З 29 по 31 січня 2021 року у Львівському Театрі Ляльок (пл. Данила Галицького, 1 ) пройде велика святкова Розколяда.
Якщо святка зустрічати, то їх із не меншою шаною потрібно чесно провести!
Це і є Розколяда – своєрідні різдвяні вечорниці, коли сходились усі разом, аби поколядувати й погоститися. Нею завершується цикл зимових свят.
Оскільки колядували цьогоріч удома, то певні, що по хатньому режимі всі втішимося Розколяді в Театрі ляльок! Львівський театр ляльок покаже найкращі зимові вистави, а Локальна культурна підтримка згуртує всі львівські гурти, аби поколядувати по-людськи.
План такий:
….. у п’ятницю, 29 січня
о 12:00 та 14:00 “Витівки Лиса Микити” на Великій сцені;
о 17:00 вертеп “Скинія Златая” від театру “І люди і ляльки” на Малій сцені;
з 19:00 в Нижньому залі
We.selo
BanduraGirl
Nazva
Yagody
….. у суботу, 30 січня
о 11:00 бейбі-вистава “Веселі ангелята” на Малій сцені;
о 12:00, 14:00 та 16:00 бароковий вертеп “Зоря благодатна”на Великій сцені;з 19:00 в Нижньому залі
Коралі
Макс Паленко
Lemko Bluegrass Band
Пиріг і Батіг
….. у неділю, 31 січня з 19:00
о 12:00, 14:00 та 16:00 карпатська легенда “Золоторогий Олень”;
з 19:00 в Нижньому залі
Joryj Kłoc
Burdon folk band
Спільнота Дриґ Наталка СТУДНЯ
В одному із найбільших цифрових архівів Польщі пощастило відшукати колекцію світлин, які датуються 1921 роком. Їх автором є знаний білоруський і польський фотограф Ян Булак.
Вулиця Кляшторна у Львові, 1921 р. Фото: Ян БулгакСходи до костелу кармелітів, 1921 р. Фото: Ян БулгакВежа Корнякта, 1921 р. Фото: Ян БулгакСходи до костелу Св. Казимира, 1921 р. Фото: Ян БулгакКостел домініканців, 1921 р. Фото: Ян БулгакКаплиця Боїмів, 1921 р. Фото: Ян БулгакФасад костелу бернардинів, 1921 р. Фото: Ян Булгак
З біографії фотографа відомо, що він брав участь у 174 міжнародних виставках. За світлину під назвою «Радість життя», що вказує затінений кімнату, в яку проникають промені сонця, отримав нагороду на Міжнародному фотографічному салоні у Варшаві в 1937 році. Окрім того, майстер фото написав багато робіт по техніці та естетиці фотографії, а також по краєзнавчої фотографії.
Костел домініканців, 1921 р. Фото: Ян БулгакСкульптура Нептуна, 1921 р. Фото: Ян БулгакВірменська церква, 1921 р. Фото: Ян БулгакВид на костел кармелітів, 1921 р. Фото: Ян БулгакВулиця Шкарпова, 1921 р. Фото: Ян БулгакВид з брами собору Св. Юра, 1921 р. Фото: Ян Булгак
Станом на сьогодні фотографії Яна Булгаки зберігаються в архівах і бібліотеках Вільнюса і Варшави. У фондах Національної бібліотеки Білорусі також зберігається невелика колекція робіт фотохудожника. У 1999 році вона вперше публічно експонувалася в мінській незалежної галереї візуальних мистецтв «Nova».
Сьогоднішня добірка демонструє, яким був Львів у міжвоєнний період.
Червоноградському районі на березі Західного Бугу вже будується 20-метрова оглядова вежа.
Як пише “Четверта студія”, про це повідомив на своїй сторінці у ФБ голова Червоноградської районної ради Андрій Порицький.
“Надзвичайно красиві краєвиди біля села Конотопи (Сокальщина) невдовзі можна буде бачити з висоти. Мав нагоду цього тижня особисто побувати в Конотопах й пересвідчитись, на якому етапі роботи, заплановані в рамках проєкту «Єднає нас Буг – утворення двох транскордонних байдаркових туристичних маршрутів» (програма (PL-BY-UA). На даний час уже завершені роботи по облаштуванню фундаменту вежі – монолітної залізобетонної плити. Попереду – облаштування наземної конструкції із «Євробруса» з дерев’яним дахом, покритим бітумною черепицею. По висоті це – 4-рівнева споруда зі сходами, що розташовані всередині конструкції. На останньому, 4-му рівні передбачений оглядовий майданчик на висоті 14,00м від рівня землі”, – зазначається у дописі.
Проект оглядової вежі на річці Західний Буг
Порицький наголосив, що “вежа – свого роду «родзинка» для тих, хто любить мандрувати Україною по воді та по суходолу. Розвиток міжнародного та внутрішнього туризму мав би стати одним із пріоритетних напрямків для наших громад Півночі Львівщини”.
Довідково. Західний Буг – річка в Україні, Білорусі та Польщі (де має назву просто Буґ). Ліва притока Нарви (басейн Вісли).
У басейні річки на території Львівської області є 7 водосховищ загальним об’ємом 31,4 млн м³. Найбільші з них: Добротвірське — 14,8 млн м³ та Сокальське — 4,92 млн м³.
На початку року в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) відкрилася виставка графічних офортів Юрія Сичова-Глазуна під назвою “Обличчя міста”.
Сумно, що початок такої гарної мистецької події припав на загальний локдаун. Тому, наразі, побачити чудові роботи можна тільки поки забираєш замовлення зі собою. Цього часу однозначно мало, але створює додаткову мотивацію після 24 січня завітати в “Мазурек”, випити філіжанку чудової кави з традиційними львівськими випічками і насолодитися спогляданням міських пейзажів.
Юрій Сичов-Глазун
Експозиція виставки складається з 14 робіт виконаних в техніці офорту. Близько половини з них представляють панорами Львова та міста Польщі: Сандомир, Плоцьк, Вроцлав та інші.
Робота з виставки графічних офортів Юрія Сичова-Глазуна “Обличчя міста”
“На виставці я показав свої роботи за останні п’ятнадцять років. Хіба за останній рік нічого нового не робив. Не було особливого натхнення і, через майже суцільний карантин, виставляти роботи не було особливо де”, – розповів Юрій.
Робота з виставки графічних офортів Юрія Сичова-Глазуна “Обличчя міста”
Роботи традиційно вражають глибиною та педантизмом виконання. Сам митець зізнається, що деякі з них протравлює до п’яти разів щоб з’явився об’єм.
Робота з виставки графічних офортів Юрія Сичова-Глазуна “Обличчя міста”
“На цю виставку я вибрав тільки міста. Але маю ще велику кількість еротичних робіт, гумористичних шкіців та екслібрисів. Може наступна виставка продемонструє всі ці роботи. Будемо сподіватися на краще”, – коментує митець.
Робота з виставки графічних офортів Юрія Сичова-Глазуна “Обличчя міста”
Зазвичай у кав’ярні “Мазурек” твори експонується близько місяця, але, через локдаун, виставка графічних офортів Юрія Сичова-Глазуна під назвою “Обличчя міста” буде доступною протягом двох місяців. Всі охочі зможуть побачити чудові офорти аж до 10 березня 2021 року.
Мікеле Ямйолковський (італ. Michele B. Jamiolkowski) – заслужений професор Туринського університету і безумовно найзнаменитіший у світі фахівець з геотехнічної інженерії. Автор більш як 250 наукових праць.
Біографія цієї неординарної людини показує, яких фантастичних висот можна досягти завдяки таланту, пристрасті та наполегливій праці.
Мікеле Ямйолковський (ім’я при народженні – Міхал Мольда, пол. Michał Molda) народився 21 липня 1932 року в місті Стрий в родині залізничника. Перші п’ять років жив у Львові. Під час війни він потрапив до нацистського концентраційного табору Аушвіц-Біркенау. Його батька, офіцера резерву Підгалянської бригади, розстріляли німці у 1943 році у Львові.
Мікеле Ямйолковський (італ. Michele B. Jamiolkowski)
Міхал вижив у концтаборі і після звільнення у 1945 році спробував повернутись до Львова, але радянські прикордонники його затримали і протягом декількох тижнів протримали взимку в таборі під відкритим небом. Хоча він був іще дитиною, росіяни допитували його, оскільки батько був польським офіцером. Коли вони нарешті зрозуміли, що дванадцятирічний хлопчик не мав жодного політичного чи військового минулого, Міхала звільнили. Не знайшовши когось із сім’ї у Львові, він повернувся до Кракова і там майже чудом зустрів маму, з якою переїхав до Варшави.
У Варшаві Міхал закінчив геологічний факультет університету.
У 1959 році він виїхав за кордон, вже як Ямйолковський, оскільки мама одружилася вдруге і він взяв прізвище вітчима. В Італії Міхал відмовився від польського громадянства та отримав італійський паспорт.
Далі вивчав інженерію в Туринському політехнічному інституті, а у 1967 році став одним з наймолодших професорів. Крім того він навчався у Сполучених Штатах Америки – у знаменитому Массачусетському Інституті технології та Техаському університеті в Остіні.
За довгі роки професійної праці М. Ямйолковський написав багато наукових праць, зробив багато знакових лекційних виступів і керував або брав участь у вирішенні масштабних геотехнічних завдань.
Ось сім найбільш відомих проєктів, якими він керував або брав участь у їх вирішенні.
Міст через Мессінську протоку (Італія)
З 1985 р. М. Ямйолковський є геотехнічним радником проєкту з будівництва підвісного мосту через Мессінську протоку (Ponte sullo stretto di Messina) між островом Сицилія і Апеннінським півостровом (ширина 3,3 км).
Міст через Мессінську протоку (Італія) politica.excite.it
Міст через Мессінську протоку (Італія) catania.liveuniversity.it
Через політичні зміни і фінансові проблеми будівництво двічі зупинялось, але коли зрештою міст буде побудовано, він стане одним із самих довгих підвісних мостів у світі.
Порятунок Пізанської вежі (Італія)
У 1990-2001 роках М. Ямйолковський очолював Міжнародну комісію порятунку Пізанської вежі від подальшого нахилення і падіння (La stabilizzazione della Torre di Pisa). У 1990 р. вежу навіть закрили для туристів.
Проєкт обійшовся у 20 мільйонів доларів. Однією з найскладніших умов було завдання залишити вежу похиленою, бо ж це один з символів Італії. У результаті робіт падаюча вежа повернулася до положення 1838 року. Інженери запевняють, що вежа залишиться стабільною протягом наступних 300 років. Відтоді в Італії М. Ямйолковського називають “експертом, який врятував нашу Пізанську вежу”.
Хвостосховище мідних копалень Желязни Мост (Польща)
3 1992 р. по теперішній час Президент Міжнародної ради експертів з розробки хвостосховище (збірник відходів) мідних рудників Желязни Мост у Польщі. Найбільше в Європі і друге за величиною в світі хвостосховище належить польській корпорації KGHM Polska Miedź S.A., яка є шостим виробником електролітичної міді та першим виробником срібла в світі.
Збудоване у 1974-1977 роках, хвостосховище увесь час збільшується методом “всередину і догори”. Зараз висота дамби збірника сягає 70 метрів і планується її підвищення на наступні 15 м.
Вид на збірник з землі. wikipedia
Головною метою праці Міжнародної ради експертів є моніторинґ поведінки відходів, стабільності конструкційних стінок сховища та оцінка екологічної небезпеки внаслідок зрідження відходів, повені, землетрусу тощо.
Арка для Чорнобильської АЕС (Україна)
З 1998 до теперішнього часу М. Ямйолковський є членом Міжнародної консультативної групи Європейського банку реконструкції та розвитку щодо проєктування та будівництва “Укриття для Чорнобильської АЕС”. З 2004 року продовжив цю роботу, коли виявилось, що перший саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком поступово руйнувався.
Арка для Чорнобильської АЕС (Україна) epravda.com.ua
Арка для Чорнобильської АЕС (Україна) chernobylzone.com.ua
Було заплановано збудувати Новий безпечний конфайнмент (НБК), так звану «Арку». У 2016 р. НБК було насунуто на застаріле «Укриття» Об’єкт “Арка” вагою 29 000 тон став найбільшою у світі рухомою наземною конструкцією.
Крім того, М. Ямйолковський займається питанням санації землі навколо Чорнобиля.
Захист Венеції від затоплення
З 2003 року М. Ямйолковський – член комісії з захисту Венеції від затоплення. Було створено Експериментальний електромеханічний модуль із 78 мобільних шлюзів, (скорочено MOSE, акронім від італ. Modulo sperimentale elettromeccanico) завдовжки 1,5 км. Разом з іншими додатковими заходами (зміцнення берегів, підняття пристаней та захист берегів) ці шлюзи дозволяють ізолювати Венеціанську лагуну від Адріатичного моря і захистити Венецію та інші міста і поселення в лагуні від таких екстремальних ситуацій, як повінь і геоморфологічна деградація.
Модуль захисту Венеції від затоплення MOSE newcivilengineer.com
Модуль захисту Венеції від затоплення MOSE. Фото univision.com VINCENZO PINTO/AFP/Getty Images
MOSE перше протестували влітку 2020 року. В тому ж році восени Венецію було врятовано від повені. На жаль, в грудні місто залило водою, але це сталось через помилку метеорологів: коли виявилось, що рівень води перевищує прогнозований, піднімати шлюзи було запізно.
Модернізація дзвіниці Святого Марка у Венеції
З 2004 року М. Ямйолковський був членом консорціуму з модернізації дзвіниці Святого Марка у Венеції. Реставрація знаменитої кампаніли тривала 7 років. Протягом п’яти з цих семи років проводилося зміцнення підстави вежі, для чого використовувалася техніка арматури з титану, яка застосовувалася і для зміцнення фасаду собору Святого Петра в Римі.
Обвалення дзвіниці у 1902 р., процес стабілізаційних робіт і сучасний стан. Друга світлина з docplayer.it
Проєкт, розроблений для модернізації дзвіниці, був заснований на аналізі причин обвалення вежі в 1902 році. У 2013 р. оновлена дзвіниця, на ремонт якої пішло 9,2 млн євро, була урочисто вручена місту.
Газовий термінал у Бріндізі
З 2004 року М. Ямйолковський – радник проєкту з будівництва потужного газового терміналу у Бріндізі в Італії. Термінал Бріндізі (Rigassificatore di Brindisi) стратегічно мав бути розташований на узбережжі Середземного моря для надходження імпорту з Північної Африки та країн Перської затоки.
Газовий термінал у Бріндізі laterradipuglia.it
Газовий термінал у Бріндізі brindisireport.it
У 2012 р., після 11 років та витрачених 250 мільйонів євро, компанія British Gas відмовилась від реалізації проекту будівництва терміналу Бріндізі.
ВИБРАНІ НАУКОВО-ПРОФЕСІЙНІ ПРИЗНАЧЕННЯ І НАГОРОДИ:
Голова Міжнародного комітету з охорони Пізанської вежі у 1990-2001 роках
Президент Міжнародного товариства з механіки ґрунту та геотехнічного машинобудування (ISSMGE), до якого входять близько 90 країн світу, у 1994-1997 роках
Член-кореспондент Лагрангійського товариства науки у Турині з 1992 року
Член-кореспондент Польської академії наук з 1993 року по теперішній час
Почесний професор Академії Сініка з Гуанчжоу, Китай
Почесний член Японського Геотехнічного Товариства.
Доктор наук (Honoris Causa) в цивільному будівництві Технічного університету в Бухаресті, Румунія
Член Міжнародної консультативної групи Європейського банку реконструкції та розвитку
Розробка санації ґрунту і нового укриття для Чорнобильської АЕС, Україна. З 1998 року по теперішній час
Доктор цивільного будівництва (Honoris Causa), Ґентський університет, Бельгія, 2004 рік
Президент Міжнародного комітету з охорони Пізанської вежі у 1990-2003 роках
Член Науково-консультативного комітету Технічного університету Лісабону у 2004 – 2005 роках
Премія Terzaghi Award у 2001 р. від Американського товариства цивільного будівництва (ASCE)
Премія «Рятівник мистецтва» за 2001 рік
Премія Л. Фібоначчі 2003 р. від Торгової палати міста Піза
Нагорода від Японського геотехнічного товариства (JGS) за найкращий документ 2003 року
Премія Ральфа Б. Пека у 2005 р. від Американського товариства цивільного будівництва (ASCE)
У липні в Дрогобичі може відбутися міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «СільЗемлі. Гогольфест». Як інформує suspilne.media, про це повідомив керівник Туристично-інформаційного центру Дрогобича Ігор Чава.
“Фестиваль триватиме два дні і одну ніч у Дрогобичі. Щодо людей, які будуть присутні, це ще вирішується. Фестиваль відбудеться у липні. Ми обдумували робити фестиваль на території Дрогобицької солеварні. Зараз ще буде вирішуватися це питання”, — розповів Ігор Чава.
До участі у фестивалі залучать і українських митців, і митців із-за кордону, каже організаторка «СільЗемлі. Гогольфест» у Дрогобичі Яна Коник.
“Гогольфест спеціалізується на сучасному мистецтві. І це мистецтво світового рівня. Продукт Гогольфесту — ДахаБраха та Dakh Daughters. Метою є зробити фестиваль, який би допоміг Дрогобичу стати культурним центром. На Гогольфесті буде низка програм: музика, театр, освітня програма, візуальна та дитяча програма”, — каже організаторка «СільЗемлі. Гогольфест» у Дрогобичі Яна Коник.
Зараз команда організаторів готує грантову заявку до Українського культурного фонду, аби реалізувати новий проєкт у Дрогобичі. Окрім того, місто співфінансуватиме фестиваль. Наразі скільки грошей потрібно для проведення фестивалю, невідомо.
ГОГОЛЬFEST – міжнародний мультидисциплінарний циклічний фестиваль сучасного мистецтва. У 2019 році увійшов до п’ятірки найкращих фестивалів Європи за рейтингом EFFE (Europe for Festivals, Festivals for Europe) та отримав офіційний лейбл.
Що відомо
Упродовж 2007-2019 рр., ГОГОЛЬFEST відвідали 585 тис. глядачів, на 16 локаціях у 4 містах відбулося 4 тис. подій, у яких взяли участь 20 500 українських та 1200 закордонних митців з-понад 40 країн світу.
У 2020 році ГОГОЛЬFEST відбувся у трьох містах України: Фастові, Дніпрі та Херсоні.
З 15 січня 2021 року Фонд Франка вже вшосте розпочав приймати наукові роботи на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка.
Рекомендувати наукову працю на здобуття Премії може або академічна установа, заклад вищої освіти України та країн світу, з якими Україна має дипломатичні відносини, або лауреати Премії попередніх років.
Монографії мають бути опубліковані у 2018-2020 роках та мати ISBN.
Три друковані примірники наукової роботи з автографом автора слід надіслати на поштову адресу Комітету Премії (01054, м. Київ, вул. Володимирська, 48А, оф. 15).
Наукові роботи, які претендують на Премію мають мати міжнародне значення, належати до соціально-гуманітарних дисциплін і ґрунтуватися на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України.
Комітет премії прийматиме наукові праці з 15 січня до 1 березня 2021 року. З умовами участі у конкурсі на здобуття Міжнародної премії ім. Івана Франка можна ознайомитися за посиланням: http://frankoprize.com.ua/index.php/uk/2016/02/01/600/
Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно з 2016 року. Лауреати Премії отримують грошову винагороду та золотий знак. Урочиста церемонія нагородження лауреата відбувається щороку 27 серпня – у День народження Івана Франка на його батьківщині у м. Дрогобич.
Нагадаємо, у 2016 році Премію здобув Любомир Гузар, Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви. У 2017 році лауреатами стали професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів Міхаель Мозер та академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій. У 2018 році перемогу здобула професорка Українського католицького університету та Українського вільного університету Ярослава Мельник та доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі. У 2019 році нагороду дістала докторка філології Міланського університету Марія Грація Бартоліні. У 2020 році лауреатом став професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк.
Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий
320 документів підпільників, закопані у лісі на Львівщині, через 70 років стали доступними для українців.
Колекцію документів опублікував Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Архів знайшли 2009 року у лісі поблизу села Лапаївка Львівської області. Його закопали восени 1950 року у металевому молочному бідоні. Так повстанці сподівалися врятувати свідоцтва про їхню боротьбу.
«Центру досліджень визвольного руху вдалося домовитися про копіювання. Тому весь архів тепер оприлюднено онлайн. Нашою місією є робити минуле доступним, тому імена повстанців, персональні історії депортації, документація УПА прийшли таки до українців, хоча і через 70 років», – зазначив директор Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.
«Лапаївській архів є унікальною знахідкою для вчених і громадськості. Знайдений масив включає, наприклад, поради для підпільної друкарні, опису вибухівки, інструкцію про ведення фінансів, поіменні списки загиблих повстанців з біографіями та описами обставин загибелі. Ми припускаємо, що архів збирали для Проводу ОУН, ймовірно, частина з документів призначалася для генерала Романа Шухевича, Головного командира УПА», – пояснив історик і учасник Центру Руслан Забілий.
В онлайн-збірки увійшли:
документи СБ ОУН: інструкції, протоколи допитів;
Тексти підполковника УПА Степана Фрасуляка – «Хмеля», який керував підготовкою повстанців;
звіти підпілля з Волині, Львівщини, Дрогобиччини, Рівненщини, Станіславщини, Тернопільщини;
навчальні матеріали, інструкції, листівки;
накази про присвоєння звань воїнам УПА;
списки загиблих в боротьбі з більшовиками, некрологи.
Один з документів – уривки з листів селян, яких депортували до Сибіру. Люди голодують і просять родичів про допомогу: «… Прошу тебе не забувай про мене, рятуй, чим можеш і як можеш, тому що дуже важко жити… Прошу вас дорогі родичі требуйте дітей додому, нехай з голоду не вмирають».
Також в архіві є поіменний список вивезених до Сибіру дітей, юнаків та старих людей.
Повстанці описали жорстоку процедуру вивезення людей більшовиками і зібрали статистичні дані про депортацію в одному з районів.
«На жаль, так і не вдалося домовитися про копіювання дереворитів художника« Свирида », учня Ніла Хасевича. Це спадщина поки у приватніі̆ колекції, і залишається невідомим для мистецтвознавців та істориків», – уточнив Руслан Забілий.
Колекцію документів підготовлено і опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.
Громадська організація «Центр досліджень визвольного руху» вже 19 років збирає, реставрує, копіює і робить доступними документи УПА і ОУН.
Шістдесят років тому в Рівному встановлювали 18 ялинок, а свіжі червоні помідори були новорічним сюрпризом. Ялинки в домівках рясніли цукерками й іграшковими космонавтами, а столи прикрашали “Совєтскоє шампанскоє” і олів’є по-радянськи.ї
У кожного, чиє дитинство припало на початок 1960-х, свої спогади про ті часи. Одні з найяскравіших — про новорічні святкування. Починаючи з 1947 року перше січня в СРСР стало вихідним днем. Хоча зустріч Нового року не належала до головних державних свят, влада примудрилася і його “присмачити” радянською пропагандою. Навіть вітаючи з Новим роком, не можна було оминути роль “керівної і спрямовуючої”. Тому Дід Мороз часто скидався радше на такого собі парторга, аніж на казкового персонажа. Рівне 1960-х дедалі більше набувало рис типового радянського міста, хоча корінні мешканці ще добре пам’ятали місто дорадянське. Утім, для простого обивателя новорічна пора була нагодою розслабитися, поїсти смаколиків, недоступних у звичайні дні, і просто відпочити. А дітям — отримати подарунки від Діда Мороза і профкому з батьківської “роботи”.
На такій кондитерській фабриці Дід Мороз “знаходив” солодкі подарунки для малечі
На початку 1960-х ще не було звичних нині вітань глави держави під бій курантів. Їх запровадить лише Л.І. Брєжнєв напередодні 1971-го. Вітання радянському народові “від ЦК КПРС, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР” зачитували по радіо і телевізору диктори. Хоча ще далеко не кожна родина мала той телевізор. І “Блакитний вогник” (перший ефір відбувся у квітні 1962-го) лише з 1964-го став головною радянською телепередачею, без якої не наставав Новий рік. А з 1966-го телеглядачів перед Новим роком розважали персонажі гумористичного нескінченного телесеріалу “Кабачок 13 стільців”. Ну от як нині “95 квартал”. Подейкували, сам Брєжнєв задля чергового “Кабачка” кидав усі справи.
Десь у “Кабачку” на Новий рік…
На початку 1960-х почали входити в моду музичні електроінструменти. Але народ ще танцював під платівки виконавців, імена яких нинішньому поколінню навряд чи й відомі — Гелену Великанову, Георга Отса, Майю Кристалінську, Валерія Ободзинського, Еміля Горовця, Тамару Міансарову, Аіду Ведіщеву. До речі, остання виконала відому й нині “Пісеньку про ведмедів” у кінофільмі “Кавказька полонянка”.
Аіда Ведіщева здобула всесоюзну популярність, заспівавши в 1966 році “Песенку о белых медведях”, яку добре знають і нині. Платівки розійшлися 7-мільйонним тиражем
Лише з 1977-го “зустрічальники” Нового року, які досиділи до 3-4-х годин ночі могли дочекатися телевізійних “Мелодій і ритмів зарубіжної естради”, де можна було почути і побачити відомих іноземних виконавців. Щоправда, здебільшого з соціалістичних країн.
Новий рік починався з листівок
Новим роком починало “пахнути” коли відділення зв’язку і Союздруку в кінці листопада починали торгувати новорічними листівками, а магазини — ялинковими прикрасами. Саме із закупівлі цілих стосів новорічних листівок, за якими нерідко шикувалися довжелезні черги, і починалася підготовка до Нового року. Вітати треба було заздалегідь, аби пошта встигла доправити вітання. Тексти складали самотужки, бо ж не було інтернету з картинками, щоб підглянути. А писати нерідко доручали школярам з каліграфічним почерком. До грошової реформи 1961 року листівка з маркою коштувала 30-35 копійок, а після реформи – в середньому чотири-сім копійок. “Фішкою” листівок 1950-х-початку 1960-х було конкретно вказаний на ній “прийдешній”, тобто наступного року вже її було не використати.
Листівка. З Новим роком. 1962 рік
Картинки на них були простенькі, але не позбавлені духу радянської пропаганди. Дідові Морозу часто доводилося перевтілюватися в залежності від “тренду” часу. То він будівельник, то космонавт, пізніше — “бамівець”. Бідний Дід Мороз то на ракеті летів, то будівельним краном управляв, то мчав у потязі чи плив на крижині… То боровся за мир у всьому світі… Замість традиційної Снігуроньки поруч із Дідом Морозом часто був хлопчик-Новий рік у відповідному костюмі.
Дід Мороз керує будівництвом “хрущовок”
І лише в кінці 1960-х-на початку 1970-х новорічні листівки стали менш ідеологізованими, зображали казкових персонажів і прості, зрозумілі навіть дітям новорічні сюжети.
Листівка. З Новим роком.
Та головною цінністю радянських листівок назавжди залишилися тепло й позитивна енергетика людей, які писали щирі слова побажання, виливаючи на цей яскравий, розмальований папір свої емоції.
Листівка. З Новим роком.
У багатьох родинах і досі зберігаються ці пошарпані часом реліквії. Інколи їх перечитують, щоб згадати тих, кого вже немає, пригадати, як колись зустрічали Новий рік. Бувало, відкриваєш поштову скриньку, а звідти вивалюється ціла купа різнокольорових вітань. До речі, тоді на уроках праці в школах зі старих листівок робили шкатулки для зберігання усіляких дрібничок.
Нове життя старих листівок. Фото з мережі інтернет
У магазинах порожньо — на столах заможно
У 1952 році вийшов у світ радянський кулінарний бестселер з шикарними ілюстраціями новорічного столу — “Книга о вкусной и здоровой пище”. Книга пережила кілька перевидань.
“Книга о вкусной и здоровой пище” починається фантастичною для тих часів картинкою
У нашій родині також була така книга 1959 року перевидання. Вона дожила до наших днів, щоправда, в досить пошарпаному вигляді. Громадяни СРСР роздивлялися ілюстрації в ній як казкові, а рецепти — як гастрономічну фантастику. Можливо, рівненські господині й намагалися скористатися порадами для Нового року з цієї книги, але чого їм це вартувало!..
Так за версією “Книги” мав виглядати новорічний стіл радянських людей. Угорі – стіл для банкету, внизу – десертний
У 1960-х на підприємствах існувала так звана система передсвяткових замовлень. Щасливий власник номерка ішов з ним до магазину і отоварювався усілякими смаколиками на кшталт копченої ковбаси чи м’ясних реберець, інших м’ясних делікатесів, рідкісних консервів, індійської розчинної кави, згущеного молока, елітного шоколаду і коньяку, апельсинів і мандаринів. Отримували такі номерки не всі — лише керівний склад і передовики виробництва в якості заохочення, або розподіляли шляхом жеребкування.
А ось як розповідала рівненська газета “Червоний прапор” у грудні 1963 року про підготовку до святкового столу і можливості придбати смаколики
Партійно-господарські керівники і працівники апарату мали свої окремі джерела постачання, до яких простим рівнянам було зась. Тому останнім, аби накрити новорічний стіл, треба було пройти такий собі “квест” вищого рівня складності: напередодні свят чатувати під магазинами, чи, бува, не “викинуть” чогось, або “діставати” по блату. Щось можна було придбати на міському базарі. Виручали й родичі в селі. От так і виходило, що в магазинах нічого немає, а столи ломилися від наїдків.
Такі ідилічні картинки щасливих покупців були на новорічних листівках і плакатах на початку 1960-х
Неодмінним атрибутом новорічного столу на початку 1960-х було “Советское шампанское”. Коштувало воно за тодішніми мірками недешево. Лише в 1961 році, коли процес виробництва автоматизували, новорічний напій подешевшав на 20 відсотків і коштував в середньому 5 карбованців 50 копійок.
Радянська реклама не мала засторог щодо алкоголю
Ритуальна їжа нового року 1960-х — салат олів’є. Якби його автор, успішний шеф-кухар і ресторатор французького походження Люсьєн Олів’є дізнався, що з його вишуканим кулінарним шедевром зробили радянські господині, звісно, не від хорошого життя!.. Ось принагідно відновлений рецепт салату олів’є кінця ХІХ століття.
“Два рябчики, телячий язик, чверть фунта (фунт – близько 410 грамів) паюсної ікри, півфунта свіжих листків салату, 25 штук ракових шийок, півбанки пікулів (суміш дрібних консервованих овочів), два свіжих огірка, чверть фунта каперсів, п’ять накруто зварених яєць. Соус для салату готували з двох яєць і фунта прованського оливкового масла на французькому оцті”.
Однак це лише відновлений кулінарними істориками приблизний рецепт. Бо, кажуть, таємницю справжнього автор забрав із собою в могилу.
Утім, у кожної рівненської господині була своя родинна фірмова новорічна страва. І тільки господиня знала, до яких хитрощів їй довелося вдаватися, щоб новорічний стіл був і багатим, і різноманітним. Мало хто переймався тим, що саме тривав різдвяний піст. Щоправда, в селах якраз Різдво, а не Новий рік залишалось головним зимовим святом.
“Червоний прапор” описує святкову торгівлю в магазинах
Ялинка і дива з таємничої коробки
У домівках рівнян здебільшого ставили живі ялинки, хоча придбати справжню лісову красуню, а не обскубану палку, було нелегко. Традиційно людно було в місцевому універмазі, де рівняни поповнювали домашні запаси ялинкових прикрас, дощиків, бенгальських вогнів, хлопавок.
У “Дитячому світі”
Коштувало все це щастя від шести копійок за хлопавку до 2-3-х карбованців за великі, яскраві кульки з виїмками, борозенками, “сніговим” покриттям. До 1966 року в СРСР ялинкові іграшки виготовляли і розфарбовували вручну. Саме такі іграшки дуже цінують колекціонери в усьому світі. Усі пізніші екземпляри — спрощені й стандартизовані — за версією Міжнародної організації колекціонерів ялинкових іграшок “Золоте сяйво” (Golden Glow) не становлять жодної цінності.
Справжні витвори скляного мистецтва
А вдома діти завжди з нетерпінням і трепетом очікували традиційного передноворічного ритуалу, коли мама діставала з якихось кімнатних нетрів таємничу коробку, а там… Різнокольорові, блискучі й крихкі (бо ж скляні), магічні диво-прикраси.
Дива з коробки. Чого тут тільки немає!..
У багатьох родинах корінних рівнян ще зберігалися ялинкові прикраси з польських часів — таких було не купити в радянських магазинах. Були такі і в нашій сім’ї. Мама і бабуся з особливим трепетом брали їх до рук… Ми, діти, тоді не розуміли всю цінність цих дивовижних маленьких дрібничок, хоча їх краса і незвичність нас захоплювали. Бабуся завжди сердилася, коли старовинні іграшки зайво брали до рук, і поспішала швидше їх повісити на ялинку якомога вище. На жаль, з тих іграшок до сьогодні майже нічого не залишилося. А ще на початку 1960-х на ялинку вішали цукерки і мандаринки.
Колекційні Ай-Болить і Дід Мороз із 1960-х. Із запасів авторки публікації
Чи то й справді тоді в рівненських домівках ставили великі ялинки, а чи вони нам, дітям, такими здавалися, але, щоб роздивитися верхівку зеленого дерева, треба було задирати голову. А там зазвичай красувалася п’ятикутна зірка. Щоправда, в 1961-у на честь польоту Юрія Гагаріна в космос з’явилися скляні гостроверхі маківки у вигляді стилізованих ракет. На радянських ялинках відтоді з’явилися й фігурки космонавтів, ракет, супутників.
Космічна тема ялинкова – це також із 1960-х
А крапку в цих чаклуваннях над зеленим деревцем ставив Дід Мороз, звично займаючи почесне місце під ялинкою. Альтернативи йому тоді не було — ніяких Сант!
Дід Мороз Рівненського міськхімкомбінату 1963 рік
На початку 1960-х це були Діди Морози кустарних рівненських артілей, у 1963-у їх випускав Рівненський міськхімкомбінат, а з 1965-го це вже був Дід нашої Рівненської фабрики іграшок. У нашій родині він уже понад піввіку несе свою щорічну варту під ялинкою. Щоправда, давно вже загубив свою автентичну торбину… Але щороку, дістаючи його з коробки, ніхто не наважується “списати на вічну пенсію” старожила. Стільки яскравих моментів новорічних святкувань він нагадує, його тримали в руках рідні, яких, на жаль, уже немає.
Дід Мороз Рівненської фабрики 1967 року випуску. Досі на “службі”
Ялинкові віти посипали ватним “снігом”. Тоді ж, у 1960-і, почали з’являтися кімнатні електрогірлянди.
“Фішка” 1960-х — новозведені “хрущовки”, в які переселялися з “комуналок”, старих аварійних будинків, напівпідвальних і барачних приміщень. Чимало рівнян справляли новосілля якраз напередодні Нового року. Прикрашати до свята нові оселі особливо було нічим. Вата, блискучий дощик, гірлянда з різнокольорових паперових прапорців, мотки паперового серпантину — усе, з чим можна було пофантазувати. А з паперових серветок і фольги вирізали сніжинки, які потім вішали і на ялинку, і на вікна, і на стелю.
Подекуди й донині так зимові вікна утеплюють і прикрашають
Вікна приватних будинків того часу мали свій новорічно-зимовий декор. Між подвійними рамами встеляли вату, що імітувала сніг, на неї клали яскраві кульки, іграшки, дощик. І тепло, і красиво.
Хлопчики-Зайчики, дівчатка-Сніжинки
На початку 1960-х новорічні ранки, наслідуючи свято ялинки в Кремлі (дітям з провінції потрапити туди було практично недосяжною мрією), поступово “обжилися” в Палацах і Будинках культури, театрах, клубах. Запрошення на ці дійства роздавали батькам за місцем роботи, але лише членам профспілки. До такого запрошення додавався окремий “корінець” з печаткою для отримання подарунка. Саме подарунки — зазвичай кондитерські набори з 1-2 мандаринками, запаковані в красиві кольорові коробочки чи торбинки — були головною принадою свята. Такі подарунки від профспілок з батьківської “роботи” отримували й інші діти, які не потрапили на свято до Будинку культури чи клубу. Але тільки ті, кому ще не виповнилося 14 років.
Клуб залізничників, березень 1954-го
На початку 1960-х у Рівному ялинки для дітей влаштовували в клубі залізничників імені Першого Травня (нині не існує), в Будинку офіцерів, у клубі будівельників, у Палаці піонерів, та в приміщенні в парку імені Шевченка (там, де нині піцерія “На Гірці”), де тимчасово розміщувався міський Будинок культури. З 1961 року тут працював Анатолій Новосад, який на багато років став головним Дідом Морозом Рівного.
У цьому приміщенні на Поштовій до 1960-го розміщувався облмуздрамтеатр, потім був Будинок культури будівельників, де проводили новорічні ранки для дітей і бали для молоді. Нині там ІнваспортРівненський Палац піонерівПалац піонерів. Ялинка готова до святаУ цьому приміщенні в парку імені Шевченка до 1963 року розміщувалася репетиційна зала міського Будинку культури. Тут же проводили і свято ялинки
У 1963 році звели в парку новий міський Будинок культури з концертним залом. На період новорічних свят у глядацькій залі прибирали стільці і встановлювали в центрі величезну ялинку. Там відбувалося дитяче новорічне дійство. А для найменших група лялькарів з обласної філармонії (театру ляльок ще не було) показувала казку. А тим часом новозведений Будинок культури довелося добудовувати, бо виявилося, що бракує приміщень для занять творчих колективів. Чотириповерхову частину споруди, яку ми бачимо нині, завершили лише в 1968-у. Але це вже інша історія.
Новозведений міський Будинок культури, фото 1967 року. Тут проводили новорічні ранки для дітей
До новорічної розважальної індустрії для найменших рівнян на початку 1960-х належали й так звані дитячі новорічні ранки в садочках і школах. Головним болем для усіх рівненських мам було виготовлення для своїх чад карнавальних костюмів. Придбати готові, як і якісні тканини для пошиття — про це навіть не мріяли. Тож вигадливі матусі “креативили”, як могли.
Новорічне свято для дітей медичних працівників м. Острога, 1962 рік. Фото з //https:ostrohcastle.com.ua/sviato-novorichnoyi-igrashky/
Сніжинки часто були в платтячках з медичної марлі, обшитих ялинковим блискучим дощиком і накрохмаленою чи промазаною клеєм ватою. А якщо платтячко було обшите білим хутром зі старої шуби, то це вже була Снігуронька. До речі, саме Снігуронькою мріяли бути мало не всі дівчатка. Доповненням до образу була корона. Тут уже фантазія була безмежною. Вирізавши основу з картону, її обклеювали ватою чи фольгою, прикрашали блискучими намистинами чи бісером, а частіше товкли старі новорічні іграшки на крихти і посипали ним корону.
Ялинка в школі №18, 3-А клас, 1968 рік. Фото з особистого архіву автора
Щастило тим дітям, чиї бабуся чи мама гарно шили. Тоді на новорічному ранку з’являлися “Ялинка” і “Цариця ночі”, “Господарка Мідної гори” і “Червона Шапочка”, “Мушкетер” і “Кіт у чоботях”, “Петрушка”. Хлопчики найчастіше були в костюмах улюблених звірят – Зайчика, Вовчика, Ведмедика. Причому Зайчики-Вовчики часто відрізнялися від звичайних хлопчиків лише хутряними хвостиками, пришитими просто до звичайнісіньких коротких штанців і “вушками”, пришитими до шапочки.
Дід Мороз і Зайці. Фото з мережі Інтернет
Дитячі ранки, окрім власне розважальної функції, були ще й методом виховання дітей і дорослих згідно з ідеологічними приписами. За тодішніми партійними “темниками”, до новорічних ранків слід було залучати і дорослих. Це мало “відволікти дітей шкільного, дошкільного віку, а також їх матерів та бабусь, частина з яких, можливо, пішли б із дітьми” від святкування Різдва. Про це звітували уповноважені у справах релігійних культів при раді міністрів СРСР по УРСР (особливу увагу було прикуто до Західної України, де традиції Різдва ніяк не викорінювалися з радянського побуту) “за результатами роз’яснювальної роботи” серед населення. Утім, пересічні мешканці тоді, здається, зовсім над цим не замислювалися.
Дитячий ранок у школі №2. Фото з газети “Червоний прапор”, грудень 1961-го
Найпопулярніше місце для корпоративів і 18 ялинок у місті
На початку 1960-х ще не було повальної моди на новорічні корпоративи. Та й кафе-ресторанів у той час у Рівному було мало. На початку 1960-х — всього три: “Україна”, “Спорт” і ресторан на залізничному вокзалі. Найпрестижнішим і найдорожчим був ресторан “Україна” — двоповерховий, з великим танцювальним майданчиком на першому поверсі. Розташовувався в будинку на розі сучасних Соборної і Сагайдачного, навпроти театру.
На верхньому фото з газети “Червоний прапор” щойно відкритий двоповерховий ресторан “Україна”. На нижньому фото 2020 року – той же будинок. Тільки ресторану там вже немає. Вхід залишився той же
Газета “Червоний прапор” напередодні 1963 року писала, що в “Україні” від замовлень відбою немає:”Колективно закупили столики на новорічний вечір працівники заводу високовольтної апаратури, міської лікарні. … До новорічного свята в ресторанах заготовлено чимало приємних сюрпризів, і один з них — свіжі червоні помідори”.
Ось що писав “Червоний прапор” про підготовку міста до Нового 1963 року
Та ж газета в останні дні грудня 1961-го, пишучи про підготовку міста до Нового року, зазначала, що в ресторані “Україна” вже заброньовано всі столики, встановлено велику ялинку. Буде новорічний бал на 350 гостей. Всього ж у місті встановлено 18 ялинок, зазначалося в газетній статті.
“Червоний прапор” – про місто передноворічне
Найбільша і найкраща — на Театральній площі. Саме там до 1967 року, коли побудували площу імені Леніна (сучасний Майдан Незалежності) і встановлювали головну ялинку міста. Та, власне, ялинку на Театральній встановлювали ще багато років поспіль.
Головна ялинка Рівного біля театру, 1963 рік. Фото з фондів РОКМЯлинка на Новий 1968 рік. Фото з мережі Фейсбук (розмістила Аліна Савчук у спільноті “Старе Рівне. Рівне історичне”)
…Певно, чимало хто з рівнян зможе додати до розповіді про зустріч Нового року в далекі шістдесяті, які вже стали історією, власних цікавих подробиць. У багатьох вони назавжди залишаться яскравими і теплими спогадами. І часточкою унікального минулого нашого міста.
У публікації використано підшивки газети “Червоний прапор” за 1960-1965 роки з фондів ДАРО
Вчора, 15 січня 2021 року, голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, депутати, громадськість спільно вшанували пам’ять українських студентів, засуджених радянським комуністичним режимом у 1941 році під час «Процесу 59-ти».
До пам’ятника жертвам комуністичних злочинів у Львові присутні поклали квіти.
«80 років тому у ці дні, на жаль, відбулася одна з багатьох трагічних сторінок в історії України, в історії Львова – так званий «Процес 59-ти».
Було заарештовано 59 осіб. Це здебільшого студенти Львівського університету й учні львівських гімназій. Серед обвинувачених було 37 юнаків та 22 дівчат від 16 до 30 років. 19 засуджених – розстріляно. Ще 17 учасників процесу отримали по 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах СРСР. Інші отримали від 8 до 4 років тюрми.
Політика радянського режиму була спрямована на знищення молоді, цвіту нації, його майбутнього. Тих людей, які відстоювали та боролися за волю та свободу нашої держави.
Наш обов’язок сьогодні пам’ятати та вшановувати їх пам’ять», – зазначила Ірина Гримак.
Довідково:
15-18 січня 1941 року у Львові відбувався політичний «Процес 59-ти». Саме стільки молодих ОУНівців, від 15 до 30 років, потрапили на лаву підсудних.
Восени 1940-го Львовом прокотилася хвиля арештів. Переважно це були студенти, а також гімназисти та випускник шкіл. Їх звинувачували у членстві в ОУН, антирадянській та терористичній діяльності, шпигунстві на користь Німеччині.
Суд виніс рішення розстріляти 42 ОУНівців, з яких 11 дівчат. Двадцять засуджених було розстріляно одразу після закінчення судового процесу. Решті призначили 10 років таборів. Невдовзі справу переглянули і тим, хто ще залишився живим змінили міру покарання також на 10 років у таборах.
Пропонуємо Вам фоторозповідь з лабораторій кафедри матеріалознавства Львівської Політехніки. Це чудовий приклад промислової архітектури та технічної естетики початку століття. Цікава як сама будівля, так і те що є всередині. Попавши туди я здивувався як ще досі екскурсії не водять!
На запитання: «Куди мені поступати?» я завжди відповідаю: – “куди лежить душа”. На мою думку не потрібно гнатися за модними трендами типу економіст, юрист чи програміст. Якщо це не твоє – то через силу багато не досягнеш. А от займаючись тим що тобі подобається ти станеш успішним в будь-якій галузі.
На жаль людина не завжди знає що є її. В школі нічого не перло а зараз треба щось вибирати. Тоді є сенс піти де викладачі нормальні і конкурс поменше! На «непопулярних» напрямках студентів цінують і ніхто їм мозок не виносить. Це, в свою чергу, дає змогу таки знайти себе поки вчишся.
В 1999 році на «Радіотехніку» конкурсу не було взагалі. Люди мені говорили: «Куди ти дитино йдеш! Заводи закриті, будеш все життя телемайстром працювати!». З ремонтом телевізорів якось не склалося. Зате наклепав 30+ патентів США на винаходи.
“А може таки пристроїти своє чадо в якийсь медичний чи на програмування”? – думають деякі з батьків. “Чогось та й навчать!”. Може… Але толку зі “спеціалістів”, яких нудить від вигляду крові чи алгоритмів, небагато. Через п’ять років вони дарують батькам диплом і йдуть займатися чимось іншим. А час та гроші витрачені в топку.
Це був ліричний вступ бо на днях вдалося побувати на кафедрі матеріалознавства Львівської Політехніки. Їй вже 200 років. Туди я потрапив не як абітурієнт, а як дослідник Львова.
Це доволі цікава будівля в центрі міста на вулиці Устияновича, 5. Попавши всередину я здивувався як у сюди ще досі екскурсії не водять! Крім круглої зали та підземних лабораторій я тут побачив багато історичної машинерії. Можна досхочу насолодитися технічною естетикою початку століття та наробити гарних фото. А хтось серед цього всього ще й вчиться 🙂
10 корпус Політехніки з цікавим напівкруглим фасадом10 корпус ПолітехнікиСходи у підземелляСходи у підземелляПідземна лабораторіяСтаренька пічка а ще працює!Старенька пічка а ще працює!
Що таке матеріалознавство? Це наука про те, з чого складаються речі якими ми користуємося. Як формуються різні метали та сплави і коли вони таки зламаються. Або не зламаються… Раніше воно було потрібно для виробництва автобусів ЛАЗ та автонавантажувачів. А зараз це будуть матеріали для танків, гармат і 3D принтерів.
Кафедра прикладного матеріалознавства. Лабораторія термічної обробкиУ медиків бацили, у механіків зрізиУ медиків бацили, у механіків зрізиЩо станеться якщо не знати матеріалознавства 🙂І таке тут теж досліджуютьЗламаний зразок матеріалуДеталь можна розтягнути, а можна і розірватиДоволі непоганий 3D принтер на кафедріНапевно комусь був потрібен новий корпус до насосаАбо нестандартне кріплення для велофляги
Особливо мені сподобався мас-спектрограф. Він показує з якого матеріалу зроблена та чи інша деталь: тип сталі, кількість домішок і так далі. Так ось як китайці все копіюють!
Мас-спектрограф
А ви знали як перевіряють деталі на міцність? За допомогою спеціальних машин їх розтягують, царапають, ламають. Ще по них з розгону б’ють молотком а потім все це плавлять. Таким чином контролюється якість матеріалу з якого складається, наприклад, лезо ножа чи броня танку. Або розробляється новий матеріал.
Твердоміри в чохлах бо зараз локдаунПлавильні печіПрилади для вимірювання температури в плавильних печахСхоже на цех по переробці КМ-окВсі печі електричні. Тому поруч з кожною електрошафа з обладнаннямВиглядає як сейф з амперметрамиРідкий азот. Не тільки нагрівають, а ще й охолоджуютьДумаю пиво тут теж би непогано зберігалося 😉Це крута супер-пупер піч яка може розігріватися до декілька тисяч градусів і плавити будь-яку стальА це блок живлення від цієї печіДалі просто пофотографував багато гарних коробочокДалі просто пофотографував багато гарних коробочокМашина для вимірювання міцності на розрив. Може дослідити як стодоларову купюру, так і гартовану стальЯ їм повірив на словах і свої гроші сюди не вставлявПодвійний міст для вимірювання ну дуууже малих опорівВсе зроблено з любов’ю. Просто не можу надивитися так тепло і по ламповомуІ ще досі працюєНим можна виміряти опір такої от деталі. А опір характеризує матеріал з якого вона зробленаМашина яка б’є по деталі з фіксованою силоюЗразки до дослідженняЩе одна машина тортур над залізомЗаготовки для цікавих дослідівКолись шкали були механічні. Сила та розтяг деталі писалися на папір самописцями.Колись шкали були механічні. Сила та розтяг деталі писалися на папір самописцями.
Не все тут старе. Є сучасна лабораторія яку обладнали французи. До речі, вона працює «на винос». Тобто тут будь-хто може замовити аналіз з чого складається, наприклад, поршень від загиблого літака.
Лабораторія яку обладнали французиМікроскоп для дуже дрібних речейАбо глянути на місце перелому, чи після травлення…Вимірювач твердості поверхніА це надточні ваги для зважування КМ-ок 🙂Цією штукою можна протестувати зносостійкість екрану Вашого телефону.Якщо екран оригінальний то подряпин лишитися не повинно
Так от, якщо у вас потекли слюньки то здавайте ЗНО з математики та української мови і гоу. Світ рухається вперед, матеріали також. Не пропадете ні в Україні, ні за кордоном! Особливо якщо знати Китайську мову 😉
Навчальне приміщення в підземеллі Львівської Політехніки
Чи просто приходьте сюди на екскурсію та викладайте фотки у ФБ.
Висловлюю вдячність за організацію дружньому, згуртованому колективу кафедри ПМОМ ІМІТ.
Обкладинка наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» (Львів, 2020 р., випуск 1). Головний редактор Андрій Сова.
Напередодні Нового Року побачив світ перший випуск наукового збірника «Українська тіловиховна традиція». Він став новим етапом діяльності Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка (НТШ).
Цей науково-дослідний підрозділ НТШ, якому у червні 2020 р. виповнилося п’ять років, тісно співпрацює з Львівським державним університетом фізичної культури імені Івана Боберського, Львівським національним університетом імені Івана Франка, Українським геральдичним товариством, Центром незалежних історичних студій, низкою освітніх, наукових, музейних і архівних установ.
Учасники наукової конференції «Українська тіловиховна і спортова традиція» у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові. 24 лютого 2018 р.
Завдяки збірнику окремий напрям – фізичне виховання і спорт, який до цього часу не був представлений серед наукових напрямів діяльності НТШ, став його невід’ємною частиною.
Комісія тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ та Центр незалежних історичних студій започаткувала видання періодичного збірника праць, який покликаний актуалізувати широкий спектр проблем українського та всесвітнього тіловиховання. Особливу увагу зосереджено на актуальних проблемах фізичного виховання і спорту на українських землях у кінці ХІХ – на початку ХХІ ст. Редколегія планує друкувати дослідження про діяльність тих діячів, які спричинилися до розвитку українського тіловиховання, ті праці українських фахівців, на які було накладено «табу» в радянський період, але які не втратили актуальності на сучасному етапі державотворення. Редколегія цінує насамперед оригінальні наукові студії дослідників, що стосуються важливих проблем у царині тіловиховання, сприяє дискусії з приводу окремих гострих проблем фізичного виховання і спорту.
Учасники наукової конференції «Українська тіловиховна і спортова традиція» у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові. 24 лютого 2018 р.
Представлений науковий збірник має такі рубрики: наукові публікації, повідомлення, дискусії, огляди, джерела, хроніка наукового життя, нові видання.
Головним редактором наукового збірника є кандидат історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова.
Учасники наукової конференції «Українська тіловиховна і спортова традиція» в Музеї визвольної боротьби України у Львові. 25 лютого 2018 р.
Нижче подаємо зміст наукового збірника:
Зміст Від редакційної колегії
НАУКОВІ СТАТТІ
Поліщук Ростислав. Гармонійний розвиток та агоністика (змагальність) у творах Гомера «Іліада» та «Одіссея»
Тимчак Ярослав. Архаїчні релігійно-культові обрядові форми рухової (фізичної) культури та їх давньоукраїнські прояви – ігрища
Кость Степан. Українська військово-політична думка початку ХХ століття
Коцюмбас Ореста. Гімнастика в навчальній практиці Академічної гімназії у Львові (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.)
Сова Андрій. Іван Боберський та Михайло Грушевський: співпраця Батька українського тіловиховання з Видатним істориком України
Джунь Валерій. Іван Боберський як поновлений семіотичний маркер українського світу
Гавалюк Роксоляна. Представники музичного мистецтва Галичини у взаємодії зі спортивними організаціями міжвоєнного двадцятиліття
Тимошенко Юрій. Історичні умови та специфіка розвитку спорту й фізичного виховання в радянській Україні в 20–40-х роках ХХ століття
Зміст наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» (Львів, 2020 р., випуск 1). Головний редактор Андрій Сова.
Зміст наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» (Львів, 2020 р., випуск 1). Головний редактор Андрій Сова.
ПОВІДОМЛЕННЯ, ДИСКУСІЇ, ОГЛЯДИ
Лях-Породько Олексій. Спорт в Україні (1917–1921 рр.): хронологія подій
Яремко Іван. Тарас Савчук: знаменитий хокейний воротар
Джунь Валерій. Чи можна вважати місію Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ виконаною?
ДЖЕРЕЛА (Підготував Андрій Сова)
Боберський Іван. Нові шляхи до тілесного виховання
Франко Петро. Кілька рад для грачів «Союзняка»
Гайдучок Степан. Association Football
Франко Тарас. Значінє руханки і рухових забав
Суховерська Оксана. Роля жінки у фізичному вихованні
Сова Андрій. Невідомі документи про спортивну діяльність Романа Шухевича в «Пласті»
ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ
Легін Софія, Сова Андрій. Перша наукова конференція «Українська тіловиховна і спортова традиція»
НОВІ ВИДАННЯ (Підготували Степан Кость, Андрій Сова)
Література: Українська тіловиховна традиція / гол. ред. Андрій Сова. – Львів, 2020. – Вип. 1. – 128 с. ISSN 2709-0558
Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА презентував проморолик про дерев’яні святині Львівщини. Відео відзняте у межах промоційної частини минулорічної річної програми охорони культурної спадщини і має на меті привернути увагу до унікальної сакральної дерев’яної архітектури регіону. А також – наголосити на потребі збереження автентичності дерев’яних церков. Про це пише прес-служба ЛОДА
У трихвилинному відео його автор та оператор Ігор Мартинів художньо показав дев’ять дерев’яних храмів з різних куточків Львівської області. Це:
церква святої Параскеви, 1708 рік, Буськ
церква святого Микити,1666 рік, Дернів
церква святого Івана Богослова, 1782 рік, Фусів
церква Святого Духа, 1502 рік, Потелич
церква Собору Богородиці, 1724 рік, Лоні
церква Архістратига Михаїла, 1754 рік, Комарно
церква Святого Юра, 1656 рік, Дрогобич
церква Успіння Богородиці, 1603 рік, Кліцько
церква Собору Пресвятої Богородиці, 1838 рік, Матків.
“Дерев’яні церкви Львівщини, чотири з яких – у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, заслуговують на те, щоб про них знали! А ще більше вони потребують якісного збереження, охорони і відновлення. Усе це починається з розуміння. Тому одним із важливих наших завдань, до якого запрошуємо всіх охочих, – це промоція та постійна освіта громад, духовенства, всіх жителів Львівщини. Бо, на жаль, дуже часто маємо ситуацію, коли з добрими намірами, парафія сама нищить пам’ятку, замінює старі двері або вікна. Від цього застерігає закон, проте і закон не до кожного дійде, і превентивно діяти – таки краще. Бо відновити втрачене, як ми це бачимо в Славську, потім неможливо”, – наголосив голова Львівської ОДА Максим Козицький.
Нагадаємо, в Україні є найбільше у світі дерев’яних церков – понад 2500.
У 2013 році 16 дерев’яних храмів карпатського регіону занесли до списку світової спадщини ЮНЕСКО. 8 з них розташовані в Україні, а 8 у Польщі. 4 церкви з цього списку – на Львівщині.
У Департаменті закликають поширити відеоролик максимально.
Традиційно в часі різдвяно-новорічних свят у міжвоєнному Львові проходили карнавали – вечірки з музикою та танцями. І, як і тепер, одним з найважливіших питань для панянок було “що одягти?”. Адже минулорічна вечірня сукня уже втратила свою актуальність, хоча й була одягнута від сили декілька разів, а нова коштує чимало. Як осучаснити вечірній гардероб, щоб він ще міг придатися й цьогоріч? Та й узагалі, що зараз модно? Про це – у статті “Карнавал іде…”, що була опублікована у жіночому часописі “Нова хата” за 1 січня 1937 року (текст подаємо оригінальним).
Оголошення про вечорниці. “Діло”, 1937 р.
Оголошення про вечорниці. “Діло”, 1937 р.
Карнавал іде…
Танцюємо властиво цілий рік. В літі (Черче), в осені і весною. Так що з карнавалу лишилася тільки назва, що обіймає час від Різдва до Великого Посту.
Одначе своє значіння карнавал все ж таки має. В ньому відбуваються великі, репрезентаційні забави й коли справляємо впродовж цього вечірну туалєту, то саме в цьому сезоні.
Як її справляти? Перекидуємо журналі мод і комбінуємо гарячково: якби торічню пофарбувати й докупити до неї ще коронки, або якби з нашої візитової можна зладити спід і т.д. Все якби! А може «шарпнутися» на нову?
Модні вечірні сукні 1937 року
Так, із вечірньою сукнею все заковика. Це єдине вбрання, що його не можна «виносити». Неписаний закон твердить, що вечірню сукню багато разів не вбереш… Новісінька висить у шафі до слідуючого карнавалу й чекає обнови!
На щастя крій вечірніх суконь з року на рік не міняється швидко. Морщення замість складок, пояс вище або нижче й метаморфоза готова!
Цього року зміни більш радикальні. Сукня, що торік мала лінії грецького хітону, або високий стан ампіру, тепер спливає від стану широкою струєю. Станик скупий, тісно прилягаючий. Зате вся ширина сукні, все багатство складок зосередилося ззаду.
Отже чи тут перерібки можливі?
Так. Є широкі шарфи, що спливають із плечей вниз, у відмінній красці як сукня. Можна прикрити немодну вже сукню «верхом» із мережива, або тюлю. Вкінці можна вставити цілий трен у відмінній красці ззаду в стані й повторити відтінок його при станику.
А коли це трудно (замало матеріялу, завеликий видаток) є й на те рада. Фарбуємо матеріял на чорно й ладимо з нього спідницю, довгу й спливаючу. Невеличка блюзка з мережива або взористої лями доповнить її на ефектовну вечірню туалєту.
Модні вечірні сукні 1937 року
При нових сукнях справа не така складна. Одначе треба теж обдумати докладно краску й матеріял і достосувати її до нашої кишені. Так, навіть краску! Бо коли мріємо про сукню в спілій ліліовій красці, як вона модна цього року, то треба памятати, що її вже на другий рік ен вбереш. Надто вона кидається у вічі… Її можна буде хіба пофарбувати на чорно.
Те саме з матеріялом. Декому здається, що суконку, вбираючи раз чи двічи, не треба шити з солідного матеріялу. Але це тільки так задється. Бо в дешевих якостях немає таких гарних красок, лихий матеріял не укладається так гарно, не спливає так вільно по постаті, як дорожчий. Ну, іперерібки з нього неможливі. Лихий матеріял мнеться й витягається в швах.
Так що крути-верти, а не викрутиш нічого! Все одно нова вечірня сукня це поважний видаток.
Модні сукні 1937 року
Отже треба добре застановитися над можливостями цього сезону. Є їх дві.
Для красунь, що думають блистіти пишною появою та гарним декольте – велика вечірня туалєта. Цьогорічний матеріял все ще оксамит, лискучі крепи, тюль та ляма.
Хто хоче мати сукню й на менші імпрези одночасно – вечірній костюм. Матеріялом тут є тяжкий шовк, мереживо, оксамит.
Велика вечірня сукня має глибокий виріз і трен; її можна вбрати тільки на балеву салю. До неї потрібна відповідна нагортка. Вечірній костюм же може зявитися в балевій салі, але показатися й на концерті, чи звичайному чайному вечорію Практичний також тим, що до його довгої спідниці модна зладити узористий касак й придбати таким робом елєгантну візитову сукню.
Білля. Вечірній сукні здебільшого глибоко вирізані, так що білля треба до них достосувати. Залюбки вживають на вечір шовкового трикоту, тому що по ньому сукні добре спливають. Одначе з гіґієнічних зглядів це не є вказане. Трикотина не втягає в себе поту, що його виділює зігріта шкіра і вона парує дуже поволі. Далеко краще годиться тут білля батистове, бо воно, як кожна бавовняна тканина, втягає піт добре.
Модні візитові сукні 1937 року
Взуття. Модні тепер вечірні сандали дуже гіґієнічні; спітніла і втомлена нога має свобідний доступ до воздуху. Одначе танцюристки жаліються, що до танку ці сандали непригожі, бо занадто вільно обхоплюють ногу. Тому воліють міцний черевичок на невисокому запятку. Найрадше чорний, що годиться до всіх суконь. Є тепер дуже гарні комбінації замші з ляком.
Нагортки. Вечірня сукня без нагортки тепер неможлива. Це оправдане: наші коритарі й вестибулі не завсіди так огріті, щоби там можна було сміло показати своє декольте. Є ще й інша, дуже практична причина: вечірня сукня з нагорткою в такій самій крастці затрачує прикмети вечірности. Її можна вдягути тоді й до театру чи на іншу якусь невелику імпрезу. Отже видаток на нагортку виплатиться тоді через більшу ужитковість суконки.
Безділля-це початок чинення зла… Святий Василій Великий
Настав другий празник,оспіваний у популярній щедрівці-колядці, – празник Василія Великого, що покликаний приносити Щастя.
Народився Василій у Кесарії Каппадокійській у 329 році. Нині це турецьке місто Кайсері на півострові Мала Азія. Як пише Вікіпедія, – це визначний церковний діяч, архієпископ, один з найшанованіший на території Руси-України. Сучасники ще при його житті, яке тривало лише 50 літ, почали називати Великим. Його Правила стали кодексом чернечого життя на Сході, подібно до правил Св. Бенедикта на Заході. Аскет, єпископ, бесідник, учитель, богослов і вчений. Він вважається найдосконалішим представником Церкви свого часу. Його наука – це відбиток його життя. Титул Великого йому належить заслужено, що підтверджує шана від Православної, Греко- і Римо-католицької та Англіканської церков. Пам’ять про нього відзначають 14 січня за Юліянським календарем та 12 лютого у день Трьох святителів. На його честь називають храми, собори.
Василь Барвінський – композиторВасиль Шпіцер – перший міський голова.Василь Сліпак, співак, волонтер, Герой українського народуВасиль Семенюк, художник- графік, автор численних ілюстрацій творів Василя Симоненка, Тараса Шевченка
Один з таких нещодавно збудований у житловому масиві Рясне-1.Це наразі єдина у Львові культова споруда, що носить його ім’я. Вона є однією з найбільших серед дерев’яних на Львівщині. Святий Василій дав нам щастя зустрітися з умілими майстрами під орудою Василя Поляка з села Поляниця на Івано-Франківщині. Він разом з братами і ще кількома майстрами не марнував Час згідно з наукою патрона нашої церкви і збудував двоярусний храм за усіма канонами карпатського зодчества, що має шанси стати окрасою не лише Ряснянського масиву. Храм розрахований на одночасне перебування 500 осіб. Організатором і натхненником побудови є отець-адміністратор Володимир Гоцанюк. На даний час виготовляється іконостас.
Василь Величковський, архієпископ Чину Найсвятішого Ізбавителя, отців- редемптористів УГКЦВасиль Нагірний, видатний архітектор, будівничий і реконструктор храмів на теренах Львівщини і ЗакерзонняВасиль Кук, останній головний командир УПАВасиль Стефаник, видатний письменник-новеліст
День Василія Великого став жертвою календарних змін, які сталися у 1918 році, що спровокувало спробу навісити на свято ярлик з недолугою назвою Старого Нового року. Будемо сподіватися, що невдовзі з упорядкуванням календарних розбіжностей з цивілізованим світом все повернеться на свої історичні місця. І при другому празнику залишаться лише давні традиції, пов’язані з іменинами Василя і Маланки. В українському вимірі вони дуже розмаїті. Тож тут дуже доречно вжити прислів’я: що не край, то інший звичай. Цей день має кілька назв, зокрема Овсінь, Щедрець, Товста Кутя.
Василь Косів, доктор мистецтвознавства, доцент Львівської Національної Академії мистецтвВасиль Откович – мистецтвознавецьВасиль Петрик, архітектор, доцент НА «Львівська Політехніка», патріот архітектури Львова і БелзаВасиль Одрехівський, скульптор –монументаліст, автор численних пам’ятників
У ці дні церква вшановує крім Василія – преподобну Малану Римлянку. Тож напередодні свята Василія родини збиралися на другий Святвечір. Назвали його щедрим, бо господині готували на стіл ситні та багаті наїдки: ковбаси, свинину, вареники, холодець, млинці, щедру або товсту кутю. Сім’я збиралася за столом неодмінно у новому чистому одязі, веселилася, співала обрядових пісень (щедрівок). Ходили гуртом (здебільшого дівчата) по домівках і у піснях просили частувань. Молодь також іноді перевдягалась, зокрема в козу Маланку. При тім розігрувалися веселі сценки… А удосвіта лише хлопці ходили до хресних і сусідів та посівали оселі зерном і бажали господарям щастя.
Василь Ярич, скульптор-монументаліст, автор пам’ятника «Просвіті», монументу Королю ДаниловіВасиль Босович, драматург, директор кіностудії «Галичина-фільм»Василь Гоголь, скульптор-монументалістВасиль Зінкевич, співак, народний артист України, особливий улюбленець львів’янок
Василій Великий навчав: Ніщо не діється без причини, ніщо не випадкове, все має в собі приховану мудрість…
З нагоди другого празника, що приносить щастя, і я «сію, сію, посіваю, – щастя й долі Вам бажаю!» В першу чергу, засіваю ще нині живим жертвам моїх шаржів, а перед тими, у кращому світі, шанобливо схиляю голову. В другу чергу, засіваю пані Роксоляні Мисько-Пасічник, старшій науковій співробітниці Музично-меморіального музею С.Крушельницької, авторці ідеї проєкту і редакторці, та усій її талановитій родині. В третю чергу, Романові Метельському, який люб’язно надає сторінки свого сайту «Фотографії старого Львова».
Василь Куйбіда, міський голова Львова 1994- 2002 рр.Василь Павлюк, екс-секретар Львівської міської ради, генеральний консул у ЛюблініВасиль Пилип’юк, визначний львівський фотограф, засновник фотогалереї «Світло і тінь»Василь Вірастюк, стронгмен, важкоатлет, шоумен
Веселих Вам усім свят! «Сійся, родися, жито-пшениця, й усяка пашниця. І на той новий рік, щоб Ви краще жили, як торік !»
Ігор ДАНИЛИХА заступник директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Могила Маркіяна Шашкевича на Личаківському цвинтарі у Львові
На Львівщині планують проголосити 2021 рік – Роком Маркіяна Шашкевича. Відповідну пропозицію підтримали депутати під час засідання комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради сьогодні.
Підготовлений проєкт рішення винесуть на розгляд та затвердження депутатського корпусу на найближчому засіданні обласної ради.
У 2021 році на Львівщині відзначатимуть 210-ту річницю від Дня народження Маркіяна Шашкевича.
Пам’ятник Маркіяну Шашкевичу у Львові
Довідково:
Маркіян Шашкевич – український письменник, поет, зачинатель нової української літератури в Галичині, священник УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч.
Народився 6 листопада 1811 року у селі Підлісся тодішнього Золочівського повіту, що на Львівщині. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837).
Традиція зустрічати Новий рік в центрі міста живе у Львові не одне століття. Навіть друга радянська окупація не перешкодила бажанню львів’ян приходити до центральної ялинки 31 грудня і 1 січня. Власне про те, як виглядало наше місто рівно 60 років тому 1 січня 1961 року дізнаємося сьогодні зі світлин Юліана Дороша.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Майже всі вулички, навіть не сильно віддалені від центру міста, 1 січня 1961 року проводили в святковій дрімоті цілий день. Поодинокі автомобілі і автобуси ненадовго порушували зимову ідилію першого дня Нового року.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Але не все місто ніжилося в комунальних квартирах і солодко потягувалося на ліжку в законний вихідний. Найактивніші з самого ранку чимчикували до центральної міської ялинки в очікуванні видовищ.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Хоч видовища були досить скромними і дуже традиційними, але новорічний настрій компенсував брак культурних розваг і атракцій. Величезна ялинка і гротескний Дід Мороз на центральному проспекті міста швидко ставали центром містян.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
На той час в місті ще не практикували алкогольних алей з китайськими сувенірами, та й сувора міліція пильно стежила за тверезим образом львівського пролетаріату, тому відкрито ніхто алкоголь не вживав, навіть вино чи шампанське.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Хоча, як згадують очевидці, невеликий асортимент радянських алкогольних напоїв люди приносили зі собою і піднімали настрій у сусідніх брамах. І це не вважалося чимось ганебним.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Біля ялинки завжди було багато світливців. Більшість з них виблискували новенькими фотоапаратами ФЕД, виробничу лінію якого радянська влада вивезла з переможеної Німеччини.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Але зробити фотографію біля ялинки і Діда Мороза вважалося правилом хорошого тону. Тому в альбомах ваших дідусів і бабусь неодмінно знайдете такі світлини. Найкреативніші робили на таких фотографіях напис “З новим роком!” і розсилали як поштівки друзям в інші міста.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Але зима і Новий рік були справжнім “раєм” для дітвори. Найменша гірка ставала ковзанкою менше ніж за годину, а власник санчат отримував привілейований статус серед однолітків.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
Адже санки і лещата були чи не єдиною розвагою дітвори в еру до інтернету і до смартфонів. Достатньо було вирватися з хати на годину чи дві і коли мама кликала додому її чадо поверталося мокре від снігу і спітніле в незручному зимовому одязі, але розпашіле і щасливе.
Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош
З того часу Львів змінився. Змінилися люди і традиції, збільшилася кількість розваг і атракцій. Але досі цей день, 1 січня, завжди залишається днем хорошого настрою, позитиву і радості.
Постійна комісія з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради підготує проєкт звернення на сесію Львівської обласної ради щодо повторного присвоєння звання Героя України Степанові Бандері. Відповідне рішення було ухвалено під час засідання 12 січня. Про це інформує пресслужба ЛОДА, пише Dailylviv.
Як відомо, 1 січня голова Львівської обласної ради Ірина Гримак під час урочистих заходів з відзначення 112-ї річниці з дня народження Степана Бандери заявила, що Львівська обласна рада на найближчій сесії планує розглянути звернення щодо повернення йому звання Героя України.
Слід зазначити, що 18 грудня 2020 року на сесії Тернопільська міська рада прийняла також звернення до Президента України Володимира Зеленського з проханням повторно присвоїти високе звання провіднику Організації Українських Націоналістів та закликала Верховну Раду України й інші обласні та міські ради його підтримати.
Нагадаємо, що у січні 2010 року президент Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння Бандері звання Героя України (посмертно). Однак, у квітні того ж року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким визнав незаконним присвоєння Бандері відповідного звання. Суд аргументував своє рішення тим, що звання Бандері видали з порушенням закону.
