додому Блог сторінка 226

Сьогодні, в день пам’яті жертв Голодомору, Перший театр запрошує на онлайн-виставу “Зерносховище” (відео)

Сцена з вистави «Зерносховище»
Сцена з вистави «Зерносховище»

В 1932–1933 роках керівництво Радянського Союзу, маючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від благодійної допомоги, що її пропонували країни світу, часто — за сприяння українців-емігрантів. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору — жодних публічних розмов, жодного вшанування пам’яті невинно вбитих.

Тільки із відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору і пам’яті про 10,5 мільйонів своїх рідних, близьких, земляків, яких радянська влада жорстоко вбила в 1932–1933 роках.

Сцена з вистави «Зерносховище»
Сцена з вистави «Зерносховище»

Щорічний національний день пам’яті жертв Голодомору вкотре нагадує нам про важливість пам’яті і вшанування загиблих. Кожної четвертої суботи листопада Україна о 16.00 запалює свічку у своїх домівках, аби не забувати ті страшні події і вшанувати їх пам’ять.

Перший театр долучається до цієї акції. Окрім того, ми пропонуємо Вам переглянути онлайн-виставу «Зерносховище». Це спільний проект Першого театру та Мистецької майстерні «Драбина».

Дія розгортається на тлі найбільшої трагедії української історії XX століття, коли звичайні, життєві речі, як-от заздрість і релігійність, кохання і зрада, прагнення щастя, набувають іншого морального виміру, а іронія долі не оминає нікого.

Вистава «Зерносховище» — це один із способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію.

Сцена з вистави «Зерносховище»
Сцена з вистави «Зерносховище»

Попри хронологічну віддаленість сюжету, п’єса ставить дуже актуальні питання — що ми про себе пам’ятаємо; чи вміємо ми пам’ятати і хто нас має цьому навчити, коли майже всі «наші» залишились в далекому 33-му.

  • Режисер – Андрій Приходько
  • Художник – Богдан Поліщук
  • Хормейстер – Наталія Рибка-Пархоменко
  • Хореограф – Нінель Збєря
  • Художник зі світла – Світлана Коренькова
  • Відеопроекції – Володимир Стецькович

 наглядноє пособіє для куркульскіх пособніков на 2 дії. Вік – 18+

* у виставі використовується ненормативна лексика

Сцена з вистави «Зерносховище»
Сцена з вистави «Зерносховище»

Давайте разом запалимо свічку і вшануємо жертв Голодомору в Україні та збережемо пам’ять про геноцид українців комуністичним режимом в 1932–1933 році.

Івона ЛОБАН

Із історії автобусних перевезень у Львові. Частина 10

Із історії автобусних перевезень у Львові. Частина 10

Фотографії старого Львова завершують публікацію циклу матеріалів про розвиток міського автобусного транспорту в нашому місті. У завершальній десятій частині циклу мова піде про роботу міського автобусного транспорту протягом останніх п’яти років (2017 – 2021 рр.).

Автобусні пасажирські перевезення у Львові в кінці 2010-х – на початку 2020-х років

У 2017 році у Львові знову виникла ситуація, коли старі договори на обслуговування міських автобусних маршрутів закінчилися, а нові не укладалися через те, що не був проведений конкурс на обслуговування маршрутів. У цій ситуації звільнився начальник Управління транспорту Львівської міськради Віктор Щир – він написав заяву на звільнення у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, про що стало відомо на початку березня 2017 р. Виконувачем обов’язків начальника Управління транспорту і зв’язку ЛМР став Олег Партика, який до того обіймав посаду заступника начальника управління.

10 березня 2017 року виконком Львівської міськради скасував своє ж рішення № 855 від 29 вересня 2011 року, яким було затверджені Положення про порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування та Порядок проведення технічного аудиту перевізника. Отож конкурс по визначенню перевізників на міських автобусних маршрутах був зупинений.

У кінці березня 2017 року у зв’язку із закриттям на реконструкцію вулиці Личаківської було прийнято рішення про запуск додаткових автобусних маршрутів (шатл-басів) для перевезення студентів ЛНУ ім. Івана Франка. Вартість проїзду в цих автобусах – 2 грн.

Автобуси «Електрон» А185, які працювали на автобусному маршруті № 3а під час відстою на кінцевій зупинці ТРЦ «Кінг-Крос-Леополіс» на вул. Стрийській. 10 березня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко
Автобуси «Електрон» А185, які працювали на автобусному маршруті № 3а під час відстою на кінцевій зупинці ТРЦ «Кінг-Крос-Леополіс» на вул. Стрийській. 10 березня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко

31 березня 2017 року виконком Львівської міськради ухвалив рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів до 30 червня 2017 року. Раніше аналогічні тимчасові договори із перевізниками були укладені на три місяці до 31 березня 2017 року. За словами директорки юридичного департаменту ЛМР Гелени Пайонкевич конкурс на перевезення на міських автобусних маршрутах загальмувався через судові спори.

27 квітня 2017 року під час Весняного ділового форуму на «Арені Львів» міський голова Львова Андрій Садовий заявляє, що до 2020 року планується заміна 70% всього громадського транспорту, який курсує містом. Ця заява пролунала під час підписання Договору гарантії між Львівською міською радою та Європейським банком реконструкції і розвитку щодо кредитування впровадження «електронного квитка».

На початку травня 2017 року керівник ЛК АТП № 1 Ярослав Іванець повідомив, що на маршрутах вже курсує 20 нових автобусів «Електрон» А185, які отримані від виробника в рамках контакту на постачання 55 автобусів, підписання якого затягнулося на кілька місяців через судові спори. Раніше, в кінці квітня 2017 року Ярослав Іванець повідомив, що у робочі дні на маршрути ЛК АТП № 1 виїздить 185 – 190 автобусів. Із 10 травня 2017 року нові автобуси «Електрон» замінюють «Атамани» середнього класу на автобусному маршруті № 46, який поєднує вул. Пилипа Орлика із Сиховом. На той час автобусний маршрут № 3а був уже повністю укомплектований новими автобусами «Електрон» А185. На автобусний маршрут № 16 тоді виходило 8 нових автобусів «Електрон». 18 травня 2017 року ЛК АТП № 1 повідомило про надходження іще 19 нових автобусів «Електрон». Постачання усіх 55 автобусів «Електрон» А185 завершилося наприкінці травня 2017 р.

19 травня 2017 року прес-служба Львівської міськради повідомила про зміну траси автобусного маршруту № 53 – відтепер його маршрут пройшов по вул. Івана Франка, Панаса Мирного та Угорську (через Новий Львів), до того автобуси курсували по вул. Стуса. Автобусний маршрут № 53 обслуговує перевізник ТзОВ «Успіх БМ».

Автобус «Атаман» А092Н6 на автобусному маршруті № 46 на пл. Соборній. 28 січня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко
Автобус «Атаман» А092Н6 на автобусному маршруті № 46 на пл. Соборній. 28 січня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко

Наприкінці червня 2017 року у Львівській міськраді підвели підсумки двох років роботи нічних автобусних маршрутів, які почали курсувати 1 липня 2015 року. Найбільшою популярністю серед пасажирів користується автобусний маршрут № 4Н, який курсує від Головного вокзалу на Сихів. Решта маршрутів менш популярні.

Із 1 липня 2017 р. у приміських автобусах, які прямують через територію Львова, було запроваджено 50% оплату проїзду для пільговиків, зокрема і пенсіонерів. У Львівській міській раді запевнили, що на міських автобусних маршрутах і далі пенсіонери користуватимуться правом безплатного проїзду.

На початку серпня 2017 року заступник директора ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив, що у літні місяці підприємство перевозить біля 2 мільйонів пасажирів на місяць, а щодня на маршрути перевізника виходить до 200 автобусів.

На початку вересня 2017 р. в.о. начальника Управління транспорту Львівської міськради Олег Партика повідомив, що на маршрутах Львова загалом курсує 658 одиниць громадського транспорту, в тому числі 120 трамваїв і тролейбусів і 538 автобусів. Керівник транспортного управління зазначив, що через несправність GPS-трекерів, станом на 5 вересня 2017 року можна було онлайно спостерігати тільки за 470 із 538 автобусів, що курсували на маршрутах міста.

Автобус «Еталон» А081.10 «Волошка» на нічному автобусному маршруті № 6Н, який курсує в Рясне. 2017 р.
Автобус «Еталон» А081.10 «Волошка» на нічному автобусному маршруті № 6Н, який курсує в Рясне. 2017 р.

7 вересня 2017 року міський голова Львова Андрій Садовий оголосив про плани закупівлі у 2018 році до 100 одиниць нового громадського транспорту, в тому числі 50 автобусів, 40 тролейбусів і 10 трамваїв.

14 вересня 2017 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що експрес-маршрут, який поєднував Приміський залізничний вокзал із автостанцією «Західна», продовжено до площі Різні в центрі Львова.

У той же день міський голова Львова Андрій Садовий заявив про те «Концерн «Електрон» готовий випускати автобуси середньої місткості, а міська влада готова їх купити в місцевого виробника. В той же час ЛК АТП № 1 заборгувало перед «Концерном «Електрон» за вже поставлені автобуси 40 мільйонів гривень. Питання перерахунку 20 млн. грн. мало бути вирішене на пленарному засіданні сесії ЛМР 14 вересня 2017 р., а іще про перерахунок 20 млн. грн. – на наступному пленарному засіданні. Повідомлення про досягнення із «Електроном» домовленостей про виробництво автобусів середнього класу Андрій Садовий повторив у своєму відеозверненні, яке було поширене 15 вересня 2017 р.

27 вересня 2017 року Львівське комунальне АТП № 1 повідомило про те, що в цей день понад сотня водіїв комунального перевізника вийшла на роботу в спеціальній формі. Ці водії працювали на автобусних маршрутах № 3а, 9, 16 та 46. Спецформа складалася із темно-синіх штанів та білої сорочки. Також до комплекту входить куртка, яку водії можуть одягати коли холодно. Спецформу підприємство придбало за власні кошти.

На початку жовтня 2017 року заступник міського голови Львова із питань житлового господарства та інфраструктури Сергій Бабак заявив, що більше ніж 50% пасажирів міського транспорту – це пільговики, яким законодавством надано право безкоштовного проїзду. І для зміни ситуації в цій сфері потрібно впроваджувати зміни в законодавстві на державному рівні. Під час пленарного засідання сесії Львівської міськради 5 жовтня 2017 року обговорювалося питання про оплату пенсіонерами проїзду в розмірі 50% від встановленого тарифу. Проте жодних рішень із цього приводу прийнято не було.

Автобуси ЗАЗ А10С I-Van та MAN приватного перевізника ТзОВ «Успіх БМ» на кінцевій біля нового терміналу аеропорту «Львів». Джерело фото – інтернет-видання «Твоє місто»
Автобуси ЗАЗ А10С I-Van та MAN приватного перевізника ТзОВ «Успіх БМ» на кінцевій біля нового терміналу аеропорту «Львів». Джерело фото – інтернет-видання «Твоє місто»

13 жовтня 2017 року виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення відповідно до якого Управління транспорту ЛМР, як замовник перевезень, мало укласти тимчасові договори із двома приватними перевізниками – ПАТ «Львівське АТП № 14630» та ТзОВ «Успіх БМ», оскільки у жовтні 2017 року закінчувався термін тимчасових договорів, укладених із цими перевізниками. Із ТзОВ «Успіх БМ» було укладено тимчасовий договір на обслуговування автобусних маршрутів №№ 48, 49, 50, 51 і 53 терміном дії із 22 жовтня 2017 р. по 22 січня 2017 р., а із ПАТ «Львівське АТП № 14630» тимчасовий договір на обслуговування автобусного маршруту № 54 та термін із 5 жовтня 2017 р. до 5 січня 2018 р.

18 жовтня 2017 року в Управлінні транспорту Львівської міської ради повідомили про те, що на маршрутах міста курсує 486 автобусів та 124 одиниці міського електротранспорту (68 тролейбусів і 56 трамваїв). 24 жовтня 2017 року Управління повідомило про роботу на маршрутах 490 автобусів і 116 одиниць електротранспорту.

У жовтні 2017 року в черговий раз постало питання про заборгованість міської влади Львова перед Львівським автобусним заводом за автобуси, поставлені до «Євро-2012».

14 листопада 2017 року в.о. начальника Управління транспорту ЛМР Олег Партика повідомив, що із 12 вересня 2017 року припинено виплату компенсацій за перевезення пільговиків перевізникам ТзОВ «Міра і К» та ПАТ «Львівське АТП № 14630». Офіційна причина – рішення суду, а також відсутність укладених із перевізниками договорів.

28 листопада 2017 р. віце-мер Львова Сергій Бабак повідомив, що на розгляд міськвиконкому буде винесено новий тариф на проїзд в міських автобусах в розмірі 5 гривень, хоча підприємства-перевізники вимагали вищого тарифу.

Львівські маршрутки на проспекті В. Чорновола. 2017 р.
Львівські маршрутки на проспекті В. Чорновола. 2017 р.

29 листопада 2017 року у Львівському комунальному АТП № 1 повідомили, що на автобусному маршруті № 28, який курсує від вул. Варшавської до смт. Рудне кількість автобусів буде збільшено до 18 машин. Крім того, керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив, що із 4 грудня 2017 року на автобусному маршруті № 5а пл. Різні – Винники працюватиме 6 автобусів великого класу. На той час схему курсування автобусного маршруту № 5а було змінено  у зв’язку із реконструкцією ділянки вул. Личаківської – він курсував по вул. Богданівській, Старознесенській та вул. Кордуби в напрямку із Винник до пл. Різні.

Із 4 грудня 2017 р. у зв’язку із запуском на маршруті № 5а автобусів великого класу було змінено схему курсування цього маршруту – автобуси почали курсувати наступним чином: Винники – Лисиничі – вул. Тракт Глинянський – Богданівська – Пластова – Кукурудзяна – Б. Хмельницького – Замарстинівська – пр. Чорновола – пл. Різні.

6 грудня 2017 року виконком ЛМР прийняв рішення «Про розробку стратегії розвитку міського громадського транспорту м. Львова». Відповідно до цього документу, в 2018 році мало бути проведено обстеження пасажиропотоків, а також розроблено заходи по вдосконаленню маршрутної мережі міста. 7 грудня 2017 року було внесено зміни в ухвалу Львівської міськради, щодо закупівлі автобусів за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку – замість закупівлі 60 автобусів великого класу і 60 автобусів малого класу було вирішено закупити 100 автобусів великого класу.

14 грудня 2017 року на виконкомі ЛМР було погоджено новий тариф на проїзд у міському автотранспорті – 5 гривень при економічно обґрунтованому тарифі в 6 грн. 80 коп. Новий тариф вступив в дію із 18 грудня 2017 р.

Білоруський автобус МАЗ 203, який тестували у Львові в лютому 2018 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
Білоруський автобус МАЗ 203, який тестували у Львові в лютому 2018 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР

21 грудня 2017 року міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що в бюджеті на 2018 рік є 150 млн. грн. на закупівлю нового громадського транспорту і ці кошти в першу чергу підуть на закупівлю автобусів. 14 грудня 2017 року у Львові корпорація «Еталон» представила свою нову розробку – міський автобус середнього класу «Еталон» А08128. У презентації автобуса взяв участь заступник міського голови Львова із питань житлового господарства Сергій Бабак.

12 січня 2018 року виконком Львівської міськради прийняв рішення «Про укладання тимчасових договорів» із автобусними перевізниками, отож 16 січня Управління транспорту ЛМР уклалор тимчасові договори терміном на 3 місяці із чотирма перевізниками – ЛК АТП № 1, ПАТ «Львівське АТП-14630», ТзОВ «Міра і К» та ТзОВ «Фіакр-Львів». Того ж дня в Управління транспорту і зв’язку Львівської міськради повідомили, що на лінію вийшло 618 одиниць транспорту, в тому числі 65 трамваїв та 55 тролейбусів.

У ЛК АТП № 1 12 січня 2018 року повідомили про закупівлю 6 автоматизованих систем для підрахунку пасажирів для встановлення на великих і малих автобусах кількох маршрутів. Угоду укладено із вінницьким підприємством «Джемікл». За двома лотами придбано шість автоматичних систем підрахунку пасажирів «Intranso Smart Counter 300V»  та «Intranso Smart Counter 200 c».

19 січня 2018 року заступник міського голови Львова Сергій Бабак повідомив, що у кінці січня – на початку лютого буде оголошено конкурс на обслуговування міських автобусних маршрутів Львова. В проектах нових договорів із перевізниками передбачаються штрафні санкції за порушення.

Турецькі автобуси, які оглядала делегація Львівської міськради під час відвідування Туреччини. Джерело – прес-служба ЛМР
Турецькі автобуси, які оглядала делегація Львівської міськради під час відвідування Туреччини. Джерело – прес-служба ЛМР

26 січня 2018 року виконавчий комітет Львівської міськради вніс зміни до рішення «Про затвердження мережі міських автобусних маршрутів загального користування». За словами заступника начальника Управління транспорту і зв’язку Львівської міськради Ігоря Собенка, у документі відображено зміни маршрутної мережі, які накопичилися протягом 5 років. Відповідно до документу в місті курсує 54 автобусних маршрутів, по яких закінчилися договори. Крім того на той час було два автобусних маршрути №№ 55 і 56, термін договорів по яких закінчувався у 2020 році.

У документі було передбачено наступні зміни транспортної мережі – автобусний маршрут № 18 був скерований до кінцевої «агрофірма «Провесінь» на Тракті Глинянському (раніше він мав кінцеву на вул. Личаківській). Курсування автобусного маршруту № 31 було перенесено із вул. Куліша на пр. Чорновола. Крім того були внесені зміни у схеми руху маршрутів №№ 47а, 48 і 54. Також з’явився автобусний маршрут № 52 пл. Різні – Автостанція «Західна», який курсував в експрес-режимі.

Із рішення виконкому вилучені два недіючі автобусні маршрути: № 52, який за старою схемою мав курсувати із Сихова до центру міста (так і не був запущений) та № 57, який мав курсувати до заводу «Фуджікура».

1 лютого 2018 року директор Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради Ірина Маруняк під час звіту про роботу Департаменту у 2017 році повідомила, що протягом 2017 року автобусами, що працювали на міських маршрутах міста Львова було перевезено 65,7 мільйонів пасажирів. Щодо електротранспорту, випуск трамваїв на лінію становив в середньому 65 вагонів, а тролейбусів – 58 машин.

Нові автобуси МАЗ 203 на території ЛК АТП № 1. Серпень 2018 р. Автор фото – Христина Процак
Нові автобуси МАЗ 203 на території ЛК АТП № 1. Серпень 2018 р. Автор фото – Христина Процак

2 лютого 2018 року виконком Львівської міськради затвердив Договір на організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. За словами в.о. начальника Управління транспорту ЛМР Олега Партики, у новому договорі передбачені штрафні санкції до перевізників, яких не було передбачено в попередньому договорі. Зокрема були передбачені штрафні санкції  за невипуск автобусів на маршрут, за порушення регулярності виходу буде штраф у 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. За інші порушення, в тому числі неналежне освітлення чи неналежний санітарний стан – штраф 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Крім того, у договорі передбачено інвестиційні зобов’язання перевізників – капітальний ремонт існуючих автобусів, закупівля нових і вживаних автобусів із низьким рівнем підлоги. Щороку перевізники мали оновлювати свій рухомий склад мінімум на 10%.

5 лютого 2018 року директор ЛК АТП № 1 Орест Хамула заявив, що днями поліція  затримала 3 автобуси підприємства, оскільки перевізник має боргові зобов’язання по закупівлі автобусів у 2010 р. перед ЛАЗом. За словами Ореста Хамули 4 лютого поліцією було затримано автобус «Електрон» А185, а 5 лютого – автобус середнього класу «Еталон» А081.10. Обидві машини були передані підприємству і знаходилися на території підприємства без права виїзду. Також було затримано автобус «Атаман» А092Н6. 7 лютого 2018 року Орест Хамула повідомив, що через арешти автобусів ЛК АТП № 1 випуск на маршрути склав 86% від плану. Загалом із 25 січня 2018 р. поліція затримала 5 автобусів. Станом на 7 лютого 9 автобусів перебували на території автопарку без права виїзду, а іще 3 – на арештмайданчику. У прес-службі ЛМР повідомили, що всі автобуси ЛК АТП № 1 є в системі «Рубіж», оскільки ЛК АТП № 1 має боргові зобов’язання по купівлі автобусів у 2010 році.

9 лютого 2018 року виконавчий комітет Львівської міськради прийняв рішення «Про доцільність створення Львівського комунального АТП № 2» Відповідний проект ухвали мав бути винесений на сесії Львівської міськради. Створення нового комунального автопідприємства пояснювали проблемами, які виникли у ЛК АТП № 1 із боргами перед ЛАЗом. Ухвалу про створення Львівського комунального АТП № 2 було прийнято 15 лютого 2018 року.

«Необхідність створення АТП-2 викликано тим, що станом на сьогодні фактично є призупинена робота АТП-1 через арешт майна і рахунків. Тому, станом на зараз основне призначення АТП-2 – це мати можливість придбати транспортні засоби для забезпечення перевезення пасажирів міста Львова. Вважаю, що створення АТП-2 і можливість придбати автобуси – це захід тимчасового характеру.

Нові автобуси МАЗ 203 на території ЛК АТП № 1. Серпень 2018 р. Джерело – прес-служба ЛМР
Нові автобуси МАЗ 203 на території ЛК АТП № 1. Серпень 2018 р. Джерело – прес-служба ЛМР

Після прийняття ухвали буде вжито ряд заходів, спрямованих на реалізацію цієї ухвали зареєструємо юридичну особу, відкриємо рахунки в банках, на наступній сесії будемо передбачати внесення змін до бюджету для фінансування», – пояснювала Гелена Пайонкевич, керівниця юридичного департаменту.

12 лютого 2018 року на брифінгу міський голова Львова Андрій Садовий повідомив, що конкурс на обслуговування міських автобусних маршрутів розпочнеться у березні.

22 лютого 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що влада міста розглядає пропозиції турецьких виробників автобусів – компаній «Temsa», ВМС та «Karsan». Частина цих компаній пропонувала вже готові 12-метрові низькопідлогові автобуси. У той же день у Львові протестували роботу автобуса великого класу МАЗ 203. В презентації білоруського автобуса взяв участь заступник міського голови Львова Сергій Бабак. За словами Бабака, фахівці Управління транспорту та ЛК АТП № 1 відвідали Черкаський та Чернігівський автобусний заводи, а представники цих підприємств приїздили до Львова і показували свої автобуси. За словами головного інженера ЛК АТП № 1 Богдана Карпія, автобуси Мінського автобусного заводу нічим не поступалися тим моделям автобусів, які уже експлуатувалися у Львові. Повідомлялося, що вартість базової моделі автобуса МАЗ 203 – 118 тисяч євро.

21 березня 2018 року прес-служба ЛМР повідомила про те, що представники влади Львова відвідали турецьку компанію «FSM Demirbas» для вивчення можливості закупівлі нових автобусів великого класу. Компанія «FSM Demirbas» займається продажами автобусів понад 20 років, у компанії постійно в наявності є 250 – 500 автобусів. Таким чином міста мають можливість швидко закупити велику кількість автобусів, не чекаючи 8 – 12 місяців виробництва автобусів на заводі. Суттєвий недолік турецьких автобусів – їхня порівняно висока вартість.

22 березня 2018 року керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив, що комунальний перевізник випускає на маршрути 100 власних автобусів та іще 90 орендованих. Таким чином, випуск автобусів на лінію становить 86% від запланованого, а кількість виконаних рейсів – 84% від запланованого. Орест Хамула повідомив, що із вересня 2017 року по лютий 2018 року підприємство відремонтувало 9 автобусів ЛАЗ та 2 автобуси «Mersedes Benz».

Салон білоруського автобуса МАЗ 203. Серпень 2018 р.
Салон білоруського автобуса МАЗ 203. Серпень 2018 р.

30 березня 2018 року виконком Львівської міськради знову прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із п’ятьма перевізниками на міських автобусних маршрутах – ЛК АТП-1, ПАТ «Львівське АТП-14630», ТзОВ «Міра і К», ТзОВ «Фіакр-Львів» та ТзОВ «Успіх БМ». Тимчасові договори були прийняті терміном на 3 місяці, починаючи із 15 квітня 2018 року.

10 квітня 2018 року розпочав курсувати експериментальний автобусний маршрут сполученням Аеропорт – Залізничний вокзал. На маршрутів працював один автобус великого класу. Середній інтервал руху – півтора години. Маршрут запровадили в експериментальному режимі терміном на один місяць для вивчення пасажиропотоку. Після цього мали проаналізувати доцільність запровадження постійного курсування цього маршруту.

11 квітня 2018 року заступник міського голови Львова Сергій Бабак розповів про чергове відтермінування оголошення конкурсу із визначення перевізників на міських автобусних маршрутах – його планували оголосити у кінці квітня – в першій декаді травня 2018 року. Крім того Сергій Бабак повідомив, що у планах на 2018 рік закупити 150 нових автобусів, 50 нових тролейбусів та 30 трамваїв.

13 квітня 2018 року на виконкомі ЛМР було прийнято рішення про виділення 76 мільйонів гривень на придбання 150 автобусів великого класу. Відповідне рішення мало бути винесене на засідання сесії Львівської міськради 19 квітня 2018 року.

17 квітня 2018 року було оприлюднено плани закупівлі 150 автобусів великого класу на умовах фінансового лізингу – запланували закупити 100 білоруських автобусів МАЗ 203 та 50 автобусів «Електрон» місцевого виробництва. Автобуси мали бути поставлені до 31 грудня 2018 року. Термін лізингу – 36 місяців, вартість предмета лізингу – не більше 800 мільйонів гривень, відсоткова ставка за користування лізингом – не більше 18% річних в гривнях. У міському бюджеті 2018 року мало бути передбачено 200 млн. грн. в якості внеску до статутного капіталу ЛК АТП № 1 для обслуговування договору лізингу та погашення лізингових платежів.

Нові українські автобуси «Електрон» А185, куплені у 2018 р. за договором фінансового лізингу. Листопад 2018 р. Фото – Ірина Рєвунова
Нові українські автобуси «Електрон» А185, куплені у 2018 р. за договором фінансового лізингу. Листопад 2018 р. Фото – Ірина Рєвунова

16 травня 2018 року міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що найближчим часом буде підписано договори щодо закупівлі 150 автобусів великого класу. За словами мера Львова, перша партія автобусів мала надійти вже восени 2018 року. Садовий повідомив, що фінансувати проект закупівлі 150 автобусів на умовах фінансового лізингу буде державний «Укргазбанк».

21 травня 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила, що до кінці 2018 року за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку буде придбано 10 нових трамваїв та 100 дизельних автобусів – Міністерство інфраструктури України схвалило два львівських проектів на суму 24 млн. євро.

28 травня 2018 року на кінцевій зупинці «ТЦ «Зубра» на пр. Червоної Калини сталося займання рейсового автобуса «Еталон» А079, який працював на маршруті № 42. Автобус вигорів вщент, проте ніхто із пасажирів не постраждав. Машина належала ПАТ «Львівське АТП-14630».

4 червня 2018 року було повідомлено про підписання угоди між ЛК АТП № 1 та АБ «Укргазбанк» на придбання на умовах фінансового лізингу 150 нових автобусів: 100 автобусів МАЗ 203 білоруського виробництва та 50 автобусів «Електрон» А185.

8 червня 2018 року виконком ЛМР затвердив рішення «Про затвердження договору про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршрутів загального користування у м. Львові». Цим рішенням було затверджено текст договору, який враховував, у тому числі, безкоштовний проїзд учнів в громадському транспорті.

11 червня 2018 року в тестовому режимі відновив свою роботу автобусний маршрут № 49 сполученням Приміський вокзал – Рясне-2. На маршруті працювало 2 автобуси великого класу. Маршрут і далі обслуговувало ТзОВ «Успіх БМ». Крім того, із 7 червня 2018 року кількість автобусів на «радіальному» маршруті № 6а було збільшено із 8 до 10 автобусів. Цей маршрут обслуговує ЛК АТП № 1.

Автобус «Еталон» БАЗ А079 перевізника ТзОВ «Миколаївське АТП-14627», який незаконно курсував на маршруті № 36. Джерело фото – прес-служба ЛМР
Автобус «Еталон» БАЗ А079 перевізника ТзОВ «Миколаївське АТП-14627», який незаконно курсував на маршруті № 36. Джерело фото – прес-служба ЛМР

15 червня 2018 року заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Андрій Білий повідомив, що із вересня 2018 року обслуговування автобусного маршруту № 49 Приміський вокзал – Рясне – 2 відійде до ЛК АТП № 1, оскільки для ТзОВ «Успіх БМ» обслуговування маршруту виявилося збитковим.

13 липня 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила, що у зв’язку із ремонтом вулиці Галицької у Винниках було внесено зміни у траси автобусних маршрутів № 27, 36 і 40. Отож, автобусний маршрут № 27 було продовжено до вул. Богдана Хмельницького в м. Винники (поворот до Винниківського озера). Автобусні маршрути № 36 та 40 змінювати свої траси курсування – замість вул. Личаківської вони мали курсувати по вул. Тракт Глинянський через с. Лисиничі та далі по вул. В. Івасюка у м. Винники та далі за звичним маршрутом.

16 серпня 2018 року врешті-решт було оголошено конкурс на визначення перевізників на міських автобусних маршрутах міста Львова. Пропозиції мали бути подані до 14 вересня 2018 року. Переможців конкурсу мали визначити до 3 жовтня 2018 року. Після цього передбачалося 10 днів на оскарження результатів конкурсу. Отож, на підписання договорів Управління транспорту мало вийти 10 – 15 жовтня 2018 року. Тимчасові договори із перевізниками діяли якраз до 15 жовтня.

23 серпня 2018 року керівництво ЛК АТП № 1 повідомило про введення в експлуатацію нової мийки для автобусів продуктивністю 40 машин на годину. Вартість мийки, яку було закуплено на відкритому тендері – 742 тис. грн. Це уже друга мийка в ЛК АТП № 1 – перша була введена в експлуатацію в 2017 році.

29 серпня 2018 року Львівське комунальне АТП № 1 отримало 10 нових автобусів МАЗ 203 білоруського виробництва. Як повідомив заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Андрій Білий, вартість одного автобуса МАЗ 203 включно із розмитненням – 122 тисячі євро, в той час, як вартість одного автобуса «Електрон» А185 вітчизняного виробництва – 147 тисяч євро. Перші чотири нові автобуси МАЗ 203 почали працювати на маршрутах Львова 18 вересня 2019 року – їх випустили на маршрути № 3а  і 46, наступного дня на маршрути вийшло уже 7 МАЗів, а 20 вересня – 10. Із 22 вересня 2018 року 5 нових автобусів МАЗ 203 було випущено на автобусний маршрут № 47а. Станом на 24 вересня 2018 року на маршрутах працювало уже 16 автобусів МАЗ 203. Із 9 жовтня 2018 року автобуси МАЗ 203 почали курсувати на автобусному маршруті № 5а до Винник.

1 жовтня 2018 року на вулиці Підвальній сталося займання автобуса ЛАЗ А152, який працював на автобусному маршруті № 5а і належав Львівському комунальному АТП № 1. На момент займання автобус без пасажирів повертався в автопарк. Водій намагався самостійно загасити автобус, використав два вогнегасника, проте розповсюдження полум’я не зміг зупинити. Транспортний засіб загасили пожежники ДСНС.

4 жовтня 2018 року керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив про те, що білоруські автобуси МАЗ 203 постачається із випередженням графіку, а от із постачанням автобусів «Електрон» від місцевого виробника є затримки. За словами Ореста Хамули, іще у вересні 2018 року підприємство мало отримати 5 автобусів «Електрон», проте, як виявилося, станом на 28 вересня ці автобуси іще були не готові.

Вживаний автобус «Volvo», який приватні перевізники Львова тестували на маршрутах міста. Листопад 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
Вживаний автобус «Volvo», який приватні перевізники Львова тестували на маршрутах міста. Листопад 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР

12 жовтня 2018 року виконком ЛМР знову прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із перевізниками на 1 місяць, оскільки конкурс на перевезення так і не був завершений. У той же день ЛК АТП № 1 повідомило про те, що отримало вже 46 автобусів МАЗ 203.

17 жовтня 2018 року прес-служба Львівської міськради повідомила про затягування завершення конкурсу на обслуговування автобусних маршрутів міста Львова із вини «Укртрансбезпеки». Про це заявив заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР Андрій Білий.

Із 18 жовтня 2018 року було запущено експериментальний автобусний маршрут із Рясного-2 до пл. Кропивницького. Траса маршруту пролягала по вул. Шевченка, вул. Левандівській, вул. Сяйво та вул. Городоцькій. На маршруті курсувало 5 автобусів великого класу із інтервалом біля 20 хв.

26 жовтня 2018 року було оголошено результати конкурсу на обслуговування міських автобусних маршрутів Львова. Переможцями виявилося 5 компаній, які до того обслуговували міські автобусні маршрути. Відповідно до результатів конкурсу ЛК АТП № 1 отримало право на обслуговування автобусних маршрутів №№ 1а, 2а, 3а, 4а, 5а, 6а, 9, 10, 16, 20, 28, 29, 32, 45 та 46; ТзОВ «Міра і К» – маршрутів №№ 7, 8, 11, 14, 25, 27 і 33; ПАТ «Львівське АТП-14630» – маршрутів № 15, 21, 23, 26, 31, 42, 44; ТзОВ «Фіакр-Львів» – маршрутів №№ 13, 17, 22, 24, 34 і 39; ТзОВ «Успіх БМ» – маршрутів № 38, 51 і 53. Із цими перевізниками на обслуговування вказаних маршрутів було укладено договір строком дії 5 років.

Виявилося, що на три лоти (12 автобусних маршрутів №№ 12, 18, 19, 30, 35, 36, 37, 40, 48, 49, 50 та 54) не подавав заявки жоден учасник конкурсу, отож, щодо цих маршрутів мали бути укладені тимчасові договори, що будуть діяти до моменту проведення нового конкурсу на перевезення. Автобусні маршрути № 18, 19, 37, 40 стало обслуговувати ЛК АТП № 1. Решта ж маршрутів припинили своє існування.

Ремонт автобуса «Еталон» БАЗ А079 в майстерні ПАТ «Львівське АТП-14630». Листопада 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
Ремонт автобуса «Еталон» БАЗ А079 в майстерні ПАТ «Львівське АТП-14630». Листопада 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР

31 жовтня 2018 року в ЛК АТП № 1 повідомили про те, що підприємство отримало 58 із 100 автобусів МАЗ 203. Із отриманих 58 машин 43 на той час уже працювали на автобусних маршрутах № 2а, 3а, 5а, 16, 46 і 47а. В той же час, жодного автобуса «Електрон» А185 комунальний перевізник на той час не отримав – перші 5 машин підприємство очікувало отримати на початку листопада.

11 листопада 2018 року виконком Львівської міськради прийняв рішення, щодо укладання тимчасових договорів на обслуговування семи автобусних маршрутів (№№ 18, 19, 36, 37, 40, 48 і 50), по яким не було визначено компанію-перевізника під час конкурсу. Відповідно до рішення виконкому, тимчасовий договір на обслуговування маршруту № 37 було укладено із Львівським комунальним АТП № 1, на обслуговування маршрутів № 19 і 36 – із ПАТ «Львівське АТП-14630», маршруту № 18 – ТзОВ «Фіакр-Львів», маршруту № 40 – ТзОВ «Міра і К» та маршрутів № 48 і 50 – ТзОВ «Успіх БМ». Що стосується автобусних маршрутів №№ 12, 30, 35, 49 і 54, то щодо них було дано доручення відкоригувати схеми руху.

Із 12 листопада 2018 року було змінено схему руху автобусного маршруту № 47а – його було продовжено від площі Різні до станції Підзамче. У ЛК АТП № 1 повідомили, що на маршруті № 47а випуск збільшено до 12 автобусів великого класу.

21 листопада 2018 року ЛК АТП № 1 отримало перші 5 із 50 автобусів «Електрон» А185. На той час надійшло уже 83 автобуси великого класу із 150, придбаних на умовах фінансового лізингу. Наступну партію автобусів «Електрон» А185 із 10 машин пообіцяли передати 3 грудня 2018 р.

Із 26 листопада 2018 року ЛК АТП № 1 почало випускати автобуси великого класу на маршрут № 29 Головний залізничний вокзал – с. Лисиничі – м. Винники. До того на маршруті працювали автобуси «Еталон» А079 та «Богдан» А092, які ЛК АТП № 1 орендувало у приватних компаній.

3 грудня 2018 року виконком ЛМР вирішив, що автобусний маршрут № 40 ТЦ «Кінг-Крос-Леополіс» – м. Винники замість приватного перевізника ТзОВ «Міра і К» буде обслуговувати Львівське комунальне АТП № 1. На цьому маршруті із 22 квітня 2019 року почали працювати автобуси великого класу.

Із 7 грудня 2018 року ЛК АТП № 1 почало експлуатувати два автобуси великого класу на маршруті у Брюховичі. Згодом було відкрито маршрут № 8а.

18 грудня 2018 року в прес-службі ЛМР повідомили, що підприємство вже отримало 131 новий автобус великого класу – 100 автобусів МАЗ 203 і 50 автобусів «Електрон» А185. До 26 грудня 2018 року надійшло іще 5 автобусів «Електрон».

22 грудня 2018 року речниця ЛК АТП № 1 Ірина Рєвунова повідомила, що комунальний перевізник може випустити на автобусний маршрут № 28, який поєднував вул. Варшавську із смт. Рудне, автобуси великого класу. Але такий захід потребує зміни схеми маршруту і погодження в обласному управління транспорту та органів місцевого самоврядування селища Рудне. Крім того для зручності мешканців Старого Рудного ЛК АТП № 1 запланувало запуск шатл-баса, який би підвозив пасажирів до кінцевої автобусного маршруту № 28.

Капітальний ремонт автобуса «Еталон» БАЗ А079. Листопада 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР
Капітальний ремонт автобуса «Еталон» БАЗ А079. Листопада 2019 р. Автор фото – Олександр Мазуренко, прес-служба ЛМР

Із 29 грудня 2018 року автобуси великого класу почали курсувати на автобусному маршруті № 45, а із 12 січня 2019 року – на автобусному маршруті № 9. Крім того, із 12 січня 2019 року були внесені зміни у схеми руху автобусних маршрутів № 5а та 47а. Маршрут № 5а, який курсує до м. Винники, було продовжено до ст. Підзамче, а маршрут № 47а було знову вкорочено до пл. Різні.

4 січня 2019 року в ЛК АТП № 1 повідомили про низький пасажиропотік на експериментальному автобусному маршруті від пл. Кропивницького до Рясного-2 через Левандівкую. Отож, із 19 січня автобуси підприємства курсуватимуть за маршрутом № 49 Приміський залізничний вокзал – вул. Городоцька – вул. Шевченка – Рясне-2. Курсування автобусного маршруту № 49 за цією схемою відновилося 23 січня 2019 р.

14 січня 2019 року виконком ЛМР прийняв рішення про передачу обслуговування автобусного маршруту № 19 від ПАТ «Львівське АТП-14630» до ЛК АТП № 1. Із комунальним перевізником було укладено тимчасовий договір. У ЛК АТП № 1 повідомили, що на маршруті працюватиме 10 автобусів середнього класу (із 28 січня випуск збільшено до 12 машин). У той же день виконком затвердив зміни у траси курсування 7 міських автобусних маршрутів (в т.ч. маршрутів № 12, 30 і 35, які не обслуговувалися) та запровадив автобусний маршрут № 36а у місті Винники. Відповідно до цих змін, автобусний маршрут № 12 мав курсувати від вул. Величковського у Рясному-2 до автовокзалу «Північний» по вул. Вінниця, Тунельна та Варшавська; автобусний маршрут № 30 мав поєднати Рясне-1 із Новим Львовом (кінцева – вул. Віденська), а маршрут № 35 мав курсувати від вул. Польової до с. Солонка (вул. Наварійська).

Станом на 16 січня 2019 року ЛК АТП № 1 отримало 144 нових автобусів великого класу – 100 автобусів МАЗ 203 і 44 автобуса «Електрон» А185. Усі 150 автобусів надійшли ЛК АТП № 1 до 21 січня.

25 січня 2019 року виконком ЛМР прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із ЛК АТП № 1 на обслуговування автобусних маршрутів № 8а, 36а і 49.

7 лютого 2019 року в прес-службі ЛМР повідомили про плани продовження до Рудного автобусного маршруту № 52, який курсував до автостанції «Західна».

Із 8 березня 2019 року ЛК АТП № 1 почало випуск автобусів великого класу на автобусний маршрут № 10, який поєднує Головний залізничний вокзал із автовокзалом «Львів» та ТЦ «Кінг-Крос-Леополіс».

Вживані автобуси польського виробництва «Solaris», які в кінці 2020 р. придбав приватний перевізник ТзОВ «Міра і К»
Вживані автобуси польського виробництва «Solaris», які в кінці 2020 р. придбав приватний перевізник ТзОВ «Міра і К»

21 березня 2019 року в прес-службі Львівської міськради повідомили про те, що приватний перевізник ТзОВ «Миколаївське АТП-14627» без укладання відповідного договору почав обслуговувати міський автобусний маршрут № 36, який курсував від пл. Різні до м. Винники (вул. Забава). За словами керівника ЛК АТП № 1, курсування автобусного маршруту № 36 приносить збитки комунальному перевізнику.

29 березня 2019 р. виконком ЛМР прийняв рішення про передачу обслуговування автобусного маршруту № 18 до комунального перевізника. Із 2 квітня 2019 року ЛК АТП № 1 почало обслуговувати автобусний маршрут № 18, який до того обслуговував приватний перевізник ТзОВ «Фіакр-Львів». На маршрут було випущено автобуси великого класу МАЗ 203 і «Електрон» А185.

26 квітня 2019 року відповідно до рішення виконкому ЛМР автобусний маршрут № 47а був продовжений від пл. Різні по пр. Чорновола, вул. Варшавській, вул. Тунельній, вул. Вінниці, вул. О. Ковча та вул. Шевченка до Рясного-2. Курсування за маршрутом пр. Червоної Калини – Рясне-2 автобусний маршрут № 47а розпочав 13 травня 2019 р. Відповідно перестав курсувати автобусний маршрут № 50, який обслуговував приватний перевізник ТзОВ «Успіх БМ».

7 травня 2019 року оголошено конкурс на обслуговування 14 міських автобусних маршрутів, у тому числі 12 маршрутів, перевізників для яких не було визначено під час попереднього конкурсу в 2018 році та 2 нових маршрутів: №№ 8а, 12, 18, 19, 30, 35, 36, 36а, 37, 40, 48, 49, 50, 54. Конкурс було заплановано провести 20 червня 2019 року. 13 травня 2019 року виконком вчергове прийняв рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів із ЛК АТП – 1 та ТзОВ «Успіх БМ».

14 червня 2019 року повідомлено про затвердження виконкомом ЛМР схеми нового автобусного маршруту № 57 від вул. Польової на Знесенні до Онкоцентру на вул. Максимовича. 19 червня 2019 року стало відомо, що новий автобусний маршрут № 57 обслуговуватиме ЛК АТП № 1 за тимчасовим договором. Автобуси на маршруті № 57 почали курсувати 20 червня 2019 року.

19 – 20 серпня 2019 року на приміському автобусному маршруті № 217а Рясне-2 – с. Підбірці було збільшено кількість автобусів, у тому числі на маршруті з’явилися автобуси великого класу. Така ситуація дуже не сподобалася керівництву ЛК АТП № 1 та міській владі Львова. Керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула в чергове пожалівся, що курсування приміського маршруту приносить комунальному перевізнику збитки.

23 серпня 2019 року прес-служба Львівської міськради повідомила, що внесено зміни у схему руху автобусного маршруту № 52, який курсував до автостанції «Західна». Кінцеву цього маршруту було перенесено із пл. Різні до вул. Варшавської. 30 серпня прийнято рішення про зміну траси автобусного маршруту № 28 – його кінцевою став автовокзал «Північний» на вул. Богдана Хмельницького. За зміненими схемами автобуси на маршрутах № 28 і 52 почали курсувати із 2 вересня 2019 р.

4 вересня 2019 року прес-служба ЛМР повідомила про плани передачі обслуговування автобусного маршруту № 48 від ТзОВ «Успіх БМ» до ЛК АТП № 1 і збільшенням кількості автобусів на цьому маршруті.

Вживаний автобус польського виробництва «Solaris», куплений компанією «Міра і К»
Вживаний автобус польського виробництва «Solaris», куплений компанією «Міра і К»

10 вересня 2019 року було оголошено результати конкурсу на обслуговування 14 міських автобусних маршрутів. Результатом конкурсу стало те, що право обслуговування автобусних маршрутів № 8а, 18, 19, 37, 40 і 49 отримало ЛК АТП № 1, а право обслуговувати автобусний маршрут № 36 отримало ТзОВ «Миколаївське АТП-14627». В той же час, на маршрути № 12, 30, 35, 48, 50 і 54 не подався жодний учасник. Оскільки ТДВ «Миколаївське АТП-14627» не почало вчасно обслуговувати маршрут № 36, угоду із ним було розірвано.

27 вересня 2019 року виконком ЛМР вніс зміни у схему курсування автобусів на маршруті № 19 – замість вулиці Дж. Вашингтона автобуси почали курсувати по вул. Пасічній до кільцевої розв’язки вул. Пасічної – Луганської та Зеленої і далі по вул. Зеленій.

У жовтні 2019 року в ЛК АТП № 1 повідомили, що власними коштами і власними силами проводять ремонт низькопідлогових автобусів ЛАЗ 2009 – 2011 р. випуску. Проте відновлені автобуси пропрацювали на маршрутах недовго.

29 жовтня 2019 року було оголошено конкурс на обслуговування 8 автобусних маршрутів №№ 12, 30, 35, 36а, 48, 50, 54, 57. Планувалося, що конкурс відбудеться 16 грудня 2019 року. Термін подачі документів – 28 листопада 2019 року.

15 листопада 2019 року виконком ЛМР було прийнято рішення про продовження траси міського автобусного маршруту № 52 до смт. Рудне (кінцева на вул. Шептицького). Автобуси маршруту № 52 почали курсувати до Рудного із 25 листопада 2019 р.

Із 7 грудня 2019 року відновлено курсування громадського транспорту до головного залізничного вокзалу, яке було призупинене через реконструкцію пл. Двірцевої. На площі було облаштовано посадкові платформи для автобусів 13 міських маршрутів.

20 грудня 2019 року міський голова Львова Андрій Садовий повідомив про те, що із 2020 року мають почати курсувати автобусні маршрути, які поєднають Львів із селами Малехів та Підбірці.

14 січня 2020 року прес-служба ЛМР повідомила про проект зміни у трасі автобусів маршруту № 28, який курсував від смт. Рудне до автовокзалу «Північний». Відповідно до проекту, автобусний маршрут було запропоновано вкоротити до ТЦ «Форум» при збереженні випуску автобусів на маршрут. Проект змін маршруту мав бути розглянутий на виконкомі 17 січня 2020 р.

У січня 2020 року припинив курсування автобусний маршрут № 4а пл. Різні – пр. Червоної Калини. Офіційною причиною закриття маршруту став низький пасажиропотік. Із грудня 2019 р. автобусний маршрут № 4а курсував до ТЦ «Іскра».

24 січня 2020 року прес-служба ЛМР повідомила, що із 1 лютого розпочнуть курсувати автобуси-експреси до сіл Малехів та Підбірці. Кінцева автобусного маршруту до Малехова мала розміститися на вул. Під Дубом, а кінцева маршруту до с. Підбірці – на пл. Різні. Анонсовані маршрути так і не почали курсувати.

Із 28 січня 2020 року трасу автобусного маршруту № 5а було вчергове вкорочено – замість кінцевої біля ст. Підзамче його кінцева була перенесена на пл. Різні. Із 29 січня 2020 року було вкорочено трасу автобусного маршруту № 28 – він почав курсувати до ТЦ «Форум» на вул. Під Дубом.

Наприкінці січня 2020 року речниця Львівського комунального АТП № 1 Ірина Рєвунова повідомила, що підприємство власними силами і власним коштом проводить ремонти автобусів ЛАЗ. Станом на 30 січня 2020 року повідомлялося про те, що відремонтовано вже 10 автобусів ЛАЗ різних моделей, у тому числі 8 із них на той час курсувало на автобусних маршрутах.

На початку лютого 2020 року керівниця прес-служби Львівської міськради Христина Процак повідомила про те, що із 1 лютого обіцяні експрес-маршрути до Малехова та Підбірець не почали курсувати через те, що не були погоджені у Львівській обласній державній адміністрації.

7 лютого 2020 року виконком Львівської міськради своїм рішенням вніс зміни у схеми курсування 8 міських автобусних маршрутів (№№ 7, 17, 20, 25, 31, 34, 41 і 51). Результатом рішення стало звільнення вулиці Куліша від руху громадського транспорту – автобуси згаданих маршрутів із 21 березня 2020 р. почали курсувати по пр. Чорновола. У той же день стало відомо, що у зв’язку зі спалахом захворюваності на гострі респіраторні інфекції ЛКП «Львівелектротранс» і ЛК АТП № 1 почали додатково дезінфіковувати рухомий склад.

У салоні автобуса «Solaris»
У салоні автобуса «Solaris»

10 лютого 2020 року прес-служба Львівської міськради оголосила про початок міжнародних тендерів із закупівлі 100 нових 12-метрових низькопідлогових дизельних автобусів та 10 нових п’ятисекційних трамваїв. Закупівля цього транспорту відбувається за кредитні кошти Європейського інвестиційного банку в рамках проекту «Міський громадський транспорт в Україні». Термін подачі пропозицій для участі в тендері по закупівлі 100 автобусів був визначений до 23 березня 2020 року. 26 лютого 2020 року прес-служба ЛМР повідомила, що 8 учасників зголосилося до участі в тендері на закупівлю 100 нових автобусів. 15 квітня 2020 року було оголошено, що пропозиції на участь у тендері подали 5 компаній, серед яких українські компанії-виробники АТ «АК «Богдан Моторс» та ПАТ «Концерн «Електрон», українські дилери Мінського автозаводу ТзОВ «УкрЄвроМАЗ» та ТзОВ «Сучасні вантажівки» та турецька компанія «Otokar». Компанія «Богдан Моторс» повідомила про те, що запропонувала найнижчу ціну на автобуси для Львова.

12 березня 2020 року було підписано контракт між ЛКП «Львівавтодор» та консорціумом компаній «Mikroelektronika» та «SoftServe», щодо впровадження автоматичної системи оплати проїзду («електронний квиток») в громадському транспорті Львова.

У березні 2020 року в Україні було запроваджено карантин у зв’язку із пандемією коронавірусної інфекції COVID-19. Низка карантинних обмежень торкнулася і роботи громадського транспорту. Зокрема 16 березня 2020 року міський голова Львова Андрій Садовий звернувся до містян із проханням максимально обмежити поїздки громадським транспортом із метою запобігання поширенню коронавірусу. Із 18 березня 2020 року було запроваджено обмеження на кількість пасажирів, які одночасно перевозяться в одному транспортному засобі – не більше 10 осіб. 19 березня 2020 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що із 23 березня 2020 року на час карантину скасовується безкоштовний проїзд в громадському транспорті для усіх категорій пільговиків. Таке рішення прийняла Львівська міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).

Після запровадження карантинних обмежень скоротилася кількість громадського транспорту на маршрутах: приватні перевізники в основному перестали випускати автобуси на маршрути. Зокрема, за повідомленням прес-служби ЛМР 22 березня 2020 р. на маршрутах Львова працювало біля 60% комунального і біля 6% приватного транспорту, 23 березня – 81% комунального і біля 10% приватного транспорту. На відміну від інших міст України, у Львові громадський транспорт не припиняв курсувати під час весняного локдауну. Щодо автобусних маршрутів, які обслуговує комунальний перевізник ЛК АТП № 1, то 18 березня 2020 р. припинився випуск автобусів на маршрути №№ 28 і 57; 26 березня 2020 року автобуси перестали курсувати на маршрутах № 5а (відновлено 28 травня 2021 р., замість автобусів великого класу на маршруті курсують автобуси середнього класу); № 10 (відновлено 11 червня 2020 р.) та № 45 (відновлено 1 вересня 2020 року, замість автобусів великого класу виїхали автобуси А081 та А092Н6 середнього класу).

Із 6 квітня 2020 року відповідно до урядової постанови та рішення міської комісії ТЕБ та НС громадський транспорт Львова почав працювати в режимі спеціальних перевезень. Режим спецперевезень передбачав обмеження щодо проїзду в громадському транспорті – пасажири повинні були мати при собі довідку із місця роботи. У автобусах, трамваях і тролейбусах було дозволено перевозити стільки пасажирів, скільки в салоні є місць для сидіння. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, у громадському транспорті можуть їздити працівники закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують: охорону здоров’я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв’язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, об’єктів критичної інфраструктури, які мають безперервний промисловий цикл. Із 9 квітня 2020 року до цього переліку було додано пацієнтів, які лікуються методом гемодіалізу або проходять курс хеміотерапії.

28 квітня 2020 року керівник ЛК АТП № 1 Орест Хамула повідомив про призупинення роботи міського автобусного маршруту № 2а на час карантину. Це рішення він мотивував тим, що після припинення навчального процесу в ЛНУ ім. Івана Франка та закриття автостанції «Західна» (у зв’язку із припиненням курсування приміських і міжміських автобусів) значно впав пасажиропотік на автобусному маршруті № 2а, який поєднував Університет і вул. Городоцьку. Вивільнені із маршруту № 2а перевели на автобусний маршрут № 52, який курсує із вул. Варшавської до смт. Рудне.

22 травня 2020 року виконком ЛМР прийняв рішення про укладання тимчасових договорів із ЛК АТП № 1 на обслуговування міських автобусних маршрутів № 36а, 55, 56 і 57. Тимчасові договори на обслуговування автобусних маршрутів № 55 і 56 мали бути укладені із 12 червня 2020 року, а на обслуговування маршрутів № 36а і 57 – із 21 червня 2020 року.

3 червня 2020 року прес-служба Львівської міськради повідомила про те, що за час весняного посиленого карантину комунальні перевізники ЛК АТП № 1 та ЛКП «Львівелектротранс» понесли дуже значні збитки через зменшення пасажиропотоку. За словами керівника ЛК АТП № 1, без додаткового фінансування підприємство могло зупинитися.

19 червня 2020 року в смт. Рудне почав курсувати шатл-бас, що довозить людей із Старого Рудного до кінцевої зупинки автобусів маршруту № 52. Шатл-басу було присвоєно номер маршруту №28а, він курсував від вул. Героїв Небесної Сотні до вул. Грушевського. Від 06:30 до 08:10 інтервал руху – 20 хв., від 08:10 до 11:00 – 40 хв.; від 15:10 до 16:30 – 40 хв.; від 16:50 до 18:10 – 20 хв. і від 18:10 до 19:30 – 40 хв. 23 червня 2020 року відновлено курсування автобусного маршруту № 28 – у перші дні на ньому працювало лише 2 автобуси середнього класу. 2 липня 2020 року прес-служба Львівської міськради із посиланням на заступницю міського голови із питань ЖКГ Ірину Маруняк повідомила, що завантаженість автобусів на маршруті № 28 складає біля 25%, через що ЛК АТП № 1 несе збитки, які склали біля 30 тис. грн. за час від 23 червня по 2 липня 2020 р.

У зв’язку із послабленням карантинних обмежень протягом червня 2020 року відновили роботу всі автобусні маршрути, що обслуговуються приватними перевізниками. Для перевірки дотримання карантинних обмежень в громадському транспорті було сформовано мобільні моніторингові групи.

Із 9 липня 2020 року в громадському транспорті Львова було відновлено безкоштовний проїзд для всіх категорій пільговиків, в тому числі для пенсіонерів за віком. Таке рішення було прийняте в рамках послаблення карантинних обмежень. Щоправда, мер Львова Андрій Садовий порекомендував літнім людям користуватися громадським транспортом в період із 11 до 16 години дня.

Автобус «Solaris» на автобусному маршруті № 25 на пр. Чорновола. Січень 2021 р. Автор фото Святослав Нейгауз
Автобус «Solaris» на автобусному маршруті № 25 на пр. Чорновола. Січень 2021 р. Автор фото Святослав Нейгауз

14 серпня 2020 року відновили курсування автобусні маршрути № 6а та 11, робота яких призупинилася через реконструкцію вулиці Т. Шевченка із облаштуванням «квазікільця».

Напередодні 1 вересня 2020 року прес-служба ЛМР із посиланням на заступницю міського голови Ірину Маруняк повідомила про збільшення кількості громадського транспорту на маршрутах Львова. Зокрема, випуск автобусів на маршрути мав зрости на 100 одиниць. Із 1 вересня 2020 року було відновлено курсування автобусів на маршрутах № 2а і 45, а на маршруті № 6а – збільшено кількість рухомого складу.

11 вересня 2020 року виконком ЛМР вчергове прийняв рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів № 36а, 55, 56 і 57 із комунальним перевізником ЛК АТП № 1.

2 жовтня 2020 року виконком ЛМР затвердив схеми 5 нових автобусних маршрутів до населених пунктів Львівської міської територіальної громади та вніс зміни у схеми руху іще чотирьох міських автобусних маршрутів. Відповідно, автобусний маршрут № 1а, який курсував від пл. Галицької до ринку «Галицьке перехрестя» був продовжений до м. Дубляни; автобусний маршрут № 22 вул. Зернова – смт. Брюховичі був продовжений до сіл Воля Гамулецька та Гряда; зміни також торкнулися схем руху автобусів на маршрутах № 55 і 56. Запроваджено нові автобусні маршрути: № 58 вул. Б. Хмельницького (станція «Підзамче») – с. Малехів – с. Великі Грибовичі – с. Гряда – с. Великий Дорошів – с. Зашків – с. Завадів; № 59 вул. Б. Хмельницького (ст. «Підзамче») – с. Малехів – с. Великі Грибовичі – с. Гряда – с. Великий Дорошів – с. Зашків – с. Зарудці; № 60 вул. Б. Хмельницького (ст. «Підзамче») – с. Малехів – с. Гамаліївка – с. Малі Підліски – с. Ситихів; № 61 с. Підрясне – вул. Шевченка – вул. Личаківська – вул. Глинянський Тракт – с. Підбірці; № 62 вул. Б. Хмельницького (ст. «Підзамче») – с. Малі Грибовичі.

5 жовтня 2020 р. міський голова Львова Андрій Садовий обговорив із ініціативною групою мешканців смт. Рудне питання покращення транспортного сполучення із цим селищем. Мешканці запропонували владі Львова внести зміни до схем курсування автобусних маршрутів № 28 і 52. Ці зміни були обговорені та затверджені на засіданні виконкому ЛМР 9 жовтня 2020 року. Відповідно випуск автобусів на маршрут № 52 мав зрости до 16 автобусів великого класу. Кінцева зупинка автобусного маршруту № 52 мала розміститися біля Духовної семінарії у смт. Рудне. 12 листопада 2020 року нова схема курсування автобусів на маршруті № 52 в смт. Рудне була погоджена поліцією, відповідно із 14 листопада автобуси цього маршруту почали курсувати через Старе Рудно. 13 листопада 2020 року припинив курсування автобусний маршрут № 28 – в останній день на ньому курсувало 3 автобуси середнього класу. 20 листопада 2020 року виконком Львівської міськради погодив курсування автобусного маршруту № 52 до Львівської духовної семінарії УГКЦ у смт. Рудне.

20 листопада 2020 року прес-служба ЛМР повідомила про те, що приватні перевізник Львова, які об’єдналися в концерн «Екопастранс» (ПАТ «Львівське АТП-14630», ТзОВ «Міра і К» та ТзОВ «Фіакр-Львів») придбали 8 екологічних 12-метрових низькопідлогових вживаних автобусів «Solaris» польського виробництва. Із 27 листопада 2020 року ці автобуси мали почати курсувати на маршруті № 25.

11 грудня 2020 року прес-служба ЛМР вчергове повідомила про укладання тимчасових договорів із ЛК АТП № 1 на обслуговування маршрутів № 36, 55, 56 і 57. У прес-службі також повідомили, що на початок листопада на рівні області не було погоджено траси міських автобусних маршрутів до населених пунктів Львівської МТГ. Міські автобусні маршрути до населених пунктів Львівської МТГ почали курсувати із 1 січня 2021 року. У зв’язку із цим припинив курсування приміський автобусний маршрут № 217а, який із початку 2010-х років курсував із Рясного-2 до с. Підбірці.

Вживаний автобус «Mercedes-Benz O530 Citaro» приватного перевізника ТзОВ «Успіх БМ» на маршруті № 53 в районі ринку «Галицьке перехрестя». 2 листопада 2021 р. Автор фото Вадим Галюк.
Вживаний автобус «Mercedes-Benz O530 Citaro» приватного перевізника ТзОВ «Успіх БМ» на маршруті № 53 в районі ринку «Галицьке перехрестя». 2 листопада 2021 р. Автор фото Вадим Галюк.

13 січня 2021 року міський голова Львова Андрій Садовий повідомив, що переможцем міжнародного тендеру по закупівлі 100 дизельних низькопідлогових автобусів великого класу є один із дилерів Мінського автобусного заводу із Білорусі, а не український виробник. В той же час через політичну ситуацію в Білорусі влада Львова вирішила, що закуповувати автобуси білоруського виробництва недоцільно. Остаточне рішення про те, що Львів не купуватиме білоруські автобуси за кошти кредиту Європейського інвестиційного банку було прийняте на початку квітня 2021 р.

9 лютого 2021 року в прес-службі Львівської міськради повідомили про запровадження автобусного маршруту № 25а, який мав сполучити вул. Кордуби із автостанцією № 2 на час ремонту вул. Богдана Хмельницького. Новий автобусний маршрут мав почати курсувати із 22 лютого 2021 року. Маршрут обслуговувало ТзОВ «Міра і К», в автобусах маршруту № 25а запроваджувалися трансферні квитки для пересадки на автобуси маршруту № 25.

12 березня 2021 року виконкомом Львівської міськради було прийняте чергове рішення про укладання тимчасових договорів на обслуговування автобусних маршрутів № 36а, 55, 56 і 57 із ЛК АТП № 1.

25 березня 2021 року у зв’язку із запровадженням у Львові жорсткого карантину знову було призупинено роботу автобусного маршруту № 45 із 30 березня.  Крім цього призупинялася робота маршрутів № 2а та 10. Маршрут відновив свою роботу 5 травня 2021 р. Із 30 березня 2021 року громадський транспорт Львова знову перейшов у режим спеціальних перевезень. Фактично на усі маршрути, які обслуговуються комунальним перевізником, останній рейс було призначено на 20:45 – 21:30, а кількість автобусів на маршрутах зменшено. Безкоштовний проїзд в громадському транспорті на час жорсткого карантину знову призупинено. Із 21 квітня 2021року ЛК АТП № 1 збільшило кількість транспорту на маршрутах, а із 26 квітня 2021 року було відновлено безкоштовний проїзд для пільговиків, але тільки із 11:00 до 16:00. 28 квітня 2021 року було повідомлено про поетапне відновлення роботи автобусних маршрутів № 2а, 10 та 45 після Великодніх свят.

21 травня 2021 виконком Львівської міськради прийняв рішення про підвищення вартості проїзду в громадському транспорті Львова. За умови придбання квитка у водія в трамваях і тролейбусах тариф був встановлений в розмірі 10 гривень, для студентів – 5 грн. Вартість проїзду в автобусах – 10 грн. Нові тарифи вступили в дію із 27 травня 2021 року.

Із 26 травня 2021 року було відновлено роботу автобусного маршруту № 5а від пл. Різні до м. Винники. На маршрут вийшли автобуси середнього класу. Із 28 травня 2021 року автобусний маршрут № 22 почав курсувати до сіл Воля Гомулецька та Гряда. Цей маршрут обслуговує приватний перевізник ТзОВ «Фіакр-Львів».

10 вересня 2021 року відновив свою роботу автобусний маршрут № 57 вул. Польова – Онколікарня (вул. Максимовича). На маршруті працюють автобуси середнього класу. Із 23 вересня 2021 року розпочав курсувати в тестовому режимі автобусний маршрут № 63 до сіл Воля Гомулецька і Гряда. Цей маршрут почало обслуговувати ЛК АТП № 1.

Із 13 жовтня 2021 року у зв’язку із закриттям на реконструкцію перехрестя вул. Городоцької і Степана Бандери було змінено схему курсування низки автобусних маршрутів – вони почали об’їздити місце робіт по вул. Короткій та по вул. Тобілевича, Федьковича та пл. Кропивницького. Крім того було запроваджено тимчасовий автобусний експрес-маршрут, який поєднав кінцеву зупинку трамвайних маршрутів № 1 і 6 на вул. Захисників України із головним залізничний вокзалом.

У кінці жовтня 2021 року у зв’язку входження м. Львова та Львівської області у «червону» карантинну зону були запроваджені обмеження, які стосуються роботи громадського транспорту. Отож, із 30 жовтня 2021 року дію безкоштовного пільгового проїзду для всіх категорій пільговиків окрім учасників бойових дій обмежено періодом із 11:00 до 16:00. Окрім того, громадський транспорт може працювати із заповненістю не більше 50%.

2 листопада 2021 року під час роботи на автобусному маршруті № 47а, який обслуговує ЛК АТП № 1, 55-річному водію автобуса МАЗ 203 стало погано за кермом. Автобус виїхав на узбіччя і зупинився. Нажаль, водій автобуса помер не зважаючи на допомогу, яку надавали йому пасажири та медики, які прибули на місце інциденту. Ніхто із пасажирів автобуса не постраждав.

Антон ЛЯГУШКІН

(Не)відомий Євген Нагірний, або гідний послідовник великого батька

Євген Нагірний
Євген Нагірний

Син видатного архітектора Василя Нагірного і продовжувач його традицій народився 13 серпня 1885 року в Рудному під Львовом.

Після закінчення гімназії, 1903 року вступив на архітектурний факультет, який закінчив у 1912-му. Тривалість навчання зумовлена тим, що певний час Євген Нагірний перебував під арештом за проукраїнські виступи у навчальному закладі.

Іван Левинський
Іван Левинський

Вплив на формування Євгена Нагірного, як архітектора, крім батька, мали професор Іван Левинський та Вавжинець Дайчак, у чиїх майстернях він стажувався. По закінченні навчання Євген почав працювати в проєктно-будівельному бюро батька. Але під час Першої світової Нагірний-молодший потрапляє в угорський полон. Невдовзі по закінченні війни на Євгена чекали два удари – смерть батька та молодої дружини. З маленькою донечкою на руках він повернувся до Львова, де 1922 року заснував власне архітектурне бюро, яке успішно працювало до 1940 року на площі Ринок.

Церква св. Андрія Первозванного на Клепарові, 2018 р. Проєктував Євген Нагірний
Церква св. Андрія Первозванного на Клепарові, 2018 р. Проєктував Євген Нагірний

Євген Нагірний завжди вів активне громадське життя. У міжвоєнні роки очолював у Львові Українське технічне товариство та Спортивне товариство «Україна». Після приходу радянської влади брав участь у створенні обласної організації Спілки архітекторів, а в часи німецької окупації очолював Державну промислову школу. Після війни займався охороною пам’яток у Львівському облвиконкомі, викладав у Політехнічному інституті та в Інституті прикладного і декоративного мистецтва.

Наталка РАДИКОВА

Джерело: http://www.kray.org.ua/

В Тартакові на території палацу Потоцьких проводять археологічні дослідження

Палац Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.
Палац Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.

Науковці Науково-дослідного центру “Рятівна археологічна служба” проводять попередні археологічні дослідження на території пам’ятки архітектури національного значення – Палацу кінця ХІХ ст. у Тартакові

Основне завдання – з’ясувати, на яких культурних шарах залягають фундаменти палацу, про це йдеться на сторінці Науково-дослідного центру “Рятівна археологічна служба” в соціальні мережі.

Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”
Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”
І ми маємо цікаві результати. Закладений при південно-західному наріжнику палацу розкоп засвідчив, що будівля стоїть на потужному румовищі (уламках старої будівлі) від його попередника – мурованого замку родини Потоцьких, що, ймовірно, був зведений у 17 столітті.Археологи зафіксували залишки цегляного муру шириною 2.5 м, а під ним ще одне цегляне румовище. Отже, палац в Тартакові є не тільки пам’яткою архітектури, але й важливим і багатошаровим археологічним комплексом.

Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”
Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”
“Оскільки перші письмові згадки про Тартаків датуються ще початком 15 століття, сподіваємось, що подальші археологічні дослідження дадуть багато нового матеріалу до історії давньої Сокальщини”, – розповіла наукова консультантка проєкту Наталя Войцещук.

Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”
Археологічні дослідження біля палацу Потоцьких в Тартакові. Фото Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”
Археологічні дослідження в Тартакові є частиною робіт з розробки комплексного проєкту реставрації пам’ятки. Їхні результати будуть основою для прийняття фахових проєктних рішень проектантами-реставраторами.

Наталка СТУДНЯ

Трагічне й комічне над Полтвою

Полтва - підземна річка Львова
Полтва - підземна річка Львова

Терени, на яких тепер простягається проспект Свободи, у середні віки були слабо замощеною околицею. Місто відгородилося від неї фортечними мурами і валами на правому березі Полтви. Лівий берег являв собою багнисту рівнину, що тягнулася до підніжжя Святоюрської гори.

Чисельні ставки були розкидані серед садів і городів; де-не-де ліпилися бідні халупи передміщан, утворюючи осади з назвами, на які, без сумніву, вплинув надмір вологи цих земель: На Коритах (від дерев’яних жолобів, котрими відводили воду до Полтви), На Мостках і т.д. Єдиною примітною спорудою лівого берега Полтви був шпиталь св. Станіслава, заснований у XV ст. як лепрозорій. Його збудували у саду, що знаходився між сучасними вулицями І. Тиктора, Наливайка і Фурманською.

Костел та шпиталь Св. Духа – фрагмент картини Розвадовського-Яновського, 1928 р.
Костел та шпиталь Св. Духа – фрагмент картини Розвадовського-Яновського, 1928 р.

Сад належав міському шпиталю св. Духа. Шпиталь і костел при ньому поділяли долю усього передмістя, яке неодноразово дощенту спалювали під час ворожих нападів та облог. У червні 1509 р. молдавський господар Богдан III Кривий розмістив біля спаленого шпиталю свої гармати і особисто керував обстрілом міста. Обстріли чергувалися з “пертрактаціями, погрозами і улещуванням”. Мужність захисників Львова, котрі вдень завзято боронили мури, а вночі влаштовували напади на табір молдаван, змусіли Богдана через три дні припинити облогу. Костел і шпиталь було відбудовано. Завдяки щедрим пожертвам міщан у скарбниці костела зібралося досить коштовностей, щоб спокусити до крадіжки певного вихреста Матея, який до переходу у християнство звався Рубін. У 1641 р. він пограбував костел, а викрадені коштовні реліквії – дароносицю і коштовні начиння – продав своєму приятелеві Боруху. Останній врятувався від правосуддя, вчасно утікші разом з дружиною; сам же злочинець був спалений живцем за вироком суду. Постраждала і єврейська громада: за співучасть у злочині її колишнього члена міська рада наклала на євреїв штраф у 2000 золотих.

Шпиталь і костел св. Станіслава ще неодноразово горіли і потім знову відновлювалися; остаточно костел був закритий австрійською владою у 1794 р. Спочатку планувалося передати костел у користування греко-католикам, але вже у жовтні того ж року він був виставлений на аукціон разом зі шпитальним будинком і садом. Шпитальну забудову викупило місто; тут розмістили поліційні арешти, а пізніше – пожежну сторожу. Костел викупив Орловський за неповну тисячу золотих. Іронія історії: після війни вулиця св. Станіслава (нині І. Тиктора), названа в пам’ять існування тут шпиталю, була перейменована на Орловську.

Костел Св. Станіслава. Реконструкція Ігора Качора
Костел Св. Станіслава. Реконструкція Ігора Качора

 

Життя околиці пожвавилося на початку XVII ст., коли у міському мурі було влаштовану Єзуїтську брамку. Самовільно прорубану монахами хвіртку на вимогу міста уфортифікували двома баштами: однією – на валах і другою, до якої піднімалися по 12 східцях, – у мурі. Через Полтву було перекинуто вузький звідний місток. У неспокійному 1613 р., коли сконфедероване військо облягло Львів, Єзуїтська брамка стала єдиним входом до міста; через неї завозили продовольство та дрова. Конфедерати виставили перед брамкою десять вояків, котрі не пускали підводи до міста, і через три дні Львів піддався, хоча у розпорядженні магістрату було 200 найманих гайдуків; місто побоялося ужити їх проти купки жовнірів. Конфедерати увійшли до міста, де заложили свою головну квартиру у Абресівській кам’яниці (на розі Шевської і Краківської вулиць). Майже рік, до Пасхи наступного року, місто потерпало від свавілля вояків. Свою злість львів’яни зірвали на кількох із них, котрі затрималися у місті після сигналу до замикання брам і намагалися вийти через Єзуїтську хвіртку.

Тут на них напали озброєні міщани і ратушні “ціпаки”. Двоє вояків померли від ран, завданих ударами зубатих ціпів, решта зуміли втекти. Цей інцидент коштував місту 15.000 зл., з яких 3.000 було роздано конфедератам.

Єзуїтська фіртка на плані 1762 року. Вигляд з заходу (від Полтви)
Єзуїтська фіртка на плані 1762 року. Вигляд з заходу (від Полтви)

Ще більш трагічними були події, що розігралися перед Єзуїтською брамкою незадовго до Різдва 1653 р. Перелякані звісткою про появу під Львовом татар передміщани кинулися під захист міських мурів, але знайшли брами зачиненими; відкритою залишили тільки Єзуїтську хвіртку. Вузький місток не витримував натиску юрби; багато людей зривалися з нього і знаходили смерть у водах Полтви. Пізніше виявилося, що насправді Мацей Єжовський і його троє спільників удавали з себе татарів, коли напали на підміське село Голоско з метою грабунку. Самого Єжовського селяни спіймали, коли той разом із конем застряг у болоті. За вироком суду його було страчено після тортур; ця страта пізніше стала приводом до процесу міста з Яном Марцинкевичем, товаришем хоругви воєводи Сандомирського, до “фамілії” якого належав злочинець.

Слаба будова мосту через Полтву і пізніше ставала причиною прикрих випадків: “Раз львівські панни, вистроєні з казковою розкішшю, що поспішали на обряд обручин однієї своєї товаришки в кляшторі Марії Магдалини, заломилися тут, впали до Полтви і мусили вертатися додому з більшим соромом, ніж болем”.

Львів, Містки через Полтву на Гетьманських Валах (пр. Свободи). Фрагмент фото 1870-х років.
Львів, Містки через Полтву на Гетьманських Валах (пр. Свободи). Фрагмент фото 1870-х років.

За мостом, навпроти Єзуїтської брамки, стояли бровар і корчма, що приносили місту неабиякі зиски. Це не давало спокою отцям єзуїтам, і ті у 1645 р. примусили місто передати їм це прибуткове підприємство. Хоча як привід висувалося те, що дим з бровару псує оздоби костелу, а галас і музика з корчми порушують спокій монахів, єзуїти не закрили, а навпаки, розвинули виробництво … пива, а у 1714 році, порушуючи власні зобов’язання, віддали їх у оренду євреям.

Під Єзуїтською брамкою влаштовував засідки на передміщан, котрі напідпитку поверталися з корчми, єврей з Краківського передмістя, за високий зріст і велику фізичну силу прозваний Бером (ведмедем). Трупи своїх жертв він затягав у розташований неподалік порожній будинок Глоговських. Кінець його “подвигам” поклала страта за вироком суду у 1671 р.

Бордель “На мості”, який розташовувася за театром ім. Марії Заньковецької
Бордель “На мості”, який розташовувався за театром ім. Марії Заньковецької

Крім бровару і корчми великою популярністю користувалася недалека осада “На Мостках”, що тішилася славою “веселого кварталу”. Місцеві повії навіть дочекалися поетичного увічнення у вірші Яна Анджея Морштина (1621–1693). Традиції цього кубла розпусти перейняли наприкінці XVIII ст. павільйони цукерні Вольфа, що повстала на новоутвореній Hauptpromenade, колишніх міських валах. Згідно свідчення Франца Краттера (Briefe uber der itzigen Zustand von Galizien, 1786 p.) торгівля “живим товаром” у Львові знаходилася під протекцією директора поліції; на долю його підлеглих залишалося переслідувати львів’ян, які на валах сушили білизну і випасали тут корів і кіз.

У XVII і XVIII ст. на лівому березі Полтви вже існували кілька палаців і мурованих дворів (палац Коссаковських, Алвертівський двір і ін.). На правому березі міські мури поволі руйнувалися; “в них з’явилися на різних місцях такі діри, що по кільку <чоловік> разом можуть до міста влазити”. Остаточно міські фортифікації розібрала австрійська влада, уживши камінь для брукування вулиць, а цеглу – до засипання ровів, в першу чергу – на валах, які мали стати головним проспектом міста.

Павло ҐРАНКІН

Джерело: “Галицька брама”, 1998, лютий, № 2(38)

І знову маскарони або “Мовчазні охоронці міста”

І знову маскарони або "Мовчазні охоронці міста"
І знову маскарони або "Мовчазні охоронці міста"

Завтра, 26 листопада 2021 року, о 17.00 в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) відбудеться презентація виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”.

Хоч офіційна презентація відбудеться завтра, але побачити виставку можна вже від 20 листопада. Євген Булавін подзвонив мені коли виставка монтувалася і загадково сказав: “Ти мусиш прийти і це побачити. Виставка – це твоя тема.” Просити довго мене треба і зовсім скоро я вже був на вулиці Поліщука.

З експозиції виставки Наталі Чубиної "Мовчазні охоронці міста"
З експозиції виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”

Зі стіни на мене дивилися львівські маскарони, виставку фотографій яких я колись робив в кав’ярні-галереї “Штука”. Але ці були виписані талановитою рукою Наталі Чубіної. Вона додала їм життя і практично “оживила”. Тонке поєднання графічних елементів з прозорим акварельним кольором заставило світитися сірий львівський камінь.

З експозиції виставки Наталі Чубиної "Мовчазні охоронці міста"
З експозиції виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”

“Я брала ті маскарони, які близько межують з рослинністю, з квітами, задаючись питанням хто ці обличчя і яке відношення вони мають до Львова. Львів всі знають за вежечками, вузенькими вуличками, а тут ще є обличчя – людські і міфічні. Львів для мене уособлення якогось духу, який напевно живе в оцих обличчях, які на нас дивляться, спостерігають, іноді гарчать, дивуються, жахаються.

Наталя Чубина
Наталя Чубина

Я їх постаралася оживити тим, що та рослинність, яка закам’яніла – я її оживляла. Якщо біля маскарону є троянди – то вони в мене оживають. І обличчя маскарону дивиться на наші вчинки з-поміж троянд, або з-поміж столітніх дубів. І завершилася ця вся моя пошукова діяльність тим, що я доповнила ці всі мої акварелі переписом з книги “Як смачно готувати” виданої в 1936 році”, – розповіла художниця.

З експозиції виставки Наталі Чубиної "Мовчазні охоронці міста"
З експозиції виставки Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста”

Ми ще довго розмовляли з Наталею про маскарони і про Львів, про кулінарні переписи і архітектуру нашого найулюбленішого міста в світі.  Але відірвати погляд від виставкових робіт було досить важко.

Тому запрошую всіх вас відвідати виставку Наталі Чубиної “Мовчазні охоронці міста” в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83). Вона зробить ваш день, тим більше ще є час до 20 грудня 2021 року.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Радість Різдва, втілена у сучасних ритмах і музичних стилях: львів’ян кличуть на концерт “Christmas по-львівськи”

Радість Різдва, втілена у сучасних ритмах і музичних стилях: львів’ян кличуть на концерт "Christmas по-львівськи"

25 грудня о 20:00 у Львівській національній філармонії ( вулиця Чайковського, 7) відбудеться щорічний та завжди очікуваний концерт «Christmas по-львівськи».

Цей музичний проєкт став традицією різдвяно-новорічного Львова, повідомляють організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.

Атмосферу свята творитимуть найкращі артисти Львова: КАРАЧ, Павло Пігура, хор ГОМІН та Наталя Степаняк, Кавер група Jennyfer band та Fedorchuk instrumental та інші.  Традиційно на свято запрошений спеціальний зірковий гість, а для глядачів готують приємні сюрпризи.

«Christmas по-львівськи» – це абсолютно свіже бачення Різдва! Нові часи – нові колядки! Різдво у стилі Голлівуд – це радість Різдва, втілена у сучасних ритмах і музичних стилях! Трохи експериментів, дрібка затишку, пригорща таємничості – такий рецепт ідеального Різдва-2022!», – запрошують організатори. Концерт відбудеться відповідно до всіх карантинних вимог.

У зв’язку з цим кількість місць обмежена, встигніть придбати квитки заздалегідь! https://bit.ly/3F6swYD

Ольга МАКСИМ’ЯК

Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту у Галичині. Частина перша

Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту у Галичині. Частина перша

Упродовж багатьох віків турбота про фізичне здоров’я суспільства була проявом милосердя. Важкі умови життя та праці зумовлювали погіршення чи втрату здоров’я, життя, каліцтво, а відтак – неспроможність забезпечити себе чи непрацездатних членів родини. Така ситуація вимагала певних гарантій як зі сторони самих працівників, так і роботодавців. Крім того, кожне суспільство піклувалось про своїх громадян опосередковано через доброчинні організації, фонди, спілки.

У Європі соціальний захист населення був однією із найважливіших державних функцій. Починаючи з глибокої давнини можновладці приходили на допомогу нужденним і хворим. У середні віки до цієї діяльності активно долучалися церква та монастирі, при яких функціонували безплатні лікарні і притулки. Цехові об’єднання ремісників і купецькі гільдії, а також муніципалітети великих міст надавали підтримку членам своїх спільнот.

В Галичині та у Львові, зокрема, гуманітарна традиція має тривалу історію становлення. Багатонаціональний характер Львова вплинув не тільки на розвиток його культури, а й зумовив зародження специфічних соціальних відносин між спільнотами, завдяки яким львівська громада піклувалась своїми сиротами, немічними, інвалідами незалежно від національної чи релігійної приналежності.

 Частина І. Шпиталі

Практично до кінця 18 ст. опіка над хворими, незважаючи на поступовий розвиток світської медицини, перебувала в руках духовних осіб чи доброчинців. В часи середньовіччя шпиталі у рідкісних випадках служили місцем для лікування хворих, що було зумовлено мінімізацією у їх діяльності медичного спрямування. Як правило, вони виконували три функції одночасно – притулок людям похилого віку, бідним та немічним; гостинний дім; лічниця. Дослідники розрізняють два типи середньовічних шпиталів: світські (або міські, під патронатом магістрату) та парафіяльні (підпорядковані сакральній установі відповідної конфесії). В історіографії збереглися згадки про 23 львівських шпиталі. Найбільш досліджені серед них 3 міські шпиталі – Св. Духа, Св. Станіслава, Св. Лазаря.

Найдавнішим вважається львівський шпиталь Святoго Духа. Закладений 1377 року королем Казимиром III, як шпиталь святої Єлизавети. У 1399 р. розпочато будівництво костелу, посвята якого в ім’я Святого Духа фактично призвела і до зміни назви усього шпиталю. Заснований від початку як притулок для опіки над знедоленими, з часом  шпиталь набув також функцій лікувального закладу. Дозвіл на розширення шпиталю 1408 р. надавав король Владислав II Ягайло. Сигізмунд I Старий передав з 1546 р. королівське право патронату над шпиталем магістрату Львова, відтак ще раз підтвердивши світський характер установи. Обрані провізори (Лат. – той, що піклується. Зрозуміле вживання цього слова в середньовіччі – прим. авторки) управляли майном шпиталю, що складалось з селищ Малехів, Скнилів, Млинівці, млина, прибутків з 50 міських кам’яниць, ґрунтів поза містом і серед мурів. З 17 ст. католицькі архієпископи боролись з магістратом за право опіки над шпиталем та його маєтностями. У 18 ст. більшість маєтків шпиталю були продані задля підтримки міста, а решта не приносила значного зиску, через що шпиталь був доведений до руїни і, коли частина будівлі обвалилась – у 1780 році був розібраний.

Ла­конічні повідомлення про шпиталь Св. Ста­ніслава, при якому функціонував лепрозорій, походять із 1404 р., (за деякими припущеннями – з 1425 р.). Комплекс монастирських споруд, в який входили готичний костел св. Станіслава Єпископа і Мученика, що був закладений близько 1370 року, монастир, шпиталь, трупарня – розташовувались по ліву сторону від сучасного Оперного театру. Хоча проказа у Львові загалом не мала такого масового характеру, як у Європі, та для цих особливих хворих збудували лепрозорій. За різними історичними джерелами, у корпусі могли одночасно перебувати до 40 прокажених. Із майже чотирьох століть існування шпиталю Св. Станіслава лепрозорій при ньому функціонував біля ста років. Ступінь медичної опіки у ньому був мінімальним. Для уражених проказою шпиталь виконував функції швидше дожиттєвого притулку, аніж лікувального закладу. Розібрали шпиталь у 1794 році.

Шпиталь та монастир Св. Лазаря на вул. Коперника у Львові. Листівка 1920-их рр. Походить з колекції Котлобулатових.
Шпиталь та монастир Св. Лазаря на вул. Коперника у Львові. Листівка 1920-их рр. Походить з колекції Котлобулатових.

Іншою давньою установою такого ґатунку був шпиталь св. Лазаря, закладений львівським лавником (Член судової колегії з компетенцією розглядати карні та певні категорії цивільних справ у містах магдебурзького права – прим. авторки) Марком Острогорським: у 1616-1621рр. було споруджено дерев’яні будинки шпиталю і каплицю. Тоді ж у шпиталі було розміщено поранених вояків, що повертались із битви під Хотином 1621 року. У 1634-39 рр. збудовано мурований костел та шпитальні приміщення, що прилягали до костелу з обох сторін. Існує інформація, що шпиталь св. Лазаря був клінічною базою Львівського медичного колегіуму, який діяв у 1773-1783 рр. З середини 19 ст. шпиталь вже виконував функцію притулку, який був закритий у радянські часи.

Українська громада Львова в часи середньовіччя утримувала за свої кошти декілька шпиталів. До них належали парафіяльні шпиталі св. Успіння, св. Богоявлення, св. Благовіщення, св. Миколая, св. Параскеви П’ятниці, св. Теодора, св. Юра. 

Найбільш дослідженою виявилась історія шпиталю Успенського братства у Львові (пізніше Ставропігія). З 1507-1542 р. шпиталь розташовувався при Успенській церкві на Руській вулиці в самому центрі середньовічного міста. Згодом його перенесено до монастиря св. Онуфрія на Жовківській вулиці. Зберігся ряд документів, що характеризують специфіку діяльності братства стосовно шпитальництва: дозвіл на будівництво чоловічого і жіночого шпиталів при монастирі Св. Онуфрія; дотації на відбудову братського шпиталю; грамота про звільнення Онуфріївського шпи­талю від податків; прізвища опікунів, кош­торис шпиталю, позашпитальна доброчинна діяльність Ставропігії тощо.

Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю. Фото авторки. 2014 р.
Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю. Фото авторки. 2014 р.

У історіографії діяль­ність шести інших братських шпиталів розглядалась фрагментарно. Про них відомо небагато, зокрема, завдяки дослідженням І. Крип’якевича.

Шпиталь при церкві Богоявлення розташовувався на перехресті теперішніх вулиць кн. Романа та Фредра.

Перша згадка про церкву  походить з 1386 р., з 1538 р. при церкві згадується шпиталь, з 1546 р. – школа. Братчики  заклали броварню з метою утримання Богоявлен­ського притулку. Церкву закрили і розібрали 1800 р., а також ліквідували усі її інституції.

Ця місцевість відома після подій 1648 року: під час облоги Львова військами Б. Хмельницького відбулася одна із найзапекліших сутичок часів національно-визвольної війни, в якій загинули сотні козаків. Францішек Яворський 1911 року в праці «Підземний Львів» цей бій описував так: «Земля там настільки закривавилася, що ще до недавніх часів ґрунти навіть мали офіційну назву Кровисько». Загиблих козаків поховали у кургані на цвинтарі біля храму Богоявлення. Однак після того, як 1800 року церкву знесли, а землі сучасних вулиць князя Романа та Івана Франка передали у приватні руки, ані від святині, ні від кладовища згодом не залишилося й сліду. А через кілька десятиліть після знесення храму тут було збудовано громадські туалети.

Шпиталь при церкві Благовіщення існував з 1542 р., церква знесена 1784 р. Ще два шпиталі побіжно згадуються при церкві св. Миколая – з 1623 р. та св. Параскеви П’ятниці – з 1743 р.

По суті, шпиталі існували при усіх братствах. Серед братчиків зазвичай обирали двох провізорів шпиталю, які наглядали за майном і видатками, і про що звітували братству. Щорічні пожертви на шпиталь були доволі значними. Зокрема, в шпиталі Успенського братства лише проценти з пожертв приносили на рік до 140 золотих. Збирали дрібні пожертви пожильці, просячи милостиню, та й при вступі до шпиталю належало сплатити вступний внесок. Також здавали в оренду вільні приміщення, льохи, горища. Усі ці шпиталі проіснували до 18 ст.

З католицьких шпиталів Львова можна назвати наступні: св. Йоана Хрестителя, св. Лаврентія (або Боніфратрів), св. Петра і Павла, св. Мартина, бернардинців, сестер милосердя (Шаріток), канонічок Св. Августина. Лише два з них – шпиталі сестер Шаріток і Боніфратрів – привернули увагу дослідників.

Цікавою є історія шпиталю Боніфратрів. Ще з 14 століття навколо чудотворного образу святого Лаврентія, що знаходився на дубі на початку давнього тракту Глинянського (теперішня вул. Личаківська) збирались на молитву немічні та каліки. У 1536 р. львівська влада збудувала дерев’яну капличку для образу, келії для паломників. У 1616 р. міські цехи гончарів і поворозників вимурували капличку для розміщення образу св. Лаврентія. У 1659 р. яворівським старостою Яном Собєським було засновано фундацію, згідно з якою майбутній король Польщі надає кошти для будівництва костелу, монастиря та шпиталю Боніфратрів. За задумом засновника у шпиталю мала надаватись допомога хворим людям, в тому числі колишнім військовим. Будівництво шпитального будинку тривало з 1688 р. по 1693 р. (за деякими джерелами – до 1695),  костелу та монастиря продовжувалась в наступні роки. Загальна сума, вкладена в будівництво, склала 100 тисяч злотих.

Титульна сторінка книги Вітольда Зємбіцького «Закладення монастиря та шпиталю отців Боніфратрів» (Львів, 1932). Малюнок мав свідчити про милосердя фундатора.
Титульна сторінка книги Вітольда Зємбіцького «Закладення монастиря та шпиталю отців Боніфратрів» (Львів, 1932). Малюнок мав свідчити про милосердя фундатора.

За розпорядженням короля Яна ІІІ керівником шпиталю Боніфратрів було призначено Людвіка Валеріана Алембека, львівського лікаря, так як було зрозуміло, що шпитальна інституція вимагає лікарського нагляду, якого самі Боніфратри надати не могли.

Про першого лікаря Боніфратрів відомо небагато. Належав до знаної львівської родини. Його дід Йоганн Алембек (за деякими джерелами – Альнпек) навчався у Вроцлаві, потім – в університеті Падуї, співпрацював з львівським аптекарем Єронімом Вітембергерем, був автором 10 наукових трактатів та першого опису Львова, опублікованого в книзі Георга Брауна.

Батько Валеріан Алембек (?-1676) студіював у Кракові та у Падуї, отримав освіту математика, філософа, лікаря, у 1650-52 рр. посідав посаду ректора Замойської академії. З 1653 року – у Львові, займав почергово посади лавника, радника та мера; був власником найбільшої приватної тогочасної бібліотеки; призначений придворним лікарем короля Михайла Корибут Вишневецького.

Людвік Валеріан Алембек (1656-ор.1716) здобував медичну освіту у Кракові, у 1682 р. отримав ступінь бакалавра, у 1684 – ступінь магістра та як фаховий лікар повернувся у Львів. Був зарахований придворним лікарем Яна ІІІ, у 1695 р. – отримав посаду ординатора шпиталю Боніфратрів. У 1699 р. був обраний радником до міської ради Львова.

Давня будівля шпиталю Боніфратрів по вул. Личаківській, сучасний – військовий шпиталь. Фото авторки. 2014 р.
Давня будівля шпиталю Боніфратрів по вул. Личаківській, сучасний – військовий шпиталь. Фото авторки. 2014 р.

У 1783 р. шпиталь Боніфратрів переведено у приміщення Колегії Піярів, яка розташовувалась неподалік. У подальшому, він перетворився у найбільш репрезентаційну лікувальну установу Львова – Загальний шпиталь (інші назви: Головний шпиталь Львова, Крайовий загальний шпиталь, Державний загальний шпиталь, у 1940-1959 рр. – клініки Львівського медичного інституту), сучасна Львівська обласна клінічна лікарня. Старі ж споруди шпиталю Боніфратрів в наступні роки зазнали перебудови австрійським урядом з метою створення військового шпиталю – від 1785 року по даний час.

Колегія Піярів. Фот. А. Ленкевич. 1932 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Колегія Піярів. Фот. А. Ленкевич. 1932 р. Походить з колекції Котлобулатових.

Сама споруда Колегії Піярів будувалась за кошти єпископа Ордену Піярів Самуеля Роха Ґловіньського (1703-1778) у 1748-1762 роках та призначалась для навчання бідних дітей шляхетного походження. Оскільки будинок було спроектовано велично, коштував він відповідно: 60 тис. фл. пол., у 1763 р. – о. Ґловіньский додатково віддав у фонд власність у Винниках та Підберізцях, колишній палац Вишневецьких на Глинянському передмісті. Фундатор розраховував на навчання двадцяти дітей, але після його смерті усе занепало, і, як наслідок, – у занедбане приміщення було переведено шпиталь Боніфратрів.

Дім убогих св. Вінсента де Поля. Листівка. 1910 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Дім убогих св. Вінсента де Поля. Листівка. 1910 р. Походить з колекції Котлобулатових.

У Львові з 1714 р. Сестрами Милосердя (Шарітки) (Сестри Милосердя (La soeure de charite) – співтовариства (общини), створені для доглядання хворих, калік, осіб похилого віку. У Польщі Сестри Милосердя (шаритки), що належали до ордену святого Вінсента, з’явились у 1651 році на запрошення Марії Людвіги, дружини короля Владислава IV. На 1794 рік вони опікувались 34-ма шпиталями на теренах тодішньої Польщі – прим. авторки.) було закладено монастир та шпиталь святого Вінсента де Поля. За деякими джерелами шпиталь був закладений у 1741 р. на кошти Францішека Завадського з метою лікування та догляду 100 бідних хворих. Окрім шпиталю на території знаходилась невелика монастирська каплиця та аптека для виготовлення власних ліків. У 1783 році шпиталеві віддано приміщення щойно скасованого монастиря Реформатів із костелом святого Казимира, що знаходились поруч. У нових приміщеннях було облаштовано сиротинець, названий на честь святого Казимира. У 1870 р. Сестер Милосердя було запрошено до роботи у Крайовому Загальному шпиталі Львова.

Костел Св. Казимира ордену реформатів, згодом шпиталь сестер милосердя, тепер церква Св. Климентія. Фот. А. Ленкевич. Львів, 1937 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Костел Св. Казимира ордену реформатів, згодом шпиталь сестер милосердя, тепер церква Св. Климентія. Фот. А. Ленкевич. Львів, 1937 р. Походить з колекції Котлобулатових.

Уся інституція Сестер Милосердя була ліквідована після другої світової війни. На даний час увесь комплекс будівель колишнього храму, шпиталю та монастиря шариток використовується Університетом внутрішніх справ.

Костел св. Мартина, при якому діяв шпиталь для інвалідів війни. Фото А. Ленкевича. 1938 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Костел св. Мартина, при якому діяв шпиталь для інвалідів війни. Фото А. Ленкевича. 1938 р. Походить з колекції Котлобулатових.

Шпиталь при костелі св. Мартина був організований для військових інвалідів, точна дата невідома. Сам костел був споруджений з фундації Олександра Зборовського у 1630 р. для чернечого ордену кармелітів взутих: спочатку дерев’яний, з 1648 р. – кам’яний. На даний час передано громаді  християн-євангелістів.

Перша згадка про перший у Львові єврейський шпиталь (гекдейш) відноситься до 1628 року, коли Мордехай Ісакович відкрив його у спеціально купленому і перебудованому для цієї цілі будинку. Надалі шпиталь безперервно функціонував у єврейському кварталі.

У 18 ст. його перенесли в іншу будівлю, де, крім нього, розміщувався будинок для калік. Підтримувався коштами єврейського самоврядування.

Єврейський шпиталь М.Лазаруса, сучасна – міська клінічна лікарня №3. Листівка. 1910 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Єврейський шпиталь М.Лазаруса, сучасна – міська клінічна лікарня №3. Листівка. 1910 р. Походить з колекції Котлобулатових.

Вже у 1898 р. на місці попереднього єврейського шпиталю розпочато будову нового. 7 червня 1903 р. урочисто відкрито та віддано до експлуатації новий, зразково обладнаний ізраелітський шпиталь на 100 ліжок, споруджений в мавританському стилі на приватні кошти голови правління шпиталю, колишнього директора Іпотечного Банку Мауриція Лазаруса (1832-1907). Медична установа була власністю та на утриманні єврейської гміни м.Львова. Обладнання лікарні за найновішими європейськими взірцями було забезпечено коштом дружини фундатора.

Малозабезпечених хворих іудейського віросповідання приймали до лікарні безкоштовно; заможні ж хворі сплачували різні суми в залежності від якості наданих послуг. Тоді ж біля лікарні збудовано та віддано до вжитку Дім ізраелітських старців. На даний час в приміщеннях давнього єврейського шпиталю розгорнена львівська міська клінічна лікарня №3.

У вірмен Львова був шпиталь, що розміщувався під містом у вірменській стороні біля церкви св. Анни. Незважаючи на поділ громади на непримиренні табори у XVII ст., зменшення чисельності вірмен, їх асиміляцію, шпиталь продовжував свою діяльність разом з вірменською школою. Відсутність системних досліджень з історії вірменських шпиталів – Св. Богородиці, Св. Анни та Якова – не дозволяють відповісти на питання стосовно напрямків розвитку, наявності медичного супроводу, характеру діяльності зазначених харитативних осередків. Відомо лише, що у статуті прав львівських вірмен, який був затверджений у 1519 р. королем Сигізмундом І, у п.84 містились суворі правила стосовно шпитальної адміністрації, зокрема, з метою недопущення зловживань.

Починаючи з другої половини 18 століття на теренах Галичини функціонували  інституції соціального захисту, які можна умовно поділити на наступні групи: заклади для хворих – загальні шпиталі та місцеві лікарні для бідних, які фінансувались з місцевих чи урядових фондів; будинки для калік; притулки для сиріт, людей похилого віку та інвалідів, закладені на доброчинні кошти приватних осіб.

Практично в кожному повітовому місті функціонував загальний шпиталь, метою якого було лікування хворих без різниці віросповідання та національності. Фахова медична допомога надавалась лікарями, догляд за хворими здійснювався в переважній більшості сестрами Милосердя.

Колегія Піярів, Загальний шпиталь у Львові. Літографія К.Ауера, біля 1830-1835 рр. Походить із фондів Львівського історичного музею.
Колегія Піярів, Загальний шпиталь у Львові. Літографія К.Ауера, біля 1830-1835 рр. Походить із фондів Львівського історичного музею.

Безперечно, що найстарішою лікувальною установою, яка забезпечувала лікарський нагляд населенню Східної Галичини та до цього часу функціонує безперервно, був Крайовий (Державний) загальний шпиталь у Львові – з 1783 року, в даний час – Львівська обласна клінічна лікарня.

До найдавніших медичних закладів можна також віднести загальні шпиталі в Самборі, Дрогобичі, Бродах, Станіславові, Коломиї.

Будівля загального шпиталю у Самборі. Фото авторки 2013 р.
Будівля загального шпиталю у Самборі. Фото авторки 2013 р.

В Самборі із 1825 р. функціонував міський шпиталь, з 1867 р. визнаний як загальний шпиталь на 116 ліжок. Догляд за пацієнтами здійснювали лікар та сестри милосердя. З 1831 р. у Дрогобичі міським самоврядуванням було закладено шпиталь на 89 ліжок, який до 1890 року розширився до 180 ліжок. Перед І світовою війною у лікарні працювало 3 лікарів, доглядали за хворими сестри служебниці Найсвятішої Панни Марії (NPM). Шпиталь у Бродах, який закладено у 1831 р. як міський, отримав статус загального у 1861 р. У Станіславові  з 1841 р. був закладений шпиталь ім. Архикнязя Фердинанда на 120 ліжок, з часом визнаний загальним. У Тернополі з 1837 р. організовано міський шпиталь на 40 ліжок, у 1874 р. він отримує статус загального з розширенням до 75 ліжок, у 1898 р. збудовано нове приміщення на 92 ліжка та павільйон на 9 ліжок для інфекційних хворих. У Снятині шпиталь було закладено з 1847 року на кошти міськради, у 1898 р. для шпиталю збудовано нове приміщення на 54 ліжка, з яких 12 – для інфекційних хворих.

Будинок шпиталю у Дрогобичі, сучасна поліклініка. Фото авторки 2014 р.
Будинок шпиталю у Дрогобичі, сучасна поліклініка. Фото авторки 2014 р.

Крім того, мали свої загальні лікарні:

  • на території Львівської області: Жовква, Золочів – з 1847 р., Стрий – з 1848 р., Сокаль – з 1878 р., Перемишляни – з 1897 р., Турка – з 1900 р.
  • на території Івано-франківської області: Коломия – з 1835 р., Снятин, Долина.
  • на території Тернопільської області: Гусятин – з 1898 р., Заліщики – з 1838 р., Бережани – з 1847 р., Чортків – з 1910 р., Бучач – з 1882 р., Підгайці.

Як правило, ці шпиталі утримувались за державні кошти. Та фонди деяких з них поповнювались і за рахунок доброчинних внесків. Такими були шпиталь у Жовкві – з 1844 р., який фінансувався з доброчинності. В Долині шпиталь було закладено у 1908 р. за кошти лікаря Теофіла Вітошинського, а також фондів судових та поліційних кас. У Підгайцях було відкрито лікарню на 40 ліжок за кошти міськради та землевласника, депутата Галицького сейму, вірменина за походженням, Еміля Торосєвіча – дата невідома; але з 1873 р. шпиталь отримує статус загального, у 1878 р. розширюється до 60 ліжок, з 1899 – до 85 ліжок. У Турці ініціаторами створення шпиталю були старости Теофіл Мандишевський та Александр Зємбіцький, які в останніх роках 19 ст. організували збір коштів, створили фонд, шпиталь було закладено 1900 року, визнано загальним з потужністю 97 ліжок – у 1905 р. Значний вклад в розвиток медицини Турки було зроблено українським лікарем Богданом Ґарбовським, який з 1932 року мав приватну практику у цьому місті, у 1939-44 роках – був директором Загального шпиталю.

Особливої уваги заслуговує інформація про першу на Галичині психіатричну лікарню – на Кульпаркові, яку було відкрито у 1875 р. Божевільня, яка функціонувала як окреме відділення Крайового загального шпиталю з часу його відкриття, наприкінці 19 ст. вже не відповідала рівню надання сучасної психіатричної допомоги. Отже, було прийнято рішення про побудову окремого шпиталю на 500 ліжок із врахуванням особливостей лікування даної недуги. Тепер ця установа функціонує як Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня.

Львівська обласна психіатрична лікарня. Фото авторки. 2014 р.
Львівська обласна психіатрична лікарня. Фото авторки. 2014 р.

Місцеві заклади для хворих поділялись на християнські та єврейські. Християнські були, як правило, під опікою Сестер Милосердя. Єврейськими опікувались або кагал або національна спільнота. На початок 20 століття на українських землях Галичини нараховувалось 13 місцевих закладів для хворих, у 4-х з них хворими опікувались Сестри Милосердя. До найдавніших можна віднести: лікарня у Краковці, що була заснована княгинею Ганною Ло́трінґен у 1813 р.; заклад для хворих у Новосілках – заснований у 1819 р. землевласником Яном Стжембошем для догляду та лікування хворих та бідних. Аналогічні заклади існували у Бурштині, Долині, Рогатині, Роздолі.

Функціонували й єврейські шпиталі: у Львові – з 1604 р.; у Бродах – з 1824 р. на 80 ліжок за кошти Юдла Натансона; у Збаражі – закладений Шаєм Мюнцем з 1836 р., утримувався на кошти доброчинних внесків та прибутків від крамниць; у Болехові – з 1845 р. та у Тернополі.

З 1889 р. у Львові функціонувала Каса хворих міста Львова, при якій відділ забезпечення на випадок хвороби було створено у 1894 р. Забезпечених було поділено на категорії, відповідно до заробітку, під час хвороби забезпечені користувалися безкоштовною лікарською опікою, отримували необхідні ліки. У випадку непрацездатності член Каси хворих отримував денну допомогу, що відповідала місячному внеску. У випадку ж смерті забезпеченого Каса виплачувала на поховання суму, що дорівнювала його 20-кратному денному заробітку.

Санаторій Каси Хворих, сучасна – Львівська обласна дитяча клінічна лікарня. Фото невідомого автора. 1930. р. Походить з колекції Котлобулатових.
Санаторій Каси Хворих, сучасна – Львівська обласна дитяча клінічна лікарня. Фото невідомого автора. 1930. р. Походить з колекції Котлобулатових.

Для обслуговування своїх членів Каса мала власну амбулаторію, свій штат спеціалістів, дві аптеки, чотири приймальні в різних дільницях міста, ортопедичний заклад. У 1926–1930 рр. на узгір’ї, що височить над містом, було збудовано зразково обладнаний Санаторій Каси Хворих. В підніжжі гори розташувалися амбулаторія та приймальня протитуберкульозного відділу. Після другої світової війни в приміщенні Санаторію Каси Хворих була розгорнута дитяча лікарня, яка функціонує і досі як Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ».

З метою покращення лікарської допомоги населенню Львова та прилеглих територій, у Львові у 1902 р. було створене товариство “Народна лічниця”, в склад якого увійшло понад 800 членів. Упродовж дуже короткого терміну було проведено збір коштів для майбутнього закладу, митрополит Андрей Шептицький віддав свій будинок, лікар Євген Озаркевич (1861-1916) закупив у Відні обладнання. Вже 1 жовтня 1903 року було відкрито амбулаторію “Народна лічниця”: як вказано у статуті: “для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віроісповідання і народності”. Спочатку лічниця мала 4 амбулаторні відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний, офтальмологічний та жіночий. У 1912 році лічниця розширилась до 8-ми відділів.

Будівля амбулаторії Народної лічниці, на даний час зруйнована. Фотографія із «Лікарського вісника» 1930, ч. 1, с.1.
Будівля амбулаторії Народної лічниці, на даний час зруйнована. Фотографія із «Лікарського вісника» 1930, ч. 1, с.1.

Оскільки Народна Лічниця користувалася великою популярністю: приблизно кожний 12-й львів’янин звертався за медичною допомогою до української амбулаторії, – було розпочато збір коштів на побудову шпиталю. Кошти на будову збирались серед населення Львова та Галичини, українських організацій, гроші присилали емігранти із США та Канади. Частину коштів (5 тисяч доларів), а також ділянку землі під забудову було отримано від Митрополита Андрея Шептицького. Багато лікарів робили свій внесок у цю шляхетну справу. Наприклад, лікар Єронім Малішевський, колишній завідувач відділення психіатричного шпиталю на Кульпаркові, заповів на побудову шпиталю 75 тисяч злотих. Лікар Ярослав Гинилевич, який 19 років безоплатно працював в амбулаторії Народної Лічниці, на будівництво шпиталю передав 20 тисяч злотих.

Листівка для збору коштів на побудову шпиталю «Народної лічниці». Мал. П. Ковжун. 1930 р. Походить з колекції Котлобулатових.
Листівка для збору коштів на побудову шпиталю «Народної лічниці». Мал. П. Ковжун. 1930 р. Походить з колекції Котлобулатових.

Будівництво шпиталю було розпочато у 1930 році, повністю завершено у 1938. Новозбудований трьохповерховий будинок шпиталю, що був розгорнутий на 100 ліжок, складався із 10 відділів, аналітичної лабораторії, рентгенологічного та фізіотерапевтичного кабінетів. Догляд за хворими здійснювали сестри милосердя згромадження св. Вінсентія. За своїм обладнанням, кваліфікованими фахівцями, доглядом хворих шпиталь дуже швидко став одним із найкращих на той час медичних закладів Львова.

Незмінним директором “Народної лічниці” до кінця свого життя (1916 р.) був лікар Євген Озаркевич. В наступні роки закладом керували Сильвестр Дрималик (1855-1923) та Іван Куровець (1863-1931). Народна Лічниця проіснувала з 1903 до 1944 рр., відновила свою діяльність після проголошення незалежності України.

Окрім того, у міжвоєнний період було відкрито ряд нових українських лікувально-профілактичних закладів. Серед них: у 1920 році – «Порадня матері і дитини», яка виконувала функції майбутніх жіночих консультацій, проводила обстеження, надавала поради вагітним та матерям з грудними дітьми; у 1921 році організовано бактеріологічну лабораторію, яка здійснювала клінічні аналізи для хворих Львова та околиць.

У травні 1929 року при «Народній лічниці» по вул. Устияновича, 14 було відкрито протитуберкульозний диспансер, один з перших у Львові. Обладнання для лікарського кабінету та сучасний рентгенапарат було придбано за власний кошт Мар’яна Панчишина. В майбутньому М.Панчишин ставив завдання відкрити такі народні протитуберкульозні санаторії на території Галичини, зокрема в Гребенові та Підлютому, як у кліматичних курортних місцевостях із мінеральними купелевими та питтєвими водами. І уже у 1931 році за його ініціативи в Підлютому таки було збудовано купелевий будинок, їдальню, житлові приміщення, організовано літні табори для молоді, відкрито літній санаторій для українських студентів, хворих на туберкульоз. В історичному приміщенні давнього протитуберкульозного диспансеру працювало Львівське медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія», яке на час написання цієї статті вже закрито (!).

 Оксана СТАДНИК

Оксана Стадник. Стаття «Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту в Галичині» із часопису «Український вісник медико-соціальної експертизи». №3. (13). 2014. С.47-67.

Фоторепортаж з Львівської виправної колонії №48. Як там є зараз

Фоторепортаж з Львівської виправної колонії №48. Як там є зараз
Фоторепортаж з Львівської виправної колонії №48. Як там є зараз

Ми дослідили територію виправної колонії №48 що на перехресті Стрийська–Наукова. Ми потрапили в цю закриту державу що не підконтрольна ані мерії, ані громаді міста.

Ми пофотографували Львів з такого ракурсу, з якого раніше добровільно ніхто не погодився би. Ми походили бараками, дізнатися як тут жили люди останні 70 років. І підготували детальний фото-звіт для вас.

В’їзні ворота
Магічним чином попадаємо за них
Магічним чином попадаємо за них
Територія колонії величезна. І тут є де погуляти
Територія колонії величезна. І тут є де погуляти
Один з гуртожитків де колись жили ув'язнені
Один з гуртожитків де колись жили ув’язнені
Ізолятор. Небо в клітинку :(
Ізолятор. Небо в клітинку 🙁
Параша
Параша
Типовий інтер'єр кімнати в гуртожитку
Типовий інтер’єр кімнати в гуртожитку
"Напиши мне писмецо..."
“Напиши мне писмецо…”
Далі звіт буде доречно читати під цю музику
Далі звіт буде доречно читати під цю музику

Зараз колонія №48 не працює. Після бунту в 2018 році її закрили. А нещодавно територію зони викупила ІТ компанія SoftServe. Там де раніше була тюрма, тепер сидітимуть ІТ працівники… Скоро ще одну сторінку історії міста буде перегорнуто. А я опишу та збережу для історії те що є станом на зараз.

Медичний корпус
Медичний корпус
Обойма з дивними ключами
Обойма з дивними ключами
Якщо ІТ працівник попросив кімнату з вікном
Якщо ІТ працівник попросив кімнату з вікном
Спочатку ми були подумали що це теплиці для коноплі
Спочатку ми були подумали що це теплиці для коноплі
Але ні. Таки малина, причому гігантських розмірів!
Але ні. Таки малина, причому гігантських розмірів!
Вхід в підвал виглядає доволі моторошно. Тут триматимуть розробників які не вкладаються в графік
Вхід в підвал виглядає доволі моторошно. Тут триматимуть розробників які не вкладаються в графік
Насправді в підвалі просто санвузли. Стіни викладені битою плиткою. На цілу, напевно, грошей не було.
Насправді в підвалі просто санвузли. Стіни викладені битою плиткою. На цілу, напевно, грошей не було.
Добре було б якби під час реконструкції зберегли частину дерев та зелених насаджень зони
Добре було б якби під час реконструкції зберегли частину дерев та зелених насаджень зони
Великий Open Space для майбутніх офісів
Великий Open Space для майбутніх офісів
Більшість станків з цехів вивезли. Що залишилося то валяється і гниє під відкритим небом
Більшість станків з цехів вивезли. Що залишилося то валяється і гниє під відкритим небом
Такого добра тут теж вистачало
Такого добра тут теж вистачало

А є тут дуже і дуже багато всього. Мешканці міста зазвичай бачать лише стіни з колючим дротом та блок пости на кутах. Це зовнішній периметр охорони. А от як жили люди за цією огорожею їм не видно …

Вид на зону з будинку на вул.Стрийській
Вид на зону з будинку на вул.Стрийській
Вид на будку охорони між периметрами
Вид на будку охорони між периметрами
Виглядає вбитим. Але вночі ще світиться
Виглядає вбитим. Але вночі ще світиться
Пульт на в’їзних воротах
Пульт на в’їзних воротах
КПП для вантажівок. І яма щоб знизу перевірити
КПП для вантажівок. І яма щоб знизу перевірити

По периметру колонії знаходяться величезні халабуди з дірками замість вікон. Це виробничі цехи. Ніхто тут не жив, лише працювали вдень. А спали вони в цілком комфортабельних гуртожитках посередині колонії.

Йдемо всередину зони. Вид на в'їзні ворота
Йдемо всередину зони. Вид на в’їзні ворота
Залишки радянського гасла на одному з цехів
Залишки радянського гасла на одному з цехів
Вид в сторону пішого КПП на волю
Вид в сторону пішого КПП на волю
Заходимо глянути в гуртожиток як там всередині
Заходимо глянути в гуртожиток як там всередині
Колись тут був склопакет. Його вирвали та продали
Колись тут був склопакет. Його вирвали та продали
Вид з даху
Вид з даху
Більшість виробничих приміщень зараз в такому от стані
Більшість виробничих приміщень зараз в такому от стані
Ще одне гасло про тридцять штук заточок за зміну :)
Ще одне гасло про тридцять штук заточок за зміну 🙂
Все вивезли під нуль, навіть покриття підлоги
Все вивезли під нуль, навіть покриття підлоги
А ця будівля напевно має якусь історичну цінність. Надіюся її не знесуть.
А ця будівля напевно має якусь історичну цінність. Надіюся її не знесуть.

Я добре пам’ятаю студентський гуртожиток НУ «ЛП». При поселенні нам запропонували кімнату без шиб, побілки та замка на дверях. Все це ми мусили зробити собі самі. Душ був в підвалі, туалет – в кінці по коридору. В 2005 році так жили майбутні випускники. Зеки в колонії 48 мали кращі умови.

В мене в гуртожитку туалет це була дірка в підлозі
В мене в гуртожитку туалет це була дірка в підлозі
Цілком нормальні подушки
Цілком нормальні подушки
Стандартні пружинні ліжка
Стандартні пружинні ліжка
І душова... Тааак, троха я їх перехвалив. Душова жахлива :(
І душова… Тааак, троха я їх перехвалив. Душова жахлива 🙁
Якщо тюрма працювала до 2018 року то значить цим користувалися люди. Воно не могло так швидко все згнити.
Якщо тюрма працювала до 2018 року то значить цим користувалися люди. Воно не могло так швидко все згнити.
Коридор гуртожитку
Коридор гуртожитку
Ну і ще кілька кімнат з гуртожитків
Ну і ще кілька кімнат з гуртожитків
За винятком ліжок, все решта тут плюс мінус на місці як і було
За винятком ліжок, все решта тут плюс мінус на місці як і було

На території є кілька три.. і один п’ятиповерховий гуртожиток. Тут власне і мешкали ув’язнені. А зараз ними гуляє вітер та гніздяться голуби. Ходиш цими будинками наче по Чорнобильській зоні відчуження. Бачиш пусті кімнати на коридори, повсюди валяються матраци, тумбочки та особисті речі ув’язнених. Як і в Чорнобилі, відсутній зрізаний метал сходів та інших конструкцій які можна продати. Як і в Чорнобилі, розкидано багато медичного приладдя. Зрештою, що то що то в народі просто кличуть “Зоною”.

Але почнемо ми екскурсію з худоби. Такий профіль тут теж був.
Але почнемо ми екскурсію з худоби. Такий профіль тут теж був.
Навчальний клас
Навчальний клас
Одна з кухонь
Одна з кухонь
При вході в перше відділення висить такий от плакат. З прізвищами та термінами
При вході в перше відділення висить такий от плакат. З прізвищами та термінами
Виборча дільниця
Виборча дільниця
Начальник відділення
Начальник відділення
Лише за одне таке прізвище "Мокрушин" можна термін отримати
Лише за одне таке прізвище “Мокрушин” можна термін отримати

Дивними видаються розбиті склоблоки та склопакети у вікнах гуртожитків. Стороннім потрапити на територію колонії дуже важко. А охорона навряд чи буде так розважатися… То ж, припускаю, що все це наслідки масштабного бунту після якого колонію і покинули.

Аж не віриться що в цих гуртожитках колись жили люди
Аж не віриться що в цих гуртожитках колись жили люди
Кімнати для прогулянок в ізоляторі
Кімнати для прогулянок в ізоляторі
Через цю сітку можна потрапити всередину
Через цю сітку можна потрапити всередину
Палатні двері з віконечком щоб подивитися що там
Палатні двері з віконечком щоб подивитися що там
Вікно в ізоляторі
Вікно в ізоляторі
Батареї кудись зникли
Батареї кудись зникли

Кидається в очі засилля християнської літератури. Вона тут повсюди. На кожному поверсі образи та розп’яття, на підлозі валяються стоси Євангелій а Біблії лежать навіть в туалеті. Окрім релігії, ув’язнені ще цікавилися машинами та голими жінками. Цих три теми: «Релігія, еротика та машини» домінують в оздобленні інтер’єру кімнат.

Що нас ще вразило? Ножі на кухні прив’язані до столів, колючий дріт є навіть на внутрішніх балконах гуртожитків, бачили ми ізолятор та небо в клітинку. З позитивного: тут була доволі розвинута внутрішня лікарня з рентгенкабінетом та клуб. Він великий, оснащений апаратурою та з український прапором над сценою. Декомунізацію тюрма пройшла на відмінно. Жодних залишків совка ми не помітили.

Кухонна заточка
Кухонна заточка
Без неї в місцевий клуб краще було не ходити
Без неї в місцевий клуб краще було не ходити
А тут доволі багато місця!
А тут доволі багато місця!
Вид на клуб зі сцени
Вид на клуб зі сцени
Різдво так і не вдалося відсвяткувати
Різдво так і не вдалося відсвяткувати
Дивна кухня. Кастрюлі є, а решта де?
Дивна кухня. Кастрюлі є, а решта де?
Ну і до колекції заточок
Ну і до колекції заточок
Все як в Армії
Все як в Армії
І таке щастя тут було!
І таке щастя тут було!
Позалишали багато медичного обладнання
Позалишали багато медичного обладнання
Ще один медичний кабінет з цікавим "приймальним" відділенням
Ще один медичний кабінет з цікавим “приймальним” відділенням
Не знаю що це. Але дуже нагадує закинуту лікарню в Чорнобилі
Не знаю що це. Але дуже нагадує закинуту лікарню в Чорнобилі

З негативу: це особові карточки ув’язнених що валялися то тут, то там. З них на нас сумно дивилися чорно-білі очі ув’язнених. З цими очима, думав я собі, в реальному житті краще не зустрічатися. А якщо серйозно то в цих документах міститься особиста інформація людей. Тож їх потрібно було належним чином утилізувати.

Список ув'язнених і хто куди дівся
Список ув’язнених і хто куди дівся
Лежало на землі
Лежало на землі
В одному зі столів кольорові фото ув'язнених
В одному зі столів кольорові фото ув’язнених
Особова карточка
Особова карточка
Колись у них тут була навіть своя АТС
Колись у них тут була навіть своя АТС
Котельня в одному з підвалів
Котельня в одному з підвалів
І поруч душові. Цікаво як визначалося хто живе в кращому гуртожитку а хто в гіршому?
І поруч душові. Цікаво як визначалося хто живе в кращому гуртожитку а хто в гіршому?
Тут теж стіни викладені битою плиткою.
Тут теж стіни викладені битою плиткою.
А це повний капець! 115 грам на вечерю! Це ж зовсім мало!!!
А це повний капець! 115 грам на вечерю! Це ж зовсім мало!!!

Колюча сіра будівля з автоматниками на кутах – це не те на чому хочеться затримувати погляд коли йдеш попри колонію. Думаєш: «Добре шо мене там нема» і дивишся собі в іншу сторону. Натомість з самої території колонії відкривається зовсім інший вид. Ти оточений високими яскравими будинками в яких вирує життя. Люди визирають у вікна, ходять по балконах, бавляться з дітьми. Звідусіль линуть запахи та лунають звуки. А ти сидиш тут за подвійною стіною «колючки», пускаєш слюні та розумієш яку дорогу ціну платиш за свої вчинки. Оце споглядання нормального життя «через скло», усвідомлення що ж ти, мудак, втратив – перевиховує навіть більше ніж повчання та настанови.

Живеш тут і бачиш волю зовсім поруч
Живеш тут і бачиш волю зовсім поруч
Новобудови на території автобусного заводу. Вид з зони
Новобудови на території автобусного заводу. Вид з зони

Ймовірно що після мого репортажу багато хто захоче потрапити на територію колонії. Це ж така крута та велика «заброшка» посеред міста! Зазначу що вона і далі огороджена двома рядами паркану з колючим дротом та охороняється. Є камери що працюють навіть вночі та підсвітка периметру. Так що це не «баян». І краще туди не потрапляти взагалі.

Вид на Бомбосховище
Вид на Бомбосховище
Вид  в сторону Автобусного заводу
Вид  в сторону Автобусного заводу
Колись тут сиділи автоматники. Сам пам'ятаю
Колись тут сиділи автоматники. Сам пам’ятаю
Дуже дякую Вані та Кості за компанію та підтримку! Без них я б туди не потрапив.
Дуже дякую Вані та Кості за компанію та підтримку! Без них я б туди не потрапив.

Андрій РИШТУН
www.Explorer.Lviv.Ua

Львів’ян запрошують на магічну виставу “Вечори на хуторі біля Диканьки”

Львів’ян запрошують на магічну виставу "Вечори на хуторі біля Диканьки"

24 грудня о 19:00 у Палаці залізничників (вулиця Федьковича, 54/56) відбудеться вистава «Вечори на хуторі біля Диканьки», повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.

На сцені виступатимуть неперевершені Руслана Писанка, Олексій Вертинський, Михайло Самарський, Владислав Дмитрук та інші.

“Казкова ніч, сімейна ніч, дивовижна ніч на хуторі поблизу Диканьки! А якщо до цієї страви додати дещицю містичності? А якщо в цю ніч іще намішати трішки кохання та пристрасті? Тоді усім знайома новорічна історія набуде зовсім нових обрисів, зазвучить по новому і глядач полине у світ різдвяних пригод! Феєрія автентичної музики та колядок створять справжню гоголівську святкову атмосферу і подарують заряд позитиву на цілий рік! Приходьте, щоб отримати свою порцію різдвяного настрою! Буде захопливо”, – запрошують організатори.

Кількість місць обмежена відповідно до карантинних вимог – тому поспішіть придбати найкращі місця заздалегідь! https://concert.ua/uk/booking/vechori-na-hutori-bilja-dikanki-lviv/?fbclid=IwAR24Itgl4Qtui8p6nVBIgsRG–Pcwsmxjmv2DqW0rJ22ur-_3lg8fEu1ECo

Ольга МАКСИМ`ЯК

Львівська вулиця Агабек-заде – куди ж вона нас заведе?

Могаммед Садик-бей Агабек-заде
Могаммед Садик-бей Агабек-заде

Не лише для Львова, але й для інших міст зі славною історією є характерною ситуація, коли одні теми звучать у публічній площині постійно, часто повторюючись, а інші, навпаки – час-від-часу випливають на поверхню й обговорюються лише подекуди. Безумовно, це зовсім не означає, що другі менш значимі. Переважно – з ними гірше обізнані, не обізнані взагалі. Можливо, їх просто не здатні оцінити та осягнути. Чи не здатні осягнути вже і зараз.

Однак, це зовсім не означає, що і для таких тем не прийде відповідна пора. Про щось таке можна замислитись, прогулюючись вулицею Агабек-Заде у Львові. Остання локалізується у Залізничному районі міста, у місцевості Сигнівка. Очевидно, не так багато мешканців Львова чули про цю вулицю. Тим більше, вони не чули і про діяча, чиїм іменем ця вулиця названа. Як мінімум, друге – даремно! Спробуємо у цьому переконатися..

Загальні дані, перші роки життя

У першій половині листопада, а саме 9 дня цього місяця, минула чергова річниця від дня смерті унікальної, в масштабі Львова та й України загалом, особистості. Мова про Могаммеда Садик-бея Агабек-заде (1865 – 1944). Останній став справжнім стовпом сходознавчих студій міжвоєнного Львова, орієнталістом світового масштабу, людиною, яка могла надзвичайно багато і дуже цікаво розповісти про арабську, турецьку чи перську мови, літературу східних народів, каліграфію їхньої писемності.

Могаммед Садик-бей Агабек-заде
Могаммед Садик-бей Агабек-заде

Могаммед Садик-бей Агабек-заде народився 15 березня 1865 року у місті Ґеокчай (сьогодні Азербайджан) у родині аристократів. Його дід був шиїтським муфтієм. У родині добре знали французьку мову і спілкувалися нею. Для Могаммеда Ісмаїловича запланували військову кар’єру. Відтак він навчався у артилерійському училищі в Санкт-Петербурзі, після чого служив на Закавказзі. Після десяти років служби вступив на офіцерські курси східних мов при Міністерстві закордонних справ Російської імперії, а після їх закінчення працював у Туркестанському генерал-губернаторстві, де поєднував військові обов’язки із науковими дослідженнями. Уже тоді з’явилися його перші наукові спроби в сфері лінгвістики, які отримали гідні оцінки спеціалістів.

На благо рідної землі

Як генерал артилерії, впродовж 1914 – 1916 років, Могаммед Садик-бей Агабек-заде був учасником Першої світової війни. Він був задіяний на кавказькому напрямку. З поваленням імперії Романових, його покликали до уряду, який мав будувати незалежний Азербайджан – Ради міністрів. Зокрема, Могаммед Агабек-заде займався розбудовою поліційної системи й курував освітній напрямок. У 1919 році йому навіть випала честь зустрічати американську військову місію, яку очолював генерал Джеймс Харборд. Отож, усе було б нічого, якби не геополітична ситуація – вона виявилась вкрай несприятливою.

Могаммед Садик-бей Агабек-заде. Фото з: https://students.lnu.edu.ua/
Могаммед Садик-бей Агабек-заде. Фото з: https://students.lnu.edu.ua/

Політичну кар’єру Агабек-заде обірвав прихід радянських військ на терени сучасного Азербайджану. З “товаришами” спільної мови він не знайшов і був змушений виїхати з країни до Стамбула, а по тому – в Париж. За цей крок червоні “розрахувалися”, у тому числі, із його рідним, які залишилися в Азербайджані.

Зі столиці культури до культурної столиці

Навіть у Парижі Могаммед Агабек-заде знайшов себе. Впродовж шести років він викладав турецьку мову та фарсі у Сорбонні. Однак, після смерті дружини відчув там себе самотнім і вирішив залишити столицю Франції. Відтак прийняв пропозицію професора Львівського університету, арабіста Зиґмунда Смоґожевського і в 1927 році перебрався до Львова. Тут знайшов працю на філософському факультеті Львівського університету, а також – у вищій торговій школі. У Львівському університеті він викладав східні мови: турецьку, перську, арабську, а ще – ісламознавство, мусульманську палеографію та каліграфію. Під його прізвищем вийшло декілька навчальних підручників з турецької та перської мов. Автор хазарської теорії походження Русі Омелян Пріцак, алтаїст Мар’ян Левицький, арабіст Тадеуш Левицький, іраніст Францішек Михальський – їх всіх і багатьох інших відомих вчених можна назвати учнями Могаммеда Садик-бея Агабек-заде.

Могаммед Садик-бей Агабек-заде. Фото з https://vue.gov.ua/
Могаммед Садик-бей Агабек-заде. Фото з https://vue.gov.ua/

Перебуваючи у Львові, до, вже і так довгого, переліку мов, якими володіє, додав українську та польську. Як наслідок, сучасники говорили про Могаммеда Агабек-заде наступне: “Він був справжнім поліглотом: думав французькою, а спілкувався з людьми азербайджанською, турецькою, туркменською, французькою, перською, арабською, польською, російською та українською мовами”. У Львові до сьогодні зберігається пам’ять про цього видатного жителя міста: від 1993 року одна з вулиць носить його ім’я, на будинку, де він мешкав (вул. Стецька №4), можна побачити відповідну меморіальну таблицю, на Личаківському цвинтарі – могила Могаммеда Садик-бея Агабек-заде.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Агабек-заде, Мохаммед Садик-бей // Велика українська енциклопедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://vue.gov.ua
  2. Полотнюк Я. Могаммед Садик-бей Агабек-заде (Агабеков) (До 140-річчя з дня народження) // Студентська газета філологічного факультету “Ярослав”, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://students.lnu.edu.ua/periodicals/jaroslov/archive/no_5/postati/#frag_1
  3. Шейко О. Азербайджанець, який відкривав львів’янам Схід // Фотографії старого Львова, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/azerbajdzhanets-yakyj-vidkryvav-lviv-yanam-chid/

У Львові відновлюють діяльність УФОТО

У Львові відновлюють діяльність УФОТО

В середу, 24 листопада 2021 року, о 18.00 в приміщенні кав’ярні-галереї “Штука” відбудеться офіційна презентація відновленого Українського Фотографічного Товариства.

ГО “Українське Фотографічне Товариство” (УФОТО) у Львові розпочало свою діяльність 9 листопада 2021 року. До складу товариства увійшли: Роман Метельський – директор Львівського Фотомузею, Софія Легін – учений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, Ігор Ткачик – кіноаматор, знаний колекціонер, спеціаліст з оцифрування кіноматеріалів та Ігор Гармаш – директор ГО «Центр мистецтв «Арт-Простір», регіональний представник Українського центру культурних досліджень.

У середу, під час презентації, ми хочемо розповісти про свої плани та амбітні проєкти, які плануємо реалізувати найближчим часом. А також випити хорошої кави в товаристві журналістів, родин уфотівців-зачинателів  та наших друзів.

В програмі презентації чекайте:

  • Коротка історична довідка про УФОТО (до 10 хвилин), яку повідає Софія Легін.
  • Здобутками та досягненнями поділиться Роман Метельський.
  • Про виконану роботу та плани в частині оцифрування кіноматеріалів розповість Ігор Ткачик.
  • Ігор Гармаш намалює найближчу перспективу діяльності товариства.
  • Плануємо відповісти на численні запитання представників мас-медіа та гостей презентації.
  • Про перспективи міжнародної співпраці товариства повідомить архівіст Українського Національного музею в Чикаго Галина Парасюк (Чикаго).
  • Спогадами про діяльність УФОТО в Америці поділиться донька Олександра Пежанського Дарія Ярошевич (Чикаго).
  • Всі охочі зможуть поділитися спогадами, ідеями та привітаннями.

На всіх, хто завітає в середу на презентацію, чекає маленький, але приємний та  унікальний подарунок.

Окрім представників преси на презентацію також завітають нащадки тих, хто свого часу доклався до створення та діяльність УФОТО у міжвоєнний період, а саме родини: Фіголів, Дурбаків, Пежанських, Кіцер та… список ще уточнюється і доповнюється.

Мусимо вам нагадати, що на подію зможуть потрапити гості з довідкою про вакцинацію від COVID-19, або з довідкою про недавній перебіг хвороби, або з негативним ПЛР -тестом, зробленим менше ніж за 72 години до цього.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Львів’ян кличуть на передноворічну казки – сімейну виставу “Лускунчик”

Львів’ян кличуть на передноворічну казки - сімейну виставу "Лускунчик"
Львів’ян кличуть на передноворічну казки - сімейну виставу "Лускунчик"

24 грудня у Палаці залізничників (вулиця Федьковича, 54/56) о 12:00 відбудеться сімейна вистава “Лускунчик

Захід буде проведений відповідно до карантинних вимог, повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.

Про дивовижні пригоди відважного Лускунчика, який рятує принцесу Марі та її брата Фріца, у царстві лихого Мишачого короля розповідатиме казкар марципанового королівства Дросельмаєр. Чарівну атмосферу створюватимуть феєричне відео, музика та інтерактивні ігри з глядачами. У головних ролях: Олексій Вертинський, Діана Фролова, Михайло Самарський, Владислав Дмитрук/Валентин Фоменко, Валентин Рудяк/Артем Сухина, Маргарита Вертій, Марія Кварцяна.

Квитки – https://concert.ua/uk/booking/luskunchik-lviv/

Ольга МАКСИМ`ЯК

Сокаль та околиці на маловідомих фотографіях 100 років тому

Сокаль

В колекції польського онлайн архіву вдалось натрапити на нову колекції ретро світлин, які стосуються Львівщини. Цього разу мова піде про місто Сокаль.

Залізниця в Сокалі, 1930-ті рр.
Залізниця в Сокалі, 1930-ті рр.
Річка Буг під Сокалем, 1930-ті рр.
Річка Буг під Сокалем, 1930-ті рр.
Монастир бернардинів в Сокалі, 1915 р.
Монастир бернардинів в Сокалі, 1915 р.
Річка Буг в околицях Сокаля, 1920-ті рр.
Річка Буг в околицях Сокаля, 1920-ті рр.

В добірці можна побачити фото періоду 1910-1930-х років. Є тут архітектура, і краєвиди.

Костел та монастир бернардинів в Сокалі, 1920-ті рр.
Костел та монастир бернардинів в Сокалі, 1920-ті рр.
Капличка при дорозі із Сокаля до Тартакова, 1910-1920-ті рр.Капличка при дорозі із Сокаля до Тартакова, 1910-1920-ті рр.
Капличка при дорозі із Сокаля до Тартакова, 1910-1920-ті рр.
Жінка з околиць Сокаля, 1920-ті рр.
Жінка з околиць Сокаля, 1920-ті рр.
Скарб XVII ст. знайдений в Сокалі, фото 1939 р.
Скарб XVII ст. знайдений в Сокалі, фото 1939 р.

Досить цікавим є фото місцевої мешканки, а також дорогоцінного скарбу, який був знайдений поблизу Сокаля.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: www.szukajwarchiwach.gov.pl/

Цікаві факти з історії дитячих лікарень Львова

Цікаві факти з історії дитячих лікарень Львова

Фотографії Старого Львова уже розповідали про історію найдавнішої діючої клініки Галичини – Львівської обласної клінічної лікарні, яку було засновано іще далекого 1783 року як Загальний шпиталь.

Сьогодні мова піде про історію дитячих лікарень Львова – Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит» на вул. Лисенка, 31; Західноукраїнського спеціалізованого медичного центру на вулиці Дністерській, 27 та Львівської міської дитячої клінічної лікарні на вул. Пилипа Орлика, 4.

Заклад Св. Терези обабіч вулиці Леона Сапіги (Степана Бандери), на території якого був розташований дитячий шпиталь Св. Софії
Заклад Св. Терези обабіч вулиці Леона Сапіги (Степана Бандери), на території якого був розташований дитячий шпиталь Св. Софії

Хоча початки педіатрії, тобто медичної науки про лікування і збереження здоров’я дітей, губляться у сивій давнині – специфічні дитячі недуги описані іще у творах лікарів Античності, спеціалізовані дитячі лікувальні заклади з’являються лише у першій половині ХІХ століття. Чи не найперша дитяча лікарня у всій Австрійській імперії та одна із у всій Західній Європі у 1845 році була заснована у Львові – це дитячий шпиталь Св. Софії. Цей лікувальний заклад було створено стараннями і за фінансової допомоги княгині Ядвіги Сапіги і названий на честь її передчасно померлої доньки Софії.

За словами дослідниці історії медицини Галичини Оксани Стадник, перше спеціалізоване дитяче (педіатричне) відділення в Австрійській імперії було створено у 1835 році в Кракові у шпиталі боніфратрів. Найпершою ж дитячою лікарнею в Російській імперії та Східній Європі вважається клініка, яка зараз є інфекційною лікарню № 18 Санкт-Петербургу і знаходиться неподалік Аннічкова мосту. Перший спеціалізований інститут дитячих захворювань був заснований у Відні видатним австрійським лікарем Максом Кассовіцем (1842 – 1913). Кафедра педіатрії в складі медичного факультету Львівського університету була створена у 1905 році.

Корпус дитячого шпиталю Св. Софії на розі вул. Личаківської та Гловінського (Чернігівської), збудований за проектом Юзефа-Каетана Яновського в 1878-1880 рр. Світлина початку ХХ століття
Корпус дитячого шпиталю Св. Софії на розі вул. Личаківської та Гловінського (Чернігівської), збудований за проектом Юзефа-Каетана Яновського в 1878-1880 рр. Світлина початку ХХ століття

На початку дитяча лікарня Св. Софії знаходилася на ділянці обабіч вулиці Леона Сапіги (нині – вул. Степана Бандери, ділянка, де стоїть будинок № 32), вона входила в комплекс монастиря Св. Терези, який було засновано на початку ХІХ століття. Більшість будинків цього комплексу були споруджені за проектом відомого архітектора Юзефа Франца в 1855 році. До складу закладу Св. Терези входили: костел, освячений на честь цієї святої, монастир сестер Провидіння, дитячий шпиталь Св. Софії, виховний заклад-інтернат для дівчат і жіночий виправний будинок.

Дитячий шпиталь Св. Софії існував за благодійні внески – ним опікувалося Товариство дитячого шпиталю Св. Софії. Крім цього до фінансування клініки приєднувалися й інші меценати.

У кінці 1870-х рр. дитячий шпиталь Св. Софії було вирішено перенести в нові приміщення. Для влаштування шпиталю відвели ділянку на розі вулиць Личаківської та Гловінського (нині – вул. Чернігівська) навпроти сучасного Винниківського ринку і поруч із Крайовим загальним шпиталем (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) та військовим шпиталем (нині – Військово-медичний клінічний центр Західного регіону).

Вхід у отоларингологічне (ЛОР) відділення Львівської обласної клінічної лікарні – тут у 1880 – 1910 рр. знаходився дитячий шпиталь Св. Софії. Сучасне фото
Вхід у отоларингологічне (ЛОР) відділення Львівської обласної клінічної лікарні – тут у 1880 – 1910 рр. знаходився дитячий шпиталь Св. Софії. Сучасне фото

Першу лікарняну будівлю тут спорудили у 1878 – 1880 рр. за проектом відомого на той час львівського архітектора Юзефа-Каетана Яновського. Ця будівля була розрахована на 70 лікарняних ліжок. Зараз ця будівля має адресу вул. Чернігівська, 3 і у ній розташоване отоларингологічне (ЛОР) відділення Львівської обласної клінічної лікарні.

Хворих дітей, які потребували стаціонарного лікування, було дуже багато. Отож виникла потреба в розширенні дитячого шпиталю ім. Св. Софії. Уже в 1885 році за проектом видатного львівського архітектора Івана Левинського було споруджено новий корпус – тут розмістився інфекційний стаціонар на 20 ліжок із двома ізоляторами та операційний блок. Інфекційний стаціонар шпиталю Св. Софії був першим у Львові спеціалізованим відділенням цього профілю. Першим його керівником став доктор Еміль Мерчинський, а із 1904 року дитяче інфекційне відділення очолював професор Ян Рачинський (1865 – 1918), який у 1905 році створив в складі медичного факультету Львівського університету першу на теренах Галичини кафедру педіатрії.

У 1889 році за проектом Юзефа-Каетана Яновського спорудили прибудову до першого лікарняного корпусу де розмістилася приймальня для пацієнтів та господарський павільйон.

Будівля педіатричного корпусу Львівської обласної клінічної лікарні, споруджений за проектом Міхаїла Ульма у 1907 р. Сучасне фото
Будівля педіатричного корпусу Львівської обласної клінічної лікарні, споруджений за проектом Міхаїла Ульма у 1907 р. Сучасне фото

Іще один лікарняний корпус дитячого шпиталю Св. Софії – на розі сучасних вулиць Чернігівської та Пекарської  (вул. Чернігівська, 5) спорудили у 1907 року за проектом відомого львівського архітектора Міхаїла Ульма. Ця будівля споруджувалася в якості терапевтичного відділення дитячого шпиталю Св. Софії. В ній довгий час перебували кафедра педіатрії Львівського медінституту (із 1909 року) та педіатричне відділення Львівської обласної клінічної лікарні (до 1990-х рр.). До цієї історичної будівлі було зроблено прибудову – із 1986 року тут лікують найменших пацієнтів у відділенні патології недоношених новонароджених дітей.

Відділення патології недоношених новонароджених дітей Львівської обласної клінічної лікарні було створено у 1976 році на базі педіатричного відділення. На початку це було відділення для лікування хворих новонароджених дітей на 30 ліжок. Особливу групу пацієнтів складали передчасно народжені немовлята. Протягом перших 10 років існування відділення воно проходило важкий період становлення, оскільки на той час досвіду лікування крихітних пацієнтів практично не було. У 1986 році відділення було розширено до 60 ліжок – із цього часу відділення знаходиться в будівлі педіатричного корпусу ЛОКЛ на вул. Чернігівській, 5. Для лікування у це відділення переводилися хворі новонароджені із усіх пологових відділень міста Львова та Львівської області. Значну частину із них становили передчасно народжені немовлята. Із 1987 року відділення носить сучасну назву – відділення патології недоношених новонароджених дітей.

Прибудова до педіатричного корпусу ЛОКЛ в якому розташовується в відділення патології недоношених новонароджених дітей. Сучасне фото
Прибудова до педіатричного корпусу ЛОКЛ в якому розташовується в відділення патології недоношених новонароджених дітей. Сучасне фото

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття дитячий шпиталь Св. Софії у своєму складі мав три відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне. В цій клініці працювали талановиті медики, зокрема лікар Шандауер, який очолював хірургічне відділення. Саме він у 1885 році виконав першу в Галичині і 223 в світі операцію по видаленню нирки. Операція, виконана Шандауером, пройшла успішно, в той час як у більшості випадків в той час такі операції закінчувалися смертю пацієнтів.

Як розповідає Оксана Стадник, у дитячому шпиталі Св. Софії надавали кваліфіковану медичну допомогу дітям із найбідніших родин міста. Часто недужих дітей не тільки лікували, але й одягали коштом лікувального закладу. До дітей, які перебували в стаціонарі, приходили вчителі, які навчали їх читати і писати. Коли наставало літо, маленьких пацієнтів шпиталю Св. Софії безкоштовно возили на курорт в Івонічі на території сучасної Польщі.

Вхід у педіатричний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Сучасне фото
Вхід у педіатричний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Сучасне фото

У 1910 році дитячий шпиталь Св. Софії було включено до складу Крайового загального шпиталю у Львові у вигляді трьох дитячих відділень – терапевтичного, хірургічного та інфекційного. Керівником педіатричної клініки Львівського університету в останні роки Австро-Угорщини був Людвіг Ридигер (1850 – 1920).

Серед діючих дитячих лікарень міста Львова і Львівської обласні найстарішою є Львівська обласна дитяча клінічна лікарня (ЛОДКЛ) «Охматдит»на вул. Лисенка, 31. Днем народження львівського «Охматдиту»  вважається 1 березня 1950 року, коли обласну лікарню педіатричного профілю було створено на базі клініки-стаціонару Львівського науково-дослідного інститут охорони материнства і дитинства (НДІ «Охматдит»). Цей інститут працював у Львові від 1939 року.

Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» займає комплекс будівель споруджений у кінці 1920-х років коштом Каси хворих міста Львова: головний корпус на Вовчій (Змієвій) горі, яка височіє над Курковою вулицею (нині Лисенка) та два будинки обабіч провулку, який відгалужується від цієї вулиці та перекритий металевою огорожею на мурованих стовпах та брамою в стилі арт-деко.

Будівництво Санаторію Каси хворих міста Львова. Світлина 1928 р.
Будівництво Санаторію Каси хворих міста Львова. Світлина 1928 р.

Потрібно хоча б коротко розповісти про те, що таке Каса хворих Львова і як такі заклади виникли в Галичині. Отож, Каса хворих – це заклад системи обов’язкового медичного страхування, яке було запроваджене в Австро-Угорській імперії наприкінці ХІХ століття за зразком такої системи, яка діяла в Німеччині. Наслідком запровадження в Галичині Кас хворих стало значне зростання видатків на медичну допомогу і медичне обслуговування за рахунок громадських фондів. Каси хворих були створені у всіх повітах та містах Галичини і Буковини. Кожна Каса хворих мала мати декілька дипломованих лікарів та власний лікувальний заклад, хоча допускалася і наявність угод із лікарями та медичними закладами. За кошти Кас хворих в Галичині створювалися нові лікувальні заклади, які надавали застрахованим амбулаторну і стаціонарну медичну допомогу та консультації.

За словами дослідниці Оксани Стадник, Каса хворих Львова була заснована у 1889 році. Із 1894 року в складі цієї установи функціонував відділ забезпечення на випадок захворювання. Отож, члени Каси хворих, які захворіли, отримували безкоштовну лікарську опіку і необхідні ліки. Крім того у випадку непрацездатності вони отримували денну допомогу, яка відповідала місячному внеску. У випадку смерті застрахованої особи, Каса хворих виплачувала спадкоємцям допомогу на поховання у сумі 20-денного заробітку покійного.

Головний корпус Санаторію Каси хворих міста Львова, збудований за проектом братів Адольфа та Казимира Каменобродських. Світлина початку 1930-х рр.
Головний корпус Санаторію Каси хворих міста Львова, збудований за проектом братів Адольфа та Казимира Каменобродських. Світлина початку 1930-х рр.

У Другій Речі Посполитій – польській державі, під владу якої потрапили Галичина і Волинь, теж було створено систему обов’язкового медичного страхування, складовою якої стали Каси хворих, які існували із австрійських часів. Урядовий декрет про обов’язкове медичне страхування був виданий 11 січня 1919 року. Цей документ передбачав обов’язкове створення Кас хворих у всіх повітах та містах із населенням понад 50 тисяч осіб. 19 травня 1920 року було затверджено типовий Статут Кас хворих.

Відповідно до законодавства Другої Речі Посполитої, членами Кас хворих в обов’язковому порядку були всі наймані працівники та члени їх родин. У фонд Каси хворих відраховувалися певні кошти із заробітної плати найманих працівників, причому чим вищим був заробіток, тим більшим був відсоток страхових медичних відрахувань – загалом існувало 12 категорій у залежності від рівня заробітної плати. Ці кошти поверталися членам Кас хворих у вигляді відшкодувань під час втрати працездатності внаслідок хвороби і оплати наданих лікарських послуг. До медичного страхування могли добровільно приєднатися особи, які не займалися найманою працею за умови своєчасної оплати членських внесків.

Головний корпус Санаторію Каси хворих міста Львова. Світлина початку 1930-х рр..
Головний корпус Санаторію Каси хворих міста Львова. Світлина початку 1930-х рр..

Польське законодавство передбачало незалежність Кас хворих від місцевої влади та адміністрацій – Каси хворих мали статус, наближений до місцевого самоврядування. Каси хворих управлялися представниками роботодавців та найманих працівників, причому працедавців представляла лише третина членів Ради Каси хворих. Членів Ради каси переобирали кожні 3 роки. Саме Рада Каси приймала всі найважливіші рішення, але її члени не отримували за цю роботу жодної винагороди. До управління належало також Бюро каси, яке складалося із директора Каси, головного лікаря і представника ревізійної комісії.

За часів Другої Речі Посполитої Каса хворих міста Львова мала власну амбулаторію, де лікарі вели прийом недужих; штат лікарів загальної практики і фахівців; дві аптеки; ортопедичний заклад та чотири приймальні в різних частинах міста. У другій половині 1920-х років було прийнято рішення про будівництво протитуберкульозного Санаторію Каси хворих Львова на Вовчій горі. У ті часи вважалося, що чи не найкращими ліками від сухот є чисте повітря. На початку Санаторій Каси хворих планувався в першу чергу для лікування дітей, хворих на туберкульоз, проте після повного завершення будівництва у 1931 року було прийнято рішення перенести дитячий протитуберкульозний лікувальний заклад із центру міста в с. Голоско на схили Розточчя, де із 1910 року вже існував Народний санаторій для туберкульозних хворих, а у приміщеннях біля вулиці Куркової розмістилася лікарня.

Вигляд на Санаторій Каси хворих міста Львова із висоти пташиного польоту. Світлина 1930-х рр.
Вигляд на Санаторій Каси хворих міста Львова із висоти пташиного польоту. Світлина 1930-х рр.

28 березня 1933 року в Польщі було проведено реформу обов’язкового медичного страхування, наслідком якої була ліквідація Кас хворих – на їх місце прийшли соціальні страхові компанії. Треба зазначити, що під час економічної кризи кінця 1920-х – початку 1930-х рр. чисельність Кас хворих в Польщі скоротилася майже втричі: якщо у середині 1920-х років їх було біля 300, то в останній рік роботи (1932) – менше 100.

Проектування будівель Санаторію Каси хворих міста Львова було доручено відомому львівському архітектору Адольфу Каменобродському (1871 – 1946), сину відомого у ХІХ столітті архітектора Альфреда Каменобродського. Адольф Каменобродський залучив до проектних робіт свого брата Казимира (1874 – 1938). Архітектори розробили два проекти головного корпусу Санаторію із ідентичним внутрішнім плануванням, але із кардинально відмінними дизайном фасадів. Прихильники класицизму брати Каменобродські первинний проект розробили в стилі модернізованого неокласицизму. Але уже через півроку Адольф Каменобродський ґрунтовно переробляє проект лікувального закладу в стилі функціоналізму.

Головний корпус Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит». Світлина 2000-х рр.
Головний корпус Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит». Світлина 2000-х рр.

Два будинки з обох сторін провулку, який відгалужується від вулиці Лисенка, також збудовані в кінці 1920-х років за проектом Адольфа Каменобродського. Зараз окрім дитячої лікарні тут також знаходяться Львівська обласна дитяча консультативна поліклініка, Науково-дослідний інститут педіатрії, акушерства та гінекології (колишній НДІ «Охмадит») та Львівський науково-дослідний інститут спадкової патології.

Після побудови головного корпусу Санаторію Каси хворих міста Львова, до нього серпантином проклали звивисту вузьку дорогу від вулиці Куркової (Лисенка) та пішохідні сходи. Дорога-серпантин не відповідала потребам обласної дитячої лікарні, отож у 1970-х роках було прокладено нову дорогу до головного корпусу «Охмадиту» від вулиці Верховинської, яка нині носить назву вул. Барвінських.

Головний п’ятиповерховий корпус ЛОДКЛ, споруджений на високому цоколі, у плані нагадує літеру «Т», повернуту ніжкою на північ. Його вибудувано у 1927 – 1930 рр. Парадний південний фасад є видовженим і симетричним – із одним ризалітом в центрі і двома – із боків. Ці ризаліти поєднано балконами. Із північного боку виступає видовжений ризаліт в центрі будівлі, в якому влаштовано головний вхід та вестибюль та двоє бічних незначних виступів-ризалітів із окремими входами до лікарні. Головний корпус ЛОДКЛ визнаний пам’яткою архітектури місцевого значення і має охоронний номер 1623.

Створення Львівського НДІ охорони материнства і дитинства (НДІ «Охмадит»), а також педіатричної клініки при ньому пов’язана із ім’ям видатного лікаря-педіатра і педагога, професора медичного факультету Львівського університету ім. Яна-Казимира Францішека Юзефа Штефана Гроєра (1887 – 1965), який в повоєнні роки був директором Інституту Матері та Дитини у Варшаві.

Францішек Юзеф Штефан Гроєр народився 19 квітня 1887 року в м. Бєльско-Бяла в Сілезії на території сучасної Польщі, яка тоді перебувала в складі Російської імперії. Гімназичну освіту майбутній лікар здобув у Варшаві та Санкт-Петербурзі. В юнацькі роки Гроєр планував присвятити себе музиці і в 1905 році вступив до Варшавської консерваторії. Проте після року музичної освіти він полишив навчання в консерваторії та вступив на медичний факультет Вроцлавського університету. У 1912 році після завершення навчання та отримання звання «доктор медицини» Францішек Гроєр працює в лабораторії імунології та біохімії Віденського університету.

Будівля, в якій розташована консультативна поліклініка ЛОДКЛ «Охмадит». Сучасне фото
Будівля, в якій розташована консультативна поліклініка ЛОДКЛ «Охмадит». Сучасне фото

У роки Першої світової війни Гроєр працює асистентом кафедри педіатрії Віденського університету, а паралельно займається практичною медициною в університетській дитячій клініці. У 1916 році Францішек Гроєр отримав звання доцента і продовжив роботу на кафедрі педіатрії.

Після завершення Першої світової війни Францішека Гроєра запрошують до Львова на медичний факультет університету завідувачем кафедри педіатрії. Він також зайняв посаду керівника педіатричної клініки Загального шпиталю, яку займав раніше Людвик Ридигер.

Францішек Гроєр швидко інтегрується в наукове співтовариство Львова, у 1924 році стає дійсним членом польського Наукового товариства у Львові, а із 1931 року – членом-кореспондентом Польської академії наук. У 1933 році Гроєр стає членом Варшавського наукового товариства.

У науковій медичній роботі Гроєра в першу чергу потрібно відмітити праці в галузі діагностики і лікування таких дитячих інфекцій,  як кір, скарлатина, дифтерія та дизентерія, а також туберкульозу в дітей. Також Гроєр досліджував проблему алергії та шкірних реакцій в дітей, крім суто медичних питань займався питаннями опіки над дітьми та розробкою та впровадженням раціональних підходів у навчанні педіатрії. Вчений є автором та співавтором понад 250 наукових праць і статей, які були видані польською, німецькою, французькою та іншими європейськими мовами.

Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, у 1990 – 2009 рр. Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня. Світлина 2000-х рр.
Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, у 1990 – 2009 рр. Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня. Світлина 2000-х рр.

Поза лікувальною і викладацькою роботою Францішек Гроєр не переставав цікавитися музикою і був багаторічним керівником Товариства шанувальників музики і опери у Львові. У 1931 – 1933 році він також був головним адміністратором Оперного театру у Львові. Також Францішек Гроєр займався фотографією.

Після того, як Львів увійшов до складу Української РСР, Францішек Гроєр продовжив викладацьку діяльність, крім того його було призначено керівником новоствореного Львівського науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства, при якому працювала дитяча клініка. На посаді керівника Львівського НДІ «Охмадит» Францішек Гроєр працював до червня 1941 року.

Професор педіатрії Францішек Гроєр після зайняття Львова німецько-нацистськими військами потрапив до проскрипційних списків польської інтелігенції і ввечері 3 липня 1941 року він був заарештований. Францішек Гроєр був єдиним з-поміж заарештованих професорів Львівського університету,  якому вдалося уникнути розстрілу. У роки окупації він працював в педіатричній клініці.

Після того, як Львів звільнили від нацистів радянські війська, Францішек Гроєр продовжує роботу в педіатричній клініці. Крім того він викладає на медико-природничих курсах, які було започатковано радянською владою.

У 1946 році лікар і науковець покидає Львів і переїздить до Польщі у місто Битом. Тут він працює на посаді завідувача кафедри педіатрії та відповідної клініки при Медичній академії. У 1948 – 1951 рр. працює проректором цього навчального закладу.

Презентація Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні у Львівській обласній раді. Світлина 1990 р.
Презентація Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні у Львівській обласній раді. Світлина 1990 р.

Із 1948 року Францішек Гроєр працює керівником дитячого відділення Варшавського інституту туберкульозу, крім того у 1951 – 1960 рр. він за сумісництвом очолює Варшавський інститут матері та дитини.

Помер видатний лікар і вчений 16 лютого 1965 року у Варшаві, там і похований.

На початку в складі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» були відділення не тільки для дітей, але й для дорослих: терапевтичне, хірургічне, акушерське, пологове та ін. У 1957 році лікувальний заклад був розрахований на 300 ліжок і тут працювало 87 лікарів. Пізніше лікувальний заклад було перетворено лише у дитячий, а кількість стаціонарних ліжок було збільшено до 525.

У 1959 році львівську лікарню «Охмадит» було реорганізовано в багатопрофільну спеціалізовану Львівську обласну дитячу клінічну лікарню. На цю клініку було покладено завдання по наданню фахової спеціалізованої медичної допомоги дітям із Львівщини та сусідніх областей за 20 медичними спеціальностями. Нині Львівська обласна дитяча клінічна лікарня (ЛОДКЛ) є клінічною базою Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Львівського медичного коледжу та Інституту спадкової патології Академії медичних наук України. При ЛОДКЛ функціонує консультативна поліклініка.

Стаціонарні відділення та консультативна поліклініка ЛОДКЛ «Охмадит» щороку надають лікувальну та консультативну допомогу майже 65 тисячам маленьких мешканців Львівщини. Із них біля 5 тисяч маленьких пацієнтів консультується фахівцями мобільної консультативної лікарської бригади. ЛОДКЛ «Охмадит» володіє спеціальним дитячим реанімобілем, який доставляє в реанімаційні відділення біля 250 дітей щороку. В умовах стаціонару щороку отримують медичну допомогу біля 15 тисяч дітей, в тому числі – 7 тисяч дітей із сільської місцевості. Хірурги ЛОДКЛ «Охмадит» щороку проводять понад 4,5 тисяч операцій, із них біля півтисячі – із використанням сучасної ендоскопічної апаратури. Колектив Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» нараховує майже 900 працівників, в тому числі 172 лікарі.

Будівля Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. Світлина 2020 р.
Будівля Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. Світлина 2020 р.

Зараз у складі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» працює 11 клінічних відділень на 420 ліжок; в складі лікарні 9 структурних підрозділів та адміністративно-господарська частина. Лікарня надає спеціалізовану планову та невідкладну медичну допомогу дитячому населенню Львівської області за 21 профілем – 9 педагогічного та 12 – хірургічного. Окрім того, в лікарні діють відділення реанімації новонароджених із виїзною бригадою та відділення анестезіології із ліжками інтенсивної терапії. Структурні підрозділи: приймальне відділення, консультативна поліклініка, діагностичне відділення, відділення лабораторної діагностики, операційно-ендоскопічне відділення, фізіотерапевтичне відділення, відділення інтенсивної терапії, відділення гіпербаричної оксигенації, організаційно-методичне відділення, кабінети обліку та медичної статистики. Серед клінічних відділень: три педіатричні відділення, два хірургічні відділення, відділення реанімації новонароджених, травматологічне та травматологічно-ортопедичне відділення, пульмонолого-алергологічне відділення та відділення «Матері і дитини». Із 7 квітня 2020 року Львівська обласна дитяча клінічна лікарня визначена базовим стаціонаром для госпіталізації дітей із підозрою чи підтвердженою інфекцією COVID-19.

Робота низки відділень Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» унікальна. Наприклад, у Першому хірургічному відділенні лікарні проводять оперативні втручання найменшим новонародженим пацієнтам. Зокрема тут оперують новонароджених вагою тіла менше 1 кілограму. За словами лікарів відділення, бувають випадки, коли для виживання новонародженої дитини необхідно провести їй операції не те що у перші дні після появи на світ, але й у перші години життя.

Довгий час Львівську обласну дитячу клінічну лікарню «Охмадит» очолює досвідчена лікар і науковець Олександра Йосифівна Бурда (народилася у 1959 р.).

Дві інші дитячі лікарні Львова – Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр на вул. Дністровській та Львівська міська дитяча клінічна лікарня на вул. Орлика створені на початку 1990-х років і їх створення пов’язане із Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею «Охмадит», адже багато лікарів нових дитячих медичних закладів починали свій трудовий шлях саме в «Охмадиті», адже протягом понад 30 років перед тим «Охмадит» був єдиною дитячою лікарнею не лише Львова, але і усієї Львівщини.

Будівля Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. Світлина 2020 р.
Будівля Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. Світлина 2020 р.

КНП Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» створений у 1990 році рішенням Львівської обласної ради першого демократичного скликання. До 2009 року медичний заклад мав назву «Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня».

На початках роботи лікарні основним пріоритетом роботи медичного закладу було надання спеціалізованої медичної допомоги дітям, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та інших екологічно-шкідливих факторів. Відповідно мешканці Львова називали медичний заклад «Чорнобильською лікарнею». Основними напрямками діяльності лікарні стали токсикологія, дитяча онкологія і онкогематологія, клінічна імунологія, неінвазивна кардіологія, ревматологія, пульмонологія, ендокринологія, пластична й лазерна хірургія, важкі ураження центральної нервової системи, лікування гострої та хронічної ниркової недостатності, а також лікування важких хронічних захворювань, що рідко зустрічаються – муковісцидозу, синдрому мальабсорбції та ін.

Історія Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру пов’язана із іменем Олександра Миндюка (1942 – 2011), який стояв біля витоків його створення і керував закладом протягом 20 років. Олександр Миндюк народився 26 березня 1942 року в місті Бібрці Львівської області в родині священика. Середню школу закінчив у Львові. Тут він продовжив навчання у Львівському медичному училищі та у Львівському медичному інституті. Після завершення медичної освіти працював на Волині.

У 1975 році повернувся до Львова, тут він працює у Львівській обласній дитячій клінічні лікарні «Охмадит», спочатку на посаді ординатора, а потім – завідувачем відділення. У 1990 році Олександр Миндюк очолив новостворену Львівську обласну дитячу спеціалізовану клінічну лікарню. На цій посаді він працював понад 20 років – до останніх днів свого життя, адже лікар пішов у вічність на своєму робочому місці.

Олександр Миндюк створив дружній фаховий лікарський колектив, здатний вирішувати найскладніші проблеми дитячої медицини. Під його керівництвом лікарня неодноразово очолювала рейтинги кращих медичних закладів України. Саме стараннями Олександра Миндюка в 2010 році статус дитячої лікарні підвищено до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру.

Будівля Львівської міської дитячої клінічної лікарні на вул. Пилипа Орлика. Сучасне фото
Будівля Львівської міської дитячої клінічної лікарні на вул. Пилипа Орлика. Сучасне фото

У 2007 році Олександрові Миндюкові присвоєне звання Заслуженого лікаря України, він нагороджений відзнаками Уряду та Верховної ради України.

У 1991 році Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня отримала перший великий гуманітарний вантаж із США від «Фонду допомоги дітям Чорнобиля». У 1997 року в рамках візиту в Україну дружини Президента США Біла Клінтона клініку відвідала Хіларі Клінтон – майбутній держсекретар США. У 2000 році були проведені збори працівників Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні, того ж року було проведено збори дітей, яких в клініці було вилікувано від онко-гематологічних захворювань. У 2006 році починається розвиток психологічної служби лікарні, запроваджено проект «Доктор Клоун». У 2007 році завершено оновлено неврологічне відділення, у 2008 році – оновлено операційні, а у 2012 році відкрито дитяче відділення хронічного гемодіалізу.

Зараз в складі Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру працюють такі клінічні підрозділи (відділення): приймальне, нейрологічне, гематологічне, педіатричне, хірургічне, відділення інтенсивної терапії і реанімації, центр муковісцидозу, клініка дитячої імунології та ревматології, бактеріологічна лабораторія, відділення надання медичних послуг, клініка психологічного здоров’я, дітей, підлітків та молоді, сурдологічн, фізіотерапевтичне, відділення діагностики, клінічна лабораторія, відділення гіпербаричної оксигенації та мобільний хоспіс для дітей. Керівником центру зараз працює Андрій Володимирович Синюта.

Львівська міська дитяча клінічна лікарня почала працювати у лютому 1993 року. Першого пацієнта лікарня прийняла 9 березня 1993 року, а першу хірургічну операцію було проведено 20 квітня 1993 року – в той день лікарня почала працювати в повному об’ємі. Зараз в Львівській міській дитячій клінічній лікарні працює 16 клінічних і 7 параклінічних відділень та консультативна поліклініка на 240 відвідувань в зміну. У консультативній поліклініці при Львівській міській дитячій клінічній лікарні організовано прийом 21 лікаря-спеціаліста. У колективі лікарні працює 177 лікарів, із них 94 – вищої кваліфікаційної категорії, 1 Заслужений лікар України та 6 кандидатів медичних наук. Медичну допомогу дітям надають 373 медсестри, в тому числі 219 медсестер вищої кваліфікаційної категорії та 45 медсестер, які мають ступінь бакалавра.

Будівля Львівської міської дитячої клінічної лікарні.
Будівля Львівської міської дитячої клінічної лікарні.

Щорічно у приймальному відділенні Львівської міської дитячої клінічної лікарні оглядається більше 20 тисяч маленьких пацієнтів, більше 17 тисяч дітей госпіталізується на стаціонарне лікування. Біля 100 тисяч маленьких пацієнтів отримає консультації в консультативній поліклініці лікарні. За 25 років від початку роботи Львівської міської дитячої клінічної лікарні у приймальному відділенні медичного закладу було надано медичну допомогу півмільйона маленьких пацієнтів, у стаціонарі проліковано понад 300 тисяч пацієнтів, у консультативній поліклініці було надано більше ніж півтора мільйони консультацій.

На базі Львівської міської дитячої клінічної лікарні функціонують дев’ять міських центрів: алергологічний, статевого виховання дітей та підлітків, коло проктологічний, антиарабічної допомоги, протисудомних станів у дітей, мініінвазиних хірургічних втручань у дітей з урологічною патологією, гастроентерологічний, дитячої нефрології та артеріальної гіпертензії, реабілітації дітей із вродженими та набутими формами кривошиї. В складі ЛМДКЛ працюють такі відділення: приймальне; діагностичне; відділення анестезіології із ліжками інтенсивної терапії; відділення анестезіології та інтенсивної терапії ново роджених; три педіатричних відділення; неврологічне; центр дитячої гастроентерології; алергологічне; анестезіологічне відділення без ліжок; нейрохірургічне; невідкладної хірургії; хірургії вроджених вад розвитку; ортопедо-травматологічне; отоларингологічне; офтальмологічне; урологічне; відділення реабілітації; функціональної діагностики; рентгенологічне відділення та клініко-діагностична лабораторія.

Пріоритетами роботи в лікарні є інтенсивна терапія, в т.ч. новонароджених; нейрохірургічна допомога та хірургія новонароджених; малоінвазивні операційні втручання; корекція вроджених вад розвитку шлунково-кишкового тракту в дітей раннього віку; проведення скринінгових програм обстеження: органів зору, слуху, кульшових суглобів, патології серця і центральної нервової системи; проведення алергодіагностики у дітей раннього віку; реабілітаційна допомога, програми релактації (підтримки грудного вигодовування) та участь в проекті «Трансплантація печінки у дітей».

Львівська міська дитяча клінічна лікарня акредитована комісією Міністерства охорони здоров’я України на вищу категорію, сертифікована на статус «Лікарня доброзичлива до дитини», майже всі відділення лікарні сертифіковані на статус «Чиста лікарня, безпечна для пацієнтів».

Антон ЛЯГУШКІН

 Використано матеріал із наукових статей Оксани Стадник та офіційних сайтів Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит», Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру та Львівської міської дитячої клінічної лікарні.

На реставрацію Тартаківського палацу таки знайшлися гроші

Палац Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.
Палац Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.

Натомість програму з встановлення протипожежної сигналізації у старовинних дерев’яних церквах, найімовірніше, реалізовуватимуть уже на початку наступного року.

У бюджеті Львівської області таки знайшли 800 тисяч гривень на реставрацію Тартаківського палацу, які попередньо планували перерозподілити на інші об’єкти. У цьому “Еспресо.Захід” запевнив голова бюджетної комісії Львівської обласної ради Володимир Квурт.

Володимир Квурт
Володимир Квурт

“Ми знайшли резерв повернути кошти на Тартаківський палац, а також на дитячо-юнацькі спортивні школи “Динамо”, – каже Володимир Квурт. – Натомість з програмою встановлення протипожежної сигналізації у дерев’яних церквах, на жаль, існують проблеми. Багато церков є пам’ятками архітектури і перебувають під охороною держави. Це вимагає додаткових погоджень на рівні Міністерства культури при підготовці проєктно-кошторисної документації, тому виникають затримки й заминки. На початку року ми поклали 10 млн на забезпечення пожежної безпеки в цих церквах. Але рік не вселяє оптимізму. Ця програма практично не виконується, хоче позитив все-таки є: проєктно-кошторисна документація запущена. Це свідчить про те, що якщо не наприкінці цього року, то наприкінці наступного цей обсяг робіт ми повинні виконати”.

Інтер'єр палацу Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.
Інтер’єр палацу Лянцкоронських в Тартакові, фото 2015 р.

Нагадаємо, під час продовження сесійного засідання 16 листопада Львівська обласна рада внесла зміни до Програми капітального будівництва об’єктів соціально-культурного та житлово-комунального призначення. Відповідно до цих змін, деякі об’єкти, на які були передбачені кошти, але досі навіть не проведені тендери, позбавили фінансування. Натомість кошти “перекинуть” на ті об’єкти, де тривають роботи. В одному з варіантів змін до об’єктів, які мали позбавити фінансування, потрапив навіть Тартаківський палац.

Наталка РАДИКОВА

Невигадані кавові історії. Ігор Лильо

Кава з цитриною
Кава з цитриною

Кожен справжній львів’янин має кільканадцять своїх улюблених каварень. Але не кожен зможе згадати як і чому вперше зайшов до цієї, в майбутньому своєї улюбленої, каварні. Мабуть назва каварні зіграла не останню роль.  Нині про назви львівських каварень нам розкаже відомий львовознавець Ігор Лильо. А незмінним і ароматним супутником цікавої розповіді вже традиційно стане Торгова  Марка Кава Старого Львова.

Кав’ярні у Львові були різними, але вони завжди відображали те, чим живе кнайпа та її постійні засідателі.

“У місті були кав’ярні з політичними назвами. Колись був заклад “Банзай” – як політична підтримка Японії під час російської війни. Любили французькі назви. Найоригінальніші були кав’ярні, що орієнтувалися на місцевого споживача. Вони мали дуже оригінальні назви на кшталт “Оселедець на ланцюзі” або “Лисий мацько”. Мені дуже подобалася назва “Під мухою”, – розповідає історик і львовознавець Ігор Лильо.

Ігор Лильо
Ігор Лильо

Співрозмовник певен: сьогодні назви кав’ярень спаскудилися. “Не люблю в Західній Україні кав’ярень із назвами на кшталт “У Василя”, адже це російські кальки. Одного разу бачив кафе-бар у Львівській області з назвою “Волна”. Я запитав жартуючи, чому не “Хвиля”? Мені відповіли: “Та ви шо? То в честь наших господарів – Володі і Наталі!” – каже Ігор Лильо.

Так склалося, що, мабуть, нема такого львів’янина, який би себе не ідентифікував із львівською кав’ярнею. “І відомі люди колись так чи інакше якісь кав’ярні собі облюбували. Цих традицій ніхто не вигадав – вони витримали багато років, – каже історик.

А яка ваша улюблена каварня? Напишіть у коментарях, поділіться секретом.

Наталка СТУДНЯ

Оксана Риботицька, або світ, витканий з ниток

Оксана Риботицька біля ткацького станка
Оксана Риботицька біля ткацького станка

Сьогодні день народження Оксани Риботицької, визначного майстра художнього текстилю, чудового педагога , чуйної людини і просто чарівної жінки.“Для мене весь Божий Світ – це прекрасна зіткана тканина зі складною композицією, з тонким, вишуканим колоритом, вічним ритмом буття і смерті, добра і зла, контрастом мінорів і мажорів. Складні текстильні переплетення – то людські долі, це море, ні – цілий океан, океан ниток, де я люблю плавати до нестями, тримаючись за ниточку клубочка, що належить тільки мені”.

Таку філософію сповідує Оксана Риботицька,  котра обравши своїм фахом  художній текстиль, стала однією із перших львівських мисткинь, які  знайшли новий підхід до гобелену, вивівши його у  80-х  роках минулого століття  на  одне з провідних місць серед інших видів декоративного мистецтва.

Народилась у Львові у важкий післявоєнний час в родині , обдарованій мистецьким та артистичним талантом, з міцними патротичними коренями. Потяг до прекрасного  в Оксані був закладений генетично, вона любила відвідувати музеї та театри і своє обдарування  відкрила досить рано. Навчаючись у середній школі №4, брала додаткові уроки з англійської мови у вчительки, яка знімала помешкання у відомої львівської художниці Софії Альбіновської. Захоплена  картинами, якими вщент були завішені стіни її квартири, почала й собі малювати, відкривши  для себе новий світ.

Оксана Риботицька
Оксана Риботицька

Молода, здібна до мов , дівчина змінила вектор запланованого  батьками фаху і почала займатись у художній школі. Незабаром у її життя увійдуть такі знакові постаті, як Роман Турин ( в той час — директор художньої школи), Карло Звіринський, у якого брала приватні уроки , коли вступила на перший курс Інституту прикладного та декоративного мистецтва ( зараз Національна Академія мистецтв), Роман Сельський  – вчитель і наставник.

Карло Звіринський
Карло Звіринський

Оксана вчилась на відділі ткацтва , де її вчителькою з спеціальності була талановита художниця Наталя Паук,   де артистично читав лекції з кольорознавства Володимир Овсійчук,  а живопис викладали Роман Сельський, Ласло Пушкаш, Іван  Скобало, Данило Довбошинський.

Роман Сельський
Роман Сельський

На цих уроках Оксана й познайомилась з Володимиром Риботицьким, студентом відділу проектування інтер’єрів і меблів (ПІМ), згодом видатним живописцем, “яскраво вираженим експресіоністом”, як напише про нього Орест Голубець. Вони побрались у 1967 році і створили не тільки міцну родину, а й  унікальний тандем, котрий зростав у парі – дві  потужні творчі особистості, кожна з яких   у своїй царині залишила  вагомий слід.

Влодко і Оксана Риботицькі
Влодко і Оксана Риботицькі

Ще за час навчання Влодко одразу  обрав малярство, а Оксана довго вагалась, хоча  Карло Звіринський радив малювати.  Свій перший гобелен –  дипломну роботу «Давній Львів» – замовлення для одного із залів готелю «Інтурист» (зараз «Жорж») –  виткала  під керівництвом Наталі Паук  на Глинянській ткацькій фабриці.  Властиво саме тоді Оксана і  відчула, що її вабить фактура нитки,  окрім  того, на цей час  припадає початок відродження мистецва художнього ткацтва. У Франції художником, який ще у кінці 30-х років відродив і реформував мистецтво  гобеленів був Жан Люрса ( 1892 — 1966), який вважав   одним із основних принципів його створення  те, що гобелен не повинен копіювати картини, бо є самостійним різновидом мистецтва.   Завдяки діяльності Люрса виникає і діє  Міжнародний центр стародавньої і сучасної тапісерії в Лозанні, а у 1965-70-х роках в Європі  почастішали  Міжнародні виставки гобелену. В Україні ж виробництво мистецької тканини разом з вишивкою належить до найдавніших та найпоширеніших видів народного мистецтва, – Риботицька пересвідилась у цьому , пропрацювавши після закінчення інституту декілька років  в  Українському музеї  (зараз Національний музей у Львові ім. Митрополита Андрея Шептицького).

Як співробітниця  відділу народного мистецтва   вона змогла досконало ознайомитись з шедеврами українського килимарства, також працювала зі спадком Олени Кульчицької  та  її сестри Ольги, яка збирала по селах зразки вишивок і формувала з них альбоми. Описувала, вітрила, перекладала  папером килими  та вишивки, одночасно замальовуючи їх.  Працювала з видатними науковцями старшого покоління Вірою Свєнціцькою, Ярославом Нановським,  з  Любою  Волошин, Андрієм Дорошем, Василем Отковичем, Ігорем  Кожаном,  які тільки починали свою діяльність і для яких  насправді було важливою справою збереження і дослідження  нашої спадщини.  Оксану Риботицьку надихав   безпосередній дотик до матералу, а також до тієї прадавності, яким він дихав, що й призвело до вибору  рукотворної, а не мистецтвознавчої  праці. В  1977 році у Спілці художників (тоді ще Риботицька не була її членом) запропонували поїхати у творчій групі в латвійське місто Дзинтарі — представляти Україну. Відповідальне завдіння, з яким блискуче впоралась, виткавши  за два місяці  «Святкове місто» – гобелен  на льняній основі фарбованою карпатською вовною в теплих вохристих кольорах. Видатний грузинський художник  Гіві Кандарелі(1933-2006), основоположник грузинської школи гобелену одразу відзначив його колорит і приналежність до української землі.

Оксана Риботицька. Святкове_місто (вовна, льон) 150х180. 1977 рік
Оксана Риботицька. Святкове_місто (вовна, льон) 150х180. 1977 рік

З багатьма колегами по цеху познайомилась і заприязнилась тоді  Оксана Риботицька у Дзинтарі, серед них і відома латвійська гобеленістка Рута Богустова, що належала до руху відродження декоративно-прикладного мистецтва, котрий почався у 60-х роках саме в Прибалтиці.   Мистецтвознавці відзначають, що причиною такого  сплеску стала можливість  засобами цього виду мистецтва  виразити сучасні ідеї,  створюючи абстрактні композиції і пластичні об’єкти, що в радянському живописі, графіці чи скульптурі було  неможливо реалізувати.  Одночасно розвивалось і новаторське відношення до робочих матеріалів і технік. Відродження гобелену почалось і в Україні, де саме у ткацтві, у вишивці зашифровано код нації, так міцно схований у совєтські часи, що требе було докласти чималих зусиль, щоб знову його видобути. У гобеленах Михайла Біласа, Стефанії Шабатури, Івана Остафійчука, Наталі Паук, Олега Мінька, Лесі Крип”якевич, О. Куцої, Ірини Винницької часто прогресивні можливості ткацтва були використані як виразники національної ідеї. Талант молодої Стефанії Шабатури так налякав систему, що за свої гобелени «Довбуш», «Леся Українка», «Кассандра» вона кращі свої роки провела у таборах.

Оксана Риботицька. Коломийки (вовна,бавовна) фрагмент. 1979-1980 роки
Оксана Риботицька. Коломийки (вовна,бавовна) фрагмент. 1979-1980 роки

Після повернення з Прибалтики ,  Оксана  Риботицька остаточно сформувала своє мистецьке кредо, бо  у ній, ніби все зійшлось в одне: і праця в музеї з доторком до артефактів, і багата творча уява, любов і відчуття матеріалу, у якому працює, а найголовніше – з’явилась  віра у себе, у свою самобутність.

Оксана Риботицька.Карпати_цвітуть (вовна, бавовна, сезаль) 250х300. 1979 рік
Оксана Риботицька.Карпати_цвітуть (вовна, бавовна, сезаль) 250х300. 1979 рік

Почала дуже інтенсивно творчо працювати, виткані в період кінця 70-х – поч. 80-х років  гобелени  утвердили її як професіонала своєї справи, художницю з тонким душевним складом, пронизливим відчуттям краси рідної землі і природи: “Бабине літо”, “Коломийки”, “Карпати”, “Ниви цвітуть”, “Сад молодості”, “Весняний спів”, “Перевесло” та ін.

Оксана Риботицька. Бабине літо (вовна, бавовна, сезаль) 180х150. 1977 рік
Оксана Риботицька. Бабине літо (вовна, бавовна, сезаль) 180х150. 1977 рік

Вдень – праця, дім, але ніч – її – йшла у майстерню і, забуваючи  де знаходиться, втративши відчуття часу, потрапляла у паралельний світ, котрий витворювала, виплітаючи нитку до нитки. Такий дар – одночасно  щастя від Бога і титанічна праця і муки – постійні сумніви. Про ці сумніви багато у свій час розмовляли із Сельським, –   засвоїла від нього, що митець  завжди сумнівається, тільки тоді він і може рости. Про своє знайомство і дружбу з Маргіт (1900–1980) та Романом Сельськими (1903–1990) Риботицькі  можуть оповідати годинами. Це подружжя двох  особистостей, котрі завдяки своєму    таланту,   аристократизму, своїй  харизмі стали ніби містком між потужними мистецьким нуртами довоєнного Львова і Львовом совєтським. Одиноким містком і одночасно пристанню, до якої прибивались ті, хто не міг і не хотів нести ношу соцреалізму, а прагнув  вдихнути ковток свіжого повітря і отримати альтернативну мистецьку освіту. Це була своєрідна школа, але не така як у Карла Звіринського, скоріше то був салон.  На той час, як Оксана познайомилась із Романом  Сельським, школа Звіринського вже майже  розпалась.    В  кінці другого курсу  Риботицькі  поїхали  в Карпати, де   Карло Звіринський і  познайомив їх  із Романом Сельським.

В Карпатах
В Карпатах

Селише Дземброня, високо в горах, присілок Степанське на довгі роки стане місцем їхнього спільного відпочинку, полем для творчості, навчання і спілкування. Для художниці з таким тонким сприйняттям природи, якою є Оксана, – Карпати залишились натхненням назавжди, ці настрої матеріалізуються і вплітаються у її ткання: “А ніч яка місячна” (1987), “До гнізда” (1989), “На Спаса” (1989), “Стежками Карпат”(1989).

Оксана Риботицька. До гнізда (вовна, бавовна, сезаль) 60х50. 1989 рік
Оксана Риботицька. До гнізда (вовна, бавовна, сезаль) 60х50. 1989 рік

Поради, котрі, властиво, і не були порадами, а швидше розмовами, що велись у “салоні” Сельських, стали одними з тих підвалин, на котрих   Оксана і Влодко вибудовували свою творчість. Вони були одними з наймолодших членів того своєрідного,  високо-інтелектуального  товариства,   де точились розмови про мистецтво у поєднанні зі спогадами  про Краків, Париж, де простота господарів давала можливість вільно себе почувати. Високий рівень спілкування між собою подружжя Сельських – приклад співжиття двох потужних творчих особистостей, коли кожен вільно йде своєю дорогою у творчості. Він – педант у всьому, вона – творча і більш експресивна  експериментаторка, жіночна, з вишуканим смаком, оригінальна навіть у подачі  скромних канапок  з білим сиром, якими завжди пригощала товариство. А потому виносила свої роботи, вишукані і випрацювані твори, зовсім інші по колориту і композиції, ніж у Сельського.  Подиву гідне, як у ті часи їм обидвом вдалось не тільки зберегтись, але й передати естафету своїм учням і створити, властиво, львівську  мистецьку школу.

Оксана Риботицька. Стежками Карпат (вовна, бавовна) 300х200. 1990 рік
Оксана Риботицька. Стежками Карпат (вовна, бавовна) 300х200. 1990 рік

Виставкою, де вперше Оксана Риботицька  змогла показати свій доробок, стала виставка молодих художників, що відкрилась у 1981 році у Виставковому залі Львівської галереї мистецті і привернула увагу до цілої плеяди молодих митців, котрі працювали у різних галузях мистецтва.

Виставка молодих художників. Від ліва: О. Риботицька, Я. Мотика з донькою, Є. Шимчук, Р. Сельський, В. Риботицький(стоїть), Я. Мотика. 1981р.
Виставка молодих художників. Від ліва: О. Риботицька, Я. Мотика з донькою, Є. Шимчук, Р. Сельський, В. Риботицький(стоїть), Я. Мотика. 1981р.

В  1984 році Риботицьку  прийняли у Спілку художників (не одразу!), де вона очолила (на дві каденції) секцію текстилю.  Вже наступного року відбулась перша велика виставка  професійного художнього текстилю – міні-гобелену  у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, а   в  1989 р. Оксана   Риботицька, як голова секції текстилю львівського відділення Спілки художників, організовує у Виставковому залі Львівської галереї мистецтв першу Всереспубліканську  виставку текстилю малих форм, де експонувались  роботи митців з усієї  України – переважно,  випускників Львівського інституту.

Виставка молодих художників. Львів, 1981 рік
Виставка молодих художників. Львів, 1981 рік

З 1984 року  Риботицька починає викладати у Львівському училищі (тепер Коледж) декоративно- прикладного мистецтва (тепер Коледж) ім. І. Труша. У цьому ж році отримала велике замовлення на кілька  гобеленів, які ткала разом із Наталкою Паук та Володимирою Ганкевич для будинків культури на Луганщині, а ще :  можливість знову поїхати до Дзинтарі на другий симпозіум з художнього ткацтва.  Темою текстилю малих форм були обрані  Людина і Природа і результатом двохмісячного перебування на симпозіумі стали довершені міні-гобелени  “Інга і море” та диптих “Запрошення на гуцульське весілля”.

Оксана Риботицька (перша ліворуч) із групою художників у Дзінтарі. 1984р.
Оксана Риботицька (перша ліворуч) із групою художників у Дзінтарі. 1984р.

До Львова повернулась натхненна, з новими ідеями і активно поринула у творчу діяльність,  віртуозно поєднуючи її з педагогічною працею та сімейним життям. Один за одним з’являються: “ Недоспівана пісня“(1987), “Засіяна земля”(1989), “Присутність” (1989), “Мелодія лісу” (1990).

Оксана Риботицька. Засіяна земля (вовна, сезаль, льон) фрагмент. 2017 рік
Оксана Риботицька. Засіяна земля (вовна, сезаль, льон) фрагмент. 2017 рік

Мистецтвознавець Богдан Мисюга згодом напише: ”Творча позиція художниці – шукати нові методи, що адекватні часові, але обов’язково з опертям на традицію” . А  Оксана так визначає свою місію художника: “ Моє творче кредо, як і більшості українських митців-текстильників 80-90-х років ХХ ст. – творення орнаментованої тканини, трансформування через творчу уяву природних мотивів, відтворення у композиції бачених або уявних мотивів. Зберігаючи народні традиції, прагну прийти до нових знахідок текстильної структури. Утверджуючи домінанту матеріалу у творі, впроваджую різноманітні фактури”.

Оксана Риботицька. Мелодія лісу (вовна, бавовна ) 170х200. 1990 рік
Оксана Риботицька. Мелодія лісу (вовна, бавовна ) 170х200. 1990 рік

90-ті роки – розквіт таланту Оксани Риботицької як художника, насичена робота у секції текстилю  з організацією виставок, викладацька робота, де вона дійсно “викладалась”. Не кожному художнику дано вміння передавати свій досвід та знання, але Оксана стала прекрасним педагогом, терплячим і уважним,  котра в кожному учневі намагалась роздмухати  «Божу іскру», завжди готова підтримати і допомагати.

В училичі на відділі ткацтва біля готової до захисту роботи Юстини Маркович "Покрова". Львів, 8 червня 1999 року
В училичі на відділі ткацтва біля готової до захисту роботи Юстини Маркович “Покрова”. Львів, 8 червня 1999 року

Попри свою зайнятість в Училищі, далі працювала творчо і  як вислід – у 1993 році відбулась її перша персональна виставка  в залах Львівського музею етнографії та художнього промислу. Потому  декілька її гобеленів “осідають” у різних музеях України та в приватних колекціях, також  отримує багато замовлень . У  гобеленах мисткині  того часу  відображені не тільки її творчі візії, але й прочитується відгук на доленосні події для України – наша країна здобуває незалежність: “Очікування”(1991), “Відродження” (1992), “Вічний мотив” (1993).

Оксана Риботицька. Відродження (вовна, бавовна) 150х90. 1992 рік
Оксана Риботицька. Відродження (вовна, бавовна) 150х90. 1992 рік

Мистецтво переживає небувалий підйом,  впали окови соцреалізму і для митця стало можливим самовираження.     Без перебільшення скажу, що завдяки потужній  творчій та популяризаторській роботі Оксани Риботицької, а також її старших та молодших колег по цеху: Н. Паук, С. Шабатури,  І. Винницької, В. Ганкевич, О. Парути — Вітрук, С. Бурак, Л. Квасниці, Н. Шимін,   завдяки виставкам “Текстильний шал”, бієналє львівського гобелену – подіям, що ставали щорічним звітом митців, і поза тим були стимулом для творчої роботи, – художнє ткацтво зайняло по праву належне йому  місце  у сонмі інших видів мистецтва.

Львівські художниці текстилю
Львівські художниці текстилю

Хоча в ті роки, в умовах матеріальної незабезпеченості, ткацтво видавалось розкішшю, в  одному з інтерв’ю (“Поступ”. 1998. 15 липня (№128). С. 8) Риботицька каже: “…мистецтво завжди існувало не завдяки умовам, а незважаючи на них. Падали бомби, але був АРТЕС, і Сельський, і Турин, які малювали – попри все. Вермеєр писав інтер’єрні сюжети, а довкола йшли страшні війни. Тож і сучасний митець діє всупереч скруті, бо це потреба духу і самовираження…. Навіть коли не стане матеріалу, використовуватимемо природні волокна, шелуминня (кукурудзяні стебла), квасолиння тощо, але текстиль буде завжди!”

"Текстильний шал", 17 жовтня 1997 року.
“Текстильний шал”, 17 жовтня 1997 року.

В роки перебування в Америці (1999-2009) подружжя Риботицьких  також потужно творчо працювало. У помешканні виділили одну велику кімнату під майстерню, де Влодко малював, а вона  ткала гобелени малих та великих форм. Час і враження що прожили на іншому континенті, однозначно додали до їхньої палітри інших барв, збагатили її.  Відвідування світової слави музеїв, інакшість землі та природи, не тільки розширило горизонти пізнання, але  й наповнило  творчий потенціал  Оксани. Перший гобелен (1999), котрий виткала, сповнений щему та смутку прощання: ”У вирій”, та подальші роботи пронизані  вже іншими настроями та асоціаціями: “Весняний настрій”(2000), “Сліпий дощ”, “Зародження орнаменту”, “Квіти сонця” та ін.

Оксана Риботицька. Квіти сонця (акрил, бавовна) 200х180. 2007 рік
Оксана Риботицька. Квіти сонця (акрил, бавовна) 200х180. 2007 рік

У Філадельфії в освітньо-культурному центрі відбулась збірна виставка, у якій Риботицькі брали участь, і цікавість до їхньої творчості додало сили і натхнення.

В Філадельфії, 1999 рік
В Філадельфії, 1999 рік

Після повернення до Львова, була вражена змінами, які побачила. У далекому краю, де з повагою ставляться не тільки до людини, але й до кожного дерева і тваринки, вже звикла до цього. А у рідному – вирубані ліси, вибита звірина, несмак і місто, що перетворилось у велику харчевню. Знищена кераміко-скульптурна фабрика, ткацька фабрика у Глинянах. Та Оксана не з тих  людей,  котрі будуть  плакати з  розпачу – вона знову стала до ткацького верстату і разом художниками вже нового покоління,  продовжила свою справу, випробовуючи різні техніки: “”Вічний мотив” (2012) , “Реквієм” (2013), “Серпанок” (2015), “Засіяна земля” (2017).

Оксана Риботицька. Серпанок (вовна, льон,синтетика) 200х170. 2015 рік
Оксана Риботицька. Серпанок (вовна, льон,синтетика) 200х170. 2015 рік

Сам процес створення  гобелену – довготривалий, тому виникають нові стилі, технології, інсталяції, і  художниця  підтримує цей рух вперед, яким йдуть молоді митці, їде у теперішню всесвітню Мекку ткацтва – Лодзь, бере участь у львівських виставках. У 2016 році в  Полтаві  Олександром та Ольгою Левадними започатковується проєкт – група “Коло”, куди входить 11 художників, серед котрих і Оксана Риботицька. Виставки, організовані ними, експонуються у Полтаві, а також у Решетилівці, де задумано  відродити Решетилівську ткацьку фабрику, яка так само знищена, як Глинянська на Львівщині. Влітку 2021 року група «Коло» відкрила свою чергову виставку, де експонувались і гобелени Оксани Риботицької.

Афіша мистецького проєкту "Коло арт 2", 2021 рік
Афіша мистецького проєкту “Коло арт 2”, 2021 рік

Велику частину свого доробку змогла показати на персональній виставці, що  експонувалась у залах Національного музею ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові в 2019 році. У корпусі, що по вулиці Драгоманова, де працювала і пізнавала не тільки історію українського ткацтва, – тут   увібрала  і всотала чар і дух прадавньої тканини, що передали їй стародавні ткалі. Бо як інакше пояснити ту магію кольору, асоціацій, те хвилювання, яке відчуваєш перед роботами мисткині? Звичайно, мають значення – і школа, і талант, і працьовитість, і багата творча уява, і наполеглевість. Та  зв’язати  все до купи може  тільки одне – любов. Зараз, коли мисткиня є у зеніті своє творчості, її талант, методологія та знання , її досвід могли б стати неоціненними для молодого покоління.  якби була можливість створення окремих класів   при Академії мистецтв,  де б викладали   класики львівської школи. Чи може знову  повертатись до практики школи Звіринського чи салону Сельського?

Гобелен у домі Риботицьких
Гобелен у домі Риботицьких

За персональну ретроспективну виставку   “Плинність часу” (2019 р.) Оксана  Риботицька була нагороджена Премією імені Зеновія Флінти. Це – визнання доробку цієї видатної української майстрині художнього ткацтва, котра є знаковою постаттю в мистецькому середовищі не лише Львова, але й України, та ця премія — (приєднуюсь  до думки львівського мистецтвознавця Богдана Мисюги) —  найменше, що змогла зробити громада Львова для цієї визначної художниці.

Наталя ФІЛЕВИЧ

Популярні статті: