Найбільш відомою та трагічною аварією в історії громадського транспорту міста Львова є, вочевидь, трамвайна аварія, яка сталася на розі вулиць Городоцької та Шевченка 10 січня 1972 року. У тій аварії загинуло 26 осіб, в основному із числа людей, які очікували трамвая на зупинці-острівці, травмувалося кілька десятків осіб. Це одна із найкривавіших аварій в історії міського електротранспорту України – за кількістю жертв її перевищила тільки трамвайна катастрофа, яка сталася 2 липня 1996 року в місті Кам’янське (Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області. Її обставини, між іншим, були дуже схожими на трамвайну аварію, яка сталася за 24 роки до того у Львові. Сьогодні Фотографії Старого Львова розкажуть про низку інших аварій та трапунків із історії громадського транспорту Львова.

Громадський транспорт у Львові існує ось уже 186 років – іще у далекому 1835 році вулицями столиці Галичини почали курсувати кінні омнібуси. 141 рік тому, 1 травня 1880 року, вулицями Львова рушили із пасажирами вагони кінного трамвая. Одна із ліній кінного трамвая на Підзамчі мала перетин в одному рівні із магістральною залізницею на вулиці Жовківській – хоча представники влади Львова та австрійського міністерства залізниць наполягали, що трамвайна лінія не має перетинати залізницю Львів – Красне в одному рівні, а пройти по-під міст вулицями Замарстинівською та Об’їзд (нині – Долинського), львівська філія Трієстинського трамвайного товариства домовилася із Товариством Галицької залізниці імені Карла-Людвіга і цю вимогу не виконала. На щастя, за 28 років роботи лінії кінного трамвая на Підзамчі не сталося жодного трапунку на переїзді, який знаходився на місці сучасного підземного переходу.

Кінний трамвай та омнібуси не могли спровокувати значних аварій, що не можна сказати про трамвай електричний, який розпочав свою роботу 31 травня 1894 року. Власне саме електричний трамвай і став причиною першої більш-менш значної аварії в історії громадського транспорту міста Львова. Інцидент за участю вагонів електричного та кінного трамвая стався наприкінці липня 1894 року на площі Галицькій – вагон електричного трамвая налетів на вагон трамвая кінного. В результаті вагон кінного трамвая зійшов із колії, а вагоновод впав на колії і отримав легкі ушкодження. Ніхто із пасажирів не постраждав. Після цього зіткнення було розроблено правила перетину ліній кінного та електричного трамвая – таких перетинів на сучасному проспекті Свободи було два – на одному із них пріоритет отримав електричний трамвай, а на іншому – кінний.

Потрібно сказати, що складний рельєф міста Львова із підйомами та спусками на низці вулиць накладав низку обмежень на трамвайний рух. Зокрема, вагони, які експлуатувалися у Львові, повинні були мати надійні і швидкодіючі гальма. Особливо це стосувалося трамвайної лінії на Високий Замок, на трасі якої були не тільки значні ухили, але й круті повороти. Саме тут 10 жовтня 1913 року стався достатньо значний інцидент в історії електричного трамвая Львова. У той день у трамвайного вагона маршруту UL, що рухався в сторону центру по вулиці Курковій (нині Лисенка), відмовили гальма і він покотився вниз по цій вулиці й зійшов із колії на розі вулиці Чарнецького (нині Винниченка). Про те, чи були травмовані внаслідок цієї аварії – не відомо. Після аварії за наказом керівника Львівського трамвая інженера Йозефа Томицького було посилено швидкісні обмеження під час руху трамваїв із ухилів, запроваджено технічні зупинки для перевірки гальм. У штаті Львівського трамвая з’явилася посада наглядачів, які стежили за дотриманням вагоноводами правил і обмежень – це були початки сучасного відділу ревізорів безпеки руху.

Початок І світової війни вніс значні корективи у роботу Львівського трамвая. Із вересня 1914 по червень 1915 року Львів був зайнятий російською армією, проте трамвай працював. В останні дні червня 1915 року, буквально через кілька днів після відходу росіян, трамваї знову курсували вулицями Львова. Після повернення австрійців до Львова через призов до війська штатних вагоноводів, їх місце здебільшого зайняли колишні кондуктори. А кондукторами стали учні шкіл та студенти. Були випадки, що студенти Львівської політехніки ставали вагоноводами. У жовтні 1915 року львівські газети писали про те, що на роботу було взято 25 жінок для роботи трамвайними кондукторами. Зазначимо, що у ті часи кондуктор не лише реалізовував квитки, але і допомагав водію в обслуговуванні трамвайних вагонів. На жаль, трудова дисципліна працівників Львівського трамвая у роки І світової значно знизилася, відповідно стало значно більше дрібних трапунків, про які писала тогочасна преса.

«Нещасний випадок. 1 червня, близько 6 години вечора, на вулиці Карла Людвіга [тепер – непарна сторона просп. Свободи], навпроти будинку № 3, сталося зіткнення вагону міського трамваю № 167 з легковим фіакром № 297. Візник Станіслав Гоявичинський проїжджав вулицею обіч трамваю, коли кінь чогось злякався, кинувся вбік і, не служаючись віжок, кинувся до вагону, що надходив. Наскочивши на нього, кінь зупинився, але уникнути зіткнення не вдалося: дишло екіпажу вдарило у скло вагону і розбило його, причому уламки скла поранили око коня», – писала про трапунок газета «Львівський вісник».

«Навколо трамваю. Часто в часописах з’являються нотатки, які засуджують поведінку трамвайних працівників чи інші незручності, пов’язані з їздою трамваїв. Нині дізнаємося з компетентного джерела, що безлад, який нині панує в трамваях, слід уважати тимчасовим явищем. Війна усунула з посад дуже багато водіїв і кондукторів, а нові, ще невправні сили помиляються переважно через брак досвіду. Тож слід, оцінюючи їхні дії, виявляти трохи поблажливості. З того самого джерела з’являється і прохання, щоби у скаргах на працівників опиралися на дати і точні цифри. Траплялися останнім часом випадки, коли скаржилися на кондуктора, вказуючи номер його і трамваю, хоча обох номерів узагалі не існувало», – писала 2 вересня 1915 року львівська «Gazeta Wieczorna».

«Зіткнення трамваю з возом. Вчора зранку на вул. Городоцькій трамвай KD наїхав на віз Лукаша Чернецького з такою силою, що майже повністю його поламав, а Чернецькому завдав численні важкі ушкодження. Винний у цьому випадку лише – як кажуть свідки – водій трамваю, який, бачачи віз на рейках, їхав на нього, не подаючи сигналу», – писала у числі від 13 жовтня 1915 року польськомовна газета «Вік новий».

Нерідко порушували правила дорожнього руху і пасажири трамвая, в тому числі і військові: «Страшний трамвайний випадок трапився вчора пізно ввечері на перетині вулиць Личаківської і Гаузнера (тепер – вул. Сковороди). До трамвайного вагону на ходу застрибував якийсь військовий, спіткнувся і впав між вагони. Доки зупинили рух, нещасного зі страшними криками протягнуло кільканадцять кроків під колесами. Коли нарешті трамвай зупинився, потрібно було за допомогою публіки підняти вагони, щоби витягнути рядового з-під коліс. Стікаючого кров’ю перенесли до гарнізонного шпиталю, де не покладають великих надій на те, щоб втримати його при житті. Цей випадок зібрав тисячний натовп, жінки голосно плакали, дивлячись на страшні муки нещасного», – читаємо у газеті «Gazeta Wieczorna» від 21 серпня 1915 року.

Ситуація із трамвайним рухом у Львові погіршувалася у 1916 – 1918 роках, міській електростанції довелося зменшити потужність, оскільки проявлявся дефіцит палива. У листопаді 1918 року Львів став ареною бойових дій між військами ЗУНР та Другої Речі Посполитої. Отож, трамвайний рух у Львові в кінці 1918 року надовго припинився – він поступово відновлюється тільки у 1919-1920-х роках.

Окрім власне аварій, потрібно згадати і ті випадки, коли в роботу Львівського трамвая втручалася негода. Зокрема, під час рясних дощів частенько підтоплювало перехрестя вулиць Вулецької (нині Сахарова) та Коперника, страждало від цих підтоплень і трамвайне депо. Такі підтоплення, як і понад 100 років тому, трапляються і сьогодні.

З часів Другої Речі Посполитої немає відомостей про важкі аварії за участю трамваїв у Львові. Значної шкоди трамвайному транспорту Львова завдали бурхливі події квітня 1936 року із страйками, вуличними демонстраціями та сутичками із поліцією. Під час цих подій трамвайні вагони демонстранти використовували в якості барикад. На жаль, ці події мали трагічні наслідки – низку демонстрантів було поранено і вбито поліцейськими. Загальний страйк у Львові розпочався 2 квітня 1936 року – у той день зупинився трамвайний рух, страйкували і львівські залізничники. 14 квітня 1936 року під час сутички безробітних та дорожніх працівників на вулиці Академічній загинули безробітний Козака і робітник Середа. Хоча львівська влада вирішила поховати Козака і Середу на Личаківському цвинтарі, лідери робітничого руху вирішили ховати загиблих на Янівському цвинтарі, отож траурна процесія мала пройти через усе місто. Поліція і влада міста були проти.

Працівники Львівського трамвая не зупиняли роботу, проте в кожному вагоні їхало по двоє поліцаїв. Коли розпочалися перші сутички протестувальників із поліцією, вагоноводи та кондуктори зупинили роботу. Працівники підстанції знеструмили мережу. Біля Оперного театру учасники жалобної ходи, яка перетворилася у масову протестну акцію, перекинули два трамвайні вагони, перетворивши їх на барикади. Барикади із трамвайних вагонів з’явилися також на вулицях Шпитальній, Городоцькій та Янівській. В районі церкви Св. Анни поліцейські кулі розтрощили трамвайний вагон, який намагався заїхати в депо.

28 серпня 1938 року львівська газета «Діло» повідомила про те, що під час великої зливи із грозою у трамвайний вагон на площі Галицькій влучила блискавка, яка вивела із ладу електродвигун та інше обладнання вагону. Пасажири, вагоновод та кондуктор не постраждали. Аналогічний трапунок стався 7 серпня 2009 року – тоді в трамвайний вагон № 1159, який рухався по вулиці Княгині Ольги, влучила блискавка. На щастя, ні пасажири, ні водій трамвая не постраждали, проте сам трамвайний вагон вигорів вщент – вціліла лише частина електричного обладнання, яке знаходилося під підлогою трамвайного вагона. Трамвайний вагон № 1159 було відновлено із використанням кузова від старого трамвайного вагона № 1008.

Восени 1939 року Львів став частиною Української радянської соціалістичної республіки – УРСР та Радянського Союзу. Визволителі назвали наявний у Львові трамвайний парк «застарілим і технічно відсталим». Протягом 1939 – 1941 рр. значні кошти були інвестовані в покращення рембази львівського трамвая – вони пішли зокрема на закупівлю нових верстатів та устаткування. Крім того було покращено умови проживання трамвайників. В той же час, на роботу в кінці 1939 – на початку 1940 рр. було прийнято багато нових робітників Трамвайного тресту, які не мали необхідної кваліфікації. Від значної аварійності рятувала лише неквапливість львівського трамвая – на початку 1940 року середня експлуатаційна швидкість руху вагонів становила лише 10,87 км/год. Навіть після ліквідації 28 трамвайних зупинок вона зросла лише до 11,11 км. Протягом 1940 року було зафіксовано 2318 повернень вагонів у депо із технічних причин. У 1939 році було зареєстровано 796 різних інцидентів за участю трамваїв, у 1940 році їх кількість збільшилася до 1120. В число цих інцидентів включені наїзди, зіткнення, схід із колії та ін.

Станом на 1 січня 1941 року колектив Львівського трамвайного тресту складав 2011 осіб, із яких тільки 15% були жінки. 46,2% від усього прийнятого на роботу персоналу розпочали роботу в трамвайному тресті після вересня 1939 року. Частина із цих працівників мали тільки початкову освіту, а частина – узагалі безграмонтними. Бракувало інженерно-технічних кадрів. Отож не потрібно дивуватися великій кількості різноманітних дрібних трапунків.

Радянсько-німецька війна, а також переселення поляків зі Львова стали іще одним фактором, який значно погіршив безпеку перевезень львівським трамваєм. У 1944-1947 році значна кількість працівників Львівського трамвайного тресту, які залишилися у Львові під час німецької окупації та працювала за фахом, потрапила у жорна репресивної системи. Отож, одеситу Семануїлу Захаровичу Ванштейну, який очолив Львівський трамвайний трест 26 січня 1946 року довелося фактично заново відроджувати колектив підприємства – у кінці 1944 року на підприємстві працювало лише 367 працівників… У 1946 році на лінію щоденно виходило тільки 34 трамвайних вагони, але не дивлячись на це за рік було зафіксовано 3627 повернень вагонів у депо із технічних причин – третина вагонів поверталася у парк. Знову ж таки, через кадровий голод у Львівський трамвайний трест приймали робітників із мінімальною кваліфікацією. На прискорені курси вагоноводіїв активно приймали жінок…

У цій обстановці і не дивно, що у 1947 році сталася одна із найбільш важких аварій в історії Львівського трамвая. Хоча у тогочасній пресі про неї не писали, вона надовго закарбувалася у пам’яті львів’ян старшого покоління. Н ажаль, нам не вдалося встановити навіть точну дату аварії. Події, із слів старожилів, розвивалися наступним чином – у трамвайного вагона, який працював на маршруті № 2, іще під час спуску по вулиці Миру (зараз – Степана Бандери) відмовили гальма. Вагон, рухаючись із ухилу на вулиці Коперника, набирав швидкість – ні пневматичне, ні ручне гальмо не спрацювало. На перехресті вул. Коперника і Словацького трамвайний вагон не вписався у криві малого радіусу і врізався в будинок на розі вулиць, де знаходився продуктовий магазин.

Точна кількість жертв і постраждалих в цій аварії невідома – львівські старожили розповідають, що списки загиблих і травмованих були вивішені лише на будинку, в який врізався трамвай.

Про інші трамвайні аварії 1950 – 1960-х років практично нічого невідомо. Ветеран-залізничник Володимир Колотовкін, який розпочинав свій трудовий шлях на Львівській дитячій залізниці, розповідав про трапунок на трамвайному маршруті № 10, який курсував вгору по вулиці Івана Франка. Аварія сталася нижче музею Івана Франка – вагон не вписався в криві і перекинувся на бік. Про постраждалих у цьому інциденті нічого невідомо.

Про трамвайну катастрофу 10 січня 1972 року на розі вулиць Городоцької та Шевченка написано достатньо багато. Проте у відкритих джерелах немає жодної світлини із місця трагічної події – радянська влада вміла замовчувати катастрофи. На наступний день після аварії у газеті «Вільна Україна» з’явився невеликий некролог: «Виконком Львівської міської Ради депутатів трудящих висловлює глибоке співчуття рідним і близьким потерпілих при аварії трамваю в м. Львові 10 січня 1972 року.

Для розслідування причин аварії, вжиття заходів по посиленню безпеки руху міського транспорту та надання допомоги сім’ям потерпілих створена спеціальна комісія».

Лише в останні роки, завдяки екс-речнику ЛКП «Львівелектротранс» Івану Бондарю стали відомі деякі деталі аварії, встановлені під час розслідування. Як виявилося, поїздом із трамвайних вагонів «Gotha T2-62/В-2-62» № 472-572 керувала 24-річна водійка Надія Макара, біля 15:00 10 січня 1972 року трамвайний поїзд виїхав із кінцевої «Головний вокзал» по маршруту № 6 в сторону Підзамча. Під час спуску по вулиці Городоцькій у вагона не спрацювали всі види гальм (електродинамічне, ручне та магніторейкове). Цікаво, що в обох вагонах трамвайного поїзда перебували кондуктори, які із невідомих причин не змогли задіяти аварійне ручне гальмо, корба якого знаходилася в задній частині вагона. На перехресті вулиць Городоцької та Шевченка трамвай «врізав» стрілку і наїхав на зупинку-острівець, де транспорт очікувало багато пасажирів. Із опублікованого висновку технічної комісії, створеної після аварії, випливає, що молода водійка намагалася загальмувати моторний вагон противмиканням електродвигунів, через що сталося спрацювання головного автомата. Також комісія відмітила, що бункера вагону були заповнені піском, отож водій не застосувала пісок для зменшення юзу.

Зазначимо, що дані, наведені в офіційних документах, сильно відрізняються від озвучених раніше версій (в тому числі, що водій трамвая заснула під час роботи), а також від розповідей старожилів трамвайного депо. Працівники депо зазначали, що вагони № 472 і 572, включені до складу поїзда, були на початку 1970-х років передані до Львова із Одеси, де експлуатувалися не на вузькій, а на широкій колії. Відповідно вагон пройшов переобладнання візка. Трамвайний поїзд № 472-572 був прийнятий в експлуатацію у Львові лише 28 вересня 1971 року, тобто перед аварією встиг попрацювати трохи більше трьох місяців. Отож, чи не у неякісному переобладнанні візка криється основна причина трагедії? Старожили трамвайного депо розповідають про чи то майстра, чи то інженера депо, який в ніч після трагедії лазив під закривавлений трамвайний вагон лагодити щось у гальмівній системі…

Із трапунків, які сталися із львівським трамваями протягом років Незалежності можна згадати кілька пожеж трамвайних вагонів № 1079, 824, 1024, 1100 та 1123. Вагон «Tatra KT4SU» № 1100 зайнявся 22 грудня 2015 р. на вулиці Личаківській перед перехрестям із вулицею Чернігівською. Причиною займання стало коротке замикання високовольтного кабелю в кабіні водія. Вагон було відновлено у 2016 році. У трамвая № 1123, трапунок із яким стався цього року, причиною пожежі в кабіні стала несправність опалювача.

1 березня 2013 року невідомий здійснив угон трамвайного вагона № 1125 із території трамвайного депо № 2 на вулиці Промисловій. На перехресті вулиць Гайдамацької та Замарстинівської зловмисник не впорався із керуванням, перевищивши допустиму швидкість при проїзді стрілки. Відповідно вагон врізався у стіну будинку. Через значні пошкодження несівної системи та підвагонного обладнання трамвай № 1125 було списано і утилізовано.

24 червня 2015 року на перехресті вулиць Замарстинівської та Липинського сталося зіткнення трамвая «Tatra KT4SU» із вантажівкою. В результаті вагон вибило із колії і розвернуло на 90 градусів. Постраждала водій трамвая та один із пасажирів. Вагон № 1126 було оперативно відновлено, він і сьогодні працює на лінії.

2 червня 2016 року під час спуску по вулиці Личаківській відмовили гальма у трамвайного вагону № 1045, яким керувала водій Наталія Волчанська. На щастя, вагон рухався порожнім у депо без пасажирів. Вагоновод сконцентрувалася на керуванні вагоном, адже головне було, щоб трамвай не вискочив із колії в районі зупинки «вулиця Котика», адже тут є криві. На перегоні між зупинками «вул. Котика» і «вул. Мечникова» трамвай рухався із великою швидкістю – це побачив екпіпаж патрульної поліції. На підході до зупинки «вул. Мечникова», водійці вдалося викинути поліцейським гальмівний башмак, який ті встановили на колії. Інцидент обійшовся без жертв і постраждалих – трамвай лише зачепив легковий автомобіль.

Тролейбуси у Львові курсують від 28 листопада 1952 року. Про аварії та інциденти за участю «рогатих» відомо небагато. Наймасштабнішою аварією тролейбуса у Львові, про яку писала преса, розповідали радіо і телебачення, є аварія, яка сталася 18 грудня 1997 року із тролейбусом «Skoda 14Tr» № 585 на вулиці Крушельницької. В результаті цієї аварії загинула пасажирка, яка сиділа на одному із передніх сидінь.

У той день тролейбус із інвентарним № 585 працював на тролейбусному маршруті № 10 «Університет – Ряшівська». Під час спуску до кінцевої «Університет» по вулиці Технічній одна із струмоприйомних штанг тролейбуса зійшла із тролеї. Водій намагався задіяти електродинамічне гальмо, проте оскільки перед тим він пройшов криву малого радіуса і перебував на спуску, тролейбус рухався із малою швидкістю, тому електродинамічне гальмо виявилося неефективним. Після цього керманич спробував зупинити машину пневматичним гальмом, але воно теж не спрацювало. Далі водій прийняв єдино правильне рішення – сконцентруватися саме на керуванні тролейбусом, щоб пройти повороти на вулицях Каменярів та Крушельницької. Під час руху по вулиці Крушельницької тролейбус пошкодив кілька припаркованих авто, а штанги вибили вікна в кількох квартирах.

Тролейбус зупинився, врізавшись в будинок на вулиці Словацького. Передня частина тролейбуса була зім’ята, проте водій вижив. Машину було визнано непридатною для подальшої експлуатації, списано і здано в металобрухт в 1998 році.

Під час розслідування інциденту технічна комісія встановила, що основною причиною аварії стала несправна пневмосистема тролейбуса, яка спускала повітря. Було встановлено, що у першій половині дня тролейбус № 585 із заявкою на проблеми із пневматикою стояв на ремпункті на вулиці Ряшівській. Головний інженер також зазначив, що наявність значних ухилів та крутих поворотів на вулицях Устіяновича, Технічній та Каменярів вимагають встановлення такого швидкісного режиму (10 – 15 км./год), при якому застосування електродинамічного гальма малоефективне.

Аварія, яка сталася із тролейбусом «Skoda 14Tr» № 585 призвела до прискореного списання усіх старих тролейбусів «Skoda 9Tr», які іще знаходилися на балансі ЛКП «Львівелектротранс», а також тролейбусів «Skoda 14Tr» перших років постачання №№ 500 – 509.

29 травня 2002 року під час роботи на маршруті № 5 при спуску по вулиці Стрийській у тролейбусів «Skoda 14Tr» № 545 відмовили гальма. Водію вдалося зупинити тролейбус, викрутивши гальмо і вскочивши на тротуар. Тролейбус отримав значні пошкодження ходової і був списаний після інциденту.

У 2015 році сталося одразу дві пожежі у тролейбусах «Skoda 14Tr»: 9 квітня під час роботи на тролейбусному маршруті № 13 на проспекті В. Чорновола зайнявся тролейбус № 580, яким керував водій Ігор Андрусишин. Водію вдалося евакуювати із салону всіх пасажирів, хоча сам він отруївся продуктами горіння і опинився в лікарні. 2 липня під час руху на маршруті № 2 по вулиці Кульпарківській зайнявся тролейбус № 574, яким керував водій-ветеран Степан Качмар. Займання сталося на ухилі при з’їзді із шляхопроводу, тому пан Степан в першу чергу евакуював із салону пасажирів, а потім іще встиг знеструмити тролейбус, опустивши штанги. На жаль, вогонь уже добрався до гідросистеми тролейбуса, отож поставити гальмівний башмак було неможливо. Тиск в пневмосистемі тролейбуса впав, гальмівне зусилля послабилося і тролейбус покотився із ухилу та врізався в стіну будинку. На щастя, постраждалих в цій аварії не було. У водія Степана Качмара в кабіні тролейбуса згоріли особисті речі і гроші. У 2016 році Степана Качмара було визнано найкращим водієм тролейбуса міста Львова.

1 листопада 2017 року стався трагічний інцидент – на робочому місці, в кабіні тролейбуса помер 68-річний водій-ветеран. Інцидент трапився на кінцевій тролейбусного маршруту № 12 на вул. Суботівській. Водій працював у ЛКП «Львівелектротранс» із 1971 року.

Із кумедних трапунків можна назвати викрадення тролейбуса ЛАЗ Е183D1, яке сталося ввечері 20 січня 2012 року на кінцевій «Автовокзал» на вулиці Стрийській. За словами водія тролейбуса Леоніда, біля 21:30 він вийшов із машини, щоб подзвонити диспетчеру – робочий день уже закінчувався і тролейбус мав відправитися у депо. В цей час в кабіну тролейбуса, яка не була зачинена, потрапили двоє невідомих, які вирішили прокататися на тролейбусі. На щастя, далеко від’їхати їм не вдалося – вони не впоралися із керуванням і тролейбус вилетів на узбіччя. Зловмисниками виявилися 21-річний і 23-річний львів’яни, які перебували в стані алкогольного сп’яніння. Тролейбус під час інциденту не постраждав – горе-викрадачів затримав патруль міліції, який проїздив поруч.

Перший автобусний маршрут у Львові почав працювати іще у 1914 році. Він курсував між центром міста та Брюховичами. Після І світової війни автобусний рух у Львові довго не відновлювали – перший комунальний автобусний маршрут почав працювати 12 квітня 1928 року. Він курсував від церкви Св. Єлизавети до Скнилова і належав підприємству Львівського трамвая. У 1940 році на балансі Львівського трамвайного тресту було 16 автобусів.

Іще у львівській пресі 1910-х років можна знайти багато повідомлень про трапунки за участю автомобілів. Наїзди на пішоходів, а також зіткнення почастішали у час І світової війни. Проте даних про великі аварії за участю автобусів відомостей немає.

У радянські часи інформація про аварії за участю автобусів, як правило, не отримувала широкого розголосу. В архіві НДІ «Укравтобупром» зберіглися світлини автобуса ЛАЗ-4202 із державним номером 78-46 ЛВХ, який потрапив у важку аварію 1 серпня 1982 року під час роботи на маршруті № 43 вул. Лемківська – Брюховичі.

Автобус ЛАЗ-4202 із державним номером 78-46 ЛВХ був першим серійним автобусом цієї моделі – це був автобус із заводським № 1. Загалом – це був перший серійний дизельний автобус радянського виробництва. Із воріт заводу він вийшов в грудні 1978 року. Відома і дата введення в експлуатацію цієї машини – 29 лютого 1979 року – в цей день він був прийнятий на баланс Львівського АТП № 31421 (нині – Львівське АТП № 14630). Через низку конструктивних недопрацювань, машина працювала не на міських, а на приміських маршрутах № 43 та 46 вул. Мечникова – Винники.

Аварія за участю автобуса ЛАЗ-4202 із держномером 78-46 ЛВХ сталася під час руху по вулиці Калініна (Замарстинівській) в селище Брюховичі. На швидкості понад 80 км/год автобус на в’їзді в селище Брюховичі врізався у припаркований на узбіччі легковий автомобіль «Волга» ГАЗ-21 і перекинувся. Про загиблих та постраждалих невідомо, проте фото автобуса після аварії явно свідчать – без травмованих явно не обійшлося. Аварійний автобус був доправлений на територію трамвайного депо Львівського трамвайно-тролейбусного управління. Тут його оглядали фахівці Всесоюзного конструкторського експериментального інституту автобусобудування та Львівського автобусного заводу. Відповідно в конструкцію серійного автобуса ЛАЗ-4202 були внесені конструктивні зміни, які підвищували міцність та стійкість кузова. Автобус із державним номером 78-46 ЛВХ був списаний і утилізований у 1982 році.

Автобус моделі ЛАЗ-4202 став «героєм» іще однієї аварії – вона сталася на вулиці Снопківській в останні роки СРСР – автобус ЛАЗ-4202, який працював на автобусному маршруті № 28 пл. Галана – вул. Чукаріна зіштовхнувся із тролейбусом «Skoda 14Tr», який рухався по маршруту № 1. В результаті аварії обидва транспортні засоби були списані.

У кінці 1990-х років сталося бокове зіткнення автобуса ЛіАЗ-677М, який працював на автобусному маршруті № 19 із вантажівкою на автобусній зупинці поруч із перехрестям вулиць Стрийська та Наукова. В результаті було розтрошено кабіну автобуса, проте ні його водій, ні пасажири не постраждали. У вантажівки, ймовірно, відмовили гальма.

23 липня 2012 року під час роботи на автобусному маршруті № 23 на вулиці Сихівській перекинувся автобус БАЗ «Еталон» А079, який належав Львівському АТП № 14630. На момент аварії у салоні автобуса перебувало 20 пасажирів, із них травмувалося 7 осіб, 6 пасажирів було ушпиталено. Причиною аварії стали технічні несправності автобуса.

«Червоний півень», який знищив кілька тролейбусів у 2015 році, не оминув і автобуси. Так у 2015 році на території комунального автопарку на вулиці Авіаційній зайнялися і вигоріли вщент два автобуса ЛАЗ А191, а 1 жовтня 2018 року зайнявся і вигорів вщент на вулиці Підвальній автобус ЛАЗ А152 із державним номером ВС 3159 АА, який належав тому ж комунальному ЛК АТП № 1 і працював на маршруті № 5а пл. Різні – Винники. 28 травня 2018 року на кінцевій зупинці на пр. Червоної Калини зайнявся автобус БАЗ «Еталон» А079, який працював на маршруті № 42 і належав Львівському АТП № 14630. Ніхто не постраждав, але автобус вигорів вщент.

Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Олександр ЄРОХІН

Перелік джерел інформації

1. Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: ФеніксЛТД, 1994;
2. Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамваї, їде… – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994;
3. Історія Львова у документах і матеріалах. – Київ: Наукова думка, 1986;
4. Матеріали періодичної преси та інтернет-ЗМІ.