Головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка
11 липня 2017 року, на площі перед головним корпусом університету ім. Івана Франка у Львові розпочали археологічне дослідження. Роботи здійснюють, аби з’ясувати наявність на цій ділянці давнього культурного шару і надати пропозиції щодо подальших археологічних робіт.
Розкопки перед ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Олени Ляхович
Дослідження проводить науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України, аби надалі у місті змогли оголосити інвестиційний конкурс та реалізувати проект реконструкції площі з облаштуванням паркінгу.
Розкопки перед ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Олени Ляхович
Попередньо археологам відомо, що ділянка розташована на слабозаселеній і не щільно забудованій у давнину території. Це підтверджується характером її загосподарювання впродовж останніх майже 500 років.
Знахідки виявлені під час розкопок. Фото Олени Ляхович
Під час розкопок уже виявили знахідки. Зокрема, елемент від люльки, яка збереглась орієнтовно з 18 ст. (предмет виготовлений з глини, тобто керамічний, орнаментований рослинним декором) та плоский круглий металевий предмет, ймовірно медальйон австрійського часу.
Також на площі запланували здійснити гідрогеодезичне дослідження.
Знахідки виявлені під час розкопок. Фото Олени Ляхович
Дослідження триватимуть протягом 2-3 місяців. На площі розкопають кілька місць. Фахівці подивляться, чи там є якісь архітектурні об’єкти. Після цього в ЛМР планують оголосити інвестиційний конкурс.
Розкопки перед ЛНУ ім. Івана Франка. Фото Олени Ляхович
Довідково: Ділянка, на якій проводять розкопки, розташована на давньому Краківському передмісті Львова, у східній частині одного з найстаріших у Центрально-Східній Європі парків, який був закладений у другій половині XVI ст. львівським патрицієм М.Шольц-Вольфовичем. Впродовж XVII-XVIII ст. він належав Єзуїтській колегії, а у першій половині ХІХ ст. його орендував підприємець Йоганн Гехт. З середини століття парк перейшов назад у власність міста і став називатися Міським парком. У його нижній частині, після зведення будівлі Галицького сейму, було влаштовано партер з квітниками та клумбами, який існує, з певними змінами, і до нині.
Вже незабаром, 26 липня 2017 року, о 20:00 у FESTRepiblic Club (вул. Старознесенська, 24-26, вхід з вул. Кордуби) відома львівська мисткиня Роксолана Йолич здивує всіх львів’ян та гостей міста на непересічною подію липня – наймасштабнішою АРТ Вечіркою The White Party Angel “Розправ Крила!-Торкнись Дива!”.
Роксолана Йолич
В цей вечір вона об’єднає творчих, креативно мислячих людей. В програмі Персональна Виставка Картин художниці, цікаві перфоменси, подарунки та неймовірні сюрпризи!
Цього вечора свої пісні виконають відомі українські гурти та музиканти такі як Павло Ільницький проект “PAULMAN”, Віктор Винник, група “NAVIGATOR”. Ведучим буде Максим Романюк.
Експозиція виставки “Розправ Крила!-Торкнись Дива!”
Також в програмі DJ GOOCH BROWN, шоу – Балет “ЕДЕЛЬВЕЙС” , MARIO VIOLIN SET та благодійний Аукціон Картин художниці Роксолани Йолич.
Експозиція виставки “Розправ Крила!-Торкнись Дива!”
Роксолана Йолич у 2014-2015 рр. мала дві персональних виставки у Франції – у Французько-українському інформаційно-культурному центрі (м. Париж). Чимало картин молодої мисткині є у приватних колекціях в Україні та закордоном. Роксолана приймає активну участь у різних благодійних проектах: «Добре Серце – Щедрі Руки» (збір коштів для ремонту дитячої кімнати дозвілля та частково лікарняної палати для діток з вадами серця), «Розфарбуй Лікарню» та ін.
Експозиція виставки “Розправ Крила!-Торкнись Дива!”
У квітні 2016-го відбулась перша персональна благодійна виставка художниці у Львові, де було представлено 15 картин, кошти від продажу яких скерували на ремонт кардіопалати Львівської обласної дитячої клінічної лікарні ОХМАТДИТ.
Роксолана Йолич
У травні 2016-го Роксолана Йолич взяла участь у благодійному аукціоні «А ми тую козацькую славу підіймемо»: кошти від продажу картин художників були передані на реставрацію історичного корабля – чайки «Пресвята Покрова». Того ж місяця мисткиня доєдналась до міжнародної виставки «Lviv Art Fair» у Львівському палаці мистецтв (експозиція увійшла у десятку світових фестивалів «Art Fair»). Благодійна Персональна Виставка-Аукціон Картин “Бог Біля Тебе!”13.10.2016р.На Підтримку Проекту “Пісні Війни”.
Сьогодні мова під про «палацову спадщину» Волинського краю. Будемо розповідати про те, коли і де виникали на Волині палацово-паркові ансамблі, хто і як їх будував; будемо показувати фотографії чи малюнки тих споруд, відображені у творчості переважно авторів ХІХ століття.
Палац, вважаємо, є певним символом елітарної культури краю, обійстям князівських, шляхетських родин, які через архітектуру і ландшафтне планування приносили модні й актуальні ідеї мистецтва Європи.
Наполеон Орда, середина ХІХ століття. Палац у Вишнівці здалеку. Зображення з Вікіпедії
Палаців на Волині за всю історію було приблизно півтори сотні. Історія не зберегла нам більшості з них. Нищення під час світових воєн, радянські плюндрування і спричинена цим занедбаність і байдужість зіграли свою злу роль. Будемо розповідати і про те, чого уже не побачиш на власні очі, про забуті і вцілілі комплекси.
Хоче розпочати з південного волинського містечка Вишнівець, за дослідженням історика Станіслава Малаховського-Лемпіцького, обійстя перших волинських масонів. До сьогодні немає остаточного розуміння, коли Вишнівець з’явився на карті Європи. Перша згадка походить з XIV століття як про населений пункт, який уже існував. Тоді ним володіли нащадки руських князів (в тому числі Короля Данила) з литовським корінням. Власне, вважається, що у XV столітті ті нащадки стали називати себе Вишневецькими.
Палац у Вишнівці
Містечко економічно зросло після утворення Речі Посполитої. Воно стало важливим торговельним пунктом Південної Волині. Ідея збудувати палац виникла у віленського воєводи, великого гетьмана литовського Міхала Сервація Вишневецького. Історики пишуть, що він, удосталь намандрувавшись теренами Західної Європи, дуже вподобав французькі палаци. Загорівся ідеєю збудувати не гірший у себе вдома. А що був досить багатим, то міг собі це дозволити фінансово.
Планування території 1800 року Яна Грізмеєра. Зображення з Національного музею у Варшаві
Отож, у 1720-х роках почалося будівництво шикарного палацового комплексу. Припускають, що архітектором міг бути Якуб Бланже, за проектом якого тоді будували костел кармелітів у Вишнівці, однак остаточної версії авторства поки не встановили. У 1730-х роках палац у стилі пізнього бароко уже був збудований. Поруч заклали і великий парк так званого французького стилю. Йому характерне симетричне планування, головна вісь зазвичай впиралася у центральний фасад споруди поруч. У Вишнівці сад був розпланований на терасах.
План Бланже, зображення з Вікіпедії
План палацу. Зображення з Національного музею у Варшаві
Креслення фасадів 1787-1798. Зображення з Національного музею у Варшаві
«Перша тераса мала розпланування, що нагадувало сучасний прапор Великої Британії. У центрі була кругла галявина, що відігравала роль організаційного центру тераси. В кінцівках алей побудували 2 павільйони. Першу терасу від другої відокремлювала невисока підпірна стіна. На центральній осі саду були зроблені барокові сходинки на нижню терасу. Нижня тераса мала шість партерів і фонтан. Підкреслена геометричність розпланування, повна симетрія частин створювали сад значної мистецької вартості, що належав до найкращих зразків садів бароко», – ідеться про цей парк на Вікіпедії.
Палац у Вишнівці. Фото міжвоєнного часу
Палац виявився настільки великим, що суттєво перевершив навіть найвимогливіші стандарти життя магнатів того часу. Частину кімнат стали обладнувати як музейні. Наприклад, була окрема портретна, названа «залою Корибутів» з портретами предків будівничого замку. На стінах висіло багато картин відомих художників. Влаштували «китайську залу» з китайськими творами мистецтва, дзеркальну, мисливську зали і так далі. В окремій частині комплексу приміщень помістили родинний архів, бібліотеку тощо.
Палац у Вишнівці. Фото міжвоєнного часу
Наповнення палацу було чимось справді особливим і вражало своїм розмахом. Наприклад, в інтер’єрі було вжито чимало тканин, гаптованих золотом і сріблом, червоного оксамиту, атласні елементи. Усе виконано в голубих, білих і зелених тонах. У кімнатах було чимало фарфору і вишуканих меблів. Описувати це ще можна довго. Палац став місцем частого збору місцевої шляхти і державних посадовців. Тут двічі бував король Станіслав Август Понятовський.
Палац у Вишнівці. Фото міжвоєнного часу
Палац у Вишнівці. Фото міжвоєнного часу
Після смерті останнього чоловіка роду Вишневецьких палац перейшов до Мнішеків. Вони дещо перебудовували палац у стилі класицизму. Мнішеки продовжували наповнювати палац вишуканими роботами майстрів, збагачували бібліотеку. Так, ближче до середини ХІХ століття тут налічувалося 600 одиниць лише художніх робіт, 21 тисяча томів у бібліотеці тощо. У 1848 році палац відвідав Оноре де Бальзак і назвав його малим Версалем. Також був суттєво оновлений парк. Він тепер набув рис англійського «пейзажного» стилю відомого архітектора Діонісія МакКлера. Тут росли сосни, ялини, дуби, клени, липи тощо.
Палац у Вишнівці. Дзеркальна зала. Фото міжвоєнного часу
Палац у Вишнівці. Портретна зала. Фото міжвоєнного часу
Палац у Вишнівці. Один із камінів у палаці. Фото міжвоєнного часу
В ХІХ столітті палац переходив з рук в руки, вже тоді частину творів вивезли в Росію як компенсацію боргів – таке іноді траплялося. Комплекс зазнав руйнувань у Першій світовій війні. Його відбудовою займався відомий архітектор Владислав Городецький – той самий, який запроектував будинок з химерами у Києві. Дуже постраждав палац за Другої світової. Його грабували, багато чого було втрачено назавжди, інше розійшлося по музеях і колекціях світу.
Палац у Вишнівці
Палац у Вишнівці
Палац у Вишнівці
Палац у Вишнівці
Палац у Вишнівці
Палац у Вишнівці
В радянський час його ремонтували. Палац зберігся, однак всередині вже не має колишньої розкоші. Залишився і парк. Це все – усього за три години рейсової їзди з Луцька – нагадує про колишню магнатську велич і міць давньої Волині.
Вишнівецький комплекс був одним із найвеличніших приватних резиденцій Речі Посполитої і, без сумніву, залишається волинським палацом номер 1.
Ошатне видання, історико-документальний альбом «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького і родини», в дизайнерському оформленні художниці Лесі Квик, презентували 14 липня 2017 року, у Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці (проспект Шевченка, 13).
Презентація історико-документального альбому «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького і родини»
До видання увійшли листи, які блаженний священномученик Климентій писав до своєї родини, а головно до старшого брата Станіслава, від 1881-го до 1945 року і які дають чимало інформації, як про стосунки в родині Шептицьких, життя в Галичині та Греко-католицьку церкву, так і про особу самого автора, якому все своє монаше життя судилося перебувати в тіні іншого свого брата митрополита Андрея. У листах Казимир Шептицький (о. Климент) детально описує своєму братові Станіславу, військовому аташе Австро-Угорської імперії на Далекому Сході у Маньчжурії, останні роки життя їхніх батьків та смерть матері – Софії Шептицької. З них ми довідуємося про причини вступу в чернече життя автора та перебування в монастирі на Балканах. Надзвичайно цікаво описаний міжвоєнний період у житті родини та факти, пов’язані з діяльністю брата, Митрополита Андрея.
Упорядник книжки, отець УГКЦ Юстин Бойко
“Очевидно що на даний час нам потрібно ще багато пізнати про отця Климентія і, можливо, дасть Бог віднайти його мощі, адже він помер 1 травня 1951 року в Володимирі над Клязмою і місце його поховання нам то цих пір не є відомим.
Надіємося, що публікації, які ми плануємо здійснити до 2019 року, зацікавить поважне наукове середовище щоби ми могли ще раз 2019 році на весь голос заговорити про родину Шептицький, зокрема митрополита Андрея і блаженного Климентія,” – сказав упорядник книжки, отець УГКЦ Юстин Бойко на презентації видання.
Презентація історико-документального альбому «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького і родини»
Цінними документами родини є спогади про відвідання Прилбичів після вбивства брата Леона солдатами в час першої радянської окупації Галичини. Також читаємо свідчення очевидця подій у Львові у 1941 році – вбивства в’язнів під час відступу більшовиків після оголошення Німеччиною війни СССР.
Упорядник книжки, дослідник Іван Матковський.
“Це, очевидно, є перша книжка, яка вносить певну ясність в особу отця Климентія Шептицького, оскільки до сьогоднішнього дня є тільки спогади його племінника, які є написані польською мовою і перекладені та видані видавництвом “Свічадо”. Крім того є ще кілька наукових статей, де історики аналізують кримінальну справу яка є доступною для широкої громадськості, і вони описують останні дні життя цієї людини”, – зазначив упорядник книжки, дослідник Іван Матковський.
На презентацію видання прийшло чимало достойних отців УГКЦ, науковців, дослідників та громадських активістів, які взяли активну участь в презентації та обговоренні видання.
1937 рік. До створення культової агенції Огілві ще цілих 11 років. А у Львові вже діє рекламний монстр – потужна фірма «Фама», створена Романом Шухевичем та Богданом Чайківським.
Дивовижні темпи розвитку, шалений креатив, ділова хватка, європейський досвід, новаторство та сміливість принесли українським рекламістам славу та фінансовий успіх.
Отож, які 10 уроків може надати сучасним своїм колегам провідник УПА?
Пасаж Міколяжа
1. Швидкий вихід на ринок та активна експансія
«Фама» вміла домовлятися, вибивати для себе найкращі ціни за великі оберти. Як тільки ставала на ноги – одразу відкривала нові філії, пробувала себе у нових сферах, розширювала перелік послуг та створювала нові потреби у клієнтів. Підкоривши Львів та весь регіон – фірма стрімко вишла на міжнародний ринок. І все це без стартового капіталу та спонсорів. Тож треба вірити у свої сили;)
Цитати: “Почали збирати оголошення. Найперше домовилися, що газета “Діло” дасть нам 75% знижки від оголошень… Потім я пішов до Палієва в партію Фронт національної єдности: він видавав газету. І він нам дав знижку на 80 чи 85%, так що ми за ті оголошення мало що платили». «Потім ми звернулися до фірм “Пражінь”, “Калина” та інших. Щокілька днів я їздив до них і намагався їх дістати. І вони таки дали нам рекламу.» «Ми вже вийшли на Краків і Варшаву, розміщували оголошення в газетах “Варшавська” та “Цодзєнни кур’єр” в Кракові. Давали оголошення в Німеччині і Мадярщині.»
Реклама продукції фірми “Калина”
2. Постійний моніторинг ринку та конкурентів
Шухевич ідеально знав ринок, вивчав конкурентів та передбачав їхні дії. Переманював до себе спеціалистів з європейською комерційною освітою, а завдяки співробітництву з іншими країнами – першим дізнавався про новинки у рекламній сфері.
Вдавався навіть до підкупів та підслуховування – до цього ми вас не закликаємо, звичайно)). Але цікавитися життям колег та бути на крок попереду – варто!
Цитата:
«Рівночасно ми мали добре поставлену розвідку. Ми старалися ближче запізнатися з дівчатами в телефонних централях, і вони допомагали нам.»
Роман Шухевич із сестрою Наталею в часи розквіту свого рекламного бізнесу (1938 рік). Фото: ЦДВР
3. Пошук нових маркетингових інструментів
Аби привернути увагу клієнтів, Роман Шухевич з товаришами шукали нові можливості для контакту. Наприклад, перші аналоги сіті-лайтів теж з’явилися завдяки «Фамі»!
Цитата: “А далі почали робити різні виставки – наприклад на трамвайних стовпах зашклені будочки такі, ніби чотиригранні стовпчики, всередині з поличками. І там щомісяця давали рекламу про український товар. Почали також продавати українські вироби»
Також «Фама» придумала купони зі знижкою! Після того як цей механізм випробовали на кінотеатрах – відвідуваність значно зросла.Тоді ж великі кінотеатри, такі, як “Атлантик”, “Марисенка”, “Коперник”, теж погодилися на співпрацю з “ФАМою”, бачачи наші беззаперечні успіхи в роботі з малими кінами. При подальшому доброму відвідуванні цих кінотеатрів українцями з нашими купонами вони нам давали багато безоплатних купонів на нові кіносеанси.
Перша реклама “Фами” була доволі лаконічною
4. Патріотичність у роботі
Зрозуміло, що командир УПА особливу увагу приділяв українцям, тому охоче брав їх на роботу, робив знижки і це приносило йому окрім вигоди ще й задоволення. І хоч головний художник «Фами» був євреєм, але одночасно й українським патріотом.
Цитата: «Виходило, що білети з польською печаткою коштували 90 грошів, а з українською – 49, відповідно українці почали до них постійно ходити». «… єврей обертається до Шепаровича і каже по-українськи: “Я називаюся Левко Берлін, я є Мойшейового визнання. Але я родився в Україні і вважаю себе за українця!” Обернувся і далі малює. Шепарович подивився на нас, вийшов з кімнати і говорить: “Але дістав я лекцію з патріотизму!”
Реклама жіночої білизни і не тільки
5. Креативність в роботі
Рекламні блоки у газетах – ну що там можна було придумати? А ні, і до цього підійшли з головою.
Малюнки, смішні тексти, поради, рими та еротика, куди ж без неї?))
Цитата: “Ми давали навіть еротичні оголошення. Пригадую, на одній рекламі була намальована дівчина, що наставила коліно. Часами дехто мав застереження: “Нащо ви коліна показуєте? То непристойно!”Але то було добре для реклами, як потім переконувалися.
Реклама цигарок у ті часи не була заборонена
6. Вірусний маркетинг
В часи без інтернету зробити так, аби про тебе говорило ціле місто – треба було вміти. Тож «Фама» гралася з чутками, провокувала, викликала інтерес у львів’ян.
Найвідомішим був випадок, коли повідомили в польську і єврейську пресу, що о 10 годині ранку жінка відбере собі життя, скочивши з даху готелю “Жорж”. Прийшло багато бажаючих на це подивитися, а з даху скинули велику ляльку з рекламою. Чи треба казати, що цю історію обговорювали дооовго?))
“Діло”, з якої почалася рекламна кар’єра Шухевича. Перша шпальта газети від 31 серпня 1939 року – скоро ця кар’єра завершиться.
7. Постійне розширення компетенцій
Це зараз фраза «агенція повного циклу» викликає скептизм, бо «сo zanadto, to nie zdrowo». Та й часто це просто неправда – є базові послуги, а решта – підрядники. Але в часи «Фами» дотичні бізнеси та близькі сфери гарно поєднувалися та приносили прибуток. Так, наприклад, сталося з декоруванням вітрин.
За 2,5 роки існування фірми було організовано відділи:
– оголошень у пресі;
– кінореклами;
– друкування рекламних буклетів;
– виготовлення фірмових типових вивісок і рекламних щитів;
– рекламного оформлення вітрин (дизайн);
– організації рекламних виставок і ярмарків;
– виготовлення мінеральної води;
– виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм)
– Діяв транспортний відділ.
екламні оголошення виробництва “Фами” у газеті “Діло” та ілюстрованому щоденнику “Новий час”
8. Власний продукт
Тільки уявіть, Роман Шухевич створив проект бізнес-довідника по типу “Золоті сторінки”!
Цитата:
“Далі ми почали думати над тим, як би створити український адресарій (адресний довідник), який би дав образ українського торгівельного, промислового і ремісничого світу.
Якщо він українець або українського походження, йому в адресарії давали оголошення задарма. Але якщо він хотів, щоб оголошення було виділене якимсь особливим друком, то коштувало десять злотих: п’ять злотих тому, хто збирав оголошення, п’ять – за книжку.
З допомогою адресарія ми могли стати торгівельним представництвом українських промислових підприємств.»
“Щоденний ілюстрований кур’єр” – краківська газета, у якій “Фама” розміщувала рекламу (1938 рік). Перша шпальта, до речі, присвячена польському вторгненню в Заолжя – на думку деяких істориків, цим актом міжвоєнна Польща де-факто долучилася до німецької анексії Чехословаччини. Фото: pl.wikipedia.com
9. Соціальна відповідальність
Крім того що Шухевич охоче брав на роботу побратимів, які не могли знайти працю, він ще зі своїх доходів таємно фінансував ОУН. В наші часи теж багато працівників рекламної та медійної сфери активно допомагають оновленню країни.
Зразки реклами для фірми з виробництва мастильних матеріалів “Елеґант” у газеті “Діло” (1938)
10. Вміти все 😉
Як не крути, але нам, колеги, доводиться вивчати різні бізнеси, сфери, працювати з різною аудиторією – тож чим ми розвиненіше, тим успішніше. Роман Шухевич в цьому сенсі просто нереальний – він грав на фортепіано (закінчив консерваторію!), був титулованим спортсменом, пластуном, інженером, гарно співав, справно володів зброєю, чудово знаходив спільну мову з людьми, подобався жінкам і мав гарне почуття гумору.
4-6 серпня 2017 року село Урич на Сколівщині порине у справжнє Середньовіччя: ХІІ фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!» знову збере шанувальників давньої історії та здорового відпочинку з усієї України та Європи. І окрім традиційних лицарських забав, цього року «Ту Стань!» обіцяє чимало несподіванок: гостей занурять у автентичну культуру Київської Русі – усе буде, як в кіно!
ХІІ фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Лицарські бої, бугурти, стрільби з луків та арбалетів, нічний штурм фортеці, катання на конях та екскурсії давніми скелями – усе це, як завжди, чекає на гостей Ту Стані! 2017. Проте, навіть стала експозиція Музею Тустані навесні була повністю оновлена, і здивує вас сучасним оформленням та презентацією унікальних експонатів. А крім того – чимало нового і у програмі фестивалю.
Ту Стань! – це фестиваль, на якому кожен знайде свою справу. Література, музика, театр, кіно, лекції, ремісництво та численні майстер-класи впродовж усіх трьох днів фестивалю забезпечать насичений відпочинок для цілої родини чи великої компанії друзів. А середньовічний ярмарок та заповідна природа Сколівських Бескидів доповнять добрі враження від вакацій.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Музичну програму фестивалю для вас забезпечать гурти Torban, The Doox, Lemko Bluegrass Band, Lirwak, ЯгОди та Musica Radicum. Поза тим, нас чекає конкурс вуличних музик та їхні виступи у різних локаціях фестивалю. Література на Ту Стані!2017буде максимально інтерактивною: відвідувачів фестивалю запрошують випробувати свої ораторські вміння, прочитати уривок поеми в ролі декламатора, послухати твори молодих поетів, а також приєднатися до літературної майстерні і колективного написання поеми. Реєстрація за посиланнями: автори / декламатори.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Театральну сцену наповнять вистави молодих театрів зі Львова, Калуша та Полтави, а також імпровізаційні шоу та майстер-класи. Діятиме і Тустанський університет – лекції проф. Леонтія Войтовича про суспільство Королівства Русі та Олександра Шершуна – про Середньовічну історію Закарпаття, а також – лекція і авторський майстер-клас відомого художника і реставратора Лева Скопа про галицьке середньовічне мистецтво.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Продовженням денної програми Ту Стані! стане КіноНіч – показ українських фільмів під відкритим небом. У програмі – «Жива Ватра», «Життя і смерть у Гуцулії», «Політ золотої мушки», «Гетьман» та інші. Вперше на фестивалі діятиме кіношкола для аматорів та кінолюбів. Ви зможете поринути у кінокухню, послухати лекції та майстер-класи, і навіть створити свій мініфільм впродовж фестивалю. Реєструватися на кіношколу запрошуємо заздалегідь – кількість місць обмежена.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Ремісники на Ту Стані! 2017 теж поділяться своїми вміннями – для майстер-класів буде виділена окрема галявина. Поза тим, діятимуть спеціальні школи для тих, хто захоче на усі три дні зануритися у повноцінне навчання: школа гончарства та майстерня миловаріння. Учасники зможуть перейняти у майстрів знання та навички, спробувати свої сили власноруч, побачити та випробувати давні способи екологічного виробництва і забрати з собою з фестивалю власні вироби.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Триває реєстрація для учасників фестивального дійства – реконструкторів (до 31 липня), ремісників (до 30 липня) та торгівців (до 30 липня). Акредитація медіа вже відкрита (до 2 серпня) – для представників ЗМІ буде забезпечено трансфер зі Львова за умови попередньої реєстрації. Волонтерів також запрошуємо до участі – реєструйтеся на фестиваль, і створюйте Ту Стань! 2017 разом з нами.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Вхід на один день – 150 грн. Абонемент на 3 дні – 350 грн.
Пільговий денний квиток (школярі, тільки на фестивалі) – 80 грн.
Вхід для учасників учасники АТО та дітей до 6 років – безкоштовний (за наявності документів).
Місце для ночівлі в наметовому містечку – 50 грн. У вартість місця в наметовому містечку входить використання дрів та питна вода.
Фестивальні автобуси зі Львова (120 грн. в один бік) : +38 067 8023 556
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Організатори фестивалю: ДІКЗ «Тустань», ЛОГО «Тустань», Клуб «Чорна Галич».
Меценат: Віталій Дем’янюк та Клуб «КОЛО»; За сприяння Андрія Парубія.
Співорганізатори: Львівська обласна рада, Львівська обласна державна адміністрація, Сколівська районна рада, Сколівська районна державна адміністрація, Національний парк «Сколівські Бескиди», Підгородецька сільська рада, громада села Урич.
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Друзі фестивалю: «Мистецький простір», «Каретний двір», ОУМ «Спадщина», «Майстерня ідей». Партнери: «МЕНС», LUFA, Книгарня «Є», karpaty.travel, System Solutions, Gastroli.ua. Генеральний медіапартнер: телеканал «Перший Західний». Улюблене радіо фестивалю: «Львівська Хвиля». Медіапартнери: телерадіокомпанія «ВЕЖА», «УХ Радіо», журнал «Український Тиждень», журнал «Країна», газета «Газета по-українськи», сайт Gazeta.ua, туристичний сайт karpaty.info.
У багатьох з нас Пагорб Слави міцно асоціюється із радянським періодом в історії Львова, що не дивно, адже сучасного вигляду Меморіал набув саме тоді. Хоча насправді історія його створення сягає часів Першої світової війни. На цьому кладовищі були поховані воїни російської армії , які загинули у Великій Галицькій битві в серпні 1914 р. та померли від ран і хвороб у львівcьких шпиталях.
Пагорб Слави, 2017 р.
Закладено цвинтар було під патронатом родини російського генерал-губернатора окупованої Галичини графа Бобринського на реквізованих російською окупаційною владою ґрунтах, що знаходилися за парком Бартоша Гловацького на Личакові (тепер — Личаківський) і були до того власністю Софії з Личаковських Яблоновської.
Згідно з планом, який був виконаний у 1918 р. архітектором Адольфом Віттманом, кладовище складалося із двох частин. Зразу за Личаківським парком були братські і поодинокі могили для російських солдат і офіцерів (в тому числі і ділянка для полеглих вояків мусульманського віросповідання), ближче до вул. Пасічної було встановлено чотириметровий білокам’яний православний хрест, оточений невисокою огорожею. На грантінному постаменті встановлено пам’ятні доку з написом: “Братскія могилы доблестныхъ русскихъ воиновъ жизнь положившихъ за Веру. Царя и Отечество 1914-1915 гг.“.
Трохи далі на південь були поховані російські воїни, котрі померли внаслідок епідемій. Тут теж було встановлено декілька пам’ятних хрестів.
Пагорб Слави у Львові, фото 70-ті роки XX століття
Під час російської окупації Львова Пагорб Слави був місцем проведення різноманітних маніфестацій. Зокрема, у квітні 1915 р. служителями вищого православного духовенства Львова, чиновниками російської адміністрації, підрозділами армії та представниками москвофільських партій Галичини, здійснено Хресний хід від церкви св. Георгія (вул. Короленка) до Пагорба Слави.
Після відступу росіян зі Львова влітку 1915 р. цвинтар залишився без нагляду і почав занепадати, а коли у 20-х роках ці терени почали використовувати для добування піску та випасу худоби цей процес пришвидчився.
Пагорб Слави у Львові, фото 70-ті роки XX століття
У 1922 році князь Кароль Богуцький намагається відновити цвинтар і звертається до дирекції комісії у справі люстрації цвинтаря російських солдатів у Львові.
Комісія магістрату в яку входили представники Польського товариства опіки над могилами героїв, Товариства взаємної допомоги російським емігрантам, Польський червоний хрест та інші дійшла висновку, що відновлювати кладовище недоцільно і постановила ексгумувати інфекційний цвинтар та перенести його до основних поховань.
Але після відкриття перших могил вияснилося, що кількість похованих в 10 разів перевищує записи цвинтаних книг. Тож коштів виділених на ексгумацію не вистачило і роботи були припинені.
Пагорб Слави, 1974 р.
На початку 1930-х рр. власники ґрунтів поставили перед маґістратом вимогу про відшкодування за землю, яка була зайнята російським військовим кладовищем. Ціна відшкодування виявилася дуже високою і маґістрат прийняв рішення ексгумувати всі поховання з Пагорба Слави.
Як наслідок, у 1937 році поховання воїнів російської армії на обох ділянках Пагорбу Слави було ексгумовано та перенесено на східну ділянку Австрійського військового цвинтаря.
Після ексгумації ще більше посилилось використання схилів плато для випасання худоби, а місце, на якому колись знаходився інфекційний цвинтар, перетворили на пісковий кар’єр, який згодом цілком розкопали.
Пагорб Слави. 22 квітня 1976 р. Фото М.І.Жарких.
Так тривало до 1944 року, коли знову було прийняте рішення на місці колишнього кладовища сттворити Меморіал воїнів Радянської Армії. Планувалося частково відновити могили з 1914 -1915рр., встановити 25-ти метровий пам’ятник Перемоги. Передбачалося багате скульптурне оформлення цвинтаря, але через складні післявоєнні умови довелося реалізувати значно скромніший варіант Меморіалу, проект якого затверджено 12 березня 1945 р. Виконаний він був архітекторами А.В. Натальченком, Г.А. Швецько-Вінецьким та І.О. Персиковим. На будівництво було виділено 3 млн. 600 тис. крб.
Пагорб Слави, 1989 р.
Будувати “Пагорб Слави” почали у липні 1945 р. . Матеріали для скульптурної частини меморіального комплексу виготовляли у Відні й доставили до Львова до кінця 1946 р.
Спочатку будівництво велося без перерви. Вже до грудня 1946 р. буловиконано близько 20% усіх запланованих робіт , але в 1947 р. спорудження цвинтаря зупинилося. Тимчасова затримка в будівницві відбулася через недотримання норми затвердження проектів будівництва війскових цвинтарів (проект не затвердило Міністерство культури СРСР).
Пагорб Слави, 2017 р.
Пагорб Слави, 2017 р.
Поспіх у будівництві меморіального комплексу, невизначеність у затвердженні його проекту, потреба в значних коштах призвели до нецільового використання фінансів й затягнення лаи відкриття “Пагорбу Слави”. Як наслідок – офіційне відкриття цвинтаря відбулося аж 23 лютого 1958 р.
Cкульптурна композиція «Батьківщина-Мати», 2017 р.
Прямокутна в плані територія меморіального кладовища була обведена кам’яною огорожею, прикрашеною лавровими гірляндами з геральдичними щитами, на яких зображено емблеми родів військ.
Cкульптурна композиція «Присяга», 2017 р.
Вхід на кладовище оформили двома пілонами з червоного пісковика, які були виконані у вигляді спущених прапорів. На осі входу встановлено Чашу з вічним вогнем.
Cкульптурна композиція «Воїн з прапором», 2017 р.
Центральну частину кладовища запроектовано у вигляді кола, яке розділене навпіл Алеєю Героїв. В кожному колі — тринадцять надгробків. Справа і зліва від Алеї Героїв розташовано шість рядів могил.
Обеліск на пам’ять про вояків Першої світової війни, 2017 р.
На пам’ять про вояків Першої світової війни встановили обеліск, також над могилами знаходяться бронзові скульптурні композиції «Присяга» та «Батьківщина-Мати» (скульптор М. Лисенко), «Воїн з прапором» (скульптор В. Форостецький).
З 1991 р. Меморіальний комплекс включений до складу історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар”.
Софія ЛЕГІН
Джерело:
Мельник І. Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012.
О.В. Холм Слави 1914-1915 рр.// Галицька брама №5-6 (53-54), 1999
16 липня 2017 року у с. Стільсько (Львівська область, Миколаївський район) відбудеться Перший фестиваль української пісні «Співоче Стільсько». Про це повідомляють на сторінці у Facebook організаторів заходу Тростянецької об’єднаної територіальної громади.
Перший фестиваль української пісні «Співоче Стільсько»
Розпочнеться захід із Молебня біля пам’ятника Ісусу Христу (о 12 год.), а завершиться екскурсією «Стільським городищем» (о 17.30 год.)
Також під час фестивалю відбудуться:
святкова програма за участю колективів народної художньої творчості ;
розважальні атракціони для дітей;
екскурсія в етнографічний музей;
частування українським борщем та кулішем;
майстер-класи народних умільців;
віртуальна мандрівка з Орестом Корчинським столицею Білих Хорватів
Організаторами свята виступили Тростянецька об’єднана територіальна громада та ГО «Тростянецький творчий центр».
Перший фестиваль української пісні «Співоче Стільсько»
Нагадаємо, що Стільське городище – це середньовічне помешкання білих хорватів, розташоване вздовж східних околиць сіл Стільсько і Дуброва Миколаївського району Львівської області. Найвищого розквіту досягло у IX—X століттях, після цього занепало внаслідок воєнних дій.
Перший фестиваль української пісні «Співоче Стільсько»
У 2001 році Стільське городище внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У 2003 році Верховна Рада постановила вивчити питання щодо створення на території городища державного історико-культурного заповідника. У вересні 2015 року депутатами Львівської обласної ради було ухвалено рішення щодо створення історико-культурного заповідника на території давнього Стільська.
В середу, 12 липня 2017 року, в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбулося відкриття виставки живопису Романа Венчака під назвою «Споглядаючи пейзаж».
Попри спекотну погоду, виставкові зали зали Музею були заповнені вщент. На відкритті цієї виставки можна було зустріти дуже різних людей, від художників до мистецтвознавців, від медиків до музейних працівників, від архітекторів до науковців. Привітати художника з відкриттям виставки прийшли його друзі, його знайомі і просто поціновувачі його живопису.
Звідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України Андрій Колотай
“Відкриття цієї виставки готувалося близько двох років. Художник підійшов до цог дуже відповідально. Це не перша його персоальна виставка, але у такому масштабі, напевно одна з вагоміших”, – сказав завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України Андрій Колотай.
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Художні твори Романа Венчака мають магічну силу, як музика у виконанні злагодженого, багато тембрового симфонічного оркестру. Мажорна сила його колористичних, виконаних з великим натхненням полотен, є авторським дороговказом тієї нев’янучої любові до рідної України та незламності духу української нації.
Директор Інституту народознавства НАН України, академік НАН України Степан Павлюк
“Не зважаючи на складні часи ми завжди хочемо мати віддушину у красивому. І ті хто прийшли сюди будуть бачити творчість Романа – справді прекрасне високе мистецтво, настільки одухотворене, що є якась музика, пісня, відчуття, що ми незнищенні . Наша природа є настільки багатою, що вона вічно буде служити людству і, зокрема нашому українському народу”, – зазначив директор Інституту народознавства НАН України, академік НАН України Степан Павлюк.
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
На відкриття виставки прийшли також рідні і близькі Романа Венчака, люди які знають його мало не з народження і слідкували за його творчим розвитком не один рік.
Головний хранитель фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Ірина Криворучка
“Я Романа знаю змалечку і ось це замилування до малювання було у нього завжди. Батьки йогоне мусили наганяти до пензлика, він малював завжди. І от коли Роман творив , в першу чергу, що було прикметним – усмішка на його обличчі. Він дуже чуйний і людяний, тому в усіх його роботах ви не побачите ні краплі агресії”, – розповіла головний хранитель фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Ірина Криворучка.
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Однокурсник Романа Венчака Олесь Банько високо оцінив творчі здобутки художника і зазначив що художник знайшов свою унікальну нішу у мистецтві і зумів зробити її оригінальною та самобутньою.
Олесь Банько
“Я дуже радий за Романа. Він один з небагатьох з нашого курсу, який працює творчо. Це вже не перша його виставка. Працює він дуже активно і щоразу є поступ, зміни, нові знахідки.
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Пейзаж – напрямок у якому працювало і працює багато майстрів. І в такій популярній темі важко відкрити щось нове, знайти свою нішу. Але мені здається, що Роман таки знайшов своє місце у цьому жанрі, за що варто його цінувати,- сказав Олесь Банько.
Остап Петрович Лучинський
“Роман закоханий в українську природу. А що може дати більше слави людині, якщо вона закохана в рідну природу ? З такою любов’ю він досягнув того успіху, який має сьогодні. Адже, передати пензлем і фарбою на полотні те, що відчуває серце – це велике досягнення”, – розповів вчитель художника Остап Петрович Лучинський.
Роман Венчак
“Я дуже щасливий, що мені вдалося відкрити тут виставку, адже малюючи вдома я не знаю погано чи добре це роблю , допоки хтось не побачить і не скаже свою думку. Треба щоб люди це бачили і висловлювали свої зауваження, поради. Щоб я знав в якому напрямку мені рухатися далі”, – зазначив митець.
Роман Венчак народився 21 квітня 1961р. У 1981р. закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша, за фахом – художник-коваль. 1984-1989рр. навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Експозиція виставки Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Творча особистість майстра формувалася на зламі тисячоліть після закінчення у 1991 році Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв).Ного роботи, як живописця, були експоновані у багатьох персональних виставках, що проходили в Україні та Європі.
Письменник Улас Самчук завітав до Львова у липні 1941 року. До галицької столиці доля приводила його не раз, але саме про цей візит він залишив докладні спогади.
«На невеликому попутному вантажнику з будою ми влітаємо до Львова і висідаємо на першій-ліпшій вулиці, яка виявляється вулицею Сапіги, — читаємо у мемуарах. — Розглядаємося довкруги, скрізь чуємо не свою мову і бачимо дивовижні рудо-червоні вивіски з чудними «Укрглавхарчпромами», «Главмороженим» і іншими «Головними уборами».
Улас Самчук
Львів у цей бентежний час був мішаниною колишньої Польщі, недавньої совєтчини, нашої революції і німецької окупації. На будовах красувалися наші тризуби і прапори, крамниці говорили мовою «харчпромів» і мовою Міцкевича. Зате виходили українські газети, говорило українське радіо, появилися темно-сірі уніформи поліцаїв і, розуміється, багато сірих уніформ райху».
Вулична сцена під Львівською Оперою, 1941 – 1944 рр.
Член «похідної групи» Організації українських націоналістів Мельника, У. Самчук найперше поспішив до місцевого її осередку. «Ось ми вже на головній квартирі нашої ОУН, що на Академічній під числом 8. Яка розкіш! Які бурхливі вітання! А скільки різних знайомих з Берліну, Праги, від яких аж роїться у кімнатах домівки, де за совєтів містився ТАСС».
Вулиця Академічна, 8 (тепер пр.Шевченка 8)
Гості пообідали: «в їдальні ми спожили чималу дозу совєтських крабів і якусь горохову юшку», відтак поселилися «десь досить далеко, на крутій вулиці гетьмана Тарнавського». Метою приїзду гостей була «евентуальна експансія на схід. Чи є там виразна національна свідомість? Чи живий і діючий релігійний дух? Адже настав час, коли ми в цілій нашій духовності, ментальності і практиці повинні переходити до нових складних і конкретних завдань, викликаних останніми подіями на континенті…»
Вулиця Тарнавського у Львові
Жваві дискусії про внесок свідомих українців у розвиток пострадянської України тривали майже щодня, набуваючи часом досить несподіваних форм: «Винятково скандальну і дуже своєрідну комедію пережили ми у домівці Спілки українських письменників, де відбулася наша «зустріч з культурно-мистецькими силами Львова» на тему: «Українська духовність на переломі». Наші реферати не мали в собі нічого провокуючого. Однак з виразу облич присутніх і глухої мовчанки, що панувала у залі, можна було вичути наперед загальний настрій — льодово-холодний і в’язничо-неприємний». Дискусія була більше подібна на «дикий концерт» — надто відмінними були думки гостей і господарів… «А коли все скінчилося, голова зборів Пачовський почав переді мною вибачатися і передав мені збірку своїх віршів з підписом «Єдиному справжньому європейцеві».
Василь Миколайович Пачовський
Зустріч з митрополитом Шептицьким була набагато приємніша: «На своєму святоюрському троні він зустрів і привітав нас справді по-княжому. Здавалося, що його вік, його становище не давали йому багато часу віддаватися таким справам, як література, але він був гаразд поінформований про нас, пригадав, що читав мою «Волинь». Як на свій високий вік, як на всі труднощі, ним пережиті, незважаючи на спаралізовану руку, він виглядав дуже добре, мав чистий, звучний голос».
Митрополит Андрей Шептицький, фото 1943 року
Побували гості й у театрі. «Як годиться добрим українцям, — продовжує У. Самчук, — ми вибрали традиційного «Запорожця». Тут уперше довелося побачити його у справжньому театральному будинку і в справжньому виконанні. Дуже шкодую, що не запам’ятав обсади ролів, бо виконували їх переважного невідомі мені артисти, але їх виконання робило на нас добре враження. Люди, які з такою беззастережністю віддавали іншим лише все, що гарне і приємне, собі лишали тільки труд і клопіт».
Знищений колишній дикастеріальний будинок. Вигляд з проспекту Свободи. Фото 1941 року
«А взагалі, — підсумував наш гість, — Львів був для мене тією батьківщиною духа, де виростала нова, модерна, здорова, демократична Україна західного типу, систему відродження якої я волів би поширити на решту української території…»
Георгій МАЦЕНКО
Джерело: Маценко Г. Славетні гості Львова. Львів: Апоріорі, 2010
Проект Lodomeria натрапив на унікальний документ для історії міста Львова, зокрема, для її наукової складової. В теренах Інтернету вдалось віднайти альбом фотографій членів Польської Академії знань в Кракові (PolskaAkademiaUmiejętności).
Альбом фотографій членів Польської Академії знань в Кракові Юзефа Маєра
Альбом фотографій членів Польської Академії знань в Кракові Юзефа Маєра
Альбом належав президенту Академії Юзефу Маєру, відомому лікарю, природознавцю, професору і ректору Яґеллонського університету у Кракові. Датується альбом 1881 роком та містить фото усіх дійсних членів Академії.
Повний опис фотографій ленів Польської Академії знань в Кракові Юзефа Маєра
Польська Академія знань в Кракові була утворена в 1872 р. з Краківського наукового товариства. Головною резиденцією ПАЗ була власна будівля в Кракові по вулиці Славковській, 17. Академія включала в себе 4 відділення: філологічне, історико-філософське, математично-природниче, лікарське (з 1930).
В альбомі представлені такі тогочасні львівські науковці:
Юліан Грабовський
Юліан Грабовський (1848-1882), хімік-технолог, доцент Львівської політехніки, займався вирішенням проблем, пов’язаних з хімією та технологією нафти.
Тадеуш Войцеховський
Тадеуш Войцеховський (1838-1919), історик, професор Львівського університету, завідувач кафедрою історії Польщі.
Владислав Зайончковський
Владислав Зайончковський (1837-1898), математик, професор Політехнічної школи у Львові, член-кореспондент Академії (з 1873 року) і відкритого (у 1890 році) відділу математично-природничого.
Леон Білінський
Леон Білінський (1846-1923), юрист, економіст, професор Львівського університету, завідувач кафедрою соціальної економіки (1871-1892), декан юридичного факультету (1876-1877, 1882/1883).
Ксавєрій Ліске
Ксавєрій Ліске (1838-1891), історик, професор Львівського університету.
Антоній Джозеф Малєцкий
Антоній Джозеф Малєцкий (1821-1913, класичний філолог, професор в Інсбрукському університеті, голова місцевого відділу класичної філології (1854-1856), а з 1856 р професор Львівського університету.
Вавринець Жмурко
Вавринець Жмурко (1824-1889), математик, професор Львівської Політехніки, професор і ректор Львівського університету.
Джозеф Семирадський
Джозеф Семирадський (1858-1933), геолог і дослідник, в 1901-1933 рр. професор палеонтології в Львівському університеті.
Фелікс Стрілецький
Фелікс Стрілецький (1823-1883), фізик, професор і ректор Політехнічної школи у Львові.
Леонард Бронісо Радзісзьюскі
Леонард Бронісо Радзісзьюскі (псевдонім. Ігнаци Кзінскі, 1838-1914), комісар Національного Уповноваженого Уряду Січневого повстання, хімік, що спеціалізується в галузі органічної хімії.
Цими днями музиканти відомого львівського етно-гурту “Ойкумена” презентували новий кліп під назвою “Знову ранок”. Це робота театрознавця, голосової акторки та режисера Мар’яни Янкевич (MariAm).
Кліп став уже третім спільним проектом у їхній співпраці, і після перших двох (на пісні “М.Т.С.Л.”
та “Пекучий день
виявився дуже цікавим та несподіваним.
Цього разу прийшла ідея відзняти нову роботу у цікавій та незвичній локації. Її було знайдено випадково під час велопрогулянки, і спочатку для зйомок була обрана інша пісня (саме “Пекучий день” на слова Ліни Костенко), в результаті спочатку з’явився і кліп на цю пісню, але відзятий в результаті довгих пошуків у інших умовах, а “Знову ранок” було відкладено на невизначений термін у зв’язку із змінами у особистому житті самих музикантів та режисерки (в Мар’яни Янкевич народилася перша дитина, а у Олени Коссак – третя).
Зйомки кліпу етно-гурту “Ойкумена” під назвою “Знову ранок”
Проте, коли все стало знову на круги своя, творчу співпрацю було відновлено, і як результат – постав відеокліп на руїнах історичної львівської будівлі кінця 19 – початку 20 ст. – винзаводу, розміщеного у парку Погулянка у Львові.
Зйомки кліпу етно-гурту “Ойкумена” під назвою “Знову ранок”
Музику до пісні “Знову ранок”, як і левову частку репертуару гурту, написала художній керівник та засновниця гурту (а також, як далі склалося, і цілої бандурно-перкусійної течії) Олена Коссак, текст – мікс двох різнопланових поезій перкусиста гурту Тараса Приведи. Прикметно, що у двох куплетах пісні змінено всього три слова, які проте надають їм суттєво іншого змісту.
Музиканти закладають у відеороботі певний морально-етичний посил глядачам – все, що стало руїною, з руїни і повстане у новому, кращому відобаженні, маючи на увазі краще майбутнє, яку чекає Україну після закінчення війни.
Зйомки кліпу етно-гурту “Ойкумена” під назвою “Знову ранок”
«Ойкумена» – гурт, що знаходиться у постійному творчому пошуку, сміливо експериментуючи з різноманітними інструментами та аранжуванням. Заснований на початку 2011 року. Музиканти виконують сучасну україномовну авторську акустичну музику з елементами етно-джазу, використовуючи бандуру, сопілку та перкусійні ритми у поєднанні з акцентом на проникливій манері відкритого співу. Позитивні відгуки глядачів, виступи на багатьох фестивалях і сольних концертах по цілій країні та за її межами, а також усвідомлення необхідності створення якісної культурної спадщини на базі красивих текстів та етнічних інструментів – таким є творче обличчя гурту.
У творчому доробку: дебютний альбом «Чи ти мене любиш?!», альбом, присвячений революційним змінам у країні та свідомості її громадян “День сонцестояння”, альбом авторської музики “Фіміам”. Шість відеоробіт. Участь у театральних проектах, всеукраїнських та міжнародних фестивалях.
Коли чуємо слова “оперна діва”, “примадонна оперної сцени”, “неперевершена артистка” – як уявляємо собі цю особу? Що, окрім музики і співу наповнює її життя?
Соломія Крушельницька була дійсно неперевершеною артисткою. Могутній голос, чудовий тембр, артистичний темперамент і творча інтуїція – її сценічна кар’єра великою мірою досліджена і описана. А от приватне життя Великої Артистки до сьогодні залишається загадкою. У спогадах її рідних і близьких, ми все ж знаходимо деякі згадки про побут і повсякденне життя співачки, її зацікавлення і, навіть, характер.
Соломія Крушельницька в садку біля своєї вілли у Віареджо, 1920-ті рр.
Соломія Крушельницька зросла у великій священичій родині, де було восьмеро дітей, і кожен мав свої обов’язки в господарстві. Мама – Теодора Савчинська – добра господиня та енергійна жінка, пильнувала дотримання цих обов’язків, але, як згадує сестра Соломії Олена Охримович, “бачачи захоплення Соломії грою на фортепіано, ніколи не відривала її від занять, і дівчина просиджувала за інструментом цілими годинами”. Так поступово, музика і спів заполонили серце Соломії, і дівчина повністю присвятила себе мистецтву. Але мамина наука і дитячі навики не зникають безслідно. Соломія, де б не знаходилася, навчилася організовувати свій побут.
Одарка Бандрівська
Зі спогадів Одарки Бандрівської, племінниці Соломії Крушельницької, про відвідини своєї тети в Італії, у місті Віареджо: “Життя було упорядковане. Тітці Соломії ставало часу на працю мистецьку, на нагляд за господарством і щодня на прохід, як і на читання газет, книжок, на часті виїзди з концертами по більших містах Італії, на приняття час від часу приятелів та на розривкові заняття в роді домашньої гри в рулетку..”
Чезаре Річчоні, Соломія Крушельницька (ліворуч) з друзями. Віареджо, 1930-ті рр.
“Щоденно займалася фізкультурою і такими спортами, як теніс, їзда на коні, на ровері, керувала машиною, плавала. Своїм студентам вокалістам поручала займатися фізкультурою, а в спортах радила додержувати міри…”
Соломія Крушельницька з чоловіком і друзями біля власного автомобіля. Віареджо, 1920-ті рр. (С.Крушельницька четверта справа)
Соломія Крушельницька на пляжі у Віареджо, 1930-ті рр.
“Тітка Соломія мала власний фотоапарат і залюбки робила аматорські знімки. Досі збереглися фотографії пірамід і Сфінкса, які власноручно поробила артистка.”
Сфінкс. Фото, яке зробила Соломія Крушельницька під час подорожі до Єгипту. 1908 р.
Ще одна племінниця співачки, художниця Ярослава Музика також ділилася спогадами про те, як виглядало життя в домі Соломії Крушельницької в Італії: “Крушельницька вміла створити собі у Віяреджіо затишний куток для відпочинку. Тут вона не погорджує домашнім господарством, ані кухнею, якою живо займається. У її домі панує зразковий лад і точність. Служба мусить робити щодня такі порядки, якби тут жило не двоє осіб, а велика родина.”
Портрет Соломії Крушельницької. Худ. Ярослава Музика, Віареджо, 1935 р.
У фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, крім оригінальних фотографій, афіш та інших матеріалів, які розповідають про співачку в контексті театрального життя, зберігається один інтригуючий рукопис – записник з кулінарними переписами С. Крушельницької. Невеликий зошит з пожовклими сторінками, з подекуди затертим текстом, із застарілими мірами ваги, такими як фунт цукру, лут цедри чи кварта сметани змусили працівників добре попрацювати над розшифруванням цих кулінарних шедеврів. В записнику є понад 70 різних рецептів, переважно солодкої випічки. Також декілька овочевих страв і налисників. На жаль, деякі так і не вдалося відчитати. Найімовірніше, Соломія Крушельницька писала ці переписи виключно для себе, тому що вони не мають покрокових інструкцій і точних вказівок. Ними може скористатися тільки досвідчена і уміла господиня. Вочевидь, співачка була саме такою. Це був ще один вид мистецтва в житті Артистки!
Квадратики крухі складані з перепису Соломії Крушельницької
Квадратики крухі складані з перепису Соломії Крушельницької
На сьогоднішній день ці приписи є доволі дорогими, калорійними і вимагають багато часу для приготування.
Пропонуємо вам відтворити своїми руками один з нескладних рецептів Соломії Крушельницької. Враженнями прошу ділитися на сторінці Музею.
Записник з кулінарними переписами С. Крушельницької.
Квадратики крухі складані
15дк (150г) масла
20дк (200г) борошна
3 жовтки
1ст. ложка сметани
1ст. ложка цукру
Тісто вимісити, (розтачати), покраяти в квадрати. Кожний квадрат смарувати люкром з 1 білка і цукру (збити 1 білок з 120 г цукру) і так спекти. (25-30 хв. при 170-1800С). Спечені (охолоджені) перекласти тертою рожою (будь-яким густим повидлом). В дужках подані ремарки Галини Огорчак.
Квадратики крухі складані з перепису Соломії Крушельницької
Квадратики крухі складані з перепису Соломії Крушельницької
В Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові за цим переписом спекли тістечка. Вийшло дуже гарно і смачно. Соломія і в цьому була справжньою мисткинею.
Галина ОГОРЧАК Науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Наприкінці XIX – на початку XX століття найпопулярнішою кнайпою Львова був “Атласс” на розі площі Ринок, 45, та вул. Гродзицьких (Друкарська). Назва кнайпи пішла від прізвища першого господаря кнайпи – М. Л. Атласса, знаменитого єврейського горілчаного монополіста, винахідника чудових спиртних напоїв: “Сmietankуwki”(сметанківки) і “Atlasуwki”(атлясівки).
З часом кнайпа перейшла до його зятя Едзя Тарлерського. Напої у Едзя були чудовими, здебільшого власного виробництва, а кухня вишукана і смачна. Найпопулярнішою з горілок була “Немувка”, яку назвали так на честь постійного гостя кав’ярні, відомого львівського поета Генриха Збежовського – Нема.
Кав’ярня «Атлас» у Львові
“Атласс” мав особливу ауру. Це була кнайпа наднаціональна, надполітична, позарелігійна. Тут сиділи поруч, пили та сперечалися поет-традиціоналіст з авангардистом чи похмурим футуристом, художник-академіст і абстракціоніст, генерали, професори, ксьондзи, скульптори, музиканти та державні чиновники, студенти та актори.
Хоча рахунок за обід чи вечерю тут обходився нерідко в сотні довоєнних злотих, до кнайпи приходили і з одним злотим в кишені на так звані артистичні страви (за 60 грош тарілка супу чи “другого”).
Кав’ярня «Атлас»
Крім того, що “Атлас” був кнайпою з фантастичною кухнею, цей заклад також був школою життя, академією літератури, доброго тону та жарту, місцем конкурсів ораторів і акторів, концертів і диспутів, щоденних та святкових зустрічей.
У 1928 році Едвард Тарлерський посадив біля клозету бабусю, яка нібито збирала гроші на нову спідницю, – так і з’явився перший у Львові платний туалет. Тарлерський дозволяв усім за символічну плату заходити до туалету «Атлассу». Охочих було багато, бо у ті часи на площі Ринок був базар. Відтоді, як хтось хотів піти до туалету, казав, що «йде до пана Едзя».
Кав’ярня «Атлас»
Стіни кнайпи прикрашали не тільки картини майстрів, а й карикатури та вірші відвідувачів. Хто хотів залишити запис на згадку про відвідини «Атляссу» більш традиційним способом, міг це зробити у спеціальній книзі. «Є два способи пити горілку – один з закускою, інший – без», – написав відомий польський актор Стефан Ярач. А знаний у Європі співак Ян Кепура зізнався: «Хоч ніколи не п’ю – тут завжди п’яний Львовом».
Гумор пана Едзя можна оцінити, читаючи його правила для відвідувачів, наприклад:
тарілки, склянки і стільці не можна використовувати як аргументи до своїх політичних і релігійних переконань;
гості не можуть забирати додому ножі та виделки, а якщо й братимуть, то не більше однієї пари на місяць;
не можна пити менше одного малого пива і більше 49 великих;
певна кількість випитого дозволяє вимагати від господаря безкоштовної доставки гостя додому;
якщо гість перебуває у закладі протягом години, фірма відповідає за його зуби, капелюх, портфель, паличку, і, якщо це можливо, за коханку;
знервований гість має право побити господаря (у межах легкого тілесного пошкодження), при цьому господар не має права на захист чи реванш;
у випадку поганого обслуговування прохання до гостей бути терпеливими, чекати, їсти, пити, залишити кафе без скандалу і оплати;
усім клієнтам, які харчуються у закладі, рекомендується записатися до товариства “Хороша смерть” і застрахуватися.
Ресторан “Атляс” на площі Ринок. Фото першої пол. XX ст.
Ця чудова кнайпа була закрита після війни. Естафету перехопило трикотажне ательє, яке проіснувало тут аж до розпаду Радянського Союзу. З 2011 року традиції відновилися і у Львові знову працює “Атляс”..
Доля пана Едзя була цікавою, але й трагічною. Радянська влада разом із “Атлясом” конфіскувала все майно ,нажите власником ресторану. Але Едварду Терлецькому пощастило, йому вдалося вислизнути з рук НКВС і він помер в Австралії простим робітником пральні.
В понеділок, 10 липня 2017 року, напередодні третьої річниці трагедії під Зеленопіллям у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відкрилась унікальна фотовиставка, присвячена полеглим і живим захисникам кордону України. На виставці представлено декілька десятків фотографій із Зеленопілля, зроблених самими учасниками бойових дій.
Експозиція виставки «Україно моя»
Експозиція виставки «Україно моя»
11 липня 2014 року о 4.30 ранку російські окупанти з реактивної артилерії обстріляли позиції українських військових у районі пункту пропуску «Довжанський» та блокпоста в районі с. Зеленопілля Луганської області. Таким чином вперше за час конфлікту Росія відкрито застосувала свої війська проти Збройних сил України.
Експозиція виставки «Україно моя»
Експозиція виставки «Україно моя»
Це стало першим відкритим проявом російської агресії, адже обстріл вели з території Російської Федерації. У такий спосіб російські солдати, по суті, вчинили підступний напад на захисників територіальної цілісності та недоторканності кордонів України. Це була справжня збройна агресія, метою якої був прорив кордонів нашої держави в «секторі Д».
Директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць
“Три роки тому у складі 24 Механізованої бригади наші земляки, після першої хвилі мобілізації опинилися на Сході нашої держави. В ході виконання бойових завдань вони опинилися в районі села Зеленопілля і в 4.30 ранку 12 липня вони потрапили під масований артилерійський обстріл. І сьогодні ми показуємо як ці події виглядали очима очевидців. Це фотофакти, свідчення самих учасників подій. Мета цієї виставки – щоб ніхто із загиблих і живих не залишився поза нашою увагою,” – сказав директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць відкриваючи виставку.
Експозиція виставки «Україно моя»
Експозиція виставки «Україно моя»
Відкриття виставки відвідали представники духовенства і влади міста, а також самі учасники бойових дій та їхні рідні.
о. Тарас Михальчук
“Хлопці, котрі загинули і хлопці, які там зараз стоять відстоюючи нашу Незалежність – це ті люди, які, якимось дивом, щодня долають страх смерті. Це дуже важко. І я хотів би, що ми, в пам’ять про них, не боялися бути чесними , правдивими, люблячими та донесли до найширшого кола людей те, що тут зараз бачимо”, – наголосив о. Тарас Михальчук.
Голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин
Голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин поділився своїми спогадами, про те, як три роки тому, перебуваючи в складі волонтерської групи, фактично завдяки тільки двом жінкам, довідався про події на Зеленопіллі.
Керівник ГО «Центр допомоги сім’ям учасників АТО» Неля Васюта
“Наші хлопці направду є великі герої. Героями є всі і ті, що стоять зараз, і ті, що пішли тоді. Але якщо вдуматися, який на свої плечі взяли тягар тоді, ті перші, котрі пішли під ворожий кордон стали там живим щитом і витримали страшну ніч, коли за лічені хвилини спалили всю гордість нашої «Залізної бригади», всю броню, техніку, яка мала захищати, відбивати ворога, ті хлопці, які там назавжди полягли, віддали свої життя за те, щоб ми могли зараз тут зібратися в мирному Львові і бачити ці всі фотографії”, – сказала керівник ГО «Центр допомоги сім’ям учасників АТО» Неля Васюта.
Експозиція виставки «Україно моя»
Експозиція виставки «Україно моя»
Як розповіла куратор фотовиставки “Україно моя” Оксана Гірняк, експозиція поділяється на декілька частин. Перша частина – це фотографії, на яких зображено перші дні бійців у зоні проведення АТО, зокрема перші блок-пости та окопи. Друга частина виставки складається з кадрів, зафіксованих безпосередньо на полі бою в Зеленопіллі та під час прориву із цього «котла смерті», а третя присвячена тим учасникам бойових дій, які так і не повернулись додому після обстрілу. Окрім цього, організатори події, серед яких є рідні бійців, підготували для виставки панно із зображенням “Зеленопільської сотні”.
Це зрозуміле і очевидне діло, що наші території усі і завжди хотіли захопити та роздерти на шматки. У числі таких мрійників, ясне діло, були також король Казимир ІІІ Великий (його клопотання перед константинопольським патріархом про митрополита для православного населення тут до уваги не беремо) та Лайош І Великий (Луї, Людвіг) Угорський (Анжуйський). Останній особливо цього прагнув. Настільки він хотів земель Королівства Русі і так марив ними, що коли у 1370 році, після смерті Казимира ІІІ, їх нарешті отримав, то не зміг придумати нічого кращого, як просто передати їх “в управління на вічні часи” Володиславові, володареві Опольського князівства в Сілезії. Про останнього зараз і поговоримо.
Владислав Опольський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Владислав Опольський (або ж Владислав Опольчик) походив із династії П’ястів, був сілецьким князем. На момент, про який буде йти оповідь, він встиг добряче зблизитись з німецькими правителями – давався взнаки географічний фактор. Зокрема, довгий час перебував при дворі імператора Карла IV. Відтак, Владислав Опольський добряче “надихався” німецьким повітрям і саме цим, значною мірою, визначалась його політика, яку він згодом проводить у доручених йому володіннях Королівства Русі.
Печатка Опольського від 1379 року. Фото з uk.wikipedia.org
“Королівство руське з містами і населенням” було передано Опольському як наміснику цих територій у 1371 році. Спочатку він не особливо виявляв інтерес до цих володінь і його пасивність сягала такого рівня, що навіть не мінялись урядники часів Казимира ІІІ. Ситуація змінилась у 1372 році, коли Опольський почав перебирати управління на себе. Його столицею став Львів, а себе самого він величав як “володар Божою ласкою, спадкоємний господар Русі”. Таку титулатуру можна було зустріти у грамотах цього правителя, на його печатках та монетах – одних з перших тих часів, про які сьогодні маємо підставу говорити. Спочатку, ясне діло, не все було так легко, а “Божої ласки” для володіння такими територіями було недостатньо. Впродовж правління Опольського, багато часу забирала боротьба з сусідами – особливо з волинським князем Любартом. Але Опольському вдавалося як відстоювати власні володіння, так і чинити наступ на території противника.
Монети В. Опольського. Фото з https://pl.wikipedia.org
У внутрішній політиці князь опирався, перш за все, на вихідців з німецьких територій, яких запрошував переселятись на свої володіння та щедро обдаровував землею. Особливо це стосувалось сілезької шляхти та рицарства – як німецького, так і польського походження. Саме в період правління Опольського тут з’явились відомі німецькі роди, такі як Гербурти та Тарли. Крім німецького населення, Опольський заохочував переселятись на свої володіння угорців, чехів, італійців і ін. Його політика не була чимось новаторським і розглядати її варто радше в контексті продовження політики попередників. Що цікаво, всупереч усталеному стереотипу, Опольський не поривав контактів і з представниками місцевого руського населення. Наближеними до князя були такі руські бояри, як Ходько Бибельський, Лев і Гліб Дворсковичі, Васько Кузьмич, Васько Тептюхович і ін. Дивлячись на останній факт, варто замислитись над відходом від сприйняття історії у чорно-білих тонах, де всі “наші” хороші, але бідолашні і страждальні, а всі “їхні” – хитрі, підступні і постійно заважають “нашим”. Те, що бачимо в оточенні Опольського, було характерною рисою, в більшій чи меншій мірі, для майже всіх випадків, коли на наші території приходили іноземці. Співпраця була завжди. Правда десь участь у розбудові інститутів династії, яка приходила, була опосередкованою, а десь безпосередньою і “наші” були головними “ковалями” та натхненниками ідеологій імперій.
Опольський і оточення. Картина Яна Матейка. Фото з http://www.poczet.com
У випадку з Владиславом Опольським, цікавить нас найбільше його історія та модель управління. На це і поглянемо. За час свого володіння територіями Русі, Володислав Опольський неодноразово бував у Львові. Він піклувався про економічний розвиток міста, про що можна судити зі змісту грамот, які Опольський адресував міській верхівці. Так, у 1378 році він надав львівській міській раді війтівство. Також надавав місту земельні володіння і сприяв, аби в міську скарбницю надходили кошти із податків різного роду. Саме Владислав Опольський робив перші кроки до того, аби Львів утримував та зміцнював лідерство у торгівлі регіону. Він видавав грамоти купцям з інших міст на право торгівлі у Львові.
Оздоблення брами костелу монастиря Ясна Гура у Ченстохові. Фото з http://www.wikiwand.com
Ще одним цікавим і важливим моментом часів Владислава, було карбування власної монети. Ця справа – традиційно ознака легітимності правителя і його самостійності. Карбувалися срібні “грошики” з написом “Dux Wladislaus” на аверсі та “Moneta Rusie” на реверсі. Також карбували мідні денарії, на яких була буква “W” з одного боку та корона з іншого. Що цікаво, на монетах не вказувалась підпорядкованість територій Владислава Опольського Угорському королівству. Не знаходять доказів і на користь того, що намісник регулярно надсилав податки до скарбниці Угорського королівства. Маємо, з цього приводу, влучну цитату Михайла Грушевського: “В Володиславі Галичина (??? – Є. Г.) мала ще раз – і вже в останній – свого осібного князя; панував він тут, як володар на повнім княжім праві…, хоч і під зверхністю угорського короля як його васал”. Враховуючи все вище сказане, не можна виключати думки, що Владислав Опольський мав амбіцію перетворення Русі у своє династичне володіння.
Король Лайош І. Фото з https://pl.wikipedia.org
З іншого боку, суперечить цьому наступний розвиток подій. У 1378 році ідилія Владислава та міста завершилась. Чи то король Лайош І забув, що передавав Владиславу Опольському ці володіння на вічні часи (“вічні часи” – це стала формула документів того часу), чи, може, король зрозумів, що намісник не доплачує у бюджет королівства, але Владислава перевели на іншу посаду. До Львова на якийсь час прийшли угорські урядовці. Владислав Опольський став намісником Польщі. Таким чином, Львів став для нього лише черговою сходинкою кар’єрної драбини. Мимоволі напрошується паралель з австрійськими часами, коли, через кілька сотень років, подібна практика була нормою. Ми ж сьогодні, можемо бути “вдячними” Владиславу Опольському за те, що його правління, на фоні інших “каденцій” цієї епохи “білих плям”, знаменне наявністю багатшої джерельної бази. Відтак, і поговорити є про що.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Історія Львова. У трьох томах. – Львів: Центр Європи, 2006. – Т. 1. – С. 66 – 69.
Огуй О. Опольський Владислав // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2010. – Т. 7. – С. 604 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
Крип’якевич І. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – С. 52.
Працівники Національного природного парку «Північне Поділля» під час обстеження лісової ділянки щодо створення екологічно-туристичної краєзнавчої стежки в околицях селища Олесько Буського району на Львівщині побували в закинутій хаті, в якій в лютому місяці 1943 року відбулась ІІІ конференція ОУН-УПА і в якій брав участь генерал-хорунжий Роман Шухевич.Про це повідомляє ІА ZIK.
Як зазначила у коментарі провідний фахівець з рекреації НПП «Північне Поділля» Мар’яна Стеблик, під час обстеження ділянки для прокладання майбутньої екостежки було зафіксовано низку об’єктів природного і штучного походження, які можуть викликати певну зацікавленість у потенційних туристів, зокрема, історичну криницю 1927 року в околицях села Теребежі, високих форм лісові мурашники, багатолітні велетенські дуби, охайні букові лісостани тощо.
На Львівщині виявили селянську хату, в якій в 1943 році проходила конференція ОУН-УПА
Однак, найцікавішим об’єктом була цегляна історична селянська хата у лісовій гущавині на території колишнього хутора Панаси. «Саме тут, за інформацією колишньої зв’язкової УПА Ольги Сайчук (Грицини), яку переказав мешканець села Теребежі Андрій Курилко, відбувся історичний політичний форум членів ОУН-УПА. Хата, в якій у часі Другої світової проходила конференція бандерівської фракції ОУН, у досить добротному стані, під хатою – масштабний цегляний підвал і надійне склепіння стелі», – зазначила Мар’яна Стеблик.
На Львівщині виявили селянську хату, в якій в 1943 році проходила конференція ОУН-УПА
Довідково.
Надзвичайна конференція бандерівської фракції ОУН, скликана з огляду на розбіжність поглядів у керівництві ОУН(Б) щодо збройного чину. Політичний форум відбувся в селі Теребежі поблизу м. Олеська 17–21 лютого 1943 р., на якому було накреслено плани збройної боротьби ОУН проти німецьких і більшовицьких поневолювачів.
Виконуючи програмні засади третьої конференції, ОУН конкретизувала збройну боротьбу визвольних сил, поширювала, зміцнювала й творила новітні осередки організованої збройної боротьби українського народу. Матеріали конференцій стали основою розробки новітньої концепції у визвольній боротьбі на перспективу на третьому Надзвичайному зборі ОУН 21-25 серпня 1943 р.
В середу, 12 липня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття виставки живопису Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж».
Ще в епоху Відродження митець поєднував у собі здатність і наукового, і художнього осмислення дійсності через багатогранність та різноплановість мистецької діяльності. У сучасному малярському світі яскраво проявляються тенденції у визначенні ролі та місця художника в суспільстві. На шляху самовдосконалення в мистця виникає необхідність концентруватись на певному виді діяльності, на конкретному способі самовиразу, на професійному оволодінні засобами художнього вислову та формами донесення картин до глядача. У світі є багато знакових постатей, які своїм талантом і багатогранною діяльністю охоплювали різні види художньої діяльності.
Афіша виставки живопису Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Живопис, скульптура, архітектура загалом мистецтво, як і мова, формувались у продовж багатьох тисячоліть. Якщо у мові чи музиці найбільш динамічними і розвитковими факторами є виразовість тембрального співзвуччя, гармонійність мелодики та інтонування, то у живописі основоположними – вміння передачі художником тої безмежної та осмисленої палітри барвів, а отже передачі власних навиків, свого внутрішнього відчуття, через відтворення та фіксації на полотні простору авторських думок та переживань у поєднанні з кольором.
Експозиція виставки живопису Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Роман Венчак беззаперечний професіонал у творенні своїх мистецьких робіт. Адже початком його творчої діяльності, з 1977-1981 рр. навчання у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша (сьогодні Львівський декоративний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша), було представлено панно «725 років створення міста Львова», яке він з великим пієтетом у 80-х роках минулого століття зафіксував у металі (мідь). Творча особистість майстра формувалася на зламі тисячоліть після закінчення у 1991 році Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв).Ного роботи, як живописця, були експоновані у багатьох персональних виставках, що проходили в Україні та Європі. Показовим Є й те, що роботи художника Романа Венчака є шанованими у багатьох приватних колекціях поціновувачів живопису не тільки в Україні, але й за кордоном.
Експозиція виставки живопису Романа Венчака «Споглядаючи пейзаж»
Художні твори Романа Венчака мають магічну силу, як музика у виконанні злагодженого, багато тембрового симфонічного оркестру. Мажорна сила його колористичних, виконаних з великим натхненням полотен, є авторським дороговказом тієї нев’янучої любові до рідної України та незламності духу української нації.
Для деяких кмітливих злочинців міжвоєнного часу шахрайствo було своєрідним мистецтвом. Вони підходили до цього свого гобі з розмахом, зі смаком і гумором. Недарма описи...
