додому Блог сторінка 470

Чотири талановитих Романи в один час та в одному місці

На днях у львівській Арт-галереї „Мадам Пальмгрен“ представили унікальну виставку „Як на Романа іменини…“ від чотирьох митців Романів — Романа Опалинського, Романа Хруща, Романа Яціва та Романа Дмитрика. Тож тепер там усі стіни експозиційної зали заповнені до стелі красивим відображенням світу крізь творчу призму митців, яких знають не лише у Львові й Україні, а далеко за її межами.

Відкриття виставки “Як на Романа іменини”, Роман Метельський, Роман Хрущ, Роман Дмитрик, Роман Опалинський, Роман Яців

Романіаду запровадили ще кілька років тому і, кажуть, традицію продовжуватимуть. Так зрештою розпочинають найдовший український святковий цикл — від Романа до Йордана.

Привітати художників прийшла сила-силенна друзів, знайомих, поціновувачів їхнього мистецтва. Відвідувачів було так багато, що навіть не всі охочі могли вміститися в галереї.

— Початок зими не означає ні депресивних настроїв, ані зневіри. А навпаки, зима приносить піднесення і повернення до передчуття весни. Та й взимку багато інтонацій, які дозволяють заглибитися в метафізичні питання, — зазначив Роман Яців.

Зрештою, й справді, кожен автор по-своєму передає світобачення, тонко артикулюючи та додаючи всьому зображеному власне індивідуальність. Тож, як наголосили митці, кожна людина для себе відчитає тут щось своє.

Унікальність цієї експозиції ще й в тому, що це чотири персональні виставки в одній.

— Це зіставлення творчості митців одного часу, але зі своїм винятково яскравим мистецьким світоглядом, з викристалізованими мистецькими цінностями, — зауважив ректор Львівської академії мистецтв Володимир Одрехівський.

Відкриття виставки “Як на Романа іменини…”

Та на цьому представлення виставки не завершується, вона матиме продовження вже невдовзі. Митці один за одним запрошують своїх шанувальників „До Романа на каву“. Так, 9 грудня відбудеться зустріч із Романом Дмитриком, 10 грудня — із Романом Хрущем, 16 грудня — із Романом Яців, 17 грудня — із Романом Опалинським.

Загалом  експозиція діятиме до 18 грудня. А вже наступного дня, 19 грудня, тут відкриють найдобрішу фотовиставку для здійснення Дитячих мрій.

Арт-галерея „Мадам Пальмгрен“ (м. Львів, вул. Івана Федорова 8) працює щоденно з 10 до 21 год.

Наталія ПАВЛИШИН

Довідка:

Роман Дмитрик – художник, майстер художнього скла, дизайнер громадських і приватних інтер’єрів, педагог, мистецький критик.

Роман Опалинський – живописець, працює також у галузях графіки та художнього металу.

Роман Яців – професор, історик мистецтва, проректор Львівської академії мистецтв, живописець.

Роман Хрущ – недавній випускник Коледжу ім. Івана Труша та Академії мистецтв і, за словами Романа Яціва, дуже перспективний художник.

Світлини:Роман Дмитрик

Давні “книжкові розборки” і Львів як “читацька столиця”

Давні “книжкові розборки” і Львів як “читацька столиця”

На сьогодні багато написано про роль жителів Львова та його околиць в процесі творення та поширення книги, властиво, друкованої: першодрукарі, друкарні, братства і ін. Разом з тим, значно менше інформації є про ситуацію по той бік барикад – хто ті книги читав, хто ними володів, як зберігав і чи взагалі вони були комусь потрібні, окрім власників друкарень, які почасти були “солдатами” ідеологічних фронтів. Але погодьтеся, що друге питання викликає не менше уваги, може навіть зберігає більше інтриги: відповідь на нього дає розуміння того, на якому рівні розвитку перебували люди у той час та яким був їхній інтелектуальний запит. Тому є важливо не сподіватися позбутися книг, а навпаки знову і знову відкривати їхні таємниці та секрети.

Стародруки. Фото з http://www.pslava.info
Стародруки. Фото з http://www.pslava.info

Процес завоювання книгою простору – не тільки тісної та похмурої монастирської келії, а і просторої та неймовірно гамірної площі давнього міста, був, безперечно, тривалим та складним. Тим не менше, схоже на те, що для Львова цей процес був ще й успішним. Сучасна українська дослідниця історії раннього модерну Наталя Яковенко називає Львів “читацькою столицею”, а історик та книгознавець Ярослав Ісаєвич писав про 182 тільки приватні книгозбірні у місті станом на  XVIII століття. Не просто книгозбірні, а цінні фонди, де зберігались книги, видані в Антверпені, Базелі, Венеції, Кельні і ін. Зверніть увагу, що тут жодним словом не було згадано потужних монастирських бібліотек – домініканського і францисканського орденів, єзуїтського колегіуму і ін. Відтак, читацька аудиторія була солідною.

Головний читальний зал НБ ЛНУ, яка зберігає традиційну тяглість від бібліотеки колегіуму єзуїтів. Фото з https://www.facebook.com/librarylnu/photos
Головний читальний зал НБ ЛНУ, яка зберігає традиційну тяглість від бібліотеки колегіуму єзуїтів. Фото з https://www.facebook.com/librarylnu/photos

Але що тут дивуватись? Вони ж не мали комп’ютерів! Тому і часу було достатньо – і для читання книжок, і для саморозвитку загалом. Між тим не забували і посваритись та повоювати. Куди ж без цього?

Влад Цепеш. Фото з https://uk.wikipedia.org
Влад Цепеш. Фото з https://uk.wikipedia.org

З володінь Дракули. У 1528 році мав місце цікавий судовий процес. Львівський міський суд розглядав спір між “попадею Марусею” зі Львова та “дяком Михном”, або Михайлом з Перемишля. Ви не повірите, але справа стосувалась книг. Тих самих, які такий собі Іван Могильницький привіз для львівського міщанина Макара (є версії, що того самого, який згодом стане львівським православним єпископом). Що цікаво, книги було привезено з Волощини, яка якихось сто років тому була форпостом Влада ІІІ Цепеша, більш відомого як Дракула (його грамоту для львівських купців можна знайти у ЦДІАЛі). Про що цей судовий процес може розказати нам? По-перше, львівські міщани у той час уже знали що таке книга, могли собі дозволити володіти такою розкішшю і очевидно навіть час від часу її відкривали. По-друге, тісні та інтенсивні контакти між Волощиною та Львовом (хоча це зовсім не дивина – згадайте мандрівних друкарів, які “гастролювали” тими теренами). Навіть на рівні книг.

Успенський комплекс у Львові. Фото з https://ua.igotoworld.com/ua
Успенський комплекс у Львові. Фото з https://ua.igotoworld.com/ua

Навколо світу за 80 днів. У 1543 році помер Яцько (хто його не знає:)), дяк Успенської церкви у Львові. Після себе він залишив “Євангелію”, книгу з 12 “пергаминовими картинами”, яку забрала його сестра Анна. Остання була дружиною священика з Блажова (що на Самбірщині). Книгу вона незабаром подарувала своєму зятеві Сенькові, який був кушніром у Городку. Але з таким розвитком подій не надто погоджувались братчики. На основі заповіту Яцька, Успенське братство опротестувало право на володіння книгою Сенька і змусило того повернути Євангеліє назад. Таким чином, книга знову стала належати братству.

Герб ставропігійного братства на задній поверхні служебника. Фото з https://uk.wikipedia.org
Герб ставропігійного братства на задній поверхні служебника. Фото з https://uk.wikipedia.org

Ніч у музеї. Той 1543 рік який зачарований – саме тоді загубились дві рукописні “Мінеї”, переписані “во градҍ Илвовҍ на передмести галицком працею и пилностію попа Богоявленського Антона Іринковича”. Перша з книг мала аж 765 сторінок, друга – 552 (бідний піп Антон – переписати понад 1000 сторінок і ще й без столу:)). Книги були з заставками у вигляді переплетених ліній. Одну з них купив для Богоявленської церкви міщанин Гриць Шпунт “ис панею своею Анною з благородными чады”, а другу пан Жук Козма. Обидві книги пізніше було знайдено у музеї Ставропігійського інституту.

Приміщення друкарні Ставропігійського інституту. Фото з https://uk.wikipedia.org
Приміщення друкарні Ставропігійського інституту. Фото з https://uk.wikipedia.org

Як можна бачити на основі цих коротеньких фрагментів, станом на першу половину XVI століття історія книги у Львові вже активно писалась. Окремі примірники осідали в гущавині жителів міста, хоч виграти “битву” за права володіння такою розкішшю було не просто. Не лише представники церковної сфери, але й інші міщани все частіше перетинались зі сферою писаного чи друкованого слова і відчували в ньому потребу. Очевидно, саме це і стало підґрунтям для перетворення Львова у так звану “читацьку столицю” того часу та функціонування у місті (у пізніший час) такої кількості приватних та монастирських книгозбірень.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – С. 361 – 364, 373 – 375.
  2. Крип’якевич І. З історії книги у Львові. Рукописна книга першої половини XVI століття // Українська книга. – Львів, 1937. – І. част. – С. 6 – 8.
  3. Яковенко Н. У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. – Київ: Лаурус; Критика, 2017. – С. 104 – 105.  

Соломійку Євтушок може врятувати “Сліпий” (відео)

Соломійку Євтушок може врятувати "Сліпий"

В п’ятницю, 8 грудня 2017 року, о 16.00 і 17.30 у кінотеатр Кінопалацу “Коперник” (вул. Коперника, 9) відбудеться благодійна презентація короткометражного фільму “Сліпий”.

Всі зібрані кошти будуть перераховані на лікування Соломійки Євтушок, яка важко хворіє. Якщо ви хочете допомогти дівчинці зайдіть на сторінку Прийди На Фільм – Допоможи Соломійці та дізнайтеся як і куди переказати гроші і отримайте запрошення-подяку на презентацію фільму”Сліпий”. Ціна запрошення від 100 гривень.

Соломійка Євтушок
Соломійка Євтушок

Мотив короткого метру – навіяний однойменним архітвором класика української літератури Тараса Шевченка, котрий у свій час так само висвітлював химерну, болючу та вічну для всіх українців тему боротьби з поневолювачами рідної країни.

 Актор Олександр Норчук
Актор Олександр Норчук

Стрічка – про силу ЛЮДИНИ ВЕЛИКОЇ, яка готова жертвувати собою заради інших. В глибинах сюжету – переплетені долі та емоції: рідних, закоханих, батьківщини, минувщини і сучасності. Підкреслені сила думки, спогаду і мрії.

Актор Юрій Волинський
Актор Юрій Волинський

Степан обожнює свою маленьку сестричку Ярину, опікується нею, а в дорослому віці дізнається, що вона- не рідна. Зароджується справжнє кохання, та війна вносить свої корективи…

Режисер Фільму Богдан Ревкевич
Режисер Фільму Богдан Ревкевич

Весь фільм наскрізь просякнутий емоціями, які автор підкреслює через символи:
«Стрічка» – дорога, кров, жіноча молодість. «Хрестик» – доля, спокута, віра в краще. «Гойдалка» – колиска, спогад, чистота.

Перед показом фільму на вас чекатиме перформанс від акторів театру ім. Марії Заньковецької.

Наталка СТУДНЯ

Експонат місяця. Збірка Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені”

Музей-садиба Антоничів у с. Бортятин (Мостиський район, Львівщина) (фото з: http://www.rr.lviv.ua/)
Музей-садиба Антоничів у с. Бортятин (Мостиський район, Львівщина) (фото з: http://www.rr.lviv.ua/)

В четвер, 7 грудня 2017 року, о 14 годині в Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії), що у селі Бортятині Мостиського району відбудеться відкриття виставки “Експонат місяця. Збірка Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені”.

Збірка Богдана-Ігоря Антонича "Три перстені"
Збірка Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені”

Уже вісім років, як у селі Бортятині, що на Мостищині, діє Музей-садиба родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії). Тут постійно відбуваються презентації виставок, книг, тренінги, майстер-класи, читання лекцій, зустрічі з письменниками. Музейники шукають цікаві речі, оновлюють експозицію, комплектують фонди.

Збірка Богдана-Ігоря Антонича "Три перстені"
Збірка Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені”

Серед експонатів – прижиттєве видання Б.-І. Антонича – збірка ’’Три перстені’’, за яку автор отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів імені Івана Франка. Її подарував на відкритті Музею і з нагоди 100-річчя від дня народження Антонича вірний і щирий друг поет Роман Лубківський. Це надзвичайно дорога, важлива, безцінна збірка не тільки для музейників, а й літературознавців, приватних колекціонерів. Вона має свою історію, незвичайну долю… Можливо, саме її майже століття тому тримав у руках сам Богдан-Ігор Антонич.

Збірка Богдана-Ігоря Антонича "Три перстені"
Збірка Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені”

Сьогодні ця історична реліквія буде головною на виставці «Експонат місяця. Збірка Богдана-Ігоря Антонича “Три перстені”. Відвідувачі й гості Музею-садиби родини Антоничів зможуть детальніше ознайомитися з виданням, дізнатися його історію, а можливо, відчути дух самого поета. У цьому допоможуть самі музейники, а місцеві школярі декламуватимуть вірші Антонича із збірки «Три перстені».

Олена МАЛЮГА та Світлана ІВАНСЬКА
наукові співробітники Львівського музею історії релігії

Львів прощається з Ігорем Мельником. Відомого львовознавця поховають на Личаківському кладовищі

Ігор Мельник
Ігор Мельник

Сьогодні, 4 грудня 2017 року, о 19.00 у Львові відбудеться парастас за відомим істориком-львовознавцем, журналістом та громадським діячем Ігорем Мельником, який помер 2 грудня. Його поховають завтра, 5 грудня на Личаківському кладовищі.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила письменниця Надія Мориквас, пише ZIK.

«Парастас за упокій Ігора Мельника відправиться в понеділок, 4 грудня, поч. о 19.00 – в капличці на вул. Пекарській. Похорон розпочнеться у вівторок, 5 грудня, о 14.00 з каплички – на Личаківське кладовище», – повідомила письменниця.

Нагадаємо, 2 грудня, на 66-му році життя внаслідок чергового інсульту помер відомий історик-львовознавець, журналіст та громадський діяч Ігор Мельник.

Перехожих змушували хреститися. Хто відмовлявся – били

“У місті панує настрій понурої непевності, – пише Chwila, щоденна газета львівських євреїв. – Спокійних людей, відданих праці, висмикнули з нормального перебігу життя. Інциденти і сутички, що переходять із місця на місце, з вулиці на вулицю, викликають паніку та сполох. Цей настрій посилюють тисячі анонімних листівок, що сіють ненависть і підбурюють до вчинків проти безпеки життя і власності пересічних обивателів. Безвідповідальні студенти, до яких долучилися асоціальні елементи з найдальших передмість, дозволяють собі найбрутальніші напади”.

Фрагмент газети "Chwila" від 29 листопада 1932 р.
Фрагмент газети “Chwila” від 29 листопада 1932 р. (взято з http://libraria.ua/)

У ніч на неділю 27 листопада 1932 року шестеро студентів Академії ветеринарної медицини – троє хлопців і троє дівчат – вийшли з кав’ярні “Адрія” в центрі Львова на вул. Шайнохи – тепер Банківська. За­хмелілі прямували до іншого бару на тій же вулиці. Їм перегородили дорогу четверо чоловіків із повією. Зчинилася перепалка, що переросла в бійку. Трьох студентів поранили ножами. Один із них – Ян Ґротковський – помер на місці. Надбігли двоє поліцейських, які затримали нападників. Оголосили їхні прізвища: Кац, Келлер, Шмер і Тун.

Ресторація "Сан-Сусі" на Шайнохи (у 1920 році назву було змінено на “Адрія”). Поштівка початку XX сторіччя
Ресторація “Сан-Сусі” на Шайнохи (у 1920 році назву було змінено на “Адрія”). Поштівка початку XX сторіччя

Львів тоді перебуває у складі Польщі. Більшість городян – представники трьох народів: поляки, євреї та українці. Випадок провокує масові безлади, що тривають кілька днів. Оскільки загиблий – поляк, а нападники – євреї, заворушення мають антисемітський характер.

Уже вранці в неділю на міських мурах з’являються оголошення із закликами до демонстрації. Переказують, що їх розвішали комуністи, які тоді діяли нелегально. Наступного дня з аудиторій у “Політехніці” й торговельній школі сторонні молодики починають викидати на вулицю студентів-євреїв. 10 із них госпіталізують. Ректори всіх вищих навчальних закладів міста оголошують канікули. Шкільна кураторія забороняє учням виходити на вулиці після 18:00. Порушників погрожують відрахувати зі школи.

Головний корпус НУ «Львівська політехніка». Фото 1937 року Адама Ленкієвича
Головний корпус НУ «Львівська політехніка». Фото 1937 року Адама Ленкієвича

У вівторок Яна Ґротковського ховають на Личаківському цвинтарі. Сходиться близько 60 тис. осіб. Після похорону заворушення продовжуються. У місті влаштовують “полювання на євреїв”. Перехожих змушують хреститися. Таким чином ті начебто доводять приналежність до християнства, а не юдаїзму. Хто відмовляється – б’ють.

“До студентів приєдналося міське шумовиння і комуністичні агітатори, які закликали грабувати “багатіїв”, – згадує Ян Козелевський, тодішній студент Львівського університету. – Юрба руйнувала єврейські крамниці, вибивала шибки у приватних помешканнях. Євреїв витягали з трамваїв – не без допомоги водіїв, що гальмували поза зупинками, аби бойовики могли дістатися всередину. Кондуктори на це ніяк не реагували”.

Підпалюють дерев’яну трибуну стадіону єврейського футбольного клубу “Гасмонея” на околиці міста. Вогонь спалахує одразу в кількох місцях. Одночасно до пожежного командування надходять хибні виклики про пожежі в інших частинах міста. Трибуна згорає дотла.

Фрагмент газети "Chwila" від 30 листопада 1932 р.
Фрагмент газети “Chwila” від 30 листопада 1932 р. (взято з http://libraria.ua/)

Трапляються й “прикрі непорозуміння”. Одного чоловіка лупцюють палицями на трамвайній зупинці, доки не надбігає старшина поліції. Виявляється, що постраждалий – викладач гімназії, поляк.

“З-поміж українців побили на вулиці пана Юрка Лопатинського, відомого віолончеліста професора Пшеничку, відомого музику професора Кудрика і напевно ще чимало інших, імен яких не знаємо, – повідомляє газета “Діло”. – Хреститись казали між іншим нашому редакторові Голубцеві. Всіх побитих українців “перепрошували” за “помилку”. Декому причіп­ляли “на пам’ятку” зелену ленточку, знак антисемітизму”.

Євреї на вулиці Львова, міжвоєнні роки
Євреї на вулиці Львова, міжвоєнні роки

На вулицях чергують піші та кінні патрулі. З Великих Мостів – тепер селище за 50 км від Львова – прибувають 500 вихованців поліційної школи у сталевих шоломах і з рушницями. Демонстрантів поливають зі шлангів пожежних автомобілів. Сутички відбуваються і в інших містах Польщі – Варшаві, Кракові, Ченстохові та Вільному, теперішньому Вільнюсі. Заворушення тривають до кінця тижня. За цей час поліція затримує 165 осіб. Близько 250 людей звернулися до лікарень.

Улітку відбувся суд над нападниками з вул. Шайнохи. Мойзеса Каца звинуватили в “неумисному вбивстві” і дали чотири роки в’язниці. Інших трьох – виправдали.

Сара ЛЕІН

Джерело: https://gazeta.ua/

Львів’ян кличуть на захист давньої вілли

Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові
Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові

Давній віллі за проектом архітектора Івана Долинського 1895-1896 років, що на вулиці Свєнціцького, 16, загрожує знесення. На сайті електронних петицій зареєстровано ініціативу “Збереження вілли за проектом архітектора Івана Долинського”, повідомляє Форпост. Усіх небайдужих до долі архітектурної пам’ятки просять підписати петицію.

Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові
Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові
  • Вілла була побудована у 1895-1896 рр. для Юзефа Ольпінського (Jozef Olpiński) на вул.Dwernickiego 16 (конс.№39, нині вул.Свєнціцького) за проектом архітектора Івана Долинського (1852-1916).
  • 1897 тут мешкав Юзеф Обмінський (Jozef Obmiński), цісарський радник і контролер Головної крайової каси.
  • 1916 власницею була Scott Karolina.
  • 1931, 1933 тут мешкав Стані́слав Лемпі́цький (Stanisław Łempicki; 1886-1947) — польський учений, письменник, професор, дійсний член Польської академії знання, представник львівсько-варшавської філософської наукової школи. Чоловік польської поетеси Ядвіги Гамської-Лемпіцької.
  • 1935 власниками були Scott EIgin i tow, а мешкали тут Ćwiąkała Helena, krawcz, Kolonowski Jan, ofic. W. P., Otto Michał, ofic. W. P.
  • 1941 мешканець Jaźwa Kazimierz.

    Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові
    Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові

10.04.2014. ЛЬВІВСЬКА МІСЬКА РАДА. 15-та сесія 6-го скликання. УХВАЛА № 3278. Про надання ОСББ “Свєнціцького-16“ дозволу на виготовлення документації із землеустрою для оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на вул. І. Свєнціцького, 16…

  1. Лілія Онищенко-Швець: “Зараз на нас подали до суду через об’єкт на Свєнціцького, 16 – ми не погодили знесення будинку”…

Власник 2017 ОСББ “Свєнціцького-16“ (керівник Ігор Скробацький)…

7.11.2017. ЛЬВІВСЬКА МІСЬКА РАДА. Рішення № 1066. Про розроблення детального плану території у районі вул. І. Свєнціцького, вул. Ю. Мушака, вул. Дібровної, вул. І. Франка. Розглянувши звернення громадянки Кучерук Євгенії Степанівни від 03.09.2017 (зареєстроване у Львівській міській раді 04.10.2017 за № 3-К-86737-24), об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Свєнціцького-16“ від 21.08.2017 № 47…

Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові
Давня вілла, збудована за проектом архітектора Івана Долинського у Львові

Довідка:
Іван Долинський (Jan Doliński; 1852-1916) — львівський архітектор українського походження, що проектував у стилі піттореск та ранньої сецесії, живописець, педагог. Онук живописця Луки Долинського, батько архітектора Вітольда Долинського. Архітектор і власник будинку на вул. Лемика, 34.

Наталка СТУДНЯ

Інтерактивні форми навчання в музеї на прикладі тематичного заняття для дітей «У світі казки» (відео)

Сьогодні ми завершуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні  пропонуємо вашій увазі доповідь молодшого наукового співробітника Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові Надії Ленько на тему “Інтерактивні форми навчання в музеї на прикладі тематичного заняття для дітей “У світі казки” у ХММ Олени Кульчицької”:

Молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької Надія Ленько
Молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької Надія Ленько

У сучасному суспільно-культурному просторі виховна функція музею посідає вагоме місце, і музейні установи покликані реалізовувати її через естетичне, морально-етичне, патріотичне виховання. Навчальні програми у музеї  розробляються та втілюються із метою залучити широке коло відвідувачів, передусім дітей та молодь, до вивчення культурних  та наукових надбань у музейних збірках, а також – сприяти розвитку індивідуальних творчих здібностей кожної особистості[6;7]. Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької (відділ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) уже кілька років поспіль реалізовує культурно-освітні проекти для дітей та молоді, які базуються на експонатах постійної експозиції та збірці творів О.Кульчицької, що належить НМЛ і зберігається у фондах музею. Дуже популярними формами роботи, які викликають велике зацікавлення відвідувачів, є тематичні інтерактивні заняття, що проводяться на постійній експозиції. Протягом кількох років співробітники музею розробили низку тематичних екскурсій та занять: “Олена Кульчицька (1877-1967). Життя і творчість”, “О.Кульчицька – майстер декоративно-ужиткового мистецтва”, “У світі казки”, “Килимові шедеври сестер Кульчицьких”, “Історичні постаті у графіці О.Кульчицької”, “Дитячі образи у творчості О.Кульчицької”, “Образ жінки у творах О.Кульчицької”, “Мандрівки Гуцульщиною з О.Кульчицькою”, що адаптовані для різних вікових категорій- дітей молодшого, середнього, старшого шкільного віку. Зупинимося на тематичному інтерактивному занятті “У світі казки”для учнів молодших класів.

Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові
Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові

Тематичне заняття «У світі казки» знайомить дітей із творчістю О. Кульчицької у царині книжкової графіки, насамперед із ілюстраціями художниці до дитячих казок, а також із мистецтвом художнього оформлення книги у цілому. Як зауважує Франсуаза Барб-Галль, відома французька письменниця, мистецтвознавець, авторка науково-популярних книжок для дітей про образотворче мистецтво, у процесі знайомства дітей із мистецькими творами «поняття епох, стилів, сюжетів і технік на початку не мають жодного значення порівняно із впливом, який твори можуть справити на дітей» [5;8]. Розмовляючи із дітьми молодшого віку про мистецтво, «можна обійтися без спеціальних знань чи тривалих і надскладних зусиль… у цьому допоможе дитяче сприйняття: адже для дітей мистецтво, що звертається безпосередньо до емоцій,-цілком природне» [Там само; 43]. Виходячи із цих міркувань, наукові співробітники музею розробили заняття «У світі казки»у невимушеній формі читання казок із елементами гри, під час якого діти вчаться сприймати книгу як цілісний мистецький твір, дізнаються, з яких елементів складається графічне оформлення книги, а наприкінці заняття самі створюють книжкові ілюстрації за мотивами графіки О.Кульчицької. Джерельною базою для заняття стали представлені на експозиції ілюстрації О.Кульчицької до серії дитячих книжечок «Нашим найменшим» і «Читаночки української дитини», а також до «Українських народних байок». Важливим фактором у сприйнятті матеріалу є також огляд меморіальних речей, представлених на експозиції – це кліше художниці, граверські різці, друкарський верстат. Ці експонати допомагають дітям відчути творчу атмосферу майстерні О.Кульчицької, а також наочно пояснюють особливості виконання графічних творів у різних техніках.

Олена Кульчицька. Автопортрет. Олія. 1917
Олена Кульчицька. Автопортрет. Олія. 1917

Варто зазначити, що Олена Кульчицька однією з перших серед українських художників початку ХХ ст.звернула увагу на мистецьке оформлення дитячої книжки і згодом привнесла у цю галузь чимало новаторських ідей. Ще навчаючись у Віденській художньо-промисловій школі (1903-1907рр.), створила перші  ілюстрації до казки “Білосніжка”, а найбільш плідно працювала у царині книжкової графіки у 1915-1921 рр. Тоді виконала художнє оформлення букварів, читанок, працюючи поряд із  такими визначними художниками як О.Курилас, А.Манастирський, згодом – Е.Козак, Св. Гординський, П.Ковжун та ін. У творчому доробку мисткині до 1500 ілюстрацій до книжок. Значну частину займають ілюстрації до дитячих народних казок, байок, переказів, народних оповідань.Найвагомішим є художнє оформлення поеми І.Франка “Лис Микита” (видана у 1959р.), “Перша читанка” (1918р.), «Українські народні байки» (1922), а також численні ілюстрації до дитячих періодичних видань, зокрема “Світ дитини” (1918-1921рр.)[2].

Обкладинка книжки "Українські байки" ілюстрованої дереворитами Олени Кульчицької
Обкладинка книжки “Українські байки” ілюстрованої дереворитами Олени Кульчицької

Cеред ілюстративного доробку О.Кульчицької виділяється серія під назвою «Нашим найменшим» і «Читаночки української дитини» (усього 35 випусків), що видавалась у 1918-1920рр. Ця серія складалася із народних казок, байок, легенд, оповідань на побутову, історичну тематику. Вона видавалася у Відні відомим українським видавцем А.Крушельницьким у вигляді книжечок невеличкого формату. До кожного випуску О.Кульчицька розробила по 12-15 ілюстрацій та нескладне художнє оформлення. Графічна мова цих малюнків, виконаних тушшю і пером, була простою і лаконічною, усі вони відзначалися цікавим композиційним задумом та дотепними сюжетами [4; 82-84]

У цих маленьких ілюстраціях О.Кульчицька створила цілий казковий світ, населений смішними, добрими, а часом злими персонажами- людьми і тваринами. Події у казках розгортаються в інтер’єрах сільських хат, на тлі реальних або фантастичних пейзажів. Оформлення обкладинки кожної книжечки складалось із ілюстрації, назви та декоративної заставки за мотивами народного орнаменту. На прикладі цих ілюстрацій діти вичають основні складові елементи книги- це обкладинка, титульна сторінка, сторінкова ілюстрація, заставка, кінцівка, шрифти, ініціали та ін. Допомагає їм у цьому словничок термінів, який отримує кожен учасник.

Обкладинка книжки "Читаночки української дитини" ілюстрованої Оленою Кульчицькою
Обкладинка книжки “Читаночки української дитини” ілюстрованої Оленою Кульчицькою

Друга частина тематичного заняття побудована на основі ілюстрацій О.Кульчицької до «Українських народних байок» і містить практичну частину у формі майстер-класу із створення книжкової ілюстрації до байки у техніці трафаретного друку. Ілюстрації до «Українських народних байок» ознаменували появу нових стилевих рис, визначальних для подальшої ілюстративної творчості художниці. Працюючи над цими дереворитами, О.Кульчицька звертається до народного мистецтва як джерела орнаментальних мотивів. У композиції обкладинки та сторінкових ілюстрацій, виконаних у площинно-декоративній манері, вдало поєднані фігурні зображення та орнаментальні мотиви. На обкладинці зображений олень,який несе у чарівний світ хлопчика та дівчину, що сидять у нього на спині. Казкову атмосферу підкреслює декоративне тло, вкрите орнаментом, що нагадує народну вибійку [4; 95]. Зверху над зображенням розміщено назву «Українські народні байки», а внизу напис «Дереворити Олени Кульчицької», виконаний авторським шрифтом, розробленим О.Кульчицькою. Ілюстрації художниця виконала в улюбленій техніці кольорового деревориту. У книжці вміщено ілюстрації до байок «Ворона в  чужому пір’ї» і «Танцювала риба з раком…», виконані в  обмеженій кольоровій гамі. Лаконічно скомпоновані графічні аркуші вдало і доступно змальовують сюжет байок, а уривки із тексту байки під кожним малюнком, у яких використано розроблений О.Кульчицькою шрифт, допомагають краще розкрити зміст. Хоча художниця застосовує усього декілька кольорів (зелений, чорний, жовтий, червоний), але завдяки їхньому накладанню при друкуванні відбитків досягає різноманіття відтінків (коричневий, жовто-зелений, оранжевий, гірчичний, темно-зелений).

Молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької Надія Ленько
Молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької Надія Ленько

Практична частина уроку складається із творчого завдання – виконання розмальовок на основі графічних чорно-білих ілюстрацій до серії “Нашим найменшим” та “Читаночки української дитини”. Матеріалами слугують чорно-білі репродукції ілюстрацій до казок, кольорові олівці, фломастери. Для завдання використано ілюстрації до казок : “Цар Лев”, “Жаба- панна”, “Багатий Марко”, “Три брати і Бог”, “Маруся-козацька дочка”, “Песинський, Жабинський…”, зі збірки “Українська демонологія” В.Гнатюка та ін.

Наступним практичним завданням є майстер-клас«Книжкова ілюстрація» (на основі ілюстрації до народної байки “Танцювала риба з раком…” ).

Ілюстрація Олени Кульчицької до байки "Танцювала риба з раком..." (1921р.)
Ілюстрація Олени Кульчицької до байки “Танцювала риба з раком…” (1921р.)

Оригінальні ілюстрації О.Кульчицької до байки “Танцювала риба з раком…” (1921р.) виконані у техніці кольорового лінориту-однієї із технік високого друку. Метою майстер-класу є ознайомлення учнів із особливостями естампної графіки, зокрема техніки лінориту. Беручи за взірець ілюстрацію О.Кульчицької до байки “Танцювала риба з раком…” (у техніці кольорового лінориту), учасники створюють творчий варіант ілюстрації у техніці трафаретного друку.

Під час майстер-класу діти використовують необхідні матеріали та інструменти:  кольорові репродукції ілюстрації до байки, папір, кольорова гуаш, акварельні фарби, трафарети із прозорої плівки, губки, жорсткі пензлики або зубні щітки, клаптики шкіри, тканини, мережива із фактурною поверхнею, гумки для штампів, ножиці, кулькові ручки.

Робота розпочинається із виготовлення трафарету. За допомогою кулькової ручки учні переносять на прозору плівку контури малюнка з репродукції. Ножицями або канцелярським ножем вирізають трафарет. Опісля накладають трафарет на аркуш паперу, закріплюють його паперовим скотчем.За допомогою губки наносять на папір фарбу (гуаш або акварель) через трафарет. Таким чином отримуємо силуетне зображення. Далі учні виявляють власну творчу фантазію, заповнюючи силуети фактурами за допомогою різноманітних засобів: напилення фарби зубною щіткою, відбитки фактурних матеріалів, штампування гумкою. Виконуючи завдання, діти вчаться компонувати зображення на площині аркуша, підбирати гармонійні кольорові співвідношення. Окрім того, учні, виконуючи декоративне обрамлення ілюстрації та напис “Танцювала риба з раком…”, дізнаються про вагому роль шрифтів та обрамлення у композиції графічного аркуша. Таким чином поєднання теоретичної та практичної складової у межах заняття сприяє кращому засвоєнню матеріалу учнями. Таке динамічне, насичене заняття формує у дітей уявлення про музей як про місце цікавого та пізнавального дозвілля.

Книжки, оформлені художницею із великим естетичним смаком, є надзвичайно вдячним матеріалом для розробки творчих занять, оскільки вони зрозумілі і цікаві для сучасних маленьких читачів. А живе спілкування дитини із творами визначної художниці у її помешканні-музеї викликає жваве зацікавлення мистецтвом, розвиває творче мислення, позитивно впливає на розвиток гармонійної, всесторонньої особистості. Тут доречно зацитувати вище згадану дослідницю ФрансуазуБарб-Галль, яка закликає: «Ходіть у музеї…не варто обмежуватися тільки репродукціями у книжках…вони потрібні для рефлексії, допомагають зафіксувати щось у пам’яті- але аж ніяк не здатні замінити безпосереднє оглядання твору…насправді репродукції дають поверхове поняття про твір. Тому слід щоразу оглядати оригінали.» [5;18-19].

Надія ЛЕНЬКО
молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької (відділу Національного музею у Львові ім.А.Шептицького).

Література:

  1. 1. Модельні уроки до проекту «Освіта через мистецтво»: [методичний посібник] / [Ред.-упор. Ласкій І.В.] – Львів : НМЦО м.Львова, 2014 – 80 с., іл.
  2. Олена Кульчицька. Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво. Альбом-каталог./Автор вступної статті і каталога Л.Кость; упорядники: Л.Кость, Т.Різун. – Львів-Київ: «Апріорі», «Майстер книг» – Київ, 2013. – 389с.; іл.
  3. 3. Олена Кульчицька / упор. Л.Кость. – Львів: Видавничий дім «Арт-клас», 2007. – 159 с.

4.Сенів І.В.Творчість О.Л.Кульчицької /І.В.Сенів – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961 – 179с., іл.

5.Франсуаза Барб-Галль. Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття[Текст]/ пер. з фр.Софії Рябчук.- Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.-176с.

6.Школа і музей: працюємо разом. Навчально-методичний посібник із музейної педагогіки (5-8клас) / за ред. О.Караманова (наук.ред), А.Цибка (відп.ред). – Львів: в-во “Літопис”, 2009.- 244с.

Додаток до уроку:

Словничок термінів

Віньє́тка (фр. vignette похідне від фр. vigne — виноград) — прикраса у книзі або рукописі: невеликий малюнок або орнамент на початку або в кінці тексту. Невелика орнаментальна або сюжетна композиція, яка передує тексту на зразок заставки або завершує його, виконуючи функцію кінцівки. Крім того, віньєтки можуть бути використані і в самому тексті, як прикраси кутових частин сторінки. Як правило, сюжетом для віньєток є рослинні мотиви (часто фантастичного й казкового змісту), абстрактні зображення, рідше — зображення людей і тварин. На відміну від ілюстрацій, віньєтка жодним чином не повинна відволікати увагу читача від тексту, її завдання — надання книзі художньо-оформленого вигляду.

Заставка — прикраса у вигляді оригінального рисунка або виконана друкарським способом за допомогою кліше, яка відокремлювала та прикрашала початок книги, чи окремого розділу книги, переважно вгорі сторінки.

Книжкова ілюстрація — елемент книжки, що пояснює текст наочними образами,  даючи можливість читачеві по-новому зрозуміти і відчути цінність літературного змісту і форми. Ілюстрації допомагають зорієнтуватись у змісті книжки, спонукають її прочитати та допомагають засвоїти зміст тексту. Часто ілюстрації створюються у співдружності письменника і художника. Для ілюстрації обираються епізоди, що найповніше розкривають зміст тексту або окремих фрагментів літературного твору.

Ілюстрації бувають: сторінковими (на всю сторінку), частиною сторінки, заставки (ілюстрації на початку твору у верхній частині сторінки), буквиці, кінцівки (малюнки в кінці розділу, тексту чи книжки). Заставка і кінцівка можуть бути орнаментальними.

Кінцівка – графічна композиція (орнаментальна, образотворча), що завершує і прикрашає книгу або який-небудь розділ тексту. У старовинних і деяких сучасних книгах роль кінцівки інколи виконують останні рядки тексту, яким додана форма геометричної фігури, чаші тощо.

Титульна сторінка (від лат. titulus — напис, заголовок) — заголовний аркуш видання, основний титульний елемент книги, на якому зазначаються основні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва та інше.

Шрифт – графічна форма літер при писанні, характер малюнка написаних літер, накреслення букв та знаків, що складають єдину композиційну та стилістичну систему.

Сигари, диски, вогняні кулі. НЛО над Волинню 150 років тому

Явище невпізнаних літаючих об’єктів зафіксовано людством у наскальному живописі ще з часів палеоліту. Географія появ НЛО розповсюджена по усій Земній кулі. Потужна хвиля повідомлень та зображень НЛО з’явилася у 1940-1950 роки, але й до цього повідомлення фіксувалися європейською та американською пресою у 19-20 сторіччях.

На території Волині у ці часи також неодноразово фіксувалися ці незрозумілі атмосферні об’єкти, причому вони були цілком тотожні тим, що масово спостерігалися у Європі та Америці у ті часи.

Дівчата танцюють у Ковелі біля костелу, а над ними летить диск. Можна уявити, що це 1930-ті, бо тоді його збудували. Колаж Олександра Котиса
Дівчата танцюють у Ковелі біля костелу, а над ними летить диск. Можна уявити, що це 1930-ті, бо тоді його збудували. Колаж Олександра Котиса

Слід зауважити, що очевидці бачили майже весь спектр видів НЛО – вогняні кулі, літаючі об’єкти з рухливими лопатями, сигароподібні, дзигоподібні, ромбоподібні, диски, або явища яким взагалі немає аналогій.

Зрозуміло, що ці спостереження є досить невеликою часткою того, чому були свідками мешканці Волині, але будемо користуватися тим, що є.

Наведемо деякі з них.

Вогняні кулі

Рапорт Радомишльського земського справника від 19 травня 1859 року свідчить, що рано вранці 18 травня того ж року селяни Радомишльського повіту спостерігали ядро ​​”вогняного” кольору розміром, як сприймає звичайне око, два з половиною вершка (біля 12 см). Тіло об’єкта мало хвіст (теж “вогняний”) у вигляді променя яскраво фіолетового, з відтінками зеленого кольору. Довжина променя налічувала півтора аршини (біля 1 метру), висота польоту тіла 60 сажнів (більш 100 метрів). Потім з’явилося багато таких же “ядер”.

Одні під час свого польоту, розсипаючись іскрами, зникали в повітрі, інші, розсипаючись таким же чином, падали на землю “з тріском, не залишаючи ніяких слідів”, а деякі продовжували шлях далі. У своєму рапорті владі справник Радомишльського земства згадує і таке: “Помічені явища в одному напрямку біля трактової корчми, що належить селу Калганівка. Один з метеорів впав, очевидно, в результаті чого виникла пожежа на даху корчми”.

Опис явища ототожнюється з величезною кількістю описів кульових блискавок. Єдиної фізичної теорії виникнення і перебігу цього явища до теперішнього часу не існує, лабораторні спроби відтворити кульову блискавку на час, більший кількох секунд, не були успішними.

Сигароподібний об’єкт

Перед Першою Світовою війною у Луцьку дислокувався 44 Камчатський піхотний полк. У ньому служив поручик Жуковський Борис Адамович, який регулярно писав листи своїй дружині Поповій Єлизаветі Ігнатівні. Всього відомо 50 листів 1913-1917 років. Слід зауважити, що поручик у доступних йому подробицях детально описував полкове і фронтове життя, згадувані ним факти точно збігаються з наявними історичними документами.

Перші фронтові враження поручика складалися від видовища військового дирижабля. Лист написаний у с.Рачин, нині пригород Дубно, 14 серпня 1914 року (1 серпня по старому стилю) .

«Моя єдина, полк наш весь перейшов вчора з Луцька під місто Дубно, і розташувався у його околиці. Вчора вночі над нашим розташуванням літав цепелін. Простим і неозброєним оком виглядав як зірочка. Спочатку він низько і плавно пролетів над нашим загоном, а потім піднявся високо-високо над нами і зупинився. Тільки прожектор, встановлений у його передній частині, то зменшував вогонь, то яскравіше разгорявся. У сильний бінокль було видно ряд освітлених вікон його каюти і ледве помітні обриси сигари – його корпуса. Яка сміливість – бути над табором супротивника. До ранку, звісно, полетів за свій кордон.»

А ось далі починаються невідповідності.

Згідно з німецькими джерелами, у серпні 1914 року на Східному фронті діяло три дирижаблі, два базувалося у Кенигсбергу (Z-IV і Z-V), один у Легниці (CL-2). Лише один з них, Z-V виконував розвідувальні польоти 11-12 серпня по маршруту Вроцлавек-Плотськ-Лодзь, тобто у західній Польщі.

У Австро-Угорщини своїх військових дирижаблів вже не було. З 1909 року в Австрії було побудовано 4 невеликих військових дирижаблі, але до початку війни 3 з них були виведені з експлуатації, а один загинув у катастрофі. Залишався приватний дирижабль «Австрія», але він був скоріше експериментальним і непридатним для військових дій. У зв’язку з відсутністю фінансів для його утримання у 1914 році він був зданий на злам.

З початком війни Австро-Угорський Королівсько-Цісарський генштаб мусив орендувати німецький CL-2, який почав польоти над південно-східною Польщею лиш з 22 серпня.

Інформація, що розкриває «таємницю» «дубнівського дирижабля» ще не знайдена, і тому питання залишається відкритим.

Літаюча машина

Газета “Свет”, 29 березня 1892 року.

“Шановний добродію, пан редактор! Вважаю своїм обов’язком повідомити вельмишановній газеті про появу вже не вперше і у нас “літаючої” машини. Її бачили 15, 16, 17 і 23 березня цього року (1892).

Сього числа в шість з половиною годин ранку її бачили в 2-х верстах на північ від м. Луцька Волинської губернії над селом Зміїнець. Бачили її солдати 3-го взводу 2-го ескадрону 33-го Драгунського Ізюмського полку і селяни села Зміїнець. Рух машини було зі сходу на захід. Політ – швидше польоту птаха. Висота польоту може бути порівняна з висотою польоту журавля. Шум від руху цього штуки було чути в селянських хатах. При русі машини вітер був з північного заходу. Достовірність моєї розповіді може підтвердити командир 2-го ескадрону 33-го Драгунського Ізюмського полку Н. Р. ”

Журнал військового відомства “Разведчик” (1892, N 93) провів невелике розслідування. Факти, що називається, “мали місце бути”. Командир 33-го полку надав журналу рапорт, що доповнює лист наступною деталлю: “Машина йшла дуже швидко; колір машини світлий, металевий”

Сам командир не бачив цей об’єкт, але втім, повідомив, що особисто спостерігав в Дубно – 24-го цього ж березня о 10 год вечора на горизонті з західної сторони спостерігав подобу комети зі змінним світлом і недовго триваючим блиском при повній тиші та слабкому освітленні місяця. Поява цієї комети порушила багато говору в краї, доступному дуже зручно і легко для іноземців, охочих оглянути цікаві для них пункти без всяких (повітряних) куль і не ризикуючи нічим “.

Ротмістр повідомив до редакції “Разведчика”:
“У кореспонденції газети “Свет”, N 73, сказана правда. Я особисто сам не бачив цієї літаючої машини, але її бачили кілька людей нижніх чинів ввіреного мені ескадрону і деякі з селян с. Зміїнець. Я особисто сам опитував селян і нижніх чинів, і всі вони показали одне й те саме. 23 березня в 6 1/2 ранку увагу всіх було залучено сильним шумом, схожим на шум далеко поїзда. Люди в страху і подиву озиралися кругом, дивилися вгору і чітко побачили над самим Зміїнцем, летить машина світло-металевого кольору, на висоті журавлиного польоту. Величина і форма невеликої копиці сіна. Деякі помічали щось на зразок крил, лопатей, які рухалися. З чуток, цю літаючу машину бачили в Радзівілові, м Дубно, м. Здолбунові, м Рівне, Луцьку, м. Боремель, м Ковелі, м. Рожище Волинської губ. Цікаво опитати сторожів і вартових в тих місцях, де ця машина зупинялася та освітлювала (місцевість).

Заговорили про появу чогось, що висвітлює ночами снопами сильного світла землю з 15 березня і закінчили розмови 24 березня.

  1. 23 березня 1892 року в 6.25 видно було не більше 2 або 3 хвилин чітко, а потім неясно, куля або літаюча машина над с. Зміїнець. Шум від його польоту було чути хвилин до 10-ти і настільки сильний, що його можна було розібрати і неуважній людині в селянській хаті в с. Зміінці. Цей шум був чутний в с. Черчіці в 2-х верстах від Зміїнця.
  2. З’явилася машина із заходу, або, вірніше, з південного заходу, і рухалася на схід, вірніше, на північний схід. Кажуть в місті, що її бачили близько 2-ї години ночі цього числа над с.Рованці і Гнідава, де вона висвітлювала і вірогідно оглядала околиці. Рухалася вона поривчасто. Кажуть, що під час її роботи було світло в м.Луцьку.
  3. Вітер я вранці сам перевірив, і він дув з північного сходу на південний захід, так що машина рухалася, розрізаючи повітря, і тому, думаю, був шум від зусиль механізму. Шум був схожий на шум далекого поїзда і вітряка. Ранок був сухий, морозу не було, але був свіжий холодний вітер.
  4. Хмар не було.
  5. Люди, що бачили, кажуть, що колір машини світло-металевий з блиском. Селяни кажуть, що форма ящика, а солдат, який бачив її вже після прольоту, казав, що вона має форму невеликої копиці сіна. Селянин бачив її раніше і далі. Солдат же замість того щоб подивитися вгору, дивився з подивом на всі боки, і коли здогадався поглянути наверх, то побачив вже машину що відлітає. У селі піднявся крик переляку, і тільки тоді дали знати мені, коли все вже було скінчено.

У Луцьку кажуть, що бачили її близько 2-ї години ночі в ніч з 22-го на 23-е … Ось все, що можу повідомити “.

Напис у небі

Зі спогадів мешканки колонії Карчунек Устилузької гміни Володимир-Волинського повіту Казиміри Ковельчик.

«Це було приблизно влітку 1943 року! Я добре пам’ятаю, як моя старша сестра Марія помітила на блакитному небі величезний надпис, виконаний білими літерами. Був безхмарний південь і світило сонце, а надпис розташовувалася під ним. Через хвилину усі вже з великим занепокоєнням дивилися на ці літери, видимі в сонячному світлі. Напис була дуже чітким, і Марія з великим інтересом взялася за її прочитання. В цей час моя мама та інша рідня висипали на ганок нашого будинку, і деякі з них, побачивши цей напис, почали голосно плакати та голосити. Мабуть, це відвернуло мою сестру і завадило прочитати весь напис цілком, вона так і не зрозуміла суть написаного. У цей момент надпис раптово зник, ніби хтось стер її губкою немов зі шкільної дошки. Згодом моя сестра з цього приводу пред’являла нам претензії, кажучи: «Ну і чому потрібно було піднімати плач, я б все прочитала і вам переказала, а так я і сама не знаю до кінця, в чому суть, і про це ми ніколи не дізнаємося ».

Я особисто дуже добре тоді розглянула цей напис і підтверджую, що це були два великі рядки, а літери в словах були товстими. Мені також здається, що літери були друкованими. Я не пам’ятаю, якою мовою був напис, і я не змогла зрозуміти укладеного в тих словах сенсу. На наступний день всі уважно стежили за небом в надії, що це явище знову повториться. Але, на жаль, ніяких написів нами помічено не було. Марії тоді було років 20, вона встигла закінчити довоєнну польську гімназію, а також вчилася в школі в Устилузі, але я не знаю, володіла вона тоді будь-якою іноземною мовою ».

«Інші знаки на небі з’явилися напередодні різанини в нашому селі і околицях восени того ж самого року. Я пам’ятаю, як в один з днів після заходу сонця і з настанням сутінків члени моєї сім’ї разом зі мною і сусідами побачили на небі «величезний вогняний стовп». Спробую описати його по пам’яті: «Це був дуже добре помітний темно-червоний, скоріше навіть вогненний стовп у формі довгого прямокутника. Він виглядав як балка в сараї, але тільки кривавого кольору. Цей стовп дуже чітко виглядав на тлі чорного неба. Стовп перебував постійно на одному місці у вертикальному положенні, не переміщався і не згорав. Він з’явився зовсім в іншому місці, ніж попередній надпис. Зараз я вже не пам’ятаю, чи торкався стовп землі.

Пам’ятаю, що він красувався на небі близько десяти хвилин з моменту початку спостереження. Я стверджую з повною упевненістю, що і напис з двох рядків, і цей кривавий стовп не були ілюзією. Я насправді все це бачила!». Цей знак бачила не тільки моя сім’я, але і безліч людей з нашого села. Наприклад, мені доводилося чути, як наші деякі сусіди запевняли, що також спостерігали кривавий стовп в небі. Наприклад, я впевнена, що серед очевидців була і сім’я Міщакових.

Пам’ятається, що незабаром після описаного стовпа на небі знову з’явилося чергове незвичайне явище. Це було так … Пізно ввечері, коли було вже темно, я була вдома і тут почула, як наша мама Магдалена кличе нас: «Діти, йдіть швидше сюди! Подивіться, знову знак на небі з’явився!». Ми всі вибігли з будинку до мами, яка перебувала в городі. Коли я глянула в небо, то побачила таке Це був великий червоний серп, всередині якого знаходився червоний молот! Іншими словами: широко відомий символ колишнього Радянського союзу! Хочеться підкреслити, що цей знак був добре видно і спостерігався в небі не протязі близько 10 хвилин з моменту початку спостереження. Моя мама заголосила: «Що ж тепер з нами буде, ці знаки на небі напевно віщують щось погане! Буде війна!». Але насправді ніхто з нас до кінця не знав, що мав означати за задумом Божим небесний знак серпа і молота.

Проте, в той же час, у всякому разі, перед різаниною в нашій колонії Карчунек Волинський на небі з’явилася «велика вогненна мітла». Пам’ятаю, як хтось мені тоді сказав, що знову з’явилося якесь знамення на небі. Ми тут же з рідними вибігли на вулицю і, дійсно, своїми очима побачили: «Це була мітла з вогню, але не настільки кривавого кольору, як попередній стовп, вона була більш яскравою». Я пам’ятаю, як мама тоді сказала: «Моліться, діти, бо ця мітла нас всіх вимете! Це вже кінець нам, це дуже нехороший знак!». Виглядала ця мітла наступним чином. Будучи широкої зверху, вона звужувалася донизу, закінчуючись зовсім вузькою ділянкою без продовження у вигляді древка. Це була просто типова мітла, зроблена з березових різок. Потрібно підкреслити, що різки я бачила дуже виразно! Ця мітла спостерігалася близько п’яти хвилин, а потім раптово зникла без сліду, але її живий образ надовго закарбувався в наших серцях».

 

Під час роботи над статтею, автор неодноразово спілкувався з мешканцями сіл Волині. З’ясувалося, що у нічному небі, не засміченому ріжучим світлом міських ліхтарів та пилом, досить часто відбуваються явища, що повністю вкладаються у сучасні каталоги досліджень UFO, і вони є звичною картиною для селян. Але цей матеріал вже для наступної теми.

Найбільш повне означення НЛО дав дослідник непізнаного Джозеф Аллен Хайнекен: «сприйняття об’єкта або світла, видимого в небі або космосі або над земною поверхнею; феномен, привид, траєкторія, загальна динаміка і характер свічення якого не знаходить логічного, загальноприйнятого пояснення, є таємницею не тільки для очевидців, але і залишається непоясненим навіть після пильного вивчення всіх доступних свідчень фахівцями, здатними, якщо це можливо, ідентифікувати явище з точки зору здорового глузду ».

Інакше кажучи, якщо з’являється повідомлення про спостереження над Землею будь-якого дивного явища, випадок не був ототожнений з жодним відомим науці метеорологічним або астрономічним явищем, а також не було встановлено доказів фальсифікації, то кажуть, що йдеться про непізнаний літаючий об’єкт (НЛО ). Якщо ж пояснення явищу знайдено, то говорять про упізнані літаючі об’єкти (абП). Більшість літаючих об’єктів все ж знаходить пояснення і стає абП. З усіх повідомлень про НЛО непізнаними залишаються лише 5-10%. Деякі об’єкти залишаються непізнаними тільки через нестачу інформації про них.

У статті використана інформація з національного архіву НЛО України – UFOBUA.

Джерело: http://www.hroniky.com/

Практика написання музейних прес-анонсів та прес-релізів (відео)

Практика написання музейних прес-анонсів та прес-релізів

Ми далі продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні  пропонуємо вашій увазі доповідь наукового співробітника Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Романа Метельського на тему “Практика написання музейних прес-анонсів та прес-релізів”:

Науковий співробітник Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Роман Метельський
Науковий співробітник Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Роман Метельський

Для того щоб подію вашого музею було висвітлено в засобах масової інформації, належить узяти до уваги специфіку їхньої роботи. Інакше кажучи, потрібно “прийняти умови гри” журналістів та редакторів. Спочатку редакції ЗМI мають довідатися про вашу подію, а саме – про те, що вона відбудеться. На додаток ви повинні зацікавити ЗМI вашою подією!

Тож поінформуйте про цей захід заздалегідь за допомогою прес-анонсу. Прес-анонс має виглядати не просто як оголошення, а саме як анонс: належить конкретно повідомити редакторам та журналістам не тільки про час i місце події, а й про її мету та зміст.

Крім того, прес-анонс потрібно написати так, щоб його сприймали як публікацію про вашу майбутню подію. Зауважте: багато редакторів справді зацікавлені в тому, щоб поінформувати своїх читачів про ваші заходи. Отримавши професійний прес-анонс, ЗМІ можуть передрукувати його у своїх виданнях як повідомлення про майбутню подію – за умови, що надісланий текст виглядатиме як стаття. Тож спробуйте полегшити редакторам їхню роботу – напишіть їм про свою подію так, щоб ваше повідомлення було складено як готовий до публікації матеріал.

Хусткування в музеї Михайла Грушевського у Львові
Хусткування в музеї Михайла Грушевського у Львові

Мистецтво написання доброго прес-анонсу полягає в тому, щоб “заінтригувати” журналіста. Укладаючи прес-анонс, варто зазначити найцікавіші моменти майбутнього заходу, але не розкривати їх.

Прес-анонс – це своєрідна інформаційна “наживка”, на яку має “клюнути” преса.  Він має бути обов’язковим компонентом медіа-супроводу будь-якої вашої події (заходу). Раджу “привчити” журналістів i редакторів до того, що про кожну свою цікаву подію ви обов’язково повідомите у своєму прес-анонсі. Так ви забезпечите належну увагу ЗМІ до всіх своїх заходів.

Відкриття виставки "Я ніколи не забуду про потреби Холмського народу…” Михайло Грушевський і Холмщина.
Відкриття виставки “Я ніколи не забуду про потреби Холмського народу…” Михайло Грушевський і Холмщина.

Вимоги до прес-анонсу

  1. Заголовок має бути коротким і змістовним, привертати увагу читача.
  2. У першому абзаці потрібна конкретика. Почати краще з інформації КОЛИ, ДЕ й ЩО відбудеться, а всі прикметники відсунути подалі.
  3. Вживати речення типу “поспішайте, така можливість трапляється рідко” або “раді вітати усіх” в кінці анонсу немає сенсу, адже прес-анонс – це не реклама, ми запрошуємо журналістів, не вуличних перехожих. Журналіст сам визначає для себе рівень важливості та актуальності події.
  4. Речення повинні бути простими. До читача, який не дуже заглиблюється в текст, а читає його поверхово, швидше доходять прості речення, без вставних конструкцій.
  5. Прес-анонс повинен складатися з 300 і більше слів, адже публікації такого обсягу дуже схвально сприймаються пошуковими системами. Але зловживати також не потрібно – виходити за рамки 600 слів не рекомендується.
  6. Звернути увагу на граматику, якщо прес-анонс написаний безграмотно, це одразу знижує рівень зацікавленості в події, а також рівень поваги до організаторів.
  7. Якщо в тексті такого формату вживаються спеціальні терміни чи поняття, варто їх розшифрувати. Довідка має складатися з одного-двох змістовних речень, які розкривають суть поняття.
  8. Після написання тексту треба перевірити його на “зайві слова”. Все, що слугує прикрасою, без чого зміст не постраждає, треба нещадно викреслювати. Чим менший текст, тим він насиченіший, тим більша ймовірність того, що його прочитають (а якщо пощастить, то й до кінця).
  9. Прес-анонс повинен містити кілька якісних анотованих фотографій (3-6) пов’язаних з подією.
  10. Прес-анонс про подію, яка має відбутися, подається у ЗМІ не пізніше ніж за два дні до події.
Науковий співробітник Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Роман Метельський
Науковий співробітник Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Роман Метельський

Про форму прес-анонсу

Щодо форми – вона в таких справах теж важлива, оскільки текст читається “по діагоналі”, тож форма спрощує візуальне сприйняття тексту та допомагає очам читача зупинятися на головному.

  1. Підкреслювати заголовок чи ставити в ньому знаки оклику не потрібно – він і так уже виділений, а зайві символи, покликані привертати увагу, створюють відчуття “зіжмаканості”.
  2. Абзаци цілком можна не починати з відступу, натомість добре між абзацами ставити порожній рядок. Абзаци повинні бути не великими – максимум три рядки, адже, під час перегляду на мобільних приладах, він займе 5-10 рядків і ускладнить читачеві сприйняття інформації.
  3. Головні слова, терміни й поняття варто виділяти жирним (так читач може вже за кілька секунд зрозуміти, що від нього хочуть автори тексту)
  4. Там, де підпис, варто ставити свій контактний номер, також можна написати запрошення звертатися в разі потреби.
  5. У підписі рекомендовано ставити своє ім’я перед прізвищем. На рівні підсвідомості це викликає в читача відчуття “людяності”, доступності контактної особи. Стає зрозуміло, що автор у курсі сучасних тенденцій та не є прибічником совдепівської любові називати всіх за прізвищами. Таким чином автор на перше місце ставить свою особистість — своє ім’я — а вже потім офіційність.
  6. За журналістськими нормами, числа від одного до одинадцяти пишуться літерами, а не числами (за винятком часу). Ця норма також розроблена на основі досліджень психологів на тему уваги, пам’яті й т.п.
Посиденьки за горнятком гербати в Музеї Михайла Грушевського у Львові
Посиденьки за горнятком гербати в Музеї Михайла Грушевського у Львові

Як не можна робити прес-анонс

Попри всі вищезгадані обмеження і побажання до якісного цікавого прес-анонсу, є ще й кілька порад про те, що небажано робити в прес-анонсі.

  1. Найбільшою помилкою організаторів події буде надіслати в ролі прес-анонсу афішу заходу у графічному форматі, без текстової інформації. Афіша може бути лише графічною ілюстрацією прес-анонсу, і ніколи його замінником.
  2. Поширену помилку роблять організатори події, надсилаючи у листі щось на зразок такого: «У нас в музеї відкриється виставка. Щоб дізнатись більше, перейдіть за посиланням: www.muzej.com/anons.html ». Згідно із статистикою, тільки 2% журналістів перейдуть за посиланням.

Загальні вимоги для прес-релізів

Прес-реліз – це короткий документ, обсяг якого не перевищує однієї сторінки формату А-4. До ЗМІ щодня надходять сотні прес-релізів від різних організацій. І, як правило, передусім прочитуються ті, що мають зазначений розмір, оскільки час у працівників мас-медіа, які працюють з кореспонденцією, дуже обмежений. Коли вся інформація викладена на одній сторінці, досвідченому працівникові не потрібно докладати додаткових зусиль на її сприйняття. Він здатний одразу зрозуміти в чому справа.

  1. У прес-релізі має бути новина і розкритий тільки один інформаційний привід. Кілька інформаційних приводів розосереджують увагу й не концентрують її на головному. Інформаційний привід стане новиною, коли інформація актуальна, цікава читачам/глядачам тих ЗМІ, куди надіслано прес-реліз, є суспільно значущою та походить від певних лідерів.
  2. У прес-релізі мають бути присутні: дата його надсилання; точна назва організації, яка його випускає; відомості про те, де можна уточнити наведену інформацію.
  3. Композиція прес-релізу дозволяє в необхідних випадках скорочувати його, починаючи з кінця. В реальній практиці тільки частина наведеної інформації може бути опублікованою у ЗМІ. Тому в процесі підготовки прес-релізу інформацію розміщують в порядку зменшення її важливості за принципом “перевернутої піраміди”. Головні пункти повідомлення фіксуються в перших двох абзацах. Решта – коментарі, аналіз, відомості, пояснення – у наступних.
  4. У прес-релізі має бути заголовок, в якому розкрито інформаційний привід. Він є основним елементом, який привертає увагу і розкриває сутність даного документа. Крім цього, заголовок задає тон загального сприйняття тексту повідомлення.
  5. У перших двох абзацах надається відповідь на такі, здавалося б, дуже прості запитання: “Що відбулося?”, “Де відбулося?”, “Коли відбулося?”, “За участі кого відбулося?”, “Чому відбулося?”, “Як відбулося?”. Відповіді на них дають змогу усвідомити всю новину повною мірою. Перше речення першого абзацу, як правило, повторює заголовок, при цьому дещо розширює та уточнює його.
  6. Прес-релізи стають цікавішими, коли в них цитуються лідери громадськості чи знакові особистості, котрі коментують подію, що відбулася. Добре, якщо висловлювання наведені не в минулому часі, а в теперішньому. Це створює ефект присутності. Однак наведення цитат не обов’язкове, оскільки іноді обсяг прес-релізу не дозволяє цього зробити.
  7. У прес-релізі не має бути абревіатур і скорочень, крім загальноприйнятих. Імена та прізвища наводяться повністю, принаймні один раз. Іншомовні імена та прізвища наводяться в оригінальному написанні та в українській транслітерації. Прес-реліз не потрібно перевантажувати цифрами.
  8. Прес-реліз повинен містити кілька якісних анотованих фотографій (3-6) та, дуже бажано, відеоматеріал з події.
  9. Прес-реліз про подію, що відбулася подається у ЗМІ безпосередньо по її завершенні.
  10. В оформленні прес-релізу в лівому верхньому куті вказують адресу та повну назву організації, з якої він походить. Нижче повідомляють, що це прес-реліз. Ще нижче, в лівому куті зазначають дату надсилання, назву ЗМІ та посаду того, кому адресовано даний документ. У правій частині вказують координати особи чи осіб, до яких можна звернутися за додатковою інформацією. Однак, цю інформацію можна подавати як на початку прес-релізу, до заголовка, так і в самому кінці. Потім зазначають відомості щодо публікації релізу, коли його можна публікувати, а нижче, великими літерами, подається заголовок, після якого вже йде основний текст.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
науковий співробітник Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Джерела:

  1. https://www.prostir.ua/?library=mystetstvo-napysannya-dobroho-pres-anonsu

Відійшов у вічність наш Ігор Мельник

Ігор Мельник
Ігор Мельник

Сьогодні, 2 грудня 2017 року, близько15.00 в Комунальній міській клінічній лікарні  (вул. Миколайчука, 9) на 66-му році життя від інсульту помер письменник та журналіст Ігор Мельник, про це стало відомо від родини покійного.

Ігор Мельник народився в 1952 році, мешкав на Академічній, ходив в 28-у школу. Потім поступив у Політехніку, працював інженером-конструктором. І був активним учасником зовні невидимого, бо неофіційного, культурного і громадського життя Львова.

Навесні 1988 року з легкої руки Юрка Винничука зайнявся організацією Товариства рідної мови, що потім стало всеукраїнським товариством «Просвітою». 13 червня 1988 року, коли мали відбутися установчі збори, але брама заздалегідь орендованого приміщення (палац культури будівельників, знаний як “Газ”) виявилась зачиненою, він запропонував провести збори на площі біля пам’ятника Іванові Франку. Він і провадив цей перший на Україні масовий політичний мітинг, який, власне, започаткував історичний каскад львівських мітингів 1988 року. Був одним з організатором Народного руху України.

Ігор Мельник на презентації своєї книжки "Вулиці Львова"
Ігор Мельник на презентації своєї книжки “Вулиці Львова”

На перших демократичних виборах його вибрали депутатом Львівської обласної і Львівської міської рад, потім він був депутатом Львівської міської ради третього скликання.

В 2012 був засновником Української Галицької партії, після реєстрації став першим її головою (2014-16). Любив історію, багато писав. Опублікував 10 книг з історії львівських вулиць.

10 найкращих фільмів про УПА (відео)

10 найкращих фільмів про УПА

Сьогодні пропонуємо вашій увазі добірку фільмів, що розповідають про національно-визвольну боротьбу УПА. Фільми у яких показано долі людей у вирі трагічних подій, історію викликів та вибору, а також ціну, яку за цей вибір потрібно було платити.

«Червоний» (2017)

Історичний фільм, що демонструє стик двох ідеологій. По-перше, це ідеологія головного героя Червоного, який все своє життя провів у боротьбі за незалежність. А з іншого – це радянська ідеологія.

Дія відбувається у ГУЛАГу вже після Другої світової війни, в 1947 році. Двоє українців – Данило Червоний і Віктор Гуров – потрапили в табір. У них абсолютно різні долі: один раніше був членом Української повстанської армії і народився на Заході України, а другий – радянський льотчик зі Сходу України, якому не дуже-то й близько поняття патріотизму. Але доля звела таких людей разом.

https://youtu.be/0fP3uJz4xKU

Жорсткий начальник табору майор Абрамов хоче знищити всіх “бандерівців” і ні перед чим не зупиниться. Тоді Данило Червоний очолює бунт в ГУЛАГу, який перетворюється на справжнє повстання. У каторжан майже немає шансів на успіх, проте у них є непереборне бажання змінити своє життя і перестати щодня проходити всі кола пекла.

“Червоний” – це історія кількох людей, які не змінили одним єдиним вчинком весь хід історії, проте однозначно вплинули на подальшу долю України.

«Жива» (2016)

Перший повнометражний фільм львівського режисера Тараса Химича. Історико-драматична стрічка «Жива» заснована на реальних подіях, про які розповіла Анна Попович. Вона і є прототипом головної героїні.

Стрічка розповідає історію, що відбулась 1949 року в Карпатах. Анна має надприродний дар – вона передбачає небезпеку. Рятуючись від загону МГБ, головна героїня потрапляє в табір українських повстанців. Там вона зустрічає свого друга дитинства – Ніко. Дар Анни дуже допомагає повстанцям у боротьбі з МГБ.

https://youtu.be/SLj-dQ3VLyg

Більшість сцен фільму були відзняті саме в тих місцях Карпат, де відбувались реальні події. Головні ролі у стрічці зіграли актори Івано-Франківського драматичного театру: Ольга Кочмарик-Комаровська та Ростислав Держипільський. Один із саундтреків до фільму написав Сашко Положинський.

«Нескорений» (2000)

З кінцем Другої світової війни на теренах Західної України ведеться нерівна боротьба на два фронти: спочатку проти німецьких окупантів, а потім — проти більшовицької навали. У Карпатах продовжують збройну боротьбу знесилені, знекровлені, — але нескорені духом — збройні частини та невеликі боївки Української повстанської армії.

На чолі армії — легендарний генерал-хорунжий Роман Шухевич, знаний серед воїнів УПА як Тарас Чупринка.

Долю саме цього командира покладено в гостросюжетну й динамічну основу фільму Олеся Янчука. Це спроба художніми засобами донести до глядача правду про події воєнного та повоєнного часу на Західній Україні.

«Вишневі ночі» (1992)

Після вигнання фашистів із Західної України організація УПА починає боротьбу з радянською владою. Німці відійшли далеко на захід, у місті панували радянські війська. Вони принесли «братню» мову, свої порядки: постійну тривогу, атмосферу напруженого очікування лиха.

Умовна тиша розміреного життя, що іноді переривалось короткими перестрілками. Але це було лише прикриттям для підпільної діяльності армії нескорених, яка існувала поруч з радянською. Ця армія складалася з селян та військових і цивільних городян, які кинули виклик власним патріотизмом монстру на ймення НКВС.

У вирі цієї війни тісно переплелись долі двох протилежностей. Вона – відважна підпільниця, зв’язкова українського національного опору, він – офіцер окупаційних військ, мисливець за партизанами.

«Атентат: Осіннє вбивство в Мюнхені» (1995)

Фільм Олеся Янчука, що охоплює період від 1947 року, коли рейдові загони УПА з боями проривались за кордон. І до осені 1959-го, коли у Мюнхені від руки агента КДБ Богдана Сташинського загинув Степан Бандера.

Картина демонструє, як вигнанці й біженці навіть у важких умовах еміграційного життя об’єднувалися, вели просвітницьку, релігійну, громадську й політичну роботу.

«Білий птах з чорною ознакою» (1971)

У своїй третій режисерській роботі Юрій Іллєнко досліджує трагедію української родини Дзвонарів, яка живе у Карпатах неподалік від румунського кордону у важкі часи війни та терору (1937–1947). Троє братів грають у сільському ансамблі.

Проте боротьба між українцями-націоналістами, прибічниками нацистів та прибічниками радянської влади забирає одного учасника гурту за іншим. Петро приєднується до Червоної армії, Орест – до УПА, а Богдан лишається вдома. Долі братів переплітаються і в коханні, і в боротьбі.

В основі «Білого птаху з чорною ознакою» – класичний український наратив, у якому революція постає точкою, де сходяться і трансформуються долі людини і колективу. Попри цензурні обмеження, накладені на Іллєнка, фільм вражає глядача потужною режисурою і блискучою акторською грою.

«Залізна сотня» (2004)

Фільм Олеся Янчука за мотивами книги Юрія Борця “У вирі боротьби” змальовує події, що відбувались після Другої світової війни на Закерзонні. Ця територія є найзахіднішими українськими етнічними землями, які диктатор Сталін “подарував” комуністичній Польщі. Зараз там шаліють польські банди: палять, вбивають, ґвалтують.

У вирі цих трагічних подій і опинилася сотня бійців УПА на чолі з Михайлом Дудою – “Громенком”. Хоча сили були нерівні, поляки не могли впоратися з незламною “Залізною сотнею”. Відтак, за допомогою своїх зверхників-совєтів, поляки здійснюють поголовне виселення українців з метою позбавити повстанців ґрунту – підтримки населення.

В таких обставинах Головна Команда УПА видає наказ для сотні “Громенка” – вирушити в рейд на Захід, через Словаччину і Чехію перейти до Баварії, яку тоді контролювала американська військова адміністрація.

«Собор на крові» (2006)

Серіал «Собор на крові» розповідає історію українського національно-визвольного руху у боротьбі за соборність і самостійність своєї Батьківщини в період з 1919 по 1949 роки. Ця боротьба розглядається у фільмі як частина загальноєвропейської історії.

Адже Коновалець і Мельник, Бандера і Шептицький, Боровець і Шухевич жили і діяли в складній ситуації грандіозного геополітичного конфлікту гітлерівського Рейху, сталінської радянської імперії та Західних демократій.

Такий підхід дозволяє зрозуміти і осмислити підґрунтя подій і вчинків у загальнолюдському розумінні. А не з зашореної стереотипами точки зору.

«Страчені світанки» (1995)

З вогню в полум’я потрапити жителі західноукраїнських земель після закінчення війни. Більшовики прагнуть встановити свої порядки на знову окупованих ними землях Західної України. Місцевих змушували відмовитись від приватного господарства і працювати колективно, а деяких вагонами вивозили на північ Союзу.

Та знаходились і ті, хто не збирався просто так здаватись. УПА становить спротив їхній політиці. Заручником цієї війни “без правил” стає цивільне населення, а в першу чергу – родичі повстанців.

«Один в полі воїн» (2003)

Художній фільм режисерів Геннадія Вірсти й Олега Мосійчука відзнятий за спогадами жителів села Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області.

За сюжетом стрічки, сержант Радянської Армії Роман Карпенюк приїздить на три дні у відпустку в рідне село Потоки, де мешкає його кохана дівчина Аничка. За кілька років до того Романа разом із батьками вислали на поселення до Сибіру, і лише тепер за свою бездоганну військову службу поневолювачам рідного краю він отримав можливість повернутися на малу батьківщину і зустрітися з коханою.

Проте шлях героєві переходить уповноважений НКВС, провідник українських повстанців і ватажок озброєних мародерів, до рук якого потрапила Аничка. Навколо пошуків нареченої Романом Карпенюком обертається весь подальший сюжет фільму.

Джерело: http://cutinsight.com

Науково-просвітня робота Художньо-меморіального музею Івана Труша (відео)

Науково-просвітня робота Художньо-меморіального музею Івана Труша

В рамках дружньої  співпраці, ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні  пропонуємо вашій увазі доповідь відділу Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна Козак на тему “Науково-просвітня робота Художньо-меморіального музею Івана Труша(відділ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького)”:

Завідувач відділу Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна Козак
Завідувач відділу Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна Козак

Основним завданням сучасного музею, у першу чергу як культурно-освітньої  установи й у другу – як науково-дослідницької, є ознайомлення якомога ширшої аудиторії із національною та світовою матеріально-духовною спадщиною. Особлива увага музейників зосереджена на просвітницькій праці з молоддю. Надзвичайного поширення і надалі набувають освітні програми, створені на базі музейних експозицій, що демонструють, поруч із традиційними, нові форми роботи з глядачем.

Науковці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ) активно впроваджують інтерактивні та інноваційні методи у вже усталені форми культурно-освітньої діяльності й поряд із екскурсійно-лекційним навантаженням та творчими зустрічами із метрами та цікавими творчими особистостями, широко запроваджують організацію і проведення семінарів, круглих столів, а також майстер-класів у широкому жанрово-видовому діапазоні, мистецьких конкурсів та тематичних вечорів. У цьому плані дуже важливою є співпраця з освітніми закладами, адже поєднання сучасних досягнень педагогіки, психології та музеології у роботі з дітьми має надзвичайно важливе значення для виховання молодого покоління.

Художньо-меморіальний музей Івана Труша, відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. Львів, вул. І.Труша, 28
Художньо-меморіальний музей Івана Труша, відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. Львів, вул. І.Труша, 28

Працівники Художньо-меморіального музею Івана Труша (ХММ І.Труша), відділу НМЛ, упродовж останніх років активно співпрацюють з педагогічними колективами загальноосвітніх та мистецьких інституцій міста та області. В рамках проектів «Національний музей і молодь», «Школа і музей: працюймо разом», «Канікули в НМЛ: нове життя давніх традицій», «Творча майстерня» в експозиційних залах ХММ І.Труша активно проводяться інтегровані уроки та мистецькі заняття. Поєднання уроків образотворчого мистецтва, історії, української літератури, англійської мови у формі інтегрованих занять та проведення їх поза звичним для школярів середовищем класних кімнат і аудиторій – у музеї, серед мистецьких творів видатного українського художника першої половини ХХ ст., організатора й активного промотора художнього життя в Галичині Івана Труша (1869–1941) сприяє особливій творчій атмосфері таких занять. Простора майстерня меморіального будинку митця, стіни якого дотепер зберігають живу пам’ять про їхнього видатного власника та його працю у робітні, біля мольберта, що й тепер займає своє почесне місце у постійній експозиції, чи не найкраще допомагають у цьому завданні.

На сьогодні апробацію пройшли тематичні уроки, побудовані на основі опрацювання  основних живописних серій та жанрово-тематичних циклів у творчості Івана Труша. Особливим успіхом відзначився інтегрований інтерактивний урок образотворчого мистецтва та англійської мови на тему: «Гуцульські мотиви у творчості І.Труша». Ці уроки проводились із учнями 9-х класів Львівської ЗОСШ № 83. Задекларована тема дала можливість поєднати, окрім зазначених предметів, також вивчення українського фольклору, музики, історії, етнографії, художньої культури тощо. Під час уроку учні навчалися не лише художньо описувати живописні полотна великого майстра українською та іноземною мовами, а й також виконували народні обрядові пісні, декламували поезію, зачитували фрагменти із спогадів, публіцистичних статей та листів Івана Труша. Для закріплення нового матеріалу, почутого на уроці, а також для оцінювання здобутих знань, було використано форму інтерактивної гри-вікторини, де учні в ігровій, невимушеній атмосфері старались якомога швидше та правильно дати відповіді на поставлені запитання.

10. Іван Труш у власному садку на вул. Обводовій (тепер - І.Труша), 28. Львів. Фото початку 1930-х рр.
10. Іван Труш у власному садку на вул. Обводовій (тепер – І.Труша), 28. Львів. Фото початку 1930-х рр.

На цьому уроці була присутня акторка Людмила Зборовська, що є учасницею фольклорного гурту «Коралі». Своїм автентичним співом народних гуцульських коломийок, гаївок та співанок вона збагатила музичну складову уроку. Відрадно, що учні та вчителі творчо підготувалися до уроку. Яскраві гуцульські строї на картинах І.Труша гармонійно перегукувались з вишиванками на вбранні всіх учасників дійства.

Для старшокласників у музеї набули неабиякого успіху інтегровані уроки із української літератури, образотворчого мистецтва та музики. Урок на тему: «Суголось живописних творів І.Труша та новели «Intermezzo» М.Коцюбинського» поєднав симбіоз візуального споглядання живописних творів Івана Труша, розбір літературного твору Михайла Коцюбинського та прослуховування музичних творів «Intermezzo». Саме така форма викладу матеріалу була легко сприйнята учнями і вже неодноразово отримала схвальні відгуки.

Сад біля кoлишньої вілли-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Сад біля кoлишньої вілли-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

Учням молодших класів, як показує досвід, важливо поєднувати теоретичний матеріал із практичною роботою в матеріалі. Тому для цієї категорії відвідувачів розроблено широкий спектр майстер-класів, що ґрунтуються на вивченні творчості І.Труша. Яскравим прикладом такого музейного уроку є інтегрований урок із української літератури та образотворчого мистецтва на тему: «Іван Труш та Леся Українка» та майстер-клас із виготовлення вітальної листівки за мотивами казки Лесі Українки «Лілія» у техніці аплікація із тканини, фетру та стрічок. Заняття побудоване на співставленні цікавих фактів із життя художника та поетеси, вивченні їхньої творчості. На уроці учні знайомляться з живописним циклом «Квіти» І.Труша, проводять власні аналогії.

Досвід проведення таких уроків на експозиційних залах свідчить, що саме в такому вигляді науково-просвітницька діяльність музею як інституції дає добрі результати, радо сприймається і дітьми, і їх вчителями, формує позитивне враження від навчального процесу та прищеплює гарний смак.

Мемріальні речі Івана Труша в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Мемріальні речі Івана Труша в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

За багатолітньою традицією, вагомою ділянкою роботи ХММ І.Труша й надалі є співпраця з навчальними закладами, що носять почесне  ім’я художника. Це –  Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І.Труша (ЛДКДУМ ім. І.Труша), та  Бродівська гімназія ім. І.Труша. Педагогічні колективи цих поважних інституцій завжди підтримують кожну ініціативу музейних працівників. Так вже звичними стали літературно-музичні вечори, за участю учнів, вчителів, викладачів та музейників, що відбуваються як на базі цих навчальних закладів, так і в музеї.

Студенти ЛДКДУМ ім. І.Труша є частими гостями у ХММ І.Труша. Традиційно щороку першокурсники після урочистої лінійки 1-го вересня відвідують меморіальний музей, прослуховують екскурсію та отримують творчий заряд на весь період навчання. Упродовж наступних років навчання вони звертаються до мистецької спадщини Труша, роблять копії живописних краєвидів та психологічних портретів, працюють на пленері у саду художника.

Концерт музичного гурту "Хрущі" в музеї Івана Труша
Концерт музичного гурту “Хрущі” в музеї Івана Труша

До слова, пленери у саду Івана Труша вже також стали традиційними. Кілька років поспіль діти, учасники мистецьких гуртків Львова у час літніх або осінніх канікул групами приходять на організовані працівниками музею пленери. Особливо вдалим на нашу думку було проведення пленеру спільно з ЛДКДУМ, адже завдяки співпраці викладачів коледжу, що погодились поділитись своїми знаннями, а зокрема майстер-класу пленерного живопису від  Кравчука І.А., юні таланти з мистецьких шкіл дізнались про деякі секрети та навики малювання на лоні природи. Кількість бажаючих взяти участь у цьому проекті – понад 50 дітей, що говорить про актуальність  і важливість такої події.

В рамках культурно-освітньої програми „Канікули в НМЛ” молодшими науковими працівниками ХММ І.Труша Людмилою Співак та Наталією Сидор організовано цілий ряд проектів, розрахованих на щоденні відвідини музею у період шкільних канікул. Проект „Новорічна майстерня Івана Труша” – проведення в музеї в новорічно-різдвяний період дитячих тематичних занять „Зимова казка” (за мотивами живописного циклу І. Труша „В обіймах снігу”) та майстер-класів із виготовлення новорічних прикрас. Проект „Весняні канікули з Іваном Трушем”проведення для дітей протягом весняних шкільних канікул циклу тематичних занять „Шевченкіана Івана Труша” та майстер-класів. Проект „Великдень з Іваном Трушем” –проведення тематичних занять та майстер-класів із виготовлення писанок та великодніх композицій, а проект „Львів у творчій палітрі Івана Труша”, присвячений Дню міста Львова. В період літніх канікул успішно себе зарекомендував проект „Арт-студія Івана Труша”.

Завідувач Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна КОЗАК та музичний гурт "Хрущі"
Завідувач Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна КОЗАК та музичний гурт “Хрущі”

У цій культурно-освітній програмі взяла участь і автор цього матеріалу Козак Р. з  інтерактивними проектами „Весняна майстерня Івана Труша” та „Літо у майстерні Івана Труша”. Розроблено програму заходів, що включають тематичну екскурсію та майстер-класи із виготовлення об’ємно-просторових композицій за мотивами  живописних творів художника із циклу «Квіти».

Такі заняття з учнями молодшого та середнього шкільного віку набули неабиякої популярності у відвідувачів музею які стали його постійними «прихожанами» та прихильниками.

Іван Труш малює квіти у своєму саду. Львів. Фото 1935 р.
Іван Труш малює квіти у своєму саду. Львів. Фото 1935 р.

З винятковим пієтетом шанують пам’ять про Івана Труша на Бродівщині, малій батьківщині митця. Тут передовсім слід згадати  Бродівську гімназію ім. І.Труша, де понад сто років тому навчався художник. В гімназії створено кімнату-музей художника й  часто проводяться тематичні заходи, покликані вшанувати його пам’ять. Так впродовж останніх років влаштували цілу низку мистецьких та театралізованих вечорів, присвячених І.Трушу, під керівництвом вчителів гімназії – Наталії Загоруйко, Галини Шнайдрук та працівників ХММ Івана Труша. Під час цих дійств за участю учнів, були поставлені короткі імпровізовані сценки, що оживили пам’ятні епізоди з життя художника, його оточення, спогади про зустрічі й взаємини із відомими діячами літератури та мистецтва ХІХ ст. Саме в такий спосіб молодь отримала можливість  немов наблизити, матеріалізувати, епоху, коли жив і творив І.Труш, детальніше перегорнути  вибрані сторінки його біографії.

Для учнівської та студентської молоді у меморіальному будинку художника періодично проводяться мистецькі вечори. В рамках святкування 145–ї річниці від дня народження Івана Труша у творчій майстерні художника було проведено літературно-музичний вечір «Іван Труш та Леся Українка: шляхами долі» (до 145-річчя від дня народження  Івана Труша та 100-ліття від дня смерті Лесі Українки)” (організатор заходу – Р.Козак).

Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

Темою вечора стало висвітлення взаємин двох видатних особистостей, що вписали знакові сторінки до історії української культури, – Івана Труш та Лесі Українки. Вони народилися і зростали у різних куточках України. Для Труша рідною була Галичина, а для Лесі – Волинське Полісся. Однак обох єднало середовище, у якому закладались початки світосприйняття і світогляду, і, головне, у цьому середовищі зберігалась рідна мова, плекалась давня культура і традиції народу. Творче становлення цих двох велетів відбувалось на тлі потужного піднесення соціального й національно-визвольного руху на теренах України, по обидва берега Дніпра, і припало на час національно-культурного відродження та становлення української культури як культури світового рівня. Із творів, листів, а також спогадів рідних, друзів та сучасників постали перед нами незабутні образи цих непересічних особистостей…

У вечорі були задіяні актори Людмила Зборовська та Дмитро Благий. Зокрема, актор Львівського драматичного театру імені Лесі Українки Дмитро Благий, зачитав фрагменти з листів та спогадів Івана Труша, а Людмила Зборовська декламувала вірші Лесі Українки та озвучувала листування поетеси. А музичний гурт «Коралі» виконав в’язанку народних пісень та пісень, записаних Лесею. Під час заходу глядачам також запропонували познайомитись із підбіркою фотографій з життя цих знаменитих людей, що демонстрували у слайд-показі. Важливим фактором також була і демонстрація портрету Лесі Українки (1901 р.) пензля Івана Труша та його ж автопортрет (1930-х рр.).

До 146-ліття від дня народження митця у приміщенні Художньо-меморіального музею Івана Труша було проведено літературно-мистецький вечір «Іван Труш та Аріадна Драгоманова: сторінки взаємин». Окрім працівників ХММ І.Труша до участі у програмі вечора було залучено акторів Львівського драматичного театру імені Лесі Українки: Марію Дзвонік, Інну Лиховид, Дмитра Благого. У майстерні Івана Труша завдяки неперевершеній грі професійних артистів вдалось відтворити атмосферу романтичних зустрічей митця з своєю коханою. Вечір відбувся 30 березня 2015 року.

Робітня (майстерня)в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Робітня (майстерня)в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

Зали майстерні Івана Труша особливою аурою сприяють до організації та проведення музичних вечорів. Працівники музею співпрацюють і з уже відомими музичними ансамблями,  і з ще не знаними широкому загалу новоствореними музичними гуртами. Упродовж останнього часу відбулись концерти різноманітних жанрів та напрямків.  Музичний  гурт “Хрущі” представив цікаву програму: «Романтичні мелодії та лірична поезія на тлі полотен Івана Труша». У майстерні І.Труша за участі акторки Першого українського театру для дітей та юнацтва Лесі Шкап’як організовано та проведено творчий музичний вечір „На музику себе перекладу…”. Прозвучали пісні на вірші Лесі Українки, Ліни Костенко, Наталії Давидовської, Роберта Бернса, Олександра Чака, Булата Окуджави, Жоакена Дюбеле. Гітара – Сергій Зеленський.

На музичному вечорі у липні 2016 року «Свято Івана Купала у майстерні Івана Труша» прозвучали українські народні пісні у виконанні ансамблю «Дивоструни».

Завідувач відділу Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна Козак
Завідувач відділу Художньо-меморіального музею Івана Труша Роксоляна Козак

В рамках Фестивалю “Ніч у Львові” у ХММ І.Труша вже кілька років поспіль проводяться мистецькі заходи. Зокрема, у грудні 2015 року відбувся концерт гурту “Бонді”: ліричні пісні про кохання українського пісняра і композитора, музичної легенда Львова ХХ століття – Богдана Весоловського. Українські народні пісні та авторські ліричні пісні від гурту “Anima” полонили глядача у 2016 році на мистецькому вечорі: «Романтичні мелодії на тлі  полотен Івана Труша»:

Особливо популярними стали мистецькі заходи для батьків з дітьми від 2-ох років за участю Олени Лендел. З концертною програмою гаївок відбулись виступи сопілкарів ансамблю «Світанок». Гра на трембіті музиканта І.Мацелюха не залишила байдужим ні дітей ні дорослих.

Для наймолодших поціновувачів мистецтва спільно із проектом «M-Dates» за участю музикантів Львівської обласної філармонії Олени Мацелюх (спінет; синтезатор) та Віктора Паламарчука (гітара) організовано інтерактивний концерт для дітей «Музичний ранок в саду Івана Труша».

Окрім таких масштабних заходів у ХММ І.Труша набувають популярності камерні проекти, як «День народження у музеї», розраховані на групу дітей з 10 осіб. Діти молодшого та середнього шкільного віку радо збирають своїх друзів для святкування своїх уродин у стінах меморіального будинку. Інтелектуальні заняття та ігри знаходять щораз ширше коло прихильників.

Середовище ХММ І.Труша сприяє налаштуванню на творчий лад. Тому в стінах музею часто проводять презентації та певні урочистості. Тут варто згадати організацію та  проведення урочистого засідання у творчій майстерні Івана Труша урочистої курінної ради дитячо-юнацької організації ПЛАСТ (пластуни 91 куреня). Поринувши у історію української культури і мистецтва ХІХ – ХХ ст. юнаки з особливим усвідомленням приймали присягу та вступали до лав цієї організації.

Всі форми культурно-освітньої роботи, що проводиться у ХММ І.Труша покликані піднімати загальний рівень освіченості серед молодого покоління. Працівники музею завжди готові до співпраці з освітніми установами, педагогічними колективами тощо.

Роксоляна КОЗАК
завідувач відділу Художньо-меморіального музею Івана Труша

Як перемогти в інформаційній війні. Поради Мирослави Гонгадзе

Мирослава Гонгадзе у Львівській політехніці, 30 листопада 2017 року

Як нас бачить світ, через призму яких ЗМІ формується розуміння ситуації в нашій країні, як кожен із нас може впливати на це і які ознаки справді демократичного суспільства й чи довго нам до цього йти. Так багато і таких стратегічно важливих питань обговорювали 30 листопада у Львівській політехніці на зустрічі з відомою журналісткою, очільницею Української служби „Голос Америки“, експерткою із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі Мирославою Гонгадзе.

Зустріч організував Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків із діаспорою, на чолі з Іриною Ключковською.

Привітав гостю перший проректор Львівської політехніки професор Володимир Павлиш, наголосивши на важливості її думки щодо розвитку сучасних українських ЗМІ та загалом ситуації відображення української ситуації в світі.

Директор МІОК Ірина Ключковська та Мирослава Гонгадзе у Львівській політехніці, 30 листопада 2017 року

Спілкування з Мирославою Гонгадзе було надзвичайно динамічне і нагадувало більше обговорення ключових проблем і пошук шляхів їх вирішення. Важливо, що до головної зали Політехніки посходилися майбутні журналісти, міжнародники нашого університету та Франкового, а також вже знані фахівці львівських медіа. Це дає надію, що зміни відбудуться обов’язково.

— Для мене важливо знати, що вас цікавить. Щоразу, перед виходом в ефір думаю про те, що саме вам потрібно, як допомогти вам зрозуміти цей світ краще, як дати нагоду розвиватися, як вселити віру в те, що все у ваших руках — усі рішення, майбутні кроки — все залежить виключно від вас, бо ніхто в житті вам нічого не винен, рухатися вперед — це ваше завдання, — розпочала зустріч Мирослава Гонгадзе.

Мирослава Гонгадзе у Львівській політехніці, 30 листопада 2017 року

Чимало цікавого гостя розповіла про роботу української служби „Голос Америки“, яка була серед перших українських ЗМІ, створених у телевізійному просторі США ще на початку 1990-х років. Казала, що мріяла працювати там — так і сталося.

— Коли розпався СРСР у США чомусь вирішили, що вже не треба розповідати від світу, що відбувається на постарадянському просторі. Насправді, це було нерозуміння труднощі переходу від тоталітаризму до демократії, складності побудови серйозних інституцій. Тож 10-15 років відбувалося спустошення наших ресурсів. І зараз маємо наслідок цього — це місце зайняли російські медіа. Вони наростили свої інформаційні ресурси і на сьогодні закрила нішу перш за все не лише російськомовного продукту, а й англійськомовного, який виходить із цієї частини світу. Тож, шукаючи інформацію про Україну англійською мовою, передовсім знаходимо інформацію російських медіа. Це велика небезпека. Бо західні журналісти, зазвичай не знаючи контексту подій у нашій державі, використовує ці ресурси. Тож самі журналісти стають інструментом у цій інформаційній війні, — наголосила гостя.

Андрій Яців, Мирослава Гонгадзе, Ірина Ключковська

Боротьба з поданням правдивої інформації триває постійно. Мирослава Гонгадзе навела чимало прикладів, як їхня служба працює, щоб світ отримував достовірну інформацію про Україну, а ми — про сприйняття нас у світі. Журналісти „Голосу Америки“ завжди дуже ретельно підходять до відбору інформації, перевіряють джерела, максимально точно і достовірно перекладань іншомовні тексти. Лише так, переконана журналістка, можна перемогти і не допустити, щоб українські журналісти, які використовують іноземні джерела інформації не ставали жертвами російської пропаганди.

Мирослава Гонгадзе переконана, що будь-яка пропаганда — це зло. Тому завжди бореться за те, щоб журналістські матеріали були інформативними, а не пропагандивними, показуючи і добрі, і погані сторони тієї чи іншої ситуації.  Ми стараємося показувати і добрі, і погані сторони — це інформування. Головне завжди говорити правду. Порадила і майбутнім журналістам, і просто читачам, ніколи не перепощувати статті, якщо просто зачепив заголовок. завжди читати інформацію з кількох джерел, не реагувати з коментарями швидко і зразу.

Мирослава Гонгадзе у Львівській політехніці, 30 листопада 2017 року

— Коли читаю українські ЗМІ, мені крутиться голова. На жаль, все змішане — думки, позиції, факти, все перевернути з ніг на голову. Нема чіткості у формулюванні. Журналістика повинна базуватися на фактах, а не на ваших уявленнях про ці факти. В Україні дуже часто журналісти будують висновки на власних уявленнях про подію, — підкреслила Мирослава Гонгадзе. — Українське суспільство більше хаотичне, ніж демократичне. Бо досі, на жаль, нема сильних інституцій — державної влади і верховенства права. А лише вони можуть забезпечити стабільність і демократію в країні. Зараз наше завдання, принаймні створити незалежні медіа, щоб було сильне громадське мовлення, яке задаватиме тон.

Запитань від студентів-журналістів було надзвичайно багато. Їх цікавило все — і як стати добрим фахівцем, і з чого починала свою кар’єру пані Мирослава, які головні вимоги, щоб стати співробітником „Голосу Америки“ та ще багато-багато іншого. Головне, що радила Мирослава Гонгадзе — багато читати і вчити іноземні мови, особливо англійську. Лише розумне й еродоване суспільство і журналісти зокрема здатні протистояти пропагандивній машині, яка веде інформаційну віну проти України.

Наталія ПАВЛИШИН

Село Плугів на фото 1916 року

Село Плугів на фото 1916 року

В фондах Польської Академії Наук знаходиться колекція світлин невеличкого села з Львівщини періоду Першої світової війни, з якою сьогодні хочемо вас познайомити.

с. Плугів, 1916р.
с. Плугів, 1916р.

В Золочівському районі Львівської області знаходиться село Плугів. Перша згадка про село відноситься до 1469 року. Населений пункт мав кілька назв, серед яких можна зустріти такі варіації як Плєхов, або Плухів.

В ХІХ столітті село було поділене на дві частини: до колії – Закути, а друга частина мала назву – Плугівщина. В роки окупації Галичини Австрією біля Плугова були засновані дві німецькі колонії Броніславівка і Казьмірівка.

У селі раніше були дві дерев`яні церкви – Положення ризи пр.Богородиці (1738 р.) і на 23 роки молодша неї св. Параскеви. Перша стояла на схилі західної околиці села, близько до існуючої тепер залізниці, перед мостом і за словами місцевих мешканців згоріла. На її місці збудована сучасна мурована церква. Друга церква св. Параскеви збереглася до сьогодні.

Фото із Плугова показують самий розпал Першої світової війни, коли по всій території Східного фронту йдуть запеклі бої.

Влітку 1915 року почався стратегічно важливий відступ російської армії з Галичини і Польщі, необхідний для мобілізації, нарощування військової індустрії і поповнення резервів. До осені залишені території були зайняті австро-угорською армією, яка просувалась.

В 1914 році в Плугові було заміновано і знищено залізничний міст, проте вже в 1916 році його було відновлено (як це можемо бачити на представлених фото).

Також можемо розгледіти на світлинах місцеве населення, яке тікає подалі від війни.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело: http://lvnews.org.ua/

Натхненний мелодіями: лейтмотив “Лицарської епопеї” у творчості Олекси Новаківського (відео)

Натхненний мелодіями: лейтмотив "Лицарської епопеї" у творчості Олекси Новаківського

Ми знову продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь молодшого наукового працівника Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександра Шейко на тему “Натхненний мелодіями: лейтмотив “Лицарської епопеї” у творчості Олекси Новаківського”:

Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко
Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко

Історія мистецтва – історія постійного взаємовпливу і взаємозбагачення. Адже різноманітні мистецькі жанри й течії ніколи не існували в цілковитій ізоляції одне від одного. Особливо відчутне подібне взаємопроникнення між образотворчим мистецтвом і музикою: художники в пошуках натхнення не раз зверталися до музичних творів, натомість композитори нерідко писали музику під впливом побаченого на полотнах визначних майстрів пензля.

Врахування тісного взаємозв’язку поміж образотворчим та музичним мистецтвом лежить в основі формування напрямків культурно-освітньої роботи музею – зокрема, праці з учнівською молоддю. Ознайомлення відвідувачів названої категорії з експозиційним матеріалом при залученні музичного супроводу відбувається здебільшого у формі інтегрованих уроків (часто бінарних) з образотворчого та музичного мистецтва, української літератури, історії України; або тематичних екскурсій, які доповнюємо практичними заняттями на експозиції (майстер-клас «Малюємо вуглем»). Подібний підхід дозволяє дітям ближче ознайомитися з «живим» мистецтвом в неформальній обстановці, слугує навчальним і розвивальним цілям, збагачує досвідом, як освітян, так і музейників [4, с.46].

Олекса Новаківський
Олекса Новаківський

Серед митців, чию творчість підживлювали чари захоплюючих мелодій, був і Олекса Новаківський (1872 – 1935) – самобутній художник, педагог, засновник Мистецької школи. Саме музика спричинилася до появи окремих творів «лицарської епопеї» – циклу, присвяченого героїчним сторінкам минулого, яскравої складової «львівського періоду» в творчості митця. Назагал упродовж понад чотирьох десятиліть копіткої праці на ниві творення високого мистецтва музика не була чимось чужим й далеким для однієї з найбільших величин українського модернізму. Зокрема, як засвідчують і старі світлини, і окремі полотна Маестро, окрасою львівського помешкання родини Новаківських був рояль, на якому полюбляла грати дружина і муза художника Анна-Марія (1888 – 1925). Після переселення до Львова на особисте запрошення великого мецената української культури, митрополита Андрея графа Шептицького (1865 – 1944) митець заприятелював із багатьма світочами українського культурного середовища галицької столиці. Частими гостями кам’яниці на перехресті нинішніх вулиць Новаківського та Листопадового Чину («вілли Стики»), що слугувала пристанищем для сім’ї художника, творчою майстернею і осідком Мистецької школи, були, зокрема, знакові постаті в історії української музики: Василь Барвінський (1888 – 1963), Микола Колесса (1903 – 2006), Борис Кудрик (1897 – 1952), Орест Березовський (1909 – 1996), Осип Москвичів (1888 – 1974) тощо.

Олекса Новаківський. Дружина при фортепіано [Музика], 1929
Олекса Новаківський. Дружина при фортепіано [Музика], 1929
Зауважимо, що прибуття О. Новаківського до Львова наприкінці 1913 р. передувало подіям, які назавжди змінили долю цілого Європейського континенту. Прелюдією до появи «лицарської епопеї» в доробку митця стали піднесення українського національного руху по обидва боки австрійсько-російського кордону, вибух Першої світової війни, а слідом за нею – початок збройних змагань за волю України. Чутливий насамперед до культурних потреб свого народу, О. Новаківський не міг залишатися осторонь суспільних процесів.

 Василь Барвінський (1888-1963) – композитор, піаніст, педагог, музичний критик, у 1932 році – директор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові.
Василь Барвінський (1888-1963) – композитор, піаніст, педагог, музичний критик, у 1932 році – директор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові.

Реакцією на доленосні події, сучасником і свідком яких був майстер, стало звернення до «яскравих феноменів в історії України» – таких, як «державна велич Княжої Русі, визвольні змагання Запорізького козацтва чи геройство УСС у боях за Самостійну Українську державність під час Першої світової війни» [1, с.5]. Втім, інтерпретація історичної тематики одним із зачинателів модерної течії в українському мистецтві дещо вирізнялася від усталених норм та канонів. За словами дослідниці Л. Волошин, О. Новаківського «якнайменше цікавила традиційна для історичного жанру достовірність відтворення конкретних історико-побутових реалій тієї чи іншої доби. Обираючи для творів найбільш яскраві сторінки в історії народу, він, як правило, їх міфологізував, трансформуючи у піднесені героїко-романтичні образи, які мали «промовляти» до його сучасників, будити патріотичний дух народу, нагадувати про його велике історичне минуле» [1, с.5]. Усього «лицарська епопея», поява якої припала на кульмінаційний момент першого етапу національно-визвольних змагань (1917 – 1920 рр.), налічує понад 70 творів. Серед них – образи (завершені та ескізні) середньовічних володарів українських земель: Ярослава Мудрого, Святослава Хороброго, Аскольда, Ольги, Ігоря, Данила Галицького, Олега, Володимира Мономаха, Ярослава Осмомисла тощо.

Зображуючи великих князів Київської та Галицько-Волинської Русі, Новаківський насамперед утверджував думку про спільні витоки та культурно-історичну єдність розділених кордонами різних частин України. В творах цієї серії співіснували романтична ностальгія за давньою величчю та мрія про відродження української Держави.

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11

Серед найпомітніших робіт історичної серії виділяються твори, присвячені постаті Ярослава Осмомисла з династії Рюриковичів (бл. 1130 – 1187) – князя Галицького (1153 – 1187 рр.), одного з найвизначніших правителів в історії нашого краю. Упродовж свого понад тридцятилітнього правління Ярослав заклав підвалини могутньої європейської держави, на яку мусили зважати сусіди («Підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинив ворота Дунаєві» – читаємо у «Слові о полку Ігоревім»). Він підтримував на загал мирні взаємини з князями Київськими, королями Польщі й Угорщини, імператорами Візантії та Священної Римської імперії. Вже після смерті О. Новаківського видатний український археолог Ярослав Пастернак (1892 – 1969) заховав рештки князя, виявлені під час розкопок в Галичі, неподалік колишнього помешкання Маестро – у крипті архикатедрального собору святого Юра. Це трапиться пізніше, проте доленосного 1918 р. саме пропозиція виконати графічне оформлення повісті «Князь Ярослав Осмомисл» знаного в Галичині письменника, журналіста й суспільно-поетичного діяча Осипа Назарука (1883 – 1940) дала серйозний поштовх «лицарській епопеї».

Виконавши замовлення (два рисунки з близько двох десятків шкіців використані при оформленні друкованого видання повісті), О. Новаківський не полишив праці над образом звитяжного князя. Зокрема, протягом 1918 – 1920 рр. намалював вуглем на папері великий монументальний рисунок «Князь Ярослав Осмомисл воїн», названий Л. Волошин «одним із важливих, програмних творів його ранньої львівської творчості» [1, с.6].

Олекса Новаківський. Князь Ярослав Осмомисл воїн, 1919
Олекса Новаківський. Князь Ярослав Осмомисл воїн, 1919

Аби зрозуміти, як саме народилася концепція твору «Князь Ярослав Осмомисл воїн», слід звернутись до свідчень людини, котра знала О. Новаківського найкраще. Іван Голубовський (1878 – 1957), адвокат та довголітній приятель художника, на сторінках спогадів, опублікованих на початку нового тисячоліття під назвою «Розмахом могутніх крил», переповів зі слів О. Новаківського історію появи образу князя-воїна. Про деталі читач дізнається під час діалогу художника із неназваною піаністкою – як бачимо, людиною, приналежною до світу музики. Саме із нею О. Новаківський ділиться пережитим у процесі творення. За словами Маестро, наведеними Голубовським, праця над зображенням «давнього князя» просувалася повільно й важко: «Як джерело мав я в репродукції деревориту один тільки штих, який не був безвадний. Але був історичним документом, і треба було строго його держатися. Так воно мені тоді здавалося. Ну, якось я поборов труднощі наперед з тим, щоб не відходячи надто далеко від штиху, перепрацювати голову так, як вона повинна б виглядати у володаря з того далекого сторіччя. А згодом по черзі випрацював я п’ять, чи шість ескізів, але ніякий мене не вдоволяв. Здавалося, що труднощі не дадуться розв’язати» [2, с.54]. Втім, прогулюючись ввечері алеєю парку, митець випадково почув з вікна сусіднього будинку «звуки доброї музики», котрі вочевидь лунали у записі з патефону. То був момент істини. «Я заслухався. – цитує О. Новаківського І. Голубовський. – За якої чверть години зачув я звідти марш. Зразу видався мені цікавий, а за хвилю вдарив у мене, мов вихор. […] Була в тому марші урочиста величавість і тріумфальна радість. Може якого побідника, що в хвалі вертав до краю? Повторювалася там музична фраза, яка мною сильно встрясала. Може то вертав у батьківщину який богатир? Може велетень духа? Може завойовник? От, як мій князь!» [2, с.54]. Ані назва композиції, котра підштовхнула художника до розв’язання творчої дилеми, ані ім’я автора в тексті не наводяться. Зрештою, сам О. Новаківський зізнається співрозмовниці: «От тоді треба було мати щастя і нагоду бути в Вашому товаристві, щоб довідатись прізвище композитора того маршу» [2, с.54].

Олекса Новаківський "Автопортрет"
Олекса Новаківський “Автопортрет”

Ознайомлення з військовим мотивом позитивно позначилося на натхненні О. Новаківського: «Коли я пізніше вертав до хати, блиснула мені несподівано думка, що саме хибує моїй композиції і чого їй недостає. Адже якраз тієї власне історичної достойности, тієї самопевности прадавнього, легендами століть обвіяного княжого маєстату! Убогий автор штиху не вмів дати її від себе. А я в наївній шані до історичного документу мучив себе досі, силкуючись витягнути з порожнього повне. І я таки зараз в ночі при лямпі присів до роботи і незначним додатком в рисунку черт зразу утискав те, чого мені недоставало. Рано встав я досвітком, справив по дневі вчорашнє, переніс зміну з начерку на композицію і врешті був вдоволений вислідом» [2, с.54].

На рисунку О. Новаківського перед глядачами постає фронтальне, повно-фігурне зображення князя Ярослава Осмомисла, схожого частково на європейського лицаря, частково на постать святого з давньоукраїнських житійних ікон. Пам’ятаючи слова про «наївну шану до історичного документу», зовсім не дивно, що на розсуд поціновувачів художник виставив не стільки образ конкретної історичної постаті, скільки збірний, хрестоматійний символ лицарських чеснот та гідності володаря.

Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко
Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко

Цікаві міркування про князя в інтерпретації великого майстра висловлював відомий галицький мистецтвознавець (і певний час один з викладачів Мистецької школи О. Новаківського) Володимир Залозецький (1896 – 1959): «До серії зображень українських князів належить студія Ярослава Осьмомисла. Концепція діяметрально відмінна. Уже з того видно, який богатий є круг зображень і малярські засоби артиста. І тут з тонкою інтуїцією відчув артист ріжницю між східно-українським зображенням князя і західно-галицьким. І хоч оба зображення є фантастичними проєкціями історичної інтуїції, то всеж таки архаічніший є Ярослав Осьмомисл. Бо коли Ярослав Мудрий живе, так сказати, в теперішності і міг би бути портретом з дійсности якогонебудь теперішнього пануючого, то в Ярославі Осьмомислі переважують зовнішні ознаки його лицарської появи (габітус). Тут артист хотів зобразити лицарські чесноти, залізну енергію, силу волі, що й пробивається вже в зовнішнім убрані і атрибутах. Маляр підпорядковує тій характеристиці цілу постать. Гострі обриси рям, які не відтягають очей глядача в глибину, тільки зосереджують на самім зображенні, сувора фронтальність цілої постаті, замкнутість драперії, врешті симетричність архітектури тла й паралєльність ліній меча, піхви і держави складаються на один могутній акорд вислову енергії, яку вінчає строге, майже аскетичне лице» [3, с.23]

Олекса Новаківський (зі сайту http://www.prolviv.com.ua)
Олекса Новаківський

До образу славного галицького правителя митець звертався й пізніше: так, 1930 р. з-під його пензля вийшов олійний ескіз – фактично зменшений малярський варіант вугільного рисунку «Князь Ярослав Осмомисл-воїн». За припущенням Л. Волошин, даний ескіз міг бути підготовкою до великої композиції на вказану тематику. [1, с. 6]

Іншими помітними творами серії були  виконані вуглем монументальні рисунки «Князь Ярослав Мудрий» (1917) та «Князь Святослав Хоробрий» (1918). Захоплення  історичною темою виявилося настільки сильним, що Маестро навіть малював (вуглем і олівцем) себе самого та двох своїх синів – Ярослава (1920 – 1982) й Ждана-Олексу (1922 – 1993) – у князівському вбранні.

Поза всяким сумнівом, «лицарська епопея» – зокрема, найяскравіший її твір – належить до числа найцікавіших пам’яток українського мистецтва міжвоєнної доби. Для О. Новаківського звернення до середньовічної героїки було нагодою не лишень задемонструвати власний підхід у висвітленні історичної тематики, але й зробити особистий внесок у національне відродження на українських теренах, зміцнення патріотичних почуттів серед краян. І саме на цьому шляху художникові став у пригоді спроможний надихати потенціал музичного мистецтва. Мелодії незнаного військового маршу, почуті в неспокійний час збройних змагань, полонили уяву Маестро, допомігши здолати творчу кризу й заразом поповнити свій доробок однією з найбільш оригінальних, неординарних і сміливих робіт. Розробляючи історичну тематику, О. Новаківський довів, що здатен бути оригінальним, відходити від усталених правил, рамок і канонів у мистецтві.

Олександр  ШЕЙКО
молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

  1. Волошин Л. Історичні постаті княжої доби у творах Олекси Новаківського: Альбом-каталог. – Львів, 2007;
  2. Голубовський І. Розмахом могутніх крил: Повість-есе. – Львів, 2002;
  3. Залозецький В. Олекса Новаківський. – Львів, 1934;
  4. Ласкій І. Методичні рекомендації до проведення уроків у музеях з інтегрованого курсу «Мистецтво»//Школа і музей: працюємо разом. Навчально-методичний посібник із музейної педагогіки. – Львів, 2009.

“Серце мами Гонгадзе”— історія абсолютної любові (відео)

Сімдесят п’ять хвилин, щоб показати безмежність відчаю і горя матері, її абсолютну любов і надію до останнього подиху. Документальний фільм В’ячеслава Бігуна „Серце мами Гонгадзе“ — це історія трагедії, що сколихнула Україну й досі залишається незагоєною раною і нагадуванням, що на полі політичних воєн людське життя є лише засобом, але аж ніяк не безцінним Господнім даром.

Постер до фільму В’ячеслава Бігуна “Серце мами Гонгадзе”

У двох частинах фільму його автор виклав життя та переживання унікальної жінки — Лесі Гонгадзе. Понад тридцять інтерв’ю, три країни — Україна, Грузія, Естонія, більш, як три роки праці і врешті, історія життя, нестримного кохання, материнського щастя і… нездоланного розпачу, попри який все ж Леся Гонгадзе залишалася сильною жінкою-воїном. Вона до останніх днів свого життя вірила, що її син Гія — живий.

Фрагмент фільму В’ячеслава Бігуна “Серце мами Гонгадзе”
Фрагмент фільму В’ячеслава Бігуна “Серце мами Гонгадзе”
Фрагмент фільму В’ячеслава Бігуна “Серце мами Гонгадзе”
Фрагмент фільму В’ячеслава Бігуна “Серце мами Гонгадзе”
Фрагмент фільму В’ячеслава Бігуна “Серце мами Гонгадзе”

„Я його виховала воїном!“ — лише цієї фрази достатньо, щоб зрозуміти, що Гія Гонгадзе не міг бути іншим, аніж був. Через цілий фільм проходить ця думка. Адже батьки, які вміли йти проти течії, саможертовно обстоювати інтереси інших, дбати про свою Батьківщину, не могли виховати слабодухого сина, а лише — борця, для якого „Грузія — рідна мати, а Україна — кохана дівчина“.

Фільм базується не лише на спогадах Лесі Гонгадзе, а також її рідних, знайомих, професора ЛНУ Петра Рабіновіча, історика та журналіста Вахтанга Кіпіані, кардинала Любомира Гузара, багатий на фотоматеріали зі сімейного архіву.

Стрічку демонстрували на низці кінофестивалів, зокрема в Парижі та Таллінні. На Міжнародному фестивалі історичного кіно вона здобула нагороду — „Кращий образ у кадрі“.

2 грудня у Львові у Палаці мистецтв відбудеться великий показ фільму, а також з 1 до 6  грудня „Серце мами Гонгадзе“ можна переглядати в малій залі Кінопалацу „Коперник“.

Наталія ПАВЛИШИН

Довідка:

Закарпатський кінематографіст і вчений-юрист В’ячеслав Бігун за три роки став лауреатом 25 українських фестивалів. Також його неодноразово нагороджували за активну популяризацію українського кіно.

Кінофестивалі відзначали його професіоналізм у різних категоріях: режисура, операторська робота, актуальність точки зору, сценарну майстерність, звукорежисура.

Зокрема, Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» номінував на статуетку «Скіфський олень» першу документальну стрічку режисера «Пенальті правосуддя». Це один з найвідоміших українських фільмом про права людини. Він був показаний в більш як 25 країнах, отримав нагороду як найкращий документальний фільм на Міжнародному фестивалі «Дніпро-Сinema» ім. Д. Сахненка.

Художній фільм В’ячеслава Бігуна «Мати. В ім’я мільйонів» здобув три зарубіжні нагороди і двічі нагороджувався в Україні. Так, журі Всеукраїнського фестивалю «Пілігрим» на чолі з Михайлом Іллєнком нагородив його гран-прі. Журі кінофестивалю «Любов врятує світ» визнало стрічку найкращим фільмом про сім’ю.

Найбільше нагород (8, з яких 7 українських) удостоїлася стрічка про війну «Найближчі до Бога». У 2016-2017 рр. її відзначили за «Найкращу операторську роботу» на кінофестивалі «Відкрита ніч», відзнаками на кінофестивалях «Місто мрії», «Дніпро-Сinema», «Зоряне містечко» (двічі), Канівському кінофестивалі і Міжнародному фестивалі історичного кіно.

Фільми Бігуна були також лауреатами таких фестивалів, як «Зоряне містечко», «Кінокімерія», «Кінолітопис», «Кіномаршрут», «Золоте курча», «Запорізька Сінерама» («Молоде кіно»). Вони ставали переможцями і демонструвалися на інших фестивалях і подіях: «КіноДок», «ПолтаваДок», «Корона Карпат», «КіноХвиля», «Миколайчук-Фест», «Сучасне українське кіно» (Гогольfest), «Європейський експрес», фестиваль американського кіно «Незалежність» і Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів.

Загалом поки що десять фільмів режисера відзначені на кінофестивалях у Україні. Серед них також – «Довженко. Український Гомер кіно», «Лист Тарковському», «Її хліб насущний», «Шевченко живе. Визнання Лесі», «Між пеклом і раєм», «Як тебе не любити», а також «Серце мами Гонгадзе».

Фільми В’ячеслава Бігуна були показані на фестивалях у 29 країнах світу, в тому числі в 23 країнах Європи, а також у Австралії, Канаді, Китаї, Індії, Малайзії та США. Він є найпродуктивнішим українським кінорежисером, за даними каталогів «Українські фільми», виданих Держкіно в 2015 і 2016 роках, і Міжнародної кінобази (IMDb).

Телекритика

«Три товариші» та «Річард ІІІ”, або що привезли кияни (відео)

«Три товариші» та «Річард ІІІ", або що привезли кияни
Вчора, 30 листопада 2017 року, на великій сцені театру Марії Заньковецької кияни з Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка показали виставу «Три товариші» режисера Юрія Одинокого за мотивами однойменного роману Ремарка.

Перед виставою відбувся брифінг для преси виконавців головних ролей народного артиста України Євгена Нищука (міністр культури України), заслуженої артистки України Анжеліки Савченко, режисера-постановника вистави, народного артиста України Юрія Одинокого та головного режисера Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитра Богомазова.

Генеральний директор театру Марії Заньковецької Андрій Мацяк
Генеральний директор театру Марії Заньковецької Андрій Мацяк

“Я говорив на нашій Урочистій академії, що надзвичайно вдячний керівникам театрів і нашим українським театрам, Польському театру ім.. Арнольда Шифмана з Варшави, а також Театру ім. Янки Купали та Вільнюському національному театру, які люб’язно погодилися протягом цього сотого сезону  приїхати до нас. І сьогодні я з особливим задоволенням  представляю вам дорогих моїх франківців. Це наші побратими, ближчого театру до нас не має і сьогодні франківці привезли до нас свої найвидатніші вистави останнього часу – «Троє товаришів» та «Річард ІІІ”, – сказав генеральний директор театру Марії Заньковецької Андрій Мацяк.

Міністр культури України Євген Нищук пообіцяв що реставраційні роботи у Національному академічному театрі ім. М. Заньковецької, який цьогоріч святкує свій столітній ювілей, продовжуватимуть і надалі.

Міністр культури України Євген Нищук
Міністр культури України Євген Нищук

“Маю честь сьогодні в двох іпостасях вітати славетний колектив, національний колектив, Національний театр ім. Марії Заньковецької зі сторіччям. Я радий, що цей колектив славить театральне мистецтво, радий, що ця історична будівля в останні часи, попри всі складнощі, реставрується і відновлюється. Адже всі усвідомлюють, що це одна з візитівок Львова, Галичини, Західної України, тому театр треба берегти, обережно ставитися до нього всім разом і всім разом допомагати. Я дуже вболіваю за колектив театру і дуже хочу, щоб тут були блискучі роботи, щоб тут повноцінно функціонував театр і бажаю цього заньківчанам”, – наголосив Євген Нищук.

Режисер-поставник вистави Юрій Одинокий розповів про особливості поставки і зазначив що робота над виставою «Три товариші» тривала близько року.  Наголосив також що уся трупа дуже хвилюється перед показом вистави вибагливій львівській публіці.

Режисер-поставник вистави Юрій Одинокий
Режисер-поставник вистави Юрій Одинокий

“Ми чекаємо реакції львівської публіки на наш твір «Три товариші», який ми сьогодні привезли. Працювали ми над ним довго, мали свої втрати. Майже рік тому , 16 грудня, відбулася прем’єра на сцені Національного театру ім. І.Франка  і от зараз ми привезли виставу до Львова”, – сказав Юрій Одинокий.

Потрібно зазначити що кияни даремно боялися львівської публіки – вистава пройшла з шаленим успіхом. А справжні львівські поціновувачі Мельпомени з нетерпінням чекають сьогоднішньої постановки «Річард ІІІ” у виконані гостей з Києва.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

 

Популярні статті:

Інтер'єр кав'ярні Центральна, до 1934 року

10 найцікавіших кавових традицій Львова

Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сьогодні розкажу про найцікавіші кавові традиції нашого міста. Львів і кава – це як бруківка...