У четвер, 24 травня, у клубі «Малевич» відбудеться спільний концерт львівського гурту Secret Forest та відомого джазового гітариста Bilal Karaman (Амстердам – Стамбул), який вперше гастролюватиме в Україні. Таким інтернаціональним проектом Secret Forest наповну презентують широкому загалу власну музичну творчість. Початок концерту – о 19:00.
Secret Forest – український музичний гурт, який працює в стилях електронної музики та лаунж-поп. Творчість цієї команди – експериментальна подорож у світ музики і мантр, яка виходить за рамки звичних настроїв та повсякденних турбот і наближує кожного слухача до себе справжнього, вчить бути самим собою. Поєднання акустичних інструментів, електронного звучання і текстів на стародавній мові санскрит робить кожен виступ Secret Forest особливим. Зараз гурт працює над своїм майбутнім альбомом, реліз якого під лейблом Moon Records заплановано на червень 2018 р.
гурт Secret Forest
24 травня у спільному концертному проекті із Secret Forest до Львова і до України загалом уперше приїде джазовий віртуоз міжнародного класу – гітарист Bilal Karaman (Амстердам – Стамбул). Цей музикант є одним із найвидатніших молодих митців Туреччини. Білал у 2009-му переміг у конкурсі Jazz Guitar (Стамбул). В дискографії гітариста – два альбоми: Bahane / BBS Music (2011 р.) і «Патіка» / Baykuş Music (2013 р.). Окрім сольної кар’єри, співпрацював із багатьма виконавцями у концертах та в альбомах – з Маркусом Міллером, Бутчем Моррісом, Ларсом Даніельсоном, Майком Морено… Білал заснував першу віртуальну гітарну академію в Туреччині під назвою Gitarakademisi.com. Розробив унікальний стиль і так коротко пояснює свою музику: «Унікальний підхід до джазової гітари через Близький Схід».
24 травня гурт Secret Forest і гітарист Bilal Karaman запрошують меломанів у львівський клуб «Малевич», аби відчути, як за допомогою музики можна розширити грані своєї сутності та світогляд, краще зрозуміти інших, поринути у глибини свого серця і віднайти джерело життєдайної енергії та натхнення. Під час цього концерту у форматі візуально-звукового шоу буде представлений сеанс глибокої релаксації, що є абсолютним експериментом у світі музичного й театрального мистецтва.
Постер концерту львівського гурту Secret Forest та відомого джазового гітариста Bilal Karaman (Амстердам – Стамбул)
«Ми живемо у світі звуків, – каже лідер гурту Secret Forest Олександр Макаров. – А як впливає на нас те, що ми чуємо? Від звукових вібрацій змінюється не тільки наш настрій, а й робота фізіологічних механізмів тіла. Звуки можуть змінити ритм роботи серця і дихання. Та найбільшому впливу звуків піддається наш внутрішній світ. Ми можемо цього не усвідомлювати, але наше сьогодення визначає наше майбутнє. Те, що впускаємо у своє життя сьогодні, впливає на наше завтра. Їжа, яку їмо, музика, яку слухаємо, фільми, які дивимося, книги, які читаємо, друзі, з якими спілкуємося, – усе це формує нашу свідомість і обставини нашого життя».
Тритомне видання «Український книжковий знак ХІХ—ХХ століть: каталог колекції Степана Давимуки».
В четвер, 17 травня 2018 року, о 16.00 у читальному залі імені Тетяни та Омеляна Антоновичів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (вул. Стефаника, 2) відбудеться презентація тритомного видання «Український книжковий знак ХІХ—ХХ століть: каталог колекції Степана Давимуки».
Видання присвячене екслібрису, який виступає знаком книголюба, його бібліотеки. У ньому головним чином представлений мистецький сюжетний екслібрис, який набув популярності лише в ХІХ ст. і залишається найпоширенішим до нашого часу. Це мініатюрна графічна картинка, виконана на невеликому за розміром листі паперу, приклеєному до внутрішньої сторони оправи. Екслібрис увібрав в себе багато історико-побутових даних, які відображають не тільки історію формування тих чи інших бібліотек, бібліофільські традиції, але й характер цілих епох в широкому їх значенні.
Обкладинка першого тому тритомного видання «Український книжковий знак ХІХ—ХХ століть: каталог колекції Степана Давимуки».
Видання містить вступну частину, в якій розглянуто особливості розвитку українського книжкового знаку ХІХ—ХХ ст., його символічно-алегоричну образність, визначені суспільно-політичними обставинами і національно-визвольними змаганнями часу. Розкрито становлення в екслібрисі національного виразу, утвердження символу-знаку високого ідейного змісту, який впливає на суспільство, змінює його. Доведено, що в українському екслібрисі присутні найрізноманітніші образи, але домінує лише невелика їхня частина. Підтверджено, що він, будучи далеким від достовірно точного відображення навколишнього світу, виступає кращим прикладом символічної, асоціативної системи побудови образів. Усі екслібриси обов’язково мають несподіване, оригінальне вирішення того чи іншого образу, як правило, максимально лаконічне. Кожен з них є свого роду символом-знаком, надійним засобом перетворення, передачі і збереження інформації, актуальної упродовж десятиліть для українського народу, а відтак укорінення її у свідомості наступних поколінь. У вступній частині також дано характеристику колекції Степана Давимуки, яка у каталозі представлена в повному обсязі. Це — 12 342 твори, виконані світової слави, а також маловідомими художниками упродовж ХІХ — початку ХХІ ст. Сьогодні це найповніший реєстр українських екслібрисів. Він зроблений з урахуванням найновіших вимог наукового опрацювання мистецьких творів і використанням великої джерельної бази. Його доповнює багатий ілюстративний матеріал, 3 000 репродукцій, які відтворені зі збереженням розмірів оригіналів. З метою полегшення праці з каталогом підготовлено покажчик власників книжкових знаків.
Обкладинка другого тому тритомного видання «Український книжковий знак ХІХ—ХХ століть: каталог колекції Степана Давимуки».
Видання стало результатом праці колективу співробітників Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Упорядник і автор вступної частини — Лариса Купчинська; науковий редактор — Лідія Сніцарчук; група наукового опрацювання мистецький творів — Роксолана Вдовичин, Ольга Греськів, Лариса Купчинська, Маріанна Мовна, Руслана Охримович, Ольга Стецко; упорядник покажчика власників книжкових знаків — Надія Брайлян. Мовну редакцію здійснили Людмила Ільницька, Ольга Катола, Зоряна Наконечна, Марта Пономаренко. Художнє оформлення, верстка, опрацювання ілюстрацій належить Інні Шкльоді.
На початку 1893 року афіші львівської опери сповіщали про приїзд італійської співачки Джемми Беллінчоні. Глядачів очікували опери «Джоконда» Амількаре Понк’єллі, «Трубадур» Джузеппе Верді і «Сільська честь» П’єтро Масканьї.
Джемма Беллінчоні (1864-1950) – італійська оперна співачка, педагог.
Джемма Беллінчоні перебувала у Львові від січня до травня 1893 р. і мала нагоду слухати Соломію Крушельницьку, в тому числі і в опері «Сільська честь». Тоді ж відбулося знайомство двох «Сантуц», що переросло у щиру дружбу. Більш досвідчена співачка і згодом відомий педагог Джемма Беллінчоні відразу розгледіла талант молодої української співачки і переконала Соломію їхати в Італію продовжувати навчання…
Фрагмент експозиції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Олена Охримович, сестра Соломії Крушельницької, згадувала:
“У Львівському театрі тоді виступали італійські співаки на гастролях. Соломія познакомилася з Беллінчіоні, співачкою з Мілано. Вона заохочувала Соломію поїхати в Італію вивчати спів. В Мілано могла б мешкати у неї, та могла б поручити добру учительку співу. Батьки не противилися, але нате треба було грошей… Соломія поїхала з батьком в Італію (осінь 1893). Заїхали в Мілано до Bellincioni, яка поручила на учительку Фаусту Креспі (Fausta Crespi). Батько з Соломією пішли до Креспі. Соломія зробила добре враження на Креспі. Вона сказала, що в Соломії лірично-драматичне сопрано, а не мецо сопрано і що треба переучуватися. Батько на це погодився, оставив Соломію в Беллінчіоні, а сам вернув в Білу».
Великий міський театр у Львові (Львівська Опера), фото 1914 року
Одна з найвідоміших співачок кінця ХІХ ст. Джемма Беллінчоні (18 серпня 1864 – 23 квітня 1950) народилася в м. Монца (Monza), Італія. При народженні батьки дали їй ім’я Матільда Чезіра. Мати дівчинки контральто Карлотта Сорольдіні і батько Чезаре Беллінчоні були досить відомими співаками, і саме у них Матильда брала перші уроки співу.
Дебют оперної співачки відбувся у 16-річному віці на сцені Неапольського театру «Нуово». Наступні два десятиліття Джемма виступала у театрах Італії, Іспанії, Англії, Південної Європи. Вона славилася не стільки видатними голосовими якостями, скільки унікальною акторської харизмою.
Джемма Беллінчоні. Фрагмент експозиції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Серед численних шанувальників Беллінчоні були видатні композитори, зокрема Джузеппе Верді. Вони познайомилися в 1886 році, коли Беллінчоні співала партію Віолетти в опері «Травіата» на сцені міланського Ля Скала (La Scala). Манера гри Джемми – злегка перебільшена, з виразною дикцією і неймовірним вмінням концентрувати на собі увагу глядачів, якнайкраще підходила для нового стилю італійської опери – веризму. Дійсно, сценічні образи Беллінчоні в операх П’єтро Масканьї, Умберто Джордано були наповнені неймовірною пристрастю і викликали захоплення публіки.
17 травня 1890 року Джемма представила світу образ Сантуцци на прем’єрній виставі опери П’єтро Масканьї «Сільська честь» («Cavalleria Rusticana»). Відтоді образ Сантуцци став її коронною роллю, уособлюючи темперамент і бурхливі емоції стилю веризму, народження якого пов’язують саме з оперою «Сільська честь». Разом з Джеммою на римській сцені в ролі Турідду виступав її чоловік Роберто Станьйо, з яким вона познайомилася чотири роки до цього, під час гастрольного туру по Аргентині.
Пізніше Беллінчоні виконала головну роль в іншій веристській опері – “Федора” Умберто Джордано, прем’єра якої відбулася 17 листопада 1898 року, тоді сценічним партнером Джемми виступив Енріко Карузо.
Енріко Карузо (Enrico Caruso) (1873-1921) – італійський оперний співак, тенор, сценічний партнер Соломії Крушельницької у 1898-1902 роках
22 грудня 1906 р. Джемма Беллінчоні зіграла головну роль в італійській прем’єрі опери «Саломе» Ріхарда Штрауса в Туріні під батутою автора. А через 4 дні на сцені знаменитого «Ля Скала» у цій самій ролі виступила Соломія Крушельницька…
У 1911 році Джемма Беллінчоні завершила кар’єру співачки і займалася переважно викладацькою діяльністю, зокрема заснувала школи співу в Берліні в 1914 році, Римі – в 1916 році, Відні – в 1930 році.
У 1916 році повернулася, щоб виконати головну жіночу роль у кіноверсії опери «Сільська честь» режисера Уго Фалени.
Соломія Крушельницька – Сантуцца в опері «Сільська честь» П’єтро Масканьї
Зустріч Соломії Крушельницької з Джеммою Беллінчоні у Львові навесні 1893 року стала визначальною для подальшої артистичної долі української співачки.
У понеділок, 14 травня 2018 року, в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (пр. Свободи,20) в рамках виставкового проекту “Петро Антип. Богиня степу”, що якраз експонується, відбулась зустріч зі скульптором, художником Петром Антипом.
“Виставка Петра Антипа, яка нещодавно відкрилася у музеї – це дуже вартісний, дуже добрий проект. Проект, який дає можливість більше пізнати українських митців , адже за останні роки ми представляємо не тільки не тільки Львів, не тільки Галичину але й мистецтво України. І процеси, які проходять в сучасному мистецтві України є досить таки цікаві, вони різняться, кожен регіон має свої особливості , свої школи, своїх визначних представників. І Петро Антип, якого ми запізнали ще два роки тому , є одним з найбільш цікавих скульпторів, які сьогодні працюють в Україні. Його роботи, як скульптора неодноразово бачили на скульптурних салонах в Києві, різних виставка, але на цій виставці ми відкрили його для себе як прекрасного живописця, висококласного майстра рисунку”, – зазначив Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан.
Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан
Петро Антип народився 4 квітня 1959 року у місті Горлівці Донецької області. Протягом 1980-1984 років навчався в Пензенському художньому училищі ім. академіка К. А. Савицького на відділенні скульптури. Паралельно вивчав живопис і графіку. Закінчив училище з дипломною роботою «Плотогони» (керівник – Сєвєрін А. В.). З 1982 по 1986 рік продовжував навчання в художніх майстернях В. Цоя та О. Бема.
Експозиція виставки Петра Антипа «Богиня степу»
“Моя родина з Чернігівщини. Один з моїх дідів був художником і батько, хоча й працював на шахті, завжди говорив мені «підеш в мистецтво». Навчався я в Пензі, а Пензенська художня школа була однією з найкращих в Радянському Союзі, викладали дуже хороші викладачі і хоча це Росія, викладали у мене кореєць, німець та українець. Навчався я скульптурі та живопису. Малював я дуже багато.
Експозиція виставки Петра Антипа «Богиня степу»
Згодом я поїхав на навчання в Москву, де мені професор по скульптурі сказав, дуже образливі слова, що я хороший хлопець, але треба кинути Україну і залишитися в Москві. Я дуже образився, повернувся в Донбас.
Першу мою майстерню розгромили, бо я організовував Рух на Донеччині . Другу , яка є зараз – тимчасово забрав Путін. Я перебрався до Києва, почав життя спочатку і зараз виставляюся у Львові. Займаюся скульптурою, живописом, архітектурою”, – розпочав свою розповідь Петро Антип.
Ігор Кожан та Петро Антип
Родом з Донбасу, Петро Антип завжди був справжнім патріотом України. Не став ним на хвилі показного популізму на фоні війни з Росією, а завжди ним був. Від народження, від першого мазка пензлем, від першого шматка глини. Де б він не жив – він завжди буде українцем з Донбасу.
“Коли я жив в Парижі якось мені там не дуже малювалося, а на Донбасі я зрозумів, що Україна повинна бути Україною, що треба тут працювати і я не розумію тих людей, котрі змінюють свою державу, виїжджають , наприклад в Канаду не на виставки чи працю, а змінюють громадянство. Коли була війна, голодомор – я розумію, а зараз – не розумію. Зараз треба жити і працювати в Україні, бо порожніх місць не буває. Якщо вони говорять, що є великими патріотами, ходять у вишиванках, а самі прийняли громадянство Канади, то брехня – вони не патріоти. І на їхнє місце прийде китаєць, москаль чи ще хтось, бо порожніх місць не буває. Поїхати вчитися і повернутися – це інша справа, поїхати заробити гроші і повернутися – теж інша справа. Якщо мене горе змусило виїхати з Донеччини, то зараз я мешкаю у Києві, на Чернігівщині, де мої батьки”, – розповідав художник.
Гості творчої зустрічі зі скульптором, художником Петром Антипом.
На початку 2010-х років, наче в передчутті майбутніх подій у країні, у творчості Петра Антипа з’являється архетип амазонки. Згодом він еволюціонує від переживання особистісної трагедії в картині «Пе́нтесілея, Ахіллес і Терсіт» (2012) до узагальненого образу володарки степу (з 2014): недарма вона – «богиня» в інтерпретації автора. У 2017 році художник повертається до творення індивідуального характеру й більшої інтимності, зокрема, через серію портретів і рисунків на еротичну тематику.
Експозиція виставки Петра Антипа «Богиня степу»
“Я трішки не розумію, що таке сучасне мистецтво. Для мене це дуже дивне поняття. Вважаю, що немає ніякого сучасного мистецтва. Є просто мистецтво і все. І коли мене запитують, що таке сучасне мистецтво, то я кажу – для хорошого митця в історії мистецтва вистачить місця. А сучасне мистецтво вигадали торгаші від мистецтва. Вони так розпіарять, так розкажуть, особливо в Україні – «10 найдорожчих художників», «10 найкрутіших художників», «10 найтаких-то». Дурня. Ніхто не вгадає, що залишиться через 100 років. Сучасне мистецтво – це сучасна людина”, – ділився роздумами Антип.
Ігор Кожан та Петро Антип
Оглянути експозицію виставки «Богиня степу» українського художника з Донбасу Петра Антипа можна в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) до 20 травня 2018 року.
В п’ятницю, 18 травня 2018 року о 18 годині на території Музею народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького (Шевченківський гай) молодіжний рух Експеримент запрошує концерт Ігоря Мацелюха “Народжені вітром”. На фортепіано акомпануватиме Олена Мацелюх.
Постер концерту Ігоря Мацелюха “Народжені вітром”
Ігор Мацелюх – це МУЗИКАНТ і саме з Великої літери. У його руках оживає усякий музичний інструмент. Коли слухаєш музику різних епох і стилів у його виконанні, диву даєшся: невже цього всього можна навчитися у консерваторії? Так! Можна. У консерваторії Ігор Мацелюх спеціалізувався в грі одразу на кількох музичних інструментах і професійно вивчав етноорганологію.
Карта Музею народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького
Якщо музикант віртуозно володіє унікальним, бо одним із найпростіших і водночас – надскладним для виконавства інструментом як флейта Пана – це викликає загальний захват і подив. Але якщо таких музичних інструментів у його руках одразу декілька – це вже справжнє культурне явище, не запізнатися з яким є неможливо.
Локація: костел зі с. Язлівчик. Костел знаходиться в секторі Львівщина. Вхід безкоштовний.
Пропонуємо ознайомитись з історією однієї невеличкої львівської вулички, яка знаходиться у Галицькому районі – вулиці Глібова. Цікавим та захоплюючим є її минуле, та не менш вражаючими є кам’яниці, що на ній розташовані.
Вулиці Каліча Гора та Драгоманова з’єднує вуличка Глібова. На карті Львова 1766 року вона зображена як дорога, яка проходила між приватними садибами з городами на схилах Калічої гори. В середині XIX ст. вулиця мала назву Бічної Гончарської, адже відгалужувалась на північний захід від вулиці Гончарської (сучасна вулиця Драгоманова). З 1871 року теперішня вулиця Глібова мала назву Голубина.
Вигляд на вулицю Глібова з вулиці Драгоманова. Фото Романа Метельського
У 1906 р. перейменована на честь львівського літератора Петра Хмельовського, який проживав на цій вулиці у віллі ‘‘Палатин’’ (будинок №12). За часів німецької окупації, у 1941-44 роках, вулиця називалась Висока (Гохштрассе), а з 1945 року названа на честь українського поета, байкаря Леоніда Глібова, багато творів якого були вперше опубліковані у Львові.
Фото Романа Метельського
Довжина вулиці становить всього приблизно 180 м., а при закінченні поділяється на дві частини : парна частина вулиці спускається вниз, а непарна переходить до верхньої частини вулиці Каліча Гора. Варто зазначити, що до кінця 1890-х років вулиця була забудована практично садибними будівлями. На зміну їм було споруджено будинки на зразок французької палацової архітектури XVII ст. У забудові переважають такі архітектурні стилі як конструктивізм, класицизм, історизм. Слід зауважити, що більшість будинків на вулиці є пам’ятками архітектури місцевого значення м. Львова.
Привертає увагу будинок №2, збудований у 1906 р. за проектом Тадея Обмінського у стилі сецесії. Автором ліпного декору був Теобальд Оркасевич. Цікавим є фасад будівлі, який багато декорований рослинними орнаментами.
Будинок №2 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
У 1910 році в цьому будинку проживав Маріан Смолюховський – професор кафедри теоретичної фізики Львівського університету, один з творців сучасної статистичної фізики.
Парадний вхід будинку №2 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
У будинку №4 у 1900 – х роках жив польський історик та письменник Францішек Равіта-Ґавронський.
Будинок №4 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
Кам’яниці №3 та №5 – кам’яниці Нухіма Грюнсбера, збудовані у 1897-1898 рр. за проектом Юліана Цибульського. У будинку №3 існував інтернат ім. А. Міцкевича для учнів львівських шкіл (орієнтовно у 1907-13 рр.), а в кам’яниці №5 у 1936 – 39 рр. проживав Юзеф Кофлер – польський композитор-авангардист, музикознавець, викладач музики.
Кам’яниці під номерами 3 та 5 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
В будинку №6 наприкінці 1890 – х років проживав Тадеуш Попель – видатний польський художник, співавтор Рацлавицької панорами та панорами битви під Грюнвальдом. Кам’яниця №8 будувалась наприкінці XIX ст.
Будинок №8 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
Будинок №9 – будинок вищезгаданого львівського архітектора Юліана Цибульського, споруджений за його проектом у 1896-1898 роках. На місці сучасної кам’яниці тут стояв дім, в якому у 1886-87 рр. винаймав житло Іван Франко після одруження з Ольгою Хорунжинською. Саме помешкання в цьому будинку було першою квартирою, в якій проживало молоде подружжя. Проте через несприятливі побутові умови, а також високу орендну плату сім’я змушена була звідси переїхати.
У 1912-1918 рр. тут містилося Генеральне консульство Німецької імперії. У 1930-х рр. в цьому будинку жив професор Вітольд Мінкевич – відомий інженер, архітектор, ректор Львівської політехніки у 1931 році.
Будинок №9 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
У 1890-их роках за проектом архітектора Юліана Цибульського збудований будинок №10. Орієнтовно у 1900-1908 роках тут мешкав відомий польський філософ, логік, творець Львівсько-Варшавської філософської школи, професор Казимир Твардовський, а в 1913 році – його учень – Ян Лукасевич – польський логік, філософ та математик.
Будинок №10 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
В кам’яниці №11 на початку 1900 – х років мешкав віце-президент львівського апеляційного суду Ян Дилевський, а у 1910 – 30 – их рр. – польський юрист, професор, ректор Львівської політехніки у 1939-1940 роках Антоній Верещинський.
Під номером № 12 міститься так звана вілла ‘‘Палатин’’ .У 1875 році тут збудували у неороманському стилі двоповерхову віллу ‘‘Затишок’’ з еклектичною вежею за проектом Едмунда Кьолера. Вілла була збудована для родини Чарновських. Трохи нижче, на вулиці Каліча Гора, 7 спорудили прибудову з подібним фасадом.
Вілла “Затишок” у Львові по вулиці Глібова до реставрації, 1893 р.
З 1889 році власницею вілли була Олімпія Вишинська, а у 1893 р. будинок придбав професор Львівської Політехніки, літератор Петро Хмельовський. У 1893-94 роках було здійснено перебудову споруди за проектом Альфреда Каменобродського. Тоді ж змінили її назву на ‘‘Палатин’’.
Вілла “Палатин” у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
Після перебудови будинок був розширений. До нього добудовано дві наріжні вежі, а також з правого боку до старої вілли прибудували більшу та багатше оздоблену споруду. Варто зазначити, що вілла зберегла свій середньовічний стиль. Перед Першою світовою війною тут мешкав віце-президент Королівського столичного міста Львова, Тадеуш Рутовський.
Вигляд на віллу “Палатин” у Львові з вулиці Каліча Гора. Фото Романа Метельського
За часів Польщі у будинку №13 містилася фабрика металевих іграшок Козакевича. Привертає увагу триповерхова кам’яниця №15, збудована 1890 року.
Будинок №15 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
У ній свого часу жили : Анатоль Вахнянин (1841-1908) – композитор, педагог, перший голова товариства ‘‘Просвіта’’; Кирило Студинський (1868- 1941) – літературознавець, філолог-славіст, фольклорист, голова НТШ у Львові (1923-1932 рр.), член ВУАН, голова Народних зборів Західної України у 1939 р.; Олександр Тисовський (1886-1968) – педагог, професор Львівського Таємного Університету, засновник організації ‘‘Пласт’’.
Меморіальна таблиця на будинку №15 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського.
Про це свідчить меморіальна таблиця, відкрита у 2007 році. У післявоєнний час тут проживав український композитор Анатолій Кос-Анатольський (1909-1983).
Меморіальна таблиця Анатолію Кос-Анатольському на будинку №15 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
У будинку №17 на початку ХХ ст. містилася школа співу Г. Пожановської, а згодом виробництво килимових доріжок ‘‘Синдикат килимарський’’ (до 1939 року). Тут проживав Олексій Ратич (1906-1975) – відомий український археолог, кандидат історичних наук, дослідник городищ княжої доби Львова, Судової Вишні, Звенигорода.
Будинок №17 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
Такою цікавою та захоплюючою є історія невеличкої вулички Глібова.
Мар’яна ІВАНИШИН
ДЖЕРЕЛА :
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Л.: ‘‘Апріорі’’, 2009. – 528 с.: 574 іл.;
Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Л.: Центр Європи, 2008. – 384 с.: 330 іл.;
Юрій Гадзецький на «The Queen Elisabeth Competition» у Брюселі
Вчора стало відомо, що в цьогорічному конкурсі «VOICE 2018» в рамках одного з найпрестижніших світових митецьких змагань «The Queen Elisabeth Competition» у Брюселі львів’янин Юрій Гадзецький виборов звання дипломанта (unranked laureat).
Випускник класу класичної гітари Оброшинської музичної школи, Юрій Гадзецький вступив до Львівського музичного коледжу (тоді – Львівського державного музичного училища) ім. С. Людкевича на теоретичний відділ. Тут і почалось його захоплення вокалом, тому вже на 4 курсі він паралельно навчався на першому підготовчому курсі вокального факультету у Львівській національній музичній академії ім. Лисенка. Тоді ж почалось активне концертне життя з чоловічою вокальною формацією La VIVo, і перші конкурсні успіхи (Grand-prix на конкурсі камерних ансамблів «ХХІ століття» у Ворзелі).
З цим колективом, вже навчаючись в музичній академії, Юрко чимало гастролював у Львові, в Україні та за кордоном, як соліст та автор аранжувань.
До музичної академії Юрій Гадзецький вступив вже як вокаліст, навчаючись у класах колишнього соліста Вашингтонської опери Степана П’ятничка та Народного артиста України Петра Ончула.
З 2012 року колектив La VIVo співпрацював з міжнародною громадською організацією «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва». Гурт був почесним гостем та володарем премії «За мир і дружбу» XII міжнародного хорового фестивалю-конкурсу у м. Пекін та здобув «Приз глядацьких симпатій» на XV міжнародному фестивалі мистецтв у м. Шанхай, брав участь у телезйомках новорічних концертів у Пекіні, Шиньяні та у провінції Хибей, а також до Дня Соборності України виступив у посольстві України у Пекіні.
Водночас студент був солістом «A cappella Leopolis» та Барокової капели ЛНМА ім. М. Лисенка під орудою Людмили Капустіної: виконував сольні партії в ораторії «Ізраіль в Єгипті» Г. Ф. Генделя (Польща, м. Бялисток), з ними брав участь у запису диску «Творчий спадок Віленської школи» (сольні партії: «Месі» І. Зейфріда (учня Л. Бетховена); «Літанії» Ф. Шеверовського; «Органній Літургії» Невідомого автора, низці партесних концертів. Співпрацював з такими славетними дослідниками і виконавцями барокової музики як Пол Есвуд і Анґеліка Мотс, Марек Топоровський, Томек Слюсарчик, Петро Бенович та Назар Кожухар.
В консерваторські роки Юрій Гадзецький виступав як соліст з Симфонічним оркестром Львівської філармонії, а у 2015 році дебютував в головній ролі в оперному проекті «Дон Жуан» В. А. Моцарта у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької.
https://youtu.be/kKxMmUJnzlM
Від 2016 року Юрій Гадзецький став солістом Київського національного театру оперети; у 2017 році брав участь у тренувальній програмі для молодих талантів «Академії опери» Великого Театру (Польська національна опера) у Варшаві під орудою солістки Варшавської опери Ольги Пасічник.
У цьогорічному конкурсі «VOICE 2018» в рамках одного з найпрестижніших світових митецьких змагань «The Queen Elisabeth Competition» у Брюселі вперше за всю історію існування конкурсу вокалістів (1988, 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2011, 2014, 2018) у фінал вийшло два українські виконавці: крім нашого львів’янина Юрка дипломантом став соліст Київської опери Данило Матвієнко. Юркові вдалося на першому турі ще й заспівати український твір – «Ой на горі роман цвіте», автором якого є багатолітній соліст Львівського оперного театру, професор і завідувач кафедри сольного співу музичної академії Ігор Кушплер.
Виступ у першому турі
В програму другого туру запропоновані ним українські твори не взяли, надали перевагу європейській програмі – здебільшого франкомовній… У відповідь на привітання друзів Юрко відповів просто: «Дякую, було круто! Йду працювати далі». Впевнена – далі буде!
Гала-концерт та нагородження переможців Міського фестивалю-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!»
В четвер, 10 травня 2018року, уприміщенні концертного залу Міського палацу культури ім. Гната Хоткевича відбувся гала-концерт та нагородження переможців Міського фестивалю-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!».
Організатором цього конкурсу є Львівська міська громадська організація «Союз Українок». Фестиваль-конкурс проводиться щорічно за сприяння управління освіти і культури ЛМР і присвячується Дню Матері.
Гала-концерт та нагородження переможців Міського фестивалю-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!»
Цьогоріч у конкурсі взяли участь 134 дитини з 30 навчальних закладів міста Львова віком від 3-х до18 років. Учасники були поділені на три вікові групи: І група – до 9 р., II група – до 13 р.; III група – до 18 р.
Гала-концерт та нагородження переможців Міського фестивалю-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!»Традиційно конкурс проводиться у чотирьох номінаціях: І номінація – “Авторська поезія”; ІІ номінація – “Авторська проза”; ІІІ номінація – “Пісня про маму”; IV номінація – “Авторський малюнок”.
Гала-концерт та нагородження переможців Міського фестивалю-конкурсу «І слово, і пісня, Матусю, тобі!»
До складу журі увійшли:
Марія Людкевич – лауреат літературної премії імені Лесі Українки, член національної спілки письменників України;
Надія Лавринів – завідувач відділом обслуговування Львівської обласної бібліотеки для дітей,
Василь Підгірський – заступник директора з навчально-виховної роботи Львівської лінгвістичної гімназії, вчитель української мови і літератури;
Оксана Мацегора – солістка Львівської філармонії,
Ярослав Музика – український поет, композитор, співак, Заслужений артист України, член Національної всеукраїнської музичної спілки, член Творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України»;
Марія Христинич - Заслужений працівник культури України;
Лариса Середа - директор Народного дому мікрорайону Левандівка, учасниця народно-просвітницького гурту «Левандівське ретро»;
Анатолій Шепель - композитор, викладач Львівського державного університету ім. Ів. Франка;
Ірина Ковальчук - консультант з вокалу в Академічному театрі для дітей та юнацтва у Львові;
Оксана Сокол – дизайнер етноодягу, керівник державної практики коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша, керівник народознавчих проектів «Домашня мануфактура», «Традиція» від СУ;
Поліна Балак – митець, художник з сакрального мистецтва;
Людмила Ніконенко – старший викладач кафедри книжкової графіки та дизайну друкованої продукції Української академії друкарства.
У гала-концерті конкурсу взяли участь переможці, які отримали дипломи І-го і ІІ-го ступеня в різних вікових групах у номінаціях “Авторська поезія” і “Пісня про маму”. Малюнки учасників конкурсу в номінації “Авторський малюнок” утворили імпровізовану виставку в актовій залі палацу. Переможцям були вручені дипломи і подарунки. Завершилось свято спільною фотографією на згадку.
Ти, Луцьк стародавній, що досі слід явний
Ховаєш старої давнини,
Й тебе я спізнала, й тебе пильнувала, –
Були то хорошії днини!
Старезний твій замок, дідизни останок,
Навік в моїй думці зостався.
Ці поетичні рядки належать одній із багатьох людей, які залишали сотні автографів на стінах замку Любарта в Луцьку упродовж віків.
Автографи на стінах замку Любарта в Луцьку
Мабуть, вишкрябувати на старовинній цеглі стільки рядків було ліньки, тож вона обмежилася коротким “Ольга Косач 1891”. А поезію записала на папері.
Автографи на стінах замку Любарта в Луцьку
Ця унікальна цеглинка на зовнішній стіні замку – одна із багатьох, які формують цікаве явище замкових автографів. Вони датуються щонайменше від 1602 року і до кінця ХХ століття.
Автографи на стінах замку Любарта в Луцьку
Хто були ці люди, чому писали свої імена, чи мали на те якусь іншу причину, ніж бажання “житія вічного” у камені, ми не знаємо. Дивимося на шрифти, імена та прізвища, майстерність виконання, читаємо дати.
Автографи на стінах замку Любарта в Луцьку
Найбільша кількість написів знаходиться на стіні між Владичою і Стировою вежами. Там цегла просто всипана ними. Цей фрагмент стін виходив на болото і води Глушця, до міських будинків було далеко. Тож ніхто не міг побачити процесу шкрябання.
Автографи на стінах замку Любарта в Луцьку
Сьогодні подібне називали б вандалізмом. Та з глибини століть ці маленькі витвори стали чимось на кшталт маргінесних записів у давніх документах – особливою формою дослідження історії. І тепер вони є своєрідною пам’яткою минулого.
У Львові, де відбувається безліч культурних, інтелектуальних, наукових подій, не втомлюються шукати нові формати, щоб творити нову свідомість українців, які не скиглитимуть над невдачами, а зростатимуть на перемогах. 12 травня розпочався новий проект Lutsyshyn Promo & Lviv Jazz Orchestra, організатор Петро Луцишин, головна ідея якого — дати змогу поспілкуватися зі знаковими особистостями.
Першим гостем був один із найвідоміших видавців, директор видавництва „А-ба-ба-га-ла-ма-га“, поет Іван Малкович. Запрошеними гостями був також бард із Кривого Рогу Едуард Драч та кобзар Василь Жданкін.
— У цьому шаленому світі українці як зупинка в пустелі. Ми теж рухаємося, та дорогою мусимо зупинитися і пізнати себе, написати свою історію, пізнати своїх героїв. Бо як ми сформулюємо нашу історію, так ми сформуємо наше майбутнє. Які наголоси поставимо в нашій історії, так вона відгукуватиметься в наших поколіннях. Якщо ми постійно посипатимемо голову попелом, то не буде впевненості, не буде руху. Зміни свідомості потрібно починати зі школи, роблячи правильні наголоси на історичних фактах, — наголосив Іван Малкович.
Іван Малкович
Вечір роздумів, поезії, музики і особливих емоцій тривав понад дві години. Він був схожий на мандри через усю історію нашого народу, зупиняючись на острівцях найвищих досягнень, на особистостях, які мали суттєвий вплив на формування політичного, культурного життя. Звичайно, що чимало уваги Іван Малкович приділив і розвиткові видавничої справи, зокрема ділився історіями найгучніших презентацій та планами на майбутнє. Серед задумів видання творів Тараса Шевченка у форматі, який відкриє його молоді по-новому.
А також представив “Антологію української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана”. Це зібрання унікальне за форматом — на тонкому біблійному папері, і наповненням — найцікавіші факти про життя поетів, їхні маловідомі твори. Ця книга відкриває нашу літературу заново.
Вже незабаром, 18 травня 2018 року, до Міжнародного дня музеїв, у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» (прос. Чорновола, 45 Г) британський науковець Майкл Деніел Сагатіс презентуватиме виставку «Листи Юзефи: витяг із забуття».
У програмі відкриття 18 травня:
12:00 ‑ прес-брифінг та екскурсія виставкою для представників медіа від автора проекту Майкла Деніела Сагатіса, який розповість про історію знахідки листів та їх дослідження.
17:00 ‑ дискусія навколо тем: «Репресивна політика радянської влади стосовно цивільного населення (1930‑1950-ті рр.)», «Проблема національного розмаїття в Україні і особливості історичного минулого», «Епістолярні джерела для вивчення та переосмислення минулого?», «Механізми переосмислення травми минулого, котра «живе» сьогодні у вигляді досвіду минулих поколінь».
Історикиня Ірина Склокіна (Центр міської історії Центрально-Східної Європи)
Спеціаліст з права Степан Білостоцький (ЛНУ імені Івана Франка)
Історикиня Надія Степаненко (Казахстан)
Філологиня Александра Іміловська-Дума (перекладачка листів Юзефи)
Модератор Ігор Дерев’яний, заступник директора з наукової роботи.
Постер виставки «Листи Юзефи: витяг із забуття»
Виставка «Листи Юзефи: витяг із забуття» являє собою 25 листів Юзефи Буйдо, колишньої громадянки Другої Польської республіки, яку в 1940 році радянська влада депортувала на територію Казахстану як соціально небезпечну. Листи адресовані трьом донькам Юзефи, у яких заслана описувала умови свого життя, відчуття та емоції від розлуки з домом.
Експозиція представляє оригінали листів разом з перекладами на українську, англійську та польську мови (мова оригіналів листів – польський діалект). Листи Юзефи – унікальні артефакти, свідки індивідуального та сімейного досвіду виживання в умовах тоталітарного режиму та соціальної ізоляції, що широко застосовував державний терор.
Протягом 2017 – 2018 рр. виставка експонувалась в Музеї Жертв геноциду у м. Вільнюс (Литва), в Shoah Cellar Museum в м. Будапешт (Угорщина), в Казахському національно-культурному центрі в м. Актобе (Казахстан).
Автор концепції виставки та дизайнер: Майкл Деніел Сагатіс (Michael Daniel Sagatis), громадянин Сполученого королівства Великої Британії та Ірландії, народився у м. Ніт в Уельсі (Neath) в родині польсько-литовсько- ірландського походження. Правнук Юзефи Буйдо, онук її доньки Ванди, що разом з родиною переїхала до Великобританії у 1946 році. Закінчив у 2000 р. історико-філософський факультет Лондонського університету-коледжу (University College London – London’s Global University). Провідними темами дослідження науковця є література як історичне джерело, досліджував історію радянських репресій часів сталінізму, історію ГУЛАГу та російську літературу ХІХ-ХХ ст.
Організатор в Україні: Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів, просп. Чорновола, 45 г (графік роботи виставки пон. – птн. 10:00 – 18:00 з 18 травня по 1 серпня, вхід вільний)
У неділю, 13 травня 2018 року, о 16.00 у Музеї Соломії Крушельницької (вул. Соломії Крушельницької, 23, другий поверх) відбудеться концерт вокальної музики під назвою “До Богородиці”.
У концерті візьмуть відомі музиканти Львова – Лілія Коструба, заслужена артистка України, солістка Львівської філармонії і Марфа Шумкова, солістка Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької.
Постер концерту вокальної музики під назвою “До Богородиці”
У програмі концерту – музичні молитви західноєвропейських та українських композиторів ХVIII-ХХІ ст. – Баха, Шуберта, Сен-Санса, Нестора Нижанківського, Олександра Козаренка, Володимира Пасічника та інших. Веде концерт Роксоляна Пасічник.
Потрапити на концерт у Музеї Соломії Крушельницької (вул. Соломії Крушельницької, 23, другий поверх) можна о 16.00 абсолютно безкоштовно.
15 травня 2018 року об 11:00 у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» (просп. Чорновола, 45 Г) відбудеться відкриття виставки «Майстерні пам’яті» – мобільної виставки-меморіалу присвяченої пам’яті жертв Голокосту в Україні.
Програма відкриття 15 травня:
Вітальне слово організаторів.
Спікери:
Вольфганг Біндзайль, постійний заступник Посла ФРН,
Маттіас Ріхтер, координатор проектів Єврейської громади в м. Дюссельдорф,
Ольга Гончар, директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору».
Презентація карти «Місця терору в Галичині 1941-1944: гетто та трудові табори для євреїв».
«Майстерні пам’яті» – спільний німецько-український проект, що об’єднує освітні та меморіальні ініціативи зі збереження пам’яті про Голокост в Україні.
Постер виставки «Майстерня пам’яті»
Після реалізації меморіального проекту, присвяченого відзначенню 75-х роковин трагедії у Бабиному Яру, Єврейська громада міста Дюссельдорф, разом з українськими партнерами – Музеєм історії та культури євреїв Буковини (м. Чернівці) та Центром досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (м. Київ), розпочала роботу над створенням сучасних освітніх матеріалів з історії Голокосту. Їх основою слугували історії свідків подій Голокосту в Україні, з якими організатори познайомилися під час роботи над проектом.
Спогади свідків, біографії учасників подій Другої світової війни, локальні історії з 7-ми українських міст, а також ідеї для сучасної меморіальної роботи зібрано та презентовано у виставці «Майстерні пам’яті». В межах цього проекту представлено також матеріали для роботи з дітьми та молоддю від 12 років.
Серед представлених матеріалів:
дидактична книга про Голокост, створена на основі спогадів, коміксів та архівних матеріалів;
«Методичний чемодан» для роботи з учнями шкіл та студентами ВНЗ;
набір навчальних карток, присвячених різним аспектам з історії Голокосту в Україні та Європі;
мобільний додаток для створення маршрутів пам’яті на навчальних заняттях;
документальний фільм про долю чернівчанина після його визволення з гетто;
книги, присвячені темі Голокосту в Україні.
Матеріали об’єднано на єдиній on-line платформі – так званій «Меморіальній вікі», яка є невід’ємною частиною проекту.
Проект спрямовано передусім на людей, діяльність яких пов’язана з освітньою, культурною та громадською сферою, та які зацікавлені у проведенні активної пам’ятної роботи.
Карта «Місця терору в Галичині 1941-1944: гетто та трудові табори для євреїв» візуалізує основні складові нацистської індустрії масового вбивства єврейського населення Галичини в роки Другої світової війни. На основі архівних документів та сучасних досліджень локалізовані головні гетто і табори примусової праці для євреїв у дистрикті «Галичина» в 1941-1944 рр. У період німецької окупації на території краю було створено близько 50 гетто і 40 таборів примусової праці для євреїв. Тільки 2% місцевим євреям вдалося пережити Голокост. Кількість жертв на карті локалізована у прив’язці до конкретного місця примусового утримання. Вона позначає єврейські втрати окремих населених пунктів.
Партнери проекту: Музей історії та культури євреїв Буковини (м. Чернівці), Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (м. Київ), Український центр вивчення історії Голокосту (м. Київ), Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору» (м. Львів), ГО «Культурний діалог» (м. Кременчук).
Проект відбувається за сприяння Міністерства закордонних справ ФРН та Посольства ФРН у м. Київ у межах Програми з розширення співпраці з громадянським суспільством в країнах Східного партнерства 2018. Проект знаходиться під патронатом Центральної ради євреїв Німеччини.
Музей-садиба Антоничів у с. Бортятин (Мостиський район, Львівщина) (фото з: http://www.rr.lviv.ua/)
В неділю, 13 травня 2018 року, о 13 годині у Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) у селі Бортятині Мостиського району автор текстів і дослідник біографії Богдана-Ігоря Антонича Данило Ільницький, художники-ілюстратори Людмила і Володимир Стецьковичі презентують книжку «Антонич від А до Я».
Обкладинка книжки «Антонич від А до Я»
Вони розкажуть про роботу над виданням, його структуру, по-новому відкриють нові сторінки життя сонячного поета, душа якого здатна була ввібрати весь світ із його барвами, відтінками, образами.
Серію абеткових пізнавальних книг «Від А до Я» продовжило видання «Антонич від А до Я». Це вже четверта книга із серії енциклопедій-абеток про визначних людей, яке видає «Видавництво Старого Лева».
Сторінка книжки «Антонич від А до Я»
Після презентації книжки відбудеться майстер-клас для дітей від ілюстраторів антоничівської абетки зі створення листівок до поезій Богдана-Ігоря Антонича.
Відійшла у Вічність Надія Франко — правнучка Івана Франка, онука його сина Петра. Громада міста сумує з приводу втрати та висловлює щирі співчуття рідним та близьким Надії Франко. Повідомляє прес-служба ЛМР
Парастас відбудеться сьогодні, 11 травня, о 18.00 год в Капличці, що на вул. Пекарській, 52. Чин похорону буде завтра, 12 травня, о 13.00 год. Поховають Надію Франко на Личаківському кладовищі (поле № 4).
У першій половині XX століття у Львові астрономія розвивалась і популяризувалась у трьох осередках. Умовно можемо визначити їх як “польський” університет, “австрійська” політехніка й українські наукові товариства.
Перша обсерваторія
Астрономічна обсерваторія з’явилась у Львові 1771 року. Вона була заснована при Єзуїтському колегіумі та була першою обсерваторією на території України. Знаходилася вона в Єзуїтській хвіртці, поряд з нинішнім гарнізонним храмом Петра і Павла.
Проте відомо, що фахові астрономічні спостереження проводились у місті й раніше. Зокрема, у “Віденських астрономічниих ефемеридах” 1765 року було опубліковано опис спостережень сонячного затемнення, які здійснив 1764 року священик Домінік Лисогорський в Оброшино, в маєтку архиєпископа Вацлава Сераковського. Ці спостереження проводилися за допомоги астрономічного годинника, квадранта з мікрометром та телескопа Ньютона. Наявність таких інструментів (які й коштували немало) та уміння їх використовувати свідчить про достатньо високий рівень фахових астрономічних знань. Зрештою, й обсерваторію як наукову інституцію могли створити лише тоді, коли наявним був необхідний людський потенціал і обладнання.
1771 року астрономії почали навчати у Львівському університеті як окремого предмету. Викладали її тоді професори математики. Серед викладачів і спостерігачів того часу відзначимо єзуїтів о. Людвіка Гошовського й о. Себастіяна Сераковського (останній згодом був ректором Ягеллонського університету в Кракові).
Йозеф Ксавер Лісґаніґ (1719–1799). Єдине відоме зображення вченого зберігається у Львівській картинній галереї
Прихід австрійської влади 1772 року й булла 1773 року Папи Климента XIV, яка легалізувала заборону ордену Єзуїтів у Європі, призвели до змін в університеті. Товариство Ісуса втратило вплив, частина викладачів залишили місто. Натомість до Львова приїхав о. Йозеф Лізґаніґ, на той час уже відомий у світі картограф і астроном. За його керівництва в 1772-1774 роках були проведені геодезичні вимірювання й укладена перша топографічна карта Галичини. “Нульовою” точкою цієї карти була астрономічна обсерваторія у Львові. Учнем Лізґаніґа був Франц Ксавер фон Цах, згодом відомий європейський астроном. Лізґаніґ і фон Цах, серед іншого, готували перший в Україні астрономічний календар “Almanach auf das Jahr…”. Цей щорічник видавав львівський друкар Йозеф Піллер від 1778 до 1799 року, тобто до року смерті Й.Лізґаніґа (похований на Личаківському кладовищі).
Фраґмент карти Лісґаніґа за виданням 1824 року
Будівля обсерваторії пережила демонтаж міських мурів 1777 року, але ненадовго. Десь близько 1785 року й вона була розібрана. Нового приміщення для обсерваторії тоді не збудували.
Львівський університет
Впродовж XIX століття астрономію в університеті викладали працівники кафедри фізики Авґуст Кунцек і Войцех Урбанський. Після поділу цієї кафедери 1873 року на кафедри теоретичної й експериментальної фізики астрономією опікувалася перша з них. Зокрема, лекції читав Оскар Фабіян. Усі троє згаданих професорів написали також кілька популярних статей чи книг “зоряної” тематики.
Відродження астрономічної обсерваторії в університеті пов’язане з іменем відомого чеського науковця Вацлава Ласки. Університет звернувся до Міністерства освіти у Відні з проханням про відновлення обсерваторії ще 1877 року, проте відповідь надійшла щойно 1897 року. Саме в цей період було прийнято рішення про розбудову Львівського університету, й астрономія опинилася серед пріоритетів розвитку природничих наук. У той час у Львові був лише один професор, діяльність якого була пов’язана з астрономічними спостереженнями – власне Вацлав Ласка. 1890 року він захистив докторат при Чеському університеті в Празі й 1895 року став професором вищої геодезії та сферичної астрономії Львівської політехніки. Відтак 1897 року він ґабілітувався з астрономії у Львівському університеті. Ця подія заклала початок відновленню університетської обсерваторії. В.Ласка викладав кілька астрономічних курсів в цьому закладі.
Марцін Ернст (1869-1930)
Проте основним місцем праці Вацлава Ласки є Львівська політехніка. Там же ж від кількох років працює й випускник Віденського університету Марцін Ернст. 1901 року він стає доцентом, а 1907 року – професором астрономії університету. 1905 року в університеті створюється “Zakład astronomiczny”, з М.Ернстом як директором. 1911 року цей заклад отримує окремі приміщення та навчальні аудиторії в новозбудованому корпусі при вул. Кирила і Методія, 8.
Спостережний майданчик Астрономічної обсерваторії Львівського національного університету. Автор світлини Наталія Лозан
Марцін Ернст читав лекції, придбав та змонтував астрономічні інструменти, проводив регулярні спостереження, започаткував астрономічну бібліотеку. Він є автором 64 наукових статей, підручника з астрономії для гімназій (підручник цей мав багато перевидань) і кількох популярних книг з астрономії.
Підручник для гімназій та популярні книги з астрономії Марціна Ернста
Станіслав Улям, відомий математик Львівської математичної школи та згодом активний учасник американського проекту “Мангеттен” зі створення ядерної бомби, писав у своїх спогадах, що своєму інтересу до науки він завдячує популярним книгам Марціна Ернста. “Серед ілюстрацій я чітко пригадую кільця Сатурна та пояси Юпітера. Вони дали мені певне відчуття чуда, піднесення, яке важко описати, – пригадує С.Улям. – Моя любов до астрономії ніколи не проминала. Я певен, що це одна з доріг, яка привела мене до математики”.
Евґеніуш Рибка (1898-1988).
Після смерті М.Ернста (1930) астрономічну обсерваторію очолив 1932 року Евґеніуш Рибка. Він був її керівником до 1945 року й також активно доклався до розвитку установи й астрономії як науки. Його стараннями було поповнено інструментарій, збільшено штат та розширено наукову тематику. Почало виходити регулярне наукове видання англійською мовою. Е.Рибка опублікував у львівський період 40 наукових робіт, видав підручник з астрономії для шкіл, написав кілька популярних статей. Відомий польський астрономічний часопис для загалу “Уранія” виходив у 1936-1939 роках саме у Львові, під керівництвом Е.Рибки. Після Другої світової війни вчений працював в обсерваторіях Кракова та Вроцлава. Очолював у 1970-1980 роках групу, яка приготувала та видала двотомник “Історія астрономії в Польщі”. Був деякий час очільником Європейської астрономічної спілки.
Підручник Е.Рибки з астрономії для шкіл, 1931 р.
Варто також зазначити, що при Львівському університеті 1899 року розпочалися “Powszechne wykłady” – популярні лекції, які читали науковці Університету та Політехніки. Їх організував і в 1899-1903 роках очолював Казимир Твардовський. Збереглися звіти з цих викладів. Так, наприклад, впродовж 1900-1902 років було проведено сотні лекцій – приблизно порівну з природничих і гуманітарних дисциплін. З астрономії в ці два навчальні роки було проведено 9 викладів для широкого загалу.
Львівська політехніка
До розвитку астрономії у Львові долучився ще один чех, Домінік Зброжек, родом із Самбора. Він навчався у Львові, Відні та Празі. 1871 року Д.Зброжек стає професором новоствореної кафедри геодезії та сферичної астрономії в Технічній академії у Львові. Ця установа згодом перетворилася на Вищу політехнічну школу (1877) та Львівську політехніку (1920). Відтак Д.Зброжек читає перші у цьому науковому закладі лекції з астрономії. Саме він проголошує доповідь про Коперника на урочистому засіданні у міській ратуші до його 400-річчя (1873).
Особливою заслугою Д.Зброжека є те, що він створив у 1880-1888 роках першу нівелірну мережу Львова (мережу відміток з висотами земної поверхні; використовується, наприклад, для прокладання водних мереж). Її “базовою точкою” є мітка на стіні головного корпусу Політехніки (поряд знаходиться й відповідна пам’ятна таблиця, встановлена 2008 року).
Кімната для астрономічних інструментів Обсерваторії Льввівської політехніки, світлин орієнтовно 1925 року
При проектуванні головного корпусу Львівської політехніки архітектор (і ректор) Юліан Захаревич передбачив спеціальне приміщення для астрономічної обсерваторії, з окремим фундаментом (для забезпечення стабільності вимірів) та зі спеціальними павільйонами для астрономічних інструментів. 1877 року будову корпусу було завершено. Тоді й розпочала свою діяльність Астрономічно-метеорологічна обсерваторія Вищої політехнічної школи. У XIX столітті це була єдина обсерваторія Східної Галичини. Очолив її Д.Зброжек.
Після його смерті 1889 року обсерваторією деякий час керував та викладав астрономію Плацид Дзівінський, професор математики, редактор “Czasopisma Technichnego”, ректор Політехніки.
Вацлав Ласка (1862-1943).
1895 року керівником кафедри вищої геодезії та сферичної астрономії Львівської політехніки стає Вацлав Ласка. Він працює у Львові до 1911 року, до свого повернення в Прагу. В часі праці у Львові публікує біля 100 наукових праць (переважно з геофізики). Він укладає перший в Польщі підручник зі сферичної астрономії та вищої геодезії. Підручник був виданий у Львові 1901 року та впродовж десятиліть був основним при вивченні цих дисциплін у всій країні.
Підручник для університетів В.Ласки, 1901 р.
Від 1909-го й аж до 1941 року обсерваторію Політехніки очолював Лук’ян Ґрабовський. Обсерваторія за його керівництва суттєво розвинулася.
Лук’ян Грабовський (1871-1941)
Він здобув освіту в Ягеллонському університеті та працював до 1909 року в Краківській обсерваторії. 1912 року став професором астрономії у Львівській політехніці. Був цілковито відданий науці, сім’ї не мав. Вперше організував у Львові безперервну службу часу, роботу сейсмічної та метеорологічної служб. Від 1927 року був членом Державного астрономічного комітету. Автор 50 статей з астрономії та геодезії. 1941 року німецькою адміністрацією астрономічну обсерваторію було ліквідовано. Її 70-річний очільник не витримав цього та за короткий час після ліквідації установи помер.
Українські наукові товариства
Товариство імені Шевченка було засноване у Львові в грудні 1873-го, 1892 року перейменоване у Наукове товариство імені Шевченка. Головним завданням реорганізованого товариства було «плекати та розвивати науку і штуку в українсько-руській мові».
Цікаво, що вже 1875 року накладом Товариства вийшло напевно перше популярне видання з астрономії українською мовою: “Роскази про небо и землю”. Наклад книжечки на 64 сторінки був 10 тисяч примірників – нечуваний на нинішній час!
Перше число часопису “Збірник секциї Математично-природописно-лїкарскої НТШ”, 1897 р.
Математично-природописно-лікарську секцію НТШ було утворено в травні 1893 року. Очолювали її Іван Верхратський (в роках 1893-1897) та Володимир Левицький (від 1897 року). Секція видавала свій науковий збірник, довголітнім редактором якого був В.Левицький. У “Збірнику” друкувалися наукові роботи (українською мовою), огляди та міжнародна наукова хроніка. Впродовж 1897-1939 років вийшло друком 32 томи часопису.
До Першої світової війни науковцям українського походження було складно, а після поразки в українсько-польській війні 1918 року й неможливо працювати у вищих навчальних закладах Львова. Тому наукові товариства були єдиним місцем, де розвивалася українська наукова думка. А викладати українці з науковими званнями (доктори) могли лише в ґімназіях.
В квітні 1927 року, аби підкреслити визначну роль Математично-природописно-лікарської секції НТШ було організовано святкування 30-річчя “Збірника секції”. Проте ця подія всіми сприймалася радше як відначення заслуг на ниві природничих наук Володимира Левицького. Навіть звіт у “Ділі” про це мав заголовок “Ювилей ученого”. Щоденник зазначав: “Крім виділу [президії] Н.Т. та управи математично-природничої секції, що були в комплєті, бачили ми між присутніми богато не тільки членів інших секцій Наукового Т-ва ім. Ш., не тільки репрезентантів нашої науки, але й видатних громадських і політичних діячів та репрезентантів української преси, що своєю присутністю бажали підкреслити вагу та значіння того скромного свята”. Тоді була зроблена унікальна світлина, яка об’єднала весь науковий цвіт українського Львова.
Світлина з урочистостей 30-ліття наукової діяльності Володимира Левицького, квітень 1927 р. В.Левицький в центрі у світлому пальто з паличкою.
1919 року НТШ, спільно з Товариством наукових викладів ім. Петра Могили, Національним музеєм і Ставропігійським Інститутом організували Українські університетські курси, або дати можливість молоді отримувати вищу освіту. Першим навчальним роком на Курсах був 1920/21. Від липня 1921 року на базі курсів було утворено Український таємний університет, який за постійного спротиву та тиску польських урядових чинників пропрацював до року 1925-го. За цей час в університеті навчалося 1250 студентів. Математичні дисципліни там викладали Володимир Левицький та Микола Чайковський, фізичні – Володимир Кучер і Роман Цегельський. В.Левицький читав у 1921-1923 роках у Таємному університеті “Вступ до космоґрафії”, тобто до астрономії.
Сенат Українського таємного університету у Львові, 1921 р. (Сидять: Мирон Кордуба, Мар’ян Панчишин, Василь Щурат, Іван Куровець, Максим Левицький; стоять: Іван Раковський, Володимир Вергановський, Роман Ковшевич, Максим Музика, Мирон Вахнянин).
Товариство наукових викладів імені Петра Могили було засноване у Львові 1908 року. Воно існувало з перервою до 1939 року. Завданням товариства було поширення наукових знань – переважно шляхом лекцій, які провадять науковці для загальної аудиторії. Головами були О.Колесса, І.Раковський, В.Кучер, І.Свєнціцький, Д.Лукіянович. Товариство мало мережу відділів по всій Галичині. Про масштаб його діяльності свідчать бодай такі цифри: від 1909 до 1917 рр. було проведено 868 викладів для 54 тисячі осіб. Серед іншого, читалися лекції також і з астрономії. Ось кілька прикладів: М.Бабин «Повстання Землї» (1912); Г.Ардан «Про затьми Сонця» (1912); В.Кучер «Будова материї» (1912); І.Раковський «Про сотворення світа» (1931); В.Кучер «З історії календаря» (1933). 1923 року М.Чайковський, Р.Цегельський, М.Кордуба прочитали курс викладів до роковин Миколи Коперника.
Цікаво, що при Товаристві імені Могили діяв Український астрономічний гурток. Установчі збори гуртка були проведені 20 грудня 1933 року під проводом В.Левицького. Статут і план діяльності був представлений Мироном Зарицьким, Він, напевно, й був обраний головою гуртка, а секретарем став Ярослав Капко, на той час уже маґістр та викладач математики у Львівській духовній семінарії (Я.Капко буде директором обсерваторії Львівського університету в 1959-1977 роках).
З відчитів на сходинах гуртка назвемо такі: В.Левицький «Головні питання сучасної астрономії» (1934); І.Раковський «Астрономія ХVІІІ і ХІХ ст.» (1934); Р.Цегельський «Клясична астрономія» (1934); М.Зарицький «Астрономія в старині» (1935); М.Зарицький «Ґенеза назв зоряних констеляцій» (1937). Управа гуртка, окрім викладів, організувала також екскурсії та покази неба в університетській обсерваторії.
Володимир Левицький, 1912 р. Світлина зі збірки Раїси Сахно.
1902 року у “Збірнику Математично-прородописно-лікарської секції” були опубліковані “Матеріали до фізичної термінольоґії”, з окремими розділом української наукової астрономічної лексики. Укладачем словника був В.Левицький.
Цей учений нині переважно відомий лише як математик, хоча бачимо, що він фактично був біля керма розвитку природничих наук в українській суспільності Галичини першої половини XX століття. Його стаття 1894 року була першою математичною науковою роботою українською мовою. Серед його публікацій є кілька ґрунтовних наукових оглядів з астрономії. Він залишив цікаві спогади зі свого життя, досі не опубліковані.
На сторінках “Збірника МПЛ секції” вийшла 1900 року наукова стаття “Про плями Сонїчні” відомого львівського географа Стефана Рудницького. Трагічної долі науковець, перебуваючи в ув’язненні у радянському слідчому ізоляторі, написав 1933 року книгу під назвою “Геономія” (“Астрономічна географія”).
Книга І.Пулюя, видана у Львові 1901 року.
1901 року у Львові вийшла друком книжка Івана Пулюя “Нові і перемінні звізди”. Значно розширене перевидання було здійснене 1905 року вже у Відні. Астрономічні приклади є й у іншій популярній книзі вченого “Непропаща сила”. Яка ж милозвучна була тоді термінологія! “Непропаща сила” — книга про закон збереження та перетворення енергії.
Іван Раковський (1874-1949).
Найбільше на ниві популяризації науки про зорі серед українців зробив Іван Раковський, вчений-антрополог, член сенату Українського таємного університету, головний редактор Української загальної енциклопедії, голова НТШ (у 1935-1940 роках). Він написав та видав у Львові близько 10 книг на астрономічну тематику: «Про землю, сонце і звізди» (популярна астрономія, 1909), «Вселенна. Начерк астрономії» (1922, у двох томах по 250 сторінок), «Наша земля, її утворення, будова й минувшина» (1925), «Наш Всесвіт і його будова» (1927), «Утворення світу» (1931) та інші.
Популярні видання з астрономії Івана Раковського
Відомий львівський священик Гавриїл Костельник видав 1924 року книгу “Границі Вселенної”. І якщо ця праця є радше філософського плану, то попередня – стаття 1923 року в науковому часописі “Богословія” під назвою “Теорія Айнштайна” – є викладом і аналізом ідей теорії відносності, здійснених на високому рівні, з формулами та рисунками.
Володимир Кучер (1885-1959)
Зазначимо, що 1919 року великий огляд цієї цілком нової та революційної “теорії зглядности” подав у “Збірнику Математично-прородописно-лікарської секції” фізик Володимир Кучер. Як уже згадувалося, він проводив також лекції з астрономічної тематики в Товаристві імені Петра Могили. В різдвяному числі 1931 року В.Кучер опублікував у часописі “Діло” замітку про астрономічні інтерпретації євангельської оповіді про Різдвяну зорю. В серпні 1936 року у часописі “Діло” з’явилася його стаття “Затьма сонця в поемі „Слово о полку Ігоря”. Ймовірно через запити читачів, бо 19 червня того року відбулося сонячне затемнення, яке спостерігалося й у Львові.
Історик Іван Крип’якевич опублікував 1930 року в “Збірнику фізіоґрафічної комісії НТШ” розвідку “Астрономічні явища в українських літописах XI-XVIII віків”.
Мирон Зарицький (1889-1961). Світлина зі збірки Люби Сороки
Львівський математик Мирон Зарицький на зібранні Українського астрономічного гуртка мав виклад “Астрономія в старині”. Текст виступу подав 1935 року у кількох числах часопис “Діло”. Цікаво, що для того, аби написати цю розвідку, М.Зарицький вивчив гебрайську мову. Вчений віддавна цікавився історією точних наук. До прикладу, 1936 року надрукував книжечку “Chrestomatja Matematyki Greckiej”, де подав уривки з давньогрецьких оригінальних математичних текстів у перекладі латиною. Іншу свою лекцію “Ґенеза назв зоряних констеляцій” (1937) М.Зарицький присвятив відчитуванню міфології зі зоряного неба. “Треба бути математиком і поетом, треба бути греком, щоб на небі зачарувати спогад кохання, щоб зорі, тобто предмет точного знання, назвати іменням, яке має майбутнім поколінням нагадувати потребу жертви для почування,” – зазначив він у своєму виступі.
Митрополит Андрей Шептицький
Після спілкування з Володимиром Левицьким астрономією зацікавився й Митрополит Андрей Шептицький. 1934 року він пише послання до вірних із заголовком “Астральний метр”, де зазначає про скінченність швидкості світла, пояснює, як вимірюються відстані в астрономії, що таке світловий рік (“а міра така: одиниця в ній – це дорога, яку перебіжить світло за один рік”), наводить порівняння відстаней до Сонця та Проксими Центавра… “Астральний – значить тільки по-нашому, що звіздяний; бо астир – по грецьки значить звізда,” – пише очільник Церкви. Відтак підсумовує: “А цікавий, дуже цікавий, той астральний світ, що у безконечність, здається, розтягається на всі сторони над нашими головами і зі всіх сторін довкруги нашої маленької землиці. Про це звіздяне небо треба кожному з нас бодай щось трохи знати. Воно ж Богом дане на те, щоби з нього підноситися до пізнання Бога.”
Олег ПЕТРУК, астрофізик, доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.Підстригача НАН України.
Родзинкою цьогорічного ХІІІ Міжнародного фестивалю особливих театрів “Шлях” є подія 11 травня у Першому театрі (вул. Гнатюка, 11), де о 18.00 зіграють виставу для дорослих за твором Корнеля Макушинського, який народився у Стрию ще до першої світової війни.
Театр EUFORION покаже «9 коханок кавалера Дорна». Це комедія та особливий перформанс де люди із психічними захворюваннями розповідають про уявний світ любові кавалера Дорна. В уявному світі героя з`являються люди в існуванні яких можна засумніватись.
Інтеграційний театр EUFORION працює від 1995 року і має за собою вже 20 прем’єр.
Телепроект «Українська пісня / UkrainianSongProject»повертається! Новий масштаб, кардинально інший рівень та залишається незмінною мета: пошук нових яскравих облич на українській музичній сцені.
Концерт телепроекту «Українська пісня»
Оргкомітет грандіозного телепроекту «Українська пісня / Ukrainian Song Project», який триває уже третій рік поспіль, оприлюднив перші цьогорічні деталі й умови участі у проекті. Відбірковий етап стартував 1 травня. На цьому етапі члени журі приймають та розглядають заявки від музикантів, які працюють у таких жанрах: мейнстрім-поп, танцювальна музика, рок. До участі у конкурсі допускаються пісні лише українською мовою. Подати заявку для участі можна тут.
Концерт телепроекту «Українська пісня»
Варто зауважити, що відбір музикантів не обмежується думкою експертної ради. У проект також інтегроване інтерактивне інтернет-голосування. Відтак кожен артист і гурт може сміливо активізовувати свою фан-базу. Для молодих артистів «Українська пісня / Ukrainian Song Project» – це відмінний стартовий майданчик і шанс проявити себе перед широкою аудиторією слухачів.
Концерт телепроекту «Українська пісня»
Фінальним акордом проекту уже традиційно буде великий гала-концерт, який відбудеться 18 серпня 2018 року на стадіоні Lviv Arena. На одному із найкращих спортивних майданчиків країни фіналісти конкурсу виступатимуть разом із зірками української музичної сцени найрізноманітніших жанрів. Серед хедлайнерів цього року – «ВВ», Pianoboy, O.Torvald… Телевізійна версія гала-концерту «Українська пісня 2018» буде транслюватися на каналі «Україна» 24 серпня – у рамках святкування Дня незалежності України.
Концерт телепроекту «Українська пісня»
У цьому році не обійшлось без інновацій, – зауважує співзасновник та співорганізатор «Української пісні» Тарас Курчик. – Наша мета – перетворити телепроект «Українська пісня / Ukrainian Song Project» у масштабну міжнародну подію. Тож проект розширюється і приваблює аудиторію та партнерів з інших країн. І цьогоріч у рамках «Української пісні» відбудеться професійний музичний саміт, на якому виступлять провідні представники не тільки української, а й західноєвропейської музичної індустрії.
Постер концерту телепроекту «Українська пісня 2018»
Квитки на грандіозний гала-концерт телепроекту «Українська пісня 2018» уже в продажу.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
