Коли ялинки були великими, або Новий рік шістдесятих по-рівненськи

361
Новий рік 1960-х
Новий рік 1960-х

Шістдесят років тому в Рівному встановлювали 18 ялинок, а свіжі червоні помідори були новорічним сюрпризом. Ялинки в домівках рясніли цукерками й іграшковими космонавтами, а столи прикрашали “Совєтскоє шампанскоє” і олів’є по-радянськи.ї

У кожного, чиє дитинство припало на початок 1960-х, свої спогади про ті часи. Одні з найяскравіших — про новорічні святкування. Починаючи з 1947 року перше січня в СРСР стало вихідним днем. Хоча зустріч Нового року не належала до головних державних свят, влада примудрилася і його “присмачити” радянською пропагандою. Навіть вітаючи з Новим роком, не можна було оминути роль “керівної і спрямовуючої”. Тому Дід Мороз часто скидався радше на такого собі парторга, аніж на казкового персонажа. Рівне 1960-х дедалі більше набувало рис типового радянського міста, хоча корінні мешканці ще добре пам’ятали місто дорадянське. Утім, для простого обивателя новорічна пора була нагодою розслабитися, поїсти смаколиків, недоступних у звичайні дні, і просто відпочити. А дітям — отримати подарунки від Діда Мороза і профкому з батьківської “роботи”.

На такій кондитерській фабриці Дід Мороз “знаходив” солодкі подарунки для малечі
На такій кондитерській фабриці Дід Мороз “знаходив” солодкі подарунки для малечі

На початку 1960-х ще не було звичних нині вітань глави держави під бій курантів. Їх запровадить лише Л.І. Брєжнєв напередодні 1971-го. Вітання радянському народові “від ЦК КПРС, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР” зачитували по радіо і телевізору диктори. Хоча ще далеко не кожна родина мала той телевізор. І “Блакитний вогник” (перший ефір відбувся у квітні 1962-го) лише з 1964-го став головною радянською телепередачею, без якої не наставав Новий рік. А з 1966-го телеглядачів перед Новим роком розважали персонажі гумористичного нескінченного телесеріалу “Кабачок 13 стільців”. Ну от як нині “95 квартал”. Подейкували, сам Брєжнєв задля чергового “Кабачка” кидав усі справи.

Десь у “Кабачку” на Новий рік…
Десь у “Кабачку” на Новий рік…

На початку 1960-х почали входити в моду музичні електроінструменти. Але народ ще танцював під платівки виконавців, імена яких нинішньому поколінню навряд чи й відомі — Гелену Великанову, Георга Отса, Майю Кристалінську, Валерія Ободзинського, Еміля Горовця, Тамару Міансарову, Аіду Ведіщеву. До речі, остання виконала відому й нині “Пісеньку про ведмедів” у кінофільмі “Кавказька полонянка”.

Аіда Ведіщева здобула всесоюзну популярність, заспівавши в 1966 році “Песенку о белых медведях”, яку добре знають і нині. Платівки розійшлися 7-мільйонним тиражем
Аіда Ведіщева здобула всесоюзну популярність, заспівавши в 1966 році “Песенку о белых медведях”, яку добре знають і нині. Платівки розійшлися 7-мільйонним тиражем

Лише з 1977-го “зустрічальники” Нового року, які досиділи до 3-4-х годин ночі могли дочекатися телевізійних “Мелодій і ритмів зарубіжної естради”, де можна було почути і побачити відомих іноземних виконавців. Щоправда, здебільшого з соціалістичних країн.

Новий рік починався з листівок

Новим роком починало “пахнути” коли відділення зв’язку і Союздруку в кінці листопада починали торгувати новорічними листівками, а магазини — ялинковими прикрасами. Саме із закупівлі цілих стосів новорічних листівок, за якими нерідко шикувалися довжелезні черги, і починалася підготовка до Нового року. Вітати треба було заздалегідь, аби пошта встигла доправити вітання. Тексти складали самотужки, бо ж не було інтернету з картинками, щоб підглянути. А писати нерідко доручали школярам з каліграфічним почерком. До грошової реформи 1961 року листівка з маркою коштувала 30-35 копійок, а після реформи – в середньому чотири-сім копійок. “Фішкою” листівок 1950-х-початку 1960-х було конкретно вказаний на ній “прийдешній”, тобто наступного року вже її було не використати.

Листівка. З Новим роком. 1962 рік
Листівка. З Новим роком. 1962 рік

Картинки на них були простенькі, але не позбавлені духу радянської пропаганди. Дідові Морозу часто доводилося перевтілюватися в залежності від “тренду” часу. То він будівельник, то космонавт, пізніше — “бамівець”. Бідний Дід Мороз то на ракеті летів, то будівельним краном управляв, то мчав у потязі чи плив на крижині… То боровся за мир у всьому світі… Замість традиційної Снігуроньки поруч із Дідом Морозом часто був хлопчик-Новий рік у відповідному костюмі.

Дід Мороз керує будівництвом “хрущовок”
Дід Мороз керує будівництвом “хрущовок”

І лише в кінці 1960-х-на початку 1970-х новорічні листівки стали менш ідеологізованими, зображали казкових персонажів і прості, зрозумілі навіть дітям новорічні сюжети.

Листівка. З Новим роком.
Листівка. З Новим роком.

Та головною цінністю радянських листівок назавжди залишилися тепло й позитивна енергетика людей, які писали щирі слова побажання, виливаючи на цей яскравий, розмальований папір свої емоції.

Листівка. З Новим роком.
Листівка. З Новим роком.

У багатьох родинах і досі зберігаються ці пошарпані часом реліквії. Інколи їх перечитують, щоб згадати тих, кого вже немає, пригадати, як колись зустрічали Новий рік. Бувало, відкриваєш поштову скриньку, а звідти вивалюється ціла купа різнокольорових вітань. До речі, тоді на уроках праці в школах зі старих листівок робили шкатулки для зберігання усіляких дрібничок.

Нове життя старих листівок. Фото з мережі інтернет
Нове життя старих листівок. Фото з мережі інтернет

У магазинах порожньо — на столах заможно

У 1952 році вийшов у світ радянський кулінарний бестселер з шикарними ілюстраціями новорічного столу — “Книга о вкусной и здоровой пище”. Книга пережила кілька перевидань.

“Книга о вкусной и здоровой пище” починається фантастичною для тих часів картинкою
“Книга о вкусной и здоровой пище” починається фантастичною для тих часів картинкою

У нашій родині також була така книга 1959 року перевидання. Вона дожила до наших днів, щоправда, в досить пошарпаному вигляді. Громадяни СРСР роздивлялися ілюстрації в ній як казкові, а рецепти — як гастрономічну фантастику. Можливо, рівненські господині й намагалися скористатися порадами для Нового року з цієї книги, але чого їм це вартувало!..

Так за версією “Книги” мав виглядати новорічний стіл радянських людей. Угорі – стіл для банкету, внизу – десертний
Так за версією “Книги” мав виглядати новорічний стіл радянських людей. Угорі – стіл для банкету, внизу – десертний

У 1960-х на підприємствах існувала так звана система передсвяткових замовлень. Щасливий власник номерка ішов з ним до магазину і отоварювався усілякими смаколиками на кшталт копченої ковбаси чи м’ясних реберець, інших м’ясних делікатесів, рідкісних консервів, індійської розчинної кави, згущеного молока, елітного шоколаду і коньяку, апельсинів і мандаринів. Отримували такі номерки не всі — лише керівний склад і передовики виробництва в якості заохочення, або розподіляли шляхом жеребкування.

А ось як розповідала рівненська газета “Червоний прапор” у грудні 1963 року про підготовку до святкового столу і можливості придбати смаколики
А ось як розповідала рівненська газета “Червоний прапор” у грудні 1963 року про підготовку до святкового столу і можливості придбати смаколики

Партійно-господарські керівники і працівники апарату мали свої окремі джерела постачання, до яких простим рівнянам було зась. Тому останнім, аби накрити новорічний стіл, треба було пройти такий собі “квест” вищого рівня складності: напередодні свят чатувати під магазинами, чи, бува, не “викинуть” чогось, або “діставати” по блату. Щось можна було придбати на міському базарі. Виручали й родичі в селі. От так і виходило, що в магазинах нічого немає, а столи ломилися від наїдків.

Такі ідилічні картинки щасливих покупців були на новорічних листівках і плакатах на початку 1960-х
Такі ідилічні картинки щасливих покупців були на новорічних листівках і плакатах на початку 1960-х

Неодмінним атрибутом новорічного столу на початку 1960-х було “Советское шампанское”. Коштувало воно за тодішніми мірками недешево. Лише в 1961 році, коли процес виробництва автоматизували, новорічний напій подешевшав на 20 відсотків і коштував в середньому 5 карбованців 50 копійок.

Радянська реклама не мала засторог щодо алкоголю
Радянська реклама не мала засторог щодо алкоголю

Ритуальна їжа нового року 1960-х — салат олів’є. Якби його автор, успішний шеф-кухар і ресторатор французького походження Люсьєн Олів’є дізнався, що з його вишуканим кулінарним шедевром зробили радянські господині, звісно, не від хорошого життя!.. Ось принагідно відновлений рецепт салату олів’є кінця ХІХ століття.

“Два рябчики, телячий язик, чверть фунта (фунт – близько 410 грамів) паюсної ікри, півфунта свіжих листків салату, 25 штук ракових шийок, півбанки пікулів (суміш дрібних консервованих овочів), два свіжих огірка, чверть фунта каперсів, п’ять накруто зварених яєць. Соус для салату готували з двох яєць і фунта прованського оливкового масла на французькому оцті”.

Однак це лише відновлений кулінарними істориками приблизний рецепт. Бо, кажуть, таємницю справжнього автор забрав із собою в могилу.

Утім, у кожної рівненської господині була своя родинна фірмова новорічна страва. І тільки господиня знала, до яких хитрощів їй довелося вдаватися, щоб новорічний стіл був і багатим, і різноманітним. Мало хто переймався тим, що саме тривав різдвяний піст. Щоправда, в селах якраз Різдво, а не Новий рік залишалось головним зимовим святом.

“Червоний прапор” описує святкову торгівлю в магазинах
“Червоний прапор” описує святкову торгівлю в магазинах

Ялинка і дива з таємничої коробки

У домівках рівнян здебільшого ставили живі ялинки, хоча придбати справжню лісову красуню, а не обскубану палку, було нелегко. Традиційно людно було в місцевому універмазі, де рівняни поповнювали домашні запаси ялинкових прикрас, дощиків, бенгальських вогнів, хлопавок.

У “Дитячому світі”
У “Дитячому світі”

Коштувало все це щастя від шести копійок за хлопавку до 2-3-х карбованців за великі, яскраві кульки з виїмками, борозенками, “сніговим” покриттям. До 1966 року в СРСР ялинкові іграшки виготовляли і розфарбовували вручну. Саме такі іграшки дуже цінують колекціонери в усьому світі. Усі пізніші екземпляри — спрощені й стандартизовані — за версією Міжнародної організації колекціонерів ялинкових іграшок “Золоте сяйво” (Golden Glow) не становлять жодної цінності.

Справжні витвори скляного мистецтва
Справжні витвори скляного мистецтва

А вдома діти завжди з нетерпінням і трепетом очікували традиційного передноворічного ритуалу, коли мама діставала з якихось кімнатних нетрів таємничу коробку, а там… Різнокольорові, блискучі й крихкі (бо ж скляні), магічні диво-прикраси.

Дива з коробки. Чого тут тільки немає!..
Дива з коробки. Чого тут тільки немає!..

У багатьох родинах корінних рівнян ще зберігалися ялинкові прикраси з польських часів — таких було не купити в радянських магазинах. Були такі і в нашій сім’ї. Мама і бабуся з особливим трепетом брали їх до рук… Ми, діти, тоді не розуміли всю цінність цих дивовижних маленьких дрібничок, хоча їх краса і незвичність нас захоплювали. Бабуся завжди сердилася, коли старовинні іграшки зайво брали до рук, і поспішала швидше їх повісити на ялинку якомога вище. На жаль, з тих іграшок до сьогодні майже нічого не залишилося. А ще на початку 1960-х на ялинку вішали цукерки і мандаринки.

Колекційні Ай-Болить і Дід Мороз із 1960-х. Із запасів авторки публікації
Колекційні Ай-Болить і Дід Мороз із 1960-х. Із запасів авторки публікації

Чи то й справді тоді в рівненських домівках ставили великі ялинки, а чи вони нам, дітям, такими здавалися, але, щоб роздивитися верхівку зеленого дерева, треба було задирати голову. А там зазвичай красувалася п’ятикутна зірка. Щоправда, в 1961-у на честь польоту Юрія Гагаріна в космос з’явилися скляні гостроверхі маківки у вигляді стилізованих ракет. На радянських ялинках відтоді з’явилися й фігурки космонавтів, ракет, супутників.

Космічна тема ялинкова – це також із 1960-х
Космічна тема ялинкова – це також із 1960-х

А крапку в цих чаклуваннях над зеленим деревцем ставив Дід Мороз, звично займаючи почесне місце під ялинкою. Альтернативи йому тоді не було — ніяких Сант!

Дід Мороз Рівненського міськхімкомбінату 1963 рік
Дід Мороз Рівненського міськхімкомбінату 1963 рік

На початку 1960-х це були Діди Морози кустарних рівненських артілей, у 1963-у їх випускав Рівненський міськхімкомбінат, а з 1965-го це вже був Дід нашої Рівненської фабрики іграшок. У нашій родині він уже понад піввіку несе свою щорічну варту під ялинкою. Щоправда, давно вже загубив свою автентичну торбину… Але щороку, дістаючи його з коробки, ніхто не наважується “списати на вічну пенсію” старожила. Стільки яскравих моментів новорічних святкувань він нагадує, його тримали в руках рідні, яких, на жаль, уже немає.

Дід Мороз Рівненської фабрики 1967 року випуску. Досі на “службі”
Дід Мороз Рівненської фабрики 1967 року випуску. Досі на “службі”

Ялинкові віти посипали ватним “снігом”. Тоді ж, у 1960-і, почали з’являтися кімнатні електрогірлянди.

“Фішка” 1960-х — новозведені “хрущовки”, в які переселялися з “комуналок”, старих аварійних будинків, напівпідвальних і барачних приміщень. Чимало рівнян справляли новосілля якраз напередодні Нового року. Прикрашати до свята нові оселі особливо було нічим. Вата, блискучий дощик, гірлянда з різнокольорових паперових прапорців, мотки паперового серпантину — усе, з чим можна було пофантазувати. А з паперових серветок і фольги вирізали сніжинки, які потім вішали і на ялинку, і на вікна, і на стелю.

Подекуди й донині так зимові вікна утеплюють і прикрашають
Подекуди й донині так зимові вікна утеплюють і прикрашають

Вікна приватних будинків того часу мали свій новорічно-зимовий декор. Між подвійними рамами встеляли вату, що імітувала сніг, на неї клали яскраві кульки, іграшки, дощик. І тепло, і красиво.

Хлопчики-Зайчики, дівчатка-Сніжинки

На початку 1960-х новорічні ранки, наслідуючи свято ялинки в Кремлі (дітям з провінції потрапити туди було практично недосяжною мрією), поступово “обжилися” в Палацах і Будинках культури, театрах, клубах. Запрошення на ці дійства роздавали батькам за місцем роботи, але лише членам профспілки. До такого запрошення додавався окремий “корінець” з печаткою для отримання подарунка. Саме подарунки — зазвичай кондитерські набори з 1-2 мандаринками, запаковані в красиві кольорові коробочки чи торбинки — були головною принадою свята. Такі подарунки від профспілок з батьківської “роботи” отримували й інші діти, які не потрапили на свято до Будинку культури чи клубу. Але тільки ті, кому ще не виповнилося 14 років.

Клуб залізничників, березень 1954-го
Клуб залізничників, березень 1954-го

На початку 1960-х у Рівному ялинки для дітей влаштовували в клубі залізничників імені Першого Травня (нині не існує), в Будинку офіцерів, у клубі будівельників, у Палаці піонерів, та в приміщенні в парку імені Шевченка (там, де нині піцерія “На Гірці”), де тимчасово розміщувався міський Будинок культури. З 1961 року тут працював Анатолій Новосад, який на багато років став головним Дідом Морозом Рівного.

У цьому приміщенні на Поштовій до 1960-го розміщувався облмуздрамтеатр, потім був Будинок культури будівельників, де проводили новорічні ранки для дітей і бали для молоді. Нині там Інваспорт
У цьому приміщенні на Поштовій до 1960-го розміщувався облмуздрамтеатр, потім був Будинок культури будівельників, де проводили новорічні ранки для дітей і бали для молоді. Нині там Інваспорт
Рівненський Палац піонерів
Рівненський Палац піонерів
Палац піонерів. Ялинка готова до свята
Палац піонерів. Ялинка готова до свята
У цьому приміщенні в парку імені Шевченка до 1963 року розміщувалася репетиційна зала міського Будинку культури. Тут же проводили і свято ялинки
У цьому приміщенні в парку імені Шевченка до 1963 року розміщувалася репетиційна зала міського Будинку культури. Тут же проводили і свято ялинки

У 1963 році звели в парку новий міський Будинок культури з концертним залом. На період новорічних свят у глядацькій залі прибирали стільці і встановлювали в центрі величезну ялинку. Там відбувалося дитяче новорічне дійство. А для найменших група лялькарів з обласної філармонії (театру ляльок ще не було) показувала казку. А тим часом новозведений Будинок культури довелося добудовувати, бо виявилося, що бракує приміщень для занять творчих колективів. Чотириповерхову частину споруди, яку ми бачимо нині, завершили лише в 1968-у. Але це вже інша історія.

Новозведений міський Будинок культури, фото 1967 року. Тут проводили новорічні ранки для дітей
Новозведений міський Будинок культури, фото 1967 року. Тут проводили новорічні ранки для дітей

До новорічної розважальної індустрії для найменших рівнян на початку 1960-х належали й так звані дитячі новорічні ранки в садочках і школах. Головним болем для усіх рівненських мам було виготовлення для своїх чад карнавальних костюмів. Придбати готові, як і якісні тканини для пошиття — про це навіть не мріяли. Тож вигадливі матусі “креативили”, як могли.

Новорічне свято для дітей медичних працівників м. Острога, 1962 рік. Фото з //https:ostrohcastle.com.ua/sviato-novorichnoyi-igrashky/
Новорічне свято для дітей медичних працівників м. Острога, 1962 рік. Фото з //https:ostrohcastle.com.ua/sviato-novorichnoyi-igrashky/

Сніжинки часто були в платтячках з медичної марлі, обшитих ялинковим блискучим дощиком і накрохмаленою чи промазаною клеєм ватою. А якщо платтячко було обшите білим хутром зі старої шуби, то це вже була Снігуронька. До речі, саме Снігуронькою мріяли бути мало не всі дівчатка. Доповненням до образу була корона. Тут уже фантазія була безмежною. Вирізавши основу з картону, її обклеювали ватою чи фольгою, прикрашали блискучими намистинами чи бісером, а частіше товкли старі новорічні іграшки на крихти і посипали ним корону.

Ялинка в школі №18, 3-А клас, 1968 рік. Фото з особистого архіву автора
Ялинка в школі №18, 3-А клас, 1968 рік. Фото з особистого архіву автора

Щастило тим дітям, чиї бабуся чи мама гарно шили. Тоді на новорічному ранку з’являлися “Ялинка” і “Цариця ночі”, “Господарка Мідної гори” і “Червона Шапочка”, “Мушкетер” і “Кіт у чоботях”, “Петрушка”. Хлопчики найчастіше були в костюмах улюблених звірят – Зайчика, Вовчика, Ведмедика. Причому Зайчики-Вовчики часто відрізнялися від звичайних хлопчиків лише хутряними хвостиками, пришитими просто до звичайнісіньких коротких штанців і “вушками”, пришитими до шапочки.

Дід Мороз і Зайці. Фото з мережі Інтернет
Дід Мороз і Зайці. Фото з мережі Інтернет

Дитячі ранки, окрім власне розважальної функції, були ще й методом виховання дітей і дорослих згідно з ідеологічними приписами. За тодішніми партійними “темниками”, до новорічних ранків слід було залучати і дорослих. Це мало “відволікти дітей шкільного, дошкільного віку, а також їх матерів та бабусь, частина з яких, можливо, пішли б із дітьми” від святкування Різдва. Про це звітували уповноважені у справах релігійних культів при раді міністрів СРСР по УРСР (особливу увагу було прикуто до Західної України, де традиції Різдва ніяк не викорінювалися з радянського побуту) “за результатами роз’яснювальної роботи” серед населення. Утім, пересічні мешканці тоді, здається, зовсім над цим не замислювалися.

Дитячий ранок у школі №2. Фото з газети “Червоний прапор”, грудень 1961-го
Дитячий ранок у школі №2. Фото з газети “Червоний прапор”, грудень 1961-го

Найпопулярніше місце для корпоративів і 18 ялинок у місті

На початку 1960-х ще не було повальної моди на новорічні корпоративи. Та й кафе-ресторанів у той час у Рівному було мало. На початку 1960-х — всього три: “Україна”, “Спорт” і ресторан на залізничному вокзалі. Найпрестижнішим і найдорожчим був ресторан “Україна” — двоповерховий, з великим танцювальним майданчиком на першому поверсі. Розташовувався в будинку на розі сучасних Соборної і Сагайдачного, навпроти театру.

На верхньому фото з газети “Червоний прапор” щойно відкритий двоповерховий ресторан “Україна”. На нижньому фото 2020 року – той же будинок. Тільки ресторану там вже немає. Вхід залишився той же
На верхньому фото з газети “Червоний прапор” щойно відкритий двоповерховий ресторан “Україна”. На нижньому фото 2020 року – той же будинок. Тільки ресторану там вже немає. Вхід залишився той же

Газета “Червоний прапор” напередодні 1963 року писала, що в “Україні” від замовлень відбою немає:”Колективно закупили столики на новорічний вечір працівники заводу високовольтної апаратури, міської лікарні. … До новорічного свята в ресторанах заготовлено чимало приємних сюрпризів, і один з них — свіжі червоні помідори”.

Ось що писав “Червоний прапор” про підготовку міста до Нового 1963 року
Ось що писав “Червоний прапор” про підготовку міста до Нового 1963 року

Та ж газета в останні дні грудня 1961-го, пишучи про підготовку міста до Нового року, зазначала, що в ресторані “Україна” вже заброньовано всі столики, встановлено велику ялинку. Буде новорічний бал на 350 гостей. Всього ж у місті встановлено 18 ялинок, зазначалося в газетній статті.

“Червоний прапор” – про місто передноворічне
“Червоний прапор” – про місто передноворічне

Найбільша і найкраща — на Театральній площі. Саме там до 1967 року, коли побудували площу імені Леніна (сучасний Майдан Незалежності) і встановлювали головну ялинку міста. Та, власне, ялинку на Театральній встановлювали ще багато років поспіль.

Головна ялинка Рівного біля театру, 1963 рік. Фото з фондів РОКМ
Головна ялинка Рівного біля театру, 1963 рік. Фото з фондів РОКМ
Ялинка на Новий 1968 рік. Фото з мережі Фейсбук (розмістила Аліна Савчук у спільноті “Старе Рівне. Рівне історичне”)
Ялинка на Новий 1968 рік. Фото з мережі Фейсбук (розмістила Аліна Савчук у спільноті “Старе Рівне. Рівне історичне”)

…Певно, чимало хто з рівнян зможе додати до розповіді про зустріч Нового року в далекі шістдесяті, які вже стали історією, власних цікавих подробиць. У багатьох вони назавжди залишаться яскравими і теплими спогадами. І часточкою унікального минулого нашого міста.

У публікації використано підшивки газети “Червоний прапор” за 1960-1965 роки з фондів ДАРО

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.