З 17 по 24 травня у наших добрий сусідів в Івано-Франківську проходив фестиваль сценічних мистецтв “Time of theatre/ Час театру”. Львів на цій театральній події представляли аж чотири театри.
Фестиваль «Час театру» започаткований Театром імені І. Франка за підтримки обласної, муніципальної влади та Прикарпатського університету. Цього року до міста завітали вісім нових спектаклів зї Львова, Києва, Чернівців і Тернополя. Дев’ятою стала остання прем’єра господарів форуму – «Енеїда» за поемою Івана Котляревського. Саме ці спектаклі – усі за національною драматургією – і створили свій «український контекст»: так визначили організатори мотто нинішнього фесту.
Сильне враження на театральну публіку справив мюзикл “DIVKA”, постановки Олексія Коломійцева у постановці Львівського драматичного театру імені Лесі Українки.
Нагадаємо, прем’єра мюзиклу “DIVKA” відбулася у Львові 28 червня 2014 року і ця постановка досі збирає аншлаги серед вимогливої львівської публіки.
“Несподівана інтерпретація однієї із найвідоміших українських п’єс «Наталка Полтавка» Івана Котляревського… Незвичайне трактування знайомої усім історії кохання… Реальне життя з реальними проблемами сьогодення… Без прикрас… Без ілюзій… Тільки щира правда…”
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Костянтин Баранюк
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Сцена з вистави “Дівка”, фото Наталія Бойченко
Лібрето і музика, постановка, сценічний простір – Олексій Коломійцев
Костюми – Ельвіра Босович
Хореографія – Нінель Збєря
Дизайн меблів – Дмитро Яцко
Звук – Остап Шупер
Світло – Назар Білик
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Анничка – Олеся Котляревська, Іванна Мисюк
Терпелиха – Оксана Цимбаліст
Петро – Іван Довгалюк
Микола – Павло Довгань-Левицький, Володимир Пантєлєєв
Возний – Василь Баліцький
Десятник – Сергій Литвиненко
Мешканці села – Дмитро Благий, Рита Гуркач, Марія Дзвонік, Остап Дзядек, Анна Єпатко, Наталія Липко, Інна Лиховид
Найпопулярніший фонтан серед львів’ян і туристів. Почав працювати 4 травня 2009 року, після того уже велися розмови про будівництво нового на його місці, але фонтан і досі в теплу пору року радує око перехожих. А це місце залишається найпопулярнішим місцем зустрічі львів’ян і гостей міста.
Фонтан з фігурою Діви Марії
Фонтан з фігурою Діви Марії
Фонтан з фігурою Діви Марії
Фонтан з фігурою Діви Марії
Фонтан з фігурою Діви Марії
Фонтан з фігурою Діви Марії
Постав фонтан 1841 року, коли під час засклепіння Полтви, в центрі площі, що утворилася після знесення старих фортифікаційних мурів, з’явилося джерело. В 1846–47 рр. на місці тимчасової криниці збудовано з тесаного каменю нову, в центрі якої містилась велика ваза. В 1862 р. коштом дружини намісника графа Бадені Северини Петевської в центрі криниці поставлено білу мармурову фігуру Матері Божої Непорочної авторства мюнхенського скульптора Гауттмана. У 1903 р. Магістрат міста Львова оголосив конкурс на кращий проект фонтана з фігурою Матері Божої. В результаті затвердили проект Міхала Лужецького, в 1904 р. його реалізовали.
Фонтани на Площі Ринок
Фонтани на Площі Ринок
Фонтани на Площі Ринок
Фонтани на Площі Ринок
Чотири фонтани зі статуями давньогрецьких богів Нептуна, Амфітрити, Діани і Адоніса є окрасою Площі Ринок. Вони симетрично розташовані на кожному куті площі. Скульптури є елементами фонтанів. Автором їх є відомий львівський скульптор Гартман Вітвер.
Фонтани були споруджені в 1793 році. Раніше на місці двох з них знаходились водойми, до яких були прокладені водогони, щоб місцеві жителі могли споживати воду. То були не фонтани, а криниці, вода з яких витікала двома струменями – сьогодні все відтворено точно так, як це було декілька століть тому.
«Кульбаба»
«Кульбаба»
«Кульбаба»
«Кульбаба»
Фонтан «Кульбабка» стоїть навпроти пам’ятника королю Данилові на площі Галицькій. До 1941 року його прикрашала скульптура Світезянки (німфи озера Світязь, героїні поеми Адама Міцкевича), яку в 1880 році створив Тадеуш Блотницький. А в XVI—XVIII ст. на цьому місці стояв невеликий дерев’яний костел Святого Хреста. Цей дерев’яний костел горів при облогах Львова, а у спокійніші часи завжди відбудовувався.
«Кульбаби»
«Кульбаби»
«Кульбаби»
«Кульбаби»
«Кульбаби»
У 1970-х роках на місці мальовничого газону перед входом до парку культури з вул. Вітовського було побудовано фонтани. Сам Парк Культури був закладений в радянський період, в 1951 році. Він став основним місцем проведення більшості міських свят. Біля фонтанів і досі люблять фотографуватись львів’яни і гості міста.
«Русалки»
«Русалки»
«Русалки»
«Русалки»
Фонтан авторства скульптора Ярослава Скакуна зараз не працює. Він перебуває у занедбаному стані і, швидше за все, не буде відновлений. Та, все одно, можна помилуватись витонченою роботою майстра, втіленій у скульптурі Русалок.
«Івасик-Телесик»
«Івасик-Телесик»
«Івасик-Телесик»
«Івасик-Телесик»
«Івасик-Телесик»
«Івасик-Телесик»
Під час реконструкції (2009–2011) фонтан зробили музичним. Старі фотографії ж свідчать про те, що раніше вода розпилювалась через дзьоби лебедів.
Фонтан з рибами на Залізничному вокзалі
Фонтан з рибами на Залізничному вокзалі
Фонтан з рибами на Залізничному вокзалі
Фонтан з рибами на Залізничному вокзалі
Фонтан з рибами на Залізничному вокзалі
Фонтан з рибами на Залізничному вокзалі
Це перший фонтан, який зустрічає гостей міста при виході з Головного залізничного вокзалу. Він розташований в центрі площі, навпроти центрального входу в будівлю залізничного вокзалу, і слугує розворотним кільцем для руху потоку автотранспорту по колу.
Фонтан «Хлопчик» на площі Митній
Фонтан «Хлопчик» на площі Митній
Фонтан «Хлопчик» на площі Митній
Фонтан «Хлопчик» на площі МитнійФонтан «Хлопчик» на площі Митній
Фонтан «Хлопчик» на площі Митній
На невеликій за розмірами Митній площі сидить «Хлопчик» у вигляді фонтану. Поряд розташований Музей Пінзеля, ресторанчик та лавочки для споглядання неба.
Фонтан закоханих
Фонтан закоханих
Фонтан закоханих
Фонтан закоханих
Фонтан закоханих
Фонтан закоханих
Це найновіший фонтан міста. Бронзовий пам’ятник-фонтан відкрили 9 травня 2013 року, після тривалої реконструкції (раніше тут був фонтан «Каскад»). Він присвячений історії кохання львівських Ромео і Джульєтти — італійця Ромуальдо (Романа) Мікелліні й українки Палагни (Пелагії).
Подейкують, що історія львівського трагічного кохання дуже зворушила Вільяма Шекспіра і надихнула на написання «Ромео і Джульєтти»..
Вбивство у Брюховичах, що стало найгучнішою справою Польщі
Передвоєнний Львів вражає сучасників не лише стрімким поступом, багатством архітектури, досягненнями, але й трагічними, проте, безумовно, резонансними подіями, що хвилювали та не залишили байдужими, без перебільшення, усе, чимале населення тогочасної Другої республіки…
Родина архітектора Заремби на віллі у Брюховичах. Посередині-Ріта Горгонова-головна обвинувачувана, праворуч-Ельжбета (Люсі) Заремба-жертва трагедії. Фото кінця 1920-х років
Трагедія, що трапилась у Брюховичах неподалік Львова 30 грудня 1931 року, неабияк сколихнула тогочасне суспільство, подальший судовий розгляд – “справа Горгонової” – увійшов в історію як найгучніша кримінальна справа у передвоєнній Польщі, декілька років її перебіг не сходив з перших шпальт тогочасної преси. Заплутаність справи підігрівала інтерес публіки…
Головна фігурантка трагедії, обвинувачувана – Ріта (Маргаріта Іліч (Горгонова), уродженка Далмації (нині-Хорватія), що мала ранній невдалий шлюб із офіцером, на початку 1920-х приїздить до Львова, де влаштовується гувернанткою у родину відомого архітектора Генріка Заремби. Один з впроваджувачів вкрай модного у ті роки модерну та функціоналізму у архітектурі, Заремба, мав власну, серйозну сімейну трагедію – жінка, мати двох його дітей (Станіслава та Ельжбети, майбутньої жертви), внаслідок хвороби, доживала віку на Кульпаркові…
Вілла Генріка Заремби у Брюховичах, де трапилась трагедія. Фото поч. 1932 року
41-річний архітектор та 23-річна гувернантка незабаром знайшли розраду у обіймах одне одного… Вони прожили разом вісім років, мали спільну дитину – прекрасну дівчинку Рому (Роману)…
Місце вбивства – ліжко жертви Ельжбети Заремби. Поліційне фото 1932 року
Але, ідилії настав кінець – на початках приязні стосунки Горгонової із 17-річною (на момент вбивства) Люсі Зарембою переросли у тиху ворожнечу, охолов до своєї “розради” й львівський архітектор… На Новий 1932 рік було прийнято рішення роз’їхатись…
Вночі з 30 на 31 грудня 1931 року мешканці вілли прокинулись від крику Стаса (Владіслава) Заремби : “Люсі вбито!!!”. Закривавлену дівчинку, з розтрощеною головою та спробою згвалтування знайшли у власному ліжку…
Слідчі перед віллою Заремби, праворуч – Стас Заремба. Фото 31 грудня 1931 року
Далі почався справжній жах – під підозрою в слідства опинились всі: Генрік Заремба, що декілька тижнів провів у в’язниці вигороджуючи Ріту Горгонову, 14-річний Стас Заремба, й, звісно, Горгонова – яку возили різними маршрутами на слідчі дії, оскільки натовп бажав розправи… Заплутаність і затягненість справи не мала прецедентів, для прикладу – садівник був допитаний їз обшуком помешкання лише через 10 днів після трагедії, “зник” одноліток жертви, який був надто нав’язливим у спробах завоювати прихильність Люсі, і, мабуть головне, прямих доказів вини Горгонової так й не виявили…
Вирок у справі Горгонової. Архівне фото
Проте, слідство було переконане – винна саме Ріта Горгонова. Інші, цілком реальні версії, недбало відкидались… Горгонова безупину, разом із кращими адвокатами Польщі повторювала: “Не винна!”.
У травні 1932 року було винесено смертний вирок, однак обвинувачену рятує …вагітність! Справа дедалі набувала розголосу, жодне видання Другої Посполитої тих років не забувало про перебіг процесу. 1933 року гувернантку було засуджено на 8 років, вбивство перекваліфікували у вчинене у стані аффекту…
Могила Люсі Заремби на Личакові. Фото наших днів
У 1939, із початком II Світової, Горгонова отримала амністію… Після невдалого побачення у Варшаві із дочкою Романою – дитина зріклась матері, Ріта …зникла. Є версії, що вона поїхала на Балкани, чи то у Латинську Америку, протягом XX сторіччя спливали нові обставини справи… Проте вона досі залишається не розкритою та загадковою…
Меморіальні вулиці Львова. Вулиця Станіслава Людкевича
Одна із затишних вулиць Львова носить ім’я видатного українського композитора Станіслава Людкевича (1879-1979). Вона розмістилася між гамірним Стрийським ринком і не менш галасливою середньою школою № 28, але зберігає не властиву для міста тишу: тут майже не чутно гуркоту автомобілів (сходи, що розділяють вулицю, унеможливили рух транспорту), зате хори пташок лунають тут від ранку до вечора, а спритні білки мають де пострибати, бо невеликі дворики перед будинками і подвір’я особняків рясно засаджені кущами і деревами…
Вулиця Станіслава Людкевича у Львові
Постать Станіслава Людкевича (1879-1979) займає визначне місце в історії української музики. Немає такої ділянки в музичному житті Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., де б не виявив себе Станіслав Людкевич. Його композиторська творчість стала поворотним пунктом від аматорства до професіоналізму в музичній культурі Галичини. С. Людкевич створив високомистецькі композиції у різних жанрах – від вокальної та інструментальної мініатюри до опери. А найяскравіше його талант розкрився в монументальній кантаті-симфонії “Кавказ” на текст Т. Шевченка – творі, в якому втілено не лише професійні, але й патріотичні якості митця, творі, який став символом незламності українського духу.
Станіслав Пилипович ЛЮДКЕВИЧ
Поряд з композиторською творчістю Людкевич багато часу присвятив музикознавству, музичній критиці, фольклористиці і педагогічній діяльності. В молоді роки він часто виступав як виконавець: піаніст, співак і понад сорок років як диригент.
Ім’я композитора С. Людкевича вулиця отримала у 1981 р., а до того називалася Військовою. Саме з вул. Військовою Людкевича пов’язувало чверть століття. З чого все починалося… Про це згадує вдова композитора, п. Зеновія Штундер: “1954 рік почався для родини Людкевича дуже сумно – 14 січня помер чоловік Олени Людкевич інженер Дмитро Кашубинський. Сестра композитора залишається тепер сама на окраїні міста. На Людкевича спадає ще більший обов’язок опікуватися сестрою. Тоді він вирішив збудувати дім і взяти сестру до себе. Дім почали будувати в 1955 році на вулиці Військовій, будова тривала довго, закінчили її у 1961 році. Так до численних професійних долучаються ще й інші турботи й обов’язки – родинні”.
Вулиця Станіслава Людкевича у Львові
Зразу після смерті С. Людкевича на початку 1980х рр. звучали пропозиції музичної громадської Львова відкрити музей в домі композитора. Проте однією з основних умов створення музею було переселення вдови композитора в інше помешкання, на, що, звісно, Зеновія Костянтинівна не могла погодитися. Вона добре усвідомлювала, що залишивши в ті часи без догляду архів композитора, вона не зможе забезпечити його збереження. У своїх спогадах про С. Людкевича п. Штундер пише, що за Людкевичем пильно стежили, якісь невідомі люди намагалися проникнути в помешкання, представники влади вимагали від композитора передати його особистий архів у державну власність. Незважаючи на вимоги з боку партійних і владних структур, Станіслав Людкевич заповів усе своє майно і архів своїй дружині – Зеновії Штундер.
Вулиця Станіслава Людкевича у Львові
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, єдиний у Львові музей музичного профілю, виступив з ініціативою розмістити меморіальний музей композитора на другому поверсі його дому, а перший – залишити за З. Штундер. З цією метою Зеновія Костянтинівна передала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку. Її прийняли на посаду старшого наукового співробітника сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіального музею Станіслава Людкевича. Таким чином, Зеновія Штундер залишилися у своєму домі і як господиня, і як музейний працівник.
Джерела
Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. І (1879-1939) / Зеновія Штундер. – Львів : ПП “БІНАР”, 2005. – 635 с., іл.
Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. ІІ (1939-1979 / Зеновія Штундер. – Львів ; Жовква: Місіонер, 2009. – 360 с., іл.
Штундер З. Станіслав Людкевич (1879-1979) / Зеновія Штундер // Митці Львівщини : календар знамен. і пам’ят. дат на 2004 р. / ЛОУНБ, Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові ; упоряд.: Н. Письменна, О. Галевич. – Львів, 2004. – С. 22-27.
Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
"Конкордія" - найбільший похоронний заклад у Львові
Смерть у давньому Львові, як і у будь-якому середньовічному місті, була присутня на кожному кроці. Сморід тління з крипт – підземних гробниць, заповнював нави храмів. Міазми розкладених трупів з міських цвинтарів потрапляли у воду криниць, отруюючи її гниллю. Смерть була усюди, її приносили війни та облоги, голод і епідемії, банди озброєних розбишак та розперезаного жовнірства…
Реклама похоронного закладу Курковського у львівській пресі. Поч. XX ст.
Звісно, в цій галузі життя міста потрібно було терміново наводити лад… Реформи прийшли разом із новою, австрійською владою наприкінці XVIII сторіччя. Одне з перших вражень цісаря про Львів тих років умістилось у репліці – “…місто ченців і кладовищ…”- це стало своєрідним сигналом для чиновників. Було ліквідовано прихрамові цвинтарі, започатковано нові міські кладовища і, звісно, у Львові з’являються перші похоронні заклади.
Похоронна процесія на вул. 29 Листопада (нині – Коновальця). Фото до 1914 року
До 1914 року у Львові було чимало приватних похоронних закладів. Найбільші серед них – контора Генрики Гешепф на вулиці Вірменська, 18, заклад Розалії Здон – на тій самій вулиці під номером 31, Філіпіни Жепіховської на Пекарській, 93 і , звісно ж, відомий заклад “Конкордія” Антонія Курковського на вулиці Собєського, 16 (тепер-вул. Братів Рогатинців).
Офіс закладу “Конкордія” на вул. Собєського, 16 (нині – Братів Рогатинців). Фото 1932 року
У травні 1909 року магістрат міста Львова придбав “Конкордію” у пана Курковського, на той час це був найбільший похоронний заклад у місті. Регістрація акту відбулась у 1916 році. Підприємство не несло важких втрат внаслідок війни, навпаки, завдяки доступним цінам конкурувало з іншими конторами.
Вулиця Братів Рогатинців, 16 – давній офіс закладу “Конкордія”. Фото 2015 року
У міжвоєнну добу цей давній міський похоронний заклад володів 4-ма земельними ділянками – на нинішній вулиці Братів Рогатинців, двома на вулиці Кохановського (нині – вул. Левицького) та на Зеленій. У розпорядженні контори було 34 коня, 16 караванів для процесій, 2 радвани, 4 фургони, 7 карет та 4 вози. У ті часи тут працювало 34 особи.
Процесія на площі Галицькій. Фото міжвоєнної доби.
Близько 1930 року у Львові щорічно відбувалося 2094 поховань при кількості населення у 241 813 осіб – за даними А. Бонусяка (“Львів у 1918-1939”), для порівняння: 2010 року у Львові відбувалося 6406 поховань при кількості населення 755 004 особи. Ціни на послуги “Конкордії” були більш ніж гнучкими – вартість ритуалу складала від 20 до 400 злотих…
На початку 1930-х років, враховуючи зростаючі потреби, та факт майже постійного перебування поховальних кондуктів у центрі міста, було вирішено звести передпоховальні каплиці на Личаківському та Янівському цвинтарях.
Кондукт у Львові радянських часів. Фото 1950-х років
Давній заклад Курковського, ритуали, що надавала “Конкордія” стали невід’ємною складовою побуту львів’ян. Традиція урочистих поховальних кондуктів-процесій вулицями міста довгий час зберігалась й у радянські часи…
Творчість Новаківського стала об’єктом зацікавлення критиків і поціновувачів мистецтва ще за життя майстра, його ім’я не сходило зі сторінок львівських періодичних видань: українських, польських, єврейських. Не оминали увагою “пана артиста” й закордонні часописи.
Зокрема, цікавий відгук залишив після відвідин майстерні й помешкання художника на вул. Міцкевича (тепер – Листопадового Чину, 11) кореспондент британської газети “TheManchesterGuardian“, який побував у Львові на початку 1932 р.
Олекса Харлампійович Новаківський
Публікуємо вище згадану публікацію повністю (англомовний оригінал зберігається в архіві Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського):
«Творчість українського художника» (The work of A Ukrainian artist//The Manchester Guardian. – 1932. – Jan. 15)
«Відвідини майстерні українського маляра Олекси Новаківського є незабутнім пережиттям. Він немов патріярх, з яскравими пронизливими очима та доброзичливою янгольською посмішкою. Його обожнює молодь, особливо молоді мистці, які відчувають на собі гостинність його дому.
Незнайомцеві він пояснює свою працю красномовною багатослівною українською у поєднанні з експресивними порухами рук. Не те щоб його картини не були цікавими самі по собі, без роз’яснюючих коментарів, навпаки їх цінували б дуже високо у найкращих сучасних виставкових залах Парижу або Берліну, де вони прикували б до себе увагу гарячковою напруженістю кольору, міцністю лінії і певною візантійською дивовижністю.
Олекса Новаківський, Портрет Івана Голубовського, 1909 р.
Втім, вони мають ще й візіонерський характер, котрий хоч і не одразу впадає в око сторонньому глядачеві, але згодом стає досяжним для нього завдяки власній величавості, розкритій художником.
У нього є щось спільне із Вільямом Блейком [1], хоча він і не малює видінь: візія не є предметом його малярських робіт, вона прихована у його картинах і вплетена у самісіньку творчу манеру живописця.
Українська легенда, символіка та алегоричність переслідують українську уяву, скупчуючись у деревах, хмаринках, дощі, пагорбах і будівлях. У краєвиді, що на перший погляд виглядає як будь-який краєвид, мальований митцем-генієм, при ретельнішому спогляданні знаходимо видіння та примари, котрі причаїлися у деревах, тінях і грі світла й кольору.
Попри усю свою візійність, творчість Новаківського черпає силу з українського чорнозему. Вона трагічна – так само, як і історія українського народу, який донині переживає, мабуть, найтемніший період власної історії. Але десь на запіллі, часом опромінюючи цілу картину, знаходиться видіння Києва, міста-мрії для тих українців, котрі живуть під іноземним пануванням, Нового Єрусалиму, що для них уособлює майбутнє, яке, на їхнє переконання, прийде рано чи пізно».
Переклад з англійської – Олександра Шейка (молодшого наукового співробітника Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського).
О. Новаківський. «Собор Святого Юра у Львові. Поема світової війни». 1916-1922 рр.
Олекса Харлампійович Новаківський (14.03.1872, с. Ободівка, Сх. Поділля. – 29.08.1935, м. Львів) – один з найбільш самобутніх українських митців першої половини минулого століття. У своїй творчості порушував філософські і суспільно-значущі теми. Закінчив Краківську академію мистецтв. Оселившись у Львові на запрошення глави Греко-Католицької Церкви, Митрополита Андрея Шептицького, розгорнув активну педагогічну діяльність. Мистецька школа, очолювана Новаківським, виховала цілу плеяду визначних українських митців, серед яких: Святослав Гординський, Михайло Мороз, Григорій Смольський, Василь Дядинюк, Мирон Левицький, Ярослав Лукавецький, Іванка Нижник-Винників та ін.
О.Новаківський. «Дружина у задумі». Початок 1930-х рр.
[1] Вільям Блейк (William Blake, 1757 – 1827) – видатний англійський поет і художник, представник течії романтизму. У своїй творчості нерідко звертався до історичної і біблійної тематики, наповнюючи її водночас фантазійними, міфологічними, містичними й окультними образами та мотивами. Упродовж цілого життя бачив “видіння”, які стали джерелом для натхнення при написанні багатьох його творів.
Півтисячолітня дорога або куди зникла вулиця Казимирівська
Історія львівських вулиць, це низка незкінченних перевтілень, модернізацій, злиттів, перейменувань… Історія давньої вулиці Казимирівської є доброю ілюстрацією цього процесу, що триває від моменту появи самого міста Лева…
Одне з перших зображень вулиці Казимирівської. Фото др.третини XIX ст.
Нинішня вулиця Городоцька – один з найдавніших стратегічних шляхів не лише Львова, але й цілого краю, відома як вулиця Святої Анни від другої половини XVI сторіччя, упродовж століть змінювала назву – вул Святої Анни у ІІ дільниці (середина ХІХ ст.), Казімєжовска (1871), Казімєжа Вєлькєго (1933), Казимірштрассе (1941), Казимирівська (1944), Чапаєва (1944), 1 Травня (1964), Городоцька (1990)…
Вулична сцена на Казимирівській, по центрі – костел Святої Анни. Фото ост. третини XIX ст.
Віддавна шляхом Святої Анни у Львові називали відтинок дороги, що вів від давніх міських мурів, пізніше площі Голуховських (нині-Торгова), до костелу Святої Анни. Під час упорядкування назв вулиць 1871 року магістрат Королівського столичного міста Львова назвав цю вулицю Казимирівською, на честь короля Казимира ІІІ Великого (XIV ст.), за правління якого розпочалося приєднання Галичини до Польщі. Іменем святої Анни назвали пізніше одну з суміжних вулиць – нинішню Леонтовича.
Вулиця Казимирівська. Поштівка початку XX ст.
Від самих початків більшу частину парного боку Казимирівської вулиці займали й займають надалі правоохоронці. У будинку колишнього монастиря Бригідок, що діяв 1614 – 1784 рр. австрійська влада розташувала в’язницю, яка функціонує донині як міський слідчий ізолятор. Далі, у напрямку до костелу, було розташовано поліційні касарні, та міський та підміський гродські суди… Тепер у цих будинках комплекс Львівського юридичного інституту та Шевченківського райвідділу міліції, що виходив на паралельну вулицю Яховича (нині- академіка Кучера).
Фрагмент вулиці Казимирівської з видом на школу Святої Анни. Фото кінця XIX ст.
При початку Казимирівської здавна були розташовані числені заїжджі двори, особливо багато було їх на прилеглих вуличках – нинішніх Наливайка, Фурманській… Перед І Світовою війною, за проектом Гартля, тут звели розкішний готель “Асторія”, передбачалась суцільна модернізація вулиці – виросло ще кілька величних будівель: торговий дім “Магнус” на розі зі Шпитальною, торговий дім блаватних товарів та фабрика парасольок із пасажем (№ 17 на розі з вулицею Наливайка), два постсецесійні будинки навпроти на місці старого заїзду (№№ 14 та 16)… Проте війна поклала край далекоглядним планам…
Казимирівська у напрямку на середмістя. Поштівка початку XX ст.
Більшість забудови вулиці Казимирівської залишилась у XIX сторіччі – найяскравіша серед яких неготична будівля колишньої міської школи Святої Анни, збудована 1884 року за проектом Юліуша Гохбергера.
Ще одна цікава особливість давньої вулиці Казимирівської – залізниці у брамах. Віддавна тут було чимало невеликих підприємств (фабрика мила Абрама Цімельса, фабрика панчіх Гальперна, заклад ректифікації спирту Енглендера тощо). Розташовані вони були переважно у подвір’ях у прибудовах-офіцинах, потребували постійного постачання матеріалів, палива, вивезення готової продукції. Тож у деяких брамах були влаштовані “будинкові залізниці”. Коліями їздили вагонетки, які приводили в рух людьми чи кіньми…
Казимирівська у напрямку вокзалу. Поштівка поч. XX ст.
У радянські часи, 1964 року, давня вулиця припинила своє існування – Казимирівська та Городоцька були об’єднані в одну вулицю – 1 Травня, а в 1990 році цій найдовшій вулиці міста повернуто назву Городоцької.
Кілька днів тому, 14 травня 2015 року, у Львові розпочали реконструкцію площі святого Юра, яку обіцяють завершити до кінця липня. Хоча дуже мало віриться що так станеться, адже кінцевий варіант проекту ще уточнюється і доробляється. Але можна сміливо сказати одне – такою як зараз площа Святого Юра не буде уже ніколи.
Зараз в УГКЦ занепокоєні тим, що роботи з реконструкції площі св. Юра, які розпочались 14 травня, відбуваються за схемою, що не співпадає із проектом архітектора Ігоря Кузьмака та Михайла Федика, який є переможцем конкурсу 2010 року і затверджений Синодом Церкви. Про це 19 травня заявив прес-секретар курії Львівської архієпархії УГКЦ отець Павло Дроздяк.
Проект реконструкції площі святого Юра
Він, зокрема, зачитав звернення Митрополита Львівського Ігоря Возняка до міського голови Львова та громади міста, в якому Владика висловлює сподівання, що місто таки повернеться до реалізації схваленого церквою проекту та представить календарний графік виконання робіт на площі св. Юра.
«Прошу дотримуватись затвердженого проекту авторства І. Кузьмака та М. Федика та продовжувати започатковану працю. Вважаю, що міські урядники мали б представити громаді покроковий календарний графік виконання робіт, щоб усі, кому не байдужа постать Слуги Божого Митрополита Андрея, могли чітко бачити етапи віднови площі св. Юра та встановлення на ній гідного пам’ятника», – зазначив о. Дроздяк з посиланням на Владику Ігоря.
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Площа Святого Юра, травень 2015 року
Прес-секретар курії Львівської архієпархії УГКЦ також зазначив, що заяви управлінців ЛМР про те, що в УГКЦ ознайомлені зі схемою, за якою зараз ведуться роботи на площі св. Юра не відповідають дійсності.
«Проект («Пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому на площі Св. Юра у м. Львові» авторства Кузьмака та Федика», – ред.) був затверджений Синодом Церкви, пізніше були якісь думки щодо поетапної реалізації реконструкції площі св. Юра, але Церква не давала згоди на жодні нові схеми», – пояснив Дроздяк.
Член Громадської ради «Святий Юр» та член правління Національної спілки архітекторів України Юрій Горалевич зазначив, що громадськість очікувала від нового архітектора Львова відкритих кроків для досягнення порозуміння та підтримки конкурсного проекту. Натомість, на його думку, нова схема реконструкції, представлена Юліаном Чаплінським на минулому тижні, нівелює здобутки конкурсу.
«Схема, яку презентував Чаплінський – це є банальний косметичний ремонт існуючих транспортних комунікацій. Робота не розбита на етапи, нема інформації, які саме підрядники роблять реконструкцію. А реалізація цієї ідеї, очевидно, потягне за собою використання ледь не половини суми (30 млн грн. , – ред.), виділеної депутатами ЛМР на реконструкцію площі св. Юра», – заявив Горалевич.
Водночас Горалевич переконаний, що якби до виконання проекту авторства Ігоря Кузьмака та Михайла Федика приступили ближчим часом, то до Дня народження Митрополита Шептицького, 29 липня, він був би здебільшого реалізований.
«Абсолютно реально на сьогодні здійснити основні роботи для того, аби реконструкція площі була проведена відповідно до конкурсного проекту. Окрім того, місто має досвід зведення великих будівельних об’єктів навколо підготовки «Євро-2012». Звісно, що деякі роботи можуть тривати в часі, але здебільшого проект може бути реалізований», – заявив архітектор Горалевич.
З 2007 року в Україні відзначають День вишиванки. Цього року він припав на четвер, 21 травня. Багато львів’ян підтримали свято і вбралися цього дня у вишиті сорочки, або й повний національний стрій.
День вишиванки святкують в третій четвер травня. Будній день обрано не даремно – адже у цьому суть акції – свято має доводити, що вишиванка – абсолютно органічна частина життя українців, у якій ходять на роботу, навчання, прогулянки, побачення.
Львів у вишиванках – сім емоційних фото
Маленька львів’янка Єва
Львів у вишиванках – сім емоційних фото
Віра – працівниця крамниці солодощів
Львів у вишиванках – сім емоційних фото
Наталія та Любомир – продавці у книжковій крамниці
Львів у вишиванках – сім емоційних фото
Пані Ольга та пані Ірина
Львів у вишиванках – сім емоційних фото
Ілона та Христина – працівники ресторану
Львів у вишиванках – сім емоційних фото
Юля та Микола – продавці сувенірів
Львів’яни у вишиванках
Наталія, Віктор та Христинка – щаслива родина
Оргкомітет свята (Леся Воронюк-Волошина – голова оргкомітету, письменниця, журналіст, Олександр Ткачук – військовослужбовець ЗСУ, Оксана Добржанська – викладач, Михайло Павлюк – громадський та політичний діяч, Сергій Бостан – викладач, науковець) закликають українців зібрати і передати вишиванки бійцям у зону АТО. Збір сорочок волонтерами у рамках акції «Подаруй захиснику вишиванку» триватиме до 1 липня.
Кінотеатр "Втіха": місця для батярів, еротика та білетери-спортсмени
У 1909 році архітектор Карл Майредер зводить помпезний будинок на площі Марійській, 6/7 (на розі нинішніх проспекту Свободи та Коперника), від часу його побудови у партері будівлі, що мала сполучення із відомим пасажем Міколяша, функціонував один з найпопулярніших кінотеатрів Львова.
Будинок Майредера, у якому функціонував кінотеатр “Втіха”. Фото 2015 року
Перша назва закладу – кінотеатр “Авеню”, поруч працювала кав’ярня тієї ж назви, власником якого був Мельхіор Майблюм, один з перших кіномагнатів у Львові. Невдовзі перед I Світовою війною кінотеатр змінив назву на “Thе Dreamland Kino” (1912–1914 роки).
Вхід до пасажу Міколяша від нинішньої вулиці Вороного. Над входом вивіска кінотеатру “Втіха”. Фото міжвоєнної доби
У роки Першої Світової війни назва змінюється на польську “Uciecha” (“Втіха” чи “Утешение”- як ця назва подається російською мовою в путівнику часів російської окупації Львова 1914-15 років). У складні повоєнні роки зал на понад 200 місць тимчасово припинив роботу…
Внутрішнє подвір’я будівлі де функціонувала “Втіха”. Фото 2015 року
“Втіха” відновила свою роботою 1924 року під керівництвом відомого аматора кіноіндустрії Генрика Шеєра. Кінотеатр користувався неабиякою популярністю. Саме з міжвоєнного періоду його діяльності маємо цікаві спогади…
У народі “Втіху” називали “братрура”, тобто “духовка”. В задній частині кінотеатру стояли м’які крісла, так звані резервні місця, в яких кишіло блохами, а ці комахи деколи гуляли й по всьому залу… Попри такі незручності, резервні місця були популярними серед батярів та їхніх “панянок”…
Внутрішнє подвір’я кінотеатру “Втіха”. Фото 1931 року
У 1930-х роках кінотеатр був у співвласності Мавриція Гімпеля, Ізидора Меркеля і Чеслава Добженського, проте рівень популярності залишався високим, зал нараховував 288 місць, зокрема, туди полюбляли ходити українські робітники Львова..
У ті роки “Втіха” часто ставила у репертуар еротичні фільми, перед сеансом публіку розігрівав масними жартами гуморист Юзьо Білявський і пікантним шоу танцюристка зі сценічним псевдонімом Гера Івнінг… У цьому кінотеатрі був лише один проектор, тому час від часу сеанс переривали, і поки кіномеханік перезаряджав апарат, білетери відкривали двері і провітрювали задушливий зал. У цей час дехто виходив надвір покурити, і тоді спритна молодь, яка під дверима очікувала на цей момент, проникала до залу, тому під час наступної перерви білетери ретельно перевіряли квитки, аби виявити “зайців”. Аби розмова із “зайцями” виглядала переконливо, білетерів набирали серед колишніх спортсменів…
Подвір’я кінотеатру “Втіха”. Фото 2015 року
У роки німецької окупації кінотеатр продовжував роботу, від 1943 року, назву змінено на “Луна”, у Львові в різні часи вже існувало щонайменше два кінотеатри з цією назвою.
Фрагмент оздоблення партеру будівлі де знаходився кінотеатр “Втіха”. Фото 2015 року
Від 1946 року це кінотеатр імені Лесі Українки. Характер репертуару підкреслював неоновий надпис над касовим фойє “Новини дня”. У 1980-х у приміщенні фойє каси діяв зал ігрових автоматів. Пізніше кінотеатр перейменовано на “Кассандру”, у 2007 рішенням міськради державне комунальне підприємство скасовано, ще один зал у Львові припинив своє існування…
У центрі Львова збирають гроші на автомобіль для АТО
Хоч нам усі говорять що активні бойові дії на Сході України закінчились і що в наших хлопців, що зараз перебувають у так званій зоні АТО (хоча насправді на війні) є все необхідне для виживання і захисту нашої держави, на ділі все не зовсім так красиво.
Яскравим прикладом цього є автомобіль, котрий два місяці ніс службу в гарячих точка на Сході України і котрий волонтери зараз виставили у Львові на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку.
“Машина спецпідрозділу ЗСУ, яка приймала участь у бойових діях та захисті суверенітету та територіальної цілісності нашої Батьківщини. Завдяки цьомуавтомобілю виконувалисяважливі бойові завдання впродовж 2-ох місяців,” – такий текст роздрукований на аркуші четвертого формату переклеєний до більш-менш цілої частини кузова автомобіля.
За два місяці виглядає автомобіль дуже страшно, і навіть уявляти не хочеться що могло статися з нашими хлопцями… там…
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Автомобіль з зони АТО
Поруч зі скринькою для збору коштів на автомобілі для зони АТО, волонтери поклали гільзи від набоїв, якими російські військові бандитські формування обстрілюють наші збройні сили.
Допомагати волонтерам чи ні – особиста справа кожного і ніхто нікого ні до чого не примушує. Залишаться два запитання: що ви скажете своїм дітям після перемоги і як ви зможете їм дивитися в очі у випадку поразки….
Продовжуючи тему кривавих днів львівських тюрем влітку 1941 р., неможливо не згадати найдавнішу тюрму міста, котра й донині діє за призначенням– так звані «Бриґідки». Назва походить від монастиря та лікарні при ньому св. Бриґіди, котра жила в середньовічній Швеції та була покровителькою лікарської справи. Наприкінці XVIII ст. за австрійської влади монастир з лічницею закрили та переобладнали на в’язницю. Відтоді приміщення не змінювало свого призначення.
На початку нацистсько-радянської війни у Бриґідках перебувало 706 в’язнів при ліміті– 300 осіб. Протягом 22‑28 червня 1941 співробітники НКВД знищили тут 739 в’язнів. Невідповідність між кількістю утримуваних та розстріляних пояснюється додатковими арештами, котрі відбувалися паралельно з розстрілами за участі іншого карально-репресивного органу НКҐБ.
Зліва будівля Тюрми № 4 УНКВД по Львівській області (Бриґідки), м. Львів, вул. Казимирівська (тепер Городоцька). Темні плями на фасаді – сліди пожежі.
Розстрільний список тюрми № 4. Вирок виніс помічник начальника УНКВД Ілля Ступницький, санкціонував обласний прокурор Леонід Харитонов.
Головна брама Бриґідок.
Німецькі військові «відкривають» тюрму.
Фото 3 липня 1941 р.
Ріг Бриґідок (тепер це ріг вулиць Городоцької та Данилишина)
Дим від пожежі в Бриґідках на вулиці Казимирівській
У Бриґідках – місце проведення розстрілів. Темні плями на стіні – сліди крові; також видно на стіні сліди рикошету куль
Люди впізнали тіло рідного та забирають для похорону
Невпізнані тіла загиблих у Бриґідках
Впізнання загиблих. Фото 3 липня 1941 р.
Впізнання загиблих. Фото 3 липня 1941 р.
Витяги з львівської газети «Українські щоденні вісті» про побачене в Бриґідках після відходу совєтів
Витяги з львівської газети «Українські щоденні вісті» про побачене в Бриґідках після відходу совєтів
Усі процеси т.зв. «розвантаження тюрми» (а саме так цинічно у чекістських документах означено процес розстрілів) відбувалися за тією ж схемою, що й в тюрмі «на Лонцького». Трупи, котрі не встигли вивезти, були поховані в підвалах тюрми і тюремної каплиці.
Перед відступом чекісти влаштували пожежу в тюрмі. Ймовірно тут переховували документи, котрі не встигли вивезти. Таким чином вони намагалися «замести» сліди своїх злочинів. До того ж саме це пояснює чому в такому великому приміщенні як Бриґідки, за перших совєтів, було небагато місць для в’язнів (для порівняння з тюрмою «на Лонцького»: ліміт 1500 осіб, утримували 3638 в’язнів на початку війни).
Міхал Міхальський - коваль, повстанець, президент Львова
У львівській історії часто трапляються імена, долі та життєвий шлях яких, є своєрідною ілюстрацією поступу Львова, та Галичини загалом на зламі XIX-XX сторіч. Почесне місце серед таких особистостей посідає Міхал Міхальський – ремісник, коваль за фахом, що завершив свій життєвий шлях на посаді президента Королівського столичного міста Львова.
Портрет Міхальського у вбранні міського президента. Фото з преси, 1907 рік
Міхал Міхальський (1846-1907 рр.) походив з родини львівських ремісників, з малих років вчився та засвоював нелегкий фах коваля. У віці 17 років брав активну участь у патріотичному Січневому повстанні 1863-1864 років проти Російської імперії, що в ті часи зберігала владу над значною частиною польських земель.
Обкладинка рекламного проспекту фірми по виготовленню возів М. Міхальського. Кін. XIX ст.
У 1871 року майбутній президент засновує майстерню по виготовленню та ремонту возів та екіпажів, діяла вона за адресою Святого Міхала, 6 – нині це вуличка Юрія Дрогобича, практично у центрі міста.
Скульптор Тадеуш Блотницький з проетом монументу Міхальському у власній майстерні. Фото з преси, 1907 рік
Як ветеран Січневого повстання Міхальський брав активну участь у громадському житті Львова. У віці 34 років – 1880 року, він вперше був обраний до міської ради. В ті часи потрапити до міського магістрату в такому віці було справжнім визнанням заслуг та хисту молодого, перспективного політика.
Пам’ятник Міхальському на Личаківському цвитарі у Львові. Фото 1907 року
Згодом Міхальський був обраний депутатом Галицького крайового сейму, активно включився у політичне життя міста та краю… Вже 1896 року львівський коваль обраний ІІ-м віце-президентом Львова, 1899 року — І-м віце-президентом. Саме цього періоду стосується відома міська легенда – під час урочистого відкриття пам’ятника королю Яну III Собєському (монумент нині у польському Гданську, стояв на нин. пр-ті Свободи), де був присутній весь львівський бомонд, Міхальський зауважив, що королівський кінь зле підкований…
Пам’ятник Міхальському на Личаківському цвитарі у Львові. Фото наших днів
Президентом Львова Міхал Міхальський був обраний 1905 року. На початку XX сторіччя це була одна з найблискучіших кар’єр, проте, нажаль, дуже коротких… 1907 року президент-коваль раптово та передчасно помер. На похорон президента зібрався увесь Львів, що красномовно свідчить про справжню популярність…
Похорон Міхальського, рух процесії від Катедри на Марійську площу. Фото 1907 року
Цікавий факт, в часи президенства Міхальського, у 1906 році у Львові були вперше введені правила дорожнього руху, з’явилися перші таксі, а автомобілі отримали державні номери…
Сьогодні у світі, як ніколи, постала проблема джерел енергії. Людство зрозуміло, що час переходити на альтернативні джерела відновлюваної енергії. Системи, що не потребують зовнішнього пального вже є в Україні, зокрема і на Львівщині.
Так, наприклад, в м. Пустомити у відпочинковому комплексі “Озерний Край” встановлено теплову помпу. Експерти вважають, що за цією технологією майбутнє, адже ККД установки 400%(!). Така висока ефективність полягає у тому, що установка не виробляє тепла, а лише вбирає його з навколишнього середовища (земля, вода, повітря) і транспортує в будівлю, де використовує на обігрів приміщень та нагрівання води. Пристрій затрачає електроенергію лише на роботу помп, компресора і електроніки, має нульовий викид в навколишнє середовище. Таким чином на даному підприємстві за 13 кВт*год. електроенергії отримується 60 кВт*год. тепла.
Принцип роботи теплової помпи.Будинок обладнаний тепловою помпою.Теплиця, яка обігрівається тепловою помпою встановленою в будинку.Теплова помпа не більша від холодильника.Пульт керування тепловою помпою.Прокладка туб теплообмінника для теплової помпи в озері.
Інший вид отримання “дармової” енергії реалізовано у м. Винники в готельно-розважальному комплексі “Галактика”: тут на даху будівлі встановлено 24 вакуумні панелі (один з видів сонячних колекторів), які вбирають енергію Сонця, нагрівають воду у бойлерах. Сумарно 6 тонн води на добу. Дана система витрачає електроенергію лише на роботу помп. Нагріта вода використовується для потреб кухні, душу, нагрівання басейну тощо.
Вакуумні сонячні панелі.Вакуумні сонячні панелі.Бойлер та насос.Перетворювач напруги для живлення помп.Розподільчий водяний щит.
У м. Львові, за адресою пр-т Чорновола, 57 знаходиться “Львівський центр науково-технічної і економічної інформації” де розміщено “Центр Енергозбереження”. На даху цієї дев’ятиповерхівки розташовані фотомодулі для отримання безкоштовної електроенергії з сонячного випромінювання. Установка має 8 панелей, які дають сумарну потужність 2 кВт*год., а також встановлено малопотужний вітряк та метеостанцію. Крім того система під’єднана до Глобальної мережі, що дає змогу слідкувати за її показниками в режимі он-лайн.
Сонячні батареї на даху будівлі.Сонячна і вітрова електростанції, а також метеостанція.
Станом на сьогодні деякі системи є досить дорогими: встановлення теплової помпи для приватного будинку вартуватиме близько 8-12 тис. Євро, “сонячні батареї” обійдуться в 5-8 тис. Євро. Сонячні колектори можна виготовити власноруч, щоправда, вони не будуть такими ефективними як заводські вакуумні. Та використання даних технологій це великий крок як до збереження екології, сумарного зниження викидів, збереження нафтопродуктів, разом з тим це – економія коштів, адже дані системи розраховані на строк служби 20-50 років і потребують лише разової інвестиції при встановлені.
Цьогоріч 21 червня виповнюється 115 років від дня народження Катерини Грушевської – визнаного у світі культуролога, соціолога, етнографа та фольклориста, а насамперед, доньки свого батька – Михайла Грушевського.
Народилася Кулюня, а саме так лагідно називали її рідні, у Львові. Була єдиною і улюбленою донькою Михайла Сергійовича та Марії Сильвестрівни Грушевських. Охрестили маленьку за греко-католицьким обрядом у церкві Св. Апостолів Петра і Павла (на сучасній вулиці Личаківській). Дівчинка росла хворобливою, а тому батьки з великою любов’ю й увагою берегли єдиний промінь родинного щастя – Катрусю, віддавали їй свою ласку і ніжність. День народження дівчинки, як і день її Ангела, завжди ставав правдивим родинним святом: були гості, вітання, поштівки, подарунки.
Марія та Катерина Грушевські. Львів, 1905 рік
Маленька Кулюня купалася у безмежній любові батьків, любила горіховий торт, шоколадні цукерки, а ще обожнювала котиків.
Лист Михайла Грушевського до Катерини Грушевської. Санкт-Перебург, 07.02. 1909р.
Фондова колекція Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові включає в себе матеріали, що висвітлюють життя та діяльність Катерини Грушевської. Серед них фотографії, речі побуту, книги дослідниці, а головне — її епістолярна спадщина.
Лист Михайла Грушевського до Катерини Грушевської. Київ, 09.02.1907
Листувалася Катерина з раннього дитинства, навіть коли ще не знала літер, тоді за неї писала її мати — Марія Сильвестрівна. А уже коли дівчинка навчилася писати сама, то вповні розкрила свій епістолярний талант. Її листівочки із підписами “Ку” та “Катруся” отримувала уся родина. До написання листів дівчинка долучає навіть домашнього улюбленця — песика Рікі. “Я держала в одній руці перо, а в другій Рікову лапку і підписала єго,” – ділилася вона з батьком.
Лист Михайла Грушевського до Марії Грушевської. Київ, 19.11.1907
А ще надзвичайно тішилася Катруся, коли отримувала вітання, адресовані Михайлом Сергійовичем “Високоповажній Кулюні Грушевській”, в яких батько лагідно звертався до доньки “Котусю” чи “Котику”. Надходили такі звісточки до рідних звідусіль, де довелося побувати історику. Невеликі кольорові листівочки із зображенням котиків часами були єдиним засобом спілкування, адже родині часто доводилося розлучатися.
Лист Михайла Грушевського до Марії Грушевської. Київ, 07.11.1907
У фондах музею зберігається декілька таких листівок. Подаровані вони науковцем, письменником, дослідником, політичним і громадським діячем п. Ярославом Гнатівим у 1997 році.
Катерина Грушевська. Львів 1910 рік
Зараз “котики” експонуються в експозиційній залі музею “Лілії”. У кімнаті, де колись писала свої перші листи Катруся Грушевська.
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Марія Головкевич на вечорі пам'яті Романа Різняка - Макомацького
В понеділок, 18 травня 2015 року, в приміщенні Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» і в рамках «Ночі музеїв», приуроченої до Міжнародного дня музеїв, відбувся “Вечір пам’яті Романа Різняка – Макомацького”.
Вечір пам’яті Романа Різняка – Макомацького
Вечір розпочався з виступу Володимира Кудовби, котрий виконав пісню Богдана Веселовського міжвоєнного періоду, чим одразу налаштував глядачів на атмосферу того часу.
Володимир Кудовба на вечорі пам’яті Романа Різняка – Макомацького
Також частиною вечора пам’яті стала лекція старший науковий працівник музею “Дрогобиччина”,Марії Головкевич під назвою “Месник Макомацький”. Потрібно зазначити що лекція була дуже конкретною та змістовною і на ній був присутній племінник героя з родиною.
Флюгер – це не лише покажчик напряму і швидкості вітру, а ще й талісман або оберіг будинку. Ковалі виготовляють справжні шедеври – різноманітні вишукані й витончені вироби. Таким чином, флюгер став ще й прикрасою будинку, показником його індивідуальності і смаку господаря. Різноманітні флюгери – невід’ємний атрибут львівських будинків. У місті, навіть, проходить музичний фестиваль «Флюгери Львова».
Вул. Вербицького, 4
Вул. Вербицького, 4
Вул. Вербицького, 4
Вул. Вербицького, 4
Вул. Вербицького, 4
Вул. Вербицького, 4
Ажурний флюгер прикрашає верхівку вілли на вулиці Вербицького. Будинок 1890 року з елементами німецького народного стилю авторства львівського архітектора Людвіка Балдвін-Рамулта.
Вул. Дж. Дудаєва, 8
Вул. Дж. Дудаєва, 8
Вул. Дж. Дудаєва, 8
Вул. Дж. Дудаєва, 8
Витончений флюгер на даху будівлі № 8 по вулиці Дж. Дудаєва. В будинку за Польщі діяла редакція українського видавництва і газети «Світ дитини», 1939 року тут було Товариство фізичної культури, у 1950-х — гуртожиток № 3 Інституту фізкультури, тепер тут спортивний корпус Львівського інституту фізкультури. Будинок споруджений у 1884—1887 роках.
Вул. Коновальця, 100
Вул. Коновальця, 100
Вул. Коновальця, 100
Вул. Коновальця, 100
Вул. Коновальця, 100
Прапор-флюгер у віллі, збудованій за проектом львівського архітектора Станіслава Улейського у 1912 році для Олександра Кшечуновича з відомої та шанованої у Львові вірменської родини. Згодом тут мешкав аптекар Стефан Стенцель – власник аптеки у кам’яниці Шпрехера на площі Міцкевича. Вілла збудована у стилі неоготики.
Вул. Залізняка, 8
Вул. Залізняка, 8
Вул. Залізняка, 8
Вул. Залізняка, 8
Вул. Залізняка, 8
Флюгер-сонце з хмаринкою можна знайти на верхівці даху будинку по вулиці Максима Залізняка.
Вул. Котляревського, 12
Вул. Котляревського, 12
Вул. Котляревського, 12
Вул. Котляревського, 12
Вул. Котляревського, 12
Ангел із сурмою вінчає дах будинку по вулиці Котляревського. Будинок виконаний у стилі модерн з використанням трансформованих мотивів класицизму. Збудований у 1912—1914 роках за проектом Івана Багенського спільно з Войцехом Дембінським.
Вул. Генерала Чупринки, 21
Вул. Генерала Чупринки, 21
Вул. Генерала Чупринки, 21
Вул. Генерала Чупринки, 21
Вул. Генерала Чупринки, 21
У віллі, збудованій фірмою Івана Левинського, невеликий акуратний флюгер. Фасади будинку, оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив’яні кахлі) та різьбленими деталями.
Вул. Русових, 2
Вул. Русових, 2
Вул. Русових, 2
Вул. Русових, 2
Вул. Русових, 2
Ще один флюгер у формі прапорця визначає напрямок вітру на одному з куполів кутового будинку по вулиці Русових.
Вул. Коновальця, 98
Вул. Коновальця, 98
Вул. Коновальця, 98
Вул. Коновальця, 98
Вул. Коновальця, 98
Зовнішній вигляд вілли по вулиці Коновальця, 98 доповнює ажурний флюгер. Будівля збудована фірмою Івана Левинського за проектом Тадеуша Обмінського у 1904—1905 роках у карпатському стилі, остання перебудова від якого майже нічого від нього не залишила.
Вул. Котляревського, 29
Вул. Котляревського, 29
Вул. Котляревського, 29
Вул. Котляревського, 29
Вул. Котляревського, 29
Прапор із місяцем та зірками на будинку № 29 по вулиці Котляревського. Вілла збудована у 1891—1892 роках за проектом Юліана Захаревича та Івана Левинського. Власником будинку з 1913 року був архітектор Я. С. Зубжицький.
Найбільший храм Галицького передмістя, або церква на Кровиську
Історія не любить емоцій, проте, інколи, обуренню від нашого ставлення до власної минувщини немає меж… Вже багато десятиріч освячена земля посеред сучасного міста є осквернена нечистотами. На місці, де ще два сторіччя тому знаходився один з найстаріших у Львові, найбільший храм Галицького передмістя – Богоявленська церква, діяли …громадські туалети…
Церква Богоявлення (вгорі) та Благовіщення. Фрагмент панорами Львова 1772 року
Парохіяльна церква Богоявлення Господнього згадується вперше 1386 року. Стояла вона на місці, де вулиця Фредра збігається з вулицею Князя Романа (давньою – Баторія), на ділянці, що були між двома потоками, Пасікою й Сорокою.
Пам’ятний знак на місці Богоявленської церкви, та кривавих подій 1648 року. Фото 2015 року
Вже 1546 року згадується при церкві школа – найстарша з відомих нам у Львові. Пізніше братство утримувало також й шпиталь. При храмі існувало братство, що дістало статут 1591 року, належало воно до заможніших і вело широку діяльність.
Подібно як на інші церкви східного обряду, так само й на церкву Богоявлення напав і замкнув її 1584 року латинський архієпископ Соліковський, щоб присилувати православних до нового календаря…
Богоявленська церква Галицького передмістя Львова. Реконструкція І. Качора
При цій церкві був великий цвинтар, що займав ділянку сучасної забудови (Князя Романа,№ 36-42) на ньому, зокрема, була могила, в якій поховали козаків, що загинули під час штурму Кармелітського монастиря. Історик Францішек Яворський 1911 року описував події 1648 року: “Земля там настільки закривавилася, що ще до недавніх часів грунти навіть мали офіційну назву Кровисько”… На цвинтарі був сад зі слив, груш, яблунь, поруч стояв будинок священика. Цікавий факт – на церковній парцелі був бровар, в якому варили пиво й горілку на потребу шпиталя. Братство мало також майстерню домовин; продавало їх на передмісті…
Церква Богоявлення не раз зазнавала пожеж та руйнувань разом із незахищеним Галицьким передмістям. Розлючений невдалим штурмом львівського Середмістя 1695 року кримський хан Селім І Гірей наказав її спалити разом передмістям…
Сквер на розі вулиць Князя Романа та Герцена, влаштований на місці давнього храму Богоявлення. Фото 2015 року
Лише 1711 року було відбудовано нову дерев’яну церкву, яка простояла до 1800 року й була розібрана за розпорядженням австрійської влади. Ділянка перейшла у приватні руки – був тут заїзд Криницького, 1875 року купив його Крижановський. Новий власник почав ставити нову кам’яницю, й під час копання ровів під фундаменти натрапив на давній церковний цвинтар та велику могилу, в якій знайдено багато людських кістяків, кусень козацької шаблі, кілька наконечників стріл і списів…
Сквер на розі вулиць Князя Романа та Герцена, на місці давнього храму Богоявлення. Фото 2015 року
Знайдені предмети було передано до музею Любомирських (тепер Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника)…
На цьому місці було закладено сквер, в якому потім влаштували підземні туалети… У сквері збереглися дві старі циліндричні афішні тумби.
Навпроти будинку на вул. Князя Романа, 38 встановлено камінь з написом на чорній плиті “Тут буде споруджено пам’ятник козакам, що полягли при визволенні Львова 1648 року під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Камінь поставили козаки Зеник, Богдан, Тарас, Юрко”.
