Цей загадковий будинок знаходиться мало не в самому центрі львівської “силіконової долини” в оточенні бізнес-центрів та офісних комплексів на вулиці Стороженка, 33
І своїм фасадом, і не тільки фасадом, цей будинок, сильно дисонує зі своїми найближчими сусідами. Тут царюють запустіння та розруха.
Сьогодні хочу запропонувати підбірку фотографій звичайнісінького, не перший погляд, дворика, що знаходиться в будинку на розі вулиць Залізничної та Стороженка.
Якщо дивитися з вулиці, нічим особливим будинок не відрізняється. Такий собі звичайнісінький львівський будинок. Але, зайшовши, в його дворик, потрапляєш просто таки в “рай еклектики”.
Над входом ще можна прочитати дату спорудження будинку 1908 рік, але внутрішня архітектура добудовувалась, преплановувалась і ремонтувалася стільки разів, що первісне обличчя дворика розпізнати практично неможливо.
Якщо з двору забрати сучасні автомобілі, тут спокійно можна знімати фільми про повоєнний Львів.
Тут можна зустріти на обшарпаному, без перил, балконі, сучасні пластикові двері і на напівзруйнованій стіні – євровікно. Складається враження, що хтось хотів щось змінити і покращити, але забракло грошей і роботи припинилися до кращих часів.
Дивлячись на це все хочеться згадати Задорнова з його відомою фразою “Ремонт ніколи не завершується – він тільки тимчасово призупиняється”.
І в цих умовах живуть люди. Живуть кожного дня. Тут закохуються і одружуються молоді люди, тут народжуються діти і з цього дворика вони йдуть в перший клас. І звідси люди вирушають в останню дорогу.
А скільки таких двориків по всьому місту? Десятки, а може й сотні!
Але кожному львів’янину хочеться бачити наше місто красивим, відремонтованим, чистим і охайним. Щоб кожного разу, йдучи чи ідучи містом, повертаючись додому з роботи чи мандруючи містом з друзями, хотілося з гордістю сказати: “Це моє місто! Воно найкраще!”
Партнер посту: Недавно нашел очень полезный сайт для молодых родителей www.frisoclub.ru ребенок 11 месяцев развитие которого состоит в том, чтобы во всем стремится подражать маме и папе.
Як тільки у Львові трішки потепліло знову за свою справу взялися дорожні служби. І, хоча до “Євро 2012” залишаються лічені дні, місто знову перетворилося на великий ремонтно-будівельний майданчик. Цього разу об’єктом моєї уваги стала Привокзальна площа. Площа, ремонту на якій не було мабуть років зі сто.
Побачена картина мене сильно вразила. Оскільки в мас-медіа анонсували завершення ремонтних робіт до кінця березня, а я туди завітав на початку квітня, то очікував побачити принаймні завершальну стадію.
Старіння кожного міста можна легко спостерігати за старінням його постійних мешканців. І, якщо люди – це істоти не довгоживучі, то постійними мешканцями можна сміливо вважати міські дерева. Їх народження проходить непомітно для людського ока і ніхто не святкує річниці їхнього життя.
Але, попри це, вони довший час залишаються живими свідками нашої історії. І чим старіше дерево, тим більше воно пам’ятає. Дуже шкода, що люди – мешканці міста, мало про це задумуються і не цінують життя дерев.
Їх заковують у бетон та бруківку, їх вирують під забудову різноманітних закладів, біля них просто влаштовують сміттєзвалища або вирізають на них свої імена.
Але одному з львівських дерев нещодавно пощастило – 120-літній клен клен на вулиці Валовій, 18а навпроти “Музею ідей”, отримав громадянство міста та надію на “щасливе життя”. 21 березня 2012 року на День Львівського Дерева опікуватися кленом взявся “Музей Ідей”.
Столітньому клену було присвоєно спеціальний паспорт та Qrkod. А різнокольорові годівнички, які виготовили студенти кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету, тепер стали окрасою дерева.
Навколо клена спорудили також імпровізований дерев’яний амфітеатр, куди можна прийти, посидіти, попрацювати чи просто подумати. Дехто приходить поспілкуватися з молодим красенем-кленом. Адже 120 -років для клена, який може прожити 500, це ще навіть не юнацький вік.
І як би було добре, якби кожен мешканець міста чи кожна міська родина взяла на себе опікунство хоча б над одним деревом. Тоді і дерева би менше нищили і вислів “сімейне дерево” набув би абсолютно іншого змісту.
Відновлено цей храм до 2000-ліття від Різдва Христового в роках з 1990 по 2000. Меценатами стали: Я. Грицюк, Б. Опірський та М. Скрипець. Настоятель храму митрополит протеєрей С. Гарбадин
Про це все нам розповідає велика плита біля підніжжя правої колони головного портика храму святого апостола Андрея Первозванного у Львові на вулиці Шевченка, 66.
У ще вона розповідає що на сьогоднішній день це Українська Православна Автокефальна церква Київського Патріархату.
Свого часу це був храм Святої Родини оо. реформатів.
Споруда своїми архітектурними особливостями одразу говорить про свою приналежність до православної церкви. Це і купольні бані , яких три (одна цнетральна та дві бокові) та особливості використання колонових конструкцій та багато іншого.
Церква розташована на підйомі вулиці Шевченка і тому в її побудові добре видно поправки на рельєфні особливості. Найпростіше це побачити на сходинках храму.
Поряд з церквою розташована невеличка дзвіниця на три дзвони.
Вона гармонійно вписується в архітектурний ансамбль храмової споруди.
Попри недавні ремонтно-відновлювальні роботи, фасад будівлі знову вимагає реставрації та постійного належного догляду.
Сьогодні 27 березня на своє професійне свято Міжнародний день театру на марш протесту під назвою “ДОСИТЬ ФУТБОЛИТИ КУЛЬТУРУ!!! ” вийшли працівники львівських театрів. Ініціатором акції став колектив Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Близько 12.00 на площу Ринок вийшли театрали з дзеркалами різного розміру у руках. Дзеркала виступали в образі театру. Адже театр був і є своєрідним живим дзеркалом, яке відображає загальний стан суспільства, країни. Український театр – це дзеркало, в яке влада вперто відмовляється дивитися.
Сучасна молодь взагалі не пам’ятає, та й мені самому вже важко пригадується пам’ятний Володимиру Іллічу Леніна на (тепер проспект Свободи) проспекті Леніна на площі перед Львівською Оперою. Та не дивно, адже в вересні минає двадцять два роки з моменту демонтажу цього пам’ятника.
Мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника В.І. Леніну у Львові, відбувся 20 січня 1952 р. Пам’ятник був споруджений перед входом до театру опери та балету, на вісі Гетьманських Валів – парку-скверу, розташованого в центрі вулиці 1 Травня.
Автором пам’ятника був московський скульптор С.Меркуров, у здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз; площу перед оперним театром впорядкували за проектом арх. І. Персикова та М. Юрчука.
Підготовка до встановлення пам’ятника В. І. Леніну почалася ще перед початком Великої вітчизняної війни, в червні 1941 року, але встановлений він був в 1952 році.
Так виглядав пам’ятник Леніну у Львові у вересні 1990 року напередодні демонтажу. Демонтували його 14 вересня 1990 року.
Після демонтажу, бронзова частину пам’ятника було розплавлена. Так закінчилася майже сорокарічна його історія у місті Львові.
Партнер посту: Если вдруг, в одно прекрасное утро вы увидели на мониторе надпись «ваш пк заблокирован за просмотр и тиражирование…» – это означает, либо вы действительно этим занимаетесь и вас поймали, либо вы подхватили вирус-вымогатель.
Нічим особливим на перший погляд не примітна церква святої Параскеви П’ятниці на вулиці Богдана Хмельницького, 77 відноситься до найстаріших церковних споруд нашого міста.
За даними археологічних обстежень що проводилися у 1977-1978 рр., перша церковна споруда у романському стилі, що знаходилася на цьому місці датується кінцем XIII – першою половиною XIV століття.
Церква була розміщена недалеко від першої львівської торгової площі (сьогодні площа Старий Ринок) і одночасно на так званому «Волинському шляху» — середньовічній дорозі, що збереглась до нашого часу у вигляді вулиці Хмельницького.
Після потужної пожежі 1623 року, церква зазнала істотних перебудов. З оборонною метою, було зокрема добудовано вежу над притвором.
Кілька разів церква була реставрована, а саме у 1870, 1886 і 1908 роках, і кожна реставрація залишала по собі елементи свого часу від готики і до пізнього ренесансу. У 1908 році завдяки проекту Міхала Лужецького, замість шатрового завершення храм отримав струнку баню із ліхтарем і наріжними вежечками.
Повна реставрація церкви була проведена в 1950 р., а в кін. 1990-х було зведено нову дзвіницю. Нині Церква святої Параскеви П’ятниці належить УПЦ КП.
Партнер посту: Когда приходит вечер пятницы, всех нас ждет долгожданный отдых и конечно-же водка бар Киев, в этом отношении не исключение.
Як і більшість давніх споруд нашого міста, цей храм перебудовувався кілька разів і кожен період в історії залишав н його обличчі свій слід. Монастир сакраменток (бенедиктинок з Адорації Найсвятішого Сакраменту) заснували у 1710 році. А у 1718 році було зведено перший костьол Заручин Пресвятої Діви Марії та Святого Йосифа. Була це дерев’яна фахверкова споруда, яка проіснувала до 1743 року.
У 1744—1780 роки костел відбудували в камені за проектом відомого архітектора німецького походження Бернарда Меретина (Меретіннера). Перші два роки будівництвом керував сам Меретин. Також були зведені монастирські келії та мури. На території обителі розбили сад, який проіснував до XX століття.
Сучасного, австро-німецького вигляду храм набув після перебудови 1884—1894 рр. у стилі необароко за проектом Адольфа Мінасевича та реконструкції інтер’єру 1902—1904 рр. за проектом Владислава Садловського. Під час останньої створено новий вівтар, прикрашений чотирма статуями ангелів скульптора Петра Війтовича.
Костел сакраменток з боку головного фасаду виглядає як величезний цоколь високої вежі, поставленої по осі будівлі. Це підкреслювалося відсутністю порталу, вхід до костелу був з монастирського корпусу, що прилягав до нього. На кутах головного фасаду розміщені маленькі вежі, що приховують бічні нефи. Бічні фасади костелу більш строгі й лапідарні, розчленовані іонічними пілястрами з гірляндами. Основний декоративний мотив цих фасадів — вікна у формі еліпсів, прикрашені ліпниною.
У радянські часи будівлі та територію монастиря передали зооветеринарному інституту. В келіях влаштували гуртожиток та клуб. А в костьолі облаштували спортивний зал. Кажуть, що саме в стінах цього клубу у 1988 році вперше прозвучали ідеї створення Народного Руху України.
Реставрація комплексу монастиря сакраменток почалася у 1990-х роках. Викладачі зооветеринарного вузу власним коштом та на зібрані пожертви відремонтували костьол Заручин Пресвятої Діви Марії та Святого Йосифа. Його було передано УГКЦ й у грудні 1995 року освячено на храм Святої Трійці.
Партнер посту: Если вы беспокоитесь об окружающей среде, если вам не все равно какую планету вы оставите свои детям и внукам, введите в поиск в интернете: электронные книги купить киев и сохраните жизнь хотя бы нескольким деревьям.
Весна у Львові цього року хоч і неспішно вступає в свої законні права, але з кожним днем ми все більше відчуваємо на собі її вплив. В центрі міста вже майже не зустрінеш снігу і тротуари практично повисихали.
Доживає свої останні дні на площі Ринок і цікавий креативний проект Ice-house. Ця куполоподібна споруда офіційно була відкрита 7 січня цього року і була об’єднуючим символом до “Євро 2012” , де гармонійно переплелися льодові скульптури різних часів та епох. За час існування тут перебувало дуже багато львів’ян та гостей нашого міста і фотокартки з неповторними льодовими скульптурами розлетілися по всьому світу. Окрім цього, кожен охочий міг скуштувати смачних напоїв зі справжніх льодових склянок. Відбувалися тут і незвичайні креативні вечірки. Мешканці вже навіть якось встигли звикнутися з такою незвичайною спорудою куполоподібної форми в центрі міста.
Зараз багато скульптур уже втратили свою велич та, подекуди, свої чудові форми, але все ще говорять про свою велич. Ще трішки і прийде справжнє весняне тепло і льодові скульптури залишиться тільки у спогадах і на фотографіях.
Але, як обіцяє арт-менеджер Ice-house Наталія Становецька, наступного року до нас знову повернеться Льодовий палац. Хоча, можливо вартувало би зробити щось схоже на постійній основі і, протягом року, виставляти роботи кращих майстрів та поводити тут різноманітні незвичні заходи.
Партнер посту: Очень часто, работая в современном деловом мире, приходится иметь дело с материалами и документами на других языках. И, для получения максимально точного текста на нужном языке, лучше пользоваться услугами профессионалов. Если ваш родной город – это Киев, перевод тут лучше заказывать у компании «УНИВЕРСАЛ». Это быстро надежно и доступно.
Віднедавна у Львові почали з’являтися нові місця, з яких можна побачити наше місто згори. Одне з них мав нагоду недавно відвідати і зробити кілька фотографій. Отже, на вулиці Староєврейській, 48 на даху ресторану “дім Легенд” є чудовий оглядовий майданчик.
Звідси відкривається чудовий краєвид на центральну частину нашого древнього міста. Видно і міську Ратушу і валику частину навколишніх будиночків.
Сюди можна приводити і гостей, щоб дати їм можливість помилуватися містом у будь-який час. Адже потрапити на гору міської Ратуші можна тільки до 18.00, а сюди аж до 22.00.
А це дає додаткову можливість побачити Львів освітлений ліхтарями у вечірній час.
Сюди також можна прийти з коханою людиною і, навіть освідчитись в коханні. Атмосфера дуже цьому сприяє.
А справжні поціновувачі Львова зможуть насолодитися виглядом Львова з філіжанкою запашної львівської кави.
Словом місце дуже гарне. Одне з небагатьох, звідки можна побачити всю красу старого Львова згори. Відвідайте – впевнений, що не пожалкуєте.
Партнер посту: Современные программируемые логические контроллеры образуют новый класс в автоматизации. Они имеют ряд преимуществ, как широкие возможности применения, гибкость расширения, простота программирования, высокая производительность.
Не тільки у Львові, але й далеко за його межами відома пісня “Тільки у Львові”. на сьогоднішній день мабуть тільки лінивий її не переспівав. Але які ще колись були відомі пісеньки про Львів на початку ХХ – ого століття?
І як саме звучали ці пісні в часи своєї “юності”. Трохи пошукавши на youtube, знайшов досить цікаві і несподівані (для мене) записи. Знаю, що нічого нового не відкриваю, але душа бажає пісні. І нею ділюся з вами.
Мабуть такого ажіотажу останній раз наробили брати Люм’єр своїм фільмом “Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота”. Цього разу винуватцями стали громадський рух “Відсіч” разом з молодіжною організацією “Українська молодь – Христові”.
Пригощаючи пасажирів потягу Донецьк-Львів пампушками ці молоді хлопці та дівчата таким чином відзначили День Соборності України 22 січня 2012 року. За графіком прибуття потягу очікувалось о 12.06, але десь за півгодини до цього на пероні номер 1 розпочалися активні приготування. Хлопці та дівчата з цих молодіжних організацій приготували столи з кошиками пампухів, жовто-блакитні стрічки, вітальні листівки та плакати.
Під такими гаслами вийшли сьогодні 17 січня 2012 року на площу Ринок незадоволені новою транспортною схемою мешканці міста. І зібралося їх, на противагу інформації офіційним засобам інформації, чимало. І не дивно, адже адміністрація мера зазіхнула на найменш соціально захищений прошарок населення – на студентів та пенсіонерів.
А ще на всіх тих, хто користується громадським транспортом, а не службовими автомобілями. Адже теперішні транспортні маршрути не тільки є дуже незручними, але й забезпечені рухомим складом відсотків на 30.
Досить часто гості міста, а подекуди і львів’яни, бачачи цю будівлю здалеку говорять: «О, мечеть у Львові!». Але, коли підходять ближче і читають охоронний знак – на обличчі викає вираз здивування, а, коли читають табличку про заклад який там зараз знаходиться – ще більше здивування.
Адже охоронний знак говорить що ця будівля – єврейський шпиталь 1989-1901 років спорудження. А на адміністративній табличці читаємо – Пологове відділення 3-ї міської клінічної лікарні.
Мабуть такі картини в дитячій уяві з’являлися завдяки незвичності архітектури будівлі та матеріалу. Адже, виконана з червоної цегли без додаткової орнаментальної оздоби, ця будівля вирізняється на фон більшості споруд у Львові.
Коли ж я дізнався, що в тут знаходиться звичайна школа – мене переповнило розчарування і прихована заздрість до дітей, котрі в ній навчалися. Я ще довший час вважав їх суперменами.
Для будівництва цієї школи (а ця будівля початково для цієї мети й будувалася) було обрано проект будівлі у романо-готичному стилі автором котрого став німецький архітектор Юліус Гохбергер, директор будівельного управління львівського магістрату.
Спорудження на той час трикласної школу було завершено в 1884 р., за правління Франца Йосифа І, на кошти міської ради та церковної громади храму св. Анни.
За часи свого існування школа кілька разів змінювала назву та напрямок діяльності. За радянських часів в будівлі діяла російська середня школа робітничої молоді №5 та російська неповна середня школа №43, потім дитячо-юнацька спортивна школа “Олімпійські резерви” з легкої атлетики.
А з вересня 2003 року тут знаходиться Львівська правнича гімназія. Впевнений – це не остання назва цього будинку. Він і надалі буде йти в ногу з часом.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Під таким гаслом 23 грудня 2011 року на площі Ринок перед головним входом до міської Ратуші пройшла екологічна виставка творчих робіт учнів різних шкіл та навчальних закладів Львова.
Солома, папір, іграшки, ковролін, шишки, серветки, шматочки тканини, навіть брюссельська капуста – це перелік далеко не всіх матеріалів, з яких можна в домашніх умовах виготовити новорічну красуню. Переконаний, професійним дизайнерам є чого повчитись у юних дизайнерів. Адже оригінальність та незвичний підхід до справи відверто мене дивував, а, подекуди, навіть приємно шокував. Та не буду довго розповідати – краще подивіться самі.
З 22 грудня 2011 року у Львові на площі Ринок біля головного входу до Ратуші з’явилася Різдвяна шопка. Ця традиція існує уже багато років, ще з часів розвалу Радянського союзу.
Ще раз нагадаю – Різдвяна шопка — це переважно макет, що являє вифлеємську стайню, в ніч Різдва Христового.
