Творчість Новаківського стала об’єктом зацікавлення критиків і поціновувачів мистецтва ще за життя майстра, його ім’я не сходило зі сторінок львівських періодичних видань: українських, польських, єврейських. Не оминали увагою “пана артиста” й закордонні часописи.
Зокрема, цікавий відгук залишив після відвідин майстерні й помешкання художника на вул. Міцкевича (тепер – Листопадового Чину, 11) кореспондент британської газети “TheManchesterGuardian“, який побував у Львові на початку 1932 р.
Публікуємо вище згадану публікацію повністю (англомовний оригінал зберігається в архіві Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського):
«Творчість українського художника»
(The work of A Ukrainian artist//The Manchester Guardian. – 1932. – Jan. 15)
«Відвідини майстерні українського маляра Олекси Новаківського є незабутнім пережиттям. Він немов патріярх, з яскравими пронизливими очима та доброзичливою янгольською посмішкою. Його обожнює молодь, особливо молоді мистці, які відчувають на собі гостинність його дому.
Незнайомцеві він пояснює свою працю красномовною багатослівною українською у поєднанні з експресивними порухами рук. Не те щоб його картини не були цікавими самі по собі, без роз’яснюючих коментарів, навпаки їх цінували б дуже високо у найкращих сучасних виставкових залах Парижу або Берліну, де вони прикували б до себе увагу гарячковою напруженістю кольору, міцністю лінії і певною візантійською дивовижністю.
Втім, вони мають ще й візіонерський характер, котрий хоч і не одразу впадає в око сторонньому глядачеві, але згодом стає досяжним для нього завдяки власній величавості, розкритій художником.
У нього є щось спільне із Вільямом Блейком [1], хоча він і не малює видінь: візія не є предметом його малярських робіт, вона прихована у його картинах і вплетена у самісіньку творчу манеру живописця.
Українська легенда, символіка та алегоричність переслідують українську уяву, скупчуючись у деревах, хмаринках, дощі, пагорбах і будівлях. У краєвиді, що на перший погляд виглядає як будь-який краєвид, мальований митцем-генієм, при ретельнішому спогляданні знаходимо видіння та примари, котрі причаїлися у деревах, тінях і грі світла й кольору.
Попри усю свою візійність, творчість Новаківського черпає силу з українського чорнозему. Вона трагічна – так само, як і історія українського народу, який донині переживає, мабуть, найтемніший період власної історії. Але десь на запіллі, часом опромінюючи цілу картину, знаходиться видіння Києва, міста-мрії для тих українців, котрі живуть під іноземним пануванням, Нового Єрусалиму, що для них уособлює майбутнє, яке, на їхнє переконання, прийде рано чи пізно».
Переклад з англійської – Олександра Шейка (молодшого наукового співробітника Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського).
Олекса Харлампійович Новаківський (14.03.1872, с. Ободівка, Сх. Поділля. – 29.08.1935, м. Львів) – один з найбільш самобутніх українських митців першої половини минулого століття. У своїй творчості порушував філософські і суспільно-значущі теми. Закінчив Краківську академію мистецтв. Оселившись у Львові на запрошення глави Греко-Католицької Церкви, Митрополита Андрея Шептицького, розгорнув активну педагогічну діяльність. Мистецька школа, очолювана Новаківським, виховала цілу плеяду визначних українських митців, серед яких: Святослав Гординський, Михайло Мороз, Григорій Смольський, Василь Дядинюк, Мирон Левицький, Ярослав Лукавецький, Іванка Нижник-Винників та ін.
[1] Вільям Блейк (William Blake, 1757 – 1827) – видатний англійський поет і художник, представник течії романтизму. У своїй творчості нерідко звертався до історичної і біблійної тематики, наповнюючи її водночас фантазійними, міфологічними, містичними й окультними образами та мотивами. Упродовж цілого життя бачив “видіння”, які стали джерелом для натхнення при написанні багатьох його творів.
За метеріалами: prostir.museum
