Уже в цю п’ятницю, 3 грудня 2021 року, у CULT Comedy Hall (вул. Чайковського, 7) відбудеться Stand-up зірки «жіночого кварталу» Наталі Гаріпової “Мамочка повернулася”.
Наталя Гаріпова – комікеса з Української ліги Клубу веселих та кмітливих, двократна переможниця шоу «Розсміши коміка» та фіналістка «Сomedy Баттл». Авторка двох концертних програм «День незалежності» та «Вам буде за себе соромно», з якими вона багато гастролювала Україною та закордоном. Ведуча гумористичного шоу «Вечір з Наталією Гаріповою» на СТБ. У своїх виступах комікеса піднімає незручні питання про чоловіків, жінок, їхні стосунки та секс. І все це подає в незлій та смішній формі.
«Програма, з якою Наталя Гаріпова виступить в CULT Comedy Hall, – абсолютно нова. Вона буде присвячена вагітності, родам та вихованню дітей. Рік тому авторка занурилася у світ материнства і написала велике шоу, в якому буде ділитися свіжим досвідом нової ролі. «Мамочка повернулася» – психотерапевтичний Stand-up, який дасть можливість із гумором подивитися на проблемні життєві моменти», – зазначають організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
Реставрація дерев’янного храму собору Пресвятої Богородиці в селі Заболотці
Станом на сьогодні вже виконали дві третіх робіт. Наступного року планують завершити реставрацію храму.
У 2015 році церкву обстежили та прийняли рішення розпочати першочергові протиаварійні роботи з метою призупинити її руйнування. Впродовж 2015-2016 років за кошти обласного бюджету виконали першочергові реставраційні роботи, зокрема замінили аварійні підвали по всьому периметру будівлі, відреставрували та покрили гонтом купол над вівтарною частиною храму та укріпили найбільш аварійну несучу стіну.
Дерево для робіт забезпечила громада села.
З обласного бюджету використали 300, 0 тис гривень.
З метою продовжити розпочаті роботи у 2019 році сільська рада с. Заболотці замовила виготовлення проєктно-кошторисної документації для реставрації пам’ятки.
«Відновилися роботи у 2021 році. Впродовж 2019-2020 років Заболотівська сільська рада забезпечувала виготовлення проектно-кошторисної документації. Оскільки церква була в дуже аварійному стані, це було нелегко, адже проектанти мали врахувати всі моменти для того, аби ї відновити», – зазначила начальниця відділу охорони, реставрації та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Львівської ОДА Ганна Харун.
Реставрація дерев’янного храму собору Пресвятої Богородиці в селі Заболотці
В обласному бюджеті 2021 року в програмі «Охорона, збереження і популяризація історико-культурної спадщини у Львівській області на 2021-2025 роки» передбачили фінансування для реставраційних робіт храму обсягом 1 000,0 тис грн, а також з місцевого бюджету Заболотівської сільської ради 200, 0 тис гривень.
Станом на сьогодні використали та профінансували близько 850,0 тис гривень.
Підрядником реставраційних робіт виступає ПОГ «Центр Комплекс». Розпочали роботи у червні цього року та вже забезпечили виконання наступних робіт:
відреставрували та покрили гонтом центральний купол та дахи храму;
укріпили та відреставрували несучі стіни;
розпочали реставрацію приміщення бабинця (дахи та несучі стіни).
Додамо, дерев’яний храм собору Пресвятої Богородиці в с. Заболотці Бродівського району є пам’яткою архітектури національного значення (ох. №1337). Збудований він у 1746 році.
В мережі Інтернет, на іноземних аукціонах знову пощастило відшукати добірку ретро фото, які були зроблені на території сучасної Львівщини.
Містечко Белз, 1916 р.Містечко Белз, 1916 р.Містечко Белз, 1916 р.Містечко Белз, 1916 р.Кіно, Кристинополь, 1914 р.Містечко Куликів, 1916 р.Великі Мости, 1916 р.Біженці, Кристинополь, 1916 р.Село Завидче, 1917 р..Мешканка Галичини, 1916 р.Мешканці Сокаля, 1916 р.Підгірці, 1916 р.Село в Галичині, 1916 р.Село в Галичині, 1916 р.Діти та солдат австрійської армії, 1916 р.Солдати на польових роботах, Галичина, 1917 р.
Фото датуються періодом Першої світової війни. На світлинах вдалося ідентифікувати такі населені пункти, як Белз, Куликів, Кристинополь, Завидче, Сокаль, Підгірці, Великі Мости.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Цього року літературний світ відзначає 100-й день народження геніального автора.
П’ятеро художників з України займаються перетворенням занедбаного підземного переходу у Львові на перехресті вулиць Стрийська – Володимира Великого на портал об’єктних абстракцій, натхненних книгою «Соляріс» Станіслава Лема.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Цього року літературний світ відзначає 100-й день народження геніального автора.
Головною проблематикою «Соляріса» Станіслава Лема, на думку художнього керівника проекту Микити Віски, є неможливість встановлення контакту з позаземною формою життя, яка у спробі контакту демонструє нам самих себе. «Автор зобразив це як невдачу у спробі пізнати інші світи, цивілізації, інший розум. Як можна зрозуміти все це, якщо людина не може зрозуміти іншу людину, і, нарешті, не може зрозуміти себе. Так само Соляріс – ця величезна мисляча і нескінченно самотня субстанція. Вона намагається налагодити контакт з людьми по-своєму, на своєму іноземному рівні пізнання, створюючи фантомів близьких людей, розкриваючи найглибше заховані, потаємні, ганебні думки та вчинки, і ніколи не зможе здійснити цю спробу. Але кінець твору все ж таки дає нам надію на позитивне вирішення проблеми», – зазначає він.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Ідея проекту – оформлення підземного переходу біля ЛАЗу – полягає в тому, щоб створити схожі умови контакту для умовного пішохода у межах простору підземного переходу. Тут “неземним розумом” виступають абстрактні малюнки, які так само можуть розкрити великий спектр почуттів та думок, тим самим підштовхнувши людину до внутрішнього діалогу.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Підземний перехід, на думку авторів, є ізольованою транзитною територією у міському ландшафті. Це певний вакуум, у якому глядач уподібнюється до героя романів Лема та перебуває у нейтральному просторі для «знайомства з самим собою».
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
«Цей перехід стане арт-об‘єктом і наповниться художнім прочитанням культової книги Лема. Цей «тунель» від ЛАЗу до «Вільної України», попри присутність наземних переходів, все ще обирає величезна кількість пішоходів. Сподіваюся, тепер ця частинка їхньої дороги буде наповнена цікавими спостереженнями та прочитаннями робіт художників зі всієї країни», – зазначає Ляна Мицько, координаторка проекту.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Художники, які працюють зараз над оформленням переходу у Львові, є професіоналами і здатні на високому рівні працювати з міською інфроструктурою та публічними просторами. Їхня художня мова виходить далеко за межі класичного вуличного мистецтва (графіті) і є яскравим прикладом сучасного підходу в так званому пост-графіті:
Анастасія Ку – художниця родом із Черкас, яка живе та працює в Києві. Працює у сферах графіті, ілюстрації та муралізму. У своїх роботах розвиває стиль класичної психоделічної ілюстрації.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Славік Шум – художник із Сум, живе та працює у Києві. Займається графіті з початку 2000-х. У своїх роботах використовує як елементи класичного графіті, так і авторські напрацювання як у сфері колірних рішень та композиції.
Данило Манк – пост-графіті художник родом із Сум, живе та працює у Києві, працює в архітектурній студії Makhno Design на посаді художника, цікавиться вуличним мистецтвом понад 10 років. У своїх роботах розвиває власне бачення роботи з друкаркою призводячи її до абстрактної геометрії.
Українські художники розмальовують один із підземних переходів Львова у стилі твору Станіслава Лема, фото ЛМР
Антон Худо – художник із Рівного, живе у Львові. Працює у сфері станкової графіки та інтерпретує її у вуличному мистецтві.
Микита Віска – художній керівник проекту, пост-графіті художник, живе і працює у Львові. Реалізується у сфері станкової графіки та пост-графіті, вивчає феноменології графіті та вуличного мистецтва.
Локація-партнер: Львівський муніципальний мистецький центр.
Осип Сорохтей, один з перших українських експресіоністів, завершив свій життєвий шлях 28 листопада 1941року у Станиславові. Відійшов у самотності, не було у цю мить коло нього ні близьких, ні друзів.
В цей сумний день публікуємо кілька споминів про останні дні Осипа Сорохтея та його відхід у вічність. Тексти подаються за редакцією авторів.
Осип Сорохтей
1. “Останній раз я бачився зі Сорохтеєм за большевиків восени 1939 р. у Станиславові. Ми оба учителювали тоді – він у гімназії, я через короткий час у дівочій семінарії. Були це пам’ятні дні. Прихід большевиків вдарив обухом усіх по голові. Copохтей був страшенно пригноблений. Коли я сказав йому, що маю надію виїхати по цей бік, він побажав мені успіхів і висказав надію, що побачимося в кращих часах. Та не діждався, переживання під червоними підкосили його сили.”, – Дам’ян Горняткевич, художник, випускник Краківської академії мистецтв.
2. “Як згадує художник Михайло Зорій, він із Сорохтеєм часто гостювали один в одного, мали довгі бесіди. Хоча Сорохтей і не відзначався відкритістю, був обтяжений мистецькими проблемами: публікація карикатур відвернула від нього знайомих; некомфортним особистим життям, проте спокійний і романтичний Зорій припав йому до душі. Молодший на 18 років Михайло Зорій цінував професійні поради колеги, трепетно зберігав подаровані йому рисунки Сорохтея. Зорій був першим, хто дізнався про смерть маестро: той останні дні мешкав самотньо – дружина з дітьми перебували у Снятині. Сорохтей кілька днів не приходив до роботи, тож Михайло Йосипович із сусідами виламали двері і застали уже мертвого художника – лікарі констатували смерть після другого інфаркту.” – Надія Бабій, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри дизайну і теорії мистецтва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
3. “В листопаді 1941 року, в час німецької окупації, прибув знову до Станиславова, сподіваючися стати на працю в Український Гімназії. Несподівано, вночі з 27 на 28 листопада 1941 помер Сорохтей на удар серця в одній із станиславівських гостинниць, подібно, як колись, 1909 року, видатний український композитор — Денис Січинський.” – товариш О.Сорохтея з державної чоловічої вчительської семінарії Іван Ставничий.
Осип Сорохтей. Автопортрет. 1938 рік
4. “Життя його могло закінчитися інакше, але для цього треба було бути іншою людиною. Так помер Художник. Плоть від плоті, дух від духу свого народу. Художник, чия творчість, подібно до творчості найемоційніших митців першої половини XX сторіччя, концентрувала в собі, наче незаживна рана, духовне каліцтво світу, в котрому він народився й з котрого передчасно пішов” – мистецтвознавець Олена Ріпко.
5. “Осип Сорохтей був похований на міському цвинтарі у Станиславові (тепер це місце носить назву Меморіального скверу). Однак не мав спокою і по смерті. У 80–ті влада прийняла рішення зруйнувати поховання і створити на їх місці сквер. Стараннями родини останки О.Сорохтея були перенесені на Івано-Франківське міське кладовище, село Чукалівка.” – мистецтвознавець, історик Адріяна Грушинська.
6 “Історичні цвинтарі в Івано-Франківську знищені. Всі. Шкода за всіма, та найбільше жаль за тим, що був загальноміським. Він має свою промовисту історію, яка фіксує не тільки роки людського життя, а й основні віхи історії міста, краю, нації. Проте сторінки цього цвинтаря, незважаючи на те, що вони були кам’яними, стерті майже всі.
З постанням нового міста постало і питання організації нового цвинтаря. Він був започаткований на віддаленому колишнім передмісті, на межі Княгинин-Колонія, в другій половині XVIII ст. Був за формою прямокутним і займав площу 5,5 га. Цвинтар назви не мав. Перші могили на ньому з’явилися в 1782 р. Він був старший за віком, ніж найвідоміші і найстаріші в Україні цвинтарі Личаківський у Львові (1786) та Байкове кладовище в Києві (1834). Як і місто, змінював своє обличчя й цвинтар, поступово набирав чинності. Розростаючись, приймав на вічний спочинок нові й нові покоління мешканців міста. Тут було здійснено майже п’ять тисяч поховань.
Осип Сорохтей. Зняття з хреста, 1935 р.
Навіть дві світові війни, які так жорстоко обпалили Прикарпаття, виявились для цвинтаря менш руйнівними, ніж застійні часи. У 1970-х рр. на цвинтарі стали творитися варварські події. Хулігани розбивали гробниці, викидали з них домовини, розкидали кістки померлих, можливо, шукаючи коштовностей. На могилах влаштовували п’яні оргії, картярські ігри. Міліція не чинила перешкод. Містом ширилися чутки, що ці неподобства діються з мовчазної згоди місцевої влади, котра прагне знищити цвинтар. Особливо муляли очі стрілецькі могили, що ще збереглися. Крім того, поруч завершувалось будівництво готелю (1975) та нового театру (1980). При цьому була знесена колишня німецька кірха, збудована 1885 р., на той час уже перетворена на спортивний зал.
Тому і приймає міськвиконком у 1980 р. своє найвандальніше рішення в багатовіковій історії міста: «Кладовище – ліквідувати! На його місці розпланувати сквер…». Цвинтар вмирав важко і болісно. У міста силою віднімали історію і воно відразу збідніло – духовно. Родичам померлих надавали змогу перепоховати їх на новому міському цвинтарі в с. Чукалівці.” – краєзнавці М. Мицан та М. Головатий.
7. “…Станиславівська влада постановила будувати нове приміщення для драматичного театру. Новий будинок театру будується поруч зі старим міським кладовищем. 1974 року виконком міської ради постановляє знести кладовище, зберігши лише 12 могил. На місці решти має бути висаджений міський парк відпочинку, оскільки сусідство могил театру не пасує… На місці захоронень січових стрільців будуть прокладені прогулянкові доріжки.” – письменник Роман Горак.
Осип Сорохтей. Допомагають нести хрест. Хресна дорога. 1930 р.
8. “Могила художника знаходиться на Чукалівському кладовищі м.Івано-Франківська. Меморіальний пам’ятник, де на латуні викарбований відомий автопортрет О.Сорохтея, створений за проєктом народного художника Еммануїла Миська.” – мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, член Національної спілки журналістів України Володимир Баран.
9. “На Чукалівському кладовищі поруч з Осипом Сорохтеєм у тій самій могилі похована донька – Христина-Марія Сорохтей (1934 – 1988рр). Навпроти через алею, трохи навскіс – могила сина – Ярослава Сорохтея (1930-1982рр).
Осип Сорохтей
Дружина Осипа Сорохтея – художниця Марія Карп’юк (1900-1978рр) проживала останні роки з молодшою донькою від другого шлюбу – Надією Самуляк. Похована в Києві на Лісовому Кладовищі.” – мистецтвознавець, історик Адріяна Грушинська.
10. “Не зазнавши розуміння за життя, О. Сорохтей канув у довге забуття. Лише 1970 р. була зібрана перша (й посмертна) виставка творів художника в залах Львівського музею українського мистецтва. Після неї 1980 р. відбулася ще одна. Та ці неповні виставки не були належним чином оцінені критикою, не дістали розголосу. Історія української культури залишалася збідненою на прекрасне і яскраве ім’я.
Через часткове замовчування спадщини митця і надто поверхове її інтерпретування він був сприйнятий лише як карикатурист, трохи не ментор, охоронець моралі. Твори сатиричного, портретного, побутового, а також “релігійного” жанрів, відірвані один від одного, втратили не тільки естетичну цілісність, а й глибоко драматичний громадський зміст.
Осип Сорохтей. Гротескний портрет скрипаля Корина. Графіка, 1924 рік
Та досить поставити всю творчість О. Сорохтея у контекст історії і європейського мистецтва першої половини XX ст., щоб зрозуміти значення цього непересічного явища для вітчизняної культури.” – мистецтвознавець Олена Ріпко.
Більше інформації про життя та творчість Осипа-Романа Сорохтея можна віднайти на сайті, створеному благодійним фондом РУСТ за сприяння УКФ www.sorokhtei.org.ua
Недільний ранок у Львові не може не розпочинатися з філіжанки улюбленого кавового напою. Зрештою, уже не тільки й Львові, кавовий тренд, або, як зараз модно говорити, кав’ярні третьої хвилі, перетворили традицію пити каву в цілу культуру. Відповідно й кількість сортів та способів приготування кави росте з кожним днем. Розібратися в них нам допоможе Торгова Марка Кава Старого Львова.
На даний час існує велике різноманіття кавових напоїв, від еспресо до колд брю. Тому, зайшовши в кав’ярню і побачивши незнайому назву, щоб не осоромитись, зараз ми розберемось які різновиди кавових напоїв бувають і як вони готуються.
Еспресо – в перекладі з італійської означає «зварений під пресом», що і описує процес приготування цього напою. Еспресо готується в кавовому апараті під високим тиском гарячої води, температура якої не перевищує 95℃. Цей кавовий напій характеризується середньою міцністю. Подають в невеличких чашках об’ємом 30-35 мл. Рекомендовано споживати невеликими ковтками не пізніше, ніж через хвилину, після приготування.
Кава еспресо
Фільтр-каву готують у крапельній кавоварці і подають у кухлях об’ємом 200-220 мл. Для приготування цього напою використовують зерна середнього і грубого помолу.
Кава по-турецьки – готують в турці або джезві на піску або відкритому вогні використовуючи зерна дуже дрібного помолу. Можливе додавання спецій, що надає кавовому напою насичений пряний аромат. Традиційно подають каву по-турецьки в низьких чашках зі склянкою води.
Американо – це популярний різновид еспресо, розбавлений більшою кількістю води. Для приготування американо використовують 120 мл рідини.
Лунго – для приготування цього різновиду есперсо використовують 60 мл води і зерна грубого помолу. Характерною ознакою лунго є підвищений вміст кофеїну і гірчинка кавового напою.
Допіо, або як ще називають подвійне еспресо. Це є класичний кавовий напій еспресо в подвійній порції.
Ристрето – насичена версія еспресо з малим вмістом кофеїну. Готується цей кавовий напій в таких пропорціях: 7 грам кави дрібного помолу і 25 мл води.
Капучино – це рівні пропорції еспресо, збитого молока і ніжної молочної пінки. Якщо для приготування капучино використати прозору чашку то буде видно три шари.
Кава лате
Лате – це еспресо, яке заливається гарячим або холодним вспіненим молоком. Співвідношння інгредієнтів (еспресо, молоко, молочна пінка) – 1:2:1 відповідно.
Макіато – це еспресо з невеликою кількістю молока. На смак макіато м’якший, в порівнянні з капучино. Готується цей кавовий напій додаванням еспресо зверху до молока та збитої пінки. В багатьох кафе його подають в пропорціях 1:1 (кава – молоко).
Мокачино – це класичне лате в поєднанні з гарячим шоколадом. В різних кафе готують цей напій в різних пропорціях і він може мати різний смак. В класичному рецепті таке співвідношення інгредієнтів : ¼ еспресо, ¼ шоколаду, ½ молока. В об’ємах це виглядає наступним чином: еспресо -50 мл, гарячий шоколад – 50 мл, молоко – 100 мл, вершки і шоколадна посипка для декору.
Кон-панна – еспресо з додаванням збитих вершків. Така кава виглядає досить привабливо та апетитно і готується досить просто. Зверху можна прикрасити шоколадною посипкою, вафельними трубочками чи іншими цікавими солодощами.
Кава Кон-панна
Флет-уайт – кавовий напій, приготовлений з подвійного еспресо і збитого молока. Для приготування флей-уайт необхідно взяти 60 мл еспресо та приблизно 120 мл збитого молока. Пінка на цього кавовому напої повинна бути рівною в рівень з краями чашки.
Раф – кавовий коктейль з добавлянням еспресо, збитих вершків та ванільного сиропа. На його основі був створений медовий раф – замість ванільного сиропу додається мед.
Глясе – це охолоджене еспресо або американо в поєднанні з кулькою морозива.
Афогато – це класичне морозиво, яке заливається стандартною порцією еспресо.
Кава Афогато
Колд брю – це кавовий напій, який створюється в результаті настоювання кавових зерен у холодній воді.
В кожного з нас є свій улюблений рецепт кави, але часом буває спонтанне бажання поекспериментувати. В цей момент може знадобитися такий словничок. а загалом – всім смачного і гарного недільного дня.
Сьогодні, 28 листопада 20201року, з 17:00 до 19:00 на площі Галицькій відбудеться святкування Хануки.
Древнє свято світла і перемоги над ворогом і темрявою, Хануку, єврейський народ святкує щороку взимку — у пам’ять про неймовірну перемогу євреїв-партизанів над величезним військом селевкідів-загарбників. Перемогу слабких над сильними, люблячих Бога над беззаконними. Це час надії, піднесених сердець, неймовірних Божих чудес та прориву із криз та глухих кутів!
В програмі святкування:
Єврейські пісні та танці (навчать танцювати і вас)
Гарячий чай та святкові частування
Лотерея із подарунками
Дружнє спілкування
Трошки про Хануку і не тільки
Молитви ЗА вас і ДЛЯ вас
А ще це 8 днів веселощів, традиційних смаколиків (пончики/деруни/солодощі), ігор, гостювань, благодійності та дарунків.
Захоронка у Старому Самборі, ймовірно 20-30-і роки. Джерело фото: ssmi-ua.org
Катерина Мозгова
Просто мама двох дівчаток. Двоє – це не п’ять, не чотири і навіть не три! Звичайна мама, звичайних дівчаток з різницею у два роки. Обійшлося якось без бабусь, без няньок. Допоки спала одна, доглядалася та виховувалася інша, спала друга, на руках з першою варився обід. Прогулянка: одна у візочку, друга на руках чи пішо. Дитячі ранки, гуртки, шиття костюмів, хатні обов’язки, хвороби по колу і одвічне бажання побути самій і для себе. Я дуже добре пам’ятаю той день, коли якось зранку привела у садочок старшу, тримаючи за руку меншу дворічку, і вихователька, відступаючи від правил, на свій страх та ризик утаємничено запропонувала мені: «А залишайте мені і другу до обіду!». Чи варто казати, що довго мене не вмовляла? Я щиро раділа, що вперше за 4 роки я матиму кілька годин, коли зможу побути насамоті.
Дитячі садки стали для нас буденним явищем. Для жінок це можливість самореалізації, вивільнення часу на себе та на спокійне виконання звичних обов’язків, а для малят – коло однолітків, всебічний розвиток та прекрасний плацдарм для соціалізації. Проте ще у ХІХ ст. садки були не лише важливою умовою виживання родини, але й питанням безпечного зростання самої дитини, яка під час того, як батьки заробляли на прожиття, часто наражалася на небезпеку. Типовими для тогочасних кримінальних справ були звинувачення жінок у недогляді, нехтуванні батьківськими обов’язками і навіть умисному вбивстві. Не поспішаймо засуджувати, адже згідно з австрійським законодавством догляд за малолітньою дитиною працюючої жінки покладався на старших братів, сестер, які залишалися вдома, або на співмешканців, якщо такі були. А якщо таких не було? Статистика дитячої смертності у кінці ХІХ століття є безжальною – на Галичині 40 відсотків дітей помирало у віці до п’яти років, і, на превеликий жаль, не завжди від хворіб.
Питання відкриття українських виховних закладів для дітей (до речі саму назву «дитячий садок» започаткував у 1837 році німецький педагог Фрідріх Фребель, стверджуючи, що діти – рослини, а вихователь – садівник) було ще й питанням національного виховання. Адже за відсутністю руських захоронок (як називали садочки на Галичині) українці користали з польських садочків, де діти зростали та виховувалися в атмосфері польського патріотизму та плекання польських традицій. Такий стан речей все більше непокоїв українську інтелігенцію Галичини.
Уперше заклик створити руські захоронки був озвучений поборницею жіночих прав та очільницею феміністичного руху Галичини Наталією Кобринською на жіночому віче у Стрию у вересні 1891 року. Цікавий момент: на захід, аби послухати жіночі дискусії, прийшли поважні стрийські русини, священники, правники. Проте жоден з них не був допущений на зібрання, позаяк, за твердженням Кобринської, присутність навіть одного чоловіка могла би відібрати відвагу у жінок і не сприяла би вільній дискусії. Саме на цьому віче Кобринська озвучила ідею про відкриття українських захоронок для сільських дітей, які найчастіше опинялися без належного догляду та опіки.
Отець Кирило Селецький. Джерело фото: synod.ugcc.ua
Проте без чоловіків у цій благій справі таки не обійшлося. Уже наступного року парох села Жужелі (сьогодні Жужеляни на Сокальщині) отець Кирило Селецький разом із ієромонахом-василіянином Єремією Ломницьким започатковують новий чернечий чин у греко-католицькому обряді Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Першою монахинею нового чину було запрошено Михайлину (Йосафату після постригу) Гордашевську. Вихована у багатодітній бідній родині, змалечку побожна, саме сестра Йосафата була покликана очолити згромадження, що гуртувало довкола себе бідних та побожних дівчат, одним з найважливіших завдань яких мала стати опіка над сільськими дітьми, які часом були покинуті напризволяще і ніяк не виховувалися, особливо під час весняно-польових робіт. От що зазначав отець Степан Хабурський на шпальтах часопису «Нива»: «А як конечно потребує та бідна дітвора опіки в той час літніх робіт! Перейдіться тоді по селі, загляньте на кожне обійстя, до хати, то побачите, що робить, чим та як бавиться наша дітвора. По придорожних ровах їх повно, брудних… А скільки шкід по садах, городах, скільки великих пожеж, скільки хворіб, каліцтв на ціле життя. І що з тої дітвори виростає?».
Після створення нового чернечого чину отець Ломницький відправляє сестру Гордашевську на 2 місяці навчання до польських сестер-феліціянок у Жовкві, аби та отримала там практичні знання по веденню захоронок. По поверненню сестра оселяється у зведеній стараннями о. Селецького дерев’яній хатині. Криті соломою, без підлоги, з аскетичним начинням – убогі сільські покої стали домівкою та першим прихистком для чернечого згромадження бідних дівчат. На початках сестри жили досить убого, працювали у селян на полях, допомагали бідним родинам, займалися збором лікарських трав, виготовленням ліків, часом голодували, жили з того, що приносили на подяку селяни. У травні 1893 року стодолу біля новіціяту о. Селецький переробив під велику кімнату для прийняття перших діточок. Ось так і була створена перша українська захоронка, якою стали опікуватися Сестри Служебниці.
Сестра Йосафата (Михайлина Гордашевська) біля першого дому в Жужелі. Джерело фото: synod.ugcc.ua
Правила чину зобов’язували сестер отримувати фахову освіту і навіть у початковій школі духовного життя молодих сестер старшими наставницями проводилися лекції та практичні заняття з ведення захоронок. Щодня захоронка приймала до 50 дітей, які тут всесторонньо розвивалися через ігри, працю, навчання. Основними напрямками виховання дітей сестрами у захоронках були: релігійне, моральне, національне, інтелектуально-культурне та фізичне виховання. Сам отець Селецький писав для вихованців вірші, укладав пісні, хореографічні вправи, забави.
На догляд брали діток від 3 до 7 років. Забезпечували їх сніданком та обідом, найбідніші отримували також одяг та взуття. Ось як описується перебування дітей у захоронці на шпальтах газети «Львівський голос»: «День в захоронці починався молитвою. Потім була забава. При забаві діти вчились, як треба прилично стояти, ходити, сидіти, говорити, дякувати. По забаві йшла наука. Вона тривала недовше, як пів години. Сестра розказувала дітям про все, що навкруги себе бачили, розповідала їм казочки, учила віршів, катехизму, біблії, істоpiї, учила рахувати на яблуках чи каштанах, а навіть початків читання. Потому Сестри Служебниці варили дітям обід, чи варений пригрівали. Пополудні йшла робота в садку. Діти копали, пололи грядки, возили тачками пісок, замітали стежки, а старші дівчатка займались робітками. По забаві була знову наука пів години. По науці обговорювали сестри з дітьми денні справи. Відтак ішли діти до церкви на молитву».
По мірі відкриття нових осередків Сестер Служебниць по Галичині, розкривали свої двері для української дітвори і нові виховні заклади. У 1929 році у Львівській, Станіславській та Перемиській єпархіях їх вже діяло 39 (на 1750 дітей), у 1938 році – 76 захоронок (на 4215 дітей). Також українські захоронки ставали осередками підтримки молодих українських матерів та жіноцтва. Провадили черниці і сиротинці для дівчат, також виховні інтернати для панночок, майстерні шиття та інше. Перед закінченням Другої світової війни під опікою Сестер Служебниць було близько 90 дитячих дошкільних закладів у різних куточках Галичини.
Захоронка у Бориславі 20-30-і роки. Джерело фото: ssmi-ua.org
З приходом радянської влади чин Сестер Служебниць було ліквідовано, а захоронки стали основою для дитячих садочків у часи нової влади. Проте пам’ять про кропітку та віддану працю сестричок залишається живою по сьогодні. Ще є на селах бабці, які виховувалися в українських захоронках під опікою відданих Сестер Служебниць, в уставі яких було сказано, що діти для них мають бути найціннішим скарбом. І сьогодні наспівують вони своїми тихенькими старечими голосами закарбовані у пам’ять понад 80 років рядки о. Селецького:
Не проклинай, брате, і не трать надії,
Закладай до плуга воли половії.
І не жалуй, брате, ні праці, ні труду,
Сій здорове зерно для свойого люду.
Тоді твоя праця не піде на марне,
А надія в Бозі, буде жниво гарне.
Зранку 27 листопада 1952 року у Львові було запущено перевезення пасажирів тролейбусом. Перший тролейбусний маршрут поєднав площу Адама Міцекевича із головним залізничним вокзалом. Першим тролейбусом, який виїхав на маршрут, керував водій Іван Романович Троян. Так почалася історія львівського тролейбусу, про історію якого розповідають Фотографії Старого Львова.
І. Винахід і удосконалення тролейбуса
Батьком тролейбуса вважається видатний німецький вчений, винахідник і інженер-електротехнік Вернер фон Сімменс, який побудував візок із електроприводом під назвою «електромот». Цей візок отримував електричне живлення від двопровідної контактної мережі. Вважається, що ідея нового виду електричного транспорту належить рідному брату Вернера фон Сіменса Вільгельму, який мешкав у Великобританії. Саме там, на засіданні Королівського наукового товариства в Лондоні, Вільгельм Сіменс зробив доповідь про новий вид електричного транспорту.
Експериментальна тролейбусна лінія була збудована компанією «Siemens & Halske» Вернера фон Сіменса навесні 1882 року в передмісті німецької столиці Галензее. Уздовж траси цієї тролейбусної лінії довжиною 540 метрів було прокладено двопровідникову контактну мережу. На контактні проводи подавався постійний електричний струм від генератора. Струмознімання здійснювалося восьмиколісним візком, який німецькою називався «Kontaktwagen», який котився по паралельним контактним проводам. Чотирьохколісний візок «електромот» був обладнаний двома тяговими електродвигунами, що отримували живлення від контактної мережі 550 В постійного струму через пуско-регулювальну апаратуру та міг розвивати швидкість до 12 кілометрів на годину.
«Прадід» сучасного тролейбуса – візок із електричним приводом «Електромот», побудований Вернером фон Сімменсом. 1882 р.
Випробовування нового виду електротранспорту тривали майже півтора місяці – із 29 квітня по 13 червня 1882 року. Під час експериментальної експлуатації першої в світі тролейбусної лінії проявилися її недоліки – оскільки контактні проводи розташовувалися дуже близько один від одного, тому при сильному вітрі вони торкалися один одного, що спричиняло короткі замикання. Не надто надійним було і струмознімання за допомогою візка «Kontaktwagen».
Якщо електричний трамвай став видом міського транспорту уже через кілька років після винаходу, від часу побудови експериментальної тролейбусної лінії до перетворення тролейбуса у вид міського електротранспорту знадобилося майже три десятиліття. До вдосконалення нового виду електротранспорту доклалася ціла низка винахідників. Зокрема іще в першій половині 1880-х років бельгійський інженер Шарль Ван Депуле розробив т.зв. «тролейний ролик», тобто струмоприймач у вигляді штанги із струмознімним роликом на кінці. Такий струмоприймач був значно надійніший, а ніж візок «Kontaktwagen», який використовувався на експериментальній тролейбусній лінії Сіменса.
У 1888 році американський винахідник Френк Спрейг розробив іще одну конструкцію штангового струмоприймача із ковзним контактом і графітовою вставкою. Такі струмоприймачі Френк Спрейг застосував на трамвайних вагонах (у столиці Латвії Ризі досі експлуатуються трамваї, обладнані штанговими струмоприймачами). До речі, в деяких містах США облаштовували двохпровідну контактну мережу для трамваїв.
Вантажний тролейбус-буксир, сконструйований компанією Макса Шиманна. 1900-ті рр.
ІІ. Перші тролейбусні системи в світі та Україні
«Батьком» сучасного тролейбуса вважають німецького винахідника Макса Шиманна, який народився 10 вересня 1866 року в місті Бреслау в Німеччині (нині – Вроцлав, Польща) в родині страхового агента Альберта Карла Шиманна (1837 – 1897). Матір майбутнього інженера і винахідника – Малвіл Луїза Шиманн, уроджена Олофф (1840 – 1907) була донькою кенігсбергського художника Фредеріка Августа Олоффа. У родині Шиманнів було шестеро дітей.
Вищу освіту в галузі електротехніки Макс Шиманн отримав у Королівському технічному інституті в Берліні-Шарлоттенбурзі. Після закінчення інституту Шиманн деякий час працював у компанії «Сіменс і Гальске» в підрозділі, який займався розробкою конструкцій електричних трамваїв. На початку 1890-х років переходить на роботу в компані. «Центральне управління другорядних залізниць».
У 1900 році Макс Шиманн засновує в Дрездені власне інженерне бюро, а у 1901 році у Вюрцені разом із Фрицем Момбером створює «Товариство безколійних залізниця Макса Шиманна і Ко» («Gesellschaft für gleislose Bahnen Max Schiemann & Co»). У період до Першої світової війни Макс Шиманн і його компанія спроектували і збудували десять тролейбусних ліній у містах Німеччини та дві лінії у Австро-Угорщині та Норвегії.
Пасажирський тролейбус, сконструйований компанією Макса Шиманна для міста Мюльхаухена. Листівка початку ХХ століття
Протягом 1900 – 1910-х рр. Макс Шиманн вніс багато удосконалень у конструкцію електричного обладнання та ходової частини тролейбусів. Його компанією було побудовано кілька моделей пасажирських і вантажних тролейбусів.
Першу тролейбусну лінію під назвою «Білетальбан» компанія Макса Шиманна збудувала у 1901 році в містечку Білеталь. Довжина цієї вантажної тролейбусної лінії складала 4,4 км. Вантажні тролейбуси-тягачі живилися від дводротової контактної мережі постійного струму напругою 500 В. У 1903 році почала роботу вантажна тролейбусна лінія Кальксбан у місті Гревенбрюк довжиною 1,5 км. Найдовшу тролейбусну лінію «Вейшедеталбан» довжиною 8 км. було збудовано в 1904 р. в околицях Гревенбрюка. Напруга контактної мережі тут становила 600 В. На лінії курсували як вантажні, так і пасажирські тролейбуси.
У Австро-Угорщині фірма Макса Шиманна збудувала тролейбусну лінію Піран – Портороз (територія сучасної Словенії), яку було відкрито 24 жовтня 1909 року. Довжина лінії складала 5,2 км., напруга в контактній мережі – 500 Вольт. Ця тролейбусна лінія пропрацювала до 1912 р.
Із тролейбусних ліній, збудованих компанією Макса Шиманна найдовше пропрацювала лінія, збудована в норвезькому місті Драммені. Цю лінію було відкрито у 1909 році, а пропрацювала вона аж до 1967 р. Довжина тролейбусної лінії у Драммені складала 6,5 км., напруга в контактній мережі – 600 В. Щодо самої Німеччини, то із тролейбусних ліній, збудованих компанією Макса Шиманна найдовше пропрацювали лінії «Індустрібан» у Вюрцені (1905 – 1928) та «Хафеншлеппбан Альтон» (1911 – 1949).
Креслення пасажирського тролейбуса, який експлуатувався на міжміській тролейбусній лінії Піран – Портороз на території Австро-Угорщини. Лінія була збудована компанією Макса Шиманна. 1909 р.
Після Першої світової війни Макс Шиман почав співпрацю із компанією «Railless Elektric Traction Company Ltd.» із Великобританії, яка займалася розробкою і виробництвом тролейбусів. Протягом 1910 – 1920-х рр. тролейбус стає перспективним видом міського електротранспорту, тролейбусні лінії будують в містах Великобританії та інших європейських країн.
Помер винахідник і вчений-електротехнік Макс Шиманн 2 лютого 1933 року і похований в місті Вюрцені.
Перша тролейбусна лінія на території Австро-Угорщини була відкрита 14 жовтня 1908 року у Відні. 19 липня 1909 року тролейбуси почали курсувати у місті Братиславі, а 4 жовтня 1909 року тролейбусний рух розпочався в місті Чеське Будейовіце.
Іще на початку 1910-х рр. тролейбус міг з’явитися і у Львові – коли зайшла мова про будівництво трамвайної лінії на Високий Замок, то керівник Львівського трамвая, видатний інженер-електротехнік Йозеф Томицький, який був знайомий із тролейбусами Шимана, запропонував замість традиційної трамвайної лінії лінію «безрейкового електричного омнібусу», тобто тролейбусну лінію.
Тролейбус в польському місті Познані – саме тут 12 лютого 1930 року була відкрита перша в Другій Речі Посполитій тролейбусна система
Окрім Високого Замку Томицький пропонував збудувати іще одну тролейбусну лінію від трамвайного депо на Вульці по вул. Кадетській (нині Героїв Майдану) та вул. Стрийській до верхньої частини парку Кілінського (нині – Стрийський парк) і Стрийської рогачки. Проте на своєму засіданні в травні 1909 року електрична комісія львівського магістрату відхилила пропозицію Йозефа Томицького про будівництво ліній безрейкового електричного омнібусу на Високий Замок. Отож на Високий Замок було збудовано трамвайну лінію, яку було введено в експлуатацію наприкінці літа 1910 року.
Напередодні Першої світової війни тролейбус міг з’явитися в столиці України Києві. У газетах 1914 року можна знайти інформацію про пропозицію англійської компанії про будівництво в Києві тролейбусної лінії. Проте початок великої війни відклав початок тролейбусного руху в столиці України на два десятиліття.
У 1920 – 1930-х роках тролейбус набув значного поширення в містах Європи – він розглядався як перспективний вид міського транспорту і більш дешева альтернатива трамвая. Для прикладу, у 1910 – 1930-х роках тролейбусні лінії відкрилися в чотирьох десятках міст Великобританії. У ті роки тролейбусні лінії відкривалися в Італії та Швейцарії.
Трьохвісний тролейбус в польському місті Познань. Початок 1930-х рр.
Перша тролейбусна лінія на території міжвоєнної Польщі була відкрита у Вроцлаві (рідному місті Макса Шимана) 16 березня 1912 року, проте вона пропрацювала тільки до початку Першої світової війни. Перша тролейбусна система в Другій Речі Посполитій була відкрита 12 лютого 1930 року в Познані. У 1938 – 1939 рр. у Львові почалося обговорення будівництва тролейбусної лінії, але реалізації цих планів завадила Друга світова війна.
Перша тролейбусна лінія в Україні почала роботу в Києві 5 листопада 1935 року. На початку планувалося, що вона поєднає площу Третього Інтернаціоналу (нині – Європейська площа) із Київським трамвайним заводом імені Томаша Домбаля. Підготовка фахівців-тролейбусників для Києва відбувалася в Москві, де тролейбус почав курсувати у 1933 році. Очолювали групу київських електротранспортників завідувач конструкторським бюро Київського трамвайного заводу ім. Домбаля Михайло Ольшанський та головний інженер служби руху Київського трамвая Сергій Ребров, у складі групи були досвідчені ремонтники та водії київського трамвая, які мали опанувати експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт тролейбусів. Було вирішено, що складання тролейбусів ЛК-5 для Києва буде проводитися на Київському трамвайному заводі, отож М. Ольшанський та С. Ребров привезли до Києва технічну документацію на тролейбуси, ескізи та шаблони. Протягом короткого часу на заводі було збудовано 5 тролейбусів моделі ЛК-5.
Тролейбуси ЛК-5 у день відкриття тролейбусного руху в Києві – 5 листопада 1935 року. Ці тролейбуси були побудовані на Київському трамвайному заводі ім. Т. Домбаля
Треба зазначити, що Сергій Олександрович Ребров (1903 – 1980) паралельно із роботою на Київському трамваї (у 1923 році він починав трамвайним кондуктором, потім слюсарем по ремонту трамваїв) навчався у Київському політехнічному інституті. Із 1931 року, паралельно із інженерною роботою, почав викладати в КПІ. У передвоєнний час викладав будову тролейбусів на курсах по підготовці водіїв тролейбусів. Сергій Ребров написав кілька підручників та наукових праць, присвячених тролейбусам. Він, зокрема, дослідив питання електроспоживання тролейбусів і видав відповідну книжку.
У повоєнний період Сергій Ребров працював у Київському політехнічному інституті, завідував кафедрою. Вивчав нові види приводів – лінійний та магнітно-фугальний та можливості їх застосування у транспорті.
У 1935 році вдалося збудувати ділянку довжиною 3,5 км. по вул. Червоноармійській (нині – Велика Васильківська) від КТЗ до площі Льва Толстого. Перше тролейбусне депо Києва було збудоване поряд із заводом і було розраховане на 17 машин. У відкритті тролейбусного руху в Києві 5 листопада 1935 року був присутнім керівник радянської України Станіслав Косіор. Тролейбусний рух в Києві відривали тролейбуси моделі ЛК-5 (модель була названа на честь Лазаря Кагановича), зібрані на КТЗ. Історія зберегла прізвища перших водіїв київського тролейбуса – першу машину на лінію вивів І. Чешко, наступними машинами керували Л. Бокач, Г. Смолін, О. Слюсаренко та М. Савченко. Першим очільником тролейбусного депо Києва був С. Ребенок, головним інженером В. Чехович, а заступником директора із експлуатації – М. Тиликевич.
Тролейбус ЛК-5 з деповським № 4 на Хрещатику. Кінець 1930-х рр.
2 червня 1936 року в Києві почався рух тролейбусів на новій тролейбусній лінії від пл. Льва Толстого до залізничного вокзалу, а 2 жовтня 1937 року розпочався тролейбусний рух по новій лінії по Хрещатику до площі Третього Інтернаціоналу. У 1937 – 1941 рр. у Києві працювало три тролейбусні маршрути. У кінці 1940 року довжина контактної мережі тролейбуса в Києві складала 15,4 км, у тролейбусному парку налічувалося 47 машин, протягом року було перевезено 14,8 млн. пасажирів.
Наступним українським містом, де відкрився тролейбусний рух, стали Чернівці, які на той час знаходилися в складі Румунії. 1 лютого 1939 року тролейбуси почали курсувати на маршруті, який поєднав резиденцію буковинських митрополитів (нині Університет ім. Федьковича) та вулицю Зелену. Маршрут обслуговували тролейбуси MAN німецького виробництва. Того ж 1939 року тролейбусний рух відкрився іще у двох українських містах: 5 травня – у Харкові, а 31 грудня – в Донецьку. У 1941 році роботи із будівництва тролейбусної лінії проводилися в Одесі, проте тролейбусний рух в цьому місті розпочався після завершення Другої світової війни – 5 листопада 1945 року.
ІІІ. Будівництво першої тролейбусної лінії у Львові. Початок тролейбусного руху
Уже на початках розробки першого радянського Генерального плану Львова було заплановане будівництво в місті тролейбусних ліній. В 1947 році було заплановано демонтувати трамвайну лінію із центрального проспекту Леніна (нині – пр. Свободи). У червні 1947 року фахівці харківської проектної контори «Укркомунпроект» розпочали проектування першої тролейбусної лінії для Львова. Розглядалося два варіанти першої черги тролейбусної лінії: перший – від пл. Адама Міцкевича до військового аеродрому на Скнилові із відгалуженням до залізничного вокзалу та другий – із центру міста до Львівського автозаводу по вул. Академічній (пр. Шевченка) та вул. Стрийській.
Тролейбус MAN в Чернівцях поблизу палацу буковинських митрополитів. 1939 р.
Живлення першої тролейбусної лінії Львова було заплановано від тягової підстанції №1 трамвая на території Вагонно-ремонтних майстерень (нині – вул. Вітовського, 57). Профілакторій для проведення технічного обслуговування тролейбусів планували збудувати на території трамвайного депо №1 на вул. Городоцькій, 185. Будівництво тролейбусної лінії у 1947 році так і не розпочали.
Перший радянський генеральний план Львова, розроблений Г. Швецько-Вінецьким та А. Натальченко та затверджений у 1956 році, передбачав перетворення всієї планувальної інфраструктури міста із радіальної (коли вулиці розходяться від центра міста в сторону околиць) у радіально-кільцеву (схожу на павутину). Генплан передбачав будівництво нових «хордових» вулиць і доріг, які поєднували б між собою основні радіальні магістральні вулиці Львова – Городоцьку, Зелену, Стрийську, Личаківську, Жовківську (Богдана Хмельницького), Шевченка та ін. Генплан Львова 1956 року визначав нові території для спорудження житлових масивів та промислових об’єктів – на околиці Сигнівки, Козельників та Майорівці та ін. Для сполучення промислових зон та житлових мікрорайонів між собою та із центром міста пропонувалося створити мережу тролейбусних та автобусних маршрутів.
Монтаж контактної мережі тролейбуса на пл. Адама Міцкевича у Львові. Осінь 1952 р.
Підготовку до будівництва тролейбусної лінії у Львові розпочали влітку 1951 року – тоді було розібрано трамвайну лінію по центральному проспекту, а замість неї було збудовано трамвайну лінію по вул. Підвальній та І.Гонти (від вул. Руської до вул. Богдана Хмельницького).
27 квітня 1952 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про невідкладні заходи щодо розвитку міського господарства міста Львова», яка передбачала в тому числі і будівництво в місті тролейбусних ліній. Рішення Ради Міністрів УРСР щодо власне будівництва тролейбусної лінії у Львові було прийняте 3 травня 1952 року. За цим рішенням протягом 1952 – 1953 рр. у Львові мало бути споруджено тролейбусну лінію довжиною 10,5 км і вартістю 7,2 млн. карбованців, в т.ч. перша черга – 7,3 км вартістю 4,5 млн. карбованців.
18 травня 1952 року російськомовна газета «Львівська правда» опублікувала замітку «У нас буде тролейбус». В цій статті йшлося «Вже знята трамвайна лінія по вул. Першого Травня (так тоді називався проспект Свободи). Після цього вулиця стала чистіша і нарядніша. Місто уже отримало кошти на будівництво тролейбусного руху. Перша черга тролейбусної лінії від вул. Першого Травня повинна бути введена в дію вже в цьому році. По гладкому асфальту центральної магістралі, де ще недавно гриміли трамваї, незабаром поїдуть комфортабельні тролейбуси. На будівництво 10,5 км тролейбусної лінії відпущено 7,2 млн. карбованців. У 1953 році відкриється тролейбусний рух між центром міста та аеропортом. Треба здати першу чергу тролейбусу до 7 листопада 1952 року».
Кузови тролейбусів МТБ-82Д в складальному цеху Заводу ім. Урицького в м. Енгельс Саратовської області. Початок 1950-х рр.
Влітку 1952 року розпочалася підготовка кадрів для відкриття тролейбусного руху. 3 червня 1952 року газета «Вільна Україна» публікує таке оголошення «Управління львівського трамвая оголошує набір шоферів із трирічним стажем у школу водіїв тролейбусів. Набір проводиться до 10 червня 1952 р. Довідки в управлінні трамвая: вул. Суворова, 2».
Було відібрано 29 курсантів, яких на навчання скерували до Києва для тримісячного навчання у Київському тролейбусному депо №1. Підготовкою львів’ян керував інженер тролейбусного депо М. Покришевський та водій-наставник Григор’єв. Про підготовку фахівців-тролейбусників згадував ветеран Микола Каленович Малюта: «У тролейбусному депо я працював із перших днів його існування. Потрапив до числа водіїв, яких прислали до Києва освоювати нові спеціальності. Нас, ремонтників, в цій групі було вісім чоловік. Слюсар М. Гашпер, майстер О. Князєв, інженер М. Заболотний. Трохи згодом у Львові було створена перша школа водіїв тролейбуса. Успішно закінчив її. І ось мій перший рейс у день відкриття руху. Коли вийшов на вулицю наш первісток, від пасажирів не було відбою: так кортіло всім бодай прокататися».
Будівельні роботи по спорудженню контактної мережі тролейбуса розпочалися в середині серпня 1952 року. На початку провели асфальтування вулиць вздовж траси першого тролейбусного маршруту, одночасно почалося спорудження цеху профілакторію для обслуговування і поточного ремонту тролейбусів на території трамвайного депо №1 на вул. Городоцькій, 185.
Тролейбус МТБ-82Д із портретом Сталіна під час обкатки тролейбусної лінії у Львові. Листопад 1952 р.
Тролейбуси моделі МТБ-82Д для міста Львова було замовлено на Заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області, мідний контактний дріт мало постачати підприємство із міста Алмалик в Узбекистані. Арматуру контактної мережі виготовили на підприємствах міста Львова, а спецчастини (перетини трамвай – тролейбус, тролейбусні стрілки та ін.) виготовив Київський завод електротранспорту імені Ф.Дзержинського. Облаштування контактної мережі по всій трасі першого тролейбусного маршруту було проведено протягом вересня 1952 року, його завершили 5 жовтня 1952 року. Генеральна інспекція тролейбусної лінії була проведена на початку листопада 1952 року.
11 листопада 1952 року виконком Львівської міської ради прийняв рішення, в якому йшлося про таке:
«1. Управління львівського трамвая перейменувати у Львівське трамвайно-тролейбусне управління;
Начальником Львівського трамвайно-тролейбусного управляння призначити Семануїла Захаровича Вайнштейна;
Головним інженером – Сергія Васильовича Половенка».
Планувалося, що тролейбусний рух у Львові розпочнеться 7 листопада 1952 року – в день 35-річчя Жовтневої Революції. Проте виробництво тролейбусів та їх доставка до Львова затягнулися – тролейбуси прибули залізницею на ст. Львів лише 8 листопада 1952 року. В той же день тролейбуси були доставлені в депо. 9 листопада 1952 року розпочалася обкатка тролейбусів на лінії.
Тролейбуси МТБ-82Д на території тролейбусного парку в трамвайному депо № 1 на вул. Городоцькій, 185. 1950-ті рр.
Зранку 27 листопада 1952 року у Львові розпочався регулярний тролейбусний рух – перший тролейбус із деповським №4 вивів на лінію водій Іван Романович Троян. Він пройшов підготовку в Києві під керівництвом наставника Григор’єва, навчання керуванню тролейбусом відбувалося на Брест-Литовському шосе. У першу зміну 27 листопада 1952 року працювали водії тролейбусів І. Троян, Н. Мистюк, Б. Пурський та А. Дубенкова. Всю трасу маршруту №1 від пл. Адама Міцкевича до головного вокзалу тролейбуси долали за 20 хвилин. За перший день роботи львівського тролейбуса було перевезено 60 тисяч пасажирів.
Газета «Вільна Україна» в номері від 28 листопада 1952 року опублікувала матеріал про відкриття тролейбусного руху: «Вчора у Львові розпочався регулярний рух тролейбусів за маршрутом № 1 «Вокзал – Центр». Тут курсує 5 тролейбусів. Тролейбусна лінія йде із головного вокзалу по вул. Привокзальній (Чернівецькій), Тобілевича, Федьковича, Кірова (Шептицьких), пл. Богдана Хмельницького (Св. Юра), вул. Міцкевича (Листопадового Чину), Горького (Гнатюка) і Першого Травня (пр. Свободи) до пл. Міцкевича. Зупинки тролейбусів: головний вокзал, ріг вул. Городоцької, вул. Сталіна (Бандери), вул. Кірова, пл. Богдана Хмельницького, університет, вул. Першого Травня, пл. Міцкевича».
Жінки-водії тролейбуса на фоні тролейбусів МТБ-82Д, які стоять поруч із цехом профілакторія трамвайного депо № 1 на вул. Городоцькій. 1950-ті рр.
Так у Львові почала роботу восьма в Україні тролейбусна система – у період після Другої світової війни тролейбусний рух було відкрито в Одесі (5 листопада 1945 року), Дніпрі (7 листопада 1947 року) та Запоріжжі (22 грудня 1949 року).
Наприкінці 1952 року було завершено спорудження тролейбусного профілакторію на території трамвайного депо № 1. У профілакторії проводилися всі види технічного обслуговування тролейбусів та дрібні поточні ремонти. На планові ремонти (середній і капітальний) тролейбуси МТБ-82Д відправляли до Києва на Київський завод електротранспорту ім. Дзержинського та у Москву на Сокільницький вагоно- і авторемонтний завод.
Протягом 1952 року тролейбуси Львова перевезли 398 тисяч пасажирів. Довжина контактної мережі на кінець 1952 року складала 8,4 км.
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Автори висловлюють вдячність за надання важливих матеріалів та інформації з історії львівського тролейбуса шанувальникам історії Львова та міського електротранспорту Олександру Єрохіну та Андрію Дрималику.
Перелік використаних джерел інформації
Бейкул С.П., Брамський К.А. Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. [Текст] / С.П. Бейкул, К.А. Брамський. – Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;
Богодистый П. Пассажирские троллейбусы производства СССР. Часть 5. [Текст] / П. Богодистый // Наука и техника. – 2017 – № 4;
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. [Текст]/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;
Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р. до 30.12.96р. [Текст] – Львів: Львівська міська рада. Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. [Текст] / Упорядники У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич та ін. – Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;
Історія Львова. Короткий нарис. [Текст] / Редакційна колегія Г.Ю. Гебрільсткий, Є.К. Лазаренко, В.К. Осечинський, О.Г. Цибко. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;
Климов К. Первооткрыватель мира троллейбусов. [Текст]/ К. Климов // Грузовик пресс. – 2017. – № 1;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. [Текст] / С.А. Тархов. – Львів: УПІ ім. І. Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
Тархов С., Козлов К., Оландер А. Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. [Текст] / С. Тархов, К. Козлов, А. Оландер. – Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;
Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. [Текст]/ М.І. Швед. – Львів: Каменяр, 128 ст.
В 1932–1933 роках керівництво Радянського Союзу, маючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від благодійної допомоги, що її пропонували країни світу, часто — за сприяння українців-емігрантів. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору — жодних публічних розмов, жодного вшанування пам’яті невинно вбитих.
Тільки із відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору і пам’яті про 10,5 мільйонів своїх рідних, близьких, земляків, яких радянська влада жорстоко вбила в 1932–1933 роках.
Сцена з вистави «Зерносховище»
Щорічний національний день пам’яті жертв Голодомору вкотре нагадує нам про важливість пам’яті і вшанування загиблих. Кожної четвертої суботи листопада Україна о 16.00 запалює свічку у своїх домівках, аби не забувати ті страшні події і вшанувати їх пам’ять.
Перший театр долучається до цієї акції. Окрім того, ми пропонуємо Вам переглянути онлайн-виставу «Зерносховище». Це спільний проект Першого театру та Мистецької майстерні «Драбина».
Дія розгортається на тлі найбільшої трагедії української історії XX століття, коли звичайні, життєві речі, як-от заздрість і релігійність, кохання і зрада, прагнення щастя, набувають іншого морального виміру, а іронія долі не оминає нікого.
Вистава «Зерносховище» — це один із способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію.
Сцена з вистави «Зерносховище»
Попри хронологічну віддаленість сюжету, п’єса ставить дуже актуальні питання — що ми про себе пам’ятаємо; чи вміємо ми пам’ятати і хто нас має цьому навчити, коли майже всі «наші» залишились в далекому 33-му.
Режисер – Андрій Приходько
Художник – Богдан Поліщук
Хормейстер – Наталія Рибка-Пархоменко
Хореограф – Нінель Збєря
Художник зі світла – Світлана Коренькова
Відеопроекції – Володимир Стецькович
наглядноє пособіє для куркульскіх пособніков на 2 дії. Вік – 18+
* у виставі використовується ненормативна лексика
Сцена з вистави «Зерносховище»
Давайте разом запалимо свічку і вшануємо жертв Голодомору в Україні та збережемо пам’ять про геноцид українців комуністичним режимом в 1932–1933 році.
Фотографії старого Львова завершують публікацію циклу матеріалів про розвиток міського автобусного транспорту в нашому місті. У завершальній десятій частині циклу мова піде про роботу міського автобусного транспорту протягом останніх п’яти років (2017 – 2021 рр.).
Автобусні пасажирські перевезення у Львові в кінці 2010-х – на початку 2020-х років
У 2017 році у Львові знову виникла ситуація, коли старі договори на обслуговування міських автобусних маршрутів закінчилися, а нові не укладалися через те, що не був проведений конкурс на обслуговування маршрутів. У цій ситуації звільнився начальник Управління транспорту Львівської міськради Віктор Щир – він написав заяву на звільнення у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, про що стало відомо на початку березня 2017 р. Виконувачем обов’язків начальника Управління транспорту і зв’язку ЛМР став Олег Партика, який до того обіймав посаду заступника начальника управління.
10 березня 2017 року виконком Львівської міськради скасував своє ж рішення № 855 від 29 вересня 2011 року, яким було затверджені Положення про порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування та Порядок проведення технічного аудиту перевізника. Отож конкурс по визначенню перевізників на міських автобусних маршрутах був зупинений.
У кінці березня 2017 року у зв’язку із закриттям на реконструкцію вулиці Личаківської було прийнято рішення про запуск додаткових автобусних маршрутів (шатл-басів) для перевезення студентів ЛНУ ім. Івана Франка. Вартість проїзду в цих автобусах – 2 грн.
Автобуси «Електрон» А185, які працювали на автобусному маршруті № 3а під час відстою на кінцевій зупинці ТРЦ «Кінг-Крос-Леополіс» на вул. Стрийській. 10 березня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко
31 березня 2017 року виконком Львівської міськради ухвалив рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів до 30 червня 2017 року. Раніше аналогічні тимчасові договори із перевізниками були укладені на три місяці до 31 березня 2017 року. За словами директорки юридичного департаменту ЛМР Гелени Пайонкевич конкурс на перевезення на міських автобусних маршрутах загальмувався через судові спори.
27 квітня 2017 року під час Весняного ділового форуму на «Арені Львів» міський голова Львова Андрій Садовий заявляє, що до 2020 року планується заміна 70% всього громадського транспорту, який курсує містом. Ця заява пролунала під час підписання Договору гарантії між Львівською міською радою та Європейським банком реконструкції і розвитку щодо кредитування впровадження «електронного квитка».
На початку травня 2017 року керівник ЛК АТП № 1 Ярослав Іванець повідомив, що на маршрутах вже курсує 20 нових автобусів «Електрон» А185, які отримані від виробника в рамках контакту на постачання 55 автобусів, підписання якого затягнулося на кілька місяців через судові спори. Раніше, в кінці квітня 2017 року Ярослав Іванець повідомив, що у робочі дні на маршрути ЛК АТП № 1 виїздить 185 – 190 автобусів. Із 10 травня 2017 року нові автобуси «Електрон» замінюють «Атамани» середнього класу на автобусному маршруті № 46, який поєднує вул. Пилипа Орлика із Сиховом. На той час автобусний маршрут № 3а був уже повністю укомплектований новими автобусами «Електрон» А185. На автобусний маршрут № 16 тоді виходило 8 нових автобусів «Електрон». 18 травня 2017 року ЛК АТП № 1 повідомило про надходження іще 19 нових автобусів «Електрон». Постачання усіх 55 автобусів «Електрон» А185 завершилося наприкінці травня 2017 р.
19 травня 2017 року прес-служба Львівської міськради повідомила про зміну траси автобусного маршруту № 53 – відтепер його маршрут пройшов по вул. Івана Франка, Панаса Мирного та Угорську (через Новий Львів), до того автобуси курсували по вул. Стуса. Автобусний маршрут № 53 обслуговує перевізник ТзОВ «Успіх БМ».
Автобус «Атаман» А092Н6 на автобусному маршруті № 46 на пл. Соборній. 28 січня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко
Наприкінці червня 2017 року у Львівській міськраді підвели підсумки двох років роботи нічних автобусних маршрутів, які почали курсувати 1 липня 2015 року. Найбільшою популярністю серед пасажирів користується автобусний маршрут № 4Н, який курсує від Головного вокзалу на Сихів. Решта маршрутів менш популярні.
Із 1 липня 2017 р. у приміських автобусах, які прямують через територію Львова, було запроваджено 50% оплату проїзду для пільговиків, зокрема і пенсіонерів. У Львівській міській раді запевнили, що на міських автобусних маршрутах і далі пенсіонери користуватимуться правом безплатного проїзду.
На початку серпня 2017 року заступник директора ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив, що у літні місяці підприємство перевозить біля 2 мільйонів пасажирів на місяць, а щодня на маршрути перевізника виходить до 200 автобусів.
На початку вересня 2017 р. в.о. начальника Управління транспорту Львівської міськради Олег Партика повідомив, що на маршрутах Львова загалом курсує 658 одиниць громадського транспорту, в тому числі 120 трамваїв і тролейбусів і 538 автобусів. Керівник транспортного управління зазначив, що через несправність GPS-трекерів, станом на 5 вересня 2017 року можна було онлайно спостерігати тільки за 470 із 538 автобусів, що курсували на маршрутах міста.
Автобус «Еталон» А081.10 «Волошка» на нічному автобусному маршруті № 6Н, який курсує в Рясне. 2017 р.
7 вересня 2017 року міський голова Львова Андрій Садовий оголосив про плани закупівлі у 2018 році до 100 одиниць нового громадського транспорту, в тому числі 50 автобусів, 40 тролейбусів і 10 трамваїв.
14 вересня 2017 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що експрес-маршрут, який поєднував Приміський залізничний вокзал із автостанцією «Західна», продовжено до площі Різні в центрі Львова.
У той же день міський голова Львова Андрій Садовий заявив про те «Концерн «Електрон» готовий випускати автобуси середньої місткості, а міська влада готова їх купити в місцевого виробника. В той же час ЛК АТП № 1 заборгувало перед «Концерном «Електрон» за вже поставлені автобуси 40 мільйонів гривень. Питання перерахунку 20 млн. грн. мало бути вирішене на пленарному засіданні сесії ЛМР 14 вересня 2017 р., а іще про перерахунок 20 млн. грн. – на наступному пленарному засіданні. Повідомлення про досягнення із «Електроном» домовленостей про виробництво автобусів середнього класу Андрій Садовий повторив у своєму відеозверненні, яке було поширене 15 вересня 2017 р.
27 вересня 2017 року Львівське комунальне АТП № 1 повідомило про те, що в цей день понад сотня водіїв комунального перевізника вийшла на роботу в спеціальній формі. Ці водії працювали на автобусних маршрутах № 3а, 9, 16 та 46. Спецформа складалася із темно-синіх штанів та білої сорочки. Також до комплекту входить куртка, яку водії можуть одягати коли холодно. Спецформу підприємство придбало за власні кошти.
На початку жовтня 2017 року заступник міського голови Львова із питань житлового господарства та інфраструктури Сергій Бабак заявив, що більше ніж 50% пасажирів міського транспорту – це пільговики, яким законодавством надано право безкоштовного проїзду. І для зміни ситуації в цій сфері потрібно впроваджувати зміни в законодавстві на державному рівні. Під час пленарного засідання сесії Львівської міськради 5 жовтня 2017 року обговорювалося питання про оплату пенсіонерами проїзду в розмірі 50% від встановленого тарифу. Проте жодних рішень із цього приводу прийнято не було.
Автобуси ЗАЗ А10С I-Van та MAN приватного перевізника ТзОВ «Успіх БМ» на кінцевій біля нового терміналу аеропорту «Львів». Джерело фото – інтернет-видання «Твоє місто»
13 жовтня 2017 року виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення відповідно до якого Управління транспорту ЛМР, як замовник перевезень, мало укласти тимчасові договори із двома приватними перевізниками – ПАТ «Львівське АТП № 14630» та ТзОВ «Успіх БМ», оскільки у жовтні 2017 року закінчувався термін тимчасових договорів, укладених із цими перевізниками. Із ТзОВ «Успіх БМ» було укладено тимчасовий договір на обслуговування автобусних маршрутів №№ 48, 49, 50, 51 і 53 терміном дії із 22 жовтня 2017 р. по 22 січня 2017 р., а із ПАТ «Львівське АТП № 14630» тимчасовий договір на обслуговування автобусного маршруту № 54 та термін із 5 жовтня 2017 р. до 5 січня 2018 р.
18 жовтня 2017 року в Управлінні транспорту Львівської міської ради повідомили про те, що на маршрутах міста курсує 486 автобусів та 124 одиниці міського електротранспорту (68 тролейбусів і 56 трамваїв). 24 жовтня 2017 року Управління повідомило про роботу на маршрутах 490 автобусів і 116 одиниць електротранспорту.
У жовтні 2017 року в черговий раз постало питання про заборгованість міської влади Львова перед Львівським автобусним заводом за автобуси, поставлені до «Євро-2012».
14 листопада 2017 року в.о. начальника Управління транспорту ЛМР Олег Партика повідомив, що із 12 вересня 2017 року припинено виплату компенсацій за перевезення пільговиків перевізникам ТзОВ «Міра і К» та ПАТ «Львівське АТП № 14630». Офіційна причина – рішення суду, а також відсутність укладених із перевізниками договорів.
28 листопада 2017 р. віце-мер Львова Сергій Бабак повідомив, що на розгляд міськвиконкому буде винесено новий тариф на проїзд в міських автобусах в розмірі 5 гривень, хоча підприємства-перевізники вимагали вищого тарифу.
Львівські маршрутки на проспекті В. Чорновола. 2017 р.
29 листопада 2017 року у Львівському комунальному АТП № 1 повідомили, що на автобусному маршруті № 28, який курсує від вул. Варшавської до смт. Рудне кількість автобусів буде збільшено до 18 машин. Крім того, керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив, що із 4 грудня 2017 року на автобусному маршруті № 5а пл. Різні – Винники працюватиме 6 автобусів великого класу. На той час схему курсування автобусного маршруту № 5а було змінено у зв’язку із реконструкцією ділянки вул. Личаківської – він курсував по вул. Богданівській, Старознесенській та вул. Кордуби в напрямку із Винник до пл. Різні.
Із 4 грудня 2017 р. у зв’язку із запуском на маршруті № 5а автобусів великого класу було змінено схему курсування цього маршруту – автобуси почали курсувати наступним чином: Винники – Лисиничі – вул. Тракт Глинянський – Богданівська – Пластова – Кукурудзяна – Б. Хмельницького – Замарстинівська – пр. Чорновола – пл. Різні.
6 грудня 2017 року виконком ЛМР прийняв рішення «Про розробку стратегії розвитку міського громадського транспорту м. Львова». Відповідно до цього документу, в 2018 році мало бути проведено обстеження пасажиропотоків, а також розроблено заходи по вдосконаленню маршрутної мережі міста. 7 грудня 2017 року було внесено зміни в ухвалу Львівської міськради, щодо закупівлі автобусів за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку – замість закупівлі 60 автобусів великого класу і 60 автобусів малого класу було вирішено закупити 100 автобусів великого класу.
14 грудня 2017 року на виконкомі ЛМР було погоджено новий тариф на проїзд у міському автотранспорті – 5 гривень при економічно обґрунтованому тарифі в 6 грн. 80 коп. Новий тариф вступив в дію із 18 грудня 2017 р.
Білоруський автобус МАЗ 203, який тестували у Львові в лютому 2018 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
21 грудня 2017 року міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що в бюджеті на 2018 рік є 150 млн. грн. на закупівлю нового громадського транспорту і ці кошти в першу чергу підуть на закупівлю автобусів. 14 грудня 2017 року у Львові корпорація «Еталон» представила свою нову розробку – міський автобус середнього класу «Еталон» А08128. У презентації автобуса взяв участь заступник міського голови Львова із питань житлового господарства Сергій Бабак.
12 січня 2018 року виконком Львівської міськради прийняв рішення «Про укладання тимчасових договорів» із автобусними перевізниками, отож 16 січня Управління транспорту ЛМР уклалор тимчасові договори терміном на 3 місяці із чотирма перевізниками – ЛК АТП № 1, ПАТ «Львівське АТП-14630», ТзОВ «Міра і К» та ТзОВ «Фіакр-Львів». Того ж дня в Управління транспорту і зв’язку Львівської міськради повідомили, що на лінію вийшло 618 одиниць транспорту, в тому числі 65 трамваїв та 55 тролейбусів.
У ЛК АТП № 1 12 січня 2018 року повідомили про закупівлю 6 автоматизованих систем для підрахунку пасажирів для встановлення на великих і малих автобусах кількох маршрутів. Угоду укладено із вінницьким підприємством «Джемікл». За двома лотами придбано шість автоматичних систем підрахунку пасажирів «Intranso Smart Counter 300V» та «Intranso Smart Counter 200 c».
19 січня 2018 року заступник міського голови Львова Сергій Бабак повідомив, що у кінці січня – на початку лютого буде оголошено конкурс на обслуговування міських автобусних маршрутів Львова. В проектах нових договорів із перевізниками передбачаються штрафні санкції за порушення.
Турецькі автобуси, які оглядала делегація Львівської міськради під час відвідування Туреччини. Джерело – прес-служба ЛМР
26 січня 2018 року виконавчий комітет Львівської міськради вніс зміни до рішення «Про затвердження мережі міських автобусних маршрутів загального користування». За словами заступника начальника Управління транспорту і зв’язку Львівської міськради Ігоря Собенка, у документі відображено зміни маршрутної мережі, які накопичилися протягом 5 років. Відповідно до документу в місті курсує 54 автобусних маршрутів, по яких закінчилися договори. Крім того на той час було два автобусних маршрути №№ 55 і 56, термін договорів по яких закінчувався у 2020 році.
У документі було передбачено наступні зміни транспортної мережі – автобусний маршрут № 18 був скерований до кінцевої «агрофірма «Провесінь» на Тракті Глинянському (раніше він мав кінцеву на вул. Личаківській). Курсування автобусного маршруту № 31 було перенесено із вул. Куліша на пр. Чорновола. Крім того були внесені зміни у схеми руху маршрутів №№ 47а, 48 і 54. Також з’явився автобусний маршрут № 52 пл. Різні – Автостанція «Західна», який курсував в експрес-режимі.
Із рішення виконкому вилучені два недіючі автобусні маршрути: № 52, який за старою схемою мав курсувати із Сихова до центру міста (так і не був запущений) та № 57, який мав курсувати до заводу «Фуджікура».
1 лютого 2018 року директор Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради Ірина Маруняк під час звіту про роботу Департаменту у 2017 році повідомила, що протягом 2017 року автобусами, що працювали на міських маршрутах міста Львова було перевезено 65,7 мільйонів пасажирів. Щодо електротранспорту, випуск трамваїв на лінію становив в середньому 65 вагонів, а тролейбусів – 58 машин.
Нові автобуси МАЗ 203 на території ЛК АТП № 1. Серпень 2018 р. Автор фото – Христина Процак
2 лютого 2018 року виконком Львівської міськради затвердив Договір на організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. За словами в.о. начальника Управління транспорту ЛМР Олега Партики, у новому договорі передбачені штрафні санкції до перевізників, яких не було передбачено в попередньому договорі. Зокрема були передбачені штрафні санкції за невипуск автобусів на маршрут, за порушення регулярності виходу буде штраф у 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. За інші порушення, в тому числі неналежне освітлення чи неналежний санітарний стан – штраф 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Крім того, у договорі передбачено інвестиційні зобов’язання перевізників – капітальний ремонт існуючих автобусів, закупівля нових і вживаних автобусів із низьким рівнем підлоги. Щороку перевізники мали оновлювати свій рухомий склад мінімум на 10%.
5 лютого 2018 року директор ЛК АТП № 1 Орест Хамула заявив, що днями поліція затримала 3 автобуси підприємства, оскільки перевізник має боргові зобов’язання по закупівлі автобусів у 2010 р. перед ЛАЗом. За словами Ореста Хамули 4 лютого поліцією було затримано автобус «Електрон» А185, а 5 лютого – автобус середнього класу «Еталон» А081.10. Обидві машини були передані підприємству і знаходилися на території підприємства без права виїзду. Також було затримано автобус «Атаман» А092Н6. 7 лютого 2018 року Орест Хамула повідомив, що через арешти автобусів ЛК АТП № 1 випуск на маршрути склав 86% від плану. Загалом із 25 січня 2018 р. поліція затримала 5 автобусів. Станом на 7 лютого 9 автобусів перебували на території автопарку без права виїзду, а іще 3 – на арештмайданчику. У прес-службі ЛМР повідомили, що всі автобуси ЛК АТП № 1 є в системі «Рубіж», оскільки ЛК АТП № 1 має боргові зобов’язання по купівлі автобусів у 2010 році.
9 лютого 2018 року виконавчий комітет Львівської міськради прийняв рішення «Про доцільність створення Львівського комунального АТП № 2» Відповідний проект ухвали мав бути винесений на сесії Львівської міськради. Створення нового комунального автопідприємства пояснювали проблемами, які виникли у ЛК АТП № 1 із боргами перед ЛАЗом. Ухвалу про створення Львівського комунального АТП № 2 було прийнято 15 лютого 2018 року.
«Необхідність створення АТП-2 викликано тим, що станом на сьогодні фактично є призупинена робота АТП-1 через арешт майна і рахунків. Тому, станом на зараз основне призначення АТП-2 – це мати можливість придбати транспортні засоби для забезпечення перевезення пасажирів міста Львова. Вважаю, що створення АТП-2 і можливість придбати автобуси – це захід тимчасового характеру.
Нові автобуси МАЗ 203 на території ЛК АТП № 1. Серпень 2018 р. Джерело – прес-служба ЛМР
Після прийняття ухвали буде вжито ряд заходів, спрямованих на реалізацію цієї ухвали зареєструємо юридичну особу, відкриємо рахунки в банках, на наступній сесії будемо передбачати внесення змін до бюджету для фінансування», – пояснювала Гелена Пайонкевич, керівниця юридичного департаменту.
12 лютого 2018 року на брифінгу міський голова Львова Андрій Садовий повідомив, що конкурс на обслуговування міських автобусних маршрутів розпочнеться у березні.
22 лютого 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що влада міста розглядає пропозиції турецьких виробників автобусів – компаній «Temsa», ВМС та «Karsan». Частина цих компаній пропонувала вже готові 12-метрові низькопідлогові автобуси. У той же день у Львові протестували роботу автобуса великого класу МАЗ 203. В презентації білоруського автобуса взяв участь заступник міського голови Львова Сергій Бабак. За словами Бабака, фахівці Управління транспорту та ЛК АТП № 1 відвідали Черкаський та Чернігівський автобусний заводи, а представники цих підприємств приїздили до Львова і показували свої автобуси. За словами головного інженера ЛК АТП № 1 Богдана Карпія, автобуси Мінського автобусного заводу нічим не поступалися тим моделям автобусів, які уже експлуатувалися у Львові. Повідомлялося, що вартість базової моделі автобуса МАЗ 203 – 118 тисяч євро.
21 березня 2018 року прес-служба ЛМР повідомила про те, що представники влади Львова відвідали турецьку компанію «FSM Demirbas» для вивчення можливості закупівлі нових автобусів великого класу. Компанія «FSM Demirbas» займається продажами автобусів понад 20 років, у компанії постійно в наявності є 250 – 500 автобусів. Таким чином міста мають можливість швидко закупити велику кількість автобусів, не чекаючи 8 – 12 місяців виробництва автобусів на заводі. Суттєвий недолік турецьких автобусів – їхня порівняно висока вартість.
22 березня 2018 року керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив, що комунальний перевізник випускає на маршрути 100 власних автобусів та іще 90 орендованих. Таким чином, випуск автобусів на лінію становить 86% від запланованого, а кількість виконаних рейсів – 84% від запланованого. Орест Хамула повідомив, що із вересня 2017 року по лютий 2018 року підприємство відремонтувало 9 автобусів ЛАЗ та 2 автобуси «Mersedes Benz».
Салон білоруського автобуса МАЗ 203. Серпень 2018 р.
30 березня 2018 року виконком Львівської міськради знову прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із п’ятьма перевізниками на міських автобусних маршрутах – ЛК АТП-1, ПАТ «Львівське АТП-14630», ТзОВ «Міра і К», ТзОВ «Фіакр-Львів» та ТзОВ «Успіх БМ». Тимчасові договори були прийняті терміном на 3 місяці, починаючи із 15 квітня 2018 року.
10 квітня 2018 року розпочав курсувати експериментальний автобусний маршрут сполученням Аеропорт – Залізничний вокзал. На маршрутів працював один автобус великого класу. Середній інтервал руху – півтора години. Маршрут запровадили в експериментальному режимі терміном на один місяць для вивчення пасажиропотоку. Після цього мали проаналізувати доцільність запровадження постійного курсування цього маршруту.
11 квітня 2018 року заступник міського голови Львова Сергій Бабак розповів про чергове відтермінування оголошення конкурсу із визначення перевізників на міських автобусних маршрутах – його планували оголосити у кінці квітня – в першій декаді травня 2018 року. Крім того Сергій Бабак повідомив, що у планах на 2018 рік закупити 150 нових автобусів, 50 нових тролейбусів та 30 трамваїв.
13 квітня 2018 року на виконкомі ЛМР було прийнято рішення про виділення 76 мільйонів гривень на придбання 150 автобусів великого класу. Відповідне рішення мало бути винесене на засідання сесії Львівської міськради 19 квітня 2018 року.
17 квітня 2018 року було оприлюднено плани закупівлі 150 автобусів великого класу на умовах фінансового лізингу – запланували закупити 100 білоруських автобусів МАЗ 203 та 50 автобусів «Електрон» місцевого виробництва. Автобуси мали бути поставлені до 31 грудня 2018 року. Термін лізингу – 36 місяців, вартість предмета лізингу – не більше 800 мільйонів гривень, відсоткова ставка за користування лізингом – не більше 18% річних в гривнях. У міському бюджеті 2018 року мало бути передбачено 200 млн. грн. в якості внеску до статутного капіталу ЛК АТП № 1 для обслуговування договору лізингу та погашення лізингових платежів.
Нові українські автобуси «Електрон» А185, куплені у 2018 р. за договором фінансового лізингу. Листопад 2018 р. Фото – Ірина Рєвунова
16 травня 2018 року міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що найближчим часом буде підписано договори щодо закупівлі 150 автобусів великого класу. За словами мера Львова, перша партія автобусів мала надійти вже восени 2018 року. Садовий повідомив, що фінансувати проект закупівлі 150 автобусів на умовах фінансового лізингу буде державний «Укргазбанк».
21 травня 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила, що до кінці 2018 року за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку буде придбано 10 нових трамваїв та 100 дизельних автобусів – Міністерство інфраструктури України схвалило два львівських проектів на суму 24 млн. євро.
28 травня 2018 року на кінцевій зупинці «ТЦ «Зубра» на пр. Червоної Калини сталося займання рейсового автобуса «Еталон» А079, який працював на маршруті № 42. Автобус вигорів вщент, проте ніхто із пасажирів не постраждав. Машина належала ПАТ «Львівське АТП-14630».
4 червня 2018 року було повідомлено про підписання угоди між ЛК АТП № 1 та АБ «Укргазбанк» на придбання на умовах фінансового лізингу 150 нових автобусів: 100 автобусів МАЗ 203 білоруського виробництва та 50 автобусів «Електрон» А185.
8 червня 2018 року виконком ЛМР затвердив рішення «Про затвердження договору про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршрутів загального користування у м. Львові». Цим рішенням було затверджено текст договору, який враховував, у тому числі, безкоштовний проїзд учнів в громадському транспорті.
11 червня 2018 року в тестовому режимі відновив свою роботу автобусний маршрут № 49 сполученням Приміський вокзал – Рясне-2. На маршруті працювало 2 автобуси великого класу. Маршрут і далі обслуговувало ТзОВ «Успіх БМ». Крім того, із 7 червня 2018 року кількість автобусів на «радіальному» маршруті № 6а було збільшено із 8 до 10 автобусів. Цей маршрут обслуговує ЛК АТП № 1.
Автобус «Еталон» БАЗ А079 перевізника ТзОВ «Миколаївське АТП-14627», який незаконно курсував на маршруті № 36. Джерело фото – прес-служба ЛМР
15 червня 2018 року заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Андрій Білий повідомив, що із вересня 2018 року обслуговування автобусного маршруту № 49 Приміський вокзал – Рясне – 2 відійде до ЛК АТП № 1, оскільки для ТзОВ «Успіх БМ» обслуговування маршруту виявилося збитковим.
13 липня 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила, що у зв’язку із ремонтом вулиці Галицької у Винниках було внесено зміни у траси автобусних маршрутів № 27, 36 і 40. Отож, автобусний маршрут № 27 було продовжено до вул. Богдана Хмельницького в м. Винники (поворот до Винниківського озера). Автобусні маршрути № 36 та 40 змінювати свої траси курсування – замість вул. Личаківської вони мали курсувати по вул. Тракт Глинянський через с. Лисиничі та далі по вул. В. Івасюка у м. Винники та далі за звичним маршрутом.
16 серпня 2018 року врешті-решт було оголошено конкурс на визначення перевізників на міських автобусних маршрутах міста Львова. Пропозиції мали бути подані до 14 вересня 2018 року. Переможців конкурсу мали визначити до 3 жовтня 2018 року. Після цього передбачалося 10 днів на оскарження результатів конкурсу. Отож, на підписання договорів Управління транспорту мало вийти 10 – 15 жовтня 2018 року. Тимчасові договори із перевізниками діяли якраз до 15 жовтня.
23 серпня 2018 року керівництво ЛК АТП № 1 повідомило про введення в експлуатацію нової мийки для автобусів продуктивністю 40 машин на годину. Вартість мийки, яку було закуплено на відкритому тендері – 742 тис. грн. Це уже друга мийка в ЛК АТП № 1 – перша була введена в експлуатацію в 2017 році.
29 серпня 2018 року Львівське комунальне АТП № 1 отримало 10 нових автобусів МАЗ 203 білоруського виробництва. Як повідомив заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Андрій Білий, вартість одного автобуса МАЗ 203 включно із розмитненням – 122 тисячі євро, в той час, як вартість одного автобуса «Електрон» А185 вітчизняного виробництва – 147 тисяч євро. Перші чотири нові автобуси МАЗ 203 почали працювати на маршрутах Львова 18 вересня 2019 року – їх випустили на маршрути № 3а і 46, наступного дня на маршрути вийшло уже 7 МАЗів, а 20 вересня – 10. Із 22 вересня 2018 року 5 нових автобусів МАЗ 203 було випущено на автобусний маршрут № 47а. Станом на 24 вересня 2018 року на маршрутах працювало уже 16 автобусів МАЗ 203. Із 9 жовтня 2018 року автобуси МАЗ 203 почали курсувати на автобусному маршруті № 5а до Винник.
1 жовтня 2018 року на вулиці Підвальній сталося займання автобуса ЛАЗ А152, який працював на автобусному маршруті № 5а і належав Львівському комунальному АТП № 1. На момент займання автобус без пасажирів повертався в автопарк. Водій намагався самостійно загасити автобус, використав два вогнегасника, проте розповсюдження полум’я не зміг зупинити. Транспортний засіб загасили пожежники ДСНС.
4 жовтня 2018 року керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив про те, що білоруські автобуси МАЗ 203 постачається із випередженням графіку, а от із постачанням автобусів «Електрон» від місцевого виробника є затримки. За словами Ореста Хамули, іще у вересні 2018 року підприємство мало отримати 5 автобусів «Електрон», проте, як виявилося, станом на 28 вересня ці автобуси іще були не готові.
Вживаний автобус «Volvo», який приватні перевізники Львова тестували на маршрутах міста. Листопад 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
12 жовтня 2018 року виконком ЛМР знову прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із перевізниками на 1 місяць, оскільки конкурс на перевезення так і не був завершений. У той же день ЛК АТП № 1 повідомило про те, що отримало вже 46 автобусів МАЗ 203.
17 жовтня 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила про затягування завершення конкурсу на обслуговування автобусних маршрутів міста Львова із вини «Укртрансбезпеки». Про це заявив заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Андрій Білий.
Із 18 жовтня 2018 року було запущено експериментальний автобусний маршрут із Рясного-2 до пл. Кропивницького. Траса маршруту пролягала по вул. Шевченка, вул. Левандівській, вул. Сяйво та вул. Городоцькій. На маршруті курсувало 5 автобусів великого класу із інтервалом біля 20 хв.
26 жовтня 2018 року було оголошено результати конкурсу на обслуговування міських автобусних маршрутів Львова. Переможцями виявилося 5 компаній, які до того обслуговували міські автобусні маршрути. Відповідно до результатів конкурсу ЛК АТП № 1 отримало право на обслуговування автобусних маршрутів №№ 1а, 2а, 3а, 4а, 5а, 6а, 9, 10, 16, 20, 28, 29, 32, 45 та 46; ТзОВ «Міра і К» – маршрутів №№ 7, 8, 11, 14, 25, 27 і 33; ПАТ «Львівське АТП-14630» – маршрутів № 15, 21, 23, 26, 31, 42, 44; ТзОВ «Фіакр-Львів» – маршрутів №№ 13, 17, 22, 24, 34 і 39; ТзОВ «Успіх БМ» – маршрутів № 38, 51 і 53. Із цими перевізниками на обслуговування вказаних маршрутів було укладено договір строком дії 5 років.
Виявилося, що на три лоти (12 автобусних маршрутів №№ 12, 18, 19, 30, 35, 36, 37, 40, 48, 49, 50 та 54) не подавав заявки жоден учасник конкурсу, отож, щодо цих маршрутів мали бути укладені тимчасові договори, що будуть діяти до моменту проведення нового конкурсу на перевезення. Автобусні маршрути № 18, 19, 37, 40 стало обслуговувати ЛК АТП № 1. Решта ж маршрутів припинили своє існування.
Ремонт автобуса «Еталон» БАЗ А079 в майстерні ПАТ «Львівське АТП-14630». Листопада 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
31 жовтня 2018 року в ЛК АТП № 1 повідомили про те, що підприємство отримало 58 із 100 автобусів МАЗ 203. Із отриманих 58 машин 43 на той час уже працювали на автобусних маршрутах № 2а, 3а, 5а, 16, 46 і 47а. В той же час, жодного автобуса «Електрон» А185 комунальний перевізник на той час не отримав – перші 5 машин підприємство очікувало отримати на початку листопада.
11 листопада 2018 року виконком Львівської міськради прийняв рішення, щодо укладання тимчасових договорів на обслуговування семи автобусних маршрутів (№№ 18, 19, 36, 37, 40, 48 і 50), по яким не було визначено компанію-перевізника під час конкурсу. Відповідно до рішення виконкому, тимчасовий договір на обслуговування маршруту № 37 було укладено із Львівським комунальним АТП № 1, на обслуговування маршрутів № 19 і 36 – із ПАТ «Львівське АТП-14630», маршруту № 18 – ТзОВ «Фіакр-Львів», маршруту № 40 – ТзОВ «Міра і К» та маршрутів № 48 і 50 – ТзОВ «Успіх БМ». Що стосується автобусних маршрутів №№ 12, 30, 35, 49 і 54, то щодо них було дано доручення відкоригувати схеми руху.
Із 12 листопада 2018 року було змінено схему руху автобусного маршруту № 47а – його було продовжено від площі Різні до станції Підзамче. У ЛК АТП № 1 повідомили, що на маршруті № 47а випуск збільшено до 12 автобусів великого класу.
21 листопада 2018 року ЛК АТП № 1 отримало перші 5 із 50 автобусів «Електрон» А185. На той час надійшло уже 83 автобуси великого класу із 150, придбаних на умовах фінансового лізингу. Наступну партію автобусів «Електрон» А185 із 10 машин пообіцяли передати 3 грудня 2018 р.
Із 26 листопада 2018 року ЛК АТП № 1 почало випускати автобуси великого класу на маршрут № 29 Головний залізничний вокзал – с. Лисиничі – м. Винники. До того на маршруті працювали автобуси «Еталон» А079 та «Богдан» А092, які ЛК АТП № 1 орендувало у приватних компаній.
3 грудня 2018 року виконком ЛМР вирішив, що автобусний маршрут № 40 ТЦ «Кінг-Крос-Леополіс» – м. Винники замість приватного перевізника ТзОВ «Міра і К» буде обслуговувати Львівське комунальне АТП № 1. На цьому маршруті із 22 квітня 2019 року почали працювати автобуси великого класу.
Із 7 грудня 2018 року ЛК АТП № 1 почало експлуатувати два автобуси великого класу на маршруті у Брюховичі. Згодом було відкрито маршрут № 8а.
18 грудня 2018 року в прес-службі ЛМР повідомили, що підприємство вже отримало 131 новий автобус великого класу – 100 автобусів МАЗ 203 і 50 автобусів «Електрон» А185. До 26 грудня 2018 року надійшло іще 5 автобусів «Електрон».
22 грудня 2018 року речниця ЛК АТП № 1 Ірина Рєвунова повідомила, що комунальний перевізник може випустити на автобусний маршрут № 28, який поєднував вул. Варшавську із смт. Рудне, автобуси великого класу. Але такий захід потребує зміни схеми маршруту і погодження в обласному управління транспорту та органів місцевого самоврядування селища Рудне. Крім того для зручності мешканців Старого Рудного ЛК АТП № 1 запланувало запуск шатл-баса, який би підвозив пасажирів до кінцевої автобусного маршруту № 28.
Капітальний ремонт автобуса «Еталон» БАЗ А079. Листопада 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
Із 29 грудня 2018 року автобуси великого класу почали курсувати на автобусному маршруті № 45, а із 12 січня 2019 року – на автобусному маршруті № 9. Крім того, із 12 січня 2019 року були внесені зміни у схеми руху автобусних маршрутів № 5а та 47а. Маршрут № 5а, який курсує до м. Винники, було продовжено до ст. Підзамче, а маршрут № 47а було знову вкорочено до пл. Різні.
4 січня 2019 року в ЛК АТП № 1 повідомили про низький пасажиропотік на експериментальному автобусному маршруті від пл. Кропивницького до Рясного-2 через Левандівкую. Отож, із 19 січня автобуси підприємства курсуватимуть за маршрутом № 49 Приміський залізничний вокзал – вул. Городоцька – вул. Шевченка – Рясне-2. Курсування автобусного маршруту № 49 за цією схемою відновилося 23 січня 2019 р.
14 січня 2019 року виконком ЛМР прийняв рішення про передачу обслуговування автобусного маршруту № 19 від ПАТ «Львівське АТП-14630» до ЛК АТП № 1. Із комунальним перевізником було укладено тимчасовий договір. У ЛК АТП № 1 повідомили, що на маршруті працюватиме 10 автобусів середнього класу (із 28 січня випуск збільшено до 12 машин). У той же день виконком затвердив зміни у траси курсування 7 міських автобусних маршрутів (в т.ч. маршрутів № 12, 30 і 35, які не обслуговувалися) та запровадив автобусний маршрут № 36а у місті Винники. Відповідно до цих змін, автобусний маршрут № 12 мав курсувати від вул. Величковського у Рясному-2 до автовокзалу «Північний» по вул. Вінниця, Тунельна та Варшавська; автобусний маршрут № 30 мав поєднати Рясне-1 із Новим Львовом (кінцева – вул. Віденська), а маршрут № 35 мав курсувати від вул. Польової до с. Солонка (вул. Наварійська).
Станом на 16 січня 2019 року ЛК АТП № 1 отримало 144 нових автобусів великого класу – 100 автобусів МАЗ 203 і 44 автобуса «Електрон» А185. Усі 150 автобусів надійшли ЛК АТП № 1 до 21 січня.
25 січня 2019 року виконком ЛМР прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із ЛК АТП № 1 на обслуговування автобусних маршрутів № 8а, 36а і 49.
7 лютого 2019 року в прес-службі ЛМР повідомили про плани продовження до Рудного автобусного маршруту № 52, який курсував до автостанції «Західна».
Із 8 березня 2019 року ЛК АТП № 1 почало випуск автобусів великого класу на автобусний маршрут № 10, який поєднує Головний залізничний вокзал із автовокзалом «Львів» та ТЦ «Кінг-Крос-Леополіс».
Вживані автобуси польського виробництва «Solaris», які в кінці 2020 р. придбав приватний перевізник ТзОВ «Міра і К»
21 березня 2019 року в прес-службі Львівської міськради повідомили про те, що приватний перевізник ТзОВ «Миколаївське АТП-14627» без укладання відповідного договору почав обслуговувати міський автобусний маршрут № 36, який курсував від пл. Різні до м. Винники (вул. Забава). За словами керівника ЛК АТП № 1, курсування автобусного маршруту № 36 приносить збитки комунальному перевізнику.
29 березня 2019 р. виконком ЛМР прийняв рішення про передачу обслуговування автобусного маршруту № 18 до комунального перевізника. Із 2 квітня 2019 року ЛК АТП № 1 почало обслуговувати автобусний маршрут № 18, який до того обслуговував приватний перевізник ТзОВ «Фіакр-Львів». На маршрут було випущено автобуси великого класу МАЗ 203 і «Електрон» А185.
26 квітня 2019 року відповідно до рішення виконкому ЛМР автобусний маршрут № 47а був продовжений від пл. Різні по пр. Чорновола, вул. Варшавській, вул. Тунельній, вул. Вінниці, вул. О. Ковча та вул. Шевченка до Рясного-2. Курсування за маршрутом пр. Червоної Калини – Рясне-2 автобусний маршрут № 47а розпочав 13 травня 2019 р. Відповідно перестав курсувати автобусний маршрут № 50, який обслуговував приватний перевізник ТзОВ «Успіх БМ».
7 травня 2019 року оголошено конкурс на обслуговування 14 міських автобусних маршрутів, у тому числі 12 маршрутів, перевізників для яких не було визначено під час попереднього конкурсу в 2018 році та 2 нових маршрутів: №№ 8а, 12, 18, 19, 30, 35, 36, 36а, 37, 40, 48, 49, 50, 54. Конкурс було заплановано провести 20 червня 2019 року. 13 травня 2019 року виконком вчергове прийняв рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів із ЛК АТП – 1 та ТзОВ «Успіх БМ».
14 червня 2019 року повідомлено про затвердження виконкомом ЛМР схеми нового автобусного маршруту № 57 від вул. Польової на Знесенні до Онкоцентру на вул. Максимовича. 19 червня 2019 року стало відомо, що новий автобусний маршрут № 57 обслуговуватиме ЛК АТП № 1 за тимчасовим договором. Автобуси на маршруті № 57 почали курсувати 20 червня 2019 року.
19 – 20 серпня 2019 року на приміському автобусному маршруті № 217а Рясне-2 – с. Підбірці було збільшено кількість автобусів, у тому числі на маршруті з’явилися автобуси великого класу. Така ситуація дуже не сподобалася керівництву ЛК АТП № 1 та міській владі Львова. Керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула в чергове пожалівся, що курсування приміського маршруту приносить комунальному перевізнику збитки.
23 серпня 2019 року прес-служба Львівської міськради повідомила, що внесено зміни у схему руху автобусного маршруту № 52, який курсував до автостанції «Західна». Кінцеву цього маршруту було перенесено із пл. Різні до вул. Варшавської. 30 серпня прийнято рішення про зміну траси автобусного маршруту № 28 – його кінцевою став автовокзал «Північний» на вул. Богдана Хмельницького. За зміненими схемами автобуси на маршрутах № 28 і 52 почали курсувати із 2 вересня 2019 р.
4 вересня 2019 року прес-служба ЛМР повідомила про плани передачі обслуговування автобусного маршруту № 48 від ТзОВ «Успіх БМ» до ЛК АТП № 1 і збільшенням кількості автобусів на цьому маршруті.
Вживаний автобус польського виробництва «Solaris», куплений компанією «Міра і К»
10 вересня 2019 року було оголошено результати конкурсу на обслуговування 14 міських автобусних маршрутів. Результатом конкурсу стало те, що право обслуговування автобусних маршрутів № 8а, 18, 19, 37, 40 і 49 отримало ЛК АТП № 1, а право обслуговувати автобусний маршрут № 36 отримало ТзОВ «Миколаївське АТП-14627». В той же час, на маршрути № 12, 30, 35, 48, 50 і 54 не подався жодний учасник. Оскільки ТДВ «Миколаївське АТП-14627» не почало вчасно обслуговувати маршрут № 36, угоду із ним було розірвано.
27 вересня 2019 року виконком ЛМР вніс зміни у схему курсування автобусів на маршруті № 19 – замість вулиці Дж. Вашингтона автобуси почали курсувати по вул. Пасічній до кільцевої розв’язки вул. Пасічної – Луганської та Зеленої і далі по вул. Зеленій.
У жовтні 2019 року в ЛК АТП № 1 повідомили, що власними коштами і власними силами проводять ремонт низькопідлогових автобусів ЛАЗ 2009 – 2011 р. випуску. Проте відновлені автобуси пропрацювали на маршрутах недовго.
29 жовтня 2019 року було оголошено конкурс на обслуговування 8 автобусних маршрутів №№ 12, 30, 35, 36а, 48, 50, 54, 57. Планувалося, що конкурс відбудеться 16 грудня 2019 року. Термін подачі документів – 28 листопада 2019 року.
15 листопада 2019 року виконком ЛМР було прийнято рішення про продовження траси міського автобусного маршруту № 52 до смт. Рудне (кінцева на вул. Шептицького). Автобуси маршруту № 52 почали курсувати до Рудного із 25 листопада 2019 р.
Із 7 грудня 2019 року відновлено курсування громадського транспорту до головного залізничного вокзалу, яке було призупинене через реконструкцію пл. Двірцевої. На площі було облаштовано посадкові платформи для автобусів 13 міських маршрутів.
20 грудня 2019 року міський голова Львова Андрій Садовий повідомив про те, що із 2020 року мають почати курсувати автобусні маршрути, які поєднають Львів із селами Малехів та Підбірці.
14 січня 2020 року прес-служба ЛМР повідомила про проект зміни у трасі автобусів маршруту № 28, який курсував від смт. Рудне до автовокзалу «Північний». Відповідно до проекту, автобусний маршрут було запропоновано вкоротити до ТЦ «Форум» при збереженні випуску автобусів на маршрут. Проект змін маршруту мав бути розглянутий на виконкомі 17 січня 2020 р.
У січня 2020 року припинив курсування автобусний маршрут № 4а пл. Різні – пр. Червоної Калини. Офіційною причиною закриття маршруту став низький пасажиропотік. Із грудня 2019 р. автобусний маршрут № 4а курсував до ТЦ «Іскра».
24 січня 2020 року прес-служба ЛМР повідомила, що із 1 лютого розпочнуть курсувати автобуси-експреси до сіл Малехів та Підбірці. Кінцева автобусного маршруту до Малехова мала розміститися на вул. Під Дубом, а кінцева маршруту до с. Підбірці – на пл. Різні. Анонсовані маршрути так і не почали курсувати.
Із 28 січня 2020 року трасу автобусного маршруту № 5а було вчергове вкорочено – замість кінцевої біля ст. Підзамче його кінцева була перенесена на пл. Різні. Із 29 січня 2020 року було вкорочено трасу автобусного маршруту № 28 – він почав курсувати до ТЦ «Форум» на вул. Під Дубом.
Наприкінці січня 2020 року речниця Львівського комунального АТП № 1 Ірина Рєвунова повідомила, що підприємство власними силами і власним коштом проводить ремонти автобусів ЛАЗ. Станом на 30 січня 2020 року повідомлялося про те, що відремонтовано вже 10 автобусів ЛАЗ різних моделей, у тому числі 8 із них на той час курсувало на автобусних маршрутах.
На початку лютого 2020 року керівниця прес-служби Львівської міськради Христина Процак повідомила про те, що із 1 лютого обіцяні експрес-маршрути до Малехова та Підбірець не почали курсувати через те, що не були погоджені у Львівській обласній державній адміністрації.
7 лютого 2020 року виконком Львівської міськради своїм рішенням вніс зміни у схеми курсування 8 міських автобусних маршрутів (№№ 7, 17, 20, 25, 31, 34, 41 і 51). Результатом рішення стало звільнення вулиці Куліша від руху громадського транспорту – автобуси згаданих маршрутів із 21 березня 2020 р. почали курсувати по пр. Чорновола. У той же день стало відомо, що у зв’язку зі спалахом захворюваності на гострі респіраторні інфекції ЛКП «Львівелектротранс» і ЛК АТП № 1 почали додатково дезінфіковувати рухомий склад.
У салоні автобуса «Solaris»
10 лютого 2020 року прес-служба Львівської міськради оголосила про початок міжнародних тендерів із закупівлі 100 нових 12-метрових низькопідлогових дизельних автобусів та 10 нових п’ятисекційних трамваїв. Закупівля цього транспорту відбувається за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку в рамках проекту «Міський громадський транспорт в Україні». Термін подачі пропозицій для участі в тендері по закупівлі 100 автобусів був визначений до 23 березня 2020 року. 26 лютого 2020 року прес-служба ЛМР повідомила, що 8 учасників зголосилося до участі в тендері на закупівлю 100 нових автобусів. 15 квітня 2020 року було оголошено, що пропозиції на участь у тендері подали 5 компаній, серед яких українські компанії-виробники АТ «АК «Богдан Моторс» та ПАТ «Концерн «Електрон», українські дилери Мінського автозаводу ТзОВ «УкрЄвроМАЗ» та ТзОВ «Сучасні вантажівки» та турецька компанія «Otokar». Компанія «Богдан Моторс» повідомила про те, що запропонувала найнижчу ціну на автобуси для Львова.
12 березня 2020 року було підписано контракт між ЛКП «Львівавтодор» та консорціумом компаній «Mikroelektronika» та «SoftServe», щодо впровадження автоматичної системи оплати проїзду («електронний квиток») в громадському транспорті Львова.
У березні 2020 року в Україні було запроваджено карантин у зв’язку із пандемією коронавірусної інфекції COVID-19. Низка карантинних обмежень торкнулася і роботи громадського транспорту. Зокрема 16 березня 2020 року міський голова Львова Андрій Садовий звернувся до містян із проханням максимально обмежити поїздки громадським транспортом із метою запобігання поширенню коронавірусу. Із 18 березня 2020 року було запроваджено обмеження на кількість пасажирів, які одночасно перевозяться в одному транспортному засобі – не більше 10 осіб. 19 березня 2020 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що із 23 березня 2020 року на час карантину скасовується безкоштовний проїзд в громадському транспорті для усіх категорій пільговиків. Таке рішення прийняла Львівська міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).
Після запровадження карантинних обмежень скоротилася кількість громадського транспорту на маршрутах: приватні перевізники в основному перестали випускати автобуси на маршрути. Зокрема, за повідомленням прес-служби ЛМР 22 березня 2020 р. на маршрутах Львова працювало біля 60% комунального і біля 6% приватного транспорту, 23 березня – 81% комунального і біля 10% приватного транспорту. На відміну від інших міст України, у Львові громадський транспорт не припиняв курсувати під час весняного локдауну. Щодо автобусних маршрутів, які обслуговує комунальний перевізник ЛК АТП № 1, то 18 березня 2020 р. припинився випуск автобусів на маршрути №№ 28 і 57; 26 березня 2020 року автобуси перестали курсувати на маршрутах № 5а (відновлено 28 травня 2021 р., замість автобусів великого класу на маршруті курсують автобуси середнього класу); № 10 (відновлено 11 червня 2020 р.) та № 45 (відновлено 1 вересня 2020 року, замість автобусів великого класу виїхали автобуси А081 та А092Н6 середнього класу).
Із 6 квітня 2020 року відповідно до урядової постанови та рішення міської комісії ТЕБ та НС громадський транспорт Львова почав працювати в режимі спеціальних перевезень. Режим спецперевезень передбачав обмеження щодо проїзду в громадському транспорті – пасажири повинні були мати при собі довідку із місця роботи. У автобусах, трамваях і тролейбусах було дозволено перевозити стільки пасажирів, скільки в салоні є місць для сидіння. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, у громадському транспорті можуть їздити працівники закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують: охорону здоров’я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв’язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, об’єктів критичної інфраструктури, які мають безперервний промисловий цикл. Із 9 квітня 2020 року до цього переліку було додано пацієнтів, які лікуються методом гемодіалізу або проходять курс хеміотерапії.
28 квітня 2020 року керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив про призупинення роботи міського автобусного маршруту № 2а на час карантину. Це рішення він мотивував тим, що після припинення навчального процесу в ЛНУ ім. Івана Франка та закриття автостанції «Західна» (у зв’язку із припиненням курсування приміських і міжміських автобусів) значно впав пасажиропотік на автобусному маршруті № 2а, який поєднував Університет і вул. Городоцьку. Вивільнені із маршруту № 2а перевели на автобусний маршрут № 52, який курсує із вул. Варшавської до смт. Рудне.
22 травня 2020 року виконком ЛМР прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із ЛК АТП № 1 на обслуговування міських автобусних маршрутів № 36а, 55, 56 і 57. Тимчасові договори на обслуговування автобусних маршрутів № 55 і 56 мали бути укладені із 12 червня 2020 року, а на обслуговування маршрутів № 36а і 57 – із 21 червня 2020 року.
3 червня 2020 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що за час весняного посиленого карантину комунальні перевізники ЛК АТП № 1 та ЛКП «Львівелектротранс» понесли дуже значні збитки через зменшення пасажиропотоку. За словами керівника ЛК АТП № 1, без додаткового фінансування підприємство могло зупинитися.
19 червня 2020 року в смт. Рудне почав курсувати шатл-бас, що довозить людей із Старого Рудного до кінцевої зупинки автобусів маршруту № 52. Шатл-басу було присвоєно номер маршруту №28а, він курсував від вул. Героїв Небесної Сотні до вул. Грушевського. Від 06:30 до 08:10 інтервал руху – 20 хв., від 08:10 до 11:00 – 40 хв.; від 15:10 до 16:30 – 40 хв.; від 16:50 до 18:10 – 20 хв. і від 18:10 до 19:30 – 40 хв. 23 червня 2020 року відновлено курсування автобусного маршруту № 28 – у перші дні на ньому працювало лише 2 автобуси середнього класу. 2 липня 2020 року прес-служба Львівської міськради із посиланням на заступницю міського голови із питань ЖКГ Ірину Маруняк повідомила, що завантаженість автобусів на маршруті № 28 складає біля 25%, через що ЛК АТП № 1 несе збитки, які склали біля 30 тис. грн. за час від 23 червня по 2 липня 2020 р.
У зв’язку із послабленням карантинних обмежень протягом червня 2020 року відновили роботу всі автобусні маршрути, що обслуговуються приватними перевізниками. Для перевірки дотримання карантинних обмежень в громадському транспорті було сформовано мобільні моніторингові групи.
Із 9 липня 2020 року в громадському транспорті Львова було відновлено безкоштовний проїзд для всіх категорій пільговиків, в тому числі для пенсіонерів за віком. Таке рішення було прийняте в рамках послаблення карантинних обмежень. Щоправда, мер Львова Андрій Садовий порекомендував літнім людям користуватися громадським транспортом в період із 11 до 16 години дня.
Автобус «Solaris» на автобусному маршруті № 25 на пр. Чорновола. Січень 2021 р. Автор фото Святослав Нейгауз
14 серпня 2020 року відновили курсування автобусні маршрути № 6а та 11, робота яких призупинилася через реконструкцію вулиці Т. Шевченка із облаштуванням «квазікільця».
Напередодні 1 вересня 2020 року прес-служба ЛМР із посиланням на заступницю міського голови Ірину Маруняк повідомила про збільшення кількості громадського транспорту на маршрутах Львова. Зокрема, випуск автобусів на маршрути мав зрости на 100 одиниць. Із 1 вересня 2020 року було відновлено курсування автобусів на маршрутах № 2а і 45, а на маршруті № 6а – збільшено кількість рухомого складу.
11 вересня 2020 року виконком ЛМР вчергове прийняв рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів № 36а, 55, 56 і 57 із комунальним перевізником ЛК АТП № 1.
2 жовтня 2020 року виконком ЛМР затвердив схеми 5 нових автобусних маршрутів до населених пунктів Львівської міської територіальної громади та вніс зміни у схеми руху іще чотирьох міських автобусних маршрутів. Відповідно, автобусний маршрут № 1а, який курсував від пл. Галицької до ринку «Галицьке перехрестя» був продовжений до м. Дубляни; автобусний маршрут № 22 вул. Зернова – смт. Брюховичі був продовжений до сіл Воля Гамулецька та Гряда; зміни також торкнулися схем руху автобусів на маршрутах № 55 і 56. Запроваджено нові автобусні маршрути: № 58 вул. Б. Хмельницького (станція «Підзамче») – с. Малехів – с. Великі Грибовичі – с. Гряда – с. Великий Дорошів – с. Зашків – с. Завадів; № 59 вул. Б. Хмельницького (ст. «Підзамче») – с. Малехів – с. Великі Грибовичі – с. Гряда – с. Великий Дорошів – с. Зашків – с. Зарудці; № 60 вул. Б. Хмельницького (ст. «Підзамче») – с. Малехів – с. Гамаліївка – с. Малі Підліски – с. Ситихів; № 61 с. Підрясне – вул. Шевченка – вул. Личаківська – вул. Глинянський Тракт – с. Підбірці; № 62 вул. Б. Хмельницького (ст. «Підзамче») – с. Малі Грибовичі.
5 жовтня 2020 р. міський голова Львова Андрій Садовий обговорив із ініціативною групою мешканців смт. Рудне питання покращення транспортного сполучення із цим селищем. Мешканці запропонували владі Львова внести зміни до схем курсування автобусних маршрутів № 28 і 52. Ці зміни були обговорені та затверджені на засіданні виконкому ЛМР 9 жовтня 2020 року. Відповідно випуск автобусів на маршрут № 52 мав зрости до 16 автобусів великого класу. Кінцева зупинка автобусного маршруту № 52 мала розміститися біля Духовної семінарії у смт. Рудне. 12 листопада 2020 року нова схема курсування автобусів на маршруті № 52 в смт. Рудне була погоджена поліцією, відповідно із 14 листопада автобуси цього маршруту почали курсувати через Старе Рудно. 13 листопада 2020 року припинив курсування автобусний маршрут № 28 – в останній день на ньому курсувало 3 автобуси середнього класу. 20 листопада 2020 року виконком Львівської міськради погодив курсування автобусного маршруту № 52 до Львівської духовної семінарії УГКЦ у смт. Рудне.
20 листопада 2020 року прес-служба ЛМР повідомила про те, що приватні перевізник Львова, які об’єдналися в концерн «Екопастранс» (ПАТ «Львівське АТП-14630», ТзОВ «Міра і К» та ТзОВ «Фіакр-Львів») придбали 8 екологічних 12-метрових низькопідлогових вживаних автобусів «Solaris» польського виробництва. Із 27 листопада 2020 року ці автобуси мали почати курсувати на маршруті № 25.
11 грудня 2020 року прес-служба ЛМР вчергове повідомила про укладання тимчасових договорів із ЛК АТП № 1 на обслуговування маршрутів № 36, 55, 56 і 57. У прес-службі також повідомили, що на початок листопада на рівні області не було погоджено траси міських автобусних маршрутів до населених пунктів Львівської МТГ. Міські автобусні маршрути до населених пунктів Львівської МТГ почали курсувати із 1 січня 2021 року. У зв’язку із цим припинив курсування приміський автобусний маршрут № 217а, який із початку 2010-х років курсував із Рясного-2 до с. Підбірці.
Вживаний автобус «Mercedes-Benz O530 Citaro» приватного перевізника ТзОВ «Успіх БМ» на маршруті № 53 в районі ринку «Галицьке перехрестя». 2 листопада 2021 р. Автор фото Вадим Галюк.
13 січня 2021 року міський голова Львова Андрій Садовий повідомив, що переможцем міжнародного тендеру по закупівлі 100 дизельних низькопідлогових автобусів великого класу є один із дилерів Мінського автобусного заводу із Білорусі, а не український виробник. В той же час через політичну ситуацію в Білорусі влада Львова вирішила, що закуповувати автобуси білоруського виробництва недоцільно. Остаточне рішення про те, що Львів не купуватиме білоруські автобуси за кошти кредиту Європейського інвестиційного банку було прийняте на початку квітня 2021 р.
9 лютого 2021 року в прес-службі Львівської міськради повідомили про запровадження автобусного маршруту № 25а, який мав сполучити вул. Кордуби із автостанцією № 2 на час ремонту вул. Богдана Хмельницького. Новий автобусний маршрут мав почати курсувати із 22 лютого 2021 року. Маршрут обслуговувало ТзОВ «Міра і К», в автобусах маршруту № 25а запроваджувалися трансферні квитки для пересадки на автобуси маршруту № 25.
12 березня 2021 року виконкомом Львівської міськради було прийняте чергове рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів № 36а, 55, 56 і 57 із ЛК АТП № 1.
25 березня 2021 року у зв’язку із запровадженням у Львові жорсткого карантину знову було призупинено роботу автобусного маршруту № 45 із 30 березня. Крім цього призупинялася робота маршрутів № 2а та 10. Маршрут відновив свою роботу 5 травня 2021 р. Із 30 березня 2021 року громадський транспорт Львова знову перейшов у режим спеціальних перевезень. Фактично на усі маршрути, які обслуговуються комунальним перевізником, останній рейс було призначено на 20:45 – 21:30, а кількість автобусів на маршрутах зменшено. Безкоштовний проїзд в громадському транспорті на час жорсткого карантину знову призупинено. Із 21 квітня 2021року ЛК АТП № 1 збільшило кількість транспорту на маршрутах, а із 26 квітня 2021 року було відновлено безкоштовний проїзд для пільговиків, але тільки із 11:00 до 16:00. 28 квітня 2021 року було повідомлено про поетапне відновлення роботи автобусних маршрутів № 2а, 10 та 45 після Великодніх свят.
21 травня 2021 виконком Львівської міськради прийняв рішення про підвищення вартості проїзду в громадському транспорті Львова. За умови придбання квитка у водія в трамваях і тролейбусах тариф був встановлений в розмірі 10 гривень, для студентів – 5 грн. Вартість проїзду в автобусах – 10 грн. Нові тарифи вступили в дію із 27 травня 2021 року.
Із 26 травня 2021 року було відновлено роботу автобусного маршруту № 5а від пл. Різні до м. Винники. На маршрут вийшли автобуси середнього класу. Із 28 травня 2021 року автобусний маршрут № 22 почав курсувати до сіл Воля Гомулецька та Гряда. Цей маршрут обслуговує приватний перевізник ТзОВ «Фіакр-Львів».
10 вересня 2021 року відновив свою роботу автобусний маршрут № 57 вул. Польова – Онколікарня (вул. Максимовича). На маршруті працюють автобуси середнього класу. Із 23 вересня 2021 року розпочав курсувати в тестовому режимі автобусний маршрут № 63 до сіл Воля Гомулецька і Гряда. Цей маршрут почало обслуговувати ЛК АТП № 1.
Із 13 жовтня 2021 року у зв’язку із закриттям на реконструкцію перехрестя вул. Городоцької і Степана Бандери було змінено схему курсування низки автобусних маршрутів – вони почали об’їздити місце робіт по вул. Короткій та по вул. Тобілевича, Федьковича та пл. Кропивницького. Крім того було запроваджено тимчасовий автобусний експрес-маршрут, який поєднав кінцеву зупинку трамвайних маршрутів № 1 і 6 на вул. Захисників України із головним залізничний вокзалом.
У кінці жовтня 2021 року у зв’язку входження м. Львова та Львівської області у «червону» карантинну зону були запроваджені обмеження, які стосуються роботи громадського транспорту. Отож, із 30 жовтня 2021 року дію безкоштовного пільгового проїзду для всіх категорій пільговиків окрім учасників бойових дій обмежено періодом із 11:00 до 16:00. Окрім того, громадський транспорт може працювати із заповненістю не більше 50%.
2 листопада 2021 року під час роботи на автобусному маршруті № 47а, який обслуговує ЛК АТП № 1, 55-річному водію автобуса МАЗ 203 стало погано за кермом. Автобус виїхав на узбіччя і зупинився. Нажаль, водій автобуса помер не зважаючи на допомогу, яку надавали йому пасажири та медики, які прибули на місце інциденту. Ніхто із пасажирів автобуса не постраждав.
Син видатного архітектора Василя Нагірного і продовжувач його традицій народився 13 серпня 1885 року в Рудному під Львовом.
Після закінчення гімназії, 1903 року вступив на архітектурний факультет, який закінчив у 1912-му. Тривалість навчання зумовлена тим, що певний час Євген Нагірний перебував під арештом за проукраїнські виступи у навчальному закладі.
Іван Левинський
Вплив на формування Євгена Нагірного, як архітектора, крім батька, мали професор Іван Левинський та Вавжинець Дайчак, у чиїх майстернях він стажувався. По закінченні навчання Євген почав працювати в проєктно-будівельному бюро батька. Але під час Першої світової Нагірний-молодший потрапляє в угорський полон. Невдовзі по закінченні війни на Євгена чекали два удари – смерть батька та молодої дружини. З маленькою донечкою на руках він повернувся до Львова, де 1922 року заснував власне архітектурне бюро, яке успішно працювало до 1940 року на площі Ринок.
Церква св. Андрія Первозванного на Клепарові, 2018 р. Проєктував Євген Нагірний
Євген Нагірний завжди вів активне громадське життя. У міжвоєнні роки очолював у Львові Українське технічне товариство та Спортивне товариство «Україна». Після приходу радянської влади брав участь у створенні обласної організації Спілки архітекторів, а в часи німецької окупації очолював Державну промислову школу. Після війни займався охороною пам’яток у Львівському облвиконкомі, викладав у Політехнічному інституті та в Інституті прикладного і декоративного мистецтва.
Науковці Науково-дослідного центру “Рятівна археологічна служба” проводять попередні археологічні дослідження на території пам’ятки архітектури національного значення – Палацу кінця ХІХ ст. у Тартакові
Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”І ми маємо цікаві результати. Закладений при південно-західному наріжнику палацу розкоп засвідчив, що будівля стоїть на потужному румовищі (уламках старої будівлі) від його попередника – мурованого замку родини Потоцьких, що, ймовірно, був зведений у 17 столітті.Археологи зафіксували залишки цегляного муру шириною 2.5 м, а під ним ще одне цегляне румовище. Отже, палац в Тартакові є не тільки пам’яткою архітектури, але й важливим і багатошаровим археологічним комплексом.
Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”“Оскільки перші письмові згадки про Тартаків датуються ще початком 15 століття, сподіваємось, що подальші археологічні дослідження дадуть багато нового матеріалу до історії давньої Сокальщини”, – розповіла наукова консультантка проєкту Наталя Войцещук.
Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”Археологічні дослідження в Тартакові є частиною робіт з розробки комплексного проєкту реставрації пам’ятки. Їхні результати будуть основою для прийняття фахових проєктних рішень проектантами-реставраторами.
Терени, на яких тепер простягається проспект Свободи, у середні віки були слабо замощеною околицею. Місто відгородилося від неї фортечними мурами і валами на правому березі Полтви. Лівий берег являв собою багнисту рівнину, що тягнулася до підніжжя Святоюрської гори.
Чисельні ставки були розкидані серед садів і городів; де-не-де ліпилися бідні халупи передміщан, утворюючи осади з назвами, на які, без сумніву, вплинув надмір вологи цих земель: На Коритах (від дерев’яних жолобів, котрими відводили воду до Полтви), На Мостках і т.д. Єдиною примітною спорудою лівого берега Полтви був шпиталь св. Станіслава, заснований у XV ст. як лепрозорій. Його збудували у саду, що знаходився між сучасними вулицями І. Тиктора, Наливайка і Фурманською.
Костел та шпиталь Св. Духа – фрагмент картини Розвадовського-Яновського, 1928 р.
Сад належав міському шпиталю св. Духа. Шпиталь і костел при ньому поділяли долю усього передмістя, яке неодноразово дощенту спалювали під час ворожих нападів та облог. У червні 1509 р. молдавський господар Богдан III Кривий розмістив біля спаленого шпиталю свої гармати і особисто керував обстрілом міста. Обстріли чергувалися з “пертрактаціями, погрозами і улещуванням”. Мужність захисників Львова, котрі вдень завзято боронили мури, а вночі влаштовували напади на табір молдаван, змусіли Богдана через три дні припинити облогу. Костел і шпиталь було відбудовано. Завдяки щедрим пожертвам міщан у скарбниці костела зібралося досить коштовностей, щоб спокусити до крадіжки певного вихреста Матея, який до переходу у християнство звався Рубін. У 1641 р. він пограбував костел, а викрадені коштовні реліквії – дароносицю і коштовні начиння – продав своєму приятелеві Боруху. Останній врятувався від правосуддя, вчасно утікші разом з дружиною; сам же злочинець був спалений живцем за вироком суду. Постраждала і єврейська громада: за співучасть у злочині її колишнього члена міська рада наклала на євреїв штраф у 2000 золотих.
Шпиталь і костел св. Станіслава ще неодноразово горіли і потім знову відновлювалися; остаточно костел був закритий австрійською владою у 1794 р. Спочатку планувалося передати костел у користування греко-католикам, але вже у жовтні того ж року він був виставлений на аукціон разом зі шпитальним будинком і садом. Шпитальну забудову викупило місто; тут розмістили поліційні арешти, а пізніше – пожежну сторожу. Костел викупив Орловський за неповну тисячу золотих. Іронія історії: після війни вулиця св. Станіслава (нині І. Тиктора), названа в пам’ять існування тут шпиталю, була перейменована на Орловську.
Костел Св. Станіслава. Реконструкція Ігора Качора
Життя околиці пожвавилося на початку XVII ст., коли у міському мурі було влаштовану Єзуїтську брамку. Самовільно прорубану монахами хвіртку на вимогу міста уфортифікували двома баштами: однією – на валах і другою, до якої піднімалися по 12 східцях, – у мурі. Через Полтву було перекинуто вузький звідний місток. У неспокійному 1613 р., коли сконфедероване військо облягло Львів, Єзуїтська брамка стала єдиним входом до міста; через неї завозили продовольство та дрова. Конфедерати виставили перед брамкою десять вояків, котрі не пускали підводи до міста, і через три дні Львів піддався, хоча у розпорядженні магістрату було 200 найманих гайдуків; місто побоялося ужити їх проти купки жовнірів. Конфедерати увійшли до міста, де заложили свою головну квартиру у Абресівській кам’яниці (на розі Шевської і Краківської вулиць). Майже рік, до Пасхи наступного року, місто потерпало від свавілля вояків. Свою злість львів’яни зірвали на кількох із них, котрі затрималися у місті після сигналу до замикання брам і намагалися вийти через Єзуїтську хвіртку.
Тут на них напали озброєні міщани і ратушні “ціпаки”. Двоє вояків померли від ран, завданих ударами зубатих ціпів, решта зуміли втекти. Цей інцидент коштував місту 15.000 зл., з яких 3.000 було роздано конфедератам.
Єзуїтська фіртка на плані 1762 року. Вигляд з заходу (від Полтви)
Ще більш трагічними були події, що розігралися перед Єзуїтською брамкою незадовго до Різдва 1653 р. Перелякані звісткою про появу під Львовом татар передміщани кинулися під захист міських мурів, але знайшли брами зачиненими; відкритою залишили тільки Єзуїтську хвіртку. Вузький місток не витримував натиску юрби; багато людей зривалися з нього і знаходили смерть у водах Полтви. Пізніше виявилося, що насправді Мацей Єжовський і його троє спільників удавали з себе татарів, коли напали на підміське село Голоско з метою грабунку. Самого Єжовського селяни спіймали, коли той разом із конем застряг у болоті. За вироком суду його було страчено після тортур; ця страта пізніше стала приводом до процесу міста з Яном Марцинкевичем, товаришем хоругви воєводи Сандомирського, до “фамілії” якого належав злочинець.
Слаба будова мосту через Полтву і пізніше ставала причиною прикрих випадків: “Раз львівські панни, вистроєні з казковою розкішшю, що поспішали на обряд обручин однієї своєї товаришки в кляшторі Марії Магдалини, заломилися тут, впали до Полтви і мусили вертатися додому з більшим соромом, ніж болем”.
Львів, Містки через Полтву на Гетьманських Валах (пр. Свободи). Фрагмент фото 1870-х років.
За мостом, навпроти Єзуїтської брамки, стояли бровар і корчма, що приносили місту неабиякі зиски. Це не давало спокою отцям єзуїтам, і ті у 1645 р. примусили місто передати їм це прибуткове підприємство. Хоча як привід висувалося те, що дим з бровару псує оздоби костелу, а галас і музика з корчми порушують спокій монахів, єзуїти не закрили, а навпаки, розвинули виробництво … пива, а у 1714 році, порушуючи власні зобов’язання, віддали їх у оренду євреям.
Під Єзуїтською брамкою влаштовував засідки на передміщан, котрі напідпитку поверталися з корчми, єврей з Краківського передмістя, за високий зріст і велику фізичну силу прозваний Бером (ведмедем). Трупи своїх жертв він затягав у розташований неподалік порожній будинок Глоговських. Кінець його “подвигам” поклала страта за вироком суду у 1671 р.
Бордель “На мості”, який розташовувався за театром ім. Марії Заньковецької
Крім бровару і корчми великою популярністю користувалася недалека осада “На Мостках”, що тішилася славою “веселого кварталу”. Місцеві повії навіть дочекалися поетичного увічнення у вірші Яна Анджея Морштина (1621–1693). Традиції цього кубла розпусти перейняли наприкінці XVIII ст. павільйони цукерні Вольфа, що повстала на новоутвореній Hauptpromenade, колишніх міських валах. Згідно свідчення Франца Краттера (Briefe uber der itzigen Zustand von Galizien, 1786 p.) торгівля “живим товаром” у Львові знаходилася під протекцією директора поліції; на долю його підлеглих залишалося переслідувати львів’ян, які на валах сушили білизну і випасали тут корів і кіз.
У XVII і XVIII ст. на лівому березі Полтви вже існували кілька палаців і мурованих дворів (палац Коссаковських, Алвертівський двір і ін.). На правому березі міські мури поволі руйнувалися; “в них з’явилися на різних місцях такі діри, що по кільку <чоловік> разом можуть до міста влазити”. Остаточно міські фортифікації розібрала австрійська влада, уживши камінь для брукування вулиць, а цеглу – до засипання ровів, в першу чергу – на валах, які мали стати головним проспектом міста.
Завтра, 26 листопада 2021 року, о 17.00 в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) відбудеться презентація виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”.
Хоч офіційна презентація відбудеться завтра, але побачити виставку можна вже від 20 листопада. Євген Булавін подзвонив мені коли виставка монтувалася і загадково сказав: “Ти мусиш прийти і це побачити. Виставка – це твоя тема.” Просити довго мене треба і зовсім скоро я вже був на вулиці Поліщука.
З експозиції виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”
З експозиції виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”
“Я брала ті маскарони, які близько межують з рослинністю, з квітами, задаючись питанням хто ці обличчя і яке відношення вони мають до Львова. Львів всі знають за вежечками, вузенькими вуличками, а тут ще є обличчя – людські і міфічні. Львів для мене уособлення якогось духу, який напевно живе в оцих обличчях, які на нас дивляться, спостерігають, іноді гарчать, дивуються, жахаються.
Наталя Чубина
Я їх постаралася оживити тим, що та рослинність, яка закам’яніла – я її оживляла. Якщо біля маскарону є троянди – то вони в мене оживають. І обличчя маскарону дивиться на наші вчинки з-поміж троянд, або з-поміж столітніх дубів. І завершилася ця вся моя пошукова діяльність тим, що я доповнила ці всі мої акварелі переписом з книги “Як смачно готувати” виданої в 1936 році”, – розповіла художниця.
З експозиції виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”
Ми ще довго розмовляли з Наталею про маскарони і про Львів, про кулінарні переписи і архітектуру нашого найулюбленішого міста в світі. Але відірвати погляд від виставкових робіт було досить важко.
Тому запрошую всіх вас відвідати виставку Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста” в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83). Вона зробить ваш день, тим більше ще є час до 20 грудня 2021 року.
25 грудня о 20:00 у Львівській національній філармонії ( вулиця Чайковського, 7) відбудеться щорічний та завжди очікуваний концерт «Christmas по-львівськи».
Цей музичний проєкт став традицією різдвяно-новорічного Львова, повідомляють організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
Атмосферу свята творитимуть найкращі артисти Львова: КАРАЧ, Павло Пігура, хор ГОМІН та Наталя Степаняк, Кавер група Jennyfer band та Fedorchuk instrumental та інші. Традиційно на свято запрошений спеціальний зірковий гість, а для глядачів готують приємні сюрпризи.
«Christmas по-львівськи» – це абсолютно свіже бачення Різдва! Нові часи – нові колядки! Різдво у стилі Голлівуд – це радість Різдва, втілена у сучасних ритмах і музичних стилях! Трохи експериментів, дрібка затишку, пригорща таємничості – такий рецепт ідеального Різдва-2022!», – запрошують організатори. Концерт відбудеться відповідно до всіх карантинних вимог.
У зв’язку з цим кількість місць обмежена, встигніть придбати квитки заздалегідь! https://bit.ly/3F6swYD
Упродовж багатьох віків турбота про фізичне здоров’я суспільства була проявом милосердя. Важкі умови життя та праці зумовлювали погіршення чи втрату здоров’я, життя, каліцтво, а відтак – неспроможність забезпечити себе чи непрацездатних членів родини. Така ситуація вимагала певних гарантій як зі сторони самих працівників, так і роботодавців. Крім того, кожне суспільство піклувалось про своїх громадян опосередковано через доброчинні організації, фонди, спілки.
У Європі соціальний захист населення був однією із найважливіших державних функцій. Починаючи з глибокої давнини можновладці приходили на допомогу нужденним і хворим. У середні віки до цієї діяльності активно долучалися церква та монастирі, при яких функціонували безплатні лікарні і притулки. Цехові об’єднання ремісників і купецькі гільдії, а також муніципалітети великих міст надавали підтримку членам своїх спільнот.
В Галичині та у Львові, зокрема, гуманітарна традиція має тривалу історію становлення. Багатонаціональний характер Львова вплинув не тільки на розвиток його культури, а й зумовив зародження специфічних соціальних відносин між спільнотами, завдяки яким львівська громада піклувалась своїми сиротами, немічними, інвалідами незалежно від національної чи релігійної приналежності.
Частина І. Шпиталі
Практично до кінця 18 ст. опіка над хворими, незважаючи на поступовий розвиток світської медицини, перебувала в руках духовних осіб чи доброчинців. В часи середньовіччя шпиталі у рідкісних випадках служили місцем для лікування хворих, що було зумовлено мінімізацією у їх діяльності медичного спрямування. Як правило, вони виконували три функції одночасно – притулок людям похилого віку, бідним та немічним; гостинний дім; лічниця. Дослідники розрізняють два типи середньовічних шпиталів: світські (або міські, під патронатом магістрату) та парафіяльні (підпорядковані сакральній установі відповідної конфесії). В історіографії збереглися згадки про 23львівських шпиталі. Найбільш досліджені серед них 3 міські шпиталі – Св. Духа, Св. Станіслава, Св. Лазаря.
Найдавнішим вважається львівський шпиталь Святoго Духа. Закладений 1377 року королем Казимиром III, як шпиталь святої Єлизавети. У 1399 р. розпочато будівництво костелу, посвята якого в ім’я Святого Духа фактично призвела і до зміни назви усього шпиталю. Заснований від початку як притулок для опіки над знедоленими, з часом шпиталь набув також функцій лікувального закладу. Дозвіл на розширення шпиталю 1408 р. надавав король Владислав II Ягайло. Сигізмунд I Старий передав з 1546 р. королівське право патронату над шпиталем магістрату Львова, відтак ще раз підтвердивши світський характер установи. Обрані провізори(Лат. – той, що піклується. Зрозуміле вживання цього слова в середньовіччі – прим. авторки) управляли майном шпиталю, що складалось з селищ Малехів, Скнилів, Млинівці, млина, прибутків з 50 міських кам’яниць, ґрунтів поза містом і серед мурів. З 17 ст. католицькі архієпископи боролись з магістратом за право опіки над шпиталем та його маєтностями. У 18 ст. більшість маєтків шпиталю були продані задля підтримки міста, а решта не приносила значного зиску, через що шпиталь був доведений до руїни і, коли частина будівлі обвалилась – у 1780 році був розібраний.
Лаконічні повідомлення про шпиталь Св. Станіслава, при якому функціонував лепрозорій, походять із 1404 р., (за деякими припущеннями – з 1425 р.). Комплекс монастирських споруд, в який входили готичний костел св. Станіслава Єпископа і Мученика, що був закладений близько 1370 року, монастир, шпиталь, трупарня – розташовувались по ліву сторону від сучасного Оперного театру. Хоча проказа у Львові загалом не мала такого масового характеру, як у Європі, та для цих особливих хворих збудували лепрозорій. За різними історичними джерелами, у корпусі могли одночасно перебувати до 40 прокажених. Із майже чотирьох століть існування шпиталю Св. Станіслава лепрозорій при ньому функціонував біля ста років. Ступінь медичної опіки у ньому був мінімальним. Для уражених проказою шпиталь виконував функції швидше дожиттєвого притулку, аніж лікувального закладу. Розібрали шпиталь у 1794 році.
Шпиталь та монастир Св. Лазаря на вул. Коперника у Львові. Листівка 1920-их рр. Походить з колекції Котлобулатових.
Іншою давньою установою такого ґатунку був шпиталь св. Лазаря, закладений львівським лавником (Член судової колегії з компетенцією розглядати карні та певні категорії цивільних справ у містах магдебурзького права – прим. авторки) Марком Острогорським: у 1616-1621рр. було споруджено дерев’яні будинки шпиталю і каплицю. Тоді ж у шпиталі було розміщено поранених вояків, що повертались із битви під Хотином 1621 року. У 1634-39 рр. збудовано мурований костел та шпитальні приміщення, що прилягали до костелу з обох сторін. Існує інформація, що шпиталь св. Лазаря був клінічною базою Львівського медичного колегіуму, який діяв у 1773-1783 рр. З середини 19 ст. шпиталь вже виконував функцію притулку, який був закритий у радянські часи.
Українська громада Львова в часи середньовіччя утримувала за свої кошти декілька шпиталів. До них належали парафіяльні шпиталісв. Успіння, св. Богоявлення, св. Благовіщення, св. Миколая, св. Параскеви П’ятниці, св. Теодора, св. Юра.
Найбільш дослідженою виявилась історія шпиталю Успенського братства у Львові (пізніше Ставропігія). З 1507-1542 р. шпиталь розташовувався при Успенській церкві на Руській вулиці в самому центрі середньовічного міста. Згодом його перенесено до монастиря св. Онуфрія на Жовківській вулиці. Зберігся ряд документів, що характеризують специфіку діяльності братства стосовно шпитальництва: дозвіл на будівництво чоловічого і жіночого шпиталів при монастирі Св. Онуфрія; дотації на відбудову братського шпиталю; грамота про звільнення Онуфріївського шпиталю від податків; прізвища опікунів, кошторис шпиталю, позашпитальна доброчинна діяльність Ставропігії тощо.
Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю. Фото авторки. 2014 р.
У історіографії діяльність шести інших братських шпиталів розглядалась фрагментарно. Про них відомо небагато, зокрема, завдяки дослідженням І. Крип’якевича.
Шпиталь при церкві Богоявлення розташовувався на перехресті теперішніх вулиць кн. Романа та Фредра.
Перша згадка про церкву походить з 1386 р., з 1538 р. при церкві згадується шпиталь, з 1546 р. – школа. Братчики заклали броварню з метою утримання Богоявленського притулку. Церкву закрили і розібрали 1800 р., а також ліквідували усі її інституції.
Ця місцевість відома після подій 1648 року: під час облоги Львова військами Б. Хмельницького відбулася одна із найзапекліших сутичок часів національно-визвольної війни, в якій загинули сотні козаків. Францішек Яворський 1911 року в праці «Підземний Львів» цей бій описував так: «Земля там настільки закривавилася, що ще до недавніх часів ґрунти навіть мали офіційну назву Кровисько». Загиблих козаків поховали у кургані на цвинтарі біля храму Богоявлення. Однак після того, як 1800 року церкву знесли, а землі сучасних вулиць князя Романа та Івана Франка передали у приватні руки, ані від святині, ні від кладовища згодом не залишилося й сліду. А через кілька десятиліть після знесення храму тут було збудовано громадські туалети.
Шпиталь при церкві Благовіщення існував з 1542 р., церква знесена 1784 р. Ще два шпиталі побіжно згадуються при церкві св. Миколая – з 1623 р. та св. Параскеви П’ятниці – з 1743 р.
По суті, шпиталі існували при усіх братствах. Серед братчиків зазвичай обирали двох провізорів шпиталю, які наглядали за майном і видатками, і про що звітували братству. Щорічні пожертви на шпиталь були доволі значними. Зокрема, в шпиталі Успенського братства лише проценти з пожертв приносили на рік до 140 золотих. Збирали дрібні пожертви пожильці, просячи милостиню, та й при вступі до шпиталю належало сплатити вступний внесок. Також здавали в оренду вільні приміщення, льохи, горища. Усі ці шпиталі проіснували до 18 ст.
З католицьких шпиталів Львова можна назвати наступні: св. Йоана Хрестителя, св. Лаврентія (або Боніфратрів), св. Петра і Павла, св. Мартина, бернардинців, сестер милосердя (Шаріток), канонічок Св. Августина. Лише два з них – шпиталі сестер Шаріток і Боніфратрів – привернули увагу дослідників.
Цікавою є історія шпиталю Боніфратрів. Ще з 14 століття навколо чудотворного образу святого Лаврентія, що знаходився на дубі на початку давнього тракту Глинянського (теперішня вул. Личаківська) збирались на молитву немічні та каліки. У 1536 р. львівська влада збудувала дерев’яну капличку для образу, келії для паломників. У 1616 р. міські цехи гончарів і поворозників вимурували капличку для розміщення образу св. Лаврентія. У 1659 р. яворівським старостою Яном Собєським було засновано фундацію, згідно з якою майбутній король Польщі надає кошти для будівництва костелу, монастиря та шпиталю Боніфратрів. За задумом засновника у шпиталю мала надаватись допомога хворим людям, в тому числі колишнім військовим. Будівництво шпитального будинку тривало з 1688 р. по 1693 р. (за деякими джерелами – до 1695), костелу та монастиря продовжувалась в наступні роки. Загальна сума, вкладена в будівництво, склала 100 тисяч злотих.
Титульна сторінка книги Вітольда Зємбіцького «Закладення монастиря та шпиталю отців Боніфратрів» (Львів, 1932). Малюнок мав свідчити про милосердя фундатора.
За розпорядженням короля Яна ІІІ керівником шпиталю Боніфратрів було призначено Людвіка Валеріана Алембека, львівського лікаря, так як було зрозуміло, що шпитальна інституція вимагає лікарського нагляду, якого самі Боніфратри надати не могли.
Про першого лікаря Боніфратрів відомо небагато. Належав до знаної львівської родини. Його дід Йоганн Алембек (за деякими джерелами – Альнпек) навчався у Вроцлаві, потім – в університеті Падуї, співпрацював з львівським аптекарем Єронімом Вітембергерем, був автором 10 наукових трактатів та першого опису Львова, опублікованого в книзі Георга Брауна.
Батько Валеріан Алембек (?-1676) студіював у Кракові та у Падуї, отримав освіту математика, філософа, лікаря, у 1650-52 рр. посідав посаду ректора Замойської академії. З 1653 року – у Львові, займав почергово посади лавника, радника та мера; був власником найбільшої приватної тогочасної бібліотеки; призначений придворним лікарем короля Михайла Корибут Вишневецького.
Людвік Валеріан Алембек (1656-ор.1716) здобував медичну освіту у Кракові, у 1682 р. отримав ступінь бакалавра, у 1684 – ступінь магістра та як фаховий лікар повернувся у Львів. Був зарахований придворним лікарем Яна ІІІ, у 1695 р. – отримав посаду ординатора шпиталю Боніфратрів. У 1699 р. був обраний радником до міської ради Львова.
Давня будівля шпиталю Боніфратрів по вул. Личаківській, сучасний – військовий шпиталь. Фото авторки. 2014 р.
У 1783 р. шпиталь Боніфратрів переведено у приміщення Колегії Піярів, яка розташовувалась неподалік. У подальшому, він перетворився у найбільш репрезентаційну лікувальну установу Львова – Загальний шпиталь (інші назви: Головний шпиталь Львова, Крайовий загальний шпиталь, Державний загальний шпиталь, у 1940-1959 рр. – клініки Львівського медичного інституту), сучасна Львівська обласна клінічна лікарня. Старі ж споруди шпиталю Боніфратрів в наступні роки зазнали перебудови австрійським урядом з метою створення військового шпиталю – від 1785 року по даний час.
Колегія Піярів. Фот. А. Ленкевич. 1932 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Сама споруда Колегії Піярів будувалась за кошти єпископа Ордену Піярів Самуеля Роха Ґловіньського (1703-1778) у 1748-1762 роках та призначалась для навчання бідних дітей шляхетного походження. Оскільки будинок було спроектовано велично, коштував він відповідно: 60 тис. фл. пол., у 1763 р. – о. Ґловіньский додатково віддав у фонд власність у Винниках та Підберізцях, колишній палац Вишневецьких на Глинянському передмісті. Фундатор розраховував на навчання двадцяти дітей, але після його смерті усе занепало, і, як наслідок, – у занедбане приміщення було переведено шпиталь Боніфратрів.
Дім убогих св. Вінсента де Поля. Листівка. 1910 р. Походить з колекції Котлобулатових.
У Львові з 1714 р. Сестрами Милосердя (Шарітки) (Сестри Милосердя (La soeure de charite) – співтовариства (общини), створені для доглядання хворих, калік, осіб похилого віку. У Польщі Сестри Милосердя (шаритки), що належали до ордену святого Вінсента, з’явились у 1651 році на запрошення Марії Людвіги, дружини короля Владислава IV. На 1794 рік вони опікувались 34-ма шпиталями на теренах тодішньої Польщі – прим. авторки.) було закладено монастир та шпиталь святого Вінсента де Поля. За деякими джерелами шпиталь був закладений у 1741 р. на кошти Францішека Завадського з метою лікування та догляду 100 бідних хворих. Окрім шпиталю на території знаходилась невелика монастирська каплиця та аптека для виготовлення власних ліків. У 1783 році шпиталеві віддано приміщення щойно скасованого монастиря Реформатів із костелом святого Казимира, що знаходились поруч. У нових приміщеннях було облаштовано сиротинець, названий на честь святого Казимира. У 1870 р. Сестер Милосердя було запрошено до роботи у Крайовому Загальному шпиталі Львова.
Костел Св. Казимира ордену реформатів, згодом шпиталь сестер милосердя, тепер церква Св. Климентія. Фот. А. Ленкевич. Львів, 1937 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Уся інституція Сестер Милосердя була ліквідована після другої світової війни. На даний час увесь комплекс будівель колишнього храму, шпиталю та монастиря шариток використовується Університетом внутрішніх справ.
Костел св. Мартина, при якому діяв шпиталь для інвалідів війни. Фото А. Ленкевича. 1938 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Шпиталь при костелі св. Мартина був організований для військових інвалідів, точна дата невідома. Сам костел був споруджений з фундації Олександра Зборовського у 1630 р. для чернечого ордену кармелітів взутих: спочатку дерев’яний, з 1648 р. – кам’яний. На даний час передано громаді християн-євангелістів.
Перша згадка про перший у Львові єврейський шпиталь (гекдейш) відноситься до 1628 року, коли Мордехай Ісакович відкрив його у спеціально купленому і перебудованому для цієї цілі будинку. Надалі шпиталь безперервно функціонував у єврейському кварталі.
У 18 ст. його перенесли в іншу будівлю, де, крім нього, розміщувався будинок для калік. Підтримувався коштами єврейського самоврядування.
Єврейський шпиталь М.Лазаруса, сучасна – міська клінічна лікарня №3. Листівка. 1910 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Вже у 1898 р. на місці попереднього єврейського шпиталю розпочато будову нового. 7 червня 1903 р. урочисто відкрито та віддано до експлуатації новий, зразково обладнаний ізраелітський шпиталь на 100 ліжок, споруджений в мавританському стилі на приватні кошти голови правління шпиталю, колишнього директора Іпотечного Банку Мауриція Лазаруса (1832-1907). Медична установа була власністю та на утриманні єврейської гміни м.Львова. Обладнання лікарні за найновішими європейськими взірцями було забезпечено коштом дружини фундатора.
Малозабезпечених хворих іудейського віросповідання приймали до лікарні безкоштовно; заможні ж хворі сплачували різні суми в залежності від якості наданих послуг. Тоді ж біля лікарні збудовано та віддано до вжитку Дім ізраелітських старців. На даний час в приміщеннях давнього єврейського шпиталю розгорнена львівська міська клінічна лікарня №3.
У вірмен Львова був шпиталь, що розміщувався під містом у вірменській стороні біля церкви св. Анни. Незважаючи на поділ громади на непримиренні табори у XVII ст., зменшення чисельності вірмен, їх асиміляцію, шпиталь продовжував свою діяльність разом з вірменською школою. Відсутність системних досліджень з історії вірменських шпиталів – Св. Богородиці, Св. Анни та Якова – не дозволяють відповісти на питання стосовно напрямків розвитку, наявності медичного супроводу, характеру діяльності зазначених харитативних осередків. Відомо лише, що у статуті прав львівських вірмен, який був затверджений у 1519 р. королем Сигізмундом І, у п.84 містились суворі правила стосовно шпитальної адміністрації, зокрема, з метою недопущення зловживань.
Починаючи з другої половини 18 століття на теренах Галичини функціонували інституції соціального захисту, які можна умовно поділити на наступні групи: заклади для хворих – загальні шпиталі та місцеві лікарні для бідних, які фінансувались з місцевих чи урядових фондів; будинки для калік; притулки для сиріт, людей похилого віку та інвалідів, закладені на доброчинні кошти приватних осіб.
Практично в кожному повітовому місті функціонував загальний шпиталь, метою якого було лікування хворих без різниці віросповідання та національності. Фахова медична допомога надавалась лікарями, догляд за хворими здійснювався в переважній більшості сестрами Милосердя.
Колегія Піярів, Загальний шпиталь у Львові. Літографія К.Ауера, біля 1830-1835 рр. Походить із фондів Львівського історичного музею.
Безперечно, що найстарішою лікувальною установою, яка забезпечувала лікарський нагляд населенню Східної Галичини та до цього часу функціонує безперервно, був Крайовий (Державний) загальний шпиталь у Львові – з 1783 року, в даний час – Львівська обласна клінічна лікарня.
До найдавніших медичних закладів можна також віднести загальнішпиталі в Самборі, Дрогобичі,Бродах, Станіславові, Коломиї.
Будівля загального шпиталю у Самборі. Фото авторки 2013 р.
В Самборі із1825 р. функціонував міський шпиталь, з 1867 р. визнаний як загальний шпиталь на 116 ліжок. Догляд за пацієнтами здійснювали лікар та сестри милосердя. З 1831 р. у Дрогобичі міським самоврядуванням було закладено шпиталь на 89 ліжок, який до 1890 року розширився до 180 ліжок. Перед І світовою війною у лікарні працювало 3 лікарів, доглядали за хворими сестри служебниці Найсвятішої Панни Марії (NPM). Шпиталь у Бродах, який закладено у 1831 р. як міський, отримав статус загального у 1861 р. У Станіславові з 1841 р. був закладений шпиталь ім. Архикнязя Фердинанда на 120 ліжок, з часом визнаний загальним.У Тернополі з 1837 р. організовано міський шпиталь на 40 ліжок, у 1874 р. він отримує статус загального з розширенням до 75 ліжок, у 1898 р. збудовано нове приміщення на 92 ліжка та павільйон на 9 ліжок для інфекційних хворих. У Снятині шпиталь було закладено з 1847 року на кошти міськради, у 1898 р. для шпиталю збудовано нове приміщення на 54 ліжка, з яких 12 – для інфекційних хворих.
Будинок шпиталю у Дрогобичі, сучасна поліклініка. Фото авторки 2014 р.
Крім того, мали свої загальні лікарні:
на території Львівської області: Жовква, Золочів – з 1847 р., Стрий – з 1848 р., Сокаль – з 1878 р., Перемишляни – з 1897 р., Турка – з 1900 р.
на території Івано-франківської області: Коломия – з 1835 р., Снятин, Долина.
на території Тернопільської області: Гусятин – з 1898 р., Заліщики – з 1838 р., Бережани – з 1847 р., Чортків – з 1910 р., Бучач – з 1882 р., Підгайці.
Як правило, ці шпиталі утримувались за державні кошти. Та фонди деяких з них поповнювались і за рахунок доброчинних внесків. Такими були шпиталь у Жовкві – з 1844 р., який фінансувався з доброчинності. В Долині шпиталь було закладено у 1908 р. за кошти лікаря Теофіла Вітошинського, а також фондів судових та поліційних кас. У Підгайцях було відкрито лікарню на 40 ліжок за кошти міськради та землевласника, депутата Галицького сейму, вірменина за походженням, Еміля Торосєвіча – дата невідома; але з 1873 р. шпиталь отримує статус загального, у 1878 р. розширюється до 60 ліжок, з 1899 – до 85 ліжок. У Турці ініціаторами створення шпиталю були старости Теофіл Мандишевський та Александр Зємбіцький, які в останніх роках 19 ст. організували збір коштів, створили фонд, шпиталь було закладено 1900 року, визнано загальним з потужністю 97 ліжок – у 1905 р. Значний вклад в розвиток медицини Турки було зроблено українським лікарем Богданом Ґарбовським, який з 1932 року мав приватну практику у цьому місті, у 1939-44 роках – був директором Загального шпиталю.
Особливої уваги заслуговує інформація про першу на Галичині психіатричну лікарню – на Кульпаркові, яку було відкрито у 1875 р. Божевільня, яка функціонувала як окреме відділення Крайового загального шпиталю з часу його відкриття, наприкінці 19 ст. вже не відповідала рівню надання сучасної психіатричної допомоги. Отже, було прийнято рішення про побудову окремого шпиталю на 500 ліжок із врахуванням особливостей лікування даної недуги. Тепер ця установа функціонує як Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня.
Львівська обласна психіатрична лікарня. Фото авторки. 2014 р.
Місцеві заклади для хворих поділялись на християнські та єврейські. Християнські були, як правило, під опікою Сестер Милосердя. Єврейськими опікувались або кагал або національна спільнота. На початок 20 століття на українських землях Галичини нараховувалось 13 місцевих закладів для хворих, у 4-х з них хворими опікувались Сестри Милосердя. До найдавніших можна віднести: лікарня у Краковці, що була заснована княгинею Ганною Ло́трінґен у 1813 р.; заклад для хворих у Новосілках – заснований у 1819 р. землевласником Яном Стжембошем для догляду та лікування хворих та бідних. Аналогічні заклади існували у Бурштині, Долині, Рогатині, Роздолі.
Функціонували й єврейські шпиталі: у Львові – з 1604 р.;у Бродах – з 1824 р. на 80 ліжок за кошти Юдла Натансона; у Збаражі – закладений Шаєм Мюнцем з 1836 р., утримувався на кошти доброчинних внесків та прибутків від крамниць; у Болехові – з 1845 р. та у Тернополі.
З 1889 р. у Львові функціонувала Каса хворих міста Львова, при якій відділ забезпечення на випадок хвороби було створено у 1894 р. Забезпечених було поділено на категорії, відповідно до заробітку, під час хвороби забезпечені користувалися безкоштовною лікарською опікою, отримували необхідні ліки. У випадку непрацездатності член Каси хворих отримував денну допомогу, що відповідала місячному внеску. У випадку ж смерті забезпеченого Каса виплачувала на поховання суму, що дорівнювала його 20-кратному денному заробітку.
Санаторій Каси Хворих, сучасна – Львівська обласна дитяча клінічна лікарня. Фото невідомого автора. 1930. р. Походить з колекції Котлобулатових.
Для обслуговування своїх членів Каса мала власну амбулаторію, свій штат спеціалістів, дві аптеки, чотири приймальні в різних дільницях міста, ортопедичний заклад. У 1926–1930 рр. на узгір’ї, що височить над містом, було збудовано зразково обладнаний Санаторій Каси Хворих. В підніжжі гори розташувалися амбулаторія та приймальня протитуберкульозного відділу. Після другої світової війни в приміщенні Санаторію Каси Хворих була розгорнута дитяча лікарня, яка функціонує і досі як Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ».
З метою покращення лікарської допомоги населенню Львова та прилеглих територій, у Львові у 1902 р. було створене товариство “Народна лічниця”, в склад якого увійшло понад 800 членів. Упродовж дуже короткого терміну було проведено збір коштів для майбутнього закладу, митрополит Андрей Шептицький віддав свій будинок, лікар Євген Озаркевич (1861-1916) закупив у Відні обладнання. Вже 1 жовтня 1903 року було відкрито амбулаторію “Народна лічниця”: як вказано у статуті: “для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віроісповідання і народності”. Спочатку лічниця мала 4 амбулаторні відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний, офтальмологічний та жіночий. У 1912 році лічниця розширилась до 8-ми відділів.
Будівля амбулаторії Народної лічниці, на даний час зруйнована. Фотографія із «Лікарського вісника» 1930, ч. 1, с.1.
Оскільки Народна Лічниця користувалася великою популярністю: приблизно кожний 12-й львів’янин звертався за медичною допомогою до української амбулаторії, – було розпочато збір коштів на побудову шпиталю. Кошти на будову збирались серед населення Львова та Галичини, українських організацій, гроші присилали емігранти із США та Канади. Частину коштів (5 тисяч доларів), а також ділянку землі під забудову було отримано від Митрополита Андрея Шептицького. Багато лікарів робили свій внесок у цю шляхетну справу. Наприклад, лікар ЄронімМалішевський, колишній завідувач відділення психіатричного шпиталю на Кульпаркові, заповів на побудову шпиталю 75 тисяч злотих. Лікар Ярослав Гинилевич, який 19 років безоплатно працював в амбулаторії Народної Лічниці, на будівництво шпиталю передав 20 тисяч злотих.
Листівка для збору коштів на побудову шпиталю «Народної лічниці». Мал. П. Ковжун. 1930 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Будівництво шпиталю було розпочато у 1930 році, повністю завершено у 1938. Новозбудований трьохповерховий будинок шпиталю, що був розгорнутий на 100 ліжок, складався із 10 відділів, аналітичної лабораторії, рентгенологічного та фізіотерапевтичного кабінетів. Догляд за хворими здійснювали сестри милосердя згромадження св. Вінсентія. За своїм обладнанням, кваліфікованими фахівцями, доглядом хворих шпиталь дуже швидко став одним із найкращих на той час медичних закладів Львова.
Незмінним директором “Народної лічниці” до кінця свого життя (1916 р.) був лікар Євген Озаркевич. В наступні роки закладом керували Сильвестр Дрималик (1855-1923) та Іван Куровець (1863-1931). Народна Лічниця проіснувала з 1903 до 1944 рр., відновила свою діяльність після проголошення незалежності України.
Окрім того, у міжвоєнний період було відкрито ряд нових українських лікувально-профілактичних закладів. Серед них: у 1920 році – «Порадня матері і дитини», яка виконувала функції майбутніх жіночих консультацій, проводила обстеження, надавала поради вагітним та матерям з грудними дітьми; у 1921 році організовано бактеріологічну лабораторію, яка здійснювала клінічні аналізи для хворих Львова та околиць.
У травні 1929 року при «Народній лічниці» по вул. Устияновича, 14 було відкрито протитуберкульозний диспансер, один з перших у Львові. Обладнання для лікарського кабінету та сучасний рентгенапарат було придбано за власний кошт Мар’яна Панчишина. В майбутньому М.Панчишин ставив завдання відкрити такі народні протитуберкульозні санаторії на території Галичини, зокрема в Гребенові та Підлютому, як у кліматичних курортних місцевостях із мінеральними купелевими та питтєвими водами. І уже у 1931 році за його ініціативи в Підлютому таки було збудовано купелевий будинок, їдальню, житлові приміщення, організовано літні табори для молоді, відкрито літній санаторій для українських студентів, хворих на туберкульоз. В історичному приміщенні давнього протитуберкульозного диспансеру працювало Львівське медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія», яке на час написання цієї статті вже закрито (!).
Оксана СТАДНИК
Оксана Стадник. Стаття «Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту в Галичині» із часопису «Український вісник медико-соціальної експертизи». №3. (13). 2014. С.47-67.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
