збереглися у храмі фрагментарно.

Адреса: вул. Личаківська, 49а

Храм Святого Андрія

У храмі святого апостола Андрія вікно за вівтарем прикрашене вітражем Мадонни з дитятком. На ньому Богородиця одягнена у вишиванку. Цей храм один із найбагатших у Львові на скляні малюнки. Тут є 23 вітражі. На фасаді храму розміщений вітраж із зображенням покровителя храму та пресвятої Євхаристії.

Адреса: пл. Соборна, 3А.

Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла

Гарнізонний храм, відомий у Львові як костел Єзуїтів, збудований у стилі раннього бароко на початку XVII ст. Храм є взірцем римської святині Іль-Джезу та вважається однією з найбільш культових споруд Львова.

1892 року відновили каплицю Св. Бенедикта з новим вівтарем і вітражами фірми «Tiroler glasmalerei und Mosaic Ansalt» з Інсбруку.

Адреса: вул. Театральна, 11

Домініканський собор

Домініканський собор виділяється серед численних культових споруд, зведених у XVIII ст., своєю величчю і помпезністю. Він збудований для монахів домініканського ордену. Вітражі у храмі були встановлені у 1844 році. У вікні однієї з чотирьох овальних каплиць вітраж, очевидно, виконали не на високому технологічному рівні, оскільки вже в 1871 році він вимагав реставрації. Повідомлення у рубриці «Nowiny» львівської газети середини XIX ст. про встановлення кольорового вікна в Домініканському соборі було першою згадкою про відродження вітражного мистецтва на Галицькій землі і появу вітражних засклень у будівлях старовинного Львова.

Мозаїчні вітражі в Домініканському костьолі збереглися фрагментарно.

Адреса: пл. Музейна, 1

Латинський кафедральний собор

Серед пам’яток готичної архітектури лише Латинський собор зберіг неушкодженою свою вітражну оздобу. Вирізняється він тим, що вітражі утворюють ансамбль. Особливістю є композиційна схема сюжетних вітражних полотен. Композиційно-пластичне вирішення вдало підтримує колір, завдяки якому композиція кожного вітражу отримує необхідне внутрішнє наповнення.

У Катедрі є вітражі біля вівтаря та у бічних каплицях костелу. Біля органу – один із найбільших скляних малюнків, вітраж із Матір’ю Божою, опікункою Львова, завдовжки у 44 квадратні метри, цей скляний образ символізує любов львів’ян до Богородиці. Біля вівтаря – вісім вітражів. Творили ці вітражі аж шість вітражистів у останній декаді XIX століття, саме тоді реконструювали цей собор.

Адреса: пл. Катедральна, 1

Церква святих Ольги та Єлизавети

Закладений костел був у 1903 році, будувався вісім років на кошти польської громади. У 1911 році відбулося його урочисте відкриття. Архітектор споруди – Теодор-Мар’ян Тальовський. Храм також прикрашають витвори відомого скульптора Петра Войтовича, зокрема скульптурна композиція «Розп’яття» на фасаді святині.

У 1933 році за проектом Вавжинця Дайчака фірмою Зіленських (Zilieński) у костелі встановлені орнаментальні вітражі, які простояли лише кілька років і були знищені. Нові вітражі встановили нещодавно в ході реконструкції храму.

Адреса: пл. Кропивницького, 1

Успенська церква

Однією з найяскравіших сторінок в історії сецесійного вітражництва у Львові є засклення Успенської церкви. Вітражі ілюструють завершальний етап розвитку цього виду монументально-декоративного мистецтва на західних теренах України. Вітражі храму виконані згідно з проектами українського художника П.І.Холодного

Між двома світовими війнами вікна святині прикрасили вітражами про українську церковну історію: хрещення України, життя галицької Русі та діяльність фундаторів храму. Цим вітражам менше ста років, проте їхнього автора називають одним із найвизначніших митців ХХ століття, який особливо відзначився як іконописець та вітражист.

Тут є унікальний елемент для пострадянського Львова – вітражах тризуб, який пережив всі радянські часи.

Адреса: вул. Руська, 7 (вул. Підвальна, 9)

Наталія БОЙЧЕНКО

Джерела: cheloveknauka.com, zik.ua

“Шкотська”: львівська кав’ярня, що народила математичну школу

6. 05. 2015

Значимість та історичний внесок однієї з львівських кав’ярень є вдало підкресленим аналогією : те, що зробило кафе “Монмартр” у Парижі для мистецтва, можна порівняти із внеском “Шкотської кав’ярні” у Львові для подальшого поступу світової математики…

Будинок №27 на нин. пр-ті Шевченка, у партері цієї кам’яниці функціонувала "Шкотська". Фото 2015 року — Будинок №27 на нин. пр-ті Шевченка, у партері цієї кам’яниці функціонувала “Шкотська”. Фото 2015 року

Чиншову кам’яницю, у партері якої згодом виник заклад, було споруджено на замовлення власника нерухомості Еміля Векслера незадовго до І Світової війни, 1909 року; за проектом архітектора Збігнева Брохвіч-Левинського на ділянці між вулицями Фредра та Лозинського (нині вулиця Герцена).

У проекті використано виразні риси англійської архітектури початку ХХ ст. та стилістику середньовічних форм – вежі, еркери, готичні фронтони. Сецесійними елементами є великі сегментовидні вирізи вікон першого поверху.

Кав’ярня "Шкотська". Фото 1930-х років — Кав’ярня “Шкотська”. Фото 1930-х років

Едуард Шанц, німець за походженням, починав помічником офіціанта в готелі “Жорж”, а після одруження 1929 року взяв в оренду “Шкотську” кав’ярню, яка була розташована навпроти більш популярної кав’ярні “Рома”. За спогадами доньки Шанца, Герлінди Гранітцер, “Шкотська” мала величезні вікна, до самої землі, мармурові столики, облицювання каменем, зал кав’ярні був у розписах за мотивами лицарських творів Вальтера Скотта, звідси й назва закладу…

Математик світової слави Стефан Банах у "Шкотській". Фото 1930-х років -приватний архів сім’ї Герлінде Гранітцер — Математик світової слави Стефан Банах у “Шкотській”. Фото 1930-х років-приватний архів сім’ї Герлінде Гранітцер

Від початку математики львівського університету, як правило, у суботу ввечері після щотижневого семінару Польського математичного товариства, збирались у сусідній “Ромі”. Стефан Банах, талановитий математик, майбутній професор декількох університетів, запропонував проводити зустрічі щодня, але це почало дратувати власників кав’ярні… У відповідь, компанія, у повному складі, перейшла до закладу …навпроти, до “Шкотської”. За іншою, популярною версією Банах просто не отримав кредит від власника…

Будівля де до II Світової війни знаходилась "Шкотська". Фото 2015 року — Будівля де до II Світової війни знаходилась “Шкотська”. Фото 2015 року

Столики “Шкотської” із мармуровим покриттям були дуже зручними для записів математичних формул хімічним олівцем… Математики університету і політехніки поєднували приємне із корисним. Є свідчення, що сам Банах випивав величезну кількість кави, коньяку і викурював багато сигарет… Польський математик Штейнгаус згадував, що одного разу Стефан Банах просидів у кав’ярні зі своїм колегою 17 годин! Власник був лояльним до постійних відвідувачів, немов відчуваючи – у цій веселій, з вигляду хаотичній атмосфері, твориться історія…

"Варенична" на місці легендарної "Шкотської". Фото 1960-1970-х рр. — “Варенична” на місці легендарної “Шкотської”. Фото 1960-1970-х рр.

Аби регулярно не відтирати олівець офіціанти почали видавати математикам спеціальну книгу для записів. За іншою версією, цю книгу купила дружина Банаха Луція. Згодом зошит назвали “Шкотська книга” -для постановки тих чи інших конкретних математичних проблем, які вимагали розв’язання, її вели з початку 1930-х і до 1941 року. Оригінал нині зберігають у Товаристві імені Банаха в Польщі.

Загалом, львівські математики і фізики так званої математичної школи Банаха 1930-х років, зафіксували у книзі 193 математичні проблеми, багато з яких стали загадками для математиків всього світу на довгі десятиліття, або ж відкриттями, наприклад – теорема про Банахів простір…

Будинок на пр-ті Шевченка, нині із готелем "Атлас" і "Шкоцьким" рестораном. Фото 2015 року — Будинок на пр-ті Шевченка, нині із готелем “Атлас” і “Шкоцьким” рестораном. Фото 2015 року

Свідчень функціонування кавярні, їдальні чи ресторану в 1939-1944 роках немає. Після війни різноманітні заклади харчування функціонували тут до кінця 1990-х років. 2014 року у відреставрованому будинку відкрито готель та ресторан.

Використані джерела :

http://www.litopys.lviv.ua/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://archive.wz.lviv.ua/ , http://www.gazeta.lviv.ua/

Аптека “Під Золотим Оленем” найстаріша у Львові

6. 05. 2015

Аптека “Під Золотим Оленем” найстаріша з відомих у Львові

Львівські аптеки — особлива сторінка в історії нашого міста. Засновані сто, а інколи двісті чи триста років тому, вони довгий час зберігали своє благородне призначення та особливість, часто закладену навіть в своїй назві. “Під Божою опікою”, “Під Золотим Левом”, “Під Святим Миколаєм”та інші. Змінювались їх власники, місце розташування, але, зберігши назву, як певний символ і оберіг, вони продовжували традиції своїх попередників.

Однак, після 1939-го року все змінилось. Ставши державними, вони позбулися своєї самоідентичності. Хоч більшість із них зберегли своє фармацевтичне призначення, це вже були зовсім інші аптеки. Лише аптека “Під Чорним Орлом”, завдяки створенню у ній музею, зберегла і перебрала на себе цей давній колорит.

А вже в кінці ХХ-го, на початку ХХІ-го століття значна кількість давніх аптек була приватизована і, на жаль, були перепрофільовані в банки, кафе чи ресторани. Але сьогодні ми повернемось до тих часів, коли ці найдавніші Львівські аптеки ще діяли та пригадати їх власників, цікаві особливості та історії з життя фармацевтів, про будівлі, де вони існували. Першої з таких аптек буде аптека “Під Золотим Оленем”(Площа Ринок 18).

На середину ХІХ-го століття в нашому місті було лише 10 аптек. Мало відомий той факт, що саме аптека “Під Золотим Оленем” згадується як найстаріша.

Аптечний посуд аптеки “Під Золотим Оленем”. Фото Лілії Димидюк

Заснована в 1575 році аптека “Під Золотим Оленем” більше 275 років належала відомій львівській родині аптекарів Зенткевичів – рідкісний випадок у Європі, коли одна сім’я володіла аптекою майже три століття.

Через двісті років від часу заснування (1787 року) власником аптеки став Мацей Зенткевич. В той час вона знаходилась в одному з найгарніших будинків на Ринковій площі. Колишня шестивіконна Ґуттетерівська кам’яниця побудована близько 1553 р. для краківського купця Єжи Ґуттетера як палацова. Вона вважається найстаршою кам’яницею на пл. Ринок.

В кінці ХVІІІ століття новий власник – Вінцент Зенткевич — переніс аптеку до іншої кам’яниці на площі Ринок, 29. Аптека була знаною в місті, а Вінцент неодноразово обирався до магістрату Львова, входив до складу громадського комітету, який допомагав Янові Максиміліанові Оссолінському в ремонті будівель, призначених для наукової бібліотеки. А в 1830 році Віфнцент Зенткевич увійшов до Комітету міщан «Сцена польська» і виступив меценатом у підтримці єдиного в місті Народного театру. Вінцент Зенткевич також встановив стипендію для незаможних учнів.

Після смерті Вінцента його вдова — Вікторія — передала аптеку в управління провізору — Антонію Кживецькому, з 1837-го року аптека стала власністю її сина — Віктора. Аптека знову повертається в приміщення на пл. Ринок, 18. Потім на більше ніж сорок років аптека була віддана в управління аптекарям: Янові Сидоровичу, Теофілу Паєцькому, братам Титусу та Леону Лазовським.

Будинок на пл. Ринок, 18 де знаходилась аптека “Під Золотим Оленем”

Вони змогли належним чином організувати діяльність аптеки. Брати Лазовські були активними учасниками створення та діяльності Аптечного Галицького товариства. Окрім того саме робота в цій аптеці дала їм змогу пізніше створити і отримати у власність свої: Паєцький — у Щирці, Леон Лазовський — у Винниках, а ТитусЛазовський — у Львові.

А з 1880-го року її у власність придбав Миколай Карчевський. Саме в цей час починається занепад аптеки. Якщо при братах Лазовських утримувала родини трьох власників, то тепер не могла утримувати навіть одну. Тому через кілька років вона перейшла до рук більш ощадливого Арнольда Рапопорта. Він був її власником аж до 1901-го року. Саме Рапопорт заснував фабрику пахучих речовин на Богданівці.

Аптечна шафа аптеки “Під Золотим Оленем”

Власниками аптеки в міжвоєнні часи були Юзеф Пінелес та Фюрер Александр. Після 1939-го року аптека була націоналізована і стала державною під №22. На жаль, в остання роки аптек перенесли в сусідній будинок №17, значно зменшили її площу і про славетне її минуле вже ніщо не нагадує. Збереглися хіба-що маленькі таблички з назвами ліків на латині та потужні стіни Гуттетерівської кам’яниці.

Історію розповідав Таємний Аптекар а записував Анатолій ГУРИН

Найгарніший лижний трамплін Польщі, або де відпочивали львів’яни взимку

5. 05. 2015

Львів, завдяки своїм лісистим околицям, мав і має багато відпочинкових зон. У популярності цих місцевостей не останню роль відіграє зручність доїзду громадським транспортом: сьогодні легко можна дістатись до Парку культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького, Стрийського парку, Парку ім. Івана Франко, Погулянки. Складніше є з Високим Замком – доволі складний шлях потрібно подолати пішки. Натомість існує ще один парк, який сьогодні активно відвідують лише його “сусіди”, але колись це було одне з найпопулярніших місць відпочинку, особливо зимою – Кайзервальд.

Найдавніша назва – Бродівські Пагорби (пол. – Wzgórze Brodzkie), оскільки місцевість у підніжжя називалась Бродівське передмістя (пол. – przedmieście brodzkie). На початку XVIII століття пагорби були у власності родини Алембеків і місцевість звалась “Алембеківська Пасіка”. У другій половині XVIII століття ці землі викупляє львівський бургомістр Францішек Лонгшамп Де Бер’є і будує там свій маєток. Під час візиту до Львова цісар Юзеф ІІ Габсбург зупиняється у цьому маєтку. Володіння бургомістра настільки сподобалось цісарю, що під час наступного свого візиту він знову зупиняється в маєтку Бер’є, а в народі парк на пагорбі починають називати Кайзервальд, що дослівно означає Цісарський ліс.

У 1908 році в східній частині парку відкривається луна-парк, збудований за проектом англійських архітекторів Томаса Мак-Даувела та Артура Леверака, у парку були атракціони, триповерховий ресторан і відкрити літній майданчик. Про те діяв луна-парк лише до 1914 року. Після Першої світової війни у 1926 році на пагорбах починає функціонувати лижний трамплін. Висота дерев’яної риштовки складала 8 метрів, розбіг до стрибка – 76 метрів, на час побудови він вважався найгарнішим у Польщі.

Трамплін на Кайзервальді, фото 1930-1939 роки.

В 60-х роках XX століття у парку відновили лижний трамплін і побудували трасу для бобслею, а також створили унікальний музей під відкритим небом “Шевченківський Гай”.

Лижна траса на Кайзервальді, сьогодення.

Сьогодні планується відбудова застарілих об’єктів активного відпочинку, а також побудова льодового катка, прокладання кінних та велосипедних маршрутів, тощо.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: pl.wikipedia.org, extreme.lviv.ua, lvivcenter.org.

Як стежка біля річки стала вулицею Саксаганського

5. 05. 2015

Як стежка біля річки на вулицю Саксаганського перетворилась

Із дивовижною швидкістю Львів змінює своє обличчя і ми, сучасники, із острахом спостерігаємо за цими, часто небажаними змінами… Але, подекуди, забуваємо, що процес цей є природнім і невблаганним, й розпочався він у кінці XVIII сторіччя, коли львівське середмістя позбавили стін, надавши Львову можливість рости…

Вид на вулицю Саксаганського від пр-ту Шевченка. Фото 2015 року

Кінець XIX – початок XX сторіч позначився появою та впорядкуванням цілої низки вулиць добре знайомих львів’янам. Серед них й нинішня вулиця Саксаганського…

Далеко не кожен мешканець знає, що під вулицею в колекторі тече давній потік Сорока – доплив ріки Полтви.

Давня площа Фредра, кінець вулиці Академічної (пр-т Шевченка) початок Стежкової (Саксаганського) із містком через Сороку. Фото 1870-1880 - х років — Давня площа Фредра, кінець вулиці Академічної (пр-т Шевченка) початок Стежкової (Саксаганського) із містком через Сороку. Фото 1870-1880 – х років

На початку вулиці був міст через Полтву, на якому в 1812 – 1888 роках стояла скульптура шанованого у Львові святого Яна Непомука (від неї – одна з давніх назв проспекту Шевченка – вулиця святого Яна).

Нинішня вуличка Саксаганського одна з наймолодших у місті. Вона сформувалася як повноцінна вулиця тільки в добу міського самоврядування, коли під час глобального впорядкування Львова у 1871 р. вона отримала назву Стежкової.

Вид на фрагмент вулиці Романовіча (нині - Саксаганського). Фото до 1914 року — Вид на фрагмент вулиці Романовіча (нині – Саксаганського). Фото до 1914 року

До цього року це була лишень вузенька пішоходна стежка вздовж річки Сороки, яка протікала майбутньою вулицею в напрямку до Академічної (нині – пр-та Шевченка). Наприкінці ХІХ століття Полтву із рукавами ховають під землю, а Стежкову починають забудовувати…
У 1905 році вона отримала назву на честь учасника Січневого повстання 1863 року, громадського діяча, польського політика та економіста Тадеуша Романовіча.

Вид на вулицю Саксаганського у напрямку до вулиці І. Франка. Фото 2015 року

Порівняно у короткий час, до початку I Світової війни, вулиця вже була сформованою – була забрукована та мала довжину близько 240 метрів . У часи німецької окупації Львова, у травні 1942 року, вуличка дістає назву Алеєнштрассе.

Вулиця Саксаганського на початку 1960-х років

Після приходу радянської влади, у грудні 1944 року, вулицю перейменовано на честь видатного українського актора, режисера і драматурга Панаса Саксаганського (Тобілевича) (1859-1940).

Використані джерела :

http://www.pslava.info/ , http://www.lvivcenter.org/

Про освітній конвікт єзуїтів у тринітарському храмі (відео)

5. 05. 2015

Наша вівторкова серія публікацій продовжує розповідати вам про Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ КП у Львові (Колишній костел св. Миколая та монастир Тринітаріїв) і про непросту історію цього прекрасного храму. В попередніх публікаціях ви уже дізналися про історію появи у Львові монахів-тринітаріїв, унікальні домінанти тринітарського храму, про чотири головні ікони храму, про зміни, які зазнав храм у міжвоєнний період, про історію храму після другої світової війни, та про цікаву храмову традицію – епітафійні таблиці, а сьогоднішня розповідь про освітній конвікт єзуїтів у тринітарському храмі. Розповідає кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь.

Історія Свято-Покровського кафедрального собору (давнього тринітарського монастиря) у XIX ст. була пов’язана також із діяльністю ще одного католицького ордену – ордену єзуїтів.

Перші єзуїти з’явилися у Львові ще наприкінці XVI ст., від XVII ст. тут існували їхні школа, пізніше – університет, а вже через кількадесят років вони почали експериментувати із новими формами освіти для того, щоб залучити більшу кількість шляхти, дітей маґнатерії до навчання у своєму закладі.

Трактат професора львівського університету Юзефа Ґльовера "Idea collegii nobilium". — Трактат професора львівського університету Юзефа Ґльовера “Idea collegii nobilium”.

1749 р. професор львівського університету Юзеф Ґльовер написав трактат “Idea collegii nobilium”. Саме на підставі цього документа було засновано навчальний заклад – Шляхетський конвікт (шляхетський колегіум), у якому система освіти була зреформована уже не лише за зразками “Ratio studiorum”, першого освітнього документа, але й з урахуванням новітніх вимог і потреб шляхетської молоді. Тут було впроваджено викладання географії, військової інженерії, як окремі предмети викладали історичні дисципліни, сучасні мови, науку фехтування, інструментальну музику, а також інші дисципліни, яких вимагав уже час від майбутніх сеймових діячів, від вихованців такого навчального закладу. Це були умови, які диктував час, це були умови певної освітньої конкуренції.

Але цей навчальний заклад проіснував до 1773 р., коли рішенням римського папи Климентія XIV припинив діяльність орден єзуїтів і були закриті всі школи. Секуляризаційна реформа Габсбургів передбачала закриття цілої низки монастирів, храмів на території Галичини. 1783 р. припинив свою діяльність і орден тринітаріїв. Храм став одним з католицьких парафіяльних храмів Львова, а монастирський комплекс був переданий спочатку під потреби німецьких колоністів, як казарма, а з 1837 року, за ініціативою губернатора, Фердинанда д’Есте, перейшов до ордену єзуїтів.

Тут, у колишньому монастирському комплексі тринітаріїв, було розгорнуто діяльність конвікту єзуїтів, започатковано перебудову комплексу, зведено двоповерховий будинок для потреб конвікту, тож до 1848 р. тут тривали студії.

Пожежа у львівській ратуші після бомбардувань 2 листопада 1848 року. Літографія Й. Ріделя

Під час “Весни народів” (революції) вихованці єзуїтів були активними учасниками навіть військових подій. Тут було створено загін національної гвардії, який відстоював інтереси автономії. Саме тому, після 1848 р., орден єзуїтів припинив своє існування, конвікт був закритий, а комплекс знову переданий для потреб католицької церкви, парафії, а також частково для потреб університету.

кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст
Василь КМЕТЬ

Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.

Будівля Галицького Кредитного земського товариства, або маловідомі львівські Меркурії

4. 05. 2015

Фінансово-економічне піднесення Галичини, апогей якого припадає на кінець XIX – першу половину XX сторіч, позначилося появою цілої низки пам’яток у архітектурі Львова. Яскравою, й незаслужено обділеною увагою, є нинішня споруда Національного банку України, за адресою Коперника, 4.

Споруда Земського кредитового товариства. Фото 1914 року

Одна з найдавніших львівських фінансових установ – Галицьке Кредитне товариство, було створене у листопаді 1841 року. Цікавим фактом є ініціатива та заклики відомого драматурга, громадського діяча, графа Олександра Фредра (1793-1876), аби у Львові з’явилась така потужна фінансова інституція…

Тоді установа мала назву “Галіційський становий кредитний інститут” (від червнія 1868 року назву було змінено на “Галицьке Кредитне земське товариство”).

Колишня споруда Земського Кредитного товариства на вулиці Коперника, 4. Фото 2015 року

У середині XIX ст. товариство придбало одну з окрас тодішнього міста – так званий будинок Гауснера на Нижніх Валах, №1-3 (нині пр-т Свободи). Власником цієї кам’яниці був банківський дім “Гауснер & Віоланд”. До зведення нової будівлі, напередодні I Світової війни, установа діяла за цією адресою.

Один з елементів фасаду споруди, погруддя Меркурія у виконанні Курчинського. Фото 2015 року

Протягом 1912-1914 років, за проектом відомих архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського, на розі вулиць Коперника та Шайнохи (нині – Банківська), постає нова п’ятиповерховa будiвля Галицького Кредитного земського товариства. У ефектній, дещо похмурій будівлі вдало поєднані залізобетон, метал, скло..

Операційна зала ГЗКТ, за проектом К. Стефановича

Дві ефектні монументальні скульптури крилатого Меркурія – давнього символа підприємництва, створив талановитий скульптор Зигмунт Курчинський. Бічний фасад з боку вулиці Банківської оздоблений вгорі чотирма скульптурними зображеннями кінських голів.

Нинішня будівля НБУ на вулиці Коперника. Фото 2015 року

Нижні вікна партеру оздоблені вишуканим мереживом залізних грат, від вулиці Банківської на них збереглися абревіатури установи – GZKT. Ядром планувальної структури є головний операційний зал, перекритий заскленим циліндричним склепінням, і розміщені на одній осі з ним центральна сходова клітка, вестибюль та зала засідань…

Інтер’єр банку оздоблений орнаментальними розписами Каєтана Стефановича та панно Зигмунта Розвадовського.

Фрагмент центрального фасаду Кредитового товариства. Фото 2015 року

За часів УРСР тут був розміщений головний міський офіс Ощадбанку. Будівля використовується банками і сьогодні. Тут знаходиться Львівська філія НБУ.

Використані джерела :

http://www.lvivcenter.org/ , http://www.prolviv.com.ua/ , Ретро Львов , http://uk.wikipedia.org/

Прозорі експонати унікального музею

4. 05. 2015

Музей, що знаходиться у самому серці міста, на площі Ринок, навпроти ратуші у приміщенні середньовічного Палаццо Бандінеллі, заснований відомим українським художником професором Андрієм Бокотеєм ще у 1992 році, розповідає про історію одного з наймагічніших предметів побуду людини вже багато тисячоліть, а саме про скло в різноманітних його формах та проявах.

Сьогодні у світі функціонує лише декілька музеїв скла, у фондах яких знаходяться роботи таких відомих художників сучасності як Ервін Ейш та Теодор Зельнер (Німеччина), Марвін Ліпофскі, Стівен Рольф Пауел та Майкл Роджерс (США), Ян Зорічак (Франція), Едвард Лейбовіц (Бельгія), Іржі Шугаєк (Чехія) та ін. Проте жоден з них, окрім Музею скла у Львові, не володіє колекцією творів, виконаних авторами на одній виробничій базі підчас мистецьких форумів.

Перший зал музею створений з метою наблизити відвідувачам історію виготовлення виробів зі скла на теренах України. Тут представлені унікальні експонати з І-ІІ ст. н. е., скло періоду Київської Русі та продукція гут Галичини з XVI-XX ст.

Давні експонати музею скла

Наступний зал розповідає як робиться скло, знайомить з матеріалами та процесом варки, інструментами та методами обробки і декорування поруч з імпровізованим місцем роботи склодува.

Найбільша експозиція музею присвячена результатам Міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові. Тут відвідувачі матимуть змогу насолоджуватись унікальними творчими роботами художників з Бельгії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Чехії, Литви, Латвії, Естонії, Росії, Болгарії, Франції, Іспанії, Туреччини, Японії, США, України та інших країн.

Сучасні експонати музею скла

Можна багато розповідати, але завжди краще один раз побачити, чи, точніше спробувати вловити поглядом цю тонку творчого натхнення справжніх майстрів минулого та сучасного.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

10 цікавих тез про 110-річний Будинок у «вишиванці»

4. 05. 2015

Будинок Страхового товариства «Дністер» (вул. Руська, 20) відзначає своє 110-ліття. Колись тут містилась перша українська страхова компанія, а зараз – Комунальна перша міська поліклініка. Установа обслуговує близько 32 000 мешканців Личаківського і Галицького районів, а також частину Шевченківського району.

На базі приміщень поліклініки розміщена обласна медична бібліотека; три обласні медико-соціальні експертні комісії і МСЕК Личаківського району, також у будинку міститься відділення Ощадбанку, аптека та фехтувальний зал.

Початок страхової діяльності в Україні

«Дністер» був першою українською страховою компанією. Створений у 1892 році «з метою взаємної забезпеки від вогню, крадіжки і влому» (засновники – Кость Левицький, Василь Нагірний, Степан Федак, Дам’ян Савчак та Теофіл Бережницький). Від 1895 року вона розташовувалась у кам’яниці «Просвіти» на пл. Ринок, 10. Згодом було вирішено придбати земельну ділянку на вул. Руській та спорудити власний будинок.

У 1929 році «Дністер» мав 1200 агентств та понад 95 тисяч членів, припинив свою діяльність у 1939 році, з приходом радянської влади.

Помешкання відомих львів’ян

У 1920-30 роках у приміщеннях з боку вулиці Підвальної були помешкання визначних львів’ян-українців: голови Державного Секретаріату (уряду) ЗУНР Костя Левицького, відомого на всю Галичину стоматолога Івана Бережницького та політика і громадського діяча Осипа Назарука. У 1950-х у цьому будинку був гуртожиток №1 Обласної радянської партійної школи при обкомі КПУ та їдальня, а також спортзал Львівської обласної ради.

Брами доповнюють загальний стиль споруди

Брами будинку гармонійно доповнюють споруду. Лінії дверей збігаються з лініями елементів декору фасадів. Металеві елементи брам по своїй стилістиці, базованій на поєднанні мотивів гуцульських вишивок, писанок з сецесійними тенденціями. Верхня частина обох брам і, ймовірно, кована фрамуга (з вул. Руської) були заскленими.

Оригінальні балкони

На краях фасаду будинку з боку вул. Підвальної на рівні другого і третього поверхів симетрично розташовані по два балкони. За своїм стилістичним рішенням балкони гармоніюють із загальною стилістикою будинку.

Балкони третього поверху складаються із плит штучного каменю, кронштейнів, стовпців та металевої огорожі. Основним елементом в огорожі є стилізовані мотиви народного орнаменту.

Балкони другого поверху відрізняються, адже мають не металеву, а кам’яну огорожу. В основі її оформлення лежать вертикальний рослинний орнамент.

Дебют Леся Курбаса

Саме у цьому будинку у 1908 році дебютував режисер та актор Лесь Курбас. Не раз у залі відбувалась вистава «Руська Бесіда». А у 1914 році тут працювало спортивне товариство вищих шкіл «Україна». При ньому діяла перша хокейна команда «СТ Україна».

Михайло Стефанівський і «Дністер»

Михайло Стефанівський і «Дністер» і «Дністер»

Михайло Стефанівський і «Дністер»

Михайло Стефанівський – одна з найяскравіших постатей в українському мистецтві кованого металу початку ХХ ст., відомий він не лише як майстер слюсарського ремесла, а також як великий меценат української культури.

Після навчання у Відні Стефанівський починає працювати в слюсарській майстерні Григорія Васіки. У 1905-1905 роках він виконує слюсарські роботи в будинку «Дністер», що стало першим великим замовленням для його фабрики.

Гуцульська сецесія

«Дністер» – один з найкращих зразків поєднання українського національного стилю і сецесії. Елементи народно-стильової орнаментики, зокрема, мотиви гуцульських писанок і згард (архаїчних гуцульських прикрас), повторюються в ліпнині, кераміці та металі.

Це можна помітити на прикладі стилізованих хрестів в колах (на кованих решітках на даху, в ліпнині на фасаді та на стелі інтер’єру), що здалеку нагадують орнаментальні схеми у вишивці. Найчастіше використовуються такі геометричні елементи народного орнаменту, як хрестики, кружечки, ромбики, трикутники, гачки та колоски.

Іван Левинський і «Дністер»

Іван Левинський

Іван Левинський і «Дністер»

Провідний будівельний підприємець Галичини, фабрикант, архітектор, професор, громадський діяч Іван Левинський створив проект «Дністра». Він обстоював все українське і намагався залучати до зведення споруд місцевих інженерів, підприємців і будівельників.

«Календар «Просвіти» так пише про будівництво «Дністра»: «Цілу будову скінчено і віддано до ужитку в жовтні 1906 року. Додати треба, що будова виконана, оскільки можна, руськими силами. Професор Левинський віддав виконання фасадів і всіх архітектонічних штук архітекті Обмінському, а декорацію майолікову Русинови тархітекті п. Лушпинському…».

Два проекти одного будинку

Наприкінці ХІХ століття архітектор Іван Левинський на двох земельних ділянках (вул. Руська, 20 та вул. Підвальна, 7) запроектував спорудження будівлі Страхового товариства «Дністер». Перший проект для цього будинку Левинський виконав у березні 1905 року в стилі історизму – як чотириповерхову споруду з двома кутовими вежами та аттиком. Із невідомих причин його не було реалізовано.

Менше ніж через п’ять місяців Іван Левинський спільно з архітекторами Левом Левинським, Тадеєм Обмінським та Олександром Лушпинським розробили новий проект, який було остаточно затверджено магістратом Львова 23 липня 1905 року. Цей проект охоплював три ділянки. Будівлю створили багатофункціональною – банківський будинок поєднано з житловим, блок помешкань має окремий під’їзд з боку Підвальної вулиці. Додаткові функції виконують приміщення «партеру», де облаштовано спортивну залу та крамниці. «Дністер» називають одним із найбільш «раціональних» планів Левинського.

Металеві решітки даху

Металеві завершення на верхньому ребрі даху схожі на коване мереживо, опорою якому є два вертикальні шпилі. Для конструкції решітки використано залізні смуги двох різних за перерізом прямокутних профілів. Дві ширші смуги розміщені горизонтально. З’єднуючи собою шпилі. Вони водночас слугують каркасом, на який ніби почеплений клепками орнамент із залізної смуги меншого профілю, листочків, хрестів і хрестподібних квітів.

Наталія БОЙЧЕНКО

Яблуню висадив президент України (1994-2005) Леонід Кучма

Яблуню висадив президент Республіки Словенія(1991-2002) Мілан Кучан

Яблуню висадив президент Республіки Румунія (1996-2000) Еміл Константинеску

Яблуню висадив федеральний президент Федеративної Республіки Німеччина (1994-1999) Роман Герцог

Яблуню висадив президент Чеської Республіки (1993-2003) Вацлав Гавел

Яблуню висадив президент Республіки Польща (1995-2005) Александр Кваснєвський

Яблуню висадив президент Республіки Болгарія (1997-2002) Петар Стоянов

Яблуню висадив президент Угорської Республіки (1990-2000) Арпад Гьонц

Яблуню висадив президент Австрійської Республіки (1992-2004) Томас Клестіль

“Внутрішнє ув’язнення. Емоційні крайнощі”, робота Ярослава Костко

“Інструмент”, робота Віти Грицюк

“Тінь”, робота Ростислава Гарбара

“Процес”, робота Уляни Кульчицької

” МОРЕ або на табурет!”, робота Олександри Давиденко

Костел Святого Антонія

Храм Святого Андрія

Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла

Домініканський собор

Латинський кафедральний собор

Церква святих Ольги та Єлизавети

Успенська церква

Початок страхової діяльності в Україні

Помешкання відомих львів’ян

Брами доповнюють загальний стиль споруди

Оригінальні балкони

Дебют Леся Курбаса

Михайло Стефанівський і «Дністер»

Гуцульська сецесія

Іван Левинський і «Дністер»

Два проекти одного будинку

Металеві решітки даху

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?